Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.08
04:40
був ти хоч колись
чи бував хоч раз гостем леді електричної
чар-килим біля ніг
не запізнись
тебе чекають
чуття й принуки
до тебе линуть
рухи і звуки
чи бував хоч раз гостем леді електричної
чар-килим біля ніг
не запізнись
тебе чекають
чуття й принуки
до тебе линуть
рухи і звуки
2026.03.07
18:07
Не гадав ще молодий Тарас, що слава набагато швидша, ніж тарантас, що віз його вперше на батьківщину: усім хотілось не просто бачить, а щонайкраще пригостить речника Вкраїни.
От і в Лубнах не було кінця-краю запрошенням.
«Відбийся якось,- попросив Тара
2026.03.07
18:00
Не покоряю майбуття,
але у полі і на волі
природи вічної дитя
на колесі своєї долі
алюром їду у життя.
ІІ
Блукаю, наче, менестрель
але у полі і на волі
природи вічної дитя
на колесі своєї долі
алюром їду у життя.
ІІ
Блукаю, наче, менестрель
2026.03.07
13:57
Коли, змінивши темний фон,
В яру синіє звабно ранок, -
Стрекоче сойка в унісон
Веселим наспівам веснянок.
Де тче павук сріблясту нить,
Сховавши працю від загалу, -
Шугають протяги щомить
Поміж цвітіннями конвалій.
В яру синіє звабно ранок, -
Стрекоче сойка в унісон
Веселим наспівам веснянок.
Де тче павук сріблясту нить,
Сховавши працю від загалу, -
Шугають протяги щомить
Поміж цвітіннями конвалій.
2026.03.07
10:12
Вуж, який поселився в обійсті,
Як чаклунський неназваний дух,
Що гуляє в розтерзанім місті
У симфоніях злих завірюх.
Вуж крадеться, як пізнє прозріння,
Ніби правда забута, жорстка.
І постане, як ніжне творіння,
Як чаклунський неназваний дух,
Що гуляє в розтерзанім місті
У симфоніях злих завірюх.
Вуж крадеться, як пізнє прозріння,
Ніби правда забута, жорстка.
І постане, як ніжне творіння,
2026.03.07
00:36
Народний голос і народна пісня
У душу проникає до глибин,
Твоє предивним щемом серце тисне,
Мов коси розвіває у верби.
І млоїть так у грудях, тихо млоїть,
І скотиться сльоза несамохіть,
І навіть загрубілий в битвах воїн
У душу проникає до глибин,
Твоє предивним щемом серце тисне,
Мов коси розвіває у верби.
І млоїть так у грудях, тихо млоїть,
І скотиться сльоза несамохіть,
І навіть загрубілий в битвах воїн
2026.03.06
21:15
Світлини в підгаєцькому підземеллі
Фірма
З комірки з переляку через лаз
гайнули так, що заблукали враз.
Фірма
З комірки з переляку через лаз
гайнули так, що заблукали враз.
2026.03.06
18:18
Нарешті я збагнув,
хоч це так очевидно -
Нема мені без тебе
наснаги до життя.
За нетривалий час
ти стала мені рідною -
В минуле,
де відсутня ти,
хоч це так очевидно -
Нема мені без тебе
наснаги до життя.
За нетривалий час
ти стала мені рідною -
В минуле,
де відсутня ти,
2026.03.06
17:20
На подвір’ї кляштору містики
Завесніло, наче то переддень,
Коли брили й цеглини
Стають жовтими квітами.
Вчитель, що пізнав виноград,
Що прийшов з глинища снів,
Сказав-напророчив, що вода на столі
Перетвориться в шкаралущу Істини,
Завесніло, наче то переддень,
Коли брили й цеглини
Стають жовтими квітами.
Вчитель, що пізнав виноград,
Що прийшов з глинища снів,
Сказав-напророчив, що вода на столі
Перетвориться в шкаралущу Істини,
2026.03.06
16:15
Зле дівча, повне вроди
Порятунок людського роду
Личко горде
Вільне дівча, лихе дівча
Не батьків твоїх оце дитинча бо
Хай, дівча, гайда кричати
Порятунок людського роду
Личко горде
Вільне дівча, лихе дівча
Не батьків твоїх оце дитинча бо
Хай, дівча, гайда кричати
2026.03.06
16:03
у кожної дороги є поріг...
у квітки -
мати душу кольорову...
є чорна шаль
для кутання зорі...
солодкі сни -
на ніжну колискову
у квітки -
мати душу кольорову...
є чорна шаль
для кутання зорі...
солодкі сни -
на ніжну колискову
2026.03.06
15:55
Життя - безодня,
Безбарвна мить.
Усе сьогодні
Гниє, смердить.
Читати мушу
Я до кінця
Фальшиві душі,
Безбарвна мить.
Усе сьогодні
Гниє, смердить.
Читати мушу
Я до кінця
Фальшиві душі,
2026.03.06
11:48
Анатолій Д’Актиль (1890-1942)
А ми – червоні кінники,
і це про нас
поповнюють билинники
пісень запас –
про те, як днями млистими
й ночами багрянистими
А ми – червоні кінники,
і це про нас
поповнюють билинники
пісень запас –
про те, як днями млистими
й ночами багрянистими
2026.03.06
11:12
Як дні летять! Їх годі зупинити.
І аркуші злітають стрімголов
З календаря, мов невідчутні миті,
Та крізь папери проступає кров.
Зима, весна і літо пронесуться,
Як марення, як навіжений сон.
Крізь них прогляне невмолима сутність,
І аркуші злітають стрімголов
З календаря, мов невідчутні миті,
Та крізь папери проступає кров.
Зима, весна і літо пронесуться,
Як марення, як навіжений сон.
Крізь них прогляне невмолима сутність,
2026.03.06
09:54
березня 1980 року завершив свій земний шлях неповторний майстер новели, письменник трагічної долі, який завжди був «Собою, Особою, себто особливим»…
У нього є пронизлива новела «Дивак». Головний її герой хлопчик Олесь - НЕ такий, як інші. Він полюбляє ма
У нього є пронизлива новела «Дивак». Головний її герой хлопчик Олесь - НЕ такий, як інші. Він полюбляє ма
2026.03.06
07:58
продовження)
Ярослав Саландяк
Наїв! Наїв! Продовжу про наїв —
мистецький напрям, ворог формалізму.
Мене він часто ранив і гоїв
мою з дитинства логіку залізну,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ярослав Саландяк
Наїв! Наїв! Продовжу про наїв —
мистецький напрям, ворог формалізму.
Мене він часто ранив і гоїв
мою з дитинства логіку залізну,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ольга Воленька (1975) /
Проза
ОНИ СИДЕЛИ ВДВОЕМ...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ОНИ СИДЕЛИ ВДВОЕМ...
Они сидели вдвоём. Между ними был длинный стол. На столе, в пакете что-то лежало.
- Как бы я хотела сейчас впиться в него зубами, - от предвкушения у неё даже потекли слюни.
- Сейчас нельзя, - и подвинула пакет ближе к себе.
- Да всё я понимаю, сейчас это твоё, - и отвернулась, как бы равнодушно.
- Ты права. Давно ждёшь?
- Что такое «давно», перед вечностью?- она вела себя слегка по хамски.
- Ты думаешь, она у тебя есть, вечность?
- Но ты же думала, что она есть у тебя? – и воровато покосилась на пакет.
- Хорошо. Я спрошу по-другому. Когда ты начала приходить?
- Хочешь узнать правду? – видя уязвимость собеседницы, она откинулась назад и позволила себе занять более удобную позу, даже руки на стол положила.
- О, с этой дамой я уже знакома. Ведь это она показала тебе дорогу сюда, – она, скорее утверждала это для себя.
- Уходишь от ответственности?
- Я слишком много несла, можно хотя бы часть сбросить на кого-то, хотя бы сейчас? – она уже оправдывалась.
- Знала, на что идёшь. Зачем же? – немного стало, даже жаль её, но содержимое пакета манило.
- Не учи меня, поздно! – крикнула раздраженно, слегка оттолкнув пакет.
- Ты признаёшь своё поражение?- и затряслась вся.
- Я не воевала. Я жила. Просто старая стала. Слабая. Мне пора, - она неторопливо поднялась, как буд-то и вправду постарела.
- Так и уйдёшь, с пустыми руками? А письма, а непристойные фотографии, а, наконец, стихи? – мелкими шагами, поближе к пакету.
- Зачем они мне там? Там я напишу новые, - неторопливо двинулась к выходу.
- Эй, постой, отдай мне его, ты же знаешь, сама я не смогу взять, - уже от нетерпения пританцовывала.
- А, это, теперь оно твое, - так же неспешно вернулась к столу и вытряхнула из пакета сердце, - владей.
Любовь ушла, и, даже не хлопнула дверью. Пустота постояла ещё немного и с остервенением набросилась на этот вожделенный кусок мяса.
- Как бы я хотела сейчас впиться в него зубами, - от предвкушения у неё даже потекли слюни.
- Сейчас нельзя, - и подвинула пакет ближе к себе.
- Да всё я понимаю, сейчас это твоё, - и отвернулась, как бы равнодушно.
- Ты права. Давно ждёшь?
- Что такое «давно», перед вечностью?- она вела себя слегка по хамски.
- Ты думаешь, она у тебя есть, вечность?
- Но ты же думала, что она есть у тебя? – и воровато покосилась на пакет.
- Хорошо. Я спрошу по-другому. Когда ты начала приходить?
- Хочешь узнать правду? – видя уязвимость собеседницы, она откинулась назад и позволила себе занять более удобную позу, даже руки на стол положила.
- О, с этой дамой я уже знакома. Ведь это она показала тебе дорогу сюда, – она, скорее утверждала это для себя.
- Уходишь от ответственности?
- Я слишком много несла, можно хотя бы часть сбросить на кого-то, хотя бы сейчас? – она уже оправдывалась.
- Знала, на что идёшь. Зачем же? – немного стало, даже жаль её, но содержимое пакета манило.
- Не учи меня, поздно! – крикнула раздраженно, слегка оттолкнув пакет.
- Ты признаёшь своё поражение?- и затряслась вся.
- Я не воевала. Я жила. Просто старая стала. Слабая. Мне пора, - она неторопливо поднялась, как буд-то и вправду постарела.
- Так и уйдёшь, с пустыми руками? А письма, а непристойные фотографии, а, наконец, стихи? – мелкими шагами, поближе к пакету.
- Зачем они мне там? Там я напишу новые, - неторопливо двинулась к выходу.
- Эй, постой, отдай мне его, ты же знаешь, сама я не смогу взять, - уже от нетерпения пританцовывала.
- А, это, теперь оно твое, - так же неспешно вернулась к столу и вытряхнула из пакета сердце, - владей.
Любовь ушла, и, даже не хлопнула дверью. Пустота постояла ещё немного и с остервенением набросилась на этот вожделенный кусок мяса.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
