Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.10
22:51
Деметра на коні вороному
Скаче нашим миршавим Всесвітом:
Підкови майстровані не Гефестом -
Меркурієм — власником білих сандалів
Та сандалового капелюха.
Важкі підкови цвяховані безнадією -
Відсутністю останнього нещастя,
Дзенькають дукатами Бартоло
Скаче нашим миршавим Всесвітом:
Підкови майстровані не Гефестом -
Меркурієм — власником білих сандалів
Та сандалового капелюха.
Важкі підкови цвяховані безнадією -
Відсутністю останнього нещастя,
Дзенькають дукатами Бартоло
2026.09.10
21:28
тривкі складнопорожні дні
складаються із порожнеч
великих менших і дрібних
ні зустрічей ані утеч
ні спілкувань ані новин
інформаційний білий шум
хто скілько виніс
скілько вніс
складаються із порожнеч
великих менших і дрібних
ні зустрічей ані утеч
ні спілкувань ані новин
інформаційний білий шум
хто скілько виніс
скілько вніс
2026.09.10
21:12
Десь відходить моє тепле літо,
неквапливо, без зайвих прощань.
Лиш торкнулось, ще сонцем сповите,
моїх рук і далеких бажань.
Я дивлюсь йому вслід без тривоги —
хай іде у свою далечінь.
У той край не питаю дороги,
неквапливо, без зайвих прощань.
Лиш торкнулось, ще сонцем сповите,
моїх рук і далеких бажань.
Я дивлюсь йому вслід без тривоги —
хай іде у свою далечінь.
У той край не питаю дороги,
2026.09.10
19:59
Зовсім звичайним ранок видававсь –
Похмурий, сірий. Ще в Москві не знали,
Що німці фронт під Вязьмою прорвали
І до Москви Гудеріан вже рвавсь.
Москву не було кому захищать,
Бо армії в оточення попали
І тисячами у лісах вмирали.
На них вже смерть по
Похмурий, сірий. Ще в Москві не знали,
Що німці фронт під Вязьмою прорвали
І до Москви Гудеріан вже рвавсь.
Москву не було кому захищать,
Бо армії в оточення попали
І тисячами у лісах вмирали.
На них вже смерть по
2026.09.10
15:15
Де ви, дозвілля невпізнані люди?
Де вихованці добра?
Долі масної спотворені груди
Ранками et cetera? —
Жовті лисички і швидкісні поні
Голосом регіт несуть,
Грають, мов картами, в довгу звитягу,
Сонце з-за обрію ждуть.
Де вихованці добра?
Долі масної спотворені груди
Ранками et cetera? —
Жовті лисички і швидкісні поні
Голосом регіт несуть,
Грають, мов картами, в довгу звитягу,
Сонце з-за обрію ждуть.
2026.09.10
12:13
Нехай гряде оновлення весни,
І зносить ідолів, старі закони,
І зазирає бурею у сни,
Долаючи погрози і прокльони.
Усе віджиле має відійти.
Чекаємо оновлення у жилах.
Ніщо нас не зупинить до мети
І зносить ідолів, старі закони,
І зазирає бурею у сни,
Долаючи погрози і прокльони.
Усе віджиле має відійти.
Чекаємо оновлення у жилах.
Ніщо нас не зупинить до мети
2026.09.10
08:41
«ЗАГИБЕЛЬ АТЛАНТИДИ: Коли Океан закрив Небо»
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Атлант – верховний цар-жрець, у чиїх жилах солона кров Посейдона бореться з прахом землі.
Клейто – старша жриця, чиє серце б'ється
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Атлант – верховний цар-жрець, у чиїх жилах солона кров Посейдона бореться з прахом землі.
Клейто – старша жриця, чиє серце б'ється
2026.09.10
08:04
Зарясніли відтінки
Жовтих крапель впритул,
Неупинних, як фіжми,
Що занурились в мул.
До глибин від жаскої,
Нетривкої води,
У спотворений сумнів,
Що чекає біди.
Жовтих крапель впритул,
Неупинних, як фіжми,
Що занурились в мул.
До глибин від жаскої,
Нетривкої води,
У спотворений сумнів,
Що чекає біди.
2026.09.10
06:52
Ніким непереконана
Шукати компроміс,
Ти нехтуєш законами
І чвари сієш скрізь.
Якщо немає розуму,
А величі синдром,
То силою погрожуєш
І лупиш кулаком.
Шукати компроміс,
Ти нехтуєш законами
І чвари сієш скрізь.
Якщо немає розуму,
А величі синдром,
То силою погрожуєш
І лупиш кулаком.
2026.09.09
21:29
віршики
віршатка віршульки
на спомин
добрий не добрий
довільно подряпані стулки
без примусу не без гонору
поспіль кимось прочитані
або непрочитані досі
віршатка віршульки
на спомин
добрий не добрий
довільно подряпані стулки
без примусу не без гонору
поспіль кимось прочитані
або непрочитані досі
2026.09.09
19:40
Ніч наблизилась тихенько.
Мама — доні:
— Спи, рідненька.
— Я без казки не засну.
Прочитай бодай одну.
Розгорнула мама книжку
там, де оповідь про мишку,
про її сім’ю спочатку:
Мама — доні:
— Спи, рідненька.
— Я без казки не засну.
Прочитай бодай одну.
Розгорнула мама книжку
там, де оповідь про мишку,
про її сім’ю спочатку:
2026.09.09
14:59
Де ж нам знайти королеву,
Де ж украсти один міліон???
Де знайти красавицю,
Ту, шо нам понравицця,
В інстаграм не спалицця?
Де ж украсти один міліон???
Де знайти красавицю,
Ту, шо нам понравицця,
В інстаграм не спалицця?
2026.09.09
13:21
Пробач, мій хороший, іще не готова
пірнути у вир недолугим дитям.
Пером не дописана ще передмова
до ветхозавітної книги життя.
Природи не випила смуток осінній,
на смак не пізнала наснагу жаги.
Проспали світанки давно треті півні,
завіяли сад хриз
пірнути у вир недолугим дитям.
Пером не дописана ще передмова
до ветхозавітної книги життя.
Природи не випила смуток осінній,
на смак не пізнала наснагу жаги.
Проспали світанки давно треті півні,
завіяли сад хриз
2026.09.09
12:53
«АХІЛЛЕС: Кров на вівтарі Стріловержця»
(драматичний «ескіз» у ритмізованій прозі в дусі античного плачу-«коммосу», у трьох сценах)
«Долі ніхто із людей не уникне – ні слабкий, ні мужній,
З того самого дня, як на світ він родився земний».
Гомер,
(драматичний «ескіз» у ритмізованій прозі в дусі античного плачу-«коммосу», у трьох сценах)
«Долі ніхто із людей не уникне – ні слабкий, ні мужній,
З того самого дня, як на світ він родився земний».
Гомер,
2026.09.09
12:31
Так не хоче мороз відступати
Із делеких замерзлих долин,
Закувавши дерева у ґрати,
Ніби шмаття забутих билин.
Він погрожує люто, безбожно
Із минулого, ніби зі сну.
Та весні відступати не можна.
Я нечутно межу перетну.
Із делеких замерзлих долин,
Закувавши дерева у ґрати,
Ніби шмаття забутих билин.
Він погрожує люто, безбожно
Із минулого, ніби зі сну.
Та весні відступати не можна.
Я нечутно межу перетну.
2026.09.09
12:01
Для меншої частки минулого серпня,
На випадок дощику ранком на східцях,
Святі й чарівні на кордоні безсмертя
Живуть провидінням, як шах шахівниці.
Дикунське, мрійливе стриножених буднів
У звуках скорботних, у фарбах змарнілих,
Як текстів акадськи
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...На випадок дощику ранком на східцях,
Святі й чарівні на кордоні безсмертя
Живуть провидінням, як шах шахівниці.
Дикунське, мрійливе стриножених буднів
У звуках скорботних, у фарбах змарнілих,
Як текстів акадськи
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ольга Воленька (1975) /
Проза
ОНИ СИДЕЛИ ВДВОЕМ...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ОНИ СИДЕЛИ ВДВОЕМ...
Они сидели вдвоём. Между ними был длинный стол. На столе, в пакете что-то лежало.
- Как бы я хотела сейчас впиться в него зубами, - от предвкушения у неё даже потекли слюни.
- Сейчас нельзя, - и подвинула пакет ближе к себе.
- Да всё я понимаю, сейчас это твоё, - и отвернулась, как бы равнодушно.
- Ты права. Давно ждёшь?
- Что такое «давно», перед вечностью?- она вела себя слегка по хамски.
- Ты думаешь, она у тебя есть, вечность?
- Но ты же думала, что она есть у тебя? – и воровато покосилась на пакет.
- Хорошо. Я спрошу по-другому. Когда ты начала приходить?
- Хочешь узнать правду? – видя уязвимость собеседницы, она откинулась назад и позволила себе занять более удобную позу, даже руки на стол положила.
- О, с этой дамой я уже знакома. Ведь это она показала тебе дорогу сюда, – она, скорее утверждала это для себя.
- Уходишь от ответственности?
- Я слишком много несла, можно хотя бы часть сбросить на кого-то, хотя бы сейчас? – она уже оправдывалась.
- Знала, на что идёшь. Зачем же? – немного стало, даже жаль её, но содержимое пакета манило.
- Не учи меня, поздно! – крикнула раздраженно, слегка оттолкнув пакет.
- Ты признаёшь своё поражение?- и затряслась вся.
- Я не воевала. Я жила. Просто старая стала. Слабая. Мне пора, - она неторопливо поднялась, как буд-то и вправду постарела.
- Так и уйдёшь, с пустыми руками? А письма, а непристойные фотографии, а, наконец, стихи? – мелкими шагами, поближе к пакету.
- Зачем они мне там? Там я напишу новые, - неторопливо двинулась к выходу.
- Эй, постой, отдай мне его, ты же знаешь, сама я не смогу взять, - уже от нетерпения пританцовывала.
- А, это, теперь оно твое, - так же неспешно вернулась к столу и вытряхнула из пакета сердце, - владей.
Любовь ушла, и, даже не хлопнула дверью. Пустота постояла ещё немного и с остервенением набросилась на этот вожделенный кусок мяса.
- Как бы я хотела сейчас впиться в него зубами, - от предвкушения у неё даже потекли слюни.
- Сейчас нельзя, - и подвинула пакет ближе к себе.
- Да всё я понимаю, сейчас это твоё, - и отвернулась, как бы равнодушно.
- Ты права. Давно ждёшь?
- Что такое «давно», перед вечностью?- она вела себя слегка по хамски.
- Ты думаешь, она у тебя есть, вечность?
- Но ты же думала, что она есть у тебя? – и воровато покосилась на пакет.
- Хорошо. Я спрошу по-другому. Когда ты начала приходить?
- Хочешь узнать правду? – видя уязвимость собеседницы, она откинулась назад и позволила себе занять более удобную позу, даже руки на стол положила.
- О, с этой дамой я уже знакома. Ведь это она показала тебе дорогу сюда, – она, скорее утверждала это для себя.
- Уходишь от ответственности?
- Я слишком много несла, можно хотя бы часть сбросить на кого-то, хотя бы сейчас? – она уже оправдывалась.
- Знала, на что идёшь. Зачем же? – немного стало, даже жаль её, но содержимое пакета манило.
- Не учи меня, поздно! – крикнула раздраженно, слегка оттолкнув пакет.
- Ты признаёшь своё поражение?- и затряслась вся.
- Я не воевала. Я жила. Просто старая стала. Слабая. Мне пора, - она неторопливо поднялась, как буд-то и вправду постарела.
- Так и уйдёшь, с пустыми руками? А письма, а непристойные фотографии, а, наконец, стихи? – мелкими шагами, поближе к пакету.
- Зачем они мне там? Там я напишу новые, - неторопливо двинулась к выходу.
- Эй, постой, отдай мне его, ты же знаешь, сама я не смогу взять, - уже от нетерпения пританцовывала.
- А, это, теперь оно твое, - так же неспешно вернулась к столу и вытряхнула из пакета сердце, - владей.
Любовь ушла, и, даже не хлопнула дверью. Пустота постояла ещё немного и с остервенением набросилась на этот вожделенный кусок мяса.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
