Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.17
13:08
Заблокувався сонцемісяць на ПееМі!
Істерика пощезла та плачі.
Читати зась його рулади і поеми,
Тепер на мене тіко пес гарчить.
Не вистромляє друг в інеті носа,
Бо знає, тільки вистромить - вкушу.
А я піднявся вже у войовничу позу,
Істерика пощезла та плачі.
Читати зась його рулади і поеми,
Тепер на мене тіко пес гарчить.
Не вистромляє друг в інеті носа,
Бо знає, тільки вистромить - вкушу.
А я піднявся вже у войовничу позу,
2025.11.17
11:56
На фотографії під склом – портрет, подібний міражу.
Щодня повз нього, поряд з ним, та не дивлюсь – боюсь, біжу.
Бо варто погляд підвести – і я в обіймах дивних чар.
Душа стискається, щемить, тримаючи важкий тягар.
Забуду намірів стерно – куди я йшов?
Щодня повз нього, поряд з ним, та не дивлюсь – боюсь, біжу.
Бо варто погляд підвести – і я в обіймах дивних чар.
Душа стискається, щемить, тримаючи важкий тягар.
Забуду намірів стерно – куди я йшов?
2025.11.17
09:38
Всесвіт, на сторожі
неба із руки,
у долоні Божі
струшує зірки.
На розбиті хати,
дерев'яний хрест
дивиться розп'ятий
Божий син з небес.
неба із руки,
у долоні Божі
струшує зірки.
На розбиті хати,
дерев'яний хрест
дивиться розп'ятий
Божий син з небес.
2025.11.17
08:31
Світи мені своєю добротою,
Хоч іноді за мене помолись.
Шмагає вітер - як під ним устою?
Затягнута димами давить вись,
Чорніє берег, що білів колись
Тясьмою пляжу, вмитого водою.
Темніє корч, закутаний від бризк
Благим рядном - нитчаткою сухою.
Хоч іноді за мене помолись.
Шмагає вітер - як під ним устою?
Затягнута димами давить вись,
Чорніє берег, що білів колись
Тясьмою пляжу, вмитого водою.
Темніє корч, закутаний від бризк
Благим рядном - нитчаткою сухою.
2025.11.17
07:51
Сонцемісячні хлипи росою забризкали світ,
Котик мляво в кутку довилизує з рибою миску.
Знов у дзеркалі плаче знайомий до болю піїт,
Бо сатирик зробив ненавмисно своїм одаліском.
Закіптюжився взор, хвіст і грива обсмикані геть,
Візаві обгризає ростк
Котик мляво в кутку довилизує з рибою миску.
Знов у дзеркалі плаче знайомий до болю піїт,
Бо сатирик зробив ненавмисно своїм одаліском.
Закіптюжився взор, хвіст і грива обсмикані геть,
Візаві обгризає ростк
2025.11.17
05:30
Раптом не в лад заспівав би чомусь
Хто покинув би залу тоді?
Згляньтесь, я трохи співатиму ось
І потраплю, як вийде, у ритм
О, я здолаю, як підтримають друзі
Я злечу, якщо підтримають друзі
Я сподіваюсь, із підтримкою друзів
Хто покинув би залу тоді?
Згляньтесь, я трохи співатиму ось
І потраплю, як вийде, у ритм
О, я здолаю, як підтримають друзі
Я злечу, якщо підтримають друзі
Я сподіваюсь, із підтримкою друзів
2025.11.16
21:47
Вже день добігає кінця.
І посмішка тане з лиця.
Чимдужче прискорився час,
Засипавши брилами нас.
Куди він, шалений, летить?
Де все спресувалось у мить.
І посмішка тане з лиця.
Чимдужче прискорився час,
Засипавши брилами нас.
Куди він, шалений, летить?
Де все спресувалось у мить.
2025.11.16
20:32
На світанку граби і дуби
Лаштувались піти по гриби
Узяли і корзин і мішків,
Та знайти не зуміли грибів.
Бо лисиці сховали лисички,
По печерах сидять печерички,
А дідусь-лісовик до комори
Позаносив усі мухомори.
Лаштувались піти по гриби
Узяли і корзин і мішків,
Та знайти не зуміли грибів.
Бо лисиці сховали лисички,
По печерах сидять печерички,
А дідусь-лісовик до комори
Позаносив усі мухомори.
2025.11.16
15:29
Шосе тікає під мою машину
Закінчую цю погожу, погожу днину
І мить у декілька коротких хвилин
Змагається з вічністю, один на один
Осіннє сонце на призахідному обрії
Гріє мій мозок крізь скло і шкіру
Мружу очі тримаюся колії
Закінчую цю погожу, погожу днину
І мить у декілька коротких хвилин
Змагається з вічністю, один на один
Осіннє сонце на призахідному обрії
Гріє мій мозок крізь скло і шкіру
Мружу очі тримаюся колії
2025.11.16
15:27
Тоді, коли пухнастим квітом
Духмяний дерен повнив двір, -
Теплом бабусиним зігрітий
Я був щоденно і надмір.
Та, як вареник у сметані,
Недовго добре почувавсь, -
Пора дитинства - гарна пані,
На мить з'явилась, пронеслась.
Духмяний дерен повнив двір, -
Теплом бабусиним зігрітий
Я був щоденно і надмір.
Та, як вареник у сметані,
Недовго добре почувавсь, -
Пора дитинства - гарна пані,
На мить з'явилась, пронеслась.
2025.11.16
14:56
Хмари, хмари примарні, зловісні,
Небосхилу розхитують ребра,
Де пітьма поглинає зірок неосяжне кубло.
Їм, натомість, самотні – злочинно, навмисно,
З оксамиту підступного неба,
З диким воєм, летять у приречене мирне житло.
Стіни, стіни зпадають, я
Небосхилу розхитують ребра,
Де пітьма поглинає зірок неосяжне кубло.
Їм, натомість, самотні – злочинно, навмисно,
З оксамиту підступного неба,
З диким воєм, летять у приречене мирне житло.
Стіни, стіни зпадають, я
2025.11.16
14:50
Вчитель Амок стояв біля прозорого чисто вимитого вікна і дивився на пейзаж пізньої глухої осені. Безнадійної, наче очі оленя, що побачив націлений на нього мушкет мисливця. Учні (капловухі та веснянкуваті, патлаті і закосичені, в чорній шкільній формі і з
2025.11.16
13:04
– Наші захисники та захисниці
борються з ворогами (та ворогинями)!
...Втім, у кого є цицьки (чи циці?) –
не займатись їм богослужіннями...
(Серпень 2025)
борються з ворогами (та ворогинями)!
...Втім, у кого є цицьки (чи циці?) –
не займатись їм богослужіннями...
(Серпень 2025)
2025.11.16
12:42
Розкажи-но нам, Миколо, як там було діло?
Як ви з князем Довгоруким до Криму ходили?
А то москалі собі все приписати хочуть
Та про свої перемоги тільки і торочать.
А ми чули, що й козаки там руку доклали.
І не згірше москалів тих в Криму воювали.
Ді
Як ви з князем Довгоруким до Криму ходили?
А то москалі собі все приписати хочуть
Та про свої перемоги тільки і торочать.
А ми чули, що й козаки там руку доклали.
І не згірше москалів тих в Криму воювали.
Ді
2025.11.16
11:46
В сфері внутрішніх відносин —
Вівці, гуси і кролі…
Кожне з них поїсти просить
І стареча, і малі…
В сфері зовнішніх відносин —
Поле, ліс, кущі, ріка…
Що не день, свої покоси
Кожним з них своя рука…
Вівці, гуси і кролі…
Кожне з них поїсти просить
І стареча, і малі…
В сфері зовнішніх відносин —
Поле, ліс, кущі, ріка…
Що не день, свої покоси
Кожним з них своя рука…
2025.11.16
10:21
Лечу крізь час за обрій золотий
Туди, де колисає сонце тишу.
Немає там злостивої шопти,
Мелодії лишень, пісні та вірші.
Мажорний лад обарвлює печаль,
Пастельні фарби тонуть у веселці.
Мого життя не згасла ще свіча,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Туди, де колисає сонце тишу.
Немає там злостивої шопти,
Мелодії лишень, пісні та вірші.
Мажорний лад обарвлює печаль,
Пастельні фарби тонуть у веселці.
Мого життя не згасла ще свіча,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ольга Воленька (1975) /
Проза
ОНИ СИДЕЛИ ВДВОЕМ...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ОНИ СИДЕЛИ ВДВОЕМ...
Они сидели вдвоём. Между ними был длинный стол. На столе, в пакете что-то лежало.
- Как бы я хотела сейчас впиться в него зубами, - от предвкушения у неё даже потекли слюни.
- Сейчас нельзя, - и подвинула пакет ближе к себе.
- Да всё я понимаю, сейчас это твоё, - и отвернулась, как бы равнодушно.
- Ты права. Давно ждёшь?
- Что такое «давно», перед вечностью?- она вела себя слегка по хамски.
- Ты думаешь, она у тебя есть, вечность?
- Но ты же думала, что она есть у тебя? – и воровато покосилась на пакет.
- Хорошо. Я спрошу по-другому. Когда ты начала приходить?
- Хочешь узнать правду? – видя уязвимость собеседницы, она откинулась назад и позволила себе занять более удобную позу, даже руки на стол положила.
- О, с этой дамой я уже знакома. Ведь это она показала тебе дорогу сюда, – она, скорее утверждала это для себя.
- Уходишь от ответственности?
- Я слишком много несла, можно хотя бы часть сбросить на кого-то, хотя бы сейчас? – она уже оправдывалась.
- Знала, на что идёшь. Зачем же? – немного стало, даже жаль её, но содержимое пакета манило.
- Не учи меня, поздно! – крикнула раздраженно, слегка оттолкнув пакет.
- Ты признаёшь своё поражение?- и затряслась вся.
- Я не воевала. Я жила. Просто старая стала. Слабая. Мне пора, - она неторопливо поднялась, как буд-то и вправду постарела.
- Так и уйдёшь, с пустыми руками? А письма, а непристойные фотографии, а, наконец, стихи? – мелкими шагами, поближе к пакету.
- Зачем они мне там? Там я напишу новые, - неторопливо двинулась к выходу.
- Эй, постой, отдай мне его, ты же знаешь, сама я не смогу взять, - уже от нетерпения пританцовывала.
- А, это, теперь оно твое, - так же неспешно вернулась к столу и вытряхнула из пакета сердце, - владей.
Любовь ушла, и, даже не хлопнула дверью. Пустота постояла ещё немного и с остервенением набросилась на этот вожделенный кусок мяса.
- Как бы я хотела сейчас впиться в него зубами, - от предвкушения у неё даже потекли слюни.
- Сейчас нельзя, - и подвинула пакет ближе к себе.
- Да всё я понимаю, сейчас это твоё, - и отвернулась, как бы равнодушно.
- Ты права. Давно ждёшь?
- Что такое «давно», перед вечностью?- она вела себя слегка по хамски.
- Ты думаешь, она у тебя есть, вечность?
- Но ты же думала, что она есть у тебя? – и воровато покосилась на пакет.
- Хорошо. Я спрошу по-другому. Когда ты начала приходить?
- Хочешь узнать правду? – видя уязвимость собеседницы, она откинулась назад и позволила себе занять более удобную позу, даже руки на стол положила.
- О, с этой дамой я уже знакома. Ведь это она показала тебе дорогу сюда, – она, скорее утверждала это для себя.
- Уходишь от ответственности?
- Я слишком много несла, можно хотя бы часть сбросить на кого-то, хотя бы сейчас? – она уже оправдывалась.
- Знала, на что идёшь. Зачем же? – немного стало, даже жаль её, но содержимое пакета манило.
- Не учи меня, поздно! – крикнула раздраженно, слегка оттолкнув пакет.
- Ты признаёшь своё поражение?- и затряслась вся.
- Я не воевала. Я жила. Просто старая стала. Слабая. Мне пора, - она неторопливо поднялась, как буд-то и вправду постарела.
- Так и уйдёшь, с пустыми руками? А письма, а непристойные фотографии, а, наконец, стихи? – мелкими шагами, поближе к пакету.
- Зачем они мне там? Там я напишу новые, - неторопливо двинулась к выходу.
- Эй, постой, отдай мне его, ты же знаешь, сама я не смогу взять, - уже от нетерпения пританцовывала.
- А, это, теперь оно твое, - так же неспешно вернулась к столу и вытряхнула из пакета сердце, - владей.
Любовь ушла, и, даже не хлопнула дверью. Пустота постояла ещё немного и с остервенением набросилась на этот вожделенный кусок мяса.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
