
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.12
22:29
Чи можна зробити
фотографію для вічності?
Фотографію, яка не пожовкне,
яку не зітре час.
Чи багатьом із фотографій
удалося подолати
навалу віків?
Від них збереглися
фотографію для вічності?
Фотографію, яка не пожовкне,
яку не зітре час.
Чи багатьом із фотографій
удалося подолати
навалу віків?
Від них збереглися
2025.10.12
19:37
А ось і стіл… дубовий стіл
У тиші міжпланетній
Не вистачає тільки бджіл…
І коментів від Петі…
До чого бджоли тут , скажіть,
Хіба, що меду хочте?
Скажіть, Миколо… краще — Віть…
У тиші міжпланетній
Не вистачає тільки бджіл…
І коментів від Петі…
До чого бджоли тут , скажіть,
Хіба, що меду хочте?
Скажіть, Миколо… краще — Віть…
2025.10.12
19:20
Усміхнися, осене сльотава,
Може, досить плакати дощем?!
Хай краса - сумна і величава -
Оксамитом заясніє ще.
Оповиє сонечком пестливо,
Хмари, як фіранки, відгорне.
І на мить хоч стану я щасливим,
Може, досить плакати дощем?!
Хай краса - сумна і величава -
Оксамитом заясніє ще.
Оповиє сонечком пестливо,
Хмари, як фіранки, відгорне.
І на мить хоч стану я щасливим,
2025.10.12
14:52
Були часи, як за Прутом гармати гриміли,
Козаки ледь не щороку в Молдову ходили.
Турок звідти виганяли, які там засіли,
Хижим оком на Європу звідтіля гляділи.
А Європа, що не в змозі із турком справлятись,
До козаків українських мусила звертатись.
Козаки ледь не щороку в Молдову ходили.
Турок звідти виганяли, які там засіли,
Хижим оком на Європу звідтіля гляділи.
А Європа, що не в змозі із турком справлятись,
До козаків українських мусила звертатись.
2025.10.12
12:11
…ти, власне, хто? Ти хто такий
І звідкіля ти об’явився?
Не поспішай… обом налий.
О вибач, я погарячився.
Не встиг підставити плеча…
Забув… загострені вимоги…
І як та спалена свіча…
А ще ті слухавки… тривоги.
І звідкіля ти об’явився?
Не поспішай… обом налий.
О вибач, я погарячився.
Не встиг підставити плеча…
Забув… загострені вимоги…
І як та спалена свіча…
А ще ті слухавки… тривоги.
2025.10.11
22:57
Серед сльоз, серед крові й розрухи,
Де суцільне жахіття триває,
Відчуваю душі своїй рухи,
Бо її розтинає і крає.
Та молюсь не за тих, хто при владі.
Збагатіти, можливості, раді.
Не за тих, хто вдають, що хрещені
Та в поранених цуплять з кишені.
Де суцільне жахіття триває,
Відчуваю душі своїй рухи,
Бо її розтинає і крає.
Та молюсь не за тих, хто при владі.
Збагатіти, можливості, раді.
Не за тих, хто вдають, що хрещені
Та в поранених цуплять з кишені.
2025.10.11
22:10
Так не хочеться,
щоб закінчувалася ніч.
Так не хочеться,
щоб починалася спека.
Здавалося б, що може
бути ліпшим від світла?
Але сонце спопеляє,
воно пропікає
щоб закінчувалася ніч.
Так не хочеться,
щоб починалася спека.
Здавалося б, що може
бути ліпшим від світла?
Але сонце спопеляє,
воно пропікає
2025.10.11
20:45
Дешево Матвій Тебе купив
Тим, що кинув гроші на дорогу:
Грошей тих бо він не заробив,
А стягнув податком із народу!
Так чому ж не кинути було
Те, що зовсім не йому належить?..
Кажуть, що добро долає зло...
Тим, що кинув гроші на дорогу:
Грошей тих бо він не заробив,
А стягнув податком із народу!
Так чому ж не кинути було
Те, що зовсім не йому належить?..
Кажуть, що добро долає зло...
2025.10.11
17:55
Першу людину створив Бог,
і цією людиною була жінка,
яка природно, можливо від Бога,
народила сина ( ребро Адама тут ні до чого).
Згодом поміж батьком і сином
виникла суперечка.
Син став анти Богом,
тобто Сатаною.
Між ними і досі іде війна.
2025.10.11
15:50
дивні дні найшли нас
дивні дні йдуть по слідах
змагаючись занапастити
блаженніші миті
на цій саме сцені
і в інші міста
вічей дім дивацький
дивні дні йдуть по слідах
змагаючись занапастити
блаженніші миті
на цій саме сцені
і в інші міста
вічей дім дивацький
2025.10.11
14:55
Кажуть, як прийде Месія,
Судний день перетвориться на свято.
Отож, зодягнені в усе біле,
з накинутими поверх талітами
натщесерце простують юдеї в синагоги.
Навіть ті, хто не молиться в будень
І порушує приписи шабату.
По всі негаразди так хочеться
Судний день перетвориться на свято.
Отож, зодягнені в усе біле,
з накинутими поверх талітами
натщесерце простують юдеї в синагоги.
Навіть ті, хто не молиться в будень
І порушує приписи шабату.
По всі негаразди так хочеться
2025.10.11
14:36
На омріяній перерві
В колі спільних сподівань
І живі і напівмертві.
І ніяких запитань…
Жодних натяків на заздрість…
Жодно спротиву на те,
Що чекає нашу старість
Безупречне і святе…
В колі спільних сподівань
І живі і напівмертві.
І ніяких запитань…
Жодних натяків на заздрість…
Жодно спротиву на те,
Що чекає нашу старість
Безупречне і святе…
2025.10.11
12:36
Не кожна жінка має вміння
В комусь запалювати дух, -
Не всім дано у час осінній
Зцілять коханням од недуг.
Тобі одній подяка й шана,
Що до цих пір не ізнеміг, -
Що в тілі сили ще не тануть
І я продовжую свій біг.
В комусь запалювати дух, -
Не всім дано у час осінній
Зцілять коханням од недуг.
Тобі одній подяка й шана,
Що до цих пір не ізнеміг, -
Що в тілі сили ще не тануть
І я продовжую свій біг.
2025.10.11
00:09
Я стою під дощем, і мене обпікають потоки.
Ніби голки небес, пропікають до самого дна.
Увійду в тихоплинну печаль, в непорочність затоки,
І поглине мене невтолима п'янка глибина.
Ніби голос небес, прозвучать ці потоки стозвучні
І дістануть з д
Ніби голки небес, пропікають до самого дна.
Увійду в тихоплинну печаль, в непорочність затоки,
І поглине мене невтолима п'янка глибина.
Ніби голос небес, прозвучать ці потоки стозвучні
І дістануть з д
2025.10.10
21:23
Отже, 9 жовтня Шведська академія оголосила ім‘я лавреата Нобелівської премії з літератури 2025 року. Володарем цієї найпрестижнішої нагороди «за переконливу та пророчу творчість, що серед апокаліптичного терору підтверджує силу мистецтва", став 71-річний
2025.10.10
19:21
Плаксивий Жовтень… що тут вдієш?
У нього стрес, йому видніше…
А ти не жнеш, ще тільки сієш.
Сказав би ЩО, як би не вірші…
І спокій твій давно не спокій.
Ти як шахед, і зліт щоночі
В уяві, в снах… їх безліч поки
І голос: — О, (між ними) Отче…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У нього стрес, йому видніше…
А ти не жнеш, ще тільки сієш.
Сказав би ЩО, як би не вірші…
І спокій твій давно не спокій.
Ти як шахед, і зліт щоночі
В уяві, в снах… їх безліч поки
І голос: — О, (між ними) Отче…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Втомлене серце води
Сергій Жадан. Вогнепальні й ножові: Поезія. – Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2012. – 160 с.: іл..
Нова книга віршів Сергія Жадана анотована як збірка біблійних та кримінальних балад. Ускладнену метафорику назв чотирьох поетичних розділів («Опій», «Апостоли», «Фляга», «Камені») прояснює п’ятий – прозовий. Він так і називається – «Коментарі». Ця авторська післямова – лаконічний есей поліфонічного стилю з добірною, вишуканою мовою, котрий має на меті арґументовано довести гармонійну єдність усіх частин збірки й логічний розвиток думки, яка ведеться ще від антиків, коли імовірне й малопомітне подається важливішим за апріорне, а старе виглядає декоративно привабливішим, порівняно з новим.
Драматично-історична, соціально-побутова, з обов’язковим додаванням криміналу, побудова сюжетів; менше лірична, більше філософська («…мудрість у тому, що всіх нас рано чи пізно викидає на берег, де нас уже давно чекають з радістю і нетерпінням, всі ті, хто буде любити нас до смерті, всі ті, хто буде цю смерть невблаганно прискорювати») і/або ностальгійна риторика висловів («Батьківщина для кожного з нас починається там, куди нас виганяють із райського саду»); присутність автора в текстах (як приклад: «О, я вже про все подбав. / Я поселюся в найнебезпечнішому з притулків. / Я заведу знайомства з найганебнішою поганню міста, / з найвідомішими скандалістами та співаками. / Я торгуватиму взуттям і натхненням … / Я роздягатиму найнедовірливіших жінок у місті»); використання діалогів («забратися куди подалі, всім віддячивши і всіх обдуривши. – Прямо-таки усіх?І навіть мене? – І навіть тебе, смерте, і навіть тебе»); порівняно невеликі обсяги стофіки, – усі ці ознаки надають віршам певних жанрових рис балади.
Тонус, нервова енергетика текстів, що іноді спазмують від хронічної любові-ненависті, свідчать, на мою думку, насамперед, про духовні зміни поетики Сергія Жадана. І справді, фонова присутність майже пієтетного ставлення до минулого, де головну роль грає міфологема пам’яті, своєрідні формули якої філософськи обігрує автор («І я знаю: найтяжче, що у нас є, – це наша пам'ять. / А найгірше – що вона лише тяжчає з кожним роком (…) нічого не запам’ятовується таким, яким було насправді, … вся пам'ять цього світу формується виключно нашим бажання скоріше все забути (…); перебір неґативу в теперішньому («Мабуть, найбільші розчарування / припадають на долю тих, хто намагається впорядковувати навколишню порожнечу, доповнюючи її своєю власною»); молитва до надії на пристойне прийдешнє (« Не залишай нас, надіє, / Тієї пізньої золотої пори, / Коли ми будемо ділити здобич, / Із відчаєм знищуючи / запаси любові / на військових складах вітчизни»); прикметна з’ява ностальгійних мотивів («що може тебе тримати, окрім коріння?»), – це вже, я би сказала, типовий для середнього віку комплекс дистонії буття. Проте, ідентифікувати філософські засади автора і поведінку героїв його збірки, думаю, не треба, хоча відчувається, що сюди вкладено багато особистого, навіть автобіографічного («нічого не зміниться, і тільки трава / буде кожного року інакше рости ») – як на мене, відчутно бракує нейтральності поетичного тону, котрий мав би дистанціювати задекларовані естетичні категорії.
Та попри наявні розумування, магічний ліхтар уяви висвітлює повноцінні поетичні перли, до яких вже звикли фанати творчості поета («найглибша тиша завжди залягає після ранкових розстрілів … серце полів, що б’ється під снігом, мов під бинтами … на їхніх ґанках ростуть трави перегірклі стебла … і ночі були такими короткими, що сни не встигали снитись … росли циклонів троянди важкі»); не залишає в спокої ні самого поета, ні читача, котрий знайде у збірці силу-силенну різних страховиськ у різних ситуаціях («Якщо дуже довго сидіти коло ріки, / Рано чи пізно вниз попливуть мертвяки (…) І все, що я говорив їм і що вони говорили мені, / виривалося з горлянок і запалювало вогні, / і ці вогні горіли й танули, як маяки, / на які виходили з темряви / зомбі, привиди, мертвяки (…) навіть померлі стояли в такому дзвінкому напруженні, / що, коли б не сморід, ніхто б і не знав, що має справу з померлими (…) І ось малий стояв поміж них, обіймаючи кожного – / демонів із фаєрами, янголів із рваними крилами»).
Окремий абзац стосується комплексного оформлення книги, створеного за художніми роботами сестер Аліни та Карини Гаєвих. Інтуїція мисткинь вловила сутність швидкоплинних і нібито другорядних речей, а в сумі – досвід катастрофічності світу, зануреного у зло. Порятунок краси можливий саме у мистецтві, – про це свідчить цілісна мозаїка зображень, кольори і лінії котрої, єднаючись, творять синтез поезії та живопису.
Сергій Жадан намагається довести, що абсурд і норма в нашому часі помінялися місцями. Фантасмагорія, як спосіб існування, стає чимось абсолютно природним, а поведінка спокійна, стримана, інтеліґентна, себто нормальна, виглядає, мало сказати, дивною. Домінування абсурду – не з любові до нього, а якраз навпаки – з любові до норми й гармонії. Поезія Сергія Жадана – це свого роду умисний художній акт неприйняття вигаданих і штучних цінностей, своєрідна опозиція сучасному абсурдові нашої дійсності (« Тепер і нам, думаю я, доведеться пройти крізь зиму, / яка вже стоїть і чекає за міською стіною. / Навіть якщо я вас і не виведу, я все одно ітиму, / тож і ви не спиняйтеся, ідучи за мною»).
І на додаток: за стилем, на мою думку, ці вірші – магічний реалізм чи/або реалістична магія, це вже кому що сподобається.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Втомлене серце води

Нова книга віршів Сергія Жадана анотована як збірка біблійних та кримінальних балад. Ускладнену метафорику назв чотирьох поетичних розділів («Опій», «Апостоли», «Фляга», «Камені») прояснює п’ятий – прозовий. Він так і називається – «Коментарі». Ця авторська післямова – лаконічний есей поліфонічного стилю з добірною, вишуканою мовою, котрий має на меті арґументовано довести гармонійну єдність усіх частин збірки й логічний розвиток думки, яка ведеться ще від антиків, коли імовірне й малопомітне подається важливішим за апріорне, а старе виглядає декоративно привабливішим, порівняно з новим.
Драматично-історична, соціально-побутова, з обов’язковим додаванням криміналу, побудова сюжетів; менше лірична, більше філософська («…мудрість у тому, що всіх нас рано чи пізно викидає на берег, де нас уже давно чекають з радістю і нетерпінням, всі ті, хто буде любити нас до смерті, всі ті, хто буде цю смерть невблаганно прискорювати») і/або ностальгійна риторика висловів («Батьківщина для кожного з нас починається там, куди нас виганяють із райського саду»); присутність автора в текстах (як приклад: «О, я вже про все подбав. / Я поселюся в найнебезпечнішому з притулків. / Я заведу знайомства з найганебнішою поганню міста, / з найвідомішими скандалістами та співаками. / Я торгуватиму взуттям і натхненням … / Я роздягатиму найнедовірливіших жінок у місті»); використання діалогів («забратися куди подалі, всім віддячивши і всіх обдуривши. – Прямо-таки усіх?І навіть мене? – І навіть тебе, смерте, і навіть тебе»); порівняно невеликі обсяги стофіки, – усі ці ознаки надають віршам певних жанрових рис балади.
Тонус, нервова енергетика текстів, що іноді спазмують від хронічної любові-ненависті, свідчать, на мою думку, насамперед, про духовні зміни поетики Сергія Жадана. І справді, фонова присутність майже пієтетного ставлення до минулого, де головну роль грає міфологема пам’яті, своєрідні формули якої філософськи обігрує автор («І я знаю: найтяжче, що у нас є, – це наша пам'ять. / А найгірше – що вона лише тяжчає з кожним роком (…) нічого не запам’ятовується таким, яким було насправді, … вся пам'ять цього світу формується виключно нашим бажання скоріше все забути (…); перебір неґативу в теперішньому («Мабуть, найбільші розчарування / припадають на долю тих, хто намагається впорядковувати навколишню порожнечу, доповнюючи її своєю власною»); молитва до надії на пристойне прийдешнє (« Не залишай нас, надіє, / Тієї пізньої золотої пори, / Коли ми будемо ділити здобич, / Із відчаєм знищуючи / запаси любові / на військових складах вітчизни»); прикметна з’ява ностальгійних мотивів («що може тебе тримати, окрім коріння?»), – це вже, я би сказала, типовий для середнього віку комплекс дистонії буття. Проте, ідентифікувати філософські засади автора і поведінку героїв його збірки, думаю, не треба, хоча відчувається, що сюди вкладено багато особистого, навіть автобіографічного («нічого не зміниться, і тільки трава / буде кожного року інакше рости ») – як на мене, відчутно бракує нейтральності поетичного тону, котрий мав би дистанціювати задекларовані естетичні категорії.
Та попри наявні розумування, магічний ліхтар уяви висвітлює повноцінні поетичні перли, до яких вже звикли фанати творчості поета («найглибша тиша завжди залягає після ранкових розстрілів … серце полів, що б’ється під снігом, мов під бинтами … на їхніх ґанках ростуть трави перегірклі стебла … і ночі були такими короткими, що сни не встигали снитись … росли циклонів троянди важкі»); не залишає в спокої ні самого поета, ні читача, котрий знайде у збірці силу-силенну різних страховиськ у різних ситуаціях («Якщо дуже довго сидіти коло ріки, / Рано чи пізно вниз попливуть мертвяки (…) І все, що я говорив їм і що вони говорили мені, / виривалося з горлянок і запалювало вогні, / і ці вогні горіли й танули, як маяки, / на які виходили з темряви / зомбі, привиди, мертвяки (…) навіть померлі стояли в такому дзвінкому напруженні, / що, коли б не сморід, ніхто б і не знав, що має справу з померлими (…) І ось малий стояв поміж них, обіймаючи кожного – / демонів із фаєрами, янголів із рваними крилами»).
Окремий абзац стосується комплексного оформлення книги, створеного за художніми роботами сестер Аліни та Карини Гаєвих. Інтуїція мисткинь вловила сутність швидкоплинних і нібито другорядних речей, а в сумі – досвід катастрофічності світу, зануреного у зло. Порятунок краси можливий саме у мистецтві, – про це свідчить цілісна мозаїка зображень, кольори і лінії котрої, єднаючись, творять синтез поезії та живопису.
Сергій Жадан намагається довести, що абсурд і норма в нашому часі помінялися місцями. Фантасмагорія, як спосіб існування, стає чимось абсолютно природним, а поведінка спокійна, стримана, інтеліґентна, себто нормальна, виглядає, мало сказати, дивною. Домінування абсурду – не з любові до нього, а якраз навпаки – з любові до норми й гармонії. Поезія Сергія Жадана – це свого роду умисний художній акт неприйняття вигаданих і штучних цінностей, своєрідна опозиція сучасному абсурдові нашої дійсності (« Тепер і нам, думаю я, доведеться пройти крізь зиму, / яка вже стоїть і чекає за міською стіною. / Навіть якщо я вас і не виведу, я все одно ітиму, / тож і ви не спиняйтеся, ідучи за мною»).
І на додаток: за стилем, на мою думку, ці вірші – магічний реалізм чи/або реалістична магія, це вже кому що сподобається.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію