Нехай би собі будував свого гаража.
Я одного разу молодшій сестрі щось радив. У пісочнику, а та мене совочком! Їй здавалось, що вийшла нормальна споруда. Щоправда, вона ліпила її з піску, а не з якихось уламків або якогось іншого матеріалу. І їй було 3, а мені - 12.

Творчих успіхів, гарного настрою.

Гре, пиши гумор, прикольно вийшло )).

Тільки переклад - не гараж, як би ту цеглу рівно не клав (клала), все одно десь вилізе або западеться (. Перекладала, відчула на власній шкірі. Але прагнути до ідеального все-таки теж треба :)

Грені, дуже люблю Вашу прозу! Читаю і перечитую! Молодець! "Не в бровь - а в глаз!"

о Гренуі..

ну зрозуміло, що оповідка не про переклад взагалі

а до теми
чи із приводу

бо так ~ щоби не здалося гостям, що тут
відбувається знущатєльство над перекладанням як таким?

бо перекладати-таки треба. і творити також треба,
і критикувати, і теоретизувати

воно саме нізвідки не візьметься, правда?

із усіма вірними~щирими



С*

Муляр з примусу. Фінальна частина

Присвячується Гренуіль де Маре

Тільки-но я шаснула в двір і зачинила за собою хвіртку, щоб бува не погналися, капосні, як чую – щось шамкочуть! Ну – думаю – це ж точно про мене! То я – назад, але тихесенько, тихесенько, щоб ані шелеснуло. Трохи кропивою литки пожалила та в кізяка вступила, але то нічого. Підійшла до паркана, знайшла те саме вічко, що я його ще торік прогризла в дубовій дошці – а нічого од мене затулятись парканами, та й дивлюся. Сусід підібрав ту кельму з землі та лопухом її витирає, та все плечима здвигає, ніби чогось не розуміє. Ага-ага, - думаю. Оце й воно! А сусідка наша спільна, ну Світлана, та шо через хату, очицями туди-сюди водить, мов чого шука. Аж ось озвався сусід:
- І чо’ вона ходе? Чо’ вона сюди ника? Так уже на ту мою стіну видивляється, як ніби в моїм гаражі жити буде!
- Е, сусіде, не кажіть. Ви не понімаєте. Вона сьогодні огірки зібрала? Зібрала! Варення вісім банок закрутила? Закрутила! Корів ще не видно! Треба ж їй десь себе діть, - одповіла йому на те Світлана.
- Так я ж уже!.. Я ж уже просив не ходить скіки раз – ходить! Я ж уже ж паркан он який построїв – вона в ньому дірку пальцем провертіла, й однаково бачить усе шо в мене в дворі!
Еге, балакай, думаю я, сидячи в бур’янах. Яким там пальцем?! Якби твоя рука та на того пальця випадком утрапила, я б її тобі по ліктя одхватила! Голодна я сьогодня, голодна! Люта ж я, ох і люта! Ох і пішла б у двір до тії молодиці, поки нема її! Ох і погризла б їй відра, хай не кида під колодязем! Люта ж я, люта!..
- Сусіде, а дивіться! – раптом здивовано говорить вона.
Я ще дужче око напружила, вже сама в ту дірку мало не пролізла.
- О! Свєта! Та це ж її очки!
- Ага, очки то очки, - відказує та проява єхидно, - Тіки вона їх перед тим як у твій двір забербенитись, у карман, у хвартух укинула.
І дивиться на його не пойми як. Я мац по хвартуху, мац- а й справді нема очків моїх. Такі хароші ж були. Стекол аж по двоє на кажде око. Прийдеться знов до тих гемонських душ іти – однімать…
- Та й шо як укинула? – нерозуміюче сказав сусіда.
Сусідка аж затрусилась зо сміху. Ууууу, чорти б тебе на скирді так трусили!!!
- Як то – шо?! А шо вона могла побачити без них на твоїй стіні?!!
Тут сусід як зарегочеться, та голосно так, шо я мало на смородину не сіла. Дивлюсь, як вони регочуться, та сумно мені, та журно. Шо ж із того, шо я не мурувала стін та як той розтвор робиться – не знаю. Я така – шо як щитаю, шо треба прийти і сказать, то вже скажу, хоч хочте слухать, хоч ні! Бо як не скажу, то сказнюся до ранку! Приплели ті очки ні в тин, ні в ворота, та й регочуться як дурні... У мене хай ті очки хоч у хвартушку, хоч на долівці – я душею все бачу! Все бачу – як на долоні! Не нада! Я й у школі вчилася харашо, і арихметика в нас була, і трудове навчання! І на виробництво нас водили – то звіробій рвать за ставками, то свинохверму білить! Білила я ловко, віхтів не лишала! Отакі самі кирпичні стіни! То чого його казать, шо я в чомусь не понімаю?!!

http://maysterni.com/publication.php?id=79317

пардон, отут - http://maysterni.com/publication.php?id=79318

Шо то професіонал! Вмієте, Ви, Грені, правильно скомпонувати факти і власні інтерпретації так, що чорт ногу зламає, де й що. Оце перечитала - і так мене вразила іскрометність і правдивість стилю, що аж сама повірила.

Браво!!!! Хай живе чесна і неупереджена критика і публіцистика!!!!!!

Я не повторюватиму усього, сказаного раніше, але на одному все ж наголошу іще раз:

Я помітила у Вас одну типову стратегію поведінки: якщо Ви відчуваєте, що істина не на Вашому боці і конкретно Вам сказати нічого, тоді одразу починаєте відвертати увагу співрозмовника і глядачів усілякими фокусами, як-от переакцентування на менш важливих деталях розмови і опускання суттєвих, які свідчать не на Вашу користь, або зведення усього на жарти, або й узагалі пересмикування фактів.

Усе це було б безневинним, якби не повторювалося щоразу.

P.S. Якщо хтось не розбирається в цеглі і будівництві, ніхто йому не заборонить писати про це перлини архітектурної думки. Воістину. (с)