ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.02
08:59
Не розказуй мені про любов —
бо блаженство злетіло раптово,
ніби в небо пташина казкова,
що покинула рідний альков.
Не розказуй мені про любов!
Не торкайся моєї руки,
струмом доторк холодний на шкірі,
бо блаженство злетіло раптово,
ніби в небо пташина казкова,
що покинула рідний альков.
Не розказуй мені про любов!
Не торкайся моєї руки,
струмом доторк холодний на шкірі,
2024.05.02
08:05
Голубі троянди
Я у вІрші ховаюся, ніби в дитинстві за штору.
Між рядками ховаю себе від тривог і жахіть.
Але схованка ця ненадійна і зовсім прозора.
То колись під вікном було затишно й тепло сидіть.
Той куточок наснився мені: із тканини м'якої
Я у вІрші ховаюся, ніби в дитинстві за штору.
Між рядками ховаю себе від тривог і жахіть.
Але схованка ця ненадійна і зовсім прозора.
То колись під вікном було затишно й тепло сидіть.
Той куточок наснився мені: із тканини м'якої
2024.05.02
05:59
У старомодній та незграбній шафі
Знайшов я дещо. Зовсім не чекав.
Знайшов свого дитинства нотний зошит,
Який не бачив новомодних шаф.
Серед старих блокнотів та конспектів
Мені засяяв, наче діамант,
Дешевий та простенький нотний зошит,
Знайшов я дещо. Зовсім не чекав.
Знайшов свого дитинства нотний зошит,
Який не бачив новомодних шаф.
Серед старих блокнотів та конспектів
Мені засяяв, наче діамант,
Дешевий та простенький нотний зошит,
2024.05.02
04:40
На все твоя, мій Боже, милість
І ласка істинна твоя, -
Тож не журюся, що змінилась
Життя земного течія.
Уже відлунює гучніше
Мені минуле шумом днів
І в серцем вистражданих віршах,
І в чистих трелях ніжних слів.
І ласка істинна твоя, -
Тож не журюся, що змінилась
Життя земного течія.
Уже відлунює гучніше
Мені минуле шумом днів
І в серцем вистражданих віршах,
І в чистих трелях ніжних слів.
2024.05.01
17:52
Червоними слізьми країна плаче,
сумує без упину третій рік…
І кровотеча більшає, тим паче,
що ріки крові – не берези сік!.
Як виявилось, цирк – то небезпека,
загрози пік – зелене шапіто!.
Канабісом торгують у аптеках,
сумує без упину третій рік…
І кровотеча більшає, тим паче,
що ріки крові – не берези сік!.
Як виявилось, цирк – то небезпека,
загрози пік – зелене шапіто!.
Канабісом торгують у аптеках,
2024.05.01
17:10
Будь такою, яка ти нині є.
Я подібних тобі жінок,
Хай вже скроні взялися інеєм,
Ще не бачив, мій свідок – Бог!
Будь земною і будь небесною…
Нероздільні «краса» і «ти»,
Наче Бог сполучив тебе з нею
Як синоніми… Будь завжди
Я подібних тобі жінок,
Хай вже скроні взялися інеєм,
Ще не бачив, мій свідок – Бог!
Будь земною і будь небесною…
Нероздільні «краса» і «ти»,
Наче Бог сполучив тебе з нею
Як синоніми… Будь завжди
2024.05.01
12:38
Не говори мені про те,
що заблукала в падолисті,
і що проміння золоте
вже дотліває в хмарній висі.
Що відцвіли в моїм саду
весняні крокуси й тюльпани.
Лимонне сонце у меду
що заблукала в падолисті,
і що проміння золоте
вже дотліває в хмарній висі.
Що відцвіли в моїм саду
весняні крокуси й тюльпани.
Лимонне сонце у меду
2024.05.01
10:27
«На кремені вирослий колос...»
Отак системі на догоду назвав поет предивний край,
Де чорнозем, ліси і води, й багаті надра Господь дав...
Благословенний край, з якого лиш висотували жили...
Ще й досьогодні дивно, як люди в ньому вижили?
...Страшна
Отак системі на догоду назвав поет предивний край,
Де чорнозем, ліси і води, й багаті надра Господь дав...
Благословенний край, з якого лиш висотували жили...
Ще й досьогодні дивно, як люди в ньому вижили?
...Страшна
2024.05.01
08:57
Вранішні роси - цнотливості роси
З блиском перлинним в шовковій траві.
Свіжі, розкішні, розніжено-босі.
Розсипи щедрості звабно-живі.
Дерево кожне вкрите краплистими,
Кущ росянисто зомлів у саду.
Мов із пацьорок скотилось намисто,
З блиском перлинним в шовковій траві.
Свіжі, розкішні, розніжено-босі.
Розсипи щедрості звабно-живі.
Дерево кожне вкрите краплистими,
Кущ росянисто зомлів у саду.
Мов із пацьорок скотилось намисто,
2024.05.01
05:52
Небо грайливими хмарами
місто велике розбудить.
Ніч сон утримує чарами.
Гей! Прокидайтеся, люди!
Мружиться киця на сонечку,
божа корівка п’є роси,
щастя нехай тобі, донечко,
ранок травневий приносить.
місто велике розбудить.
Ніч сон утримує чарами.
Гей! Прокидайтеся, люди!
Мружиться киця на сонечку,
божа корівка п’є роси,
щастя нехай тобі, донечко,
ранок травневий приносить.
2024.05.01
05:27
Усе чіткіше кожен крок
Її вбачаю всюди знову, –
Горять тюльпани, а бузок
Яріє світлом світанковим.
Стає гучніше спів птахів
І сонце дужче припікає, –
Мов несподівано забрів
Услід за юною до раю.
Її вбачаю всюди знову, –
Горять тюльпани, а бузок
Яріє світлом світанковим.
Стає гучніше спів птахів
І сонце дужче припікає, –
Мов несподівано забрів
Услід за юною до раю.
2024.05.01
05:24
На білий сніг стікає з ліхтарів
Вечірній промінь тьмяно-бурштиновий.
Скрізь тихо. Ані звука, ані слова...
Я десь далеко чую дивний спів.
Одне життя, а в ньому - сто життів...
Незрозуміла, потойбічна мова...
Мене так зустрічає ніч зимова...
Вечірній промінь тьмяно-бурштиновий.
Скрізь тихо. Ані звука, ані слова...
Я десь далеко чую дивний спів.
Одне життя, а в ньому - сто життів...
Незрозуміла, потойбічна мова...
Мене так зустрічає ніч зимова...
2024.04.30
22:48
Ти була красива, наче юна Геба*,
Як у поцілунку ніжному злились.
Заясніле, чисте нам відкрилось небо
Підняло на крилах у блакитну вись.
Далечінь вечірня пломеніла в тиші,
Як рожеві щічки, сяяли вогні.
В світлому багатті ми — найщасливіші --
Як у поцілунку ніжному злились.
Заясніле, чисте нам відкрилось небо
Підняло на крилах у блакитну вись.
Далечінь вечірня пломеніла в тиші,
Як рожеві щічки, сяяли вогні.
В світлому багатті ми — найщасливіші --
2024.04.30
14:02
Перенеслись у перше травня!!!
Ніяких більше зобов’язень...
Мотив й мелодія їх давня
Поміж всіляких зауважень.
Перенеслись… ну що ж, доцільно
Було б усе перечеркнути,
А те, що зветься "не стабільно" —
Згорнути з часом, щоб не чути…
Ніяких більше зобов’язень...
Мотив й мелодія їх давня
Поміж всіляких зауважень.
Перенеслись… ну що ж, доцільно
Було б усе перечеркнути,
А те, що зветься "не стабільно" —
Згорнути з часом, щоб не чути…
2024.04.30
13:53
М-оя душа проникливо сприймає
О-цей прекрасний Божий світ.
Є в нім ті закутки, немов із раю.
Н-атхнення - із емоцій квіт.
А глибина думок у ритмі моря
Т-анок плете зі слів та фраз.
Х-аризма Всесвіту, вечірні зорі...
О-цей прекрасний Божий світ.
Є в нім ті закутки, немов із раю.
Н-атхнення - із емоцій квіт.
А глибина думок у ритмі моря
Т-анок плете зі слів та фраз.
Х-аризма Всесвіту, вечірні зорі...
2024.04.30
11:05
Ходить бісова невіра
І шукає собі віру.
Як давали колись їсти,
Він пошився в атеїсти,
А тепер така дорога,
Що без віри жить незмога.
Навіть ленінці в законі
Припадають до ікони.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І шукає собі віру.
Як давали колись їсти,
Він пошився в атеїсти,
А тепер така дорога,
Що без віри жить незмога.
Навіть ленінці в законі
Припадають до ікони.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
2024.04.15
2024.03.02
2023.02.18
2021.07.17
2021.01.08
2020.12.05
2020.03.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Гренуіль де Маре /
Критика | Аналітика
Муляр з примусу
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Муляр з примусу
Ви цеглу класти вмієте? А з каменю щось мурувати? От і я – ні. А доведеться ж. І мені, і вам… Як?! Ви ще не в курсі, що тепер усіх примусять навчатися мулярській справі? Тоді слухайте…
«Кров мою пити прийшла?!»
Сусід мій надумався гараж побудувати. Ото потихеньку підмурок вигнав, тепер стіни кладе. Сам. З білої цегли. Гарно так, я аж замилувалася… а як придивилася добре – мамцю моя! Стіна в одному місці криво викладена, прямо «пузо» висить, а він собі наспівує та далі мурує…
Я – у хвіртку, та на сусідське подвір’я.
- Драстуйте, - кажу, - переробіть ондечки стінку, а то ще завалиться, чого доброго!
А сусідонько на мене, вибачте, с… ну, спиною дивиться і мовчить.
- Гей, сусіде! – волаю щодуху. – Стіну рятуйте, бо впаде!
А він цеглиною об бетономішалку – шварк! Цегла – навпіл, а він до мене:
- Шо, кров мою пити прийшла?!
І зиркає люто, і кельму в кулакові затис…
- Та ні, - знічено відступаю, - я той… підказати… осьдечки… - і пальчиком тремтячим у ту кривондяку тицяю.
- Хату будував – вугли тобі криві були, а тепер уже в гаражі стіна не така, як треба?!
І відром із цементним розчином об землю – хрясь! І кельму до рук мені – тиць!
- Як ти така хитра, то ставай і переробляй.
- Е, ні, - рішуче протестую. – Гараж – ваш, ви й робіть, досить того, що я вам підказала, де непорядок! А у мене своєї роботи гора, он варення на плиті кипить… е-е-е… втім, що те варення… почекає те варення… чого б і не підсобити по-сусідськи… - круто передумую я, запримітивши, як сусід намацує позад себе замашний ломик…
Не вмієш – навчимо
Приречено зітхнувши, наляпую трохи розчину, беру цеглину. Приміряюся і так, і сяк – холєра його знає, правильно чи ні…
- Сусіде, - кличу обережно, - а то нічого, що я у мулярській справі – ні в зуб ногою?
- А ти армійську мудрість чула: «Не вмієш – навчимо, не хочеш - заставимо»?
І, прихопивши ломика, чоловік моститься на ослінчику під хвірткою, перекриваючи мені шлях для відступу. Дістає цигарки - і мружиться солодко, і вже тютюновий дим тягнеться пасмами догори, поміж вишневе гілля, підкопчуючи вишні – стиглі-перестиглі… мої, між іншим. Ще не обірвані. Йой! Варення ж на плиті!
Що ж, додому дорога відрізана, але можна спробувати вибратись на вулицю через обійстя іншої сусідки – у них тут між подвір’ями перелаз низенький, мені б тільки непомітно підкрастися до нього, поки сусід задрімав, а там…
Засада
…А там – сусідка. Посміхається приязно - і ствол «калаша», направлений на мене, ла-а-а-гідно так погладжує.
- А я давно вже, - каже, - пропонувала закон такий прийняти: сам критикуєш – сам і виправляєш. У примусовому порядку. А то, понімаєш, ходять тут усякі, пальчиками тицяють… людина, може, працює тяжко, а їм, бачте, «криво»! Ну й що, коли криво? А ви знаєте, як наробитися треба, щоб оте «криво» вийшло?!
І, сторожко тримаючи мене на прицілі, перебирається до сусіда, під вишню. Удвох їм явно веселіше.
- Нехай попрацює, - мстиво зауважує сусідка. – Будівництво - це така невдячна річ, що, тільки відчувши цей процес на власній шкурі, можна зрозуміти муляра, подивитися на стіну його очима, а це дуже важливо!
- Та їй це не нада і не інтересно…
- Ну ясно. Але якщо шановна - як там її? - знову прийшли з власними пропозиціями і так наполегливо їх пропонують, то, певно, вони передумали і вирішили взятися до важкої мулярської справи, але соромляться про це сказати.
- Це вряд лі. Просто вона таки й справді давно не пила моєї крові…
- Ну що ти, просто жінки - дуже суперечливі створіння. Вона хоче класти цеглу, це її істинне глибинне бажання і твоя висока місія - допомогти їй це усвідомити!
Любі сусідоньки так захопилися балачками, що на якусь часину втратили пильність – і за мною лише тин затріщав… Навздогін – автоматна черга:
- Куди?!!
Реальніше – нікуди
Кажете, так не буває? Ну, за справжнє будівництво не ручаюсь, а от у перекладацькій справі – точно буває. Репліки з діалогу, наведеного вище, виділені курсивом – практично слово в слово взяті з реального діалогу ось тут: http://www.maysterni.com/publication.php?id=79240 (тільки йдеться там, звичайно ж, не про цеглу).
Вважати всіх, хто не займається перекладами, сліпими, недоумкуватими, пришелепкуватими і нездатними відрізнити гарний переклад від халтури – смішно. А проголошувати обов’язковість для кожного, хто підмітив якісь недоліки у чужому перекладі, самому ж їх і виправляти – навіть не смішно, а дико.
Ніхто не зобов’язаний працювати за автора. Жоден автор не має права вимагати в інших, щоб вони витрачали свій час і сили на нього, дорогоцінного. Ні, звичайно, коли в когось є час, натхнення і хист – то це чудово. Але – лише добровільно. Бо це, вибачте, не мені прийшла в голову ідея перекласти саме цей вірш. І мені глибоко паралельно, справився перекладач з текстом граючись за десять хвилин чи сидів над цим твором десять місяців і останні патли повидирав з відчаю.
Для мене як для читача головне – результат. І нічого скаржитися, що це зашибісь_як_тяжко. Не можеш – не берись. А взявся – зроби до пуття.
P.S. До речі, мій сусід і справді будує гараж. Поки що тільки підмурок зробив. Наче рівненький… Але я не дуже пильно приглядаюся. Про всяк випадок. :))
«Кров мою пити прийшла?!»
Сусід мій надумався гараж побудувати. Ото потихеньку підмурок вигнав, тепер стіни кладе. Сам. З білої цегли. Гарно так, я аж замилувалася… а як придивилася добре – мамцю моя! Стіна в одному місці криво викладена, прямо «пузо» висить, а він собі наспівує та далі мурує…
Я – у хвіртку, та на сусідське подвір’я.
- Драстуйте, - кажу, - переробіть ондечки стінку, а то ще завалиться, чого доброго!
А сусідонько на мене, вибачте, с… ну, спиною дивиться і мовчить.
- Гей, сусіде! – волаю щодуху. – Стіну рятуйте, бо впаде!
А він цеглиною об бетономішалку – шварк! Цегла – навпіл, а він до мене:
- Шо, кров мою пити прийшла?!
І зиркає люто, і кельму в кулакові затис…
- Та ні, - знічено відступаю, - я той… підказати… осьдечки… - і пальчиком тремтячим у ту кривондяку тицяю.
- Хату будував – вугли тобі криві були, а тепер уже в гаражі стіна не така, як треба?!
І відром із цементним розчином об землю – хрясь! І кельму до рук мені – тиць!
- Як ти така хитра, то ставай і переробляй.
- Е, ні, - рішуче протестую. – Гараж – ваш, ви й робіть, досить того, що я вам підказала, де непорядок! А у мене своєї роботи гора, он варення на плиті кипить… е-е-е… втім, що те варення… почекає те варення… чого б і не підсобити по-сусідськи… - круто передумую я, запримітивши, як сусід намацує позад себе замашний ломик…
Не вмієш – навчимо
Приречено зітхнувши, наляпую трохи розчину, беру цеглину. Приміряюся і так, і сяк – холєра його знає, правильно чи ні…
- Сусіде, - кличу обережно, - а то нічого, що я у мулярській справі – ні в зуб ногою?
- А ти армійську мудрість чула: «Не вмієш – навчимо, не хочеш - заставимо»?
І, прихопивши ломика, чоловік моститься на ослінчику під хвірткою, перекриваючи мені шлях для відступу. Дістає цигарки - і мружиться солодко, і вже тютюновий дим тягнеться пасмами догори, поміж вишневе гілля, підкопчуючи вишні – стиглі-перестиглі… мої, між іншим. Ще не обірвані. Йой! Варення ж на плиті!
Що ж, додому дорога відрізана, але можна спробувати вибратись на вулицю через обійстя іншої сусідки – у них тут між подвір’ями перелаз низенький, мені б тільки непомітно підкрастися до нього, поки сусід задрімав, а там…
Засада
…А там – сусідка. Посміхається приязно - і ствол «калаша», направлений на мене, ла-а-а-гідно так погладжує.
- А я давно вже, - каже, - пропонувала закон такий прийняти: сам критикуєш – сам і виправляєш. У примусовому порядку. А то, понімаєш, ходять тут усякі, пальчиками тицяють… людина, може, працює тяжко, а їм, бачте, «криво»! Ну й що, коли криво? А ви знаєте, як наробитися треба, щоб оте «криво» вийшло?!
І, сторожко тримаючи мене на прицілі, перебирається до сусіда, під вишню. Удвох їм явно веселіше.
- Нехай попрацює, - мстиво зауважує сусідка. – Будівництво - це така невдячна річ, що, тільки відчувши цей процес на власній шкурі, можна зрозуміти муляра, подивитися на стіну його очима, а це дуже важливо!
- Та їй це не нада і не інтересно…
- Ну ясно. Але якщо шановна - як там її? - знову прийшли з власними пропозиціями і так наполегливо їх пропонують, то, певно, вони передумали і вирішили взятися до важкої мулярської справи, але соромляться про це сказати.
- Це вряд лі. Просто вона таки й справді давно не пила моєї крові…
- Ну що ти, просто жінки - дуже суперечливі створіння. Вона хоче класти цеглу, це її істинне глибинне бажання і твоя висока місія - допомогти їй це усвідомити!
Любі сусідоньки так захопилися балачками, що на якусь часину втратили пильність – і за мною лише тин затріщав… Навздогін – автоматна черга:
- Куди?!!
Реальніше – нікуди
Кажете, так не буває? Ну, за справжнє будівництво не ручаюсь, а от у перекладацькій справі – точно буває. Репліки з діалогу, наведеного вище, виділені курсивом – практично слово в слово взяті з реального діалогу ось тут: http://www.maysterni.com/publication.php?id=79240 (тільки йдеться там, звичайно ж, не про цеглу).
Вважати всіх, хто не займається перекладами, сліпими, недоумкуватими, пришелепкуватими і нездатними відрізнити гарний переклад від халтури – смішно. А проголошувати обов’язковість для кожного, хто підмітив якісь недоліки у чужому перекладі, самому ж їх і виправляти – навіть не смішно, а дико.
Ніхто не зобов’язаний працювати за автора. Жоден автор не має права вимагати в інших, щоб вони витрачали свій час і сили на нього, дорогоцінного. Ні, звичайно, коли в когось є час, натхнення і хист – то це чудово. Але – лише добровільно. Бо це, вибачте, не мені прийшла в голову ідея перекласти саме цей вірш. І мені глибоко паралельно, справився перекладач з текстом граючись за десять хвилин чи сидів над цим твором десять місяців і останні патли повидирав з відчаю.
Для мене як для читача головне – результат. І нічого скаржитися, що це зашибісь_як_тяжко. Не можеш – не берись. А взявся – зроби до пуття.
P.S. До речі, мій сусід і справді будує гараж. Поки що тільки підмурок зробив. Наче рівненький… Але я не дуже пильно приглядаюся. Про всяк випадок. :))
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію