Куди не глянь – навкруг питання гострі.
Допитливість – найбільша із покар.
І кличуть сни на незнайомий острів,
яким, напевне, є Мадагаскар.
І сняться вже не смітники й паркани,
й прикриті снігом хижі бур’яни,
а світлі острови та океани,
на кволій пальмі – випрані штани.
Заскочивши в мороз, що впав із неба,
гартують язики і плачуть пси.
А хочеться, щоб все було, як треба,
гармонії нам хочеться й краси.
В тім парадокси буднів навіжених,
що з кола їх не вирвешся ніяк,
що гривні не плодяться у кишенях.
Це, як відомо, вже невтішний знак.

Анатолій Шкляр. Таке життя…
// Віртуальний потяг: Поезії. – Дніпропетровськ: Січ,2007. – с.35.

Допитливий такий я, аж нівроку,
хоч риса ця – найбільша із покар.
От добре було б чухнуть на півроку
на острів – зветься він Мадагаскар.

Раніше заглядав я за паркани,
виносив щось поживне з смітників.
А зараз мене ваблять океани –
на острів екзотичний захотів.

Бо наше вже таке марудне стало:
оті сніги, морози, бур’яни,
оте набридле, хоч і рідне, сало…
А в них – на пальмі… випрані штани!

Чому мене так вразили холоші?
(Подумаєш: висять собі – і хай!)
А тому, що усі там голі й босі,
то спробуй ще – прання те пошукай...

Упав я на «мороз»: не розумію,
чому навколо скімлять наші пси?..
Я мрії про Мадагаскар лелію –
так хочеться бананів і краси!

Але чомусь і з цим не дуже вийшло,
бо пальму ту я кволою уздрів;
на ній штани, мов на коняці дишло…
Не буде на тій пальмі врожаїв!

От парадокси буднів навіжених!
Я розраховував, що буде саме так:
що гривні самі лізтимуть в кишені…
А їх нема – і це невтішний знак.


11.10.2007.
Поїзд «Київ-Сімферополь».

З саморобної збірки пародій "Кілограм колупаних родзинок".