До речі, у цьому контексті, варто думати про день майбутній, наприклад про майбутніх Претендентів. Можливо деякі імена вже названо?
Маю на увазі статтю „ПОЕЗІЯ – МОЯ РЕЛІГІЯ…” Тетяни Давидченко - Цікаве інтерв'ю, цікаві думки. Почути про погляди справжнього поета завжди корисно. - "Література, як і релігія, має бути доброю! Може, не завжди світлою, але сильною і доброю" - чи не в цьому ключ до початкового розуміння віршів Ігора Павлюка?

Цікаві й імена, які називає пан Ігор. Маю на увазі не так імена Марії Якубовської, та Олександра Гордона - досить відомих авторів, як
Юхима Дишканта, Вікторії Каневської, Оксани Пухонської, Олени Горбатюк, Дарії Гузенкової, які, за словами Ігора Павлюка, уже є великими поетами, але невідомими, без біографій. "Зуміють створити про себе легенду, свою легенду – будуть великими і відомими!.."

Відкривати нові імена чи не найвище досягнення для кожного з нас? Особливо, коли вони є твоїми вихованцями!.. Тому, непогано було би нам відкривати нові імена. І, можливо, підтримати їх майбутню звитягу?

Вірш Ростислава Балеми про відкриття поета:
http://ivan1.narod.ru/alles/nem/br/br_6.htm

Слухати під гітару в авторському виконанні :)

Ростислав Балема відомий "Майстерням" і дуже цікавий поет. Гарне посилання. :)

Щодо громадського впливу на державні інституції.
Впливати потрібно, однозначно. Але ми ще, як поетична організація, маємо невеликий авторитет, аби цей авторитет природним чином діяв. Авторитет - це, напевно, наша колективна творча спроможність, чи як? Я переконаний, що ми нині рухаємось вперед. І демонструємо, що життя - далеко не тільки роздуми про гроші, і про
модний побут, але наші успіхи - тільки початкові.
Щодо Шевченківської премії, - не певний, що цього року це вдасться, але якби ми в майбутньому презентували високій Комісії примірники розробленого нашими авторами "Вісника", де окрім зважених рейтингів і був би фаховий набір критики,
а також спроби самих поетів розбирати окремі вірші, як наприклад, деякі, хоча й далеко
не ідеальні, стосовно Ігора Калинця
http://www.maysterni.com/publication.php?id=1208
стосовно Ліни Костенко http://www.maysterni.com/publication.php?id=704 , та інші...
Суперечливо? Так. Але це жива реакція нашого середовища, це зв'язки, це роздуми, це
продовження шкіл? :) Це потрібно ж нам самим?!
Дійсно, повинна бути своя велика стратегія, наше колективне надзавдання,
так? Давайте йти цим шляхом. Можливо розробити свій, тіньовий Шевченківський комітет :))) - необов'язково із активних учасників нашого клубу, з громадським оприлюдненням за день до офіційного "результатів"? це все окреслить
перспективи і зробить цікавішим процес, ширшим коло майбутніх Достойних Претендентів на Перемогу. :)

ЦЕ ШОК! Не маю нічого проти поета Тараса Федюка, але щодо поезії Лапського - іншого Лауреата національної премії ім. Т.Г.Шевченка, скажу, інакше, аніж за дуже грубі гроші таке рішення прийняти було не можливо. Хіба що гарант зі своєї колекції кому по вишитій сорочці роздав, кому мерседеса. Так чи інакше волохата рука Лубківського на шиї найвищого літературного процесу відчулася і сліди не поетичних його пальців залишаться там назавжди!
З чим нас усіх і вітаємо. :(

ОДА ЛУБКІВСЬКОМУ

"Камитет па Национальнай премии Украины
имени Тараса Шевченка принял решение
а присуждении Национальнай премии Украины
имени Тараса Шевченка 2007 года
ряду деятелей культуры и искусства.
Евстахию ЛАПСКОМУ (гражданину Республики Польша), паэту, за книги стихов "Себе: розшукую", "Обабіч стіни".

Цитати з творів Лапського:

Завія раптом прогула,
Дорогу до порога замела;
Тепер я не хлопчак, а чорна глиба
Відколота від рідної землі –
Збагнулось звідкіля журба в мені
Й чого об ятір так шарахалася риба.
..............................................................

Скажімо, тату, киш а киш тривозі,
Злигався з музою Ваш син
в дорозі
І ямбами ступає по землі!
.............................................................

... вимріяно і римою
й без рими, вирвавшись з обіймів:
з нігтів більшовизму!
............................................................
http://nslowo.free.ngo.pl/podija/lapskyj_sered_nominantiw.htm

Остап Лапський
231,
Києву з Варшави

З нагоди кандидування:
на лауреата?!

Світу шмат я обходив,
бував то там, то там,
смутило-тішило мене то те:
то те?!

Впереміжку являлись
щастя і біда,
але до рідного гнізда:
любов не пропадала?!

Внутрішньою заметіллю
стежку до висот
в мені: не занесло?!

Не замете й завія зовня:
у ходьбі настояну
духовність?!

Den des Ukrainers geistigen Wert?!
8 лютого, В-ва 2004

І справді, ми не можемо не перейматися якістю поетичних творчих світів, які нам пропонуються Комітетом під головуванням Р. Лубківського за взірці. Творчість Тараса Федюка говорить сама за себе і добре, що Комітет її зауважив. А могло бути і так, що жодного достойного поета не запропонували б Президенту на підпис (саме у поданні на підпис і полягає нині основна функція Комітету). Чому? А ви почитайте рядки нашого керманича Романа Лубківського і відчуйте, що йому до вподоби. До такого рівня не кожному піднятися.

Присвята одному із Шевченківських автопортретів
Гортаю життя - мов недбайлом написану
Розторгану книгу - се я чи не я?
Ховаю під кучму, як місяця лисину,
Закинутий знову на круги своя.
Невже, дивлячись на старече поличіє,
Впізнає Тараса знайома одна.
Ота костомаха, що вік нам одлічує?
Ні, бреше: зіб’ється у мене вона!
А мало прожито. А серце змордоване
Ще прагне любові. Ще хоче тепла,
І квилить неначе дитя негодоване Н
а тім попелищі, де мертві й зола?

на "Автопортрет”: Офорт. 1860

* * *
Прокидаюся в Београді...
Перший погляд: все ті ж дахи...
Незважаючи, хто при владі,
Владарюють вони...
- Хи-хи...
Так хихоче Десанка. Браво!
Ось квартал - баламут і сплюх
Спокій смогу втягнув. А вправо,
В півнебес її капелюх.
Куполи маркотної слави,
Глухомань дурноверхих призм...
Подивляю собору Сави
Енергійність і практицизм!
Домінує над містом, творить
Горді контури. Обрис. Абрис,
Промовляє. Рече. Говорить
Голосніш від блокад і криз.
Голос нації - голос Бога.
Все це - тут.
За які ж гріхи
Ти покутуєш, моя вбога
Найбагатша земле?
Хи-хи...

1997

КРЕДО
Не хочу аби
Замість мене думали
Не хочу аби
Замість мене вирішували
Не хочу аби
Замість мене голосували
(Проти мене)
Хочу бути самим собою
Настільки
Аби до серцевини
Совісті

Особисто я за те, щоб зробити 9 березня національним святом, але це не начасі, тому обмежусь однією цитатою:
"9 березня 2007 року минає 193 роки від дня народження геніального сина українського народу Тараса Шевченка.
Впродовж майже двох століть його ім’я освячує історичний шлях великої нації, а безсмертна спадщина нашого Пророка користується великою шаною всіх українців. Ми щиро захоплюємося високим образом Кобзаря, його громадською принциповістю і моральною чистотою, почуттям соціальної та національної справедливості, відданістю правді і свободі. Він боровся за утвердження гідності українського народу.
Тарас Шевченко був видатною людиною своєї епохи й одночасно провісником для всього народу, який своїм духом сприяв національному самоусвідомленню і став генієм поза часом.
Пам’ятаймо, якою довгою та тернистою дорогою до свободи вів нас Т. Шевченко. Сьогодні нам потрібне його Слово – як псалом національної єдності та віри, без яких не буває суверенного буття народу. Черпаймо з нього величну ідею власної національної гідності, без якої не буває поваги з боку інших народів.
Піднімаймо голос проти будь-яких наявних намагань применшити роль Тараса Шевченка в свідомості громадян і спроб спаплюжити його ім’я.
Вчимося у Т. Шевченка великої науки – любити Україну, бути її гідними синами й доньками. Доводити цю любов своїми вчинками і своїм життям."
Гарно сказано і я риєднуюсь до цих слів.

Підтримую Жорже,
Нехай буде 8,9,10 - гуляти так гуляти...

Шо за Корзар, Юліє,
Прошу негайно зняти задумку з лиця - вана Вам спелувати заважає. :-)))

Мені теж :))))

Ага, бачу-бачу...
Як Ви "слеваєте" український рід. :-)))

Тож чи варто дивуватися, що нинішній склад членів комітету з Шевченківських премій та нової Президії НСПУ скоріш нагадує розконспіровану резидентуру КДБ, а не творчі структури. Схоже, колишній КДБ, хоч із запізненням, розраховується зі своїми найкращими помічниками преміями та нагородами, додаючи їм недодане свого часу, прикриваючи їх, для годиться, іменами колишніх жертв. Декотрі зі "свіжонагороджених" (та й не дуже "свіжо") нинішніх "літературних керівників" свого часу їздили за дорученням органів у місця позбавлення волі для перевиховання політв'язнів, щоб схилити їх до каяття. Про ці письменницькі "агіткультбригади" мені колись розповідали і Михайло Осадчий, теж нині покійний (і теж без нагород), Володимир Рокецький. Обоє називали конкретні прізвища нинішніх відомих "діячів".

Данило КУЛИНЯК,
письменник, історик,
репресований 1964 року за створення підпільної націоналістичної молодіжної організації "Вісники свободи України"
http://ukrgazeta.plus.org.ua/article.php?ida=1309