
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.16
06:41
Чому вслухаюся уважно
У співи птиць і шум комах, -
Чому стає гуляти страшно
Уздовж річок та по гаях?
Чому бажаного спокою
В душі утомленій нема, -
Чому за світлістю тонкою
Надій лежить зневіри тьма?
У співи птиць і шум комах, -
Чому стає гуляти страшно
Уздовж річок та по гаях?
Чому бажаного спокою
В душі утомленій нема, -
Чому за світлістю тонкою
Надій лежить зневіри тьма?
2025.10.15
23:15
Не знають що творять потвори,
несуть хоч на шиях хрести,
цікавлять їх наші комори
та з наших країв нас знести.
Ми діти еліти,
настав вже наш час.
Нам жити й радіти,
несуть хоч на шиях хрести,
цікавлять їх наші комори
та з наших країв нас знести.
Ми діти еліти,
настав вже наш час.
Нам жити й радіти,
2025.10.15
22:39
Почесний директор прийшов
до свого колишнього кабінету,
але його ніхто не помічає.
Паркет скрипить,
мов клавіатура роялю.
У кабінетах віє
вітер минулого,
ледь колишучи штори
до свого колишнього кабінету,
але його ніхто не помічає.
Паркет скрипить,
мов клавіатура роялю.
У кабінетах віє
вітер минулого,
ледь колишучи штори
2025.10.15
21:57
Міріади доріг на землі пролягло.
Вже у космос лаштуються діти.
А мене тільки й тягне, що в рідне село.
Кажуть – так починають старіти...
Боже ж, як тут змаліло все.
Навіть шлях до Дніпра скоротився.
Я прибульцем стою і тамую щем.
Щем гіркий, що під
Вже у космос лаштуються діти.
А мене тільки й тягне, що в рідне село.
Кажуть – так починають старіти...
Боже ж, як тут змаліло все.
Навіть шлях до Дніпра скоротився.
Я прибульцем стою і тамую щем.
Щем гіркий, що під
2025.10.15
15:10
висить ябко, висить -
Єву жаба дусить.
ходь но ту Адаме, ходь но ту Адаме
змій ті не укусить.
Єво ж, моя Єво,
най Господь бороне -
казов не чіпати, казов не чіпати
Єву жаба дусить.
ходь но ту Адаме, ходь но ту Адаме
змій ті не укусить.
Єво ж, моя Єво,
най Господь бороне -
казов не чіпати, казов не чіпати
2025.10.15
14:44
Вона пройшла через паркан
Казала: ‘Ось тобі дурман
Коштовна поміч аби міг
Звільнитися страждань усіх’
На відповідь: ‘Тобі це зась’
Вона пійма мої зап’ястя
Мене жбурляє навзнаки
Забити щоб у колодки
Казала: ‘Ось тобі дурман
Коштовна поміч аби міг
Звільнитися страждань усіх’
На відповідь: ‘Тобі це зась’
Вона пійма мої зап’ястя
Мене жбурляє навзнаки
Забити щоб у колодки
2025.10.15
12:16
Поки що не жовтий.
Поки що зелене
пишне листя кленів.
Накрапає дощик
умиває площі,
укриває блиском
трав’яне намисто.
Поки що зелене
пишне листя кленів.
Накрапає дощик
умиває площі,
укриває блиском
трав’яне намисто.
2025.10.14
22:07
Мертва сторінка
у соціальній мережі,
із якої випарувалося життя.
Вона похована під брилами
гігабайтів інформації,
під мотлохом, шумом,
фейками, мемами,
хейтами, хештегами.
у соціальній мережі,
із якої випарувалося життя.
Вона похована під брилами
гігабайтів інформації,
під мотлохом, шумом,
фейками, мемами,
хейтами, хештегами.
2025.10.14
21:34
В час ранковий зникли зорі
І розтанула імла, -
І від сну звільнилась скоро
Сонцем збуджена земля.
І промінням обігріті,
Вмиті росами усі, -
Перед зором стали квіти
Дивовижної краси.
І розтанула імла, -
І від сну звільнилась скоро
Сонцем збуджена земля.
І промінням обігріті,
Вмиті росами усі, -
Перед зором стали квіти
Дивовижної краси.
2025.10.14
20:47
«Хто Ви такий?», – спитає «Берліоз» –
І, ніби Майстер, я зніяковію,
Бо іноді сам думаю всерйоз,
Що визнання – у повній безнадії...
У «Массолітах» захопили все
«Лавровичі», «Латунські», «Оремани»...
Тож не протиснутись моїм «есе»
І, ніби Майстер, я зніяковію,
Бо іноді сам думаю всерйоз,
Що визнання – у повній безнадії...
У «Массолітах» захопили все
«Лавровичі», «Латунські», «Оремани»...
Тож не протиснутись моїм «есе»
2025.10.14
19:51
Слова, слова, слова —
пустелі слів…
Душа німує вгкими пісками.
Ти сам їй оніміти повелів,
кидаючи у сад квітучий —
камінь.
Небажані
пустелі слів…
Душа німує вгкими пісками.
Ти сам їй оніміти повелів,
кидаючи у сад квітучий —
камінь.
Небажані
2025.10.14
12:25
Конгломерат відмороженого люду на болотах гордо іменують нацією.
Малоцінні персони ціни собі ніяк не складуть.
Злі генії добре вміють прикидатися добрими.
Мистецтво брехні, як і будь-яке мистецтво, має і таланти, і шанувальників.
Імідж благод
2025.10.14
10:55
Дерево рубав побіля річки чоловік.
І чи втомився, чи так собі про щось подумав,
Сокира вислизнула з рук й шубовснула у воду.
«Ой, що ж мені теперечки робить?
Вона ж у мене одна в господі!»-
Отак ось лементує чоловік, та хто ж почує...
Раптом з води
І чи втомився, чи так собі про щось подумав,
Сокира вислизнула з рук й шубовснула у воду.
«Ой, що ж мені теперечки робить?
Вона ж у мене одна в господі!»-
Отак ось лементує чоловік, та хто ж почує...
Раптом з води
2025.10.13
23:22
Чекаю відповідь… Конкретно:
Коли і хто пірне у Осінь?..
І щоб з розгону на портрети…
Але не всі, у кого досвід.
Ніяких видумок з майбутнім.
Минуле хай, вже начудили…
І кожен щоб очнувся в Грудні —
Бо саме Він додасть вам сили…
Коли і хто пірне у Осінь?..
І щоб з розгону на портрети…
Але не всі, у кого досвід.
Ніяких видумок з майбутнім.
Минуле хай, вже начудили…
І кожен щоб очнувся в Грудні —
Бо саме Він додасть вам сили…
2025.10.13
22:48
Три роки промайнуло, як жура
прийшла у дім, мов грім посеред ночі.
І обілляла осінь із відра
холодними жалями дні пророчі.
Сестричко, люба, не зійдеш з небес,
моя печаль — повітряна сирена.
На кладовищі дерев'яний хрест
прийшла у дім, мов грім посеред ночі.
І обілляла осінь із відра
холодними жалями дні пророчі.
Сестричко, люба, не зійдеш з небес,
моя печаль — повітряна сирена.
На кладовищі дерев'яний хрест
2025.10.13
22:32
Увечері завжди здається,
що часу катастрофічно
не вистачає, що земля
вислизає з-під ніг.
Залишилися лічені хвилини.
Увечері ти опиняєшся
над прірвою.
Над прірвою життя,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...що часу катастрофічно
не вистачає, що земля
вислизає з-під ніг.
Залишилися лічені хвилини.
Увечері ти опиняєшся
над прірвою.
Над прірвою життя,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Рецензії
Світлій пам'яті поета-земляка
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Світлій пам'яті поета-земляка
Іван Данилович Низовий… З цією нестандартною, цікавою особистістю мене пов’язувала 14-річна творча дружба, яка і на цей день, мов світло, дає натхнення й наснагу.
Стрімкий у думці, почуттях, ділах, він завжди знаходився в епіцентрі подій літературних, соціальних, політичних, відгукувався на добрі справи, підтримував творчу молодь, наполегливо працював над власними творами, редагував книжки відомих літераторів і початківців, проводив творчі зустрічі.
Іван Данилович відрізнявся внутрішньою дисципліною і неабиякою працелюбністю, які в гармонії з талантом знайомили читачів з новими і новими творами автора. Творчим злетом поета, мені здається, стало XXI століття, коли Слово поет відкриває в новому змісті, плекає чумацькою піснею, журавлиним окриком, колисковою, світлом козацького духу. Твори І.Д. Низового оспівують природу, побут, духовні цінності українського народу, його прагнення до самоствердження, бажання здобути свободу і незалежність. Він закликає любити людину з усіма її плюсами й мінусами, наголошуючи на тому, що все в житті взаємопов’язано, що кожна людина має право на повагу. Іван Данилович понад усе цінував людяність.
Робочий кабінет у квартирі Івана Низового був гостинно відкритий для спілкування (тут бували місцеві літератори, а також друзі-літератори з Харкова, Києва, Донецька…). Добрий і привітний – пригостить чаєм, поцікавиться творчими справами, дасть пораду, прочитає особисті поетичні доробки, і в бесіді відчуваєш душевний комфорт і турботу.
Іван Данилович не боявся гострих кутів, іноді полеміка переростала в емоційний вибух, коли єство поета не сприймало нещирості або зухвалості опонента. Бунтівний дух Івана Даниловича – совість поета, яку можна ототожнити з совістю українського народу.
Багатий світ поезії І.Д. Низового залишає майбутньому поколінню літературну спадщину, яку необхідно донести до свідомості молоді. Іван Данилович є і залишається лицарем українського Слова в широкому розумінні.
Я пишаюсь своїм літературним наставником, другом, доброю і порядною людиною – Іваном Даниловичем Низовим.
Не стало великої людини, великого сина України.
Вклоняюсь світлій пам’яті поета-земляка, читаю і перечитую його пророчі рядки: «Мені давно не все одно…»
Надія Кошель
Стрімкий у думці, почуттях, ділах, він завжди знаходився в епіцентрі подій літературних, соціальних, політичних, відгукувався на добрі справи, підтримував творчу молодь, наполегливо працював над власними творами, редагував книжки відомих літераторів і початківців, проводив творчі зустрічі.
Іван Данилович відрізнявся внутрішньою дисципліною і неабиякою працелюбністю, які в гармонії з талантом знайомили читачів з новими і новими творами автора. Творчим злетом поета, мені здається, стало XXI століття, коли Слово поет відкриває в новому змісті, плекає чумацькою піснею, журавлиним окриком, колисковою, світлом козацького духу. Твори І.Д. Низового оспівують природу, побут, духовні цінності українського народу, його прагнення до самоствердження, бажання здобути свободу і незалежність. Він закликає любити людину з усіма її плюсами й мінусами, наголошуючи на тому, що все в житті взаємопов’язано, що кожна людина має право на повагу. Іван Данилович понад усе цінував людяність.
Робочий кабінет у квартирі Івана Низового був гостинно відкритий для спілкування (тут бували місцеві літератори, а також друзі-літератори з Харкова, Києва, Донецька…). Добрий і привітний – пригостить чаєм, поцікавиться творчими справами, дасть пораду, прочитає особисті поетичні доробки, і в бесіді відчуваєш душевний комфорт і турботу.
Іван Данилович не боявся гострих кутів, іноді полеміка переростала в емоційний вибух, коли єство поета не сприймало нещирості або зухвалості опонента. Бунтівний дух Івана Даниловича – совість поета, яку можна ототожнити з совістю українського народу.
Багатий світ поезії І.Д. Низового залишає майбутньому поколінню літературну спадщину, яку необхідно донести до свідомості молоді. Іван Данилович є і залишається лицарем українського Слова в широкому розумінні.
Я пишаюсь своїм літературним наставником, другом, доброю і порядною людиною – Іваном Даниловичем Низовим.
Не стало великої людини, великого сина України.
Вклоняюсь світлій пам’яті поета-земляка, читаю і перечитую його пророчі рядки: «Мені давно не все одно…»
Надія Кошель
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію