Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.23
00:38
А нам би ще пів дрібочки тепла
І слів, як шепіт, або вдих і видих.
І не шукати знову й знову винних,
Та ця зима укотре замела...
І мерзнуть руки, серце і думки,
І множиться образа на роки....
І слів, як шепіт, або вдих і видих.
І не шукати знову й знову винних,
Та ця зима укотре замела...
І мерзнуть руки, серце і думки,
І множиться образа на роки....
2026.11.22
23:09
не вистачає часу
якісно перечитати
усе що понаписував
дідим
не переймайся тим
лови свій diem carpe
гуляй допоки світ
засни із ним
якісно перечитати
усе що понаписував
дідим
не переймайся тим
лови свій diem carpe
гуляй допоки світ
засни із ним
2026.11.22
22:27
Пишу я ампулою ці
Такі стражденні вірші.
Стікають кров'ю на лиці
Рядки, осінні, грішні.
Пишу сльозами у собі,
Молитвою і криком.
Спалю на давньому вогні
Такі стражденні вірші.
Стікають кров'ю на лиці
Рядки, осінні, грішні.
Пишу сльозами у собі,
Молитвою і криком.
Спалю на давньому вогні
2026.11.22
18:55
Усе життя - велике синє поле,
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві
2026.11.22
18:46
ІІІ. ЕПОХА БАРОКО: Тінь, пристрасть і застигла мить
8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»
(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий
8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»
(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий
2026.11.22
18:27
Напівбрати-напівкати,
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!
Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!
Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину
2026.11.22
17:22
Спить підступне у в’язниці,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.
Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.
Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,
2026.11.22
14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
2026.11.22
13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
2026.11.22
07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анонім Я Саландяк (1955) /
Рецензії
Мандри в космосі 42. Аналітика та критика (вибрані тексти Поетичних Майстерень).
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Мандри в космосі 42. Аналітика та критика (вибрані тексти Поетичних Майстерень).
Спроба абсурдного витлумачення
Узяв навмання три (чотири) тексти в Поетичних Майстернях своїх улюблених поеток… Однієї – бо видається мені, що вона найщиріша…Коли читаю її тексти, в моїй уяві завжди з’являється кохана дружина і… суворо махає пальчиком: но-но-но - дивись мені!; другої – бо несказанно красива, і я завмираю, заворожено видивляючись її Поетично-Майстерний образ…(тим часом дружина продовжує махати пальчиком); третьої, бо я її не розумію… (а дружина не покидає свого – погрожувати! ) Навіть не розумію чому.
Але якщо казати щиро, я не розумію жодної з них. Щось там відчуваю таке… А давайте я зроблюся необмежено відвертим і буду казати все, що прийде мені у голову.
Ксенія Озерна (1969)
***
Листопадовий крик.
Лише тінь так уміє мовчати.
Телефонні гудки. Безотвітні.
Тільки ти так умієш
мовчанням розрізати вени
і кричати безумством зі скронь.
По білому тілі чорнильний вогонь
запалю.
Та зими не зігрію,
зігрію.
Грію
до відлуння тепла,
до роси на морозяних скерцо.
Ртутно-білі листи. Непомітні.
Ти у відповідь пишеш.
І по білому білі сліди,
як по чорному чорні вітри,
уявляю.
А тебе не пробачу,
пробачу.
Бачу
кольорові нитки,
кольорові...
2012
Ксеню! Знаю, що тобі заборгував, але я ще виправлюся… Моє серденько щемить від усвідомлення власного безсилля, що “зими не зігрію, зігрію.” А зима така коротка, вже половини нема… незігрітої. “Кольорові нитки” в’яжуться, в’яжуться…доокола - сам не знаю чиєї зими… і твоє “не пробачу, пробачу” я “Бачу”… і тільки й усього…
Я хотів би, щоб ти мене не зрозуміла!
/ Жозефіна де Лілль (1980) /
Не шукай чорну кiшку
Не шукай чорну кішку в темній кімнаті, милий…
Тим паче, що її там уже нема давно…
Повітруля, знаєш-но… ну, з ким не буває!
Була – й загула – фіть хвостом-помелом – та й по всьому.
А я – залишилася…
Краще шукай мене…
В серці своїм, під шкірою на животі,
Де живе-поживає Живий Бог…
Чуєш, як обвиваю тебе ліаною,
Як медом-вином обціловую
Вуста твої духмянії, рамена, стегна, пальці ніг
Ніжусь на тобі, під тобою, над…
Звичайне роблю надзвичайним,
Розчиняюсь в тобі, тебе розчиняю,
Падаю в прірву та опиняюся на горі
Не шукай мене, не шукай мене,
Милий коханочку, я давно у тобі…
Я аж злякався - ти давно у мені (“я давно у тобі…”)!? Віддавна боявся фліртувати з красивими жінками, щоправда фліртував завжди і з усіма (кожна жінка має щось таке… некрасивих жінок просто не буває). Жозефіно, май совість, я ж уже старша людина, вірніше старий, чорний котяра (можливо, Тетяна Мілевська мої котячі замашки краще розуміє) і шукати себе самого у чорній кімнаті - це усе, що мені залишилося в цьому житті. А ти таке виробляєш… Май совість!
/ Тетяна Мілєвська (2011) /
Інтимно осінь догора...(Миколаїв у листопаді)
Інтимно осінь догора
У листопаді,
Бо листопадова пора
Їй на заваді.
Пожовкле листя з-під вінця
Упало мертво,
А місяць гордий погляда
На неї зверхньо...
Ховає квіти у вінок,
Надія в серці,
Бо падолист їй обіцяв
Мажорних терцій.
Святково знову одяглась,
Блищить в люстерці…
Чекає танцю із дощем
В самій веселці!
Мінорно музика звучить
І б`є стакато…
Самотньо осінь догора,
Немає ради.
10.11.2012
Тетяно! Я так не намалюю, як ти намалювала… хоч і бачив живу барву осінньої веселки… та й маю повно усіляких фарб і полотна… Щось бачу несказанне, читаючи тебе… І як намалюю!.. Ти мене не зрозумієш…Ти скажеш, що то я сам не зрозумів нічого (насправді, можливо так сказала б Оля Лахоцька). Але внутрішнім зором бачу, як “блищить в люстерці” осінь, а уже зима - вона так не уміє… Ані літо, ані весна… не зуміють так видивлятись у те люстерко. Весна гляне мельком, чи макіяж на місці. Літо й не дивиться туди – лиш зиркає кругом, чи ще витріщаються на перезріваючі плоди… і прагне до швидкого порозуміння - осінь вже не за горами… Не хоче розуміти того, що…
Але хіба нам обов’язково треба розуміти усе і одне одного?!*
*На місці тексту Тетяни мав би бути текст Олі Лахоцької – це ж я її “люблю не розуміти”… Але хай вже насправді усе буде навмання.
/ Оля Лахоцька /
Можливо
Дорога крутить чорно-білу корбу,
ідеш по світу непомітним гостем.
– А що ти забереш собі у торбу?
– Можливо, досвід, брате, тільки досвід.
Штурмує душу вічне передгроззя
із пам'яті покинутого саду.
– А що ти загубив на тій дорозі?
– Можливо, радість, брате, тільки радість.
Погасле небо опускає віти,
як руки, над безоднею простерті.
– А що тобі у темряві присвітить?
– Можливо, серце, брате, тільки серце.
Очевидно, “серце” не просто той невтомний м’яз, що у кожного із нас у грудях! Очевидно - “радість” не просто та буденна емоція фізіологічного задоволення тіла людини від їжі, тепла та сексу! Очевидно - “досвід” не просто спроможність майстерно уникати всіляких там життєвих труднощів!.. А тепер скажи, Олю, що я тебе не зрозумів!
Але я зараз “збрешу”, що начебто не сподівався від тебе такого жорсткого (жорстокого) тексту, і що лиш “можливо”( у заголовку) натякнуло, що треба шукати :
Ненадламане світло і день –
як алмази господні,
і від інею сива доріжка, якою ти йдеш…
…і що треба перевернути тебе усю (і всіх усіх) - від першого тексту до останньої крапочки, щоб зрозуміти, як насправді я “тебе (і всіх усіх) не розумію” і… аж плескати в долоні від захоплення!
Боже! Який безконечно-великий світ ти створив і гармонію, і дисгармонію, і гармонію гармонії та дисгармонії, і... і як я несказанно люблю все це диво не розуміти!
2012
Узяв навмання три (чотири) тексти в Поетичних Майстернях своїх улюблених поеток… Однієї – бо видається мені, що вона найщиріша…Коли читаю її тексти, в моїй уяві завжди з’являється кохана дружина і… суворо махає пальчиком: но-но-но - дивись мені!; другої – бо несказанно красива, і я завмираю, заворожено видивляючись її Поетично-Майстерний образ…(тим часом дружина продовжує махати пальчиком); третьої, бо я її не розумію… (а дружина не покидає свого – погрожувати! ) Навіть не розумію чому.
Але якщо казати щиро, я не розумію жодної з них. Щось там відчуваю таке… А давайте я зроблюся необмежено відвертим і буду казати все, що прийде мені у голову.
Ксенія Озерна (1969)
***
Листопадовий крик.
Лише тінь так уміє мовчати.
Телефонні гудки. Безотвітні.
Тільки ти так умієш
мовчанням розрізати вени
і кричати безумством зі скронь.
По білому тілі чорнильний вогонь
запалю.
Та зими не зігрію,
зігрію.
Грію
до відлуння тепла,
до роси на морозяних скерцо.
Ртутно-білі листи. Непомітні.
Ти у відповідь пишеш.
І по білому білі сліди,
як по чорному чорні вітри,
уявляю.
А тебе не пробачу,
пробачу.
Бачу
кольорові нитки,
кольорові...
2012
Ксеню! Знаю, що тобі заборгував, але я ще виправлюся… Моє серденько щемить від усвідомлення власного безсилля, що “зими не зігрію, зігрію.” А зима така коротка, вже половини нема… незігрітої. “Кольорові нитки” в’яжуться, в’яжуться…доокола - сам не знаю чиєї зими… і твоє “не пробачу, пробачу” я “Бачу”… і тільки й усього…
Я хотів би, щоб ти мене не зрозуміла!
/ Жозефіна де Лілль (1980) /
Не шукай чорну кiшку
Не шукай чорну кішку в темній кімнаті, милий…
Тим паче, що її там уже нема давно…
Повітруля, знаєш-но… ну, з ким не буває!
Була – й загула – фіть хвостом-помелом – та й по всьому.
А я – залишилася…
Краще шукай мене…
В серці своїм, під шкірою на животі,
Де живе-поживає Живий Бог…
Чуєш, як обвиваю тебе ліаною,
Як медом-вином обціловую
Вуста твої духмянії, рамена, стегна, пальці ніг
Ніжусь на тобі, під тобою, над…
Звичайне роблю надзвичайним,
Розчиняюсь в тобі, тебе розчиняю,
Падаю в прірву та опиняюся на горі
Не шукай мене, не шукай мене,
Милий коханочку, я давно у тобі…
Я аж злякався - ти давно у мені (“я давно у тобі…”)!? Віддавна боявся фліртувати з красивими жінками, щоправда фліртував завжди і з усіма (кожна жінка має щось таке… некрасивих жінок просто не буває). Жозефіно, май совість, я ж уже старша людина, вірніше старий, чорний котяра (можливо, Тетяна Мілевська мої котячі замашки краще розуміє) і шукати себе самого у чорній кімнаті - це усе, що мені залишилося в цьому житті. А ти таке виробляєш… Май совість!
/ Тетяна Мілєвська (2011) /
Інтимно осінь догора...(Миколаїв у листопаді)
Інтимно осінь догора
У листопаді,
Бо листопадова пора
Їй на заваді.
Пожовкле листя з-під вінця
Упало мертво,
А місяць гордий погляда
На неї зверхньо...
Ховає квіти у вінок,
Надія в серці,
Бо падолист їй обіцяв
Мажорних терцій.
Святково знову одяглась,
Блищить в люстерці…
Чекає танцю із дощем
В самій веселці!
Мінорно музика звучить
І б`є стакато…
Самотньо осінь догора,
Немає ради.
10.11.2012
Тетяно! Я так не намалюю, як ти намалювала… хоч і бачив живу барву осінньої веселки… та й маю повно усіляких фарб і полотна… Щось бачу несказанне, читаючи тебе… І як намалюю!.. Ти мене не зрозумієш…Ти скажеш, що то я сам не зрозумів нічого (насправді, можливо так сказала б Оля Лахоцька). Але внутрішнім зором бачу, як “блищить в люстерці” осінь, а уже зима - вона так не уміє… Ані літо, ані весна… не зуміють так видивлятись у те люстерко. Весна гляне мельком, чи макіяж на місці. Літо й не дивиться туди – лиш зиркає кругом, чи ще витріщаються на перезріваючі плоди… і прагне до швидкого порозуміння - осінь вже не за горами… Не хоче розуміти того, що…
Але хіба нам обов’язково треба розуміти усе і одне одного?!*
*На місці тексту Тетяни мав би бути текст Олі Лахоцької – це ж я її “люблю не розуміти”… Але хай вже насправді усе буде навмання.
/ Оля Лахоцька /
Можливо
Дорога крутить чорно-білу корбу,
ідеш по світу непомітним гостем.
– А що ти забереш собі у торбу?
– Можливо, досвід, брате, тільки досвід.
Штурмує душу вічне передгроззя
із пам'яті покинутого саду.
– А що ти загубив на тій дорозі?
– Можливо, радість, брате, тільки радість.
Погасле небо опускає віти,
як руки, над безоднею простерті.
– А що тобі у темряві присвітить?
– Можливо, серце, брате, тільки серце.
Очевидно, “серце” не просто той невтомний м’яз, що у кожного із нас у грудях! Очевидно - “радість” не просто та буденна емоція фізіологічного задоволення тіла людини від їжі, тепла та сексу! Очевидно - “досвід” не просто спроможність майстерно уникати всіляких там життєвих труднощів!.. А тепер скажи, Олю, що я тебе не зрозумів!
Але я зараз “збрешу”, що начебто не сподівався від тебе такого жорсткого (жорстокого) тексту, і що лиш “можливо”( у заголовку) натякнуло, що треба шукати :
Ненадламане світло і день –
як алмази господні,
і від інею сива доріжка, якою ти йдеш…
…і що треба перевернути тебе усю (і всіх усіх) - від першого тексту до останньої крапочки, щоб зрозуміти, як насправді я “тебе (і всіх усіх) не розумію” і… аж плескати в долоні від захоплення!
Боже! Який безконечно-великий світ ти створив і гармонію, і дисгармонію, і гармонію гармонії та дисгармонії, і... і як я несказанно люблю все це диво не розуміти!
2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Омоні(зи)ми"
• Перейти на сторінку •
"Мандри в космосі 41.6. Марія Патра. Камінь поетів - не форматні сторінки (вибрані тексти не Поетичн"
• Перейти на сторінку •
"Мандри в космосі 41.6. Марія Патра. Камінь поетів - не форматні сторінки (вибрані тексти не Поетичн"
Про публікацію
