
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.06.30
21:47
Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
2025.06.30
10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
2025.06.30
09:12
Частина друга
Жовч і кров
1930 рік
Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в
2025.06.30
08:21
На подвір'ї, біля хати,
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
2025.06.30
05:48
Закохані до згуби
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
2025.06.29
23:49
Банальна думка – як воно
Зріднилось з путіним лайно.
І як воно – смердючі дні
Вовтузитися у лайні.
Відомі істини прості –
З лайном поріднені глисти.
І путін теж – огидний глист,
Зріднилось з путіним лайно.
І як воно – смердючі дні
Вовтузитися у лайні.
Відомі істини прості –
З лайном поріднені глисти.
І путін теж – огидний глист,
2025.06.29
23:25
Мій мозок розчленився на клітини,
у кожній - ти ... в нейронах і аксонах
той погляд ще невинної дитини,
та пристрасть у найпотаємних зонах.
Мов не живу без цього всі ці ночі,
розірваних думок збираю зграю,
і розумію, що напевно хочу
тебе і жити,
у кожній - ти ... в нейронах і аксонах
той погляд ще невинної дитини,
та пристрасть у найпотаємних зонах.
Мов не живу без цього всі ці ночі,
розірваних думок збираю зграю,
і розумію, що напевно хочу
тебе і жити,
2025.06.29
22:01
Безконечно росте трава,
Невідчутна і ледь жива.
І траві цій ніщо не указ,
Вона дивиться в нас і про нас.
Ця трава - ніби вічне зерно,
Що проб'є асфальт все одно.
Невідчутна і ледь жива.
І траві цій ніщо не указ,
Вона дивиться в нас і про нас.
Ця трава - ніби вічне зерно,
Що проб'є асфальт все одно.
2025.06.29
17:16
Санта Фе, кажуть, десь у ста милях, по шосе
Я маю час на кілька чарок й автопрокат
У Альбукерке
Знову мчав я край доріг, самоти я шукав, як міг
Незалежності від сцен і глядачів
У Альбукерке
Я маю час на кілька чарок й автопрокат
У Альбукерке
Знову мчав я край доріг, самоти я шукав, як міг
Незалежності від сцен і глядачів
У Альбукерке
2025.06.29
14:18
Утішає мати доню: - Ну, що знову сталось?
Мабуть, що від того зятя клятого дісталось?
А та плаче: - Справді, клятий! Він мене покинув!
Не поглянув, що у мене на руках дитина!
- Треба ж було добре, доню ще тоді дивитись,
То не довелось би нині тобі і
Мабуть, що від того зятя клятого дісталось?
А та плаче: - Справді, клятий! Він мене покинув!
Не поглянув, що у мене на руках дитина!
- Треба ж було добре, доню ще тоді дивитись,
То не довелось би нині тобі і
2025.06.29
12:07
Заграйте, Маестро Перельмане ,
Щось із Сарасате .
А поки ви настроюєте скрипку,
Оповім, як довелось почуть про вас уперше.
...За обідом, який завжди передував уроку,
Учителька івриту у диптиху про Гріга
Порадила змінити Швейцера на Перельмана.
Я зн
Щось із Сарасате .
А поки ви настроюєте скрипку,
Оповім, як довелось почуть про вас уперше.
...За обідом, який завжди передував уроку,
Учителька івриту у диптиху про Гріга
Порадила змінити Швейцера на Перельмана.
Я зн
2025.06.29
11:45
Кілька днів просто не міг відійти від трагікомедії «Мій карпатський дідусь». Пронизливе враження - справді велике кіно, навіть не за форматом, а передусім, за художнім рівнем. Міжнародна творча команда (режисер і сценарист фільму - грузин Заза Буадзе, спі
2025.06.29
06:19
Там, де куриться туманом
Гомінка ріка,
Виглядають спозарана
Хлопця-козака.
Почалася косовиця,
А тебе нема, –
Покажися-обізвися
Хоч би крадькома.
Гомінка ріка,
Виглядають спозарана
Хлопця-козака.
Почалася косовиця,
А тебе нема, –
Покажися-обізвися
Хоч би крадькома.
2025.06.28
21:48
Цей твір, який сховався у пучині
Глибинних вод, потоків, бурунів,
Пропав у невідомості, що нині
Диктує нам свій первозданний гнів,
Який нам світить із очей вогнів.
Цей текст не є сакральним чи пророчим,
Він народився у боях терзань
Глибинних вод, потоків, бурунів,
Пропав у невідомості, що нині
Диктує нам свій первозданний гнів,
Який нам світить із очей вогнів.
Цей текст не є сакральним чи пророчим,
Він народився у боях терзань
2025.06.28
20:06
В лузі серед конюшини
Виросли дзвіночки сині,
І голівками хитають,
Дзвоном бджілок відганяють.
Прилетів сердитий джміль:
"Чути дзвін ваш звідусіль!"
Не дзвенять вже ті, співають,
На гостину бджіл скликають.
Виросли дзвіночки сині,
І голівками хитають,
Дзвоном бджілок відганяють.
Прилетів сердитий джміль:
"Чути дзвін ваш звідусіль!"
Не дзвенять вже ті, співають,
На гостину бджіл скликають.
2025.06.28
15:06
Усе життя, по суті – пошук істини,
як путь у невідоме, в один бік.
А сенс буття – не має часу й відстані,
йому байдуже, миля, день чи вік…
І живемо, немов у невагомості,
де гаємо години, де роки.
У митях так, на рівні підсвідомості,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...як путь у невідоме, в один бік.
А сенс буття – не має часу й відстані,
йому байдуже, миля, день чи вік…
І живемо, немов у невагомості,
де гаємо години, де роки.
У митях так, на рівні підсвідомості,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2024.05.20
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Анонім Я Саландяк (1955) /
Рецензії
Мандри в космосі 42. Аналітика та критика (вибрані тексти Поетичних Майстерень).
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Мандри в космосі 42. Аналітика та критика (вибрані тексти Поетичних Майстерень).
Спроба абсурдного витлумачення
Узяв навмання три (чотири) тексти в Поетичних Майстернях своїх улюблених поеток… Однієї – бо видається мені, що вона найщиріша…Коли читаю її тексти, в моїй уяві завжди з’являється кохана дружина і… суворо махає пальчиком: но-но-но - дивись мені!; другої – бо несказанно красива, і я завмираю, заворожено видивляючись її Поетично-Майстерний образ…(тим часом дружина продовжує махати пальчиком); третьої, бо я її не розумію… (а дружина не покидає свого – погрожувати! ) Навіть не розумію чому.
Але якщо казати щиро, я не розумію жодної з них. Щось там відчуваю таке… А давайте я зроблюся необмежено відвертим і буду казати все, що прийде мені у голову.
Ксенія Озерна (1969)
***
Листопадовий крик.
Лише тінь так уміє мовчати.
Телефонні гудки. Безотвітні.
Тільки ти так умієш
мовчанням розрізати вени
і кричати безумством зі скронь.
По білому тілі чорнильний вогонь
запалю.
Та зими не зігрію,
зігрію.
Грію
до відлуння тепла,
до роси на морозяних скерцо.
Ртутно-білі листи. Непомітні.
Ти у відповідь пишеш.
І по білому білі сліди,
як по чорному чорні вітри,
уявляю.
А тебе не пробачу,
пробачу.
Бачу
кольорові нитки,
кольорові...
2012
Ксеню! Знаю, що тобі заборгував, але я ще виправлюся… Моє серденько щемить від усвідомлення власного безсилля, що “зими не зігрію, зігрію.” А зима така коротка, вже половини нема… незігрітої. “Кольорові нитки” в’яжуться, в’яжуться…доокола - сам не знаю чиєї зими… і твоє “не пробачу, пробачу” я “Бачу”… і тільки й усього…
Я хотів би, щоб ти мене не зрозуміла!
/ Жозефіна де Лілль (1980) /
Не шукай чорну кiшку
Не шукай чорну кішку в темній кімнаті, милий…
Тим паче, що її там уже нема давно…
Повітруля, знаєш-но… ну, з ким не буває!
Була – й загула – фіть хвостом-помелом – та й по всьому.
А я – залишилася…
Краще шукай мене…
В серці своїм, під шкірою на животі,
Де живе-поживає Живий Бог…
Чуєш, як обвиваю тебе ліаною,
Як медом-вином обціловую
Вуста твої духмянії, рамена, стегна, пальці ніг
Ніжусь на тобі, під тобою, над…
Звичайне роблю надзвичайним,
Розчиняюсь в тобі, тебе розчиняю,
Падаю в прірву та опиняюся на горі
Не шукай мене, не шукай мене,
Милий коханочку, я давно у тобі…
Я аж злякався - ти давно у мені (“я давно у тобі…”)!? Віддавна боявся фліртувати з красивими жінками, щоправда фліртував завжди і з усіма (кожна жінка має щось таке… некрасивих жінок просто не буває). Жозефіно, май совість, я ж уже старша людина, вірніше старий, чорний котяра (можливо, Тетяна Мілевська мої котячі замашки краще розуміє) і шукати себе самого у чорній кімнаті - це усе, що мені залишилося в цьому житті. А ти таке виробляєш… Май совість!
/ Тетяна Мілєвська (2011) /
Інтимно осінь догора...(Миколаїв у листопаді)
Інтимно осінь догора
У листопаді,
Бо листопадова пора
Їй на заваді.
Пожовкле листя з-під вінця
Упало мертво,
А місяць гордий погляда
На неї зверхньо...
Ховає квіти у вінок,
Надія в серці,
Бо падолист їй обіцяв
Мажорних терцій.
Святково знову одяглась,
Блищить в люстерці…
Чекає танцю із дощем
В самій веселці!
Мінорно музика звучить
І б`є стакато…
Самотньо осінь догора,
Немає ради.
10.11.2012
Тетяно! Я так не намалюю, як ти намалювала… хоч і бачив живу барву осінньої веселки… та й маю повно усіляких фарб і полотна… Щось бачу несказанне, читаючи тебе… І як намалюю!.. Ти мене не зрозумієш…Ти скажеш, що то я сам не зрозумів нічого (насправді, можливо так сказала б Оля Лахоцька). Але внутрішнім зором бачу, як “блищить в люстерці” осінь, а уже зима - вона так не уміє… Ані літо, ані весна… не зуміють так видивлятись у те люстерко. Весна гляне мельком, чи макіяж на місці. Літо й не дивиться туди – лиш зиркає кругом, чи ще витріщаються на перезріваючі плоди… і прагне до швидкого порозуміння - осінь вже не за горами… Не хоче розуміти того, що…
Але хіба нам обов’язково треба розуміти усе і одне одного?!*
*На місці тексту Тетяни мав би бути текст Олі Лахоцької – це ж я її “люблю не розуміти”… Але хай вже насправді усе буде навмання.
/ Оля Лахоцька /
Можливо
Дорога крутить чорно-білу корбу,
ідеш по світу непомітним гостем.
– А що ти забереш собі у торбу?
– Можливо, досвід, брате, тільки досвід.
Штурмує душу вічне передгроззя
із пам'яті покинутого саду.
– А що ти загубив на тій дорозі?
– Можливо, радість, брате, тільки радість.
Погасле небо опускає віти,
як руки, над безоднею простерті.
– А що тобі у темряві присвітить?
– Можливо, серце, брате, тільки серце.
Очевидно, “серце” не просто той невтомний м’яз, що у кожного із нас у грудях! Очевидно - “радість” не просто та буденна емоція фізіологічного задоволення тіла людини від їжі, тепла та сексу! Очевидно - “досвід” не просто спроможність майстерно уникати всіляких там життєвих труднощів!.. А тепер скажи, Олю, що я тебе не зрозумів!
Але я зараз “збрешу”, що начебто не сподівався від тебе такого жорсткого (жорстокого) тексту, і що лиш “можливо”( у заголовку) натякнуло, що треба шукати :
Ненадламане світло і день –
як алмази господні,
і від інею сива доріжка, якою ти йдеш…
…і що треба перевернути тебе усю (і всіх усіх) - від першого тексту до останньої крапочки, щоб зрозуміти, як насправді я “тебе (і всіх усіх) не розумію” і… аж плескати в долоні від захоплення!
Боже! Який безконечно-великий світ ти створив і гармонію, і дисгармонію, і гармонію гармонії та дисгармонії, і... і як я несказанно люблю все це диво не розуміти!
2012
Узяв навмання три (чотири) тексти в Поетичних Майстернях своїх улюблених поеток… Однієї – бо видається мені, що вона найщиріша…Коли читаю її тексти, в моїй уяві завжди з’являється кохана дружина і… суворо махає пальчиком: но-но-но - дивись мені!; другої – бо несказанно красива, і я завмираю, заворожено видивляючись її Поетично-Майстерний образ…(тим часом дружина продовжує махати пальчиком); третьої, бо я її не розумію… (а дружина не покидає свого – погрожувати! ) Навіть не розумію чому.
Але якщо казати щиро, я не розумію жодної з них. Щось там відчуваю таке… А давайте я зроблюся необмежено відвертим і буду казати все, що прийде мені у голову.
Ксенія Озерна (1969)
***
Листопадовий крик.
Лише тінь так уміє мовчати.
Телефонні гудки. Безотвітні.
Тільки ти так умієш
мовчанням розрізати вени
і кричати безумством зі скронь.
По білому тілі чорнильний вогонь
запалю.
Та зими не зігрію,
зігрію.
Грію
до відлуння тепла,
до роси на морозяних скерцо.
Ртутно-білі листи. Непомітні.
Ти у відповідь пишеш.
І по білому білі сліди,
як по чорному чорні вітри,
уявляю.
А тебе не пробачу,
пробачу.
Бачу
кольорові нитки,
кольорові...
2012
Ксеню! Знаю, що тобі заборгував, але я ще виправлюся… Моє серденько щемить від усвідомлення власного безсилля, що “зими не зігрію, зігрію.” А зима така коротка, вже половини нема… незігрітої. “Кольорові нитки” в’яжуться, в’яжуться…доокола - сам не знаю чиєї зими… і твоє “не пробачу, пробачу” я “Бачу”… і тільки й усього…
Я хотів би, щоб ти мене не зрозуміла!
/ Жозефіна де Лілль (1980) /
Не шукай чорну кiшку
Не шукай чорну кішку в темній кімнаті, милий…
Тим паче, що її там уже нема давно…
Повітруля, знаєш-но… ну, з ким не буває!
Була – й загула – фіть хвостом-помелом – та й по всьому.
А я – залишилася…
Краще шукай мене…
В серці своїм, під шкірою на животі,
Де живе-поживає Живий Бог…
Чуєш, як обвиваю тебе ліаною,
Як медом-вином обціловую
Вуста твої духмянії, рамена, стегна, пальці ніг
Ніжусь на тобі, під тобою, над…
Звичайне роблю надзвичайним,
Розчиняюсь в тобі, тебе розчиняю,
Падаю в прірву та опиняюся на горі
Не шукай мене, не шукай мене,
Милий коханочку, я давно у тобі…
Я аж злякався - ти давно у мені (“я давно у тобі…”)!? Віддавна боявся фліртувати з красивими жінками, щоправда фліртував завжди і з усіма (кожна жінка має щось таке… некрасивих жінок просто не буває). Жозефіно, май совість, я ж уже старша людина, вірніше старий, чорний котяра (можливо, Тетяна Мілевська мої котячі замашки краще розуміє) і шукати себе самого у чорній кімнаті - це усе, що мені залишилося в цьому житті. А ти таке виробляєш… Май совість!
/ Тетяна Мілєвська (2011) /
Інтимно осінь догора...(Миколаїв у листопаді)
Інтимно осінь догора
У листопаді,
Бо листопадова пора
Їй на заваді.
Пожовкле листя з-під вінця
Упало мертво,
А місяць гордий погляда
На неї зверхньо...
Ховає квіти у вінок,
Надія в серці,
Бо падолист їй обіцяв
Мажорних терцій.
Святково знову одяглась,
Блищить в люстерці…
Чекає танцю із дощем
В самій веселці!
Мінорно музика звучить
І б`є стакато…
Самотньо осінь догора,
Немає ради.
10.11.2012
Тетяно! Я так не намалюю, як ти намалювала… хоч і бачив живу барву осінньої веселки… та й маю повно усіляких фарб і полотна… Щось бачу несказанне, читаючи тебе… І як намалюю!.. Ти мене не зрозумієш…Ти скажеш, що то я сам не зрозумів нічого (насправді, можливо так сказала б Оля Лахоцька). Але внутрішнім зором бачу, як “блищить в люстерці” осінь, а уже зима - вона так не уміє… Ані літо, ані весна… не зуміють так видивлятись у те люстерко. Весна гляне мельком, чи макіяж на місці. Літо й не дивиться туди – лиш зиркає кругом, чи ще витріщаються на перезріваючі плоди… і прагне до швидкого порозуміння - осінь вже не за горами… Не хоче розуміти того, що…
Але хіба нам обов’язково треба розуміти усе і одне одного?!*
*На місці тексту Тетяни мав би бути текст Олі Лахоцької – це ж я її “люблю не розуміти”… Але хай вже насправді усе буде навмання.
/ Оля Лахоцька /
Можливо
Дорога крутить чорно-білу корбу,
ідеш по світу непомітним гостем.
– А що ти забереш собі у торбу?
– Можливо, досвід, брате, тільки досвід.
Штурмує душу вічне передгроззя
із пам'яті покинутого саду.
– А що ти загубив на тій дорозі?
– Можливо, радість, брате, тільки радість.
Погасле небо опускає віти,
як руки, над безоднею простерті.
– А що тобі у темряві присвітить?
– Можливо, серце, брате, тільки серце.
Очевидно, “серце” не просто той невтомний м’яз, що у кожного із нас у грудях! Очевидно - “радість” не просто та буденна емоція фізіологічного задоволення тіла людини від їжі, тепла та сексу! Очевидно - “досвід” не просто спроможність майстерно уникати всіляких там життєвих труднощів!.. А тепер скажи, Олю, що я тебе не зрозумів!
Але я зараз “збрешу”, що начебто не сподівався від тебе такого жорсткого (жорстокого) тексту, і що лиш “можливо”( у заголовку) натякнуло, що треба шукати :
Ненадламане світло і день –
як алмази господні,
і від інею сива доріжка, якою ти йдеш…
…і що треба перевернути тебе усю (і всіх усіх) - від першого тексту до останньої крапочки, щоб зрозуміти, як насправді я “тебе (і всіх усіх) не розумію” і… аж плескати в долоні від захоплення!
Боже! Який безконечно-великий світ ти створив і гармонію, і дисгармонію, і гармонію гармонії та дисгармонії, і... і як я несказанно люблю все це диво не розуміти!
2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Омоні(зи)ми"
• Перейти на сторінку •
"Мандри в космосі 41.6. Марія Патра. Камінь поетів - не форматні сторінки (вибрані тексти не Поетичн"
• Перейти на сторінку •
"Мандри в космосі 41.6. Марія Патра. Камінь поетів - не форматні сторінки (вибрані тексти не Поетичн"
Про публікацію