Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.08
21:05
Марія Вега (1898-1980)
Не дивіться ви так крізь прозурку очей,
джентельмени, піжони та денді!
За п’ятнадцять хвилин не сп’янить мене цей
перший келих духмяного бренді.
Бо я – інститутка, дочка камергера,
Не дивіться ви так крізь прозурку очей,
джентельмени, піжони та денді!
За п’ятнадцять хвилин не сп’янить мене цей
перший келих духмяного бренді.
Бо я – інститутка, дочка камергера,
2026.05.08
20:33
За обрієм, далеко як не першим,
І скільки би їх не нарахував,
Ти знахідкою пошук не завершиш,
Бо це ілюзія і зоровий обман.
Тремке повітря оптику збиває –
Ти для омани наче й на землі,
І виднієшся перед небокраєм,
І скільки би їх не нарахував,
Ти знахідкою пошук не завершиш,
Бо це ілюзія і зоровий обман.
Тремке повітря оптику збиває –
Ти для омани наче й на землі,
І виднієшся перед небокраєм,
2026.05.08
18:10
Місто зморене – в облозі,
тліють школи і будинки,
люди маються в тривозі –
ні м’якушки, ні скоринки.
Дике ревище сирени,
гул гарматний із-за яру...
І забутий, і смиренний
тліють школи і будинки,
люди маються в тривозі –
ні м’якушки, ні скоринки.
Дике ревище сирени,
гул гарматний із-за яру...
І забутий, і смиренний
2026.05.08
17:03
Останній вірш, то все тому віддам.
Нехай із крапкою, готовий.
Звіряюся написаним листкам,
Кому не зміг сказати слова.
Шкодую, що невчасно загубив,
Коли на полі звівся серпень.
Невже напередодні довгих злив
Нехай із крапкою, готовий.
Звіряюся написаним листкам,
Кому не зміг сказати слова.
Шкодую, що невчасно загубив,
Коли на полі звівся серпень.
Невже напередодні довгих злив
2026.05.08
13:30
За цю реальність і гроша не дам я!
Хай промовчить оратор-демагог.
Удвох на кухні, я і світла пам'ять,
Створили нескінченний діалог.
Для мене порятунок - тільки втеча,
І щоб нікого не було навстріч!
Навколо мене - чорна порожнеча,
Хай промовчить оратор-демагог.
Удвох на кухні, я і світла пам'ять,
Створили нескінченний діалог.
Для мене порятунок - тільки втеча,
І щоб нікого не було навстріч!
Навколо мене - чорна порожнеча,
2026.05.08
13:02
Сильний вітер історії дише
У потилицю пеклом лихим.
І напружилась м'язами тиша,
І напружився голосом дим,
Увібравшись в небачені вірші.
Сильний вітер змітає людину
І непевний, фальшивий плакат.
У потилицю пеклом лихим.
І напружилась м'язами тиша,
І напружився голосом дим,
Увібравшись в небачені вірші.
Сильний вітер змітає людину
І непевний, фальшивий плакат.
2026.05.08
11:35
Сьогодні день пам’яті мами, омитий дощами.
І небо захмарене плаче над нами за нами…
Та квітне бузок, наливаються трунком тюльпани,
І образ малюють далекої юної панни –
То спогад-відлуння, то хміль чи видіння, а може…
То сміх дзвінкострунний рясний, н
І небо захмарене плаче над нами за нами…
Та квітне бузок, наливаються трунком тюльпани,
І образ малюють далекої юної панни –
То спогад-відлуння, то хміль чи видіння, а може…
То сміх дзвінкострунний рясний, н
2026.05.08
11:29
Що таке війна?
Це коли весна,
неба свіжа блакить…
А в труні - юнак,
наче просто спить.
Що таке війна?
Це коли весна,
Це коли весна,
неба свіжа блакить…
А в труні - юнак,
наче просто спить.
Що таке війна?
Це коли весна,
2026.05.08
10:15
Знай!- за восьмим не завжди приходить сьоме,
Не тривке, марке, зманіжене, кошлате,
Тихо-мирно, проникати в підсвідоме
Тріскотінням довгим вправної цикади.
Дні друїдів ефемерні і тривожні,
Німфи Фів миліши нам за кола в ЦЕРНі*,
Є крихке передчуття,
Не тривке, марке, зманіжене, кошлате,
Тихо-мирно, проникати в підсвідоме
Тріскотінням довгим вправної цикади.
Дні друїдів ефемерні і тривожні,
Німфи Фів миліши нам за кола в ЦЕРНі*,
Є крихке передчуття,
2026.05.08
09:57
сьогодні був хороший день
а завтра буде ліпший
і я співатиму пісень
на пересічні вірші
чи споглядатиму усе
здійнявшись трішки вище
бо травень і кудись несе
природа ідентичність
а завтра буде ліпший
і я співатиму пісень
на пересічні вірші
чи споглядатиму усе
здійнявшись трішки вище
бо травень і кудись несе
природа ідентичність
2026.05.08
08:37
Я б тебе в юрбі пізнала
серед тисячі облич.
Чом же на воротах раю
просиш «Богу помолись»?
Нащо ті псалми читати
з помислом пустих благань?
Перед образом розп'ятим —
серед тисячі облич.
Чом же на воротах раю
просиш «Богу помолись»?
Нащо ті псалми читати
з помислом пустих благань?
Перед образом розп'ятим —
2026.05.07
19:50
Коли війна ця, врешті, закінчиться,
Повернуться додому українці,
Які по закордонах рятувались,
Дітей порятувати намагались?
Питання багатьох сьогодні мучить.
Я думаю, історія научить,
Як це питання треба розглядати,
Щоб відповідь на нього точну да
Повернуться додому українці,
Які по закордонах рятувались,
Дітей порятувати намагались?
Питання багатьох сьогодні мучить.
Я думаю, історія научить,
Як це питання треба розглядати,
Щоб відповідь на нього точну да
2026.05.07
19:40
Сів Василь під образами,
Умивається сльозами.
Увіходить в хату мати,
Давай сина розпікати:
"Знов думками у вдовиці?
Бодай їй вже утопиться.
Не позволю вдову брати,
Вдова вміє чарувати..."
Умивається сльозами.
Увіходить в хату мати,
Давай сина розпікати:
"Знов думками у вдовиці?
Бодай їй вже утопиться.
Не позволю вдову брати,
Вдова вміє чарувати..."
2026.05.07
18:11
Сліди, сліди... О , скільки їх стежками!
Таких несхожих, як самі стежки.
Коли ходила, що по них шукала?
Куди спішила ними навпрошки?
Вони то вдалині, то за порогом,
Вкриваються то в сніг, то в жовтий лист,
То радо розбігаються на боки,
Таких несхожих, як самі стежки.
Коли ходила, що по них шукала?
Куди спішила ними навпрошки?
Вони то вдалині, то за порогом,
Вкриваються то в сніг, то в жовтий лист,
То радо розбігаються на боки,
2026.05.07
13:44
Летять роями —
через брук, асфальти, ями,
виють гальма, ниють шини —
машини, машини, машини.
Переходи, світлофори —
потвори, потвори, потвори.
Вже майже дикі —
через брук, асфальти, ями,
виють гальма, ниють шини —
машини, машини, машини.
Переходи, світлофори —
потвори, потвори, потвори.
Вже майже дикі —
2026.05.07
13:41
По вулиці моїй який вже рік
Лунають кроки, — друзі йдуть від мене.
Загублений тим втратам з часом лік,
Та темрява їх знає поіменно.
Там справи всі запущені давно.
В оселях зникли музика і співи.
Лише Дега, дівчатка, все одно
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Лунають кроки, — друзі йдуть від мене.
Загублений тим втратам з часом лік,
Та темрява їх знає поіменно.
Там справи всі запущені давно.
В оселях зникли музика і співи.
Лише Дега, дівчатка, все одно
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анонім Я Саландяк (1955) /
Рецензії
Мандри в космосі 42. Аналітика та критика (вибрані тексти Поетичних Майстерень).
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Мандри в космосі 42. Аналітика та критика (вибрані тексти Поетичних Майстерень).
Спроба абсурдного витлумачення
Узяв навмання три (чотири) тексти в Поетичних Майстернях своїх улюблених поеток… Однієї – бо видається мені, що вона найщиріша…Коли читаю її тексти, в моїй уяві завжди з’являється кохана дружина і… суворо махає пальчиком: но-но-но - дивись мені!; другої – бо несказанно красива, і я завмираю, заворожено видивляючись її Поетично-Майстерний образ…(тим часом дружина продовжує махати пальчиком); третьої, бо я її не розумію… (а дружина не покидає свого – погрожувати! ) Навіть не розумію чому.
Але якщо казати щиро, я не розумію жодної з них. Щось там відчуваю таке… А давайте я зроблюся необмежено відвертим і буду казати все, що прийде мені у голову.
Ксенія Озерна (1969)
***
Листопадовий крик.
Лише тінь так уміє мовчати.
Телефонні гудки. Безотвітні.
Тільки ти так умієш
мовчанням розрізати вени
і кричати безумством зі скронь.
По білому тілі чорнильний вогонь
запалю.
Та зими не зігрію,
зігрію.
Грію
до відлуння тепла,
до роси на морозяних скерцо.
Ртутно-білі листи. Непомітні.
Ти у відповідь пишеш.
І по білому білі сліди,
як по чорному чорні вітри,
уявляю.
А тебе не пробачу,
пробачу.
Бачу
кольорові нитки,
кольорові...
2012
Ксеню! Знаю, що тобі заборгував, але я ще виправлюся… Моє серденько щемить від усвідомлення власного безсилля, що “зими не зігрію, зігрію.” А зима така коротка, вже половини нема… незігрітої. “Кольорові нитки” в’яжуться, в’яжуться…доокола - сам не знаю чиєї зими… і твоє “не пробачу, пробачу” я “Бачу”… і тільки й усього…
Я хотів би, щоб ти мене не зрозуміла!
/ Жозефіна де Лілль (1980) /
Не шукай чорну кiшку
Не шукай чорну кішку в темній кімнаті, милий…
Тим паче, що її там уже нема давно…
Повітруля, знаєш-но… ну, з ким не буває!
Була – й загула – фіть хвостом-помелом – та й по всьому.
А я – залишилася…
Краще шукай мене…
В серці своїм, під шкірою на животі,
Де живе-поживає Живий Бог…
Чуєш, як обвиваю тебе ліаною,
Як медом-вином обціловую
Вуста твої духмянії, рамена, стегна, пальці ніг
Ніжусь на тобі, під тобою, над…
Звичайне роблю надзвичайним,
Розчиняюсь в тобі, тебе розчиняю,
Падаю в прірву та опиняюся на горі
Не шукай мене, не шукай мене,
Милий коханочку, я давно у тобі…
Я аж злякався - ти давно у мені (“я давно у тобі…”)!? Віддавна боявся фліртувати з красивими жінками, щоправда фліртував завжди і з усіма (кожна жінка має щось таке… некрасивих жінок просто не буває). Жозефіно, май совість, я ж уже старша людина, вірніше старий, чорний котяра (можливо, Тетяна Мілевська мої котячі замашки краще розуміє) і шукати себе самого у чорній кімнаті - це усе, що мені залишилося в цьому житті. А ти таке виробляєш… Май совість!
/ Тетяна Мілєвська (2011) /
Інтимно осінь догора...(Миколаїв у листопаді)
Інтимно осінь догора
У листопаді,
Бо листопадова пора
Їй на заваді.
Пожовкле листя з-під вінця
Упало мертво,
А місяць гордий погляда
На неї зверхньо...
Ховає квіти у вінок,
Надія в серці,
Бо падолист їй обіцяв
Мажорних терцій.
Святково знову одяглась,
Блищить в люстерці…
Чекає танцю із дощем
В самій веселці!
Мінорно музика звучить
І б`є стакато…
Самотньо осінь догора,
Немає ради.
10.11.2012
Тетяно! Я так не намалюю, як ти намалювала… хоч і бачив живу барву осінньої веселки… та й маю повно усіляких фарб і полотна… Щось бачу несказанне, читаючи тебе… І як намалюю!.. Ти мене не зрозумієш…Ти скажеш, що то я сам не зрозумів нічого (насправді, можливо так сказала б Оля Лахоцька). Але внутрішнім зором бачу, як “блищить в люстерці” осінь, а уже зима - вона так не уміє… Ані літо, ані весна… не зуміють так видивлятись у те люстерко. Весна гляне мельком, чи макіяж на місці. Літо й не дивиться туди – лиш зиркає кругом, чи ще витріщаються на перезріваючі плоди… і прагне до швидкого порозуміння - осінь вже не за горами… Не хоче розуміти того, що…
Але хіба нам обов’язково треба розуміти усе і одне одного?!*
*На місці тексту Тетяни мав би бути текст Олі Лахоцької – це ж я її “люблю не розуміти”… Але хай вже насправді усе буде навмання.
/ Оля Лахоцька /
Можливо
Дорога крутить чорно-білу корбу,
ідеш по світу непомітним гостем.
– А що ти забереш собі у торбу?
– Можливо, досвід, брате, тільки досвід.
Штурмує душу вічне передгроззя
із пам'яті покинутого саду.
– А що ти загубив на тій дорозі?
– Можливо, радість, брате, тільки радість.
Погасле небо опускає віти,
як руки, над безоднею простерті.
– А що тобі у темряві присвітить?
– Можливо, серце, брате, тільки серце.
Очевидно, “серце” не просто той невтомний м’яз, що у кожного із нас у грудях! Очевидно - “радість” не просто та буденна емоція фізіологічного задоволення тіла людини від їжі, тепла та сексу! Очевидно - “досвід” не просто спроможність майстерно уникати всіляких там життєвих труднощів!.. А тепер скажи, Олю, що я тебе не зрозумів!
Але я зараз “збрешу”, що начебто не сподівався від тебе такого жорсткого (жорстокого) тексту, і що лиш “можливо”( у заголовку) натякнуло, що треба шукати :
Ненадламане світло і день –
як алмази господні,
і від інею сива доріжка, якою ти йдеш…
…і що треба перевернути тебе усю (і всіх усіх) - від першого тексту до останньої крапочки, щоб зрозуміти, як насправді я “тебе (і всіх усіх) не розумію” і… аж плескати в долоні від захоплення!
Боже! Який безконечно-великий світ ти створив і гармонію, і дисгармонію, і гармонію гармонії та дисгармонії, і... і як я несказанно люблю все це диво не розуміти!
2012
Узяв навмання три (чотири) тексти в Поетичних Майстернях своїх улюблених поеток… Однієї – бо видається мені, що вона найщиріша…Коли читаю її тексти, в моїй уяві завжди з’являється кохана дружина і… суворо махає пальчиком: но-но-но - дивись мені!; другої – бо несказанно красива, і я завмираю, заворожено видивляючись її Поетично-Майстерний образ…(тим часом дружина продовжує махати пальчиком); третьої, бо я її не розумію… (а дружина не покидає свого – погрожувати! ) Навіть не розумію чому.
Але якщо казати щиро, я не розумію жодної з них. Щось там відчуваю таке… А давайте я зроблюся необмежено відвертим і буду казати все, що прийде мені у голову.
Ксенія Озерна (1969)
***
Листопадовий крик.
Лише тінь так уміє мовчати.
Телефонні гудки. Безотвітні.
Тільки ти так умієш
мовчанням розрізати вени
і кричати безумством зі скронь.
По білому тілі чорнильний вогонь
запалю.
Та зими не зігрію,
зігрію.
Грію
до відлуння тепла,
до роси на морозяних скерцо.
Ртутно-білі листи. Непомітні.
Ти у відповідь пишеш.
І по білому білі сліди,
як по чорному чорні вітри,
уявляю.
А тебе не пробачу,
пробачу.
Бачу
кольорові нитки,
кольорові...
2012
Ксеню! Знаю, що тобі заборгував, але я ще виправлюся… Моє серденько щемить від усвідомлення власного безсилля, що “зими не зігрію, зігрію.” А зима така коротка, вже половини нема… незігрітої. “Кольорові нитки” в’яжуться, в’яжуться…доокола - сам не знаю чиєї зими… і твоє “не пробачу, пробачу” я “Бачу”… і тільки й усього…
Я хотів би, щоб ти мене не зрозуміла!
/ Жозефіна де Лілль (1980) /
Не шукай чорну кiшку
Не шукай чорну кішку в темній кімнаті, милий…
Тим паче, що її там уже нема давно…
Повітруля, знаєш-но… ну, з ким не буває!
Була – й загула – фіть хвостом-помелом – та й по всьому.
А я – залишилася…
Краще шукай мене…
В серці своїм, під шкірою на животі,
Де живе-поживає Живий Бог…
Чуєш, як обвиваю тебе ліаною,
Як медом-вином обціловую
Вуста твої духмянії, рамена, стегна, пальці ніг
Ніжусь на тобі, під тобою, над…
Звичайне роблю надзвичайним,
Розчиняюсь в тобі, тебе розчиняю,
Падаю в прірву та опиняюся на горі
Не шукай мене, не шукай мене,
Милий коханочку, я давно у тобі…
Я аж злякався - ти давно у мені (“я давно у тобі…”)!? Віддавна боявся фліртувати з красивими жінками, щоправда фліртував завжди і з усіма (кожна жінка має щось таке… некрасивих жінок просто не буває). Жозефіно, май совість, я ж уже старша людина, вірніше старий, чорний котяра (можливо, Тетяна Мілевська мої котячі замашки краще розуміє) і шукати себе самого у чорній кімнаті - це усе, що мені залишилося в цьому житті. А ти таке виробляєш… Май совість!
/ Тетяна Мілєвська (2011) /
Інтимно осінь догора...(Миколаїв у листопаді)
Інтимно осінь догора
У листопаді,
Бо листопадова пора
Їй на заваді.
Пожовкле листя з-під вінця
Упало мертво,
А місяць гордий погляда
На неї зверхньо...
Ховає квіти у вінок,
Надія в серці,
Бо падолист їй обіцяв
Мажорних терцій.
Святково знову одяглась,
Блищить в люстерці…
Чекає танцю із дощем
В самій веселці!
Мінорно музика звучить
І б`є стакато…
Самотньо осінь догора,
Немає ради.
10.11.2012
Тетяно! Я так не намалюю, як ти намалювала… хоч і бачив живу барву осінньої веселки… та й маю повно усіляких фарб і полотна… Щось бачу несказанне, читаючи тебе… І як намалюю!.. Ти мене не зрозумієш…Ти скажеш, що то я сам не зрозумів нічого (насправді, можливо так сказала б Оля Лахоцька). Але внутрішнім зором бачу, як “блищить в люстерці” осінь, а уже зима - вона так не уміє… Ані літо, ані весна… не зуміють так видивлятись у те люстерко. Весна гляне мельком, чи макіяж на місці. Літо й не дивиться туди – лиш зиркає кругом, чи ще витріщаються на перезріваючі плоди… і прагне до швидкого порозуміння - осінь вже не за горами… Не хоче розуміти того, що…
Але хіба нам обов’язково треба розуміти усе і одне одного?!*
*На місці тексту Тетяни мав би бути текст Олі Лахоцької – це ж я її “люблю не розуміти”… Але хай вже насправді усе буде навмання.
/ Оля Лахоцька /
Можливо
Дорога крутить чорно-білу корбу,
ідеш по світу непомітним гостем.
– А що ти забереш собі у торбу?
– Можливо, досвід, брате, тільки досвід.
Штурмує душу вічне передгроззя
із пам'яті покинутого саду.
– А що ти загубив на тій дорозі?
– Можливо, радість, брате, тільки радість.
Погасле небо опускає віти,
як руки, над безоднею простерті.
– А що тобі у темряві присвітить?
– Можливо, серце, брате, тільки серце.
Очевидно, “серце” не просто той невтомний м’яз, що у кожного із нас у грудях! Очевидно - “радість” не просто та буденна емоція фізіологічного задоволення тіла людини від їжі, тепла та сексу! Очевидно - “досвід” не просто спроможність майстерно уникати всіляких там життєвих труднощів!.. А тепер скажи, Олю, що я тебе не зрозумів!
Але я зараз “збрешу”, що начебто не сподівався від тебе такого жорсткого (жорстокого) тексту, і що лиш “можливо”( у заголовку) натякнуло, що треба шукати :
Ненадламане світло і день –
як алмази господні,
і від інею сива доріжка, якою ти йдеш…
…і що треба перевернути тебе усю (і всіх усіх) - від першого тексту до останньої крапочки, щоб зрозуміти, як насправді я “тебе (і всіх усіх) не розумію” і… аж плескати в долоні від захоплення!
Боже! Який безконечно-великий світ ти створив і гармонію, і дисгармонію, і гармонію гармонії та дисгармонії, і... і як я несказанно люблю все це диво не розуміти!
2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Омоні(зи)ми"
• Перейти на сторінку •
"Мандри в космосі 41.6. Марія Патра. Камінь поетів - не форматні сторінки (вибрані тексти не Поетичн"
• Перейти на сторінку •
"Мандри в космосі 41.6. Марія Патра. Камінь поетів - не форматні сторінки (вибрані тексти не Поетичн"
Про публікацію
