ІІ



Це було невелике прибережне поселення. Шлюпки одна за одною приставали до дерев’яного пірса, що з берега десь туазів* на п’ять заходив у воду. Біля берега зібралась чимала група людей, що вийшли на зустріч прибулому судну.
- Вітаю, монсеньйоре! Як все пройшло? Були квестії? – підійшовши до капітана, поспіхом запитав кремезний чоловік у темно-бордовому із золотими нашивками камзолі.
- Все чудово, мосьє Габен, якщо не зважати на потоплений галіот, втрату більшої частини команди і легку пробоїну по лівому борту «Безстрашного». Однак є і приємний момент – вантаж майже повністю вцілів. – Дещо зверхньо відповів граф де Монтре.
Узрівши невдоволений вираз обличчя графа де Монтре, комендант трохи зніяковів. Усвідомивши свою нетактовність, під пильним поглядом монсеньйора все ж опанунав себе і продовжив:
- Що накажете, монсеньйоре?
- Перш за все, надайте допомогу постраждалим і потурбуйтесь про пасажирів галіота. Далі, допоможіть команді з вантажем, – м’якшим тоном відповів граф.
- А що з полоненими піратами?
- Прослідкуйте щоб надійно були заковані кайданами. Я пізніше ними займусь. Є декілька питань до них.
Комендант добре знав, що значить цей зі сталевими нотками тон капітана і його прямий, трохи прищурений погляд. Зграя мурашок так і пробігла по його спині, обдаючи тривожним холодком.
- Все буде виконано безумовно, – голосно відчеканив мосьє Дезіре Габен.
Граф де Монтре схвально кивнув і попрямував до постраждалих з галіота.
- Отже, панове, ви знаходитесь в невеликому поселенні, що має назву «Льо матен»**. Головним чином це добре укріплений прибережний форт, що є моєю власністю і підпорядкований мені.
Граф де Монтре зробив невеличку паузу розглядаючи всіх присутніх.
- Пораненим буде надана медична допомога і виділене місце для тимчасового проживання. Щодо пасажирів… – граф зробив паузу пильно глянувши на Елізу.
Оскільки Еліза була єдиним пасажиром галіота, вона напружено очікувала рішення капітана «Безстрашного» стосовно неї. Та капітан продовжував мовчати, певно, намагаючись розгадати для себе її особу, та перебираючи подумки можливі варіанти подальшої долі дівчини. Еліза тим часом розмірковувала як, не виказуючи себе, діяти їй в цій складній ситуації, що підірвала її і так хистке становище, і скасувала заледве окреслені хлипкі плани.
- Мадемуазель, ласкаво прошу мені пояснити – які наміри і побажання Ви переслідували, коли вдалися до такої далеко не безпечної подорожі в Новий Світ***? – обірвав роздуми Елізи капітан.
Дивлячись прямо в очі капітану, Еліза розуміла, що перед нею обдарована бистрим і ясним розумом та неабиякою проникливістю людина. Не треба бути і провидцем аби розгледіти в його образі шевальє древнього роду, з непохитними переконаннями, усталеною системою цінностей і пронизливим поглядом, що здатен узріти істинну суть людини і відчути брехню чи лукавство. Тому вона добре усвідомлювала, що доведеться докласти максимум зусиль і кмітливості, аби переконливо повідати свою історію, не викликавши підозр чи сумнівів в її правдивості.
- Шановний монсеньйоре, – Еліза чула розмову коменданта з капітаном, тому саме таке звернення було як ніколи зараз доречним. – Я родом із незаможної але порядної родини. Ми корінні парижани.- Еліза осіклася: «Даремно я Париж згадала». Та миттю опанувала себе і продовжила. - Батько був власником невеличкої продовольчої крамнички, дохід з якої давав йому можливість на скромне але не злиденне життя родини. Він навіть мав змогу надати своїй єдиній доньці, себто мені, хорошу освіту в місцевому монастирі, – Еліза злегка вклонившись, – за що я йому буду вдячна довіку. Але… Минулий рік забрав в кращий світ мого любого батечка (матінка померла як мені виповнилось десять). Я залишилась одна в цьому немилостивому і не прихильному до одинаків світі. Багатодітна і неімуща рідня, а надто біднуваті люди, не поспішала прийняти ще один зайвий рот в свій дім. По сьому, відбувши, як ведеться, рік жалоби за батечком, я продала його крамничку, оскільки не була в змозі її утримувати самостійно; продала наше невелике помешкання і подалася пошукати кращої долі в Новому Світі. Люди розповідали, що тут відкриваються нові можливості для таких безталанних як я. Саме такими були мої наміри щодо подорожі в Квебек. Але після недавніх подій, я в цілковитій розгубленості і тривозі щодо своєї долі, адже мої скромні статки потонули разом з кораблем. – Потупивши сумний погляд завершила свою тираду Еліза.
Граф де Монтре уважно слухав розповідь Елізи, по цьому відповів:
- Люба мадемуазель, еее…
- Еліза Розіз, – вона назвалась і присіла в легкому реверансі.
- Дуже приємно, моє ім’я граф Жоель де Монтре, – капітан галантно вклонився. – Люба мадемуазель Розіз, зі всією відповідальністю Вам повідомляю, що немає найменшої причини для того, щоб Ви хвилювались за своє майбутнє. В мене для Вас буде пропозиція, яку, маю надію, Ви приймете. Та це згодом. Прошу наразі вибачення, є термінові справи, що не терплять зволікання. Будьте спокійні, Вам нададуть притулок, де зможете перепочити і оговтатись від отриманих моральних чи фізичних травм. Прийміть щирі співчуття, щодо пережитих нещодавніх страхіть, – з легкою посмішкою граф відкланявся, поспішаючи до своїх справ.
До Елізи невдовзі підійшов той самий комендант:
- Мадемуазель Розіз, дозвольте відрекомендуватись, я – комендант Дезіре Габен. Граф де Монтре мене зобов’язав надати Вам приміщення для тимчасового перебування.
- Дуже приємно познайомитись, мосьє Габен.
- Прошу йти за мною.
Йдучи за комендантом, Еліза роздумувала над тим, як розгортатимуться далі події. Що саме вирішив запропонувати їй граф де Монтре. Як надалі складеться її доля. Куди її заведе ця вимушена втеча, яка перевернула все її життя, примусила повністю відмовитись від своїх прав, імені, походження і привілеїв.



ІІІ

Поселення «Le matin» розкинулося в затишній бухті, з обох боків оточеній високими скелями. Таке розміщення було стратегічно зручним, оскільки зводило нанівець раптовий напад зі сторони океану. Форт займав майже всю площу від берегової лінії до густого лісу, що розрісся майже від самого підніжжя скель і обрамляв поселення по периметру. Будівлі форту містились вздовж високого дубового гостроколу, що густим рядом грізних списів обмежовував форт. Навколо були виставлені посилені караули. Мосьє Габен повів Елізу до дерев’яного двоповерхового корпусу, який був зведений майже в центрі форту навпроти масивних воріт. З обох боків воріт височіли оглядові башти, де стояли на чатах озброєні вартові.
З верхнього поверху будівлі доносився чийсь розкотистий голос, що відлунював півтемними дощатими стінами, зливаючись з гучними окриками бурхливих перепалок. «Допитують піратів». - подумала Еліза, слідуючи за комендантом довгим коридором, пронизаним чималою кількістю приміщень. Сходами, що ділили коридор десь по середині, галасливо зійшли і пробігли повз них кілька озброєних людей. Виконуючи різноманітні накази, будівлею сновигали солдати, скоса позиркуючи на дівчину. Глухий гул біганини і тупотіння численного люду, здавалось, ніколи не вщухав. Дошки підлоги навіть злегка вигинались від їх важкої ходи. Комендант провів Елізу майже в кінець коридору і, вказавши на прочинені двері, запросив зайти в кімнату.
- Ось тут, мадемуазель Розіз, Ви можете розміститись і перепочити.
Еліза з цікавістю розглядала своє тимчасове пристанище. Як вона і сподівалась, кімната не вирізнялася зайвою догодою. Це було невелике приміщення, в якому знаходилось високе дерев’яне ліжко, стіл з кріслом і закуток для вмивання. Комендант перервав її роздуми:
- Ви зголодніли? Ще не час вечері, але, думаю, куховар зможе щось зібрати.
- Ні, дякую, та якщо Ваша ласка, то не відмовилася б від гарячого чаю.
- Звичайно, я розпоряджусь.
Запаливши свічку, Мосье Габен , злегка вклонився і вийшов геть.
Вечоріло. У надвір’ї розвели величезні багаття з соломи та хмизу. Землею поповзли рожеві відблиски змішані з останніми променями призахідного сонця. Подекуди від вогнищ долітали лункі голоси, регіт, покашлювання, та чиясь тиха, впівголоса пісня.
Присівши на крісло, Еліза обперлась ліктями на стіл, кінчиками пальців масуючи ниючі скроні. Несподівана череда загрозливих казусів дещо вивели її з рівноваги, та і в думках панував суцільний безлад. Вона намагалась вгамувати набіглі тривоги і сум’яття.
Спробувавши підсумувати результат подій, Еліза подумки оцінювала своє теперішнє становище: в Квебек, більш-менш цивілізоване місто в цьому дикому краю - не потрапила та і перспектива була наразі захмарною; всі її скромні пожитки, в тому числі і кошти, що поспіхом прихопила з дому, і які би дали змогу протягнути якийсь час, допоки вона б не вирішила як поступати далі - потоплені разом з галіотом. Опинилась бозна-де і невідомо під чиєю владою, бо крім імені вона взагалі-то нічого не знала, ані про цього капітана, ані про його людей. Як, власне, він наміряється поступити з нею - зостається лише гадати і покладатись на шляхетність дворянина.
Клятий герцог де Жюбері! Через нього Еліза була змушена покинути рідний дім, відмовитись від власного ймення і очманіло мчати світ за очі, в чужий і незрозумілий їй край. Він ще поплатиться за свої злодіяння – не будь вона маркізою де Роз!
Еліза почувалась виснаженою і більше за все зараз мріяла забутись сном. Втома підступно зморювала запалений розум і знесилене тіло, сповиваючи важкі повіки дрімотою. Раптом гучний стукіт у двері змусив її стрепенутися і напружити погляд уже трохи ослаблих очей.
- Заходьте, – гукнула вона. «Мабуть, принесли чай». – припустила Еліза.
В кімнату зайшов високого зросту чолов’яга в синьому мундирі. На округлій сріблястій таці стояло чимале алюмінієве горня з чаєм. З першого погляду було зрозуміло, що цей чоловік ніколи не прислужувався жінкам. Через його хвилювання таця так і гуляла в неумілих руках, погрожуючи щомиті скинути свою ношу долів.
- Ваш чай, мад… еее… мадемуаз… кх-кх… – затинаючись, з потупленим поглядом забубонів той.
- Дуже Вам вдячна, мосьє.
Еліза поспішила взяти у нього тацю, побоюючись цілком реальної перспективи зостатися мученою спрагою.
Ситуація видалась Елізі доволі комічною. Цієї миті її увагу привернув незрозумілий шурхіт за вікном. Глянувши туди, Еліза побачила кілька темних постатей, що зі смішками товпились біля вікна, зазираючи всередину.
- Чудово! Чим далі, тим веселіше - ще й занавіски нема… – заключила вона, знесилено плюхнувшись на крісло.
Та не встигла Еліза допити чай, як у двері знову постукали. На цей раз прийшов комендант Габен. Він повідомив, що граф де Монтре ласкаво просить піднятись до його кабінету.
Кабінет графа де Монтре різко контрастував на фоні нехитрої обстановка решти приміщень. Скоріше він нагадував зі стриманою розкішшю та смаком облагоджений кабінет в родинному маєтку. На стінах красіли писані маслом полотна в позолочених багетах; на невеличкому трюмо з червоного дерева тулились мармурові фігурки і вазочки із китайського фарфору; секретер графа теж був виконаний з дорогоцінного дерева з різьбленими елементами; стільниця віддзеркалювала глянцем лаку. Предмети на столі вирізнялись добірною вишуканістю. А завершував ансамбль декорацій марокканський килим ручної роботи. Все це вказувало на бездоганний смак господаря.
Еліза була злегка вражена присутністю такої розкоші в звичайному форту.
- Мадемуазель Розіз, ласкаво прошу присісти. – Галантно вклонився граф.



___________________________________
* туаз – французька міра довжини рівна ~ 2 м
**«Льо матен» – (Le matin) переклад з французької – “Ранок”
*** Новий Світ – так називались французькі колонії в Канаді з XVI століття.

Вітаю, шановний читачу!
Представляю свій перший роман і щиро надіюсь на поблажливість щодо мого першого творіння :)
Також я відкрита для конструктивної критики і пропозицій щодо покращення тексту.
Вдячна наперед!