VII


- Мадемуазель Розіз, монсеньйор просить Вас зайти до його кабінету.
Статний і поважний камердинер окликав Елізу. Хоча вік його був солідним, але виправка видавала вправного і досвідченого лакея. Еліза здивувалась звідки в такій глухомані взявся дійшлий камердинер.
Вона слухняно послідувала за слугою.
Тільки-но камердинер впустив її в кабінет, Еліза заклякла від розкішного убранства кабінету графа де Монтре. Той кабінет у форту, де приймав її монсеньйор, тьмянів в порівнянні з вишуканістю цього. Витончене оздоблення стін турецькою парчею з чудернацькими орнаментами перегукувалось з дорогими полотнами в золочених масивних багетах. Меблі з червоного дерева покритого лаком благородного темного відтінку вдало відтінялись філігранними статуетками з білого мармуру. Підлогу встеляв велетенських розмірів персидський килим. Окрасою вікон були важкі гардини оздоблені вишивками і бахромою із золоченої пряжі. А ще безліч всіляких цінних брязкалець і дрібничок наповнювали полиці. Величезні стелажі вздовж стін заповнювали численні книги: великі і малі, в коштовних палітурках, із золоченими і кованими оздобленнями. Вінцем в убранні кабінету був грандіозний камін обставлений дорогим паленим кахлем з хитромудрим тисненим малюнком. Над мармуровим карнизом каміна висів масивний портрет дуже вродливої жінки в пишних шатах. Під ним мідний канделябр з лойовими свічками. В такій вишуканості і гармонійності кожної дрібнички проявлялась любов графа де Монтре до краси і комфорту. Весь кабінет немов кричав про бездоганний смак господаря, з яким він умів вибирати речі, в цінності яких не доводилось сумніватись - в кожній простежувалась рука великого майстра. Елізі перехопило подих від такого різкого контрасту дикої самобутності цього краю і пишноти убранства маєтку графа де Монтре. Воно могло сміло конкурувати навіть з королівськими палатами в самому Версалі, де Еліза свого часу частенько бувала.
Хоч літо було в розпалі, та в каміні мирно потріскувало огнище.
Поки Еліза переводила подих від побаченого, за нею з інтересом спостерігали двоє.
- Як добре, мадемуазель Розіз, що Ви зайшли. Хочу Вас представити своїй дружині графині де Монтре. – Промовив граф.
Еліза присіла в реверансі перед тою, чий портрет висів над каміном.
- Рада з Вами познайомитись, мадемуазель Розіз! Я багато начувана від чоловіка про Ваші негаразди і щиро співчуваю.
Мадам графиня була дуже вродливою жінкою. На вигляд вона була молодша за свого чоловіка щонайменше років на десять. Хоча вона і ставала матір’ю п’ять разів, та стан її залишився стрункий, шкіра мала оксамитову засмагу (чому посприяло часте перебування під сонцем), красиво зібране на потилиці густе золотаво-бронзове волосся вибивалось із зачіски дрібними неслухняними кучерями і відтіняло великі очі, підкреслюючи глибінь їх лазурі. Чіткі брунатні брови, окреслюючи дуги, мали незначні надломи, що видавало чуттєвість її натури. Злегка розтулені пухлі уста ледь оголювали перлисті зуби.
Граф і графиня різко контрастували на фоні один одного. Він високий смуглий брюнет, вона виразна білявка, що ледь сягала зростом його плеча. Але, мабуть, саме такий контраст і примушував не зводити погляду, милуючись цією красивою парою.
Обличчя графині де Монтре когось смутно нагадувало Елізі. Здавалось, що вона вже десь бачила такі ж очі.
- Я щиро вдячна, мадам графине! Звіть мене Еліза. – З посмішкою промовила вона.
- Як я розумію, – продовжила графиня де Монрте, – граф запропонував на час Вашого пербування в поселенні, стати гувернанткою для нашої доньки Сюзі. Чи пристаєте на цю пропозицію, Елізо?
- Насправді я дуже вдячна монсеньйору графу за мій порятунок, милість і участь в моїй примхливій долі, – смиренно опустивши очі мовила Еліза. – Також мене дуже порадувала можливість, милостиво надана графом де Монтре, прожити в «Diamant forestier» мимовільний час до того, як я зможу відбути в Квебек як і планувала спочатку. Тому із радістю візьмусь стати наставницею для Вашої доньки і передати їй знання, що в мене вклали черниці монастиря Парижа.
- Дуже потішила нас, мадемуазель, Ваша готовність зайнятись вихованням Сюзі, – з явним задоволенням в голосі промовив монсеньйор граф. – Але це ще не все, що Вам слід було б знати, погоджуючись за цю справу.
Еліза зацікавлено подивилась на графа де Монрте. Але далі мову вела мадам графиня.
- Бачте, Елізо. Сюзі не зовсім звичайна дитина – в неї трішки нестримна вдача, бунтівливий норов і вона важко приймає чужинців. Але не лякайтесь! – продовжувала мадам де Монтре, – вона добра і розумна дівчинка, просто дуже своєрідна і уперта. Коли чогось вона не має бажання робити, то її ніхто не змусить. А ще Сюзі дуже вразлива і в неї незвично загострене дитяче почуття справедливості. Одним словом – з нею не просто. – Графиня зробила паузу спостерігаючи за реакцією дівчини.
Елізі ще ніколи не доводилося мати справи з дітьми. Тому якогось конкретного, хорошого чи поганого, враження від характеристики дівчинки в неї не було.
- То яким буде Ваше рішення з огляду на ці відомості? – Запитала мадам де Монтре.
- О, мене не страшать труднощі. Я вважаю, що діти відчувають щирість і доброту, з якою до них відносяться – як я і збираюсь поступати щодо мадемуазель Сюзі. По сьому, думаю, ми зможемо з нею знайти спільну мову.
Еліза говорила цілком щиро. Та і як інше вона могла сказати, адже дитяча натура була для неї поки незнана. По правді, Еліза мало розуміла як це буди комусь гувернанткою. Досі це саме в неї були гувернантки, учителі і наставники, і вона добре усвідомлювала їх нелегку долю з огляду на особисте сприймання і ставлення до них. Та відмовлятись від такої чудової можливості влаштуватись в чужому краї було б вкрай нерозумно і легковажно.
- Дуже добре! – Промовив монсеньйор граф де Монтре. – Ми також з графинею сподіваємось на те, що Ви зможете знайти вірний підхід до нашої Сюзі.
Еліза злегка схилила голову на бік і присіла в реверансі.

Вітаю, шановний читачу!
Представляю свій перший роман і щиро надіюсь на поблажливість щодо мого першого творіння :)
Також я відкрита для конструктивної критики і пропозицій щодо покращення тексту.
Вдячна наперед!