Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.14
19:42
Не чуть зозуль в Єрусалимі.
Та, зрештою, немає в тім біди,
Коли заходить мова про літа,
Бо кожен день прожитий,
Мов випадково знайдена підкова,
Що чимось пам’ять обпліта.
Блажен, у кого стачить сили
Дослухати зозулю до кінця
Та, зрештою, немає в тім біди,
Коли заходить мова про літа,
Бо кожен день прожитий,
Мов випадково знайдена підкова,
Що чимось пам’ять обпліта.
Блажен, у кого стачить сили
Дослухати зозулю до кінця
2026.05.14
19:35
Під городом під Фелліном гримить канонада.
Ляхи з шведами в кривавій зійшлись колотнечі.
Тягарем війна лягла та на козацькі плечі,
Що згодились помагати ляхам – вже й не раді.
На золоті спокусились – та ляхи не платять.
Харчів зовсім не підвозять, а
Ляхи з шведами в кривавій зійшлись колотнечі.
Тягарем війна лягла та на козацькі плечі,
Що згодились помагати ляхам – вже й не раді.
На золоті спокусились – та ляхи не платять.
Харчів зовсім не підвозять, а
2026.05.14
19:05
Критикую київську поетесу
Виважено, крок за кроком.
А що ще робити з жінками,
Коли 70 років?
Виважено, крок за кроком.
А що ще робити з жінками,
Коли 70 років?
2026.05.14
18:56
Фрік - фрікує,
Бик - бикує,
ПРОВОКАТОР-ПРОВОКУЄ!
Бик - бикує,
ПРОВОКАТОР-ПРОВОКУЄ!
2026.05.14
18:40
Кажуть, без кохання жити неможливо...
Я живу - й нічого! Поки що не вмер.
Я - самодостатній чоловік щасливий,
З радістю виходжу я в прямий етер…
(З останніх поетичних надходжень)
Так, без кохання він не вмер,
хоча з коханням помирав
Я живу - й нічого! Поки що не вмер.
Я - самодостатній чоловік щасливий,
З радістю виходжу я в прямий етер…
(З останніх поетичних надходжень)
Так, без кохання він не вмер,
хоча з коханням помирав
2026.05.14
15:11
Кажуть, без кохання жити неможливо...
Я живу - й нічого! Поки що не вмер.
Я - самодостатній чоловік щасливий,
З радістю виходжу я в прямий етер.
Кажуть, що кохання - вища нагорода...
А у мене інші нагороди є!
Маю гостре слово та кричущу ноту -
Я живу - й нічого! Поки що не вмер.
Я - самодостатній чоловік щасливий,
З радістю виходжу я в прямий етер.
Кажуть, що кохання - вища нагорода...
А у мене інші нагороди є!
Маю гостре слово та кричущу ноту -
2026.05.14
14:22
Четвертий закон Менделя
Ми не вивчали в школі.
Мендель дала декому пенделя,
Натякнувши, що цей король голий.
Датчанин Ганс Крістіан Андерсен
І шведка Астрід Лінґрен
Перетнулися в Такера Карлсона,-
Ми не вивчали в школі.
Мендель дала декому пенделя,
Натякнувши, що цей король голий.
Датчанин Ганс Крістіан Андерсен
І шведка Астрід Лінґрен
Перетнулися в Такера Карлсона,-
2026.05.14
12:40
Суботнім днем я вийду в місто чуле,
Де заблукала в хащах пустота,
Де воскресає втрачене минуле
Й сідають пилом на асфальт літа.
Побачу, що ніхто не поспішає
І вулиці безлюдні в самоті.
Як проблиски дощу чи водограю,
Де заблукала в хащах пустота,
Де воскресає втрачене минуле
Й сідають пилом на асфальт літа.
Побачу, що ніхто не поспішає
І вулиці безлюдні в самоті.
Як проблиски дощу чи водограю,
2026.05.14
12:28
я хочу слів нових
михайль семенко
я хочу слів нових
щоб ці слова
не як полова
щоб як трава
Мабуть, вже понад років десять я уважно стежу за неочікуваними, інколи навіть на межі фолу, маршрутами музи Андрія Мироховича. Недаремно у його вірші, який
2026.05.14
11:52
РУСАЛКА НА ЙМЕННЯ «ЛЮБАВА»
Над Десною тумани, як сиве старе полотно,
Де вода забирає у пам’яті сонячні кроки.
Він – державна печатка, він – мудрість, він – горде вино,
А вона… тільки трави і погляд дівочий глибокий.
Над Десною розлилася ніч, гус
2026.05.14
09:55
мені би невагомого чогось
як флейти сякухаті
померти на цій кухні
на цій хаті
оскільки більш
нічого не зійшлось
закинути ще
у пакет сміттєвий
як флейти сякухаті
померти на цій кухні
на цій хаті
оскільки більш
нічого не зійшлось
закинути ще
у пакет сміттєвий
2026.05.14
08:11
Алебастровий дзбан над безоднею лине
У руці мозолистій безнадійної драми.
Чи зустрінеться в полі Чигирин з Чигирином
У прадавній задумі, над полину дарами?
В фрагментарному відблиску вічної зброї
Знов палають на сонці теракотові стегна
Від нащадкі
У руці мозолистій безнадійної драми.
Чи зустрінеться в полі Чигирин з Чигирином
У прадавній задумі, над полину дарами?
В фрагментарному відблиску вічної зброї
Знов палають на сонці теракотові стегна
Від нащадкі
2026.05.14
07:38
Римуються з укриттям
Буття і життя доладно.
І твій поетичний тям
Збирає трійне зверцадло.
Так мислиться уночі
В підземній міцній споруді
З барсеткою на плечі,
Буття і життя доладно.
І твій поетичний тям
Збирає трійне зверцадло.
Так мислиться уночі
В підземній міцній споруді
З барсеткою на плечі,
2026.05.14
07:25
Знов день промайнув, не лишивши світлини
на обрії неба в рожевім суцвітті.
А я ж не хотіла в гіркому полину
лишати сльоту на холоднім граніті.
Переболить, та, мабуть, не сьогодні —
ще рана глибока слізьми кровоточить,
і падає вечір у чорну безодню
на обрії неба в рожевім суцвітті.
А я ж не хотіла в гіркому полину
лишати сльоту на холоднім граніті.
Переболить, та, мабуть, не сьогодні —
ще рана глибока слізьми кровоточить,
і падає вечір у чорну безодню
2026.05.14
06:54
Безжурний світ
Дитячих літ
Був щедрим на утіхи
І їхній слід,
На північ й схід, -
Не стерта часом віха.
Тих давніх днів
Звучить мотив
Дитячих літ
Був щедрим на утіхи
І їхній слід,
На північ й схід, -
Не стерта часом віха.
Тих давніх днів
Звучить мотив
2026.05.13
19:36
Всесвіт, як пазли, вкладає долі
у величезну картину часу.
Бачиш, на тім, нині міннім, полі
сіяно-орано люду маса:
крик породіллі і свист нагайки,
лязкіт мечів і чаїний клекіт,
маками квітне земля-китайка
кров'ю просочена вглиб... Далеко
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...у величезну картину часу.
Бачиш, на тім, нині міннім, полі
сіяно-орано люду маса:
крик породіллі і свист нагайки,
лязкіт мечів і чаїний клекіт,
маками квітне земля-китайка
кров'ю просочена вглиб... Далеко
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ляна Лада /
Проза
Хтось із минулого життя... (ХIII)
Похапцем перекусивши яблучними оладками з какао, Еліза заходилась розшукувати Сюзі, яка вже в цей час десь гасала. Пошуки в помісті не принесли успіху, хоча Еліза точно чула її дзвінкий голосок, що лунав десь з нижнього поверху.
«Яке це дівча непосидюще!» – нарікала Еліза виходячи з помістя.
На ганку вона зіштовхнулася з лейтенантом Брюї. Поль Брюї був статним молодим чоловіком з бездоганною військовою виправкою і приємної зовнішності. Темно-синій офіцерський камзол облямований золотими карунками , що виблискували в ранішньому сонячному промінні, оздоблений важкими ґудзиками з чудернацькими малюнками, неймовірно пасував до його очей, ще дужче підкреслюючи їх синяву. Вузенькі вусики окреслювали пухкі уста на загорілому обличчі, надаючи особливу привабливість його тонким рисам. А його простодушна посмішка відразу прихильно налаштувала Елізу до цього молодого лейтенанта.
- Доброго ранку, мадемуазель Розіз! – З поклоном привітався Брюї.
- Доброго і Вам, мосьє Брюї, – відповіла Еліза, обдарувавши лейтенанта привітною посмішкою.
- О, мадемуазель, благаю – звіть мене просто Поль!
- З умовою що і Ви також будете звертатись до мене за іменем, – Еліза любувалась його великими, якось по-дитячому наївними очима, що дивились на неї зі щирою симпатією з-під густих темних вій.
Ще під час їх подорожі з форту «Le matin» в «Diamant forestier» вона ловила на собі украдливі позирки лейтенанта. В паризьких приймальнях Еліза звикла до таких поглядів, в яких легко читалась захопленість кавалерів. Її завше забавляли недолугі спроби цих бундючних аристократів маскувати істинні думки та бажання під напускною бундючністю. Але в лейтенанта Поля Брюї був такий щирий прямий і безхитрісний погляд, від якого, наче світло, линула внутрішня доброта, що Еліза мимоволі проникнула до цього юнака приязню.
- Які важливі страви змусили Вас в цей вранішній час так поспішати? – поцікавилась Еліза.
- Монсеньйор граф має для мене вказівки, стосовно обміну з алгонкінами, – заклопотано, з ледь відчутним хвилюванням в голосі відповів Брюї.
- Алгонкінами? – здивування читалось в її погляді, адже Еліза зовсім не зрозуміла про що він.
- О! Мої вітання, мадемуазель Розіз! – З широкою посмішкою до них підійшов Фабьєн де Монтре. – Який чудовий сонячний ранок, чи не так?
Фабьєн світився радістю, втім він відзначався напрочуд веселою вдачею і завше хорошим настроєм, який неодмінно передавався всім присутнім.
- Так, ранок чудовий, що передбачає не менш чудове продовження дня!
- Ви маєте прекрасний вигляд, – не вгамовувався Фабьєн, – хоча, все ж при місячному сяйві Ви були неперевершені!
Еліза на мить знітилася від несподіванки, впившись пильним поглядом в глузливого Фабьєна.
- Ви безсоромно мені лестите, мосьє граф, – навмисно улесливо мовила Еліза, сором’язливо опустивши погляд, – тьмяно-біле світло місяця, мабуть, лише невигідно підкреслило блідість мого обличчя.
Еліза занепокоєно провела рукою по щоці, прийнявши гру Фабьєна, і доповнюючи образ сором’язливо-невинним виразом.
- Ну що Ви, Елізо! Це неприпустимо з мого боку не визнати і не склонитися перед Вашою незаперечною чарівністю.
І Фабьєн підкреслено галантно вклонився їй. На що Еліза також заходилась присісти в реверансі.
Коли їх погляди зійшлися, молоді люди дзвінко розсміялися, що привело в ще більше замішання і без того оторопілого лейтенанта Брюї, який весь час спантеличено зиркав то на Елізу, то на Фабьєна.
Фабьєн де Монтре, аби розвіяти недобрі підозри Брюї, поспішив розповісти йому про нічну пригоду: чому і при яких обставинах він мав нагоду узріти мадемуазель Розіз в нічну пору. Всі сум’яття і осмислювання почутого відображались на лиці лейтенанта під час розповіді. І коли він зрозумів, що нічого ганебного і такого що загрожувало честі мадемуазель Розіз немає, іскра полегшення засвітилась в його очах.
- Так це Ви, Елізо, саме цих алгонкінів і бачили вночі, – прояснів Поль, продовжуючи оповідь. – Кілька індіанців з племені алгонкінів, повертаючись у свої землі, вирішили зайти дорогою в наше поселення, аби обміняти золотисті шкірки видр, впольованих ними під час Великого Полювання, на листя тютюну. При чому, їх зовсім не тривожила пізня година і вони безцеремонно і нетерпляче вимагали негайного задоволення своїх вимог. Та монсеньйору графу де Монтре вдалось завдяки своєму невичерпному красномовству переконати їх дочекатися ранку і спочатку вгамувати голод і спрагу скуштувавши різноманітні наїдки з його щедрого столу. Індіанці ще трохи за для гідності побушували, та все ж виявили свою величезну милість та поблажливість і погодились на пропозицію Екваоданта, – так вони називають графа де Монтре, що значить на їхньому діалекті «Великий Розум».
- Вони такі страхітливі, – поїжилася Еліза.
- Це ще що! От Ви ще їх сморід відчуєте, оце дійсно воістину викликає нудотну реакцію в тих, хто перший раз з ними впритул стикається, – Фабьєн дзвінко зареготав, мабуть, пригадуючи реальні історії.
- Але ж Ви і доброзичливі, мосьє, – Еліза і собі пирснула смішком.
Всі троє настільки розвеселились, що не помітили як до них підійшов Алан.
- Я так розумію, мосьє Брюї, що Ви нікуди не поспішаєте? – Випалив він злісно свердлячи очима зніченого лейтенанта. – Монсеньйор граф був змушений посилати мене на Ваші пошуки – чи бодай не сталось чого лихого? І дійсно, Ви в полоні! Та виявляється не у ворога, а пустих теревень, які, очевидно, для Вас важливіші за службові зобов’язання і накази монсеньйора!
Алан де Монтре стояв напружений як струна, здавалось, що ще мить і він кинеться з кулаками на бідолашного зблідлого Поля Брюї.
- Так, мосьє… е-е-е… перепрошую, мосьє… – плутаючись та затинаючись пробурмотів Брюї, легко кивнув Елізі відкланюючись, і поспішив зникнути за дверима.
- А Ви, мадемуазель Розіз, чи не зволите приступити до своїх прямих обов’язків? Ба, вже розпал дня, а вихованиця ще в очі не бачила своєї наставниці!
Алан з такою неприхованою зверхністю і презирством подивився на Елізу, що вона від подиву навіть і не знайшлася що відповісти. Та і чим було йому заперечити? Він був правий. За тою розмовою Еліза згубила відлік часу.
Глянувши на Алана де Монтре, їй миттю пригадався сон. Спогади нахлинули велетенською крижаною хвилею і ошелешено штрикнули в серце. Якась неоднозначна тривога заволоділа нею. Захотілось якнайшвидше тікати геть. Еліза присіла в реверансі і миттю збігши східцями, подалась до саду, звідки чулись дитячі голоси.
- Що з тобою, Алан? – спитав Фабьєн брата, проводжаючи поглядом Елізу.
- Не розумію про що ти.
- Навіщо так грубо обійшовся з Елізою?, – з докором дивився на нього Фабьєн.
- А хіба вона гідна іншого? – злісно кинув Алан. – Не розумію, для чого батько її запросив? Вона ні на що не спроможна. Їй би лише ляси точити і безцільно вештатись заважаючи іншим.
- Ти не справедливий до неї! Подивись тільки-но як швидко їй вдалось завоювати прихильність Сюзі – а це багатого вартує!
- Бачу їй і тобі вдалось заморочити голову, чи може і не лише голову? – з напускною огидою покорчив міну Алан. – Але мене їй не провести! – кинув він і подався геть.
Фабьєн був трохи вражений такою поведінкою і словами брата. «І яка муха його вкусила?» – гадав він.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Хтось із минулого життя... (ХIII)
ХIII
Еліза була в піднесеному і повному надій настрої, адже сьогодні вона намірилась переконати Сюзі в необхідності гарно зачісуватись, як і належить старанній маленькій мадемуазель. А основне, Сюзі за задумом Елізи сама повинна виявити таке бажання, оскільки примусити поза її волею була справа невдячна і неперспективна. Дівчинка зчиняла жахливу бучу тільки-но хтось підходив до неї з гребенем аби привести до ладу її буйну шевелюру. Волосся в Сюзі було довге і густе з дрібними кучерями, і тому постійно сплутувалося, збиваючись в одну безформну масу. Еліза довго кумекала, як бути з цією проблемою і їй прийшла чудова ідея.
Похапцем перекусивши яблучними оладками з какао, Еліза заходилась розшукувати Сюзі, яка вже в цей час десь гасала. Пошуки в помісті не принесли успіху, хоча Еліза точно чула її дзвінкий голосок, що лунав десь з нижнього поверху.
«Яке це дівча непосидюще!» – нарікала Еліза виходячи з помістя.
На ганку вона зіштовхнулася з лейтенантом Брюї. Поль Брюї був статним молодим чоловіком з бездоганною військовою виправкою і приємної зовнішності. Темно-синій офіцерський камзол облямований золотими карунками , що виблискували в ранішньому сонячному промінні, оздоблений важкими ґудзиками з чудернацькими малюнками, неймовірно пасував до його очей, ще дужче підкреслюючи їх синяву. Вузенькі вусики окреслювали пухкі уста на загорілому обличчі, надаючи особливу привабливість його тонким рисам. А його простодушна посмішка відразу прихильно налаштувала Елізу до цього молодого лейтенанта.
- Доброго ранку, мадемуазель Розіз! – З поклоном привітався Брюї.
- Доброго і Вам, мосьє Брюї, – відповіла Еліза, обдарувавши лейтенанта привітною посмішкою.
- О, мадемуазель, благаю – звіть мене просто Поль!
- З умовою що і Ви також будете звертатись до мене за іменем, – Еліза любувалась його великими, якось по-дитячому наївними очима, що дивились на неї зі щирою симпатією з-під густих темних вій.
Ще під час їх подорожі з форту «Le matin» в «Diamant forestier» вона ловила на собі украдливі позирки лейтенанта. В паризьких приймальнях Еліза звикла до таких поглядів, в яких легко читалась захопленість кавалерів. Її завше забавляли недолугі спроби цих бундючних аристократів маскувати істинні думки та бажання під напускною бундючністю. Але в лейтенанта Поля Брюї був такий щирий прямий і безхитрісний погляд, від якого, наче світло, линула внутрішня доброта, що Еліза мимоволі проникнула до цього юнака приязню.
- Які важливі страви змусили Вас в цей вранішній час так поспішати? – поцікавилась Еліза.
- Монсеньйор граф має для мене вказівки, стосовно обміну з алгонкінами, – заклопотано, з ледь відчутним хвилюванням в голосі відповів Брюї.
- Алгонкінами? – здивування читалось в її погляді, адже Еліза зовсім не зрозуміла про що він.
- О! Мої вітання, мадемуазель Розіз! – З широкою посмішкою до них підійшов Фабьєн де Монтре. – Який чудовий сонячний ранок, чи не так?
Фабьєн світився радістю, втім він відзначався напрочуд веселою вдачею і завше хорошим настроєм, який неодмінно передавався всім присутнім.
- Так, ранок чудовий, що передбачає не менш чудове продовження дня!
- Ви маєте прекрасний вигляд, – не вгамовувався Фабьєн, – хоча, все ж при місячному сяйві Ви були неперевершені!
Еліза на мить знітилася від несподіванки, впившись пильним поглядом в глузливого Фабьєна.
- Ви безсоромно мені лестите, мосьє граф, – навмисно улесливо мовила Еліза, сором’язливо опустивши погляд, – тьмяно-біле світло місяця, мабуть, лише невигідно підкреслило блідість мого обличчя.
Еліза занепокоєно провела рукою по щоці, прийнявши гру Фабьєна, і доповнюючи образ сором’язливо-невинним виразом.
- Ну що Ви, Елізо! Це неприпустимо з мого боку не визнати і не склонитися перед Вашою незаперечною чарівністю.
І Фабьєн підкреслено галантно вклонився їй. На що Еліза також заходилась присісти в реверансі.
Коли їх погляди зійшлися, молоді люди дзвінко розсміялися, що привело в ще більше замішання і без того оторопілого лейтенанта Брюї, який весь час спантеличено зиркав то на Елізу, то на Фабьєна.
Фабьєн де Монтре, аби розвіяти недобрі підозри Брюї, поспішив розповісти йому про нічну пригоду: чому і при яких обставинах він мав нагоду узріти мадемуазель Розіз в нічну пору. Всі сум’яття і осмислювання почутого відображались на лиці лейтенанта під час розповіді. І коли він зрозумів, що нічого ганебного і такого що загрожувало честі мадемуазель Розіз немає, іскра полегшення засвітилась в його очах.
- Так це Ви, Елізо, саме цих алгонкінів і бачили вночі, – прояснів Поль, продовжуючи оповідь. – Кілька індіанців з племені алгонкінів, повертаючись у свої землі, вирішили зайти дорогою в наше поселення, аби обміняти золотисті шкірки видр, впольованих ними під час Великого Полювання, на листя тютюну. При чому, їх зовсім не тривожила пізня година і вони безцеремонно і нетерпляче вимагали негайного задоволення своїх вимог. Та монсеньйору графу де Монтре вдалось завдяки своєму невичерпному красномовству переконати їх дочекатися ранку і спочатку вгамувати голод і спрагу скуштувавши різноманітні наїдки з його щедрого столу. Індіанці ще трохи за для гідності побушували, та все ж виявили свою величезну милість та поблажливість і погодились на пропозицію Екваоданта, – так вони називають графа де Монтре, що значить на їхньому діалекті «Великий Розум».
- Вони такі страхітливі, – поїжилася Еліза.
- Це ще що! От Ви ще їх сморід відчуєте, оце дійсно воістину викликає нудотну реакцію в тих, хто перший раз з ними впритул стикається, – Фабьєн дзвінко зареготав, мабуть, пригадуючи реальні історії.
- Але ж Ви і доброзичливі, мосьє, – Еліза і собі пирснула смішком.
Всі троє настільки розвеселились, що не помітили як до них підійшов Алан.
- Я так розумію, мосьє Брюї, що Ви нікуди не поспішаєте? – Випалив він злісно свердлячи очима зніченого лейтенанта. – Монсеньйор граф був змушений посилати мене на Ваші пошуки – чи бодай не сталось чого лихого? І дійсно, Ви в полоні! Та виявляється не у ворога, а пустих теревень, які, очевидно, для Вас важливіші за службові зобов’язання і накази монсеньйора!
Алан де Монтре стояв напружений як струна, здавалось, що ще мить і він кинеться з кулаками на бідолашного зблідлого Поля Брюї.
- Так, мосьє… е-е-е… перепрошую, мосьє… – плутаючись та затинаючись пробурмотів Брюї, легко кивнув Елізі відкланюючись, і поспішив зникнути за дверима.
- А Ви, мадемуазель Розіз, чи не зволите приступити до своїх прямих обов’язків? Ба, вже розпал дня, а вихованиця ще в очі не бачила своєї наставниці!
Алан з такою неприхованою зверхністю і презирством подивився на Елізу, що вона від подиву навіть і не знайшлася що відповісти. Та і чим було йому заперечити? Він був правий. За тою розмовою Еліза згубила відлік часу.
Глянувши на Алана де Монтре, їй миттю пригадався сон. Спогади нахлинули велетенською крижаною хвилею і ошелешено штрикнули в серце. Якась неоднозначна тривога заволоділа нею. Захотілось якнайшвидше тікати геть. Еліза присіла в реверансі і миттю збігши східцями, подалась до саду, звідки чулись дитячі голоси.
- Що з тобою, Алан? – спитав Фабьєн брата, проводжаючи поглядом Елізу.
- Не розумію про що ти.
- Навіщо так грубо обійшовся з Елізою?, – з докором дивився на нього Фабьєн.
- А хіба вона гідна іншого? – злісно кинув Алан. – Не розумію, для чого батько її запросив? Вона ні на що не спроможна. Їй би лише ляси точити і безцільно вештатись заважаючи іншим.
- Ти не справедливий до неї! Подивись тільки-но як швидко їй вдалось завоювати прихильність Сюзі – а це багатого вартує!
- Бачу їй і тобі вдалось заморочити голову, чи може і не лише голову? – з напускною огидою покорчив міну Алан. – Але мене їй не провести! – кинув він і подався геть.
Фабьєн був трохи вражений такою поведінкою і словами брата. «І яка муха його вкусила?» – гадав він.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
