Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.22
01:23
Йшов Час – невблаганний як сама Галактика (а може ще більш невблаганніший). Асистент Морока Анатолій продовжував працювати на кафедрі фітопатології – у його свідомості ця кафедра була єдиним можливим світом буття. Думки в нього роїлися навколо жуків-скрип
2026.03.21
22:05
І
Вертаюся в часи нічні
у нереальні сни,
коли були щасливі дні
і не було війни,
аби забутися на час
або відволіктись
від потойбічного колись
Вертаюся в часи нічні
у нереальні сни,
коли були щасливі дні
і не було війни,
аби забутися на час
або відволіктись
від потойбічного колись
2026.03.21
16:58
Підтримуючи аналітичну практику "пиріжкарень", напишу про "сирітський" вірш на своїй сторінці. На ній і забезпечу свій допис відповідними гіперпосиланнями, технологія створення яких відома нашим штатним співробітникам.
Природно, що видалити її зможу
2026.03.21
13:12
Продираюсь крізь сон, мов крізь ліс несходимий і вічний,
Крізь шторми, і буран, і прозрінь запізніле вино.
Між дерев прокидаються зрілості вигаслі свічі,
Як біблійні волхви, як зупинене давнє кіно.
Продираюсь крізь ліс із його чагарями й кущами
Крізь шторми, і буран, і прозрінь запізніле вино.
Між дерев прокидаються зрілості вигаслі свічі,
Як біблійні волхви, як зупинене давнє кіно.
Продираюсь крізь ліс із його чагарями й кущами
2026.03.21
09:24
Загасли зірки за холодним вікном,
Зажевріла обрію смужка рум'яна.
Будильник ось-ось – і озвучить підйом,
Сьогоднішній день зачинається зрана.
Панує пронизливий ранішній бриз,
Упорали небо пошарпані хмари.
Святкує сімейство моє Науриз,
Зажевріла обрію смужка рум'яна.
Будильник ось-ось – і озвучить підйом,
Сьогоднішній день зачинається зрана.
Панує пронизливий ранішній бриз,
Упорали небо пошарпані хмари.
Святкує сімейство моє Науриз,
2026.03.21
08:31
Про щастя: арії, пісні,
тремкі балади,
та вітер виє у мені
гучним торнадо.
Йду по стерні до забуття
дороговказом.
Навіщо вірні почуття,
коли не разом?
тремкі балади,
та вітер виє у мені
гучним торнадо.
Йду по стерні до забуття
дороговказом.
Навіщо вірні почуття,
коли не разом?
2026.03.21
07:06
Співучими струмочками
Тече поміж горбочками
До пінистої річечки вода, -
Під сонцем і під зорями
Наспівує прискорено,
Щоб у путі не мучила нуда.
Про весняне піднесення
Співає гучно й весело
Тече поміж горбочками
До пінистої річечки вода, -
Під сонцем і під зорями
Наспівує прискорено,
Щоб у путі не мучила нуда.
Про весняне піднесення
Співає гучно й весело
2026.03.20
21:02
Вечір палко вдивляється в очі весні,
до зими обернувши затінену спину.
Зорі сяють в його пелехатій чуприні,
як далекі й досяжні вітальні вогні.
Вони звуть її, – Весно, і вказують шлях
крізь пошерхлі брудними торос
до зими обернувши затінену спину.
Зорі сяють в його пелехатій чуприні,
як далекі й досяжні вітальні вогні.
Вони звуть її, – Весно, і вказують шлях
крізь пошерхлі брудними торос
2026.03.20
19:41
Михайло Голодний (1903-1949)
В степу під Херсоном
попасище коням,
в степу під Херсоном курган.
Лежить під курганом,
повитим туманом,
матрос Железняк, партизан.
В степу під Херсоном
попасище коням,
в степу під Херсоном курган.
Лежить під курганом,
повитим туманом,
матрос Железняк, партизан.
2026.03.20
18:36
Ти поспішаєш...
Ну, скажи на милість,
Куди летиш, що гнуться закаблуки?
Забула праску вимкнуть?
Вередували діти?
По пиятиці чоловік ні кує-ні меле?..
...Просто мусиш поспішать...
Бо ти - Жінка...
Ну, скажи на милість,
Куди летиш, що гнуться закаблуки?
Забула праску вимкнуть?
Вередували діти?
По пиятиці чоловік ні кує-ні меле?..
...Просто мусиш поспішать...
Бо ти - Жінка...
2026.03.20
16:16
Земле предків, Правіри, ти свята є по праву.
Як витримуєш, рідна, цю злочинну державу,
Цей цинічний, жорстокий механізм геноциду,
Цей ерзац-суверенний анахтемський гармидер?
Хмарочоси, котеджі, полігони військові -
Нема доброг
Як витримуєш, рідна, цю злочинну державу,
Цей цинічний, жорстокий механізм геноциду,
Цей ерзац-суверенний анахтемський гармидер?
Хмарочоси, котеджі, полігони військові -
Нема доброг
2026.03.20
15:21
То – двері з очком,
зле старе призволяще,
яке мертві гноми зіжруть.
То хворе на все!
Не простиме ні за що –
крадіжками суще! Хай мруть
його осоружні думки небувалі
і стогони після розлук.
зле старе призволяще,
яке мертві гноми зіжруть.
То хворе на все!
Не простиме ні за що –
крадіжками суще! Хай мруть
його осоружні думки небувалі
і стогони після розлук.
2026.03.20
11:47
Зазирни в мої сни, ти побачиш простори безкраї,
Де цвітуть анемони і родить калина густа.
Зазирни в мої сни, ніби в очі самого розмаю,
Де відкриється совість та істина зовні проста.
Зазирни в мої сни, у буремні, бурунні століття,
Де зіткнулись
Де цвітуть анемони і родить калина густа.
Зазирни в мої сни, ніби в очі самого розмаю,
Де відкриється совість та істина зовні проста.
Зазирни в мої сни, у буремні, бурунні століття,
Де зіткнулись
2026.03.20
10:16
Подвійне, а з назвою – і потрійне "кохаю і люблю" виглядає таким, ніби автор у бажанні бути почутим виконав повтор, який переданий майже сигналом бідства на той випадок, якщо раптом хтось погано ловить. Далі – "ніколи не порівняну ні з ким" – і в цьом
2026.03.20
08:23
Кохаю і люблю, моя кохано,
Ніколи не порівняну ні з ким,
Тебе одну - натхненно й полум'яно
Своїм чуттям, високим і святим.
Живу тобою, дихаю, вмираю,
Відроджуюсь, як блискавка і грім,
Крізь віддаль неокреслено безкраю,
Ніколи не порівняну ні з ким,
Тебе одну - натхненно й полум'яно
Своїм чуттям, високим і святим.
Живу тобою, дихаю, вмираю,
Відроджуюсь, як блискавка і грім,
Крізь віддаль неокреслено безкраю,
2026.03.20
07:55
Цілу зиму нею снили,
Виглядали з дня на день,
А вона лиш пахла мило
Після стужі де-не-де
На відкритих сонцю схилах
Невисоких наших круч,
Мов не мала зовсім сили
Віднайти потрібний ключ
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Виглядали з дня на день,
А вона лиш пахла мило
Після стужі де-не-де
На відкритих сонцю схилах
Невисоких наших круч,
Мов не мала зовсім сили
Віднайти потрібний ключ
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ляна Лада /
Проза
Хтось із минулого життя... (ХIII)
Похапцем перекусивши яблучними оладками з какао, Еліза заходилась розшукувати Сюзі, яка вже в цей час десь гасала. Пошуки в помісті не принесли успіху, хоча Еліза точно чула її дзвінкий голосок, що лунав десь з нижнього поверху.
«Яке це дівча непосидюще!» – нарікала Еліза виходячи з помістя.
На ганку вона зіштовхнулася з лейтенантом Брюї. Поль Брюї був статним молодим чоловіком з бездоганною військовою виправкою і приємної зовнішності. Темно-синій офіцерський камзол облямований золотими карунками , що виблискували в ранішньому сонячному промінні, оздоблений важкими ґудзиками з чудернацькими малюнками, неймовірно пасував до його очей, ще дужче підкреслюючи їх синяву. Вузенькі вусики окреслювали пухкі уста на загорілому обличчі, надаючи особливу привабливість його тонким рисам. А його простодушна посмішка відразу прихильно налаштувала Елізу до цього молодого лейтенанта.
- Доброго ранку, мадемуазель Розіз! – З поклоном привітався Брюї.
- Доброго і Вам, мосьє Брюї, – відповіла Еліза, обдарувавши лейтенанта привітною посмішкою.
- О, мадемуазель, благаю – звіть мене просто Поль!
- З умовою що і Ви також будете звертатись до мене за іменем, – Еліза любувалась його великими, якось по-дитячому наївними очима, що дивились на неї зі щирою симпатією з-під густих темних вій.
Ще під час їх подорожі з форту «Le matin» в «Diamant forestier» вона ловила на собі украдливі позирки лейтенанта. В паризьких приймальнях Еліза звикла до таких поглядів, в яких легко читалась захопленість кавалерів. Її завше забавляли недолугі спроби цих бундючних аристократів маскувати істинні думки та бажання під напускною бундючністю. Але в лейтенанта Поля Брюї був такий щирий прямий і безхитрісний погляд, від якого, наче світло, линула внутрішня доброта, що Еліза мимоволі проникнула до цього юнака приязню.
- Які важливі страви змусили Вас в цей вранішній час так поспішати? – поцікавилась Еліза.
- Монсеньйор граф має для мене вказівки, стосовно обміну з алгонкінами, – заклопотано, з ледь відчутним хвилюванням в голосі відповів Брюї.
- Алгонкінами? – здивування читалось в її погляді, адже Еліза зовсім не зрозуміла про що він.
- О! Мої вітання, мадемуазель Розіз! – З широкою посмішкою до них підійшов Фабьєн де Монтре. – Який чудовий сонячний ранок, чи не так?
Фабьєн світився радістю, втім він відзначався напрочуд веселою вдачею і завше хорошим настроєм, який неодмінно передавався всім присутнім.
- Так, ранок чудовий, що передбачає не менш чудове продовження дня!
- Ви маєте прекрасний вигляд, – не вгамовувався Фабьєн, – хоча, все ж при місячному сяйві Ви були неперевершені!
Еліза на мить знітилася від несподіванки, впившись пильним поглядом в глузливого Фабьєна.
- Ви безсоромно мені лестите, мосьє граф, – навмисно улесливо мовила Еліза, сором’язливо опустивши погляд, – тьмяно-біле світло місяця, мабуть, лише невигідно підкреслило блідість мого обличчя.
Еліза занепокоєно провела рукою по щоці, прийнявши гру Фабьєна, і доповнюючи образ сором’язливо-невинним виразом.
- Ну що Ви, Елізо! Це неприпустимо з мого боку не визнати і не склонитися перед Вашою незаперечною чарівністю.
І Фабьєн підкреслено галантно вклонився їй. На що Еліза також заходилась присісти в реверансі.
Коли їх погляди зійшлися, молоді люди дзвінко розсміялися, що привело в ще більше замішання і без того оторопілого лейтенанта Брюї, який весь час спантеличено зиркав то на Елізу, то на Фабьєна.
Фабьєн де Монтре, аби розвіяти недобрі підозри Брюї, поспішив розповісти йому про нічну пригоду: чому і при яких обставинах він мав нагоду узріти мадемуазель Розіз в нічну пору. Всі сум’яття і осмислювання почутого відображались на лиці лейтенанта під час розповіді. І коли він зрозумів, що нічого ганебного і такого що загрожувало честі мадемуазель Розіз немає, іскра полегшення засвітилась в його очах.
- Так це Ви, Елізо, саме цих алгонкінів і бачили вночі, – прояснів Поль, продовжуючи оповідь. – Кілька індіанців з племені алгонкінів, повертаючись у свої землі, вирішили зайти дорогою в наше поселення, аби обміняти золотисті шкірки видр, впольованих ними під час Великого Полювання, на листя тютюну. При чому, їх зовсім не тривожила пізня година і вони безцеремонно і нетерпляче вимагали негайного задоволення своїх вимог. Та монсеньйору графу де Монтре вдалось завдяки своєму невичерпному красномовству переконати їх дочекатися ранку і спочатку вгамувати голод і спрагу скуштувавши різноманітні наїдки з його щедрого столу. Індіанці ще трохи за для гідності побушували, та все ж виявили свою величезну милість та поблажливість і погодились на пропозицію Екваоданта, – так вони називають графа де Монтре, що значить на їхньому діалекті «Великий Розум».
- Вони такі страхітливі, – поїжилася Еліза.
- Це ще що! От Ви ще їх сморід відчуєте, оце дійсно воістину викликає нудотну реакцію в тих, хто перший раз з ними впритул стикається, – Фабьєн дзвінко зареготав, мабуть, пригадуючи реальні історії.
- Але ж Ви і доброзичливі, мосьє, – Еліза і собі пирснула смішком.
Всі троє настільки розвеселились, що не помітили як до них підійшов Алан.
- Я так розумію, мосьє Брюї, що Ви нікуди не поспішаєте? – Випалив він злісно свердлячи очима зніченого лейтенанта. – Монсеньйор граф був змушений посилати мене на Ваші пошуки – чи бодай не сталось чого лихого? І дійсно, Ви в полоні! Та виявляється не у ворога, а пустих теревень, які, очевидно, для Вас важливіші за службові зобов’язання і накази монсеньйора!
Алан де Монтре стояв напружений як струна, здавалось, що ще мить і він кинеться з кулаками на бідолашного зблідлого Поля Брюї.
- Так, мосьє… е-е-е… перепрошую, мосьє… – плутаючись та затинаючись пробурмотів Брюї, легко кивнув Елізі відкланюючись, і поспішив зникнути за дверима.
- А Ви, мадемуазель Розіз, чи не зволите приступити до своїх прямих обов’язків? Ба, вже розпал дня, а вихованиця ще в очі не бачила своєї наставниці!
Алан з такою неприхованою зверхністю і презирством подивився на Елізу, що вона від подиву навіть і не знайшлася що відповісти. Та і чим було йому заперечити? Він був правий. За тою розмовою Еліза згубила відлік часу.
Глянувши на Алана де Монтре, їй миттю пригадався сон. Спогади нахлинули велетенською крижаною хвилею і ошелешено штрикнули в серце. Якась неоднозначна тривога заволоділа нею. Захотілось якнайшвидше тікати геть. Еліза присіла в реверансі і миттю збігши східцями, подалась до саду, звідки чулись дитячі голоси.
- Що з тобою, Алан? – спитав Фабьєн брата, проводжаючи поглядом Елізу.
- Не розумію про що ти.
- Навіщо так грубо обійшовся з Елізою?, – з докором дивився на нього Фабьєн.
- А хіба вона гідна іншого? – злісно кинув Алан. – Не розумію, для чого батько її запросив? Вона ні на що не спроможна. Їй би лише ляси точити і безцільно вештатись заважаючи іншим.
- Ти не справедливий до неї! Подивись тільки-но як швидко їй вдалось завоювати прихильність Сюзі – а це багатого вартує!
- Бачу їй і тобі вдалось заморочити голову, чи може і не лише голову? – з напускною огидою покорчив міну Алан. – Але мене їй не провести! – кинув він і подався геть.
Фабьєн був трохи вражений такою поведінкою і словами брата. «І яка муха його вкусила?» – гадав він.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Хтось із минулого життя... (ХIII)
ХIII
Еліза була в піднесеному і повному надій настрої, адже сьогодні вона намірилась переконати Сюзі в необхідності гарно зачісуватись, як і належить старанній маленькій мадемуазель. А основне, Сюзі за задумом Елізи сама повинна виявити таке бажання, оскільки примусити поза її волею була справа невдячна і неперспективна. Дівчинка зчиняла жахливу бучу тільки-но хтось підходив до неї з гребенем аби привести до ладу її буйну шевелюру. Волосся в Сюзі було довге і густе з дрібними кучерями, і тому постійно сплутувалося, збиваючись в одну безформну масу. Еліза довго кумекала, як бути з цією проблемою і їй прийшла чудова ідея.
Похапцем перекусивши яблучними оладками з какао, Еліза заходилась розшукувати Сюзі, яка вже в цей час десь гасала. Пошуки в помісті не принесли успіху, хоча Еліза точно чула її дзвінкий голосок, що лунав десь з нижнього поверху.
«Яке це дівча непосидюще!» – нарікала Еліза виходячи з помістя.
На ганку вона зіштовхнулася з лейтенантом Брюї. Поль Брюї був статним молодим чоловіком з бездоганною військовою виправкою і приємної зовнішності. Темно-синій офіцерський камзол облямований золотими карунками , що виблискували в ранішньому сонячному промінні, оздоблений важкими ґудзиками з чудернацькими малюнками, неймовірно пасував до його очей, ще дужче підкреслюючи їх синяву. Вузенькі вусики окреслювали пухкі уста на загорілому обличчі, надаючи особливу привабливість його тонким рисам. А його простодушна посмішка відразу прихильно налаштувала Елізу до цього молодого лейтенанта.
- Доброго ранку, мадемуазель Розіз! – З поклоном привітався Брюї.
- Доброго і Вам, мосьє Брюї, – відповіла Еліза, обдарувавши лейтенанта привітною посмішкою.
- О, мадемуазель, благаю – звіть мене просто Поль!
- З умовою що і Ви також будете звертатись до мене за іменем, – Еліза любувалась його великими, якось по-дитячому наївними очима, що дивились на неї зі щирою симпатією з-під густих темних вій.
Ще під час їх подорожі з форту «Le matin» в «Diamant forestier» вона ловила на собі украдливі позирки лейтенанта. В паризьких приймальнях Еліза звикла до таких поглядів, в яких легко читалась захопленість кавалерів. Її завше забавляли недолугі спроби цих бундючних аристократів маскувати істинні думки та бажання під напускною бундючністю. Але в лейтенанта Поля Брюї був такий щирий прямий і безхитрісний погляд, від якого, наче світло, линула внутрішня доброта, що Еліза мимоволі проникнула до цього юнака приязню.
- Які важливі страви змусили Вас в цей вранішній час так поспішати? – поцікавилась Еліза.
- Монсеньйор граф має для мене вказівки, стосовно обміну з алгонкінами, – заклопотано, з ледь відчутним хвилюванням в голосі відповів Брюї.
- Алгонкінами? – здивування читалось в її погляді, адже Еліза зовсім не зрозуміла про що він.
- О! Мої вітання, мадемуазель Розіз! – З широкою посмішкою до них підійшов Фабьєн де Монтре. – Який чудовий сонячний ранок, чи не так?
Фабьєн світився радістю, втім він відзначався напрочуд веселою вдачею і завше хорошим настроєм, який неодмінно передавався всім присутнім.
- Так, ранок чудовий, що передбачає не менш чудове продовження дня!
- Ви маєте прекрасний вигляд, – не вгамовувався Фабьєн, – хоча, все ж при місячному сяйві Ви були неперевершені!
Еліза на мить знітилася від несподіванки, впившись пильним поглядом в глузливого Фабьєна.
- Ви безсоромно мені лестите, мосьє граф, – навмисно улесливо мовила Еліза, сором’язливо опустивши погляд, – тьмяно-біле світло місяця, мабуть, лише невигідно підкреслило блідість мого обличчя.
Еліза занепокоєно провела рукою по щоці, прийнявши гру Фабьєна, і доповнюючи образ сором’язливо-невинним виразом.
- Ну що Ви, Елізо! Це неприпустимо з мого боку не визнати і не склонитися перед Вашою незаперечною чарівністю.
І Фабьєн підкреслено галантно вклонився їй. На що Еліза також заходилась присісти в реверансі.
Коли їх погляди зійшлися, молоді люди дзвінко розсміялися, що привело в ще більше замішання і без того оторопілого лейтенанта Брюї, який весь час спантеличено зиркав то на Елізу, то на Фабьєна.
Фабьєн де Монтре, аби розвіяти недобрі підозри Брюї, поспішив розповісти йому про нічну пригоду: чому і при яких обставинах він мав нагоду узріти мадемуазель Розіз в нічну пору. Всі сум’яття і осмислювання почутого відображались на лиці лейтенанта під час розповіді. І коли він зрозумів, що нічого ганебного і такого що загрожувало честі мадемуазель Розіз немає, іскра полегшення засвітилась в його очах.
- Так це Ви, Елізо, саме цих алгонкінів і бачили вночі, – прояснів Поль, продовжуючи оповідь. – Кілька індіанців з племені алгонкінів, повертаючись у свої землі, вирішили зайти дорогою в наше поселення, аби обміняти золотисті шкірки видр, впольованих ними під час Великого Полювання, на листя тютюну. При чому, їх зовсім не тривожила пізня година і вони безцеремонно і нетерпляче вимагали негайного задоволення своїх вимог. Та монсеньйору графу де Монтре вдалось завдяки своєму невичерпному красномовству переконати їх дочекатися ранку і спочатку вгамувати голод і спрагу скуштувавши різноманітні наїдки з його щедрого столу. Індіанці ще трохи за для гідності побушували, та все ж виявили свою величезну милість та поблажливість і погодились на пропозицію Екваоданта, – так вони називають графа де Монтре, що значить на їхньому діалекті «Великий Розум».
- Вони такі страхітливі, – поїжилася Еліза.
- Це ще що! От Ви ще їх сморід відчуєте, оце дійсно воістину викликає нудотну реакцію в тих, хто перший раз з ними впритул стикається, – Фабьєн дзвінко зареготав, мабуть, пригадуючи реальні історії.
- Але ж Ви і доброзичливі, мосьє, – Еліза і собі пирснула смішком.
Всі троє настільки розвеселились, що не помітили як до них підійшов Алан.
- Я так розумію, мосьє Брюї, що Ви нікуди не поспішаєте? – Випалив він злісно свердлячи очима зніченого лейтенанта. – Монсеньйор граф був змушений посилати мене на Ваші пошуки – чи бодай не сталось чого лихого? І дійсно, Ви в полоні! Та виявляється не у ворога, а пустих теревень, які, очевидно, для Вас важливіші за службові зобов’язання і накази монсеньйора!
Алан де Монтре стояв напружений як струна, здавалось, що ще мить і він кинеться з кулаками на бідолашного зблідлого Поля Брюї.
- Так, мосьє… е-е-е… перепрошую, мосьє… – плутаючись та затинаючись пробурмотів Брюї, легко кивнув Елізі відкланюючись, і поспішив зникнути за дверима.
- А Ви, мадемуазель Розіз, чи не зволите приступити до своїх прямих обов’язків? Ба, вже розпал дня, а вихованиця ще в очі не бачила своєї наставниці!
Алан з такою неприхованою зверхністю і презирством подивився на Елізу, що вона від подиву навіть і не знайшлася що відповісти. Та і чим було йому заперечити? Він був правий. За тою розмовою Еліза згубила відлік часу.
Глянувши на Алана де Монтре, їй миттю пригадався сон. Спогади нахлинули велетенською крижаною хвилею і ошелешено штрикнули в серце. Якась неоднозначна тривога заволоділа нею. Захотілось якнайшвидше тікати геть. Еліза присіла в реверансі і миттю збігши східцями, подалась до саду, звідки чулись дитячі голоси.
- Що з тобою, Алан? – спитав Фабьєн брата, проводжаючи поглядом Елізу.
- Не розумію про що ти.
- Навіщо так грубо обійшовся з Елізою?, – з докором дивився на нього Фабьєн.
- А хіба вона гідна іншого? – злісно кинув Алан. – Не розумію, для чого батько її запросив? Вона ні на що не спроможна. Їй би лише ляси точити і безцільно вештатись заважаючи іншим.
- Ти не справедливий до неї! Подивись тільки-но як швидко їй вдалось завоювати прихильність Сюзі – а це багатого вартує!
- Бачу їй і тобі вдалось заморочити голову, чи може і не лише голову? – з напускною огидою покорчив міну Алан. – Але мене їй не провести! – кинув він і подався геть.
Фабьєн був трохи вражений такою поведінкою і словами брата. «І яка муха його вкусила?» – гадав він.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
