Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.29
14:07
Розділ ІХ: ГРОЗОВІ ХМАРИ НАД ПАЛАЦОМ СІТЕ
Новина про зникнення Королеви-матері вибухнула в Парижі, мов удар грому серед ясного неба. Коли мисливці повернулися без Анни, а вартові Рауля де Крепі відкрито оголосили, що Королева-вдова перебуває під захис
2026.06.29
13:30
Поступово нас час затирає
В порохно, у ніщо, в пустоту.
Волосина від пекла до раю
Народила нову німоту.
Поступово у нас забирає
Час усе найдорожче, коли
Нам читає прокислі моралі
В порохно, у ніщо, в пустоту.
Волосина від пекла до раю
Народила нову німоту.
Поступово у нас забирає
Час усе найдорожче, коли
Нам читає прокислі моралі
2026.06.29
12:16
Апельсинний Кратін*
Долучи до життя богомаза -
Фосфоричний коктейль,
Ніби збитий тертям цвіркунів,
В мармурових шпаринах
Достатньо мистецького сказу,
Апельсинний Кратін -
Драматург, що часу заяснів.
Долучи до життя богомаза -
Фосфоричний коктейль,
Ніби збитий тертям цвіркунів,
В мармурових шпаринах
Достатньо мистецького сказу,
Апельсинний Кратін -
Драматург, що часу заяснів.
2026.06.29
10:59
Гонить літо — суховій,
Віражем по колу.
Не твоя і ти не мій —
Не зійтись ніколи.
Заблукала, не знайти
Стежку на осонні.
Хай ідуть, під три чорти,
Віражем по колу.
Не твоя і ти не мій —
Не зійтись ніколи.
Заблукала, не знайти
Стежку на осонні.
Хай ідуть, під три чорти,
2026.06.29
10:45
барабан розбився на синкопи
грає слепом фанковий басист
хай воно подібне до хіп-хопу
бог не видасть а свиня не з’їсть
караван що у дамаск ішов був
зупинивсь а дехто і осліп
ще поету віднімає мову
йди руками заробляй на хліб
грає слепом фанковий басист
хай воно подібне до хіп-хопу
бог не видасть а свиня не з’їсть
караван що у дамаск ішов був
зупинивсь а дехто і осліп
ще поету віднімає мову
йди руками заробляй на хліб
2026.06.29
07:20
Хоч співало далі про кохання
Двійко невгамовних солов'їв, -
Вдосвіта підкралося світання
І щербатий місяць потьмянів.
І клуби туману обгорнули
Береги півсонної ріки, -
І шугнули радісно в минуле
Любощами зроджені думки.
Двійко невгамовних солов'їв, -
Вдосвіта підкралося світання
І щербатий місяць потьмянів.
І клуби туману обгорнули
Береги півсонної ріки, -
І шугнули радісно в минуле
Любощами зроджені думки.
2026.06.28
22:22
десь отам, де твій альков
на крісла набитий шовк
ти жартуєш із багатими
чи тобі потрібен я
улична компанія
одиноким я не буду, ні
збав мене, мила сюзі, збав мене
на крісла набитий шовк
ти жартуєш із багатими
чи тобі потрібен я
улична компанія
одиноким я не буду, ні
збав мене, мила сюзі, збав мене
2026.06.28
21:20
Безсилий я стати кращим
В розрізі твоїх амбіцій.
Хіба що зіграю в ящик
В не зовсім старому віці.
Віночком мене прикрасиш,
Про мене подумаєш гарно,
Ще слів теплих скажеш масу.
В розрізі твоїх амбіцій.
Хіба що зіграю в ящик
В не зовсім старому віці.
Віночком мене прикрасиш,
Про мене подумаєш гарно,
Ще слів теплих скажеш масу.
2026.06.28
21:11
Дерево рубав побіля річки чоловік.
І чи втомився, чи так собі про щось подумав,
Сокира вислизнула з рук й шубовснула у воду.
«Ой, що ж мені теперечки робить?
Вона ж у мене одна в господі!»-
Отак ось лементує чоловік, та хто ж почує...
Раптом з води
І чи втомився, чи так собі про щось подумав,
Сокира вислизнула з рук й шубовснула у воду.
«Ой, що ж мені теперечки робить?
Вона ж у мене одна в господі!»-
Отак ось лементує чоловік, та хто ж почує...
Раптом з води
2026.06.28
20:40
Сосни в білому вбранні —
вітру наречені.
У прозорій далині
обрії студені.
Білі іскри навкруги
мерехтять грайливо.
Сліпить очі білий луг —
вітру наречені.
У прозорій далині
обрії студені.
Білі іскри навкруги
мерехтять грайливо.
Сліпить очі білий луг —
2026.06.28
15:32
Сновидіння — схлип свічада,
що сміялось у минулім.
Тягне нитку Аріадна
крізь печалі наші — чули,
як шепоче нитка-змійка,
шлях обмотуючи звитий?
Скільки снів — пробуджень стільки,
а з минулим все ж не квити
що сміялось у минулім.
Тягне нитку Аріадна
крізь печалі наші — чули,
як шепоче нитка-змійка,
шлях обмотуючи звитий?
Скільки снів — пробуджень стільки,
а з минулим все ж не квити
2026.06.28
15:23
Йшов чоловік по дорозі, уже притомився.
Бачить, річка попереду, там село видніє.
Тож у нього відпочити зродилась надія.
Прискорив він свої кроки, до річки спустився.
Через річку місток лежить, а вздовж річки верби.
Можна в вербах відпочити. За річку
Бачить, річка попереду, там село видніє.
Тож у нього відпочити зродилась надія.
Прискорив він свої кроки, до річки спустився.
Через річку місток лежить, а вздовж річки верби.
Можна в вербах відпочити. За річку
2026.06.28
15:21
Увімкніть Бетховена! "Місячну" сонату!
Серце смутком зморене, горем розіп'яте.
Посеред нещирості сірого туману
Ніжна ця мелодія стане талісманом.
Сил немає дихати, вірити, чекати...
Увімкніть Бетховена! "Місячну" сонату!
Кришталева музика - п
Серце смутком зморене, горем розіп'яте.
Посеред нещирості сірого туману
Ніжна ця мелодія стане талісманом.
Сил немає дихати, вірити, чекати...
Увімкніть Бетховена! "Місячну" сонату!
Кришталева музика - п
2026.06.28
13:10
Лютує дикий ураган
І зносить все навколо,
Немов убивця-уркаган.
Він грає з нами в поло.
Стихія люта потряса
Твердині і основи.
І похитнулись небеса
І зносить все навколо,
Немов убивця-уркаган.
Він грає з нами в поло.
Стихія люта потряса
Твердині і основи.
І похитнулись небеса
2026.06.28
10:42
знову цей червень хмарний
зі своїми осоннями
вивуджує тебе мов рибину
із глибини
ти не знаєш чого
може там інший світ
світліше щось
що ти знаєш
зі своїми осоннями
вивуджує тебе мов рибину
із глибини
ти не знаєш чого
може там інший світ
світліше щось
що ти знаєш
2026.06.28
07:33
Не загладити провину,
Як в оцю гарячу днину
Я від ворога загину
У бою за Україну.
Через болісну утрату,
Найдорожчого солдата, -
Буде мати горювати
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Як в оцю гарячу днину
Я від ворога загину
У бою за Україну.
Через болісну утрату,
Найдорожчого солдата, -
Буде мати горювати
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ляна Лада /
Проза
Хтось із минулого життя... (ХIII)
Похапцем перекусивши яблучними оладками з какао, Еліза заходилась розшукувати Сюзі, яка вже в цей час десь гасала. Пошуки в помісті не принесли успіху, хоча Еліза точно чула її дзвінкий голосок, що лунав десь з нижнього поверху.
«Яке це дівча непосидюще!» – нарікала Еліза виходячи з помістя.
На ганку вона зіштовхнулася з лейтенантом Брюї. Поль Брюї був статним молодим чоловіком з бездоганною військовою виправкою і приємної зовнішності. Темно-синій офіцерський камзол облямований золотими карунками , що виблискували в ранішньому сонячному промінні, оздоблений важкими ґудзиками з чудернацькими малюнками, неймовірно пасував до його очей, ще дужче підкреслюючи їх синяву. Вузенькі вусики окреслювали пухкі уста на загорілому обличчі, надаючи особливу привабливість його тонким рисам. А його простодушна посмішка відразу прихильно налаштувала Елізу до цього молодого лейтенанта.
- Доброго ранку, мадемуазель Розіз! – З поклоном привітався Брюї.
- Доброго і Вам, мосьє Брюї, – відповіла Еліза, обдарувавши лейтенанта привітною посмішкою.
- О, мадемуазель, благаю – звіть мене просто Поль!
- З умовою що і Ви також будете звертатись до мене за іменем, – Еліза любувалась його великими, якось по-дитячому наївними очима, що дивились на неї зі щирою симпатією з-під густих темних вій.
Ще під час їх подорожі з форту «Le matin» в «Diamant forestier» вона ловила на собі украдливі позирки лейтенанта. В паризьких приймальнях Еліза звикла до таких поглядів, в яких легко читалась захопленість кавалерів. Її завше забавляли недолугі спроби цих бундючних аристократів маскувати істинні думки та бажання під напускною бундючністю. Але в лейтенанта Поля Брюї був такий щирий прямий і безхитрісний погляд, від якого, наче світло, линула внутрішня доброта, що Еліза мимоволі проникнула до цього юнака приязню.
- Які важливі страви змусили Вас в цей вранішній час так поспішати? – поцікавилась Еліза.
- Монсеньйор граф має для мене вказівки, стосовно обміну з алгонкінами, – заклопотано, з ледь відчутним хвилюванням в голосі відповів Брюї.
- Алгонкінами? – здивування читалось в її погляді, адже Еліза зовсім не зрозуміла про що він.
- О! Мої вітання, мадемуазель Розіз! – З широкою посмішкою до них підійшов Фабьєн де Монтре. – Який чудовий сонячний ранок, чи не так?
Фабьєн світився радістю, втім він відзначався напрочуд веселою вдачею і завше хорошим настроєм, який неодмінно передавався всім присутнім.
- Так, ранок чудовий, що передбачає не менш чудове продовження дня!
- Ви маєте прекрасний вигляд, – не вгамовувався Фабьєн, – хоча, все ж при місячному сяйві Ви були неперевершені!
Еліза на мить знітилася від несподіванки, впившись пильним поглядом в глузливого Фабьєна.
- Ви безсоромно мені лестите, мосьє граф, – навмисно улесливо мовила Еліза, сором’язливо опустивши погляд, – тьмяно-біле світло місяця, мабуть, лише невигідно підкреслило блідість мого обличчя.
Еліза занепокоєно провела рукою по щоці, прийнявши гру Фабьєна, і доповнюючи образ сором’язливо-невинним виразом.
- Ну що Ви, Елізо! Це неприпустимо з мого боку не визнати і не склонитися перед Вашою незаперечною чарівністю.
І Фабьєн підкреслено галантно вклонився їй. На що Еліза також заходилась присісти в реверансі.
Коли їх погляди зійшлися, молоді люди дзвінко розсміялися, що привело в ще більше замішання і без того оторопілого лейтенанта Брюї, який весь час спантеличено зиркав то на Елізу, то на Фабьєна.
Фабьєн де Монтре, аби розвіяти недобрі підозри Брюї, поспішив розповісти йому про нічну пригоду: чому і при яких обставинах він мав нагоду узріти мадемуазель Розіз в нічну пору. Всі сум’яття і осмислювання почутого відображались на лиці лейтенанта під час розповіді. І коли він зрозумів, що нічого ганебного і такого що загрожувало честі мадемуазель Розіз немає, іскра полегшення засвітилась в його очах.
- Так це Ви, Елізо, саме цих алгонкінів і бачили вночі, – прояснів Поль, продовжуючи оповідь. – Кілька індіанців з племені алгонкінів, повертаючись у свої землі, вирішили зайти дорогою в наше поселення, аби обміняти золотисті шкірки видр, впольованих ними під час Великого Полювання, на листя тютюну. При чому, їх зовсім не тривожила пізня година і вони безцеремонно і нетерпляче вимагали негайного задоволення своїх вимог. Та монсеньйору графу де Монтре вдалось завдяки своєму невичерпному красномовству переконати їх дочекатися ранку і спочатку вгамувати голод і спрагу скуштувавши різноманітні наїдки з його щедрого столу. Індіанці ще трохи за для гідності побушували, та все ж виявили свою величезну милість та поблажливість і погодились на пропозицію Екваоданта, – так вони називають графа де Монтре, що значить на їхньому діалекті «Великий Розум».
- Вони такі страхітливі, – поїжилася Еліза.
- Це ще що! От Ви ще їх сморід відчуєте, оце дійсно воістину викликає нудотну реакцію в тих, хто перший раз з ними впритул стикається, – Фабьєн дзвінко зареготав, мабуть, пригадуючи реальні історії.
- Але ж Ви і доброзичливі, мосьє, – Еліза і собі пирснула смішком.
Всі троє настільки розвеселились, що не помітили як до них підійшов Алан.
- Я так розумію, мосьє Брюї, що Ви нікуди не поспішаєте? – Випалив він злісно свердлячи очима зніченого лейтенанта. – Монсеньйор граф був змушений посилати мене на Ваші пошуки – чи бодай не сталось чого лихого? І дійсно, Ви в полоні! Та виявляється не у ворога, а пустих теревень, які, очевидно, для Вас важливіші за службові зобов’язання і накази монсеньйора!
Алан де Монтре стояв напружений як струна, здавалось, що ще мить і він кинеться з кулаками на бідолашного зблідлого Поля Брюї.
- Так, мосьє… е-е-е… перепрошую, мосьє… – плутаючись та затинаючись пробурмотів Брюї, легко кивнув Елізі відкланюючись, і поспішив зникнути за дверима.
- А Ви, мадемуазель Розіз, чи не зволите приступити до своїх прямих обов’язків? Ба, вже розпал дня, а вихованиця ще в очі не бачила своєї наставниці!
Алан з такою неприхованою зверхністю і презирством подивився на Елізу, що вона від подиву навіть і не знайшлася що відповісти. Та і чим було йому заперечити? Він був правий. За тою розмовою Еліза згубила відлік часу.
Глянувши на Алана де Монтре, їй миттю пригадався сон. Спогади нахлинули велетенською крижаною хвилею і ошелешено штрикнули в серце. Якась неоднозначна тривога заволоділа нею. Захотілось якнайшвидше тікати геть. Еліза присіла в реверансі і миттю збігши східцями, подалась до саду, звідки чулись дитячі голоси.
- Що з тобою, Алан? – спитав Фабьєн брата, проводжаючи поглядом Елізу.
- Не розумію про що ти.
- Навіщо так грубо обійшовся з Елізою?, – з докором дивився на нього Фабьєн.
- А хіба вона гідна іншого? – злісно кинув Алан. – Не розумію, для чого батько її запросив? Вона ні на що не спроможна. Їй би лише ляси точити і безцільно вештатись заважаючи іншим.
- Ти не справедливий до неї! Подивись тільки-но як швидко їй вдалось завоювати прихильність Сюзі – а це багатого вартує!
- Бачу їй і тобі вдалось заморочити голову, чи може і не лише голову? – з напускною огидою покорчив міну Алан. – Але мене їй не провести! – кинув він і подався геть.
Фабьєн був трохи вражений такою поведінкою і словами брата. «І яка муха його вкусила?» – гадав він.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Хтось із минулого життя... (ХIII)
ХIII
Еліза була в піднесеному і повному надій настрої, адже сьогодні вона намірилась переконати Сюзі в необхідності гарно зачісуватись, як і належить старанній маленькій мадемуазель. А основне, Сюзі за задумом Елізи сама повинна виявити таке бажання, оскільки примусити поза її волею була справа невдячна і неперспективна. Дівчинка зчиняла жахливу бучу тільки-но хтось підходив до неї з гребенем аби привести до ладу її буйну шевелюру. Волосся в Сюзі було довге і густе з дрібними кучерями, і тому постійно сплутувалося, збиваючись в одну безформну масу. Еліза довго кумекала, як бути з цією проблемою і їй прийшла чудова ідея.
Похапцем перекусивши яблучними оладками з какао, Еліза заходилась розшукувати Сюзі, яка вже в цей час десь гасала. Пошуки в помісті не принесли успіху, хоча Еліза точно чула її дзвінкий голосок, що лунав десь з нижнього поверху.
«Яке це дівча непосидюще!» – нарікала Еліза виходячи з помістя.
На ганку вона зіштовхнулася з лейтенантом Брюї. Поль Брюї був статним молодим чоловіком з бездоганною військовою виправкою і приємної зовнішності. Темно-синій офіцерський камзол облямований золотими карунками , що виблискували в ранішньому сонячному промінні, оздоблений важкими ґудзиками з чудернацькими малюнками, неймовірно пасував до його очей, ще дужче підкреслюючи їх синяву. Вузенькі вусики окреслювали пухкі уста на загорілому обличчі, надаючи особливу привабливість його тонким рисам. А його простодушна посмішка відразу прихильно налаштувала Елізу до цього молодого лейтенанта.
- Доброго ранку, мадемуазель Розіз! – З поклоном привітався Брюї.
- Доброго і Вам, мосьє Брюї, – відповіла Еліза, обдарувавши лейтенанта привітною посмішкою.
- О, мадемуазель, благаю – звіть мене просто Поль!
- З умовою що і Ви також будете звертатись до мене за іменем, – Еліза любувалась його великими, якось по-дитячому наївними очима, що дивились на неї зі щирою симпатією з-під густих темних вій.
Ще під час їх подорожі з форту «Le matin» в «Diamant forestier» вона ловила на собі украдливі позирки лейтенанта. В паризьких приймальнях Еліза звикла до таких поглядів, в яких легко читалась захопленість кавалерів. Її завше забавляли недолугі спроби цих бундючних аристократів маскувати істинні думки та бажання під напускною бундючністю. Але в лейтенанта Поля Брюї був такий щирий прямий і безхитрісний погляд, від якого, наче світло, линула внутрішня доброта, що Еліза мимоволі проникнула до цього юнака приязню.
- Які важливі страви змусили Вас в цей вранішній час так поспішати? – поцікавилась Еліза.
- Монсеньйор граф має для мене вказівки, стосовно обміну з алгонкінами, – заклопотано, з ледь відчутним хвилюванням в голосі відповів Брюї.
- Алгонкінами? – здивування читалось в її погляді, адже Еліза зовсім не зрозуміла про що він.
- О! Мої вітання, мадемуазель Розіз! – З широкою посмішкою до них підійшов Фабьєн де Монтре. – Який чудовий сонячний ранок, чи не так?
Фабьєн світився радістю, втім він відзначався напрочуд веселою вдачею і завше хорошим настроєм, який неодмінно передавався всім присутнім.
- Так, ранок чудовий, що передбачає не менш чудове продовження дня!
- Ви маєте прекрасний вигляд, – не вгамовувався Фабьєн, – хоча, все ж при місячному сяйві Ви були неперевершені!
Еліза на мить знітилася від несподіванки, впившись пильним поглядом в глузливого Фабьєна.
- Ви безсоромно мені лестите, мосьє граф, – навмисно улесливо мовила Еліза, сором’язливо опустивши погляд, – тьмяно-біле світло місяця, мабуть, лише невигідно підкреслило блідість мого обличчя.
Еліза занепокоєно провела рукою по щоці, прийнявши гру Фабьєна, і доповнюючи образ сором’язливо-невинним виразом.
- Ну що Ви, Елізо! Це неприпустимо з мого боку не визнати і не склонитися перед Вашою незаперечною чарівністю.
І Фабьєн підкреслено галантно вклонився їй. На що Еліза також заходилась присісти в реверансі.
Коли їх погляди зійшлися, молоді люди дзвінко розсміялися, що привело в ще більше замішання і без того оторопілого лейтенанта Брюї, який весь час спантеличено зиркав то на Елізу, то на Фабьєна.
Фабьєн де Монтре, аби розвіяти недобрі підозри Брюї, поспішив розповісти йому про нічну пригоду: чому і при яких обставинах він мав нагоду узріти мадемуазель Розіз в нічну пору. Всі сум’яття і осмислювання почутого відображались на лиці лейтенанта під час розповіді. І коли він зрозумів, що нічого ганебного і такого що загрожувало честі мадемуазель Розіз немає, іскра полегшення засвітилась в його очах.
- Так це Ви, Елізо, саме цих алгонкінів і бачили вночі, – прояснів Поль, продовжуючи оповідь. – Кілька індіанців з племені алгонкінів, повертаючись у свої землі, вирішили зайти дорогою в наше поселення, аби обміняти золотисті шкірки видр, впольованих ними під час Великого Полювання, на листя тютюну. При чому, їх зовсім не тривожила пізня година і вони безцеремонно і нетерпляче вимагали негайного задоволення своїх вимог. Та монсеньйору графу де Монтре вдалось завдяки своєму невичерпному красномовству переконати їх дочекатися ранку і спочатку вгамувати голод і спрагу скуштувавши різноманітні наїдки з його щедрого столу. Індіанці ще трохи за для гідності побушували, та все ж виявили свою величезну милість та поблажливість і погодились на пропозицію Екваоданта, – так вони називають графа де Монтре, що значить на їхньому діалекті «Великий Розум».
- Вони такі страхітливі, – поїжилася Еліза.
- Це ще що! От Ви ще їх сморід відчуєте, оце дійсно воістину викликає нудотну реакцію в тих, хто перший раз з ними впритул стикається, – Фабьєн дзвінко зареготав, мабуть, пригадуючи реальні історії.
- Але ж Ви і доброзичливі, мосьє, – Еліза і собі пирснула смішком.
Всі троє настільки розвеселились, що не помітили як до них підійшов Алан.
- Я так розумію, мосьє Брюї, що Ви нікуди не поспішаєте? – Випалив він злісно свердлячи очима зніченого лейтенанта. – Монсеньйор граф був змушений посилати мене на Ваші пошуки – чи бодай не сталось чого лихого? І дійсно, Ви в полоні! Та виявляється не у ворога, а пустих теревень, які, очевидно, для Вас важливіші за службові зобов’язання і накази монсеньйора!
Алан де Монтре стояв напружений як струна, здавалось, що ще мить і він кинеться з кулаками на бідолашного зблідлого Поля Брюї.
- Так, мосьє… е-е-е… перепрошую, мосьє… – плутаючись та затинаючись пробурмотів Брюї, легко кивнув Елізі відкланюючись, і поспішив зникнути за дверима.
- А Ви, мадемуазель Розіз, чи не зволите приступити до своїх прямих обов’язків? Ба, вже розпал дня, а вихованиця ще в очі не бачила своєї наставниці!
Алан з такою неприхованою зверхністю і презирством подивився на Елізу, що вона від подиву навіть і не знайшлася що відповісти. Та і чим було йому заперечити? Він був правий. За тою розмовою Еліза згубила відлік часу.
Глянувши на Алана де Монтре, їй миттю пригадався сон. Спогади нахлинули велетенською крижаною хвилею і ошелешено штрикнули в серце. Якась неоднозначна тривога заволоділа нею. Захотілось якнайшвидше тікати геть. Еліза присіла в реверансі і миттю збігши східцями, подалась до саду, звідки чулись дитячі голоси.
- Що з тобою, Алан? – спитав Фабьєн брата, проводжаючи поглядом Елізу.
- Не розумію про що ти.
- Навіщо так грубо обійшовся з Елізою?, – з докором дивився на нього Фабьєн.
- А хіба вона гідна іншого? – злісно кинув Алан. – Не розумію, для чого батько її запросив? Вона ні на що не спроможна. Їй би лише ляси точити і безцільно вештатись заважаючи іншим.
- Ти не справедливий до неї! Подивись тільки-но як швидко їй вдалось завоювати прихильність Сюзі – а це багатого вартує!
- Бачу їй і тобі вдалось заморочити голову, чи може і не лише голову? – з напускною огидою покорчив міну Алан. – Але мене їй не провести! – кинув він і подався геть.
Фабьєн був трохи вражений такою поведінкою і словами брата. «І яка муха його вкусила?» – гадав він.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
