ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.09.27
15:47
Дощ у шибку стукає косий
Вітром кинутий іздаля,
Сотня крапель дзвінкоголосих
Ніжно ім'я твоє промовля.
Він малює й змиває букви ,
Я вдивляюсь у мокре скло.
Скільки ще цій розлуці бути ,
Вітром кинутий іздаля,
Сотня крапель дзвінкоголосих
Ніжно ім'я твоє промовля.
Він малює й змиває букви ,
Я вдивляюсь у мокре скло.
Скільки ще цій розлуці бути ,
2024.09.27
08:08
Геееей!...
Гея-гея-гея-Геееей.
А війна війною,
а поля кістками...
Запеклися кров'ю
імена у камінь,
Гея-гея-гея-Геееей.
А війна війною,
а поля кістками...
Запеклися кров'ю
імена у камінь,
2024.09.27
06:08
Посіє осінь мжичку. Хай росте.
Такі часи: нікому не догодиш.
Стає все більше листя золоте
і сонячної меншає погоди.
Примружу очі, обпекла краса,
всі літні барви в першім падолисті,
високі до нестями небеса,
Такі часи: нікому не догодиш.
Стає все більше листя золоте
і сонячної меншає погоди.
Примружу очі, обпекла краса,
всі літні барви в першім падолисті,
високі до нестями небеса,
2024.09.27
05:24
Твоє волосся вбране в квіти
Леліло барвами лугів
І сильно пахло розігрітим
Манливим духом літніх днів.
Воно текло привабно в жменю,
Долоні повнячи теплом, –
І серце билося шалено,
І мріям ліку не було…
Леліло барвами лугів
І сильно пахло розігрітим
Манливим духом літніх днів.
Воно текло привабно в жменю,
Долоні повнячи теплом, –
І серце билося шалено,
І мріям ліку не було…
2024.09.27
04:59
Збережи для себе пам’ять… Будь-яку
Зупинись, заляж та хоч би де
Бажано без сліз, до коньяку
І ніяких мов щоб про буфет…
Вигукни собі щось… вигукни будь-що
Запереч тим вигукам, станцюй…
І не передумаєш якщо,
Зупинись, заляж та хоч би де
Бажано без сліз, до коньяку
І ніяких мов щоб про буфет…
Вигукни собі щось… вигукни будь-що
Запереч тим вигукам, станцюй…
І не передумаєш якщо,
2024.09.27
01:07
Сталося це 7 липня 1977 року, в день коли совкові містики і повітові пророки вважали, що настане кінець світу сього. Всесвітньої катастрофи не сталося, але кінець світу настав в межах однієї комунальної квартири в місті, що було забуте Богом і літераторам
2024.09.26
18:39
теми що давно & всім від них тошно
операції в маніпуляційній о так
скидання масок демаскує тотожні
злотогінний сезоноксамит ну-да
& де-небудь у жмеринці чи в криворівні
сходить місяць сріблиста його печать
на устах тліє млість і мовчатимуть півні
операції в маніпуляційній о так
скидання масок демаскує тотожні
злотогінний сезоноксамит ну-да
& де-небудь у жмеринці чи в криворівні
сходить місяць сріблиста його печать
на устах тліє млість і мовчатимуть півні
2024.09.26
14:51
Тихий вечір. Зорі небо всіяли, як маком.
Місяця іще немає, тож вони і сяють.
Вітер десь у очеретах сонний позіхає,
Шарудить та постіль стеле, аби було м’яко.
По балці тече потічок невеликий зовсім.
На вигині старі верби буйно розрослися,
Стоять тісн
Місяця іще немає, тож вони і сяють.
Вітер десь у очеретах сонний позіхає,
Шарудить та постіль стеле, аби було м’яко.
По балці тече потічок невеликий зовсім.
На вигині старі верби буйно розрослися,
Стоять тісн
2024.09.26
09:30
Любити й вірити - є справжнє.
Усмішку дарувати іншим.
Добра надати хоч би краплю,
У серці щезнуть муки тіні.
Метеликом - в політ на світло,
Любити й вірити - є справжнє.
Очиститься від лжі повітря.
Усмішку дарувати іншим.
Добра надати хоч би краплю,
У серці щезнуть муки тіні.
Метеликом - в політ на світло,
Любити й вірити - є справжнє.
Очиститься від лжі повітря.
2024.09.26
08:31
Навіки батько попрощавсь зо мною,
Коли я дозрівав у материнськім лоні.
Дозволили востаннє притулитись вухом
І, що роблю я там, він хвильку слухав.
Батько живий дістався од дружини –
Тільки таким його сприймаю і донині...
...Стелилась перед хлопч
Коли я дозрівав у материнськім лоні.
Дозволили востаннє притулитись вухом
І, що роблю я там, він хвильку слухав.
Батько живий дістався од дружини –
Тільки таким його сприймаю і донині...
...Стелилась перед хлопч
2024.09.26
06:15
Давай поїдемо в Карпати
На довгождані вихідні,
Бо голосисті водоспади
Вже стали снитися мені.
Сріблясті бризки на камінні,
І на обличчях наших теж, –
Побачить зможем неодмінно
Й відчуєм шкірою, авжеж.
На довгождані вихідні,
Бо голосисті водоспади
Вже стали снитися мені.
Сріблясті бризки на камінні,
І на обличчях наших теж, –
Побачить зможем неодмінно
Й відчуєм шкірою, авжеж.
2024.09.26
06:15
Ворог він є ворог… ворох
Душа в тілі лає… морок
А у небі ворон… вибач братів, вдово…
Маєм те, що маєм… скоро
Серпень ось-ось зникне… будні
Сльози перев’язки… буде
Світ вже розуміє: не цілуйтесь з Дурнем
Душа в тілі лає… морок
А у небі ворон… вибач братів, вдово…
Маєм те, що маєм… скоро
Серпень ось-ось зникне… будні
Сльози перев’язки… буде
Світ вже розуміє: не цілуйтесь з Дурнем
2024.09.25
20:57
Хоч зір з літами дещо підупав,
Саме тепер поволі прозріваю:
Щось неповторне з воза впало,
Як безоглядно завтра підганяв.
«Що? Де? Коли?»-
Не знати до пуття.
Без остраху вернувся б пішки,
Якби були не коні, а воли.
Саме тепер поволі прозріваю:
Щось неповторне з воза впало,
Як безоглядно завтра підганяв.
«Що? Де? Коли?»-
Не знати до пуття.
Без остраху вернувся б пішки,
Якби були не коні, а воли.
2024.09.25
20:35
Цей хрущ, що втопився у бочці з водою
Чи голуб, що залетів під колесо автомобіля —
Ніколи б не стали жертвою таких історій,
Позаяк природа не вміє збивати бочки,
І немає автомобільного заводу,
І так далі і таке інше,
Але людина стала її частиною,
Чи голуб, що залетів під колесо автомобіля —
Ніколи б не стали жертвою таких історій,
Позаяк природа не вміє збивати бочки,
І немає автомобільного заводу,
І так далі і таке інше,
Але людина стала її частиною,
2024.09.25
13:41
Чим ти приваблюєш мене?
– Парадоксальністю своєю,
Непередбачувана ти,
наднезбагненна твоя суть...
Над виднокраями світів
зійшла надновою зорею,
Обпалюєш ти, водноча
– Парадоксальністю своєю,
Непередбачувана ти,
наднезбагненна твоя суть...
Над виднокраями світів
зійшла надновою зорею,
Обпалюєш ти, водноча
2024.09.25
09:37
…безпосередньо породив
Себе з відродженої правди
Про те в житті як начудив
Напрочуд більш любого найди…
Дозволим вслухатися в щем
Котрий на вигляд не болючий
Котрий не виплаканий ще
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Себе з відродженої правди
Про те в житті як начудив
Напрочуд більш любого найди…
Дозволим вслухатися в щем
Котрий на вигляд не болючий
Котрий не виплаканий ще
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.07.02
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.12.07
2023.11.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ляна Лада /
Проза
Хтось із минулого життя... (ХIV)
«Краще не потрапляти лишній раз йому на очі – а то собі дорожче обійдеться» - заключила Еліза входячи в садок.
«Нікчемне зухвале дівчисько! Та за кого вона себе має? Краще б батько кинув її на корм рибам – і то було б більше від неї тоді користі!» - ніяк не міг вгамувати роздратування Алан де Монте. І що вони всі знайшли в ній - не міг ніяк утямити. Звичайнісінька собі простушка з миленьким личком. «Ні! І зовсім не миленьким – звичайнісінька пересічна зовнішність».
Алан, зрештою, і сам не дуже добре розумів чому так вз’ївся на цю мадемуазель Розіз. Чомусь його дратувало в ній все, а найдужче коли ловив на собі її зарозумілий, якийсь погордливий взір, як йому видавалось. І як тільки вона сміла на нього так дивитись, вона – «Незграбна простолюдинка!», на нього – графа де Монтре! І коли ця дівчина мимохідь кидала на нього погляд, в якому одночасно прозирали легка насмішка, невинність і ще щось незбагненне, йому ставало не по собі. Це було дивне, ні з чим не зрівняне і незрозуміле відчуття, яке вибивало його з рівноваги. Тоді все його їство бунтувало і повставало проти безцеремонного втручання в його внутрішній світ, в який ця дивна дівчина вривалась наче шквальний буревій, що немилосердно трощить з неймовірним натиском мачти дужого фрегата, роздирає на шмаття тремтячі вітрила і закидає в чорну безодню розгніваного штормом океану.
Як так сталось, що ця незнайомка з ясними очима, що таїли в собі нез’ясовану кмітливість і волю, здатна примусити його страждати, відчувати незнайомий досі дискомфорт? І його свідомість щосили боролась з цим непоясненим для нього жахним почуттям.
Але як тільки він не старався принизити в своїх очах Елізу, по правді сказати, йому ні в чому було їй дорікнути. В її поведінці не було ні оманливої покірності, ні виклику.
Все ж незрозуміла тривога роз’їдала йому душу. Алан ще до кінця не міг окреслити якого роду ця тривога, з якого боку він чує небезпеку, звідки чекати біди. Тому вирішив для себе основне – триматись на сторожі з цією Елізою Розіз, не піддаватись на її, буцімто, лагідну вдачу, благі наміри і гожі вчинки.
«Це, можливо, пастка!» - крутилось в його голові. Але що за пастка він не розумів. І саме ця невизначеність і лякала його.
Кожного разу, як Алан стикався з цією дівчиною, буря здіймалась в його свідомості, в душі спалахували самі суперечливі відчуття: дивний спокій і сильне душевне піднесення, і разом з цим душу сковував льодом жах, ніби під ногами раптом розверзнулася чорна безодня.
В цих змінах настрою, цих приступах нестримної радості і гнітючого страху Алан цілковито винив Елізу. Вона не вписувалась ніяк в їх установлений і рівномірний ритм життя. Алан волів вважати її чужою, аніж впустити у свій світ. Вона залишалась загадкою для нього. Він ніяк не міг розгадати - які таємниці криє цей прямий погляд, ці ясні очі?
Це чуття з’явилося з першої зустрічі з нею, ще там, на розбитому піратами галіоті. Тільки-но їх погляди зустрілись, його наче жалом штрикнули якісь нові, незрозумілі і суперечливі відчуття. Його очі пересіклись з твердим і рішучим поглядом, що горів вогнем, без тіні сумніву і навіть з легким збудженням; а за мить на нього вже дивились розгублені дівочі очі, в яких читалась туга і смута. Алан навіть оторопів на хвилю, чого ніколи не траплялось під час такого роду абордажних битвах. Адже в таких моментах особливо важливим є повна зосередженість, злагодженість дій і відсутність сумнівів; коли з будь-якого боку чатує небезпека і ворог. Неприпустима втрата уваги може обернутись фатальною помилкою і смертельною небезпекою.
Ніхто не сподівався побачити бодай якогось пасажира на галіоті, адже такі ветхі і не призначені для дальнього плавання судна взагалі були рідкістю в цих водах Північної Америки. І раптом пасажир все ж був – і це молода дівчина, що наодинці (і це ще більше спантеличувало) пустилась в таку небезпечну подорож.
Чи міг Алан припустити навіть думку, коли збігши на корму галіота з наміром обслідувати каюту капітана на присутність піратів, що узріє картину, яка повергне його у заціпеніння: перед самим його носом двері каюти з тріском вирвались з петель і гепнулись зі страшним гуркотом на палубу під вагою кремезного пірата з закривавленою щелепою. Молодий граф готовий був побачити кого завгодно, але ніяк не молоду дівчину, що вискочила слідом по тому з палаючими очима. Коли ці очі схрестилися з його, в них він побачив щось глибоке, таємне і недосяжне. Алан пережив хвилинне замішання – не більше, але цього було достатньо щоб буря несподіваного гніву, чи то на цю дівчину чи то на себе самого за таку необачність, охопила молодого графа де Монтре.
З того моменту Алан був переконаний, що ця тендітна мадемуазель не така проста і безвинна, як може видатись, чи якою вона сама хоче здаватись. А надто, про неї достеменно нічого не відомо, окрім того, що вона сама повідала їм. Та чи правда це? Чи не є вона часом вигнанкою, чи втікачкою, що розшукується за невідомі їм злочини? І чому батько, який вирізняється недовірою і пересторогою до незнайомців і чужинців, так швидко пойняв їй віру і запросив до свого дому? Це все Алан обов’язково вияснить.
«А до того часу хай начувається!» - заключив свої роздуми граф Алан де Монтре.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Хтось із минулого життя... (ХIV)
ХIV
Те, що Алан де Монтре відчуває незрозумілу злість чи, можливо, навіть ненависть Еліза давно зауважила по відношенні до себе – ще з їх першої словесної сутички у форту «Le matin». Чим викликані такі сильні негативні емоції і агресія молодого графа де Монтре, Еліза ніяк не могла второпати. Це гнітило її і зміцнювало інстинктивне бажання сторонитись Алана.
«Краще не потрапляти лишній раз йому на очі – а то собі дорожче обійдеться» - заключила Еліза входячи в садок.
«Нікчемне зухвале дівчисько! Та за кого вона себе має? Краще б батько кинув її на корм рибам – і то було б більше від неї тоді користі!» - ніяк не міг вгамувати роздратування Алан де Монте. І що вони всі знайшли в ній - не міг ніяк утямити. Звичайнісінька собі простушка з миленьким личком. «Ні! І зовсім не миленьким – звичайнісінька пересічна зовнішність».
Алан, зрештою, і сам не дуже добре розумів чому так вз’ївся на цю мадемуазель Розіз. Чомусь його дратувало в ній все, а найдужче коли ловив на собі її зарозумілий, якийсь погордливий взір, як йому видавалось. І як тільки вона сміла на нього так дивитись, вона – «Незграбна простолюдинка!», на нього – графа де Монтре! І коли ця дівчина мимохідь кидала на нього погляд, в якому одночасно прозирали легка насмішка, невинність і ще щось незбагненне, йому ставало не по собі. Це було дивне, ні з чим не зрівняне і незрозуміле відчуття, яке вибивало його з рівноваги. Тоді все його їство бунтувало і повставало проти безцеремонного втручання в його внутрішній світ, в який ця дивна дівчина вривалась наче шквальний буревій, що немилосердно трощить з неймовірним натиском мачти дужого фрегата, роздирає на шмаття тремтячі вітрила і закидає в чорну безодню розгніваного штормом океану.
Як так сталось, що ця незнайомка з ясними очима, що таїли в собі нез’ясовану кмітливість і волю, здатна примусити його страждати, відчувати незнайомий досі дискомфорт? І його свідомість щосили боролась з цим непоясненим для нього жахним почуттям.
Але як тільки він не старався принизити в своїх очах Елізу, по правді сказати, йому ні в чому було їй дорікнути. В її поведінці не було ні оманливої покірності, ні виклику.
Все ж незрозуміла тривога роз’їдала йому душу. Алан ще до кінця не міг окреслити якого роду ця тривога, з якого боку він чує небезпеку, звідки чекати біди. Тому вирішив для себе основне – триматись на сторожі з цією Елізою Розіз, не піддаватись на її, буцімто, лагідну вдачу, благі наміри і гожі вчинки.
«Це, можливо, пастка!» - крутилось в його голові. Але що за пастка він не розумів. І саме ця невизначеність і лякала його.
Кожного разу, як Алан стикався з цією дівчиною, буря здіймалась в його свідомості, в душі спалахували самі суперечливі відчуття: дивний спокій і сильне душевне піднесення, і разом з цим душу сковував льодом жах, ніби під ногами раптом розверзнулася чорна безодня.
В цих змінах настрою, цих приступах нестримної радості і гнітючого страху Алан цілковито винив Елізу. Вона не вписувалась ніяк в їх установлений і рівномірний ритм життя. Алан волів вважати її чужою, аніж впустити у свій світ. Вона залишалась загадкою для нього. Він ніяк не міг розгадати - які таємниці криє цей прямий погляд, ці ясні очі?
Це чуття з’явилося з першої зустрічі з нею, ще там, на розбитому піратами галіоті. Тільки-но їх погляди зустрілись, його наче жалом штрикнули якісь нові, незрозумілі і суперечливі відчуття. Його очі пересіклись з твердим і рішучим поглядом, що горів вогнем, без тіні сумніву і навіть з легким збудженням; а за мить на нього вже дивились розгублені дівочі очі, в яких читалась туга і смута. Алан навіть оторопів на хвилю, чого ніколи не траплялось під час такого роду абордажних битвах. Адже в таких моментах особливо важливим є повна зосередженість, злагодженість дій і відсутність сумнівів; коли з будь-якого боку чатує небезпека і ворог. Неприпустима втрата уваги може обернутись фатальною помилкою і смертельною небезпекою.
Ніхто не сподівався побачити бодай якогось пасажира на галіоті, адже такі ветхі і не призначені для дальнього плавання судна взагалі були рідкістю в цих водах Північної Америки. І раптом пасажир все ж був – і це молода дівчина, що наодинці (і це ще більше спантеличувало) пустилась в таку небезпечну подорож.
Чи міг Алан припустити навіть думку, коли збігши на корму галіота з наміром обслідувати каюту капітана на присутність піратів, що узріє картину, яка повергне його у заціпеніння: перед самим його носом двері каюти з тріском вирвались з петель і гепнулись зі страшним гуркотом на палубу під вагою кремезного пірата з закривавленою щелепою. Молодий граф готовий був побачити кого завгодно, але ніяк не молоду дівчину, що вискочила слідом по тому з палаючими очима. Коли ці очі схрестилися з його, в них він побачив щось глибоке, таємне і недосяжне. Алан пережив хвилинне замішання – не більше, але цього було достатньо щоб буря несподіваного гніву, чи то на цю дівчину чи то на себе самого за таку необачність, охопила молодого графа де Монтре.
З того моменту Алан був переконаний, що ця тендітна мадемуазель не така проста і безвинна, як може видатись, чи якою вона сама хоче здаватись. А надто, про неї достеменно нічого не відомо, окрім того, що вона сама повідала їм. Та чи правда це? Чи не є вона часом вигнанкою, чи втікачкою, що розшукується за невідомі їм злочини? І чому батько, який вирізняється недовірою і пересторогою до незнайомців і чужинців, так швидко пойняв їй віру і запросив до свого дому? Це все Алан обов’язково вияснить.
«А до того часу хай начувається!» - заключив свої роздуми граф Алан де Монтре.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію