ХV

Cад повністю заливало вранішнє лагідне сонце. Проміння вигравало по смарагдовими кронами дерев; пронизувало своїми сліпучими іскрами шапки сосен; світило і відбивалось веселковими самоцвітами на росі, що бісером розсипалась по трав’яному килимі. Територія саду глибоко вп’ялася в непроглядну гущу безкрайнього пралісу, але була повністю відгородженим від нього високим палісадом з загостреними зверху колодами. Затишок цього шматка лісу сповивав тишею і спокоєм приборканої природи.

В садку, як завше, було доволі людно, не дивлячись на ранішній час. Садівничий порався з насадженнями квітів, облагороджуючи клумби коло обійстя, які були просто чудові; тут же тесля облаштовував невисокий присадок із різьблених ажурних дощечок; старий рубач жилавими, вузлуватими але ще могутніми руками майстерно орудував важкою сокирою, стинаючи посохле старе дерево. У затінку нянечки грались з малечою, яка то і діло намагалась втекти, сховатись від всевидячої настирної опіки. У віддаленому закуті саду Еліза вгледіла Сюзі, яка щось намагалась виколупати з дупла кремезного розкидистого дуба, гілля якого густим шатром надвисли над садом, криючи присутніх від різких сонячних променів. Еліза попрямувала до дівчинки, роздаючи дорогою привітальні кивки.
Дві нянечки, мадемуазель Полін та мадемуазель Амелі, були сестрами. Їх не можна було вже назвати молодими, та все ж молодість повністю ще не здала свої права, натомість оксамитом зіяла на їх доволі привабливих і милих обличчях. Сестри з перших днів привітно поставились до Елізи, оскільки обов’язки гувернантки схожі дещо з повинностями няні, лише дітки менші. Сюзі, як підопічна, викликала в них острах і паніку, тому Еліза в їх очах видавалась майже героїнею. На фоні цього вона отримала від сестер багато корисного, умудреного досвідом напуття, що сприяло кращому розумінню багатогранного дитячого світу.

- Доброго ранку! – махнула Еліза їм рукою.
- Доброго, мадемуазель Розіз! – Хором відповіли сестри. – Сюзі он там, за дубом ховається, – покосились вони в сторону дівчинки.
- Так, дякую.

Еліза усміхнулась пересторожливим поглядам сестер і направилась до дівчинки.

- Сюзі, що ти там добуваєш з того дупла? – Еліза присіла біля неї і зацікавлено зазирнула в темне нутро дерева.
- Там жук! – урочисто заявила дівчинка.
- Жук? Майський? – і Еліза розпливлась в посмішці.
- Майський? А який це майський? – заблимала очима кольору бірюзового неба Сюзі.
- О! Це такий величезний жук, з купою лапок і дужими вусиками, що схожі на роги. Він дуже голосно гуде, наче цілий рій диких ос. І якщо ти десь далеко підеш сама, то він схопить тебе своїми лапами за руки і понесе геть.

І Еліза заходилася кружляти навколо Сюзі, розкинувши руки наче птаха, і гудіти. Дівчинка була у захваті і дзвінко сміялась, що привернуло увагу оточуючих. Еліза зніяковіло завмерла, зауваживши на собі ошелешені погляди, і вибухнула сміхом, не менш гучним аніж Сюзі, уявивши комічність ситуації.

- В мене ідея, Сюзі! Давай втечемо від усіх! Я маю для тебе секрет! – змовницьки прошепотіла Еліза на вушко дівчинки.
- Давай! – блиснули збиточно оченята Сюзі.

І вони побігли зі саду, узявшись за руки. Дорогою весело махали руками вітаючись то з садівником, що розігнувши стомлену спину підвівся їм у слід; то з управителем помістя – кремезним поважним дядьком (в короткому кафтані з темно-зеленого грубого сукна, підперезаного широким поясом з чорної шкіри, оздобленим широкою золотавою пряжкою, що комічно виблискувала на чималому пузі), який давав якісь цінні настанови хлопцеві – посильному, що гнувся від тягаря ящиків з овочами в руках і, здавалось, ще мить і ці ящики поваляться прямісінько на ноги управителя; то двом миловидним мадемуазель – хатнім робітницям в накрохмалених білосніжних чепчиках і скромних буденних сукнях, єдиною окрасою яких були гаптовані передники, які про щось бурхливо пліткували на ганку, а як забачили Елізу зі Сюзі враз позмовкали і вже яро замахали їм у відповідь з блаженними посмішками на все лице; то, пробігаючи повз кузню, дужому могутньої статури ковалю і його помічнику (молодому худорлявому челядникові в довгому фартуху з грубої твердої шкіри, що був на кілька розмірів більший за свого господаря), які трудились над якимось хитро – мудрим приладдям; то теслям, що лагодили зламане колесо в підводі; і всім-всім зустрічним, що траплялись їм дорогою.

Діставшись самих воріт, Еліза на хвилю зупинилась перед довгою конюшнею, що розмістилась в дальньому закуті поселення, майже біля основної брами, що вела з помістя. Звідти виразно долинало фиркання та іржання кілька десятків коней. Несподівано Елізі в душу вповзла туга. Як їй закортіло заскочити верхи на швидкого скакуна і помчати край за очі, вбираючи в себе ці неповторні відчуття шаленого погону, приголомшливої стрімкості, безмежного і всепоглинаючого привілля; поєднатись – злитись в одне ціле з диким, невгамовним легковієм; з розпаленими в душі мріями, незримими і ледь відчутними тужливими чуттями поринути в безкрайнє море щастя і свободи. Як їй цього зараз бракувало. Раптово наринули спогади, підступно вповзли і стисли серце жалем.
Сюзі набридло стовбичити навпроти конюшні і вона з силою сіпнула Елізу за руку. Еліза здригнулась, струшуючи тоскні думки, що зненацька заволодівши нею, підступно скували німим заціпенінням. Глянула на усміхнене личко цієї маленької дівчинки і в серце поволі почала вповзати радість. Вона ще подумає про все що турбує і бентежить її, але не сьогодні. Еліза усміхнулась Сюзі, махнула рукою невисокому конюху, що тягнув повні цебра вівса і поспішила зі своєю маленькою вихованкою за ворота помістя.

- Коли ти мені розкажеш секрет? – позирали на Елізу допитливими оченятами Сюзі.
- Тут, недалечко, є чарівна галявина з дивовижними квітами. У кожній квітці живе малесенька казкова фея, що оберігає її. Кожного нового місяця всі феї вибирають собі Королеву Квітів – саму достойну і красиву дівчинку! І мені по-секрету нашептала одна фея, що королевою сьогодні всі хочуть бачити маленьку вродливу дівчинку яку звати Сюзі! – Еліза урочисто завершила свою історію і засяяла широкою посмішкою споглядаючи реакцію дівчинки.

У Сюзі очі округлились від подиву і засвітилися від сильного збудження.

- Як королева Франції? – з надією в голосі несподівано уточнила Сюзі.
- Краще! Набагато краще ніж королева Франції!
Вона заходилась бігати по галявині (вони за час розповіді вже встигли підійшли до неї), нахилятись над кожною квіткою, зазираючи в запашні бутони, зойкати з шаленим захопленням.
- Я королева! Я королева! – парила вона над квітами наввипередки з метеликами, великими і маленькими, білими і строкатими, що миготіли своїми невагомими крильцями, перелітаючи з квітки на квітку.

Коли перший запал стих, Сюзі мрійливо з піднесенням затараторила:

- А що має робити королева? Я хочу всім розповісти – негайно! Зої і Сабіна луснуть із заздрощів! Мама мені має обов’язково дати своє намисто – оте з великими рожевими перлами. Мені ще треба карету, адже королеви їздять в каретах! І ще в мене мають бути слуги. Тібо і Ремі будуть кучерями і правити конями, а Обен з Матті моїми лакеями і подавати руку, коли я буду виходити з карети. А ще ж коні! Мені треба шість коней! Білих! Побігли швидше!
- Чекай-чекай! Це все добре, звичайно все це має мати справжня королева, але що за королева без корони? – Елізі заледве вдалося втиснути слово в невичерпну тираду завзятої Сюзі.
Дівчинка завмерла на пів слові від несподіванки і ще й через те, що сама про саме основне не згадала.
- А де моя корона? – вимогливо втупилась вона на Елізу поклавши руки в боки.
- Так от що я і хотіла тобі сказати. Ми ж сюди і прийшли аби зробити тобі корону!
- Зробити? Як це зробити? – зніяковіла Сюзі.
- З квітів, звісно! – і так як Сюзі заніміла від здивування і не знала що сказати, а лише кліпала своїми великими очима, Еліза продовжила: – Мені феї розповіли з яких квіток має складатись корона, адже корона Королеви Квітів неодмінно має бути з квітів – такий в них закон. Тому ти зараз будеш мені приносити квіти, а я зроблю для тебе найкращу корону яку тільки бачили в цьому королівстві фей!

І Сюзі із завидним ентузіазмом бігала по всій галявині, збираючи квіти на які вказувала їй Еліза.

- А ця? А ця квітка? – гукала вона Елізі.
- Ні-ні, ця ні, там живе фея і вона ще не готова попрощатись зі своєю домівкою. Бери он ту – синю з білими кінчиками, що росте біля неї.

Малу-помалу корона була готова. Вінець вийшов розкішний і вигравав безліччю барв чудових запашних лугових квітів. Сюзі підстрибнула від задоволення і нетерплячки всадовити якнайшвидше корону собі на голову. І Еліза негайно звершила це дійство – коронувала маленьку королеву зі страшенно задоволеною мармизкою, що зашарілася від задоволення. Але тільки-но Сюзі заплескала маленькими долоньками і запищала від щастя, вінок нахилився і злетів з її голови долів. Дівчинка миттю підхопила корону і знову насадила на голову. Вінок не протримався і хвилі, знову впавши долу. Ще кілька відчайдушних спроб завершились таким ж результатом. І коли Еліза зауважила, що очі Сюзі заблищали і от-от вона розплачеться, пригорнула її до себе гладячи голівку:

- Сюзі, заспокойся, зараз щось придумаємо!
- Чому вона падає? Я ж королева! А корона не бажає триматись в мене на голові. – Схлипуючи втиснулась вона в плече Елізи, притуливши кругле чоло до її щоки.
- Я не розумію і сама. Треба спитати фей! – змовницьки під мигнула Еліза.

Сюзі змахнула кулачком підступну сльозинку, яка все ж зішмигнула по її щічці, і з інтересом спостерігала за діями своєї наставниці. А Еліза підходила по черзі до кожної квітки, щось шепотіла а потім нахилялась до бутонів, ніби щось наслухаючи.

- Все! Мені феї розповіли що трапилась! – переможно заключила Еліза повертаючись до Сюзі.
- Що? Що? – з нетерпінням запискотіла та.
- Але ти маєш дати слово, що виконаєш всі настанови фей, оскільки вони тебе вибрали своєю королевою! Ти не можеш їх розчарувати.
- Я все зроблю! – рішуче відрізала Сюзі і серйозно подивилась на Елізу.
- Не забувай – ти обіцяла! Так от, феї мені пояснили, що корона не хоче залишатись в тебе на голові, бо волосся пручається і гонить її геть, бо воно не зачесане і вередливе і виштовхує своїми непослушними пасмами твою Корону царства Квітів. І його необхідно приборкати і неодмінно причесати, інакше феї залишаться без своєї Королеви і це їх дуже-дуже засмутить.

Еліза бачила як обличчя Сюзі змінювало один вираз іншим наслідуючи емоції, що вона переживала. Врешті дівчинка підняла рішучий погляд на наставницю:

- Я хочу наказати волосся! Зачеши мене!

Зраділа Еліза миттю витягнула щітку для волосся, яка чудесним чином з’явилась в неї в кишені: «Це феї начарували!» – пояснила вона на здивований погляд Сюзі. І прийнялась обережно розчісувати заплутану густу шевелюру дівчинки. Еліза так легко і вміло орудувала щіткою, притримуючи волосся біля самої голови, що Сюзі не відчула ніякого дискомфорту від цієї неприємної для неї процедури.

- Мені навіть не болить! – мужньо повідомила Сюзі.
- Так і має бути, це ж чарівна щіточка – подарунок фей! Якщо нею розчісуватись кожного дня, то волосся буде гарно блистіти і всі будуть заздрити такому чуду, – лукаво запевнила Еліза дівчинку.

Отримавши безпрецедентне право доступу до шевелюри Сюзі, Еліза сповна скористалась цією нагодою і розчесавши її густі кудрі, заплела коси, прикрасивши китички брошками з перлинками, які завбачливо взяла зранку з собою. Сюзі достойно витримала всі тяготи і тепер із завмиранням чекала, коли Еліза увінчає її уже гарненько зачесану голівку короною Королеви Квітів. Вінок ідеально припасувався до голови Сюзі, як і задумала Еліза, і дівчинка вся зашарілася від задоволення. Вона з королівською поставою, з гордо піднятою головою розходжувала між квітами, вдаючи, що говорить зі своїми підданими – феями квітів.

- Ще лише бракує пишної сукні і ти справжнісінька королева!
- Сукні?! – занепокоїлась Сюзі.
- Аякже! Королеви ж не бігають в штанцях, – зі смішком сказала Еліза.

Сюзі замислилась, оглянула себе зверху до низу, але нічого не відповіла. Еліза про себе подумала, що, можливо, вона вимагає надто багато поступків за раз від Сюзі, що згодом час дійде і до сукні.

Вдосталь набігавшись галявиною її Високість Королева виявила негайне бажання порадувати своїм ликом друзів і батьків. Тому величавою ходою Сюзі поспішила вузенькою топтаною стежиною до поселення в передчуття небаченого успіху і захвату оточуючих.