Надвечір’я тихе
У село прийшло.
Радісні всі лиця
Я побачив знов.

В церкві у неділю
Сестри і брати
Славлять Божу силу,
Тут звучать псалми.

В простоті та згоді
Спів і молитви,
Чують Боже Слово
Дітки і батьки.

Сонечко сідає
Аж за небокрай.
Господи, благаю:
Нас не залишай.

В трудовому тижні,
Боже, поможи.
Неньку-Україну
Ти благослови.

Надвечір’я тихо
У село прийшло.
Хай минає лихо,
Відступає зло.
27.01.2013

Цей добрий благодатний час був і вірю- ще буде.Нехай Бог дає Україні мир !!!Молімося за це.

Тиха ніч, ніч свята,
Задрімали вже міста.
Свічка в яслах лиш горить,
Пара там свята не спить:
Сина Божого глядить! 2

Тиха ніч, ніч свята,
Засіяла висота -
Янгол із небес злітає,
Добру звістку сповіщає,
Справи Божі прославляє! 2

Тиха ніч, ніч свята,
Пастухи йдуть до Христа,
Небо благодать дарує,
Радість на Землі панує,
Бо Господь людей врятує.2

Тиха ніч, ніч свята,
Народилося Дитя.
Ближніх будемо любити,
Божі всі діла хвалити,
З вірою у серці жити! 2

Божий Син
Із Небес зійшов златих,
Божий Син
Врятував людей простих,
Божий Син
Благодать Отця нам дав,
Божий Син
Всіх від смерті врятував,
Божий Син
Як в часи отців прадавніх
Божий Син
Захистить людей звичайних,
Божий Син
Із Небес зійшов златих,
Божий Син
Врятував людей простих.
31.12.13

Так стало тепло на душі
І я спинилася. В тиші
Полинула в глибінь очей,
У синь недоспаних ночей,
Коли молилися за нас.
А ті слова долають час:
І в тихім сяєві стою
Й молитву чую наяву,
Де слово мудрістю сріблиться
Й любов’ю осяває лиця.
Надчистота тих світлих слів -
Ромашки білої пелюстки.
Блаженнійший за нас молив
Свічадо берегти від пустки…
І вогник серця не погасне,
Бо то є Слово Світлоясне…

Не бачило око,
Не чуло те вухо
Що Бог приготовив
Для вірних своїх.
Не буде там болю,
Не буде там смутку
У царстві Христовім,
У небі святім.

Приспів:Свят,свят,свят
Бог в Своїх небесах.
Свят,свят,свят-
Заспіваємо там.
Слав,слав,слав
Божа Церква Христа.
В небесах
Будем вічно співать.

Побачимо рідних,
Зустрінемо друзів,
Кого ми любили
Обнімемо там.
Де радість без міри,
Христу "Алілуя"
Співають спасенні
Небесний псалом.

Там золото всюди,
Каміння коштовне
У вічному домі
Царює Господь.
Все славне ,все нове
У Царстві Господнім,
Там сонця не треба-
Всім світить Христос.

Не бачило око ,
Не чуло те вухо,
Не може людина
Усього збагнуть.
Наш Бог є Великий,
Господь наш є Чудний.
Він наше спасіння-
Вклонімось Йому!
30.12.13.

У безмежжя неба
Ангели святі
Підняли до себе
Щоб почув я спів.

Дивний і чудовий
Неземний псалом,
Світлосяйна мова,
Ті слова – вогонь.

Зрозумілі серцю
Хоч немає слів.
Звідусіль несеться
Ангельський той спів.

Наповняє душу
Спокій неземний
Та вертатись мушу,
Я би не хотів.

Ангели спустили,
Ось, мій дім, сім’я.
Мені б їхні крила –
Полетів би я.

У безмежжя раю,
Де немає зла.
Шкода, що літаю
Тільки в своїх снах.

У безмежжя неба
Ангели святі
Підняли до себе
Щоб почув я спів.
22.01.2013

У куточку душі, де дрімає закутавшись Бог
Ще нескоро світанок, ще темно, неначебто у
Материнському лоні: ніхто не запалить свічок
І не знає табу.

Де твій Бог поки спить, зачаївшись у мороці, без
Діадем світлових, не розбуджений ще у церквах
Твоїх мрій і думок, поки ще не поставлено хрест,
Не забито ще цвях.

Поки Бог твій не йде на паломництво в сірі піски,
Поки бачить у снах коси дів, на захованих під
Чорні крови тканин, поки меч не наточений і
Поки місяць не зблід.

Де твій Бог ще не вигнав себе пізнанням антитез
І де ділить на нуль, безкінечності лічить вві сні,
Не бажає пожертв, олтарів, ритуалів, аскез
І не терпить постів.

У куточку душі, де дрімає закутавшись Бог,
Ти його розбуди і себе розбудити зумій.
Він - ще первісний, з небом в очах і без тривог
І з думками про мир.

Він ще поки не знає смаку безнадійності, смут,
Як іржавіє дух, бо гартований гірше, ніж сталь.
Але знає одне - у куточку душі, саме тут
Починається рай.

Подаруй мені весну
Ранню , ніжну , чарівну
Співом пташки у саду
Заплети вінок вінку

Дай надії шаленіть
Піснею в житті звеніть
Не згораючи горіть
Потаємним володіть

Відпусти свої страхи
Запроси , і пригости
Постели нам рушники
В дві руки , у дві стопи

Де любов у дім ввійшла
Де посіяла , змогла
Де від серця , де душа
Щирість щирості - життя
2015р.

Допоки, Господи, допоки
Тектимуть ріки і потоки
Нестримних сліз і крові?
Їх буде скоро ціле море

Від крові Чорне і Червоне
Таке як Мертве, бо солоне
Те море – людське горе,
Неправда там таки потоне.

Допоки, Господи, допоки?
Коли вже буде мир і спокій?
Коли то повернуться
Додому рідні й посміхнуться

Утомлено та гордо дітям;
Пригорнуть, поцілують ніжно
І скажуть: Все. Скінчилось.
Не дай, Господь, щоб повторилось.

Допоки, Господи, допоки?
До неба піднімаю руки
І чую ніжно-тихе:
Молися, вір і стихне лихо.
01.02.2014

Любов ніколи не вмирає
У кожному вона живе
З весною разом завітає
По осені у дім іде

Хто привітає з тим і стане
Приємні спогади гортать
Де освіжить , а де підкаже
Щоб не звикали забувать

Ці мальовничі краєвиди
Нам не дозволять постирать
Розсипані кохання крихти
Які ми вчилися збирать

Той схід , той захід , світлі ночі
Яскраве сонце поміж хмар
Той спів , той шепіт у безсонні
Що пригортався звоном чар

Любов ніколи не вмирає
У кожного вона одна
Де шаленіє - відповідає
Подякою всього життя.
2015р.

Не чекайте, як дива, любові,
Але доки наснага ще є,
То даруйте у вчинку і слові
ВсьОму світу кохання своє.

Не картайте того, що любили,
Його доля вітрами несе...
Ви ж набралися щастя і сили –
І подякуйте Богу за те!

Що посієте, те Вам і вродить,
І сторицею, що віддали,
Вам поверне життя, нагородить
За тепло, що у світ принесли!

2015

Моя душа – це аркуш чистого паперу,
А мій талант – це ручка кулькова, проста
Оце і все, що маю для поезій,
Бог – джерело натхнення, всі мої слова.

Моя душа – це скрипочка лише простенька
А мій талант – немов тонесенький смичок.
Бог – вічний Композитор, Віртуоз, Маестро
Він – неповторність слів, мелодії із нот.

Палітра кольору, гармонія у звуці,
Це –Бог, мій Ідеал душі і Еталон
Довершеність і Досконалість, серця стукіт
Це – Бог, а я – Його блокнот для слів і нот.
17.06.2013

Господи, навчи Ти нас молитись
Без лукавства, щиро, в простоті.
В очі щоб могли Твої дивитись
Кожен день в своєму ми житті.

По очах святих щоб розуміли
Що сьогодні хочеш Ти від нас.
Щоб душа від погляду в нас мліла
І назустріч линула весь час.

Господи, навчи нас так молитись
Без лукавства, щиро, в простоті,
Щоб „Іудами” нам не зробитись:
Цілувать, а погляд відвести.
16.03.2012

Постукав дощ у парасолю чи то в душу.
Як стукають, то відчинити мушу.
І ясносяйво цівкою по крові,
І темінь розчиняється в любові.
І ллється Божа благодать з хмарини,
А листя-вогники освячують стежину.
Омиті клени шепчуть урочисто:
СЬОГОДНІ НАРОДИЛАСЯ ПРЕЧИСТА...

Пресвятая Діво, я до Тебе лину,
У Твої обійми,під Святий покров.
Збережи злиденну нашу Україну,
Щоб не проливалась більше юна кров.
Матінко Святая і Царице світу,
Діточкам - сиріткам прихисток Ти дай,
І матусь нужденних,що на заробітках,
До синів і дочок швидше повертай.
Не забудь убогих і немічних тілом,
Пригорни, молюся, та додай їм сил.
О , Стражденна Мати,Ти страждала вміло,
Нас навчи терпіти,як терпів Твій Син.
Ти Вінець Пречистий,Непорочна Мати,
Збережи, благаю, дівства чистоту,
Бо в розпусті молодь нині помирає,
Научи пізнати істину Святу.
Матінко Маріє,Ти небес Окраса,
Недостойні й грішні просим: « Захисти.
Ти ж бо милосердна вмієш все прощати,
Сльози покаяння від усіх прийми.»
******

Я свій вік проживу та піду…
Лиш одна з багатьох перехожих
Ти так само повз мене проходиш,
Не вповільнюючи ходу.

Може й було бажання у мене
Відпустити пориви на волю
Засвітити вогонь над юрбою,
Та згубилося в буднях шалених.

Ти сказав: «Ненавиджу вбогих»,
І юрба тобі не подруга,
Що ж, людина ти зовсім друга –
Наша зустріч - це жарти Бога.

Тож щасливо тобі летіти
Моя ж доля – повільний крок,
Лиш молю, щоб дозволив Бог
Не у темряві шлях скінчити.
2002 р.

Ти придивись , і доторкнись
Можливо це остання змога
Посперечайся , зупинись
Ця прочитається промова

У ній відкриється твоя
Найпотаємніша причина
Ти будеш тим героєм дня
Яким пишається вершина

Тут загорається очам
Чарують ночі тихі зорі
Ти довіряєшся словам
А обрії - такі просторі

Віддай любові відчуття
Нехай вони розповідають
Тут серце в серці почуття
Щасливі - від душі кохають.
2015р.

Виходимо із полум’я,
ідемо по воді,
усупереч історії,
наперекір орді.
Війною всенародною
      ми волю здобули.
 Удавляться короною
                і круки, і орли.
Сьогодні ми згуртовані,
   гартовані в огні,
ніким не упокорені,
   на світі не одні.
Хай ненависть до ворога
          від гніву закипить.
   Вартують дуже дорого
             і сонце, і блакить.
Єднаємось державою –
творці і вояки.
Поділимося славою,
на те і козаки.
Не тільки за Карпатами
             є гори золоті.
Ми будемо гарантами
        у мирному труді.
Та поки ще не каються
керманичі чужі,
Холодний Яр вертається.
Освячені ножі.
     Напоєні свободою
           і душі, і серця.
     В бою за перемогою
           підемо до кінця.

     09.2015

А твої руки – це найкращі крила,
Вони врятують і від горя, і від вітру,
Вони врятують там, де вже нема життя,
Одна лиш мить, і в небо відліта…
В твоїх очах і тяга і любов,
І знаю точно – це не сон,
Не тьма, не ніч, не мара,
Це якась сила єднальна.
Дає нам почуття і мужність,
Рятує там, де вже не дужі,
Хранить, об’єднує, оберігає,
Це нам Всевишній помагає.
На цій планеті і у цьому житті,
У будь-якому місці, місті, селі,
Для мене існує лиш один покажчик свободи,
Його імя ти побачиш на звороті.
Це та спокуса, заради якої варто жити,
Кожного ранку прокидатися і п’яніти,
Потім цілий день проводити вдвох,
Це і називають – любов.
Кажуть, кохання живе три роки,
Та це напевно у слабких які нічого не взмозі,
Які не здатні ні на крок, ні на два,
Похмурість - ось це їх життя,
Котрі тільки знають що жити-тужити,
Які не можуть і щиро любити,
Не можуть вірити, можуть брехати,
Ось така їхня вічна покара.
А ми не такі, я знаю напевне,
Ще в цьому житті нам присвятять поеми,
Дадуть нам і Нобелівську, і Оскара і ще якусь муть,
А як ні – ми це взмозі забуть.
Ти той, кого люблю,
Для якого хочеться писати,
Той, кого всім серцем поважаю,
І я здатна підписатися під кожним словом кров'ю,
Ти – моя вічність, моя свобода.
Увесь всесвіт, небо, зорі,
Я дарую тобі,
Найбільше кохання у моєму житті –
Це ТИ.

У темряві живе гнітюча темінь,
А сяйво поселилося у світлі.
У темряві все в"яле, в світлі - квітле...
Та де межа, щоб світло не сліпило,
Чи серце в теміні навік не скам"яніло?..
Проникне сяйво в темінь - буде синість,
Небесна, чиста, Божа невловимість:
Всі кольори, яким немає ліку
Закладені в небесному одвіку.
Найвища мудрість темінь розчиняє,
Блакитну Землю в синьості плекає...

Маскувався обрій неба
Холодним став ранок
Фарба зелені померкла
Змінив фон світанок

Над полями , і ярами
Річками , ставками
Покривалами тумани
Думки загадками

Тішать душу краєвиди
Вражає цей спокій
Ці багряні колорити
Мій лагідний обрій

Ключ курличе журавлиний
В спілкуванні осінь
Відлітає час невпинний
Зливає дощ повінь

Я до тебе , ти до мене
Єдина , і вірна
Залишаю біля себе
Цю мудлрість - що вічна.
2015р.

Мы жизнь свою растрачиваем зря
На разные ненужные моменты,
Поскольку забываем: она – одна,
А мы – не ангелы, не боги…Все мы смертны.

Мы совершаем тысячи бессмысленных вещей,
Затягивающих нас в паучьи сети,
Погружаем разум свой в мир призрачных страстей,
В мир зависти, безнравственности, лести.

Мы лжем другим, стараясь обмануть,
Всех вокруг – от мала до велика,
Утрачиваем совесть, с ней – былую суть
Понятия «дружба», становясь безлики…

Мы убиваем просто, чтоб убить
Себе подобных ради развлеченья,
Талантливых стремимся погубить,
Лишая мир его мировоззренья…

Мы все воруем просто, чтобы украсть
«Благие» деньги у больных и неимущих.
Пусть умирают…Нам лишь наплевать…
Нас не коснется…Жаль, что так тщедушны…

Частенько мы хамим, браним, дерзим,
«Ебать» и «трахать» - это наша норма.
Язык литературный оскверним;
Мат и сленг – для нас святая догма.

Кидаем мусор там, где загодя живем,
Попутно отравляем нимб природы.
Притворно тешимся: «Ну пусть…Пройдет…»
Да только вот, не тот уж писк свободы…

Грехи все наши до конца не перечесть…
Этому и без того уделено здесь время.
Пока все выводы не сделаем «як треба»,
Так о каком спасенье может идти речь?

Душею,мов до раю доторкнуся,
Манявський Скит – історія віків,
І знову я до Тебе повернуся
Із трепетом у серці від гріхів.
Святине рідна – духотворний горне ,
Нап’юся я енергії життя,
І Бога образ тут нерукотворний ,
Душа летить у простори буття.
Смереки своє віття простягають,
Рятуючи у немочах митарств,
Яке блаженство в цій землі витає,
Багатство тут найкраще із багатств.
Якщо прийшов без віри,то повіриш,
Байдужим не залишиться ніхто.
Святині чудотворні України,
Зціляють душу в сяйві молитов.
05.07.15р

Чуже ніколи серце не зігріє,
Хоч крадькома й ховається у мріях,
Та як вуглина , запече в час судний,
На острів душу занесе безлюдний...
Чуже ніколи солодом не стане,
Небесним громом у грудях застряне.
Прокльонів злива змиє грішне тіло,
Щоб совість в ньому вже не гомоніла.
Чуже ніколи цвіту не розкриє,
Чуже могилу достроково риє,
Якщо того бракує,що ти маєш,
То із чужим усе своє втрачаєш.

04.05.15

Прикрию фрамугу душі,
Бо вилетить і полетить,
І буду шукати в глуші
Утрачений рай у ту мить.

Горнило жадоби й пліток
Чекає на жертви свої,
Та чую Божественний крок
І ніжно-благальне: Не йди.

Я крила дістану свої,
Як сяйво заграє в долоні,
І серцю скажу: Вже лети,
Томилося довго в полоні.

І світло торкнеться чола.
І радість у кожному слові.
І ластівкою душа
Полине у небо любові...

Осінній вальс під роверанс
Колише кучеряві крона
Дерева в золоті прикрас
Готують вересню полотна

Він намалює свій портрет
Плодів налитих натюрморти
Збере всю гамму у букет
Щоб пам'ятати ці сюжети

В цій філософії - життя
Природи мудра настанова
Дивись в майбутнє крізь літа
Тоді й віддячиться від бога.
2015р.

Ступайте слід у слід
За мною по воді,
Не стишуючи хід,
У впевненій ході.

Без сумнівів ідіть,
Дивіться вперед себе.
Життя – це лише мить,
Лиш крок один до неба.

Лише любов - так просто,
Тримає на поверхні,
Рятує від погосту,
І від пустої смерті.

По морю ідучи,
Не всі дійдуть до краю,
А дійдуть лише ті,
Хто страху не знає.

15.08.2015 р.

Є в українській мові загадкові,
і несказанні літери-слова,
які нуртують генами у крові
і творять сущу сутність і права.

Багато є такого дорогого
як милосердя, істина, сім'я.
Але немає більшого за Бога,
що міститься в найменшім слові – Я.

Немає закарбованого всує
у книзі, що зоветься житіє.
Воно твоє, моє і нічиє.
Але допоки пам'ять все карбує,
нема нічого вище, що існує
двома словами істини, – Я є.

                                             03.07.2015

Берегів туманний обрій
Ледь помітна сходу тінь
Відступає томний іній
Розганяє ночі лінь

Перший промінь заіскрився
Весь розсипавсь по воді
Все пірнав між хвиль , котився
Розважався сам - собі

Я учасник цього дійства
Співрозмовник , і слухач
Хочеться мені згубиться
У потребі я прохач

Час від часу так буває
Час від часу я чернець
Час від часу нас збирає
До питань своїх отець

Тут постанемо собою
Тут ми діти , і старці
Тут ми віримо душою
Тут ми свідки головні.
2015р.

Плаче стражданнями
стомлений Рай.
Воля - сваволя від ігрищ.
Скрипкою першою плинний міраж -
Душі бездушні розбіглись.

Мертвими,
мертвими вдихи...
Гіпноз?
Скоро його розвінчають...
Рай всеблаженний.
І вічний.
Пустий...
Душі, вертайтесь до Раю.

На зітканому з неба полотні
Душа лежить, утомлена від битви.
Свої земні забувши ночі-дні,
Вона рядки шепоче із молитви.
Зажили рани - плід людських образ,
Спинили біг шалені сірі будні.
Лишивши на землі німий каркас,
Душа чекає на години судні.
Пройшла життя назначені щаблі,
Полинула голубкою до неба.
Усепрощення мовчазне, без слів -
Нічого більше їй уже не треба.

Умилася душа сльозами,
Та засміялась, мов дитина,
І я відчула: серце - ціле,
А думала...вже половина.
Засяяло тендітне, ніжне,
І чисте, наче немовля,
На білих крилах тихий спокій
Несе до мене Янголя...

Так хочеться
В стареньку церкву
Забитися – і на коліна...
Не образам дивитись в очі –
Крізь куполи, на небо синє.
Летіть де зорі та галактики,
Вдихнуть весь Всесвіт!..
І затамувати подих...
Ні, Отче, я прийшла не плакати –
А пити щастя,
Як джерельну воду!
11.10.2003

«Не промовляй», «не слухай», «не дивись».
Сѝріч – «не дій»? Неправедність – розруйна.
Усе тобі сторицею колись –
животворяща крапля, чи отруйна…

Не знати зла – чи то вже є добро?
Чи навпаки: зло – то добра відсутність?
Душа – мов глек: коли доверху дном –
утрачено її первíсну сутність.

Промов, послухай, подивись: відкрий
свої чуття, впусти у серце Бога!
Роби добро, причасного налий
у глек душі. Тоді – і від порога...

І вони не покаялись
У численних своїх беззаконнях,
І вони не повірили,
Хоча знаків було як тих зір...
А вони,
як засліплені,
І неначе ходили спросоння,
І прийшов до них злодієм
Передрічених час Терезів.

І вони не спинилися,
Хоч давно загорілось червоне,
І вони не прислухались,
Хоча Голос ішов з початків...
А вони,
як зачерствіли
До пророків,
до Слова,
Закону...
І вони не покаялись...
А ми думаєм:
хто ж то такі?
2012

І правда уся у тому,
що анголи й демони - люди,
І правда уся у тому,
що зло і добро в нас самих,
І той, хто відкине правду
за срібло чи злото - Юда,
А ще будь готовий чути:
чому ти це відав й застиг?

І правда уся у тому,
що Кай у палаці із льоду
Складає ту кляту
ВІЧНІСТЬ,
а
ВІЧНІСТЬ - не тлінного скарб.
А той, хто відкине правду,
до неї,
насправді,
є гордим,
Хоч кожен від малку знає:
По правді:
дорога вузька.
2012

Це моя мала ода смерті!

1
Ні, не вмерти,
лише майнути до початку початків.
Посеред безоглядної німоти,
печерної пустоти
вихід до волі єству найти .

2
Вряди-годи
серця кволий стук
і здавлений повітря ковток у горлі,
промінь в зіницях ще не стух
Його зародок жевріє в жерлі.

3
Волога, сира стеля.
Не марним стане мій відхід.
Відійти хочу до вищих сфер,
скористатися нагодою світанку,
очистити свідомість у лоні печер.

4
І творячи легенду,
Прагну змінити світ,
Спадок предків возз'єднати воєдино,
Щоб зродився новий міт,
Нині себе старого я покину.

5
Непохований навік,
себе не прирік на погибель.
Звільнитися би від печерних кайданів
Долаючи варни щабель...
Чи стрітить святитель із кола рахманів?

6
На брунатно-зеленому мохові
Присів межи галасу , крякоту.
Дамся чути воронові,
Най витягне з печерного мороку,
Обміняю волю на мідний гріш…

Вороне, віднеси мою сутність мерщій, скоріш…

Небо - краса,
невід'ємна від серця,
незбагнена,
Небо -
домівка для духу й престол Бога Вишнього...
Денне,
ранкове,
вечірнє
і...
сповнене чарами...
Хмарами,
маревом,
заревом,
краплями чистими...

Небо - величне,
далеке і близьке для кожного:
Небо і серце
з давен оспівали
безмежністю.
Славнями всепіднесними і
діями гожими
Небо,
красиве і щире,
хай в серці оселиться.
2012

А найперше чистилище - це земне,
А найважча дорога - дорога праведна,
І існує краса, яка не мине,
Хоч кусає її по початку згаданий.

А найбільша сльоза, та, яку проллєш,
Як зашкалює жаль, чи без міри весело...
А найперша любов - це любов без меж,
І немає у ній низькоти тілесного.
2012

Порожньо мені, порожньо... -
Пишу по дюнах літерами,
Вкотре пісок розвіяно,
Дує хурдельно вітер, а ми,
Ми вже й не знаєм хто то є
Наші боги і демони...
Тільки Земля все всотує...
Рухами чимраз терплими...

Мріяно мені, мріяно
Ткане з душі звеличити...
Поле пусте, засійся ж но!
Скільки ж тобі назичено!
Порожньо мені, порожньо...
Думаю, що не сплутаєш чи
Може ще хто терпіти так?
Бути у вас, все стукаючи...
2012

Ти воїн на своїй землі
Ти захисник сім'ї , родини
Даруєш дітям мирні сни
Щоб не образили кровини

Ти став учасником війни
Яку ведуть жреці - тирани
Ти обраний сюди прийти
Щоб відстоять свої кордони

Заблудші душі трударів
У зашмарку чуми - омани
Їх зневажає бич хачів
Що цупить , і руйнує храми

Дістало їх , і нас , і всіх
Ця безталанність ненажерства
Для них це символ для утіх
Для нас - національна жертва

Тримайтеся , за вами світ
За вами правди постулати
Поборемо підступний гніт
Зухвалого зруйнуєм плани

Низький уклін тобі від нас
Подяка щира , благовісна
Хай береже тебе всяк час
Молитвою - вся Україна.
2015р.

У колах перстнів янголяти плечі,
а згодом личко світле над фатою
поміж завчасним окликом лелечим
і пізньою любові наготою...

Весільна сваха - перша скрипка свята
зуміє небу клаптик доточити -
хай Бог ним пеленатиме дитятко,
що матір’ю у розпачі не вбите.

2015р.

Лунає саксофону блюз
Спокійне узбережжя моря
Схід сонця ніжиться від іскр
Романтика бажань довкола

Крик чайки потривожив ритм
Погладив хвилю теплий вітер
Я віддаюсь в полон харизм
Окутаний в туману бісер

Прострація де тільки ти
З думками власними в розмові
У невагомості краси
Один в оточенні любові

Цей ритуал немов ода
Мов таємнича епопея
Як грішне для святого гра
У вірності душа лілея

Я цим всим завжди дорожу
Моментами вітань з собою
Я так кохаю , так живу
Забудусь , тай пливу рікою.
2015р.

Поникли шляхами із вирію
Далекі світи.
Ще яму дорогою вириє,
Світи-не-світи,
Біле сонце розп’яте…
На ката
Хто може піти?

Знайти
Нам себе у Всевишнього
На ложах журби
У шатах і білих, і вишитих
Жалями… Люби…

То час наступає на п’яти,
Снаги, як води
Проси
Тобі дати.
Сльозами
Себе ороси…
У світлі ходи,
Бо у чистім –
Начало краси.

До тебе
І небо
На зустріч іде…
А де
Наші коні
Червоні
І золоті? –
В путі.

Із вирію йдеш, чи до вирію –
Вирішуєш сам.
До себе, чи Господа вибрав ти, –
Записано там,
У небі твоїм, у синах твоїх,
Де гени твої…
О, шати, і білі, і вишиті! –
У русі – строї…

2015

Такими різними були
Мої до тебе сподівання
Так високо вони пливли
Перетворились на картання

Було багато намагань
Зусиль потрачених даремно
Поділено важких страждань
Не попереджено завчасно

Зустрітих ранків самота
Мені все більше догоджає
Ця тиші виткана ріка
Від всього криє , колихає

Мені приємно зберігать
В собі змиритися з собою
Я мав можливість так кохать
Що залишаюсь вірним болю

Дві половинки , дві душі
Два голоси одної ноти
Розділені життям роки
Дві постаті по різні боки.
2015р.

Не знаю я , не знаєш ти
Яке майбутнє нас чекає
Які готуються пастки
Де мимо йде , де попадає

Не оминуть , і не збагнуть
Де висміють а де забудуть
З чим поспішають , а де йдуть
Де в почестях , де бити будуть

Такий життєвий феєрверк
І ми у ньому лотерея
Хто тягне віз , хто просто клерк
Така практичності ідея

Так крутимося в вирі цім
Комусь цікаво , комусь нудно
Десь світить сонце , гримить грім
У цьому нас гартує кратно

Любіть життя , любіть із дня
Коли з'являєтесь як діти
Любіть від зла , любіть з добра
Що матимем тим будем крити.
2015р.

Слабкосте болісна, ти
Волею стань.
Світлом у інші світи
Здійметься рань.

Болем засіяно лан, –
Вийшли рістки.
Вирвано паростки зла
Серцем з руки.

Сльози зволожили край,
Час – благодать.
Зійде нам бажаний рай –
Неба вода.

Ви, мої згірклі уста,
Пили полин.
Будете пити нектар
Синіх долин.

Ти, найцілюща з гіркот,
Сила твоя
Вкаже дорогу висот
Іншого дня.
2015

А Господу болить, коли ми грішимо.
А Господу пече, як слово кривдне, чорне.
Хоч біль його ярить і рани, мов мечем,
Та він завжди любовю нас огорне.
І плаче Бог, коли палає гордині пломінь,
Й благодать дощу з очиць його
І чується: прощу, пробачу...
І в покаянні з Господом я плачу:
Прости, Господь, мені страждання ті,
Які ти терпиш через мене на хресті...

Совість спала удень, як сова,
Прокидалась вночі та гугикала,
Знаю, пісня оця не нова,
Багатьох вона в темряві кликала.

І червоне вино-сльоза,
Із кришталю фужер.Так до зарева.
Та прийом цей не вартий гроша:
Не позбутися совісті марева.

Умостилась в широкому кріслі-
Дивна панна, розкішне волосся,
І читає думки наші, мислі:
Чи без неї прожити вдалося?

Ну а далі, ледь чутно шепоче,
Та відлуння не має меж:
Не вдалося, а тільки здалося,
Уявлялося,що живеш...

І називають совість... рудиментом...
Ні, еволюції вона є елементом.
Немає совісті - немає простору для руху,
немає запитань для діалогу духа.
Що, видається совість марний комплекс?
Але вона - це життєдайний компас:
Мигає стрілка -іспит на гуманність,
Плекай її, бо то від Бога даність..

Не маючи прописки у раю,
не знаю еволюції із глини,
а вірю в телепатію людини.

Як інші громадяни, визнаю
єдину, неділиму Україну –
нехай мою, так само, як твою.

Об’єднані духовно і незримо,
тримаються на лінії вогню
одноосібні душі-побратими.

Це є коріння нації моєї,
яка іде дорогою своєю,
виконуючи місію свою.

Нас є багато і не подолати
ніколи і нікому силу мас.
Гуртує душі і гартує час.

Уміння наодинці виживати
у боротьбі супроти супостата
у дні пришестя об’єднає нас.

                              2015