«Мій сину!» – пишу…
А серце шепоче: «Любий синочку!».
Думки, на відміну від слів, долітають до Бога...
Цей вірш – ніби спроба вишити шовком сорочку,
Яка буде тільки в тебе, і більше ні в кого.
Її не зречися й тоді, як мене вже не буде.
(Багато хотіла сказати – слова повтікали...)
Я хочу, мій сину, аби ти пішов межи люди,
І щоби вони тобі вслід, крий Боже, не наплювали…
Пробач мені, сину...Раніше того не казала...
Для значно добрішого світу тебе ростила.
Нелегко буде в житті (про це з пелюшок ще знала),
Тому і слова ці пишу, неначе відрощую крила.
… А ти не соромся, що здатний добро робити,
А ти не зважай, коли скажуть, що це «не в форматі…».
Я знаю, ти зможеш, сину, попри те, що так складно жити,
Ангелів, посланих мною, втримати…в серці…і в хаті…

Це повернення сезону дощів -
Вікна кричать моєї домівки.
Хто ж ти така яка без ключів
Входить до оселі чоловіка і жінки?

А давай без імен –
Коливають парфуми урбану образ,
У вікнах вогонь дає Прометей,
Щоб відчепити груду образ.

Суєта це не ми, німий
Той, хто метушню відчуває, як спокій
Своїм повсякденним словом - не мий -
І зустрічатимеш простору дотик.

Галасливі квартири в полоні сімей
Паливом тхнуть гнітючої сірки,
Вікна кричать стоном людей -
Миттю від цього падають зірки.

Б’ють капюшони дурманом на сполох,
Крони дерев активують багаття,
Найкращим вчителем стане ворог.
Погляд ведеться на спокусливе плаття,

Буря спокою кидає зародок
В глибинну ущелину засухи везіння.
Це посилання – винагорода -
Без оголошення на потрясіння,

Спасибі, спасибі за кожну мить,
За кожну новину, за кожний подих
Навіть, коли нестерпно болить.
Я споглядатиму Єдиного дотик

І не наосліп, нів’якому разі,
Авангард вірний вказує напрямок,
Смакую буттям в нічному джазі,
Яке показово виставлено на ярмарок.

Тут безкоштовна осіння цнота
У струнах незграбного контрабасу,
Кожна краплина - це нота,
Яка змиває будь-яку образу.

2012

Ні слова назад не заберу -
Це мій Бермуд,
Слухач ти друг,
Єдиний гість присутній тут,
З тобою чесний і відвертий
Хоч ми і перехожі.
Тобі даю всі почуття хороші
І неважливо твоє ім’я,
Положення в суспільстві
Тут ціль одна,
Коли прозора відстань.

Не припиняти скарг
І збільшувати власний простір
Або шукати скарб,
Як жити просто
Невимушено…

(тук-тук)
Відчинено у мене
Ось тут в кутку
Тримаю жадібність, її лілею
Або тримаю за горлянку
Цю панянку,
Яка із скупістю заводить п’янку,
Не вірю, в жодний їх «останній» раз!
Ось тане рай!
В іншому кутку засипаний осудливістю, грубістю!
Засуджую всіх
Без винятку!
Отримую від цього кайф!
Аж лячно…
Бо в третьому кутку Бурмуда – смуток…
Пропасти, зникнути,
Упасти й вимкнути,
Так легко
Борсатись в болоті
Так просто,
Піддатися під вплив
Лише, щоб прийняли!
Відчути важливість власної персони,
А я не можу так,
Не можу бути сонним
Й боротися не можу -
Я мирний воїн

2012

Дні бувають іноді похмурі,
У душі мрячить печаль гірка,
Серце, наче думи під час бурі
Недосвідченого моряка.

Та надія правдиться остання,
Пересиливши дев’ятий вал,
І приходить вишнє осіяння:
Сонце, небо і сльози кришталь…

02.06.13

Ми любимо часто казати, що так боїмося гріхів…
Насправді лукавимо. Все це нічого не значить.
Бо граємо ролі. В лавині сфальшивлених слів
Забули, напевне, що Бог усе чує і бачить.
До церкви йдемо, бо так модно, так роблять усі.
На людях уже «козиряємо» і молитвами…
І так себе любимо, молимось власній красі,
Що Ангели Білі криваво ридають над нами…
Уміємо справи вершити свої напоказ.
А як же інакше? Чекаєм подяки і слави…
І фото парадні у профіль і навіть в анфас,
Немов мартиролог всіх подвигів наших лукавих.
А як же добро, милосердя, а як же вони?
Чому нам так важко людину відчути душею?..
...Тоді лише вчинки не будуть такі показні,
Коли навчимося любові й пребудемо з нею.
А поки що ролі. А поки що лиш міражі.
Як прикро, як бридко, яке шумовиння і піна!
Несправжність дратує. Звиваємось, ніби вужі,
Під іменем світлим розп`ятого Божого Сина.

Я намагатимуся,
Менше всіх тебе торкатимуся,
Не зізнаватимуся,
Як часто сняться твої вуста;
Хоч і описую,
Що захворію твоєю рисою.
Це втаємничую -
Тебе приховую
від себе,
Дні вираховую
Й хвилини нашого знайомства,
Не піддаватимуся,
Коли побачу твою постать.
Я намагатимуся,
Щоразу більше з тобою розлучатимуся
Без твого відома…
Ох, це безглуздя!
Ось там, де серце,
Так треба сенсу
Наповнити тобою порожнечу, ями…
Окрилена, чекаючи твоєї з’яви
Неспокій, бо слід твій на одязі моєму.
Тепер не пратиму -
Я намагатимуся,
Тебе до серця більш не братиму -
Як так втручатися
В твоє життя
Егоїстичними бажаннями…
Жадана мить - це ти,
А я лечу,
Коли тебе почув -
Прошепочи свої рядки
Мені, будь ласка, мені, будь ласка
(твоїм волоссям так ідуть квітки)

2012

Давай будемо зупинятися
провулками "тинятися"
фарами сліпитися,
подорожувати там де завжди ходимо
навіть коли холодно,
давай про щось поговоримо і
окутаємося по тепліше,
малюватимеш,
про те інше на
сніг чекатимемо,
а отримати сонце з дощем.
Питай про те чого бажаєш
бо вмію ніяково мовчати і
не мерзни, гріти
персти які тримають
пензлі неначе одягати персні,
схопи натяком
стати винятком із
цікавості витоком,
обери чітку позицію
погодься на мою пропозицію
і жодної вимоги
ми могли разом
пити теплі напої ... а
по дорозі назад зриватиму - афіші,
оголошення з стовпів

2012

Може, й буде колись хвилина,
щоб зустрітись з тобою в чайній,
говорити про все, що плином,
бо в душі ми лишень прочани.

Світ не стане від того гіршим,
та і ми вже кращі не будем,
якщо мовчки згадаємо тишу,
щоб від того розквітнув будень.

Як давно ми були такими.
Пам’ятаєш, як мріяли разом?
Як до горя були вразливі,
а що чуйними на образу…

Тільки прикро, коли у спину -
кілька речень, скупих як миро:
«…може, й буде колись хвилина,
більш мовчати, ніж говорити…»

Ну, привіт, мурахи буденні,
Кави, чаї щоденні,
Метушливі життєві моделі,
Семиранкові суєтні
Гаманців пріоритетні,
Офісні, магазинні
Весняні, літні, осінні, зимні,
Ранково-автомобільні,
Пішохідно-дебільні; (паразитні)
Пасажиро-транспортно повні,
Сніданково-голодні,
Он-лайн активні, соціально-мережні,
Гармонійно відсутні, гормонально залежні,
Нікотинно-тютюнні,
Алко-нарко отруйні,
Позиційно-ліниві трутні.
Життєво-ліниві – тут ми
Легко керуючі, сміттєзбираючі,
Цинічно-пихаті, кредито-упаковані,
Конвеєрно-споживчі,
В бетонних коробках сховані.

Ну, привіт, мурахи занудні,
Рекламно-комфортні,
Ідейно-одноманітні,
Брендо-ідольно-модні.

Ну, привіт, Без ГМО голодуючі, жиріючі,
Атеїсти, віруючі,
За хаос воюючі -
Живуть мурахи мурахами керуючи.

Ну, привіт, марафонні
Добро загубивши…
Ні, воно у всіх є
Тільки пахне давнім

Ну, привіт, критико-егоїстичні
Привіт, невічні

2012

Так хотілося бути новатором,
Але все давно уже звершено.
Набридають піски авіаторам.
Димарі переплутано з вежами.

Поза межі моєї веселості.
І загублено ніч поміж мріями.
Все під грифом "themselves",
Але все іще...

Може, просто любить не уміємо?

2012

Відв’яжу , відшвартую , відплину
Від причалу, де царствує мста,
У собі оновити людину
Животворною кров’ю Христа.
Сонцем прощення душу зігрію,
Словом істини серце зміцню,
Віднайду в безнадії надію,
У борні подолаю борню.
Зволять грози мене налякати
Батогами пекельних розплат,
Не вбоюся, бо не винуватий
Той, хто Божому Синові брат.

19.05.13

Давай посидимо тихенько, мовчки,
Це буде ритуал.
Твій подих переніс до себе,
Твій дотик врятував.
Як чути гомін?
Я списую тисячу листків -
Сітківка серця чиста
Малюнками з намиста
Закреслених рядків
Тебе в них відтворив.
Ось чути спів!
Веселі сумніви постійно гострі
Відсутність кальцію єства ламає кості.
Я хочу краплю губ,
А бачу тільки шибки;
Вже вкотре день майнув,
Настала ніч; в листівки
Помилки в просторі строкаті
Ми бідні, бо багаті -
Багаті бідні, рідні
Й різні…
Тож падай, падай…

2012

Я норовил, я оседал из взвесей,
Я был непредан здешнему борщу,
Я титикакой был и сулавеси,
Что я и сам кому-нибудь прощу.

Что ж, покажи мне, уходя в бемоли,
Смирительную роль моей вины,
Которая, того гляди, позволит
Мне ложью кануть в прорву седины.

Где горний свет, там дохнут все печали
Земной изнанки лунного листа.
Призы висят морковкой и вначале,
Кому везёт, сам-так везут Христа.

И эту правду - горную, лесную,
Проточную - принять я не готов,
Пока на языке ещё танцуют
Морфемы слов, пощады городов.

2013

Це так приємно,
Коли для вас нерідний
В серці коле,
Повторю чемно,
Що коли нерідний
В серці коле -
В серці вітри -
Витри попіл.
Знов побачимось о котрій?
Це бездарність
Випускати рими в простір,
Цей пес дар ніс,
А його поранив постріл
Тих хто любить м’ясо й кості,
То ж тепер іде наосліп.
Чагарник, бур’ян, узбіччя…
Ми побачимось, о котрій?
У володіннях потойбіччя -
Знаю зустрічі короткі,
Всюди бридко і огидно,
Всі зважають, все не рідне.
Сам осуджую, не видно?
Чагарник, бур’ян ще й квітне,
Все змішалось, гори дригом,
Все змішали м’ясоїди,
Якщо будеш проти, криком
Знову постріл ясно в’їде.
В серці коле -
Й так приємно,
Добродію,
Так соромно й боляче
Добро дають…

2012

Люди знають собі ціну,
Мої руки вростають в стіну.
Стій, ну!
Спосіб, яким сам себе зцілю,
Бо цілую її серце,
Ради неї
Почервоніти ладен.
Чую запах – це ладан,
Він відчистить свідомості забруднений клапан,
Спаплюжений навпіл падав сніг,
Чи, можливо, це дощ капав,
Супроводжував слово «мораль»,
Яке у стіні рукою надряпав
Прямий спосіб нагадувати власноруч,
Які цінності повинні бути поруч

Тут задушно, я знаю,
Тут задушно настільки,
Що свободи свідки забираються звідси
Туди, де дорогою світить
Незалежність життя

Мої руки вростають в стіни,
Я забув, як це бути постійним,
Пропишіть хтось режим постільний,
Щоб звільниться від масок сумлінних.
Я ніколи не буду із стада,
Я піщинка у світі моя власна посада

2012

Хочеш коханий для тебе я стану

Галичиною тривожною дуже

З пам’яттю доброю

І без настану

Все говоритиму про наше минуле

Буду ходити до церкви молитися

Свічки поставити і перемолоти

Кості усім кому ми небайдужі

Й тим хто байдужі - вони ж нам не чужді

Буду просити щоб ти на побачення

Більше квіток мені вже не приносив

Краще приходь ти коханий зі стягом

Так в моїх грудях щемітиме дужче

Ще час до часу я просто зникатиму

То з Піренеїв отримаєш вістку

То з Апенін подзвоню випадково

І розповім про невістку

З Палермо, що тестя й тещу своїх не провідує.



Хочеш коханий я стану Донбасом

Тільки для тебе і тільки сьогодні

Буду постійно чимось я зайнята

Литиму труби й на своїм підвіконні

Зліплю вазони із шахтного пилу

Форми трикутної й напередодні

Дня незалежності загляну у очі

І сповіщу що кохаю я іншого

Того сусіда що поверхом вище

Ну пам’ятаєш квартира правіше

Прапор ще в нього висить на балконі

Трьох кольорів - посередині синій



Хочеш коханий я буду Кримом

Тобі від мене все буде спекотно

Мова моя тобі завше звучатиме

Шурхотом хвиль і шумом прибою

Все по собі я пісок залишатиму

І на губах твоїх буде солоно

Смак пахлави у повітрі витатиме

Й запах креветок червоних-червоних



Хочеш я буду Поділлям для тебе

Думати буду, що я у полоні

В хаті постійно буде не проткнутися

Турки й татари гулятимуть горді

Запахом кави усе прокіптявиться

Ти ж будеш завше готовий до борні

І до походу далеко-далеко

Щоби мене повернути з полону



Хочеш я буду Поліссям й Волинню

Й ми будем жити тоді серед лісу

З вікнами що до болта виходять

Я все тебе посилатиму к бісу

Ти ж повернешся і в своїх долонях

Знов принесеш мені букет очерету

І комарів знову впустиш до хати

Рано-ранесенько знову прокинемось

І пробредемо ми щоб торгувати

При пильній дорозі грибами

Чорницями і повстанською зброєю



Хочеш я буду твоїм Закарпаттям

Завше з тобою говоритиму дивно

І на подвір’ї поселю дві родини

Ромів немитих

І митих одну лиш

Поруч своїми руками я створю

Сад невишневий а сакури сад



Хочеш я буду твоїм Запоріжжям

Все воюватиму за тебе і просто

Щоб не забути те діло хороше

Битиму пики сусідкам і тіткам

Бо ревнуватиму прости мене Боже

Рідко усе ж я буватиму вдома

А як буватиму то п’яною тільки

Я на коні до квартири в’їжджатиму

Й махатиму шаблею та довго кричатиму

Аж поки мене не здолає утома



Хочеш я буду для тебе Одесою

І на питання відповідатиму довго

Так що вкінці неодмінно завершу

Знов запитанням

Ну ти ж розумієш?

Зватимусь я не інак Катериною

Навіть якщо і зовуть мене Роза

Ми переїдемо в іншу квартиру

Ту де нічого не буде не спільного

В нас і в сусідів і навіть в прохожих



Хочеш я буду для тебе столицею

Звісно до мене ти переїдеш

Так що з кінцями що не позбудуся

Навіть як схочу і навіть із ЗМОПом

Будемо ми розмовлять соловї’ною

Вдома але тільки не на роботі

Будемо спати і в снах своїх бачити

Як обираємо Київраду

Але прокинемось і не поїдемо

Велосипедами під Верховную Раду



Хочеш коханий я буду з тобою…

Собою?
2013

*
Аптека давня, - ще колишня.
Драже – горіх, пігулка – вишня,
Малина й аґрус – вітаміни,
Цілитель вічний - Усевишній.
*
Старий буквар світобудови,
У нім слова одної мови:
Матуся, батько, брат, сестра…
Лиш звуки різнокольорові.
*
Щоб осіяти будні сірі,
Спрадавна Небо ув ефірі,
Шкода, - антени наших душ
Не повсякчас на хвилі віри.

12.05.13

Чавити музику слів у смітник -
Там не один самородок зник!
Б’ючись у екстазі від власних досягнень,
Творіння-дитя померло від прагнень.
Нездійснених мрій, зашкалу бажань,
Прикро, коли володіє печаль.
Починай хворіти на тавтологію,
Водночас зраджуючи власну логіку.
Так легко, коли сліпий провидець
Натякає тобі, що ти – очевидець.
Джерела п’янкої музики слів -
До якої причаївся, притерся, присів,
Тут запашні сторінки подарунки,
Видавництва списують нас із рахунків.
Гонитва даром для задоволень,
Як загнаний мисливцем олень,
Як битва континентів за нафту.
Задовольнити б хватку загарбну,
Залити б алкогольними порціями
Славу, яку не вимірюють пропорціями.
Наснагу вдихнути у самородок
Проти волі, вирок не ворог,
Стіна упереджень, коментар ярликів
Соц.мережа, головний креатив?
Круговерть ця нагадує пастку,
Хоча не хоча обиратимеш частку,
Клавіатуру або чорнильну пасту.
Цитують Ремарка, цитують і Баста -
Нові вподобання, покоління то свіже,
Музику слів для них і посій же

2012

*
О як нерадісно і гидко,
Коли в душі душі не видко,
Та навіть усмішка мала
Для нас великим є пожитком.
*
Здається смерть єдиним раєм,
Коли в житті життя немає.
Насправді тільки хресна смерть
В Едем дорогу прокладає.
*
Милішим камінь видається,
Коли немає в серці серця,
Та навіть скелю розм’якшить
Любов, що Господом дається.

11.05.13

Я відпускаю ненависть свою...
Нехай іде...Нехай не повертається...
Любов`ю вищою освітлена, стою,
І Білий Ангел в серці озивається...

Я відпускаю ненависть свою,
Щоб зло корінням в душу не впліталося...
За все плачу добром. І Господа молю,
Аби воно до мене поверталося...

Я відпускаю ненависть свою...
Світ цей Творцем задуманий для щастя.
Тож я страждання всі благословлю
І до людей піду, як до причастя...


2005

По коліна був у хвої, хворий.
синдром не
вилікує жодний "дурдом" -
засвоїв!
Пісні чую щоденно,
погодинно
щомиті,
в розмовах на автомобільних дорогах,
в нічних світлофорах,
у фараонах патрульних,
у "пацанів рульних",
в накурених пабах,
у закоханих парах вечірніх прогулянок,
у вуличних волоцюгах,на лавицях без спинок,
у кав'ярнях запашних, в горілих листях,
у повітряній сирості,
у туманній суміші,
в інтер'єрній сірості,
в архітектурній пам'ятці,
у склотарі, в літній парі,
у робочій п'ятниці,
у ранковій посмішці,
у гарячій каві,
в дощовій хмарі,
в пісні тій самій...

2012

Знеболення віри…
Зневолення дій…
Святих канонірів
Ошукує змій.

Оті, що й віками,
Тропар і псалом,
Лиш вільно у храмі
Гостює Содом,
Шепоче: законно!
Не згодні, то йдіть!

Пречиста Мадонно,
Руйнується світ.
Побільшало опцій
Тілесно - палких:
Вінчаються хлопці,
Шлюбують жінки.
Зникає громади
Порядок твердий…

Спасіння заради,
Ісусе, - гряди!

05.05.13

Заутренняя... Звон колоколов...
Услышать это - и не нужно слов...
Как-будто бусы рухнули на пол!..
И каждая горошинка спешит на свой престол!

Звук рассыпается на тысячи созвучий:
То нарастает с яростью кипучей,
А то болтается, как-будто мотылёк:
Летел на свет, а дале - невдомёк.

И сердце радуется, слыша звон церковный...
А для души - то тайный знак условный:
Знак облегчения и умиротворения,
Знак радости, всеобщего прощения.

Вітаю Всіх із світлим празником Христового Воскресіння!
Христос Воскрес! Воістину Воскрес!  Спільне вітання для кожного окремо!Збірка вітань із картинками  для Вас та Ваших близьких на всі смаки.
З світлим святом Воскресіння!З днем, коли Христос Воскрес!Щастя, радості, везінняХай зішле Господь з небес!За столом зібраласьВся наша родина,Святкує ВеликденьРідна Україна.Із тими святамиЯ усіх вітаю,Свяченим яєчкомВсіх благословляю."Христос воскрес!"-десь пролунало,І на душі святково стало.Ось кошики із рушникамиНесуть до церкви із пасками.Святково свічки засвітились,І всі частунки освятились."Христос воскрес"-лунають дзвони.Хай зникнуть всякі перепони!Хай у душі панує свято,Хай успіхів буде багато!Хай завжди і у всім щастить.І хай вас Бог благословить!Чому на землі так святково сьогодні?Бо з неба зійшло Воскресіння ГосподнєІ Ангельські хори співають з небесСьогодні Великдень!Син Божий Воскрес!Горять свічки, зорять ікони.Земля в молитві до небес."Христос Воскрес!" -  лунають дзвони,дзвенять: "Воістину Воскрес!"Хай мир у серці Вашому панує.Хай ангел Божий щастя Вам дарує. Ісус Христос - здоров'я шле з небес. Христос Воскрес! Воістину Воскрес!Звістка радісна лунає!Світ Ісуса величаєВеликоднім дзвоном, співом,Чистим серцем - повним віри,Ясних, добрих сподівань!Великодніх Вам світань!Хай лине увись передзвін великодній,
І кличе молитва душу в політ!
Хай зійдуть на землю щедроти Господні
І крила розгорне оновлений світ!
Хай мир у серці вашому панує,
Хай ангел Божий щастя вам дарує.
Ісус Христос – здоров'я шле з небес.
Христос Воскрес!
Воістину Воскрес!І ВІН ВОСКРЕС,Наш Бог і Спаситель.І до своїх дітей вернувся знов.Пройшов крізь стіни щоби їх навчити,Що найдорожчим скарбом є ЛЮБОВ!ХРИСТОС ВОСКРЕС!!!Славіте нашого ХристаЗа кров його, за Хресні муки.Любіть його, як він любив,В годину щастя і розлуки.Христос Воскрес!Хай лине увись передзвін великодній,І кличе молитва душу в політ!Хай зійдуть на землю щедроти ГосподніІ крила розгорне оновлений світ!Проміння теплеСиплеться з небесВітаю з Пасхою.Христос воскрес!Чому на землі так святково сьогодні?Бо з неба зійшло воскресіння Господнє,і ангельські хори співають з небес -Сьогодні Великдень!Син Божий Воскрес!Рік у рік Любов Господнятворить свято Великодня.Маленькі янголи несуть дари з небес -Христос воскрес! Воістину воскрес!Свяченого яєчка, доброї паскиі сонця окрайчика - з Божої ласки!У мирі та щасті, добрі та любовісвяткуйте Великдень в родинному колі.Великдень. Чудо із Чудес!Радіємо-Христос Воскрес!В цей день вітаємо зі святом,здоровя зичимо багато.Хай щастя в серце завітає,Добром Господь Благословляє!Христос воскрес!Воістину воскрес!!З Воскресінням Христовим щиро Вас вітаю!Жити в радості й любові від душі бажаю!Запашною нехай буде Великодня Паска,І до віку буде з Вами Світла Божа ласка!Христос воскрес!Великодних радощів,добра та щастя!Втілення всіх задумів прекрасних.Хай сонцем повниться життя й натхнення,і кожна мить  нехай буде благословенна!Христос воскрес!!!Хай в кошик Вам ляжуть баранчик i паска,шматочок сальця, запашная ковбаскаi писанок пару з корiнчиком хрону -хай плине достаток до Вашого дому.Ще можна поставити меду горняткощоб справи у Вас цiлий рiк iшли гладко.Христос Воскрес!XPИCTOC BOCKPEC, зiйшoв з нeбec, пpинic yciм нaдiю!Цвiтe yce i квiтнe вce i люди вci paдiють.B дyшi y кoжнoгo вecнa, y cepцi- миp i лacкa.Hexaй cмaчнa i зaпaшнa дoвepшить cвятo ПACKA!!!Хай Божа Матiр вас охороняє,а Дух Святий здоров'я посилає;Господь дарує Ангела з небес -Христос Воскрес!!!Дзвонять дзвони Великодні!Божа Пасха вже сьогодні.Лине пісня із небес,Радість всім Христос Воскрес!Хай Божа Матiр вас охороняє,а Дух Святий здоров'я посилає;Господь дарує Ангела з небес -Христос Воскрес!!! Воскрес!!!тут місце для Вашого вітаннятут місце для Вашого вітання

Тримаю щастя на руках -
Новонароджене хлопчатко.
Благословенна у віках
Ріка життя, де все спочатку.

Вітає херувимів хор
Під ніжні звуки диво-струнок.
Ім’я, мов доля, Теодор –
Безцінний Божий подарунок.

Господь невпинно споглядав
І покаяння щире бачив.
Якщо мені синочка дав,
То, може, все ж таки пробачив?..

30.12.2010 р.


На завершення теми - поради для жінок, які здійснили аборт.

• щиро і докладно висповідатися зі всіх гріхів смертельних і повсякденних (аборт – один із найбільших смертельних гріхів).
• часто сповідатися і причащатися.
• заховувати заповіді Божі і церковні.
• добровільно накладати на себе якусь покуту (це робити лише з дозволу свого сповідника);
• жінка, яка має шлюбного чоловіка і ще може народжувати дітей, нехай постановить собі, що при Божій помочі народить дитину, а як Бог поблагословить – то і більше дітей народити. Така пожертва себе самої для дітей буде найкращою частковою спокутою за аборти.
• постановіть собі, що у подружньому житті ніколи не будете вживати жодних протизаплідних пігулок і цю християнську повинність будете поширювати у своєму оточенні.
• спілкуючись з людьми, постановіть собі, що серед свого оточення не допустите того, щоб хтось із жінок зробив аборт.

Ну не тряси мною!
все… зносився…
сірими хмарами набив кишені і за пазуху…
напхаю листя сухого,
зранку сонцем похмелився
хоч не розумію, кому я це розказую?

Тротуари краще підмітатиму – руками
Ну, і приблизно через десять років
Прочитаю Харукі Муракамі
Про пісню вітру, -
а поки одиноко…

Та ні не в тому сенсі, що спустошений!
Тому зловживаю багато алкоголю в кабаку
Скоріше правда в тому,
що я зношений
Емоціями, які спалили в мені доброту!

Сумний виходить опис, -
ну як інакше?
Брехати собі, а потім одягнутись «модно»…
В накуреній кав’ярні не стане краще,
Але і за відвертість тут не гордо…

Мені б хоч раз написати пісню,
Або вірш чи фразу –
Про любов – взаємну!
Тоді поділюсь цією вістю
З усіма, хоч цим зроблю приємно…

2012

з яких висот з яких небесних скринь
весна виносить сонце на тарелі
з яких дощів мандрують менестрелі -
маєвої мелодії майстри

відкіль весна бере тонке шиття
розгладити мережива рахманні
яку молитву дихає на банях
що золотом крізь неї мерехтять

На волі можна бути у неволі,
Рабом лукавих помислів і зрад,
Без права обернутися назад,
Конати в зачарованому колі.

А є, що сіромашний житель ґрат ,
Немов на царському сидить престолі,
З очей свободи виринає колір,
Аж дриґотить жорстокосердий кат.

Набутий досвід не минає всує.
Між двох вогнів природа балансує.
Болить отут , а там пече чимдуж.

Кому що ближче, те він обирає,
І льос йому віддячує навзаєм
Чи пелюстками, чи шипами руж.

04.05.13

У совісті немає півтонів,
Тінистих місць і холоду зневіри,
Нічної мряки і туманів сірих
В своїй високій Божій глибині.

Хай атакує хижий вищир звіра
Її душі пориви осяйні,
Вона усім інтригам скаже «ні!»,
Та так, що й сили пекла їй повірять!

Дивлюся серцем я, чи ще в мені
Ростки її буяють чарівні,
І бірюзових дум пливуть потоки,

Чи не впадаю у спокуси млу,
І недовір’я фігу півгнилу
Не смокчу розпинателем жорстоким.

03.05.13

Сьогодні в ночі небо плакало за нами
а друзі посміхались, вітались й цілували

Сьогодні я відчув легкість несамовиту
твої поцілунки перли оксамиту

Сьогодні інтим краплинами змиває
очищує, я дякую й не забуваю…

2012

На орбітах весен молодих
Кораблями вічної любові
Муки переносяться Христові
Від одних сердець і до других,
Щоб людська заговорила совість, -
Цей Господній величавий штрих, -
І люципер в паніці затих,
І гріха розпалися окови.

02.05.13

І окутаюсь блакиттю небесся -
Під ногами простори травневі,
Мені сонце в обличчя сміється -
Окуляри занадто дешеві.

Тут змагання кожної днини -
Малювати на власних полотнах,
Озирніться на щирість дитини -
Саме цим накривайте болота!

Тож зіграємо по правилах Бога!
Я ковтаю краплину повітря,
Підіймаймося вгору по сходах
За добром, яке в пахощах квітня.

Ось зізнання, ніби пігулка,
Новий день пролунає оркестром,
Хай промокне наскрізь моя куртка
Тільки, щоб вберегти твоє серце.

2012

Гріб.

Господи Ісусе, знайшлися люди, які не залишили Тебе і після смерті. Йосип з Ариматеї і Никодим доклали усіх зусиль, щоб спасти Твоє тіло, вкласти до гробу. Ти хоч є Сином Божим, але на землі мав як людина своє місце народження, життя та смерті. Я не маю місця народження, бо знайшов смерть у лоні матері, а частинки мого тіла викинули геть на смітник. Я не маю навіть могили. Тіло моє знищене абсолютно, не залишилося жодного сліду. Залишається тільки безвинно пролита кров, яка голосно взиває до Бога із землі. Залишається смуток, почуття провини і похмуре обличчя сучасної людини, яка чинить зло. Залишаються докори совісті, приречене серце, яке ставить знак рівності між добром і злом. А ця рівність є смертю душі. О, Ісусе, борони всіх від вічної смерті.

Вкладають в гріб Того, Хто йшов в ім’я
Господнє. Безутішно плаче Мати.
Своє дитя оплакую і я,
Хоча сама дала його розп’яти.

Що зроблено, того не відміню.
З душі тяжкого каменю не скину.
У покаянні Господа молю,
Аби простив і дав мені дитину.

Омріяне, оспіване дитя -
Моя надія і моє спасіння!
Хай стане над гріхом нове життя,
Як вічну тьму долає воскресіння!


>>;
o Використано фрагменти із одноіменної книги. Ів. Франківськ. Нова зоря, 2008р. >>
змісту циклу "Хресна дорога ненародженої дитини"




Цикл створено у квітні 2010 р, відредаговано у квітні 2013 р.
Дякую всім, хто пройшов зі мною цю непросту болючу дорогу, хто підтримував і просто читав. Залишилось дочекатися Епілогу...

Зняття з хреста.

Тепер моє тіло справді не нагадує людини. Мамо, ти хотіла побачити мене мертвим, то ж подивися, не відвертай погляду від мого мертвого, пошматованого тіла. Лікар, щоб упевнитися, що по частинці видер мене цілком з-під серця моєї матері, старанно укладає всі частинки мого тіла: пошматовані ноженята та рученята, видерте серце, відірвану голову. А ти дивися, дивися на свою дитину, яку ти вбила. Може, цей страшний вигляд промовить до тебе. По кому передзвін? Невже його ніхто не чує? Невже не чути поминального дзвону по тих, хто відходить? Невже у мертвій тиші цього мовчання не чути голосу тривоги і перестороги? Спаси! Спаси ненароджене, аби спасти себе самого, щоб самому не вмерти морально. Знищуючи без розголосу людей ненароджених, ми самі стаємо суспільством мертвих людей. Пам'ятаймо слова Христа: «все, що вчинили одному з найменших братів моїх, Мені вчинили». Власне, це вони, ці найменші, осудять нас колись іменем Христа. Мати страждаюча, будь з тими, які в смерті зазнали тяжких тортур. Огорни молитвою тих, що залишаються в тіні смерті – гріхові.

Спасителя знімають із хреста,
Його сльозами Матінка вмиває…
Моя сльоза – холодна і пуста,
Як та душа, де совісті немає.

Хіба я мати? Грішна і лиха,
І на землі іще таких - без ліку.
З хреста не зняти тЯжкого гріха,
Мені тепер нести його до віку.

Як часто легковажимо життям
Без думки, що за все є час розплати.
Іще заплаче совість за дитям,
Що гинуло, немов Ісус, розп’яте…

>>;
o Використано фрагменти із одноіменної книги. Ів. Франківськ. Нова зоря, 2008р. >>
змісту циклу "Хресна дорога ненародженої дитини"

Ми всі квартиранти своєї глибини
В свідомість через сни,
Ліси теплі
Надихають птахів принести зерна,
які замінять меблі,
Родючі квіти - одяг темний
Засіють камені мансарди побуту,
Тоді у перше буття і спробую,
Пахнючі землі ввійдуть підлогою -
І відпочинемо у Богові

Ми всі - квартиранти свого простору,
Відчувайте в собі і в кожному
перехожому
Знімайте замки, засуви минулого,
Відкривайте вікна,
Впускайте повітря,
Кожний кожного -
Не ототожнюймо

2012

Смерть

Христе, Ти, підвішений над землею з хреста, побачив свою Матір і учня, який стояв біля Неї і розпочав той дивний діалог, в якому виразив свою волю: «Жінко, ось Син Твій», «Ось Матір Твоя». Ці слова додали сили новому материнству і новому синівству. Марія приймає нас усіх за своїх дітей, як прийняла Твого улюбленого учня Йоана. Чи і я, Господи, буду Її дитиною? Христе, конаючий на хресті, котрі з Твоїх слів мають бути моєю дійсністю: «Боже мій, Боже мій, чому мене покинув? Отче, в Твої руки віддаю Духа мого»? Мамо, я помираю, покидаю цей світ, так і не побачивши його. Я помираю, бо ти так хочеш, але волаю до Бога: «Боже милосердний, зглянься над моєю мамою, пробач моїй мамі, бо не знає, що робить». О Мати страждаюча, будь Матір’ю особливої чуйності і любові до дітей небажаних, для дітей відкинутих, для дітей з будинків малюка, дітей, які не пізнали батьківської любові від своїх батьків.

Останній подих і остання мить...
Ісусе! Стільки витерпів з любові!
Чи тих страждань достатньо, щоб відмить
Планету від малят невинних крові?

Помер Ти і за мій найтяжчий гріх.
Ісусе Христе, що ж я наробила?.
Хіба тепер сховаюся за всіх:
«Вбивають інші – от і я убила»?.

Не виправдання – твердити собі,
Мовляв, тоді я вибору не мала.
Душа не заспокоїться в журбі…
Мене за те й саму убити мало…

>>;
o Використано фрагменти із одноіменної книги. Ів. Франківськ. Нова зоря, 2008р. >>
змісту циклу "Хресна дорога ненародженої дитини"

Крізь мене пролягає дорога,
Яка кожною клітиною проявляється.
Зі мною воюють люди – тривога!
Та я програю їм, не опираюся.
Мені б не воювати із собою,
Бо негативом оточуючим відбиваюся,
Я протікаю атомами матеріалізму,
Який тут характер, яка тут харизма?

Крізь мене проходять океани,
Які породжують сумніви,
сумно їм
Війна продовжує війну – божевільну…
ось суть війни
Мені б не воювати із собою,
Бо тоді на мене постає світ суворо!
Який іде впевненою ходою,
Я зупиняю його словами, написані рукою худою,
І намагаюся бачити Бога всюди,
А не треба намагатися,
Треба дарувати добро людям
Навіть коли битимуть і насміхатимуться.

Тому бути чесним із собою спочатку,
Бігти на осліп жаданням відмовляюся,
Забути про мрію, залишити на землі печатку…
Крізь мене пролягає дорога -
Кожною клітиною проявляється.

З твоїх очей ллється долина,
І сяйво її обов’язково долине
У світ до таких самих посланців,
Які описують тебе – Життя, не жаліючи пальців?!
Крізь мене проходять морозом,
Енергії емоцій людей нерідних і близьких,
Не сприймати їх, то бути ні з ким,
Бути низьким
в безкінечному міліярднику,
У цьому шумі впізнати тишу
Не ховаючись…

2012

З Божої Волі серце розквітло,
Квіти взялися кохати весну,
Музика плаче на місяць з-під липи,
Це мабуть солод зі світлого сну.

16.06.2012р.

Асоціація
Із пам'яті життя спливає образ,
Із паралелей – вишкір кривизни.
В уяву цілить алегорій кобра,
випльовує отруту новизни.

Байдужість
З безпам’ятства черпаєш забуття
і, збудувавши свою хату скраю,
терпляче ждеш, коли святе життя
благословить твій хресний хід до раю.

Батьки
Кого ми любим, тих не має поруч.
Їх вища сутність – праведність свята,
крокує геть. За нею часу обруч
ховає слід в площинах небуття.

Брехня
Солодка патока. Не знаю,
чи правда це, але звикаю
до проголошених свобод
у колі зраджених чеснот.

Вічність
Це океан, в який щодня пірнаю.
Це шлях кільця до зоряного раю.
Що без початку – не закінчиться колись,
лиш просить смерть: за мене йди помстись.

Вибір
Роздоріжжя. Три дороги.
Ще й стежинок тридцять три.
Завагались думи-ноги.
В різні боки дмуть вітри.

Вік
До поєднання світла й тіні,
в напій пекучої жаги
я додаю солодкість ліні,
щоб спіхом не ішли роки.

Всесвіт
Дивлюсь у небо. Міріади зір
тяжіють сивиною над віками
і часу віз гуркотить з чорних гір
всесвітніми чумацькими шляхами.

Герой
Хай леза днів і темінь застороги,
хай путь слизький і втома на плечах,
та він іде, кидаючи під ноги,
спокусу жити у рожевих снах.

Горе
Немов би в осад випала душа –
так холодно і тоскно в порожнечі,
де янгол смерті дістає меча
і вщент руйнує непорушні речі.

Дорога
Іду не поспіхом, а так,
переставляю ледве ноги
і дослухаюсь: свисне рак
на тій горі, що близь дороги?

Духовність
До світла тягнуться бажання та роки,
де мудрий хтось з печальними очима
немов стоїть на відстані руки
за надважкими, як душа, дверима.

Життя
Народження. Дорога. Потім смерть.
Нема нічого. Тільки втома шляху.
Це звична для людини круговерть,
де кожний день, як сходинка на плаху.

Закатовані
Якби ту кров не випили часи,
якби життя не затягнуло рани,
нам й досі б снились мертві голоси
з надією, що судний день настане...

Минуле
Мимо проходжу. Позаду –
сіамська потвора днів.
Звично дивлюся на зраду
дитинства намріяних снів.

Надія
Коли останній з армії років
знесилений, поникне головою,
в журливім хорі мертвих голосів
почуєш ти: не бійся, я з тобою.

Осінь
Роздмухавши щоки, вітер
у кожну шпаринку дме,
натхнення багряних літер
з абетки згасання рве.

Пам'ять
Стирає час у матрицях душі
образи біль і щастя насолоди,
стирає ненаписані вірші,
мов жовтий тлін осінньої природи.

Полювання
Не яблук паперових серцевина,
а біль життя приваблює стрільців.
І смерть вовчиці – зоряна година
для них самих та їх підручних – псів.

Прірва
Стоїмо на балконі.
Мотузок під вагою білизни провис.
За спиною голосом хриплим ліфтера
янгол з неба: кому вверх, кому вниз?...

Смерть
У судний день, в останню мить розлуки
попросиш тихо: Боже, не карай...
Чиїсь холодні та байдужі руки
тебе віднесуть у такий же рай.

Сонце
Доторкнеться лиш ніжно руками,
враз загояться болі та рани.
Надихнувшись флюїдами зірки,
ми клонуємо муз із пробірки.

Совість
Заколисана, загодована,
міцно спить вона, добре схована.
Не дитя душі, не прозріння біль –
завдовжки з життя оправдання хміль.

Спокуса
Розкішне тіло. Хтивий блиск очей.
Цнота душі висить на волосині.
Сідлай скоріше трепетних коней.
Твої бажання... В чому вони винні?

Таїна
За паралелями світів
я лезом мрії краю
таємне сховище богів –
дотичні кола раю.

Щем
Солений вітер забринить
на віях, горем обважнілих.
Сльоза порве тужливу нить
із дум, у серці наболілих.

Час
Тече назад рікою мертвих митей,
у даль струмить ручаями живих.
В тій бистрині поміж бажань розлитих
нема твоїх напоїв молодих.

Давно від атеїзму прохмеливсь –
І слава Богу!
З Господом стосунки
Я налагОдив,
Тихо помоливсь
У храмі головному...

Ті три сумки,
Що на сумськім зображені гербі,
На три суми колись перетворились
Для мене, сироти.
Тепер собі
Кажу:
"Неправі судді помилились...".

Я не бродяга й не прохач з доріг.
Живу в Луганську.
А до Сум приїхав,
Щоб дати лад своїм життєвим віхам,
Підсумувати все, що зміг – не зміг...

Тепер, мабУть, не скоро прилечу
На Псло й Сулу. А може, що й ніколи
Не прилечу. Тож ставлю я свічу
Перед нестрогим образом Миколи –
Угодника... Хай добрий Миколай
Простить мені гріхи і перегріхи...

В Луганську не едем,
І тут – не рай:
Повсюдно дістається на горіхи.

Вселенська тиша виповнила храм.
Спасибі Спасу,
Ще й уклін мій Долі,
Подяка найщиріша всім вітрам,
Що гнули й не зламали в дикополі
Мою тополю...
Дякую тобі,
Великий Боже вічно триєдиний,
За все, що дав,
Що є в моїй судьбі,
З чим я дозрів до образу людини
І сина української землі!

Я знаю стільки, що пора вмирати...
Але ж – доволі суму і жалів! –
Ще стільки треба сіяти і жати.


2005

Слава страстям Твоїм, слава довготерпінню Твоєму, Господи.

Пуста слава... Ми часто бачимо похорон, або похоронні процесії, бачимо, як багаті люди купують дорогі труни, багато квітів, вінків. Запитаймо себе - для кого та пуста слава? Для родини? Вона скоро забуде. Для померлого? А чи потрібна їй чи йому? Але якщо би ті гроші зібрати і дати на Григорянку і на 10 Служб Божих, яка би велика користь була для тої душі! Втікаймо від пустої слави за життя і після смерті. Пам'ятаймо, що Ісуса Христа проводжала до гробу горстка людей, і та горстка людей з ним прощалася. Але той гріб Христовий заяснів блиском, славою і величчю третього дня. Живи так, працюй так, щоби і твій гріб заяснів ясністю Божого Лиця.
Мій Христе, переді мною шлях, і пройти його мушу так, як Ти. Перед кожним із нас є дорога. Коли і в який спосіб та дорога закінчиться, ми не є певні і то є велика таємниця для нас. Але ми мусимо пройти ту дорогу.
Коли йдемо дорогою життя, ми зустрічаємо багато різних людей. Але, Христе, хто би то не був, дай всіх любити так, як Ти. Мій Христе, навчи мене згоджуватися з Божою волею так, як Ти згодився в Оливному городі, коли клякав, підносив Свої руки до неба і просив: "Отче, хай мимо мене пройде ця чаша, але не як я того бажаю, а так, як Ти хочеш". Ти прийняв ту чашу. Мій Христе, перейду я ту дорогу щасливо, якщо не буду надіятися на свої сили, свій розум, але своє життя віддам в Твої руки. Бо йдемо ми у темряві по землі, спотикаємося, падаємо, грішимо, сповідаємося, користаємо з ласк Божої доброти і милосердя в Св. Тайнах, а через деякий час прощаємося зі всім і йдемо до тої вічної Батьківщини.
А коли ми падаємо і нарікаємо, плачемо і не знаємо, як зарадити, який знайти вихід, пригадаймо Воскресіння, пригадаймо, як той гріб Божий жалобний замінився радістю і це додасть нам сили, відваги і мужності.
Часто розважаймо про ті речі, особливо коли нам тяжко, коли маємо хрести, коли нам здається, що вони є дуже тяжк, але той хрест нам відкрив Небо.
Христе, дай ту життєву дорогу пройти так побожно і свято, щоби після смерті успадкувати вічне, щасливе життя в небі. Амінь


Останнє, що у Неї ще було –
Знекровлене стражденне тіло Сина.
Немов малому, пестила чоло
І плакала – уже не голосила.

А поховати треба все одно,
Хоча і Бог, та мав людську подобу.
Сповите в плащаниці полотно,
Ісуса тіло вкладене до гробу.

***

Через віки у сьогодення міст
Прокладено Спасителем з любові.
Щороку настає Великий піст –
Час роздумів про стації Христові.

Серед квітучих і духмяних шат
Землі, що дочекалась воскресіння,
Розкаяна очищена душа
Отримує надію на спасіння.

Я був там де ловили тишу,
Де куполи чіплялись в хмарах пишних,
Там ллється молитва спілої вишні.
За наші гріхи, щоб ми із них вийшли,
За наше лінивство, за нашу сонливість
Простору власного приріст
Являється світло,
На мілісекунду я став отим свідком,
Де в піднебесній, ловлячи тишу,
Побачив тих, слова яких пишу.
То вітер нишком крізь мої вуха
Продиктував Його Присутність –
є у нас духом.
Який можна почути будь коли, як і будь де -
Уважними до явного будьте!
Навіть у днях які «величаєте» будні,
Крізь думки ви є присутні.
В спокої і тиші
Без суперечок, війни і без бою
Настільки це близько!
Якщо чесні з собою!

2012

Мене надихає ніч,
Довга дорога додому,
Над головою зорі
Впускають й опускають додолу
У довгу дорогу до себе,
У віддзеркаленні космосу,
Який впіймати й тримати
Без рухів, без фокусів
Я знаю - це можливо,
Але так багато галасу
Через те, що неважливо
Через це стільки пафосу.
Рівно в четвертій ранку
Я втікаю шляхом молочним,
Галактики вказівники,
Серцем хоча б бути молодшим
За мною стежать
Режисери «Шоу Трумена»
У цьому світі тихо,
Моєї форми тут нема,
Якщо болить то окремо -
За цим спостерігаю із глибини
Мої ноги – дерево,
Коріння - звідти, де до появи ми були
Довга дорога до себе
У віддзеркаленні Всесвіту безмежного
Я тільки передаю послання,
Надіслане із веж його

2012

Зіграй на моїй душі, музико,
Розвій печаль і біль кинджальний,
Болегамуючу дію духмяного базиліку
В пісні спокійній, надзвичайній

Чайний запах задурманить вкотре,
Та другий день поспіль хочеться спиртного
Звідки беруться спокусливі акорди? -
У композиціях, які від Бога!

Якщо відвертість збудить совість,
То струна кожна заграє чисто.
Нехай серця відчувають невагомість,
Коли побачать, що добро є дійсно.

Зіграй на моїй душі востаннє,
Я все віддам за оту секунду.
Коли по всьому світі мир настане, -
І цю мить ніколи не забуду!

Слава страстям Твоїм, слава довготерпінню Твоєму, Господи.

Ісус Христос на хрест поклався Сам, прибили Його до хреста, але зійти з хреста Сам не може. Хоч пророкували Йому: "Якщо Ти Син Божий, зійди з хреста, спаси сам себе і нас". Никодим і Йосиф знімають тіло з хреста і кладуть Його на лоно Многостраждальної Діви Марії. Син і Мати разом. Отут є та правдива жертва, отут є та вірність материнська. Не зламалася, хоч певно диявол спокушав і казав: "Маріє, прийшов кінець. Вже Твій Син вмирає і яка користь для Тебе з того?". Певно, диявол і темні сили сміялися, але Мати Божа вистояла.
Маріє, як часто і ми в своєму житті переживаємо тяжкі хвилини, як часто і наші родини переживають прикрощі. Скільки ми маємо сьогодні матерів, які покинули і забули про своїх дітей, скільки маємо сьогодні дітей, яких виховує вулиця, дітей забутих і опущених. Нехай, Маріє, за Твоїм прикладом, кожна мати застановиться - Ти не покинула своєї дитини, Ти була з нею до кінця. Так і ми в наших родинах маємо бути до кінця, вистояти в щасті чи в недолі, щоб перед Богом виконати обов'язок свого стану, свого покликання.



Від ворогів ховала, берегла,
Леліяла, ночей не досипала…
Якби ж дозволив хто, якби ж могла -
Сама б за Нього в муках потерпала.


Не втік, ішов до самого кінця,
З любов’ю зносив біль, знущання, кпини...
Зняли з хреста не злодія - мерця –
Єдиного ЇЇ Святого Сина.


***
Де грань між благодаттю і гріхом,
В житті непросто іноді збагнути
Хоча ідеш і праведним шляхом -
Усіх спокус однак не обминути.

Прошу, щоб підказав і допоміг.
Цілую закривавлені зап’ястя,
Цвяхи виймаю з Найсвятіших ніг,
Коли іду до Сповіді й Причастя.


>>
змісту циклу "Хресна дорога"

Разом прихилимо коліна
Молитву радісно вчинімо.
І хай зійде дев'ятичинно
Господня благодать і змінить

Марнот мінливість швидкоплинну
На упокореність Причині,
На істинне і на безцінне.
Співаймо "Іже Херувими..."

Возниспослються нам незримо
Дари духовні. Ми ж сумлінно,
Безбоязно і неодмінно
Хвалу Творцеві вознесімо.

Прибиття до хреста

Терпіння, і моя смерть відбувається згідно з правом. Правом, яке встановили самі люди. Усі ці права ведуть лише на хрест, з усіх них повстає хрест. Чи життя, котре тепер знищується, не нагадує хресної дороги та хресної смерті? І мені без різниці, яку назву дадуть для заспокоєння самопочуття: «операція», «переривання вагітності». Знаю лише одне: я мушу померти, мене чекає смерть. Страшна смерть в нелюдських тортурах зі свідомістю, що всі чекають, коли я нарешті зникну з цього світу. Ісусе, котрий через смерть на хресті визволяє і з'єднує родини, вчини щоб право мордування зникло з поверхні землі.
(Починаючи з цієї стації і надалі, мова від першої особи у вірші – матері ненародженої дитини)

Ісуса прибивають до хреста.
Ростуть Його, страшні й без того, муки.
Бліді, від болю скусані уста,
Пронизані цвяхами ноги й руки.

Чому? Чому мені не стало сил
Уберегти, відстóяти, любити?
Уже не буде моря у вітрил,
Бо до хреста весна твоя прибита.

В утробі убиваючи маля,
В душі вбиваєм Господа Ісуса.
Гріхом кривавим скроплена земля,
І ті гріхи примножує спокуса.

Мовчать від болю скусані уста,
Кричить моя найтяжчая провина.
Не розпочнеш із білого листа
Життя, убивши донечку чи сина.

>>;
o Використано фрагменти із одноіменної книги. Ів. Франківськ. Нова зоря, 2008р. >>
змісту циклу "Хресна дорога ненародженої дитини"

Зривання одягу.

"Придивляюся уважно до нового стану Твоєї муки, Господи! Здирання з Тебе одягу причинило подвійний біль: перший - фізичний. Відкрилися рани, до яких присохла закривавлена одежа. А другий - моральний, насміхання з людської гідності. Усе це не мало жодного значення для вояків, які в такій ситуації могли на безборонній людині вилити свою злобу, ненависть. Господи, і мене трактують так само. Моя мама каже, що якби я народився, то погіршив би фінансовий стан та добробут. Батько бачить у мені перешкоду на шляху до його службового росту - кар'єри. Лікар, який буде робити аборт, знає, що добре заробить. Всі вони мають вигоду, їх совість мовчить навіть у ситуації, коли стоять перед мордуванням людини, мордуванням своєї власної дитини. Тепер вони знімають маску людяності. Я вже не вірю, що ці люди здатні на любов. Ісусе, дай благодать прозріння тим, хто за всяку ціну прагне особистої вигоди - навіть за ціну смерті власної дитини..."

Все ближче до останньої межі...
Христа одежу, що просякла кров'ю,
Здирають вояки. Гріхи чужі
Спокутує Він з болем і любов'ю.

Мою одежу також розірвуть -
Плаценту, у якій я мав зростати,
А тільце безпорадне розітнуть,
Щоб легше з лона матері дістати.

Я відчуваю - боляче і їй,
Та все ж не хоче від гріха звертати.
Не стихне, мамо, цей нестерпний біль,
Тобі з ним жити, а мені вмирати...


>>;
o Використано фрагменти із одноіменної книги. Ів. Франківськ. Нова зоря, 2008р. >>
змісту циклу "Хресна дорога ненародженої дитини"

Ех, Ви людоньки, рідненькі,
Милі мої простодушні, -
В Нас Земля - одна є ненька,
Хоча ви, напевно, в курсі.

В Нас життя одне – маленьке -
Це також Ви підучили,
Тож ідіть вперед легенько,
Вам на зустріч прийдуть сили.

Коли пишу від серденька,
То це є, напевно, щирість.
Ех, Ви, людоньки, рідненькі, -
Я ж із Вами всіма виріс.

Ми страждаємо в печалі,
Сміємося, коли добре,
Так було, є й буде далі,
Тож приймаймо це хоробро.

Простота життя - у кайфі,
Весь секрет - в одному слові,
Коли вже немає зайвих,
Коли Всі живуть - в Любові.

2012

Над хмарами - мрія,
над водами - води.
Над космосом - святість,
над розумом - сон.

Чи мислю, чи дію,
та сходить зі Сходу
Сподівана Радість
зі світлих ікон.

Стежки - у безмежжя,
Без них - безнадія.
Ще є сподівання,
точніше - проста

і світла, бентежна,
примарна надія -
із чистим сумлінням
зустріти Христа.