У морок сну занурюється світ...
Все ближче край, за котрим невідомість,
Куди Душа, зігнувшись від утоми,
У свій останній вирушить політ.

Аби навік зректися порожнеч,
Себе пізнати в поступі невпиннім,
І з каяттям за всі свої провини
Тягар важкий позбутися із плеч.

Від самовтеч, згорання і терпінь
Іде Душа дорогами по колу
І до стократ зростаючого болю
Вертає знов, немов у власну тінь...

Тоненька цівка тіні від Душі
В могутню річку може розростися -
Як прийде час і янголи у висях
Напоять Душу в райському дощі.

І не злякають темінь, прірва, край
Душі, що прагне світла доторкнутись,
І осягнути світу вищі суті...
Та доки ТУТ - за грань не зазирай!

Хай не міліє річище Твоє
У веремії вічних перероджень,
Міцніє дух у кожнім з нових сходжень
І світ радіє - Ти ж бо в ньому є!...

Як обрій замикає небом землю -
Ми світу пізнаємо таїну.
Занурюється світ у морок сну...
Лише Душі окриленій не темно!
28.01.2011р.

***

Побільшало неба на звук,

Наблизилось сонце на милю.

Чийогось тепла відчув хвилю.

У трепетнім дотику губ.



***

Подихом вітру до тебе прийду я,

Ласкою співу пташини зігрію,

Смутком далекого світла овію,

Теплою хвилею ніжності вкрию.



***

Листком осіннім висотіє,

Самотній обрій в далині.

І без окриленої мрії

Туди, не вибратись мені.


січень 2011

Багато зараз, як в часи Христові,
месій-пророків з префіксами "лже".
Чомусь нам мало вічної любові,
нам треба, хай нікчемну, аби вже.

І плачеться, і платиться немало
за жалюгідний відблиск почуття.
Ридає в піднебессі гірко Ангел
над нашим понівЕченим життям.

...А ми на цій землі - не випадкові.
Принаймні, намагаймось віднайти
любов, надію, віру - в Божім Слові.
Сказав Він кожному: "За Мною йди..."

2007

Так хотел познать я Истину,
Бог судья, мне это не дано.
А так жить хотелось искренне,
Но и это мне не суждено.

А любить хотелось до забвения,
До потери разума и чувств,
Все прошло, рассыпалось в мгновении,
Лишь осталась маленькая грусть.

И застыла боль разочарования,
Раны лечит сильная тоска,
А уста хранят твои молчания,
А в душе таится пустота.

И осталось жить тебе в неверии,
И хранить оставшиеся дни,
Зло, ненависть и высокомерие
Будто бы ты лучше чем они.

И уйти когда наступит время,
Оборвав последнюю нить,
Потеряв свое бремя:
Основной инстинкт – жить.

20**

Сум...
Одинокий, шляхетний сум
Від глибоких, бездонних дум,
Від безсонних важких ночей,
Від байдужих людських очей.

Сум...
Ув обіймах далеких зір,
На вершинах самотніх гір.
У потоках глибинних сліз
Одинокий, дрімотний ліс.

Сум...
В техногенній пустелі дів,
На абстрактній арені слів,
У рутині буденній снів,
На долоні лукавих днів.

Сум...
Вириваюсь з його обійм,
Утікаю в країну мрій.
А він тінню услід іде,
І однако наздожене.

Одинокий, шляхетний сум
Від глибоких, бездонних дум,
Від безсонних важких ночей,
Від байдужих людських очей.

20..

Святим Духом,
Наполняется чаша Души
из родника Истинной Любви.
Изобилие Радости Ее
Светом озаряет миры.

Богом, нам богатство-Земля нам.
Землянам, свобода вибора, - Жить,
в Свете Радости Добра,
или, - сорваватся в пропасть Ада.

Сегодня, иду к первому-Единому
и Господу благо дарю.
Он подал мне руку -
Радость - МИР - Люблю!!!

2009г.

Мені сьогодні легко на душі

Аж якось надто... , легко, як ніколи.

В небі моїм курличуть журавлі

І солов’ї співають край дороги.



Це келих з щастям по самі вінці,

Це вітерець жаданий прохолоди,

Цей день - бальзам, для спраглої душі

І крихта волі в жмені насолоди.



Мені сьогодні легко на душі

У серці рідке, дивовижне свято.

Сьогодні навіть дихають вірші

У сяйві ліри пишним ароматом.



Ці відчуття, як хміль у голові

І роєм линуть погляди любові.

У товариськім мило так гурті,

Коли навколо близькі і знайомі.



А завтра, мабуть, хлинуть знов дощі.

Повіють знову думи прохолодні.

І так самотньо стане на душі...

Та буде це вже завтра, не сьогодні.



Мені ж сьогодні легко на душі...

2011

Господь мені дарує срібло,
Снігів брильянтову іскрінь,
Січневих риз оздобу білу,
Віхол хоральну гомонінь.

Мене, заблудлого нікчему,
Знайшла Його Свята Любов,
І погасила пломінь щему,
Яким скипала в серці кров.

О ні ! Я цього не достойний !
Я так далекий від небес...
Життя – суцільний біль незгойний,
Упавши під гріховний прес,

Крушилося… Мій дух розбитий
Випльовувала страдна плоть…
Та я, ще не на смерть убитий,
Терпляче ждав Тебе, Господь !

І Ти прийшов ясним прозрінням,
Яке буває раз в житті.
Душа моя з благоговінням
Прийняла Істини Святі.

Тобі хвалу і пісню вдячну
Тепер співаю з дня у день,
Покинувши буденність лячну
Заради Вічних Одкровень.

Псалмів кадіння молитовне
Здіймаю щиро до небес
Христу… Він царство зла гріховне
Здолав і в третій день – Воскрес !

Його Тріумф і Перемогу
Довічно славитиму я,
Заприсягнувши вірність Богу,
В Якому вся любов моя…

Чехов писал и писал; а у каждого мера
Весен и весей своя, не сегодня сложилась.
Суть не в клубничке. Не нужно совсем адъюльтера.
Боже, полцарства отдал бы за тонкость и живость.

Здравствуй, мой свет невечерний. Живая прохлада.
Легкий воробушек взгляда и краешек речи.
Глядь, и не рада; потом и опять-таки - рада.
Нет, все равно заменить это скучно и нечем.

Так и в рассказе, ей-ей, огонек не затушен
С верой, что непотопляемы грани натуры.
Глянет какой-нибудь Кашин, какой-нибудь Хрюшин.
Дама и дама, - он скажет, - ну, Гуров и Гуров.

Пусть ухмыльнется, но только оставь напоследок
Что-то еще понежнее, а то не заплачем.
Свет невечерний беседок неверен и редок.
Мир этот пристальный был бы напрасен иначе.

2009

Судити інших -
Справа легка.
Себе судити -
Дуже важка.

2010 р.Б.

Буває, дівчина кирпата
Із невеличкого села
Листа "щасливому солдату"
В якусь частину відсила.

Наївна молода "незнайка"
Не відає, що десь вночі
Їй писарчук складає байку
Під регіт ротних хохмачів.

Так само щире Боже Слово
На сміх, не знаючи, беруть,
Небесне зводять до земного,
Низьке шанують, стережуть.

Любови слів не хочуть знати,
За злісні вчинки жаль не йме.
І я "щасливим" був "солдатом" -
Не розумів колись Тебе.

І навіть не хотів читати
Твоє письмо - листа до нас,
З дітей Твоїх посмів сміятись,
Ганьбив Тебе тривалий час.

Скасуй невігластва "заслуги",
Прости незнання помилки.
Тепер пишу Тобі, як Другу,
Листа із легкої руки.

21.06.2007

Дорога в кожної людини є своя
І доля щоб дорогу відшукати,
А може не знайти ніколи – в кого як.
Заздалегідь не можна цього взнати.
Ще в кожного за спиною є хрест,
Який несеш до своєї Голгофи.
Їм наділив турботливий Творець
Щоб відміряв уважно свої кроки.
Хтось швидше захотів дійти і впав,
Піднятись буде важко, хрест – не голка.
Тому не поспішай робити справ
Допоки не сягнеш в них дійсно толку.
Твоє життя – хрестовий твій похід
На поклик серця а не за скарбами
Від Бога … і до Бога, через світ,
Який не світить тобі ліхтарями.
Проте, якщо ти сильний, то дійдеш
Зійдеш на хрест, що звичним став вже тобі,
Вінок із терня на чоло вдягнеш,
І Бога знайдеш у самому собі.

2008р.

Татьяне Зыковой


Забытый в полузахолустьи
Стоит, как будто ни о ком,
Ни счастью преданный, ни грусти,
Высокий двухэтажный дом.

Немолод дом и деревянен,
О нем известно наперед:
Сквозь щели у закрытых ставен
Никто в нем никого не ждет.

Вокруг него такие кущи,
Тучнеет среднерусский злак.
Нет, дом, пожалуй, незапущен -
Запущен в нем один чердак.

На чердаке и ночью жарко,
И пыль, и стружка, и печаль,
И с видом свертка и подарка
В нем обретается рояль,

Что многих бед ежеминутней,
От паутины изнемог.
И вот, порой за этот "Блютнер",
За этот "Беккер" сходит Бог.

Зачем же не в глуши Дакоты?
Бог весть! Кто знает, почему
Засим Господь бросает ноты
В оброненную полутьму?!

Навек сраженный антуражем,
Рояль дрожит - и жив, и горд.
Аккорд сменяется пассажем,
Вновь наплывая на аккорд.

В безвидной тьме клокочет магма,
Мерцает лилии очин.
Оркестный мир привычно загнан
В потоке звуковых лавин.

Но каждый звук отдельно дорог,
Как все, как лучшее вино,
Сквозь запах ссохшихся распорок
Что влито и воплощено...

2009

Сумний мій янголе,
У чім твоя провина?
За що покарано тебе
Земним життям?
Сумний мій янголе,
Чом світу половина
Тебе не відпуска
З своїх життєвих драм?

Мабуть не так тобі
У цім нестерпнім світі,
Де вперто холоди
Обвітрюють серця
Заручників життя,
Приречених прожити
Без сповіді й без мрій,
Без віри й каяття.

Сумний мій янголе,
Щоб виплакати драми,
Даровано буде
Іще одне життя -
Один маленький шанс
В борні зійтись з вітрами,
На гострі відчуття
Пошматувати час.

Тримаєш у руках
Абетку мрій схололих,
З абзацами думок,
Таких не янголиних…
Не відаєш про страх,
Не чув про мартиролог -
Ти мало не пророк
У цих земних хвилинах.

Як вирок – суєта,
Земних шляхів орхестра.
Судома тіл і душ –
Агонія життя…
Юродивий поет
Зігріє в анапесті
Й розіп’єте на двох
Останнього пиття.

Сумний мій янголе,
Щасливого польоту!
Цей світ, тобі чужий,
Замолить давній гріх.
Тобі вже не чекать
Тут благ аерофлоту.
Не забрудни об мир
Пречистих крил своїх.
08.11.2010

Ти у Всесвіті вічний,
Ти над Всесвітом чиниш величне.
Недосяжні уму
Всемогутнього грізні чини.
Спалах світла вночі
І безмежні простори космічні
Про могутність Твою
Повідають людині вони.

Придивлюсь до земних,
До небесних творінь придивлюся –
В серці вражень усіх
І захоплення не утаю…
Дивно створене все !
Я до Тебе, мій Отче, вдаюся,
Бо в любові святій
Суть земного життя пізнаю.

Хвала кайданам.. канчукам..
Лукавим пахолкам й богам..!
І проживем... як прожуєм...
Не запідозривши й на мить ,
Що Воля під цим Небом є.
Що на Землі є щось Своє..
За що не шкода спопеліть
Й так любо вогора убить
І кров"ю чорною його
Єдиний Рай свій окропить.

Обняте білими крильми
Моє подвір’я.
На чистих аркушах зими
Треную зір я.

До болю сліпить чистота
Уважні очі,
Немовби з’явлення Христа
Посеред ночі.

І вже молитвою несусь
Крізь заметілі
По одяганки, що Ісус
Дарує білі.

Митець

Чи є пророк,
щоб був не від Творця?
Чи сонце є,
яке би не світило?
Так і не має
генія-митця,
Із уст якого
боже б не сходило.


А як і є,
то він не від Творця.
Не сонце це,
якесь нічне світило.
І навіть він –
не ранішня зоря.
Лише блудливе,
місячне страшило.


Бо з уст його
не слава, а іржа.
В очах - не іскра,
вигоди зубило.
В рядках не правда,
а гірка смола.
Таке собі,
словесне мотовило.


Ну а поет
запалює серця.
І не лукаво чинить це,
а щиро.
Його слова
вертають до життя.
Талановито, мудро,
справедливо.

2010

Спаси нас, Господи, спаси
Від вавілонського розтління,
Від пут лукавих сатани,
Жбурляння в ближнього каміння.
Від братовбивчої війни,
Від тісноти, вельмож свавілля,
Від всіх мерзот земних спаси,
Не приведи до божевілля.
Від многобожності храни,
Нас збережи в єдиній вірі,
Щоб православія стовпи
Не розхитали маловіри.
Від отих ідольських принад,
Поганського стовпотворіння,
Від блуду, скверни і стократ
Того, мамоновго служіння.
Й тупого леза суєти.
І від словесної прокази.
Звільни нас, Господи, звільни,
Зішли свої дороговкази.
Прости нам, Господи, прости,
З правиці дай своєї сили,
Щоб розступились вороги.
Молись за нас, Володимире,
Щоби не темряви сини
На Україні царювали.
Зішли нам сина ізгори,
Дай пастуха нам для отари.
Спаси нас, Господи, спаси.
На люд цей вилий розуміння,
Від всіх марнот убережи
І приведи на шлях спасіння.

2009 р

Літо - пізнання Бога,
літо гарячих сліз,
літо - уже якого
більше не буде...
Ніч.

Довга, важка, тривожна
вогник його погас,
більше йому не можна,
вже не його
це час.

Скрізь проникає вміло,
тлінними б’є крильми,
воно іти не хотіло,
мусіло щоб
піти.

Тихо уста шепочуть,
знають, що не прийде,
знають, але так хочуть,
прагнуть
понад усе.

Літа того п’янкого
змучена зве душа,
хоче його одного,
прагне його
тепла.

На полотні у ночі
сіра, чужа стіна,
б’є сліпотою очі,
спрагою їсть
життя.

Стало тепер без сенсу,
втратило всякий зміст,
спокій палить шаленство,
Ти - дивовижний
гість.

Спогадом дай торкнутись,
мить побувати в нім,
в літо моє вернутись,
в його блаженство
мрій.

В літо пізнання Бога,
в літо гарячих сліз,
в літо, уже якого
більше не стріну
тут.

2010

Час такий невблаганний, допоки його не підкориш.
І любов невідома, допоки її не приймеш.
Ми зайшли так далеко, що страх нам підточує корінь.
Ми забули життя, але ми пам’ятаємо смерть.
Ми забули, ким вчора були і ким стали сьогодні.
Ми чекаємо дива, згубивши себе у світах.
Ми не бідні, не хворі, ми просто нестерпно голодні
дрібки правди про нас, що мов квітка в душі одцвіта
ще з сотворення світу…
То дай же нам пам’яті, Боже,
тої сили святої хоч крихту в собі віднайти,
що творила галактики, землю… а нині неможем
ми самого себе у собі віднайти й вберегти.
Нас долають хвороби,
лякають слабкі,
гнуть бездухі,
ніби нам всеодно. То чого ж тоді плачемо ми?
Дай нам сили піднятись з руїни і тілом і духом.
Не рабами своїми Ти нас породив, а дітьми.
Дай нам пам’яті, Отче, згадати з якого ми роду.
Дай нам мудрості бачити в кожному Твоє ім’я,
Бо хоч дивимось ми один одному в очі так гордо,
а насправді лише демонструємо власне життя.

Растаял звук последнего аккорда,
Прислонилася к грифу гитары щека.
Наступила короткая пауза у костра.
Молчали, грея руки, пришедшие друзья.
Один из них молвил слова:
Извините добрый человек,
В песне Вашей мудрые слова,
откуда у Вас такие знания,
кто Вы, и откуда?
Отвечаю: Спасибо за внимание,
Спасибо, за теплые слова,
А Знания - от Бога.
Родился в Украине
И Я, такой же, как и Вы, просто
Знаний немного больше у меня.
Господу Благодарю!
Он Жизнь мне дал
И испитания, чтобы духовно,
В МИРЕ и миру,
Крепла и росла моя Душа.
Чтобы училася, в каждом миге Бытия,
В смиреньи кропотливого труда.
Знания - Свет, Незнанье - Тьма.
Знаю, ожидают чудесные моменты
В будущем меня.
Сегодня, многое удается и, сопровождает Благополучие меня,
Ибо, Он и Я - Едины всегда.
По пришeдшему сроку все
Возвращается на круги своя,
Так гласит пословица, Друзья.
В ней, - Истина Мироздания.
Вновь воцарилась тишина и,
В ее пространство, поплыла
Нежная мелодия гитары и костра.

То гнів, то страх...
Образи і провини...
А розум - куций підпанок,
не пан, -
якщо царює над усім гординя,
страшний самозакоханий тиран.
Промінчик щастя
чи ковток натхнення,
усе в її очах -
зола і тлін.
Нічого не сахається,
окрім
єдиного суперника -
смирення.
Від нього лиш тіка,
мов чорт од ладана -
маліє... даленіє... пропада...
Благословенна
сила нерозгадана
смиренної душі,
що не вклада
з мерзенною огудою
угоди
і не плекає помсту.
Далебі,
смирення - це не рабство,
це свобода
від ницього тирана
у собі.

2010

Можеш мене добити,
можеш кидати камінь;
я не скажу ні слова,
липи загоять рани.
Можеш мене роздати
світу, книжкам і мурам,
можеш мене продати
п'яним і добрим друзям.
Можеш мене сховати
в шапку або в долоню.
Можеш! І я, напевно,
просто тобі дозволю...
Не запитаю, нащо
все це потрібно далі.
Хто ти, коли не Юда?
Хто ти, коли не Каїн?

2009-2010

ілюзія а ти у ній живи
загострюй пазурі вивищуйся над братом
відомим стань у брязкальцях кривих
відтворюйся – воїтелем наратором

вправляйся в пишномовстві і брехні
одне від іншого впритул не розрізнивши
святе у найбруднішій ворохні
закопуючи в кучугурах віршів…

поете проти тебе всенький світ
«пропало…» пишеш а читають «браво»
і вимагають гострої приправи
твоєї крови – закріпити міт

мовляв сердега – не від світу він
не вміє жити от хіба – у творах
де розтирає між рядків на порох
самотнє серце рéчене на згин

Ти для мене ніхто,

Лиш альбомна сторінка.

Я любила тебе,

Та любов та гірка.

Я кохала тебе,

Я літала на крилах.

Ти – повітря моє,

Як зірка єдиний.

Затулила хмаринка,

Твої ясні очі.

Розлюбив ти мене,

І з неба зіскочив.

Я зосталась одна,

Бо я сильна, напевно.

Ти залишив мене,

Не любив,напевно.

Дав надію мені,

Я весь час чекаю.

Бо наївне дівча,

Десь набачило раю.

Відпусти мою руку,

Я твою не тримаю.

Не потрібно мені

Ні гаю, ні раю.

Я забуду тебе,

Я не можу так жити.

Як так можна кохать?

Хочу в землю, закритись.

Ти для мене ніхто,

Лиш альбомна сторінка.

Вирву з серця її,

Тільки як це зробити?

2010

І таке в житті буває,
Хочеш раю? А немає)
Треба жити, посміхатись,
Та назад у дім вертатись.
Не стояти при дорозі,
При розбитому порозі.
Ми сильніші, за ті чари,
Що наш розум затьмарюють.
Ми сильніші за ті, ночі,
Де кохання сліпить очі.
Ми вже сильні були вчора,
Ще сильніші будем завтра.
Бо нема такого сонця,
Без якого у віконця
Серце тихо помира.


2010

Я все одно люблю, й любить не перестану,
Ц е щастя нам дається раз в житті.
І щоб ви не казали, і щоб ви не писали
Любов дає нам крила – тож лети!
Лебідкою у небо, полину, я в широке,
Заграюсь пелюстками, своїх вечірніх сліз…
Я знаю, що кохаю! І сльози ті, з думками
За мить зігріють серденько мені.
Я вільна, наче пташка, що порхає у небі,
А серце я звільняю, воно вже не тобі.
Забудь його і далі собі йди.
Ні, я не зрадник, любити тебе буду,
Бо ця любов одна й навік.
Бо ти залишив мені, частинку свого серця,
А я залишу тобі сміх….
2010

Божевільні очі... -Голодні.
В них уже заглядала смерть.
Покалічені душі... -Холодні.
В напів-темряві чийсь силует...

Ледь бреде по тім полі...хитається...
На коліна впав... - і додолу...
Йому знов хліб ввижається.
Чорна стежка догнала з дому.

Натруджені руки холод зігріє.
Вкриє сніг від біди ковдрою...
"А чи ж сит будеш мрією?!
Нагодуйте вже хоч неправдою...

Але, ні! Заберіть до крихти!
Та дивіться, щоб не вдавились!
Вам від нас більше н́ікуди бігти,
хоч я й змушений тут залишитись.

Все в останнє...іду за обрій...
Боже милий, Я МОЖУ ЙТИ!!!
Господи, тату, ти всіх зігрій!
Дай їм хліба, щоб за сонце не йшли..!"


22.47 26.11.10

«Що до того тобі?»

Скажи ж мені ти, кого покохала душа моя:
Де ти пасеш? Де даєш ти спочити у спеку отарі?
Пощо біля стад твоїх друзів я буду, немов та причинна?
(Пісня пісень 1: 7)


навіщо шукаєш персня
загубленого
і сни свої
пізнай: тебе Я веду крізь Небо, –
що до того тобі?

навіщо тебе турбує вік
і слово
і сни твої
пізнай: де пасеш отари
що до того тобі?

чи будеш ти мов
причинна
чи будеш тільки у сні
пізнай: очі немов голубині
що до того тобі?

бо коли Я сказав:
залишся
і сни ти облиш Мої
пізнаєш: Я – Лілея долинна, –
але
що до того тобі?


У Ноєвім ковчезі

у Ноєвім ковчезі
час існує
лише у формі тарілки
дотик руки
нагадує ніби
торкання голуба
голуба неможливо впіймати
і наступити на хвіст
інколи час
лише у формі тарілки
і лише на зубах
відчуваєш його
Німб


Пісня Херувимів. Соло

На мотив вірша Б. Лепкого «Журавлі»


Я стужився, душе, за тобою.
Небо зодягнув для тебе в храм.
І прийду.
І заберу тебе з Собою
на моє обійстя
у мій рай

Видиш, душе,
видиш, брате,
там летять
вервечки душ
Чути тільки: плач і скрегіт
кру!
кру! кру!

мерехтять в очах
розп’яття –
безконечний шлях
“В білих хмарах гине туга”, –
Херувим сказав.

Він стужився, душе, за тобою
Він втомився
в тебе на плечі:
І прийду.
І заберу.
І знову:
Я стужився.
Ти чому не причащаєшся душі?


ПРЕТЕНЗІЯ

не маю жодних претензій на цю землю
хай успадкують лагідні й покірні
хай успадкують ті що ім’я Бога
знайшли у найпростішім логарифмі

мені ж лишіть частинку того раю
який Тобі не встиг [забув] приснитись, Боже!
і будемо як дві великі зграї
покірні й лагідні в дорозі
16.07.2003 р.

На мотив псалму Давидового 14 (13)

Життя пливе, мов на шпалерах річка,
І кожен з власної дзвіниці б’є тривогу:
Немає Бога!
Який би взяв і вивів
з цих шпалер людину
на трави запашні
і на джерела чисті
Який, створивши день
і всякую скотину
Хіба не знає,
як спасти дитину,
що заблукала
й забрела у річку!?

«Немає Бога!» –
каже дурень в серці своїм
Й живе у лабіринті власних слів й узорів
«Немає Бога!» –
каже віри старець
Й від храму відвертається в проказах…

Роздерлася завіса –
вже-бо з неї шмаття…
За кого вмер Христос якщо
в Галгалі вже
каміння не говорить?
То й знаку вже нема на тобі Духа,
коли ріку боїшся перейти
без бука!?

«Немає Бога!» –
кажуть з-за церковних брам
Й Христова жертва проливається даремно
Чи йдеш в Емаус ти,
чи у Галгал –
шукаючи живого Бога,
ти знатимеш,
що з Ним ти перейдеш
Йордан й потоки повноводні
Але коли шукатимеш річок,
немов узорів на шпалерах,
ти будеш, як той дурень, що сказав:
«Немає Бога!»
Закутий в панцир лжевидінь,
поклонишся ти князю тьми пітному,
бо ти не матимеш роси,
що на руно впаде
лише твоє
коли навколо
посуха буде превелика
І Янгол засурмить
І роздереться знов завіса –
Тепер уже в Святилищі Небеснім –
Й прийде Христос на суд
живих і мертвих


Цикл віршів «Семиденниця. Квітна покута»


1.

«Отче, відпусти їм, – бо не знають, що чинять вони!» (Лк. 23: 34)

Чи усвідомлюєш Любов,
яку простили й потоптали?
Чи знаєш ти, що вже нема
для світу вигоди
Й обнови

що світ нікуди не втече
що світ це натовп без дороги

що Істина – це ті, що йдуть услід
ступають слід-у-слід, -
але не слідом за юрбою


2.

«Поправді кажу тобі: ти будеш зо Мною сьогодні в раю!» (Лука 23: 43)

І ти сьогодні будеш у раю…

Та рай – це не позичена картина,
бо фрукти на позиченім столі
лиш бутафорія
Провини
нема у цім твоєї зóвсім
Бо Я прийшов –
і світ утік
І подорослішав,
та й тільки, –
що день за рік
не став мудрішим

Аніскільки


3.
«Оце, жоно, твій син!»…«Оце мати твоя!» (Ів. 19: 26-27)

День третій.
Він воскрес

Невісто!
Візьми найкращу одіж і парфуми
І постіль постели Йому
Хай знають всі:

Це Син Твій!

Ти цвістимеш.
Бо Матір – Ти.
Його Ти народила!

І квітне сніг на гілках мигдалю…

4.
«Прагну!» (Ів. 19: 28)

Чи йшла в дорозі на Еммаус ти? –
Але чого тобі туди!?
Що там робити?

Ти не поїдеш на край світу,
Назад в майбутнє не вернеш,
І сонячних машин не водиш,
Й назустріч сонцю не ідеш? –
Excelsior!* Я прагну!
Ти не пізнаєш по ламанню
І хліб з’їси, –
Та Я прийду!

______________
* Excelsior! – з лат. «Вище!».

5.

«Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув?» (Мт. 27: 45)

Дідусь помер –
За тиждень вже було весілля.
Він так чекав…
та не дожив…

Мій травень втік
і з-під пера
не вирвалось терпіння…

Мій Боже! Ти мене покинув:
я не знайшла ключів від раю.

Прости, що шлюбне слово я зламала,
що зрадила
і легковажна стала…
бо якби знала – я б не присягала.

Дідусь помер
у Твій день Воскресіння.


6.
«Звершилось!» (Ів. 19: 30)

Ось і тобі сповнилось «33»!
Та що надбала, щоб роздати!?

Агнця жертовного візьми
й між бідними ти поділи –
І хай воздасться!

Іди по морю ти за Ним –
І драхм не кидай ти останніх
бо не повернешся –
вже ні:

Сповнилось вчора «33».
А завтра –
втрата буде рання…


7.

«Отче, у руки Твої віддаю Свого духа!» (Лк. 23: 46)

Твоя хай Воля буде, Боже!
Чи буду мати з цього я пожиток?
Лише прошу, аби талант свій
в морі не втопити, –
Талант такий мізерний, нерозквітлий…

Тому бери Ти мого духа
Й постав печать на зламі віку
Бо народилась я у не своєму часі:
Він не зберіг – цей час –
Печаті…

***********************************************************


Десять молитов під час Святого Причастя,
або Як приймати Духовне Причастя у формі молитви

«Я не гідна, щоб Ти увійшов у моє серце» (тричі)


1. Молитва зі Світлом

Дай, Господи, Ти Свого Світла –
Дощ
У Храмі записати цих краплин
по десять
Дай, Господи, його мені
з першого білого плоду
і я візьму і понесу назад Тобі
Його сховаю в золоту обгортку
щоб не розбити
не розлити –
Дим
нестиму віру
в білому тюльпані
це Світло біло роздарую всім
хто тільки увійде до мого Храму
і не розбити
не розлити слід
на білому снігу
що випав у притворі оцього Храму влітку
бо нам так добре із Тобою в Нім
Дай народити тишу

сама
з Тобою
наодинці
ввечері
і дощ пропав, –
Довіку


2. Молитва з Тишею

Дай народити тишу –
в самоті
у Храмі заховати
у Твоєму, Юрію

дай, Господи,
її мені
і свічку
затулити в бурю
в долоні нести
щоб горіла днесь
допоки ще не вигнали із Храму
Тобі я, Тише,
цей складу псалом
і з ним прийду
я на вечерю вдома

дай тиші білої
серед людей
і серед світла
серед квітів
нести
народжувати день –
Лавину віршів
Тобі їх, Боже, присвячу –
не гріх
присвята – мій хліб життя і віри
Тобі дарую мій псалтир,
зішитий із проміння тіней
це вперше обміняю із Тобою їх
щоб не було між нами свідків
нехай пливуть увись
в Твій Дім – неждані гості
з мого серця діти
Тобі одному
в тиші Храму днів...
і дай в долонях свічку цю донести
а там –
що буде
ні, повір – а там
Любові дай воскреснути

3. Молитва від імені Любові

а там
Любові дай воскреснути
позич Свій рай
і на хвилину дай
від Імені Її молитись
побути нею ще хоч раз
у Храм привести:
привести Світло й Тишу
їх –
на співпричастя з тілом
Віталиків Тобі моїх
пускай до мене
ще трохи дай мені молитв
як пригорщу
як солі
і сіль у світло
заховати в нім –
шукай мене, Мій Боже
Тобі довіру
і Тобі – мій страх
знайдеш мені
позичиш
бо я не вмію
я сама така
грішу невинно
прости мені
і дай
і дай
потримати ще руку неба
і в ньому
з них
створити світ
наново
від Імені Її Причасть
і Ти, Ісусе,
пліч-на опліч
чекати днів
і народити Храм
увіч
Тобі
кажу
сьогодні
а цю –
також Тобі, Мій Пане, дам
бо ця –
молитва неба

4. Молитва неба

бракує слів
Ти дай ще їх
пошли земного світла
і окропи мене дощем
святого вітру
До неба сповідаюся у дні,
коли не маєш Ти часу у Храмі.,
щоб зайти до мене в гості.
Від неба причащаюся з душі,
коли Тебе чекаю, Боже...
я дочекаюсь
так багато в Тебе справ
зайдеш до мене як завжди щоночі
і як у давнім Слові
і Словом Ти зайдеш до мене так
як я заходжу в Храм Твій Божий:
щодня відчинено в Тобі
сиди
молись
пиши –
До неба
не спалюй тіні
зачиняють день
повір
а там –
нема дверей
у небі причащатися ми будемо без міри
бо там нема часу і мірок
бо там...
бо там –
молитва хмар вже слідує...

5. Молитва хмар

І Він тоді мені сказав:
«Допоки досить,
бережи слова,
прийдемо завтра
сьогодні йди сама
не розминемось
ні, іди
з тобою добре
але і Мені
час на спочинок
заховай в теплі –
твоїм словам пора вже спати
іди
тебе вже тут нема
твій вечір у Мені загинув
Пробач:
Я став тобі причиною
Бо далі як прийде молитва зір...
але не тут:
До зір молитись треба в центрі світу!»

6. Молитва зір

«Що ти робила там так пізно?» –
мене спитали зорі після свого сходу.
«Я
пересиджувала
Дощ» –
«У Храмі?» –
«А що такого?
Тепер я ось
у центрі світу
як Він і наказав мені» –
«нас всіх мільярди
що несуть до Нього Світло
у згорточку старого полотна
Прийдімо
Припадімо –
більше ночі
Її Величність
сповідаємось Тобі
до сну
і Ти нас, Пресвята Маріє,
Пречистістю Святою загорни
у згорточок
в обгортку срібну
немов цукерки
нас неси в Собі
як плід
із білого і першого врожаю
нас шкіркою цнотливою вділи
Тобі несемо
тишу
і любов
і віру
і все це запаковано
в кришталь
на дні – там серце
не чіпай
Тобі
зніми лушпиння:
тінь і рай
Тобі несемо наше світло
як білий храм
по-білому ескізі
Тобі –
сніги
Сьогодні снігопад –
Псалом цієї ночі що її нема
співаємо кондак:
Маріє, ave!»


7. Молитва за ніч

Тобі молитись
думаю
за ніч
щоб Ти послав їй, Боже,
більше світла
є білі ночі
тільки не для нас
нам ніч у зорях як вагітна
вона несе нам ці плоди –
повір –
без неї Ти б не був Собі
Ти був би наче всі боги
а так із Нею
Ти – Один
і ми в Тобі неначе зорі
народжуємо разом
День –
легкі пологи
пошли їй Величі
і материнського тепла
щоб нас зігріла
в сні чи у безсонні
бо їй
не впасти у безодню
як в дзеркало
себе побачила у нім
До тебе, Місяцю уповні –
лише сьогодні
30.08.2004 р.

8. Молитва місяця уповні
(перед дзеркалом)

від безумства твого
і віри твоєї
хіба молитва одна порятує мене
у безумстві твоїм
я стаю зовсім тобою
перетворюючись із води у вино
і розбите на друзки все небо
зібрати в долоні свої, –
гарний з нас
не для нас
гербарій, –
і любов
заспиртовану в нім
у твоїх пізнаю свої очі
і прозорість свою
у тобі пізнаю
ми подібні з тобою –
не зовсім
два світи
і краплини по дві
що зіллються на склі у дощі
у душі
відбуваєм таємне паломництво
відбуваєм дощ за усіх
і беремо на себе жертву –
жертву тіла і крові
за всі:
потопи земні
і несемо все це
мов по голочці
і визбируємо
терен з піску
твоя жертва я, Боже, вечірня
я уповні
в Тобі
розчинюсь
ми подібні
своєю прозорістю
ми подібні
з Тобою на «ти»
в кожнім з нас
пізнаємо дорогу
ми –
за всі ці дощі

це псалом чужої води

9. Молитва дзеркала
(перед місяцем уповні)

це псалом чужої
зчужілої
згусток неба
і тіла скло
від води я стаю
вдвічі снігом
тричі свічкою я стаю
у тобі я себе розгублю
і із тебе себе я зберу
з тіла й крові
я стану тінню
небо тінню розріжу
уб’ю
розіб’юсь на межі твого вечора
в ніч себе перегорну –
тропар
і краплиною стану уповні
на декаду твоїх мовчань
у тобі заховаю свій образ
знову світло я тінню зроблю
І був вечір
І день був –
день перший:
присягнув і
помер
знову стану
обличчям до тебе
і між нас я поставлю його
і цей день буде нам як свідок:
не дивитись чому

це псалом своєї води

10. Молитва часу,
який подорослішав за одну ніч

жертвою став
я води уповні
я заплідним нею свій страх
подорослішав
від однієї молитви
коли промовив її
серед вас
подорослішав
від однієї чаші
коли її перепросив
дощ мені подарував сина –
розумнішого за сина землі
дощ мені подарував жінку
з якою ми молились на сад –
сад у якому
стежки розходяться
розбігаються
наче діти
були і нема
вона мені нагадала про смерть
яку я пережив
тричі
жертвою став
води торішньої
подорослішав
за одну ніч
за одну жінку
був і – нема

це псалом під час
моїм часом став:
дай, Господи, Свого Світла
потримати у долонях

6.09.2004 р.


«Прагну!»

ліпи з мене
Твою досконалість
навчи мене першою
ставати у позу Веселки
навчи першою
відчиняти двері
і заради простого Прагну
відкриватися
не очікуючи
винагороди щедрої
7.09.2004 р.

І Він сказав:
«Тайна херувимів. Будьмо уважні!»

“Я – сіль твоя небесна
Я – жертва тіла і крові
у тобі народжуся вдруге
і з пришестям
у тобі умру вдруге
Ти – сіль моя небесна
розчинимось разом?
зі смаком
води прісної
букви прісної
на вустах

Даты, числа, слова и
Мысли о судьбе человечества.
Идет грандиозное преобразование сознания.
На Тонком плане открываются
У людей Духовные Врата.

Слушаю мелодию ночного дождя.
Закрываю глаза, улетаю к Тебе,
Родная, нежная - небес жемчужина,
Среди избраных Избранная.

Возможно все, не сомневайся.
Слышу нежную песню Души:
,,-Моя Любовь большая чистая,
Знаю слышеш меня Ты.
Ангел мой - любовь нежная,
Соединимся Душами Мы".

Сущность вещей глубинная,
Всем открыты Счастья Врата.
Мы носим все с собою -
Слово есть число, Шифр Бессмертия.
МЫ - Едино - Мудрости жемчужина.

Летять німі маленькі янголятка.
Не вміли вони «мама» говорить!
Не бачили і світ, який їх стратив.
Сумні, й життя їх знищене у мить.

Вони, одні, нікому не знайомі –
Самотні бродять по світах.
Один на всіх у них є спомин
Відтворений в думках і почуттях:

«…Мамо! Так страшно! Не йди, зупинися!
Навіщо все це? В чому вина?
Прости мене в тому, якщо провинився!..
Боляче сильно… мить… вже нема…

Мамо, я ангел… дивись я літаю!
Чому ти не чуєш, не помічаєш.
Я біля тебе, я поряд з тобою.
Куди ти ідеш! Що сталось зі мною?»

Летять німі маленькі янголятка.
Самотні бродять по світах…

14.11.2010

Брунатний шепіт під ногами
І неба світла далечінь
Ти осінь тиха, будь між нами
Коли в серцях - любови штиль

У час врожаю і весілля
Час заготівель і сівби
Ти щедра осінь, дай нам віри
Смиренність подаруй душі

В пору, коли птахи тікають
А дикий звір вже бачить сни
О добра осінь, чи сховаєш
Мене в гербарій від зими?

Страшно бути листям безсилим
гнаним вітром куди заманеться
хочу бути
вірю що буду
листком на дереві вічно зеленім

Страшно бути останньою краплею
у пересохлому горлі джерела
і відчувати як спрага вбиває
квіти земні і земні дерева

О страху мій
я дякую тобі що брав в полон
мій розум й серце
і катував свідомість марнуванням часу
на метушню і перемоги
давно второваної дороги

О Страху мій
мій Ворог-Друже
руйнуючи мене нову творив
довершенішу і правдиву

Дивлюсь в маринарці на виріст
З калюжного монітора.
У мене була можливість
Цю землю залишити вчора.
Ліфто-інсульт. Реприза
Розтину часоплину.
Спроба польоту донизу
Вдала наполовину.
Тримали слова молитви
Приводи неробочі.
Лікар-ліфтер діловито
Завбачливо мружив очі.
У нього дрижали руки.
А Судді Небесної Зали
Продовжили час розлуки
І не амністували.

Умань 08-11 2010р.

удосталь віри – гірчичне зерня
удосталь сили – Все-Царство Боже
хотів би здати життя екстерном
і вічно спати – заледве зможеш

скінчити мандри важливо вчасно
по вінця правди чи трохи менше
буває більшим провалля часу
буває довшим стрибок… ікстенш

Життя, життя, як мало серцю треба,
Як небагато хочеться йому.
Аби колись у вічний безмір неба
Полинути, покинувши тюрму
Земних суєт... У сяючі роздолля
Здійнятися на клекіт висоти
Усім єством, туди, де справжня Воля,
Яку душі без Віри не знайти.

Літа, літа, прислужники надії,
Посвідники усіх на світі драм,
Через мирські негоди та борвії,
Чи вам зійти у сонцебризний Храм ?
Чи вам цвісти від віку і до віку
Серед сяйних, сповитих Суттю строф ?
Господь... Лиш Він об’явить чоловіку
Свій присуд вічний. Тільки Саваоф !

Блаженство Храма моего -
Мудрость Мыслей Его.
На горизонте Эры Нового
Вижу Свет Века Хрустального.

Жизнь - Любовь, Покой, Совершенство и Гармония,
Плоти и Души в Веках.
Да будет так!
Всегда.

В Каждом из нас Христос.
Любовь- Богатство Души.
С нами Энергия Вознесених Учителей,
Для Творения Мира в Любви.

06.08.2009г.

Життя ішло. І ми сказали все.
Чого-чого, а слів не бракувало.
А що слова? Озвучені кімвали.
І протяг днів, як пір’я, їх знесе.
Життя ішло. Туманом повз вікно.
Таку любов не гріх і увічнити.
Давним-давно ми вичерпані квити
До дна, таки. (Якщо є в болю дно)
Любов сліпа? Дурниця із дурниць!
Моя любов була на диво зряча!
Вона з пророцтв складала Пісню Плачу
І склала руки, впавши горілиць.
… Квітковий бум у свята Великодні
Не ляже їй на плечі тягарем.
Не зрозумілі нам путі Господні,
Коли так вперто ми по них не йдем…

Ні, не усьому є межа -
без меж палає злоба жінки:
вбиває душу без ножа
та доїдає і печінку...


02.11.2010

* * *
скромні речники Божого слова
древорити Твоєї хвали
справжні свідки пришестя Христового –
зорі Йосип Марія волхви…

поряд з ними ми навіть не діти
нас нема на скрижалях Його –
сон крихкий і малюнок тендітний
на поверхні води вогонь

непричетністю годі пишатись
ми ще маємо рідкісний шанс
свідком бути – вдягнути ті шати
заповідано кожному з нас

Бого-спротиви й Бого-шукання
геть подібні та що тобі в них
Царство Боже – є плід покаяння
дотик Слова що злущує гріх

хтось скаже «гоп» а хтось не перескочить
кричатиме несміло про своє
між викиднями змореної ночі
шукати важко а знайти – не є
узагалі можливим… світ торочить
що він зникомий... «фермою» Лур’є
керує смерть… не зазирає в очі –
їсть поїдом двобої виграє…
та все одно життя – живий ковточок! –
вертається…

о світлий День, Тобі цілую скроні!
я тим живу, що все в Тобі люблю,
що все боюся взяти у долоні
ту мить, котру весь час в Тобі ловлю.

люблю тоді, коли не в’януть рожі,
люблю тоді, коли зів'яне цвіт,
бо знаю я – зі мною Слово Боже,
хоч я згорю, а хоч впаду об лід.

спасибі, День, що я люблю без жала,
і що сміюсь, коли смішне – для всіх.
і все боюсь, щоб Мамині печалі
не приглушили світлий Мамин сміх.

о світлий День, спасибі за веселку,
з якої я набрався кольорів,
щоб гордо прапор Батьківщини-неньки
в моїй душі до смерті майорів.

спасибі, День, за право прославляти
Закон святий, Присягу головну.
Закон мій є: Кохання, Бог і Мати,
і Україну славити одну!

8.І.2010, 9.Х.2010 року

Урядовці країн ! Послухайте це:
Що слово Єгови* вам принесе.
Могутні правителі пишних країв
Позбулися влади і честі царів.

Чому ? Бо забули вони , що
Є всього навсього тільки людьми
Чому ? Бо не визнали влади Творця
В зухвалому рішенні йшли до кінця.

Тому Бог Єгова їх усмиряв:
Одного травою , як вола , годував.
Інший - мав справу з морською водою
Був «богом» . Не зміг захиститись собою!

Один проти нього повівся зухвало -
Зарізали п’яного (в ту ж ніч) – імперія впала.
Ще інший немудрий зневажив словами
Єгову зрівняв з мертвими «богами».

У табір ворожий йде ангел від нього -
На ранок живими нема ні одного…

Чи треба ще доказів ? Бог - не людина.
Для нього царі всіх країн , як краплина . З відра.
Як порох на шальках , якого не важать…

Отож , помудрійте , царі , миру шукайте
Із своїм Творцем і не зволікайте !


*Єгова – (з євр. дієслова «гаваг» - ставати) означає «Той , хто
спричиняє ставатися чомусь. Імя Бога , Автора Біблії .

А до неба повзе золочена каштанів кора,
Наче кара слова ці , рядочки пошкрябані криво,
А каштани обтрушують добру вагітність із себе,
І кипить в їхніх душах природа розтопленим сиром.
І зшиває мене жовтим листям роздвоєних ран.

Ти мене до стіни притискаєш, немов до екрану,
Многолюдне відллуння, яке називається «жизнь»,
Розлітається зошит публічно – Словаччина- Сербія…
І скресають в очах твоїх мовчки кленові ножі.
Ляже спати кохана, що прожито, те не повернуто.

-А вони всі живуть, чуєш, Господи любий, живуть!
Навесні садять бульбу, між сміхом лузають горіхи.
Кожен раз пробачаю, на осінь – сумна каламуть
Затікає , як сповідь, у наше помічене лігво,
І уже не заснути. Й пір'їнки його не торкнуть!

А краса облітає. На мене, на тебе, на вас,
Може,строгим дощем, що на сльози паломницькі схожі,
І гніздяться тумани, бинтами заплутавши суть,
Співи: " Аве Марія…" - засовують шпагу в порожність.
Відшкрібають від серця крамольну молочність отрут.

Людинонько, чому грішиш так часто?
Чому на манівці твоя дорога?
Молитись спонукає нас нещастя,
А в радості не згадуєм про Бога.

Гріх завжди починається із думки,
Слизька дорога – із кривої стежки.
І лиш пройшовши крізь сумління муки,
Змиваєш бруду і огиди рештки.

Гріхи не залишаються німими.
Образиш раз – пораниш на століття.
Породиш зло – і стануть люди злими.
Посієш світло – і воно розквітне.

твоя свобода – вибір з-поміж двох
(добра і зла) шляхів (світів енергій…)
і муляє вона мов той горох
попід колíньми. вдосталь (поза чергою)
перлини сумнівів – не свиням – все тобі
мов камінці – в модельні черевики.
і губишся в пустелі – не в юрбі
немов Мойсей – у сумніві великім.
підносишся над хвилями – і йдеш
(водою) як Петро – Христу настрíчу
аж раптом острах – гріх не відпереш
як власних перемог не возвеличуй

Колега мій питав не по роботі:
-"Із Богом жить не важко самому?"
Я вже пройшов чимало поворотів
І повернув на фінішну пряму.

Тому задав зустрічне запитання:
-"Без Бога як? Кажи начистоту."
-"Не годен я зробити порівняння,
Не мав потреби кланятись Христу."

А я сказав про впевненість і спокій,
Бо мій Христос - то гавань кораблю.
Нас тисячІ, тож ми не одинокі;
Не знаю всіх, та кожного люблю.

Даремно кажеш ти:-"Тебе, шановний,
Із вашою мораллю попрошУ...
ПостАрію,- покаюсь, безумовно.
Ще кілька років вільно погрішу.

Не ти один розумний на повчання,
Ще сам-би міг побавитись винцем.
Лише один критерій є - бажання,
А рід від діда-прадіда - взірцем."

Не варто закидать на досвід предків,
Вони свого життя плели канву.
Не скажеш Богу:-"То була чернетка,
Я наново життя переживу."

-"А на твою, товаришу, пораду
Скажу від себе щиро кілька слів:
Не у вині є істина й розрада,
А у жінках розпусних - й поготів.

Вважаєш, я на тому знаюсь мало?
Нажаль, спізнав доволі хибний шлях.
І шинквас, і війна, всього бувало,
Гуляв як вітер вільний у полях.

Зачувши про Христа, казав:-"Не хочу!",
Поборником релігії не був.
Якщо до раю, думав, не доскочу,
То від землі побільше нагребу.

Але розтрощив ті сталеві пута:
Доволі жити в мороці густім.
Веселим і без Бога можна бути,
Та вільним і щасливим - тільки з Ним."

04.11.2007

не повірю тому хто сміється в обличчя
безнадійно закоханим дням
ніби страху не має до Того Хто притчами
говорив говорив… і відтяв
власну волю і порухи серця – і біль цей
самотужки прожив – для усіх
…в серці дерева хресного – вічними кільцями
дар безсмертя... хвала красі...

Верхівки дерев
Поглинають хмари.
А хтось складає
Іспит на справжність...

Гордість шалена
Б'є у рани.
Але смирення природне
Врятує, як завжди.


2010 року Божого