ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2025.10.12 22:29
Чи можна зробити
фотографію для вічності?
Фотографію, яка не пожовкне,
яку не зітре час.
Чи багатьом із фотографій
удалося подолати
навалу віків?
Від них збереглися

Микола Дудар
2025.10.12 19:37
А ось і стіл… дубовий стіл
У тиші міжпланетній
Не вистачає тільки бджіл…
І коментів від Петі…

До чого бджоли тут , скажіть,
Хіба, що меду хочте?
Скажіть, Миколо… краще — Віть…

Ярослав Чорногуз
2025.10.12 19:20
Усміхнися, осене сльотава,
Може, досить плакати дощем?!
Хай краса - сумна і величава -
Оксамитом усміхнеться ще.

Оповиє сонечком пестливо,
Хмари, як фіранки, відгорне.
І на мить хоч стану я щасливим,

Євген Федчук
2025.10.12 14:52
Були часи, як за Прутом гармати гриміли,
Козаки ледь не щороку в Молдову ходили.
Турок звідти виганяли, які там засіли,
Хижим оком на Європу звідтіля гляділи.
А Європа, що не в змозі із турком справлятись,
До козаків українських мусила звертатись.

Микола Дудар
2025.10.12 12:11
…ти, власне, хто? Ти хто такий
І звідкіля ти об’явився?
Не поспішай… обом налий.
О вибач, я погарячився.
Не встиг підставити плеча…
Забув… загострені вимоги…
І як та спалена свіча…
А ще ті слухавки… тривоги.

Сергій СергійКо
2025.10.11 22:57
Серед сльоз, серед крові й розрухи,
Де суцільне жахіття триває,
Відчуваю душі своїй рухи,
Бо її розтинає і крає.
Та молюсь не за тих, хто при владі.
Збагатіти, можливості, раді.
Не за тих, хто вдають, що хрещені
Та в поранених цуплять з кишені.

Борис Костиря
2025.10.11 22:10
Так не хочеться,
щоб закінчувалася ніч.
Так не хочеться,
щоб починалася спека.
Здавалося б, що може
бути ліпшим від світла?
Але сонце спопеляє,
воно пропікає

Олександр Буй
2025.10.11 20:45
Дешево Матвій Тебе купив
Тим, що кинув гроші на дорогу:
Грошей тих бо він не заробив,
А стягнув податком із народу!

Так чому ж не кинути було
Те, що зовсім не йому належить?..
Кажуть, що добро долає зло...

Володимир Мацуцький
2025.10.11 17:55
Першу людину створив Бог, і цією людиною була жінка, яка природно, можливо від Бога, народила сина ( ребро Адама тут ні до чого). Згодом поміж батьком і сином виникла суперечка. Син став анти Богом, тобто Сатаною. Між ними і досі іде війна.

С М
2025.10.11 15:50
дивні дні найшли нас
дивні дні йдуть по слідах
змагаючись занапастити
блаженніші миті
на цій саме сцені
і в інші міста

вічей дім дивацький

Іван Потьомкін
2025.10.11 14:55
Кажуть, як прийде Месія,
Судний день перетвориться на свято.
Отож, зодягнені в усе біле,
з накинутими поверх талітами
натщесерце простують юдеї в синагоги.
Навіть ті, хто не молиться в будень
І порушує приписи шабату.
По всі негаразди так хочеться

Микола Дудар
2025.10.11 14:36
На омріяній перерві
В колі спільних сподівань
І живі і напівмертві.
І ніяких запитань…
Жодних натяків на заздрість…
Жодно спротиву на те,
Що чекає нашу старість
Безупречне і святе…

Віктор Кучерук
2025.10.11 12:36
Не кожна жінка має вміння
В комусь запалювати дух, -
Не всім дано у час осінній
Зцілять коханням од недуг.
Тобі одній подяка й шана,
Що до цих пір не ізнеміг, -
Що в тілі сили ще не тануть
І я продовжую свій біг.

Борис Костиря
2025.10.11 00:09
Я стою під дощем, і мене обпікають потоки.
Ніби голки небес, пропікають до самого дна.
Увійду в тихоплинну печаль, в непорочність затоки,
І поглине мене невтолима п'янка глибина.

Ніби голос небес, прозвучать ці потоки стозвучні
І дістануть з д

Юрій Гундарєв
2025.10.10 21:23
Отже, 9 жовтня Шведська академія оголосила ім‘я лавреата Нобелівської премії з літератури 2025 року. Володарем цієї найпрестижнішої нагороди «за переконливу та пророчу творчість, що серед апокаліптичного терору підтверджує силу мистецтва", став 71-річний

Микола Дудар
2025.10.10 19:21
Плаксивий Жовтень… що тут вдієш?
У нього стрес, йому видніше…
А ти не жнеш, ще тільки сієш.
Сказав би ЩО, як би не вірші…
І спокій твій давно не спокій.
Ти як шахед, і зліт щоночі
В уяві, в снах… їх безліч поки
І голос: — О, (між ними) Отче…

Микола Дудар
2025.10.10 18:58
Під завалами, що на «львівщині»,
Схороню свої душі залишки.
Передбачення, снами віщими,
Не торкатимусь, зайві заклики…
І лежатиму під завалами
Сотні, тисячі років скривджених
Своїм побутом, хай віддаленим
Але ж вибритим і остриженим…

Віктор Насипаний
2025.10.10 17:14
Танцює дощ легенький знов,
Плете із неба холоди.
А я дивлюсь німе кіно,
Де зранку всі спішать кудись.

2.І дощ біжить, немов літа.
А під дощем стоїть дівча.
Чи жде когось, чи просто так.

Віктор Кучерук
2025.10.10 15:36
Потік бажаного тепла
Тече по всьому тілу
Не лиш тому, що не дотла
Осінні дні згоріли.
Горить нестримано вогонь
Дерев різномаїтих,
А я теплом твоїх долонь
Все більш і більш зігрітий.

Сергій СергійКо
2025.10.10 15:20
За вікном моїм – сумний краєвид.
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу

Сергій СергійКо
2025.10.10 15:18
За вікном моїм – сумний краєвид.
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу

Сергій СергійКо
2025.10.10 15:18
За вікном моїм – сумний краєвид.
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу

Борис Костиря
2025.10.09 22:26
Чи є сенс шукати дівчину
на базарі, на торжищі,
де все купується і продається?
Ти загубив дівчину
за масками повсякденного
життя, у хаосі століть,
а тепер шукаєш її,
як єдино потрібний маяк,

Іван Потьомкін
2025.10.09 21:47
Той, хто по смерті захоче розшукать мене,
серед мурашок поспішних хай шукає
або ж серед кошлатих бджілок.
Змалку трудитись звик, як і вони,
тож залюбки до них прилину…
…Люблю пісні ще з повоєнної пори,
коли дівчата з хлопцями на колодках
козацький

Олександр Буй
2025.10.09 20:59
Закричав болотяний бугай
І шаманка вдарила у бубон...
Я хотів інакше, але знай:
Що було – ніколи вже не буде.

Гай дубовий листям шелестить,
Кидає багаття в небо іскри...
Ти продовж оцю останню мить

Євген Федчук
2025.10.09 20:04
Хан не встигне іще й чхнути у Бахчисараї,
А козаки запорозькі уже про то знають.
Тож не встиг він ще подумать у похід рушати
На Угорщину – не прямо, а через Карпати,
Тобто через Україну – вже козаки взнали
І ту вістку королеві одразу й послали.
Нач

Сергій Губерначук
2025.10.09 15:56
КУЛЯ, ЯКА ПОЧИНАЄ ГРУ.
ДЕМОС РУСОС, ЯКИЙ не НЕ.
УЯВА ПОГОРБЛЕНА.
ПРИЗВОЛЯЩЕ дівчинки під назвою НАДІЯ.
У КИЄВІ усі КИЇ.
ТИ теж КИЙ, який ганяє КУЛЬКУ,
коли довкіл роздирливо зіпає:

С М
2025.10.09 13:39
Я шпарку заб’ю, через неї дощить
Спиняючи свої думки
Все кудись-то

Заклею ці тріщини в дверях атож
Спиняючи свої думки
Все кудись-то

Віктор Кучерук
2025.10.09 12:49
Яскравими фарбами осінь
Забарвлює стихлі гаї
І міцно бере верболози
В холодні обійми свої.
Дощем затяжним умиває
Від пилу дороги пусті,
А потім тумани безкраї
Лаштує на кожній путі.

Сергій СергійКо
2025.10.09 12:18
Ти вмієш слухати мене роками поспіль.
Ти вмієш слухати мовчання навіть дужче.
Ми можем намовчатись разом вдосталь,
Допоки спілкуватимуться душі.
Юнацьких, ми позбавлені ілюзій,
І зайвої поспішності у рухах.
Ласуєм почуттям, неначе смузі
І обираєм

Борис Костиря
2025.10.08 22:17
Давно я не був
на залізничному вокзалі.
Узимку він промерзає
до самих глибин,
як серце печалі.
Вокзал став для мене
землею обітованою,
куди спрямовані мої мрії,

Сергій СергійКо
2025.10.08 16:12
Я сьогодні відкрив Америку!
Та не ту, що Колумбом знайдена,
Не могутню й блискучу з телеку,
а старим імпотентом займану.
Її тіло, колись привабливе,
У вбранні дивувало вродою,
Та всередині – вся оманлива
І тепер виглядає хвойдою.

Сергій СергійКо
2025.10.08 16:12
Я сьогодні відкрив Америку!
Та не ту, що Колумбом знайдена,
Не могутню й блискучу з телеку,
а старим імпотентом займану.
Її тіло, колись привабливе,
У вбранні дивувало вродою,
Та всередині – вся оманлива
І тепер виглядає хвойдою.

Леся Горова
2025.10.08 15:15
Перед осінню ніби винною
Почуваюся без вини.
Розлітається павутиною
Перший зАзимок слюдяний.

І жовтневого дня короткого
Багровиння снує клубки.
Кривда в них примостилась котиком

Володимир Мацуцький
2025.10.08 13:20
грудня 2025 року Норвезький Нобелівський комітет винесе рішення: «нікому з глав держав не присуджувати премію миру». До такого рішення потенційні члени комітету прийшли заздалегідь, ознайомившись з дослідженнями міжнародної групи науковц

Володимир Бойко
2025.10.08 11:12
Колись бункери були прихистком героїв, а нині по бункерах рятує шкуру якесь пуйло. У майбутньому вивчення історії рашизму буде справою не політологів, а паразитологів. Право сильного сильне, але не праве. Малодушним завжди мало загублених душ.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Федір Александрович
2025.10.01

Ірина Єфремова
2025.09.04

Сергій СергійКо
2025.08.31

Анелла Жабодуй
2025.08.19

Одександр Яшан
2025.08.19

Анастасія Волошина
2025.08.13

Василь Пастернак
2025.08.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Останні надходження за 30 днів


  1. Євген Федчук - [ 2025.10.12 14:33 ]
    Як Наливайко ходив Арону помститися
    Були часи, як за Прутом гармати гриміли,
    Козаки ледь не щороку в Молдову ходили.
    Турок звідти виганяли, які там засіли,
    Хижим оком на Європу звідтіля гляділи.
    А Європа, що не в змозі із турком справлятись,
    До козаків українських мусила звертатись.
    І просила, і грошима вона їх вмовляла,
    Щоб вони спокою туркам лише не давали.
    А козакам чим погано? Вони з того жили,
    Що постійно у походи далекі ходили
    То у Крим, то да Стамбула, а то і в Молдову.
    Тож, чому б їм не податись у ті краї знову?
    А, тим більше, Наливайко мав зуб на Арона,
    Що по підлому накинувсь на його загони,
    Побив стільки козаченьків, відібрав всю здобич.
    Тож сидів він на Поділлі та збирався, щоби
    Помститись тому Арону. А ляхи взялися
    Запорожців умовляти, аби подалися
    В Крим походом, відомстили проклятому хану
    За те, що Галичиною пройшовсь нещодавно.
    Козаки на вус мотали та не поспішали,
    Бо у Крим ходити бідний бажання не мали.
    Та і Перекоп долати досить важко було.
    От вони би до Молдови з радістю майнули.
    Тож, як ляхи не старались – не уговорили.
    Козаки проти Молдови гуртували сили.
    Десь у жовтні під Брацлавом докупи зібрались
    Усі ті, хто погуляти в Молдові збирались.
    Запорожці з Лободою, Наливайка хлопці,
    А також із Оришовським Яном реєстровці.
    Зібралось дванадцять тисяч – чималенька сила,
    Сорок хоругв понад військом їхнім майоріли,
    Дві з цісарськими орлами – не просто гуляєм,
    А із пазурів турецьких землі визволяєм.
    В кінці жовтня при Сороках Дністер подолали.
    Та рушили до Цецори. На шляху стрічали
    Тричі військо молдованське. Тричі його били.
    Скоро і столицю Ясси вони захопили.
    Арон втік аж у «мультяни» і там заховався.
    Козакам палац у Яссах, як здобич дістався.
    Кілька днів вони по тому пустошили Ясси
    І околиці столиці, що їм піддалася.
    Наливайко на Арона був дуже сердитий,
    Не вдалося за підступність тому відомстити.
    Погуляли козаченьки, здобичі набрали.
    За два тижні до Брацлава радісні вертали.
    Арон бачить, що козацтво має досить сили,
    А турки, хоч обіцяли та не захистили.
    Упав цісареві в ноги, став проситись в того,
    Щоби в підданство австрійське тепер взяли його.
    Поки козаки в Молдові спокійно гуляли,
    Того уже у австрійське підданство й прийняли.
    Тож і вийшло: ішли ж, наче, турка воювати,
    А прийшли уже австрійське майно грабувати.
    Арон, звісно, став жалітись та хитрий, псяюка
    Тут же став пропонувати козакам він злуку
    Проти турок. Раз союзні – чіпати не сміють.
    Тож Арон на своїм троні всидіти зуміє.
    А тут якраз Мультянія та і Семиграддя
    Заявили, що із турком воювати раді.
    Стали козаків прохати їм поміч надати.
    А козакам проти турка аби воювати.
    Подались малі загони, на службу найнялись.
    А вже в лютому й козаки всім військом подались.
    Спершу Лобода з своїми в Молдову подався,
    Оришовський зі своїми скоро доєднався.
    А слідом і Наливайко. Війська поєднали,
    Молдовани й семиградці разом з ними стали.
    Тягин спершу штурмували, хоч замку не взяли.
    Далі Білгород так само. Все вкруг сплюндрували,
    Але замку не здобули. Бо ж гармат не мали
    Та і часу, щоб в облозі ті замки тримали.
    Те ж саме і з Кілією. Ізмаїл, Браїлів
    Все ж мусили покоритись об’єднаній силі.
    В Ізмаїлі змогли взяти здобичі багато.
    Що важливо, прихопили звідти і гармати.
    Далі Ісакчі спалили, турок там побили
    З татарами, що у місті отому сиділи.
    Вже дісталися козаки на той бік Дунаю,
    Сілістрію і Добруджу уже визволяють.
    Дійшли уже до Софії, з болгарами разом
    Дають відсіч там турецьким усім силам вражим.
    Здавалося, іще трохи і турок здолають,
    Кого уб’ють, кого скоро втоплять у Дунаї.
    Та вже в квітні стали звідти козаки вертати.
    Перестали союзникам вони довіряти.
    Семиградський князь Баторій сильно загордився.
    Мультянію і Молдову скорять заходився.
    Уже з турком воювати йому не охота,
    Він одягти три корони одразу не проти.
    А козакам чого лізти та зради чекати?
    Тож і стали потихеньку звідти повертати.
    Наливайко угрів кинув десь під Кілією,
    Та й дорогою подався далі вже своєю.
    І Арона полишати теж козаки стали,
    Адже про його двурушність дуже добре знали.
    Лобода ще під Тягином, правда залишився
    І там ледве головою був не поплатився.
    Семиградський воєвода Резван, що в Арона
    Був за гетьмана, стояв там з молдавським загоном.
    Діяв спільно з козаками. А тут раптом знявся
    І на Ясси швидким маршем одразу подався.
    Там Арона взяв в кайдани разом із сім’єю.
    І проголосив Молдову відтепер своєю.
    Хай би вже воно й так було – Арон те отримав,
    Що заслужив був інтригами усіма своїми.
    Та тут якраз до Тягині турки завітали
    З татарами. Вони сили значно більше мали.
    У бою жорстокім турки козаків побили,
    Ледве живі з Лободою звідти відступили.
    Наливайко ж, як дізнався про арешт Арона,
    Із двотисячним козацьким рушає загоном
    О «двуконі», щоб скоріше до тих Ясс дістатись.
    Він же не встиг із Ароном досі поквитатись.
    Хотів визволить з полону та і покарати.
    Тому й кинувся одразу отак поспішати.
    Не устиг. Резван, як тільки про таке дізнався,
    То одразу ж в Семиграддя з Ароном помчався.
    Думав, туди Наливайко уже не помчиться.
    Там Арона і стратили зразу ж у в’язниці.
    І ту вістку Наливайку тут же й передали,
    Бо його завзятість всі вже дуже добре знали.
    Знали, що і до Стамбула він зможе дістати,
    Аби ворога належно свого покарати.
    Северин отримав вістку, розлютився, звісно,
    Та дарма ризикувати не став своїм військом.
    Розвернувся та й додому у свій край подався.
    У Молдові після того більше не з’являвся.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  2. Євген Федчук - [ 2025.10.09 20:30 ]
    1594 рік. Татари, козаки, Наливайко та інші…
    Хан не встигне іще й чхнути у Бахчисараї,
    А козаки запорозькі уже про то знають.
    Тож не встиг він ще подумать у похід рушати
    На Угорщину – не прямо, а через Карпати,
    Тобто через Україну – вже козаки взнали
    І ту вістку королеві одразу й послали.
    Наче, вибухнула бомба посеред Європи,
    Бо у всіх-усіх одразу появився клопіт.
    Перш за все, татари мали в похід готуватись.
    Розуміли, що їм ляхів нічого боятись.
    Ті не стануть на дорозі. Усе ж зі Стамбула
    До короля із вимогою посланці прибули.
    Зажадали, щоб татарам там не заважали
    І в похід Галичиною пропустити мали.
    А ще мали приструнити козаків. Татари
    Боялися, що в поході ті на них ударять.
    Ляхи, звісно, відмовили, гонор показали,
    Але потім заважати татарам не стали.
    Потім ще татари в турків поміч попросили,
    Щоби флотом перехід їх за Дніпро прикрили.
    Бо ж козаки… А, крім того, щоб підстрахуватись,
    Кинулися і з Москвою також домовлятись.
    Щоб Січі не помагала, зброї не давала.
    Та й сама на Кримське ханство часом не напала.
    Москалі на все пристали та наобіцяли.
    Хоч татари обіцянкам тим віри не мали.
    Знали, що москаль, що хочеш може обіцяти,
    Але слово оте царське нічого не варте.
    Щоб козаки за ордою не швидко ганяли,
    То татари табуни в них за весну покрали.
    Тож, як видно, хоч татари на угрів збирались
    Та найбільше в тім поході козаків боялись.
    За тим часом вже і цісар про похід дізнався,
    Ґвалт страшенний у Австрії одразу піднявся.
    Бо ж Угорщиною цісар володів в ту пору.
    Папа римський того ґвалту долучився скоро.
    Стали думати-гадати, як сили збирати.
    Узялись просити ляхів татар не пускати.
    Ті відмовити не сміли, адже папа просить.
    Та ото наобіцяли і вважали – досить.
    А ще удвох до козаків посланців послали,
    Бо на одних сподівання, мабуть тільки й мали.
    Вся Європа на ту пору про них говорила,
    Як вони непереможних не раз турок били.
    Ляхи, що на Україні з Жолкевським стояли
    Війська всього дві тисячі кварцяного мали.
    А хан, чули сотню тисяч в похід піднімає.
    Тож Жолкевський зупинити його сил не має.
    На козаків ляхи перше звисока гляділи,
    Тепер же самі в козацтва помочі просили.
    Та козаки і без ляхів руки не складали,
    А загони вже зарані для бою збирали.
    Один з таких Наливайко набирати взявся.
    Він із князем із Острозьким таки розпрощався.
    Може, тому, щоби турки князя не винили.
    Звісно, що ті всі б загони орду не спинили
    Та пошарпали б добряче, сили б підірвали.
    Отож, значить, папа й цісар посланців послали
    Аж на Січ – бо на козаків була в них надія,
    Що вони орду спинити на шляху зуміють.
    Тож, куди не кинь, одначе, козаки - єдина
    Сила, що татар і турок не один раз била.
    Тож іще у листопаді про похід дізнались,
    А вже весна проминає – орда все збиралась.
    Арон-деспот, що на троні у Молдові всівся,
    Наче вуж на сковорідці у той час крутився.
    І з цісарем вів таємні весь час перемови,
    І татарам помагати давав чесне слово.
    Кому більше прихилявся – то важко сказати.
    Але на шляху ординськім складав провіанти.
    Табуни коней зусюди для татар зганяли,
    Аби вони у поході собі свіжих мали.
    Тож не дивно, що козаки про те усе взнали.
    То взимку із Лободою туди завітали.
    Погромили весь Оргеєв, здобичі набрали.
    Та й пішли, хоч молдовани вслід за ними гнали.
    У березні запорожці в Аккерман сходили,
    Де вони багато турок тоді перебили,
    Які теж в похід угорський звідтіля збирались.
    Отож там багата здобич козакам дісталась.
    Щоби отих запорожців в море не пускати,
    Туркам довелось в Очаків цілий флот прислати.
    Час ішов, орда із Криму досі ще збиралась.
    Наливайківці діждатись вже й не сподівались.
    Тож надумав Наливайко в розвідку сходити,
    Склади на шляху ординськім трохи пошерстити.
    Узяв хлопців та й подався в похід до Тягині,
    Де турки тоді сиділи. По дорозі кинув
    Цю ідею, узяв міста Ягорлик й Паркани,
    Де на орду уже склади чималі чекали.
    Набрав добра та полону ще й табуни коней
    Та і погнав на Поділля здобич ту законну.
    Коней було кілька тисяч, на татар чекали.
    Наливайкові та здобич у нагоді стала.
    Чув, що, наче в запорожців проблема із кіньми.
    А йому ж то замиритись треба було з ними.
    Від Косинського ненависть поміж ними стала.
    Наливайківці ж на військо козацьке напали.
    Якби не його гусари, то кому то знати,
    Чи зумів би той Острозький Криштофа здолати?
    Тож надумав тими кіньми з Січчю поділитись,
    Через те з січовиками, врешті замиритись.
    Саме так воно і сталось. Образи забулись….
    А тут скоро з Криму сурми похідні почулись.
    Хоч похід ще з листопада, наче ж готувався,
    Лише на початку липня хан в похід зібрався.
    Вже півроку всі сусіди про похід той знали,
    Вже півроку з усіх боків його виглядали.
    Довгождане дійство, врешті-таки почалося.
    Видавалось, усе ханство раптом піднялося.
    Рушили, хай не сто тисяч, але близько того,
    До лиману подалися, аби мати змогу
    На другий бік перебратись. Не йшли до Тавані,
    Бо там козаки їм точно на заваді стануть.
    Та козаки ледь почули, що татари вийшли,
    Із гетьманом Микошинським зібралися спішно,
    Під Очаків подалися, щоб татар напасти
    І всій їхній переправі там кінець покласти.
    Тих козаків, правда було тисяча і триста.
    Та їх вся орда татарська не лякала, звісно.
    Налетіли на ті судна, що татар возили,
    Ще і вибрались на сушу та і там побили.
    Та примчався флот турецький – каторги й сандали.
    Тож козаки уже з ними битися почали.
    Захопили кілька суден, скількись потопили.
    Та, під натиском турецьким, усе ж відступили.
    Переправились татари, в Березані стали,
    Бо там на орду Буджацьку вони зачекали.
    А тоді вже й подалися всі Волоським шляхом
    Туди, де їх не пустити обіцяли ляхи.
    А що ляхи? Та нічого. Жолкевський із військом
    Під Заліщики спинився і не рушив з місця.
    У Галичині татари опору не стріли.
    Снятин, Жуків, Тисмениця у вогні згоріли.
    Галич, Калуш і Долина руїнами стали.
    А татари по дорозі полону не брали.
    Не хотіли через гори той полон таскати,
    Отож, усіх кого стріли, мусили вбивати.
    Брали тільки те, що цінне, все інше палили,
    Бо затримуватись довго вони не хотіли.
    Отак дійшли до Самбора, де стояв Замойський
    Із коронними полками й ополченським войськом.
    Українські на поталу землі залишили,
    Лише польські предковічні від татар закрили.
    Та татари не збирались з ними в бій вступати,
    Обминули й подалися звідти за Карпати.
    Перейшли за перевали, до Хуста дістались,
    А вже звідти й в Угорщину шляхи відкривались.
    Наливайко із загоном на татар чекали,
    Саме тому над Кучманським шляхом і стояли.
    Думали, що то татари брехні розпускають,
    Наче вони в Угорщину простувати мають.
    А самі повернуть раптом в Україну, кляті:
    І ходити не далеко, і землі багаті.
    Отож тут їх і чекали. Як тільки почули,
    Що в Галичину татари усе ж повернули,
    Кинулись услід за ними, аби наздогнати
    І копняка добрячого, хоча б орді дати.
    Гнались, гнались – не догнали. В Теребовлі взнали,
    Що татари повернули вже на перевали,
    Тож і назад повернули. А тут чом сидіти?
    Чом би до татар і турок в гості не сходити?
    Кілька тисяч мав охочих, сила чималенька,
    Тож з Поділля до Тягина подався хутенько.
    Місто усе попалили, полону набрали.
    Добра різного у місті собі нахапали.
    Замок, правда захопити все ж не спромоглися
    Тож пустошити околиці тоді узялися.
    Добра стільки назбирали, що аж вози гнулись,
    Ще «ясиру» кілька тисяч за ними тягнулось.
    Задоволені вертались із походу того –
    Відомстити бусурманам отримали змогу.
    Дійшли Дністра, де на той бік переправу мали.
    Ножа в спину від Арона, звісно не чекали.
    Він же обіцяв козакам в бійку не встрявати.
    А тут встиг сім тисяч війська до себе зібрати,
    Підкрався, як тхір смердючий і напав раптово.
    Козаки, хоча до того були не готові,
    Узялися відбиватись. Вороги нависли,
    Та до Дністра козаченьків силою притисли.
    А берег той був високий, водою підмився.
    Як зібрались козаченьки, то він й обвалився.
    Небагато з Наливайком вибралося звідти,
    Довелося і полон весь, і обоз лишити.
    Злий був страшно Наливайко, на той бік дістався,
    Тому підлому Арону помстить обіцявся.
    Та то інша історія. Може, іншим разом
    Розповім я, чи помстився він за ту образу…
    А татари краєм угрів вихором пройшлися,
    Купу здобичі набрали й у Крим подалися.
    Тож хто іще, крім козаків, більше зміг зробити,
    Щоб татарську ту навалу, хоча б зупинити?


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  3. Софія Пасічник - [ 2025.10.06 23:40 ]
    Шепіт осені
    Жовтне́вий дощ шепоче нам про втому,
    І листя сипле міддю у журбі,
    А я шука знайому вже дорогу –
    Де вперше ти вплелáся у мені.

    В багря́нці, що змальовує епічне,
    І теплім світлі мрії-маяка
    Я відчуваю – це кохання вічне,
    Хоч осінь листям* шлях наш проклада

    І хай туман встеляє дні розпуки,
    А небо плаче в сивому жалю́, –
    Я все одно, крізь холод і розлуки,
    В цій осені тебе одну люблю́..

    *смутком


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  4. Євген Федчук - [ 2025.10.02 16:29 ]
    Як київський князь з «берладниками» воював в 1159 році
    Сидять діди на Подолі. Сидять, спочивають.
    Бо ж неділя, після церкви вже занять не мають.
    Ото хіба посидіти та поговорити
    У тіньочку, бо ж надворі середина літа.
    Поміж ними сидить сивий, ще міцний Микита.
    Йому, мабуть, нетерплячка на місці сидіти.
    Поривається все встати та кудись пройтися.
    А діди його спиняють: - Та угомонися!
    Колись ходив у дружині княжій у походи.
    Та постарів, тепер тільки по Подолу й ходить.
    Хоча в молодості бачив він багато чого,
    Отож діди й чіпляються постійно до нього:
    - Розкажи нам щось, Микито. Ти ж ходив із князем.
    Певно, що всю Русь велику за свій вік облазив?
    От він й згадує потроху про свої походи,
    Які в житті довелося пережить пригоди.
    Нині також причепились. – Що ж вам розказати? –
    Задумавсь на мить Микита, щось хотів згадати,
    Мабуть з того, що ще досі дідам не повідав.
    А потім почав казати із серйозним видом:
    - Як Ростислав з Ізяславом вчергове зчепились
    Та ділити руську землю знову заходились,
    Ізяслав рішив нанести удар тому в спину.
    До Берладника Івана відправив людину
    Із проханням – «берладників» якось натравити,
    Щоби київську торгівлю трохи прищемити.
    Ті «берладники» мостились десь аж під Дунаєм,
    Володіли необжитим та багатим краєм.
    Рибалили, полювали, розбоєм займались,
    Коли якусь гарну здобич мати сподівались.
    Тож підбити на розбої їх не важко було.
    Зібралася їх ватага, як таке почула.
    У лодії свої сіли, яких вдосталь мали
    Та чи то Дністром, чи Прутом до моря помчали.
    Далі морем до лиману, що Дніпро впадає.
    А ми з греками торгівлю саме Дніпром маєм.
    Задля того у Олешші торг побудували.
    Туди купці і з півночі, й з півдня прибували.
    Там можна було продати товар і купити.
    Княжі вої те Олешшя мали сторожити.
    От «берладники» й рішили отам поживитись,
    Несподівано в Олешшя оте нагодитись.
    Хто ж на таке сподівався? Місто мирно спало,
    Як «берладники» зненацька на нього напали.
    Стали місто грабувати, з воями схопились,
    Які місто боронили. Ті, хоч вправно бились,
    Але було їх замало. Полягли у битві.
    Лише кільком удалося у степ відступити.
    А «берладники» взялися товар вигрібати,
    Бо ж купців якраз зібралось у місті багато.
    Купців всіх пограбували, людей пов’язали,
    Бо ж і на торгівлі людом також заробляли.
    Хоч усе розграбували, але не спішили
    Полишати і торгівлю всю перепинили.
    Пливуть купці із півночі на лодіях в греки.
    На Дніпрі одні пороги подолать нелегко.
    А тут ті розбійні люди їх перестрівають
    І добре, коли товар лиш у них відбирають.
    Скоро вістка про тих татів Києва дісталась.
    Купці дуже розлютились, як таке дізнались.
    Пішли жалітись до князя свого Ростислава.
    Той послухав, обіцяє вирішити справу.
    Викликав бігом Якуна на Гору до себе,
    Сказав: - Хутко із Олешшям вирішити треба!
    Не діло, що шлях у греки таті перекрили.
    Візьми собі моїх гридів та берись за діло.
    Бери Юрія з собою, він ті краї знає.
    І рушайте. На новини я гарні чекаю.
    Тож веліли воєводи нам – гридям збиратись.
    Розсілись ми на насади й почали спускатись
    Униз Дніпром. Дісталися скоро до порогів.
    Понад берегом човнами вибита дорога.
    Бо ж нікому не охота тут судно розбити,
    Отож берегом доводиться його волочити.
    Обійшли ми ті пороги, крізь плавні проплили.
    А там втікачів з Олешшя, нарешті зустріли.
    Вої, що живі зостались у бійні кривавій,
    Розказали, як в Олешші складаються справи.
    Щось «берладники», напевно, про нас уже знали,
    Бо лодії у дорогу швидко готували.
    Тож не стали ми чекати, налягли на весла,
    І вода нас до Олешшя швиденько понесла.
    Біля берега в Олешші лодій було мало.
    Більшість татей уже, видно, звідси повтікала.
    Найбільш жадібні зостались – не все іще взяли.
    Тож ми берега пристали і на них напали.
    Вони стали розбігатись, а ми їх ловили.
    За годину усіх татей уже й перебили.
    Полонених позвільняли, від них і дізнались,
    Що «берладники» з товаром на Дунай подались.
    Що ж, Олешшя ми звільнили, шлях купцям відкрили.
    Деякі назад вертати уже говорили.
    Нестерович їх підтримав та Якун уперся:
    - Не для того я у далеч отаку приперся,
    Щоб тих татів відпустити і не покарати.
    Треба в лодії сідати і тих доганяти.
    Сперечалися не довго, затим порішили:
    Нестеровича і трохи воїв залишили,
    Щоб Олешшя сторожили, на насади сіли
    І з Якуном вниз рікою далі полетіли.
    Не так часу і багато поки проминуло,
    Як «берладники» ті кляті з Олешшя гайнули.
    Свої лодії товаром й полоном напхали,
    Що ті лодії бортами аж воду черпали.
    Тож і рухались повільно. А ми ішли легко.
    Уже лиман проминули, Дунай недалеко.
    Ми на весла налягаєм, вже на видноколі
    Бачимо, як флот тих татів рухається кволо.
    Нас помітили, у гирло стали повертати,
    Намагалися у плавнях лодії сховати.
    Та ми йшли за ними слідом, того не давали.
    Врешті, коли міста Дциня таки наздогнали.
    Їм там нікуди діватись і не заховатись.
    Тоді узялись до бою вони розвертатись.
    Та лодії в них повільні, товаром забиті.
    Ми насадами устигли на них налетіти.
    Й почалась різня кривава. Вони боронились,
    Але, видно, утікали та дуже втомились.
    Жадібність їх погубила – стільки б не хапали,
    Тоді ми би їх, напевно і не наздогнали.
    А тепер їм довелося за те заплатити.
    І ми ж, звісно, не збирались нікого жаліти.
    Ті з «берладників», що встигли берега пристати,
    По кущах та очеретах кинулись тікати.
    А всіх інших перебили і полон звільнили.
    На лодіях, що зостались, на весла всадили.
    Усі лодії забрали, що не потонули
    І тоді уже всі разом назад повернули.
    До Олешшя, потім в Київ воєвода правив.
    Отак гарно закінчилась та наша виправа.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  5. Євген Федчук - [ 2025.09.28 19:09 ]
    Про Куликовську битву 1380 року
    Син увечері прийшов та й спитав у тата:
    - Взяв оце читати книжку я у дядька Гната.
    Там історії про те, як колись жилося,
    Нашим предками з ким колись воювать прийшлося.
    Згадувалась там також Куликовська битва,
    Де московським князем був хан Мамай розбитий.
    Правда, коротко про те там розповідалось,
    Як під Дмитра прапори всі полки зібрались.
    Вийшли в поле зустрічать мамаєві орди.
    Зібралось на полі тім тисячі народу.
    Чи одна, чи дві, чи й три сотні тисяч люду.
    Стали битися вони тоді груди в груди.
    Билися аж цілий день, орда піддалася.
    Втік Мамай і вся орда слідом подалася.
    Жоден хан від руських військ досі так не бігав.
    Тож звільнилась тоді Русь з монгольського іга.
    Що тут правда, а що ні, хотілось би знати.
    Тату, розкажи мені. Ти ж знаєш багато?!
    - Знаєш, синку, книжка ця ще тоді писалась,
    Коли кляті москалі всіх дурить старались.
    Навигадували так казочок багато,
    Що де правда, а де ні – важко розібрати.
    З тою битвою якраз не усе так гладко.
    Чи була? Чи й не була? Але по-порядку.
    Перше, спогадів про ту битва в нас немає.
    Хоч «Задонщина» про те нам розповідає.
    Та написана вона пізніш після того,
    Вже й з учасників живих не було нікого.
    Хто писав, той там не був. Звідки міг узнати,
    Може, дідусь розповів, то й взявся писати?!
    Далі, місце, де була битва, нам відоме.
    Копались багато літ вже на полі тому,
    Щоби сліди віднайти великої битви.
    Така битва не могла слідів не лишити.
    Але слідів не знайшли, все перекопали.
    Де ж загиблих сотні тисяч тоді поховали?
    Та і поле там таке – розвернутись ніде.
    Може, з тридцять тисяч ще якось туди ввійде,
    То й то добре. Та ж іще, люди не стояли.
    Там же цілі кінні орди весь час наступали.
    Де ж там розвернутись їм? Як їм наступати,
    Як нема на полі тім де й ногою стати?
    Отож, бач, як не крути – важко зрозуміти:
    Чи була, чи, може й ні та «велика» битва.
    Та, допустимо, була. Хто із ким там бився?
    Ти у книжечці отій, мабуть, надивився,
    Що московський князь Дмитро пішов на Мамая,
    Щоб відвадити монголів від рідного краю.
    Бився він за рідну Русь проти іга злого.
    І весь православний люд молився за нього.
    То москальська все брехня. Бо, як факти знати,
    То по іншому те все можна прочитати.
    А було усе то так. Ще з часів Батия,
    Що начепив москалям те ярмо на шию,
    Московітські всі князі монголам служили,
    На улус заліський край весь перетворили.
    Звичаї перейняли, завели порядки,
    Як в Орді. Добро в Сарай тягли без оглядки.
    Кажуть, що часом орда якась налітала
    І нещадно отой край вона грабувала.
    В тому дивного нема. Вся Орда так жила.
    І по здобич до сусідів частенько ходили.
    Такі ж самі москалі, теж не відставали
    І ординськії міста також грабували.
    Особливо, як в Орді порядку не стало,
    Коли ледве не щороку ханів там міняли.
    Та московськії князі з усіх сил старались,
    Вислужитись перед ханом весь час сподівались.
    Тож і данину везли у Сарай щороку.
    І отак воно було до тих пір, аж поки
    Колотнеча почалась у Орді велика.
    Хоч порядки там були, скажу, досить дикі.
    Коли темник силу мав, міг поставить хана,
    Який у усій Орді царювати стане.
    Але ханом стати міг Чингізид і тільки.
    Слава Богу, в Чингізхана синів було кілька.
    Тож потомків розвелось: різали, вбивали,
    Але хана на престол де узяти мали.
    Отож, той, хто силу мав, ставив свого хана,
    Правив іменем його. Наче ж, без обману.
    Був там темник в них Мамай. Мав орду велику.
    Із ордою кочував він у полі Дикім.
    Щоб ясніш тобі було, поясню, що нині
    Кочувала б та орда півднем України.
    Із сусідами Мамай легко уживався:
    Із литовцями дружив, із Рязанню знався,
    З генуезцями в Криму знайшов спільну мову.
    Навіть, жаль, що він не був Чингізид по крові.
    З москалями не дружив, знав їх підлу вдачу.
    І московської орди небезпеку бачив.
    Особливо, як з‘явивсь конкурент у нього –
    Тохтамиш, який припхавсь із Сибіру свого.
    Тамерлан його схотів на трон посадити,
    Щоб ділами і Орді Золотій вершити.
    А в Сараї на той час Арабшах при владі.
    Мамай його посадив на трон – той і радий.
    Думав довго усидіть тихенько, як миша.
    Але тут шайтан прислав йому Тохтамиша.
    Сам Арабшах сил не мав з Тохтамишем битись,
    Тож у поміч сам Мамай поспішив явитись.
    За спиною Тамерлан був у Тохтамиша.
    В Азії він на той час і був найсильнішим.
    Проти Азії тії слід силу збирати.
    Отож Мамай попросив йому помагати
    Ягайла, що мав привести ще полки литовські.
    А Олег також полки рязанські і пронські.
    Генуезці обіцяли теж поміч надати.
    Тож Мамай збирав теж сили аби воювати.
    Мали у борні зійтись Азія й Європа.
    От цікаво, а за кого ж Московія «топить»?
    Москалі ж тоді були злі на Арабшаха,
    Бо ж на П‘яні, на ріці вони дали маху.
    Рік минув, як Арабшах побив їх добряче.
    Сорому такого світ досі ще не бачив.
    Тож, як тільки Тохтамиш велів полки брати
    І полками йти у степ йому помагати,
    Дмитро миттю підхопивсь, кинув клич і скоро
    Зібралися москалі коло його двору.
    Воювати москалям – не в полі робити.
    Тут багато слів для них нащо говорити.
    Повелося так давно – коли хан гукає,
    То одразу із Москви військо виступає:
    На Литву, чи на Кавказ, чи аж до Сибіру.
    Тож відкликнулись усі москалі допіру.
    Вирушили у похід, щоб в степу пристати
    До ординців Тохтамиша, Арапшу прогнати
    Із Сараю. Тоді, можна грабувати вволю.
    І от військо московітське вже у чистім полі.
    Не дрімав й Мамай тим часом, за усім дивився.
    Тільки хан Дмитро московський в похід спорядився,
    Рушив йому навперейми, щоб тому не дати
    З Тохтамишем своє військо у степу з’єднати.
    Йшов поспішно, вів з собою орду невелику.
    Уся орда залишилась стоять в полі Дикім.
    Думав Дмитра погромити, з‘єднатись не дати,
    А тоді уже з ордою в похід виступати.
    Стрілися вони на полі отім Куликовім.
    Чи багато пролилося на тім полі крові?
    Думаю, що не багато. Москалі торочать:
    Цілий день тривала битва. Ціну набить хочуть.
    Хоч раніше говорили – лише три години.
    Отак вони із роками набивають ціну.
    Як в комедії відомій, де герой жалівся
    І один костюм у нього в три перетворився.
    Історію, люди кажуть, переможці пишуть.
    Тож від москалів ми знаєм про битву лише.
    І не факт, що у тій битві вони гору взяли.
    Просто, саме в розпал битви, уже так співпало,
    До Мамая прилетіла вістка, що з ордою
    Тохтамиш летить на нього скорою ходою.
    А він військо в степу лишив, тож мусив кидати
    Москалів тих недобитих та у степ рушати.
    Москалі його на полі тому не побили,
    Хоч самих тоді ординці добре покришили.
    Не до того було, щоби їм у степ ходити.
    Та і сам Дмитро добряче був в бою побитий.
    Тож москалі і вернулись. Мамай же домчався
    До орди та з Тохтамишем битися зібрався.
    Та даремна була його по степу гонитва.
    Тохтамиш встиг його військо вже переманити
    І те військо відмовилось до бою ставати
    З Чингізидом. Довелося Мамаю втікати.
    Втік у Крим, де генуезці його і убили.
    Тож москалі перемогу і проголосили.
    Мовляв, то вони побили Мамая у полі.
    Правду буде хто шукати, не знайде ніколи.
    А що ж Тохтамиш? В Сараї він ханом усівся.
    На орду московську косим поглядом дивився.
    Бо ж не виконали волі, військо не прислали.
    Та й про свою перемогу на весь степ кричали.
    Тож не Тохтамиш виходить, здобув перемогу?
    Відбирають московіти оту честь у нього.
    Укріпившись у Сараї, Тохтамиш зібрався
    І васалу московському «дякувати» взявся.
    Прийшов туди із ордою, щоб Москву узяти.
    А Дмитро, лиш те почувши, кинувся тікати.
    У лісах десь заховався, поки люта сила,
    Стольний град його узяла і ущент спалила.
    Отака була «подяка» за те кляте поле,
    Де і, власне, перемоги не було ніколи.
    Самі себе нахвалили, носяться і досі.
    А почують лише правду, аж крутить у носі.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  6. Євген Федчук - [ 2025.09.25 17:59 ]
    Битва на Орелі в 1183 році
    Увечері у байраку тихому спинились.
    Поміж дерев із кущами вогонь розпалили.
    Хмизу кругом назбирали, тож ним і топили.
    Засмажили собі м‘яса та добре наїлись.
    Запили його водою, зі струмка, що жваво
    Жебонів поміж дерева, десь до ріки мчався.
    Молодий знов у старшого тоді запитався:
    - А як же воно було далі? Як склалися справи.
    Уже всі навкруг багаття сиділи, дрімали,
    Чи то зброю оглядали. Старший усміхнувся:
    - Я думав, що про розмову ти уже й забувся.
    Коли ми назад з походу того повертали,
    Я полон весь перевірив, віднайшов знайомих.
    Став у них про свого брата меншого питати,
    Який тоді перше мене вискочив із хати.
    А, що сталося з ним далі – мені невідомо.
    Хтось згадав, що його бачив серед тих бідаків,
    Кого половці устигли за річку погнати.
    Тож його десь в Дикім полі варто пошукати.
    А у мене на те шансів не було ніяких.
    Проте в гридниці у князя з гридями в розмовах,
    Узнав я, що коли орда взимку прибігала,
    То князі супроти неї теж військо збирали.
    І київський Святослав був ішов пустить крові
    Отим зайдам. Разом з сватом Рюриком, одначе
    Чернігівський Ярослав їм того не порадив.
    Сказав обом, що погода зможе їм завадить
    І на літо похід помсти на орду призначив.
    Ті послухали й вернулись, не стали ходити.
    Якби ж ото не князь Ігор, пішли б супостати.
    Не вдалося б хоч частину орди подолати.
    А вже весна проминула, наближалось літо.
    Тож подався я до князя свого запитати.
    Розказав про свого брата, що віднайти хочу.
    Запитав, чи він ітиме. Той всміхнувся в очі:
    - Ні, у Новгороді свому планую сидіти.
    - Відпусти, - прохаю князя, - до Києва поки.
    Схожу в похід із князями, брата відшукаю
    Та і назад повернуся. Відпусти, благаю?!
    - Іди вільно, - князь говорить, - на чотири боки.
    Повернешся, візьму знову у свою дружину…
    Отож я бігом зібрався та й в Київ подався.
    Тоді якраз саме липень місяць починався
    І Святослав клич збиратись до походу кинув.
    Прийшли полки з Переяслава, прийшли із Волині,
    Із Галича, із Турова…та й других чимало.
    Уже в Києві і місця всім не вистачало.
    Знайшлося й для мене місце в київській дружині.
    Прийшло князів чималенько, лише брати князя
    Іти в похід відмовились, мовляв, їм далеко.
    Та і землі без пригляду залишить нелегко.
    Звісно, що на них у князя засіла образа.
    Десь у середині липня військо все знялося.
    Подалися вздовж Дніпра ми по правому боці.
    Поспішали. Підганяв князь на кожному кроці.
    По дорозі ще й клобуків приєднать вдалося.
    Тож зібралась чималенька в Святослава сила.
    Ще й половці, очевидно, на нас не чекали.
    Десь у степах знов набіги, мабуть, готували.
    Тож рухалось наше військо уздовж Дніпра сміло.
    Перейшли на лівий берег Дніпра й подалися,
    Дійшли врешті до Єрелі, половців не стріли.
    За Єрель Інжирським бродом. Там військо спинили,
    Князі тоді полки свої оглядать взялися.
    Далі військо розділилось. Попереду нього
    Пішов князь переяславський славний Володимир.
    Пішли з ним переяславці, киян трохи з ними.
    І дві тисячі клобуків перед війська того.
    А вже слідом усе військо тоді подалося.
    Я з киянами був тими, що вів Володимир.
    Ми рухались попереду ворога шукали.
    Але половці, дізнавшись про нас, утікали.
    Ми цілих п’ять днів даремно ганялись за ними.
    Потоптавши степ даремно, назад повернули.
    Дійшли тоді ми до місця, що Угол зоветься.
    Думали, що тут на наших чекать доведеться.
    А половці за тим часом, напевно, збагнули,
    Що ми і є усе військо, всі сили зібрали.
    Хан Кобяк орду очолив. Кинулись за нами.
    Кобяк був тоді у силі, був хан над ханами.
    Отож на отій Єрелі нас і наздогнали.
    Ми з одного боку річки, а вони з другого.
    Один в одного взялися стріли ми пускати.
    Вони весь час намагались річку подолати,
    Ми ж старались не пустити до берега свого.
    Отак довго колотились, до князів послали
    Аби до нас поспішали, бо ж мало нас зовсім.
    І не втримаємось скоро, як тримались досі.
    Князі ж, тільки-но про наше становище взнали,
    Тут же помочі послали, з усім своїм військом
    Обходити поза Єрель половців взялися,
    Щоби шансів врятуватись ті зовсім не мали.
    Святослав зумів так добре все розрахувати,
    Що поміч прийшла до стану тоді, як все військо
    Було в тилу у половців вже доволі близько.
    І йому не вдасться полем хутко утікати.
    Половці ледве уздріли ту до нас підмогу,
    Вирішили, що все військо до нас підступає.
    Кобяк тоді з нами битись одразу кидає,
    Щоб орду порятували швидкі кінські ноги.
    Та вже виявилось пізно, пастка вже закрилась.
    Затисли ми орду кляту своїми щитами.
    І лягла вона снопами на тім полі прямо.
    Лише ті порятувались, що крізь нас пробились.
    Хто не ліг на тому полі, у полон потрапив.
    Ми їх сотнями в’язали, докупи зганяли.
    Одних вождів більш десятка у полоні мали.
    Кобяка самого в січі хтось у полон злапав.
    Його потім у Києві стратити веліли.
    Розгромивши лукоморських половців у битві,
    Ми взялися навколишні простори шерстити,
    Знайти вежі тих поганих у степу воліли.
    І знайшли. Не всі, звичайно. Та досить багато.
    Череди із табунами їхні прихопили.
    Та багато родовичів з полону звільнили.
    Серед них знайшов живого я і свого брата.
    З перемогою вернулись ми у землю Руську.
    Привели полон великий. Я взяв частку свою,
    Що удалось прихопити після того бою
    Та і з братом у Сіверську землю повернувся.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  7. Сергій Губерначук - [ 2025.09.24 16:31 ]
    Поступ
    Всує ти в суєті
    стоїш, стовбичиш, Сталіне,
    старанно стертий старий –
    історії протиставлений.

    Стиха ступив в застій
    з конституційними святами
    і заганяв у стрій
    наказами заповзятими!

    Ні! Сталініст не стомивсь
    стіною стальною сунути!
    Стоп! Стрепенувсь комунізм,
    бо навпаки простуємо…

    Усує ви в суєті.
    Стали тепер бюрократами.
    Перестворити світ
    думаєте лопатами?..

    Смертник спустив стосій.
    Стяги страхає ґратами.
    Спруте, спинися… Стій!
    Хіба я у тебе стрілятиму?..

    25 січня 1990 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | "«Подорож на долонях планети», стор. 91"


  8. Євген Федчук - [ 2025.09.21 16:47 ]
    «Скавичщина» - бій за Київ 1658 року
    В історії України скільки раз бувало,
    Що самі ж і «верховоди» її продавали.
    Хто відкрито її зрадив, хто дурно попхався,
    Хотів слави. Замість того сорому набрався.
    Ще і більше зробив шкоди, ніж доброї справи.
    Тому то наша історія така і кривава.
    Гетьмани весь час метались, в крайнощі вдавались,
    На підтримку простолюду й полків сподівались.
    А як людям було можна щось в тім зрозуміти:
    Кого нині воювати, а із ким дружити,
    Коли, навіть, полковники не часто те знали,
    А то з гетьманом відкрито ще й ворогували.
    Богдан, коли з москалями дружити затіяв,
    Про підтримку України царським військом мріяв.
    Та москалі іне надто йому помагали,
    Бо про власні інтереси в Україні дбали.
    Тож Богдан у вузькім колі говорив, бувало,
    Що москалі в Україні всюди носа пхали
    І, що, мабуть, доведеться їх вже в шию гнати,
    Бо інакше Україні спокою не мати.
    Для народу ж того, звісно, ніде не казали.
    Тому «зрада» Виговського, наче громом стала.
    Тут дружили із Москвою – до ляхів вернулись.
    А ще ж ляські ті утиски людям не забулись.
    Тож старшині люди «в рота» тільки заглядали.
    Що казала та старшина – так і поступали.
    Як полковник мріяв собі булаву дістати,
    То міг запросто всі плани гетьманські продати.
    Так було із Барабашем, що Москві продався.
    І від нього цар про плани гетьманські дізнався.
    Гетьманові проти нього прийшлось воювати,
    Вийшов батько проти сина, а брат проти брата.
    Москалі ж боялись дуже козацької сили,
    Тож по містах у фортецях у міцних засіли.
    Учепилися кліщами - спробуй відірвати.
    Треба власні міста з боєм тільки було брати.
    Звісно, в Києві найперше москалі засіли
    І міцну собі фортецю бігом спорудили.
    Засів клятий Шеремєтєв, мав війська чимало.
    Правда, ще на Киселівці й козаки стояли.
    Полк козацький вів Яненко. Був з гетьманом в згоді.
    А от наказний Дворецький (підлої породи),
    Мабуть, мріяв з москалями кар’єру зробити,
    Шеремєтєву секрети угодився «злити».
    Сам Виговський вже зібрався в похід вирушати,
    Москалів із України скоріш виганяти.
    З ляхами вже замирився і татар покликав.
    Так, що сила в нього була на той час велика.
    Рушив на Лівобережжя, а, щоб спокій мати,
    Треба в Києві москальське військо блокувати,
    Щоб не вдарило із тилу, не зробило шкоди.
    Велів братові Данилу вирушать походом.
    Дав полковників у поміч, татар на додачу.
    Велів стати над Либіддю, аби москаль бачив
    І сидів в своїй фортеці, як в норі глибокій.
    Тоді можна сподіватись гетьману на спокій.
    Ледве дійшли до Яненка гетьманські накази,
    Як Дворецький москалям те доповів одразу.
    Ті бігом заворушились, укріплятись стали.
    Часу, щоб підготуватись вони вдосталь мали.
    Заготовили припаси, стіни укріпили
    І козацької навали чекали, сиділи.
    Підійшли полки козацькі, над Либіддю стали.
    Ще нічого не робили, мов на щось чекали.
    Скоро підійшов Данило Виговський з полками
    І татарами, москальські пости розлякали,
    Завернули їх худобу, табуни забрали,
    Щоб москалі у облозі харчу менше мали.
    А козаки ще взялися воду городити,
    Щоби москалям у місті не було що пити.
    Повелів іще Яненку, нехай виступає
    І всіх москалів на Подолі в кайдани хапає.
    А вже скоро і сам рушив він фортецю брати,
    Хоча інше повеління отримав від брата.
    Та ж схотілось, мабуть, слави й здобичі багато.
    А москалі його стріли, узялись стріляти.
    Ті постріли до Яненка скоро долетіли.
    Зрозумів він, що Данило все ж рушив на «діло».
    Хоча сам був не готовий та не став зважати:
    З Киселівки на Замкову велів наступати.
    Інші полки штурмували Золоті Ворота.
    Та москальськії гармати взялись до роботи.
    Дертись на високі кручі під вогнем ворожим –
    То не кожне зовсім військо учинити зможе.
    Москалі усіх відбили, від мурів прогнали.
    Козаки аж під Печерським монастирем стали.
    Узялися шанці рити. Підійшли татари.
    Небо нічне поволеньки затягнули хмари.
    Данило (уже не знаю – з радості чи з горя)
    Зібрав собі полковників, мав горілки море.
    Заходились «святкувати», добряче набрались.
    На нічний набіг москальський все ж не сподівались.
    Козаки на них дивились, кинули роботу.
    Кому ж після того бою випить не охота?
    А москалі на світанку таки налетіли
    І увесь козацький табір ущент погромили.
    Данило не похопився боєм керувати,
    А на коня бігом скочив, кинувся втікати
    До Дніпра, там сів у човен, добивсь до Трипілля.
    Звідти він і його люди на підводу сіли
    Та й у Корсунь, далі в Білу, щоб військо збирати.
    А полковники теж слідом подались втікати.
    Один – пішо, той в сорочці одній залишився,
    Ледве міста полкового свойого добився.
    І татари утікали звідти, що є сили,
    У Либеді на болотах коней загубили
    Із сідлами, із юками – тож пішо втікали.
    А Яненкові козаки нічого ж не знали.
    Думали, що то Данило взявся штурмувати,
    Тож кинулись з Щекавиці москалів збивати.
    І вже майже були збили, наспів Борятинський
    І гуртом-таки відбили козацькеє військо.
    Поки бились козаки там, Шеремєтєв клятий
    Устиг загін на обоз був козацький послати.
    Хоч-не-хоч, а козаченькам прийшлось відступити.
    На тім, власне й закінчилась та невдала битва.
    Понадіявся Виговський на рідного брата,
    А той з-за своїх амбіцій перемогу втратив.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати: