ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Юрко Бужанин
2025.10.30 18:21
Землетруси, повені, цунамі,
Ще дощів кислотних дикі танці...
Це земля здригається під нами,
Атмосфера з нею в резонансі.

Смог і смерчі, різні катастрофи –
Вдосталь уже знаків Провидіння.
Руйнуватиме свій Світ допоки

Павло Сікорський
2025.10.30 11:18
Люблю, коли біцухами натягую футболку,
Іду, такий, по вулиці — знімаю собі тьолку.

Сергій Губерначук
2025.10.30 10:52
«На вікні свіча миготіла»…
Мати дитинча мовчки їла,
їла-доїдала.
Смачно чи не смачно було,
але всі про те вже забули.
Україна салом заросла!

Пнеться в матки пузо вгору

Микола Дудар
2025.10.30 10:03
Мені би трішечки б тепла
Твоїх очей і губ, не проти?
І ти щоб пахла і цвіла…
Дай Боже, знати
До суботи…

Мені би спокою… мені б…
І бажано, щоб без сюрпризів

Іван Потьомкін
2025.10.29 22:28
Не вслухаюсь в гамір дітвори,
у гомінкі перепалки дорослих,
а от пронизливі надривні
зойки амбулансів тривожать серце,
і на їхній одчайдушний клич
пошепки Всевишнього прошу,
щоб швидше добрались до мети,
і потерпілого вдалося врятувати.

Борис Костиря
2025.10.29 21:47
Старий зруйнований парк
ніби після запеклого бою.
Старі атракціони й будівлі
зносять, утворюючи пустку,
яку нічим заповнити,
яка волає до нас усіх,
яка ставить питання,
на які неможливо відповісти,

С М
2025.10.29 18:32
Вже гарненькі дівчатка у ліжку, мабуть
Вітці сього міста намагаються, жмуть
Щоб коня Пола Ревіра реінкарнуть
А містечку – чого нервувати

Душа Бели Стар поглум передає
Єзавелі-черниці й та шалено плете
Півперуку для Різника-Джека що є

Сергій СергійКо
2025.10.29 17:54
Народжуються десь, а може поруч,
Цнотливі та незаймані слова.
Та де шукати? Спереду, праворуч?
Як завжди таємниця вікова.
Промовить хто, почуєш їх від кого?
Як лине недоторкана трава
До сонця. Так торуємо дорогу
До тих, хто має справжні почуття,

В Горова Леся
2025.10.29 13:15
А для мене негода - вона у замащених берцях
Об окопної глини тягучу і ржаву багнюку.
То не дощ, що мені цілу ніч підвіконнями стукав.
Дощ - це там, де солдату на плечі натомлені ллється.

Де тяжіє розгрузка, де мокрі несушені ноги,
Де гарячого чаю

Микола Дудар
2025.10.29 11:51
Іржа в іржі не іржавіє…
Вода з водою все це бачить.
Тому, хто бачити не вміє
Навряд чи Видиво пробачить.
Надія, все ж, оптомістична:
Є інші видиви: калюжі…
Ну а якщо ви симпатичні —
Вам поталанило предуже…

Віктор Кучерук
2025.10.29 06:04
Пообіді в гастрономі
Я зустрів сусідку Тому
З імпозантним чоловіком
Одного зі мною віку.
Він всміхався без упину
І все гладив Томи спину,
Поки та не захотіла
Від руки звільнити тіло,

Борис Костиря
2025.10.28 22:03
Вогненні мечі - це основа закону.
Ми перед мечами присягу даєм.
Вогненні мечі, як таємні ікони,
Які кровоточать у полі знамен.

Вогненні мечі у танку хаотичнім,
У щільному колі хоругв і списів.
Вогненні мечі в нетривалім затишші,

Сергій СергійКо
2025.10.28 16:14
Безліч творчих людей
Тут приймали за честь
Набувати ідей
В центрі всіх перехресть,
В місті цім, де стою.
Тож вкладав свій талант
І амбітність свою
Генерал, музикант,

Володимир Мацуцький
2025.10.28 12:32
Він міг розрізнити сміттєві контейнери за запахом. Пам’ятав господарів, які викидали в них сміття. Промишляв на скляній тарі та макулатурі. Якщо везло знайти пристойні ношені речі, здавав по п’ять гривен Вірці – стерві у дві точки: на барахолці і

Микола Дудар
2025.10.28 12:12
Коли думкам затісно в тілі,
А вихід замкнений назовні,
Причина навіть не в похміллі,
А в тім, що зникли полюбовні

Я сам по собі… думи вільні.
Інакше виникне дво-бійка...
І знов причина не в похміллі —

Сергій Губерначук
2025.10.28 11:46
Диявол постачає нас вином,
зі своїх пекельних підвалів.
У тебе з рота пахне полином,
це запах вакханальних аномалій.

Я несу тобі крихітку ґлузду,
мов декілька грамів дусту.
Причащаймось частіше й чистішими,

Віктор Кучерук
2025.10.28 06:11
Хто сказав, що збайдужіло
Поглядаю на жінок, -
Що змарнів, як перецвілий
І обламаний бузок?
Хто й чому хитрить лукаво
Та навіює злий дух,
Щоб скоріше рот роззявив
Для роїв кусючих мух?

Борис Костиря
2025.10.27 21:24
Літо вислизає із-під нас,
Мов коштовний осяйний алмаз.

Літо хмарою пливе у даль,
Залишаючи свою печаль.

Літо вислизає із-під ніг.
І жене вперед жорсткий батіг.

Микола Дудар
2025.10.27 09:17
Крок за кроком… Слово в слово
Нога в ногу… свій маршрут
Лиш малесенька обмова:
Вони там, а я ще тут…
В кожнім ритмі музиченьки
В кожнім подиху вітри
Не такий щоб я маленький
Але, звісно, до пори…

Світлана Пирогова
2025.10.27 08:32
Накрила ніч все темною габою,
Гуляє вітер одиноким звіром.
А чи зустрінемось іще з тобою?
Лойовий каганець тріщить, мов віра.

Ми якось розійшлися по-англійськи,
Немов блукаємо у мутнім меві,
А почуттів ще теплий гріє ліжник,

Віктор Кучерук
2025.10.27 06:13
Споконвіку невдержима,
Жвава, осяйна, -
Грає хвилями дзвінкими
Гомінка Десна.
Неглибока, неширока,
Має стільки сил,
Що розрізує потоком
Світлий виднокіл.

Ірина Білінська
2025.10.27 00:05
Рідне Слово моє —
ти і слабкість, і сила.
Ти і сонце розпечене,
і пустота.
Ти даруєш політ
моїм раненим крилам,
у простори нові
прочиняєш врата.

С М
2025.10.26 22:22
мов на мене раптом навели туман
я циганські очі покохав
циганські очі покохав о так

ей
циганко

на самоті усівшись біля вогнища

Борис Костиря
2025.10.26 21:36
Це дуже спекотне літо,
Як втілене пекло землі.
І висохле море в молитві
Не вмістить нові кораблі.

Це дуже спекотне літо
Спалило вселенські думки.
І янгол упав із орбіти,

Іван Потьомкін
2025.10.26 21:12
Зазвичай блукати там, де тільки заманеться (Що взяти з того, в кого не всі дома?), Зійшов Корній на гору край села І бачить куряву, і незвичний гуркіт чує. «Ти староста?–гукнув передній з мотоциклу.- А де ж обіцяні хліб-сіль?» «Та ж хліб ми вже здал

Вячеслав Руденко
2025.10.26 18:54
Був лицарський сон і минув непорядний,
Був панцир із мушлі і голос ошатний,
Була попередня історій гомілка -
Кошлата як кішка, тремтлива як бджілка.
Пропали без вісті далеке і доля,
Пробуджені хвилі, солодка сваволя.
Втекли!
Захо

Володимир Бойко
2025.10.26 17:41
Вона поїхала у далеч невідому –
Не витримавши жаху самоти.
Коли під сорок і сама удома
Із розуму так важко не зійти.

А хто він там – інтелігент чи бидло,
Що меле душу вщент, немов тартак…
Насамперед кохання. Й неважливо,

Сергій СергійКо
2025.10.26 16:29
Не відчув він тепла середземних країн,
Незнайомі Берлін, Люксембург.
Що Брюссель чи Париж – навіть Києвом він
Не блукав, та й ніколи не був!
Засмагав він під сонцем донецьких степів,
Соледар у підвалах вивчав.
Хоч за віком було йому 20 років –
Ще к

Ніна Виноградська
2025.10.26 15:27
Прадавнина з мого роду) 1 Повертався солдат зі служби у далекому Петербурзі в шістдесятих роках дев’ятнадцятого століття. Їхав на коні, бачив навкруг вишневу заметіль і радів, що йо

Євген Федчук
2025.10.26 15:13
Сидять в корчмі над шляхом козаки.
Димлять їх люльки, що аж ріже очі.
Корчмар до них підходить неохоче,
Бо вже добряче випили-таки.
Як козак випив, краще не чіпать,
Бо з’їздить кулацюгою у вухо.
Чи й шаблею… Нікого не послуха.
Отож корчмар, аби не

Володимир Ляшкевич
2025.10.26 14:35
І на останок зникнуть обрії і далі,
і твердю висушеному єству, в запалі
ще усього минулого свого,- як води -
спадуть, відкриються забутні насолоди.

Пребудь, хоча б тепер, у дійснім світі!
Почуйся птахою, щасливим квітом в житі,
стрімкою рибою у о

Тетяна Левицька
2025.10.26 06:06
Ридала мати: «Вбили сина!»
І проклинала Україну,
І рвала коси на собі.
Колола серце гостра голка,
В труні лежав її Миколка,
В якого очі голубі.

«Тебе ж, — волала рідна мати, —

Віктор Кучерук
2025.10.26 05:33
У могилах, у руїнах
Рідна сторона, -
Кривду робить Україні
Проклята війна.
Вбивства, болі та страждання,
Де б я не ходив, -
Не існує заклинання
В світі од біди.

Микола Дудар
2025.10.26 00:27
Не все в цім світі українське…
З найважливіших запитань
Чому на смак, як мед, злодійське
І в шані виблядки і срань…
Чому нарід шанує панство
Можливо досить а, нарід?
Суцільно виключно зухвальство
Ми ж — джерело своїх же бід…

Сергій СергійКо
2025.10.25 22:51
Про бійку між Гітлером і Сталіним)

“Друга світова спецоперація” –
Так назвали б ту війну сьогодні.
Дві країни – звіра два, дві нації
– Прагнули кінця цивілізації
І на компроміс були не згодні.
Кігті один в одного встромляли,

Борис Костиря
2025.10.25 22:26
Старому немає з ким говорити,
його ровесники померли.
Тільки з тишею,
тільки з вічністю,
тільки з німотою.
Його кімнатою
ходить навшпиньках
вічний голос,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Олександра Ступак
2025.10.30

Гриць Янківська
2025.10.29

Роман Чорношлях
2025.10.27

Лев Маркіян
2025.10.20

Федір Александрович
2025.10.01

Ірина Єфремова
2025.09.04

Сергій СергійКо
2025.08.31






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Тетяна Сахно - [ 2015.09.10 08:05 ]
    А пам`ятаєш, братику...
    А пам`ятаєш, братику,
    бабусину хатину,
    охайний чистий дворик,
    стару абрикосину?

    І ми тоді малесенькі,
    щасливі й безтурботні,
    бабусею доглянуті –
    батьки ж то на роботі.

    Бабуся Галя й дід Василь
    для нас авторитети,
    дідусь читати нас учив,
    гортаючи газети.

    А пам`ятаєш, братику,
    холодні довгі зими?
    Кататись на санчатах
    старенькі нас водили.

    В бабусі Галі шаль була,
    дідусь Василь в ушанці,
    а потім всі дружнесенько
    ми грілись на лежанці.

    Внучата добавлялись,
    а старші йшли до школи,
    в бабусі з дідусем
    все починалось знову.

    І вже у нас онуки,
    і час летить невпинно,
    а пам`ятаєш, братику,
    бабусину хатину?

    Тетяна Сахно 2015 рік


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  2. Максим Тарасівський - [ 2015.08.20 13:07 ]
    Лето 1979-го
    ...и глобусом арбуз,
    у родины украден,
    и пузырьки медуз,
    и россыпь виноградин,
    и желтый срез степи,
    лиман зеленокорый,
    собаки на цепи
    и павшие заборы,
    соленая земля,
    не ведавшая речки,
    и тлела тихо тля,
    и громко человечки,
    цыганская серьга
    над полевым пробором,
    и вопрошали "га?",
    и отвечали хором,
    и пропасть в колеях,
    и маревом прихвачен,
    был горизонт в полях
    ничем не обозначен,
    спорыш, трава-спорыш,
    беседка, абрикосы
    и камышовых крыш
    блондинистые косы,
    и было далеко
    прекрасное далёко,
    дойти туда легко,
    да нам и здесь неплохо,
    и ласточкиных гнезд
    полно, но вкус неведом,
    и за паденьем звезд
    мы в ночь впадали следом,
    и ночь без фонарей
    светлей, чем с фонарями,
    и враг один - пырей,
    и запросто с друзьями
    мы в сахар мокрый хлеб
    макали - вкусно, сытно! -
    и разница судЕб
    была неочевидна,
    но времени искус
    развел в свои тарелки
    и краденный арбуз,
    и прочие безделки.

    2015


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  3. Ігор Шоха - [ 2015.08.16 10:24 ]
    Із окупації ряднянщини
    Жили ми якось і без кро́ві.
    І, може, Богові хвала,
    хотіли чистої любові
    і мали ту, яка була.
    А я забув уже, яка ти,
    моя найперша із дівчат.
    І як найкращу, упізнати
    уже не вмію, як солдат,
    що повертається не з бою,
    і не у світовій війні.
    Не закривали ми собою
    ще амбразури у Чечні.
    Ми повертались одинокі,
    не мали глею в голові.
    Щипали модних і високих
    і українські рядові.
    І повертали не до неї
    стезею пішого бійця
    з полону армії своєї
    і гідного її кінця.
    Ішли ми на чолі планети,
    неначе сукині сини,
    коли під Пітером ракети
    чекали Празької весни.
    І не одна тоді під кленом
    любила воїна за те,
    що був і юним, і зеленим,
    наївним, бравим...
                                  А проте,
    таким, як мати народила.
    І не ікається мені,
    що може й ти мене любила,
    як окупанта на війні.
    Ми не уміли оцінити
    свої минаючі літа
    у ті роки несамовиті.
    Тоді і ти була свята,
    і милосердна, і лукава,
    і наче видиво ясне,
    ще не чекаючи, чекала
    і забувала не мене.
    Ми брали те, що заслужили
    і те, що партія дала,
    і те, що інша не могла.
    Але не забували милу.
    І навіть честю дорожили,
    якщо така тоді була.

                                  2002-2015


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Прокоментувати:


  4. Тетяна Сахно - [ 2015.08.11 09:55 ]
    Мамина пісня

    Колискову пісню мамину згадаю
    пригадаю голос, руки пригадаю,
    із душі полине пісня та ласкава:
    мені у дитинстві так співала мама.

    Колискову пісню доні заспіваю,
    пригорну до серця: «Баю-баю-баю,
    хай господь дарує тобі світлу долю,
    щоб в житті не знала ні краплини горя».

    Час летить стрілою, вічність поглинає,
    колискову пісню доня пригадає,
    дитятко пригорне й знову пролунає:
    «Люлі -люлі- люлі, баю- баю-баю…»




    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  5. Ігор Шоха - [ 2015.07.07 11:27 ]
    Еміграція в минуле
    Коли залишається мало надій
    на успіхи, щастя, кохання,
    тікаю у вірші зі всесвіту мрій
    у інші світи сподівання.

    Тоді я згадаю минулі роки,
    закреслені віхи і дати,
    відчую долоню твоєї руки,
    що хоче міцніше обняти.

    Почую спокусливі й досі слова,
    що мрія земна проминає,
    якщо не п'яніє моя голова,
    то хай неземне почекає.

    П'яніла! П'янила найперша любов
    ще юне, наївне, дитяче,
    яке не повториться знову. І знов
    так само душа не заплаче.

    Бо дійсно минає найкраща пора.
    Ти старшою, іншою стала.
    Тебе поманила досвітня зоря
    і квітка Івана Купала.

    І стукає пташка моя у вікні.
    Напевне їстивне шукає.
    І якось невесело стало мені,
    що папороть бачу свою уві сні,
    а іншу усе ще чекаю.

                                  07.07.2015


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (8)


  6. Сонцедар Печерник - [ 2015.07.02 18:49 ]
    Печерник
    Це моя мала ода смерті!

    1
    Ні, не вмерти,
    лише майнути до початку початків.
    Посеред безоглядної німоти,
    печерної пустоти
    вихід до волі єству найти .

    2
    Вряди-годи
    серця кволий стук
    і здавлений повітря ковток у горлі,
    промінь в зіницях ще не стух
    Його зародок жевріє в жерлі.

    3
    Волога, сира стеля.
    Не марним стане мій відхід.
    Відійти хочу до вищих сфер,
    скористатися нагодою світанку,
    очистити свідомість у лоні печер.

    4
    І творячи легенду,
    Прагну змінити світ,
    Спадок предків возз'єднати воєдино,
    Щоб зродився новий міт,
    Нині себе старого я покину.

    5
    Непохований навік,
    себе не прирік на погибель.
    Звільнитися би від печерних кайданів
    Долаючи варни щабель...
    Чи стрітить святитель із кола рахманів?

    6
    На брунатно-зеленому мохові
    Присів межи галасу , крякоту.
    Дамся чути воронові,
    Най витягне з печерного мороку,
    Обміняю волю на мідний гріш…

    Вороне, віднеси мою сутність мерщій, скоріш…


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  7. Ігор Шоха - [ 2015.05.30 20:15 ]
    Слухаймо
    Я не мовчу, коли душа ярить.
    Але моя вага така маленька.
    То слухаймо. Це віче гомонить
    із глибини віків-тисячоліть,
    якщо недочуваємо Шевченка.

    Якщо зняли кайдани і ярмо,
    не варто знову муляти коліна,
    аби на лобі ставити клеймо.
    Якщо не на котурнах стоїмо,
    то слухаймо, що говорила Ліна.

    А скільки закатованих було
    у казематі рашії-союзу...
    А скільки не знялося на крило...
    Якщо забули морене село,
    згадаймо, за́ що убивали Стуса.

    Але не марна доля ця гірка.
    Партійне «чмо» кладемо у могилу,
    і юність піднімаємо на крила,
    в бою загартували вояка
    і волю українця-козака,
    і на Майдані Землю освятили.

                                  30.05.2015


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (1)


  8. Владислав Лоза - [ 2015.05.01 11:07 ]
    Українській силабіці
    У вигляді воску на підсвічниках в глибині печер,
    яким відомо усе щодо аскез та пересторог,
    у вигляді каштелянських веж, які обступає чернь,
    вимагаючи їжі, а також зняття дальніх облог,
    у вигляді зарубок на ножі втікача від застав,
    які роз’їжджають уланськими вітрами по степу,
    у вигляді флейти у зубах чоловіка, який став
    єдиним, кого світ не вхопив бодай за ліву стопу,
    у вигляді залишків хліба на самому дні торбин
    студентів, які повертаються із кельнів та сорбон –

    ти проіснувала, аж допоки невідворотний плин
    еволюції не став останньою з твоїх перепон.
    Розбиваючи уявлення про себе як про мерця,
    ти зринаєш (у межах цього паперового листа)
    не з-під полемічного пера, а з-під мого олівця,
    щоб вернути зайняті силабо-тонікою міста;

    ти починаєш розносити пісню свою бойову,
    очікуючи стрімкого повстання попри прірву літ,

    але уся лояльна тобі абетка лежить в рову,
    а для нової ти – не більше аніж кумедний релікт.

    28.04.2015


    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (4)


  9. Олександр Козинець - [ 2014.11.26 22:00 ]
    ***
    – Мамо, а правда, що кожній з родин
    Діток приносить лелека?
    [слизька необхідність штучних тканин
    стискує злегка…]
    – Так, доню, правда! – Кажуть з новин.
    Мама нам теж казали:
    Коли не було ще штучних тканин,
    Частіше лелеки літали.
    І кожна пташина несла під крилом
    Кохання новим родинам…
    – Скажи мені, мамо, якщо так було,
    Навіщо створили тканини?


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  10. Олександр Олехо - [ 2014.11.21 09:44 ]
    Із циклу "Голодомор"
    Не приведи лихої долі
    за щастя мати в добрий смак
    дари голодної неволі –
    гнилу картоплю і буряк.

    Епоха згину – тридцять третій,
    за пеленою пелена...
    А найстрашніше – дотик смерті,
    коли минулася зима.

    І наче сонце ніжно гріє,
    прозоре небо тішить дні,
    але життя холоне, тліє
    і тихо гасне уві сні.

    Убрало небо сльози, муки
    і вороння гортанний хор.
    Володар чорної розпуки,
    селом іде голодний Мор.

    Із архіву



    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Коментарі: (16)


  11. Серго Сокольник - [ 2014.11.02 22:06 ]
    Дивовижність сходу
    Дивовижність Сходу

    Схід дивуватиме нас, світ стоїть допОки!..
    Цю дивну витонченість я колись пізнав,
    Коли в віддалені часи важкі й жорстокі
    В пустелях Сходу я ще хлопцем воював...

    Так... Схід тонкий... Ця витонченість, певно,
    На серці юному зарубкою лягла,
    І вітер Сходу так доволі недаремно
    Все раз по разу знов торкається чола...

    Ця дивна витонченість... Слабкість в ній і сила,
    І жало змія, що коли його торкнеш,
    Укусом мічений, життя нестИ знесилиш,
    І спрагнеш думкою, й знеболено заснеш.

    І як дивуєшся, коли малий хлопчина
    Ще від колиски пізнає Фірдоусі,
    І епос давній в ньому житиме до згину,
    І з ним повік пройде життя припони всі.

    Чи- сила жінки (трохи іншої країни),
    Жіноча доля де доволі більш легка-
    Краса й сміливість, і спрямованість неспинна,
    Мов діловитість тої Пташки Королька...

    Гостинність Сходу... Неповторність Сходу...
    Булатний ніж для виноградної лози...
    Мов рубаї, поету стануть у пригоді
    Завжди із честю пережить лихі часи.




    адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531587
    рубрика: Лірика
    дата поступления 21.10.2014
    автор: Сокольник


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  12. Серго Сокольник - [ 2014.10.27 23:01 ]
    О Українцю! Друже! (філософсько-історичне)
    О Українцю! Друже! ( філософсько-історичне )

    О, Українцю! Друже! Як погано
    Тобі на серці стане- спом"яни
    Свою історію, злодІєм невблаганно
    У тебе вкрадену- її ти поверни.

    Як давні пращури величчям осяяли
    Нам за БОРЕЇ шлях серед віків,
    Коли прадавні Ар"ї воювали
    ІРАН І ІНДІЮ, окраїну світів.

    Коли чинуші Українця гноблять,
    Коли на Волю хтось ногою став,
    Про що нам факти історичні мовлять?
    Про КОЛІЇВЩИНУ народу, що повстав.

    Коли на землю милу України
    Надходить гадський сарани потоп,
    Про що історії прадавня пісня лине?
    Про ЖОВТІ ВОДИ і про КОНОТОП.

    Коли принизити твою бажають гідність-
    Стряхни з себе покори сірий пил.
    Здійсни в собі оте, Вкраїнське, рідне-
    Шевченка мрію- ЧОРНИЙ ПЕРЕДІЛ.

    А ще- не забувай одвічну славу,
    Прадавньо- східних перемог гучний парад,
    Від Князя Київського лепту- Святослава,
    Того, Хороброго, що знищив КАГАНАТ.

    І з серця скніючого враз спадуть кайдани,
    І Голос Розуму з тобою говорить
    Почне про те, як Небо вказує негайно
    Тобі тепер НОВУ ІСТОРІЮ ТВОРИТЬ.

    адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512780
    рубрика: Філософська лірика
    дата поступления 22.07.2014
    автор: Сокольник


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  13. Серго Сокольник - [ 2014.10.26 23:12 ]
    Затмение
    Затмение

    В кумулятивных брызгах плавится восток,
    И каплями брони в песок стекает.
    Клещами боли жестко сдавленный висок
    Пульсируя, сознание теряет...

    Где пониманье, осознание того,
    Что нет преград, что кровью мы едины,
    Что Украина-Русь дороже нам всего,
    Что это- мы, шальные дети Украины,

    Не для того в сей час явленные на свет,
    Чтобы чужие песни петь, делиться языкОво,
    Что единение в свершении побед
    Еще явит к прочтенью Игорево Слово,

    Что здесь, в Святой УкрАинской земле,
    Скрещенье древнее путей цивилизации,
    Здесь воспылал зарей в кромешной мгле
    Трипольский край, исток великой Нации,

    И этот, Древними дарованный огонь,
    Нам освещает путь во тьме тысячелетий...
    Зачем же Матери мы сердце на ладонь
    Исторгли из груди- кто мне ответит?..

    адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509136
    рубрика: Философская лирика
    дата поступления 03.07.2014
    автор: Сокольник


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  14. Серго Сокольник - [ 2014.10.26 03:43 ]
    Піль веков (осада Акры)
    Пыль веков ( осада Акры )

    Акра в Сирии- старая крепость
    Полпути от Индии до Египта.
    Ветхой древности вся нелепость.
    Пыль веков по пескам разлита...

    Пал Египет, Бонапартом взят,
    Неожиданно, дерзко, смело,
    Только в нем оставаться нельзя-
    Он блокадой сдавлен умелой.

    Это Англия, гроза морей,
    Это Англия, враг опасный,
    Дело их- мировая империя.
    Лозунг их- разделяй и властвуй.

    Поразить, ухватить за шею
    Англичан мировую идею
    Выступают в путь легионы
    Сквозь пески веков Вавилона.

    Лишь бы в Индию им прорваться-
    Ждут измученные легионы
    Индии сказочные богатства.
    Индии ждущие миллионы.

    Бонапарт осаждает Акру-
    Крепость древнюю,живую еле.
    Лишь порыв, чтоб сломить, прорваться-
    И свободен путь ему к цели.

    Но упорно держится старое,
    Но, сплотившись, держится древнее,
    И в жестоких боях наравно
    Гибнут праведники и неверные.

    И боев, и чумы жар познавшие,
    Тают храбрых его легионы,
    Без еды, без питья, уставшие.
    Так жестоки войны законы.

    И от ярости обезумев,
    От усталости обессилев,
    Натыкается порыв юный
    На арабскую сталь ассасинов.

    И под солнца жаром палящим
    из последних сил и досадно,
    Он ведет легионов остатки
    Тем же самым путем обратно.

    Так идее великой, новой,
    Древний бог, кровожадный Молох
    Распростертые крылья ломает.
    Пыль веков преграждает дорогу.


    адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475071
    рубрика: Лирика
    дата поступления 26.01.2014
    автор: Сокольник


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  15. Серго Сокольник - [ 2014.10.26 02:57 ]
    Перша ніч кохання
    Перша ніч кохання

    Ночі першої маристе марево...
    За вікном сніг в кружлянні зими...
    Ми ще юні, нічого не знаємо...
    Боже мій! Як же щАсливі ми!..

    Ніч холодна жбурляє сніжинками
    У вікно, місяць в небі завис...
    Вигин тіла блищить намистинками,
    В світлі місяця весь оголивсь...

    Я тебе прикрашаю намистами...
    Я в тобі відчуваю себе...
    Ми у пошуку хтивості істини...
    Перша ніч... Подарунок небес...

    Вже ніколи таке не повториться,
    Хоч відтвориться тисячі раз-
    Ніч кохання у томному мороці...
    Спомин серця у кожного з нас...

    адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495208
    рубрика: Лірика кохання
    дата поступления 27.04.2014
    автор: Сокольник


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  16. Серго Сокольник - [ 2014.10.26 02:52 ]
    Наложница, разденься! (16+)
    Наложница, разденься! ( 16+ )

    В гиперфункции света
    Обнаженно дрожишь предо мной...
    В ожидании этом-
    Подойди. Свое тело открой!

    Сбрось одежды оковы.
    Вся нагая, ты так хороша!
    Мне отдаться готова,
    Ты в томленьи стоишь, чуть дыша...

    Подойди без смущенья,
    Не прикрыв свое лоно рукой.
    И в свободном движеньи
    Поколеблен постели покой...

    Сбрось сандалии долу,
    И, ладонью касаясь груди,
    Босоногостью пола
    Ты прохлады покой ощути.

    Упади на колени,
    Утопая в постели туман.
    Дал тебе повеленье
    Древний демон греха- Ахриман

    Распластать свое тело,
    Словно в жертву отдав, предо мной,
    И мучительно-смело
    Насладиться своей наготой.

    адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489758
    рубрика: Лирика любви
    дата поступления 02.04.2014
    автор: Сокольник


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  17. Серго Сокольник - [ 2014.10.25 23:52 ]
    Агрессивная тупость
    Агрессивная тупость ( ликующим )

    Вы играли словами,
    Тупо веря в награду в Раю.
    Вы махали флажками,
    Агрессивно шагая в строю.

    Звездам верили глупо.
    Дождались. У дверей грянул гром.
    Агрессивная тупость,
    Как змея, заползает в ваш дом.

    Агрессивная тупость-
    Теперь вне тебя вам не жить.
    Агрессивная тупость-
    Что можешь ты им предложить?

    Черно-белости мира
    Своего в разноцветьи миров?
    Сожжены все клавиры-
    Пусть свирепствует скрип сапогов!

    Агрессивная тупость-
    Все в колоннах, в шеренгах, в строю.
    Агрессивная тупость-
    Всем диктуешь ты волю свою,

    Эту волю неволи,
    Безголовой толпы сладкий грех,
    И бездарные роли,
    И одна ты решаешь за всех.

    Агрессивная тупость-
    И восстал Кривоногий Кумир.
    Агрессивная тупость-
    Что ты можешь подать в этот мир?

    Полусдавленный гений,
    В час, когда все решают скоты?
    И талантов, и мнений
    Молчаливо закрытые рты?

    Агрессивная тупость-
    Этот выбор для вас- приговор.
    Агрессивная тупость-
    И свободу похитил не вор.

    Это сами свободу
    Променяли себе без затей
    На бесправья породу,
    Обрекая проклятьем детей.

    адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489297
    рубрика: Лирика
    дата поступления 31.03.2014
    автор: Сокольник


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  18. Серго Сокольник - [ 2014.10.25 23:43 ]
    Заздрісники. Така собі прадавня притча
    Заздрісники. Така собі прадавня притча

    Великий стародавній Бог
    Раз вирішив порозважатись.
    Заздрісників одразу двох
    Призвав, і став пропонувати-

    Просіть, що хочеться кому!
    Не забувайте лиш одного-
    Я рівно вдвічі дам тому
    Хто другим буде. Слово Бога

    Міцніше сталі. Тут-таки
    Заздрісники давай гадати,
    Що попросити, допоки
    Від заздрощів не постраждати.

    От каже зрештою один-
    Мій Боже! Вибий мені око!
    Замисливсь Бог... Питає він-
    Навіщо дурість ця жорстока?

    Ага- сміється заздрісник-
    Хоч від цього зазнаю болі,
    Та втішусь, іншому коли
    Повибиваєш ти обоє!


    адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497316
    рубрика: Байка
    дата поступления 07.05.2014
    автор: Сокольник


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  19. Серго Сокольник - [ 2014.10.25 01:24 ]
    Гражданская война
    Гражданская война

    Неба черную слизь луч рассвета рассек.
    Обагренная высь истекает в песок.
    Это ангелов трубы исторгают свой глас.
    Это сжатые губы стонут песню о нас.
    Это демоны ныне исполняют зарок-
    Разорвать Украину за свободы глоток.
    Напряженью разрыва есть предел и ответ
    Разпрямленной пружины. И в огне брода нет.
    Это наше былое разлетелось во прах.
    Это время героев и мерзавцев в слезах.
    И в прицел панорамы сквозь бредовые сны
    Виден жутко-кровавый лик гражданской войны.

    адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503509
    рубрика: Гражданская лирика
    дата поступления 06.06.2014
    автор: Сокольник


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  20. Анна Віталія Палій - [ 2014.09.22 18:14 ]
    З дна
    За чертою – чертог. Чорний чорт
    Через час чоловічий чаклує.
    Чиряком червоніє, чваніє
    Чемпіоном чернечих чавлінь.

    Тане тінь. Тоне танк, темну твань
    Трутом терши. Теракот.
    Тамбурин тарабанить туманно.
    Темний вік...

    Волос виє. Вода. Віє вітер
    В вітрила. Ворони
    Вирують в висі. Висій ворох –
    І виросте віз. "Вистав варту" –
    Вуста велемовно віщують.
    Воля пахне пшеницею.
    Фана з трисуттям. Сурма...

    Сумно. Степ стуманіло сваволить.
    Сходить сонце. Світає. Сохлі стебла
    І паморозь. Іній. Павутина ув
    Інеї має. Соки сплять.

    Перший проблиск приходить
    Причинно. Перегодя привірливо – вірш.
    Віриш в волю і вартість веління.
    Знов готуєш весною леміш.

    І над хатою дим піднімає
    Той димар, що забрали за борг.
    Вкотре світло свічі повертає.
    Ще ні разу (?!) не зраджений Бог.
    05.12.2002р.


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (11)


  21. Опанас Драпан - [ 2014.09.14 13:59 ]
    мої газелі
    кінець
    '2014


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (12)


  22. Ігор Шоха - [ 2014.08.26 17:01 ]
    Зерна історії
    Є біла Русь, і інших є немало –
    мала, велика – там, де нині Рось.
    Московська Русь? Такої не бувало,
    аж поки Київ не завоювала
    орда. Так само й нині. Вже – ось-ось
    об’явиться прямісінько у Раші,
    де унтер-фюрер лізе auf Berg,
    куди ніколи не буває черг.
                   А хто й коли візьме його на зашморг –
                   байдуже, чи Гаага, чи Нюрнберг.
    Востаннє ощетинився напевно
    одвічно войовничий Люцифер.
    І сіє ложні історичні зерна,
    що все своє Москва собі поверне,
    аби пожати аутодафе.
                   Малоросія рипнулась додому
                   і князь пітьми примірює вінець.
                   Але немає блискавки без грому.
                  І нині ще нікому не відомо,
                   кому кадило, а кому кінець.
    Історія захована у міфах.
    Великий Блок і той себе знайшов
    у амазонках і у царських скіфах...
                   А нам – аби наш дух не охолов.
                   Не ради слави, то заради втіхи
                   у нас тече блакитно-жовта кров.

                                  08.2014


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (4)


  23. Руслана Василькевич - [ 2014.08.23 00:36 ]
    І знову плакала Земля
    До незалежності ішли діди,і прадіди батьків,
    бо волелюбний нарід ми - нащадки славних козаків;
    плекали мир наші батьки і ми його учились цінувати,
    дорогу у щасливе майбуття самі собі хотіли обирати.

    І знову плакала Земля,не від татарської навали,
    і не від Гітлера чуми,не від червоної арави,
    але ж від "братньої" руки "добропорядного" сусіда,
    і знову сльози матерів,і вдовин крик звучить зусіда.

    О,Боже,сльози обітри з облич засмучених,змарнілих,
    і мир на землю поверни,де завжди так ним дорожили,
    нехай нащадки козаків бороняться в бою завзято,
    усі ми браття-українці,не треба більш "братів" шукати.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  24. Мирослав ГончарукХомин - [ 2014.08.10 18:22 ]
    Ті, що помирають в полях
    Цей ранок цілком підходив для смерті,
    Сонце зупинялося, зводячись над гарматами,
    Ловлячи кулі, випущені у серпні,
    Брудними руками і спинними широкими м’язами.

    Тягнулись дими – колонади куполу на той світ,
    Густішав кисень між легенями кам’яними,
    Приймав дзвінки оператор на тій стороні,
    Смерть підіймала тіла з вогнепальними і ножовими.

    Темнішала кров на манжетах твоїх вене-трас,
    Грубішав голос, корою вкривалось тіло,
    Помираючи поміж нами, згадуй про кожного з нас,
    І ми згадаєм про тебе, помираючи в понеділок.

    Місяць тягне за линву ріки на виїзній,
    Зорі муштруються в ряд, формуючись у сузір’я,
    Тіло цієї зими ртуттю пульсує у ній,
    Із кожною смертю стукає в її тім’я.

    Ті, що помирають в полях – зростаються із зерновими,
    Їхні тліючі душі проростають в гнучке колосся,
    Може, насправді, це перша межа між живими і неживими,
    Перед тим, як осиплеться жито,
    Перед тим, як наступить осінь.

    2014 р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  25. Мирослав ГончарукХомин - [ 2014.07.14 16:49 ]
    неФарисеї / Передові війська
    Вони посідали, кожен на своїй катедрі,
    Опустили дула, наче вудилища в воду,
    Дивлячись на Хрести, який ладен за всіх померти,
    Не бажаючи, щоб хтось помирав сьогодні.

    Кожен із них відчував, що прийдешній сніг,
    Нічого більше, окрім смерті не принесе,
    Тому вони жартували, а їхній сміх
    Лякав усіх захоплених фарисеїв.

    Розуміння того, що життя – це військовий час,
    А дорога наша – це міни і стройові,
    Критиме усі наші рани мов плексиглас,
    Мішатиме наші страхи у чавуні.

    Ніхто не вибереться живим із цих блакитних полів,
    Для кожного з нас свої пропускні квитки,
    І доки звучатимуть в тобі луною передові,
    Ти завжди будеш на цих передових.


    2014 р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  26. Владислав Лоза - [ 2014.07.11 23:00 ]
    Сучасний сонет
    Облога. Шанці. Дим. Драбини. Вежі.
    Розпечене каміння трощить мур,
    і промені списів невтомно крешуть
    у квадратові очі амбразур…

    …Хроніст лежить у тіні колонади,
    хітона підібгавши під себе,
    і чиркає в пергаменті:
    за правду
    стоять оті, а ті – за зло рябе.

    Повірять люди чесному хроністу
    і реконкісту візьмуть за мету,
    а той – оплату історичних істин
    складатиме у жирну калиту…

    Та уві сні побачить кості міста.
    І тих, що не повірили хроністу.

    1 липня 2014



    Рейтинги: Народний 5.25 (5.33) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 5
    Коментарі: (8)


  27. Катинський Орест - [ 2014.06.22 17:33 ]
    За життя треба триматись...
    *************


    За життя треба триматись -

    Особливо,

    Коли маєш ціль -

    Боротись і боротись...

    Не давай собі поблажки -

    Твердість поспіль...

    До своєї цілі -

    Прагнення

    Необхідне,

    Як стремління...

    До неї треба:

    - Бігти,

    - Йти,

    - Повзти...

    І навіть,

    Коли вже не можеш

    Стояти -

    Тоді,

    Хоть,

    Лежати,

    В напрямі її -

    Щоби твердість

    В переконанні мати,

    Що вірні твої

    Дії...
    ------------------------------------
    2012; PARIS (Alesia)
    -----------------------------------


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  28. Валерій Хмельницький - [ 2014.06.19 08:50 ]
    таїна (КСПЛ-15)
    а на межі волошки зацвіли
    а на волошках бджоли мед збирали
    поміж волошок бігав я малим
    що й чубчика не видно за житами

    а я ставав навшпиньки біля діж
    і зазирав у їх овальні зали
    і повторяли гучно чим скоріш
    ті діжі все що їм тихцем казав я

    а я по стовпах гепав камінцем
    гуділи довго стовпи телефонні
    але ніколи жодному про це
    не розповів у рідному районі

    і вам я теж не видам таїни
    як ми одні із усього загалу
    малі ще зовсім отже і дурні
    з піонертабору додому утікали


    18.06.14


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (10)


  29. Любов СЕРДУНИЧ - [ 2014.05.19 17:53 ]
    Добо Яня, або До Бояна
    ДОБО ЯНЯ, або ДО БОЯНА
    Після перечитання книги В.Малика «Черлені щити»

    Мокне і мовкне під зливами скошена нива.
    Думи рояться, а з ними скрипить і перо.
    Жили пульсують. В зіницях – вогнів переливи.
    Тріскає серце, й свіча, і гаряче нутро.

    Сивий пергамент мудріє, і срібняться скроні.
    Власне наймення пошли нам у власні віки
    Вічевим стягом, півсловом, прозірливим дзвоном,
    Хоч випадковим півзвуком, півзнаком, а кинь.

    Нині. А завтра завруняться словом бажання.
    Світлий Ярило нагріє ріллю, і тойді
    Памолодь юна обернеться гарним врожаєм.
    Зродиться пісня, і піт, і добробут у дім.

    Віко відчиниш. Пратиша обізветься хором.
    Напис чіткий, кіновар’ю, в вустах оживе.
    Витязі-вої здіймуть Перунові прапóри.
    Славень онуків Дажбожих торкне за живе.

    Книги! Люблю, як дітей, вас – і війно, і вірно.
    В буки і веди вдивляюся аж до сльози.
    Слово Бояна (чи Яня?) – неміряне віно.
    Зрушено азом найпершим прийдешні ази.

    Вихили келих сури і з любов’ю – до бою.
    Три дні бажання – і мрія у тебе в руках!
    Й ми потайними стежками з тобою. Обоє!
    Вичерпай Волгу, Славутича ж – не розплескай.

    Нас не зламати на корені. В чесному герці!
    В цьому й чеснота, о сивоголові мужі!
    Власне наймення пошли і відкрий своє серце.
    Гуком, півзвуком, півзнаком, як жити, скажи.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  30. Владислав Лоза - [ 2014.05.12 22:53 ]
    Вікінг
    на фйорді тиша
    і брил безіменні лики
    холодними рунами дивляться в очі мені
    з-за скелі виходить неквапно
    самотній вікінг
    сідає до мене
    і руки трима на вогні

    він довго мовчить і очима
    плекає думу
    і щось на вустах його рветься в слова
    чимдуж
    я бачу в очах у вікінга
    трошки суму
    хоч ззовні начебто воїн
    похмурий муж

    і каже вікінг

    я тут вже затримався надто
    я мав би з богами пити духмяний хміль
    та довгі століття сиджу тут один
    при багатті
    до тої Вальгалли іти
    забагато миль

    а там за столом
    бенкетують
    мої побратими
    і Одін сміється із жартів
    братів бойових
    і пахне їм звідси
    запах жертовного диму
    що куриться смертними
    в честь та безсмертя їх

    там варять в печерах
    найкращу у світі брагу
    там стіни хоромів
    складені
    зі щитів
    а я наодинці
    і в тім
    не знайду переваги
    що вчасно прийти на відправлення
    так і не вспів

    та й так не попав би
    Вальгалла для тих що на роси
    розбризкали
    кров
    як раніш
    на долівку вино
    а я не з людиною
    з морем та льодом
    боровся
    вітрила напнувши
    пішов я
    отут
    на дно

    я відповідаю

    буває
    зловив ти ґаву
    отак безнадійно загруз тут
    наче й навік
    та я на табло вокзальному
    рейс на Вальгаллу
    здається бачив
    зі мною ходім
    чоловік

    дісталися мовчки
    удвох
    на таксі вокзалу
    і вкинув я
    до автомату
    декілька крон
    і вирвав квиток
    зі сталевих зубів терміналу
    і вийшов чекати із вікінгом
    на перон

    чекали недовго
    рік
    або може сотню
    і вікінг тримав мій квиток
    як безцінний дар
    і видався він мені

    уже менш самотнім

    аж ось
    із туману
    зринає
    потрібний дракар

    мій вікінг ступив на палубу
    човен рушив
    бортами гойдаючи
    мов дерев`яний кит

    сказав зі штурвалу вікінг

    спасибі, друже

    шолома стягнув
    і прощально всміхнувся

    услід

    09.05.14










    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  31. Валерій Хмельницький - [ 2014.04.14 16:19 ]
    Ведмідь та Uzi (політична байка)
    Про ситуацію в країні:
    Якось в палатку жовто-синю
    Нахабно вліз ведмідь, в натурі,
    Чи то коричневий, чи бурий,
    Зачув смачненьке, мо’, м’ясце -
    Жере, аж плямкає… На це
    В кущах принишк, заліг на пузі
    Мисливець з автоматом Uzi:
    Лунає постріл – і за мить
    Ведмідь, конаючи, лежить…


    14.04.2014


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (2)


  32. Валерій Хмельницький - [ 2014.04.05 22:54 ]
    Над Кримом не лiтають лiтаки
    Над Кримом не літають літаки -
    І оминають, наче лепрозорій...
    Чи не про це ви мріяли-таки,
    Розмахуючи жваво триколором?

    Над Кримом не літають літаки -
    І кораблі круїзні не заходять...
    Тепер самим, напевно, невтямки,
    Нащо метляли древком з триколором?..


    05.04.2014


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (22)


  33. Валерій Хмельницький - [ 2014.04.01 09:47 ]
    Першоквітнева заметіль
    Першоквітнева заметіль
    Москву засипала й некрополь –
    Оце тобі, Кремлю, за Крим,
    За кораблі і Севастополь!

    Дев'ятибальний неба знак,
    Шкода, що тільки - завірюхи:
    Оце тобі і Крим - «за так»,
    І «референдум», «заварухи».

    Москву заклали в давнині
    У жерлі древнього вулкану,
    У центрі кратера - і дні
    Її в Господній Божій длані.

    Росія ж марить про війну:
    Гуркочуть чорні гвинтокрили,
    А у Москві – та чули, ну! –
    Квітневим снігом все укрило…


    01.04.2014


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (11)


  34. Ростислав Бодзян - [ 2014.03.24 13:33 ]
    ***
    В часи тотального-таризму,
    Як за стіною, жив мурашник,
    І лідер мав таку харизму,
    Що був на ти із ним калашник.

    А стіни вписані графіті,
    От колір тільки кров’яний,
    Цей маляр-псих у екс-столітті,
    Намалював нам шлях тяжкий.

    А ще, таланів не ховав він –
    Він і художник, і казкар,
    Його прийняв за віру сталін,
    І розпочав період чвар.

    Ураз мурашки сліпі стали –
    Кротом зручніше жити в такт.
    Лиш одиниці в серці знали,
    Що відцвіте радянський мак.

    І він прогнив, пропали стіни,
    Ми відмивали їх від крові.
    Молитись варто на колінах,
    От боронитись – зріст в основі.

    І міф з кротами ляже спати,
    Змететься сам електорат,
    І хлопці десь з-під барикади
    Розженуть тухлий ригоблат…

    2014


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  35. Владислав Лоза - [ 2014.02.08 18:02 ]
    Про спільне й відмінне
    Шону Маклеху



    Ірландці з українцями – окремо,
    І кожному близька своя блакить…
    Та арфою на прапорі зеленім*
    Червоно-чорний стяг мені дзвенить.

    Між нами – милі, милі, милі, милі…
    І різне все – шляхи, дерева, сни…
    Чого тоді тін-віслом** забриніла
    Мені сопілка рідна з далини?

    Живем – не на однім планетнім боці,
    Та знаю я – підвівши зір увись,
    Лягли у землю їхні юні хлопці,
    Так само, як і ми лягли колись.

    Інакше в них у небі сяють грози.
    Несхожі зовсім, начебто, краї…

    Неправда. Бо ми ллємо спільні сльози.
    А от кати у кожного – свої.

    08.01.14



    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 5
    Коментарі: (10)


  36. Владислав Лоза - [ 2014.02.07 15:58 ]
    Трагедія мови
    ТИ – мова
    Моєї
    Прадавньої
    Нації.
    Тобі вже
    Співали
    Багато.

    Он дехто
    Тобою
    Стриже
    Асиґнації,
    А дехто –
    Розламує
    Ґрати .

    Розводили
    Юди
    Пусті
    Баляндраси,
    На котрих
    І ницості
    Слизько…

    В тобі
    Гартувалося
    Слово
    Тараса
    І шабля
    Богдана
    Хмельницького.

    В тобі, моя мово,
    Задимлені
    Шанці,
    Шляхетна
    Статура
    Герба.
    В тобі – чорний прапор
    Махновських
    Повстанців
    І вічна
    Звитяга
    УПА.

    В тобі – материнська
    Знедолена лють,
    І батька
    Криваві
    Тортури,
    В тобі – тихий стогін зими
    Після Крут
    І горда
    Постава
    Петлюри.

    О мово! Очами
    Малого хлопчини
    Шукала ти
    Вірних
    Перлин…

    Та врізались в тебе
    Розгнуздані кпини,
    Коли тебе
    Зрадив
    Син.

    Той син є усюди:
    В душі крамаря,
    Що хтиво
    Видудлює
    Чарку,
    В душі науковця
    І плугатаря,
    І навіть
    Малого
    Школярика.

    Отак, моя мово.
    Допоки той син
    Твого укорочує віку,
    Не стане яса
    Українських
    Сивин
    З руїни
    Усяких
    “язиков”.

    03.01.14


    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  37. Владислав Лоза - [ 2014.01.28 21:02 ]
    Скелі Довбуша
    Село понад гаєм. Вологе горіння світанку.
    Ріка на пороги стікає. Бриніння роси.
    І хтось – молодий ще – закутий в свою вишиванку
    Виходить із хати – за тин, у пахучі ліси.

    На ґанку він слухав ранкове сумне голосіння
    І мріяв про волю невидимих буйних заплав…
    Із передпокою озвалась, як тихе сумління,
    І вибігла мати, вхопила його за рукав.

    Той хтось уже хтів посміхнутись і вирватись хутко…
    Без болю й зітхань, і без довгих важких перемов.
    А мати – нагострену бартку, загорнуту в хустку –
    Поклала в долоню зі схлипом – і в хату ізнов.

    І син той відправивсь…
    Неначе могутнє багаття,
    Вогнем благородним, що вихором в небо злетів,
    Палало-горіло у вирі борні Закарпаття,
    І ймення опришків наводило жах на катів.

    Криваві від помсти, дістали й начистили ґвери,
    В рясній полонині озброєні стали у рій
    Налякані зайди, магнати, сліпі ненажери –
    І тихо прокрались у табір на скелі крутій.

    Був бій. Була спека. У голови цілили кріси,
    І шанці наллялися трупом народних борців.
    А пні – ті зелені волхви предковічного лісу –
    Втирали коріннями сльози на древнім лиці.

    Надовго все змовкло. А потім, в осінню годину,
    До скелі прийшла… Чи не привид?.. Старенька прийшла…
    Дивились на неї ті скелі чолом її сина,
    Високі ті скелі… Узвишшя ясного чола.

    Навколо – змарніла пустеля. І в серці – як пустка.
    І ліс у такому мовчанні, немов задубів.
    Побачила раптом ту хустку, ту вишиту хустку
    У листячку жовтім… У листі опалих дубів.

    28.01.14





    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 5
    Коментарі: (5)


  38. Владислав Лоза - [ 2014.01.14 18:54 ]
    Яничари
    Ми – яничари. Гвардія. Еліта.
    Маестро болю й музики наруг.
    Нам – крові пити… Тільки крові пити…
    Але – міцний утримує ланцюг.

    Ми – яничари. Бувші полонені.
    Нам шабля, а не лялька – з колисок.
    Собаки ми. Без жон і наречених.
    Не нам – трава, і літо, і бузок,

    Бо скальпами пропахло наше літо,
    І добра нам лиш палена трава.
    Колись комусь були малі ми діти…
    Та що усохло – вже не ожива.

    Угорські, сербські, українські бранці,
    Осмалені вітрами забуття…
    А потім – вбивці, потім – новобранці.
    Ні суму, ні зірок, ні каяття.

    Колись була священна нам – калина.
    Тепер – священний місяць Рамадан.
    Колись – перлина, нині же – руїна,
    Та ще в долоні гострий ятаган.

    Ми – яничари. Строгі наші сурми.
    Не треба нам від битви срібняків.
    Коли якесь містечко взяли штурмом,
    То вирізали навіть жебраків.

    Ми кинули в пожар камінну браму.
    Радів – бо переміг же! – наш султан.
    А потім – увірвалися до храму
    Місцевої общини християн.

    ..В минулому – угорці, українці.
    На срібних лезах – кров жінок, сиріт.
    Ми – яничари, дикі чужовірці –
    Спинились біля храмових воріт…

    Що то за чари, дивні, дивні чари?..
    Що то за досі невідома мить?..
    Ми – яничари. Дикі яничари.
    Та що, та що це в серці нам щемить?

    14.01.14





    Рейтинги: Народний 5.25 (5.33) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 4
    Коментарі: (8)


  39. Сергій Комарецький - [ 2014.01.14 15:41 ]
    Рожева сіль
    Нескінченно тягнуться віки.
    Їдуть по свою козацьку мрію
    На волах за сіллю чумаки
    В давнюю країну Кіммерію.

    По тій солі тихо в’ється путь
    По степу, як по спині спітнілій
    Краплі поту, скочуючись жжуть
    Шлях із Криму в Неньку-Україну.

    Дикий степ, за обрій зазирнуть.
    Синя ніч, зірки над головами.
    Чумаки у небо завернуть,
    Між зірок проїдуться возами.

    Непомітно тиха ніч сплива.
    На шляхові не знайти криниці.
    От тому – вода тут, як жива,
    Вимовляється з повагою – водиця!

    Спека. Даль, ні хати, не верби.
    Лиш, - дивись, десь куряву підняли.
    То ногайські вершники з орди
    За сайгаком по степу помчали.

    Блискавкою шаблі сполиха,
    Ятагани наче ліс постали.
    У рожевий колір того дня
    Краплі крові сіль пофарбували.
    Серпень 2008
    .


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  40. Сергій Комарецький - [ 2014.01.14 15:54 ]
    Ми нащадки київських князів
    Ми нащадки київських князів,
    Ратників і смердів-землеробів.
    Шляхом йдемо тих богатирів
    І стежкою мирних хліборобів.

    Та за мить опинимось інде
    На поліських капищах між лісу.
    Хоч коли, а хоч в Іванів день
    Розтуляє час свою завісу.

    І пливуть віночки по струмку.
    Шаленіють парубки навколо.
    Як дівчину вирвати з кругу,
    Із сплетіння кос та рук із кола.

    Розігнатись з нею і щомдух
    Перестрибнуть полум’я за руки.
    Пролетівши так, очистить дух
    І в кохання зануритись муки…

    Випить з нею думки та слова,
    Мов вина чаклунської привади.
    То генетика, чи ДНК?
    То слов’янський дух. Даємо ради.
    20.12.2013


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  41. Шон Маклех - [ 2014.01.09 14:21 ]
    Пісня вересової ночі
    Хворий Місяць в глибини криниці
    Зазирає, коли навіть зорі мовчать,
    Темні хвилі ірландського моря
    Розмовляти з тобою не хочуть –
    Вони про минуле кричать.
    Біля дому твого згас ліхтар –
    Дикий вітер задмухати може
    Не такий іще світоч-стожар,
    Тож бреди серед тьми, зупинись хоч на мить
    У торбину черствого окрайця шматок
    Поклади. В дикий морок сова прокричить
    І на пустища вересу – крок.
    Чорний кіт донегольських солоних ночей –
    Проти шерсті погладиш гульвісу, очей
    Ліхтарі обидва – і колись зрозумієш –
    Не існує оцього кота.
    Кожна ніч – божий день.
    Кожен камінь – пророк,
    Кожен хрест – поводир.
    І вартує чогось – перший крок.
    Ти – ірландець. Твій світ – просто міф.
    Просто вигадка. Ти не повстанець – Сізіф.
    І на пагорби Тари свій камінь несеш,
    Що додолу покотиться. Знову береш…
    Ти свій біль.. Ні, Вітчизну – у серця мішень.
    Ти – ірландець. Повстанець лишень…

    Примітки:

    Цей вірш – заримований переклад мого невеликого словесного етюду присвяченого трагічним і водночас героїчним подіям 1798 року в Коннахті.

    На світлині – скеля біля узбережжя графства Донегол – ірландською Дун на н-Гал (Dún na nGall).

    Один англійський історик написав, що Тара – це вигадка і вічна мпія ірландців. Але цей пагорб стоїть і згадує про минуле…


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Прокоментувати:


  42. Владислав Лоза - [ 2014.01.04 18:50 ]
    Монолог Франсуа Війона
    Мабуть, лихої слави я володар,
    Мабуть, людина ница, далебі! –
    Якщо всілякі грамотні заброди
    Кричать про це на кожному стовпі.

    Це все за те, що п`яний я буваю,
    Що прощення у бога не молю,
    Що вправно в підлабузників стріляю
    І що дивлюсь в обличчя королю;

    За те, що пил студентських фоліантів
    І мертвий попіл схоластичних книг
    Змінив на авантюрності вагантів
    І на живу поезію доріг.

    Перо й пістоль мені були суддями,
    А не пажі паризьких сеньйорит.
    Кохав я гучно, буйно, до нестями
    В богемних колах у сімнадцять літ.

    Мину я кари, бо немає кари
    Так само, як і докорів питтю.
    Скорився я бокалу і сигарі,
    Бо не хотів коритися життю.

    Усі слова од вас – брехня, лабети.
    Ув іншій площині правдиві зерна:
    Коли король почне цінить поетів,
    Покину я задимлену таверну!

    04.01.14




    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 3
    Коментарі: (6)


  43. Владислав Лоза - [ 2013.12.27 14:13 ]
    хрип солов`я
    наллялися болем та славою зрошені пилом заплави
    із мороку черні та дрантя піднялася сіра чота
    шляхетні туманом держави суцільні нескорені лави
    ішли під знаменням крові та блідого прямого хреста

    ми кроки точили і золото з чистої пили криниці
    і кожний полив отим золотом свій почорнілий ефес
    летіли крильми за слідами блакитно-правічних галицій
    що скресли під шкірою терпко-волячої руни SS

    ми вправно косили неправильні душі прямою косою
    і душі приємно волали, і зимно бринів нам кришталь
    і наш капелан-сіромаха все кликав постати до бою
    роланду задумано-тихому пісню хрипів нахтіґаль

    26.12.13


    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 4
    Коментарі: (2)


  44. Олександр Олехо - [ 2013.12.22 08:04 ]
    * * *
    Хрещена Русь цариці у дарунок
    та ідолів потрощені кістки.
    Гареми геть! Кохання Анни – трунок
    і вогнище, що спалює містки.

    Шерше ля фам – оту чарівну жінку,
    єдину неповторну у житті.
    Мотає ера чорно-білу плівку,
    а там жінки, через одну, святі.

    21.12.2013



    Рейтинги: Народний 5.25 (5.51) | "Майстерень" 5.25 (5.61)
    Коментарі: (17)


  45. Владислав Лоза - [ 2013.12.13 14:39 ]
    Тевтобурзька пiсня
    Пихаті, поважні, сп`янілі від винного диму,
    Калігою бурою топчете землю богів.
    Регочете, попелом сіючи нашу озиму
    І ріжучи бидло, що кинуло спалений хлів.

    Осміяні вами сказання дідівські шумливі,
    Острижені коси сирітливих наших дівиць.
    Тіла омиваєте в нашім ячмінному пиві,
    А потім під стогоном неба спите горілиць.

    Неначе не гріли вас давні холодні колони,
    З-під мороку котрих поринули ви у ліси;
    А нам – аби сяйну теплінь прабатьківського лона
    Будили уранці не ваші, а наші пси.

    Веде вас пузатий, закутий у лати патрицій, -
    Та лати оті не пощерблені бурями гір,
    Не рубані-биті мечами, як варварські ниці
    Щити й наколінники, шиті з ведмежих шкір.

    Колись-бо набридне вам хрускіт кісток під ногами,
    І скинуть солдати торбини з ослаблених спин;
    На горбі крутому зведете ви табірні рами
    В надії на чесно заслужений вами спочин.

    Ви будете кидати погляд бентежний у хащі,
    Втираючи піт на брудному, засмаглім лиці…
    Не вірте чуткам – наше військо очолять найкращі,
    Не ті, хто знатніший чи в кого товсті гаманці.

    Нам зови наляканих битвою аквіліферів
    Приємніші навіть за стогони рейнських вод.
    Ніхто не відступить, бо різати легіонерів
    Разом з усіма буде вибраний радою вождь.

    Не встигнуть забити тривогу чванливі горністи,
    Знамена центурій візьме до обіймів пісок…
    Нарешті грабоване вами зелене намисто
    На шиї повернеться наших коханих жінок.

    Поріже дрібненько старійшина жовту стеблину
    І кине в багаття, і бачитиме в пелені,
    Як марять імлисто на спечених римських руїнах,
    Затьмаривши статуї, дикі германські вогні.

    12.12.13


    Рейтинги: Народний 5 (5.33) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 3
    Коментарі: (2)


  46. Владислав Лоза - [ 2013.12.11 17:18 ]
    До Че
    Провісники бунту, борні та неспокою, -
    Ніхто серед вас не святий.
    І ти, команданте, сміливий пророку,
    Усяке робив, старий.

    Не нам ті ідеї ставить на осуд –
    Їх перевірив час.
    Посохли тлінню червоні роси,
    Ослаб і змарнів пегас.

    Та хутко постань з-попід аеропорту,
    Недопалком в того жбурни,
    Хто плюне у пам`ять твоєї когорти
    І в пам`ять старої війни.

    Ти ніс на береті зорю комуніста –
    Та мріяв про справжні зорі.
    Які звинувачення? Ідеалістам
    Усе вибачає історія.

    Гвинтівка приносить одну лише шкоду,
    Але не цурайся критики.
    Любов і визнання твойого народу
    Вільним були від політики.

    Багатства минущі тобі не потрібні –
    У революційному жарі
    Ти землю Болівії стрів як рідну,
    Затиснувши в роті сигару.

    На Кубі тобі присвятили паради…
    Здійняв руку вгору кат.
    На щастя-на горе, не бачив зраду
    Фідель, твій вірний камрат.

    Ти спиш у могилі. Не бійся за Кубу.
    Вона ще боротись готова.
    Якщо буде треба – то вигострить зуби,
    Вже звиклі до смаку крові.

    Гвинтівки начистять старі компанерос,
    Розносячи дим сигар;
    Комусь хитрувато моргне С`єнфуегос,
    Місцевий травлячи жарт.

    І знову барбудос – веселі, кошлаті –
    У манграх здобудуть смерть.
    Ти можеш за Кубу спокійно спати.
    Над Кубою – твій берет.


    24.2013


    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 3
    Прокоментувати:


  47. Владислав Лоза - [ 2013.12.10 17:21 ]
    Сюзерен
    Хрустіли, надриваючись, ратища,
    Тримаючи шовки блідих знамен…
    Оточений, лежить на бойовищі
    Закутий в обладунки сюзерен.

    “Як хочеш жити – падай на коліна”, -
    Сказав один, скрививши чорний рот.

    “Ім`я моє мені дорогоцінне…
    Який тоді з мене вельможний лорд,

    Коли і честь, і прапор, і вельможність,
    Свою проливши кров, я запродам?
    Зрадливість і присяга – не тотожність.
    Ось відповідь моя твоїм словам.

    На славу цілься, кате, не промаж.
    Сховай кудись нелюдський свій оскал.
    Я звершив перед королем омаж, -
    З тих пір – до смерті – я його васал.

    Похороніть мене як є – у латах,
    Якщо не мародери, далебі!
    Не знатиме стерв`ятник, де клювати –
    Бо кров та вірність на моїм гербі.

    Міледі, не чіпай гарячі вени,
    Отримавши гірку нещасну звістку.
    Чеснота й добрість – лорди-суверени –
    Заплачуть на моєму обеліску.”

    28/2013


    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 3
    Коментарі: (2)


  48. Шон Маклех - [ 2013.12.08 20:39 ]
    Жорна гнiву
    А птах кричить на дереві сухому,
    Не радість він віщує і не втому,
    Віщує пошесть і війну і смерть.
    Вже чаша бід наповнена ущерть,
    І то не крук, не соловейко – Див
    Посеред осені древлян, посеред злив
    Отих, що сліз. Тоді як падолист
    Епохи черствої слов’ян зірвав надії
    І кинув татям в торбу наші мрії,
    Тоді як печеніг здійняв на діточок меча,
    Тоді як бавитись поляни – не в квача –
    У хованки зі смертю. Отоді
    У жменях люди понесли воді
    Зерно, і хліб, і кров – на требу
    Отому Диву, тому птаху й небу,
    Що оком злим в серця несе журбу
    Слов’яни голіруч взялись за боротьбу
    Та берендей регоче, і розгніваний Дніпро
    Гуркоче й гомонить й розповідає про
    Поганців, що в князівському дворі
    Вино криваве лиють до пори,
    Аж доки чернь в міцних натруджених руках
    Принесе брили, що зітруть їх прах.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Прокоментувати:


  49. Владислав Лоза - [ 2013.12.08 17:14 ]
    Орії
    Сузір`ями опаленого степу –
    Євшанні очі, полум`яні леза –
    Манівцями, протоптаними небом,
    Із сонцем на скривавлених ефесах…

    Заброди реготали їм услід.
    Оті черстві, пихатії заброди
    Казали: “Неіснуючий нарід!”,
    Та що нема і мови у народу.

    А предки не спинились ні на мить
    На реготи, потоплені в вині.
    Того, хто прямо йде-бо, не скорить
    Ні словом, ні у вогненній борні.

    Нічого не доводячи нікому,
    У сонмі бур, та битв, та злих розлук,
    Через усю Галактику, - додому
    Пронесли Предки Колесо і Плуг.

    08.12.13


    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 3
    Коментарі: (4)


  50. Олександр Олехо - [ 2013.11.30 11:43 ]
    Варіант української долі(не дай, Боже)
    Московіє, о кревна доле,
    прийми на палю честь мою.
    Душа повії, тіло голе –
    перед тобою я стою.

    Моє імення – Україна,
    окрайок щастя і землі.
    Чи гину я, чи то Руїна
    мені наснилась уві сні?

    Усе життя ішла до Бога,
    убога, грішна і свята,
    і довела крива дорога
    до богохульного хреста.

    Були сини, титани слова
    і долі вольної вітри.
    Зітліло сім'я, лиш полова
    все яро лине догори.

    Ще пересічні небораки
    та їх запроданці вожді,
    яким давно уже до сраки
    усе, що скніє у нужді.

    Московіє, як серце стигне
    від частоколу гострих паль!
    Тут не одна свобода згине
    етапом у сибірську даль.

    Немає світла, янгол ночі
    укрив імлою небокрай,
    а ясновидцям вибрав очі,
    щоб не шукали в небо плай.

    Московія – содухи мантра
    та хлані п’яної «авось».
    Було так, є і буде завтра.
    На древі літ – кривава брость.

    Ховає час в іржаві плями
    біль сокровенного життя.
    Лежать голодні в ситих ямах,
    уже ніхто їм не суддя.

    Ще Молох смерті – ясна стерті.
    Із жорен сиплеться трухло.
    Ідуть з війни живі та мертві,
    це вже кому як повезло.

    А табори, а людолови,
    а дріт колючий навкруги?
    Скотився жах у чорні води
    і до цих пір ідуть круги.

    Усе було, на гострій палі
    сконав не вік – любов земна.
    Вона із пісні, а не сталі,
    тому і захисту нема.

    І от стою я, Україна,
    перед воротами Кремля –
    не суверенності країна,
    а так, залюднена земля.

    Московіє, візьми до себе,
    у азіатську маячню.
    Рабою буду я для тебе
    у робі чорній, хочеш – ню.

    29-30.11.2013р.


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Коментарі: (8)



  51. Сторінки: 1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   20