Прокинулась з тобою наголо́,
Крізь вії глянула - а хлопець ти нівроку!
Як скошене уверх чоло,
Неначе в мавпи - нумо, гляну збоку.

Де бачила раніше? Та невже?
Силкуюся згадати, і не можу -
Горили, бабуїни, шимпанзе...
Чи на йєті мій коханий схожий?

Згадала біології я курс:
Австроло-, той, -пітек… Дивлюсь спідлоба -
А викапаний! Але має торс -
Геракл позаздрить! Що це за особа?

Осьо висить пов’язка хутряна,
На стінах - спис і кам'яна сокира,
А на гравюрах підписи: "Війна
Vs печерних шаблезубих тигрів".

Пригадую, у клуб нічний пішла,
Де випила і запалила трохи -
Кого ж це я собі тоді знайшла,
Невже людину з іншої епохи?

У нього група крові хоч яка?
У паспорт зазираю - ніби друга.
Ну, підчепила в клубі чувака!
Є віскі? Вип'ю і зніму напругу.


01.10.2012

Сусіди не заснули й на хвилину,
Під вікнами збирались глядачі,
А за вікном ішла прем'єра: "Еро-тіні
І спецефекти – із грозою уночі".

А попри стіни сипався будинок
І над дахами вило раз у раз -
І акт за актом без антрактів і зупинок
На ринвах грали дощ із вітром джаз.

Гроза стихала, втомлена, потрохи:
Лежав розбитий в трісочки паркан,
А попід ним - і стрінги і панчохи...
Під знос - включили згодом у генплан.


27.09.2012

Покину Кощія, і повернусь до себе.

Почуюсь ще дівчиськом молодим.

Вернусь, бо дідуган уже забембав,

Дарма, що ветха піч і у хатині дим.

Плювати в стелю? – а якщо вернеться

Плювок туди, звідкіль він стартанув, -

Про це не думаю, признаюсь чесно,

Адже мій імідж вже не на кону.

Проте Кощій все крутиться поблИзу,

І я не тямлю добре то чи зле,

Що наші почуття зайшли у кризу,

І в нас із ним не з’явиться мале…

24.09.12

Она любила меня...за "это"...
За одержимость, за мой кураж!
Была оргазмами в такт воспета-
Я возвеличивал свой "пилотаж".

И даже "это"...и даже "это"
Не стало "скрепкой" семейных уз.
Теперь я страстно люблю поэтов-
Остался в прошлом любви "конфуз".

Пародія:

Я тіла твого географію лелію,
Плекаю біологію бажань,
Історію цілую в хвіст і гриву,
По глобусу жаги іду до знань.
Із мапи стегон виросла лілея –
Я хімії її вдихаю дань,
Бо хочу тебе бачити щасливу,
Занурену у фізику зітхань,
Наповнену знемогою фантазій
Між синусами алгебри знущань…

07.09.12



PS. ЛГ від уроків фізкультури звільнений

Зустрів учора старого друга -
Також поета.
Взяли по пиву, щоб знять напругу,
І сигарети.

А я вдарунок дістав із сумки
Іще тараню.
Здавалось, - мало... Було нам сумно,
Було нам ранньо.

Були ми ніжні, були невинні
(Ридай, козаче!)
І вже були ми від пива сині,
Немов апачі.

Ми обіймали стовпа з розгону
(Єсенін - клена).
Було нам жовто. Було червоно.
Було зелено.

А як співали недружним хором,
Згадай-но, Вова!..
Таке-то сталось під світлофором
У центрі Львова...

2009

пародія:

Можливо я ще не в полоні,
Але в полон вже хочу я,
Між тих горбочків білосніжних
Упасти – ось мета моя.

Спочити там, обійм напитись
І захмеліти… Тільки як?
Твої горбочки геть обвисли,
Немов сережки… Чи хижак

Якийсь напився крові з вени,
Чи молока нассався з них…
Хоч я й належу до богеми,
Та гір не прагну золотих.

Я теж стомився. Свідок Бог,
Що ми стомилися утрьох.

30.08.12

срібним
серпиком
серпень
стинає
сни


смурить
серпом
по…
серцю

снопи
сновидінь
скроплюють
спальню
снагою

серпик
сповнюється
снаги
скривлюється


серця
скорені
спрагою
ступають
стезею
спокуси

серпик
скривлений
смикається
спонтанно


соло
солов’я

серпом
по
смутку

Слава
Сірим
Сновидінням!!!

Пародія:

Дівчатонька вдоволені –
Це наче серіал!
Усі на мене моляться,
А я не сексуал.

Не натурал, зізнаюся,
Відстаньте, і не «бі»!
Ніяк не спокушаюся
Принадами кобіт.

Хай далі вдовольняються,
Як хочуть – так живуть.
Від них не надихаюся –
У мене інша путь.

Пародія:

Ну що, Іване, як там куля та,
Що має в пах… Вона уже затвердла?
Свинець легкоплавкий, як і літа,
Як зрозуміла – мало не померла.

Хоч ти і генерал, не вперше вже…
Стріляти можеш, цілитися вмієш,
Та я хвилююсь, а якщо піде
У груди, в лоба?… Що тоді подієш?

Я точно вмру, якщо не попадеш,
Якщо не втрапиш у мішень готову…
Від рук твоїх не той, зізнаюсь, кайф.
Піф-паф! Попав… Відроджуюсь по слову.

22.08.12

Пародія:

Ледь відкрию подихом фіранку
І побачу – ти така нага.
Виглядають гарно на світанку
І сідниці, й груди, і нога…

Зацілую ямочки привітні –
Як вони приваблюють мене!
Я відкрив фіранку ще у квітні,
Став на чати… Скоро рік мине…

Я стою, неначе воїн мужній
Від краси сп’янілий при вікні
І ніяк додуматись не можу:
Ну чому ці ямочки сумні?...

21.08.12

пародія:

А ти у мене особливо світлий,
Як згадую, сама свічусь, як лампочка,
Притягуєш мене, немов магнітом,
Здригаюся радянським холодильником.

А ти у мене особливо теплий,
Тобою дорожу, мов кип’ятильником.
Для мене ти, немов вода у чайнику,
Яку в горнятка ще чомусь не вилито…

А ти такий прасовано-крохмалений,
Торкнутися тебе і ти ламаєшся…
З тобою я пірнаю в море радощів,
А ти в розетку пальцями втикаєшся…

Хтось любить запах haute couture:
Chanel чи від Dior-а,
Або - новісіньких купюр…
Я - не люблю ту флору.

А запах фауни – це мій:
Люблю, як пахне козлик...
Вдихають ніздрі запах змій -
І туманіє мозок.

Але найкращий - солов’я:
Доводить до нестями…
Лише тоді щаслива я,
Як пахну солов’ями!


08.08.2012

Старий ти чмир (я – молода!)
І обростаєш мохом,
А я бурхлива, як вода!
У тебе що, крім льоху?

І сам, як льоха (тьху – кабан!),
Заріс увесь щетиною,
А я учора в кегельбан
Ходила… Глянь, як дині,

У мене перса - і стрункі
Та довгі ноги звабні…
Хлопи за мною, як струмки
Гірські, летять, нахабні.

А ти лежиш, старий шкарбан,
І крекчеш до півночі...
Тобі на лобі я би жбан
Розбила так охоче!

Ти був колись, а я – тепер.
Між нами - лиш минуле.
Хропеш у хаті, ніби вепр!
До мами я гайнула!


08.08.2012

дівчино з аватари, ти така романтична!
якось не вірю...
може, веселка в небі, раптом і д`яволиця…
ти чи не ти з портрету дивишся, білолиця?
хочу повірити...
якось раптово зАйдеш, скажеш – «твоя аватара» -
два джерела наснаги в річці зіллються зваби…
а потім...
звичні життєві будні, тихі розмови. навіть
через далекість нету дружнє плече підставиш.


2012

До півсотні дійшовши, поет одягає фрак.
Повній залі найближчих в зіниці метнувши смак,
декламує безсмертя, убране в хорей і ямб,
але сяєво слова вбиває мигтіння ламп.

Та натхнення, гартоване досвідом, ожива!
І вона вже у залі! І палахкотять жнива
де її щедрий образ, хоча й не цінує слів,
і приписує зойків кошторисам трудоднів!

Та у ліжку і справді нелегко у п’ятдесят,
і не дивно, бо стільки було вже отих менад.
І поет закликає до милості, і щедрот,
і на мить замовкає, зирнувши на музи рот.

А вона, ну як завше, всміхається, та кому!
І поет про безцінне заводить, що на кону.
Бо ніщо не минає безкарно... Та менше з тим,
ось «Шевченківську» візьме – і знайде куди, і з ким.

І поет пропонує любити іще живих,
оминаючи зором прихильниць немолодих.
А ота нічогенька, що збірку трима в руці, -
усміхається твердо, не проти іти в митці.

На чолі у поета рождається благодать,
він цитує себе, аж на вікнах шибки тремтять:
- до краси не торкатись, дійти до її основ!
Пропонує новенькій, аж нагло холоне кров...

Це настирне видіння, де він вже конечно стих.
На світлині тому і гарніший, ніж бути міг.
І портрет серед зали, де сі́яв, було, й сія́в, -
де безсмертний один тільки дух поминальних страв.

І поету недобре, до виходу мчить мерщій,
хоч і жив, як припало, та не сторонився дій!
І біжить, як ніколи нізвідки ще не тікав!
Та новенька спиняє - мов куля,
як рибу став...


2012

І день мина,
І ніч мина, -
Дивлюся, сонце сходить.
Собі я думаю: мана!
Чому я не в госпо́ді?

Та чую крик,
Мов лева рик:
- О, скільки ще терпіти?
І що це ти за чоловік?
Дорослі в тебе діти!
Напився знову, гой-єси,
І спиш тут у копиці.
Іди-но краще принеси
Мені води з криниці! -

Моя кохана ще струнка,
Тоненька, як лозина,
Немовби річечка, в'юнка…

Вона ж – за хворостину:
- Аби узнав, старий ти хрич,
Як до повій ходити!
- Не знаю про повій я нич!»
- А не бреши, Микито!

- Кохана, чуєш, вір не вір,
Я мав такі пригоди,
Що не отямлюсь до цих пір -
Послухай при нагоді:

Прем’єра ввечері була
Про предків і про Бога -
В душі моїй тепер зола,
Кургани і тривога.
А потім склянку налили –
Не міг до дна дістати.
І не згадаю вже, коли
Палили ми багаття.

Напився я ну просто в хлам –
Кажу тобі при свідках.
Священик більше, може, й в храм
Не пустить. А сусідка
(Чіплявся, каже, донжуан!)
У носа зацідила, -
В очах іскриться, і туман...
Мені ти віриш, мила?

Тарілки бачив я політ –
Із неї хлопці вийшли,
Питають голосно:
- Піїт?
Що пишеш, окрім віршів?
А ну один хоча повідь –
Перекладемо згодом,
Про тебе взнає інший світ…-
Не втратив я нагоди -
Налив усім по двісті грам:
- Візьміть мене до раю! -
...А горизонт коли порвав –
Бігме, не пам’ятаю…

Кричав я їм:
- Передусім,
Як полетімо далі,
Я вам теорію повім
Про Всесвіту печалі.
І стану ще цікавий тим,
Усі мене почують,
Що бачив Крим
І навіть Рим
У золотому чумі! -

І ніч мина,
І день мина…
І знову зазоріло…
І тихо слухає жона,
Тоді зніяковіла:
- Ти казку гарну оповів -
Реально нереальну,

Але навіщо стільки слів?
Дарма часу не гаймо,
Йдемо негайно
В спальню.


31.07.2012

З тобою грала в шашки і у шахи,
У покер, бридж і навіть доміно -
А ти змагався із арабським шахом
І програвав мільйони в казино.

Мажором був (а я тоді - мінором),
Жар-птицю, думав, за перо вхопив,
Та втратив совість, честь і навіть сором,
Бо закортіло голівудських дів...

Із дамки я перетворилась в даму,
Мажорну масть: де чирва, там і пік,
І влаштувала театральну драму -
А ти дощем по ринві тихо стік...

Дізнався: щастя в будні пахне пивом,
Таранею, шматочком ковбаси…
А був колись красивим і щасливим -
Але зійшов, коханий, геть на пси...

Без тебе я лечу у Монте-Карло,
У Лондон, Делі, Осло і Пекін.
А ти за програш дякуй власній кармі...
Просила ж я - не став усе на кін!


30.07.2012

Ви гадаєте, в місті я?.. Ні,
Поселився за ним - і навіки:
На баскому гнідому коні
Відшукав від депресії ліки.

Помічні дуже вила й коса
І пробудження вранці о п'ятій -
О, природи чудова краса!
Геть забув я про місто прокляте.

Не беруть мене зовсім жалі:
Бурячки посадив на городі -
І курличуть мені журавлі,
Як у вирій летять. При нагоді

Випасаю отару овець...
І січкарню купив у сільмазі...
Ледь зібравши докупи стілець,
Вам листа я пишу на бомазі

Розказати, як мило отут,
У прекрасній природі оазі -
На дровах я варю собі суп,
Як закінчиться гас в керогазі.

Перемішую я чобітьми
Під ногами грязюку весною -
І скрипить у мороз під саньми,
І сідло на коні піді мною!

Як глибокі упадуть сніги -
Прокидаю весь день до знемоги...
Не пишу, друзі, віршів і книг,
І забув я про сайти і блоги...

Та зате не вкрадуть гаманця,
Не штовхне у маршрутці бурмило...
Ось лише підкручу каганця -
Те писання так очі втомило...

У селі не впаду я у люк,
Різко руки не скрутять ментяри -
Тут розноситься бусела стук
І немає (повірите?) чварів.

Загудів гучно в пічці вогонь...
Замість мене, хто грає в оркестрі?..
Не зігрію ніяк щось долонь...
Чари міста, прощайте...
.......................Маестро.


25.07.2012

Я не люблю мовчання. Де причини?
Печалі заміню на радість тиху:
Кричу – Ау, я поряд, я з тобою,
Ану торкнись, бо ти як з неживою.

Відкину каву, чашку розіб`ю,
Повитираю пил, щоб цвіль не пахла,
ЗамІню квіти, візьму нову вазу,
Чекаю не на тебе. До відрази
Я напилася кави з філіжанки,
Надбитої останнім диким ранком…

А вишні. Їх собі лишу на згадку
Про ночі "п`яно", яскраві "форте".
Лише для себе. Красива й горда.


20.07.2012

Ти уяви мене в твоєму тілі,
Тоді себе в моєму - навпаки
Ще уяви улітку заметілі,
Грозу узимку, спеку, знов таки
На полі, де посіяв коноплі я,
Пшениця колоситься й буряки.


18.07.2012

Недавно я у місті побував –
Гульвіса, звабник та ще той пияка,
А там жінки – повірте, ну дива! –
Одні міські. Сільських нема ніяких…

А що у місті?.. У селі є віз,
На ньому - сіно, а у сіні - дівка,
З котрою я… У неї кличка "Міс
Романтична із села Хмелівка".

У місті маю парочку Катрусь
Не романтичних - ні возів, ні сіна…
До однієї тільки я берусь:
Тут, як на зло - із магазину Зіна…

А за вікном – шалений гамір, шум:
Трамвай скрегоче - гуркіт всюди лине,
На вулиці – вселенський гук і тлум!..
В селі ж - романтика... Копиці сіна…


26.06.2012

Палав вогонь вогнем палючим,
Горіли дрова дров’яні,
А я від муки марно мучивсь
І тліли сумніви сумні.

Я не живу, а животію,
Та мрія мріється мені
І маю в Господа надію,
Що не повернуться ті дні,

Спекотні у спекотнім літі
І дощові, як дощ іде,
А сніг сніжить, і квітнуть квіти,
І молодіє молоде...


20.06.2012

Не пройшла мимо жодного вірша я -
Написала на кожен remake…
Як не встигну зробити це першою,
То хоч другою стану… ОК?..

:)

14.06.2012

хочеш, я сто третім твоїм побуду
хочеш, і сто другого я пристрелю
хочеш, я зроблю тобі ляльку вуду
хочеш, вилізу на найвищу скелю

класні в тебе, ластівко, забаганки,
в них не маєш ти навіть міри:
я працюю, чуєш-бо, а ти зранку
походжаєш голою по квартирі

хоч на все для тебе, кохана, здатен
навіть посуд брудний візьму й помию
ти про мене думаєш, може: "Дятел!"
почекай - і тобі я намилю шию

занапащено сто - немало, люба
я не перший в тебе, але - останній,
ти сто двох порішила, о, люта згуба,
може, вирішу і твоє питання.


31.05.2012

Ніжусь з коханим
у ліжку,
Гладжу легенько
плечі,
Маю таку я
звичку
Вранці, удень -
і вечір
Плавно у ніч
спливає…
«О, мій коханий
мачо!
Як я тебе
кохаю!..»
"Гурр!" - телефон,
як трактор…
Ледве розплющу
очі,
Глянь, біля мене -
редактор:
«Де ти була
до ночі?..»
Швидко встаю
із ліжка,
Мить - і за стіл
робочий…
«О, ти з’явилась,
Келю?! -
Шеф щось від тебе
хоче...»


29.05.2012

Пливуть думки у сірій метушні,
Блукають між нейронами обачно,
Базальні ганглії шукають потайні,
У Google не зазираючи тлумачний.

Пливуть думки - та це не новина! -
Допоки всі клітини не обійдуть
І вічність проминає не одна,
І час проходить швидко до обіду,

А там, поглянь, вечеря промайне,
Пора у ліжко - це не так цікаво...
А я чекаю: «А коли - мене?..»
В долоні грію захололу страву…


23.05.2012

Пародія:


Холонуть яйця…
Це любов.
Це, наче, переходиш річку.
Це, наче, п’єш, а не бере
Твій хміль у руки свічку.

Холоне тіло…
Дивно так.
А ти чекав любові…
Це, наче, дихаєш, але
Життя відсутнє в слові.

Холоне щось…
Там, наче, лід!
Вона ж чекає жару!
Це, наче, випили усе –
В очах стоять Стожари.

В очах стоїть…
Така печаль!
Тремтять душа і пальці.
Вона помацала, а там,
А там… холодні яйця…

Під базиліком...


11.05.2012

(пародія)

Ти мене не зґвалтував,
Навіть і не спробував…
Голосно репетував
Біля ліжка скромного.

Я надіялася ще,
Ти ж накрився плинністю,
Як тореадор плащем –
Синьою невинністю…

Ця невинність з тебе пре,
А мене це мучить.
Я дивлюся, а вона
Вже штани стовбурчить…

Ніби все у тебе є,
Ніби ти придатний,
Та надії не дає
Округ безмандатний…

папа с мамой поругался
ящик с ней не поделил
и новый костюм от злости
марганцовкой ей облин

мама жутко раскречалась
и пошла за кочергой
папа залез под одеяло
и укрылся с голорвой

мама бегала о дому
немогла его найти
к ней же лудшая подруга
должна была скоро прийти

папа решил вину загладить
костюм в машинке постирал
мама это увидала
и ушла опять в астрал

после стирки в тот костюмчик
даже слоник может влесть
папа вновь готовит домик
решил на балкон залесть

мама бегала по дому
немогла его найти
папа сидя на балконе
некак не мог в себя прийти

и он снова постарался
и костюмчик он ушил
а он в нитках заплутался
и к трусам его пришил

мама жутко раскречалась
был костюм любимый то
а потом разволновалась
пришила к папе и пальто.

но она недолго злилась
любит папу молодца
но кочергой ему до сталось
и по спене и по сальцам

Усі ми, любі друзі, українці!
Живемо в хаті з краю і любимо всі гроші!
Ми по за очі обісрать умільці,
А в очі завжди милі і хороші.

Шкода, що в нас такий менталітет:
Для друзів ставимо в колеса палки,
Начальству дружньо робимо мінєт,
А радитись біжим всі до гадалки.

Ми правду й справедливість маєм в сраці.
Й за шию душить жаба нас щоночі,
Коли плоди чужої бачим праці –
Бо від зусиль своїх постійно коле в боці.

Накапати, закласти ми умільці
І відкупитись можемо від всього,
Сам біс боїться бути з нами в спілці,
Бо крайнього ми завжди зробим його.

Усі ми, любі друзі, українці…..

Здавалось - той вогонь давно у ватрі згас,
Дивлюся - та не згас, а розгорівсь шалено!
Ну хто туди налив, хто хлюпнув в неї гас?
Дізнаюся колись - отримає від мене.

Горить та ватра вже не знаю скільки літ,
Я хмизу в ній спалив і бозна скільки лісу,
Не знаю лиш кому за те складати звіт
І скільки ще вона горітиме, до біса.

Здається, гасне от – а вихор налетить,
Роздмухає, втече – і як його назвати?
Я сам ледь не пірнув у той вогонь на мить,
Близенько підійшов - а ноги наче з вати.

Піду, нап’юсь вина, наллю у кварту вщерть,
Краплиною його утішу тую ватру:
Нехай вона горить, а я втікаю геть -
Не хочеться нести із нею більше варту.


10.04.2012

Поети і прозаїки майстерень!
Збирайтеся варити тільки мед!
А хто бажає, то існує терен.
Поети і прозаїки майстерень,
Умільці-пивовари й медолови,
Хай буде смачно, та усе ж не солод!
Закохуйте в слова, поменше мурів.
Нехай живе свобода і амури!

17.37. 09.04. 2012

Коли пишу пародії (о, так!),
Десь зауваживши цікаві фрази,
Хоч у поезії не зовсім і мастак,
То не судіть мене жорстоко зразу.

Мо', інший що і скаже, мо', змовчить,
А, мо', від реготу аж сльози витре,
Але, сягнувши генія, умить
Листочка з віршем викине за вітром -

Навіщо нам писати про нездар,
Що епігонять, гонять, графоманять,
Талановитять до виття фанфар -
Як в Україні геній лиш Тарас,
Що із гори Чернечої, де Канів.


04.04.2012

Сумую.Життя без радянської влади,
Та бідна країна – багаті наряди.
Фанати здрібнілі, зірки пристарілі
Приїдуть за «мани». А в мене лиш манна.
Нещасна країна. Хто дасть їй пораду.
А поки на черзі футбол і паради.

Из цикла "Большой слэм"


Вчера я встал не с той руки,
Вчера я был никак,
И хрюкотали селюки,
Как стая полежак.

Я помню разве что одно -
Был воздух свеж и чист,
Когда проник в моё окно
Сплошной неологист.

Он мне сказал: я ох, я ах,
Я ух, я о-го-го,
Я прихожу на всех парах
С изрядным ничего.

Он кленинист и неформал,
Во лбу - крутой экстрим,
И многих вдрызг очаровал
Он шлягрумом своим.

Ежевечерне на обед
Он жрёт по букварю.
А я ему, а я в ответ
"Спрячь шлягрум", говорю.

Вернись, откуда перелез,
И силы зря не трать,
Шоб шлягрумом наперевес,
Как языком, болтать.

Не то злокозненный кабир
Приснится и тебе!
А на трубе в глухой сортир
Сидели А и Б.

Коров пробило на хи-хи,
И колосился злак,
И хрюкотали селюки,
Как стая полежак.

2011

Приготую тебе на сніданок
Я о п’ятій (прокинешся ти?) -
Бо люблю куштувати коханок
На світанку, вмочивши у джем.

У долонях ти танеш, як масло,
І промовисто дивишся вниз
На маяк, що ніколи не гасне -
Білу вежу, нефритовий спис.

Я ударю ним – ринуть джерела,
Наче гейзери серед вогнів:
Еротично-чарівна чавела
Спокушає мене уві сні -

І у бік усе штурхає... Раптом
Просинаюсь: «Олено, це ти?.."
А вона мені: "Дай ще поспати -
Припини, хлопе, гучно хропти!»


19.03.2012

Пекучий вітер в спи́ну, як кинджал,
І прапор ми несемо над собою:
Послали нас, на превеликий жаль,
Та побажали вітру за спино́ю.
А він - і в спи́ну, гад, і у лице,
Тоді - піском у очі, далі - хмизом...
А юне довгоноге деревце
Нас відчайдушно чеше по мармизі.
Стада́ми – лосі, зграями – вовки,
Овець - отари і корів - чере́ди
Сахаються від нас в усі боки́:
Дріб барабанний лунко б'є спере́ду…


29.02.2012

Ни на одной скрижали света
Ответа не было и нет:
Что без оценок жизнь поэта?
И что без рейтинга поэт?

Ви вгадали - недоспала...
Ніченька без сліз
Зором ясним будувала
Свій життєвий зріз.

Літо злинуло у осінь,
Та нема ще меж,
А вишнева тиха просинь
Гріє серце теж...
14.00. 20.02. 2012

Гай-гай, синочку, татко – не простак,
У нього римські - і анфас і профіль:
Дивись, лежить зачовганий мідяк...
Проте татуньо - у купюрах профі.

Бере, наприклад, декілька банкнот
Із якомога більшим номіналом
(Не менше євро двісті чи п'ятсот) -
І розраховується в банку «налом».

Тоді не спить ночами взагалі
І дослухається найменших рипів:
Не поміняють євро на рублі -
Чекай у гості небезпечних типів…

І татко, синку, знай, не ідіот -
У нього є усі валюти світу:
Намалював не менше ста банкнот -
Гравер твій татко - з вищою освітою.

До одинички справа два нулі -
І долар вмить перетворився в сотню…
Не заздріть же, могутні королі
Чи олігархи бісові - достатньо

У татка грошей (лиш аби не врік!),
Що позмагатись до снаги із Крезом...
Росте майстерність таткова щорік –
Тобі у спадок, сину, ця ґенеза.


17.02.2012

Оце так пішли імена:
З Футболом мені зрадив нині…
Та це іще не дивина -
Ти зрадив із ним і дружині!..

Недобрі до тебе і злі
Дружина, і я, і коханка...
Дарма ти нас кличеш - Малі,
Верне́шся - дамо прочуханки!...


09.02.2012

Буває, ламери мастдайні,
Коли знайдуть звичайний глюк,
Назвуть комп’ютер персональний
Напівпрезирливо - пісюк.

Користувач для них - то юзер.
Апгрейдять боти сідюки -
Та чи програмери безглузді
Складуть прогу, як невтямки?

Вінди́ летять - у вирій, певно.
Шукають ключ, але на нюх
Не переносять тих, що ревно
Від них ховають щось з порнух.

Як сленг комп’ютерний всі легко
Та й на озброєння взяли:
Не рублять фішку в тому лего,
Але ганяють без балди́.

Жонглюють модними словами -
З них посміятися не гріх -
Забудуть скоро мову мами,
Ступивши ледве за поріг.


08.02.2012

За гроші, кажуть, купити можна все
Й ціле життя прожити без турбот.
Увесь тягар проблем хтось інший понесе,
А гроші витягнуть із течії скорбот.

Та пам'ятай, купивши ліжко,
Не зможеш ти придбати сон.
Снодійного хоч випий діжку
В штучний потрапиш лиш полон.

Так навіть вишукані страви,
І гори шоколадних плит -
Не принесуть для тебе радість
Коли не маєш апетит.

Купити можеш різні книги
Літературу, реферати.
Викладачів й диплом купивши -
Розуму ти не будеш мати.

Й придбавши золоті ікони -
Не вселиш віру в своїм серці.
А показові жертви і поклони,
Навряд чи в рай відкриють тобі дверці.

І на останок, купивши почуття -
Задовольниш миттєве лиш бажання.
А зруйнувати цим все своє життя,
Можеш, створивши ілюзію кохання.

Пляшка пива на моїй підлозі.
Ця десята - не доп’ю до дна.
З ліжка я піднятися не в змозі,
Але хочу так, що то хана!

Повалився, гепнув на коліна,
І повзу поволі уперед -
Я маршруту все-таки дотримав
І заповз у власний туалет.

Відтепер я п'ю подвійну каву
З коньяком вірменським на крайняк.
Як в кав’ярні стріну пишну паву,
То питаю:
- Каву чи коньяк?

І, як чарку вип’ємо, до речі,
Другу ми п'ємо на брудершафт -
Проведу я гарний з нею вечір,
А на ранок - елегантно в ліфт…

Ніч колись згадається чудова
І не менш чудові гарні дні -
Широкоформатні, кольорові...
Крапелька залишилась на дні...


31.01.2012

На старт! Готуйся! - знову чую крик
І межи вишень - точно на Венеру
Стартують у блакить й небесну вись
«Літаючі тарілки» з стратосфери.

Пішли екліптикою – Боже, ви куди?
Хіба не бачите? – її осьо скривúло!-
Зігнулась, як журавлик до води -
Візьму, її щоб вирівняти, вила.

В колеса крапну дьогтю про запас –
Щось Віз Чумацький заскрипів, одначе…
Чи то в колінах в мене раз-у-раз?..
Тобі не зрозуміти це, юначе.

Лечу між зір… Та на сузір’я - глип! -
Ведмедиця Велика косить оком…
Великий Брате! - я, боюся, влип! –
Аби й мене не з'їли ненароком...

По курсу - Пес. За ним - і сам Дракон...
Мене від переляку аж скрутило!..
Та це ж справжнісінький армаґґеддон!..
Дружина в бік: «Та не хропи, п’яндило!»

Не п’ю відтоді я - ні, Боже збав! -
Лише тулю́сь коханій біля персів...
Тепер пишу я вірші про єдваб –
Аби курсор на миші геть не стерся...


24.01.2012

Учора подзвонив мені юнак
Пропонував… „зустрітись для інтиму”.
Послала враз його далеко так -
По пилосмок, здається - тільки в риму.

Пошкодувала зразу: «То хана!
Та хоч би поцікавилась, як звати,
Який по гороскопу в нього знак,
Та, зрештою, яка хоча б зарплата»

І так цікаво, аж трафляє шляк -
Звідкіль мій номер у його блокноті?
Невже там пише – «Майя Залізняк»?
Ні, чесне слово, просто цирк на дроті!

О, як чекала на новий дзвінок -
Невже не міг хоч раз ще подзвонити?..
Та винен був неякісний зв’язок -
Чи то гроза?… Коротше, ми з ним - квити…


03.01.2012

Ми не вміємо бути собою.
І не тре задавати питання!
Якщо ціниш надмірно свободу,
То кохання було вже останнє.

Ми надміру буваєм собою,
То й завжди понадміру біда!
А коли скажеш "Єсть" для двобою -
То для інших підчас ти вода!

Непомірне бажання вгодити
Підганяє до сильних по раду,
І хоч зло має намір побити,
Ми приймаємо щиро пораду!

Якщо хочеш хоч краплю довіри:
Скинь із себе мрійливість без міри!
02.01.2012, 16.30.

Сергій Петренко.«Цвіт калини». (Комсомольськ, «Горішні плавні», 2003).


* * *
…В другому часі, в тому ж руслі
Подібних явищ розвиток подій
Нас насторожує і губить,
На кращу долю, сповнення надій…

…На нас вже осінь наступає,
Даються лихоліття навзнаки.
Тобі ж бо жити, рідна Україно,
Твої започатковано віки!


* * *
Гнівна відсіч автора недолугому пародисту.
(написана замість автора самим же пародистом).

Пройшли вже явища, так почались події.
Я книгу видав. (Діло не нове).
Та злобний пасквілянт затьмарив мої мрії
Про славу і визнання світове.

Він книгу прихопив мою швиденько,
Все нишпорив, шукав слабі рядки,
І гучно об’явив: ось пан Петренко
Не знає, що є навзнак, що – взнаки.

При цьому ще й єхидно так сміється:
- Дивись, я можу й приклад навести:
«Хто навзнак падав, те взнаки дається…»
І вирішив я так відповісти:

Невже ж ти, спец в мистецтві підколоти,
Не здатен розібратись в суті справ,
Що в мові я творю нові звороти!
Недолугізми, неуче! Пойняв?

"Пливу у вертепі покинутих ситро" -
Сказав - і поглянув на неї хитро.
"Милуюся в гранях роспечених росо" -
Це я ненароком... бо довелося.
"Бламаючи навпіл руками до низу" -
У ватру підкину ще трохи хмизу.
"Кливу у мажері блюзного ризу" -
А я і не проти... Хочу стриптизу.
"Я хочу знайти де знайти цих фемен" -
Феміно, а ти не із руху "Femen"?
"Блюзнірські традиції і западлісти" -
Дванадцята ночі... Нasta la vista...
"Усе це минуле, Де Галю... злізти?" -
А злізти не хочеться... Хочеться їсти...
І "сом наче риба", і риба, як сом...
Оце так наснилось. Цікавий був сон.


29.11.2011