Серпнева усмішка - лагідна і прощальна
Літні пост скриптуми, щедрість і щирість
Відлітають з вітром думки печальні
Журавлині ключі, а я з Тобою не наговорилась…

Стежками юності, босоніж травами теплими
Дихати, п’яніти, у невагомості поцілунків
Пити з вуст твоїх дикий мед, зливатися римами
Право на миттєвість, нам час – подарунок.

Купатися в зорепадах серпневих красивих мажень
Вітер щоранку приносить рідний запах твого волосся
Життя починається восени - вона нам іще розкаже
Як здійснити все, що не збулося.

Ти бродитимеш слідом містом вишневого цвіту
теплі спогади світлої юності даруватимеш
І колись ми знайдемо в дитячих долоньках літа
Те, що в старості нас на землі триматиме ще…

Серпнева усмішка - лагідна і прощальна
Вогні потягів, вечора втомлений спокій
Проводжаю літо, до зустрічі на вокзальній
станції мого міста дитинства наступного року…

28. 08. 2010

• •
І сонцем тане у багряній піні
його бездомний човен - вдалину,
дівча у прихистку змарнілих піній
всміхається кохання убранню,
та Одіссея друг - осінній вітер,
уже здуває позолоту літер,
зі скель у море сипле: „я люблю!..”

Коні розтріпані,
Розхарапуджені
Випили небо без лишку, до дна.
Чорна сторожа десь
Сонно і знуджено
Брязнула зброєю. Панна одна.

Плаче Принцеса ридма безупинно –
Шкіру повік вже роз’їло слізьмИ…
Ніч обеззорена – дівка причинна,
Тіло неторкане: на ось – візьми!

Сплакана свічкою,
Зранена стигмою,
Так прирікає тобі Зодіак.
Лицарі немощні,
П’яно-нестримані
Топлять в браваді липкий переляк.

Холодно в замку. Вростає каміння
В Панни дівоцтво, що вже відбулось.
Льоля наситилась запахом тління,
Ну ж бо, Драконе, глянь – жертвенна – ось!

Нафіміамлено,
Навстіж відчинено,
Нікуди бігти Принцесі німій…
Вітер не вистудить,
Сонце не вигоїть,
Знаки офіри обмежують: Стій!

Глянцем прописано днесь риму тіла,
Голим по білому… їжа богів.
Це для Дракона в сто років офіра…
Дівич північний з розпуки згорів.

Чарами згублена,
Вироком скривджена,
Шрам амальгами як слід заборон…
Погляд приречений
Птахом у дзеркало:
…З срібного глянцю всміхався Дракон…

25.08.2010

Танцювала на вістрі місяця
Дивна і боса.
Перестиглі суниці ще й ця
Ноша волосся.

Всі суцвіття натужно-зоряні
Скрапують в тіло,
Лиш стокротки марнІ і німі
Білим-на-біло.

Танцювала на лезі місячнім
Стигла і дика,
Зачудована в неба полин
Фея безлика.

У долонях приспала лебедя,
Стишила в осінь.
Нерозсміяна в щастя іде
Легко й назовсім.

Танцювала у шалі радіснім
Місячна Панна.
Залишала сліди в дивосні,
Так довгожданно.

Малювала отак розхристано,
Впилася небом.
Їй гірчило багряне вино
Вділене Фебом.

Танцювала у шатах вітряних,
Кликала диво.
Недосяжно далека для них –
Надто щаслива!

17.08.2010.

Затримайся, вечір,
Корицю на плечі
Мені поклади.
Лілеї на спинки
Напнули косинки
Зі шовку-води.
Вербички патлаті
Лякають в лататті
Вертлявих вертух.
Набігався світом
Паливода-вітер,
Приліг на лопух.
Пилком через сито
Повітря розмито,
Ефірно парить.
А вечір міліє,
В землиці на віях.
На тропах орбіт
Ніде не шелесне.
Довкілля небесне
Цілує вуста.
У душу пірнає
Посланниця раю -
Зоря золота.


Вечерняя

Побудь еще, вечер,
Корицу на плечи
Мои положи.
Надели кувшинки
На нежные спинки
Платки с органзы.
Кудрявые ивы
Пугают в заливе
Вертлявых стрекоз.
Набегался светом
Шалун – вольный ветер,
Прильнул к щечкам роз.
Пыльцою, сквозь сито,
Весь воздух пропитан,
Эфирно парит.
А вечер клонИтся
Земле на ресницы.
На тропах орбит
Покой повсеместно,
В просторе небесном
Кулон с янтаря.
В душе замирает
Посланница рая -
Златая заря.


2010 г.

...В тайному Імені - стержень:
Небо... з Води...

...В тайному Імені - Твердо:
Двадцять Один...

...Шість переходить у Десять,
П'ять гріє П'ять...

- Як же ви довго вчитеся...
В Імені - Я!...

...Цар, у Одному - Триликий:
БОГ...
Суть числа йому несть...

...РОД, Триєдино-Дволикий:
"І", далі - "Єсть",
Знову "Єсть"...

...А поміж ними -"Зело"...
Вогник, малесенька .... "Фіта..."
Райдуга понад селом...
Спраглого виведе Світло...

...Меч - відсікає,
Меч - первоРОДного ріже:

- Вісімка - Вічність...
"Іже"-Або... Або-"Іже"...

...Світ, що тебе не впіймав...
Змій, що хвоста свого зловить...

- Божа Душа, що ж ти мав?...
Плоть, (помираючи):

- С_Л_О_В_О!...

Примітка: (той, хто шукає, най знайде)
БОГ: 70; 3 - 1 ("Аз")
РОД: 100; 70; 4 - 3 ("Глаголь")
IESE: 10; 5; 6; 5 - 8 ("Іже" )
МЕЧ: 40; 5; 90 - 9 ("Фіта")
СЛОВО: 200; 30; 70; 2; 70 - 3 ("Глаголь")

Кумпала Вір, 12.08.2010 року,
м. Хмельницький

Обійми мене, будь-ласка.
Нічка темна,
Нічка-казка -
Відчуттями заворожить,
Буде лячно - cкажу "досить".

І тонкі п'янкі торкання,
серця запальне диха́ння...
І небесне ночі ложе.
зори відвести не може.

Притули мене міцніше -
У обіймах - наймиліше.
Ти мій стовбур, а я - крона,
у красі розквітлі грона.

І тонкі п'янкі торкання,
Наше запальне диха́ння...
І небесне ночі ложе.
Зорі відвести не може.

Притуляй мене міцніше -
У обіймах - наймиліше.
І над нами долі крона,
визрілі плоди і грона.

Ця світлина мої осяватиме стіни...
Буду жити і надихатися! З піни
літа жаркого спрагло тягнутися вгору -
до усмішки чуттєвої, чудного зору,

до руки, що волосся відводить для міни:
- "За слова, що це вушко торкатимуть ніжно -
всі плоди, що донині чекали безгрішно..."

2010

Планета палаючих скал:
Розпечені плити базальту
І вітру скаженого шал,
І сполохи з-за горизонту.

Розлючені надра ревуть,
Уверх вивергають каміння,
І лава кипляча, як ртуть,
Пливе із жахливим шипінням.

День білий змінився на ніч:
Ні сонця, ні неба, ні барви…
І попіл летить зусібіч -
У сутінках все і у хмарах.

Оце так зустріла весна:
Вогонь - замість маю-розмаю...
Картина прекрасна й жахна -
Мо', й пекло отак виглядає?

Вулкану пекельного піч -
Як грішникам засторога:
Дивіться - і вже не грішіть!..
Ідіть - й пам'ятайте про Бога...


16.05.2010

У сумці чаїться квиточок.
Прощаюся з парком без свідків.
Не братиму звідси листочків,
А з клумби у центрі - нагідки.

Ген плесо Супою іскриться...
Злітаю у вранішню просинь.
Відтінків шарлату і криці
Стило із цикорію просить.

Алеєю жовтого суму
Шевченко ходив до Супою.
Над цими вербами думи
Пливли у прийдешність – рікою...

З незрушної древньої кручі
Вдивляються в осінь Панфили.
Чебрець тут високий, пахучий.
Немає магнолій, кизилу...

Поїду шукати - до моря.
Всотаю ці пахощі в груди –
І вирушу
в путь -
коридором,
З якого виходять у люди.

2001
----------------------------------------
плануванням парку над Супоєм займався садівник Пельц.
У 1820 році Олексій Розумовський подарував Яготин дочці Варварі,
дружині князя Рєпніна-Волконського.
Княгиня Варвара відома, як близький друг та покровитель Тараса Шевченка.
В Яготині він написав кілька творів.
----------------------------
прохання вірш НЕ оцінювати.

Як дивоптахи на осонні плит,
сидять, леткі вигойдуючи ритми,
жінки, закутані у золотисту,
хвилясто-ніжну храмову тканину.

На головах прозорі чаші з газу -
із жовтих ден у сяєво проміння
стікає запашна ріка парфумів.

Під монотонні завивання флейти
жінки співають, плещуть у долоні,
хвалу богам возносять, у молитві
посланцям просять доброї дороги, -
гойдаються на хвилі кам'яній,
неначе лине в таїні обряду
флотилія царева кораблів.

Молодші в танці зображають поряд,
як те усе повинно далі бути.
Як у протягнуті богам долоні
безцінні падають дари, і повнять
уміло виконані, вбрані цвітом,
убрані у коштовності чани.

Окрім тонкого поясу й намиста
нічого більше на вабливих дівах.
Густе, розпущене, м'яке волосся,
немов нитками чорне полотно
прострочене небесно-голубим
і білим - у золочених віночках.

Тоненькі пальці, човники долонь,
понад покірним нахилом голів.
Гнучкі, в браслетах золотих, зап'ястя.
Яскраво виділені очі й губи.
Спокусливі, у звабному гойданні,
такі доречні промовлянню тіла,
напружені соски на юних грудях.

Підступна м’якість живота у плавнім,
жаданім оку розмиканні стегон,
поміж якими стрічки течія
блакитно покриває таємничу,
таку, щоразу іншу, вищу звабу.

П'янке кружляння досконалих тіл,
що злагодою руху схожі з плином
у чистих водах Річки зграйки рибок...

- Подобається? І богам також.
За день вони танцюють в храмі тричі.
Завчасно, до світанку, будять бога.
А по обіді різно розважають.
А там і спати ложать - із усім,
що знано і богам - як "ніч і жінка"…
...............................
...............................


2001