Сповненою рікою теплих мрій
Энергія думок твоїх
протікає крізь мене...
Торкає. Іграє...


Думками твори тільки добро,
Якщо серце, твоє,
Щастя вірності жадає,
Мир любить і кохає...
"012рік

Читаю твого листа.
Серденько щемить.
Дивлюся в очі. Зорепадом
Осіння журба.Сама...
Ти далеко і поряд.
Не треба журитися, прошу!
Ми робимо те,
Що потрібно робити.
Я дуже тебе кохаю.
Цілую, чекаю.
2012р.

Світ вічний в бескінечності.
Серце живе вірою і надією.
В Серці народжується майбутнє...
Я люблю Тебе!
2012р.

А зачем меча за
Нос он
Онес? Сено
Вор в ров?!

Он лыбу был, но
Уму, ого, ого, уму,
Ого, - лил! Ого!

2010

Уже как ежу.
Я делал едя
Горе, но не рог!

Те все - свет
Да как ад.
Меня коробит. Ибо рок. Я нем.

Меч в нём! Имён в чем
ли? Духи, как быть? Ты б каких удил?

- Дядя, - яд, яд!

2010

Здавалося, що любила і люблю,
Любила вірші і ще більше ненавиділа.
Любила тебе, але слова виграли.
Слова і тепер вбивають,
Все по манівцю.
Любила і люблю.
Все зненавиділа.
Зненавиділа всі вірші.
Міняю їх на тебе.
Міняю на нещастя.
Міняю на спогади.
Підборами розчавлюю наші серця,
А ти дебіл, вірив що на щастя?
Тепер же гляди…
Неоглянувся, а вже не твоя.
Тримав, пускав, розчавлював.
А я любила.
Любила більше, ніж вірші…
А вони чогось варті?
Варті моєї зіпсутої любові?
Ти вирішив горщик збирати
розбитий, зі скла…
і ціле моє життя
вкрилося павутиною спогадів.
Тебе любили вірші,
А ти їх нечитаючи зненавидів.
А ти тепер би скло плавив,
Стелив не мені,
Вбивав любов у мені.
Згрішили разом,
Ще коли любов
ненароджену вбили
тоді…
2012 р.

О, вздох Творца!
Жизни дуновение нетленное.
Восторга узор великолепен
В таинстве творения...

Дыханием радостно колеблем тьму
И светлым мир творим.
Красный сандал течет с руки
Во благо мира и любви.
2012 г.

Совсем необязательно мне
Покорять самую высокую
Вершину Гималаев,
Сколотить огромное состояние.
Подобно легкоатлету,
Совершенствуя свое мастерство,
Не закрепляю планку
На слишком большую высоту...
Но цель жизни вижу,
Это радостью для меня -
Вершина Града счастья!
Преображение - чудо единения,
Трепетная встреча...
Дух света! Дух мудрости!
Вы здесь, в моем сердце души.
Путь предо мной.
Каждый получает то, что выбирает.
Выбираю - жить.
Я достойна любви...
2012г.

До тебе, із чарівним привітом,
Прибуду із невіданих світів.
Заколисаю килима омріяної миті,
Веселкою, барвами величності шляхів...

Я лечу, наче на крилах вітру.
Прилечу. Ніжністью сонячно прилину.
Розтинаю журавлинно Вічності тишу:
"Коханий, Янголе мій - тебе кохаю!"
2012р.

Горловой звук «А»,
Он в гортани зарождается.
Чтобы правильно «У» произнести,
Вперед вытягиваю губы.
И вот сжимаются они,
«М» , — это резонирующий тон,
Подобный жужжанию пчелы.
АУМ — сокровенное слово...
Его вселенная включает
Все именования и формы.
2012г.

Серце покотилося далеко
Бадилля тремтить на горбі
Покотилося до хати
Там друзів повно було
Розлетілись наче лелеки вони
І стоять наче вдови
Зажурені хати
2012р.

Сияет в небесах Господень свет,
И ярче ничего на свете нет.
Приветствую Владыку эпохи Водолея:
Сен–Жармен, старинный друг,
Ты почтил меня своим присутствием!
Позволь мне познать пламя космической чести,
Пронизанное золотыми и фиолетовыми нитями,
В то время как элементалы
Сплетают венок Рыцарю–Командору моего сердца.
2012г.

В изумрудной глубине
виден кораловый лес,
между ветками которого
пробираются донные струи,
тревожа множество разноцветных раковин.
На ясном небе вдали
виден парус
остроконечной формы.
На его светло–оранжевом фоне
под светлыми лучами солнца
ясно вырисовываются разноцветные пятна,
от светло–желтых до кроваво–красных.
Меня обнимают бесконечность,
Всеобщность и вечность.
2012г.

Когда человек вступает на путь,
Кладет он свое сердце на крест...
Конечная цель его путишествия —
Это смерть всего того,
Что имеет лишь относительное бытие:
Все ценности должны быть обесценены,
Все идеалы уничтожены,
Все кумиры свержены!
Когда сердце и крест сольются в одно,
Тогда он достиг своей цели...
2012г.

Ювелирная рапсодия
Природы ее желания —
Быть настоящей богиней,
Женщиной СЧАСТЬЯ!
2012г.

Любов, як — небо, воно безкрає.
Живе у серці і бентежно грає.
Її голос — наче спів дощу,
Сонячні промінчики радісно п*ю.
Так зростає щастя моє,
Бо серце, як троянда, пити хоче...
2012р

Перед горою Богодосягнення стоїш на пересіченні.
Вибери для себе, кому служити нині?
Чи направо чи наліво підеш від «Т».
А гора «Т» і є «ти»...
2012р.

Мрії капітана кружляють до неба
І за обрій заглядають оком.
«Що бачиш там вершино зряча?»
І відповідь: « Там обрій бачу.»
Усмішка «Перлини» вітрильно сяйнула капітану .
Пролунало: «Вперед, за обрій і до краю...»
2012р.

Відкрий мені дива свої й усі гріхи свої, Європо!
Твої рівнини й гори, пляжі та ліси, пожовклі сторінки
твого довічно нестаріючого тіла, широкі груди й стегна-береги,
потоки сліз і насолоди гук у співі крихітних пташок на сході Сонця,
твоїх безсмертних мертвих і живих, великих і малих,
несправедливість і великодушність, нещирість і за правду на вогонь
маленький крок – для людства і недолюдства у вічність…
Скажи, скажи, не треба більше таємниць, не треба дурощів,
бо надто вже старі з тобою ми, твої загублені облудні діти,
пасинки твої, ще замолоду сиві… жертви і боги, по правді – гумус,
пелюстки квіток коротких весняних, підсічений під корінь колос…
То може, буде хліб? Пали вогонь, налий вина собі, та розкажи,
хоча ні час, ні місце не підходять аж ніяк на сповідальню,
проте коли те буде, вже коли, як у твоїх соборах ґвалт невинних,
ти розкажи, ти розкажи, і стане легше нам, зомлілим,
із ночі сходитиме день, ж бо вічно так ісходить сходом,
ти розкажи, і буде хліб, і буде щастя невимовне,
коли помре тягар із літ, заліза змішаного з кров’ю,
ти розкажи, ти заспівай, проти вогню свого безсила,
як в пекло падатиме рай, як рай народиться із пекла,
як хвилі ляжуть на пісок, на мармур, на папір, на шкіру,
зітруть війну, і мир зітруть, і заберуть усе в могилу,
залишать тільки пару лун від фресок і посеред тріщин,
вона летітиме все вище, допоки стане сторінок…
ці крихти віддамо птахам – нехай летять понад руїни,
не вберегти нам наше тіло, то хай у них воно – горить…

Вітер степів юнь у медах купає.
Він, той, хто тебе кохає...
Заглибившись у велич очей
До твого серця закликає:
Твоє серденько у Вогні палає
Жадає зустріти щастя дуже-дуже,
Слухаєш пісні, читаєш вірші
І твоє тіло легшим, легшим стає.
Ти чарівна і дуже сильна
І хочеш щоб поряд був той,
Хто любить, серцем Бога ніжно кохає...
2012р.

Весна травніє своє законне.
З тобою ніщо не зрівняється.
Божественний іспит приходить у свій час
До кожної людини.
Він чекав і чекатиме тебе.
Бачиш - руки у небо здіймаються.
Він говорить: Чашу, що Я її пью,
ви питимете, і хрещенням, що Я ним хрищусь,
и ви охриститеся.
2012р.

вікно потішити хотіло,
прислало промінь -
не зігріло...

Теперь я знаю точно: все оставленное за мостами прошлого, -
не стоит того, чтобы о нем плакать.
Храм для меня - сиянее сердца человека.
Радостноприятно это сознавая созерцать...
2012г.

Не можливо прожити,

І тебе відпустити,

Та ти - небо..

Так треба..

Ти небо...

Так далеко і близько,

Аж до болю

Так близько,

Та далеко.

Ти - небо.

Пробач...

лелека в нас на заробітках
у теплий край літає на курорт

04.04.12

подивись у нічне вікно
тільки вічності неба слід
пролетів і жариною згас
та ще я у вікні одна

«...Поніс дань
опер Омелько,
морпехить: бити люд до ран…
Ні гуртів, ні доль! Овруч!
Відвал у роти «Два Вітьохи»
ти хотів, авдитор?
У лав дів - чур володінь!
Вітру гін, народ - юлити б
тихе промокле море
понад СіноП!»

«...Ладна сіромаха,
червлена Шанель в речах
Амор і сандаЛ!»

"...Мантри псів ідолам –
Мало діві.
Спирт нам!"

«...Мартові коти - рок на даху - заказуха!
дань – корито. ківот раМ»

«...Тупак і даль. вила до пуза в кукурудзі…
здуру Кук – в азу подали. владі – капуТ!»

«...Престол оман від хама.
замах дів на молот - серП»

«...Страдник,
в кубик чотири точки букв,
кинь дартС!»

«...Я і рот Сірку закирпанив!»
унищ вік, "табачнік"!
вороняччя норов
кінча батьківщину…
вина? приказ – укр. історіЯ!!!»

«Давить воші – переділ?
і лад?
вівтар комедії
і «демократ»
вів далі…
лідере! пішов ти в аД!»

«Ти вор!коли шкуру
на барабан – у рук
шило кровиТь!»

"Ад нала – бандур бандура!
марудна брудна баландА…»

«Он «лібе добкін" є нік,
бо дебільнО»

«Мо’ до ран залив ази ребром дуба.
будьмо! бери вила з народоМ!»

"...Іллі коваль і не вздибав.
забаві журавель несе весен лева ружі.
ваба зваби дзвеніла в окіллІ."

"...І вин гомін ладану
висушить тишу сиву
на дальнім огнивІ."

"...І розмір – гак місяця – сімка.
грім... зорІ..."

"...Сили лома. зима.щомиті діяти раби!
сибарит я? і діти мощами замолилиСь?"

"...Едіп боров - хліб ти мав од учителя.
лети чудова мить. біль хвороб підЕ."

"Не чув учень…"

"...Кинь в очі:
до вола - ріллі рало,
воді - човниК!"

«...Оксамитна бутель.
пісок. в косі плету
банти, маскО!»

«...Оду чарівника забудь
і дуба закинь.
віра – чудО!»

"... Оре зорі в яру –
васильки никли...
Савур... явір... озерО."

"...Не мрак орд на сцені!
кінець, Сандро, «КармеН»!

А дно?
і вони мудрі там!
а дурні та хитрі там?
…муз оракул: зорі.
на жаб ворони лили воду
і даленіла повня...
не той ліг на муть
(«вік вовків»!) туман -гільйотен.
Ян в опалі - не ладі.
удови лили норов бажань!
і розлука – розум…
матір тиха - тінь руда.
матір - думи нові-
однА.

Андрію Мироховичу*

твоя молитва – тиша над сонним містом
в конвульсіях ліхтарного світла:
така ж проста і багатозначна, мов дівчина
після теплого душу, що скидає перед тобою
свій шовковий халатик і дивиться,
ЩО… ТИ… РОБИТИМЕШ… (?)
така ж тривожна, мов серце пташеняти
перед першим польотом з твоїх безпечних долонь…
така ж…
ТУК-ТУК… ТУК-ТУК… ТУК-ТУК, -
мов прибуваючий потяг, котрий дає надію на рух вперед,
і той, на який вже запізнився,
і той, котрого більше ніколи в житті не буде…
твоя молитва…
скажи мені, кому ти молишся, стоячи на своєму карнизі,
над сонним містом в конвульсіях ліхтарного світла,
коли не знаєш, чи вона прокинеться,
чи взагалі хтось прокинеться поряд твОїх грудей,
коли не знаєш, чи хочеш, аби хтось колись прокидався
В ТВОЄМУ СОННОМУ МІСТІ… (?)

В МОЄМУ СОННОМУ МІСТІ
я б ніколи не подумала, що ще хтось молиться…


*навіяне «чашою генуя без комплектації»

2012р.

Мій величний драконе, дванадцяти років чекання
достатньо для жінки, бо сонячний вітер вбиває бажання злетіти,
і коріння росте, доростаючи суті - пізнанням
вплітає мене в полотно, що сувоєм згорнеться в минулості світу.

Світ шукає той звук, у якому відтвориться світло,
себе загубивши в безмежжі своїх віддзеркалень. Тут погляду тісно,
і усе, що я знаю – очима побачене титло
над тим, що свічадо окреслених слів не відтворить ні нині, ні прісно.

Мандрівний мій драконе, сузір’я відкрили портали -
і ти повернувся у душу схололу. Зникають кордони означень –
я обличчям до ночі на крил твоїх порух чекала,
і шлях мій віднині собі я дозволю, а іншим весь біль мій пробачу.

Пробачати так просто… Забути пробачене важко.
Забулось не те, що хотіла насправді забути: відкинуті тіні
шарудять у пітьмі, наче хижі потворні комашки,
моїми чуттями з очей визирають зустрічних - і прісно, і нині.

Ніч приходить зі сходу, мій мудрий і сивий драконе,
і сукні її із леткого шифону до вічності плину дотичні.
Об’єктивна реальність: душа є окрема від крони
краплинка того, що не вхопиш і словом. Хронічно

Хронос мрії стинає: без них легше входити в Лету.
Бажання свої відпускати не хочу на радість скелястим теренам.
Маю промінь Селени - і дивних видінь силуети
на стежці моїй, переплетеній з сонцем і вітром, чатують на мене.

Я, вростаючи в землю корінням, навчилась літати.
Коріння і крила однаково душам важливі. Мій вільний драконе,
безборонна любов – найміцніші у всесвіті грати:
кармічно об’єднані крони сплітаються в німби, у лози і грона.

За кордонами слова ніколи не зникне дорога,
тому не тримай, розімкни зачароване коло – і підемо далі.
Кожен має можливість зігріти долонями Бога
у вічному «зараз», у тлінному храмі, у кожнім зустрічнім Граалі.

Вот так вот, тихонечко
Льется вечер талыми струями воды.
Тянется тоненькой ниточкой серебристого шелка,
Ложится мягким небом
На твои волосы,
Стекает музыкой
В плавный узор твоего тела.
Смотришь, дрожишь, плачешь.
Я просто вытру твои слезы,
Никогда не спрошу почему,
Но сделаю все, что б это не повторилось

Крилаті свічі летіти не можна, загасне вогонь.
Летіти? Горіти?

Мене учили малювать поети.
Сепії сипали в сонети
Учили правду сотворять,
Але не той, хто коле очі правдою воскресне,
А той,
Хто поєднає день народження
І Царство Небесне!

Текст під зображенням.

Ітимеш владно до мети,
аж поки не упрешся головою в запитання.
Уперто відповідь шукатимеш і відповідь найдеш,
та сотня нових запитань заступить шлях,
і сотня сотень відповідей-запитань...
Тобі ж не терпиться,
хочеш іти і бачити, і розуміть...
Ось ти візьмеш сокиру
і з легким серцем порубаєш вузол той,
та не побачиш анічого,
окрім порубаних кінців, що кровоточать.
І пропаде бажання йти,
і запитаєш знов, і відповідь даси,
і сотня нових запитань заступить,
і сотня сотень відповідей-запитань...
Сокиру знов візьмеш, щоб порубати...
Але!..
Попробуєш відтяти голову собі,
щоб вже без тіла...
Коли ж тобі це вдасться,
то сокиру зможеш брати лиш зубами...
І , зрештою,
як розрубаєш голову свою навпіл
і вже не матимеш сокиру чим узяти, –
тобі відкриється той загадковий світ,
який катастрофічно множить запитання,
якщо знаходиш відповідь
бодай хоч на одне із них.

Це...
Луг квітучий,
де кожна квіточка, лише торкнись,
тієї ж миті розпукне сотнею квіток -
таких чарівно-загадкових...
і в мить одну потонеш в морі
запашних квіток, і раптом усвідомиш:
ти є маленький та щасливий джмелик!
До 2000

Вже не чути прощального тужіння птахів, не шумлять дерева золотовогненною кроною, рідко усміхається сонце з-за темних і важких хмар і не радує теплом... Осінь іде на спочинок. Віддавши людям всі свої дари і красу, вона хоче передати чарівний посох білокосій посестрі. Бо що, крім дощу, мряк і похмурості, зможе дати змалілим дням ? Та цариця-природа заперечує, бо всьому свій час і пора... І гуляє вітер пустими ланами, котить перекотиполе, шугає над лісом, що вже дрімає і не хоче загравати з ним. Туман сизою габою оповиває ранки і деколи сміється мжичкою, зрошує зелені килими озимини. А вони – ніби вікно у весну крізь сніжні заметілі та морози. Сади смутком зітхають і вже не манять червонобокими плодами, лише шипшина і калина цвітуть яскравою красою. А ще наречені, весілля, на які теж багата осінь, скрашують листопад. Музика, сміх, веселі пісні линуть над землею і серпанково-прозорим маєвом щастя й радості тріпоче фата на тендітних плечах, а серця п’ють цілющий напій кохання, що струмує з очей, з дотику губ, з усмішок.
І осінь з листопадом у парі підносять молодим у подарунок на голубому тарелі неба відібрані у хмар сонячні промені, які так личать до їхнього щастя, і першу паморозь на оголених вітах. А вже й сніжинки перші закружляли в лихому танку на одному з весіль і з морозяним скрипом відчинили ворота у зиму – неповторно-прекрасну пору тиші, чистого повітря і чарівної білизни.
2005р.

Я прокинулась від дотику до мого чола лагідних, як осінній серпанок уст.
Розплющила очі й побачила маму...Чиста й свіжа, як ранок, вона сиділа на краю ліжка і гладила своєю шорсткою рукою мої коси.
- Уставай, доню.
Голос у мами тихий, ласкавий, як шелест осіннього листя в саду.
Я беру мамину долоню у свої, підношу до уст: вона пахне росою, настояною на опалому осінньому листі. І мені чомусь здається, що осінь схожа на мою маму - така ж тиха й привітна, щира й добра, а інколи й сувора. Про осінь, як про маму, співають пісні, присвячують вірші...
Лише одним відрізняється осінь від мами - косами.
В осені коси жовто-червоні, як заграва, а в мами - білі-білі, наче сніг.

ПАЛІНДРОМОН-4

Зажди-ть!
Но-морд, ні-лап? -Ві!
Но– теж,ура!– пазурів?-Ві!!
Тхір ??
Оп-о….
Голод,Ісус, тамуй,
Учневі вір: я– ліпак!
Мо’, рада?-
Раба! Жаба!!
Радаром капілярів і вен чую:
«Мат, сусідо Лог!
О порі хтів Віру за пару жетонів?»
Паліндромон, ти – джаз!

ПАЛІНДРОМОН-10

А доніс Ян на директорок:
ЗАРВАЛИСЯ!!
Є учені?
Крадун на жінок і ананаси – пан!
А баба, написана на іконі,
Жанну Д’Арк і не чує :
«Я – сила!».
Враз–
коротке ридання.
Сіно.
Да-а...

ПАЛІНДРОМОН-5

Козак, аки Тео, плаче понуро,
То лозина пужа: но, мені два мечі!
Сопів – і нич,
Руту нюхав–ах!– юну.
Турчинів і посічем,
а вдінемо на жупани золото-руно!
…печаль-поетика казок.

ПАЛІНДРОМОН-14

Осел п’є ель – гуркіт!
О! Лобан – пенальті –мимо!!
Лосі!!!
Зим дівую вальс;
Кіно – онікс – «лав’ю»…
У відьми зі соломи мітла.
НЕП на болоті –
круглеє плесо.

Море пала – кит умре!
Псів 'Орквемада – ай, вон!
Забудь, Вадику, мотодів-дрокер’янок,
Їх поре Антон!
Яр глибок– шрам.
Марш кобил грай, нотна еро!
Пхі, коня рекорд :
Від–ото– муки дав дуба!
Знов я, Адаме, в кров і сперму
Тикала пером…

1991-1992

Я– політ.
Сон–то маскарад Алсу:
Киркоров– тазик,
мелодія ледаря– табу!

Роток у тебе…
Салдат Алсі в морду– суд!
Ром, Вісла…
Та для себе ту,
котору Батяр…
- Аделаїдо!!
Лемки:
затвор,
окрик….
Услада– рак самотності.
Лопай…

ПАЛІНДРОМОН-19

Диви, Ліда:
на спеці тане шоколад,
вино,
сіль,
аконіт…
А Рубенс – не Пан.
На пенсне, Буратіно!
Калісони
вдало кошеняті
( це пса )
наділи,-
вид!

Із хмаринок
Зелених садиб
На площі міста
Крапелинами
Падають люди…

Ярмаркова толока -
Калюжа облич…

А на шибі дві каплі
Злились воєдино…

солодко як мед
зовсім близько рай
знизу колір “red”
голосно співай

бачу снами Рим
милая моргай
їм “Muratti” дим
автозагарай

вікна всі на схід
сонце променить
а в кімнаті лід
кришталями б’є

сорому нема
відео на світ
літо не зима
на долонях піт

ти згодна зі мною жити
я згоден з тобою жити
ти будеш зі мною спати
я буду з тобою спати

дивись на небо вночі
тобі моргатимуть зорі
дивись на небо вночі
тобі всміхатиметься місяць

ти намалюєш ми
я розфарбую нас
ти наливаєш мене
я розливаюсь тобі

тобою торкаюся дна
в мене є лише ти
в тебе є лише я
і істина в нас одна