Коли нікуди ще не їду,
але давно уже пора,
тоді і згадую сусіду,
її, – ні пуху, ні пера.

Усюди є якась халупа
і юна доля не сліпа.
Коли одна, – мандрапапупа,
а дві, тоді, – мандрапапа.

Це означало, – будь, козаче.
І досі доля береже.
Але і досі серце плаче.
Ми не побачимось уже.

І на дорогу мати скаже, –
нехай усе лихе мине
і не зурочить око враже...
І рятувало це мене.

Ніхто за мною не скучає,
не умирає – ясна річ.
Позаду татове, – чекаю,
а попереду вічна ніч.

А поки рано ще до втечі,
то обираю ту з доріг,
якою і раніше міг
іти за обрії – у вечір,
де зеленавий оберіг
освітлює жіночі плечі.

Указує на цю дорогу
ще вище зоряна блакить –
зеніту неповторна мить
і сьоме небо до порога.
І смужка раннього, дворога,
у надвечір'ї мерехтить.

2010

Коли тата вели на війну,
Мамця півня зарубала й курку,
Постірала плямисту діжурку,
І сказала: не пропий страну!

Коли тата вели на війну,
Тато ровера продали в белебені,
Тищі дві поклали у кишені,
І сказали: от, тепер пальну!

Коли тата вели на війну,
Йому бабця тицьнула двадцятку:
Пий, зятьок, на службі до припадку,
Щоб тебе прибили, сатану!

Коли тата вели на війну,
Мамця плакала від того, що раділа,
Причитала: Боже, від дебіла
Хоч із тиждень трохи отдихну!

Та для тата кончилась війна...
Татків танк по п'яні підпалили,
А його додому отпустили,
Бо дебілів в танках до хрена!

Коли тата вернули з війни,
Ми із мамкою сиділи у канавах,
І горлали, що "Героям слава!",
Що ми суки, родіни сини!

То ж, шановний наший президент,
Просимо війну открити знову.
Ми ще маємо і гуси, і корову,
І у тата є вже пісталєт!

Докучає Муза – йду у маси,
опадаю до колін жінок,
на яких не ласі ловеласи
із моїх порожніх сторінок.

На пусте не трачу ні хвилини.
І один упораюсь за всіх –
бути вірним другом у людини
і на себе взяти єйний гріх.

А моя така, що знаю точно –
я для неї як гіркий полин,
і до Ліри бігаю заочно,
а не заглядаю через тин.

Але нині певно що не можна
незалежно вийти на Майдан
і устами вольними неложно
заявити, – я тобі не кожна,
що себе міняє на роман.

О мої аматорки кохані,
я уже закочую штани
і готовий хоч у полини.
Та мої потенції погані.
Не беруть ніде моїх романів,
надто завіршовані вони.

09.2015

ін мундо нон датур гіатус -
крім того що з іменем казус
немає різких перепадів
крім настрою і водоспадів
немає речей випадкових
крім виявів наслідкових
немає бажань необхідних
крім суто буденних лібідних.

Я вас любив… або кохав, не знаю.
Немовби сяйво вимкнули в душі -
а там чуття… їх в сутіні шукаю:
стрибну у гречку, гляну у кущі.
Якщо любив, то переважно мовчки.
Якщо кохав – трусилася земля.
А ви пішли без спідньої сорочки,
хто вас таку полюбить так, як я.

07.09.2015

Я маю ноги – праву, ліву.
Ота, остання, вищий клас.
Скажімо, текст пишу про діву,
нога нервує: ловелас!

І миттю ручку забирає:
- Агей, писако, одійди.
А тут і Муза прилітає.
Наллє чарчину… не води.

Та я не трачу сили всує.
Лягаю спати – не біда.
Нога і наголос пантрує,
і образ-диво сповіда.

І так напише солоденько,
що хоч до лоба прикладай.
Туди, де пал живе пісненько
або шумить дубовий гай.

Мо’ хто наклав на тяму вето?
Сама не здатна до письма.
Моя ти, ніженька-кебето,
без тебе опусів нема.

04.09.2015

Можна пожуритися і тільки.
що усе майнуло і пройшло.
Ех, якби тоді були мобілки,
а не чисті почуття і мізки,
як би все по-іншому було.

Не кусав би лікті я до крові,
що любив без тями есесер.
Ех, якби минуле – у тепер,
був би я завжди напоготові
і не зайвий, наче піонер.

Не чекав би манну я із неба
ні у будні, ні у вихідні.
Їв би оздоровлюючі стебла.
Ех, якби мені усе, що треба,
то й не треба іншого мені.

Ой немає вже за що напитись,
як було у роки молоді.
Міг би і хорошому навчитись,
Ех, якби удруге народитись
у якомусь іншому житті.

Любій би освідчився наразі,
і байдужій – кожної весни.
Ех, якби тоді не перелази,
то і нині по чотири рази
я ще перелазив би тини.

Марно обіцяти на вівторок,
що і молодим не обіцяв.
Та і нині я собі не ворог.
Ех, якби мені хоча би сорок,
як би я бабусю обіймав.

Ну а нині маю я радіти,
що уже немає ні кубіти,
ні бажання вижити святим.

Ех, якби мені до цього літа
не старіти і не животіти,
я ще й досі був би молодим.

08.2015

***
У обоймі – тільки шість.
У обіймах буду гість
і у неї, і у Ліри теж.
Та чого іти мені
у герої записні,
поки те що сіється, не жнеш?

***
Осідлаю я Пегаса,
як бувало не щодня
і за путінську заразу
на кладовищі Донбасу
може й вип'ю на коня.

***
І буду я у Рашії «запретний».
А як не я, то хто її доб'є
за те, що сало ріже не своє.
А може дати чергу кулеметну
оце і є призначення моє?

***
Пу криваве ще мене не знає,
хоч у Раші є мої сліди.
звідки не вернулися діди.
І коли Європа почекає,
то колись доїду і туди.

***
Не чути «вопіющого» народу,
що визначає імідж на загал,
кого – «мочити», а кого – у воду...
По-тихому йому намилять морду
і не узріє, де той п'єдестал.

***
А ми усі зальотні патріоти.
Немає тільки совісті такої,
як мають волонтери і герої,
аби стояли ще рої і роти.
Але радіють чинні ідіоти,
які вони у нації ізгої.

                              08.2015

Хамелеон і махаон з одного світу.
Шукає кожен для життя собі кобіту.
А ще людина як дитя жаги і неба.
Обидві статі рвуть плоди – чогось їм треба.
У цьому хаосі бажань життя вирує,
а вуйко сенс лежить собі, у вус не дує.
Жива клітина від амеб і до людини
з останніх сил долає путь на топ-вершини.
І тільки дух переведе, як знову лізти.
Я підбираю собі темп. А може…, злізти?...

22.08.2015

О, як не скористатися випа́дком
і ціле коло рубрик осягти?
Нехай же узаконеним порядком
залишиться на спомини нащадкам,
до кого я звертаюся на ти.

Чого червоне й чорне, а не біле
асоціює ко́льори́ німі?
Чому тобі раніше не кортіло
заглянути у себе, в наболіле,
де білого немає у пітьмі?

О, як мені від тебе відчепитись,
коли чарує ню, а не краса,
і є ще пієтет у небесах,
коли люблю, якщо уміє злитись
уже не пчілка, а таки оса.

Коли асоціації існують,
якщо ремінісценції ще є,
чому й чого вони тебе лютують?
Радій, що може і тебе почують,
а не позичить те, що віддає.

А́дже́ воно, як явно ти вважаєш,
не окаянна бестія імли.
Словесні ляпи в кожного були.

О, Клеопатро, ти іще не знаєш,
що Цезаря, якому не прощаєш,
хапають і за по́ли, й за поли́.

                              16.08.2015

Коршун коршуна скубе
Головний щитає
Це моє , і це моє
Так розподіляє

Бідний бідному бурчить
Смокче шлунок кістку
Пенсія уже пищить
На ціни від тиску

Склад керуючий трубить
Про кредит , проценти
Крутить дулі , і кадить
В нулях девіденти

Вже народ траву жує
Від засухи сохлу
Настрій долар весь псує
Бо скаче від страху

Страху бездарів , брехні
Жаху беззаконня
Все зависло у багні
З тупого бродіння

Не можливо передать
Ні віри , ні бога
Як тут жить ? Чи виживать ?
Як підошва боса.
2015р.

Любить свою бабу дід
Нею спечений пиріг
І пампушки , і млинці
Сало з м'ясом в часниці

Наминає аж пихтить
Вус закручений блищить
По губам , по бороді
Все меню у асорті

Під такий різновид страв
Він ще з молоду звикав
Бо за це і полюбив
Руку й серце попросив

Молодичка хоч куди
Мала вроду від весни
Добрий норов , збитий стан
Вся привітністю цвіла

Так живуть вже сорок літ
Пережито безліч бід
Баба діду безліміт
Ломохідний броне - кріт

Всюди рулить лиш вона
Мов броньована стіна
Де купить ? І де продать ?
Як в базарі торгувать ?

Бізнес - леді в неї клич
Або баба могорич
Так зарулить , піднесе
Щой циганці носа втре

От і дід сьогодні влип
Хоч до цього давно звик
Бо надумалося їй
Президентом стать мерщій

Каже - так обридло все
З бюрократів жиром тхне
Треба все скоріш мінять
Так не сила існувать

За платню , і за пеню
За свою , чужу казну
За карманичів вузду
За їх пики , і брехню

Перед зеркалом трибуна
Пророкує все мов Джуна
Виступає , гомонить
Де присвисне , де й кричить

Десь годинки за чотири
Вийшли всі із баби сили
Ну артистка , ну талант
Анекдотів людських фарт

Випустила пилу жар
Переграла ролі чвар
Заспокоїлась , і сіла
Стала нахваляти діда

За терпіння , і мовчання
За глядацтво , і плескання
Що вона для нього є
В пробі серця - золоте...
2015р.

Осінній дощ мій спокій тішить
Ведем розмову сам на сам
Лист на деревах промінь сліпить
Примусив мружитись очам

Ми так давно не спілкувались
Нам так цього не вистача
Відкрито , радо привітались
Коли можливість ця прийшла

Багато є з чим поділитись
Перегорнуть , перелистать
Над чим із сумом пожуритись
З іронією жартувать

У всьому є свої причини
Завжди у крайнощах байки
З розради набираюсь сили
Щоб далі надихать плітки

Ось так живу , і іншим раджу
Ви пам'ятайте головне
Коли говорять , мають втіху
Значить життя у вас своє.
2015р.

і юним і малечею
ходив я проти течії
по суші і воді
і нині на печалюся
що мало я стараюся
зарадити біді
і я усе дорослію
і чумакую досі я
по морю і землі
якби я був художником
то був би послідовником
у Рєпіна Іллі
і от лежу і маюся
і марно намагаюся
придумати слова
аби і у дорослого
до року високосного
п'яніла голова
чекаю на вакансію
поета і не каюся
за витівки свої
як горами і долами
палкими і свідомими
шугають бугаї
писатиму чудовою
як тужить за коровою
один старий осел
або у серпентарії
усі свої симпатії
отарою пасе
як укра опечалює
що СеШеА Італії
здає металолом
я тішуся Європою
Ітака Пенелопою
а Рашія ослом
і я не заколисую
і рівно стільки пишу я
що не надокуча
є лівому і правому
глухому і лукавому
рубаю із плеча
за волю лугандонії
і за її агонію
до самого кінця
і каятися п'яною
сучасною Кассандрою
мені не до лиця

                              07.2015

Ти казав, що я проста, як двері,
ти казав, тобі зі мною нудно,
ти казав, що хочеш акварелі
в постелі!
Ти казав, що маю спокушати,
а не повзти комахою по ліжку,
німфою із шовку виринати,
літати!
Ти казав, що темна я людина,
і розумні книги не читаю,
лиш тягаю сумку з магазину
й дитину!
Ти казав, що я не маю шарму,
що французьке вже мені не личить,
що моя фланелева піжама -
драма!
Ти казав і наминав котлети,
і гарячий борщ із пампушками,
і голодні зиркали з портрета
естети...

2015

Грушка

Тихий теплий літній вечір
Бавить тіло, тішить душу
Ти інакша, та у дечому
Наче мед чи спіла груша

Обірву неквапом листя
Залоскочу диким оком
І в обіймах так затисну
Щоб пустилась терпким соком

Поцілую ніжно в губи
І вкушу тебе за вушко
Прошепочу: «…люба, люба…
Ти моя солодка грушка»

Сонце котиться за обрій
З моря йдуть п’яні містяни
А мій погляд добрий-добрий
І закоханий без тями

25 червня 2014 р. Анатолій Хромов ©




Про це...

Тихий вечір, зимній вечір,
холодом проймає тіло,
ти ж тепленький, щойно з печі,
я тебе дістану вміло,

я по вигинах пройдуся,
не змигнувши навіть оком,
і без сорому торкнуся
лівим боком, правим боком!

Притискаюся сильніше,
холод притьмом утікає,
ти все ближчий, все ситніший,
кращих тебе і не знаю!

Вже згасає день короткий,
мить прийшла! Відкрию горщик!
Облизну краплинку з пальця,
так, настОявся мій борщик!

20,06,2015 Т.Цибульська

Як не буде, так і буде,
поки горе – не біда.
Проминуть і час, і люди,
наче у піску вода.

Те, що нило і боліло
відійде у лету снів.
Одягнемо чисте тіло,
перепране від гріхів.

І як ангели, літати
буду я, а може, й ти.
Будуть юди і пилати
наші душі берегти.

І повірують у себе
від Хоми і до Луки,
як апостоли на небі,
одинокі козаки.

І од Ноя чи Адама
не п’яніючі діди
як до раю і сезаму
будуть ходором іти.

Буде все, що ми хотіли,
поки ще не зрозуміли,
де кінчається межа.
Поки ми не відлетіли
і до Єви, грішним ділом,
усміхається душа.

                              05.2015

                              

Купив дід козеня
Сторгувавсь за дарма
Таке миле брикуня
Мов юла мультяшна

Задоволений іде
Зекономив грошей
Вистачить йому іще
На коньяк хороший

З бабою збирали рік
З пенсії по троху
Стало сумно , кіт утік
Нема з його толку

Не гадали вони довго
І не мудрували
Будуть мати молоко
Мінімум затрати

Все вони прорахували
Склали до копійки
Ось тепер хазяїни
Їм позаздрять тільки

З цими думами допив
Дід останню чарку
Як під вухо хтось вліпив
Упав з переляку

Із качалкою над ним
Грізна стала баба
То ти будеш пити з ним ?...
Вилупком від цапа

Дід тікати з козеням
Та у різні боки
Рветься зиск весь по краям
Почались клопоти...
2015р.

Полеміка навколо шинку
Дячок піймавсь на хабарі
Він вимагав віддать до ранку
Кабанчика , і шмат землі

Бо вигнав бабі біса з хати
Якого бачив тільки він
Перечитав усі молитви
Аж штукатурка впала з стін

У баби жив він три неділі
Пост зберігав тільки в ночі
В день спочивав собі у тіні
А іноді - і на печі

Трапезу правив по законам
Усе окремо в тарілках
Поклони бив , хрестивсь іконам
Усе як вичитав в книжках

Нагнав на бабу стільки страху
Що та вже згодна все віддать
Гріхів нарахував в достатку
Підсумував - пора вмирать

І тут ти грішна , і там також
Куди не глянь нічого взять
Пуста душа і та із стажем
Одна свиня , і соток з п'ять

Склав документ , скропив водою
Печать поставив із гербом
В шинок пішов , бабу з собою
Щоб всі це бачили гуртом

А люд там грамотний , дотепний
Почав в подробиці впадать
Тай викрили який він чесний
Давай йому мізки вправлять

Учили прямо , й косо , криво
Ще буде довго лікувать
Відкрилось шахраєві диво
Як може люд простий послать

Тікав кульгаючи - стрибками
Рознервувався на всі сто
Ще й підписали телеграму
Йому попу - що він х...ло
2015р.

І круть , і верть , і так , і сяк
І навздогін , перекосяк
Видумував причину взять
У жінки дозвіл - погулять

Хотілось з кумом у кабак
Попробувать хмільний первак
Всі рекламують його так...
Що слину пре , аж пахне гад

Ударила ідея в лоб
Зірвать охапком весь бузок
Подарувать , і під шумок
Чкурнуть городами в гайок

Там кум чекає у засаді
Млинці гарячі у кармані
Свистить години півтори
Заслюнив бороду , штани

Таки проказа ця вдалася
Зумів втекти , хоп , хоп із старта
Так біг , так бідний поспішав
Через пеньок старий упав

Той зойкіт чуло все село
Кум втік , неначе й небуло
Матюччя пре і в хвіст , і в пекло
Тактовно , ясно , і конкретно

Ось тобі брик , ось тобі гик
Який заміс такий і пшик
Як розум є - то май і толк
Щоб не ламать собі кісток...
2015р.

Ти над законом насміхався
Свого народу зацурався
Забув хто ти , і звідки ти
Як крав з знедолених шапки

В своїй нахабі забрехався
У ноші краденій зламався
Утік Іуда - бо злякався
Із зверзністю не поквитався

Все гавкаєш немов собака
Ламаєш ручки казнокрада
Придворним став царю у цапа
Які ж ви схожі... два гніт - ката

Змарнів , зчмирів , похудла пика
Оскал від рис - звірюка хижа
Прокляття меч тебе карає
Кацап могилу засипає

Це є початок , не кінець
Для тебе і твоїх овець
Ще по живому знімуть шкуру
Зі всіх - хто цю затіяв смуту

В вогні горіти ворогам
Чужим і власним паничам
Тобі і Вові , і Дмитру
Готують в пеклі жар - смолу...
2015р.

Якось сумно стало жити
У звичних потребах
Нікуди себе подіти
Панічна - потреба

Вирішила баба Нінка
У неділю з ранку
Спродать зайве у хазяйстві
Прорідить - господу

Кур з десяток вона має
Корову , телятко
Порося і два гуся
І мале - ягнятко

Це в сараї , а в дворі
Ще татарське іго
Два собаки , два коти
Ще й індик - Родріго

Кого вибрать ? Кого взять ?
Позбутись навіки
Чи живцем ? Чи порубать ?
У скільки цінити ?...

Підбивала баба касу
Думала , гадала
Що в замін собі прикупить
З мріями літала...

Як не крутить , як не ставить
Поділить не може
Все вже рідне , звикле , власне
Заплуталась , стогне...

Стало жалко до плачу
Надбань своїх тяжких
Потерпіла крах ідея
Зазнала поразки

Ой де лихо там біда
Закрома дістану
Ще піду куплю бичка
Індикові - пару...

Хай кудахкає , мичить
Глегоче , кусає
Там у світі краще жить
Де господар - дбає...
2011р.

Бутафорія навколо
Де не глянь - ажиотаж
Розмальовані вітрини
Іномарки перший клас...

Олігархи під прицілом
Телебачення , газет
Пахнуть брендами Парижу
Лейби сяють мов алмаз...

Всі вальяжні , епатажні
Голівуд їм не рівня
Бо каратів стільки мають
Оскар - просто пил з плеча...

І освіти покупляли
Начіпляли орденів
Селікон понадували
І вважають - що це стиль...

Прізвища усі відомі
Бізнес , влада , шоу - біз
Тільки от таланту мало
От проблема , що за біс...

Так народжуються міфи
Українських блеф - еліт
Тільки б знали їхні глузди
Як сміється з них - весь світ...
2014р.

Під вікнами гучно хвилюється море
І б’ється об камінь,
Гуркоче в під’їзді і по коридору -
Бува, не цунамі?

Я очі розплющив і ковдру відкинув -
У вічко дивлюся,
А там за дверима палають очима
Фригідні бабусі.

Із вірша про них десь по радіо вчора
Лунали цитати.
Зібрались найближчі сусідки довкола
Мене лінчувати.

І я відчинив їм броньовані двері,
Закликав до зали -
Аж тут відсахнулись фригідні мегери,
Перила зламали.

Летіли по сходах униз безупину,
Неначе на крилах,
Хоч я і кричав їм схвильовано в спину:
«Спиніться, куди ви?»

Забув геть, нещасний, хоч це і негоже,
Що з ліжка до дам я
Устав, як і спав - по-медичному - голий.
Ага, без піжами.


06.04.2015

Завалив чергову спробу
Напустив туману - дим
Наражав усе на пробу
Залишився штику - хтив

Відвернулися всі друзі
Зацуралася рідня
Все зібралося до кучі
Все посипало - сміття

Не судилося йому
Далеко їхать на брехні
Не тьохкотіти солов'ями
Навколо в зграї - горобці

Вже сміються , і хохочуть
Так над ним усі регочуть
На жадобі так попався
З переляку - застидався

Думав що розумний ! - заць..
Пузирем був авангард
На дрібниці упіймався
Не утік той страх - від жаха

Думав на горбу чужому
Втримати свою корону
Видумками , і байками
Собі нору рив у яму

А тепер пишайся , жри
Подавившись вже не жди
Щоб давали , позичали
Твої нюні витирали...
2014р.

***
Поезія, гармонія і Муза.
Хамелеон, гадюка і Медуза.
Поняття різні, але суть одна.
Від перших віє квітами у лузі.
Три інші оминає й сатана.

***
Гармоніює з Музою Медуза,
а з їжаком – гадюка голопуза.
Гармошка балалайкою зітхає...
Поезія!!!
Народжує! Єднає...
Геноми інфузорій і Горгон,
живучі як поет-хамелеон.

***
Є за що умерти.
П’ють анахорети
за свою вину...
Коміки-поети
почали війну.

***
Поети люблять солодко, без тями
високе, чисте, вічне
і трагічне,
і сьомими, буває, почуттями
малюють епітафії до ями...
Яке ніщо місцями
поетичне!

***
Існує ще сентенція стара, –
немає опозиції добра.
Є тільки зло у іншій іпостасі.
Але наразі те, що не на часі
займатися злочинцями пера.

***
Є ще поети й досі комсомольці,
а брешуть, наче юні піонери,
що їх учили генії кар’єри
копіювати язиком емоцій
карикатури на Аполлінера.

***
Ой пишуть поетеси і поети,
яка у них невимовна любов
до Волі, до Надії,
...до Кебети
писати чисті вірші і сонети,
але не римувати слово кров.

                              02.2015

До Києва прибув дід… афіші читає…
Магазинів, Боже ж мій… з продуктом шукає.
Бачить гарний магазин «Київські ковбаси»
Зайшов туди навпростець, до самої каси.

І культурно в продавця привітно питає:
- Скажіть, ваша ковбаса якусь назву має?
Коли її привезли... і коли робили?...
Боюся я, щоб мої внуки не втравились.

І почув дідусь таке… О, бодай не слухав,
Від вчутої розмови, аж пов’яли вуха…
- Всьо по рускі , дєд, скажі, бо нє понімаю,
Что хотітє от меня, нічего нє знаю?

Тут не витримав дідусь сказав своє слово,
Вже він слухати не міг, як калічать мову.
- В Україні живете і не вчите мови?...
Це ж така ж сама проблема в моєї корови,
Коли їсти дуже хоче – язик висуває,
Але й слова не промовить, бо мови не знає…

Наварила жінка їсти і кличе Степана:
- Сідай їсти, дорогенький! - Є борщ і сметана!
Налила у тарілку, а він густий як каша.
Не може ложки вийняти із борща Наташа.

Степан як глянув на цей борщ, вже їсти не хоче.
Насупив брови і під ніс щось собі "белькоче".
А жінка на нього кричить: - Все з"їж! - Дуже смачний!
- Новий рецепт! - Він має бути,- як каша густий!

- Борщ на перше і надруге! - Рецепт: "ДВА В ОДНОМУ!"
- Якщо сім літрів ти не з"їж,- не вийдеш із дому!
- Я дуже хочу "Лексус" й " xummer", а собі купиш " КАМАЗ".
- Тому від нині економлю я, Степане, газ."

- Раз на тиждень я тепер варити буду їсти.
- Нам давно уже пора на цю дієту сісти.
- З норки шубу мені купиш, вона сниться у сні.
- П'ять років тепер у нас будуть розгрузочні дні.

"Крутий пацан" на село в жовті штани вбрався.
В клуб сільський на дискотеку Микола подався.
Це село дуже велике, а в селі дві хати.
Не має з ким у клубі цім Микола гуляти.

Зустрів Микола біля клубу сосіда Гаврила,
Якого жінка за пиятство вчора залишила.
Сусід пита : - Де йдеш, Миколо?...- Нікому не скажу?
Микола каже:- Штани жовті йду в клубі покажу!

- Тепер модний жовтий колір...- Про це не пам'ятаєш?
- Я наймодніший у селі!... - Скоро про це взнаєш!
- Я "крутий" на все село, а в селі дві хати.
- Про це треба всім в селі добре пам'ятати.

- Ровер вже собі купив, щоб дівок возити,
- Та, щоб не скучно у селі було мені жити.
- На ньому їхати не вмію... що робити маю?
- Ланцюг від нього в руці держу, а ровер я пхаю.

- Дивись, яку круту мобілку і планшет тримаю!
- Тільки як включити їх... я не доганяю?
- Шикарну "тачку" я купив...щоб міг відвезти гній.
- Як схочуть дівки покататись... повезу на ній.

- Тачка ця колесо має і ще є дві ручки,
- На ній повезу я кохану купляти обручки.
- Будуть мене усі дівки у селі любити,
- Бо я зможу на цій тачці дівок повозити.

- Ще придбав магнітофон, щоб всі люди знали,
- Що я "крутий чувак в селі", ...Що би поважали.
- Але цей магнітофон,.. не хоче зовсім грати,
- Як включити продавщиця... забула сказати.

- На всі кнопки нажимав я, а воно не грало,
- Гримнув зверху молотком ... щось там запищало.
- І у жодній вже майстерні його не приймали,
- Казали, що таких клієнтів ... вони ще не мали.

- А на новому мотоциклі їхати не вмію,
- Ключик згубив, на що тиснути - ніц не розумію.
- Хотів я здати на права, та їх мені не дали,
- Бо я заїхав в магазин...взамін ще хату взяли.

- Сказали,..з таким інтелектом.. права не видають,
- Що мене на моїй "тачці"... й без прав повезуть.
- Я найкрутіший хлопець в селі .. і про це всі знають,
- Село велике, аж дві хати... мене всі поважають.
2015 рік

Мені вже молодість пророчить
Потік води - що камінь точить
Дозріли пагони , плоди
Збирайся вже у осінь йти

А я ще зеленью буяю
Трав медоносів сік збираю
Тримаю марку - перший клас
Беруть , купують на розхват

Ти постривай мене тривожить
Занадто рано шлеш симптони
Ще кров вирує , гуморить
Дорослим бути не спішить


Меніб тобою вічно бути
Завжди яскравим , не старіти
Кохання людям дарувать
Любов'ю сім'ї - опікать.
2000р.

А молодість усе тікає
Все розуміє , вибачає
Втішає батьківським теплом
Мов мати - колихає сном.

Осідлав Петро коня
І погнав галопом
Десь чекає кум Владко
З салом , і укропом

Вкрав у жінки цілий літр
Первака міцного
Щей закуску прихватив
До слівця - крутого

Повсідались , і давай
Губи причащати
В голові заграв чурай
Вже давай - співати

Десь пройшло години дві
Йдуть куми додому
Сміх , і радість дітворі
З такого - приколу

Ледь на ледь вони повзуть
Сплітає їм ноги
Все ціляють у сліди
Де кобили - стопи

Падають , качаються
Брудні наче свині
А у дома , на порозі
Вже ждуть - господині

Не пускають їх до хати
Женуть до сараю
Бо від них такий душок
Зхмілієш - одразу.
2005р

Дід до баби залицявся
При нагоді - посміхався
Завжди чинно так вітався
У любові - признавався

Баба діду підіграла
Масла - у вогонь підклала
Запросила на обід
Випікала - пишний хліб

Булки , бублі з пирогами
Крученики із тортами
Все парує , все пашить
Наганяє - апетит

Разом з цим до баби в хату
Двадцять п'ять онуків - зразу
Завітали привітать
Тай побачить - що за зять ?...

Дід побачив , і злякався
З несподіванки - признався
Не кохання то було
То так штирхав - біс в ребро

А його всі залицяння
То блуднірства - шуткування
Краще буде сам він жить
Бо ночами - так хропить...
2007р

У любові очі грають -
волошками сяють
Хто образить - червоніють ,
в секунду згасають

Де кохання надихає -
в мелодії лине
Чорний ворон не сідає ,
бо знає - загине

Хто не вірить - хай провірить -
а я подивлюся
Хто пропащий , хто щасливий -
за того й боюся

Де сміявся , а де плакав -
ніхто не вгадає
Хто від кого що ховав -
під закуску - й має...
2011р

Міняв нагоду на пригоду
Так забувався - що п'янів
Віддав найбільшу нагороду
За те - що від царя хмелів

Він мав сім'ю , дружину , статок
Занадто високо хватав
Забув хто він , і скільки ставок
За нього слід - других топтав

Зазнався сито , і спонтанно
Не зчувся - як у раю вкрав
Коронували бездоганно
Да так - що сам під тиск попав

А зараз блазень серед страху
Дурню морозить , маячить
Міркую - чию нюхать каку
Смердить від себе - зомбі гнид.
2014р

Якщо скучати хтось посміє
Той гідно Прутиком назветься
Про безвідмовний секс помріє
І хоч не клич, завжди озветься!

Скучати можуть теж дівчата
Якщо не жаль їм прутня дати -
багато хто якраз жаліє,
а від філософів аж мліє.

Як Кант із Прутиком зійдеться -
хз і ти про що тут йдеться!


19.10.2014

Що не кажіть мені – люблю я іменини,
коли і на столі ще є усе – дай, Бог,
і за столом уже немає ні хвилини,
аби не пролунав цікавий монолог.

А особлива дань і шана круглій даті,
коли летить душа на ювілейний зліт
одної із нових осінніх кандидатів,
якій далеко ще до бозна скільки літ.

Стріляє тамада, летить у стелю корок,
і ллється, як вода, горілка і вино.
А нам уже давно, що майже сто, що сорок,
і пити «за любов» прийдеться все одно.

За ту, з якою всім то солодко, то гірко,
коли «завжди готов», як перший алконавт
сказати на «блатном, – поехали!» За Жінку!
За даму всіх сердець і всі – на брудершафт.

Якщо таке життя, то хай не на останні
ще додається шарм і щастя кожен рік,
аби у ці літа не помічали вік
пани тверезі ще, і пані ще не п’яні,
а головне – один достойний чоловік.

І кожен скаже тост, і більшість для почину
розкаже їй одній нечувані слова.
На те і ювілей, щоб хоч один мужчина,
тримаючи бокал, качав свої права.

Захоче, вип’є сам, захоче – заспіває,
Ну от, наприклад, я. Захочу – скажу теж,
як буду «під шафе», – я так тебе …чекаю.
Бо кінчаться права, то де її знайдеш?

Вона сьогодні тут, а завтра – на Канарах
гуляє посеред піщаної коси,
і з юним шансоньє співає під гітару
про долю а ля-фем російської попси.

А я і сказану, – поїдемо на дачу,
запалимо огонь, спечемо шашлики...
А ти і сказанеш, що ми ще не ледачі –
копати бур’яни, садити буряки.

Наваримо вівса, наллємо по стакану
і хлопнемо за мир і Рашу у Криму,
і буде нам обом «усё по барабану».
Пошлемо їх усіх у сауну і в баню,
аби не тільки ми учаділи в диму.

Згадаємо всує Залманова і Ніші,
забудемо, що Кнейп не сповідав нас, блін.
і весь інтерферон засвоїмо раніше,
ніж сонний організм живицю й меланін*.

Забудемо усі моря, і гори, й лижі,
поліземо на піч… А там такий готель!
І що нам до тоґо́, що сніг іде в Парижі
і сам Марсо Марсель не їде в Буковель?

І поки стукне сто, ти будеш бабця класна,
як еталон для дам, а то і для не дам.
На те й «запретний плод», аби усім – вігвам!

І Єва у раю сказала б, – я согласна!
аби знайшовся сам хоч на хвилинку, власний,
або хоч на часок нічійненький Адам.

То й п’ємо «на коня» не крапленої масті,
за Даму, і Туза, і за бубнове щастя,
яке тікає геть од мене навпрошки.

За киселі, й компот, і за холодне пиво,
за платонічний секс, і за гаряче диво –
останні, нарозхват, із сиром пиріжки.

                              11.2014

Іване, Ви ще тільки почали.
Але серйозно ще ніхто не слухав,
коли усі од сміху полягли...
І у жінок Ви слави досягли,
що кожна закохається по вуха.

А що удієш? Тільки опиши
якусь пригоду на якійсь копиці –
Іван уже сміється від душі,
і з ним – усі путящі молодиці.

Тому – дерзайте. І настане час,
коли ще усміхнеться і кар’єра,
і на Парнасі упізнають Вас
усі літературні дипкур’єри.

А далі – слава, Спілка, гонорар,
нові пісні про Україну-неньку.
І звісно, – за такий репертуар
Вас висунуть на премію Шевченка.

А далі що? А далі – ясна річ:
Париж, богема, Швеція і – Нобель.
І в першому із безлічі сторіч
у Рашії утремо єйний шнобель.

Ударимо, як Бендер ударяв
пробігом по дорогах бездоріжжя
аж до Кремля із нашого Міжгір’я.

Аби у того, хто нас обікрав
і у Криму себе завоював,
по всій планеті полетіло пір’я.


                              29.11.2014

Несподіванка. У кафе.

З тобою у кафешці
Сиділи. Йти вже мали.
Втомився. Цілий вечір
на мене "нависала”...

Претензії “тулила”,
Що я такий-сякий.
Що не такий. І знову-
Що знову не такий...

І я вже сам не знаю,
Навіщо все це слухав.
Вже приміряв виделку,
"Лапшу" знімати з вуха...

Навіщо ти цю зустріч
Призначила мені,
Коли мене готова
В кошмарнім бачить сні?

Хотів вже розплатитись
І поскоріш піти,
Як раптом несподівано
Спитала сумно ти,

І дивно забриніла
У голосі любов-
Я завтра буду вільна...
Зустрінемося знов?..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488309
рубрика: Лірика кохання
дата поступления 26.03.2014
автор: Сокольник

Кондукторше

Как смотришь ты... С презреньем, свысока...
-билета нет? -сойдешь на остановке!
И спазмы мысли, как дрожащая рука,
В карманах разума находят "заготовки"...

Нашел! Нашелся! Вот!.. Улыбки сладкий яд...
-купил билет? -пройдите в глубь салона!
Пройду... Но Боже, отведи свой взгляд
Кондукторши трамвайного вагона!..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513788
рубрика: Лирика любви
дата поступления 27.07.2014
автор: Сокольник

Щодо незадоволення коханням ( філософсько-еротичне )

Чи винен я, моя маленька,
Що інтерес до тебе згас?
Весела, ніжна, солоденька,
Без меркантильності прикрас,

Іний би мав, та був щасливий
Тебе, і думав би собі-
Яке ж-то щастя привалило...
А може й ні... Не думав би...

Але не я. Потік гарячий
Кохання, пестощів, бажань
Я довго-витончено вдячу
На відповідь тобі. Це дань

Моя тобі... Та ти не можеш
Зіграти роль, коли моє
Бажання ти нестримно ловиш,
І саме те мені даєш,

Що хочу я, чого жадаю,
Окрім загальних почуттів...
Не зрозумієш... Не пізнаєш..
Ти гарна... Та вже відлетів

Мій інтерес тієї ночі,
Що так жадала діалогу...
Та ти не можеш... Чи не хочеш...
Ти створена не задля цього...

Ти можеш те лиш, що ти можеш,
Ніяк не більше. Ця програма
В тобі незмінно-непорочна,
Як цнота Єви і Адама...

А я шукав в тобі не Єву,
(давно ця тема відлетіла)...
Шукав гріху проросле древо,
Шукав Ліліт прекрасне тіло,

Шукав безумства зорепаду,
Шукав зірниці серед ночі,
Шукав в тобі свою відраду.
Життя і смерть... Та ти не хочеш,

Вже вдягнена у втому шалу,
Задовольнить усі бажання.
Потреби в цьому ти не мала...
То марні й мОї сподівання...

Отак удвох скрізь ночі морок
В сплетінні тіл себе проносим.
Фантазій цвіт звели на порох...
Та відпустити не попросим

Одне одного. Ми- надбАння
Міцної дружби. Сексу зливи.
Це нам замінює кохання.
Ми гарні люди. То ж не диво,

Що механічно давим ложе
Без барв, без вишуків, сюжетів...
Та я поет... І дай-но Боже
Зустріть мені Свою Поетку...

Ми вдвох чинитимемо дії
Такі, що світ не бачив... Боже!..
Удвох здійснити наші мрії
Одне однОму допоможем...

А ти, мала, іще зустрінеш
Собі, на щастя, чоловіка.
Як механічне піаніно,
Сімейне щастя з ним довіку

Зіграє вальси Мендельсона.
І я, вдоволено-драйвово,
Вдягнувшись у костюм фасону
Знайомого, вас поздоровлю.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491267
рубрика: Лірика кохання
дата поступления 09.04.2014
автор: Сокольник

Страшна зброя (потішу вас, бо щось ви всі сумні)

Брязкіт дзенькає в небо
Стародавніх щитів.
Що ж тій армії треба?
Бойових хом"яків!
Що прямують сердито
З войовничим "ХРУМ-ХРУМ"!
Що скарають бандита
На поталу і глум!
Ці відважні солдати
Вдачу мають таку-
Ворогів волохатих-
Та куди ж???... ЗА ЩОКУ!!!...
І коханці- самиці
Отого хом"яка
У коханні згодиться
Диво-зброя- ЩОКА...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504061
рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.06.2014
автор: Сокольник

Купівля рабині. Спомин у метро. ( 16+ )

Ти стоїш у метро за півметра.
Погляд твій- мов ікона жива...
Від здогадки стискається серце-
Може я тебе вже... купував?

Вже яке ми життя проживаєм?
Пам"ять серця, хоч час уже сплив...
Де ж я бачив тебе?.. На базарі,
Де колись я тебе там купив...

Дивний ринок прадавнього сходу...
Ти соромишся серед дівчат...
Покривало відтінює вроду...
То за скільки ж тебе вторгувать?

Ти стояла, оголеність тіла
Продавець зі знанням вихваляв...
І відчув я, як ти захотіла
Щоб тебе саме я вторгував.

Торгувались... Питав безсоромно,
Що з тобою можливо робить.
Не тебе. Продавця. Як невтомно
Ти хазяїна зможеш любить.

Твого лона торкався руками.
Шал по тілу... І пружність грудей
Відчував... Це не зовсім те саме,
Як тримав би я вільну тебе...

Хоч здригалась від сорому й хіті,
Та відмовити ти не могла
В відчутті доленосної миті.
Врешті-решт ти рабиня була.

Ціну збив. Розплатився. Так треба.
Це базар, тут багато рабинь.
І була ти на сьомому небі,
Як тебе я за руку повів

До своєї оселі, де мала
Ти мені підкоритись уся.
Ти чекала... Здригалась, бо знала-
Насолоді не буде кінця...

Відчиняються двері вагону...
Я з тобою свій погляд схрестив...
Я виходжу, відчувши навздОгін,
Як ти хочеш... аби я... купив...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493691
рубрика: Лірика кохання
дата поступления 20.04.2014
автор: Сокольник

Космогонічне дослідження кохання ( 16+ )

Кружляння у мороці неба холодних планет...
В кулак гравітації стиснуто простір навколо...
У холоді світу одне зігріває мене-
Лиш те, що сьогодні для мене танцюєш ти гола...

Стискається серце під масою світу сього...
В дисфункції всесвіту місця коханню немає...
Ентальпія ніжно надходить до серця мого,
Коли я дивлюсь, як ти тіло своє вигинаєш...

Ця пластика рухів- як скривлений простір і час...
Естетика вигинів координатної сітки...
Дві функції тіл, що бажанням проходять крізь нас
Руками, губами- це рівня кохання відмітки.

Дослідником в Темну Матерію я увійду...
Прихована Темна Енергія виснажить тіло...
Оргазму космічності нам небеса нададуть...
Так... Фізику шалу кохання ми вдвох дослідили!..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495854
рубрика: Лірика кохання
дата поступления 30.04.2014
автор: Сокольник

Сімейка, та не Адамсів ( дуже актуальна байка )

Дуже люблю я писати байки.
Тільки скажіть- напишу залюбки.
Хочете слухати? Ось вам одна
Баєчка мила. Та дуже сумна...
.......... .......... ............
Ножиці хлопчик схопив серед ночі.
Здуру в пітьмі собі виколов очі.
Саме в цей час мати донечку мила.
Кинула в ванній. Малого схопила.

Бігає мати з дитям на руках.
Доня в цей час утопилася. Жах!
Мати побачила- плиг у вікно!
Насмерть розбилась, вже їй все одно.

Батько прийшов з чергування нічного.
З горя застрелив малого сліпого.
Випив горілки, дав волю сльозам,
Потім пішов і застрелився сам.
........... ............ .............
Що за дурниці, скажіть-но на милість?
В хаті нікого живим не лишилось.
Як не припиним бардак в Україні-
Хто ж тоді жити лишиться в країні?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497771
рубрика: Байка
дата поступления 09.05.2014
автор: Сокольник

Пізнання жінки ( наукове дослідження 16+ )

Жінко- що ти є? Серденько моє,
Розкажи на запитання, що життя дає,
Хто ж ти- каламуть?... Чи рухлива ртуть?
Так же ж бажано пізнати всю жіночу суть...

Броунівський рух?.. Парфумерний дух?..
Мушля равлика підкаже- приклади до вух...
Це жіноче тіло без кінця грішило...
Все ж я знаюсь на цій справі-неодмінний нюх.

От цнотлива ця. Дивишся- вівця...
А приділиш їй увагу- затріпоче вся...
Річки беріжки- ніжки дві стрункі...
Камінь шалу у вологе- теми, ще й які...

Твій кохання шал- пара чи душа?
Ти створіння ентропії- хаосу межа.
У кохання ти наведеш мости,
І нараз щасливим шлюбом зможеш розвести...

Чи дитя, чи мати- як тебе пізнати?
Цю оголеність чутливу прикривають шати
Правди і брехні... Розкажи мені
Ти секрети ці жіночі... Ні? -Ідемо спати!..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479768
рубрика: Лірика кохання
дата поступления 16.02.2014
автор: Сокольник

Забавы юности ( 16+ )

Над землею солнышко ласково смеется.
На поляне девушка парню отдается...
Вся одежда сброшена, и в траве густой
Озорные, голые, двое- мы с тобой.

Неглубокой речки берег не изрыт...
Позабыт навечно, котелок кипит...
Слилось тело с телом, юности задор!
Мы дровишки дружбы да в любви костер

Все себе бросаем в упоеньи дня...
-Ляг ко мне нагая! Поцелуй меня!
-Дай, тебя за руку отведу к воде...
Ты желанья муку ощути везде...

Встали, искупались, в воду занырнув,
И опять упали, в счастье утонув,
В луговые травы берега реки...
Юности забавы...Как же вы сладки!..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478776
рубрика: Лирика любви
дата поступления 11.02.2014
автор: Сокольник

Заздрісники. Така собі прадавня притча

Великий стародавній Бог
Раз вирішив порозважатись.
Заздрісників одразу двох
Призвав, і став пропонувати-

Просіть, що хочеться кому!
Не забувайте лиш одного-
Я рівно вдвічі дам тому
Хто другим буде. Слово Бога

Міцніше сталі. Тут-таки
Заздрісники давай гадати,
Що попросити, допоки
Від заздрощів не постраждати.

От каже зрештою один-
Мій Боже! Вибий мені око!
Замисливсь Бог... Питає він-
Навіщо дурість ця жорстока?

Ага- сміється заздрісник-
Хоч від цього зазнаю болі,
Та втішусь, іншому коли
Повибиваєш ти обоє!


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497316
рубрика: Байка
дата поступления 07.05.2014
автор: Сокольник

Вуж та Чапель (Байка. Таке ви ще не читали)

Хитрющий- прехитрющий Вуж
Схотів, пролізши крізь болото,
Залізти в хату, та чимдуж
Затято взятись до роботи-

Перекусати хазяїв,
Наїстись сала у коморі,
Спалити наостанок хлів...
Коротше, наробити горя.

Та поки дурень радо ліз,
Від щастя закотивши очі,
Під"ївся Чапель- довгий ніс,
Його сковтнувши серед ночі.

Мабуть, прийшов мені гаплик-
Подумав Вуж, та все ж поліз
Поміж кишками до сідниць,
Щоб вилізти, неначе Глист.

Та файний Чапель- мудрагель
(як довгий ніс, то й довгий розум!)
Сідниці деревом підпер-
А ну, вилазь, якщо ти в змозі!

Так лазив Вуж, туди- сюди,
Аж поки весь перетравився.
І тільки бачили Глисти,
Як Вуж дурний занапастився.
....... ....... ....... .......
Побачить можем паралель-
Коли в чужу залазять хату,
То цих непроханих гостей
Назад не можна випускати!


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494760
рубрика: Байка
дата поступления 24.04.2014
автор: Сокольник

Встреча поэтов. ( 16+ )

Судьбой нам дарована встреча, моя поэтесса,
И воздух пронизан желаньем познанья процесса
Слияния душ, упоенных поэзии силой...
И голову счастье кружит в ожидании милой...

Скажу я тебе, словно оду желанью слагая-
Ты неповторима, в любви совершенно другая,
Я женщин знавал, все же как ты на них непохожа!
И в сердце, как пазлы, сложилось желание... Боже!..

Извечность желаний себе мы исполнить поможем.
Нам станет степною травою любовное ложе.
В поля побредем мы одетые в солнечный ветер,
Вдвоем, затерявшись для всех на огромной планете...

Чтоб ласково солнце нагие тела целовало,
И где-то вдали за холмами гроза бушевала,
И сладко-тревожные песни нам ветры шептали,
Играя травою, примятой от наших сандалий...

И в страстном порыве, почти истязая друг друга,
И яду испив в невозможности выйти из круга,
Тебя целовать, словно ведьму в горниле огня,
И слушать в истоме о том, как ты любишь меня.

И громом вулкана взорвется гроза за горою,
И с неба потоком дождя исступленье омоет...
Причина ли, следствие- что есть явление это-
Природы каприз, или все же слиянье поэтов?..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500217
рубрика: Лирика любви
дата поступления 20.05.2014
автор: Сокольник

Ракушке

У ног моих пенится Черное море.
В краю, где не знаешь понятия "горе"
Сижу в ресторане, пьянею туманно,
И подали мне шашлыки из Рапаны...

Красивая ракушка, в нежном покое
Царевной морскою на дне ты жила,
Покуда ныряльщика жадной рукою
Из панциря вырвана с мясом была...

Не видел никто, как ты млела от боли...
Как раны твои замочили в рассоле...
Убита. Насажена крепко на ось...
Хотела ты жить, только жить не пришлось.

Не съем я тебя, я к тебе не притронусь.
Лишь выпью вина, расплачусь я и тронусь
В дорогу. Свободой наполню карман.
Гори он огнем, этот ваш ресторан!..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472163
рубрика: Лирика
дата поступления 13.01.2014
автор: Сокольник