Шаленіли кремлівські мессії
Від даремних і марних потуг
Лиш відверто сміялась НАДІЯ
Над чванливістю путінських слуг
¶¶¶¶¶¶¶¶
Другий рік на чужині в полоні
На безглуздій гібридній війні
Між законом і беззаконням
Серед наклепів і брехні
¶¶¶¶¶¶¶¶
Не шанується правда в обличчя
в протоколах судових читань
Фарс імперського псевдовеличчя
Вкрив Російську «тьмутаракань»
¶¶¶¶¶¶¶¶
Тут царі і тирани священні
Височать мавзолеї катам
Лиш свобода не по кишені
Лиш «ГУЛАГ» то є їхній храм
¶¶¶¶¶¶¶¶
В психлікарні , на цвинтар , за грати
Розчиняє злочинний режим
Тисячі без вини винуватих
Проти нього , ті хто не з ним !!!!!


Олекснндр Квітень
22 березня 2016 року
м. Червоноармійськ

Великодня Дажбожа сила –
Я просвітити світ молю:
В цей день сіяч весни – Ярило
Поклав зернину у ріллю.

Я славлю миті дерзновенні –
Угору руки підійму –
Іде весняне рівнодення,
Дажбоже світло боре тьму.

І безконечника дорогу,
І сварги коло молоде
Під покровительством Сварога
Трипільська писанка веде.

І сніг летить під Божі мітли,
Волхви пророчать майбуття.
Великдень – перемога світла,
Святе зародження життя!

20.03.7524 р. (2016)

Це коли небо літеплими вітрами обнімає кам’яну готику Криму
і витрушує з блакитних рукавів на яйлах різнобарвні первоцвіти по снігу.
Напівсонні бджоли насолоджуються люмінесцентним нектаром
і медовіють над квітами аличі та мигдалю стоголосим хором.

Перелітні птахи оповиті снігом хуртовин навпереміш із сіллю субтропіків
у вузликах несуть матриці дітей своїх — до гнізд предків.
А під корою беріз струменіє молоком — гарячий сік
і бруньки суголосно вибухають мирними канонадами у ядерний світ.

Присвячується захисникам України від російських загарбників.

Для Вас, хто любить Рідний край
Не зрікся неба свеї Батьківщини.
Для Вас співає дзвінко водограй
Та світить сонце, сонце України.

Лише для Вас палає новий день
Цвітуть сади, діброви, полонини.
Лише для Вас мелодії пісень
Повітря це, повітря України.

Для Вас сміються нині дітлахи.
І квіти ці, роси ось ці краплини.
Для Вас в гаю цвірінькають птахи
Сини та доньки, діти України.

Для Вас у грудях стукають серця
Живуть у мирi радiснi родини.
Цi погляди, цi вирази лиця
Для Вас це щастя, щастя України.

Для Вас цей простір Рідной землі
Слова подяки, вдячної країни.
Курличуть в небі нашім журавлі
Це все для Вас, Герої України!

© Олександр Крутій

Український спец.признач. -
Вороги від нас всі в скач!
Ти в АТО і я в АТО!
Не замінить нас ніхто!
Я в строю і ти в строю -
Ворогів я всіх уб'ю!
Підем швидко по слідах!
І навієм на них страх!
Най поплачуть і скавчать -
Матимуть тавро-печать!
Ненько наша Україна!
Спец.признач цінуй,як сина!
Будьмо неньку боронить
Ворогів розіб'єм вмить!
10 лютого 2016

Осінь наступає,
Листя з дерев опадає.
Холодні дощі накрапають,
Птахи у вирій відлітають…
Сумно їм відлітати,
Рідний край - покидати,
Журно вони курличуть,
Ніби мене з собою кличуть,
Я їм рукою помахаю,
І Бога за них поблагаю!..
Хай, їх всіх – охороняє.
І щасливу путь їм всім – вистеляє!..
А я їх всіх буду чекати,
І з надією у небо – виглядати,
Як радісно вони весною прилітають,
І своїм щасливим криком і крильми - хмари розганяють!
Як радо їх Вітчизна вітає.
І як швидко їх втома минає,
Я буду їх усіх серденьком вітати!..
І Богу хвалу – відсилати!!!
(09.05 2006р.)
Я їм, журавлям, - рукою помахаю,
І за них Святого Бога – поблагаю:
1.) Щоб їм курс радо стелився;
2.) Щоб ніхто, не дай Боже, не заблудився;
3.) Щоб у всіх журавлів голівка ясною була;
4.) Щоб у їхньому серці: ВІРА, НАДІЯ, ЛЮБОВ до Бога була;
5.) Хай їх ватажок курс вправно вибирає;
6.) Хай стайка журавлиних ключів весь час лихого оминає;
7.) Хай легко вони на курсі минають усі кордони;
8.) Хай на рідній землі ніхто патріотам-журавлям – не чинить перепони;
9.) І хай їхнє серце з любові до Бога всякчас радо б’ється;
10.) І хай на рідну Україну – серце і душа радо тягнеться і в’ється;
11.) І хай нащадки патріотів цю дорогу добре знають;
12.) І хай в своєму житті за Вкраїнське:
Сонце, небо, хліб і фану – ніколи не забувають!;
13.) І щоб вкраїнці їх вітали, хлібом-сіллю зустрічали;
14.) І щоб бузувіри на шляху величному додому їх не повбивали;
15.)І щоб вкраїнська земля їх: лебедів-журавлів-орлів – зрозуміла і зоцінила!;
16.) І щоб знала вона, що на «Пташиний грип» ніколи не хворів і в т.ч. і лебідь,
І журавель, і марно й жорстоко не вбивала патріотів, а кожного з них ВИСОКО цінила!
Ось лунає з неба цей щасливий клич…
Вкраїна нас не забула: ти нас клич – не клич,
Ми летіти будемо всі палко день і ніч,
Було дуже добре нам і в другій рідній єгипетській землі,
Та за свою першу землю - вкраїнську,не забудемо ми – НІ!
У Єгипті: лотос й Ніл; цитрус і піски,
У Вкраїні: цвіт калини і гудуть джмелі!
У Єгипті: гарне сонце, тепло й небесна блакить,
У Вкраїні патріоти без нас не можуть жить!..

Любимо ми дві рідні землі,
Й вибираємо їх зразу ж дві,
Не вважайте нас за зрадників, бо ми журавлі й інші птахи не такі!
Це лихий зробив природу таку:
Що ми змушені лишать рідну землю і шукать другу,
Любим ми однакого: і сади й піски,
Україну і Єгипет - здружим навіки!
Нас єднає віра в Бога!
І одна мета!
Скоро буде Царство Боже!
Й не буде гріха.
Будем радо ми курликать,
В своїм небі і гнізді,
Й не боячись повертатись,
З довгих мандрів – в рідні краї!
Царство Боже – це прекрасно!
Ми вітатимем усім,
Перший день - то буде страшно,
Як це мать і буть з усім,
Що грошей не буде точно, знаєш ти і я
Адже птахи й живуть добре, що нема цього барахла.
«Ми-птахи товаром не торгуєм й нічого не виробляєм,
Але ми щодня працюєм й на хлібчик заробляєм!
Дивина і чудеса будуть там щодня,
Всі працюють і все мають, й нема злигодня,
Нема торгу, ні крадіжки, ані тих бандитів,
Все в законі і в порядку, й в блиску ніфертітів!
(14.05 2008р.)

Це коли небо відшліфоване морозом північного циклону
до ультрамаринового кришталевого блиску і дзвону.
А Дніпро через товстостінне скло крижаної льорнети
видивляється сузір’я навігаційного курсу — аж до Атлантики.

Птахи щохвилинно борються за життя — із силою 220 ударів серця
і відважно розправляють крила, навіть, якщо спалюють об кригу пір’я.
І гірський потік Пруту із чайної ложечки напуває малят пестрюги
цілющою водою — з первозданних джерел Говерли.

двоголовий орел твоє серце клює моя ненько
двоголовий орел прагне тіло твоє шматувать
тебе знає весь світ наш чорнобиль і думи шевченка
і не можна тобою як шматою* днесь торгувать

я собі не прощу навіть миті отого мовчання
бо рабом я не був і рабом я не буду… є світ
у стрию й за дніпром всім нам сходить та зіронька рання
і так є так було і так буде мільйони ще літ

і я – вільний як той хто тобою живе в станіславі
як той пращур сірка чи отой хлібороб із степів
не один козарлюга поліг у бою не за славу
а за волю твою і за сльози сестер матерів

двоголовий орел споглядає на твої терена
і полює скажений на дочок твоїх і синів
як не буде ТЕБЕ не залишиться місця й для мене
лиш шумітимуть верби й калина поміж ясенів…

я собі не прощу і сьогодні і завтра й потІм……..

*ганчіркою (діал..)

2014

Срізь на світі є вічний і вечір, і ранок.
Та сад, в якому добре добро родить
Є, лише за божим, віри океаном.
Вивчи це, благаю, мій народе!

Живи, дуже прошу, БОЖИМ ЗАПОВІТОМ.
Будь сином свого, не чужого Краю,
Щоб рідним словом оспівали діти
Ті, яких нині ще в світі немає.

Люби своє рідне в погоду, й негоду.
Люби промінь сонця і дощу краплини.
Люби синьо-жовтий стяг свого народу,
Якщо ти є сином НЕНЬКИ – УКРАЇНИ!

Зроби все, щоб москаль не загарбав СХОДУ,
А Крим, щоб повернув знов до України.

09.07.2015р.

Щедрик-ведрик, щедрівочка,
Біжить Путя наввирячки,
Бо призначили йому
Спецкруїз на Колиму.
А навстріч несуть «бумагу» –
Викликають у Гаагу.
Смик направо – там бандери,
Та не трохи – до холери!
Смик наліво – там сирійці.
Він крізь землю провалився,
Та й потрапив до Обами,
Той віта його словами:
«Москаляку на гілляку!»
Пробудився з переляку.
Грець із тим проклятим сном!
Зирк, а в нього за вікном –
Жовте сонце, синє небо.
Так йому, пуйлу, і треба!
Ще й знамена жовто-сині
Й крики: «Слава Україні!»

МОВО
Кличеш ти до свята і до герцю,
Відкриваєш і скарби нові,
Рідна мово, заяснись у серці,
Озовись у пісні віковій!

Ти – всесильна! Ти – золотострунна!
Оживляєш хмари і бори.
Заярій, мов ті весняні руна,
Забалакай і заговори!

Рідна мово, ти – й золотосонце,
І річкових плес небесна синь.
Защеми у душах, досі сонних,
Наджерель одвічної краси!

Огорни! Загомони! Засвідчуй
Про свою одвічність вікову!
Ти – ясніша всіх небесних свіч, бо
Лиш з тобою мрію і живу!

Я з тобою пізнаю прадавнє,
Ти зі мною – в праці й боротьбі!
Як мені ти – люба і жадана,
Так цілком я віддана тобі!
(© Любов СЕРДУНИЧ)

Нікого ніхто не любив за декретом,
за закликом чи за наказом,
і милість, здобута благанням поета,
гіркіша прямої образи.

Не зрушити мертвий байдужості острів
натхненними тими рядками,
навчитись служити й любити непросто--
це вміння кується віками.

Дівчино, ти можеш що хочеш робити
і мстить Україні немилій.
Юнак, що тебе перестав би любити,
давно вже в сибірській могилі.

І той, що вам разом кувала б зозуля,
хто дух мав палкий, невгасимий,
запорпаний в землю, в потилиці-куля,
й навколо його побратими.

Від них не народяться співи і діти,
земля їх втрачає щомиті.
«Любіть Україну!». Не треба любити,
лиш дайте їй жити на світі.

2014

Здраствуй друже , привіт брате
Пише тобі місто власне
Незабаром прийде свято
Стіл накриється багато

Чуєш - я тебе вітаю
Твою мужність обіймаю
Зігріваю твоє серце
Наймужніше , вірне , чесне

Я все добре пам*ятаю
Як ти ріс у ріднім краю
Як ходив ти тут по парку
Як любив свій дім із малку

Я за тебе тут молюся
Ти є тим - ким я горжуся
У душі ми всі з тобою
Ти сльоза моя покою

І тобі , й товаришам
Звоном шлю привіт всім вам
З вами правда , з вами бог
З нами - оберіг чеснот.

Підкажи мені, козаче,
Де панує правда.
Я не розумом убогий,
Та доля безщадна.

Я відкрию свої очі
На весь світ широкий
Та піду її шукати
З тим, хто одинокий.

Може нас не так і мало...
Чуєш біль та стогін?
Отака вона – ця правда,
Зло пустило корінь.

Проковтну я сльози гніву,
Прокляну неволю,
Помолюся за Вкраїну
І за кращу долю.

2015

Плекала стомлена земля
Суцвіття макове покровом
Героя праведна душа
Долала смерть із болем

Він бачив бій своїх братів
Які як він злітали в небо
Лукавий оскал ворогів
Що так ганьбились вперто

В вікні заплакана рідня
Десь серце матері відчуло
Дружина , й рідне немовля
Що так ще вірить в диво

Я не жалкую , я за вас
Склав голову , загинув
За вибір наш , в цей смутку час
Я з неба громом лину.
2015р.

Мій синку, ти чекаєш свята…
Воно вже йде до нас у хату.
Ти написав – я добре знаю –
Листа святому Миколаю.
Планшет, а може – ноутбук…
Ти в мене здібний до наук,
То ж не для ігор, для навчання.
Вже скоро збудеться бажання.
А ще в кінці того листа
Дитяча мрія є проста.
Ти попросити не забувся,
Щоб я додому повернувся…

Моя кохана рідна донько!
Ти обвела свою долоньку…
Я той листочок у клітинку
Завжди ношу, моя дитинко.
Мене рятує він щодня –
Твій оберіг – моя броня.
Ти й досі віриш у дива,
тож буде суконька нова.
Як тільки зіронька засяє,
Чекай, маленька, Миколая.
Я повернуся скоро з бою,
Щоб завжди бути вже з тобою.

Мій братику! Моя сестричко!
Моя сусідко невеличка!
Мій незнайомий юний друже!
Моє серденько небайдуже!
Ти почекай – вже небагато,
До всіх нас прийде справжнє свято.
Я теж писав до Миколая,
А він нікого не минає.
Комусь він принесе дубця
І серце замість гаманця,
повернеться до когось розум,
серед зими затихнуть грози.
А хтось – отримає наказ,
Згадає хтось вгорі про нас…
І куля обмине солдата…
І прийде мир у кожну хату…
І кожен з вас діждеться тата…

Усе під силу Миколаю!
люблю… цілую… обіймаю…

Прокинся , сонце привітай
У теплоти проміння вчися
Життя своє в руках тримай
Від хибного всього зречися

Поглянь - яка кругом краса
Які навколо краєвиди
Тобі дається ця нуга
Тому не стань слугою кривди

Будь чуйним спільником людей
Простих , відвертих , справедливих
І ти відчуєш жар Помпей
Бо ти із роду - гідних .
2015р.

Вічно знедолена
завжди обкрадена
в шинку закладена
з лихом побратана
ти Україна моя
Вільний народ твій
живе як за гратами
люди вже ставши
від праці горбатими
ходять і досі
в сорочках полатаних
де ж твоє добре ім"я
____________________
Квітка зів"яла
тираном підкорена
війнами стомлена
голодоморами
чую я плач
над твоїми просторами
сльози гіркі як полин
вічність застигла
й очима суворими
спостерігає
за хлопами хворими
що проміняли
Вкраїну з соборами
на територію гроші
та чин

Олександр Квітень
м.Харків
15 травня 1996 року

Ніхто тобі, знай, не завадить сповна
любити себе, українцю.
Ніхто не долиє гіркого вина
у чашу, що повна по вінця.

Не плакать тобі й не шукати навкруг
раптово прихильного щастя.
Ти—амфора з Божих окрилених рук,
в якій мерехтить позачасся.

У тобі -- епохи, змагання, мости,
висоти доріг серпантинні...
На світі є Бог, і на світі є ти
і інші, які тобі рівні.

У світі, де замість ображених сліз—
шугаюча гонка амбіцій,
не жертвою іншим народам з’явись--
спокійним, холодним, як криця.

І ти, що в віках своїх не зазіхнув
на зорі чужі і на води,
візьми цю найвищу свою висоту—
себе полюби, мій народе!

2015

Я правда, й мене купують,
Я кривда, й мене продають,
Я совість, мене катують,
А я не вода, але всі мене п’ють.

Попереду хтось крокує,
Не думай, а слідом іди,
Він кожного з нас почує
І позатуляє роти.

Чого ж тебе, правдо, купують?
А кривду чому продають?
За що тебе, совість, катують,
За що твого брата б’ють?

Хто змушує правду ховати?
Сліпого й німого вдавати?
Усе вибачати й терпіти, терпіти,
Коли ж ти збираєшся жити?

(присп.)

Розлютись і піднімайся,
Розлютись і не мовчи,
Не вагайся, наближайся до мети.
Годі марити даремно,
Борони країну ревно!
Покажіть, якого роду ви, брати!


Київ, червень 2012

Я запалюю свічку в своєму вікні,
Я запалюю пам’ять про чорнії дні.
Коли неньку мою заставляли мовчати
У голодному сні…То тепер ми кричати
Будем, люди,щоби не замовкнути знову ,
Щоби ворог і в пеклі почув нашу мову….
Мову тих мільйонів невинних,холодних,
Що у праці і поті вмирали голодні,
І дітей тих,що ссали груди матерів мертвих,
Хто за свою державу приніс себе в жертву.
Україна, як кістка впоперек горла стала,
Чом так нас не злюбила «братерська» держава»?
Споконвіку гнобили ,ярмо надягали,
Геноцидом не знищили,хоч намагались.
Україна не здала козацького роду,
Ворогам у підніжжя не склала угоду.
А вони причаїлись, через вісім десятків
Знову крові напились від «братерської» схватки.
Та не знищить народу,що у волі вродився,
Хоч із крові і голоду він відродився.
Начувайтеся, виродки, роду Іуди,
Не забудуть про вас покоління усюди.
Ми кайдани порвемо і голоду досвід
Стане нам оберегом …І Гідності осінь
Не забудем ніколи,як Вкраїна вмирала,
Як топталися злидні по її рваних ранах…
Тож запалимо свічку за тих,що боролись
Із голодом чорним,берегли свою совість.
Не зреклися держави,зберегли свою гідність,
А сьогодні ми знову в боротьбі - вже за єдність.
Тож запалимо свічку за Героїв Майдану,
І за тих,що за волю з окопів не встануть.
Хай погасне війна від вогню Милосердя,
Ми зігрієм теплом душі тих,хто на небі.

28.11.14р.

І дзвони заревли від болю,
Дзвонар потужно калатав...
Там люди гинули за волю,
Там судний день уже настав.

І на асфальті кров яріла,
І перекошене лице...
Від болю небо стугоніло,
А смерть гляділася у це.

Він не злякався: в чорній рясі
І з позолоченим хрестом
Стояв між тими, хто без зброї,
І хто з кийками та щитом.

Цю мить не описати нині:
Замовкло все й крізь чорний дим
Слова молитви безупинні,
І в небі...плаче Херувим...

Не плач моя рідна матусю,
Не думай про горе страшне.
Не плач скоро я повернуся.
І війна там на сході мине.

Не плач, ти просто молися.
Молися за мир на землі.
Не плач і я повернуся.
І будемо щасливі ми.

Я маю піти так далеко,
Я маю піти на війну.
Я знаю там буде не легко,
Й без тебе я не засну.

Але я буду боротись.
Я переможу це все.
Й додому повернуся,
Рідненька заради тебе.

Не ляжу я там на полі,
Не пролл'ється моя кров,
Бо я повернуся додому
Й щасливі будемо знов.

Котилася торба з високого гОрба,
У ній торохтіла років коляда
Скрипуча іржава крутилася корба,
не маючи щастя, бо щезла вода.
Варилася юшка для всякого люду.
Стояли у черзі старі і малі.
Кухмістери пійла чекали на юду.
Такі є повсюди – в країні, в селі…
Стояли, мовчали, бо слава героям
ще в серці не вмерла. Спеклися уста
усім, хто не вийшов героєм із бою,
усім, кому воля і справді свята.

Лукавий базіка поділить помиї.
Із пам’яті стерті Майдану вогні.
Не куля у лобі – краватка на шиї,
у білому фраку на білім коні.
Помпезні промови – натхненно і яро,
та очі порожні за скельцями слів.
Зі сходу новини наповнені гаром,
у серці мовчання наповнює гнів.

Скотилася торба з високого горба.
У торбі здобутки – лихе та лихе.
А юшка смакує? Іди та посьорбай,
і слухай як дідько кепкує: хе-хе…

12.11.2015

Невже умре ця мова ніжнорука
і світ її ніколи не оцінить,
і ключ навічно втратиться до коду
загубленої дійсності, і місяць
в тривозі буде ночами світить,
шукати: де поділись українці?
Ця плинність голосних—не для інструкцій,
ця мова—не жорстка і не технічна.
Вона—для розуміння і зітхань,
високого блукання між світами
і повивання пеленами людства,
що, як дитя, здригається нервово.
Ми—чародії помислів і слів,
що десять значень обіймуть звучанням,
що синтезу подужають підйом
в мелодії музичних узагальнень
або...або щоденного життя
відтворять полохливі світло-тіні
предивним спадком суфіксів отих,
які про все на світі скажуть ніжно...
Невже секрет утратиться навік,
черговий ключ загубиться із зв’язки
що брязкає на крученім шнурку
в самим собою зайнятого світу,
для кого ми—сто тисяч Валентин
із «Тракторів історії»*, які
вихлюпуються хвильками щоднини
із темних сховків Східної Європи?
Чи ті, у кого Всесвіт є в руках,
пожадливо метнуться до чужого?
Чи істеричність лайки звабить тих,
хто чарувався музикою слова?
«Довірся мені,--мова жебонить,--
май мужність—і я виведу із лісу,
а Бог не дасть—залишуся з тобою,
і ліс навколо тебе стане храмом».
2012



*Marina Lewycka “ A short history of tractors in Ukrainian”, Penguin Books, 2005

Короткий український ренесанс
шестидесятих і семидесятих...
Інтимності хвилюючий романс
і танго, в пелюсткові вбране шати

Червоної троянди, що із рук
на знак безповоротного кохання
до іншого—живим вогнем розлук—
комусь дається в смутку на прощання.

Низький і заколисуючий щем—
мов травний шерех—співу Купріної.
Захмарені Карпати під дощем,
розсипані Троянди на пероні.

В Неспокої Верменича—вогні
ромашками розсіяні над містом,
до Чорнобривців линуть журавлі,
і Ясени шумлять собі врочисто.

У твісті каблучками—Не топчіть
Конвалії пахучі і прозорі,
коханим намалюйте синю Ніч,
в якій нестримно опадають зорі.

Цвітуть осінні тихі небеса
над Поїздом, що їде у Варшаву,
манить в любистку скупана коса,
мандрують двоє у Похилі трави.

Летять, як чайки, зими і літа,
Зелене листя вкрите білим снігом,
Ромену ніжна квітка зацвіта,
і Водограй зривається набігом.

«Веселих скрипок» струмінь голосів,
у шлюбнім платті—вічна Черемшина.
Дівча іде із маком у росі—
Туманом білим дихає долина...

І зникло все, неначе уві сні.
Скінчились теплі ночі з зорепадом.
Русява Наречена на коні
проїхала заледенілим садом...

*У вірші використані слова з популярних українських пісень 60-х—70-х років.

2015

Зариблені рифи, залюднені речі…
У кожного слова – своя голова.
Кораблик із доку: засмолені течі
і курс – вільне море, де доля нова.

Де риба і рифи – життя й небезпека,
три фути під кілем соленого дня,
майбутнє для нині – жива іпотека,
на палубі рішень своя метушня.

- Підняти всі кішки, напнути гранд-парус!
Рушаємо браття за обрій надій.
Беріть амулети, лишіть слово каюсь,
Вперед із розпуки у вирій подій.

Дісталися обрію -сонце низеньке
і хвиля-убивця оказії жде.
- А де оте щастя для матері-неньки?
Лиш небо імлою і вітер реве.

Команда бунтує – немає дублонів,
запас провіанту іде до кінця.
І котиться чутка: на мостику клони,
у вільному морі бракує тунця.

Куди і навіщо – зчинилася буча,
поділена правда… своя і чужа.
Одна – недолуга, а інша – ядуча.
І ділиться навпіл сум’ятна душа.

Вертаємо вліво, в рубінові ночі,
де щастя єдине єднає усіх,
де сито і п’яно , де лунко регоче
пуга у верхів'ї та свище батіг.

А може, управо, де мужні корсари
із рабської ниці гартують ножі.
Над ними імлою клубочаться мари,
ідуть серед літа осінні дощі.

А може, як вийде, хай течії-мрії
несуть і кружляють по колу чудес,
де кожен оратор – за фахом повія
і кожен вельможа – базікало-пес.

А може, у гавань, до тихої бухти.
Спочинемо трохи від ярих вітрів.
В пліснявому раю сповільнені рухи,
у сонне затишшя заховано гнів.

Чим далі, тим гірше – дістали пістолі.
У кожного слова – свої вороги:
зневірені люди, керманичі голі
і чорної вдачі родимі круги.

І поки вагались, куди і для чого,
зчинилася буря по імені шторм.
Усім неабияк дісталось від нього,
а дехто й погинув – акулам на корм.

Залюднені речі, задимлені далі –
приваблює сяйвом порочна зоря,
і рвуться назовні трагічні печалі,
і холодом віють всі теплі моря.

Дай, Боже, їм сили, ума і бажання
усупереч хисту здолати лихе
і разом підняти вітрила єднання.
Дай, Боже, їм вдачі спинити себе...
2015

Що Бог нам присудив в своєму плані?
Як ляжуть карти долі на столі?
Чи успіху зазнаєм на землі,
чи знов блукати будемо в омані,
шукаючи просвіток у імлі?

Мов дерево, сповинуте в тумані,
ми мусимо, впираючись, рости,
проломлювати стовбуром світи
і в смолянистім одинокім стані
сплітати з дум над прірвами мости.

Всі біди, незаслужені й незвані,
всі наші псевдодрузі й вороги
не мають того обсягу й снаги,
таланту у шахрайстві і обмані,
щоб сліпоту розлити навкруги

і викорчувать в хижому старанні
це дерево, сягнуле до небес,
що живиться свідомістю себе
у мовчазному впертому зростанні
у славі між сусідами чи -- без...

2015

Я єсть народ, я – рід, я аз воздам
усім забродам, гнидам і іудам,
які хвалились збудувати храм,
а спромоглись на вбогу халабуду.

08.11.2015

І був Майдан… Була Небесна Сотня…
Й Небесних Тисяч скільки полягло…
Та є Надія. Віра є сьогодні.
І є Любов. І янгола крило.

І хай шаліють круки двоголові –
не заклювати «соколівну» їм!
Надіє наша, янголе любові, -
жде Україна, мати, рідний дім, -

іще розправиш крила соколині,
іще «на себе» поведеш штурвал…
З-за хмар долине: «Слава Україні!»
«Героям слава!» - відповість Майдан!

15.02.2015

Це все не важливо сьогодні, -
З ім’ям чи безіменний,
Важливо те, що насподі,
І ті, що стали легендою.
Важливо відкриті рани,
І біль, що ніяк не минає,
Важлива воїна мати,
Яка і досі чекає…
2015

Біля хати вишня зацвіла
Бджілки-працівниці при роботі.
Знаю: Україна вже не та,
Вірю в процвітання і добробут.

Біля хати вишня зацвіла,
Аромат весни п’янить до болю.
В пам’яті залишиться Майдан
Залитий кров’ю і любов’ю.

Біля хати вишня зацвіла.
Одна з тих, що оспівав Шевченко.
Україно! Мила, люба – уставай!
Воскресай і процвітай, рідненька.
2014

Добрий ранок, Україно!
Помолюся Богу нині
За наш край, за рідні землі
Щоб були благословенні.

Щоб не знали ми більш горя,
Щоб були усі здорові.
Хай цей гарний новий день
Починається з пісень.

Добрий ранок, Україно!
Помолюся Богу щиро
За діток, що йдуть до школи,
Щоб навчались вони добре,

За батьків в селі стареньких
Хай їм не болить серденько,
Хай насушний буде хліб
В кожнім домі на столі.

Добрий ранок, Україно!
Будь навік благословенна.
Боже, дай нам процвітання,
В добрий справах дай єднання.

Боже, кращу долю нині
Дай моїй Ти Батьківщині.
Краю мій, свята земля!
Помолюсь за тебе я.
19.01.2014

Хай Бог простить, що зорями повінчані,
А місяць свідком був, периною – трава,
Хай Бог простить нам, що не перед вівтарем
Ми клятви вірності промовили слова.

– Коханий, милий мій, ти завтра йдеш до бою,
Щоб захистити батьківщину і мене.
І знай, що усім серцем завжди я з тобою.
Нехай щастить тобі, хай куля омине.

– Дівчино мила, я тебе кохаю –
Чи у дозорі, чи в запеклому бою.
«Не вмерла Україна», – я співаю,
До подиху останнього стою.

Дурепа-куля – то недарма кажуть,
Не обминула, влучила у груди.
Доповз туди, де колосочки в’яжуть.
Останнє слово ще почули люди:

– Пробач, кохана, за ту ніч єдину,
Що не пройшли разом дорогою життя.
Живи й за мене та народжуй сина.
Пробач, що ночі тій не буде вороття.

25.07.15

Моя любов – це Україна

Люби той край, де ти родився,
Живеш де нині – теж люби.
Із перших кроків, що в дитинстві,
Любов вела нас по житті.

Бо лиш любов – життєва сила,
Одна любов – енергія буття.
Люби той край, де мати сива
Чекає на своє дитя.

У спогадах: поля пшениці,
Як море жовте, золоте.
І річка Рось мені ще сниться,
І там рокитник ще росте.

Там урожай під сто центнерів
Збирають кожен рік на круг.
Заможні і красиві села
Благословив землею Бог.

Ота земля мене зростила,
А нині інша кожен день
Мені дає натхнення крила
І хліб щоденний у мій дім.

Люблю заквітчане Полісся!
Багате й бідне водночас.
Душа у захваті від блиску
Тих самоцвітів, що у нас

Горять, як кольори веселки:
Топаз, берил тут, різний кварц.
Такі одні лише Горошки,
Наш унікальний Володарськ.

Далеко братися Уралу,
Біднішим навіть є Клондайк.
В Поліссі є шматочок раю,
Це над Іршею – Володарськ.

Є що згадати і любити
Щодня, щомиті, назавжди.
Любов синівська буде жити
До неба й рідної землі.

Дай, Боже, нам усім ще сили
Примножить все і зберегти.
Моя любов – це Україна!
Її, Господь, благослови!
28.01.2013

Україно моя, Україно!
Ти сенс мого життя й моя біль.
Твоя мова дзвінка й солов'їна,
В душу рветься мою звідусіль.

Україно моя, рідна мамо!
Скільки ран є на серці Твоїм,
Не сказать того болю словами
І не вилить його у пісні.

Україно моя, моя рідна свята Батьківщино,
Подивись: вже летять журавлі
І на крилах несуть Твого сина,
Що Героєм поліг на війні.

22.09.2015

Що за диво це бабине літо?
Тиха розкіш, немов у раю,
Огортає м’яким оксамитом
Україну – красуню мою!

І повітря, і води цілющі,
І родючі поля і сади.
То ж, і руки свої загребущі
Простягає агресор сюди.

Ще на сході лякають руїни,
Та стихають жорстокі бої.
Бо за тебе стоять, Україно,
І сини, і онуки твої!

Ну, а ми їм – пошану і ласку,
І смачненьке, домашнє, своє:
Пиріжечки свіженькі на Пасху,
В Новий рік – у відрі «олів’є».

Час зручний для афер і піару,
Та історія виявить все:
Хто на горі мільйони наварить,
Хто останній компот віднесе…

Про війну не пишу, бо не знаю.
Бачу дещо на користь іде:
Тих все менше, чия хата скраю
І все більшає справжніх людей!

2015

* * *

Закортіло дожити
аж до кінця війни.
Бо, здавалось би, скільки там...
А, все одно, щемить.
Треба стати двожилим.
Господи, поверни,
що було донедавна
і солодко звалось „мир”.

Закортіло новин
без зведення про бої,
без сюжету
про довжелезну чергу донорів у Дніпрі *.
І нехай лиш банальне: „Синку, ти вже поїв?”
і нічого трагічного –
з вуст
турботливих матерів.

Закортіло діждатись
найсвітлішого з воскресінь.
І щоб лань
лягла, не злякавшись,
поряд із левом**…

Золотим полям
так пасує небесна безхмарна синь!
І не псує кольорів
захисний зелений.





_____________________________

* тут: сленгова назва Дніпропетровська
** посилання на роман Ф.М. Достоєвського „Брати Карамазови”


2015 р.

Ще височіють сині небеса
над банями Софії і Покрови.
Русі моєї первісна краса
являється у сяєві любові.

І інша суть краси її душі,
коли у полі урожай пшениці
веселою каймою золотиться
із кантами блакиті на межі.

І як не любуватися на неї
зі Скіфії, Трипілля і Руси
на тлі нерукотворної краси
прадавньої Русі-Гіпербореї?

І як не помічати із гори
Господнє, суще прісно і донині,
що означають вічні кольори,
прописані державно Україні?

В зеніті сонце над блакиттю плес –
напій по вінця голубої чаші...
Ці кольори ще поки що не наші,
Ми віддали реліквію небес
і море з позолотою і без
все даленіє Таврією Раші.

               

Я помолюся за вкраїну,
за рідну неньку –Україну,
для нас усіх вона- єдина.
І ненька ця- вона не згине!
Лиш набереться сили, волі,
тиранам скаже: «Геть, доволі!
Доволі сліз! Доволі горя!
Чи ви гадаєте, панове,
що та земля , що вкрита горем,
полита кров`ю і слізьми
отих людей, що полягли,
вона віддячить вам? Та ні!
Хорошого не ждіть, бо встануть
із пеплу мертві і живі
і скажуть: «Зась!», тоді біжіть!
Бо є ще сила бумеранга,
що не подивиться на ранги
і ви відчуєте її!»
Так помолись за Україну,
стань на коліна у мольбі,
бо діти хочуть лише миру
і хочуть щастя на землі!

Люлі-люлі, лишеньку,
Слухай мене, грішненьку,
Та й стули повіки,
Та й засни навіки.

І вдові, й сирітці
Щастя дасть по свитці,
Доки спиш, прокляте…
Спати, лихо, спати.

Я б заснула і сама,
Тільки милого нема,
Він тепер далеко,
Там, де бій запеклий,
Там, де свищуть кулі...
Люлі, лихо, люлі.

Може, лишенько присплю,
Поки Господа молю
За мого слодата...
Спати, лихо, спати.

Хай тобі, приблудо,
Сон безмежним буде,
Щоб не сміло взяти
Ні у діток тата,
Ні малої кицьки,
Тільки в жаби цицьки.

Люлі лихо, люлі…
Дулі тобі, дулі!

У барвистому натовпі знову побільшало чорного…
О Небесний Митцю! Чи забракло Тобі кольорів?
Чом у смуток і біль, мов у ковдру колючу огорнений
Той барвінковий край, над яким зорепад майорів?

Скільки світлих доріг ми під тим зорепадом намріяли,
Скільки склали пісень, тільки «Кача» і досі пливе…
О Небесний Митцю! Та коли вже воздасться по вірі нам?
Ти прости, що питаю – підштовхує лихо нове.

Ти прости, та щодня я тебе у молитві питатиму,
Доки буде біда панувати в моїй стороні.
О Небесний Митцю! Та невже ж нас так мало у натовпі –
Тих, кому не однаково: бути Вкраїні, чи ні?

МОВОНЬКО ВЕЛИЧНА
Йшли тебе понищити зусібічні зайди,
Ти – не штучно створена, тож і не загинеш.
Ти ще вся – не сказана, ти – диво несказанне,
Мово українська, Мати-Берегине!

У душі злеліяна, серцем облюбована,
Запульсуєш говором, а була ж й столична!..
Та була й розстріляна і не раз шматована,
Мово українська, страднице велика!

Ти здіймись орлицею та понад руїнами,
В золото-блакить вдягнись на віки, як звично.
З кожним рід-родиною хай тобі вкраїниться,
Наша предковічна ти мовонько велична!
(© Любов СЕРДУНИЧ).

Єднаймось, любі українці,
Візьмемось за руки усі.
Не можна бути наодинці
У ці складні для нас часи.

Вшануймо, милі українці,
Свій рідний дім, де ми зросли, -
Чарівну Неньку-Україну.
За неї стоїмо, брати…

Вклонімось, друзі-українці,
Своїм батькам, що вклали в нас
Безсмертну душу по краплинці.
Не киньмо їх в останній час…

Любімо щиро, українці,
Безцінний скарб – своїх дітей.
Сирітству – ні, ми не чужинці,
Так не вбиваймо в них людей.

Пам'ятаймо, українці,
Про наш обов'язок завжди:
Вільно жити в любові, мирі,
Лишаючись навік людьми.

Ми терени всієї Європи
затулили від «русской вєсни»…
Ми – мазепи, бандери, укропи –
України своєї сини.

Хоч немає між нами ще ладу,
все ж до бою завзято йдемо.
Степова незборима Елладо,
хто впрягти тебе зможе в ярмо?

Фашизоїдно-дика Росія –
ця остання імперія зла –
посилає нового «месію»
нам у вигляді Вови-пуйла.

Ні! – Кремлю та його агітпропу,
годі вже нас учити азів!
Ми – на варті. Ми – хунта, укропи,
з нами слава прадавніх князів!



2015

Киплять мізки у палача:
«Який ще план намалювати?»
І як з «братерського» плеча
Вуздечку на Вкраїну вбрати.
Страшні і чорні сторінки
Епоха наша закарбує,
Та не загнати у «тіски»
Вкраїнську душу!!! Звіре ,чуєш?
І зрадників в погонах теж
Собі візьми до Мавзолею.
За душі юні заплатиш….
За ту небесную алею….
Не думай ,що багряний трон
Тебе у вічності звеличить.
Давно вже смерті котлован
В свої обійми Тебе кличе.
Ти прийняв образ Люцифера
І граєш долями людськими..
Та непідвласна цій химері
Душа Добра,Любові й Миру.
Давно Ти проклятий у Бога,
Та ще в конвульсіях поб’єшся,
У пекло вся твоя дорога,
Отам уже смоли нап’єшся.
Земля не зійде із орбіти,
І очі Бог відкриє людям.
Загине зло у цілім світі…
А Україна є і буде!!!

Хто ти ,дівчино , із синіми очима,
Що калину пригортаєш до грудей?
Хто ти із косою за плечима,
Неначе колос у серпневий день?
Хто ти ,дівчино,що усмішка крізь сльози?
Розпач свій ховаєш у душі.
Хто ти ,що стояла у морози
У знущанні і страшній брехні?
Хто ти , дівчино із ранами на тілі,
Із полону вирвавшись,живеш?
В тебе руки й ноги обгорілі ,
Але не здаєшся і не вмреш.
Хто ти , дівчино,що воскресаєш знову,
Із веселкою п′є́ш воду із Дніпра?
Хто ти ,що ллєш кров за рідну мову?
- Україна Я, не вмерла ,Я жива!!!
2014р.

День народження Свій зустрічаєш
У сльозах, у крові ,у вогні,
І «салют» смертельний розриває
Твоє тіло у нерівній боротьбі.
Хоч і юна,але Ти безстрашна,
Незважаючи на молодість свою.
І ридання ,й горе,бідолашна,
Не зламали воленьку Твою.
Україно – очі повні смутку,
Від сердець, розбитих в матерів.
І до свята траурні здобутки …
Найстрашніший День з усіх тих днів.
Юна пташко , Ти злетиш над світом,
Крила неодмінно заживуть.
Тільки пам'ять днів , вогнем сповитих,
До кінця життя нічим не струть.
Моя юнко, з цвітом калиновим
В косах золотих, немов руно,
Хочу ,щоб цвіли Твої діброви
І війни не знав уже ніхто!!!
Хай цей День із болем зустрічаєш,
Та настане мир і розцвітеш.
Ворог згине і добро засяє.
Дім свій вишиванкою вбереш!!!
23.08.14р.

Хай,
нехай квітує рідний край
і випікає коровай
країна
Русь.
За Україну помолюсь,
до неї серцем прихилюсь.
Єдина,
ти
не побоїшся висоти,
ідеш до світлої мети
своєї.
Є
усе хороше і своє,
і є і наше, і моє
у неї.
Кий
у неї буде на віки,
і будуть нинішні батьки
і діти,
і
ще від зорі і до зорі
за неї будуть матері
радіти.
Нам –
її і дочкам, і синам
уїлись в душі сатана
і війни.
Ще
у океани потече
її любов. Ще є плече
надійне.
Ми
і залишаємось людьми,
і вилізаємо з пітьми
до Бога.
Нас
іще очікує не раз
і приведе у добрий час
ясна дорога –
перемога.

                              24.08.2015

(вірш тиичасово вилучений авторкою. На конкурс)