І враз подумалось,
А літо,
Шрапнеллю
Боляче задіте,
Засіяло країну маком,
А мак - любов!
Багато маку -
Це нездоланність -
Подолати
Можливо лиш
Одну мачину!
А ми - степи,
Нас безмір - сила! -
Красива, чиста і вразлива.

10.06.2015. Т.- Ф. Мілєвська

                           I
І у кінці, і на початку віку
міняються не люди, а земля
являє лики, образи, і …пики.
Батьки й діди закінчують велике,
а діти починають із нуля.

Але які ж ви, браття, русофіли,
коли клянете Україну-Русь?
Нащадки ваші і у нас – дебіли.
Беріть собі це стадо озвіріле.
Тюремники годяться ще комусь.

Та вам і ваша Рашія – корова.
А як дратує українська мова!
Який глевкий пшеничний коровай!
Європою пеняєте укропу,
і поперед Америки в Європу
і Філю, і йо-бзона подавай.

А ще жирьопу, рило кисельове,
монаршого дворнягу мишілкова
зніматися бульдогом у кіні,
і косолапе чучело мишоні,
кирила мощі, і хелло на поні,
і лавра на двоногому коні.

Оце і є найвищі ваші ролі.
І це не те, що кісткою у горлі
застряло і ковтнути не змогли,
як той же Крим, який ви завалили,
і як Донбас, яким не закусили,
і як усе, де ви ще не були.

Але воно чіпляється – короста.
Від нього відкараскатись не просто.
Воно уже допалось до куті.

Але свині все мало у кориті.
Усі горшки давно уже побиті,
а їх же випікають не святі.


                           ІІ
Цвіт нації гноїли комуняки,
опричники, царі-псарі, кати...
А нині і сусіди-розбишаки
кусають найжирніше, як собаки,
а доїдають – діячі-брати.

І ці купують славу за монети.
І ці живуть у власному раю,
окраденої нашої планети...
І тільки гідні кращої Кебети
поклали душу й тіло у бою.

О! Це вони за землю воювали,
яку далекі предки поливали
і кров'ю, й потом. Нині – це сади.
Та навіть і за унцію води
озолотився опіум народу.
Душителі і волі, і свободи
прислужують дияволу орди.

А нам би що? Аби не без'язикі
завоювали націю велику,
(бо не пробачить зради ця земля),
аби її не нищили вандали
і крицею підків не засівали
ані орда, ні виродки кремля.

Та спокою немає од сусідки.
І цьому є високі наші свідки –
Отець небес і Матінка Творця.

Ми тут свої, ми не прийшли нізвідки,
нам землю цю даровано навіки
і маємо стояти до кінця.

                           ІІІ
А що мені? Мені не буде гірше.
Я не чужу – свою займаю нішу,
де кожному брикатися не лінь.
Де є і непідкований, і ситий,
і ворогами ніби не убитий,
і наче не валяється мій кінь.

Мені то що? Судіть мене по писку.
І не один ще скаже ретроград,
який то я американський гад.

Не претендую я на вашу кістку.
Подавитесь у черзі чи по списку,
і не один я буду тому рад.
                              05.2015

ВЕСНА-2015
1.
Сипле квітень п’янкі привіти,
Обціловує світ вустами.
Весняним обв’язавшись вітром,
Від краси цеї просто тану.

Никнуть сутінки вмить останні,
Піє соло пташина рання.
Огорнувши плечі світанком,
Заслухаюсь ноктюрнами травня.

О, яка ж тут краса довкружно!
А ще ж будуть дива у літа!
Все в Природи – і мирно, й дружно,
Тільки хтось хоче все це вбити!

2.
А весни, молоді, веселі, бистрокрилі,
Осяяні зелом, обійняті теплом,
У наші дні – не ті: їх пíтьмою накрило.
Кує весна для миру новий металолом.

Летять птахи – звідтіль, бо випаленим травам
Бракує сил й безпеки вродити пагінці.
Засіяли поля свинцем ворожі лави,
І забарились миру провісники-гінці.

Стрічаєм день одним: чи вистоять відважні?
Чи накують літа їм ворожки із зозуль?
За вбитого – живих, за п’ядь землі – два сажні...
Така весна цьогоріч. Дощі – лишень із куль.

І плодить враг нових вовків в овечих шкурах.
О доки світом правитимуть ці земні «боги»?!
Угоди перемир’я для них – макулатура,
А їхні підписанти обоє – вороги!

Були часи, що ми і сіяли в шоломах.
Було, коса – в руках, а збоку – вірний меч...
Хай наші всі сини повернуться додому,
Та тільки зі щитом, а зайдам – нагла смерть!

Хай в Лету йдуть ці рими: війна, а ще – руїна,
Нехай вітри новітні нищівно їх здмухнуть!
А клаптик світу із найменням Україна
Виборює життя, наближує Весну.
(© Copyright: Любов СЕРДУНИЧ, 28 березня, 3 квітня 2015).

В очах багато мудрості і болю,
В руках рюкзак, пакет і каремат,
Ще пам"ять відчуває запах бою
І як в руках тріскоче автомат.

Зайшов, поставив біля себе палку,
Без неї вже не зможе він ходити,
Та каже : " Руки маю дужі, вправні.
Ще Україну буду боронити."

Ураз в автобусі юнак піднявся,
До нареченої поспішав за мить.
Раптово він до виходу подався,
Бо стало соромно за спинами сидіть.
Іще з коханою зустріне зорі-ночі,
Та зможе не приховувати очі...

Пішов, не озирнутись стало сили,
Але відчув - його благословили.

Азовське море реве бурхливо.
"Азов" до бою веде комбат
у грози й вітер, у сніг і зливу -
пора настала навести лад

на дикім Сході. В шаленім герці
здобуде волю Вкраїни син.
Снаряди. Кулі. І біль у серці.
І не змовкає церковний дзвін.

Назад - ні кроку, бо Маріуполь
позаду. В наступ - а де наказ?
Ятріє душі бійців розпука
в чеканні битви за весь Донбас

і Приазов'я. Гранітні скелі,
напевно, знали ще в давнину,
що Україна тут - не пустеля.
Чужак не виграє цю війну.




22.04.15

Біжить , спішить стрімка вода
Із гір та на долини
Так мліє , горнеться душа
До рідної родини

Деб ти не був , деб ти не жив
Будь вірним Батьківщині
Де в світ ступив , від кого вчив
Тут розум віри , сили

Усе це добре пам'ятай
Від прадіда до діда
Це найрідніший отчий край
Він зветься - Україна...
2015р.

Кольором блакитним , голуба крилом
Намалюю світу - миру голоси
Хай вони розкажуть - долями людей
Як цінити радість - у очах дітей

Хай моя палітра - всім покаже жах
Той яким керує - війн панічність зла
Як тиран вбиває , губить все живе
Щей при цьому хрестить - вбивцю палача

Чесний розуміє - ворог в спину б'є
Хто стоїть за правду - той і наше все
Совісті сумління , гострота меча
Той хто совість втратив - тому вісник тьма

Написав мазками , розписав віршом
Щоб героїв знали - свідчили пером
Той народ є сильним - хто стоїть щитом
Той перемагає - де народ герой.
2015р.

До ніг нових забудов
Кладуть віковічні дерева.
У кронах пульсує ще кров,
А вже помирати їм треба…
Багато прийшлося страждати,
Терпіть і чекать на віку,
В буревії спину тримати,
Подорожніх ховать від дощу.
Зеленими хвилями гралися,
Хто більше прихилить неба,
Із сонцем за обрій змагалися, –
Тепер їм нічого не треба…
Тут скоро зведуть хмарочоси
І паркінг на тисячу місць,
І питимуть пиво з анчоусами
Мешканці нових обійсть.
А може збудують кав’ярню,
Щоб тихо згадать падолист, –
Коли на душі часом хмарно
Так мало щасливих місць.
А кава, як сльози гаряча,
І чорна, як наша земля,
Дерева більше не плачуть, –
Листочком на мить стала я.
Дерева більше не плачуть,
Лише приходять у сни…
І душі шукають незрячі,
І прощу дають навесні…

2015

(Пересмíх, передзвíн, переле́т)…

Я тобою співатиму – можна?
Ти художник, музи́ка, поет.
Ти бува і проста, і вельможна.

(Передзвін, перелет)…

Ця ранкова чарівність дубів і тополь:
золоте і багряне – червоне, червоне!
Моє серце ніколи в тобі не схолоне!
Я тобою молитися буду – дозволь!

Ще шумлять у тобі і Дністер, і Дніпро.

(Пересміх, перелет, передзвін)…

Я тобі подарую і душу, й перо!
Бо з проклятих руїн солов’ю навздогін
ти летиш до нових перемін!

(Перелет, передзвін)…

2014

Буйним цвітом квітне Україна
Всих чарує шарм її - калина
На полях рясніє у ромашках
Заплелися соняшники в маках

У її ланшафтах , і просторах
Верховинах , у високих горах
Склонами біжать річки струмками
Верби шелестять по під ставками

Солов'ї співаючи не плачуть
Їхня мова на людську удачу
Хлібом , сіллю в путь благословляють
Для народжених - вітри співають

Край багатий на добро , і працю
Де потрібно допоможуть , скажуть
Тут моя душа , життя скарбниця
Рідна сторона , батьків криниця

Всім бажаю миру , процвітання
Хай любов зустрінеться з коханням
Прапор майорить у синім небі
У цій славі - будьмо незалежні.
2015.

Купляйте шини з барикади:
Дешевше втричі наш товар.
Дірки - лиш слід від автомата,
Червоний колір личить Вам.

Купляйте диски з кінофільмом:
Там - екшин, драма, все разом.
Щоденник обгорілий у комплекті,
Це - бонус від компанії "No war".

Ось розмір Ваш:
Шолом з двома дірками,
Цей щит - до пари,
Акція нова.

Ми змили кров з цієї плитки,
Квадратний метр майже задарма.
Купіть Майдан, хай пам'ять буде з Вами.
Ціна свободи - це чуже життя!

15.12.2014

©Богдан Кухта

#Вірші_в_КУТочку
#СоціоПат

І сотні раз не зайве нагадати,
і повторити тисячі разів
упертому союзникові «брата»
про обереги наші і пенати
у ролі узаконених богів.

Історія виховує народи,
аби при перначі і булаві
обороняти рубежі свободи.
Але чому Богданові клейноди
підніжки брата віддали Москві?

Або – чому олігархічні клони
їдять чи не пташине молоко,
а резиденти п’ятої колони
і досі віроломно і... законно
командують у армії полком?

Чи не тому ми босі, голі, темні,
глухі і виявляється – німі,
що й досі наші вибори таємні
відповідають одіозній схемі,
дарованій Росією Кучмі́?

А може треба пильно подивитись
на кожного, хто ратує за те,
аби на Україні посполитій
були фальшиві символи зужиті
і не сіяло сонце золоте?

Нема пророка у своїй вітчизні.
І нібито шануємо дідизну,
але – у віковічній боротьбі
у гімні, закликаючи до тризни,
із прапором, опущеним донизу,
і з тризубом
                   коротким
                                    на гербі.

                                             04.2015

Так, як задавна розп'яли Христа,
донині розпинають Україну
іуди та пилати неспроста,
бо правда очі коле безупину

про те, що москалі нам - не брати,
і навіть не молодші - де там старші.
Праправнуки Івана Калити
укотре на загарбницькому марші.

Похмурий прокуратор у Кремлі.
Снує орда. Лютують азіати.
Брехню і зраду сіють по землі
і в наші дні іуди та пилати.

Та як воскрес для всіх людей Христос,
і Україна встане з попелища
всіх воєн, мору й демонських погроз.
Лиш треба нам до Бога бути ближче.


10-11.04.15

Слова мої, слова, летіть до нього!
Складайтесь у рядки і розгорніть
В його душі квіткове дивне поле,
Де в кожній квіточці душа моя бринить.

Хай він почує тихе шепотіння
Моєї мови рідної, й тоді
Збере він по краплині чисті роси
І знайде істину в чарівній тій воді.

Один ковток сріблистої вологи
Напоїть спраглу душу й потече
Моєю піснею, моїм вінковим словом
До твого серця стежку прокладе.

2015

Ровесниці - на побачення
Обкладинками "Плейбою",
А в неї - борг неоплачений,
Тому готова до бою.

Весна, кав'ярня, прихильники...
А в неї - форма і берці,
Безодня в погляді пильному
І зовсім трішечки перцю.

У когось пари і сесії,
І хтось іскрить від напруги,
А їй на серці не весело -
Недавно втратила друга.

І в стрій за нього - хоч дівчина,
Нехай весна почекає,
Допоки серце пригнічене
Залите болем до краю...

Чи чергою в кодло ворога,
Чи краще в блокнот рядками -
Віддавши "борг", з перемогою
Скоріш в обійми до мами.

Думкою полину у Карпати,
Де смереки з соснами ростуть.
Де червоні ружі біля хати,
Від весни до осені цвітуть.

Хочу милуватися тобою,
У світах, де проживав літа.
Краю мій, не бачив я спокою,
На чужині був я сирота.

Як трембіта в горах трембітає,
То веселе грає то сумне.
Мов малу дитину сповиває,
Чародійна музика мене.

В далину десь роки подалися,
Так що й не помітив я того.
Вже й гінкі смереки піднялися,
До небес від серденька мого.

Краю мій люблю тебе я дуже,
Всі тобі віддам свої роки,
Скільки б їх не мав, мені байдуже,
Тільки б ти залишивсь на віки.
1992р.

Я не скорюся, голову підійму
І в очі твої пильно подивлюсь.
Від мого погляду ТИ голову опустиш,
А я від тебе тричі відречусь.

За всі надії стерті вщент,
За мою душу скривджену та вірну,
За кожен крок, що зроблений назад,
За твою зраду, неочікувано сильну.

Я не питатиму тебе: навіщо?
І більше не попрошу - зупинись!
Мої слова для тебе - капля в морі,
Я зроблю так, щоб всі моря злились.

В потоці вод і сили руйнівної
Я знищу смугу ницих перешкод!
І покажу, якою я була і стала
Без тебе і твоїх оманливих угод.

А якщо не за те ми взялись,
І фарбуєм чужу замальовку?
І колись погляд вниз і ввись,
А тепер вліво-вправо без толку,
За предмету, чужу барахолку
Ми втрачаємо корінний смисл.

За слова, за історію змовклу
На мільйони в образі за сотню,
Від своїх – у чужу підворотню,
І калину ножу на розколку.

Ну а може не янки й їх п’янки,
А дорога німа і коротка
В болотах від Карпат по Чукотку,
Де нам душу зцілятимуть п`явки.

2014

Душа шукає вихід з тупика,
Я мою тугу на молитву схожу
В собі ховаю. Ти ж одна така,
І я без тебе жити вже не можу.

Моя Вкраїно, мій зелений краю,
Ти і я, ми цілісне одне.
Я тебе сьогодні вибираю,
Бо ти раніше вибрала мене.

Важкі бували на чужині дні,
Бо не буває легкої розлуки.
Ти як сонце сходила в мені,
І зігрівала як матусі руки.

Душі в світах спокою не знайти,
У прощах теж нема уже потреби.
Моя Вкраїно, як без мене ти,
Моя Вкраїно, як же я без тебе.

2011р.

Моя Вкраїна, ось і все що маю,
Її лиш щастя мариться мені.
Її очима ніжно обнімаю,
Усі, мені залишені ще дні.

Вона свята, і світла і прекрасна,
Найбільше в світі нею дорожу.
І де б не був у світі, одночасно,
До неї думкою іду, лечу, біжу.

Її тепло за всякчас мене гріє,
І біль її в мені завжди болить.
І поки в тілі ще душа жевріє,
Тобі я Ненько вірний кожну мить.

Тепер лише для тебе хочу жити,
Лише з тобою дальше хочу йти.
Кого ж мені, як не тебе любити,
Кого ж мені крім тебе берегти.

Надвірна 2014 р

У ту далину, де гори високі,
Покрились лісами у ярусів шість.
Моє серце злетіло над ними як сокіл,
Знов серце в тривозі чекає на вість.

Стривожено серце чекає несміло,
Боляче б’ється у груди, бідненьке.
Яка прийде вість – чорна чи біла,
Від України, далекої неньки.

Там залишив я за вікнами осінь,
Поринув у зиму, і дальше в весну.
Ти Україно мені снишся досі,
Коли на хвилину приляжу й засну.

Що буде за тим, що буде ще нами?
Є окрім надії й відлуння біди.
Відлунює серце тими громами,
Що з України доносить сюди.

Дивляться очі сумно за обрій,
О як важко неволі скинути гніт.
ЙДУТЬ з України вісті недобрі,
Знов кров’ю залитий жилавий граніт.

Жаль міри немає – одні тільки втрати,
Хочу Вкраїно тобі послужити.
Знову за волю прийшлося вмирати,
Дай боже сили все це пережити.

Сургут 2014 р.

Живий тепер, зрівняй його з собою,
Сьогодні ти, пізнай його в собі.
А пам’ятник ногою кам’яною,
Уже ступив за Україну у двобій.

Він йде у бій, і в тім кровопролитті,
Колись тай переможе все – таки.
Вони живі, вони зовсім не вбиті,
Борці за волю – наші земляки.

На їх могилах проростають стебла,
Про них гудуть легенди і пісні.
І ти візьми, візьми їх біль на себе,
Нехай вони тобі присняться в сні.

Вони за волю тут вмирали всюди,
За волю віддали своє життя.
Про те по вічно пам’ятайте люди,
Що би назад не було вороття.

Він все стоїть, і більше не зігнеться,
У пам’ятника серце кам’яне.
А я дивлюсь, і так мені здається,
Що не його убили, а мене.

Івано Франківськ 2013р.

Згадаю я старі часи…
по хаті мати на руках мене носила.
Втомившись зі сльозами на очах
Навколішках у Господа просила.

Молила Бога, щоб не було війни,
Щоб зацвіли лани широкополі.
Над головою не було пітьми.
Не відібрав ніхто святої волі.

Життя за Україну вчила віддавати.
За волю битись до кінця.
В квітучій Батьківщині жити та кохати.
Не осквернити честь єдиного творця.

На цій землі, я не чужинець.
Я гідний син, землі цієї - я її дитя.
Хтось гордо називає українець.
Тут народився, й проживу усе своє життя.

Піднімемось з руїни, браття!
Зірвемо кайдани неволі.
Ніхто не зможе відібрати в нас завзяття.
не втримає ніхто нас у полоні.

Він міг би жити ще й кохати,
Дивитись в сині зорі,
А довелось життя віддати
За правду і за волю.
2015

Я вірю завжди тільки в те,
Що Україна розцвіте.
Ворогів всіх відженемо
І чудово заживемо.

Всі україці люди щирі.
Ми привикли жити в мирі.
Ми любимо Україну!
Нашу неньку - Батьківщину!

За неї всі підемо в бій.
Ми скажемо Путіну: - СТІЙ!
- В українців не стріляй!
- Танки й зброю розвертай!

- Ми не дозволимо стріляти.
- Людей мирних убивати.
- Ми до сих пір були братами.
- Тепер стали ворогами.

- За що стріляєте ви в нас?
- За що? Запитуємо в вас?
- На крові щастя не знаходять.
- По трупах ногами не ходять.

- Ви тут щастя не знайдете.
- Щим прийшли і з тим підете.
- Прийде вже скоро така дата.
- Від БОГА прийде вам відплата.

- Він один лише все знає.
- Кара яка, й кого чекає.
- Поки не пізно - огляніться !
- І до Росії поверніться!

Молюсь завжди за Україну.
За свю рідну Батьківщину!
Нам всім ГОСПОДЬ допоможе
І УКРАЇНА ПЕРЕМОЖЕ!!!

У нашій країні, біда наступила,
Серця українців вона полонила.

Я довго не вірила, довго мовчала,
Коли Україна, від болі, кричала.

Я вірила, знала, війни тут не буде,
Та що ви коїте, гинуть там люди.

Щоночі, молилась могутньому Богу,
Дай нашим бійцям хоч якусь допомогу.

Тепер, телевізор я більш не дивлюся,
Щоб краще було, по-ночам я молюся.

Люби свою душу , люби свій народ
У лідерстві з лідером вчися
Як просиш у бога - проси перемог
Якими ти зможеш гордиться

Пишайся здобутками рідних людей
Вони цього варті , і гідні
Не смій потурати за власних дітей
Бо станеш останнім - у маті

На чорному - чорне суцільна ганьба
Така не цікава бридота
По білому - білим родина , сім'я
Одна , неповторна молитва

Без миру у мирі не буде життя
Давайте не станем мовчати...
Не пустимо сморід у синю блакить
Де нам уже ставляться - грати

Не йдіть , не ведіться , не слухайте їх
Те слово не приклад - подяки
Давайте брататися , в злагоді жить
Невже це не варте ? - уваги ...
2014р.

ЖИВИ, НАДІЄ!
Скінчить раша ті нікчемні дії,
Як закінчиться і ця зима.
Просимо, благаємо: Надіє,
Не карай хоч Ти себе сама!

Твій протест відмовитись від їжі –
Кацапні лише на втіху, вір!
Відгукнеться устократ це їй же!
Хай би краще худнув путин-звір!

Не оцінить і не зреагує
Правильно, як вимагає честь,
Хто її не має. Тож це – всує.
Бережи себе, Вкраїни щем!

Ти живи! І знай: лише життями
Ми зі світу спрут оцей зметем
Й приведемо виродків до тями.
І для цього треба жити теж!

Ти ще стільки подаруєш втіхи:
І крилатих злетів, і дітей!
Все буде ще, дорогенька, тільки ж
Ти живи нам! Решта все – пусте.

Ти живою нам потрібна, Діво!
України славної донька!
Диво – не піти, а жити – диво
Всім катам на зло! Хай лусне Кат!
(Любов СЕРДУНИЧ).

В Україні вже мільйон біженців.
Кожен п’ятидесятий, –
Я серед сорока дев’яти.
Матінко, рідна земле,
За все горе ти нас прости,
За знищені села і долі,
За пісню, що йде за край,
Що робимо все поволі, –
Війна обпалила наш край.
Небо блакитне щезає,
Гинуть діти, місто горить,
Ворог межі не знає,
Ми мусим його зупинить!
Так довго тиші чекали,
Серця огортає страх…
«Біженецями» ураз стали,
Німе запитання в очах:
На що життя витрачати,
Блукать по чужих світах?
О, Боже, Владико небесний,
Спини скоріше цей жах!
Знову тополі в зажурі, –
Ховають найкращих синів,
Матері сивіють від горя,
Як багато у нас матерів…

Світ створено для любові,
Для радості, не для журби,
Добро є життя основою,
Гідними будьмо людьми…

Господи, сили пошли…

2015

Дорогі майстри поетичного слова!

Звертаюся до вас із проханням та надією на підтримку і розуміння.
Виникла ідея створити в максимально стислі терміни книжечку в підтримку Надії Савченко - збірник присвят Надії від різних авторів - все, що написано в підтримку їй протягом усього часу ув'язнення Надії.
Видавнича волонтерська група СЕРЦЕ ПАТРІОТІВ береться видрукувати її буквально за 2-3 дні відразу, як буде зібрано і приведено до належного вигляду вірші.
Цю книжечку можна буде передати через рідних Наді.
Дуже хочеться підтримати цю сильну Людину, що кинула виклик країні-агресору за нас усіх. Якщо вже вона в знак протесту відмовляється від їжі фізичної, нехай, окрім наших молитов за неї, буде потужним енергетичним посилом, моральною підтримкою поетичне слово на її честь.

Повторю, що збірничок формується терміново, щоб дійшов до Наді якнайшвидше.
Тому, якщо маєте вірш про Надю чи хочете його написати, або вам попадався на очі вірш на цю тему, надсилайте якнайшвидше на адресу фонду vita.ozdorov@gmail.com із позначенням у темі: "НАДІЇ САВЧЕНКО" (прошу не забути цю ВАЖЛИВУ дрібничку,..)
Чекатиму на ваші відповіді не пізніше неділі - 15 лютого. Книга може бути видрукувана вже у четвер-п'ятницю.

Формат аналогічний "Воїнам Світла" - називаємо автора, звідки він (це суттєво, бо є і авторка з Тунісу, і з усіх куточків України, з інших країн) і його рядочки в підтримку Надії.
Якщо є своє бачення пропозиції - вказуйте.

З повагою, Валентина Попелюшка.

Сину мій , життя моє
Найцінніше , дороге
Де те сонечко встає ?..
Тобі світить - золоте

Сиротою ти зростав
Батько - на війні пропав
Нашу землю захищав
За життя - героєм став

Так судилося мені
Бути сильною - в біді
Пам'ятати що в тобі
Вся опора - боротьбі

Ти став першим серед тих
Хто є осудом - бридких
Не боявся куль сліпих
Поламав катам - їх клик

Мій герой , душа моя
У ночі тобі - зоря
У молитві віра - вірна
У війні жорстокій - грізна

Смерть від тебе відверну
Біль сердешний - їзцілю
Я з тобою в цю годину
В цю секунду , в цю хвилину

Сину мій , життя моє
Покажи всим - хто ми є ?..
Ворогові - пекла днище
Українцям - небо чисте.

поміж висоток виснажений січень
тамує кров на сірому обличчі
яка йому тепер як звичка личить
про це йому казали нині тричі:
на камеру
без слів
і просто в вічі

поміж висоток з висотаним нервом
сльозить земля у вирвах чорноперлих −
в прориві люті зле несите стерво
її штиком без роздумів подерло
мов ласий бік трофейної консерви

з-поміж висоток до весни − ніколи
бо під ногами в січня мінне поле
в ковтку судомнім − порох замість солі
і якось дивно в серці серця коле
коли з висотки падати додолу

хірургічна операція
на столі – стражденна і зболена
молода
та бліда і знекровлена
до судом до паралічу змучена
рецидив
хвороба задавнена
метастази тотальної ницості
і блюзнірства – нічого святого –
пронизали до кінчиків нігтів
до мізинця на лівій нозі
а тепер її ще й поранено

кровотеча живої та чистої
то краплини
то цівки
то струмені
як сльоза кришталево-солоної
кровоспинне не діє
а джгути заважають дихати
донор не прийде
бо немає ні в кого на світі
такої ж самої групи

від ін’єкцій
таблеток та крапельниць
порятунку нема
тільки скальпелем
без наркозу
від болю аж скорчилась
і була б безнадійною хворою
та вона – неймовірний борець
хоч і змучена та терпляча
зуби зціпила навіть не стогне
тільки з кутика ока сльоза

грузне скальпель все глибше
і чиста
найкраща жива
на підлогу стікає
кров
потерпи
вже недовго
від густого гарячого болю
не збожеволій
скоро скальпель дістане гнійник
що тебе із середини знищував
зберися із силою й вихаркни
аскаридів і лямблій клубок

тільки витерпи витримай шок
мов з глибокого сну
з хворобливого марева вийдеш
і стократно оновлено сильною
ми у венах твоїх запульсуємо
і тебе наче новонароджену
обережно на ноги поставимо
і ходити поволі почнеш
ти зміцнієш
заграєш рум’янцями
Україно!!!
ти – краса що врятує світ
просто треба одужати
і пережити
це очищення болем і кров’ю
не здавайся!
борись!

Земля горить, кругом руїни,
Але нема руїни духу,
Ці хлопці – слава України,
Її надія й злітна смуга.
Поклали голови в бою,
Але незламні, не скорились!
Героям Слава!
Я молю, щоб вражі сили зупинились…
Смерть ворогам! Героям слава!
Хай згине вся нечиста сила,
Блакитно-жовтий сяє стяг – нескорена моя країна!
2015

Молюся за наших, за Надю - до сліз,
Хоч плакати сильним не личить.
А київська подруга - знову в круїз
І щастя мені, бідній, зичить.

У мене - незмінна належність сім’ї,
За справи суспільні беруся.
А подруга з френдом - у теплі краї,
Лишаючи сина бабусі.

Я словом, як пострілом, цілю в катів,
Бо в бій дітлахи не пускають.
А подруги рейс на Балі відлетів,
А, може, вже сів у Дубаї.

Чи я їй суддя? І тягар, і політ
У кожного свій, неповторний.
Мені за державу образа болить,
Її ж і заморська пригорне.

Вона настраждалася теж у житті…
Аби не міраж - та оаза.
Та тільки ефект паралельних світів
При згадці про неї щоразу...

17.01.2015

Десь у слобідці під Савур-горою
Німіла казка від нічних дрімот,
Нечутною, неквапною ходою
Вкрадався ранок зливою турбот.

Молився терен білим хмаровинням,
Тужавів дуб з пітьми і зойкав крук,
Вмивалась хата золотом проміння,
Торкалось сонце до чола і губ.

Ще не було печалі, ані втоми,
Червневий вітер бавився теплом,
Прудке дівча невиспане з учора
Із відрами майнуло за село.

Там козаки стояли у байраку,
У ватрі вогник тихо догорав,
Серденько калатало в ритмі кроку,
Того не знає той, хто не кохав.

А терен той, трояндовий душею,
Вливався в засвіт млостю аромат,
А соловейко слідом за зорею
Альтовим соло забринів у лад.

Чекав її, тож обнялися рвучко –
Котились відра травами в росі…
Як солов’ї співали палко, гучно,
Як пахло зілля в спутаній косі…

Минувся рік і щедра добра осінь
Пишалася плодами нив, садів,
Дитя до серця пригортала млосно,
Бринів тужливо колисковий спів.

А він десь там, за війнами з ордою,
Забув той день і вже її забув,
Бо горбик із землицею святою
Периною укрив.
Козак повік заснув.

Цвіти попри все: ненажерливу владу,
Злодюгу сусіда і ляпаси “Граду”,
Байдужих дітей і стурбованих “друзів”,
Що роги скрутити не здатні катюзі.
Прости їх. І далі у пишному цвіті
Зростай, наймужніша, найкраща у світі,
Для тих соколят, що за тебе - горою,
Для їхніх дітей, для прийдешніх героїв.
Гартує Господь непідкорених духом,
Не вбити ні війнам тебе, ні розрухам,
Ні ситим щурам, ні мистецьким повіям.
Хай звідки б пронизливий вітер не віяв,
Цвіти, воскресай, хоч укотре розп’ята,
У вулиць твоїх не за горами свята.
Твій кат захлинеться кривавою грою,
Повернуться з бою сучасні герої,
І пісня твоя ще дзвінкішою стане…
За ніччю - завжди неминучий світанок.
16 січня 2015

З прийдешнім НовИм роком, друзі! Хай він нам буде мирним, а ми щоб усі були здорові і щасливі в нашій любій і єдиній, незалежній, неділимій Неньці Україні!
НОВОРІЧНІ ВІНШУВАННЯ
Лети в історію, прощай навіки, старий роче.
Що рік новИй у ніч найпершу напророчить?

У цю щасливу Новорічну днину
Вітання шлемо Буковині і Волині.

Хай Новорічна пісня не втихає
Понад Карпатами і над степами.

Хай в Новоріччя понад Бугом і над Россю
Здійсняться мрії у дітей і у дорослих.

Хай у Проскурові, у Сумах і Полтаві
Веселі будуть люди, добрі і ласкаві!

В Поліссі, на Поділлі й Закарпатті
Усім бажаю радости і щастя.

Щоб Дід Мороз у Новорічний вечір
Приніс гостинці дорогій малечі.

Хай всюди в нас, від Харкова до Львова,
Будуть заможні люди, щирі і здорові!

І в сонячнім Криму, і на Донбасі
Нехай панує мир, добро і щастя!

Нехай здоровими ростуть дівчата й хлопці,
Щоб весілля гули на щастя в цьому році!

Хай зійде радісна над вами зоряниця!
Хай родить щедро вам і жито, і пшениця!

Хай квітнуть усмішки на кожному обличчі,
Хай буде доленосним Новоріччя!

Світи, щаслива наша доленько, зорею
Повік світи над Україною моєю!

Твоє прийдешнє, вірю, кращим буде
І українцям, і всім добрим людям.

Добра бажаю всім, і миру, і любови.
Віншую радістю, і щастям, і здоров'ям!
(© Любов СЕРДУНИЧ).

В черговий раз виток навколо Сонця,
кружляючи, завершує Земля.
Стоїть малюк очима до віконця
і виглядає діда-москаля.

Той сповиває калинОві зорі
у стрічку колорадського жука,
а ще є інший – той, що «айєм сорі»
і на свята готує індика.

Обидва, і Мороз, і Санта-Клаус –
прихідці із чужої сторони.
А ми шануймо, люди, Миколая:
від лиха, чудотворцю, борони!

Тож відійдіть, "Америки й Росії",
бо України ожива душа
і звичай давнини нехай зоріє,
чужому духу давши відкоша.

Щоб на Різдво у кожній щирій хаті
на красне місце клали дідуха,
щоб ми були здорові і багаті,
і, бажано, на многії літа!

30.12.2014

1
Вогонь на камені пласкім,
світанок, рань.
І вакханалій цілу ніч
похмільний шал.
Рабуєм селище в обід:
межа старань.
Тверезий крик, пекельний жар
і ночі жаль.

Пробудно зблисне ятаган:
час нагород.
Візьму для себе не моє
на повну мить.
А цей невидимий наліт
поган в народ
і отверезить, і зведе,
і сполошить.

Бо що із того? – Плечі гнуть
вони в полях,
а нині їхні капшуки
належать нам.
В усі часи їм несемо
обман і страх.
Дурні, що моляться вони
своїм богам.

2
Гірчать полинно очі України:
На капищах наживи йде бенкет.
Жертовна кров багряно замаїла
Столи, де п`яні розливають мед.

Продажні пропивають сіру душу,
Не знаючи, що є одвіт за все...
І плаче Бог: вони - його насущне,
А їх нечистий в пекло занесе.

25.07.16.

Небесна сотня – воїни добра
Й заручники великого обману.
Яка ж ця істина затерта і стара:
Ми всі – деталі не свойого плану.
Небесна сотня високо тепер.
Ще далі, ніж були мета і мрія.
Вам добре – ви у крижмі вищих сфер,
А ми – на роздоріжжі безнадії.
І коли «Качу» голоси ведуть,
На ниточки розсотуючи серце,
Лиш отоді здається, що ви – тут.
Але ж я знаю, що лише здається.
Я – що? Мені вже видко геноцид.
Мені вже ці мільйони – теж небесні.
І не сховатися у прихистку апсид,
Щоб оминути хід до ями хресний.
Ой – не туди! Нас не туди ведуть.
А сотня не поможе, якби й хтіла.
В очах вождів, нетривких наче ртуть,
До нас нема сльози, нема і діла.
Небесна сотне! З вирію вертай…
Єдина втіха – твоїх крил притулок.
Бо Україна, хоча й справді рай,
Для янголів під ігом а чи дулом.

грудень 2014

Мої сини і діти України,
обороняйте наші рубежі.
За цю біду, за ту тяжку руїну,
за убієнну душу безневинну
нехай ізгинуть найманці чужі.

Такий наказ Вітчизни і родини
від імені дружин і матерів.
Не допустіте тя́жкої години.
За всі його знущання і провини
«звільніте змія» від його голів.

І ми не пожаліємо останнє,
аби скарати це вселенське зло.
І ради того, щоб живе жило,
пройдемо гідно всі випробування,
як це не раз в історії було.

Сини мої! Ви є!
                              Але немає –
у нас немає вибору тепер:
або умерти нам за волю краю,
або забути мучеників раю
із сотень тисяч, хто за нас помер.

За ще живу, розорену бандитом,
за неподільну, за її пісні,
за неї, за єдину посполиту,
за мене – ще бандитом не убиту,
але уже опалену в огні.

Ми обіцянок влади не забули.
Не буде більше панувати пан,
і сирота ще виоре свій лан.

Але якщо повернеться минуле,
і Рада ще нічого не почула,
то повертайте
               збройно
                          на Майдан.
                              12.2014

Ой у вишневому саду
Не соловейко щебетав
То плаче , кличе сива мати
Синочка - що в бою пропав

Пішов на войну , за свободу
Своє майбутнє боронить
Панів , катів - на місце ставить
Їх верховенство приструнить

Не в тому річ , не в тому річ
Що він з братами спротив , січ
А в тому звірство , в тому гріх
Що це над ними - крові гніт....

А з неба падали зірки
Згасаючи у славі
А люди вже несуть свічки
Поранені - шипами

То вже не сонце сліпить так
Не місяць - ясно світить
То душі вірних соколят
Спішать вершить - прозрітим

Ой у вишневому саду
Там соловейко щебетав
Дітей , батьків , дідів , синів
В молитві з богом - поминав...
20014р

Не плачте квіти , не плачте зорі
Нам більше нікуди спішить
Не плачте дні , не плачте ночі
Цей грім без нас повинен жить

Ми крові дзвін свого народу
Народу - що зумів повстать
Відстояти право закону
Із честю гордо заявлять

Ми не раби , не ярлики
Якими можна потурати
Ми не запроданці ганьби
Яку нам звикли подавати

Ми діти вільної землі
Вам в доказ - наша смерті слава
Ми заповідей голоси
За вашу зреченість розплата

Ми тут з народом , на посту
На варті доленосних рішень
Тризуб над головами тих
Кому ми станем - довіряти.

Де біль для болю - відпускає
Де кривда в правді боротьба
Народжує синів держава
Земля із роду - Кобзаря

Тут я , тут ти , одні по крові
Пліч о пліч всі - одна сім*я
Ми горді , щирі Українці
За нас весь світ - хто ворог зла

Ми нація канонів вічних
Любові зрощене - зерно
Широкий лан полів барвистих
Укоренілі - на добро

Ми обрані у світлі - світлом
За кредо гідних пам*ятать
Ми ті - хто вірить богу свято
Хто здатен - із мечем стоять.
2014р

Пройдений шлях відміряю не верстами -
Тими рядками, що зібрані, зверстані,
Тими, що хрещені творчею працею,
Дні пережиті - до них ілюстрації.
Наче й не йшла, а позаду - історія.
Ниву словесну я знову розорюю.
Кину зернята - думки незавершені.
Добрі та щирі проклюнуться першими.
З колосу знову рядочки нанижуться,
Може, й наступна народиться книжечка.
Може, довічним посіяне учнем
Стане для когось і хлібом насущним.

28.11.2014

Від небокраю до небокраю,
Північ і Південь, Захід і Схід,
Не прикордонні стовпи нас тримають -
Звитяжної крові одвічний завіт.

Брат оступився - подай йому руку,
Сам упадеш - хтось підставить плече.
З ближнім на двох розділи свою муку,
Радість із другом удвічі зросте.

Будьмо єдині! В єдності сила!
І обламає зуби пітьма.
Ми переплетені, нерозділимі,
Без кожного з нас України нема.

16.12.2014

Одного разу в Україні…
Чому одного? Кожен раз,
як витікало зло з Руїни,
то повертав надії час.
Поміж невіри думи-мрії
справляли очі в небеса,
але вожді, сліпці, повії
на них цькували глумо-пса.
І той гарчав і рвав в ошмаття
жагу чергових сподівань,
і гуртувалися прокляття,
і переходив розум грань.
І плакала тоді країна
слізьми сиріт і матерів.
Одного разу… Україна…
і дежа вю лихих часів.

15.12.2014

Дніпропетровськ – ти серце України,
Твій ритм усіх пробуджує від сну,
У дні святкові, та в буденні днини
Ти сяєш так, немов зустрів весну.

Буваєш різним в кожну пору року,
Зимою сивим, наче мудрий дід,
А влітку ти зелене, ясне око
Дитини, що народжена на світ.

А наш Дніпро - то кров твоїх артерій,
Широкий степ в долоні місто взяв,
Дніпропетровськ – вогні твоїх містерій
Хвилюють серце сотнею уяв.

Вночі на небо зоряне ти схожий,
А вдень – веселка з кольорів та фарб,
Охороняє місто сам дух Божий,
Воно – коштовний та безцінний скарб.

Завжди до тебе вчасно повертаюсь
Із мандрів, із країн чужих та міст,
Чим ближче я до тебе наближаюсь,
Тим твій видніший велетенський зріст.

Ти - батько і творець моєї долі,
І хай багато міст є взагалі,
Лише тобі освідчуюсь в любові,
Вклоняюсь у подяці до землі.

Повертайся живим, я благаю, не йди в небеса.
Пронеси через померки віри запалену свічку.
Серед куль навісних і ворожої мли ти не сам –
Сотні доль у тобі, що вимолюють Матір правічну.

Не скорися орді, мій звитяжцю, не зволь відійти,
Бо мільйонами уст молитовно устелена стежка
По якій ти ідеш. …Догорають останні мости
І руїна пече огнедишно близька і далека.

Не зімлій між смертей, хоч як тяжко, а мусиш іти.
Твоя віра свята, наче світ цей – одна і нетлінна.
Повертайся живим, заклинаю! За муку – прости…
Одержимий життям той, хто вирізьбив кров’ю – «Вкраїна».