Я вернусь…

Я вернусь. Непременно вернусь.
В этот край. В это самое место,
Где когда-то рассыпал я грусть.
Где когда-то ушедшего детства

Память яркие краски берет,
Память бледные краски теряет,
Где надежда на встречу живет,
Где фантазия меры не знает...

Где горит, как фантомная боль,
Недопетая песня с тобою.
Улетевшая в память любовь,
Как простуженный нерв, беспокоит...

Не иссох этот светлый родник
С философской живою водой.
Я вернусь... Я вернулся... Приник...
Малой Родины голос родной,

Что живительной влагой поил,
В час нелегкий напомнит опять-
Кто воды этой в детстве испил,
Тот вернется сюда... Умирать.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510496
рубрика: Лирика
дата поступления 10.07.2014
автор: Сокольник

Абсолютное зло

Это бремя страны. Долго нам не везло.
Но сегодня пришло АБСОЛЮТНОЕ ЗЛО.
Погляди в этот тупо-звериный оскал.
Это злоба и ложь. Это воет шакал
По тебе, по земле, по отчизне твоей.
Он вползает в твой дом. Он, гиены подлей,
Изнутри разрывает страну на куски.
Оглянись. Это злоба сжимает виски
За семью, за детей, за поруганный кров.
Оглянись. И услышь в тишине этот зов.
Это раненый крик Украины твоей.
Сохрани! Защити! Стань сильней и умней.
И уже никогда не позволь темной мгле
Править бал Сатаны на Родимой Земле!



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494289
рубрика: Гражданская лирика
дата поступления 22.04.2014
автор: Сокольник

Чорна піхота ( Синам України. ПіІСНЯ СМУТКУ )

Червоне зле сонце сіда за болотом,
І смерть невблаганно перелік загиблим веде.
То чорна піхота, то чорна піхота
В цивільній одежі в останню атаку іде.

Заплач бідна мати, заплач бідна мати,
Бо сина свого ти уже не побачиш повік.
Йде чорна піхота в останню атаку
З одною гвинтівкою на п"ятдесят чоловік.

Заплач, Україно. Заплач, Україно!
Навіщо садочки, навіщо дівчата тепер, солов"ї?
Це розум твій гине! Це розум твій гине!
Це кров"ю гіркою вмиваються діти твої.

Заплачеш, дівчино. Заплачеш, дівчино,
Бо нікому буде довіку тебе боронить-
Бо вже ні сім"ю ти собі, і ні дитину,
Із Нації Сином ніколи не зможеш створить.

Іди помолися. Іди помолися!
Покайся за те, що колись обдурили себе ми самі.
Це плата за вибір. За те, що здалися-
Здались на загин більшовицькій кривавій чумі.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471471
рубрика: Лірика
дата поступления 10.01.2014
автор: Сокольник

Вуж та Чапель (Байка. Таке ви ще не читали)

Хитрющий- прехитрющий Вуж
Схотів, пролізши крізь болото,
Залізти в хату, та чимдуж
Затято взятись до роботи-

Перекусати хазяїв,
Наїстись сала у коморі,
Спалити наостанок хлів...
Коротше, наробити горя.

Та поки дурень радо ліз,
Від щастя закотивши очі,
Під"ївся Чапель- довгий ніс,
Його сковтнувши серед ночі.

Мабуть, прийшов мені гаплик-
Подумав Вуж, та все ж поліз
Поміж кишками до сідниць,
Щоб вилізти, неначе Глист.

Та файний Чапель- мудрагель
(як довгий ніс, то й довгий розум!)
Сідниці деревом підпер-
А ну, вилазь, якщо ти в змозі!

Так лазив Вуж, туди- сюди,
Аж поки весь перетравився.
І тільки бачили Глисти,
Як Вуж дурний занапастився.
....... ....... ....... .......
Побачить можем паралель-
Коли в чужу залазять хату,
То цих непроханих гостей
Назад не можна випускати!


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494760
рубрика: Байка
дата поступления 24.04.2014
автор: Сокольник

Народе, схаменись,
               на тебе уповають
і моляться підчас,
                      і приміряють суть
               небесного буття,
                      і всю надію мають,
коли у боротьбі за тебе умирають,
а в час випробувань і душі віддають.
               Безсмертний ти єси і гіллям, і корінням,
               а доля на вагу не варта п’ятака.
               І тільки й того є, що золоте терпіння
               та воля над усе у ролі кріпака.
То чом же і тепер не думаєш за себе,
угоднику дурний воюючим чинам,
що тикаєш свій перст навпомацки у небо
і воза із багна усе тягаєш сам?
               Купуєшся на міф ідеї комунізму,
               і продаєш своїх онуків і дітей,
               заради торжества чужого егоїзму
               на згарищі палких обвуглених ідей.
Віками у ярмі вела тебе Росія.
За Крим і Рим її – твоя пролита кров.
               І пам’ять ще жива,
               і тліє ще надія,
               що у твоїй душі ще дух не охолов.
Козацький дух навчить,
               як він один уміє,
               що ні чужий орел, ані своя «месія»
               не обере тобі за тебе ні любов,
               ані свободи заповітну мрію.

                              24.10.2014

Менестрель-журавлик,
кароокий лицар,
сяє щира правда,
доброта з обличчя.

Записався в осінь
першим новобранцем
мандрівний філософ
зоряних дистанцій.

Золотавих істин
справжній охоронець.
В погляді іскристім
вже... кохана тоне!

Хай же твої крила
завжди небо кличе,
Хай дівчина мила
дивиться у вічі -

хай же усміхнеться,
як щаслива доля,
хлопцю – менестрелю
рідного Подолля!

18.10.2014

О, пані Віоліно!
Напевно, Ви – царівна,
що з кам’янецьким сонечком*
прийшла з легенди дивної...

О, пані Віоліно!
У Вашому промінні –
від поглядів смарагдових
враз оживе.. каміння,

де таємниці давньої
прозорий сум видзвонює
і гіркотиння сивого
невихололий слід.

Крізь осінь, тиху, лагідну,
під золотими кронами
зітхне, як Слово праведне –
і осінить блакит...

18.10.2014

Йдемо укотре владу вибирати,
йдемо у час осінньої сльоти.
Не дай нам, Боже, опісля казати:
- Хотіли краще, вийшло, як завжди…

Зарано сніг упав на чорні плечі.
Зима торкає землю і людей.
Є форс-мажор і є буденні речі,
що упованням рвуться із грудей.

А що, наш рід – обранець у недолі?
Чому весь вік усе у нас не так?
Чи ми свої людські забули ролі
і граємо в театрі казна-як?

Аби та гречка розуму лишилась.
А тих, що гречкосії – у дурдом!
У міх жадоби не сховаєш шила,
бо там уже перелік із котом.

Так хочеться дороги-магістралі.
Узбіччя не пасує козакам.
Позичити би духу у Грааля
та вдарити безчестя по зубам.

Шануймося, народе, бо ми варті
ні осуду, ні сміху – гордих днів.
Постав сумління у душі на варті
і буде так, як Бог усе хотів.

24.10.2014

Підійду до тата,
обійму за шию.
Він мене підняти
аж до неба вміє.
В нього сильні руки
і волосся русе.
У часи розлуки
я за ним журюся.
Повернувся з бою
тато мій недавно.
Він за нас з тобою
і життя віддав би.
За Вкраїну-неньку,
за поля й дороги,
за дитя маленьке,
дідуся старого,
за дуби і клени,
за мурашку навіть
Він – герой у мене,
хай усі це знають!

Ця осінь – як любов,
печальна і прекрасна,
як час для молитов,
як незбагненність щастя.

Молитви золоті
шурхочуть під ногами,
як тисячі життів
у вирії – над нами.

Іще не листопад -
а вигіркли отави.
І небу так болять
землі пекельні справи.


17.10.2014

Ця війна змінила багатьох,
Ця війна змінила Україну.
Кіборги. Донецьк. Аеропорт,
Що перетворився на руїну.

Трупний запах, порох і вогонь,
Смерть приносять гради, міни, танки.
Піт із чорних, випалених скронь…
Глина, гільзи, попіл і уламки…

Та стоять:
Дев`ятий, Ворон, Гном,
Абрикос, Богема, Маршал, Цезарь…
А над ними – небо полотном,
А у них життя на вістрі леза.

То чиїсь батьки, брати, сини
З Харкова, із Києва, зі Львова.
Шахтарі, таксисти… В час війни
Кіборгами стали тимчасово.

Каска, бронник, берці, автомат,
Друг надійний, що прикриє спину.
Доброволець, патріот, солдат,
Наш Герой і гордість України!

21.10.2014р.

Сяють галактики яблунь
у космосі
осені.
Листя пливе ...кометами
золотохвостими.
Срібні ракети-авта
креслять
орбіти.
Я без скафандра
хочу
в осінь летіти...

17.10.2014

Ти знаєш, що таке війна?
Не приведи, не треба, друже.
Це тричі проклята карга.
Її принади – плем’я суче.

Це кров і піт, коли без сил,
коли надія утікає,
а привид смерті між могил
для тебе спочиву шукає.

Це очі вбитого бійця
і жах стальними пазурами
здирає шкіру із лиця,
життя випалює вогнями.

Це бруд і холод. Наче склеп –
над головою шар накату.
На сотні метрів – чорний степ
від засівання залпів «Граду».

А ще цигарка, що на двох.
А ще плече і лікоть друга.
І побажання, щоби здох
великох…йлівський катюга.

Ти знаєш, що таке війна?
Не із книжок, з реалій яви?
Не приведи… вона…вона
зіркової не варта слави.

Бо кожна слава – це герой,
його оплакане безсмертя.
Свіча горить – іде АТО,
вбиває клин в живе осердя.

21.10.2014

Повертайтесь живими, бо убиті мовчать.
На вустах убієнних – слів гарячих печать.
Хто розкаже про свято на цій грішній землі,
де у кожного ката персональні вогні?
Хто розкаже про розпач тих кривавих ночей,
де засіяна нива болем тисяч людей?
Хто розкаже про миті, що заповнили світ,
де живі, ще не вбиті, шлють з екрану привіт?
Хто розкаже про правду без табу-деліте,
де помпезне і пишне є насправді пусте?
Повертайтесь живими! Вас чекає рідня,
сонце ясного неба, праця мирного дня.

29.09.2014

Сяють галактики яблунь
у космосі
осені...

14.10.2014

Одні ізгої б’ють у тулумбаси.
Історія дає урок на час...
Все розчинилось у потоках часу,
а що в осадку, – не питайте нас.

Майбутня наша, суща і билинна –
золочений і посивілий край.
Стоїть на роздоріжжі Україна
тай подумки звертається до сина:
– А ти мене у серці пошукай.

Не чують пісню вирослі синочки.
Не добачають матір з висоти.
Стоїть на кручі ненька-одиночка
тай подумки звертається до дочки:
– А ти порадь, куди мені іти.

Просніться, діти. Відкривайте очі,
куди веде осатаніла рать –
у світло дня, а чи у темінь ночі?
Чи нам і очевидне не під стать?

Яка краса, яке земне багатство
на кожній п’яді рідної землі,
та скільки і біди, і святотатства
нав'язують іще у лоні братства
пани великі і пани малі.

Усе, що суперечить Україні,
потрібно з хати вимітати скрізь,
де йде на користь рядовій людині
всеукраїнський націоналізм.

Якщо ми етнос, нація, держава,
то час прийшов стояти до кінця
за нашу волю, кожну спільну справу,
яка єднає душі і серця.

Одні ізгої б'ють у тулумбаси.
Чи так було в історії колись,
щоб яничарам не сказали, – брись, –
як хоче Україна й цього разу?
Все розчинилось у потоках часу,
а що в осадку, – встань і подивись.

Шикується і молодь по порядку,
і барабани слухають діди.
Щоб так було в історії завжди
і щоб не стало на душі осадку, –
під стяг УПА!
                    З Покровою!
                                           Іди.

Жовто-блакитні, підняті на руки
з червоно-чорним високо сплелись.
Йде Україна по дзвінкому бруку
тай подумки звертається до внуків:
– А ви мене згадаєте колись?

                              2013

Пуйло ваш хутін. Ясно і дитині,
Хто він такий і з чим його їдять,
І те, що п’яна промосковська рать
Витворює з народом нашим нині.

Задумайтесь, кацапи (суки, гадь!!!) –
Що ваші діти роблять в Україні.
Чи їм знамена наші жовто-сині
Поперек горла кісткою стоять?!

Чи ви придурки, чи звичайне чмо? –
А як іще вас називати? – Мо,
Вам невтямки, і хата ваша з краю?

У вибухах триклятої війни
Вкраїнці гинуть. Ваші теж сини,
Та тільки їм нема шляху до раю.

Возила себе
в осінь
учора
до небосхилу.
Там буки летіли,
граби – співали.
І такі лагідні-
лагідні
трави…

Слухала тишу вітру.
Пила ясне гіркотіння
жовтого-жовтого листу…
Сосні
притулилась
в обійми.

Кора у сосни –
тепла
стара сухенька долонька.
Ось тут,
на краєчку неба,
дізналась,
що я – її донька.


11.10.2014

Коричнева пляма (дуже сучасна сюрреалістична байка)

Якось сімейка одна дуже мила
Дачку під ключ в передмісті купила.
Батько в міськраді провадив афери...
Гроші водились в корупціонера.

От вся сімейка за стіл посідала...
Дивляться- Боже! На стелі зростала
З кожною миттю коричнева пляма...
Від переляку скінчалася мама.

Що ж тут поробиш? ЇЇ поховали.
Тільки за стіл опісля посідали-
Пляма на стелі нова, як на грець!
Батьку настав з переляку капець...

Хлопчик- мажор залишився один.
Як же то житиму?- думає він-
З горя повішусь!- вірьовку узяв,
Та й на горище поліз, бо ж як знав-

Гак там на стелі міцнючий такий...
З горя повіситись- шлях не важкий.
Виліз, та чує- "мур-мур" у кутку.
Глянув- картину побачив таку-

Он на підлозі сидить кошеня.
Там воно... пісяє... кожного дня...
..... ..... ..... .....

Знаєм "гаранта" одного тепер,
Що від яйця якось мало не вмер.
Зведений згодом народом на пси,
Втік, загубивши червоні труси.

А на трусах тих коричневі плями...
Так і пішов... до чортячої мами...
То ж перед тим, як добряче злякатись,
Може, сходи з кошеням... прогулятись?


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491066
рубрика: Байка
дата поступления 08.04.2014
автор: Сокольник

Балакучі хомяки ( така собі цікава байка )

У одній країні милій-
Здогадайся сам, якій-
На прилавках раз з"явились
Балакучі хом"яки...
Та такі ж іще драйвові-
Що не скажеш, наче в сні-
Все незмінно, слово в слово,
Переказують мені...
Невідомо, як це стало,
Що слова у хом"яків
Трансформуючись, міняли
Те, що ти сказать хотів.
Якось дивно відтворилось-
З чиїсь легкої руки
Мова хазяїв змінилась
В виконанні хом"яків.
Згодом- хочеш, чи не хочеш,
А- скачи вже, бісів враже!-
Хом"яки собі белькочуть
Не своє, сусідське кажуть.
А під ту сусідську мову,
Що її не чуєш суть,
Інші тихо-хом"яково
Все несуть, несуть, несуть...
Не помітили, як сало,
Неприховане на горе,
Під шумок перетягали
До сусідів у комору.
Поки гнати їх на весну
Роздивилися, нажаль,
З балачками перенесли
До сусідів весь врожай.
Врешті-решт, як роздивились,
Почали до біса гнати-
Повтікали до сусідів,
Ще й грозяться покусати.
..... ..... ..... .....
То ж до того, як ви спати
Полягаєте на лавку,
Перш сходіть порозглядати,
Що з"явилось на прилавку.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490170
рубрика: Байка
дата поступления 04.04.2014
автор: Сокольник

Цей тихий вечір обійняв… хмарину!
Вона, як жінка, стерпла від обіймів,
така жива, така палка, нестримна,
розплакалась від щастя…
Чуєш, гримнув

десь грім далекий, блискавка зійшла
у запалі небесного кохання…
І хмарка падає дощем… така імла
прекрасна, ніжна, тиха й безталанна…

Чи є від тої пристрасті хоч слід,
на березі хвилястого узлісся?
З лісів заплаканих так м’яко, наче кіт,
туман ступає, гладить мокре листя.

Довірся небу! З чорної пітьми.
з гіркої і вологої задухи
дощ народився!Хочеш? Ось, візьми
краплину в руки – про любов послухай!

06.2008

Цей чоловік присів у електричці
тут, біля мене. Не казав ні слова.
Спокійний і засмаглий, темнолиций.
Коротка стрижка. Густо чорні брови.

Йому розмов дорогою не треба.
Присів. Проїхав. Мовчки тихо вийшов.
Звичайний, як уся земля і небо.
А ти про нього написала вірші.


06.2008

Сплелися змії у тугий клубок.
І не ворушаться, бо холодно тим зміям.
Лежить чорнезне кодло тих думок,
які я думати у відчаї посміла.

Був довгий шлях. Я їх везла сюди –
у дивний світ самотності німої.
А тут – так людно. Люди – між людьми,
і всі – самотні! Зимно!
Я спиною
холодночорною
вбираю блиск очей,
і балачки сторукі, стоязикі.
Крізь чорне скло тонованих людей –
повзу – та хто б зігрітися покликав?

Тоді я вибухнула – в ніч!
Висока ватра,
крізь чорні жала
гнала кров у жилах!
Зміїна шкіра
впала,
як прокляття.
І світ засяяв.
Бо сама – змінилась.

06.2008

Руді десантники, хоробрі гарбузи,
розсілися, немов вони – тузи,
з усіх городів – у подвір’я і двори
за тихої осінньої пори.

І щирять пики – радісні, руді
(засмага їхня – сонечком налита!)
З’їдять їх люди – стануть молоді,
щасливі будуть до нового літа!

2008

«Made in Ukraine»

1.
Чому двоїтись стала Рута Вітер?
«Made in Ukraine» співав «Зелене жито»

Краса дівоча – ніжна і чудова,
відьмацькі очі, пісня чорноброва.

Тремтить душа, немов зіниця свічки –
Лиш не загинь, дівчино невеличка!
( не впади)

2
Таку подвійність навіває дим,
він дихає мені в лице зі сцени.

Як страшно й добре
бути молодим
Ох, як це боляче,
як гарно і даремно


3
Птахо сизокрила,
не кохай так біло,
не чаруйся світом
журавлиних слів

Той скрипаль не знає
сонячного раю
туги золотої –
не тобі цей спів…


***

Тобі
не доведеться
постаріти.
Бо ти –
весна і
розкіш літа!
Бо ти –
навічно –
Рута Вітер!


06.2008

Густі і прозорі меди
наливає осінь
в цілющі
і справжні такі
сповідальні часи.
Розкрилося небо.
Дерева пішли на прощу...
Себе віднайди,
у землі попросивши сил.
Бо тут, на землі,
починається навіть небо
і правди гіркої
медові осінні річки.
Шукаючи світло -
згаси невситиме еґо,
в медові часи -
переплав
у медові свічки...

2008

черкни мені вересню кріпості білим пером
пером золотим не питаючи в осені дозволу
рятуй від безсилля недосвітів кінськими дозами
бреши що(б) зі сходу смертельних надій не привозили
на мій забинтований лжеперемир’ям перон

черкни мені вересню залпами по глухоті
і димом зайди під повіки як чиниш для вибраних
хай в’їдливі сумніви у макрокосмос не вибродять
хай серце прийме тимчасово до себе їх – вибраком
хай думка затерпне й не вибухне до холодів

Пошерхли соняхи коричневими снами,
сумує в небі сивий чуб хмарин.
Прожовклими і висохлими днями
край вітру ми шукаємо причин –

чому у вирій плине тепле літо,
чому нема у неба більше сил?
Маленьке сонце вивчилось ходити –
і постарів блакитний небосхил.


2008

Пародія

Кіт пішов. І не просить їсти.
І кімната уже не та.
І в його улюбленім кріслі,
як у серці моїм, – пустота.

Обступили, напевне, киці,
тож емоції – через край!
Кіт сусідський дістав по пиці,
дико нявкнувши «Прощавай!»

Не сховати любов за грати,
хоч котяча – а все ж любов.
Кіт не міг перед нею встояти.
Кіт пішов, кіт пішов, кіт пішов…

Тепла шерсть зігрівала долоні –
скільки ж ніжності і тепла!
А тепер – тільки біль у скронях:
де ж та киця його завела?

Я вже знаю, що далі буде:
серенади такі гучні,
ми живем у котячих Бермудах,
тож сусідам – всю ніч пісні!

Час не йде, а летить на конях.
Скоро буде котячий рай!
Кошеняток смугасто-чорних –
вибирай собі, вибирай!

19.09.2014

Чи ж ми одну війну пережили?
Чи мало крові пролили за всю історію?
Чи один раз нас друзі продали?
Чи за свободу вмерти не готові ми?
Чи ж не бороли ми в собі раба,
Йдучи на смерть, щоб тільки не схилятися,
Чи ж не триває наша боротьба,
Щоб на своїй землі собою зоставатися?
Нащадки сильних, сонячних богів,
Ми – діти світла, арії, титани –
Переживем сезон «градових» злив,
І дати відсіч сил нам завжди стане!
Нас бережуть і руни, і Христос,
За нас – усе, що зветься справедливість!
Нас не поглине відчай і хаос,
Ми не чекаєм на ворожу милість!
Ми – не раби. Тож гавкай, ниций пес!
До вовка шавка кидатися може,
От тільки вища воля у небес:
Вовк не впаде! Вкраїна – переможе!

Завжди пишаюсь тим, що українка!
Що на прекрасній цій зросла землі,
Де мова ллється, наче гра сопілки
А як же на весні тут щебечуть солов’ї

Я в ці краї закохана з дитинства
У росяні ранкові спориші
У цвіт калини в мами на причілку,
Що до сих пір живе в моїй душі

В ті мальви під вікном, такі рожеві,
Що ранками всміхалися мені
І ті дівочі мрії і надії,
Які приходили до мене у вісні.

А та розкіш кольорів багряно-жовтих,
Що килимом стелилася до ніг,
І відчуття ті, радісного щему,
Коли переступала батьківський поріг

Ти, Україно, найгарніша в світі!
Тобою дихаю, тобою я живу
І поки серце в грудях моїх б’ється
Молитимусь за доленьку твою!

20 травня 2014 р.

ПЕРЕД ЧИСТИМ АРКУШЕМ

Мене – нема ще. Ані слів, ні зору –
Нічого. Лиш… сумління ломота…
Є зав'язь думки, місячно-прозора.
Чуття пульсують, серце виліта.

Цей аркуш п'ятитисячний – як перший.
Стосотий біль, як вперше, проживу.
Спішать слова, голодні і не пещені.
Вони – ще безлад. Їх… ніяк не звуть.

І слів нема. Та є чуття! І тільки.
Колючі та уперті, мов… з ялин.
Нема мене, ні думки й рими-втіхи.
Лиш зав'язь-загадка. І біло-чистий лист.

Одна Гієна- "Круть і верть",
Підліш трусливого шакала,
"Свята та божа", ніби смерть,
Над тілом Лева завивала-

О горе, горе! Як болить!-
Не прислухАлись! Я ж казала-
Не можна спротиву чинить-
От бачите, що з Левом стало?

Сидів би тихо у кущах-
Не огризався на мисливців,
Все б тамував у серці страх-
Не згинув би. Живим лишився.

У зоопарку б тихо жив,
Поміж гієн й бридких шакалів.
Всім посміховиськом служив,
І пальці в нього всі б тикАли!..

З бридкої пащі линув гній,
Коли Гієна завивала.
Заслухалась на власний вий...
І тіло Лева розтерзала.
... ... ... ...
Коли країна у вогні-
Не слухай підлих "пацифістів".
Борись на смерть. Скажи їм- НІ!!!
Не слухай іх продажну пісню.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485551
рубрика: Байка
дата поступления 13.03.2014
автор: Сокольник

сіяли солдатами
поміж лободи
перший рік був латаним
другий був худим
а на третій ніч зійшла
костомаха-ніч
намолола борошна
витопила піч
піч вогнями гавкала
кашляла на піл
роздирала гаками
дух порожніх сіл
і зійшли солдатики
замість лободи
зрощені не знати ким
темні як один
лобода у засіках
в язиках кукіль –
луб’яні івасики
родом нівідкіль

Чи ми дорослі, чи маленькі, -
Є дві опори у житті:
Коханий тато, люба ненька...
Вони для нас - немов святі.

Матусям лагідним багато
Віршів присвячено, пісень...
А нині нам кого вітати?
Це ж татусів святковий день.

Немає кращої науки,
Ніж тата приклад повсякчас.
Його любов і сильні руки
До неба підіймають нас.

Не довго іноді до лиха,
Що може діток збити з ніг...
Суворість батька - то не примха -
Від хибних кроків оберіг

Якщо ж біда, не дай нам Боже,
Він гідно прийме виклик цей,
І захистити батько зможе
Вітчизну, матір і дітей.

Отож несіть не тільки в свято
Йому любов, тепло своє
І Богу дякуйте за тата,
Бо не у кожного він є.

І тільки біль породжує насправді
ту істину, те світло, те знання,
з якими ти збагнеш
Господню правду
і радість волі...
Долю – навмання
уже не пустиш
попасом,
у дебри.
Ти маєш сонце!
Сонце ж – у тобі!
Мій Боже, Господи
мій милостивий,
добрий!

Дай з болю
вирости –
у неба
голубінь!

13.09.2014

Вовку боятися - в Крим не ходить, -
Ствердно при цьому кивне ваххабіт.
Страхополохів не терпить доба,
Вовку боятись - не йти на Донбас.

Ствердно кивнуть і прибалт і абхаз -
Вовка з обіймами братніми пхавсь,
Тільки шкода - не оцінений він...
Вовка краї обіймає нові.

Скільки тебе не годуй, Вальдемар
Ти на чужий заглядаєш димар,
Час би тобі вгамувать апетит, -
Пане, бери черевик на патик.

Знову вдягнеш ти каптанець багатий,
Тільки з проріхи посиплеться вата.
Марно ти в шкурі овечій приходиш -
Матимеш, Вовче, на дупу пригоди.

Вовку терпіти - у Крим не ходить, -
Хай до Аллаха кричить ваххабіт,
Знищить нахабство сучасна доба,
Вовку терпіти - не йти на Донбас.

Ледве чутними тихими кроками
Обережними хвилями-рухами
Крізь тумани з ярами і хащами
Хтось шукає померлу весну
Відміряє невдачі уроками
Вибухає вселенськими звуками
І розкручений думами-пращами
Повертається знов у війну

де скривавлені зоряні обрії
закодовані брехні і помисли
між своїми ховаються недруги
і лунає кирпатої сміх
де при владі безликі не обрані
і панують над явою домисли
де торгують уроздріб вже мертвими
хто раніше подумати міг

14.09.2014

Мов козак, упевнено і хвацько
Бився, хоч мав двадцять юних літ…
В муках ти помер під Іловайськом.
Клята куля вцілила в живіт.

Жити б міг, кохати і творити
У любові й вірності сім’ю.
Не судилось… Мов метеорити,
Падають солдати у бою.

Ти – на фронт, бо відібрали хату
В друга, що на східнім рубежі…
Вся в сльозах, враз посивіла мати.
У скорботі – рідні і чужі.

Ти – один із сотні, що не згасла,
Хоч у лютій битві полягла.
Знову – Крути. Знову – давні гасла
Про свободу й смерть. Сумні діла…


Вересень 2014

А свято буде? Звісно, буде…
на цій згорьованій землі –
єдиний Бог нас не забуде,
слов’янські духи теж не злі.

Та тільки люди – вовкодави.
Оті, що грають Руський Мір
у ненаписаній виставі
в кривавім світлі фрезо-зір,

в угарі п’яної свободи,
коли дозволено усе,
коли АКа шукає згоди,
а не знайшовши, чергу шле.

Закінчать демони гулянки –
з вуалі диму і вогню
устануть людяні світанки
і правда часу в стилі «ню».

І свято буде! Перебуде
скорбота болю, ниці лик.
Спаде з очей мошва облуди,
а ще корона із владик.

13.09.2014

Проспекти, парки та алеї,
Бульвари, сквери і мости –
То місто юності моєї,
Йому повік не відцвісти.

Приходять в сон із днів минулих,
Мов знову все – тепер і тут,
І гуртожиток, наче вулик,
І наш гірничий інститут.

Тримаю в серці контрамарку
Як ностальгічний сувенір:
До Севастопольського парку
На дискотеку в літній двір.

У дорогі приємні миті
Стежинка пам’яті веде.
Такого, як тоді в «Орбіті»,
Нема морозива ніде…

Вагончик першого трамваю
За три копійки довезе.
Тривог і сумнівів немає,
І ще попереду усе:

Обновки модні - на Озерці,
Ііз лекцій втеча - до «Сачка»…
Ношу ці спогади у серці,
Що й досі зустрічі чека.

Переживу печалі й біди,
Із ними всяк не раз боровсь, –
І на побачення приїду
У місто мрій - Дніпропетровськ.

Роки – мов коні норовисті,
Не зупинити їх ніяк.
А сама тут, у цьому місті
Лишилась молодість моя.

Не зможу я її забрати,
Як нездійсненних давніх мрій…
Дніпропетровську, друже, брате,
Візьми собі і не старій!

Коли потокам сліз немає краю,
І біль душі помножився стократ,
Іще я про одне Тебе благаю:
Не дай нам, Боже, звикнути до втрат.

В нерівній битві правди проти кривди
Щодня у вічність воїни ідуть.
Нехай болить за кожним, як за рідним,
Відгукується серце на біду.

Не дай від болю нам закам'яніти,
Аби, пройшовши нетрями пітьми,
Ми, чуйні і вразливі, наче діти,
І далі залишалися людьми!

Яке страшне оце спекотне літо
Для всіх родин, в які прийшли гроби.
Та кукситься вгорі псевдоеліта,
Бо - бузина, а бачиться - дуби.

І зраджують вони у нашій Раді,
Бо їхні діти десь, не на війні.
Цвіте їх бізнес, а усій громаді -
Повістки, похоронки льодяні.

Є вірус у народу від майдану.
Повернуться всі воїни з війни -
Із Ради весь бур,ян, неначе з лану,
Навіки вирвуть, виполють вони.

І прийде мир і спокій в Україну,
Бо щеплення війною всі пройшли.
І мова, вже не наймичка, єдина,
В країні рідній вийде з кабали.

І розцвіте від миру всім багата
Згорьована, відроджена земля.
Народиться майбутнє в кожній хаті
І українцем буде, не хохлям.
05.08.14

Ми з вами різні:
Нам поряд тісно, -
Небесне дійство
Увись гука.

Розмови кислі
На землю тиснуть
Дощем без мислі -
Одна вода.

05.09.2014

Мене для цього світу вже нема -
Я вигоріла, вицвіла, німа...
Несуть мене - спустошену, розп`яту,
З "двохсотим вантажем" у кожну хату...
Душа моя - ранима, безборонна-
Відлунює в усіх церковних дзвонах...
Над ними дух Спасителя витає...
Для інших же нема мене.
Немає.

У донецьких степах випадково
Заблукали десантники Пскова.
Отаке "западло".
Їх аж десять було -
Заблукалих десантників Пскова.

А на Леніна площі в Донецьку
Чути мову ямало-ненецьку.
Українську Донецьк
Не хотів - хай їй грець!
Краще вчити ямало-ненецьку.

Збудували французи "Містралі" -
Та замовники їх не дістали.
Каже Олланд: "Та ну!
Не віддам на війну.
Знадобляться удома "Містралі"."

В Україні на Чорному морі
Починають навчання військові.
Їх злякався Шойгу.
Мо', втече у тайгу?
Спільні з НАТО навчання військові.


07.09.14

А десь є місце на землі, де тиша миру
і бог війни зарив у схов свою сокиру.
Там скачуть коні у степах, ковильно-сонних.
В душі немає почуттів, лілово-чорних.
І не шукають ворогів, бо їх так мало,
що пальців на одній руці і то би стало.
А у героїв без борні ржавіє зброя,
і височіє у віках антична Троя.
А десь є місце на землі(чи серце мріє?),
де ходить янгол між людей і згоду сіє…

06/09/2014

Дві яви, немов паралельні світи.
У першому – пиво, робота, кохання…
А з іншого цинкові їдуть гроби,
заховані решти земного страждання.

У першому – миру комп'ютерна гра.
Кому пощастило – тим бонуси долі.
У іншому світі бракує добра,
зате досхочу є лихої сваволі.

У першому – тиша із сонячних днів
і небо бездонне як зоряна мрія.
У іншому – лики пекельних вогнів.
І кулі убивчі – буденна подія.

Дві яви, два боки одного життя,
міняють уяву про вартісні суті.
Неначе людина – небесне дитя,
а Божі завіти безбожно забуті…

05.09.2014

у наметі до жил просяклому солонавим літнім дощем
і з пропаленою полярною зіркою на пакунку із кровоспинними
тих яких бракувало й бракує та потрібно іще і ще
сплять медбрати обіпершись одне до одного спинами
сон не йде до них якось був один але вчора в окопі щез

дві вантажні з важкими та ношами_півтора_ на убитих _трьох
не відправлено
розпеклася дорога до червоного і сичить пунктирами
скоро досвіт проріжеться гострим зубом крізь пилюжне її нутро
сорок чорних тополь санітарці із ночі здадуться мирними
а хвилин за десять вона знову бинтами замовлятиме кров

прийде лікар що звик до попелу і до мідної ковили
знов проситиме не кричати до сходу аби сонце не витекло
скаже « глянь за обрій десь там наосліп до раю хлопчика повели»
і розділить замість сніданку останнє у цьому році літепло
і на хвилю посивіє поглядом адже довше нема коли

Я не жінка тобі і не мати,
І не рідна сестра чи дочка,
Та молюся за тебе, солдате,
При запалених в серці свічках.

Кожне слово розтопленим воском
Розтікається, душу пече
І до тебе летить відголоском,
Оберегом, щитом і плащем.

Ой, тяжка нам судилась година,
Чашу болю п’ємо не одну…
Ти тепер – моя рідна людина,
Бо й за мене пішов на війну.

Одягнув маскувальне зелене,
У минуле нема вороття.
За моїх діточок і за мене
Ти готовий віддати життя.

Що я можу натомість віддати,
Щоб відчув - ми і справді рідня?
Як сестра, як дружина, як мати
Я за тебе молюся щодня.