Крізь віки любов до вишиванки
Українці пронесли і зберегли.
Ромби, кола, лінії, меандри...-
Візерунків тисячі на різнім тлі.

Часто вишивали мак, калину.
Щоб було багатство, щастя і краса.
Процвітання роду й України,
Чистота духовна, вічності роса.

Дуб могутній, соняшник квітучий...
Оберіг від лиха, горя і біди.
Щоб не сунулись на долі тучі.
Навесні, щоб квітли рясно, мов сади.

Символом незламності вважають
Вишиванку у воєнний нині час.
Дух непереможний в ній вражає,
Прагнення до волі, сила, єдність мас.

Не зламали заборони і тенета,
Не зазнала від репресій руйнування.
Мова - дивосвіт, духовності планета.
Зберегла традиції і сподівання.

Упродовж віків творили мову нашу.
В ній є таємнича сила і безсмертя.
Милозвучна, чарі́вна, для нас - найкраща
З досвіду, культури й слави в ній осердя.

Найкоштовніше надбання - рідна мова,
Бо як мати в кожного, як Батьківщина.
Передасть нащадкам мудрість в кожнім слові.
Для народу українського - єдина.

Як добре, що у ці часи
Чути поетів голоси,
Як добре, що у них є дар
Покласти слово на вівтар.

На жаль словом не змінити
Нам державного діяча,
Римою не зупинити
Загарбника та палача.

Тож не потрібно мовчати –
Свою правду кажіть всюди,
Щоб цю правду могли знати
На всім світі наші люди.

Можливо, слово не спасе
Від того, що непокоїть,
Не передасть жахливе все,
Але, може, заспокоїть?..

Тому, поети, не мовчіть –
Римуйте думи у слова,
Про Україну розкажіть,
Бо ще Поезія жива!

09.10.2023.

Я нічого не боюся,
Бо рука в руці татуся,
Він мене обороняє -
Україну захищає.

Я нікого не боюся,
Я до татечка горнуся
І кажу йому тихенько:
"Я доросла, не маленька,
Ще чекатиму на тебе,
Україні поміч треба.

Так пишаюся тобою:
За широкою спиною
Наша люба і єдина
Рідна Неня-Україна."

Я ніколи не боюся,
Лиш за татечка молюся...

Ліс густий, як чорна хмара,
Тут є дерева та кущі,
Тут роздолля для мольфара
Буде більше ніж у селі.

Сонце променями грає,
Сонце в лісі мало сяє,
Ліс шумить, як Чорне море, -
Батько фауни і флори.

Ще буває в лісі тиша,
Що не чути навіть мишу,
В лісі добре заспівати,
Любу ноту можна взяти.

В лісі можна відпочити,
Погуляти, походити…
І пірнути з головою,
Милуватися красою.

Ліс - це диво, наша краса
І тут завжди є чудеса.
Нема над лісом короля,
Бо ліс – народна є земля.

02.10.2023.

Чаєчки безголосі
Вервицями на пляжі.
Нишком підкралась осінь
В берцях і камуфляжі.
На деревце-сирітку
Сіру, тонку ряднинку -
Вдягнуто павутинку,
Мов маскувальну сітку.
Спалені городища
Вітер баский розвіє.
Тліють на попелищах
Марні чиїсь надії.
Десь, на крихкому денці
Розпачу і скорботи
Гріє змарніле серце
Сонячна позолота.

Вересень 2023 р.

В-іками невмируща мова,

М-оя вкраїнська серцем мовить.
О-крилена і животворна.
Є-лей тече у кожнім слові.
Ї-ї душа глибинно-щедра

М-ережить пісню, ніби щебет.
О-здоблює та інкрустує.
В-олодарка життя крокує.
И(І) сонячне проміння диску

С-ягає думкою і змістом,
О-азисом квітчастим в полі.
Н-езламна, бо дана їй воля.
Я-скрава, милозвучна, мирна.
Ч-асописів овид обширний.
Н-ащадкам спадок, мудрість цінна,
А-би лиш берегли цю силу.
О-мріяну, живу, стокрилу.

П-ривабливу і перспективну.
Р-ясну врочисту, експресивну...
А все це - сонячна оправа
В-иблискує, іскрить, як ватра.
А- журність мови вчити варто.

України моєї стражденна земля
У сльозах захлиналась до болю.
Охопила й сучасна без тями імла,
Посягає на воленьку-волю.

Без землі ми ніхто - осліплі манкурти.
Стогін чути від рук недбайливих.
Східна душить війна, гудуть вітру сурми.
Кров гаряча тече, ніби злива.

А байдужість, байдужість точе іржею.
До прозріння тягнися, до світла.
Захищай! Дорожи, народе, землею -
Це душа українська довічна.


2020 р.

Невловимо проминає час,
безупинно тіні наші довші
і тому, що дні усе коротші
і, що осінь доганяє нас.
А пора би кулею летіти,
поки не очухався ізгой,
поки захищає наше літо
український воїн і герой,
поки є надія і на Бога,
і на остаточну перемогу,
поки не настали холоди,
і немає іншої дороги
до кінця агонії орди,
поки є коріння мого роду,
поки не прийме моя земля
іродове плем’я москаля,
поки зазіхає на свободу
мого волелюбного народу
всюдисуща гадина кремля.

08.2023

Р-ідну мову передай нащадкам
І цінуй цю роду Берегиню.
Д-обре слово - через річку кладка
Н-аша сила, талісман людині.
А забути її - грішна доля.

М-ова рідна українська - втішить,
О-криляє і веде до волі.
В-чить єднанню. З нею - щасливіший.
А любов до неї - то молитва.

Н-айщиріша, що іде із серця,
А душа її здобута в битвах.
Ш-лях до неї з рідного джерельця.

С-карб безцінний: дума, пісня линуть.
К-ращої немає в світі мови,
А яка ж вона барвиста нині -
Р-айдугою сяє кожне слово.
Б-ережи її - наш скарб пречистий.

Гуляю, мов в садах Семіраміди,
Бо ж навкруги серпнева благодать:
Чарівність сонця із відтінком міді,
Червоні в глянці яблука горять.

Гуляю, мов в садах Семіраміди...
У захваті від літньої пори.
Хмарки у небі - білії лебідки
Несуть на крилах Божії дари.

Гуляю, мов в садах Семіраміди...
Душі і серцю любий рідний край.
Як хочеться, щоб відступили біди,
І вічно був цей український рай.

Крŏзь душі, крŏзь віру, крŏзь правду святу**
колишуться мрії, як ліс на вітру!
З нас предки глядять на сучасне село
і думають нами, щоб щастя жило!

Цим Світом дани –
і Миром дани –
Господом Богом дани Богдани!
Цим Світом дани –
і Миром дани –
і Господом Богом дани Богдани!

З прадавніх часів – од Ритні́в до Грині́в –
освячено шлях золотих Богдані́в!
Йшло вірне козацтво з Русі – в Білорусь,
боронячи правду дідів і матусь!

Ми, діти твої, богдану́вські струмки!
Нас хвилі несуть у Дніпро надстрімкий!
Пŏшли же нам, Боже, на кожен наш час –
Покрову, Рŏздво, Паску, Трŏйцÿ і Спас!

Цим Світом дани –
і Миром дани –
Господом Богом дани Богдани!
Цим Світом дани –
і Миром дани –
і Господом Богом дани Богдани!

16 травня 2013 р., Київ

––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––
* https://uk.wikipedia.org/wiki/Богдани_(Вишгородський_район)
** Літерами ŏ та ÿ представлено місцевий діалект

Бринить джерельною водою мова,
Бо чисті животворні слів краплини.
Не зраджуйте духовній цій основі,
Вона бере початок із родини.

З дитячої колиски, з пісні мами,
Із батьківської мудрої науки.
В ній волелюбного народу тяма,
І гідність, що пройшла крізь лихо й муки.

У душу нації хай ллється мова -
Велична, неповторна, серцю рідна.
То ж бережіть те джерело з любов'ю,
Єднайтесь словом українським плідно.

На вірність присягнути Україні -
Потреба сьогодення повсякчас.
Рентгеном, що просвічує людину
Є совісті й сумління чистий глас.

На вірність присягнути Україні,
Щоби зміцнити український дух,
Щоб зберегти вкраїнськую родину
І нації вогонь, щоб не потух.

На вірність присягнути Україні,
Стражденній мові, пісні бойовій,
Небесній сотні і героям нині,
Що захищають честь від ворогів.

На вірність присягнути Україні
Спроможний у бутті лиш той народ,
В якого в серці є любов нетлінна
До Батьківщини й пресвятих свобод.

2019 р.

Ти з козацького мудрого роду,
Твій початок - це Київська Русь.
Понад тисяча років народу.
Україно, тобою горджусь.

Кров тече патріотів у жилах.
Не погасне незламності дух.
З діда-прадіда в кожного сила,
Не страшна нам ворожість задух.

Визнання світової спільноти
Окриляє нашу Державність.
Єдність нам допоможе збороти
Агресивність і безпідставність.

Московитські поляжуть нездари.
Сенсу в їхній немає брехні.
Не одержать землі ні гектара,
Переможе Вкраїна в борні.

Жовтії голівки тягнуться до сонця,
В зеленавім листі соняшнику цвіт.
Вітер пустотливий розпустив долоньці,
З неба поглядає промінців софіт.

Золото пелюсток - українська щедрість
Тепла і привітна - отаку приймай.
Додає співучість їй пташиний щебет,
Працьовиті люди і природа-маг.

Хоч дощі буяють, благодатне сонце.
Символ Батьківщини із міцним стеблом.
Під покровом неба дозріває сонях.
Геліант-Кліпія з українським тлом.

2019 р.

А я обожнюю красу небесну,
Б-лакитні кольори і білі хмари.
В-еселку, дощ, його вологі фрески.
Г-абу зими, долини у туманах.
Ґ-аздиню осінь, у багрянці листя.
Д-ари землі - пшеницю й стигле жито.
Е-дем лісів, калинове намисто
Є-лей пахучий, груші соковиті.
Ж-агу в гаях пісенну солов*їну.
З-орю ранкову, зорепад серпневий.
Й -(І) вечір тихий, крила лебедині.
І сонця кулю в небі перкалевім.
Ї-жаченят у травах; смак зернини.
Й-мовірність урожаю у майбутнім.
К-расу лугів, шовкові пасовища.
Л-аванди море, зелень м*яти-рути.
М-агічну ночі загадковість, вітру свищик.
Н-ад плесом річки журавлину пісню.
О-рнаменти садів, кущі порічок.
П-речисті роси, гори живописні.
Р-івнини, схили, верб зелених стрічки.
С-вітанки з першим сяйвом променистим,
Т-анок бджолиних крилець і гудіння.
У-щелини, метеликів барвистість.
Ф-асет ставків, тополі шелестіння.
Х-вилястий Дніпр могутній, Чорне море.
Ц-икади спів дзвінкий, хрущів вишневих.
Ч-агарники тернові і простори.
Ш-ипи троянд, конвалії травневі.
Щ-едроти осені. Іти стернею.
Ь -
Ю-рбу зірок вночі золотоперих -
Я Україну всю люблю душею.

Ой співають козаченьки
Пісню невеселу.
Наповзла короста чорна
В міста наші й села.

Нашу землю всю нівечать
Мерзеннії свині.
Тож скоріше вже прогнати
Ми їх всих повинні.

Що б ота геть вся вражина
П'яти накивала,
Візьмем в руки міцну зброю,
Що нам ненька да'ла.

Згуртувались миттю хлопці
Вищого г'атунку.
Щоб країну вборонити,
Дати порятунку.

Вірим, як один всі дружно
В нашу перемогу.
Допоможем козаченькам,
Моємо ж бо змогу.

09.05.2023 р.

Дощ іде так рясно, рясно
Другий день підряд.
Весь час моли'мося богу,
Що б не влетів снаряд.

І що б наші козеченькі
Здоровенькі всі були.
Розгромивши ж ворогів,
Перемогу й здобули.

Ми їм всі тут допоможем,
Бо без того аж ніяк.
Не цураймося усьо'го,
Що б не вийшло аби як.

Без народної підтримки
Важко буде війську,
Поваливши розтоптати
Навалу ту російську.

То ж бо всі і де, хто може
Взя'лися до діла.
Як би в ці часи нелегкі
Доля нас не била.

Як така народу сила
Війську допоможе,
То ніяка вже зараза
Нас не переможе!

26.03.2023 р.

Кида'ймо всю роботу
І йдемо' до ві'йська.
Щоб зари'ти у болоті
Ту свиню не свійську.

Бо як тільки її раним,
Вона й заволає.
І не буде нам спок'ою
Вже у ріднім краї.

Хай вона уся там згине,
Смердіть уже не буде.
І тоді у мирі вільно
Дихать зможуть люди.

16.03.2023 р.

І ми давно уже не ті
Й струя уже ніяка.
Стою я тихо в самоті.
Десь гавкає собака.

Кидаю, ма'буть я вже пить
Триклятий самогон.
І дістаю із шафи вмить
Гвинтівку та патрон.

Піду Вітчизну захищать
Від руської навали.
Ой буду я у них стрілять.
Вже суки ті дістали.

Хоч руки трішечки тримтять,
Гвинтівку ж заряджаю.
То не стакан пустий тримать.
Курок я натискаю.

І полетіли кулі вмить
Назустріч сраним мокшам.
Повинен був це я зробить
За Україну. Ось вам!

30.06.2022 р.

Де води потік стрімкий,
Верби під горою
Стояв козак молодий
З дівчиной стрункою.

Пригорнув її до себе,
Птаха спів там лине.
Не хотів казать, а треба
Про лиху годину.

Вже набігли хмари в небі,
Вітер теж підійнявся.
Як же так сказать далебі,
Плач, щоб не здійнявся.

А вона ж моя миленька,
Сердцем відчуває.
Що дорога далеченька
Десь мене чекає.

Та я все таки наважусь,
Серце стисло миттю.
Закололо, не поскаржусь.
Бо ще треба жити.

То ж рішуче я сказав
Вже своїй миленькій:
Йду долати ворогів,
Ти чекай серденько!

Ідемо' боротись браття,
Воювать з Пітьмою.
І нема назад вороття
Діставаймо зброю!

Підкую свого коня,
Та й зберу лаштунки.
Є кольчуга - то броня
Мо'го порятунку.

Візьму шаблю, що давно
Вже мене чекає.
Загартую. Тут горно
Полум'ям все сяє.

Не забуду взять пістоля,
Порох, з пів - горщечка
Ой не легка в мене доля.
В полі пріє гречка.

Нема часу покосити.
Дозріває й жито.
Треба Темряву здолати,
Силу, волю вжити.

Та й удача необхідна.
Куди нам без неї,
Козаків загони здібних,
З рідної оселі.

Порятунку ж потребу'є
Вся наша вкраїна.
Усе всередині вирує,
Хай Пітьма та згине!!!

03.07.2022 р.

Піймали орків в лісі,
Дали всим нагаїв.
Не будуть вже лякати
Співучих солов'їв.

Палає руський в танку,
Отримав джавелін.
Та не побачить мамку,
Бо вже у пеклі він.

У полі, в Чорнобаївці
Згорів гелікопте'р.
Ой долітались суки ці,
Нема їх відтепер.

Із острова, де змії скрізь
Давно колись плодилися.
Послали корабе'ль кудись,
І він дійшов. Здійснилося!

Вночі військові пташечки
Теж політали там.
Земля горить не трішечки,
Дісталось ворогам!

Погнали вже з Херсону
Рашисткую навалу.
Й не буде бракувати
Всім нашого запалу.

Вже долетітили дрони
До самого Джанкою.
Горять у них вагони
Не з білою мукою.

І вірю я не в самоті,
Що мокшам всім капець.
Бо є у моєму' житті
Народ наш - молодець!

Куди б ота московщина
До нас не влізла рилом.
Отримає і по зубам вона
Та вилетить із пилом.

Ще не одну сторінку
Тут хочу написать,
Маленькими куплетами
Вам настрій підіймать...

10.05.2022 - 21.03.2023 р.р.

Десь тиха українська ніч,
У нас нема такої.
Снаряд влетів у хату, в піч,
Хоч живимо ми в полі.

Летів-свистів він, та й гуло
І по ланах, по житу.
Аби всередині були,
Вважай усих вже б вбито.

Та богу дякувати, ми
Були всі у стодолі.
Я разом з жінкою, й дітьми,
Батьки допомагали кволі.

Снопи приве'зли з поля й вмить,
Зібрались їх під стріху
До купи там усі вмостить.
Хоч ніч вже, - нам на втіху.

Та не судилось те зробить.
Бо хата он палає.
Було усе, й пропало геть.
Все полум'я з'їдає.

Короста би його взяла,
Що орками керує.
Як носить ще його земля?
В душі усе верує…

О боже, милостивий наш
Допоможи, дай Україні силу.
Бо у такий нелегкий час
Ще рано нам лягать в могилу.

Ще треба змі'єві війни
Всі голови повідривати.
Зберемось з силами і він
Не зможе п'ятами понакивати.

І вийде сонце із пітьми,
Калина зацвіте біля ново'ї хати!
І Україно, будеш ти
Повітря перемоги вже вдихати!

20.06.2022 р.

Твердо спати. У го́ловах – книги.
Тяжко знати. Думки, мов кормиги!

Вивчив історію роду свойого,
мов проваливсь серед льоду тонкого!

Очі чатують. Читаю в каплиці.
Може почують майбутнього вбивці?

Звідки спливають сьогоднішні чвари? –
Звідки хозари й монголо-татари!

Я ж нагострив у минуле мешти,
у сльози архівні – доноси й арешти.

Чому Україна так сіяла й жала!
що зараз, по всьому, злиденною стала?!

Напевне, пане! тому ми бідні,
що гарні плани в Москві та Відні?

Ми своєрідні! Цуралися роду,
щоб зараз повсюдно зробить загороду?

Нам розуму мало в державних мужів –
вони відштовхнулись од книг до ножів…

Європа чекає. Свобода – це шанс!
Народ вірно робить, що ходить без вас.

Лиш вільні у всьому ми будем багаті
у кожній конкретно збудованій хаті!

І кожний історик спокійно засне,
в книжка́х про прийдешнє, врожаєм рясне.

23 грудня 1994 р., Київ

Таке сьогодення,
Немає натхнення
Щось справжнє,
Красиве зробить.

Таке сьогодення,
Немає натхнення
Дівчину вродливу
Любить.

Таке сьогодення,
Немає натхнення
Горілку холодну
Десь пить.

Таке сьогодення,
Що маю натхнення
Країну свою
Боронить.

Таке сьогодення,
Що маю натхнення
Гвинтівку на плечі
Звалить.

Таке сьогодення,
Що маю натхнення
В гармату снаряд
Зарядить.

Таке сьогодення,
Що маю натхнення
Мерзоту рашиську
Бомбить.

Таке сьогодення,
Що буду натхненно
Перемогу у Бога
Молить.

І в це сьогодення
Бажаю натхненно
У мирній країні
Нам жить!

28.02.2022 р.

Пташки пролітають і грізно
Хмари над ними висять.
Йдемо захищати Вітчизну,
Нема вже куди відступать.

Хто ж захисти'ть нашу неньку,
Рідну землю, домівку, сім'ю?
Збереже ту дитину маленьку,
Пташку дзві'нку в зеленім гаю?

Важка доля спіткала країну,
Тож йдемо ми її боронить.
Бити ворога будем без спину,
І не треба на місці сидіть.

Загартуємо шаблі козацькі
Та дістанем провірену зброю.
Наваляємо оркам ми хвацько
За мир наш, за правду і волю!

Тож єднаймось ріднесенькі нині,
Захід, схід, гуртом, усі разом,
Проженемо ми геть з України
Ту мерзенну, ту руську заразу!
26.03.2022 р.

Засмаглі сосни сохнуть, сохнуть.
Від спеки вицвілий пісок.
Їх обсипає сном глибоким
і пропікає до кісток.

Нестерпна спека, а над нею,
мов божевільні чи святі,
так легковажно над землею
лежать розстріляні хмарки.

Полісся, що з тобою стало?!
Стара чорнобильська земля…
Яка війна тобі здаля
цей смертний вирок надіслала?
Яка війна?.. Яка війна
мене від тебе відірвала?

Твої джерела і криниці
від сонця й спраги не спасуть,
бо не жива у них водиця, –
позабували їхню суть…

Там, де сумують хати білі,
й сади бур’яном поросли –
гуляють коні здичавілі,
блукають злякані бусли…

Полісся, що з тобою стало?!
Стара чорнобильська земля…
Яка війна тобі здаля
цей смертний вирок надіслала?
Яка війна?.. Яка війна
мене від тебе одірвала?..

31 жовтня 1988 р., Київ

Важке питання, бо національне.
І ти скажи кому – то не повірить.
Ти українцем є? Лише орально…
(Ти українцем є, але без віри).
А хтось ще інший – то без міри.

~ 1990 р.

Там, де стигне врожай
в українській бабусиній казці,
там, де з русла Дніпро
забігає у жилку мою,
під камінням недугів чи
в довготривалому щасті
Україну свою
я безмежно люблю.

30 березня 1997 р.

Безпо́міч наша – у чужій руці.
Немає блага правоті́ не Вкрайни.
У нас є сила при Русі кінці́
прожити й жити вічно й файно.

Не о собі співає соловей,
як жи́то жи́ттє і своє, й совітське*…

22 липня 1989 р., Богдани́–Київ

–––––––––––––––––––––––––––––––––
* у першому варіанті автора: «радянське»

Вчорашнє «Дякую» упало на асфальт
Сьогодні зранку,
Щоб стати чорнотою чорних шпальт
Ще до світанку.

Вчорашнє «Дякую». Чиїм воно було,
Що за водою
Пішло і стало на крило
Над суєтою?

Чом не злетіло, не зірвалось стрімко з уст
У синій простір?
Чом не припало до душі комусь,
Не стало гостем?

Розіпнуте на струнах чорних шпальт,
Розбите друком,
Вчорашнє слово, те, що впало на асфальт,
Чи стане звуком?

12.01.2023

Пливе душа, як той човен,
Крізь людські маси туману.
І відчуваючи весняний повінь,
Пливе в завтрашній ранок.
Тремтить лісовий масив,
Від пісні солов'я в долині.
Господь дає стільки краси
В цей вечір рожево-синій...
Біла ніч впала на плечі велетня,
Що тримає небо, після створення світу.
Я впевнений, що саме цього вересня
Мрія кожному звітує
Про його долю!..

Час змінити гнів на милість
і маніжитись весною.
Божа слава розсурмилась
над твоєю стороною.

Не дивуйся – Пасха скоро,
гусли дай своїм поетам.
Запроси мене знадвору,
напишу твого портрета.

О, королю, добрий пане,
український президенте,
веселися разом з нами,
йди під церкву на концерти!

Тут свята́ вода ще зранку
гріх фонтаново змиває.
Дай народу обіцянку
перед Богом, перед раєм.

Перед тим, як розговітись,
обіцяй не согрішити,
вчись за кожного молитись,
щоб для кожного прожити.

Гусли дай своїм поетам,
хліба дай своїм голодним.
Ми минуле розсекретим
під майбутнім святоводним.

Ми радітимемо разом,
тільки ти не схиб дороги,
перейнявшись новим часом,
свій народ веди до Бога.

5 вересня 1995 р., Київ

Хочу у люльку - Божу долоньку:
Хай колисає стомлену соньку.
Хочу у люльці заснути калачиком,
Далі прокинутись сонячним м'ячиком.
Хочу рожевих і місячних снів,
І чарівник щоби радо зустрів.
Маю до нього прохання єдине:
Хай переможе в війні Україна,
Нехай додому повернеться татко
І приголубить своє зайченятко.

Ой, росте в полі зелена цибуля,
Ой, росте в полі зелена цибуля.
В молодого юнака влучила куля,
Влучила куля.
А він лежить, бідний лежить,
А турок дивиться з вежі.
Ой, дивиться з вежі...
Світить Місяць над полем,
І молодий вітер віє з півночі.
Вмер хлопчик з тяжким болем,
Який перейшов в його очі...

Потріскує гілля, палаючи у вогні .
Заварює зілля в чавунному казані
Відунка стара - волосся, мов
Сизий дим.
Полин і кора - цілюще бува гірким.
Загрозливі тіні звиваються уночі.
Різким хихотінням лякають руді сичі.
Страшна моровиця збирає рясний врожай.
Кому там не спиться?
Ховайся або тікай!
Прозорий пергамент шкіри
В рясних візерунках рун.
Вітри продувають діри, на бантині кіт Мовчун.
Подалі від злого ока захована хижа ця,
Скаженого людововка і найманого ловця.
У хижі під кволим дахом
Чекають, що принесе
Того, хто позбувся страху,
Чи може утратив все .
Бо тільки такі сміливці, які без царя живуть,
Зі словом, твердішим криці,
Тернистий торують путь.
Когось таки та й наверне
Молитва з усіх-усюд.
- Він обраний, характерник, -
Врятований мовить люд.
О.Л.
Лютий 2023 рік

Січень. Війна.
Свіча, як сльоза – черлена…
Серце від болю вижбухує,
Дев’ятим валом – нена́висть…
Хата затаєно слухає –
Устя грає Шопена…
Сладосте незбагненна,
Вічна любовна парость…

Темне вино пролите
В зойках розлук необачних.
Тінь у Саду Гетсиманськім –
Чаша скорбот відпита…
Хто заборонить любити
В цих міріадах плачних,
В цім безголоссі крику –
Хто заборонить любити!!

Томно душі… черлено…
Тане свіча на покутті,
Вірші, з ланців розкуті –
Хочеться жить шалено!
В хаті, в зими на розпутті
Устя грає Шопена –
Вічна любові парость,
Сладосте незбагненна…

27.01.2023

Минають в тривозі і ночі, і дні.
Спустошені землі, у небі вогні…
Не віримо досі,
Що лихо це з нами.
Нена́висть та сльози, -
На жаль, так буває.

Хтось іще не награвся в війну,
Хтось життя загубив серед поля.
Дехто досі кричить: «Не піду!»
Чи за безцінь вже душу свою
Продав чорту «за мір» у неволі.

Покинуті села, згорілі міста…
Де правду шукати? Чи правди нема?
Течуть ріки крові,
Смерть ходить слідами.
А сироти, вдови –
Чому так буває?

Чи зітліла в серцях доброта?
Чи емпатія й людяність стерті?
І дітей забирає війна…
Не поможуть тим людям слова,
Хто не жив ще, а вже бачив сме́рті?

Не розрадить ніщо й не утішить
Ні вдову, ні заплакану маму.
Їм сказав би: «Буває і гірше»,
Тільки гірше уже не буває…



2014р.; 2022р.

Гей, що ж за шум стався,
Що хлопці пішли до повстанців.
Пішли наші хлопці до повстанців,
Щоб прогнати голоту з України.
Гей, лунає пісня долиною,
Лунає за горою, за рікою.
Це йдуть повстанську полки
На захист батьківщини.
Лиш почув недобру звістку,
Відразу записалися в військо.
Щоб воювати за волю рідного краю,
Пішли відразу після студентських лав,
Нас власний дух до боротьби схиляв,
Бо той хто захищає, ніколи не вмирає!!!

Ой, ростуть червоні помідори,
Ой, ростуть зелені огірки.
Найстрашніше горе,
Коли дітей хоронять батьки...

На даний час, зовсім інші стандарти -
І те що було раніше, втратило актуальність.
Але за щастя боротися варто,
Тому треба йти на крайність!..

Привіт, Пеппі довгі панчохи,
Що тримає троянду в руці.
Якби я міг передати хоч трохи
Красу твого обличчя - (в коробці
Цього повідомлення)
То ти відразу би зрозуміла,
Що кожне дзеркало криве.
І скоріше за все попросила,
Показати обличчя твоє.
І була би вдоволена.
Бо твій облік - ясніше за Сонце,
А в твоїх очах стільки перла.
Що навіть на іншому боці
Галактики, людина вмерла
Побачив тебе. Бо такої краси
Немає в жодній космічній області.
Квітнуть ромашки на твоїх нігтях,
І полум'ям горять волосся.
І сказав би кожен: "як міг ти
Не зустрітися з нею досі?..".
Її очі, немов канали в Венеції.
Її зіниці неначе байдарки,
Що пливуть по таємниці,
Шукаючи береги п'янкі.

Вкрили Дніпро грудневі криги,
І перший сніг випав на кручі.
В житті зовсім немає інтриги,
Коли Амур стрілою влучить.
Зимовий вечір. Снігопад.
Місячний ріг буцає хмари.
Проходячи центральний сад,
Юнак милою марив.
Вона і була відображенням зими,
Білосніжнє волосся, блакитні очі.
І її уста, німі,
Снилися йому кожної ночі.
Праві були поети, а він не вірив,
Що грудневі романи - найкоротші
З усіх романів... Лише небо сіре
Нагадує про неї, в зимовій тиші.
Він лише хотів тебе поцілувати,
Скажи, невже це злочин?
І закарбувати зустрічі дату,
В самому серці ночі!

Поки молодий,
Доти спритний.
А як постарієш,
Вже не бігаєш!

Це ж скільки треба мати зусиль,
Щоб знову і знову сходило Сонце?..
Скажу лише тобі,
Не приховуючи жодних емоцій.
Я настільки гарної не бачив,
Навіть не міг уявити в уяві.
Це якась космічна вдача,
Що зустрів твій облік ласкавий.
І Місячні проміння на схилах Дніпра,
Напевно хотіли відпочити в річці.
І знову виявляється, що я прав,
Що моє Щастя в цій таємниці.
Гомін, гомін по діброві,
Від мого серцебиття.
Якби я вивчив всі мови,
То не висловив свої почуття!..
І знову реве та стогне Дніпро,
І сердитий вітер завива.
Палає неземним полум'ям кров,
І відчувається, що душа жива.

Ні, не другий Єсенін,
А Володимир Миколайович Сосюра!
Своє Ім'я кров'ю написав
На Крижалях української літератури.
Лірик від Бога,
Людські душі турбував.
Невже такий талант на землі бува?..
Ви завдали нові поетичні форми,
Ваша поезія поєднання космосу
З народними піснями, і чути вдома
Вірші ваші з дитячих вуст.
Вже поїхала гордовита осінь,
На своєму баскому коні.
Груднева наречена на порозі,
Тримається за осінні долоні.
Бо не зможе сама блукати
В цьому дивному світі.
Бо немає жодної підтримки,
І ніхто з сучасних піїтів,
Не візьме її в свою інтимну лірику,
Так як брали ви, ніжно і пристрасно.
Хоча й на короткому, своєму віку...
Вже не буде світло поезії таким ясним.
Як це було при вас. Бо сьогодення
Вже не потребує вашої сили слова.
Майбутнє не зрозуміє зітхання клена,
З вашою ніжністю і любов'ю!
****
Роздвоєння в душі поета - є стихією природною,
Але коли зникає межа реальності у нього -
Він молиться, він благає спокою у бога...
Бо неможливо бути цілісною людиною
У світі спокус, коли в поет душа відкрита
До всього, що було, що є, що буде на світі.
Невже серце чорною печаткою вкрите,
І тому немає щастя в своєму житті?..
Неможливо довго бути в бою
Із самим собою.
Рано чи пізно прийде життєва криза.
І Минулим своє серце порізав,
Навмисно, щоб відчути душу свою...
*****
Ви можете не вірити поетам,
Читаючи їх вірші і поеми.
Але існує в світі прикмета,
Коли зацвітають хризантеми
То разом з ним квітне любов
В серцях людей. Маячня? Брехня?
Можливо, але після знайомств,
Повірять, відчув кохання того дня.

Рідна мати Україна,
Скільки ж років ти живеш!
Скільки всього потерпіла,
Во рогів було без меж
Всім земель наших хотілось,
Бо свої,бач,не такі.

Йдуть на нас,щоб визволяти,
А на ділі,щоб вбивати..
Наш народ їм не по силі,
Разом нас їм не здолать,
Разом мі велика сила,
Нас не вийде розламать!

Хай сидять в своїх халупах,
Бо всі зляжуть по трунах!
Скільки ж крові пролилося
Із сердець наших вояк?
Ми за них, всі молимося,
Вдячні їм,неабияк!

Наші вільні громадяни,
Йдуть туди,в без вороття..
Боронити нас хотіли,
Щоб могли спокійно спать.
Скільки ж всього натворили,
Орки, злії, як вовки?

Стільки ж років наврочили
Мук й страждань самим собі!
Хай вмирають,із не жалко,
Вони знали,на що йдуть.
Ми не любимо їх палко,
Нас вони не покладуть!

Та чого ж свого замало,
Тим скотам,що йдуть на нас?
Дивляться вони зухвало,
Корчуть різних нам гримас
В нас тут їм ніхто не радий!
Нас не треба визволять!

Залишають слід кривавий,
Взять би іх,та й розстрілять!
Хай ідуть на свої землі,
Й не чіпають більше нас,
Хай згорять в своєму Кремлі,
І щоб їх ніхто не спас!

Ми же знову заживемо,
Як колись без жили,
Рідну маму пригорнемо,
І щоб довго пожили!

2023

"Паляниця! Паляниця!
Вимовляю як годиться.
Попри відстань, попри втому
Ми приїхали додому.
Будем тата тут чекати
Й ЗСУ допомагати.
Чи потрібна вам підмога?
Зроблю все для перемоги!
Я дорослий. Я вже зможу.
Я вам гарно допоможу.
Підставлятиму плече
Коли холодно й пече!"
Усміхнувся прикордонник:
Підростає оборонник!

Заплава тиха,
подих волі.
І дума Лиха
шепоче мимоволі.
Пісня лине,
у небо порина.
Пташина гине
на ранок, вдосвіта.
Довго літала
понад тополі,
щастя шукала
в пекельному колі.
Козаченько йде,
уважно ступає,
хатину мине,
та слід залишає.
Маленький крок,
іде поволі.
За ним — пророк
і вісник долі.
Підходить до водиці
попід гілля,
а голос з криниці
йому промовля;
«Упийся досхочу,
умийся журбою
до тебе кажу —
упийся та й мною!»
Послухав хлопчина,
жебраком схилився,
карими очима
на себе задивився.
Із височенної трави
хтось спостерігає.
Кепські справи —
мавка виринає.
До його тулиться
дівчина мала,
із ним голубиться,
словами заклика:
«Не йди, Василю,
у дорогу тяжку.
Забрати осилю
тугу летку.
Тривоги покинь
на бентежне життя.
У кохання поринь,
не в гірке каяття!»
Погледів молодик
на коси біляві,
вона ж — нічичирк
про вилиці мляві.
Заходяться сміхом
вузенькі вуста.
Регоче і звіром
біжить, та втіка.
Козак умивався
водою з болота.
У глибокій втопився,
приставши до бога.