Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге вона —
Добра звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.

Та я вірю, що вистоїм, зможемо
Влаштувати їй зустріч, як слід,
Бо не пізно розбитим і зболеним
Нам радіти воскреслій весні.


22.04.2024р.

Послухай, недужий, що́ медики кажуть:
як палиш – вдихаєш отруту та сажу;
легені псуєш, тож помреш...
Паління – це треш!

Послухай, козаче! Не пий забагато,
пияцтво – не тільки добробуту втрата:
печінку псуєш, тож помреш...
Пияцтво – це треш.

Народе, послухай! Таке ніби диво:
триндіти російською – звичка шкідлива,
потомство псуєш, тож помреш...
Російська – це треш!

(2024)
ааааа

Пливе за обріями ирій
і як не тішитись, коли
у надвечір’ї чую щирі,
сумні і жалісні, – курли.

Весна вертається до мене,
заходить сонце у вікні
і теплі крила ойкумени
мене обіймуть уві сні.

А небеса засіють зорі
і поки місяць угорі
осяє ниви неозорі,
Ярило зійде на зорі.

І заквітує та калина,
що не зів’яла на війні,
і буде жити Україна,
щоб не журитися мені.

Ключами долі однієї
летять до хати на селі
у рідні гнізда журавлі
і я вертаюся до неї
осколками душі моєї,
розвіяними по землі.

03.2024

України моєї стражденна земля
У сльозах захлиналась до болю.
Охопила й сучасна без тями імла,
Посягає на воленьку-волю.

Без землі ми ніхто - осліплі манкурти.
Стогін чути від рук недбайливих.
Східна душить війна, гудуть вітру сурми.
Кров гаряча тече, ніби злива.

А байдужість, байдужість точе іржею.
До прозріння тягнися, до світла.
Захищай! Дорожи, народе, землею -
Це душа українська довічна.

Привітайте його з Днем народження,
Як вітали матуся і тато,
Привітайте його з Днем народження,
Вже немає кому вітати.
Привітайте його з Днем народження,
Як вітала раніше дівчИна,
Як отримав важке поранення,
Стала іншому гарна дружина.
Привітайте його з Днем народження,
Як вітали колеги і друзі...
Забарилися, підзабули:
Україна в журбі та тузі...
Побратимів слова підбадьорливі,
Наказове хірурга: "Живи!",
Капелановий погляд проникливий,
Хрест в долоні ... Терпи і неси...
Все згадалось у День народження,
Кому вірив, кого любив...
"Привітайте мене з Днем народження,
Я ...ніколи ще так не просив...."

Не приховати факти, знаєм ми.
Не стерлись з пам*яті ГУЛАГ і божевільні,
Концтабори, наповнені людьми, -
Там українців убивали у катівнях.

В коловороті час вперед летів.
Відродження національне наше сталось.
Добра і світла нам маяк світив.
У дев*яностих ланцюгом всі об*єднались.

Сучасність...і пролита знову кров.
Небесну Сотню на Майдані підло вбито.
Війна іде... До миру чути зов.
Вже стільки, Україно рідна, пережито!

І ось у День Соборності флешмоб.
Почавсь ланцюг єднання на мосту Патона.
І у серцях вже тисячі жалоб.
У злуці не завадить жодна перепона.

Усе життя ти жив у злі,
Ростили тебе в вакуумі,
Продався ти ненависті й брехні
І кажеш ми однакові!!!???

Ти повен гнилі й гіркоти,
Насиллям, до розливу гною,
Маєш розвагу- смерть нести
І кажеш ми брати з тобою!!!???

Ні! Ми не брати! Я не такий як ти!
Любов в мені плекали батько й мати,
Добро і милосердя в світ нести,
Моральних цінностей в житті триматись.

Як же це страшно, коли у народу
Мову віднято!
Це означає: віднято свободу,
Руки відтято,
Вкрадено землю, отруєно воду,
Хліб і повітря,
Підлого списа
в серце народу
Встромлено вістря!
Вдвічі ж страшніше, коли у народу
Вирвано згоду
На самоїдство, на знищення роду,
На несвободу!

Кажімо більше ніжних слів
Знайомим, друзям і коханим.
Нехай комусь тепліше стане
Від зливи наших почуттів.

Нехай тих слів солодкий мед
Чиюсь гірку загоїть рану.
Чи перший біль, чи то останній,
Коли б то знати наперед.

Кажімо більше ніжних слів,
Комусь всміхаймось ненароком.
То не життя людське жорстоке,
Жорстокі в нас слова черстві.

Кажімо більше ніжних слів.

З раннього. Увійшов до першої поетичної збірки «Дзеркала». – Львів: Каменяр, 1991.

у ранах і гематомах — час звузився до хвилин
тривога відміна удома не вдома — твої?
в окопах чи в покривалі блискучому наче лати
ми знову воюєм
Боже —
ми вмієм в ці ігри грати
своєї чужої волі навʼязані схеми патерни
ми
сука
кіногерої примати і діти Праматері

дзвіночки дитячих голівоньок тремтять ніби тнуть мелодію
і кача пливе понад вічністю
над кожним Сашком та Володьою
Сірожкою Анькою — нашими
голодними та холодними
колишніми одноклашками
смішними колись і модними
над рідними над нерідними — старими чи зовсім ніжними
це
Боже
погана історія —
нам
Боже
давно не смішно вже

навіщо ти катакомбами
крізь море крові та пороху
ведеш нас до свого берега
або до нового мороку
до чого ведеш?
признаєшся?
вкладаєш детальки в пазики?
доводиш?
виводиш?
граєшся? —
складаєш якісь там пазлики

ми — дивний народ в оточенні
зневірені знеохочені
у темних водах історії оплутані та обточені
усе хазяйнуєм клопочемось —
усе бʼємось як заведені
сусіди ж облизують збочено
немовби намазано медом їм

сусіди навколо — зрадники
а — наші двори —
бойовища
вже третя війна вигарцьовує —
комусь —
видовища —
а нам — підземелля сховища непевні часи та згарища
навчилися бути у пеклі й гасити пожарища
і все безкінечно боремось з ріднею фальшивою й дикою
столикою бездуховною двоязикою

так тяжко ходити в темряві
у мороку невідомості
де свічкою править тонесенька нитка свідомості
горить і тікає в безвісти
ледь жевріє тихо міниться
століттями ми виживаємо —
коли це нарешті зміниться

чи на світовім полóтнищі
в твоїм казані бездонному
народ наш дарами жертовними
священною гекатомбою
щоразу тобі приноситься
кладеться офірою щедрою
а світ закриває очі та
виспівує нашого «Щедрика»

і ти приймаєш —
Божечко —
і ти всім киваєш —
божечки
і мило їм усміхаєшся
прислужникам-сороконожечкам
береш наші діти вбитими
береш наші землі вмитими
священною кровʼю нашою
слізьми матерів підлитими

ще скільки триватиме
Божечко
ця дивна любов з гематомами
коли наш нарід приноситимуть
у жертву тобі гекатомбами
до ста вівтарів — ще трошечки —
міста наші й села димляться

куди твої янголи
Божечко
Юрко та Михасик дивляться?

зроби вже нарешті паузу
на років хоча б що триста
дай нам прорости і вирости
і трон свій посісти —

щокожній ясній родинонці
у домі своєму чистому
дай смертю своєю скінчитися
і знов прорости та вирости

у ранах страхах прокльонах —
час звузився до хвилин

ти хочеш щоб з українців
лишився лиш ти один?

(С) Тата Рівна / Tata Rivna, 2023

В болоті буднів борсаюсь надсилу,
стрибаю з купини на купину,
аби не затягло в трясовину
суцільного занепаду, в могилу
національно-братську.
Хлюпотить
багнюка піді мною й наді мною…
Не хочу складовою перегною,
хоч це й почесно вельми, послужить,
бо хочу ще пожити! Як не як,
я заслужив поваги й рівноваги
душевної – за всі боріння й змаги, –
почесних удостоївся відзнак
на маргінесах: націоналіст,
петлюрівець заклятий, самостійник…
Розхитую радянський наш відстійник,
і в цім свого життя вбачаю зміст!
І поживу! Всім недругам на зло,
вилазить буду з тихого болота
в урочний час, – така моя робота, –
щоб недругам незатишно було!

А українці - найвродливіший народ
Душею доброю, широкою, як поле,
В якому цінності людські і волі код,
Любов до матері-землі, до барвів слова.
А скільки лихоліть душа пройшла оця,
Свавілля царське і Гулаг, голодомори.
Виборювала правду, щастя від Творця,
Хоч пролилось немало з неї крові.
За Незалежність досі йде страшна війна
За рідний дім, за батька, сина, доньку, матір,
Бо Україна в кожного бійця одна.
Розірве, вірмо, ЗСУ лихий, ворожий ятір.
То ж українці - найвродливіший народ,
Що прагне миру, праці і навік свободи.
У єдності вся нація проти заброд,
Бо українець - справжній на землі господар.

Читаю книгу білої зими.
На сторінках кристали чисті льоду,
Сніжинки стелять з блиском килими,
Чекаю новорічну насолоду.

І хвойно-мандариновий коктейль
Струнких ялинок і гілчастих сосен.
І забринить в душі віолончель
Святково-ніжним духом стоголосся.

Блаженство шоколадне і зефір,
Зимові чудеса і подарунки.
І фейєрверки вирвуться в ефір,
Сюрпризи щастя від зими-чаклунки.

І перша зірка - благовіст Різдва
Засяє діамантом в небі миру,
Теплом зігріють дії і слова,
Життю я заспіваю оду щиру.

Читаю книгу білої зими,
На сторінках в красі моя країна.
Любові застелю я килими -
Зимове теплослів*я Україні.

Падолист, мов хитрий лис,
на підході до оселі.
Знає, як на повний зріст
позмагатися в дуелі
з вітром! Демонструє хист,
швидкісні накрутить хвилі.
Покружляє жовтий лист…
Втомлений, впаде безсило.

Сквер Бабаєва принишк,
бо в картинній галереї
вікна вщент, здригались стелі.
Жоден не вцілів карниз.
В «Роксолані» також скло
вибите… летіло всюди.
Під загрозою споруди.
Людям – втрати, горе, зло.

Крюківський хвилює міст…
Чи заміниться колись?
Він старенький та проблемний.
Мрії поки що даремні.
Двірнику, як завжди, клопіт
від невдячної роботи.
Загрібати треба листя.
Все, що впало – враз принишкло.
***
…Тільки й вабить жовте ложе…
Протримáтись скільки зможе?
Збережімо диво-казку???!!!
…Пензель, слово й Божа ласка.

02.10.2023

Власне, лічені хвилини –
до відльоту, до прощання.
Той, хто родом з України,
знає: пісня – то кохання!

Я кохаю, бо співаю –
як життя любити треба…
І в польоті обіймаю
українське синє небо….
У польоті обіймаю
українське синє небо.

Приспів:

Небо. Небо. Небо України!
Знову чути вечір солов’їний.
Попрощаюсь – а сльоза не тане…
Україно, серденько кохане.

Синє небо глибше океану!
Люба земле, я для тебе стану
піснею, яка зорею лине
у натхненне небо України.

Я земель багато бачу –
є людей по світу різних.
Їхні зви́чаї ніза́що
не замінять нам Вітчизни.

Зустрічання і прощання
я лишатиму для себе.
Сяє в снах мого кохання
українське синє небо…
Бо в очах мого кохання
українське синє небо!

Приспів.

Небо. Небо. Небо України!..

Крізь віки любов до вишиванки
Українці пронесли і зберегли.
Ромби, кола, лінії, меандри...-
Візерунків тисячі на різнім тлі.

Часто вишивали мак, калину.
Щоб було багатство, щастя і краса.
Процвітання роду й України,
Чистота духовна, вічності роса.

Дуб могутній, соняшник квітучий...
Оберіг від лиха, горя і біди.
Щоб не сунулись на долі тучі.
Навесні, щоб квітли рясно, мов сади.

Символом незламності вважають
Вишиванку у воєнний нині час.
Дух непереможний в ній вражає,
Прагнення до волі, сила, єдність мас.

Не зламали заборони і тенета,
Не зазнала від репресій руйнування.
Мова - дивосвіт, духовності планета.
Зберегла традиції і сподівання.

Упродовж віків творили мову нашу.
В ній є таємнича сила і безсмертя.
Милозвучна, чарі́вна, для нас - найкраща
З досвіду, культури й слави в ній осердя.

Найкоштовніше надбання - рідна мова,
Бо як мати в кожного, як Батьківщина.
Передасть нащадкам мудрість в кожнім слові.
Для народу українського - єдина.

Як добре, що у ці часи
Чути поетів голоси,
Як добре, що у них є дар
Покласти слово на вівтар.

На жаль словом не змінити
Нам державного діяча,
Римою не зупинити
Загарбника та палача.

Тож не потрібно мовчати –
Свою правду кажіть всюди,
Щоб цю правду могли знати
На всім світі наші люди.

Можливо, слово не спасе
Від того, що непокоїть,
Не передасть жахливе все,
Але, може, заспокоїть?..

Тому, поети, не мовчіть –
Римуйте думи у слова,
Про Україну розкажіть,
Бо ще Поезія жива!

09.10.2023.

Я нічого не боюся,
Бо рука в руці татуся,
Він мене обороняє -
Україну захищає.

Я нікого не боюся,
Я до татечка горнуся
І кажу йому тихенько:
"Я доросла, не маленька,
Ще чекатиму на тебе,
Україні поміч треба.

Так пишаюся тобою:
За широкою спиною
Наша люба і єдина
Рідна Неня-Україна."

Я ніколи не боюся,
Лиш за татечка молюся...

Ліс густий, як чорна хмара,
Тут є дерева та кущі,
Тут роздолля для мольфара
Буде більше ніж у селі.

Сонце променями грає,
Сонце в лісі мало сяє,
Ліс шумить, як Чорне море, -
Батько фауни і флори.

Ще буває в лісі тиша,
Що не чути навіть мишу,
В лісі добре заспівати,
Любу ноту можна взяти.

В лісі можна відпочити,
Погуляти, походити…
І пірнути з головою,
Милуватися красою.

Ліс - це диво, наша краса
І тут завжди є чудеса.
Нема над лісом короля,
Бо ліс – народна є земля.

02.10.2023.

Чаєчки безголосі
Вервицями на пляжі.
Нишком підкралась осінь
В берцях і камуфляжі.
На деревце-сирітку
Сіру, тонку ряднинку -
Вдягнуто павутинку,
Мов маскувальну сітку.
Спалені городища
Вітер баский розвіє.
Тліють на попелищах
Марні чиїсь надії.
Десь, на крихкому денці
Розпачу і скорботи
Гріє змарніле серце
Сонячна позолота.

Вересень 2023 р.

В-іками невмируща мова,

М-оя вкраїнська серцем мовить.
О-крилена і животворна.
Є-лей тече у кожнім слові.
Ї-ї душа глибинно-щедра

М-ережить пісню, ніби щебет.
О-здоблює та інкрустує.
В-олодарка життя крокує.
И(І) сонячне проміння диску

С-ягає думкою і змістом,
О-азисом квітчастим в полі.
Н-езламна, бо дана їй воля.
Я-скрава, милозвучна, мирна.
Ч-асописів овид обширний.
Н-ащадкам спадок, мудрість цінна,
А-би лиш берегли цю силу.
О-мріяну, живу, стокрилу.

П-ривабливу і перспективну.
Р-ясну врочисту, експресивну...
А все це - сонячна оправа
В-иблискує, іскрить, як ватра.
А- журність мови вчити варто.

України моєї стражденна земля
У сльозах захлиналась до болю.
Охопила й сучасна без тями імла,
Посягає на воленьку-волю.

Без землі ми ніхто - осліплі манкурти.
Стогін чути від рук недбайливих.
Східна душить війна, гудуть вітру сурми.
Кров гаряча тече, ніби злива.

А байдужість, байдужість точе іржею.
До прозріння тягнися, до світла.
Захищай! Дорожи, народе, землею -
Це душа українська довічна.


2020 р.

Невловимо проминає час,
безупинно тіні наші довші
і тому, що дні усе коротші
і, що осінь доганяє нас.
А пора би кулею летіти,
поки не очухався ізгой,
поки захищає наше літо
український воїн і герой,
поки є надія і на Бога,
і на остаточну перемогу,
поки не настали холоди,
і немає іншої дороги
до кінця агонії орди,
поки є коріння мого роду,
поки не прийме моя земля
іродове плем’я москаля,
поки зазіхає на свободу
мого волелюбного народу
всюдисуща гадина кремля.

08.2023

Р-ідну мову передай нащадкам
І цінуй цю роду Берегиню.
Д-обре слово - через річку кладка
Н-аша сила, талісман людині.
А забути її - грішна доля.

М-ова рідна українська - втішить,
О-криляє і веде до волі.
В-чить єднанню. З нею - щасливіший.
А любов до неї - то молитва.

Н-айщиріша, що іде із серця,
А душа її здобута в битвах.
Ш-лях до неї з рідного джерельця.

С-карб безцінний: дума, пісня линуть.
К-ращої немає в світі мови,
А яка ж вона барвиста нині -
Р-айдугою сяє кожне слово.
Б-ережи її - наш скарб пречистий.

Гуляю, мов в садах Семіраміди,
Бо ж навкруги серпнева благодать:
Чарівність сонця із відтінком міді,
Червоні в глянці яблука горять.

Гуляю, мов в садах Семіраміди...
У захваті від літньої пори.
Хмарки у небі - білії лебідки
Несуть на крилах Божії дари.

Гуляю, мов в садах Семіраміди...
Душі і серцю любий рідний край.
Як хочеться, щоб відступили біди,
І вічно був цей український рай.

Крŏзь душі, крŏзь віру, крŏзь правду святу**
колишуться мрії, як ліс на вітру!
З нас предки глядять на сучасне село
і думають нами, щоб щастя жило!

Цим Світом дани –
і Миром дани –
Господом Богом дани Богдани!
Цим Світом дани –
і Миром дани –
і Господом Богом дани Богдани!

З прадавніх часів – од Ритні́в до Грині́в –
освячено шлях золотих Богдані́в!
Йшло вірне козацтво з Русі – в Білорусь,
боронячи правду дідів і матусь!

Ми, діти твої, богдану́вські струмки!
Нас хвилі несуть у Дніпро надстрімкий!
Пŏшли же нам, Боже, на кожен наш час –
Покрову, Рŏздво, Паску, Трŏйцÿ і Спас!

Цим Світом дани –
і Миром дани –
Господом Богом дани Богдани!
Цим Світом дани –
і Миром дани –
і Господом Богом дани Богдани!

16 травня 2013 р., Київ

––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––
* https://uk.wikipedia.org/wiki/Богдани_(Вишгородський_район)
** Літерами ŏ та ÿ представлено місцевий діалект

Бринить джерельною водою мова,
Бо чисті животворні слів краплини.
Не зраджуйте духовній цій основі,
Вона бере початок із родини.

З дитячої колиски, з пісні мами,
Із батьківської мудрої науки.
В ній волелюбного народу тяма,
І гідність, що пройшла крізь лихо й муки.

У душу нації хай ллється мова -
Велична, неповторна, серцю рідна.
То ж бережіть те джерело з любов'ю,
Єднайтесь словом українським плідно.

На вірність присягнути Україні -
Потреба сьогодення повсякчас.
Рентгеном, що просвічує людину
Є совісті й сумління чистий глас.

На вірність присягнути Україні,
Щоби зміцнити український дух,
Щоб зберегти вкраїнськую родину
І нації вогонь, щоб не потух.

На вірність присягнути Україні,
Стражденній мові, пісні бойовій,
Небесній сотні і героям нині,
Що захищають честь від ворогів.

На вірність присягнути Україні
Спроможний у бутті лиш той народ,
В якого в серці є любов нетлінна
До Батьківщини й пресвятих свобод.

2019 р.

Ти з козацького мудрого роду,
Твій початок - це Київська Русь.
Понад тисяча років народу.
Україно, тобою горджусь.

Кров тече патріотів у жилах.
Не погасне незламності дух.
З діда-прадіда в кожного сила,
Не страшна нам ворожість задух.

Визнання світової спільноти
Окриляє нашу Державність.
Єдність нам допоможе збороти
Агресивність і безпідставність.

Московитські поляжуть нездари.
Сенсу в їхній немає брехні.
Не одержать землі ні гектара,
Переможе Вкраїна в борні.

Жовтії голівки тягнуться до сонця,
В зеленавім листі соняшнику цвіт.
Вітер пустотливий розпустив долоньці,
З неба поглядає промінців софіт.

Золото пелюсток - українська щедрість
Тепла і привітна - отаку приймай.
Додає співучість їй пташиний щебет,
Працьовиті люди і природа-маг.

Хоч дощі буяють, благодатне сонце.
Символ Батьківщини із міцним стеблом.
Під покровом неба дозріває сонях.
Геліант-Кліпія з українським тлом.

2019 р.

А я обожнюю красу небесну,
Б-лакитні кольори і білі хмари.
В-еселку, дощ, його вологі фрески.
Г-абу зими, долини у туманах.
Ґ-аздиню осінь, у багрянці листя.
Д-ари землі - пшеницю й стигле жито.
Е-дем лісів, калинове намисто
Є-лей пахучий, груші соковиті.
Ж-агу в гаях пісенну солов*їну.
З-орю ранкову, зорепад серпневий.
Й -(І) вечір тихий, крила лебедині.
І сонця кулю в небі перкалевім.
Ї-жаченят у травах; смак зернини.
Й-мовірність урожаю у майбутнім.
К-расу лугів, шовкові пасовища.
Л-аванди море, зелень м*яти-рути.
М-агічну ночі загадковість, вітру свищик.
Н-ад плесом річки журавлину пісню.
О-рнаменти садів, кущі порічок.
П-речисті роси, гори живописні.
Р-івнини, схили, верб зелених стрічки.
С-вітанки з першим сяйвом променистим,
Т-анок бджолиних крилець і гудіння.
У-щелини, метеликів барвистість.
Ф-асет ставків, тополі шелестіння.
Х-вилястий Дніпр могутній, Чорне море.
Ц-икади спів дзвінкий, хрущів вишневих.
Ч-агарники тернові і простори.
Ш-ипи троянд, конвалії травневі.
Щ-едроти осені. Іти стернею.
Ь -
Ю-рбу зірок вночі золотоперих -
Я Україну всю люблю душею.

Ой співають козаченьки
Пісню невеселу.
Наповзла короста чорна
В міста наші й села.

Нашу землю всю нівечать
Мерзеннії свині.
Тож скоріше вже прогнати
Ми їх всих повинні.

Що б ота геть вся вражина
П'яти накивала,
Візьмем в руки міцну зброю,
Що нам ненька да'ла.

Згуртувались миттю хлопці
Вищого г'атунку.
Щоб країну вборонити,
Дати порятунку.

Вірим, як один всі дружно
В нашу перемогу.
Допоможем козаченькам,
Моємо ж бо змогу.

09.05.2023 р.

Дощ іде так рясно, рясно
Другий день підряд.
Весь час моли'мося богу,
Що б не влетів снаряд.

І що б наші козеченькі
Здоровенькі всі були.
Розгромивши ж ворогів,
Перемогу й здобули.

Ми їм всі тут допоможем,
Бо без того аж ніяк.
Не цураймося усьо'го,
Що б не вийшло аби як.

Без народної підтримки
Важко буде війську,
Поваливши розтоптати
Навалу ту російську.

То ж бо всі і де, хто може
Взя'лися до діла.
Як би в ці часи нелегкі
Доля нас не била.

Як така народу сила
Війську допоможе,
То ніяка вже зараза
Нас не переможе!

26.03.2023 р.

Кида'ймо всю роботу
І йдемо' до ві'йська.
Щоб зари'ти у болоті
Ту свиню не свійську.

Бо як тільки її раним,
Вона й заволає.
І не буде нам спок'ою
Вже у ріднім краї.

Хай вона уся там згине,
Смердіть уже не буде.
І тоді у мирі вільно
Дихать зможуть люди.

16.03.2023 р.

І ми давно уже не ті
Й струя уже ніяка.
Стою я тихо в самоті.
Десь гавкає собака.

Кидаю, ма'буть я вже пить
Триклятий самогон.
І дістаю із шафи вмить
Гвинтівку та патрон.

Піду Вітчизну захищать
Від руської навали.
Ой буду я у них стрілять.
Вже суки ті дістали.

Хоч руки трішечки тримтять,
Гвинтівку ж заряджаю.
То не стакан пустий тримать.
Курок я натискаю.

І полетіли кулі вмить
Назустріч сраним мокшам.
Повинен був це я зробить
За Україну. Ось вам!

30.06.2022 р.

Де води потік стрімкий,
Верби під горою
Стояв козак молодий
З дівчиной стрункою.

Пригорнув її до себе,
Птаха спів там лине.
Не хотів казать, а треба
Про лиху годину.

Вже набігли хмари в небі,
Вітер теж підійнявся.
Як же так сказать далебі,
Плач, щоб не здійнявся.

А вона ж моя миленька,
Сердцем відчуває.
Що дорога далеченька
Десь мене чекає.

Та я все таки наважусь,
Серце стисло миттю.
Закололо, не поскаржусь.
Бо ще треба жити.

То ж рішуче я сказав
Вже своїй миленькій:
Йду долати ворогів,
Ти чекай серденько!

Ідемо' боротись браття,
Воювать з Пітьмою.
І нема назад вороття
Діставаймо зброю!

Підкую свого коня,
Та й зберу лаштунки.
Є кольчуга - то броня
Мо'го порятунку.

Візьму шаблю, що давно
Вже мене чекає.
Загартую. Тут горно
Полум'ям все сяє.

Не забуду взять пістоля,
Порох, з пів - горщечка
Ой не легка в мене доля.
В полі пріє гречка.

Нема часу покосити.
Дозріває й жито.
Треба Темряву здолати,
Силу, волю вжити.

Та й удача необхідна.
Куди нам без неї,
Козаків загони здібних,
З рідної оселі.

Порятунку ж потребу'є
Вся наша вкраїна.
Усе всередині вирує,
Хай Пітьма та згине!!!

03.07.2022 р.

Піймали орків в лісі,
Дали всим нагаїв.
Не будуть вже лякати
Співучих солов'їв.

Палає руський в танку,
Отримав джавелін.
Та не побачить мамку,
Бо вже у пеклі він.

У полі, в Чорнобаївці
Згорів гелікопте'р.
Ой долітались суки ці,
Нема їх відтепер.

Із острова, де змії скрізь
Давно колись плодилися.
Послали корабе'ль кудись,
І він дійшов. Здійснилося!

Вночі військові пташечки
Теж політали там.
Земля горить не трішечки,
Дісталось ворогам!

Погнали вже з Херсону
Рашисткую навалу.
Й не буде бракувати
Всім нашого запалу.

Вже долетітили дрони
До самого Джанкою.
Горять у них вагони
Не з білою мукою.

І вірю я не в самоті,
Що мокшам всім капець.
Бо є у моєму' житті
Народ наш - молодець!

Куди б ота московщина
До нас не влізла рилом.
Отримає і по зубам вона
Та вилетить із пилом.

Ще не одну сторінку
Тут хочу написать,
Маленькими куплетами
Вам настрій підіймать...

10.05.2022 - 21.03.2023 р.р.

Десь тиха українська ніч,
У нас нема такої.
Снаряд влетів у хату, в піч,
Хоч живимо ми в полі.

Летів-свистів він, та й гуло
І по ланах, по житу.
Аби всередині були,
Вважай усих вже б вбито.

Та богу дякувати, ми
Були всі у стодолі.
Я разом з жінкою, й дітьми,
Батьки допомагали кволі.

Снопи приве'зли з поля й вмить,
Зібрались їх під стріху
До купи там усі вмостить.
Хоч ніч вже, - нам на втіху.

Та не судилось те зробить.
Бо хата он палає.
Було усе, й пропало геть.
Все полум'я з'їдає.

Короста би його взяла,
Що орками керує.
Як носить ще його земля?
В душі усе верує…

О боже, милостивий наш
Допоможи, дай Україні силу.
Бо у такий нелегкий час
Ще рано нам лягать в могилу.

Ще треба змі'єві війни
Всі голови повідривати.
Зберемось з силами і він
Не зможе п'ятами понакивати.

І вийде сонце із пітьми,
Калина зацвіте біля ново'ї хати!
І Україно, будеш ти
Повітря перемоги вже вдихати!

20.06.2022 р.

Твердо спати. У го́ловах – книги.
Тяжко знати. Думки, мов кормиги!

Вивчив історію роду свойого,
мов проваливсь серед льоду тонкого!

Очі чатують. Читаю в каплиці.
Може почують майбутнього вбивці?

Звідки спливають сьогоднішні чвари? –
Звідки хозари й монголо-татари!

Я ж нагострив у минуле мешти,
у сльози архівні – доноси й арешти.

Чому Україна так сіяла й жала!
що зараз, по всьому, злиденною стала?!

Напевне, пане! тому ми бідні,
що гарні плани в Москві та Відні?

Ми своєрідні! Цуралися роду,
щоб зараз повсюдно зробить загороду?

Нам розуму мало в державних мужів –
вони відштовхнулись од книг до ножів…

Європа чекає. Свобода – це шанс!
Народ вірно робить, що ходить без вас.

Лиш вільні у всьому ми будем багаті
у кожній конкретно збудованій хаті!

І кожний історик спокійно засне,
в книжка́х про прийдешнє, врожаєм рясне.

23 грудня 1994 р., Київ

Таке сьогодення,
Немає натхнення
Щось справжнє,
Красиве зробить.

Таке сьогодення,
Немає натхнення
Дівчину вродливу
Любить.

Таке сьогодення,
Немає натхнення
Горілку холодну
Десь пить.

Таке сьогодення,
Що маю натхнення
Країну свою
Боронить.

Таке сьогодення,
Що маю натхнення
Гвинтівку на плечі
Звалить.

Таке сьогодення,
Що маю натхнення
В гармату снаряд
Зарядить.

Таке сьогодення,
Що маю натхнення
Мерзоту рашиську
Бомбить.

Таке сьогодення,
Що буду натхненно
Перемогу у Бога
Молить.

І в це сьогодення
Бажаю натхненно
У мирній країні
Нам жить!

28.02.2022 р.

Пташки пролітають і грізно
Хмари над ними висять.
Йдемо захищати Вітчизну,
Нема вже куди відступать.

Хто ж захисти'ть нашу неньку,
Рідну землю, домівку, сім'ю?
Збереже ту дитину маленьку,
Пташку дзві'нку в зеленім гаю?

Важка доля спіткала країну,
Тож йдемо ми її боронить.
Бити ворога будем без спину,
І не треба на місці сидіть.

Загартуємо шаблі козацькі
Та дістанем провірену зброю.
Наваляємо оркам ми хвацько
За мир наш, за правду і волю!

Тож єднаймось ріднесенькі нині,
Захід, схід, гуртом, усі разом,
Проженемо ми геть з України
Ту мерзенну, ту руську заразу!
26.03.2022 р.

Засмаглі сосни сохнуть, сохнуть.
Від спеки вицвілий пісок.
Їх обсипає сном глибоким
і пропікає до кісток.

Нестерпна спека, а над нею,
мов божевільні чи святі,
так легковажно над землею
лежать розстріляні хмарки.

Полісся, що з тобою стало?!
Стара чорнобильська земля…
Яка війна тобі здаля
цей смертний вирок надіслала?
Яка війна?.. Яка війна
мене від тебе відірвала?

Твої джерела і криниці
від сонця й спраги не спасуть,
бо не жива у них водиця, –
позабували їхню суть…

Там, де сумують хати білі,
й сади бур’яном поросли –
гуляють коні здичавілі,
блукають злякані бусли…

Полісся, що з тобою стало?!
Стара чорнобильська земля…
Яка війна тобі здаля
цей смертний вирок надіслала?
Яка війна?.. Яка війна
мене від тебе одірвала?..

31 жовтня 1988 р., Київ

Важке питання, бо національне.
І ти скажи кому – то не повірить.
Ти українцем є? Лише орально…
(Ти українцем є, але без віри).
А хтось ще інший – то без міри.

~ 1990 р.

Там, де стигне врожай
в українській бабусиній казці,
там, де з русла Дніпро
забігає у жилку мою,
під камінням недугів чи
в довготривалому щасті
Україну свою
я безмежно люблю.

30 березня 1997 р.

Безпо́міч наша – у чужій руці.
Немає блага правоті́ не Вкрайни.
У нас є сила при Русі кінці́
прожити й жити вічно й файно.

Не о собі співає соловей,
як жи́то жи́ттє і своє, й совітське*…

22 липня 1989 р., Богдани́–Київ

–––––––––––––––––––––––––––––––––
* у першому варіанті автора: «радянське»

Вчорашнє «Дякую» упало на асфальт
Сьогодні зранку,
Щоб стати чорнотою чорних шпальт
Ще до світанку.

Вчорашнє «Дякую». Чиїм воно було,
Що за водою
Пішло і стало на крило
Над суєтою?

Чом не злетіло, не зірвалось стрімко з уст
У синій простір?
Чом не припало до душі комусь,
Не стало гостем?

Розіпнуте на струнах чорних шпальт,
Розбите друком,
Вчорашнє слово, те, що впало на асфальт,
Чи стане звуком?

12.01.2023

Пливе душа, як той човен,
Крізь людські маси туману.
І відчуваючи весняний повінь,
Пливе в завтрашній ранок.
Тремтить лісовий масив,
Від пісні солов'я в долині.
Господь дає стільки краси
В цей вечір рожево-синій...
Біла ніч впала на плечі велетня,
Що тримає небо, після створення світу.
Я впевнений, що саме цього вересня
Мрія кожному звітує
Про його долю!..

Час змінити гнів на милість
і маніжитись весною.
Божа слава розсурмилась
над твоєю стороною.

Не дивуйся – Пасха скоро,
гусли дай своїм поетам.
Запроси мене знадвору,
напишу твого портрета.

О, королю, добрий пане,
український президенте,
веселися разом з нами,
йди під церкву на концерти!

Тут свята́ вода ще зранку
гріх фонтаново змиває.
Дай народу обіцянку
перед Богом, перед раєм.

Перед тим, як розговітись,
обіцяй не согрішити,
вчись за кожного молитись,
щоб для кожного прожити.

Гусли дай своїм поетам,
хліба дай своїм голодним.
Ми минуле розсекретим
під майбутнім святоводним.

Ми радітимемо разом,
тільки ти не схиб дороги,
перейнявшись новим часом,
свій народ веди до Бога.

5 вересня 1995 р., Київ

Хочу у люльку - Божу долоньку:
Хай колисає стомлену соньку.
Хочу у люльці заснути калачиком,
Далі прокинутись сонячним м'ячиком.
Хочу рожевих і місячних снів,
І чарівник щоби радо зустрів.
Маю до нього прохання єдине:
Хай переможе в війні Україна,
Нехай додому повернеться татко
І приголубить своє зайченятко.