Я хочу варити з тобою гарячий пунш і сидячи на килимі лише удвох балакати про революцію.
Там де небо твоє стає моїми білими рукавичками, й ти відкидаєш чуба назад, ніби то таке намисто з перлин,
Я хочу запалювати червоні свічки у твоєму серці і ставити кришталеві льодяники, як сама я люблю це,
Й на перехресті наших думок, пірнати у озеро з найблакитнішою з усіх глин.

Я хочу волонтерити у твоєму серці, вішати стрічки з твоїм, вишуканим, як картини Далі, обличчям,
Я хочу наливати солодкий ультрамариновий чай, і вирощувати тендітні квіти у твоїй фантастичній уяві,
Там мольфари плетить вінки й продають їх в маленьких крамничках,
А пухкі янголята готують дванадцять страв й накривають святковий стіл на одній із небесних галявин.

Там Ісус обіймає дітей, а вони, посміхаючись, плетуть французькі коси з його волосся,
Там левів та тигрів цілують у ніс, як домашніх котів, і жоден з них ніколи не вкусить,
Там родини щовечора збираються разом, й купа гостей залишають крилаті мешти на калиновому порозі,
Вони варять різдвяну кутю і пригощають їю Ісуса.

Українські поля дивляться на хмари твоїми зеленими, як перше весняне листя, очима
Сніг сідає на мої губи пасмами твого темного волосся, коли ти відкидаєш чуба назад.
Я смакую десерт з твоїх літер та речень з гіркуватим чаєм з калини,
У цей час наді мною сиві й бородаті старці роблять святкову вечерю на небесах.

Я хочу варити з тобою гарячий пунш з полуниці і роздавати людям взимку на вулицях міста,
Щоб вони ставали щасливішими і ділилися власним щастям з іншими, збираючись на планерці.
Я хочу розсипати твоє волосся перлинками стародавнього білого, як сніг намиста,
Я хочу волонтерити у твоєму серці.
Волонтерти у твоєму серці.

2013

***
Комусь комфортно і в лайні,
Навколішки чи навіть раком.
І байдуже - смердить чи ні,
Зате не холодно і м'яко...

***
Ані смоли не бояться, ні ладану.
Хоч і сплива їхній "зоряний час",
Злодій у злодія краде накрадене,
Те, що поцупили в кожного з нас.

Ми – яничари. Гвардія. Еліта.
Маестро болю й музики наруг.
Нам – крові пити… Тільки крові пити…
Але – міцний утримує ланцюг.

Ми – яничари. Бувші полонені.
Нам шабля, а не лялька – з колисок.
Собаки ми. Без жон і наречених.
Не нам – трава, і літо, і бузок,

Бо скальпами пропахло наше літо,
І добра нам лиш палена трава.
Колись комусь були малі ми діти…
Та що усохло – вже не ожива.

Угорські, сербські, українські бранці,
Осмалені вітрами забуття…
А потім – вбивці, потім – новобранці.
Ні суму, ні зірок, ні каяття.

Колись була священна нам – калина.
Тепер – священний місяць Рамадан.
Колись – перлина, нині же – руїна,
Та ще в долоні гострий ятаган.

Ми – яничари. Строгі наші сурми.
Не треба нам від битви срібняків.
Коли якесь містечко взяли штурмом,
То вирізали навіть жебраків.

Ми кинули в пожар камінну браму.
Радів – бо переміг же! – наш султан.
А потім – увірвалися до храму
Місцевої общини християн.

..В минулому – угорці, українці.
На срібних лезах – кров жінок, сиріт.
Ми – яничари, дикі чужовірці –
Спинились біля храмових воріт…

Що то за чари, дивні, дивні чари?..
Що то за досі невідома мить?..
Ми – яничари. Дикі яничари.
Та що, та що це в серці нам щемить?

14.01.14

Хочеш бути?
Хочеш бути – щасливою? Будь!
Усе так просто – як небо, земля і сонце, як вода і повітря.
І все так непросто, коли задуха,
і повітря тікає гарячими цівочками крізь руки,
коли сонце украли,
а небо починає падати на землю несамовитою зливою,
а вода - чорно, синьо, зміїно лютує за вікном,
розкриває за склом небачений оскал люті...
Як бути щасливою?
Молитва свічечкою горить у темній кімнаті – “Господи, спаси!”
Ти сама виливаєшся на оті збатожені зливою вулиці,
танцюєш і підстрибуєш над скакалкою синіх дощів
(а вони вже приймають тебе за свою!),
викручуєшся джгутом аж до найволохатішої хмари
і зазираєш їй в очі.
Блискавка так огріла тебе – як посміло, зухвале дівчисько?
Але ти вже прозора і дивна, як дощ, ти не боїшся,
ти тільки засяяла у вогні блискавиці довгоруким променем –
рай-ду-го-ю,
ра-діс-но-ю –
перелилася через усенький світ,
сизий, як сливи у сусідовім городі –
і нумо танцювати – таки знову танцювати –
і тепло-тепло –
дрібними слідочками
по зелених стеблинках,
по високих листочках,
по асфальту, втомленому і перегрітому –
танцюєш-гамуєш
і люту несамовитість грози
і її спустошливий відчай.

Хочеш бути щасливою – будь!
Навіть після страшного буревію.
Стань сама веселкою – щоб усміхнувся світ!


13.01.2014

А щось людське іще живе в очах...
Тваринний страх, але людська надія.
І совість - у буремну ніч свіча -
Ще жевріє, ще теплиться, зоріє.
Безвихідь? Відчай? Подив? Переляк?
Що в погляді спецназівця в облозі?
А, може, усвідомив: щось не так,
І він тому противитись не в змозі?
Якби ж він завтра скинув свій шолом,
Почав життя із чистої сторінки,
Навіки розпрощався з хижим злом,
Яке йому диктує грішні вчинки...

Чи каяття, чи паніка, чи жах,
Чи все, укупу зібране відразу...
Що криється в округлених очах
Людини-звіра, воїна спецназу???

Вирує Майдан, бо іще не зборов
Отих, що жирують нечисті.
І беркут порушує правила знов,
І судять не тих "терористів"...
Не спиться... Прямий поглинаю ефір,
Шкодую, що Київ далеко.
Дивлюсь, як оточений труситься звір,
Що служить маразмові зека.
Про це ще напишуть багато томів,
Щоб спомини пам'ять не стерла.
І свято - не свято, і світло в пітьмі,
І пісня від болю завмерла...
... На ранок виходжу у місто - ти ба,
У нас - фестиваль виноробів.
Стискається серце - журба і ганьба,
Бо мати ж тепер у хворобі.
У Харкові люди згоріли. Майдан
В жалобі, в єднанні, в надії.
А нам до матусиних байдуже ран,
У нас - розважальна подія.
Свідомими краще б ми, люди, були,
До спільного чуйними лиха.
... Так само справляли веселі бали
Під час епідемії тифу...

11.01.2014

Ріка іде. Червонії кашкети
Змінилися на темно-голубі.
Як легко пристосованим поетам
За щось творити! Думаю в журбі:

Поквапився із висловом Булгаков.
Рукописи горять у вічнім русі.
Творіть, панегіричнії писаки!
Ви – рупори чиїхось революцій.

Прошу тебе, о Музо, моя віро!
Артерію вві сні мені приріж,
Якщо я в смертнім приступі зневіри
Писатиму колись партійний вірш.

13 листопада 2013

Не скаженійте, панове
Інтернаціоналісти.
Вам вже слово давали.
Ми не крамольники та не
Фашисти –
Ми просто собі побажали

Мати законне право:
Тою
Землею
Гордитися,
На якій через
Впале
Забрало
Пращур
На ворога
Дивився.

Ми тут пустили
Коріння.
В землю ввійшло – глибоко.
Не допустимо:
Стовпотворіння
Та емігрантам – панегіриків.


Хай буду я дисидент та
Ізгой,
Хай стадо політкоректне волає:
“Зась!” –
Право селитися має лиш
Той,
Хто діє у складі
Нації.

Спочатку
Приходять
З навалою –
Потім читають закони.
Спочатку
Прохають
Мало –
Потім диктують мільйонам.

Скажу я, можливо, вперто
І з надлишком
Прямоти,
Та завдання народу
Перше –
Збереження чистоти.

Кордони для них –
На ключ –
Треба, але не так просто.
Хай верещать на Заході: “Антидемократизм!
Путч!” –
Та ми не хочемо
Другої
Косово.


2013-10-13

Чомусь згадалися мені,
Переборовши опір часу,
Такі ж зимові, куці дні -
Дитинства раннього окраса.
Запахло сіном луговим,
Дванадцять страв, горня з кутею,
І снопик Дідуха за ним
Злітає тінню попід стелю.
Святвечір... Зіронька сія...
Різдво Христове на порозі.
Ми славим Господа ім'я
І сніг іскриться на морозі.
А рано-вранці Коляда
В оселях двері відчиняє,
Малеча в вікна загляда
І славоспів довкруг лунає.
Які ж то бажані були
Наколядовані гостинці.
Ми їх так повагом несли
Додому в латаній торбинці.
Різдва вселенська таїна
Єство навік заполонила.
І дотепер в душі зрина
Та незбагненна Божа сила...

Cіяє Віфлеємською Зорею
над Україною крило Святого Вечора.
А ми малі крокуємо за Нею,
і урочисто на душі, і весело.

І Всесвіт усміхається у вуса.
А ми, малі для світла не затулені,
радіємо народженню Ісуса
і колядуємо, і душі Ми Рятуємо.

6.01.2014

Болісно...Хочу склянку того глінтвейну,
Що вдушить біль мій ретельно.
Капосно...Втратити пам’ять і не пам’ятати,
Хочу біль мій сховати за ґрати.
Моторошно...Люди не хочуть між собою дружити,
Лиш брудом людей жадають труїти,
Всім показати: вони найкрутіші,
А насправді хоробрість повигризли миші.
На все всім начхати,на все наплювати
Всі лиш рахують власні витрати,
Думають дрібно і не глибоко,
Потім рахують Батьківщини пороки.
А варто лише всім схаменутись,
Від сплячки мозку навіки позбутись,
Прорахувати,що в нас не так?
Чому народ на більшість жебрак?
Чому голову гне,коли варто битись?
Чому мляво іде,де не треба баритись?
Най я осліпну,не бачу, не чую,
З лиха того я лиш сумую...

Проблематику болючу Криму
Змінили чужоземні декламатори:
Ярослав, Олег і Володимир –
“Русскіє князья і рєфарматори!”

“В Кієвє – ні свєточа, ні царствєнності.
Кієв, памяні маі слова!
Калибєлью нашей гасударствєнності
Іспакон вєков била Масква!”

Москалю! Ти позбудешся лабетів,
Та не виривай у клятві зуб:
На “русской” Святославовій монеті
Був, "на жаль", не сокіл, а тризуб.

Згадай, Росіє горда і крамольна,
Підручника діставши з-попід тину;
І ти згадай, Москво першопрестольна,
Чия ти блудна дівка і дитина.

О дужі москалі-великороси!
Вигнанці давньокиївських палат!
Згадайте, що ви діти малоросів.
То хто є тут кому молодший брат?

30.12.12

У чашечках конвалій – тінь сльози.
Пречистої. Пресвітлої. Святої.
Пташок небесних диво-голоси
І пахощі осонценої хвої.
Уклін тобі, мій краю дорогий,
Де сосни, як послушники у Храмі,
Де незабудок ніжні береги
Заплетені джмелиними піснями.
Де спогади окрилені мої
Торкаються високої блакиті.
На струнах вітру плачуть солов`ї -
Найкращі солов`ї у цілім світі…
Порожній дім ще дихає теплом,
Лелечі гнізда моляться піснями.
А та верба старенька за селом
Щоночі тихо схлипує за нами…

каяння Каїна в абрисах долі
кров братовбивча освячує шлях
через зневагу народної волі
в серце надії вбивається цвях

знову плямують ваганнями мрію
знов переводять довіру на крам
хтось ще напише я щастя волію
хтось ошуканцем увійде у храм

яро на людях помолиться Богу
вставши у позу святенника прі
скаже про ризик і довгу дорогу
і фальшування у «праведній» грі

годі шукати означення права
в діях у слові у крові вождів
кін їх амбіцій – країна-застава
вище їх ставки – народжений гнів.

02/01/2014

Рік Новий іде казковий,
Хвої запах оп'яня.
Дід Мороз веде баского
Дерев'яного коня.
Добрий кінь - в трудах підмога,
Ми ж з Трипілля орачі.
Лиш єдина засторога -
Куйте рала - не мечі!
Дивні люди ті китайці...
І як блискавка згори:
Дерев'яний кінь? Данайці!
Їхні святошні дари!
Нам ці страхи ні до чого,
Мудрість маєм вікову.
Уповаємо на Бога,
На Його любов живу.
Новий рік зустрінем щиро
І достойно проведем,
Побажаєм щастя й миру
Всім, хто поруч з нами йде.
Українці! Браття й сестри!
Нам зоря зійшла трудна.
Разом будем плуга перти,
Разом - чарочку до дна!
Про любов, про щедру долю
Ми розучимо пісні,
Щоб в житті, як в чистім полі,
Бути завжди на коні!

(Читати голосно, весело, бадьоро)

Синій кінь біжить галопом,
Скоро скочить на поріг.
Тож дозвольте з Новим Роком
Привітати вас усіх!

Побажати щастя, миру,
І вмебльовану квартиру!
Сміху, радості, завзяття,
Тестю - гроші, тещі - зятя!
Щоб свекрухи з невістками
Щебетали ластівками!
Щоби дружно всі жили,
Щоб вгиналися столи
Від вареників та квасу,
Щоб на все хватало часу!
Щоб дружилось і кохалось,
Щоб натхнення не скінчалось!
Щоб приніс у кожну хату
Рік Новий - нову зарплату!

І щоб завше, день при дні,
Всі були ви на коні!
Та щоб кінь той був нівроку!
З Новим щастям! З Новим роком!

(Чекаю продовження у коментарях;)!!!)

У Новому Році – щасливої долі!
Ще віри і честі, жаги перемог
над силами ниці, безправ’я, сваволі,
бо шлях України – це гідність і Бог.

Вікторе наш горезвісний,
Руки по лікті в крові,
Хай дід Мороз тебе трісне
Костуром по голові,
Скаже своє "тари-бари",
І від отих заклинань
Ти, межигірська примаро,
Раптом Людиною стань!
Може, звичайним шофером,
Може, простим шахтарем,
Там, де не місце аферам,
Не по кишені гарем.
У двокімнатній хрущівці,
Де по годинах вода...
Може, ти пастимеш вівці.
Знаєш, то менша біда,
Аніж тавро шапкокрада,
Що випіка, як вогонь.
Ані багатство, ні влада
Вже не відмиють його.
Гідності, честі не купиш
За золотий унітаз.
Хай з простотою укупі
Бог тобі совісті дасть.
Ближніх любити, не красти,
В радості, в горі, в журбі...
Бути Людиною - щастя,
Я його зичу тобі!

Щоб не діяли у КремлІ нам,
ми - підзахисні у небес.
І одужає Україна,
і одружиться із ЄС!

25.12.2013

Я був патріотом держави своєї
Та кидавсь гучними словами,
Що буду навіки пов`язаний з нею –
У щасті та в прі з ворогами.

Було так, допоки мене пригрівала
Отая країна заможна;
Допоки кишені мої напувала,
Допоки я жив як вельможний.

Я дуже поглиблено вивчив Сосюру,
Щоб патріотизмом блистіти.
Я клявся: за мову піду на тортури,
Лиш варто вітчизні схотіти.

Та ось прокотилася хвиля навали;
Навколо – благальне волання,
І з кожним наступним все тонші ставали
Мої гаманцеві надбання.

Та майже ніхто не постав до рушниці –
Даремно вітчизна волала.
Не можу я пити з брудної криниці:
Держава моя занепала.

Можливо, злякався; можливо, не стало
В мені бойового горіння;
Можливо, мене моя доля зламала, -
Я зрадив своє покоління

Та нині в Парижі веду свою повість.
Тепер я свою Батьківщину –
Простить хай мене півжива моя совість –
Здалека люблю до загину.

2013

З Новим Роком! З новим щастям!?
А старе де діти?
У його міцних обіймах
можна й посивІти.

Ні за себе, ні за кого,
а за Україну
попрохаймо Отця-Бога:
- Відверни Руїну.

«Щоб лани широкополі
і Дніпро, і кручі»
утішались добрій долі,
а не кревній бучі.

Щоб щезали вороженьки,
як росисті мари,
піднімали козаченьки
не шаблі, а чари.

Щоб у безвість поринали
окаянні душі,
а на зміну прибували
правдиві і дужі.

З Новим Роком! З новим щастям!
А старе… до звалу.
Все нам, друзі, все удасться,
тримаймось загалу!

Лине: «Слава Україні!»
і «Героям слава!» –
котить хвилю по країні
волелюбність брава.

27.12.2013

Цікаво: скільки платять тролям -
З а провокацію, за флуд,
За бур’яни посеред поля?
І хто утримує іуд?
За скільки совість продається?
То, може, вже й душа – товар?
Почому нині розум, серце?
І хто «атвєтіт за базар»?
Казати правду – справжня розкіш,
Це по кишені лиш тому,
Для кого вища честь за гроші,
Миліше світло за пітьму.
І хай «розфренджують» за правду,
Яка приємна не завжди,
Тож не дають за неї лаври
І люблять теж – вряди-годи.
А тролі мають гарну плату,
В теплі, безпеці і добрі.
В туман брехні ховають правду .
О, їхній бізнес – на порі!

Ігнором, друже, вдар по флуду,
Дискусій з тролем не веди,
Тоді ці капосні іуди
«Роботу» втратять назавжди.

наллялися болем та славою зрошені пилом заплави
із мороку черні та дрантя піднялася сіра чота
шляхетні туманом держави суцільні нескорені лави
ішли під знаменням крові та блідого прямого хреста

ми кроки точили і золото з чистої пили криниці
і кожний полив отим золотом свій почорнілий ефес
летіли крильми за слідами блакитно-правічних галицій
що скресли під шкірою терпко-волячої руни SS

ми вправно косили неправильні душі прямою косою
і душі приємно волали, і зимно бринів нам кришталь
і наш капелан-сіромаха все кликав постати до бою
роланду задумано-тихому пісню хрипів нахтіґаль

26.12.13

Не буду з Україною стогнати,
а рану заподіяну стократно
у душу добру долею лихою
(загарбниками, дурнями лихою,
бо керували нами не Сократи)
я думкою народною загою:
«Азарова із урядом-ордою
І хана Януковича – за грати!»

24.12.2013

Побили Таню Чорновол,
Як нелюди, бо й справді звірі.
Іще одне з найбільших зол
Живе, іще не знає міри.
Криваве місиво - лице...
І ті, хто бив, і ті, хто вище -
Ви всі заплатите за це,
Вже Божий кнут над вами свище.
І хай шкодливий стогне Кот,
Що носа, мов, йому зламали...
О, запроданцю без чеснот!
Так б'ють свої - легенько й мало -
Ані садна, ані синця,
Така вона, "братерська милість".
Стерпіла ж дівчинка оця
Такого, що тобі й не снилось.
Бо в горлі кісткою була,
Тепер іще й петлею стала,
І не дивіться, що мала,
Катюги! Вам не буде мало,
Бо з нею ми усі - Майдан,
Один за всіх, і всі - за неї!
Вам не проститься жодна з ран,
Отож прощайтеся з матнею.
Надходить істини момент,
І Божа кара, й Божа милість.
Тепер з вас кожен - імпотент,
Щоб різна нечисть не плодилась.
За Дзиндзю і за Смалія,
За зниклих безвісти студентів
Прошу у Бога кари я
Облізлій зграї імпотентів.

Резонатор життя в детонаторах нашої долі –
щось іде в забуття, щось освячено духом сваволі.
Гіркотою пече. Невдоволені кривда і правда
підставляють плече як місток від сьогодні у завтра.
Якщо крок уперед, то навіщо ті миті вагання?
Якщо порух назад, то непрощеним буде бажання.
Скільки сказано слів по обидва боки барикади,
розплескали на гнів і у серці немає розради.
Пролягає межа – то ярами засіяне поле,
і образа чужа в синє небо кричить: де ти, воле?!

24/12/2013

"Служу народу України!" -
І - по дівочій голові,
І - чоботом важким у спину:
"Ти у Європу захотів?!"

"Служу народу України!" -
У очі бреше звірина.
"Ану, мерзото, на коліна!" -
Кулак - під ребра: "Аби знав!"

Народу слуги ці потрібні?
Немов у пеклі - все в диму...
Лиш називаються - "елітні",
А служать - чорт їх зна кому!

23.12.2013

Промайнула сльоза по небритих щоках ню-століття
і в оголені нерви вгризається бур перемін.
За спиною шумлять божевільної провесні віття
і здається, що час нас підняв із укляклих колін.

Та лукавості суть ще наповнює думи по вінця
і ячить у душі віче правди і кривди нараз.
Я кидаю в огонь своє слово, жертовне полінце –
хай горить сатана і його біснуватий спецназ.

22.12.2013

Грудневий сніг січе обличчя,
вкриває голову, проте,
у день останній, новорічний –
в думках одвічне і святе...

Хай буде щастя у родині,
хай буде мир, а в нім краса.
Хай небо знову буде синім,
і від пшениць зорить яса.

Хай буде мама, тато, діти,
і усмішку дарує день!
Це щастя треба заслужити –
для долі, віри і пісень.

Моя родино – Україно!
Схиляюсь… Вірую… Люблю…
Живи! Радій! І в цю хвилину
за тебе Бога я молю…

грудень 2013

Обома руками за Обаму
і прем’єра Великобританії.
Територію оту, обману,
гривні і порядності обвалу,
я блокую лайкою брутальною.

І лякаю велетом-осою,
висотою, люттю не людською.
І кого моя оса б ужалила?
Обома руками голосую:
пару – Януковича, Азарова!

17.12.2013

ІдЕмо у завтра на битви і гулі:
керманичі наші (царі і вожді),
півцарства ніяких, герої поснулі,
нащадки данайців і майже святі.

Тупцюємо кволо, хитає калину
і цвіт осипають зальотні вітри.
Ще шарпає, смикає бідну людину
усяке безчинство, найбільше згори.

Ціна рівноваги – руйнація цілі
і дружні обійми до чорних задух.
Із мотлоху часу, пліснявої цвілі,
ніщо не осяє зневажений дух.

Приречене коло – служіння у жебрах.
З братами простіше – немає братів.
Наносимо крові в поливаних цебрах
на свято померлих для добрих катів.

Шануємо долю – на чинному троні
так щиро моргає істота людська,
а навкіл зігнулась, закляла в поклоні
босота духовна, висока й низька.

Та юнь проростає у зоряні висі
і спадок терпіння скидає з плечей.
Півцарства постало із сонної ниці,
постало за гідність без блуду грошей.

Яка наша воля, розсудять нащадки,
бо очі у очі – сліпа пелена.
У кожного права свої безпорядки,
у кожної кривди – нічийна вина.

Одне достеменно: негоже мовчати –
тому що з мовчання зростають німі.
Їх просто дурити і легко повчати,
а спротив топити в п’янкому вині.

20.12.2013

Полем кроки непосильні:
заметіль збиває з ніг.
Ніби попіл небосині,
пада, засипає сніг.

Пада сніг, блакить згорає,
загуляла заметіль.
Та зима не подолає:
на Святого Миколая
ми в долоні золотій.

Пада сніг небесно-білий
на беззахисність земну,
щоб гріхи нас не згубили,
як мороз – озимину.

Хоч і ворог наш лютує,
ніби знак спасіння – сніг.
Кожне серце безпритульне
знає: Бог усіх врятує,
забере до себе всіх.

Ми усі – Ісуса діти,
всі ми – Господа сім ’я.
Хоч нам сонечко не світить –
сніг нам сонячно сія.

Хоч нам сонце не палає –
свічі і серця горять.
На Святого Миколая
снігом землю покриває,
світлом Божа благодать.

19.12.2009

Забутий сон, як марення нічне,
Неждано обізвався з-під подушки.
Там хтось чужий випитував мене,
Чи я люблю із часником пампушки!
Авжеж, люблю, тут можна й не питать,
Та все ж комусь мої уподобання
На часі стали. Що вже тут гадать?
Я ж сон не можу звести до гадання,
Бо там свої критерії й межа,
Своя реальність і безповоротність.
І там, де щойно сніг пухкий лежав,
Дзвенить пісків пустельна неповторність.
Сприйму на віру бачене вві сні
І не повірю істинам затертим.
Лунають зойки, надто голосні,
Над ще живим, але, по суті, мертвим.
Таке буває в нашому житті,
Коли воно вертає до абсурду.
І всі слова, промовлені й пусті,
Переростають на Говерли бруду.
І лжепророки каркають з трибун,
І лжегерої мостяться в Герої.
З глибин землі одчайний стогін трун
Пласти вугільні вибухом покроїв.
Прости їм, земле... Геть усім прости.
Живим і мертвим, і ненарожденним.
Усі гріхи їм кревні відпусти,
Воздай по правді ситим і нужденним.
Та розквітай у спокої й добрі,
І віру влий у вичахлу зневіру.
Затямлять хай твої поводирі -
На світі добре те, що добре в міру!

Стоїть остання барикада.
А проти зріє чорна зрада.
Ще треті півні не співали,
як посіпакам знак подали.
Ті, у шоломах і з кийками,
увергли ніч у лоно драми.
Лупили так, щоб не кортіло,
а лиш кровило і боліло.

Стоїть остання барикада?
Убий у сОбі того гада,
що так сичить натхненно з долу:
- Кидай знамено, йди додому.
Там діти, жінка і вечеря,
а тут лиш «врємєні потєря».
Ти нічогісінько не зміниш –
не пощастить, то й сам загинеш.

Уб’єш у сОбі цього гада,
погине ниці чорна зрада
і переможе барикада,
твоя остання барикада…

16.12.2013

доброго ранку,
моя безпорадносте

б’ється метелик
здригається скло

вікна притримують
зиму безрадісну
вікна мовчать
що таке вже було

втихни, малий,
і не прагни на вулицю,
там ти загинеш...

загинеш і тут...

небо повіками
сонними мружиться

небо зійшло
на безлику сльоту

крила-бажання
малого метелика
стерлись об вікна
щастя нема

б'ється об шибу
невтішна хурделиця

в небі життя -
ЗИМА.

Чи не тарпани гайнулися по тілі?
Чи не слони товклися у душі?
Чи то не ми не годні жить як білі?
Чи то не ми ховаймось у кущі?
Чи не політики життя нам отруїли?
Чи не своїх топили у багні?
Чи не чуже лайно ми тихо їли?
Не слід нагайки на нашому стегні?
Я більше так не годен зовсім жити -
Й я маю щось з таким життям робить
Або інакше - це якщо лишити -
Зостанеться тихенько вовком сірим вить...

Хочеш бути рабом, гнути спину?
І жебрацьку відстояти суть?
Продавай москалеві дитину -
Не за дорого, скільки дадуть,

Не за дорого, скільки заплатять
За масовку - за антимайдан.
Хай онуки свободу утратять,
Ти і їхнє майбутнє продав.

Кинь у жорна нових геноцидів
Їх сьогодні за кілька хлібин.
Краще б день цей удома відсидів
Ти й подібні продажні раби.

Продавай москалеві матусю,
Як дізнається, котра твоя?
Куля завжди дурепа у русі,
Чи твоя уціліє сім'я?

Схаменіться, ви, люди наївні,
Не.накличте на себе біди.
Хто продав Батьківщину за гривні -
Першим ляже під ноги орди.

(відредаговано)

Україна, Бог і гідність в серці.
Це не легко зрозуміти тим,
хто в криваво-силовому герці
насилав покору молодим.

Хан Батий пустошив наші землі,
Катерина винищила Січ
і віками, тихі і смиренні,
ми дивились кривді віч у віч.

А голодні непосильні ночі?
А холодні сиві табори?
І тепер лякати є охочі,
та усе це, браття, до пори.

Україна, Бог і гідність в серці –
негасима свічка на вітрУ:
(хай немало бід стоїть у черзі)
- Я, мій роде, більше не згорю!

15.12.2013

Україно,рідна мати,
Ти, колиско, серцю мила
Ти плекала нас ланами,
Сонцем лагідним ростила.
Ти голубила вітрами,
Соловейком щебетала,
І кущем калини ніжно
До серденька пригортала.
А тепер ридаєш гірко
І кривавими сльозами
Укриваєшся,землице,
За своїми ти синами.
І не втямиш як то може
В мирний та буденний час
Знести руку брат на брата,
Далі що чекає нас?
Та любов твоя свята
поєднає Захід з Сходом,
Центр і Південь, і тоді
Об’єднаємось народом.
І над світом пронесеться
України слава й сила…
Дбаймо ж браття про Вкраїну,
Бо вона у нас єдина!

14.12.13р.

Чия міліція: народу, чи «урода»?
Ви, у пагонах, що усі його?
Гасила іскру озвіріла рота,
а запалила до небес огонь!

Але «пахан» обманює з екрану
і не оббілює криваві плями,
а висіває вогнища нові…
Дубинками, що на людей направить,
отримає собі по голові.

14.12.13

Проти темряви - хресний з молитвою хід,
Йдуть за гідність, на витримку - війни.
Поділилась держава: не захід і схід,
А раби і від рабства вже вільні.
Тих, що страх подолали, тепер не зламать,
Вік і стать не важливі, і звідки.
А раби ще бояться, раби ще тремтять
За копійку і "царські" об'їдки.
Вільний брате! Рабів на Майдан приведи,
Хай відчує на запах свободу.
Хто нап'ється її, як живої води,
У кайдани не вернуться зроду!

В цю вітряну грудневу ніч –
Коли і холодно, і мрячно –
Ідеш на площу, мов на Січ.
Навпроти – „Беркут”. Лячно? Лячно.

Тебе оточують, і все ж
Ти не здаєшся – в Тебе сила!
З майдану на майдан ідеш.
Що далі буде? Чи могила,

Чи темінь вогкої тюрми?
Борися. Не зважай сьогодні –
Чи знов заграють у сурми,
Чи скотимося у безодню…

В засніжену тривожну ніч
Ідеш на площу – за ідею.
Міліціянти – зусібіч.
Що завтра? Торжество Вандеї*?

Полковник Ніс
(ім’я таке чи псевдо?)
вчинив логічно:
потайні ворота
відкрив до міста
не братам – катам…

Посунула орда зусюд,
і все до
Батурина!
Орді чинити спротив
нема кому…

…Недавно був я там,
в Мазепиній столиці,
що над Сеймом, –
вона ледь-ледь з руїни ожива
всім книжникам на зло
і фарисеям,
всім тим,
кого під’южує Москва
до руйнувань…

…Носій пра-пра-підлоти –
полковник Ніс
опівночі не спить,
готовий для московської піхоти
нові ворота заново відкрить…
Запори вже підняв –
чекає вісті…
І вісник заганяє вже коня!
От-от у ледь відродженому місті
почнеться
братолюбницька
різня…

Хіба ж така,
як за часів Мазепи,
п’яніша, ніж під Крутами…
Агов,
руйнуй відреставровані вже склепи
і храми,
невмирущий Муравйов!

…У Києві вершиться "чорна рада",
міркує,
як недешево продать
Батурин…
Там, де рада,
там і зрада –
недовго Носу-Носову чекать!

…Універсальну змову підписали
схизмати-харизматики –
і враз
регіональні братчики-васали
веселий оприлюднили указ:
"Руйнуй Батурин!"
… обминуть лиш хату,
в якій живе гуцул-архімандрит
московського архіпатріархату,
достойний пастир
паствених
корит, –
все інше під вогонь…

…з-під Конотопа
підтягнуться недобитки орди –
в’язать плоти…
Задрипанка-Європа
промовчить делікатно,
як завжди.
Таж не було, немає і вовіки
Батурина не буде!
Все – мара…
Течуть до Волги українські ріки,
а не до пратрипільського Дніпра!

Схизматів-харизматів спільна мати
явила світу під одним кущем?
Не вірю – вірю…
Я ж не маразматик!
Із розуму ж не вижив я іще!
Поїду в Пустовійтівку –
там наші;
в Хоружівку подамся –
до своїх:
не можу я з батуринської чаші
пить в покаянні непростимий гріх!
З Хоружівки – до Марківки поїду,
недобру вість земляцтву повезу…
Ні, не поїду,
бо згорю від встиду, –
в луганську нору знову заповзу
поглибшенько…
Ой, лишенько, домашні
прихильники Майдану,
енний Ніс
за всі провини наші учорашні
віддав нас, бідолашних, на заріз!
Пакуй валізи, донько,
і в Карпати
паняй,
бо на борги росте пеня,
і ти, дружино, вчися запрягати
у віз втікацький дохлого коня…
А я,
за підривну свою роботу
(така вже, видно, доля сироти),
приречений-привішений до плоту,
щоб по Дінцю "мазепинцем" пливти…

…Як і завжди, брехатимуть лисиці
на вкотре вже повержені щити
й тріпатимуть на трепетній осиці
капітулянтський прапор страмоти
вітри із-за Можаю…

…До врожаю
я в Дикім Полі вже не доживу…
…я ж "переможцям" вже не заважаю
палить Батурин – радувать Москву…
…пливу… спливаю кров’ю…


2007

Друже, вітаю! Давно не відписував щось...
Холод, а може, то просто груднева депресія...
В час революції в кожного, звісно, свій льос**
Он за вікном кожен день бачу - мирна процесія:

Діти, студенти згуртовано йдуть на Майдан,
За європейську свободу і за інтеграцію.
В прагненні збутися у черговий раз оман
Гордо крокує надія вкраїнської нації.

Хлопець і дівчина, юні, рука у руці,
Пісня та усмішка. Поряд ідуть сотні друзів їх.
Знав би ти як "Беркут" трощить кістки та хрящі,
І як киями ламає дитячі ілюзії...

Що за доба, що за час, що за світ цей такий?
Скільки тривати ще смуті поміж українцями?
Скоро Різдво... Випав сніг, як і завше - м'який,
Влада, як завше, народ переплутала з вівцями.

Боляче, страшно... Молюсь:"Милостивий Господь!
Не допусти у країні війну та руйнацію.
Кроки вчинити неправильні владі зашкодь
І збережи від невірного вибору націю."

Вітер, мороз... У столиці правує зима.
З думкою тепло, що діти зростатимуть вільними.
Що там у вас? Ти про себе пиши зокрема.
Все. На добраніч! Твої сни хай будуть спокійними.

11.12.2013р

* обиватель (заст.) - громадянин, особа, яка належить до постійного населення якої-небудь держави і має відповідні права та обов'язки. (Словник синонімів)
** льос - жребій; судьба; участь.(Словарь української мови Б. Грінченка)

Це не бунту банального спроба –
Це встає український народ.
В ньому зріє духовна Європа,
Що не стерпить азійських заброд.

Від мільйонної площі столиці
До майданів містечок і сіл –
Скрізь осяйно-усміхнені лиця.
Дай нам, Боже, наснаги та сил!

На уламках розбитих кайданів –
Їх порвати велів нам Тарас –
Загартовані в бурях майданів,
Долю візьмемо в руки нараз!

Грудень 2013

Я не часто кажу про любов,
Хоч люблю без перерви на втому.
Йде війна, і сьогодні ти знов,
Вже без мене, рушаєш із дому.

Я сльозою твій шлях не скроплю,
Хай заплаче ворожая зграя.
Поважаю, пишаюсь, люблю,
З перемогою вернешся - знаю!

Обереги моїх молитов
Зграю спинять зомбовану вовчу.
... Я не часто кажу про любов,
А сьогодні - укотре - не змовчу...

У артеріях часу: кров людська – не водиця.
На іржаві дороги опадають сніги
і на білій сторінці українська столиця
як арена для битви, де свої – вороги.

Не оковами гніву, духом правди сповита,
на майданах країни «Ще не вмерла…» живе,
а безлика істота, за щитами укрита,
до покірного «щастя» у минуле зове.

У артеріях часу: кров людська – не водиця
і у гущі незгоди наш нескорений рід,
наче повінь весняна, плине в серце столиці,
щоб омити калини занапащений цвіт.

12.12.2013р.

І
З десятого грудня
у ніч на сьогодні
усі ми – присутні
на цій обороні.
Долаймо утому
палкими серцями,
ми в себе удома
і правда за нами!

ІІ
Шануймо людину,
що встала по праву
спинити руїну.
Будуймо державу
синів поколінню
козацького роду,
козацького гарту,
й шануймося браття,
бо ми того варті!
Славімо оновлену Україну!

ІІІ
Шикуймось у лави
на Заході й Сході,
берімось до справи,
щоб жити в свободі!

Ніколи нікому ні крихи свободи,
ні дріб’язку волі за так не віддай,
бо хижі устої людської породи
у пекло пекуче обернуть і рай.
Незчуєшся – кривду долучать до влади,
і право зневажать, на сміхи зведуть.
В сирих казематах, де морок і грати,
твоє волелюбство до скону замкнуть.
Ніколи нікому не кланяйся в ноги,
не йми на довіру солодкі слова.
В житті є незмінне – Господні дороги
і вічний порадник – своя голова.
Ніколи нікого не май за кумира.
У світі, крім неба, усе – суєта.
Реляції сану чи глянець мундиру –
удавана велич, нерідко пуста.
Ти – боже натхнення, ти – плід його праці,
то ж гордо до сонця обличчя тримай
і потяг душі до божественних грацій
за миску поливки, дивись, не продай.

2013р.

До чого ти, рясноволоса
Україно, себе довела?
В чужу хату прийшла у гості,
Коли власну ще не підмела.

Покажи мені правду, нарешті,
А не лозунги й маніфестації.
Не криваві бої. Не арешти.
Не брехливі експропріації.

Правда – не в кличі пройдисвітів,
Катів, запроданців, заброд,
Що скинути інших пройдисвітів
Посміли призвати народ;

Не в закликах до повстання
Істини вірний набат;
І не в голосних пориваннях
Штурму міських барикад.

Правда – штука пахуча.
Не довго їй визрівати.
Не довго розбити блискучі
Міцні кріпосницькі лати.

Україна – то льох з динамітом.
Моліться обличчям в рушник,
Щоб істини й правди діти
У льох не жбурнули сірник.

3.12.2013