ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2025.07.06 22:08
Я радію молодій траві.
Хай народяться мрії живі!

Ця трава пробилась до нас
Крізь зими ворожий спецназ,

Крізь зими надійну тюрму,
Крижану, жорстоку, німу.

Світлана Пирогова
2025.07.06 18:51
Заквітчали мальви літо
біля хати й на городі.
Сонцем лагідним зігріті
обереги - на сторожі.
У шорсткому листі квіти
фіолетові, лимонні
і червоні (пестить вітер)
і рожеві - без шаблону.

Євген Федчук
2025.07.06 16:14
Хто не знає Олександра, що Невським прозвався?
В Московії його славлять і святим вважають.
Правду про його «геройства» чути не бажають.
Але зовсім не про нього я писати взявся,
А про батька Ярослава – в кого син і вдався.
Ба, ще й, навіть, переплюнув

Олександр Сушко
2025.07.06 10:12
Кармічні завитки бувають різні,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.

Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,

Віктор Кучерук
2025.07.06 05:16
Серед знайомих є така,
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.

Борис Костиря
2025.07.05 21:59
Подзвонити самому собі -
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,

Юрій Лазірко
2025.07.05 19:45
стало сонце в росах на коліна
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна

підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина

С М
2025.07.05 10:14
дім червоний ген за пагорбом
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів

зажди хвилину бо не теє щось

Віктор Кучерук
2025.07.05 06:36
На світанні стало видно
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.

Борис Костиря
2025.07.04 17:34
Ти закинутий від усього світу,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,

Віктор Кучерук
2025.07.04 16:53
До побачення, до завтра,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.

Віктор Насипаний
2025.07.04 12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м

Ярослав Чорногуз
2025.07.04 06:37
Шаліє вітрове гліссандо
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить

Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана

Євген Федчук
2025.07.03 21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.

Іван Потьомкін
2025.07.03 21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому

С М
2025.07.03 10:35
поки ти сковзаєш за браму снів
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій

у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі

Юрій Гундарєв
2025.07.03 08:50
У ніч на 29 червня під час відбиття масованої повітряної атаки рф на літаку F-16 загинув
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…

Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу

Віктор Кучерук
2025.07.03 05:38
Ще мліє ніч перед відходом
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.

Борис Костиря
2025.07.02 21:58
Чоловік ховався у хащах мороку,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,

Юрій Лазірко
2025.07.02 17:34
На кого лишив Ти, гадe?
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.

Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,

Віктор Кучерук
2025.07.02 05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.

Юрій Лазірко
2025.07.02 03:14
Залишайсі на ніч - мій Сірко
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!

Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,

Федір Паламар
2025.07.01 23:57
Розхожими були Патерики
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.

Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –

Леся Горова
2025.07.01 22:02
На екватор вмощені небесний
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!

Багрянисто зірка догорає,

Борис Костиря
2025.07.01 21:47
Багато людей думають:
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", "Телеграмі",
його телефон
не відповідає.

Данько Фарба
2025.07.01 21:21
Якщо ти хочеш проковтнути це -  вперед. 
Я краще все перетворю на сміх і попіл. 
Забуду ключ від усіх своїх дверей. 
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.

Закриюся від натовпу плащем. 
Пройду як ніж через вершкове масло. 
Залишуся заручни

Іван Потьомкін
2025.07.01 13:52
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох

Віктор Кучерук
2025.07.01 12:27
Далеч безкрая синіє, як море,
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої

Світлана Пирогова
2025.07.01 10:14
Густішає, солодшає повітря,
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.

С М
2025.07.01 09:09
Заявишся опівночі і мовиш ‘Ніч не видно’
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно

Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то

Тетяна Левицька
2025.07.01 08:05
Двічі не ввйдеш в рай,
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.

Борис Костиря
2025.06.30 21:47
Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.

Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.

У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.

Козак Дума
2025.06.30 10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.

Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі

Богдан Манюк
2025.06.30 09:12
Частина друга Жовч і кров 1930 рік Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в

Тетяна Левицька
2025.06.30 08:21
На подвір'ї, біля хати,
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.

На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —

Віктор Кучерук
2025.06.30 05:48
Закохані до згуби
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Сергій Святковський
2025.06.27

Равлик Сонний
2025.06.25

Рембрі Мон
2025.06.07

Чорний Кугуар
2025.05.27

Анет Лі
2025.05.16

Федір Паламар
2025.05.15

Валерія Коновал
2025.05.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Галина Михайлик - [ 2013.10.26 13:40 ]
    Веселі леви
    Осінній Львів – це не завжди дощі,
    не холод-сум, розпука-мряка, вітер,
    а сонце усміху жаданої душі,
    ожилих фресок піснеспіви-квіти.

    Я звикла. Вже й дивуюсь: без дощу?
    Ранкове місто миють сиві леви,
    і чепурять його. Біжу, спішу –
    стоять: закам'янілі та… веселі.

    І, начебто, підморгують: «Привіт!
    Підгледіла? Та хто цього не знає…»
    Мої ви рідні... Мій коханий світ!
    Упевнена: ці почуття - навзаєм!

    1999 (ред.2013)


    Рейтинги: Народний -- (5.64) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (19)


  2. Валентина Попелюшка - [ 2013.10.25 19:14 ]
    Закарпаття, золотом гаптоване
    То біжать униз дерева, то вони
    Кронами ласкаво пестять небо.
    Закарпаття, золотом гаптоване,
    Як не закохатися у тебе!

    В бабиного літа ніжнім прядиві
    Доли запишались і вершини.
    В чорних перлах лози виноградові,
    У коралях кущики шипшини.

    Трави, першим заморозком сріблені,
    Танучи, виблискують зірками.
    Схили, у парчу ошатно прибрані,
    Дивляться в озер гірських дзеркала.

    Там, де ще не все оздобив повністю,
    Шиє золотою тонко гладдю
    Теплий жовтень, щедрий на коштовності.
    Певно, закохався в Закарпаття.


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (6)


  3. Іван Низовий - [ 2013.10.25 02:11 ]
    ***
    Ми й нині щедрі,
    Як були,
    Без міри і без меж:
    І флот, і море віддали,
    І Севастополь теж.
    І Крим невдовзі віддамо
    (Нічого нам не жаль!) –
    На нього ж ласиться, само
    Собою, брат-москаль.
    Тож, друже-брате, не бентеж
    Душі – спокійно ляж
    Під синім небом узбереж
    І плюй на жовтий пляж,
    І на чудного вусаня
    Із тризубом в руці,
    Жбурляй щоночі і щодня
    Дошкульні камінці.
    І – регочи!
    Хай чують степ
    І весь козацький край,
    Який веселий наш вертеп,
    Який пекельний рай.

    1995


    Рейтинги: Народний -- (6.53) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (4)


  4. Любов Долик - [ 2013.10.24 15:08 ]
    Переведення часу
    Переведи мене в щасливий час,
    ні, не зимовий, а в отой, щасливий,
    де зими – сніжні, де нестримні зливи,
    а сонце – хліб у бабиній печі,
    і я біжу до річки, а в руці
    пахкі скарби – суниці, що знайшли ми...
    А люди всі - і добрі, і сміливі...
    А я? А я - на татових плечах!
    І світло - вранці, ввечері - красиво,
    не переведена година ще для нас...
    Переведи мене у час - отой – щасливий!

    Переведи мене в щасливий час:
    сніжинки танцювали білий вальс,
    і ми - коло ялинки танцювали,
    і свято біле, і дітей чимало,
    а я - мала, співала "ла-ла-ла-ла",
    бо ні про тебе, ні тебе не знала,
    ні болю неба, ні земного шалу...
    ще свічечка горіла тонким жалом
    пекучими сльозами не за нас...
    Переведи мене в щасливий час!


    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (23)


  5. Іван Низовий - [ 2013.10.24 01:45 ]
    * * *

    Переписуймо
    Перебріхану
    Переяславську злуку-муку,
    Із гріхами всіма
    Й огріхами,
    Що були ворогам на руку.
    Хай полковницька знать
    І сотницька,
    Пригадавши всі підлі війни,
    На Євангелії Пересопницькій
    Присягне Україні вільній!
    Хай наш недруг сичить-перечить –
    Історична ж наука – точна:
    Перещепине і Перечин,
    Перегінське й Переволочна,
    Перевальськ, Передільськ і Пере-
    копський рів – то пересторога
    Всім,
    Хто совість і честь «похерив»…
    Все, що маємо, те – від Бога!
    Бережімо ж і боронімо
    Нашу землю від яничарів –
    Хай над нею священним німбом
    Сходить сонце пшенично-яре!


    2000


    Рейтинги: Народний -- (6.53) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (14)


  6. Валентина Попелюшка - [ 2013.10.23 08:25 ]
    Пам'яті Лесі Українки
    1
    Була весна. Погожа тепла днина,
    Цвіли сади хвилююче-духмяно.
    Ніхто не чув, як плакала дитина,
    Що сумувала за фортепіано.

    Ніхто ніколи сліз її не бачив,
    Прикутої хворобою до ліжка,
    Дитини, що віршами гірко плаче,
    А на обличчі – лагідна усмішка.

    2
    Курортний Крим не зцілює душі.
    На двох – одна любов, одна недуга.
    Ще вчора – незнайомі і чужі.
    Вже завтра – чи шляхи зійдуться вдруге.

    Не відмінити стукоту коліс.
    І знову – наодинці з теплим краєм.
    І солодко, і боляче до сліз
    Плекати в серці те, що не вмирає.

    У нього очі – ніжно-голубі,
    Мов ялтинське ранкове чисте небо.
    Любов – тобі і смуток цей – тобі.
    О, доленько, не треба так, не треба!

    Немає у людей таких облич,
    Таких очей. До нього серце лине.
    Якби ж він жив, хай долі врізнобіч.
    Та час – не на роки, а на хвилини.

    «Візьму твій біль, і поки ми живі,
    Стерплю усе, багато хай чи мало…»
    На двох – одна любов, а смерті – дві,
    Бо разом з ним – немов сама сконала.

    Зійшлися негаразди звідусіль,
    Зімкнулися, немов тюремні грати.
    І радує тяжкий фізичний біль,
    За ним не чути майже болю втрати.

    3
    Спекотно в Кутаїсі, а Сурамі
    Дарує прохолоду і ожину.
    Усе єство волає болем: «Гину!»,
    Та сил іще стає всміхатись мамі.

    Ожинове морозиво… О, Доро*!
    Твоя турбота – іскорка остання,
    Що живить без надії сподівання.
    А смерть, як ворон, кряче: «Скоро, скоро…»

    Немов дарунок з рідної Волині,
    Ті ягоди – бальзам на спраглу душу.
    І кожен подих – тяжко, через «мушу»,
    Згасає день у зламаній стеблині.

    О скільки ще не встигла народити
    Задуманих сюжетів! Мрія сліпне.
    В агонії годин останніх липня
    Горять вірші – невиношені діти.

    Діждатися б іще приїзду Лілі*,
    Вона в дорозі, буде на світанку.
    Та північ відпускає душу-бранку,
    Що билася у змученому тілі.

    Не треба вже ні ліків, ні бальзаму.
    Завмер годинник, зойкнули пружини.
    Розтануло морозиво з ожини,
    Зустріло ранок чорними сльозами.


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (7) | "Останні три місяці у житті Лесі Українки. Тетяна Скрипка"


  7. Іван Низовий - [ 2013.10.22 07:19 ]
    * * *
    Кукурікаєм –
    кожен за власним тином,
    але сонце не сходить і досі...
    Додивляй свої сни немовлятські,
    державо-дитино,
    в темнім запічку долі, в гарячому просі.

    2008


    Рейтинги: Народний -- (6.53) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (20)


  8. Любов Долик - [ 2013.10.18 11:45 ]
    Пісня про Львів
    Творіння короля Данила -
    це місто древнє і красиве.
    І хоч вогні тебе палили,
    ти - молодий, лиш трохи сивий.

    Приспів:
    Вдихайте магію століть - повірите без слів,
    що причаровує навік мій неповторний Львів!
    Пісня любові лине у Львові -
    місті кохання, місті легенд
    Львове, коханий і неповторний,
    Львове, ти знаєш -люблю я тебе!


    Твоя бруківка пам’ятає -
    сюди з’їжджались королі.
    І нині Ратуша вітає,
    людей з далекої землі.

    Приспів:
    Ти закохаєшся у Львів, полюбить він тебе.
    Дарує каву й шоколад і музику легенд,
    Пісня любові лине у Львові -
    місті кохання, місті легенд
    Львове, коханий і неповторний,
    Львове, ти знаєш - люблю я тебе!


    Бо тепле й щире серце Львова
    відкрите для добра і світла,
    можливо, трохи ґонорове,
    та завжди добре і привітне.


    Приспів:
    Дарує пиво і фокстрот, і фантастичний джаз
    це місто дива і щедрот, які чекали вас...
    Тільки у Львові світ - кольоровий!
    Тільки у Львові - море легенд!
    Кавою пахне Львів ґоноровий!
    Львове, мій Львове, люблю я тебе!

    Пісня любові лине у Львові -
    місті кохання, місті легенд
    Львове, коханий і неповторний,
    Львове, ти знаєш - люблю я тебе!


    15.04.2013


    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (27)


  9. Іван Низовий - [ 2013.10.18 07:08 ]
    * * *
    Тож, певне, через переляки
    В суцільну непровидь нічну
    Мене "придумали поляки"
    В середньовічну давнину…

    Коли ж оговтались помалу
    Й відмились трохи від крові,
    Лукаву "вигадку" зухвалу
    Тихцем підкинули Москві.

    Між москалем, відтак, і ляхом
    Я крайнім став, і на краю
    Меча
    Блукав Чумацьким Шляхом,
    В боях виборював свою
    Вітчизну кровну.
    Аж допоки й
    Відчув душею: ав-то-хтон! –
    А це ж бо значить:
    Дніпр широкий,
    І синій Сян,
    І тихий Дон –
    Мої вовік, аборигени
    Оцих степів, де я живу,
    Де терноцвітом всі терени
    Киплять в піснях і наяву!

    Я подолав одвічні страхи
    На цій знекровленій землі:
    Нехай кепкують собі ляхи
    І зубоскалять москалі
    З моїх потуг, моїх амбіцій…
    Ні росіянин, ні поляк
    В серцях посталих українців
    Вже не посіють переляк!

    Керуючись своїм законом,
    Свої утверджую права
    І почуваюсь автохтоном
    Скрізь, де калина ще жива.


    2001


    Рейтинги: Народний -- (6.53) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (40)


  10. Володимир Книр - [ 2013.10.17 17:28 ]
    Про почуття вини
    Що більше сірої в людини речовини,
    що більше розуму в погляді її очей,
    то більш нестерпним у неї є почуття вини
    за стан оточуючих її день-у-день речей.

    2013


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (4.92)
    Коментарі: (2)


  11. Іван Низовий - [ 2013.10.15 23:00 ]
    * * *
    Незатишно Тарасові в Луганську,
    Тому й передгрозово хмурить брови:
    Московську мову чує він,
    Циганську,
    Кавказький говір слухає…
    А мови
    Державної – немає!

    Лиш на свято
    З високої трибуни – прокуратор! –
    По-писаному,
    Гладко і завзято,
    "Спілкується" з Тарасом,
    Наче з братом,
    Пілат місцевий…

    Сумно Кобзареві
    В мовчанні кам’яному,
    Наодинці:
    Аборигени – прийшлі та місцеві –
    Таки ж свої,
    Але… не українці.


    2001


    Рейтинги: Народний -- (6.53) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (24)


  12. Любов Долик - [ 2013.10.14 14:56 ]
    Лесі Геник - на презентацію книжки
    Тринадцять, тринадцять, тринадцять...
    Яка ж то невтомна праця –
    іти від душі до душі!
    І небом ставати блакитним,
    і листопадовим вітром,
    і серцем – гарячим-гарячим
    виплавлювати віршІ.

    Тринадцять – число магічне.
    А бачиш – втікає відчай
    у золото верховіть.
    Бо числами пишеш коло,
    бо слів твоїх щире поле
    до сонця, як соняхи-діти,
    до чистих висот блакиту -
    і квітне,
    і прагне,
    й летить!


    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (18)


  13. Мирослав Артимович - [ 2013.10.14 08:49 ]
    Воякам УПА*


    …Рідний край, земля – своя одвіку –
    у тяжкому корчилась ярмі,
    гартувався спротив многоликий
    гітлерівсько-сталінській чумі.

    Вороги у спілці, поодинці –
    ненаситний же ординський смак,
    без різниці – всі вони ординці:
    кований німецький чи кирзак.

    Шикувались хлопці і дівчата
    під червоно-чорне знамено –
    боронити Україну-матір,
    карбувати власне імено.

    Молоді життя свої за неї
    на жертовник долі принесли:
    ідеали, а не привілеї,
    і життєвий припис без хули.

    Не тепло батьківської домівки
    і не ласку материнських рук, –
    а спартанські «вигоди» криївки
    вибрали одразу, без принук.

    І свідомо йшли у бій. Вмирали.
    З іменем Вітчизни на устах…
    А від неї – не лише хоралів –
    шани не діждався їхній прах…

    О Свята Пречистая Покрово!
    Ти – небесна матінка УПА!
    Влий сліпцям у мізки праве Слово –
    хай прозріє їхня сліпота.

    І засяє істина у краї –
    що для українця той герой,
    хто за рідну землю умирає
    на своїй землі, а не «чужой».


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (16)


  14. Любов Долик - [ 2013.10.10 12:59 ]
    Дивні думки про дерева
    А може отам під землею -
    там пекло таке, насправді,
    там душі людей померлих -
    у підземеллі,
    а їхні гріхи проростають
    у них із голів,
    як волосся -
    ... деревами зеленими?

    І міцно тримає той чуб,
    що й смикнутись боляче.

    І чим більший гріх -
    тим більшим, могутнішим деревом
    тягнутися треба душі
    до неба,
    тим більше, тим довше
    пломеніти-каятися
    жовтнями,
    і тихий сніг покути
    збирати
    на почорніле гілля.

    Аж поки не впаде
    той гріх
    у землю.

    І прийме вона
    відболене, відмолене каяття -
    щоби життя
    продовжилось, тривало, проростало...

    А душа,
    може,
    хоч отоді
    полетить
    у небо?


    06.10.2013


    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (18)


  15. Любов Долик - [ 2013.10.08 14:32 ]
    Перед_сонний березневий вірш
    Чуєш,
    час широкими кроками
    по густому снігу
    мого безсоння:
    шух-шух,
    шух-щух,
    прокладає лижню
    серед темряви.

    Виковзує за вікно.

    Ма-а-у-у! -
    верещать березневі коти.

    Шух-шух -
    крокує час
    повз їхні войовничі морди
    і настовбурчені загривки
    знову - до мене
    в кімнату.

    Шух-шух -
    широкими
    сягнистими кроками:
    не-спиш?
    пи-шеш?
    по-ра
    спа-ти

    Тиша сиплеться снігом
    на котів за вікном,
    і на мій блокнот,
    і на
    ме-не.

    шух-шух

    і-ду
    тільки вірша
    оцього
    до-пи-шу
    дя-ку-ю

    шух-шух
    па-па
    спа...


    березень 2013 року


    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (18)


  16. Любов Долик - [ 2013.10.07 12:42 ]
    На березі блакитного поля
    У небі - блакитна земля,
    зорана,
    білими грудками
    вивершена.
    Он літак
    срібним плугом
    прокладає
    рівненьку
    борозну.

    А ми отут -
    на другому березі
    блакитного поля -
    бачимо,
    розпашілі від жару клени
    намагаються його засіяти
    золотими
    зорями.

    І летить, летить листя:
    у небо - щирим
    золотом,
    жовтим смутком -
    до землі.

    А вітер
    білими грабельками
    заскородить борозни -
    уночі
    проростуть
    зорями...



    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (31)


  17. Володимир Книр - [ 2013.10.06 17:55 ]
    Про Тичину
    Не вивів би він "Партія веде!",
    то вивело б його НКВД.

    2013


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (4.92)
    Прокоментувати:


  18. Володимир Книр - [ 2013.10.01 16:40 ]
    Щодо євроінтеграції (з актуального)
    Європо, danke, thanks, dziękuję, grazie
    за ту з тобою нашу інтеграцію!
    Нарешті й ми, ще й досі голодупі,
    з тобою вкупі! У великій купі!

    2013


    Рейтинги: Народний 5.25 (4.91) | "Майстерень" -- (4.92)
    Коментарі: (1)


  19. Галина Михайлик - [ 2013.09.30 00:49 ]
    Останнє прохання
    Останній день у вересні… Останній
    і у житті? Чому? А далі – край?..
    ...і піднімаюся в божественній осанні,
    і вже ось-ось – чи пекло, а чи рай…

    Я не боюся іспиту сумління -
    перед Отцем схилю своє чоло.
    Він знає все – усі мої стремління,
    усе, що відбуло і не було…

    Моя душа не в силі щось змінити…
    Прощаю і простіть – як вмів, так жив…
    Лиш тихе слово прошу, лиш молитву
    за Україну, що я так любив…

    25.09.2013


    Рейтинги: Народний -- (5.64) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (18)


  20. Епіка Драу - [ 2013.09.27 22:54 ]
    Львів
    Одного разу хтось запитає мене за що я люблю Львів.
    Я затамую подих,щоб підібрати декілька красивих слів.
    Але жодне слово не розкаже нічого,
    Якщо ти не бачив цього містечка старого.

    Це місто сповнене тепла і світла.
    Старовині будівлі,запах кави і чисте повітря.
    Добродушні жителі,які цінують українську культуру і мову.
    Нічне сяйво Місяця замінює дітлахам колискову.

    Тут нема старих чи молодих людей,
    Всі одного віку,всі одних тіней.
    Вуличні музиканти захоплюють віртуозною грою.
    Звуки інструментів дивовижно гармонують з місцевою красою.

    Можливо,хтось цього не помічає,
    А хтось і величає.
    Проте,хай там як,
    В кожного свій вибір і смак.

    Важливо просто любити це місто таким,яким воно є,
    Адже воно рідне,воно твоє.
    Львів завжди був і буде,
    Тому не забувай його і він тебе ніколи не забуде.

    2013


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 4
    Прокоментувати:


  21. Володимир Маслов - [ 2013.09.26 22:26 ]
    Не намагайтесь...
    Не намагайтесь бути москалями,
    ніколи з вас не будуть москалі,
    та зрозумійте – розбрат поміж вами
    нікому не потрібний взагалі.

    Минає все пусте і помилкове,
    колись таки приходить каяття...
    Не забувайте батьківського слова
    і не живіть своє-чуже життя.

    Історію не крайте, не ламайте –
    вона не пробачає помилок,
    і власну, незалежну думку майте
    у світі узалежнених думок.

    Чужого війська вшанувавши свято,
    червоним квітом виклавши граніт,
    згадайте тих, хто мав життя віддати
    під Крутами у вісімнадцять літ.

    А скільки їх, неназваних героїв,
    шукає правди у чужій імлі,
    і тих, що в українських одностроях
    лежать забуті у своїй землі?


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.43) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (8)


  22. Юрій Кисельов - [ 2013.09.23 19:24 ]
    * * *
    Де тут нащадки прадідів великих,
    Що боронили рідні рубежі
    На грізній найостаннішій межі
    Від зайд-чужинців, що несли нам лихо?!!

    Де спадкоємці тих, що заснували
    Брід Кам’яний* - козацький зимівник?
    Куди могутній рід козацький зник?
    Після чиєї занепав навали?!

    І що чужинці скажуть - так і є:
    Шотландець Карл**, німкеня*** на престолі...
    Палає серце, аж кричить од болю -
    Коли ж ми пошануємо своє?!!

    Чи довго нам купатись у брехні?..
    Знов "німець нам історію розкаже"****,
    Як їздила цариця в екіпажі?
    Чи зрозуміємо, збагнемо?.. Ні?..
    2013


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (18)


  23. Любов Долик - [ 2013.09.21 22:23 ]
    Урок
    Нині осінь дивилась на мене строго
    крізь окуляри вагонних вікон,
    як вчителька у класі,
    чекала,
    коли ж я нарешті засвою урок,
    коли ж зможу ясно і спокійно
    подивитися їй у вічі?

    І поки триває цей погляд,
    я плавлюся, тану, перетікаю
    у повітря і дорогу оцю,
    стаю блакитним холодом
    і тремким вогнем...

    А дощик, добра душа,
    підказує мені відповідь,
    пише косим почерком на склі:
    "не плач, прийми, пробач..."

    Осінь сердито
    стирає рукавом
    написане -
    "Вона обійдеться
    без твоїх підказок.
    Бачиш - розуміє!"


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.6) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (10)


  24. Валентина Попелюшка - [ 2013.09.20 10:49 ]
    Сумний епілог
    до "Українського серіалу"

    Захід і схід. Крізь усю Україну
    Шляху мого полотно пролягло.
    Їду до тебе, мала батьківщино,
    Рідний мій краю, дитинства село.

    Скільки лишилося мрій нездійсненних!
    Кожна – висока, наївна, проста.
    Юних років заповітний щоденник
    Пам’ять плаксива в дорозі листа.

    Слів головних я не встигла сказати...
    О, якби зараз почути могли.
    Вже не чекають ні мама, ні тато –
    Хата порожня і тиша могил.

    Їду до вас, найрідніші могили…
    В час безтурботний нема вороття.
    Мамо і тату, ви встигли, зуміли
    Доньок навчити любити життя,

    Рідні простори і цю Україну,
    Що підвестися не може з колін.
    Скільки живу - все якісь переміни,
    Тільки не видно до кращого змін.

    Плинуть назустріч поля неозорі,
    Тільки не видно комбайнів ніде.
    Де традиційні в цей час хлібозбори?
    Влада до чого село доведе?

    Пів-України засіяно соєю,
    Стільки навряд чи її ми з’їмо,
    Честі такої ми всі удостоєні,
    Наче й народ - не народ, ГМО.

    А як не соя – поля з кукурудзою.
    Добре і так – бур’яном не встеля
    Ті неозорі простори. Обузою
    Стало багатство – родюча земля…

    Всюди плакатами небо завісили
    Ті, що «народу повернуть страну».
    Може, пошлемо їх дружно до біса ми?
    Знаємо тим обіцянкам ціну.

    …Серце вітає малу батьківщину
    Роду мого багатьох поколінь.
    Це – твоїх прадідів спадщина, сину!
    Мамо і тату, низький вам уклін!

    2012, липень


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (6)


  25. Тетяна Флора Мілєвська - [ 2013.09.18 21:04 ]
    Ба хай ( А це ж ми...)
    життя протікає
    тюрма
    ні вліво ні вправо
    нема
    дороги для кроку
    катма

    на вулиці дощ
    гуде
    і тільки народу
    німе
    вишиваногарне
    стадно
    гука
    ми вкраїнці
    радо
    бо пан їм дозволив
    гамір
    оце всенародний
    саміт

    на борщ не настачить
    грошей
    і бідності тиха
    пошесть
    з`їдає останню
    совість
    рахує свою
    команду
    ліниво повислих
    панду

    коли
    прокинеться
    люд
    когорта новітніх
    зануд
    неначе
    голодна рибина
    не наша хіба провина

    18.09.2013


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.58)
    Коментарі: (14)


  26. Іван Низовий - [ 2013.09.18 15:21 ]
    Письменницький "Еней". Ретро
    Цікаві люди – класики великі і не дуже,
    Пили тут по малесенькій, бо мали привілей
    Неспішно напиватися, як праведні всі душі.
    Та й звався цей генделичок по-райському: «Еней».
    Сюди вони заходили в обідній час, і чемненько
    Щось їстівне замовивши, просили ще й стопар.
    Нагнибіда гнав три біди, одну лиш Новиченко
    Зі Стельмахом на пару, і пив узвар Гончар.
    Дрібніші: Біба, Ющенко, Бакуменко і Чалий
    Хилили, скільки здужає жаждива їх душа,
    І заїдали юшкою, а Чалий величаво,
    Бо ж гроші мав на ласощі, вареника вкушав.
    Бували й менш чиновні, але не менш почесні:
    Коваль Григорій Павлович і Кацнельсон Абрам,
    Пили свої по двісті Павличко і Кочевський,
    І смакував Тютюнник із Сомом по сто грам.
    І ми, мала дрібнота, по суті, безіменна,
    Горілку замовляли пляшками – веселись,
    Можливо, хтось маститий присяде коло мене
    І вип’є, й зробить з мене маститого колись.
    І справді, підсідали: то Степанюк із Дроком,
    То Ковальчук з Діденком:
    «Налийте й нам, братва!».
    Тут, за столом, давалися поезії уроки,
    Тут, скупані в горілці, чистішали слова.
    Чимало я уроків з-за цих столів дубових
    І виніс, і засвоїв на все життя своє.
    На жаль, було давно це, й мені уроків нових
    Життя пенсіонерське (не п’ю) вже не дає.
    Оплакую невміння богемно вік дожити –
    В «Енеї» не буваю роками. А колись
    Я майже геніально умів горілку пити
    Й не пригадаю випадку, щоби не напились
    Разом зі мною Кудлик Роман, чи Качурівський
    Також Роман, і третій Роман – Іваничук,
    Та ще ж і Скунць та Демків (була між нами рівність
    В пияцтві) – дивувались Лубківський і Лучук.
    Літературна молодість, вважайте, що вдалася:
    Майбутнє не пропито, а дружба ж бо така,
    Яка була (на жаль – була) у Рибаса Тараса
    І в завше толерантного вродливця – Земляка.
    Співати тут хотілося. І був широкий вибір:
    Подільські, галичанські, чернігівські пісні.
    Та підсідав до столу козак полтавський Григір:
    «Анумо заспівайте «Ой, чий то кінь…» мені».
    І ми гуртом співали про буйну білу гриву,
    Про «тую дівчиноньку», що серце зайняла,
    Й мов бачили в застіллі, вродливу і щасливу,
    Й вона за щастя кожного по крапельці пила.
    І їлось, і пилося, і все, що є, моглося:
    Писалися романи, поеми. Під сто грам
    Сам Осадчук дотепний, відкинувши волосся,
    На всіх складав експромтом по кілька епіграм.

    Тут генії пили – ми, звісно, їм не пара:
    Яновський, Корнійчук, Сосюра і Бажан,
    У Стельмаха в руці сіяла срібна чара,
    Наповнена ущерть гірким вином бажань.
    Тепер «Еней» не той. В нім ціни не «енейні».
    Й письменники не ті – суцільна дрібнота:
    За кавою ведуть розмови лиш ідейні,
    Коли вже президент, приміром, похита
    На пенсію, або коли вже Янукович
    Від обіцянь своїх перейде до щедрот
    Й письменникам старим надасть відчутну поміч,
    А молодим співцям наллє натхнення в рот.
    Або коли уже одужа від рефлексій
    Й рішуче полама застійний цей запор
    Племінник застарілого Олекси
    Харизматичний Ющенко Віктор?..

    Востаннє до «Енею» заходив зо два рочки
    Тому: було в кишені аж двадцять гривняків.
    Замовив собі кави, купив два огірочки
    І рівно двісті грамів до ніжних огірків.
    Не вистачило грошей, тож довелось позичить
    У майже незнайомого поета – доплатить
    За скромне це замовлення. Поетові ж не личить
    Всього за двадцять гривень аж двісті грамів пить.
    Допив гірке в самотності і виповів «Енею»
    Своє незадоволення: «Паскудний ти шинок!»»
    Й прошепотів у вухо уявному коневі:
    «Сюди більш наших, конику, не занесе кісток!».
    І більше не заносить. І вже душа не просить
    Ні чарочки, ні шкалика, ні бутлів, ні сулій…
    Оце згадав про молодість,
    Сльозу пустив – і досить:
    За тим, що пропилось тобі, ніколи не жалій!


    19 – 20.01.2004


    Рейтинги: Народний -- (6.53) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (12)


  27. Любов Долик - [ 2013.09.17 12:57 ]
    Щаслива доля
    І не мине мене щаслива доля
    брехні та осуду, миття моїх кісток.
    І буду темою (о, ці людські фривольності!)
    смаколиком на гострий язичок -
    пожовклий, бо від жовчі слід лишився.
    Ще й покусають, поплюють і покричать...
    За них у храмі помолюся... і у тиші
    поставлю свічку за здоров'я...
    Їм -
    свіча.



    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (18)


  28. Валентина Попелюшка - [ 2013.09.16 16:01 ]
    Український серіал. Заключна серія.
    Не мед в селі самотній жінці.
    Якщо красива й молода,
    Сьорбнеш біди по самі вінця,
    І на закуску – теж біда.
    Буває, хто лиш привітався,
    І вже селом пішли плітки,
    Що «той до неї залицявся».
    Ох, довгі бабські язики!
    Варвара тих проблем не знала,
    Коли в конторі працювала,
    А як попала у бригаду,
    То вже й сама собі не рада.
    То зоотехнік ляпне дещо,
    То конюх лізе, як назло,
    А по селу завзято плещуть
    Про те, чого і не було.
    Хтось недарма сказав, що долю
    Не обскакати й на коні.
    Запав на Варку Бараболя,
    Вона ж на нього - наче ні.
    А конюх вибився у люди,
    Зробив кар’єру – бригадир,
    Не п’є, живе на повні груди,
    І вже господар - хоч куди!
    Якби ще в хату господиню,
    То більше нічого й бажать.
    Здолала Варочка гординю,
    Роки не йдуть-бо, а біжать.
    Якого принца їй чекати
    В напівпорожньому селі?
    Проста доярка, ще й без хати.
    Коли й дорослі, і малі
    На тебе часто пальцем тичуть,
    А в гості майже і не кличуть,
    Бо, делікатний то момент,
    Самотня жінка – конкурент.
    Не довго думала Варвара,
    Бо не одна вона така.
    А Бараболя – гідна пара,
    Тож варто дати рушника.
    Не буде лізти зоотехнік,
    Помалу стихнуть бабські брехні.
    …Як урожай зібрали в полі
    (Тим часом серій п’ять пройшло),
    Тоді у Варки й Бараболі
    Весілля справило село.

    Оцим приємним епізодом,
    Щоб серіал вам не набрид,
    Пора закінчити, бо згодом
    З нудьги заплачете навзрид.
    Та придивіться-но пильніше:
    Навколо вас – глядацький зал,
    Наступний день іще допише
    Нові сюжети в серіал.

    Кінця не буде в серіалі –
    Життя продовжується далі!

    (1998-2013)


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (5)


  29. Валентина Попелюшка - [ 2013.09.14 15:14 ]
    Український серіал. Дев'ята серія.
    Параска з матір’ю – "в ударі"!
    Новий купили шифоньєр.
    А Гнат, з яким дочка у парі,
    Ту меблю ледве в хату впер.
    Красу поставили в світлиці,
    Намилуватись не могли,
    А замовляли у столиці,
    І ще – диван і два столи.
    «Помалу виб’ємося в люди»,-
    Казала теща, тільки Гнат
    В житті не квапився нікуди,
    Поважно мався, як магнат.
    На жінці, тещі - хлів і хата,
    З городом поралися вдвох,
    Бо то - не діло для магната,
    На ньому був хіба що льох.
    Та жінка з тещею «дістали»:
    «Зроби-но, Гнатцю, туалет,
    Щоб ми, як люди…ну, справляли
    Нужду. Бо той старий «намет»
    З торішнього соняшничиння
    Від вітру звалиться вкінець».
    І так пристали, мов причинні,
    Урвався Гнатові терпець.
    Були обидві на базарі –
    Возили овочі та сир,
    Тепер і Гнат - весь день "в ударі",
    Жінкам справляв новий сортир.
    Вони півдня базарували,
    Уторгували грошенят.
    А про сюрприз іще не знали,
    Що за хлівом оформив Гнат.
    З дороги - зразу в нужник дами,
    А Гнат від сміху ледь не вмер:
    На місці ветхого «вігваму»
    Стояв новенький … шифоньєр.

    (Далі буде)


    Рейтинги: Народний 5 (5.52) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (12)


  30. Валентина Попелюшка - [ 2013.09.13 14:16 ]
    Український серіал. Восьма серія
    Минуло літо, потім осінь,
    Аж новина селом пішла,
    Що не у гості, а назовсім,
    Вернулась Варка до села.
    Громада всяке говорила,
    Коли з'явилась дивна вість:
    Сама ту кашу заварила,
    Нехай сама тепер і їсть.
    А що ж Варвара? Не впізнати…
    Де й дівся гонор – диво з див!
    Своєї вже немає хати,
    Пішла в сусіди – хтось пустив..
    І у конторі, як на лихо,
    Змінився знову голова.
    За секретарку головиха,
    Бо має всі на те права.
    Пильнує, мов курчат шуліка,
    Від молодичок чоловіка.
    Куди ж подітись бідній Варці?
    Вона з усім селом у сварці.
    А тут на хуторі із ферми
    Ішла доярка у декрет.
    Робота непрестижна вельми,
    А кращої, звиняйте, нєт!
    Як та вакансія звільнилась –
    Її Варвара зайняла
    І сприйняла як Божу милість…
    Життя – наука немала!

    Ото така кар'єра Варки –
    З інтелігенції в доярки.

    1998
    (Далі буде)


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (9)


  31. Іван Низовий - [ 2013.09.12 00:01 ]
    * * *
    Занепадаю. Пропадаю. Та припадаю
    до твого тіла, ріднокраю, бо добре знаю,
    що не відторгнеш, не відштовхнеш і не оскверниш
    моїх останків - до свого праху мій прах повернеш.
    В твоїх чорноземах, мій ріднокраю, я розчинюся
    і буйноцвітом в живу природу я повернуся,
    й відчую поряд блакитнооку сестру-фіялку,
    таку знайому мені, старому, здавен, ізмалку...


    2010


    Рейтинги: Народний 7 (6.53) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (11)


  32. Валентина Попелюшка - [ 2013.09.11 20:36 ]
    Український серіал. Сьома серія.
    Копійка важко дістається
    Тому, хто мешкає в селі.
    Хто не ледащо, той доб’ється,
    Аби було і на столі,
    І у коморі, і у хаті -
    Отим і раді, чим багаті.
    Однак, хоч важко заробляти,
    Чомусь у моду увійшло
    Такі застілля відбувати,
    Аби гуляло все село.
    І так старається наш люд
    Обличчям не упасти в бруд.
    А нерви грають, наче струни:
    Кого хто більше переплюне.
    А от Степана та Тетяну
    Хоч в книгу Гіннеса занось,
    Бо ще таку гулянку гарну
    В селі відбути не вдалось.
    Добрячі справили хрестини
    Своєї шостої дитини.
    І тільки-тільки відгуляли,
    Не встиг іще осісти пил,
    Як сина старшого призвали
    На строкову до збройних сил.
    Зійшлося знову все село.
    Чого там тільки не було!
    Одну свинюку закоптили,
    А другу пацю продали
    І всяких пундиків купили,
    Аби ломилися столи.
    Щоб не було, як в анекдоті:
    «Бананів, куме, в нас нема»,
    Не відкладаючи на потім,
    Їх подала на стіл кума.
    Наїлись гості, напилися,
    А в хаті злидні завелися.
    Немає навіть сала в бодні,
    То діти й бігають голодні.
    Украдуть яблук по сусідах –
    Ото для них і весь наїдок.
    Зате яка була гулянка!
    І досі згадує Тетянка.


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (6)


  33. Валентина Попелюшка - [ 2013.09.10 19:14 ]
    Український серіал. Шоста серія.
    Розваг в селі не так багато,
    Зате доволі різних справ.
    А балачки – то справжнє свято,
    Хай тільки привід хто би дав.
    Вже трохи стихли ахи–охи
    Навколо фельдшерки Явдохи.
    Жила вона за трактористом,
    Не дай Господь, щоб хто так жив.
    Таким Петро був норовистим,
    Ні зá що жінку часто бив.
    То попідтинню п’яний спав,
    А якось геть кудись пропав.
    Явдоха кілька днів шукала –
    Нема ніде її Петра,
    Та їй новини розказала,
    Ота буфетниця, котра
    В закусочній «Жіночі сльози»
    На кшталт місцевого Спінози:
    «В селі сусіднім листоноша -
    На кінозірку, кажуть, схожа.
    Вона приглянулась Петрові,
    Коли бульдозером своїм
    На пилораму звозив дрова
    І десь угледів там її.
    Немов хлопчисько, закохався,
    Та так у неї і остався.
    Рубає дрова не за гроші –
    За поцілунки листоноші.»
    Почула те Явдоха бідна,
    Як заголосить: «Мамо рідна!
    Така ганьба - хоч лізь в петлю!
    І б’є, пройдисвіт, а люблю».
    Та плач не плач, - Петро не чує
    І з «кінозіркою» ночує.
    На землю темрява спустилась –
    Явдоха вікна бить пішла,
    В селі чужому заблудилась,
    Потрібну хату не знайшла.
    Та щоб даремно не ходити,
    Зайшла у перший-ліпший двір
    І заходилась вікна бити,
    Страшна у гніві, наче звір.
    На брязкіт вискочив із хати
    Із криком: «А на тебе грець!»
    І наміром відлупцювати
    Місцевий агроном, вдівець.
    А там Явдоху він побачив,
    Вона у темряві ще «Ах!»
    Стоїть під вікнами і плаче,
    Іще прекрасніша в сльозах.
    Її господар заспокоїв
    І до своїх завів «покоїв».
    А що вже там вони робили –
    То, мабуть, знає тільки Бог:
    Чи то розбиті вікна склили,
    Чи, може, чай пили удвох.
    Одне невдовзі прояснилось –
    Явдоха там і залишилась.
    Живе, немов у себе вдома.
    «А що? Який мій, - каже, - вік?»
    І жінка є у агронома,
    І у Явдохи чоловік.
    Ото єднання двох сердець!
    На цьому б казочці й кінець,
    Та через місяць десь по тому
    Петро приплентався додому.
    Чи розлюбила чорноброва,
    З таким розклáдом - не дива,
    Чи порубав усі вже дрова,
    Чи ностальгія - теж бува.
    Зайшов Петро в порожню хату –
    І гірко так, хоч вовком вий.
    Що маєш – треба цінувати,
    А ні – то сам тепер живи.

    1998
    (Далі буде)


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (2)


  34. Валентина Попелюшка - [ 2013.09.09 21:23 ]
    Український серіал. Четверта серія.
    Місцевий конюх Бараболя,
    Той, що тверезим не бува,
    Спить на зупинці – руки голі,
    Простоволоса голова.
    Хоча надворі травень місяць,
    Сира земля - не пух чи шовк.
    Чи кращого проспатись місця
    Собі п’яничка не знайшов?
    А день то був не зовсім звичний:
    Хто «проводи» зве, хто «гробки».
    Ішли додому з кладовища
    Теж нетверезі парубки.
    Як ту побачили картину,
    Ідею жарту хтось підкинув.
    Проспався в тиші, бо маршрутки
    Курсують лиш в базарні дні.
    В ногах вінок угледів хутко:
    «На вічну пам’ять від рідні».
    Второпавши, зайшовся плáчем,
    Бо вирішив, що вже помер.
    Повз нього дід ішов: «Козаче!
    Чому горюєш ти тепер?
    Та що це ти, з хреста мов знятий,
    Ходімо вип’ємо до хати».
    Отямивсь конюх, а по тому
    На радощах чкурнув додому.

    На все, говорять, Божа воля –
    Покинув пити Бараболя.

    1998
    (Далі буде)


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (6)


  35. Валентина Попелюшка - [ 2013.09.08 18:14 ]
    Український серіал. Третя серія.
    Нема три місяці зарплати,
    В селі готівка - дефіцит.
    І як те лихо подолати?
    Не смій і скаржитися! Цить!
    Натуроплата – гречка, дрова,
    Мішок пшениці чи вівса.
    Як у ґаздівстві є корова –
    Вези сметану на базар.
    Бо за електрику на пошті
    Натуроплату не беруть.
    І на вугілля треба гроші,
    Без них тобі ні верть, ні круть!
    Дійшло до того, навіть Варка,
    Що, наче в маслі сир, жила,
    Бо у конторі секретарка,
    Зібралась їхати з села.
    Її сусідки відмовляли,
    Бо добре там, де нас нема.
    «А секретарок скрізь навала»,-
    Їй так тлумачила кума.
    Та Варка і куму, й сусідок
    Кудись послала у круїз.
    І голова тодішній - свідок,
    В дебати якось він уліз.
    Фінальний виступ у конторі
    Від Варки чули і надворі.
    «Я городською буду пані,
    Не в ночвах митимусь, у ванні.
    А ви тут гнийте у болоті,
    Мов коні загнані у поті».
    Село три дні було у шоку,
    А потім ще гуло півроку.
    Зібрала швидко Варка речі,
    За безцінь хату продала
    І десь харчі шукати легші
    Таки поїхала з села…

    1998
    (Далі буде)


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (10)


  36. Валентина Попелюшка - [ 2013.09.07 11:30 ]
    Український серіал. Друга серія.
    Гуде село, неначе вулик:
    Хтось обікрав колгоспний склад.
    І не один великий клунок
    Вже не повернеться назад.
    Та чим не вельми звична справа –
    Замки цілісінькі були.
    Головоломка ой цікава,
    Хоч посилай в «Що? Де? Коли?».
    А згодом – ще селом новини
    Для всіх, у кого є язик:
    Купив собі нову машину
    Простий колгоспний комірник.
    Можливо, хто і здогадався,
    Але про те не признавався.
    Пройшло не так багато часу,
    Десь комірник в халепу влип.
    Чи перепив з похмілля квасу,
    Чи зліг з ускладненням на грип.
    Та по селу таке ходило,
    Що в місті син комірника
    Не тій персоні дав у рило –
    Батьківська доля нелегка…
    Аби «відмазати» дитину,
    Продав татусь нову машину.
    Та ви за нього не журіться –
    Вродили жито і пшениця.
    Ходити пішки вже відвик
    Простий колгоспний комірник.

    (Далі буде)
    1998


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (4)


  37. Ін О - [ 2013.09.06 08:48 ]
    А зорі тут тихі...
    а зорі тут тихі, а верби тут плачуть,
    а небо - найглибший колодязь Землі...
    лелеки вертають додому на вдачу,
    минаючи хмарні швидкі кораблі.

    і ти нагадаєш ту дівчинку з жита,
    що пильно дивилась,як маки цвітуть...
    здавалось тоді їй: зійшла кров пролита
    з козацьких життів, що залишили путь.

    тоді їй здавалось: волошки - то сльози
    самотніх, заплаканих душ матерів,
    а вітер заскиглить на сірій дорозі -
    дівочого серця зажурений спів.

    і ти нагадаєш, як сонця корогва
    під вечір палала рум'яним вогнем...
    здавалося, місяць - то посмішка Бога,
    ще трохи...і серця твого досягне.

    а зорі тут тихі, а небо тут ясне...
    здається, що хмара - то куреня слід...
    і пам'ять козацтва у серці не гасне
    дорослої жінки, що в житі стоїть!


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  38. Валентина Попелюшка - [ 2013.09.06 00:21 ]
    Український серіал. Перша серія.
    В колгоспі сталася халепа -
    Пішов у прийми голова.
    Нового десь узяти треба -
    Нема сміливого... Дива!
    Один узявся – не подужав,
    А другий спробував – утік.
    І де б знайшовся справді мужній
    Розумний хвацький чоловік?
    І тільки серій через двадцять
    Як час наблизився до жнив,
    Таки з’явилося начальство -
    Колгосп на радощах ожив.
    На пост призначили Лукерку,
    Не з полохливого числа.
    Ночами стерегти луцерку*
    В колгоспнім полі почала.
    Лукерка – справді мужня жінка,
    Стоїть, як воїн у строю,
    Бо косять всі, кому не ліньки,
    Колгоспну пашу, як свою.
    Ніяк до них не дійде мабуть,
    Що то вони у себе крадуть.
    А як узнали про сторожу,
    То вже з косою в поле – зась!
    Заговорила совість, може?
    Як не було, то де взялась?

    Ну що ж, вітаємо Лукерку,
    Бо крадіїв перемогла,
    Охороняла, наче беркут,
    Одна, як перст, на півсела.

    Але проґавила жнива…
    Не вийшов з неї голова.
    ========================
    *луцерка - так на Сумщині називають люцерну, багаторічну траву, що є гарним кормом для худоби.

    (Далі буде)



    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (9)


  39. Валентина Попелюшка - [ 2013.09.04 17:00 ]
    Український серіал
    Вступ.

    На серіали нині мода:
    Як тільки серія нова –
    Біжать сусідоньки з города,
    Щоб не прогавити, бува.
    Лишають сапки чи лопати,
    Картопля миється дощем,
    Яку устигли накопати,
    Бо там – такий душевний щем!
    У донни Бейджі іменини,
    Весь день чекала – не прийшов.
    А Роза матиме дитину,
    У неї – амнезія, шок!
    Марія Віктора Карено
    Не любить… Що у нім хибить?
    Шалені пристрасті. Ой нене!
    Коли ж те ділечко робить?
    І плачуть очі – карі, сині,
    Улітку і посеред зим,
    А у хлівах бунтують свині,
    У них міняється режим.
    Нехай худоба буде сита,
    А замість «мила» - сміху шквал!
    Дозвольте щиро запросити
    На український серіал!

    Хоча у цьому серіалі
    Орейро і нема Наталі,
    Нема Дієго і Мігеля,
    Ні Маріанни, ні Ракелі,
    Та є Миколи і Явдохи,
    Про Василя і Гната трохи.
    Є навіть Юлька, та, що гляне –
    І наче хто вам гривню дав.
    Вона за паспортом Уляна,
    Та хто в той паспорт заглядав?
    Живе Уляна, себто Юлька
    Не в Ріо і не в Акапулько,
    А в невеличкому селі.
    Таких багато на землі,
    На нашій славній українській,
    Де збереглися ще дідівські
    Примовки, звичаї, пісні,
    І неодмінно на стіні
    Ще й зараз - вишиті картини,
    Окраса кожної хатини.

    Так от, живуть собі селяни,
    Петри, Параски та Уляни,
    Хто як уміє, хто як може,
    Щасливих літ пошли їм, Боже.

    ***
    Жили у злагоді сусіди,
    Ділили радощі і біди.
    Було, один свиню заріже,
    Поділить сало і м'ясце –
    І для родини кусень свіжий,
    І по сусідах рознесе.
    А потім той, а потім інший,
    Приємно й зручно водночас.
    Бо часто є шматочок свіжий
    І солонина про запас.
    Коли жінки ішли на ланку,
    Співало з ними все село
    І радо слухало селянку -
    Магнітофонів не було.
    Поволі підростали дітки,
    Всім хутірцем до школи йшли.
    Сварились іноді сусідки,
    Та більше в злагоді жили.
    З'явився перший телевізор,
    Його придбав сусід Сергій.
    Впаде лиш темряви завіса –
    До нього всі ішли мерщій.
    Іван купив нову машину.
    Чи хто хворіє, не дай Біг,
    Весілля в кого чи хрестини –
    Іван везе усюди всіх.
    Такий був дружний хутірець,
    Тепер же звівся нанівець.

    ***
    Пройшли роки, настали зміни,
    «Реформа,»- каже голова.
    Хоч як не гни у полі спину-
    Заробиш грошей дідька з два.
    Корові чхати на реформу,
    Аби давали більше корму.
    А де набратися кормів?
    Втекли до міста, хто зумів.
    Аби було за що придбати
    Для посівної дизпальне,
    Авансом треба продавати
    Той урожай, що хтось пожне.
    А щоб скосити й змолотити,
    Знов треба влазити в кредити.
    Та й з ходовим не солод парком –
    Не вистачає запчастин.
    Життя у борг, як за Ремарком,
    Читав тут грамотний один…

    (Далі буде)
    1998


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (10)


  40. Іван Низовий - [ 2013.09.03 12:04 ]
    * * *
    Ось квітка розкішна – лишень зірви
    і нюхай, цілуй пелюстки полум’яні...
    Та остережися і гав не лови,
    бо вколять до крові, і кровію п’яні,
    тебе обплетуть колючки захисні
    троянди палкої... Цей символ любові
    і ніжності. Ляжеш тоді на стерні,
    мов колос тугий, сполотнілий без крові.
    Пасися подалі від зваби колючих троянд
    в палких воронцях понад шляхом
    за синім Осколом,
    в околицях Куп’янська – там Україна твоя
    тебе не опалить підступно пронизливим болем!

    2001


    Рейтинги: Народний -- (6.53) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (2)


  41. Любов Долик - [ 2013.08.29 17:32 ]
    Серпнева осінння ніч
    А я так любила
    любила, любила осінь!
    Та тільки от літо оце,
    тільки літо відкрило,
    що зорі – прозорі,
    і треба розсунути штори
    вночі, аби зорі
    в кімнаті моїй пожили...

    А я так любила цю осінь,
    любила, любила...
    Чому ж вона в серпні
    у серце іде знадвору?
    Сумнішає світло,
    старіється світ немилий,
    згортається, жовкне,
    у кволу німу покору...

    То осінь мене покинула?
    Кинула, кину...
    Неначе дитина, що виросла,
    йде собі далі,
    підкорює відні, парижі
    і канни, й берліни,
    втішається світом,
    гуляє на фестивалях!

    А я тут сама переб’юся,
    я – жінка доросла,
    все знаю і вмію,
    в житті я ж даю собі раду...

    Від мене пішла у світи
    моя донечка-осінь...

    Осенко-Осінечко,
    дівчинко, втіхо, розрадо!

    Вернися, зігрій, поцілуй
    тихим-тихим небом,
    вгорни мої плечі
    у лагідні теплі обійми.
    Осенко-синичко, вернися!
    То, звісно, его
    моє промовляє...
    Та холодно дуже без тебе!
    та дуже самотньо,
    порожньо
    мені без тебе!

    Мене поверни...
    і серце –
    прозоре і вільне...





    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (16)


  42. Олександр Олехо - [ 2013.08.28 12:27 ]
    Матір Божа
    У прикрий час, у час біди,
    коли один лиш крок до зламу,
    ти душу змучену веди
    до Богородиці, до храму.

    А там у тиші помолись,
    щоб залишила мла тривожна
    і чистій силі поклонись.
    Тобі поможе Матір Божа.

    Тебе покине чорний біль
    і ти очистишся душею,
    бо вище всіх життєвих зіль
    та, що постала над землею.

    Та, що вернула віру в світ,
    по смерті прахом не спочила,
    а вознеслась за Сином вслід,
    у нього взявши білі крила.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Коментарі: (7)


  43. Володимир Книр - [ 2013.08.26 18:27 ]
    До народу-перетворця
    Це ж ти, либонь, народе-страхопуде,
    край славних Палія та Пулюя
    на рай для холуя та нехлюя
    перетворив! А ще ж і далі буде...

    2013


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (4.92)
    Коментарі: (3)


  44. Любов Бенедишин - [ 2013.08.24 16:03 ]
    Переміщення
    по соші
    по зачовганій шинами трасі
    нелегке переміщення
    в просторі й часі

    крізь чорну діру
    недоречної відстані
    озираюсь на речі
    на спогади-пристані
    де сонячних днів
    урожайний псалом
    і пізні вечері
    за отчим столом
    і праця сільська
    непідвладна літам

    єство уже в місті
    душа
    іще там

    23.08.2013


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (34)


  45. Валентина Попелюшка - [ 2013.08.24 12:22 ]
    Джублик (закінчення). До 11-ї річниці появи Пресвятої Богородиці.
    З вірою і молитвою.

    Тут кожне свято, кожну із неділь
    В каплиці відбувають Службу Божу.
    І в інші дні приходять звідусіль,
    Коли хто хоче і коли хто може.

    Будується помалу монастир,
    На прощі до святині їдуть люди.
    Іще не так давно тут був пустир,
    А нині вже про Джублик знають всюди.

    Не тільки із найближчого села
    Приходять люди з вірою у Бога -
    До Джублика зі Львова пролягла
    Найдовша в світі Хресная дорога.

    І їдучи, і пішки ідучи,
    Тут моляться. Між селами й лісами
    Хрести знаходять навіть уночі,
    Бо Дух Святий підказує, де саме.

    З Європи, з України – звідусіль
    Веде прочан у Джублик віри світло.
    Батьки і діти, сиві дідусі -
    Гостинно зустрічати всіх тут звикли.

    Отці усіх конфесій християн
    Збираються до круглого престолу.
    Такий ще в жодній церкві не стояв –
    Ні в православній, а ні у костьолі.

    Престол, що без кутів, тут неспроста,
    Він став проханню Гості з Неба данню.
    Сказала дітям Діва Пресвята,
    Що тут почнеться вірників єднання.

    Святе джерельце пісеньку співа,
    Вода у ньому – добра і цілюща.
    Не всі, звичайно, вірять у дива,
    І тільки справжня віра – диво суще.

    По вірі воздається тут усім,
    Бо щире каяття Всевишній бачить.
    Нема в житті гладенької стезі,
    Та з Богом розступаються і хащі.

    Як буде важко – не сумуй, не злись,
    Крізь труднощі пройти повинен кожен.
    До Джублика приїдь і помолись,
    Господь тебе почує й допоможе.

    ***
    У Джублик! Дочекалися-таки!
    Від радості душа літає з ранку.
    Збирають речі діти в рюкзаки,
    Співаючи, прасую вишиванку.

    До місця, де невтомний водограй
    Змиває найдрібніший порох злості,
    Де трішки привідкриті двері в рай,-
    Душа моя збирається у гості.

    Хто знає, скільки ще на цій землі
    Їй вірити, радіти чи страждати.
    Ми всі для Бога - діточки малі,
    Яким життя дароване як свято.

    24 серпня 2013 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (8)


  46. Юрій Кисельов - [ 2013.08.23 15:45 ]
    * * *
    Не спімо, братове. Чекаймо на ранок.
    Угору, до зір піднесімо чоло
    І вранішньозорий стрічаймо світанок -
    Ніяка потвора не стратить його.

    Сади калинові. Достигли в них ґрона.
    Обличчям і серцем до них притулюсь.
    Воскреслих соборів почуються дзвони
    На всю Україну, на Київську Русь.

    Земля полинова. Вергунська паланка.
    Нема куди далі тікати на схід
    У пошуках ясного, світлого ранку.
    Останнє укріплення - Кам’яний Брід.

    Гуртом запалімо священне багаття,
    Зробімо сьогодні це в краї своїм.
    Нам сонце всміхнеться - шануймося, браття! -
    Бо нам оселити освячений дім.




    1996 - 2013


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (26)


  47. Ігор Герасименко - [ 2013.08.23 10:44 ]
    День незалежності
    Святкуй, країно, незалежність.
    Неволі хуртовій затих.
    Ми не дали тобі замерзнуть
    В обіймах братніх крижаних.

    Розправ горба і брату прямо
    Про незалежність говори.
    Чому ж небесна вись не вбрана
    В державні наші кольори?

    Чому немов гарматні жерла
    «Мордахи» тих зі сходу хмар?
    Чернечу гору б не зітерла
    З лиця землі. Холодний Яр
    Та темна сила б не зрівняла.
    З Сибіру суне, зусібіч.
    Та ніч пораниться полярна
    Гарячим світлим словом «Січ».

    І спаляться новітні ярма
    Від полум’я святого свіч
    Холодноярівським героям
    І воякам ОУН-УПА.
    І над Чернечою Горою
    Сяйнула шабля голуба
    Й свинцеві хмари ті руба!

    Нехай мовчать, - покора просить,
    Що дужі крила замела,
    І лащиться московська осінь:
    «Козакувати, хлопці, досить!»,
    Хай наповза зі сходу мла.

    Нехай заброди на престолі –
    Та вже заряджені пістолі,
    І нам потрібна іскра, мить,
    Від Запоріжжя запалить
    У небесах лихої долі
    Ласкаві сонце і блакить!

    Святкуй, країно, незалежність.
    Неволі хуртовій затих.
    Ми не дамо тобі замерзнуть
    В обіймах братніх крижаних!

    24.08.2011






    Рейтинги: Народний 5.5 (5.47) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (3)


  48. Валентина Попелюшка - [ 2013.08.22 23:36 ]
    Джублик (продовження). До 11-ї річниці появи Пресвятої Богородиці.
    Мій Джублик

    Дві тисячі десятий. Я – ще гість
    В забіленому снігом Закарпатті.
    Прадавні замки, дух священних місць,
    А за вікном – вершини гір кирпаті.

    У Винничках, в «Орлиному гнізді»* -
    Два дні від повсякдення відпочинку.
    Життя дарує іноді прості,
    Та незабутні, знакові сторінки.

    Попереду – Мукачівський вокзал,
    І знову - будні в гамірній столиці.
    Ніхто тоді напевне ще не знав
    Про те, чому призначено зміниться.

    Ті мандри доленосні привели
    До Джублика всього на дві години.
    Я навіть не пригадую, коли
    І де іще таке блаженство дивне

    Наповнювало душу до країв,
    Як тут, у цьому тихому куточку.
    Неначе двері раю хто відкрив,
    Щоб кожен зазирнув туди, хто хоче.

    Усе земне побачилося враз
    Лиш порохом - дрібним і тимчасовим,
    Гріхи, тривоги, втрати, біль образ
    Розвіялись, мов дим, цілющим словом.

    Куди й подівся сторож вічний - страх,
    Супутник повсякдення, смак полину,
    Коли ділився мудрістю монах.
    Його слова - мов істини краплини.

    Душа нап’ється мудрості ченця,
    І спрагла віра, ледь жива, воскресне.
    Не скоро усвідомлю до кінця,
    Що він – моєї донечки ровесник.

    Немов у дивнім сні, та наяву
    Багато змін в житті настане скоро.
    І сина, що народиться, назву
    Ім’ям цього монаха - Теодором.

    (Закінчення - у наступній публікації)
    =====================================
    * - "Орлине гніздо" - санаторій у Виноградівському р-ні Закарпаття,
    в урочищі Виннички.


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (4)


  49. Любов Долик - [ 2013.08.22 17:53 ]
    Лавандодощ
    А дощ такий печальний,
    а дощ такий повчальний
    повторює, повторює
    дрібні-дрібні слова.

    А в тебе повні чани
    в’язкого буркотання
    вихлюпує, викрикує
    кудлата голова...

    А дощ іде лавандовий,
    блакитний і прозорий,
    як довгонога армія
    лавандо-вояків.

    Візьміть мене до війська
    лавандомедсестрою -
    і світ я лікуватиму
    лавандою дощів!


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.6) | "Майстерень" 5.5 (5.67)
    Коментарі: (23)


  50. Любов Долик - [ 2013.08.22 13:16 ]
    Відлуння
    На тин похиленого літа
    складаю будні:
    наліво - все, що пережито,
    а все, що буде,
    кладу праворуч,
    туди, де сонце,
    як осінь, щедре.
    І тінь від смутку,
    як жовте листя,
    наллється медом...


    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (8)



  51. Сторінки: 1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   28   29