Пізня вже година –
Спатоньки пора.
Янгол в небі синім
Люляє хмарини
Дотиком пера.

І колише зорі
Місяць на ріжку.
А за теплим морем
Мрія спить прозора
В срібнім сповитку.

Примостилась ласка
В нічки на руках.
І мандрує казка
Котиком пухнастим
По дитячих снах.
25.12.12

Хто знає, як народжуються квіти?
Вони народжуються так, як діти,
як діти, б’ються в пуп’янку: на волю!
І пуп’янок здригається від болю.

Які солодкі материнські муки!
Весна бере дітей на теплі руки,
колише ніжно: люлі, люлі, люлі,
ростіть щасливі на обох півкулях!

Куди не глянеш: всюди квіти, квіти,
народжені для щастя, як і діти.


1960

Ранок зимовий
Згорнувся клубочком –
В Нати під ковдрою
Тихо воркоче.
Тепло і затишно
Тут біля Нати -
Ще би хоч трішечки-
Трішки поспати.
Тільки будильник
Уперто тенькоче –
Ранок з-під ковдри
Докликатись хоче.
- Ранку лінивий
І дівчинко Нато!
Це вже до школи
Пора уставати!
- Раночку добрий! –
Всміхнулася Ната. –
Я загорну тебе
В теплий халатик
Ще й напою із
Лимоном чайком –
Буде нам затишно
Й тепло обом!
2012

Сипле синій сніг –
Вже й не видно стріх.
Задрімав горіх
До весняних втіх.

5 грудня 2012 року

Є на світі (так і знай)
Хлопченя з ім’ям Люляй.
Кучерявий, в білій льолі,
Знає він казок доволі,
Має крилечка на спинці,
Сам не більший за мізинця.
Як тобі чомусь не спиться,
То Люляйко знадобиться.
Гарно очка закривай
І шепни: «Ходи, Люляй!»
Він прилине в хату нишком,
Прилаштується край ліжка
Та й зачне в’язати казку.
Ти прислухайся, будь ласка, –
Слово зá слово зав’яже
І такого нарозкаже,
Що казок для тебе стане
До самісінького рана.
2012

НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ
(Замість прологу)

Є в нас два автохтонні народи –
Українці і кримські татари,
Під знаменами злагоди й згоди
(Хоч були у минулім і чвари)
Проживають в єдиній державі,
Розбудовують рідну країну,
Прагнуть бачити в честі і славі
Батьківщину свою солов'їну.

За віки, в результаті міграцій,
Історичних всіляких процесів,
Діти етносів різних і націй
(А по вірі – і різних конфесій)
Прижилися у нашім суспільстві,
Полюбовно змішались по крові
І по мові, щоб жити, як в пісні,
Де слова всі і звуки – чудові,
Однорідно, єдинонародно,
Одностайно – як рід і родина,
Бо ж так Господу-Богу угодно,
Бо ж для всіх Україна – єдина!

Корінні кримчаки й караїми,
Нечисленні в Криму й Прикарпатті, –
Рідні діти вони України,
З власним звичаєм в батьківській хаті.
В степовім Буджаку, в Подунав'ї
Гагаузи живуть, молдовани;
В повній злагоді та рівноправ'ї
Поряд з ними – румуни й цигани.
В Приазов'ї – болгари й румеї,
Новогреки так звані... Сусідять
Їм північних країв «берендеї» –
Московити, – живуть тут осідло
Три століття... Вони безумовні
Наші кровні брати, хоч молодші,
Хоч підкреслено «російськомовні»,
Та здебільшого справді хороші.
Почуваються в нашій сторонці,
По-домашньому – наші ж країнці! –
Білоруси і македонці,
Славні чехи, словаки і німці...
Співіснують угорці й поляки
Із синами Сибіру й Кавказу
І Закаспію... Ви лиш погляньте
На оцю всенародну „оазу"!
Африканці в нас є, азіати –
Всі живуть з українцями в згоді...

Прочитайте цю книжку, щоб знати
Все про нашу колиску народів.



УКРАЇНЦІ
(А не малороси чи хахли)

Можна різне про нас говорити
(Знайде ж істину лишень наука),
Хто ми є... Чи сармати, чи скити,
Чи аланів і гунів сполука?

Варто знати, що ми не з запілля,
Не з країв закарпатсько-дунайських...
Безліч в сивих курганах Трипілля
Ми прикмет познаходили наських!

Для душі і для серця робота –
Пошук правди про рід і родину...
Почитаймо бодай Геродота,
Що писав він про нашу країну;
Пошукаймо у хроніках ведів,
Греків мудрих і вчених арабів,
Хто переднім був, хто попереднім,
Кого край Оріяни привабив...

Україна – країна містична,
Україна – держава реальна,
Не в усьому й не завжди велична
І далеко ще не ідеальна.

Але ж це наша рідна держава –
Щедрі ниви, і гори, і ріки –
І ніхто не позбавить нас права
Українцями зватись вовіки!

Ми – цієї країни країнці,
Цього безкраю-краю краяни,
І про це всіх сучасних „ординців"
Попередили... Наші Майдани –
Запорука єднання і сили
Автохтонного роду-народу...
Свідки нашої волі – могили
Всіх великих борців за свободу!

України-Руси пранащадки, –
Кров козацька пронизує гени, –
Ми не маємо права мовчати
В час, коли наші рідні терени
Яничарські гризуть «Регіони»
Ізсередини... Згідно закону,
Заявляємо: ми – автохтони
Аж від Сяну й до самого Дону!

У болоті бегемоти
Чай пили із бергамотом.
Бегемотове болото
Геть пропахло бергамотом.
А брунатні африканці
Босими біжать до танцю
Із Ботсвани чи Брунею
І великою сім’єю
Веселяться край болота,
Що пропахло бергамотом.


2008

На поля і на луги
Сиплють білії сніги.
Білосніжно навсібіч.
Навіть біла стала ніч.

1 грудня 2012 року

Цокає годинник
тихо на стіні –
Вперто і невпинно
наближає дні

До Нового Року,
до пригод нових.
Та веселий цокіт
враз неждано стих.

- Ей, дідусю Часе!
Де ж це ти утік?
Хочеться усім нам
вже у новий рік!

- Зупинився, друзі,
зараз я для тих,
Хто у цьому році
мовити не встиг:

«Дякую», «Пробачте»,
«А давай-но – мир!»
Ну а, може, просто
«Знову друзі ми?»

Поспішити прошу
спізнюхів усіх,
Бо за мить коротку
розпочну я біг.

Примху, бачте, маю
(давній-бо вже вік) –
Щоб усі щасливі
йшли у новий рік!
21.12.12 :)

Повірте, дітки, Миколаю,
Святий - прихильник ріднокраю,
Іде не тільки у Карпати,
А завітає в кожну хату,
У кожне місто і село,
Де снігом землю занесло,
Де білі ангели вгорі
Засвітять зорі-ліхтарі.

Іди ж, Святий наш Миколаю,
Подай же дітям все, що маєш,
Смачних цукерок повні жмені,
Ще й копійчину до кишені,
Буквар і книги пречудові,
Аж міх казок на рідній мові,
Щоб всі могли, не тільки діти,
Ще більше рідне все любити!
18.12.2012р.

Час на пустощі не гай,
Зимнє свято привітай,
Серце Богу відкривай,
Щедрим будь, як Миколай.

Не цурайся справжніх справ,
У душі таємних сховах
Щирий потяг не приховуй,
Якщо гарний шлях обрав.

Сам неси добро у Світ,
Сам давай тепло і ласку,
Подаруй чарівну казку,
Замість смутку – дивоцвіт.

І тоді у кожній хаті
Будуть добрі і багаті,
І щасливі, і завзяті
Кожне свято зустрічати.



©19.12.2012

Онуку Тарасу

Вербові котики пригрілись на осонні
і споглядають завеснілий світ,
і муркотить на божім підвіконні
найголовніший жмуроокий кіт,
рудий і круглий... Сонцем його звати,
по-древньому – Ярилом. Жебонять
струмочки й ручаї. А річка-мати
їх зустрічає хором жабенят,
посіяних в заплави повеневі
ярилом-сонцем. В профіль і анфас
позує веснорадісному дневі
веснянкуватий мій онук Тарас.

2007

Склом покрилась наша річка.
Замело сніжком поля.
Говірка й прудка синичка
Нас тепер лиш звеселя.

8 грудня 2012 року

Останній подих літа,
І листячком покрита
Іде красуня-осінь,
Квітчає травам коси,
Фарбує листя-шати
Й дари розносить в хати.
...А журавлі ключами
Летять понад хатами.

30 серпня 2012 року

Настя має стильну ляльку,
неабияку забавку,
зветься просто - Сміхотун:
ну й веселий цей пустун!
Дівчинка з ним бешкетує,
з ложечки його годує,
з ним співає, і хихоче,
а як спати час – не хоче.
Барбі модною не вдасться
зацікавити вже Настю,
бо з пластмасових красунь
милий тільки – Сміхотун!
Але скоро, через рочок
піде Настя в дитсадочок.
І з усіх ляльОк дитячих –
тільки Сміхотун заплаче…

Сім’я моя найкраща в світі,
Мені любов’ю ніжно світить,
Мов сонце завжди гріє душу
Із нею гори з місця зрушу.

В сім’ї мене завжди почують,
Пригорнуть та поцілують,
Для зради місця тут не має,
Промінням щастя розцвітає.

Сім’я – це радість, це любов
І захист щирих молитов,
Немов священний оберіг,
Врятує від всіляких бід.

В сім’ї традиції родинні,
Неначе квіти у раю,
З коріння в себе їх вбираю,
Назавжди в серці збережу.

Прошу я у Бога щиро,
Для сім’ї – добра і миру,
Щоб іще не один вік,
Процвітав наш славний рід!

***
Рівне 2012

Дивлюся у віконечко,
- Куди це зникло сонечко?
Матуся відказала,
- То хмарка завітала.
Поглянула я в небо,
- Чого, хмаринко, треба?

Вона мені сказала,
- Я з дітками гуляла,
та їм би на хвилинку
побачити ялинку,
високу і гарненьку,
лапату й зелененьку.

Униз летять з хмаринки
Оленки і Даринки,
Миколки і Катрусі,
і Петрики, й Ганнусі.
Кружляють, веселяться,
нічого не бояться!

Злякалася матуся,
- Вони ж бо розіб'ються!
Та я лише сміюся,
і зовсім не журюся,
бо то летять з хмаринки
не дітки, а сніжинки!

14,12,12

Білосніжна чарівниця
Зарум’янила всім лиця,
Замела хати сніжком
Й подалась кудись лужком.

5 грудня 2012 року

На засніжений поріг
Зайчик стомлений приліг.
Вітрюган і завірюха
Застудили зайцю вуха.

5 грудня 2012 року

Кольорові феєрверки,
мандаринки і цукерки,
маскаради довгохвості -
Новий Рік примчав у гості!
На санчатах і у шубі,
срібний іній ліг на чубі.
Зустрічаймо Новий Рік:
Добрим вчинкам - новий лік!
Із найкращими думками
допоможем радо мамі.
І уроки не проблема,
бо цікава кожна тема.
А як свято на порозі -
Ми подякуємо Бозі,
що дарує відкриття -
мудрість нашого життя.
І з колядками новими
Скоро і Різдво зустрінем...

Цукром посипані гілки ялинки.
Шишки, немовби солодкі родзинки.
Білочка глянула – гарний пиріг,
Кинула влучно великий горіх.
Аж Миколай задивився на диво:
Дітям слухняним зима милостива!

Скотилось сонечко у скошену траву,

Потерла нічка очі-ліхтарі,

Пугач для важності: «угу-угу»…

Давно у ліжечках маленькі школярі .

У ранцях зошити дрімають і книжки

І лампа похилилась на столі

Надула лялька щічки-пампушки:

«А може в школу хочеться й мені…»

«Не бешкетуйте іграшки – не час!

Вже сон до наших діток завітав»,-

Наполягає старшенький Тарас.

І вторить Рокі акуратне: «Гав!»

В миры неземные
И в разные страны
Кто хочет попасть,
Просыпается рано.

Кто ранней порой
Покидает кровать,
Находит и повод,
Чтоб рано гулять.

Разбужен подъезд,
Палисадник взъерошен.
Ужасно устал я,
Бывая хорошим.

Но лучше слегка быть
Хорошим таким,
Чем крайне ужасным
И очень плохим.

Клянусь - невсерьёз
Пошалил я немножко:
Поймался за мышку,
Обжёгся о кошку.

И дом стоэтажный
Торчит колбасой.
И дядя не лысый,
А сверху босой.

2012

Коли випав сніг навкОло,
Зимонька пішла до школи,
Щоб усе в ладУ тримати
Треба добре рахувати!


- Це, один,- Зима рахує,
Й морозцем усіх частує,
- А тепер ось буде два,
В дуба шапка снігова.
Лід прозорий – буде три,
Смакувати не бери!
А чотири - в заметілі
Всі дерева стали білі.
П'ять - це теплі рукавички,
Шість - на гілочці синички,
Сім - це баба снігова,
Величезна голова!
Вісім - це хурделиця,
Дев'ять – ожеледиця,
Ну а десять – снігурі
Оселились на горі.


Засміялася Зима,
-Я упоралась сама,
Треба ще наприкінці
Три назвати місяці.

Грудень – швидше на санчата,
І дівчата, і хлоп’ята!
Січень - подарунків віз
Діткам Дід Мороз приніс.
Лютий - тут уже не гайся,
Потепліше одягайся!

Це, скажу вам не дрібничка,
Це зимова рахівничка!
Привела все до ладУ,
Ось тепер не пропаду!

2.11.10 (змінено 5,12,12)

Ніби птах, опуска сиві крила туман.
У душі він давно б полетів за лиман.
Наче зорі ясні, світять краплі роси –
Цілий світ ожива від такої краси.

21 листопада 2012 року

У тихенькому куточку
У білесенькій сорочці
Задрімав малий павук –
Вісім ніжок, наче рук.

26 жовтня 2012 року

Світанкове небо
жайворонка манить.
І бринять на вітрі
Стиглії жита.

7 серпня 2012 року

Під вікном цвіркун цвіркоче,
В темну нічку спать не хоче.
Зір мереживо казкове.
Сон мені явився в слові.

Чудотворче Миколаю,
Я усе, що треба маю:
І веселу залізницю,
І жучиху-жартівницю,
Маю теплі рукавички,
Автопарк є невеличкий.
У сестри – лялькове місто.
У кімнаті в нас барвисто.
Маю маму, маю тата,
Тож сім’я у нас багата!
Для сусідської Галинки
Принеси хоч мандаринки!

У Мартина із-під носа
Вкрала ґава хліб з підноса.
Зажурився кіт-сплюха:
«Що за доленька лиха?!»
Нагодилась сіра миша,
За кота-дурка мудріша,
Носом сміло повела,
Стиха мовила слова:
«Треба менше ґав ловити,
Якщо хочеш добре жити!»


13-15 листопада 2012 року

Сидить липень на пеньочку,
Вишива собі сорочку
Теплим сонцем, квітами і медами,
Усмішкою райдуги над лугами.

Липень 2012 року

Щоб ні вовка не боявся,
Ні біди –
Свої вушка
На подушку
Поклади.
І під ковдру заховайся,
Милий мій,
Свої ніжки,
Змерзлі трішки,
Обігрій.
Вкрий і плечики, і ручки,
І живіт,
Щоб не кашляв,
Не хворів ти,
Ніби дід.
Хай прилипне ніч спокійна
До вікОн,
Хай насниться,
Хай присниться
Теплий сон.
Хай присниться тобі сірий
Кожушок,
І морквинки,
І капусти
Казанок.
Хай присниться тобі сонце
Золоте,
Хай калина
І малина
Зацвіте.
Щоб у сні не було вовка
І біди –
Свої вушка
На подушку
Поклади.

...2000-?

Дивовижний листопад
Завітав в осінній сад.
Закружляв у падолисті
З горобиною в намисті.
Натрусив із деревець
Багряниці на вінець.
Прихорошив дві берізки,
Золоті заплівши кіски.
Постелив звіряткам спати
Й утеплив біленькі хати.


13 листопада 2012 року

Сірооке моє дивенятко.
Хочеш,
Я розкажу тобі,
Чому
Я назвав тебе іменем Леся?

На Поліссі,
В дрімучому лісі,
На зеленім вербовім гіллі
Колисалася ніжна дівчина...

Вона пісню співала про весну,
Про урочі вогні досвітні –
Пісня
в серці
моїм
колисалася...
Колисалася
в серці
пісня,
Колисалася
в пісні
мрія,
Колисалося
в мрії:
"Ле-ся..."

1969

Кожен день Сонечко нам сяє.
Кожне Серце Господа вітає.
Кожен день Щастя нам дарує Світ.

Кожен день любим рідну Мову.
Кожен день пестимо ми Слово.
Кожен день славим Працею свій Рід!

Кожен люд любить свою Пісню.
Кожен шлях, що до Бога, чистий -
Хай його вкаже нам навмисно
Божий кожен день.

Кожен крок – Свято в рідній Мові!
Кожну мить – в нас Серця готові
В кожен дім принести Кохання Цвіт.

Кожен з нас, хто зігрітий Словом,
Той плека в Серці рідну Мову
І дарує Україні всій привіт!

Кожен люд любить свою Пісню.
Кожен шлях, що до Бога, чистий -
Хай його вкаже нам навмисно
Світлий кожен день.

Кожен день любим рідну Мову.
Кожен день пестимо ми Слово.
Кожен день славим Працею свій Рід!
Славим Працею свій Рід! Славим Працею свій Рід!

Гойда – раз, гойда – два,
гойдаються дерева́.

Дерева́-дере́ва –
наша королева.

Наша королева
сіла на лева.

Гойда – раз, гойда – два,
гойдаються дерева́.

Мати, мати, материнка,
пів’яблука – половинка.

Пів’яблука мого –
половинка твого.

Деревляний хлопчик
видерся на стовпчик.

Сюди вітер –
туди вітер!

Червень,
травень.
квітень.

Сьогодні я у всіх питав:
Чому метелик десь пропав?

Питав у тата і бабусі,
Вони мовчать. А я боюся,
Можливо, він забув дорогу
До полиньків біля порогу?

Матусю я просив сказати,
Ну, де метеликова хата?

А мама, думає, маля,
Сказала,від зими летять.
А я вже виріс, твердо знаю:
Домівку рідну не кидають.

Можливо, скаже хтось мені,
Ну, як метелика знайти?

На даху ворона гречку
Їсть повільно, а скраєчку
Зазира малий горобчик,
Сивобококрилий хлопчик.

18 серпня 2012 року

Їжачок-боровичок
На колючий ліг бочок.
Хоче грушку настромити,
Щоб маляток пригостити.

16 липня 2012 року

Мама зварить борщ духмяний
Для маленького Богдана.
Покладе туди буряк,
Щоб зростав синок-козак.
Картоплинку і капусту,
Ще й приправить густо-густо
Запашненької сметани,
Щоб зростав Богдан слухняним.

Ходить світом Засинайчик,
Спить в капустоньці наш зайчик,
У дупло сховалась білка,
В житнім полі — перепілка,
Ховрашки дрімають в нірці.
Місяць шепче своїй зірці:
“Спи, ясніша, у хмаринці,
Засвіти вікно дитинці -
Ходить світом Засинайчик,
На подушечки окрайчик
Діткам сни кладе казкові,
Щоб зростали у любові”.

Гостинці — кожній дитинці
Йшло зайчатко по стежинці,
Пиріжки несло в торбинці.
І Богданчику, й Дарусі,
І Наталці, і Настусі.
Олексійку і Оленці,
Ще й цукерочок по жменьці.
Роздало зайча гостинці:
І Назарчику, й Маринці,
І Богданчику й Дарусі,
Ярославчику й Марусі,
І Сергійку та Оленці,
Ще й цукерочок по жменьці.

Кораблик по морю пливе в далечінь,
Він бачив морів й океанів глибінь.
Проплив і в холодній, і в теплій воді,
І чайкам у небі з труби він гудів -
Він сотні красивих побачив земель.
Та нам розповів мандрівний корабель:
“ Ріднішого берега нам не знайти,
Де вчився уперше по хвилях пливти!”

Наш крилатий літачок
Не сидить на місці:
Політає над селом,
Побуває в місті.
Покружляє над полями,
Над будинками й садами.
І до нас він прилетить,
У нашім домі буде жить.
Ми збудуємо ангар,
Щоб літак летів до хмар,
Щоб його великі крила
Сонце в небі підкорили!

Наш крилатий літачок
Не сидить на місці:
Політає над селом,
Побуває в місті.
Покружляє над полями,
Над будинками й садами.
І до нас він прилетить,
У нашім домі буде жить.
Ми збудуємо ангар,
Щоб літак летів до хмар,
Щоб його великі крила
Сонце в небі підкорили!

Відлига, берУться снІжки,
І сніговичка зробили ми.
Горобчики гріють ніжки
Між спалахів горобинових.

А братик загруз по шубку
В заметові, і - не зрушить...
Шепоче про щось осудливо
Старезна скрипуча груша.



16 грудня 1990

На долоню мені впала крапля дощу.
Тихий смуток, журбу в душу я не впущу.
Хай буяє весна, квітнуть гожі квітки,
Звеселяють мій світ голосисті шпаки.

17 жовтня 2012 року

У світ прийшов я восени,
Коли співали ясени
І танцювали в падолисті
Стрункі берізки жовтолисті.


3 вересня 2012 року