Плачет в Африке народ!
Потерялся Бегемот!
Обезьяны затрещали -
Бегемота не видали!
Не видал и серый Слон,
Загрустил,похоже,он!
Даже злобный Крокодил
Горькую слезу пустил!
Помогите! Помогите!
Бегемота разыщите!
Ну чего кричит народ?
Не терялся Бегемот!
Просто он вчера устал,
И немножечко проспал!

Влітку тепло, влітку гарно,
Не сиджу я вдома марно,
Вже взуваю я на ніжки
Дві веселі ...(босоніжки)

В них забив я перший гол,
В них я граю у футбол,
Бо вони не для домівки,
Називаються ...(кросівки)


Є взуття і спеціальне,
Не просте, а танцювальне,
Бо для танців, не для стежки,
А зоветься воно ...(чешки)


Гарна сукня є в Марічки,
Є блакитні, довгі стрічки,
А до сукні є в Марічки
Два чудові ... (черевички)


Щоб не мерзли взимку ніжки,
Одягаю я панчішки,
А гуляти до ріки,
Я взуваю ...(чобітки)

Коли вдома я буваю,
То на ніжки їх взуваю,
Не ходжу у них на танці,
Це зручні, м'якенькі ...(капці)

Утром бабочка проснулась,
Сладко-сладко потянулась,
- Здравствуй, мир! А вот и я!
Вот и песенка моя!

Ну-ка,пой со мною вместе!
Не сидится мне на месте!
Над ромашкой покружу,
Да букашку разбужу!

Полечу на красный мак,
Там танцует жук-чудак!
Дружно за руки возьмёмся,
Мы с жуком легко споёмся!

Повторяй-ка мой стишок!
Выходи-ка на лужок!
Здравствуй,мир! А вот и я!
Вот и песенка моя!

27,04,11

Спи, моя Іриско,
cпи, моя солодка.
Люляють колиску
зіроньки-стокротки.

Птаха білокрила
горне пташенятко,
вушками накрила
мама зайченятко.

В порості ліщини
дрімки ловить лиска.
Спи, моя дитино,
спи, моя Іриско.



2010 р.

Вже стомились оченята,
Не тупочуть ноженята,
А лягли хутенько в ліжко
Слухать казочку-потішку.
Принесла сорока вісті,
Що колись у дивнім місті,
Десь за тридев'ять земель,
У хатинці з конопель,
Жив та був один дивак,
На всі руки був мастак.
Майстер зовсім не простий,
А казковий, чарівний!
НІколи йому поспати,
Хоче ліжка змайструвати,
Для слухняних ведмежат,
Для пухнастих кошенят,
Для руденьких лисенят,
І маленьких мишенят.
Будуть ліжечка чудові,
Не прості, а кольорові!
Молоточок дзвінко - дзень!
Завтра буде новий день!
Ось і ліжечка готові,
Щоб наснились сни казкові!
Вже стомилися у кішки
Всі чотири лапки-ніжки,
Задрімала дітвора,
Мабуть, вже і нам пора!
Ось і ліжечко для нас,
На добраніч! Спати час!

Заховались у кутки
Непосиди-чобітки!
І сумують, не гасають,
По доріжці не стрибають!
Ще й вреднющий сірий кіт
Насміхався з них в обід:
- Засмутились, любі наші,
Попросили дружно каші!

Густою глиною гарненько,
Гіллям гаптуючи гнучким,
Готує гайворон гніздечко -
Гуркоче гаєм гомінким.

Грайливо гралася годину,
Гойдала глід, густі гілки,
Гляділа галка горобину -
Гарячий гамір говіркий.

Гостинно, гоже говорила,
Гаями голосно гуде.
«Господа гарна - голосила, -
Гроза гуркочучи гряде»

Гойдає гірко головою,
Гарцює гостя, гомонить.
«Ген-ген городина горою,
Горіхи» - глянувши, гнітить.

Голодний гайворон губився:
«Гайнути! - гадка головна, -
Горілиць гронами грястиця,
Гляди, грабіжниця гнізда».

«Гримить гроза – гасати годі -
Господар гості, - городи
Гіллям галявини господу -
Готуй гніздечко, грій, гляди».

11.04.2011 (в ред. 10.04.2013)

Ніжно рукою хилить додолу
Трави весняні вітрець.
Спи, моя ластівко, спи, моя доле,
Матері щастя вінець.

Хай тобі сняться зіроньки яснії,
Сизі тумани небес...
Спи, моє сонечко, серденько краснеє!
Змучений день уже щез.

Хай заколишуть тебе ніжно, лагідно
Янголи білі вночі.
Спи, моя зіронько, вишнево-ягідно,
Щастя сузір*я лічи!

Сяде край ліжечка янгол малесенький,
Буде шептати казки.
Спить уже в небі місяць білесенький,
Спи, моє щастя, і ти!

Візьми в долоньки дитинко,
Сонячних променів краплинку,
На щічку посади гратися,
Тобі потрібно гарно сміятися.
Сонечко посміхатись допомагає,
Лихо, хвороби, смуток відганяє,
Ніжкам дай погратися,
Вони теж бажають сміятися.
Від сміху дитячого Сонце радіє,
Зло в Землю тікає, горе сивіє.
Смійся дитино, рости що хвилини,
Спіють суниці, чорниці, солодка малина,
Сонечко ягідки в радість одягає,
Тепер дитя здоровим зростає.
2005р.

Я не боюсь зимових заметілей.
Ані спекотних довгих літніх днів.
А лиш боюся, щоб Любов не тліла,
А щоб цвіла, як мак серед полів.

Я не боюсь в Коханні задихнутись,
Напій медовий пити з кришталя.
Але в обмані так боюсь схитнутись:
З-під ніг моїх тоді пливе земля.

Я не боюсь ходити в синіх росах,
І босими ногами по стерні.
І так люблю, коли ромашки в косах.
Коли вночі приснишся ти мені.

Я не боюсь, коли весняна злива,
Коли Перун керує цілу ніч.
Я серцем відчуваю, що щаслива,
А це уже серйозна в житті річ.

Весняний день потроху зводить вії,
І лютий відступа з календаря.
Як пролісок, пробились мої мрії,
Запахли ніжним цвітом мигдаля..

Він ворушить кігтиком,
Він ворушить пальчиком,
На підлозі віхтики
Хутра домов’ячого.

Он для нього бризкальця,
Он для нього брязкальця,
А він хоче пальцями
У шпалері шкрябаться.

Все ковтає, плямкає
Сливами-маслинами.
На скатерці плямки є
І плоди обслинені.

Заїдає кетями.
Хлипнуть п’ятки гордими
Теплими шкарпетями,
Сонною свободою.

***
Тато сказав:
Настає весна. Скоро сніги зійдуть.
Мама сказала:
Так, котики вже цвітуть.
Я подививсь на свого Тимоша –
шерстка у нього така ж як була,
жодної квіточки, бруньки нема.
Що це дорослі говорять? Дива...
Коли ж я надворі гуляв,
крадькома
усіх котів обдивився –
дарма,
навіть бруньок на них ще нема.
Мабудь, до нас забарилась весна...

Ох, та коли вже вона прийде
і я побачу як Тиміш розцвіте.
*

По морозяній дорозі
Місяць ніс мішок на розі.
А в мішку отому дірка –
Виглядала з нього зірка.
Місяць трохи не догледів –
Впала зірка до ведмедів.
І відтоді ведмедиці
Поночі ніяк не спиться:
Все шука по небосхилу -
Де вчепити непосиду?
2011

В Мишенятка – іменини!
Вже зібрались на гостину
Мама, тато, дід, бабуся
І мала сестричка Муся,
Два кузени, три кузини
Теж прийшли на іменини,
Дядько Миш і тітка Мися,
Інші родичі зійшлися,
Ще й сусіди зазирнули –
Про малого не забули.
Кожен цьомкнув носик лунко
І приніс по подарунку.

Можна вже й за стіл сідати,
Та нема десь Мишеняти.
Де подівся іменинник?
Всі – на пошуки дитини!

Зазирали в кожен кутик...
Ох, не так усе це просто, –
Бо із купи подарунків
Було видно тільки.. хвостик!

2011

Сонячний зайчик
на ймення Світланчик,
Променя раннього
радісний син,
Має веселу
допитливу вдачу –
Це непосида
з усіх непосид.

Зранку він чуба
лоскоче ялині
І перелічує
шишки на ній.
Потім, послухавши
співи пташині,
Сам повідає,
що бачив у сні.

Далі біжить
привітатись до річки,
Грати із хвильками
в довгу лозу,
Ще – погойдатись
на вітах вербички
І помогти їй
чесати косу.

Зайчик не має
спокійної миті –
Стільки на світі
Цікавих є справ.
Як ви гадаєте –
носики дітям
Хто це веснянками
поцяткував?

Хто не дає
зранку бути ледачим,
В торбу яскраву
збираючи сни?
Вірно! Це – зайчик
на ймення Світланчик,
Променя раннього
радісний син.

2011

Зажурилася зима:
- В мене снігу вже нема.
Роздала я всім сніжинки,
Замела усі стежинки.
Річки в кригу одягнула,
Мости вкрити не забула.
Притрусила ліс і поле –
Біле й чисте все довкола.
А весна - не забарилась,
вранці сонячно з’явилась!

Жебонять струмки веселі,
Чепуряться міста й села.
З вирію спішать птахи,
обганяють літаки.
У весни – усе весняне.
В пелюсткові шати вбране.
Щез мороз. Тепліє вітер.
Весна всім дарує квіти.

25/02/2011

А ти мені багато ще сказав би,
Коли б не комплекс цього сьогодення.
Ми накотили сніговії баби,
Щоб годувать малиновим варенням.
Ну, як його та й можна не хотіти?
А, може, вам гарячого ще чаю?
І ми, малі (Ну, сказано вже, діти!),
Дивилися, як баба розмерзає.
Із ґудзиків викочувались сльози,
І плакав наївно і уперто.
Не треба Хто родився на морозі,
Від теплоти людської може вмерти.

Брехня з брехні народилася,
В просторі сміття молотилася,
В світі як мухи плодилася, й тепер
Без брехні ще ніхто не вмер.

Тісто життя на брехні замішане,
В правді з водою залишене, -
Аби не черствіло життя,
Різновид буття.

Сумно від цього мені...
Чистих правди промені
Брехнею закутані,
Шляхи життя переплутані.

Мы сегодня презентуем,
Гонки "Формула-один"!
Минус-"десять", ветер дует,
Дали старт и мы летим.

Санки скорость набирают,
Ветерок свистит в ушах,
Крики зрителей витают,
На прямой и виражах.

Номер-"восемь"- Вероника!-
У нее крутой болид,
Как Шумахер- в годы пика,
Всех быстрей она летит.

Вот и финиш, руки к верху-
Победителя качать!
Сколько слез и сколько смеха,
Всем детишкам благодать!

Февраль.10.г.

У мене їх багато, та щоб не тратити вашого часу і місця на сайті - буду їх збирати у такі от збірочки. Вірші написані моїм онукам, але може комусь і пригодяться - отож радий поділитися.



Чом не чую звуків маршу -
Став на цілий рік я старшим,
де ж похвала, не збагну?
В дитсадку я майже "дембель",
хоч весь в синяках, як Рембо,
бо ніколи не сиджу.

Правда, вчитись неохота -
я б побігати не проти...
А киптіть над Букварем
щось не хочеться (як чесно),
то ж вітайте мене, хресні,
народивсь оцим я днем!


----------





Добре знаюсь на машинах
Опелях,Пежо,Калинах.
На Сеатах і Фіатах,
Ауді і Мазераті,
Мерседесах і Хюндаях-
Усі марки розрізняю.
Знаю добре я Сумбарі,
Шкоди,Форди,Гранд Вітару,
Дачію,Альфа-Ромео,
Шевроле,Рено і Део,
Ламбурджіні і Ферарі,
Порші,Бентлі,Ягуари,
Хонди,Мазди і Тойоти.
Я нічо не маю проти
Сітроенів,Вольв,Нісанів,
Мітсубісі і Мегано.
І Фольксвагени нічого-
Їх багато на дорогах,
Море Жигулів і Таврій,
Волги бачу регулярно.
Та скоріше рости зве-
Лиш суперкар Б М В !!!


---------



Хоч надворі лежить сніг,
Сниться нам шкільний поріг.
І у ніч на Новий рік
Стали старші ми на рік.
Піду в школу восени
І до самої весни,
Навіть до самого літа
Гризтиму наук граніти.
"До побачення, садок!
Кличе школа на урок!" -
Скажу я малятам всім,
Бо садок мені - як дім.


----------



Ще маленька я,матусю
Та нічого не боюся.
Правда,вовка,правда,трішки,
Та сховаюся у ліжку.
Пережду якусь хвилинку-
А там Дід Мороз в сніжинках
Забіжить до хати хутко,
Рядом - внучка з ним,Снігурка!
Нанесуть дарунків гору,
Віршиків розкажуть море
Про ялинку зелененьку,
І про білочку гарненьку,
Про ведмедика і лиску,
І про кицьку-білобриску.
Вони в цьому знають толк,
Й посміхнеться навіть вовк!


----------



Люблю техніку я дуже -
З нею я ще змалку дружу.
Знаю все про пилесоси,
Праски, міксери, насоси,
Блендери і кавомолки,
Кавоварки, фени, плойки.
Розтолкую всім ретельно,
Поясню вам, будьте певні.
Розкажу про все і всім,
Зараз, лиш цукерки з"їм!


----------


Завтра стану я раненько
І поснідаю швиденько.
Заспіваю з сонечком,
Вигляну в віконечко,
Усміхнуся мамі з татом,
Дам "па-па" слухнянно брату,
Що йде у садочок,
Бо мені вже рочок!


----------


Ставай, лялечко, ставай,
бо приходив Миколай.
Чула я у сні, подружко,
щось він ставив під подушку.

Ось дивися: апельсинки,
яблучка і мандаринки,
всього повно і багато -
в нас сьогодні справжнє свято!

Цілий рік я, лялю ,ждала,
майже не вередувала,
маму слухала і знай -
то побачив Миколай.

А тепер я буду вчитись,
маму слухать, не лінитись,
і на другий рік, подружко, -
знов заглянем під подушку!


---------



Вже два роки мені буде-
Прийдуть в гості близькі люди.
Нанесуть дарунків кучу,
Трохи і мене помучать -
"Те скажи, те покажи!".
Стерплю все, і маму вмолю
Хай поласувать дозволить.

Нарву фіалок
я матусі в дар,
розсиплю долом -
це тобі від сина!
Мені три роки
дзенькнув календар,
всміхнись, рідненька,
я уже - МУЖЧИНА!

Засміялось Сонечко,
Стрибнуло в віконечко!
Цілувало щічки
Нашої Марічки!
Сміх подарувало,
Носик лоскотало!
Неслухняне Сонечко!
Розбудило донечку!

2011

Я родився в далекій країні,
Там, де сонце стає дуже рано,
Та душею я весь в Україні,
Не дивись, що маленький я, мамо!

Я повернуся, о б о в" я з к о в о!
Якщо вам це скоріше не вдасться,
Допоможу їй зняти окови,
Допоможу здобути їй щастя!

Не дивіться так,татку і нене,
Я здійсню заповітную мрію!
Помолися, будь-ласка, за мене,
Богородице Божа, Маріє!

У своячениці Білки
Зайці грали у сопілки,
А зелені коники
Дзенькали у дзвоники!
Круторогий дід Баран
Бив щосили в барабан!
"Ех,раз! Іще раз!"-
Заспівав бобер Тарас.
Навіть тітонька Сова
Щось тихесенько співа.
Галасливі дві сороки
Узялися дружно в боки,
І здається, що й ріка
Затанцює гопака!
Знають гори і долини,
То у Білки іменини!

2011

До бабусі їде Ліза,
Все поклала до валізи:
Ведмежа, чотири Барбі,
Олівці, альбом і фарби,
М’яч, три книжки і візок
Для улюблених ляльок,
Іграшок не рахувала,
Бо не буде їх замало,
Тільки думає усе:
«Хто ж валізу понесе?»

На облізлу черепицю
влігся кіт:
«Остогидли жебри ниці -
сором, стид.
Всенький день просив уклінно:
«Їсти дааай!»
Не прожити й день у ліні.
Був би рай,
якби з неба – не дощисько,
молоко...
І м’ясця б у миску чисту
не шматком,
а плястерками, з гарніром
« Kitekat».
І сметани з білим сиром...
І котлет...
щойно виловлених тлустих
надрибин –
хочеш їж, а хоч, милуйся.
От, якби...»
Вийшла дівчинка із брами.
«Так!!! Неси!!!»
Кличе: «Коте, гаму-гаму,
кси- кси-кси».
З даху котик долі скочив -
ось він - я:
« Почастуюся охоче,
смачно, няв».

Що за пух летить подвір'ям
І кружляє білим пір'ям?
Над лісами,над хатаАми,
Над дорогами й стежкАми!

Вуса обліпив котові,
Гарно котику в обнові!
Та не радий кіт Мартин:
"Краще вискочу на тин!

Ніж такі обнови мати
Утечу скоріш до хати!"
Нерозумний кіт Мартин!
Мабуть,ти такий один!

Знає і мала дитина,
То в сніжку стоїть хатина,
То на ганок і поріг
Випав перший білий сніг!

2010

Затужила на галявині хатинка...
Дивувалася, здіймалася навшпиньки:
"Де ж то сонце заблукало жовтокосе?
Сльозолисто ліс по ньому вже голосить."

І стурбовано віконце спохмурніло -
зранку в шибку диха вітер біло-біло.
Зачакловане немов - це сонне царство,
сіла осінь вже туман-куделю прясти,

веретеном ночі палець уколола -
та й заснула.
...і заснуло все навколо.

2011р

От так диво-дивина!
Дід Мороз зробив млина!
І Наталці,і Маринці,
І Мишкові,і Галинці,
І Олегу,і Сашку,
Намолов Мороз сніжку!

Сипле-сипле на поріг
Дід Мороз пухнастий сніг,
А Зима збирає в міх
На морозяний пиріг!
Наліпила для потішки
Ще й морозяні горішки!

Щоби був пиріг на втіху,
Додала ще й дрібку сміху!
Вдалий видався пиріг,
Бо чудовий випав сніг!
От так диво-дивина!
Дід Мороз зробив млина!

2010

Гриби, грибочки, грибинята -
Великі і маленькі, як малята.
Сидять немов курчата біля квочки -
Виглядають з під великого пеньочка.

Більші повиставляли жовті шляпки,
Маленькі виглядають наче крапки.
Рясна компанія завзята -
Гриби, грибочки, грибинята...

18,20.10.2010 Ліс біля "Селекції"

Намалюю на вікні чарівну сніжинку.
Оживуть немов у сні – льоду намистинки.
Закружляє і злетить десь у сіре небо;
затанцює, заблищить променем блаженним!

Полетить на поле, потім понад лісом;
прямо по стежині промайне узліссям.
Білі всі полотна оживить – засяють,
під промінням сонця, інею вуалі.

Сплять укриті снігом, і тепло їм сниться –
В лісі це дерева, поміж них синиці.
В королівстві снігу майорять, літають
і сніжинка з ними в мареві зникає…

Ввечері сніжинка під поривом вітру
поверне до міста – Покружляє звісно!
З снігом і морозом сипле подарунки;
розмалює вікна дивним візерунком!

Підніметься в небо, зіркою засяє.
Святий вечір – скоро свято наступає!

06.01.2011, Біла Церква

Перестріла хмарка сонце,
Тінь гайнула у віконце.
Посипався дощик дзвінко
у травичку між барвінку.

Розрум’янив мальвам щічки,
Наносив води в кринички.
З комину дістався хати,
Гайнув хмарку здоганяти.

Намочив стрічки веселці,
Похлюпався у відерці.
Горобців загнав під стріху,
Літній дощ - усім на втіху.

2011

І ти, Віфлеєме, земле Юдина, не менший нічим між осадами Юдиними, бо з тебе з'явиться Вождь, що буде Він пасти народ Мій ізраїльський (Від Матвія 2:6)
І сказав їм Ангел: не бійтеся; я благовіщу вам радість велику, яка буде всім людям: бо нині у місті Давидовому народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь. І ось вам знамення: ви знайдете сповите Немовля, яке лежатиме в яслах (від Луки 2:10,12).

МОЛИТВА ГОСПОДНЯ (від Матвія 6: 9-13)
ЗАПОВІДІ БОЖІ (Біблія, Вихід 20:2-17)
ЗАПОВІДІ ЛЮБОВІ (від Матвія 22:35-40)


Серед мороку та стужі
світло ясне загорілось,
Це ЛЮБОВ безмежна, друже,
у стаднИці* народилась.

А ЛЮБОВ - Дитя то Боже,
Спас у вигляді людини,
Цар Вселенський без сторожі,
на Землі один безвинний.

Без гріха, у людськім тілі,
Посланець усім від Бога -
Сенс життя, що нищить тління,
Божа істина й дорога.

Серед мороку та стужі
світло ясне загорілось,
Це ЛЮБОВ безкрайня, друже,
у стаднИці* народилась.


*застаріле від “стайня”

Сонцю любо сніг лизати,
Ссати криги леденці,
Обдирати з шиб кімнати
Мармурові пластівці.

Та не мило , як хуртечі
Очі вихрами їдять
І проміння до малечі
Не пускають ні на п’ядь.

Ще йому не до вподоби
Мряка зимньої пори,
В ній жагу втрачає, щоби
Щік торкатись дітвори.

Втішно сонцю сніг пускати
Із торбами по світах
І безжурно забувати
Стуж і юг морозний жах.

Кролю-Кролику, хороший,
Чом так вушка нашорошив?
Поглядаєш трохи скоса
І тривожно водиш носом.
Вуса – в боки войовничо.
Я ж тебе недарма кличу:
От забігла на хвилинку –
Принесла тобі морквинку!
2010

Кожному Кроликові - по морквинці (піддобрююсь:)))!
А кожному ПМівцю - по торбинці щастя під Новорічну ялинку!!!

Замовляю і благословляю тебе на життя,
На повітря прозоре,
На сонце в блакиті очей і веселки дощу.
Лише день - й заговориш,
У слові охреститься голос. Тим словом відчуй
Рідну землю. І корені в ній. І над нею - жита.

Усміхайсь до життя, ти відкриєш по-новому світ,
Ти безтямно полюбиш.
Лиш серця питай, тільки слухай батьківських порад,
А як вийдеш у люди,
То деревом дужим зачни плодоносячий сад
І любистком у купіль вклади родовий заповіт.

Згорнулася киця в клубочок тай спить,
Їй сниться мабуть тепле літо.
В якому вона по травичці біжить,
Минаючи повз себе квіти.
Їй сниться мабуть тепле сонечко там,
Де бджоли кружляють садками.
Де коники скачуть в зеленій траві.
Біжить вона тими гаями.
Біжить і не може вона зупинитись,
Тай думає "сонце дістану"...
А я подивлюся, аж сміх пробирає.
Упала бідненька з дивану!

2010

Якось Настя та Даринка
заховали скарб: перлинки,
білого хутра шматочок,
гарний золотий листочок,
аж чотири намистинки,
дві цукерки, дві пластинки,
три сережки, півкаблучки,
дві новенькі сині ручки,
зошит записів про те,
що ніхто вже не знайде
скарбу у саду за домом,
де його зариє Рома.

Ані Настя, ні Даринка
не знайдуть тепер перлинки.
Бо зарив хитрющий Рома
скарб у стіл у себе вдома.

В липні літо,
В білі лілії одіте,
Сіло під розлогі липи
Від - по - чи - ти.

Вітер з лісу
Біля лип крутився лисом,
Літо Вітра в гості мило
За - про - си - ло.

Тепла Злива
Недалеко мила ниву,
Літо з Вітром їй ласкаво
По - гу - ка - ли.

Так здружились
Літо, Вітер, тепла Злива.
І завжди у липах в липні
Дружба квіт - не.

Коли уночі із моєї кімнати
почуєте тихе ричання,
прошу, не лякайтесь і не ховайтесь -
то я починаю навчання.
Нишком, бо сплять мої Мама і Тато,
я вчуся літеру “Р” вимовляти.
Навчитися мушу обов’язково,
бо дав собі слово, Захарове слово,
навчитися гарно слова вимовляти,
щоб у халепу не потрапляти.

Ось, наприклад, такої мені було -
раптом усе навкруги загуло,
вітер здійнявся, хмари стадами
заворушилися низько над нами
і на землю посипався град.
Біжу і зраділо кричу: - Випав ГрАД!
Всі розсміялися і здивувалися -
кажеш, з неба –колиски
посипались ГАДИ наче із миски.

А то на городі
кріт землю скопав.
Бабуся ж того не знає, бо
мене, малого, питає:-
Це ти, може, вранці скопав переліг? -
Ні, Бабусю, кажу, це КрІТ.
Сміється Бабуся -
хіба КОТИ риють під землею ходи?

Зарядку роблю і Бабусі кажу -
Виросту й буду міцний як криця!
А вона здивувалася: - Що? Як киця?
А я вперто твержу – як КрИЦЯ, як КрИЦЯ,
але сам вже почув, що виходить - “як КИЦЯ”.

Отакої мені буває,
бо літеру “Р” не вимовляю.
Щоби й вам подібних халеп не мати
треба самім собі ради дати
і, може, тихо як я, ніч у ніч
РРРРРРРРРичати...
*

Невгамовним мишенятам
Липнуть сонні оченята.
Але справ ще так багато –
Нам не можна зараз спати!

Хованки ми не дограли,
У лото й не починали,
А з конструктора машину
Склали тільки половину.

Планували ще змагання
Для корабликів у ванні,
І у бій морський піратам
Теж хотілося пограти.

Ні, не хочуть спати мишки!
Ну, хіба спочити трішки…

Інші всі важливі справи
Вже у сні вони згадали...
2010

Я один
Мамин син,
Ми братва,
Нас є – два,
До сестри –
Буде три,
У квартирі –
Вже чотири,
А гулять
Буде п'ять,
Узялись –
Усі шість,
А за ним –
Далі, – сім,
Перелізем –
Буде вісім,
Звідки нЕвідь –
Уже дев'ять,
До десят
І – назад.
Дев'ять в домі,
Вісім – в лісі,
Сім – у полі,
Шість – на стрісі,
П'ять – у клуні,
І чотири,
Три ласуні,
Два задири,
Поміж тин –
Я один.

– Мерщій взувайся вже, Натусю! –
на доню свариться матуся.
Дитя втягло у плечі шию
і тоскно каже: – Я не вмію!

...Просила мама двічі, тричі...
Вчетверте – вже впада у відчай:
– Морока справжня з чобітками
та з цими впертими дітками!

– Ну що ти, мамо? Не сварися!
На любу доню подивися,
на ручку й ніженьку маленьку,
на дупку крихітну, тверденьку!

...Я бачу, мамцю, ти не в дусі.
Нам ні до чого ті образи!
Не сердься вже! Давай-но разом:
цей вдінеш ти, а той – бабуся.

– Доню, годі вже, засни!
Рев у вухах свище!
.......................
–...Добре, рибко, поясни:
плакати навіщо?
Називали з татом ми
дівчинку Надійка,
а під нашими крильми
виросла Жалійка?
Діти ниють повсякчас –
старшим що робити?

Та відказує дівча:
– Все одно – жаліти!

– А як ти – не у біді,
й ну вередувати?!
Що робити нам тоді?

– Якось покарати...

– Ну, кажи тоді вже як,
щоб дійшло до тебе?!

– Та не знаю, мамо, я!..
Спробувати треба.

2010

Мені чотири. Я – Ганнуся,
доросла дівчинка така!
Проте, до сліз комах боюся:
мураху, муху, павука!..

Навчає мати – я не чую!
Не лізуть в голову знання:
комах побачу – репетую
та утікаю навмання!

...Як виросту, то їм віддячу
(за мною – інші дітлахи)
за кожну слізоньку дитячу,
за переляки і страхи!

– А пташка мухи не боїться?
– Ну, звісно ж ні – вона їх їсть!

Доросле панство веселиться,
в мені розбурхуючи злість:
боятись мухи – то дурниця?!!
Відважним легко це казать!

– А муха, мамо, не боїться
...коли її отак їдять?

В небо раннє, навесні,
Сонце випливло в човні,
Вмилось чистою росою,
І хмаринкою м"якою
Личко ясне промокнуло,
Усміхнутись - не забуло.
Світле, золотоволосе,
Скрізь промінням розлилося,
Розбудило кожну пташку,
Насінинку і комашку,
Мов сказало: "Годі спати!
Всі - прокиньтеся співати!"
Відімкнуло кожну бруньку,
Що благала порятунку.
Випустило всі травинки
З-під холодної хустинки.
І донизу подивилось -
Мов у дзеркалах відбилось.
"Що за диво золотисте?
На зеленому - намисто,
Кожна намистина ця
Нібито маленьке - я!"
Тільки сонце відігрілось -
Скрізь кульбаби розпустились,
Пишні, жовтенькі та гожі,
І на сонце дуже схожі.
Віриш - ні, та чула я,
Що кульбаби з ним - рідня.
А іще їм родич - вітер,
Вчить щороку їх летіти.
Коли бджоли мед зберуть,
Ті готуються у путь.
Легким пухом уберуться
І за вітром вверх здіймуться,
Щоб повсюду навесні
У ясні погожі дні
Для матусі, для дитини
Усміхались намистини.
Щоб віночком їх сплітали
Діток ними віншували.
Дітки сонцем увінчались
Радо бавились-сміялись,
Бо вони, як жовті квіти,
Теж йому рідненькі діти.

2010р

Після дощику в лісочку
Поздіймалися грибочки.
Де лиш гілка шурхотне −
Видивляються мене.

Знов "то−тут−то−там" співає
Поїзд із вагонами,
Осінь барвами вітає −
Жовтими, червоними.

На пеньках ростуть тісненько,
Ніби всіяно, − опеньки,
А в дубовому бору
Безліч білих наберу!

Стежки геть порозбігались...
Щоб не заблукати,
Звідки сонечко здіймалось
Варто пам'ятати.

Щільно геть північнім боком
Стовбури убрані мохом,
Треба не панікувать,
Напрям правильний тримать,

Слухать ліс і слухать тишу,
Голоси автошляхів,
Мірний стукіт залізничний,
Перегуки грибників.

Про орієнтир подбаєм −
Цілий кошик наскладаєм!
Пам'ятати варто, друже,
Якщо впевнений не дуже,

Гриб сумнівний краще викинь,
Щоб не сталося біди,
Бо нема від смерті ліків...
Небезпечні є вони:

Мухомор, бліда поганка, −
Тож на горе забаганка
Може враз перетворитись,
Як уважно не дивитись.

Ось і все − вже повний кошик
Назбирала я грибів,
Та іще й упало в зошит
Декілька нових рядків.

Недарма ходжу лісами −
Я полюю за віршами.
Свіжу приповідку цю
Своїм діткам принесу.

2010р

Тихо всі! Потрібен спокій!
Мишенятко вчить уроки.
Вже розклало на столі
Всі підручники свої,
Зошити повитягало,
Але раптом пригадало:
– А на кухні від сирочка
Залишилось пів шматочка.
Треба з’їсти терміново!
А тоді – писати мову...
Мишеня, вже раде й сите,
Сіло знов уроки вчити.
Почало писати вправу,
Але раптом пригадало:
– На городі грядку з сиром
Я сьогодні не полило.
Так і сир мій не зійде.
Ну а мова? Підожде!..
Ось і грядочка в порядку –
Пише вправу Мишенятко.
Пів рядочка написало,
Але раптом пригадало...

Тихо всі! Ану тихіше!
Мишеня уроки пише.
Задали неначе й мало –
Досі ще не написало.

(От цікаво, друзі-миші,
Коли врешті їх допише?)
2010

Хто там скулився у травах -
чи то мишка, чи то ґава
на покинутій галяві,
де шумить прадавній гай?
...Очі блимають зелені -
ходить вовк чи зла Марена...
Серце стукає шалено
і шепоче: утікай!
І біжить мале зайчатко,
а куди – не має гадки:
«де ж поділась рідна хатка,
рідна мама і брати.
Що мені робити далі?
Сил залишилося мало,
сутінки стіною стали
і роззявили роти!»
Серед лісу - безборонне,
дуже втомлене та сонне,
спати – зась, бабай у кроні
запугукав, засопів.
«Хоч би він мене не згамав!
Чом не слухався я маму,
чом побіг я за грибами?
Не їдять зайці грибів...
Більш не буду, обіцяю!
раптом чує, хтось гукає:
«Озовися, Заю, Заю!»-
стрепенулося умить.
«Я отут, агов, матусю!»
і відчуло, сльози дусять,
засвербіло десь у вусі,
ніс від сорому горить.
Очі втерло, ні, не плаче:
«Мамо, братики, пробачте!
Був нечемним і невдячним,
аж сьогодні зрозумів.»
Обійняла мати сина,
цілувала безупину.
І опісля вся родина
Радо рушила домів.

"Ні, не спати ще не досить!" -
невгамовне серце просить -
скраю неба ельфи й досі
водять свій танок на босу,
сріблозвуком, злотословом
творить нічка світ казковий...

Так би слухати, глядіти,
та малих цікавих діток
тягне втома світ за очі -
там де хмарі сон туркоче,
де у місячну колиску
колисанка лине зблизька.


2010 р.