На білому полотні
зима малювала малюнки:
героєм був Дід Мороз,
що ніс для малечі дарунки...
Гірляндами зірочок
вбирають ялинок ночі...
Прокинувся їжачок,
поглянути казці в очі...
Кумедні сніговички
у люстерко-лід поглядають...
Сніжисті пуховички
усі деревцята вдягають...
Сама снігова королева
криштальний палац будує...
І фея з дитячих мрій
безжурно танок танцює...

Пан Мишинський у норі
Від зорі і до зорі
Уклада свої скарби
Геть подалі од біди.
Має п’ять мішків зерна –
Рису, гречки і пшона,
Зранку-зранечку щоднини
Перелічує зернини.
Борошенця в лантухах
Розкладає по кутках
І хвилюється, чи вдало
Сховане під ліжком сало.
І сюди ж коренеплоди
Із селянського городу:
Моркву, бульбу*, буряки
Він тягає залюбки,
Аби тішитися ними:
От запасоньки на зиму!

Друзів пан оцей не має,
Від порогу проганяє
І проводить цілі дні
У норі в самотині.

Але трапилося лихо:
Десь поділася утіха,
Наче скарб і береже,
Та не тішиться уже.
День за днем стає сумніша
Одинока бідна миша.

Де ж знайти тепер розраду?
Може, ви дасте пораду?

*бульба – картопля

2009

(вірш дарую шановній Редакції Майстерень, яка виявила нору пана Мишинського )

На майдані рано-вранці
Влаштували миші танці.
Музикантів запросили –
Ті ушкварили щосили,
Не вагалися ні хвильки,
Та й заграли коломийки.
Мишки носиками – в коло,
Не стрибали так ніколи.
Коломийка – бистра, жвава!
Файна мишача забава!

Ти в куточку не тулися,
А до танцю теж берися!

2009

Вечір пізній... Сіра миша
В дім приносить лантух тиші.
Чорним носиком унюха:
Хто ще казочку не слухав?
Війки вусиком лоскоче
Тим, хто спатоньки не хоче.
Хто вовтузиться багато,
Мишка їм хвостом – вже спати!
А якщо ж ви сниву раді –
Ніжно лапкою погладить.
А коли вже сонна Миша
Всіх ласкаво заколише,
То й сама в норі лягає
І тихенько засинає.

2009

– Мишко, Мишко, де була?
– У пекарні край села.
– Що робила, моя люба?
– Пиріжки пекла у грубі.
– Ну а з чим, скажи мені?
– Із сирочком. Ой, смачні.
– А даси один на пробу?
Мишка в кошичок: Ой, пробі!
Каже з виглядом сумним:
– Ет, зостався лиш один...
Але я тебе вгощу,
А собі іще спечу.

2009

«Миле моє пташатко, дальніх висот не бійся! –
Вчила велика птаха рідне своє дитя, -
Ти подивися в небо, злийся душею з виссю,
Вір, що у цій блакиті справжнє твоє життя!»

Грілось мале на сонці, чистило пір’я довго,
Мружилося на світло… Що, коли не злетить?
Ну ж бо! По вітру дзьобик!
Крила розправ!
І з Богом!
Знай, що тебе чекає неба ясна блакить!

Ранок змінила нічка. Зорі говорять вголос,
Що то між них літає? Привиди чи душа?
Ні! У нічному небі, щоб відігнати холод
Вперше розкривши крила, стрімко летить пташа…

Я хочу маленький п’єцик,
Болотно-зелений, гарячий.
Хай вогник у ньому в’ється,
Стриба, як руденький м’ячик.

Я хочу пухнастий коцик.
Як ночі прийдуть осінні,
Під ним не замерзне носик,
І лапки не будуть зимні.

Так мріяла жабка маленька
У ріднім своїм болітці
І грілась об гілку сухеньку,
Листочком накривши колінця.

Опустилось солнце за твоим окном,
притаились звуки, словно перед сном.
День собрал букеты запахов цветов,
только не заметил, что не все есть в нем.

Так, не мог он разобраться,
стал тобою любоваться,
приходил он каждой ночью,
что б увидеть свой цветочек,
утолить дневной каприз.

Приоделось небо в красочный наряд,
столько красок вместе о любви молчат.
День рассыпал ночью звездные огни,
в сумерках полночных всё плывут они.

Так, не мог он разобраться,
стал тобою любоваться,
приходил он каждой ночью,
что б увидеть свой цветочек,
утолить дневной каприз.

Кіт Мирон заснув у скрині,
Та у тій, що в діда Мині.
Скриню синю - на замок -
Буде котику урок:
щоб мишей ловив у Мині,
А не спав у теплій скрині.


* * *

Плакав наш Муркович кіт:
"смажив рибку на обід,
а вона із сковорідки -
поскакала до сусідки".

*

Сія-сія Клим буряк:
і упоперек, і так
Все господар наш трудився
І до столу не барився.
Борщ зварив із буряка -
Страва Клима козака!

* * *
мила посуд доня Ніла,
ручки витерти схотіла.
Рушничок взяла в долонці,
Той, що висів на віконці.

Мишка грошей назбирала
І купила кусень сала.
Кусень сала чималенький,
Але й друзів багатенько.
Як почули цю новину –
Вмить зійшлися на гостину.
Мишка зразу без вагання
Всім роздала частування.
Залишився їй шматочок
Тільки на один зубочок.

2009

Сіли мишки у машину.
Дир! Дир!
І вперед – до магазину!
Пир! Пир!
Продавцем там – сірий котик:
Гир! Гир!
Мишенята всі навтьоки.
Фир! Фир!
Усміхнувся Мурчик тихо:
Мир! Мир!
Ось дарунок вам на втіху –
Сир! Сир!

2009

В дальній Африці без стрАху
Оселилась Черепаха,
В дужім панцирі ходила.

Не боялась крокодила?
Ну, звичайно, що боялась!

Тільки з хижим не стрічалась.
Бо наразі не бажала!
Та й була ще в неї справа...

Черепаха в ПОНЕДІЛОК
ПолотнА купила.
У ВІВТОРОК та кравчиня
Краяла-кроїла.
Тож у СЕРЕДУ зметала.
У ЧЕТВЕР бо шила!
А вже в П'ЯТНИЦЮ узЯла
Й гарно все розшила.
У СУБОТУ прасувала,
Підхопившись зранку.
У НЕДІЛЮ приміряла…
Диво вишиванку!

Світлий

Світло завжди перемагає тінь,
І той хто в тому сумнівався,
Він просто брів сліпий, мов кінь,
Вперед... назад не оглядався.

Та раз-у-раз уявою між днями ,
Ти переконуєшся часто,
Що щира віра в світле диво,
Завжди здолає всі нещастя.


Темний

Гріхом обтесана, мов камінь,
Породжена при місяці вночі,
Твої схоронить всі бажання,
Тьма не залишить тіней в темноті.

Вона прекрасно поховає всі напасті,
Розставить на місця твої думки,
У ній сховатись можна від нещастя,
Поставивши над і усі крапки.

Роздоріжжя

Дійшовши думкою до роздоріжжя,
Запитуєш себе, куди піти?
І тут з обох боків до тебе,
Підходять люди неймовірної краси.

Одні у світлому, усміхнені та горді,
А другі в чорному задумані, сумні,
Одні наспівують – Все буде добре!
А інші переконують, що ні.

Вирішувати все одно прийдеться,
І сторону чиюсь обрати,
От так між темрявою й світлом,
Ти мусиш все життя балансувати.

Коли чорніє доля твоя,
Візьми палітру фарб забутих,
Та намалюй любов червону,
Рожевим розфарбуй майбутнє.

Нехай же білим щастя буде,
А голубим ти мрію поливай,
І кожен день для друзів своїх,
Побільше жовтого ти здобувай.

А золотим сім‘ю та Батьківщину,
Ти виведи пером душевним.
Підправ здоров‘я синюватим,
І настрій підніми зеленим.

Тоді подалі відійди,
Та подивися на творіння,
Пропала чорнота твоя,
Знов розцвіло гниле коріння.

Як просто помахом пера
Разом із друзями, сім‘єю та коханням
Прогнать лихе минуле зла,
Повірити у себе та в свої бажання.

Коли чорніє доля твоя,
Візьми палітру фарб забутих,
Та намалюй любов червону,
Рожевим розфарбуй майбутнє.

Нехай же білим щастя буде,
А голубим ти мрію поливай,
І кожен день для друзів своїх,
Побільше жовтого ти здобувай.

А золотим сім‘ю та Батьківщину,
Ти виведи пером душевним.
Підправ здоров‘я синюватим,
І настрій підніми зеленим.

Тоді подалі відійди,
Та подивися на творіння,
Пропала чорнота твоя,
Знов розцвіло гниле коріння.

Як просто помахом пера
Разом із друзями, сім‘єю та коханням
Прогнать лихе минуле зла,
Повірити у себе та в свої бажання.

Я гордий з того, що живу у цій країні,
Тут люди добрі, щирі і талановиті
Душею вірні рідній Батьківщині,
Сяйвом добра й любові оповиті.
Земля ж родюча та багата,
Прекрасні ріки, гори та лани,
Ми пам‘ятаємо про траур та про свято,
Ми наче, всі тут сестри та брати.
Бувають звісно люди і не дуже,
Винити, боронити чи жаліти їх не буду я,
Але повір, їм тільки гірше, друже,
У них життя кусюче та отруйне, мов змія.
Пригадуючи діяння прадідів, надієшся,
Що правнуки та внуки їх не підведуть,
Над прикрощами, щиро та відверто ти смієшся,
Продовжуючи, вірний, гордий та правдивий путь.
І бачу, що таких як я все більше,
Таких, хто вишиванку на серця вдягнув.
І знаю жити вже не буде гірше,
Про біди та нещастя я давно забув.
Зупинюся на дорозі, озирнусь навколо
Побачу рідний дім у злагоді і мирі,
Розправлю плечі, наберу повітря,
Та Вільно крикну Слава Україні!!!

Коли зранку ти відчиняєш очі,
Весь світ вливається до голови,
Він заколисаний під гуркіт ночі,
Збудити його можемо лиш ми.

І знову день новий проноситься повз тебе,
Науку, долю і майбутнє він несе.
Від нього вчитися літати треба,
Інакше впадеш втративши усе.

Ні не журися, це лиш подих часу,
Добро закладене в людині назавжди,
Воно розчинить однорідну масу,
І я надіюсь, добрим будеш й ти.

У нашому місті
є вантажівка.
Щоранку вона
починає мандрівку.
Розвозить однак
не каміння й пісок –
У кузові в неї
повнісько квіток,
Веселих, усміхнених,
просто барвистих –
По вулицях їде
вантажка врочисто.
І їй не потрібно
ні краплі бензину –
На сонячнім світлі
працює машина.
Як сонце сховається
трохи спочити,
То досить автівці
водички налити.
Кому нині сумно,
кому нині гірко –
Усіх порятує
оця вантажівка.
Коли раптом настрій
невдало-похмурий –
Ромашечку-сонце
вона подарує.
Чи хтось ненароком
чомусь вас образив –
Троянду візьміть
і поставте у вазу.
Комусь так самотньо,
ще й саме сьогодні –
Конвалій букетик
лягає в долоні.
А трохи заплакало
дощиком небо,
То айстри веселі –
якраз те, що треба.
Чи холодно стало,
мов серед зими –
Беріть чорнобривці,
зігріють вони.
А настрій чудовий –
також завітає,
Колись незабудка
цей день нагадає.
Радіють усі –
і дорослі, і дітки.
До вечора в кузові –
жодної квітки.
І втоми не знає
ця диво-машина,
Добро всім даруючи
кожної днини.

2009

Для донечки – мишки
Полущив горішки
Усміхнений тато.
Смачні ті горішки,
Цікаво ще й трішки
Всіх їх рахувати.

Ось перший і другий
В долоньці уже.
А третій , четвертий
Вона збереже.
Це п’ятий і шостий –
Чекають бабусю,
От сьомий і восьмий -
Вгостити котуся.
Дев’ятий – для мами,
Десятий – для тата.
Приємно горішки
комусь дарувати.

Чудово, що стало
Усім розділити.
Це Мишка навчилася
Вправно лічити!

2009

На гойдалці котик
Відважно гойдався.
Ба! Навіть за прутики
Він не тримався.
Все швидше і швидше
Вперед та назад.
Не слухає Мурчик
Батьківських порад.
Мале кошенятко
Занадто пихате,
Бо хочеться друзям
Себе показати.
Все вище і вище!
Одна тільки мить –
І вже бідний котик
В пісочку лежить,
Із гойдалки раптом
Зробив він беркиць.
Ну хто пожаліє –
Киць-киць... Киць-киць-киць.
Гадаєте – друзі?
Та їм не до того –
Всі дружно сміються
З відваги малого.
Грозиться ще й тато:
– Намну тобі вуха!
А мама сльозливо:
– Коли ж будеш слухать?

Як добре, що все це
Було тільки сном.
Прокинувся Мурчик –
Вже день за вікном.
Стрибає наш котик,
Всміхається мамі.
Як думаєш, друже, –
Він буде слухняним?

05.11.09

На базарі дід Гарбузик
Вибирав собі картузик.
До прилавка підкотився, -
І на хвильку розгубився:
"Скільки краму, люба нене!
Аж розбіглись очі в мене!"
Огірочки хочуть солі,
Кріп купує парасолі,
Бурячок - зелену гичку,
А Квасоля - довгу тичку.
"Дай картузик до лиця," -
Просить дід у продавця.
Продавець: "Чудово! Знаю!
Я за модою встигаю!
В цім сезоні - колір новий:
Темно-синьо-фіалковий.
Ще б тобі такий жупанчик -
Будеш, наче Баклажанчик."
Чуха дід живіт і боки:
"Обійдусь без шапки поки:
Кольори у нас в оселі -
Жовті, сонячні, веселі.
Краще я куплю на згадку
Гарбузисі шоколадку,
Жменьку білого насіння
І нового гарбузиння."

То скажіть: чому Гарбузик
Не купив собі картузик? :)

Мишка в білім фартушку
Бігла швидко по лужку,
По стежині навпростець –
На великий путівець.
Бо сказала їй мала
Сіра мишка польова:

“Нині зранку по дорозі
Везли два мішки на возі.
А в мішках тих, як годиться,
Золота була пшениця.
Я була там недалечко –
Дірку вгледіла в мішечку,
З неї сипались зернята
На потіху нам, звірятам.
Повний кошик я набрала,
А оце тобі сказала,
Тож, подружко, не чекай,
А біжи по урожай!”

Добре вірних друзів мати –
Не дадуть голодувати.

2009

Осінь любому синочку
Злотом вишила сорочку.
Хрестик, хрестик і стібочок –
Щоб здоровим був синочок,
Щоб хлоп’ятко кучеряве
Красним легенем ставало.
А для донечки вона
Теж наткала полотна,
Та на добру щастя-долю
Вшила довгу-довгу льолю.
Квітів щедро згаптувала,
Аби леля розцвітала.

У вишиванках красивих
Будуть дітоньки щасливі!

2009

(вечірньо-нічний експромт)

Вечір пахне молоком,
Медом, пряником і маслом.
Місяць ходить з черпаком –
В хмарах ловить диво-казку.
Мов пухнастим рушником,
Огортає нічку ласка.
Бродить сонько під вікном –
Відчини йому, будь ласка.
03.11.09

Дощик, дощик по калюжах
Кап! Кап!
Потанцюймо разом, друже,
Чап! Чап!
Все по купках із листочків
Стриб! Стриб!
Осінь тихо у куточку
Хлип! Хлип!
Дощик зловимо за поли
Хап! Хап!
Осінь вíзьмемо у коло.
Так! Так!
Дощик змерз, намокла осінь -
Гай! Гай!
Їх запросимо у гості –
Чай! Чай!

2009

А зима-бабуня витрусить перину,
Натовче у ступі срібні зірочки,
Лютому Морозу – найстаршому сину,
Льодом замостити всі звелить річки.

Прибереться в полі, ліс притрусить біло,
Зайця перевдягне в білий кожушок.
Хмарами прикриє сонце, щоб не гріло
І не танув довго на землі сніжок.

Доньці Завірюсі дасть наказ кружляти
Вулицями міста, по усіх дворах,
Щоби було чути, щоби було знати,
Хто господарює у наших краях.

В дарунок Мишенятко
Дістало шоколадку.
Тепер страшенно раде,
Бо в нього в шоколаді
Не тільки вуса й носик,
А лапки, вушка й хвостик.
Сміється з нього мати:
– Буде в нас шоко-хата,
Тож, синку, не барися,
Іди швиденько вмийся!
Синочок притулився:
– А можна, щоб не митись,
Любесенька матусю,
Я гарно оближуся?

2009

Сонце спить у піжамі з ведмедиком
І закутане хмаркою-пледиком.
Находившись навколо планети,
Мусить слухатись тітки комети,
Дуже рано вкладається спати,
Аби день новий вчасно почати.
Місяць спить у піжамі з ягнятком
Поки сонечко ходить гулятки.
А прокинувшись, світить повсюди,
Щоб додому верталися люди,
І ці вірші читали ночами
Зірочкам у піжамках з серцями.

Я свою сестричку
Смикнув за косичку.
А сестричка люба –
Хап мене за чуба.
Я – у крик,
Вона – у сльози.
Мама зразу
На порозі...
Тут закінчується
казка.
Не хвилюйтеся,
будь ласка.
Ми з сестрою
дуже мирні.
Просто в нас
розмови дивні.
2009

Синє небо, немов океан,
Або сірі зливи і ураган.
Сонячні дні і холодні ночі -
Все це нам жовтень всюди шепоче.

Тихо говорить жовта береза,
Тепло голубить сонечко з неба.
То вийшла хмарка сіро-синенька,
І хлинув дощик на землю швиденько.

Повідкривали свої парасольки,
Понакидали свої ми плащі,
Люди на вулиці біжать до оселі,
А залишаються всі дітлахи.

"Годі вам грати! Ідіть-но до хати!",
Всюди кричать їх матері.
Ллє сірий дощик, пісню співає -
З ним всі співають, усі на землі...
(21.10.2009)

На краєчечку стола
Я цукерочку знайшла,
Ну а поки досягала,
Мишка десь її забрала.
Довелось мені як слід
Доїдати свій обід.
Мишка тая, безперечно,
Дуже добра, мила й гречна,
Бо цукерочку мені
Залишила на вікні.
Ой смачнюча! Все ж я трішки
Відламаю і для мишки,
Щоби подруга малá
Смакувати теж могла.
Дякую!

2009

Заплакала осінь зраненька
Сірим сріблястим дощем.
Чого ж ти плачеш, руденька,
Чому ці тривоги і щем?
Глянь, рясно палає калина,
Золотом вкрилась верба,
Немов багряніє долина, -
Ти ж бо у нас - золота.
Яблука сонцем налились
Й немов посміхнулись ураз,
Сонечку радо вклонились:
- Спасибі від кожного з нас!
Сонечко враз зашарілось -
Не сподівалось похвал -
Й немов би рум"янцем налилось...
Листочок на землю упав.
З-за пенька підморгнула опенька,
Капелюшка поправивши враз:
- Ну ж бо, посміхнися, руденька!
Ти ж бо найкраща у нас!
16. 10. 2009 р.

Журавлиний смуток
обійняв крильми.
Проміння сонце жмуток
розсипало поміж людьми.
Ділитися не хоче
у цім житті ніхто
і кожен так охочий,
щоби усе - його.
І розсердилось сонце,
сховалось між хмарок
й не гляне вже в віконце, -
буде усім урок.
16.10.2009 р.

Щось дивне відбулося
У осені в душі.
Вона стоїть, голосить,
Вітер співа пісні.
Щось осінь загубила,
Щось не змогла знайти.
Вона все голосила,
Боялась далі йти.
А люди розуміли
Боїться – молода!
Сльозинки забриніли,
Та сльози – то вода.
А осінь добродушна
І серденько м’яке.
Вона шанує дружбу.
Дівчатко золоте!
Вона боялась, знала,
Що хтось її не жде.
Тому то і стояла,
Гукала: «Де, де, де?»
Де той, хто не чекає,
Не любить золоте,
Не хоче і не знає
Осіннє небо те.
Вона діждалась, може,
А, може бути, й ні.
Вона кричала, схоже,
Щось у слід мені.
Вона взяла червоне, жовте й золоте
І все пофарбувала.
Дівчатко молоде!
Щось дивне відбулося
У осені в душі.
Вона вплела в волосся
Троянди запашні.
15.10.09

Є у мене гарний друг.
Любить він ганяти мух.
Полюбляє ще й м’яча
Поганяти у квача.
До смаку йому м’ясце,
Ковбаси – хай і кільце!
Як цукерку скуштував,
Дайте ще – не відставав.
“Гав-гав-гав! Гав-гав-гав!”
Що не дали – сам узяв.
А якОсь мені сюрприз –
Зайцю пів хвоста надгриз.
Буде це урок мені –
Іграшки складать свої.
Ще було й таке – пропав
Мій улюблений журнал.
Не знайшла. А друг приніс –
Тиць у ногу мокрий ніс.
Як сідаю вчити вірш –
Він до мене чимскоріш,
На коліна зразу – плиг:
“Чи на казочку я встиг?
Віршик прочитай мені,
Буду чемним аж три дні!”
Це, звичайно, не сказав,
А тихенько проскавчав.
Я приходжу з дитсадка –
Друг мене уже чека
І з усіх радіє сил,
Раз на радощах вкусив.
Ми виходимо у двір,
Песик мій – сердитий звір.
Захищає він мене –
Всіх подалі геть жене:
Кицьки, авта, голуби –
Розбігайтесь хто куди!
Недарма таке ім’я
Дала песикові я,
Щоби знали всі навкруг:
Мій Дружок – найкращий друг!

2009

*Для тих, хто любить песиків :-)

Тук! Тук! Тук! В садку горіхи
Цілий день у бубна б’ють.
Скільки радощів і сміху –
Жовтня вишуги везуть.

В нас горіхів є багато,
Хто сумує – поспішіть.
У садку осіннє свято,
Не прогавте щасну мить.

Тук! Тук! Тук! В садку горіхи,
Не лінуйся, а збирай.
Жовтень сонячний приїхав –
Золотіє з краю в край.

Не відважився ти й досі?
Чи не любиш рідний край?
По садках прошкує осінь,
Не барися, зустрічай.

Тук! Тук! Тук! В садку горіхи,
Цілий день у бубна б’ють.
Скільки радощів і сміху –
Жовтня вишуги везуть!

У Мишечки моєї
Відгризла вушко киця,
А я нове приклеїв –
Воно їй знадобиться.
Будемо разом слухать
Казки моєї мами.
І Мишка буде чути
Вже обома вухами.

2009

Учора Мишенятко
Бідненьке захворіло.
У нього носик хлюпав
І горлечко боліло.
Хворобі цій знайшлася
Лише одна причина –
Морозиво смачнюще
І... порція потрійна!
Але матуся хутко
Малого лікувала –
Дала тепленьку хустку
І віршик прочитала.
А ще чайочок з медом -
Смачні цілющі ліки.
І від тепла такого
Стулилися повіки...

На ранок Мишенятко
Стрибає та регоче.
Чи вірите, малята?
Морозива знов хоче!

2009

До мишки у хатину
Зібрались на гостину
Усміхнені звірята
Млинцями смакувати.

А мишка-господиня
Попоралася нині –
Щоб друзів частувати
Млинців спекла багато,

А в них – і полуниця,
І яблучко-кориця,
Малинка, мак, медочок,
З ізюмом сир-сирочок.

Не страва – просто диво.
Так пахло лоскітливо,
Мені скортіло трішки
І я пішла до мишки.

Там їла не млинці,
А чудо-смакунці!
Гам!
Зайди до неї й сам!

2009

Тиша. Вечір надворі,
Сонечко сховалося.
Цілу днину дітворі
Ніжно посміхалося.

Заснули зайчики,
Заснули білочки,
І ти наш котику,
Засни, засни.
Заснули квіточки,
Заснули діточки.
І ти малесенький,
Засни, засни.

Тиша. Вечір надворі,
Зіроньки з’явилися.
Спать лягайте, всі малі,
Вже за день стомилися.

Заснули зайчики....

Тиша. Вечір надворі
Ходить попід вікнами.
Вийшов місяць угорі,
Наче сріблом витканий.

Заснули зайчики...

Тиша. Вечір надворі
Ледь у вікна стукає.
Час лягати дітворі,
Казку, діти, слухайте.

Заснули зайчики…

http://makrus-studio.com/node/1378

У кімнаті тихо-тихо,
У колисці спить синок,
За порогом ходить лихо
Та витрушує сніжок.

Ти не бійся, любий сину,
Скоро скінчиться зима,
Лютий вистелить перину,
А засне на ній весна.

Зацвітуть садочки рясно,
Зашумить зелений гай,
Зашаріє сонце красно,
Спи, синочку, засинай.

Хай насняться тобі літо
І казкова голубінь,
У шовковім стиглім житі
Золотий крилатий кінь.

Сіреньке мишенятко
Під кущиком сиділо.
Від носика до лапок
Біднесеньке тремтіло.
Воно ж таке маленьке,
А світ великий... Дуже!
То ти йому всміхнися,
Мій милий добрий друже.
Бо робиться на світі
Від посмішок тепліше,
Тоді радіють навіть
Маленькі сірі миші.

(А наше мишенятко
вже трошки сміливіше!)

2009

Я – ватяна лялька,
Із ґудзиків – очі,
Сиджу у куточку,
А бавитись хочу.

І ручки, і ніжки
Пухнасто-невмілі,
А я ж танцювати
Колись так хотіла.

Косички-шнурочки,
Без усмішки губи,
Невже я такою
Завжди тепер буду?

2008




Бувша третя строфа (кому цікаво:-))

І думала – буду
Я прима на сцені,
А доля, мов юда,
Сміється із мене.

Для кота смакота
У кутку стояла –
Аж горня молока!
І шматочок сала.
Кіт хлебтав язичком –
Стало видно денце.
Вже й нема молочка –
Та радіє серце.
Сало кіт береже
(Ой смачне ж, до речі) –
Мишка хай забере
На обід малечі.
2009

Нині матінка-матуся
В магазин ходила
І малій Мартусі-доні
Щось таке купила!

Не скакалку і не м’ячик,
Не слона, не мишку.
Просто диво-подарунок,
Ну звичайно – книжку!

Тож тепер мала Мартуся
Вже роботу має –
Подругам-лялькам новеньку
Книжечку читає.

2009

Бусол ходить по болоті –
Чап - чап - чап.
Носить жабу він у роті –
Хап - хап - хап.
Жаба лапками махає –
Ва - ва - ва.
Відпустити вимагає –
Ква - ква - ква.
Бусол думу думав довго –
Дум - дум - дум.
Без обіду, ой, недобре –
Сум - сум - сум.
А у жаби – жабенята –
Жаль - жаль - жаль.
Без обіду теж малята –
Гай - гай - гай.

Бусол довго не вагався –
Без обіду він зостався.
У водичку жабка – бульк!

2009

Дощик сумно зазирав
У моє віконце,
Бо його з високих хмар
Виганяло сонце.
Сонце-сонце! Не пустуй –
дощику всміхнися.
Хай нам діточки ростуть
Від тепла й водиці.
2009

“Сліпий” дощ – явище природи, коли одночасно паде дощ і світить сонце. Кажуть, від такого дощу гарно ростуть діти :-)

Осінь яблучком вкотилась
До моєї хати
І тихенько примостилась
У кутку дрімати.
Подрімала, відігрілась –
Вибігла за двері
І листочком закрутилась
У танку веселім.
06.10.09

До мене сьогодні всміхнулась калюжа!
Ви знаєте, я здивувалася дуже,
Але посміхнулась у відповідь їй –
Метелики раптом злетіли з-під вій!
Кружляли навколо – зелені, червоні,
Торкалися ніжно обличчя і скроней,
Сплелися у райдужне, гарне намисто,
А потім на землю попадали листям.
А деякі втрапили прямо у воду –
Краси я такої не бачила зроду –
Неначе грайливі русалки із вітром,
Віталося листя зі мною привітно…
Чи то мені, може, на хвильку здалося?
Це ж осінь-чаклунка, це ж осінь, це ж осінь…

Жабенятко край калюжі
Якось сумувало:
- Поясни мені от, друже,
Чом такий невдалий?
І чому не вийшов ростом?
І чому немилий?
І чому негарний просто?
І чому безкрилий?
Хвіст відпав! Немає рогів!
Зовнішність незграби!
Дзьоб? Нема! Криві ще ноги!
Хоч би ноги... Лапи!
Свою зовнішність як бачу
Я в тобі, калюжко,
Так одразу гірко плачу...
Хоч були б ще вушка!

Вітер враз зірвався дужий,
Схвилювавши воду.
Жабенятко у калюжі
Бачить іншу вроду.
Роги є, і дзьоб з’явився,
Крила, як у птаха,
Хвіст відріс та розпушився,
Зріст, як у жирафа...
Жабеня очей не зводить:
- Що це за страхіття?!
Зрадив рід свій, що походить
З енного століття?!
Що казати? Що робити?
Хочу все вернути!

Стих тут вітер... Сонце світить,
Наче все забуто.
Брижі зникли на водиці...
Жабеня без зміни!
_____________________________
Всім, що маєте, хваліться.
Не збавляйте цІни.