А смачний із медом коржик
Так і проситься у кошик,
Бо Тетянка йде до бабці,
Щоб допомогти на грядці,
Полуницю поливати
І з бабусею чаювати.
Гарні слухати поради,
Їм онука дуже рада,
Разом будуть залюбки
Ще й пекти медовики,
І додому у корзинці
Мамі принесе гостинці.

А у небочку хмаринки,
Наче в річечці крижинки,
Біло-сірі та холодні:
Вітер був напередодні,
Видно, він стомився трішки,
Бо трусив в саду горішки.

Дуже рясненько упали,
Та їх білочки зібрали,
Не дісталися Галинці -
Лише яблучка в корзинці.

Вітер довго не барився,
Радо на дівча дивився:
В неї усмішка на личці -
Грушки стиглі на травичці.

Почалося... плескає в долоні
і сідлає парти юна рать,
у якої іспити сьогодні –
вчитися у самообороні
вічному і доброму на «п’ять»:
не молоти суржик і полову,
не ковтати диму за кутом
і не прикидатись бараном,..
полюбити українську мову
як надійну зброю і основу
нашої війни із язиком;
бачити учительську указку,
мапу України на стіні
і своє майбутнє у кіні...
говорити іноді, – будь-ласка,
вибачте за пустощі мені;
пам’ятати, що минуло літо,
і забути, як усі батьки
файно декламують матюки...
не копіювати їх як діти
і великороси-малюки.

Літо попрощалося по-царськи...
треба знову одягати маски
як глухонімі учителі
де-не-де червоні... і зелені...
на уроці іноді непевні,
що одна історія землі
і не та, що хочуть у кремлі...
бо у класі, наче, і модерні,
а на коридорі – москалі.

Почалося... плескає в долоні
і сідлає парти юна рать,
у якої іспити сьогодні –
вчитися у самообороні
вічному і доброму на «п’ять»:
не молоти суржик і полову,
не ковтати диму за кутом
і не прикидатись бараном,..
полюбити українську мову
як надійну зброю і основу
нашої війни із язиком;
бачити учительську указку,
мапу України на стіні
і своє майбутнє у кіні...
говорити іноді, – будь-ласка,
вибачте за пустощі мені;
пам’ятати, що минуло літо,
і забути, як усі батьки
файно декламують матюки...
не копіювати їх як діти
і великороси-малюки.

Літо попрощалося по-царськи...
треба знову одягати маски
як глухонімі учителі
де-не-де червоні... і зелені...
на уроці іноді непевні,
що одна історія землі
і не та, що хочуть у кремлі...
бо у класі, наче, і модерні,
а на коридорі – москалі.

Сонце промені збирало,
Їх ретельно рахувало –
Чи ніхто не загубився,
На землі не забарився.

Бо промінчики повинні
Бути всі на місці нині.
Від смеркання до світання –
Час для сну та спочивання.

Так, їм треба відпочити.
Без промінчиків світити
Сонечко ніяк не може.
Хто тоді йому поможе?

Промені приносять з сонця
Світло до твого віконця.
Вниз щоранку відбувають,
Землю світлом напувають.

Виконавши це завдання,
Мають вчасно, до смеркання,
Повернутися додому,
Незважаючи на втому.

Так, важлива в них робота.
Сонця ж головна турбота -
Їх усіх перелічити,
На відпочин розмістити.

Щоб свіжесенькі, на ранок,
Понесли униз світанок.
Світлом і теплом квітчатим
Землю з новим днем вітати.

12.08.21

Всі ми дуже любим літо,
Бо воно теплом налите,
Можна цілий день гуляти,
На прогулянці поспати,
Їсти яблука й суниці,
Груші, сливи, полуницю,
Й морозивом блаженно
Ласувати нескінченно*.
(*стосовно кількості поїдання морозива треба спитати батьків).

Чому ще ми любим літо?
Воно морем гомоніти
Ще у червні починає,
У мандрівку зазиває
Будувать казкові вежі
На пісочному безмежжі,
Мушлі горами збирати
У валізу їх напхати*.
(*стосовно пхання мушель у валізу теж треба спитати батьків).

Ну а ще які у літі
Є сповиті щастям миті?
Друзів гомін по подвір’ї,
Ніжний шепіт надвечір’я,
Дощичка наскоки дужі,
Тупотіння по калюжі*,
Гойдалки та каруселі,
В парку забавки веселі.
(*так-так, перед зануренням у калюжу обов’язково треба спитати батьків).

Літо – то пора чудова.
Веселково-кольорова.
Кожен день – осяйне свято.
Й днів у літа так багато!
Тож мерщій на двір гуляти,
Грати з вітром, з сонцем грати!
З світом радісно дружити,
Як уміють тільки діти.

13.08.21

У кутку, в гостинній хатці
проживає песик Гавчик.
Чемний песик, тямковитий,
анітрохи не сердитий.

Будочки немає в нього.
Як привезли ще малого
У куточку поселили,
Кістку дали, сік налили.

Так, не знали баба з дідом,
Що Гавчуні за обідом
Сік не треба куштувати,
Бо захоче він співати.

Як почав наш песик співи,
Позбігались всі сусіди.
Що за гвалт? Чи то сирена
Десь ввімкнулась навіжена?

Ні, то Гавчик наш співає,
Соку просить, вимагає.
Бо сподобалось собаці
Частування в новій хаті.

Ледь його угомонили
І вмовляли, і годили –
Кістку дали чималеньку,
Ковдру видали м’якеньку.

Змовк, поснув, сопе щасливо
Баба з дідом полохливо
Скачуть, як чаплі цубаті,
Щось збирають по всій хаті.

Сік по всіх кутках шукають,
Всіх охочих пригощають,
Доки Гавч не пробудився,
І концерт не поновився.

Бо собака він нівроку,
(не давайте йому соку!!)
І слухняний, і грайливий.
Але надто вже співливий.

10.08.21

—Щось ведмедик мій не в дусі!
Приголуб його, бабусю,
розкажи про про Білосніжку
та пограй із ним у сніжки!

Ще звари для нього кашку,
нагодуєш бідолашку!
А я скоро повернуся,—
каже Любочка бабусі.

—А то, як без мене ствердне?
Хто тепло вночі поверне?
Заспівай йому, бабусю!
Сон хай кублиться у вусі!

І малесеньке дитятко,
і пухнасте ведмежатко
хоче маминої ласки,
хоче золотої казки.

Обійми його, будь ласка!

Грр. Це що, бурчить животик?
Хтось нарешті зголоднів.
Треба надіслати ноту
До турботливих батьків.

Їх доступно повідомить –
Їсти хоче ваш малюк.
Де гуляє ваша совість?
Чому ще не варить суп?

Хоча суп… складна то справа
Може, з печива почнем?
З звіриками? Це цікаво –
Впізнаю, а потім їм.

Тихше, тихше мій животик,
Чую з кухні добрий звук.
Що там? Ні! Протестна нота!
Я не буду їсти суп!

30.05.20

Скік-поскік, скік-поскік –
З ноутбука мультик втік.
Розридалась гірко Настя –
Подивитися не вдасться.
Плаче баба, плаче дід,
А за ними киця вслід.
А знадвору песик – Гав!
Я той мультик відшукав!

Син уже в шкільному віці.
Кличе хлопця радий татко:
Скільки буде п’ять і вісім?
Ну ж, скажи, Давиде, швидко!

Довго думати не хоче.
Каже : - Тату, певно, двадцять.
- Як тобі не сором, хлопче?
Має бути в нас тринадцять!

Зиркнув син з- під лоба смішно
Й хитро втнув малий Давидко:
- Я ж не мав лічити точно.
Ти ж просив сказати швидко.

22.05.2021

Як же радісно Маринці
По веселій йти стежинці
І збирати у корзинку
Свіже листя конюшинки.

Он квіт жовтої кульбабки,
Наче сонця мармеладки,
Ніжне листячко сунички -
Усмішка лягла на щічки.

Трави чаберу і м'яти -
Їх також треба зірвати,
І шепочуть: не хворій
Подорожник, звіробій.

Зеленіє кущ малини,
Листя запашне ожини,
Та вже варто поспішати:
Маму чаєм пригощати.

(скоромовка)
В маленької Соні сьогодні безсоння.
І в Соніної мами безсоння без Соні:
Поїхала Соня в село до бабусі,
Сумують без Соні і мама і друзі.
Як Соня бабусі в селі допоможе,
Щаслива й спокійна вернутися зможе.
Усім привезе соковиті дарунки,
Бо ж друзі її - ласуни і ласунки!

- Злітав би я на Місяць! - мріяв друг Петрусь.-
Колись туди зганяю. Може, доберусь.
Екзамени здавати я би там хотів.
Бо чув: усі предмети легше в шість разів!

Запізнивсь у школу Вася.
Строга вчителька питає:
- В чім причина? Признавайся!
Очі вниз. Лише зітхає:

- Правду кажу. Чесне слово.
Бо пригода зранку сталась:
Вмить на голову раптово
Звідкись враз коробка впала.

Бац на голову! Я в шоці!
В ній нічого! Пусто, хлопці.
Тихий регіт на уроці:
- Ясно це. Ну а в коробці?

- Ти коли великим станеш,-
Бабця внука враз питає.-
Чи мене стару доглянеш,
Підвезеш чи покатаєш?

- Ждати стільки літ даремно.-
Світлий посміх вмить у Віті.-
Я підвезу завтра, певно,
Покатаю вас на ліфті.

Змагались внучка з дідом, хто у чім сильніш:
- А я у шахи кращий. З'їсти можу більш.
- А я співаю ліпше і в сто раз гарніш.
- У мене ж більше років. Я таки мудріш.
- А в мене друзів море. Бігаю скоріш.
- У мене книг багато, в тебе пару лиш.
Мала хитрюща, вперта. Врешті на тобі:
- А в мене більш волосся. Значно більш зубів!

Викликають тата в школу.
Батько тут же кличе сина.
Досить впертого Миколу:
- В чім скажи твоя провина?

Чеше вухо син байдуже,
Каже трохи неохоче:
- Наш директор завтра дуже
Побалакать, певно, хоче.

Вчили ми закон тяжіння.
Ніби просто все й наочно:
- Ви підкиньте вверх каміння,-
Лиш на землю впаде точно.


- Спробуй, кинь,- сміялись хлопці.
- Я й жбурнув якусь цеглину.
Не на землю впало зовсім.
На чиюсь чужу машину.

Синок приніс підручник татку:
- Рішити треба цю задачку.
Завдання той дививсь недовго:
- Нема нічого тут складного.
Подумай. Легко зробиш сам ти.
Бо навіть два є варіанти.
Малий задачу довго мучив.
І знов прийшов, ледь не ревучи.
- У мене два є варіанти:
Спитати в тебе чи списати.

У мами донечка питає:
- А що таке синець, скажи- но?
- Невже такого ти не знаєш?
Таке просте, мені аж дивно.

- На що воно, дитино, схоже?
Одна лиш думка у Марічки:
Синець - це пташка бути може.
То, певно, чоловік синички.

Пишуть дітки твір у школі
Легко, щиро, без обману.
Тема в них проста доволі
Про єдину рідну маму.

Написав Петрусь багато:
Мама щедра і красива.
І працює важко часто,
Мудра, скромна, нелінива.

І готує дуже гарно.
Мила, класна і хоробра.
А як виспиться нормально,
То вона ще й дуже добра.

Уроки сіли вдвох учити,
Ніяк не хоче син лічити.
Проста задачка на вівторок:
- У тебе було шість цукерок.
А що лишилось в тебе, сину,
Як другу дав ти половину?
Малий зітхнув і каже чемно:
- Та тільки друг лишився, певно.

Малесенька свіжа тендітна рослинка –
листочки ще менші на ній –
цвіте непомітно,
ледь біло-блакитно,
й корінчик пускає в глибінь.

Стеблинка – з пів голки, ще вітру не чула,
а квітка – не знала бджоли,
їй навіть мурашку
тримати заважко,
а з неї нектари текли.

Той цвіт, невиразний для нашого ока,
завбі́льшки з пшонинку просту,
був кожній комашці,
був кожній мурашці
відчутний уже за версту.

І навіть якщо та верста для комашок
складається з ліктів своїх,
то світ, що для нас є –
великим, ґіґантським,
ще більшим здається для них.

Вони попри все вип’ють дивного соку,
для них то цілюща трава,
як нас, тяжко хворих, –
женьшеневий корінь,
так їх – той нектар рятував.

Вони мають сили ще більші, ніж наші,
по краплі лікуючи світ,
а ми балансуєм,
псуємо все всує,
йдемо в надкосмічний політ.

Лиш той, хто помітив, як пурхає бабка,
долаючи власну версту,
прокреслить проєкти
польоту ракети
з цієї планети – на ту.

Лиш той, хто оцінить малесеньку квітку,
відчувши тонкий аромат,
спитає: чи варто
нарощувать атом?
і кине під прес автомат.

Нас квітка врятує, нам бджілка віддячить –
і меду на стіл принесе,
як щось хочеш мати –
навчись цінувати
й мале берегти над усе.

12–13 серпня 1995 р., Богдани́

Не в Лондоні, чи Відні,
Не десь на Кайзерплац
Відкритий для відвідин
Черешневий палац.
В палаці не вщухають
Бенкети і бали,
Там радо зустрічають
Бешкетників малих.
Від їжі і напоїв
Згинаються гілки.
Спішать сюди юрбою
Шпаки-мандрівники.
Це галасливе панство,
Прибувши на бенкет,
Не дбає про "убранство"
Й придворний етикет.
Гостинні ці палати!
Принаймні раз на рік
Тут мріє побувати
Усякий мандрівник.
Для птаства і малечі,
Відкритий всім вітрам.
Зізнаюся, до речі,
Я теж бувала там.

Ой, отримав юний слон
У презент крутий айфон.

Ох і важко слоненяті
У айфоні розібратись.

Все кудись чомусь тікає,
Зависає і зникає.

Поспішає юний слоник
І вибрикує, мов коник.

А відомо –хто спішить,
Всіх довкола насмішить.

Якось бігла по сніжку
Мишка-сіроспинка,
В полотняному мішку
Несла під ялинку
Десять макових зернят
І шматочок сала,
Для маленьких мишенят
Матінка поклала.
R
Макові зернята
Хрумали малята
І сальце масненьке
Різали тоненько.
Тупу-тупу ніжки.
- Змерзли? Анітрішки!
Разом веселіше,
Знає кожна миша.

Танцювала до зорі
Мишача родина!
Смакувала дітворі
Мамина гостина.
R
Макові зернята
Схрумали малята,
І сальце масненьке
З'їлося хутенько.
Тупу-тупу ніжки.
- Змерзли? Анітрішки!
Разом веселіше,
Знає кожна миша.

Я цю ніченьку не спав,
Бо сніжинки рахував:
Скільки треба нам сніжинок
Щоб зліпити з них будинок.
Зробимо ще стіл, стільці,
Он які ми молодці!
Чай зготуємо зі снігу,
Білий тортик всім на втіху,
Снігові льодяники,
Біленькі сметанники.
Снігокава і компотик
Так і просяться у ротик.
Ще - зі снігу скатертину,
Хай приходять на гостину
Сніговик й сніговенятка,
І нехай в них буде хатка.

Небо вилило білило
І навколо стало біло:
Білосніжне видноколо -
Побілилось все довкола.
Білі падають сніжинки,
В білих шубках всі ялинки,
Білі килими на стежках,
А кущі в білих сережках.
Білий зайчик на узліссі
Відгрібав сніжок на стрісі,
Що насипала хмаринка,
Глянув, унизу морквинка.
Білий сніговик раденький -
Носик має червоненький!

Оселилась у дзвіночку
Доня гнома у віночку,
І коли вона не спить -
Квітка радістю бринить.

Закликає на гостину,
Білу стелить скатертину,
І готує залюбки
Бджоленятам пиріжки.

Дуже зморені мурашки
Покуштують чай з ромашки,
Солодесенький пилок
Бабочкам додасть в медок.

Як метелик прилетить,
То зефір зготує вмить.
Смакотортик випікає -
Ласунів всіх пригощає.

Сонце дівчинці сміється,
Бо добро завжди озветься.

Крутить вітер золоті педалі
Та спокійно їде собі далі.
Лист берези, клена та тополі -
Накатався вітерець доволі.
Вже доїхав до своєї хатинки,
Зайде й буде дути крізь шпаринку,
Щоб осінньо-жовте листовиння
Закружляло у таночку нині.

І скажу вам щиро нині:
Всі берізки в ластовинні,
Жовті мерехтять листочки -
Світло блимає у очки.
В клена новий жовтий светрик,
Милувався далі Петрик,
І вербички-дві сестрички
Золотом фарбують річки,
Жовте платтячко в калини
І червоні намистини,
Сонечко руде ясніє
Та чомусь про літо мрію...

Перекинув Ромко кружку
І зробилася калюжка
І водичка зі стола
Водоспадом потекла.
На початку невеличка,
А надалі справжня річка
Поміж кріслами кружляє
І з кімнати випливає.
Намочила киця лапу
І стрибнула на канапу,
Схвилювалася бабуся:
«Тут глибо́ко, я боюся!»
А вода все прибуває
І вирує, як в Дунаї,
Домальовує уява
Бригантини й пароплави.
Вже будуються порти,
Греблі, шлюзи і мости,
Плине річка коридором
І впадає в Чорне море.

Чи ти бач, а чи не бач –
Я стрибаючий стрибач.
Вище себе я стрибну,
Вище неба зазирну.

Я легкий, немов пір'їнка,
Застрибну я на хмаринку,
А коли навшпиньки стану,
То й до сонечка дістану.

Дуже рясно без упину
З неба пригали краплини
І мостились на деревцях,
І на хвильках у озерцях,
На пелюстках дивоцвіту
Та сміялись радо літу.

Повзували босоніжки
На свої прозорі ніжки.
Стали господарювати
На городах біля хати.

І від щастя пишноуста
Засміялася капуста,
І петрушка, і морквина,
І смачненька картоплина
Й червоненький бурячок
Радо підставляв бочок.

Так краплинкам тим раділи,
Бо спекотні дні стомили.
І,будь ласочка, доще,
Ти прийди до нас іще.

Гарні лапки в каченятки
І червоні капчики, -
Роздумовував Богданчик,-
Є у качки пальчики?
До ставка йде по доріжці,
Туфельки завжди на ніжці?
А узимку чобітки
Качка носить залюбки?
Щоби це мені пізнати,
Треба в неї запитати.
Довго-довго він старався,
Та нічого не дізнався:
Вже на небочку зоря,
А у відповідь - "кря-кря"!

Сонце ходить в піднебессі
В жовтих черевичках,
Опустило рудий промінь
Марічці на щічки.
Усміхалася привітно,
В небеса гляділа,
Доки хмара не сховала
Сонечка вудила.
Як прийшла вона додому,
В люстерко гляділа,
То побачила, що щічки
Ластовиння вкрило.
Засміялася Марічка-
Золоте дівчатко:
Це ж мене розцілувало
Сонячне зайчатко.

Вірш Тараса вчу раненько,
Бо для мене він рідненький.
І казав сьогодні тато
День Шевченка - наше свято,
Бо любив він Україну
Так, як мама любить сина.
Мріяв щиро і безмежно
Про Вкраїну незалежну.
Його думка, слово, діло
Шлях в майбутнє освітили:
Уперед на новий крок
Надихає нас Пророк.
Вірш я вивчу на "відмінно",
Теж люблю я Україну,
Щоб усім прийшло на згадку -
Ми - шевченкові нащадки,
Нехай слово Кобзаря
Світить ясно, як зоря!

Сів метелик на кульбабку,
у пилку сховались лапки:
"Гарно пахнуть мої ніжки,
я посиджу тут ще трішки,
може й крильцем притулюся
і умить позолочуся.
Мов прикраса, що кульбабка
одягла собі на шляпку,
наче сонячна пелюстка,
убрана у жовту хустку
буду радістю пашіти,
квіти й трави золотити".

"Треба спати, треба спатки",-
Шепотіли зоренятка.
Наказав їм місяць-татко,
Щоби люляли малятко.
Тихо-тихо стало ниньки,
Навіть вітер йде навшпиньки:
У блакитнім сповиточку
Спить Земля - кохана дочка.
Як ранесенько проснеться -
Сонцю-мамі усміхнеться!

Ніченька до люльки
Підійшла навшпиньки,
Усміхнулась місяцем -
Глядить сон дитинки.
Ніченька побачила
Дивосни казкові
Як гуляють вогники
У гіллі діброви.
Птах із ниток золота
Сплів гніздо на стрісі.
Ніченька замислилась:
"Схоже так на місяць..."
В те гніздечко бережно
Зіроньки поклала,
Щоб яскраві птахи
Звідти вилітали.
Ніченька схилилася
Ніжно над дитятком -
Малюку наснилися
Зорі-пташенятка.

Дує губоньки Катруся:
"В мене настрою немає.
Поясни мені, матусю,
Де ж це настрій мій гуляє.
Може він пішов в садочок
Яблучками ласувати?
Чи сховався у куточок,
Щоб за мною підглядати?
Чи подався він до лісу
Заглянути в очі лису?
Чи побіг кудись на грядки,
Де морквинки для зайчатка?"
Мама ій відповідає:
"Він на усмішку чекає.
Щойно личко усміхнеться -
Настрій миттю віднайдеться."

Перша брунька, перша цьомка –
То весна.
Плеще, плеще у долоньки, чарівна.
І сокоче, і цвіркоче горобцем:
«Хочу, хочу, хочу, хочу бруньок ще».

Друга брунька, друга цьомка –
То весна,
Королева, в місті Лева, чарівна.
І співає, і цвіркоче наш трамвай:
«Хочу, хочу, хочу, хочу в ліс і гай».

Третя брунька, третя цьомка –
То весна,
Вся в обновах, кольорових, чарівна.
І сокочуть, і цвіркочуть малюки:
«Хочем, хочем, хочем, хочем до ріки».

Зайчики дрімають в норках,
Білочки сидять в дуплі,
А шпаки, що прилетіли,
Заховались взагалі.
І Тарасик сидить вдома,
Каже мама: "Карантин.
Пам'ятай завжди,синочку,
Ти в оселі не один!
Щоби потім не хворіти-
Треба руки гарно мити,
Як виходиш із будинку,
Навіть на одну хвилинку,
Одягати рукавички,
Масочку собі на личко.
А ще краще - бути вдома:
Це позиція свідома!"
"Знаю, мамо, не хвилюйся,
Я ж люблю свою бабусю!
І посиджу радо з нею.
Ще прогулянок діждуся!"

По яругах, що є сили,
лісники ліси садили.
Між осичок - сосни й тис.
Швидко ліс високий зріс.
Для звіряток і для птиці
є кислички і суниці.
Оселився ласий лис
під найвищій в лісі тис.
Там, у лисовій оселі,
лисенятко є веселе.
Всім говорить гриб лисичка:
- Лисенятку я сестричка.
В лісі осінь. Пада лист
лису-татові не хвіст.
Під осикою на ранок
лис знайшов смачний сніданок
і несе його у ліс
лисеняткові під тис.
В лиса здобичі багато –
у оселі буде свято.
Лис, лисиця й лисеня
Розкошують не щодня.

Іграшковий зайчик
Вскочив у трамвайчик,
Там зустрів корову
Та́кож іграшкову.

Зайчик і корова
Квапились до Львова
Де на карнавалі
Їх уже чекали

Півні та лисички,
Поні та індички,
Тигри й леопарди,
Пуми та гепарди,

Зебри й бегемоти,
Леви та койоти
Мавпи і шакали
Весело скакали.

У старому Львові
Все було казково.

"Уночі мені не спиться,-
Каже хмарака білолиця,-
Знову у цю ніч не спала,
Цілу нічку рахувала
Хвою на гілках ялини,
Не спочила ні хвилини.
Ще на комині хатинки
Підглядала у шпаринку
Як кружляють Янголята
Біля ліжечка маляти.
І подушкою слугувала
Зіроньці, шоб та поспала.
Хоча трішечки втомилась,
Та ранковим сяйвом вмилась!"

Жарт

Телятко Маруся,
Лошатко Настуся
На луг погуляти
Ідуть.
Під небом прекрасним,
У кронах гіллястих,
Там яблучка рясно
Ростуть.

Качелі ладнати,
Та все ж не дібратись
Хоч дибки старайся,
Ставай!
«Ми будем гойдатись,
Ми будем стрибати,
Щоб яблук дістатись
І край!»
Стрибають, стрибають.
Під хмари злітають,
Збирають солодкий
Врожай!

Телята, лошата –
Вони акробати,
В них добра команда –
Тандем!
Вони – щирі друзі,
Стрибають у лузі.
Здолають усе
Без проблем!

Тріскучий мороз,
а Андрійкові жарко,
Рум'яненькі щічки,
на щічках - вушанка,
Андрій на санчатах
страху не вчуває,
Лиш вушками
шапка-вушанка
махає.

Кричать Горобці,
гучно крячуть Ворони:
"Андрійко, мерщій
повертайся додому,
З гори на гринджолах,
як вітер, літаєш,
А дома обід
з нетерпінням чекає!" --

"Не можу додому:
Мороз дуже строгий,
Тримає за руки,
хапає за ноги,
Схопив за чуприну,
не можу пручатись,
Не хочу, а мушу
кататись, кататись!"

Мороз розсміявся:
"Хитрун! Ти ж гарячий!
Літай досхочу,
рум'яненький юначе!"

Там, де місяць, угорі,
Хатка ясної зорі.
У зорі великий двір.
У дворі казковий звір.
Має звір той безліч лап
І співає: «Крап-крап-крап…»
До дерев іде у ліс:
«Я водички вам приніс.»
Йде у поле до трави:
«Травко, крапельки лови!»
Звір несе води ковток
Для грибочків і квіток,
Зі своїх вологих жмень
Поливає навіть пень…
І танцює безліч лап
по калюжах «чап - чалап».
«Крап-крап-крап!» - лунає сміх,
Звір іде на наш поріг,
У віконце суне ніс:
«Я вам райдугу приніс!
Поки все довкола мив,
Я втомився і змалів.
Повертаюсь до зорі,
Що чекає угорі.»
У зорі великий двір.
У дворі казковий звір.
Він лежить собі один
На перині із хмарин.
А під музику вітрів
Із віконця лине спів:
«Тихо, дощику, бай-бай,
Не літай за небокрай.
Краплі вкрили все навкруг,
Але ти, мій друже, вщух.
Між небесних володінь
На хмаринці відпочинь.
Люлі-люлі, баю-бай,
Вітре, хмарку покачай.
Із калинових суцвіть
Прийде сон сюди за мить.
Люлі-люлі, баю-бай
Спи, маленький, засинай.»

Ти – поте́ря.
Ти – тетеря.
Ти не тямиш.
Прешся в двері.
Набридаєш вічно
зично і мімічно.
Лізеш, наче крокодил,
на маленький мій поді́л.

13 квітня 2004 р., Київ