Як же радісно Маринці
По веселій йти стежинці
І збирати у корзинку
Свіже листя конюшинки.

Он квіт жовтої кульбабки,
Наче сонця мармеладки,
Ніжне листячко сунички -
Усмішка лягла на щічки.

Трави чаберу і м'яти -
Їх також треба зірвати,
І шепочуть: не хворій
Подорожник, звіробій.

Зеленіє кущ малини,
Листя запашне ожини,
Та вже варто поспішати:
Маму чаєм пригощати.

(скоромовка)
В маленької Соні сьогодні безсоння.
І в Соніної мами безсоння без Соні:
Поїхала Соня в село до бабусі,
Сумують без Соні і мама і друзі.
Як Соня бабусі в селі допоможе,
Щаслива й спокійна вернутися зможе.
Усім привезе соковиті дарунки,
Бо ж друзі її - ласуни і ласунки!

- Злітав би я на Місяць! - мріяв друг Петрусь.-
Колись туди зганяю. Може, доберусь.
Екзамени здавати я би там хотів.
Бо чув: усі предмети легше в шість разів!

Запізнивсь у школу Вася.
Строга вчителька питає:
- В чім причина? Признавайся!
Очі вниз. Лише зітхає:

- Правду кажу. Чесне слово.
Бо пригода зранку сталась:
Вмить на голову раптово
Звідкись враз коробка впала.

Бац на голову! Я в шоці!
В ній нічого! Пусто, хлопці.
Тихий регіт на уроці:
- Ясно це. Ну а в коробці?

- Ти коли великим станеш,-
Бабця внука враз питає.-
Чи мене стару доглянеш,
Підвезеш чи покатаєш?

- Ждати стільки літ даремно.-
Світлий посміх вмить у Віті.-
Я підвезу завтра, певно,
Покатаю вас на ліфті.

Змагались внучка з дідом, хто у чім сильніш:
- А я у шахи кращий. З'їсти можу більш.
- А я співаю ліпше і в сто раз гарніш.
- У мене ж більше років. Я таки мудріш.
- А в мене друзів море. Бігаю скоріш.
- У мене книг багато, в тебе пару лиш.
Мала хитрюща, вперта. Врешті на тобі:
- А в мене більш волосся. Значно більш зубів!

Викликають тата в школу.
Батько тут же кличе сина.
Досить впертого Миколу:
- В чім скажи твоя провина?

Чеше вухо син байдуже,
Каже трохи неохоче:
- Наш директор завтра дуже
Побалакать, певно, хоче.

Вчили ми закон тяжіння.
Ніби просто все й наочно:
- Ви підкиньте вверх каміння,-
Лиш на землю впаде точно.


- Спробуй, кинь,- сміялись хлопці.
- Я й жбурнув якусь цеглину.
Не на землю впало зовсім.
На чиюсь чужу машину.

Синок приніс підручник татку:
- Рішити треба цю задачку.
Завдання той дививсь недовго:
- Нема нічого тут складного.
Подумай. Легко зробиш сам ти.
Бо навіть два є варіанти.
Малий задачу довго мучив.
І знов прийшов, ледь не ревучи.
- У мене два є варіанти:
Спитати в тебе чи списати.

У мами донечка питає:
- А що таке синець, скажи- но?
- Невже такого ти не знаєш?
Таке просте, мені аж дивно.

- На що воно, дитино, схоже?
Одна лиш думка у Марічки:
Синець - це пташка бути може.
То, певно, чоловік синички.

Пишуть дітки твір у школі
Легко, щиро, без обману.
Тема в них проста доволі
Про єдину рідну маму.

Написав Петрусь багато:
Мама щедра і красива.
І працює важко часто,
Мудра, скромна, нелінива.

І готує дуже гарно.
Мила, класна і хоробра.
А як виспиться нормально,
То вона ще й дуже добра.

Уроки сіли вдвох учити,
Ніяк не хоче син лічити.
Проста задачка на вівторок:
- У тебе було шість цукерок.
А що лишилось в тебе, сину,
Як другу дав ти половину?
Малий зітхнув і каже чемно:
- Та тільки друг лишився, певно.

Малесенька свіжа тендітна рослинка –
листочки ще менші на ній –
цвіте непомітно,
ледь біло-блакитно,
й корінчик пускає в глибінь.

Стеблинка – з пів голки, ще вітру не чула,
а квітка – не знала бджоли,
їй навіть мурашку
тримати заважко,
а з неї нектари текли.

Той цвіт, невиразний для нашого ока,
завбі́льшки з пшонинку просту,
був кожній комашці,
був кожній мурашці
відчутний уже за версту.

І навіть якщо та верста для комашок
складається з ліктів своїх,
то світ, що для нас є –
великим, ґіґантським,
ще більшим здається для них.

Вони попри все вип’ють дивного соку,
для них то цілюща трава,
як нас, тяжко хворих, –
женьшеневий корінь,
так їх – той нектар рятував.

Вони мають сили ще більші, ніж наші,
по краплі лікуючи світ,
а ми балансуєм,
псуємо все всує,
йдемо в надкосмічний політ.

Лиш той, хто помітив, як пурхає бабка,
долаючи власну версту,
прокреслить проєкти
польоту ракети
з цієї планети – на ту.

Лиш той, хто оцінить малесеньку квітку,
відчувши тонкий аромат,
спитає: чи варто
нарощувать атом?
і кине під прес автомат.

Нас квітка врятує, нам бджілка віддячить –
і меду на стіл принесе,
як щось хочеш мати –
навчись цінувати
й мале берегти над усе.

12–13 серпня 1995 р., Богдани́

Не в Лондоні, чи Відні,
Не десь на Кайзерплац
Відкритий для відвідин
Черешневий палац.
В палаці не вщухають
Бенкети і бали,
Там радо зустрічають
Бешкетників малих.
Від їжі і напоїв
Згинаються гілки.
Спішать сюди юрбою
Шпаки-мандрівники.
Це галасливе панство,
Прибувши на бенкет,
Не дбає про "убранство"
Й придворний етикет.
Гостинні ці палати!
Принаймні раз на рік
Тут мріє побувати
Усякий мандрівник.
Для птаства і малечі,
Відкритий всім вітрам.
Зізнаюся, до речі,
Я теж бувала там.

Ой, отримав юний слон
У презент крутий айфон.

Ох і важко слоненяті
У айфоні розібратись.

Все кудись чомусь тікає,
Зависає і зникає.

Поспішає юний слоник
І вибрикує, мов коник.

А відомо –хто спішить,
Всіх довкола насмішить.

Якось бігла по сніжку
Мишка-сіроспинка,
В полотняному мішку
Несла під ялинку
Десять макових зернят
І шматочок сала,
Для маленьких мишенят
Матінка поклала.
R
Макові зернята
Хрумали малята
І сальце масненьке
Різали тоненько.
Тупу-тупу ніжки.
- Змерзли? Анітрішки!
Разом веселіше,
Знає кожна миша.

Танцювала до зорі
Мишача родина!
Смакувала дітворі
Мамина гостина.
R
Макові зернята
Схрумали малята,
І сальце масненьке
З'їлося хутенько.
Тупу-тупу ніжки.
- Змерзли? Анітрішки!
Разом веселіше,
Знає кожна миша.

Я цю ніченьку не спав,
Бо сніжинки рахував:
Скільки треба нам сніжинок
Щоб зліпити з них будинок.
Зробимо ще стіл, стільці,
Он які ми молодці!
Чай зготуємо зі снігу,
Білий тортик всім на втіху,
Снігові льодяники,
Біленькі сметанники.
Снігокава і компотик
Так і просяться у ротик.
Ще - зі снігу скатертину,
Хай приходять на гостину
Сніговик й сніговенятка,
І нехай в них буде хатка.

Небо вилило білило
І навколо стало біло:
Білосніжне видноколо -
Побілилось все довкола.
Білі падають сніжинки,
В білих шубках всі ялинки,
Білі килими на стежках,
А кущі в білих сережках.
Білий зайчик на узліссі
Відгрібав сніжок на стрісі,
Що насипала хмаринка,
Глянув, унизу морквинка.
Білий сніговик раденький -
Носик має червоненький!

Оселилась у дзвіночку
Доня гнома у віночку,
І коли вона не спить -
Квітка радістю бринить.

Закликає на гостину,
Білу стелить скатертину,
І готує залюбки
Бджоленятам пиріжки.

Дуже зморені мурашки
Покуштують чай з ромашки,
Солодесенький пилок
Бабочкам додасть в медок.

Як метелик прилетить,
То зефір зготує вмить.
Смакотортик випікає -
Ласунів всіх пригощає.

Сонце дівчинці сміється,
Бо добро завжди озветься.

Крутить вітер золоті педалі
Та спокійно їде собі далі.
Лист берези, клена та тополі -
Накатався вітерець доволі.
Вже доїхав до своєї хатинки,
Зайде й буде дути крізь шпаринку,
Щоб осінньо-жовте листовиння
Закружляло у таночку нині.

І скажу вам щиро нині:
Всі берізки в ластовинні,
Жовті мерехтять листочки -
Світло блимає у очки.
В клена новий жовтий светрик,
Милувався далі Петрик,
І вербички-дві сестрички
Золотом фарбують річки,
Жовте платтячко в калини
І червоні намистини,
Сонечко руде ясніє
Та чомусь про літо мрію...

Перекинув Ромко кружку
І зробилася калюжка
І водичка зі стола
Водоспадом потекла.
На початку невеличка,
А надалі справжня річка
Поміж кріслами кружляє
І з кімнати випливає.
Намочила киця лапу
І стрибнула на канапу,
Схвилювалася бабуся:
«Тут глибо́ко, я боюся!»
А вода все прибуває
І вирує, як в Дунаї,
Домальовує уява
Бригантини й пароплави.
Вже будуються порти,
Греблі, шлюзи і мости,
Плине річка коридором
І впадає в Чорне море.

Чи ти бач, а чи не бач –
Я стрибаючий стрибач.
Вище себе я стрибну,
Вище неба зазирну.

Я легкий, немов пір'їнка,
Застрибну я на хмаринку,
А коли навшпиньки стану,
То й до сонечка дістану.

Дуже рясно без упину
З неба пригали краплини
І мостились на деревцях,
І на хвильках у озерцях,
На пелюстках дивоцвіту
Та сміялись радо літу.

Повзували босоніжки
На свої прозорі ніжки.
Стали господарювати
На городах біля хати.

І від щастя пишноуста
Засміялася капуста,
І петрушка, і морквина,
І смачненька картоплина
Й червоненький бурячок
Радо підставляв бочок.

Так краплинкам тим раділи,
Бо спекотні дні стомили.
І,будь ласочка, доще,
Ти прийди до нас іще.

Гарні лапки в каченятки
І червоні капчики, -
Роздумовував Богданчик,-
Є у качки пальчики?
До ставка йде по доріжці,
Туфельки завжди на ніжці?
А узимку чобітки
Качка носить залюбки?
Щоби це мені пізнати,
Треба в неї запитати.
Довго-довго він старався,
Та нічого не дізнався:
Вже на небочку зоря,
А у відповідь - "кря-кря"!

Сонце ходить в піднебессі
В жовтих черевичках,
Опустило рудий промінь
Марічці на щічки.
Усміхалася привітно,
В небеса гляділа,
Доки хмара не сховала
Сонечка вудила.
Як прийшла вона додому,
В люстерко гляділа,
То побачила, що щічки
Ластовиння вкрило.
Засміялася Марічка-
Золоте дівчатко:
Це ж мене розцілувало
Сонячне зайчатко.

Вірш Тараса вчу раненько,
Бо для мене він рідненький.
І казав сьогодні тато
День Шевченка - наше свято,
Бо любив він Україну
Так, як мама любить сина.
Мріяв щиро і безмежно
Про Вкраїну незалежну.
Його думка, слово, діло
Шлях в майбутнє освітили:
Уперед на новий крок
Надихає нас Пророк.
Вірш я вивчу на "відмінно",
Теж люблю я Україну,
Щоб усім прийшло на згадку -
Ми - шевченкові нащадки,
Нехай слово Кобзаря
Світить ясно, як зоря!

Сів метелик на кульбабку,
у пилку сховались лапки:
"Гарно пахнуть мої ніжки,
я посиджу тут ще трішки,
може й крильцем притулюся
і умить позолочуся.
Мов прикраса, що кульбабка
одягла собі на шляпку,
наче сонячна пелюстка,
убрана у жовту хустку
буду радістю пашіти,
квіти й трави золотити".

"Треба спати, треба спатки",-
Шепотіли зоренятка.
Наказав їм місяць-татко,
Щоби люляли малятко.
Тихо-тихо стало ниньки,
Навіть вітер йде навшпиньки:
У блакитнім сповиточку
Спить Земля - кохана дочка.
Як ранесенько проснеться -
Сонцю-мамі усміхнеться!

Ніченька до люльки
Підійшла навшпиньки,
Усміхнулась місяцем -
Глядить сон дитинки.
Ніченька побачила
Дивосни казкові
Як гуляють вогники
У гіллі діброви.
Птах із ниток золота
Сплів гніздо на стрісі.
Ніченька замислилась:
"Схоже так на місяць..."
В те гніздечко бережно
Зіроньки поклала,
Щоб яскраві птахи
Звідти вилітали.
Ніченька схилилася
Ніжно над дитятком -
Малюку наснилися
Зорі-пташенятка.

Дує губоньки Катруся:
"В мене настрою немає.
Поясни мені, матусю,
Де ж це настрій мій гуляє.
Може він пішов в садочок
Яблучками ласувати?
Чи сховався у куточок,
Щоб за мною підглядати?
Чи подався він до лісу
Заглянути в очі лису?
Чи побіг кудись на грядки,
Де морквинки для зайчатка?"
Мама ій відповідає:
"Він на усмішку чекає.
Щойно личко усміхнеться -
Настрій миттю віднайдеться."

Перша брунька, перша цьомка –
То весна.
Плеще, плеще у долоньки, чарівна.
І сокоче, і цвіркоче горобцем:
«Хочу, хочу, хочу, хочу бруньок ще».

Друга брунька, друга цьомка –
То весна,
Королева, в місті Лева, чарівна.
І співає, і цвіркоче наш трамвай:
«Хочу, хочу, хочу, хочу в ліс і гай».

Третя брунька, третя цьомка –
То весна,
Вся в обновах, кольорових, чарівна.
І сокочуть, і цвіркочуть малюки:
«Хочем, хочем, хочем, хочем до ріки».

Зайчики дрімають в норках,
Білочки сидять в дуплі,
А шпаки, що прилетіли,
Заховались взагалі.
І Тарасик сидить вдома,
Каже мама: "Карантин.
Пам'ятай завжди,синочку,
Ти в оселі не один!
Щоби потім не хворіти-
Треба руки гарно мити,
Як виходиш із будинку,
Навіть на одну хвилинку,
Одягати рукавички,
Масочку собі на личко.
А ще краще - бути вдома:
Це позиція свідома!"
"Знаю, мамо, не хвилюйся,
Я ж люблю свою бабусю!
І посиджу радо з нею.
Ще прогулянок діждуся!"

По яругах, що є сили,
лісники ліси садили.
Між осичок - сосни й тис.
Швидко ліс високий зріс.
Для звіряток і для птиці
є кислички і суниці.
Оселився ласий лис
під найвищій в лісі тис.
Там, у лисовій оселі,
лисенятко є веселе.
Всім говорить гриб лисичка:
- Лисенятку я сестричка.
В лісі осінь. Пада лист
лису-татові не хвіст.
Під осикою на ранок
лис знайшов смачний сніданок
і несе його у ліс
лисеняткові під тис.
В лиса здобичі багато –
у оселі буде свято.
Лис, лисиця й лисеня
Розкошують не щодня.

Іграшковий зайчик
Вскочив у трамвайчик,
Там зустрів корову
Та́кож іграшкову.

Зайчик і корова
Квапились до Львова
Де на карнавалі
Їх уже чекали

Півні та лисички,
Поні та індички,
Тигри й леопарди,
Пуми та гепарди,

Зебри й бегемоти,
Леви та койоти
Мавпи і шакали
Весело скакали.

У старому Львові
Все було казково.

"Уночі мені не спиться,-
Каже хмарака білолиця,-
Знову у цю ніч не спала,
Цілу нічку рахувала
Хвою на гілках ялини,
Не спочила ні хвилини.
Ще на комині хатинки
Підглядала у шпаринку
Як кружляють Янголята
Біля ліжечка маляти.
І подушкою слугувала
Зіроньці, шоб та поспала.
Хоча трішечки втомилась,
Та ранковим сяйвом вмилась!"

Жарт

Телятко Маруся,
Лошатко Настуся
На луг погуляти
Ідуть.
Під небом прекрасним,
У кронах гіллястих,
Там яблучка рясно
Ростуть.

Качелі ладнати,
Та все ж не дібратись
Хоч дибки старайся,
Ставай!
«Ми будем гойдатись,
Ми будем стрибати,
Щоб яблук дістатись
І край!»
Стрибають, стрибають.
Під хмари злітають,
Збирають солодкий
Врожай!

Телята, лошата –
Вони акробати,
В них добра команда –
Тандем!
Вони – щирі друзі,
Стрибають у лузі.
Здолають усе
Без проблем!

Тріскучий мороз,
а Андрійкові жарко,
Рум'яненькі щічки,
на щічках - вушанка,
Андрій на санчатах
страху не вчуває,
Лиш вушками
шапка-вушанка
махає.

Кричать Горобці,
гучно крячуть Ворони:
"Андрійко, мерщій
повертайся додому,
З гори на гринджолах,
як вітер, літаєш,
А дома обід
з нетерпінням чекає!" --

"Не можу додому:
Мороз дуже строгий,
Тримає за руки,
хапає за ноги,
Схопив за чуприну,
не можу пручатись,
Не хочу, а мушу
кататись, кататись!"

Мороз розсміявся:
"Хитрун! Ти ж гарячий!
Літай досхочу,
рум'яненький юначе!"

Там, де місяць, угорі,
Хатка ясної зорі.
У зорі великий двір.
У дворі казковий звір.
Має звір той безліч лап
І співає: «Крап-крап-крап…»
До дерев іде у ліс:
«Я водички вам приніс.»
Йде у поле до трави:
«Травко, крапельки лови!»
Звір несе води ковток
Для грибочків і квіток,
Зі своїх вологих жмень
Поливає навіть пень…
І танцює безліч лап
по калюжах «чап - чалап».
«Крап-крап-крап!» - лунає сміх,
Звір іде на наш поріг,
У віконце суне ніс:
«Я вам райдугу приніс!
Поки все довкола мив,
Я втомився і змалів.
Повертаюсь до зорі,
Що чекає угорі.»
У зорі великий двір.
У дворі казковий звір.
Він лежить собі один
На перині із хмарин.
А під музику вітрів
Із віконця лине спів:
«Тихо, дощику, бай-бай,
Не літай за небокрай.
Краплі вкрили все навкруг,
Але ти, мій друже, вщух.
Між небесних володінь
На хмаринці відпочинь.
Люлі-люлі, баю-бай,
Вітре, хмарку покачай.
Із калинових суцвіть
Прийде сон сюди за мить.
Люлі-люлі, баю-бай
Спи, маленький, засинай.»

Ти – поте́ря.
Ти – тетеря.
Ти не тямиш.
Прешся в двері.
Набридаєш вічно
зично і мімічно.
Лізеш, наче крокодил,
на маленький мій поді́л.

13 квітня 2004 р., Київ

Гей, ти моя сопілонько!
Я не вмію грати.
Вже й кричала на мене серед ночі мати.

Гей, ти моя сопілонько!
вирізана з клена,
ще не почорніла, ще майже зелена!

Гей, ти моя сопілонько,
на горищі сухо –
дмись, свищись до ранку – нікого не слухай!

Грати я не вмію – все одно навчуся!
Будуть танцювати тато і матуся.
Все село, вся область, місто і держава!
Грай, моя сопілонько!
Нас чекає слава.

16, 22 жовтня 1995 р., Київ

Ми звернулися до мами,
щоб і нас навчила гами,
щоб співали ми усі –
до - ре - мі - фа - соль - ля - сі!

Наша мама – найгарніша.
Наша мама – наймаміша.
Навіть ноти знає всі –
до - ре - мі - фа - соль - ля - сі!

Що не робить, де не ходить –
всюди пісеньку заводить:
до - ре - мі - фа - соль - ля - сі!
До - ре - мі - фа - соль - ля - сі!

22 липня 2001 р., Богдани́

Жовтий гарний слимачок
По дорозі їде,
І везе додому він
Мене і сусіда.

Ще багато пасажирів
Їдуть до домівки,
Гарні ріжки в слимачка -
Окраса голівки.

Жовтий-жовтий слимачок
Оселився в місті,
І чекають всі його
Й тупцяють на місці.

Загубився ремінець –
і знайшовся на кінець.

– Що ж і зараз без кінця
ходиш ти без ремінця?

Швидше, Ромцю, одягни,
з тебе ж падають штани!

Може, в тебе їх немає?
– Ні, я зараз пошукаю.

І шукає кілька днів
з ремінцем – а без штанів.

2 серпня 2001 р., Богдани́

Трава уся смарагдова,
Два Хлопчики з Дівчам
Ідуть шляхом кульбабовим,
Все весело очам.

Хмарки, немов хустиночки
На вушках кошенят,
Фігурні ці хмариночки
Нагадують звірят.

Летять пташки під сонечком,
Співають їм Качки,
Дві Свинки на прогулянці -
Веселі малюки.

Змагаються Баранчики -
Міцніш який із двох?
Стрибають, наче м'ячики:
"Торох, торох, торох!"

Малятам трохи заздрісно,
Між хмар летить Пегас,
"Серед хмаринок радісно
І ми йдемо до вас!"

Душевне Цуценятко,
веселе це малятко,
У дворі денно грає,
за хвіртку зазирає,
Вдягнути хоче свиту,
побачити півсвіту.

Здійснив ізранку втечу,
вертався вже під вечір...

Об'ява є на хаті
(навіщо вчивсь читати?),
Об'ява провіщає:
"Отут - Псяюра злая!"
Бровко на хвостик всівся:
"Ой, леле, загубився!
Не злий, не харцизяка
і не старий Собака!

Оце не моя хата?
Як власну відшукати!?"

У Цуцика є друзі,
між них - Кицюня Пуся:
"Проглянь ізнов спочатку
об'яву, Цуценятко!"

И Пуся вмить грайливо
табличку підробила:
"Живе тут найдобріший
Бровко, наш друг найліпший!"

"Знайшов я рідну хату
опісля променаду,
До хати поспішаю
і Пусю прославляю!"

Ось і рік вже старий у минуле своє відійшов
І Різдвяних колядок лунають далеко десь зауки.
Хто в цю пору чарівну до наших воріт підійшов?
То Христосик маленький тихенько в них пальчиком стука.

Хай негоже, що було в нас, полум'я спалить руде
І веселять ваш дім із вертепом колядками діти,
Хай Христос, що родився, у наші серця увійде
І дорогу на щастя нам в темряві буднів засвітить.

Хай наситяться спраглі, батьків віднайде сирота,
Хай одужають хворі, засмучені стануть радіти,
І зійдуться розлучені, щастя вдову привіта,
І додому повернуться вигнані злиднями діти!
14.01.20

Прийшла пора вам розповісти, діти,
Про сонце, про планети та орбіти
В найкращій з-поміж зоряних систем.
Ну що, готові? Отже, розпочнем:
1.
До Сонця підійшовши дуже близько,
В його промінні любить гріти писка -
На вибухи, на спалахи і бурі
Йому начхати. Зветься він Меркурій.
2.
Його сестра (орбіта номер два)
Весь час за вигляд свій пережива.
Одягнена у модну атмосферу,
Панянка гарна на ім‘я Венера.
3.
А зовнішність наступної сестри
(Що ходить по орбіті номер три)
Напрочуд нам знайома. Ой ля ля!
Ви тільки-но погляньте! Це ж Земля!
4.
А ось четвертий родич - їхній брат,
Висить, немовби на кущі томат -
Червоний, ніби в бабці на городі.
Це - Марс. По ньому їздять в марсоході.
5.
Дивуються навколишні зірки:
Хто там такий вгодований, гладкий?
А це вальяжно по орбіті п’ятій
Юпітер суне, ніби львівський батяр.
6.
Сатурн, наступний брат - його в лице
Пізнати легко. Бачите кільце?
А ось іще! Та їх там цілі купи!
Сатурн їх крутить ніби хулахупи.
7.
Дістались майже до кінця. Ура!
Останнім залишається Уран
Який по суті - крижана вода
Космічний пил на нього осіда.
8.
Стривайте! Там крім пилу і комет
Є ще Нептун - остання із планет
Його відкрив для людства Ле Верьє.
Не бачите? Дарма. Бо він там є.

(Авжеж, були такі часи, коли
Був ще Плутон - такий шмаркач малий.
Та він уже планетою не є:
Тепер він - «транснептуновий об‘єкт»).

Ну, друзі, ось і все. Тепер ви в темі
Хто там є хто у Сонячній системі.
Тепер прохайте маму з татом, щоб
Купили вам нарешті телескоп!

.......................
Зійшла на небі зірка ясна,
Різдво прийшло у кожен дім,
Вже господинонька прекрасна
Готує страви в домі тім.

Кутя, узвар та пиріжечки,
Квокають діти під столом,
Господар пригоща овечок,
Вечерю носять всім селом.

Ось тільки ранок зазоріє,
Колядники уже ідуть,
Сурмить ріжок і дзвоник лине,
Всім сповіщає: «Ми вже тут!»

Діставши згоду колядувати
Засвітить зірку коляда,
І знову всі почнуть співати,
Бажати щастя та добра.

Щоб у господі був достаток,
Дозріле жито та пшениця,
А на столі у кожнім домі –
Духмяна паляниця.

Всіх господиня обдарує
Гречаними дарами.
Увесь народ зараз святкує
Різдво разом із нами.

@Тетяна Купрій-Кримчук, 2002.
Літературно - художнє видання
"Молитва за Цілюще Слово"
(авторська збірка),
м. Рівне, 2018.
#поезія_тетяни_купрій_кримчук

Великдень настає, лунають дзвони,
І всюди, на Землі та з-під Небес,
«Христос Воскрес!», «Воістину!», – говорять,
Радіють люди чуду із чудес.

Спішать до Храму Божого віряни,
В кошівці крашанки та писанки,
Хліб великодній у красі підвівся,
Орнаментом шепочуть рушники.

Єдиний і безгрішний Наш Спаситель,
Для кожного шле світло чистих плес,
До ніг Йому вклоніться, помоліться:
«Христос Воскрес!», «Воістину Воскрес!».

Тетяна Купрій-Кримчук, 2015.

А до нас на саночках
Десь аж попід раночок
Прибув Миколай!
І ступив на ґаночок,
А тут забаганочок
Через край...
Миколайчик вправний -
зробив як умів:
Ромчику слухняному -
конфітюр зі слив,
Петрику-розумнику -
гарний шоколад,
Лесі та Оленці -
З вишень мармелад.
А мала Марійка
(Знав про її мрії)
Сніжинок хотіла
Ялинці на вії.
Він не довго мудрував,
Їй льодяники поклав:
Будуть у ялинки
Солодкі сніжинки!