Підійду до тата,
обійму за шию.
Він мене підняти
аж до неба вміє.
В нього сильні руки
і волосся русе.
У часи розлуки
я за ним журюся.
Повернувся з бою
тато мій недавно.
Він за нас з тобою
і життя віддав би.
За Вкраїну-неньку,
за поля й дороги,
за дитя маленьке,
дідуся старого,
за дуби і клени,
за мурашку навіть
Він – герой у мене,
хай усі це знають!

Ракушке

У ног моих пенится Черное море.
В краю, где не знаешь понятия "горе"
Сижу в ресторане, пьянею туманно,
И подали мне шашлыки из Рапаны...

Красивая ракушка, в нежном покое
Царевной морскою на дне ты жила,
Покуда ныряльщика жадной рукою
Из панциря вырвана с мясом была...

Не видел никто, как ты млела от боли...
Как раны твои замочили в рассоле...
Убита. Насажена крепко на ось...
Хотела ты жить, только жить не пришлось.

Не съем я тебя, я к тебе не притронусь.
Лишь выпью вина, расплачусь я и тронусь
В дорогу. Свободой наполню карман.
Гори он огнем, этот ваш ресторан!..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472163
рубрика: Лирика
дата поступления 13.01.2014
автор: Сокольник

Не знаючи спочинку,
Із кубиків хатинку
Будую вже півдня.
Аби була простора,
Кладу ушир і вгору –
Помістить і коня.

Старався я немарно,
Хатинка вийшла гарна –
Хоч сам у ній живи.
Усім достатньо місця:
І зайчикові, й лисці...
Кімнатка для сови.

Для котика малого –
М'якеньке на підлогу,
Щоб теж у хатці спав.
А мешканець вусатий
Пустився галасати,
І дах у хатки впав.

Я плакати не буду,
Полагоджу споруду,
Накрию від дощу.
Звірята ляжуть спатки,
А котика до хатки
Я більше не пущу.

Балакучі хомяки ( така собі цікава байка )

У одній країні милій-
Здогадайся сам, якій-
На прилавках раз з"явились
Балакучі хом"яки...
Та такі ж іще драйвові-
Що не скажеш, наче в сні-
Все незмінно, слово в слово,
Переказують мені...
Невідомо, як це стало,
Що слова у хом"яків
Трансформуючись, міняли
Те, що ти сказать хотів.
Якось дивно відтворилось-
З чиїсь легкої руки
Мова хазяїв змінилась
В виконанні хом"яків.
Згодом- хочеш, чи не хочеш,
А- скачи вже, бісів враже!-
Хом"яки собі белькочуть
Не своє, сусідське кажуть.
А під ту сусідську мову,
Що її не чуєш суть,
Інші тихо-хом"яково
Все несуть, несуть, несуть...
Не помітили, як сало,
Неприховане на горе,
Під шумок перетягали
До сусідів у комору.
Поки гнати їх на весну
Роздивилися, нажаль,
З балачками перенесли
До сусідів весь врожай.
Врешті-решт, як роздивились,
Почали до біса гнати-
Повтікали до сусідів,
Ще й грозяться покусати.
..... ..... ..... .....
То ж до того, як ви спати
Полягаєте на лавку,
Перш сходіть порозглядати,
Що з"явилось на прилавку.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490170
рубрика: Байка
дата поступления 04.04.2014
автор: Сокольник

Знов гупнуло в саду – це Вересень і Жовтень
так б’ються об заклад: хто більше скине груш,
чи отрясе горіх, чи яблуньку пригорне,
в духмяно-"літню" ніч не вимкне дощик-душ…

І теплий-теплий покій огорне елегійно
і оченята й щічки, і хвостики грушок…
В густій і темній тиші хтось лагідно підійде
і сипоне під вікна дитячих снів мішок…

1998

Одна Гієна- "Круть і верть",
Підліш трусливого шакала,
"Свята та божа", ніби смерть,
Над тілом Лева завивала-

О горе, горе! Як болить!-
Не прислухАлись! Я ж казала-
Не можна спротиву чинить-
От бачите, що з Левом стало?

Сидів би тихо у кущах-
Не огризався на мисливців,
Все б тамував у серці страх-
Не згинув би. Живим лишився.

У зоопарку б тихо жив,
Поміж гієн й бридких шакалів.
Всім посміховиськом служив,
І пальці в нього всі б тикАли!..

З бридкої пащі линув гній,
Коли Гієна завивала.
Заслухалась на власний вий...
І тіло Лева розтерзала.
... ... ... ...
Коли країна у вогні-
Не слухай підлих "пацифістів".
Борись на смерть. Скажи їм- НІ!!!
Не слухай іх продажну пісню.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485551
рубрика: Байка
дата поступления 13.03.2014
автор: Сокольник

Чи ми дорослі, чи маленькі, -
Є дві опори у житті:
Коханий тато, люба ненька...
Вони для нас - немов святі.

Матусям лагідним багато
Віршів присвячено, пісень...
А нині нам кого вітати?
Це ж татусів святковий день.

Немає кращої науки,
Ніж тата приклад повсякчас.
Його любов і сильні руки
До неба підіймають нас.

Не довго іноді до лиха,
Що може діток збити з ніг...
Суворість батька - то не примха -
Від хибних кроків оберіг

Якщо ж біда, не дай нам Боже,
Він гідно прийме виклик цей,
І захистити батько зможе
Вітчизну, матір і дітей.

Отож несіть не тільки в свято
Йому любов, тепло своє
І Богу дякуйте за тата,
Бо не у кожного він є.

від зірниці до зорі
в будячинні комарі
тайкома готують знову
комарину хитру змову

людям сон – вони до хати
аби спати не давати
і дзижчати і сурмити
зіпсувати людям літо

Я встаю, коли надворі
вже усі погаснуть зорі,
і у денну путь рушаю
аж ізвідти, з-понад гаю.

Ось і в небі я, над вами,
над містами, над полями.
Я загляну в кожну квітку
і ставок нагрію влітку.

А як піднімуся вище,
ой, це що? Таке хмарище!
Та мені відваги стане:
як пригрію — геть розтане.

Я за день трудилось добре,
що ж, пора мені за обрій.
До світанку буду спати.
Як мене, вгадайте, звати?


Відповідь: ОКЧЕНОС (читати навпаки)

(серпень, 2014)

Баю-бай, моє дитятко,
слухай мамині пісні.
Полетів у казку татко –
так буває на війні.

Люлі-люлі, мій синочку,
за майбутнє не журись.
Твій татусь у холодочку.
Ще побачитесь колись.

Залишився ти у краї
сиротою, як і я.
Хай малеча виростає...
Тато знає – ми сім’я.

Он і місяць, – люлі-люлі
засинає горілиць.
Наш татусь у караулі.
Ти на небо не дивись.

Місяченько зорі сіє
за Карпати, за Дунай.
То над нами не Росія.
Не лякайся, засинай.

Не чекай уже лелеки.
Хай до вирію летять.
Там і тато твій. Далеко.
Там усі убиті сплять.

Прилітає тільки тато
у мої жіночі сни.
Каже, – дійте, соколята,
оперяйтеся, сини.

Наші рани не глибокі.
Спи, кровиночко моя.
Неозорий світ широкий
захищати буду я.

Спи, дитино, люлі-люлі.
Поки тихо, засинай.
Ще не кукає зозуля.
Спи, пташино, баю-бай.

                              07.2014

Чекаю тата із столиці,
Він привезе мені гостинці,
Пора вже пізня, сплять малята...
А я чекатиму...на тата...

І на порозі чую кроки,
Біжу і падаю в широкі
Обійми, і лечу під стелю,
І радощів на всю оселю.

Солодка плитка шоколаду,
І мандаринок куль від тата,
Веселощі, сім’я вся в зборі,
І сон колише, ніби море.

Чекаю тата, у дитинстві
Усе яскраве і врочисте,
Чекаю дива, у повітрі
Витає казки розмаїття.

А завтра тату на роботу,
Так шкода, завтра не субота...
Він принесе сюрприз від зайця,
Життя казкове і прекрасне!

Босими ногами
по росі біжу.
Раптом зупинився,
бо зустрівся жук.
Щось мені говорить,
вусами кива…
От такі трапляються
в світі нам дива.

10 травня 2014 р.

Чому в червоно чорний день
В чарівний червень через пень
Чатуй численні чари, чар!

Де в чесний час, чума до нас
Чиргик та й через чагарник
Чатуй численні чари, чар!

Почвара, чортів чоловік
Щебече наче щойно втік

Чи чаю чан,
Чи червень сам?

Чатуй численні чари, пан!

Поки читав Євангеліє,
Прилетіли архангели.
Розігнали крилами хмари,
Стало видно мені Стожари.

Хатня миша сховалась в нірку,
Я побачив у небі зірку.
Як піду я за нею, за гаєм,
Я зустрінуся з Миколаєм

Миколай загадає загадку,
Про лева, орла і телятко.
На хвості є у лева китиця,
З ним гуляє Марія Єгипетська.

Лев маленьких дітей не лякає,
Себе гладити їм дозволяє.
І телятко його не боїться
Бо той лев, наче мила киця.

А орел над землею літає
Бога бачить і нам повідає.
Його крила, мов крила у ангела...
Піду ще почитаю Євангеліє.

Завія… Боязко зайчатам…
Здається, ніби звідусіль
крадуться хижоокі тіні
крізь непроглядну заметіль.

Привітною була уранці
закутана у сніг зима.
А зараз темно… Дуже лячно…
І мами все нема й нема…

Матуся ж навперейми ночі
спішить до них у теплий дім,
несе морквинки на вечерю
вухатим сонечкам своїм.

За долиною, за гаєм
гарний легінь походжає –
хто ж такий?
Щедро кидає перлисте
порцелянове намисто
на гілки,
зайченятам білить шубки,
дрова їм дає для грубки
залюбки,
з вітром на сопілці грає,
сніг ялинкам підкладає
під боки,
соснам прикрашає глицю,
мак готує і пшеницю
для куті,
місяці до себе кличе,
бо таки найстарший СІЧЕНЬ
із братів.

А ми ліпили бабу - білу-білу,
Хоча надворі снігу й не було.
Глобальне потепління зиму з'їло,
А ми ліпили бабу за столом.

Матуся з холодильника дістала
Три мисочки вершкового суфле,
На вигляд і на дотик - наче сало,
Драглисте і пружинисте, але

Покуштували - зовсім не подібне,
Солодке із кислинкою на смак.
А ми - помічники на кухні здібні,
Оформили бабусю тільки так!!!

Поклали три півкулі на підносик,
Присипали кокосовим "сніжком",
Зі шкірки апельсина - "морква-носик",
Потерли трішки щічки бурячком.

Червоний рот - калина соковита,
Із чорносливу - піднята брова...
Не встигли ми ту бабу доліпити,
Розтанула, неначе снігова

На місточку через річку
взимку стрілися вітри.
Мали геть погану звичку
сніг здіймати догори,

простувать воліли прямо,
бо натура їх така,
от і вперлися лобами
посередині містка.

Не було там, що й казати,
ґрат, паркану чи стіни,
а штовхалися завзято,
ніби вперті барани.

Поскидали свити й мешти –
видно, розуму катма…
Та утрутилася врешті
грізна матінка – зима.

Поєднала воєдино –
спородила хуртовину…

Юний, жвавий і хоробрий,
Рік Новий спішив за обрій.
Зачепився за ялинку –
зупинився на хвилинку.

І згорнув ураз вітрила:
«Ти чия, красуне мила?
Чепурна, струнка, пухнаста,
звабна, як дівчина красна.

Мов руно, шовкова хвоя…
Ще не бачив я такої.
Гілля тягнеться до неба…
Дай спочити біля тебе».

Отака була, нівроку,
пастка для Нового Року –
за ялинку зачепився,
закохався – й залишився…

Там, де лежить на плесі,
ніби в залі,
паркетом білим товстошкірий лід –
завія з вітром танго танцювала,
світив їм повний місяць,
як софіт.
Хоч уночі було звірятам зимно,
мороз хапав пухнастих
за носи –
бриніли скрізь у захваті нестримно,
немов дзвіночки,
ніжні голоси.
А з дубника, де спочивали тіні,
лунала дивна музика і спів –
то гном старий
у теплій одежині
диригував оркестром снігурів.
Вгорі над лісом
і заснулим ставом
ласкаво усміхалася зима –
їй так нічна
подобалась вистава,
що станцювала б радо і сама…

Розгорнули білі крила,
в сніжки граються вітри,
в білім небі хмарка біла
снігом сіється згори

білі віти у діброви,
пні закутались у сніг,
супить білі-білі брови
білий дуб обабіч них

білий день крізь білі вії
сонно дивиться на світ…
тільки щось таки чорніє
край села, біля воріт

чорною чорніє ніччю…
що за дивина така?
то на білому обличчі
очі у сніговичка…

Полем кроки непосильні:
заметіль збиває з ніг.
Ніби попіл небосині,
пада, засипає сніг.

Пада сніг, блакить згорає,
загуляла заметіль.
Та зима не подолає:
на Святого Миколая
ми в долоні золотій.

Пада сніг небесно-білий
на беззахисність земну,
щоб гріхи нас не згубили,
як мороз – озимину.

Хоч і ворог наш лютує,
ніби знак спасіння – сніг.
Кожне серце безпритульне
знає: Бог усіх врятує,
забере до себе всіх.

Ми усі – Ісуса діти,
всі ми – Господа сім ’я.
Хоч нам сонечко не світить –
сніг нам сонячно сія.

Хоч нам сонце не палає –
свічі і серця горять.
На Святого Миколая
снігом землю покриває,
світлом Божа благодать.

19.12.2009

Похмурий день на дачі. Сонце миле,
Тебе нема – нас осінь не злюбила.
Всі дні її такі, як і сьогодні:
не сонячні, пронизливо-холодні.

У ліс пішов. А той не зміг зігріти,
Бо сам замерз, лише в картуз одітий,
Лише в картузик листя золотого.
Та осінь хижо дивиться на нього
І демонструє свої груди сірі.

А навкруги дерева темношкірі –
Тіла, принадні, темно-шоколадні,
До танцю стали по моїй команді.
І ось, де скам’яніла сива осінь –
Танок мулаток золотоволосих.

Такі вони чарівні і моторні,
Що сонце стало танцюристом чорним
І так віддалось запальному репу –
Ще мить і проломає груди небу,
І на ліси і ненависні дачі
Поллються почуття його гарячі!

Так осінь думає і хоче заморозить
Танок мулаток золотоволосих.
І жалить ніжних крижаними бджільми.
Та їх рятують сонячні обійми.
І я стрибаю, хлопчик-негритосик,
В танок мулаток-золотоволосок.

1993

Киця каже: няв-няв-няв,
каже песик: гав-гав-гав,

козенятко: ме-ме-ме,
а баранчик: бе-бе-бе.

Каже коник : іго-го!
Курка каже: ко-ко-ко,

гуска каже: ґа-ґа-ґа,
качка каже: кря-кря-кря.

Свинка каже: хрю-хрю-хрю,
а корівка: му-му-му.

Мишка каже: пі-пі-пі,
а (Михайлик)*: хі-хі-хі!

Ще (Михайлик) каже: "Е-у!"
Впізнає, де слон, де лев,

де ведмедик, зайчик, вовк!..
І повторюємо знов:...

(і знову спочатку)

07. 2009 (2013)

На узліссі виріс дуб.
Якось жолудь з дуба – гуп.
Закотився під місток.
Заховався під листок.
От полежав там тихцем –
Далі грався з вітерцем.
Вітерець його заніс
Аж до річки. Поруч – ліс.
Жолудь примостився тут.
Сонце оком луп та луп
Й…
(читай від початку)
:)
2013

Ходить котик біля хати
Має лапки волохаті,
довго-хвостик, сірі вушка,
і м’якенький, як подушка.

05.2009

Весь асфальт у сонечках -
Діти малювали,
І тепер ізнизу вгору
Сонечка заграли.
Розгубилися хмарини:
Де їм треба бути?
І потроху, по краплині
Опустились в люди.
Їм сподобалося тут:
Друзів-сонець цілий гурт!
Як веселкою піднялись,
Всюди сонця посміхались!

На полі блакитному –
Білі овечки.
Здається, близенько,
Зовсíм недалечко.
Простягнеш долоню –
Одразу торкнешся
Легкої пухнастої
Білої шерсті.
Погладиш овечку
Ласкаво і м’яко –
І добра овечка
Мекекне в подяку.
І от я тяглася…
Тяглаааася… Та де там!
До милих овечок
Далеко-далеко.
Напевне, рости мені
Доооовго ще треба:
Овечки ж – то хмарки,
А поле – то небо.
:)
2013

Осінь літепла черпнула
глиняним горщечком –
Розлила усім по кварті,
навіть із вершечком.
Ще й до того частувала
сонячним узваром
На потіху всім навколо –
людям, звірям, травам.

До оказії такої
прибрались дерева:
Там вербиці, там берізки –
наче королеви,
Одягли багаті шати,
золоті прикраси.
А шипшинки-горобинки
зашарілись рясно –
Бо здалося їм занадто
пломінким намисто.
Узялася і травиця –
проти сухолисту.
А між нею (чи не диво?)
жовті оченятка –
Визирає на світ ясний
радісна кульбабка.
До гостини і пташата,
Потяглись помалу,
Причастились, відігрілись –
Голоси подали.

Зазвучав осінній ранок
Так дзвінкоголосо,
Що аж небо здивувалось:
- Ой, яка ця осінь!..
2013

На подвір’я впало пір’я.
Здивувалося подвір’я:
«Чи, бува, це не повір’я,
Що на мене впало пір’я?»

18 серпня 2013 року

Дідусь від Ясі жде листа,
Новини від онучки.
Та непроста затія та:
Такі маленькі ручки
Не вміють і тримати ще
Ні олівця, ні ручки.

А був би лист, його би дід
Читав ще до обіду.
Та Ясю лаяти не слід,
Що не напише діду:
Не знає Яся досі всі
І букви алфавіту.

А як до школи піде вже,
Доспіне лист на часі,
І дід здивується: - Невже
Є вісточка від Ясі?
І вголос прочитає лист
Для всіх в такому разі:

"Привіт, ну як ти там живеш,
Дідусю мій чудовий?
І в мене добре все, авжеж!
Усе. Бувай здоровий!"
І лист відправиться назад
В конвертик кольоровий.

Такий отримувати лист,
Напевно, кожний хоче,
Коли в листі приємний зміст,
Хай навіть і коротший,
Коли немає помилок
І дуже гарний почерк!

Ворони – канатоходці!
Вірніше – канато...сидці!
На високовольтному дроті -
усілися, як на східцях!
Неначе оті кумасі,
що знають усе на світі,
викаркують свіжу плітку
на вухо - сусідка сусідці!

11.10.2013

На стільниці неба намісили тіста -
будуть паляниці, будуть калачі!
Вечір - добрий пекар, тихий, урочистий,
зарум’янить здобу в золотій печі.


11.10.2013

А
Якось жив собі один
В магазині Апельсин.
Жив не сам, бо він був сином
В тата й мами — Апельсинів.

Б
Друг його, малий Банан,
Веселун і хуліган,
Зранку стукав у вітрину,
Щоб збудити Апельсина.

В
Ще й жбурляв, неначе град,
По вітрині виноград.
Апельсин просився в мами
Йти погратися з Бананом.

Г
Мама глянула за скло,
Чи прийшло уже тепло, -
Там гуляла в капелюші
Їх сусідка, тітка Груша.

Ґ
А за нею, наче пес,
Волочився чорний Ґедзь.
Мама зрушила вітрину
Й відпустила Апельсина.

Д
Біля дірки крізь паркан
Виглядав його Банан.
Друзі гучно привітались
І дали із дому драла.

Е
Бігли-бігли, без перерв,
Аж прибігли в тихий сквер.
А в пекарні біля скверу
Продавалися еклери.

Є
Є еклери, є бісквіт,
І пече їх сірий Кіт.
Помагають теж в роботі
У пекарні три Єноти.

Ж
Жаба, що в ставку живе,
Поруч продає желе.
Крім желе, цукрову вату
Можна в Жаби ще придбати.

З
Та найбільше вабив зір
Білий і легкий зефір.
Від зефіру в Апельсина
Покотилась навіть слина.

И
І Банан, як Миша сир,
Мріяв з'їсти цей зефір.
Стали друзі міркувати,
Як смаколики дістати.

І
- Може, нам туди зайти
(Зліва я, а справа ти)
Й закричати: “Обережно!
Іскри! Полум'я! Пожежа!”

Ї
Три Єноти, Жаба й Кіт
Налякаються як слід
І втечуть з пекарні в хижі,
Лишать нам солодку їжу!

Й
- Мабуть, це поганий план, -
Відповів малий Банан,
- Потім за таку пригоду
З нас удома зроблять йогурт!

К
- Тут живе десь десь дядько Кріт,
Скрізь таємний має хід.
От якби знайти те місце
І в пекарню ним залізти...

Л
- Ні! Це тільки хитрий Лис
До крадіжки має хист!
У пекарні ж цілу днину
Всі печуть, зігнувши спини:

М
Кіт провіює муку,
Що лежала у мішку,
Жаба б'є у мисці масло -
Буде в торт солодка маса.

Н
Три Єноти тісто мнуть
І цукрову пудру труть.
Ніч і день працюють звірі -
Ой, нелегкі ці зефіри...

О
- То ходімо геть, ні з чим... -
Зажурився Апельсин.
Тут Оса літала колом
І почула їх розмову.

П
- Що ж ви впали у мінор,
Як без палки Помідор?
Щоб зефіром похрумтіти,
Раджу вам його... купити!

Р
- Дійсно! Точно! Просто в кут!
Ти, Оса, розумний фрукт!
- В магазині баба Риба
Купувала скибку хліба.

С
- А Сова — я бачив сам -
Набирала різний крам:
Лампу, свічку і ліхтарик,
І настінний календарик.

Т
То не спить вона вночі,
В дверях клацають ключі,
А коли вже ніби тиша,
У пітьмі гортає книжку...

У
- Треба їй укол для сну!
Але досить про Сову.
Що ж ми купимо без грошей,
Бо грошей в нас — анітрошки!..

Ф
- Я, Оса, скажу вам так:
Говорити всяк мастак,
Та не ждіть, займіться ділом -
Фрукти ж ніби ви сміливі!

Х
До пекарні ви зайдіть,
Там сидить привітний Кіт.
“Добрий день!” - його вітайте,
Лиш на хвіст не наступайте!

Ц
Усміхніться вусаню
І спитайте про ціну -
Так дізнаєтеся, діти,
Скільки треба заплатити!

Ч
- А мені вже час у гай,
Попивати з липи чай.
Друзі довго не чекали,
До пекарні завітали.

Ш
Їх зустрів там Кіт-вусань.
- Добрий день! - сказав Банан.
- Добрий день, хороші діти,
Шоколаду вам, бісквіту?

Щ
- Пане Кіт, цікавить нас
На легкий зефір ціна...
Сірий Кіт примружив око,
Пощипав рожеві щоки,

Ь
Два зефіри в лапи взяв
І друзякам показав.
- Ось, будь ласка, це ваш вибір,
А ціна їх — два “спасибі”!

Ю
- Дяка! Дяка, пане Кіт!
Хай живе Ваш довгий хвіст!
Юнаки наїлись досить,
Ще й лишили трохи Осам.

Я
Швидко бігли в магазин
І Банан, і Апельсин -
Виглядали їх вже з ятки
Неспокійні мами й татки..


2012 - 2013

Якби у мене був дідусь,
садок весною ми саджали б,
а влітку, щоб не пересох,
водою щедро поливали б.

Якби у мене був дідусь,
ми у ріці ловили б рибу,
а зголоднівши, ми на двох
одну ділили б хліба скибу.

Якби у мене був дідусь,
ми з ним на лавці поруч сіли б,
і свіжих, з пЕчі, пампушОк,
бабусі в радість, смачно з'їли б.

Якби він був...але буває,
що внук без дідуся зростає,
як стане сумно, пригорнусь
до теплих рук своїх бабусь.

2013

Ще сонечко світить і гріє -
Осіння година не пізня,
Та вже заколисує мрії
Прощальна під хмарами пісня.

Куди ж ви, лелеки? Верніться!
Ще долі тепло не допите.
А ви із моєї криниці
У вирій відносите літо.

Йду з донею парком гуляти,
І раптом питає дитинка:
«Лелеки приносять маляток,
А хто вам приніс мене взимку?
Є дітки весняні і літні,
Зима їх дарує і осінь.
А птиці не всі - перелітні,
Та інші маляток не носять»…

Дитяча допитливість - мила,
Напевно, не варто брехати…
«Я, доню, тебе народила,
А потім на ручках - до хати…»
«Хіба ж я за себе журюся ,-
Зітхає маленька чомучка, -
Лелек мені шкода, матусю.
Не всіх же приносять на ручках...»


2005

Спи, моє найперше в світі диво!
Спи, моє малесеньке дитя!
Будуть дні твої ясні й щасливі,
Мріями наповниться життя!
Над колискою нехай лунає
Пісня мами, татові казки,
А в серденьку Божа ласка сяє...
Спи, рідненька донечко, засни!
Хай квітують соняхи і мальви!
Ти ж зростай на радість для усіх.
І дарує сонце літні барви,
Радісно лунає щирий сміх!
Спи, моя ріднесенька дитино,
В теплих ніжних маминих долонях.
Ясні зорі сплять і спить калина...
...Оченята вже у доні сонні.

Осінньою порою
На сонячнім узліссі
Грибочки під сосною
Сховалися у листі.

А маслючиха-ненька
Ховатися не стала,
Бо діточок маленьких
Вона охороняла.

У лісі я ходила,
Втомилася немало
І цю сімейку милу
Зафотографувала!

2013

Під зеленим дубочком
під маленьким грибочком
я сховаюся нишком
і накриюсь листочком.

Йтимеш Ти по стежині,
наслухатимеш тишу.
Я тихенько покличу
і… грибочок залишу:

боровик і лисичку,
сироїжку, краснюк,
польський гриб, зеленушку,
рижик, грузд і маслюк…

У Твій кошик осінній
начаклую «везіння»…

09.2008

Десь у діда у Василя
І бабці Оксани
На теплих весняних хвилях
Завітав світанок.
На грушу пташки злетіли.
Бесіду почали.
Хоч по-свому говорили,
Здається питали:
- Де ваш внучок, де Давидко?
Надлетів лелека.
- Його поки що не видко,
Він вже десь далеко...
Малі пташки заніміли.
В садку стало тихо.
Видко й вони зрозуміли,
Що внучок від’їхав.
u1/294a

Вже ніч вдягнула темний плащ на плечі,
в м'яких долонях теплі сни несе,
не спить моя допитлива малеча,
їй хочеться на світі знати все.

Чому потрібно прокидатись зранку,
а пальчики для чого на руці?
Чи є у сонечка на носику веснянки,
і як по небу ходять баранці?

Куди тікає у траві стежина,
чому узимку квіти не цвітуть?
А де ростуть банани й апельсини,
а крокодили у ставку живуть?

А скільки є у деревця листочків,
коли веселка воду з річки п’є?
Чому мої заплющуються очка,
як павутинку павучок снує?

Принесла ніч в корзинці сни лелечі,
і мрії запашні із них пряде,
всміхається у сні моя малеча,
і відповідь на все на світі жде.

вересень 2013 рік

Голуби і горобці
накрутили голубців,
поскладали в темний кут.
А сорока тут як тут:
«Я у гості , скре-ке-ке,
що в кутку смачне таке?»
Зазирає, круть і верть:
«Зголодніла я на смерть!»
Прилетіли і сова
і ворона лугова.
Запах ширився крізь ліс
і звірятам вістку ніс:
приманили голубці
і лисичок і зайців.
В закамарках власних нір
голубці занюхав тхір.
Перетнувши річку вбрід,
причалапав дід ведмідь.
За ведмедем слідом з хащ
на обід з’явився лящ.
Дуже скоро за столом
від пожвавлення гуло –
наминали голубці
голуби і горобці,
і сорока, і сова
і ворона лугова.
Втовк аж двадцять п’ять на спір
курокрад захланний тхір.
Підгорілі голубці
з’їли лиски і зайці.
Наймасніший у ляща
за щоками аж лящав
Решту всі пожер ведмідь
і волав: «Іще несіть!»
Згодом глянули в горнець:
тю, останній голубець...
Хто ж той наспритнійший гість,
що його найпершим з’їсть?

Сидить Боря на лавочці,
На сопілці грає.
Біля нього на травичці
Кіт Мурчик дрімає.
Перестав Бориско грати
І почав казати: -
Ти б, Мурчику, не дрімав,
Досить вже лежати.
Давай краще ми з тобою
Будем танцювати.
Я зіграю на сопілці,
А ти берись вбоки,
І починай по травичці
Стрибати з вискоком, -
Але Мурчик на ту мову
Зовсім не зважає.
Він солодко потягнувся,
І далі дрімає.

Хто ти ,хлопчику, такий?
Українець я малий!
А в якій живеш країні?
В ріднім краю, в Україні.
Чим для тебе ця земля?
Батьківщина це моя!
Хто здобув тобі її?
Мій народ у боротьбі!

Заходило Сонце поволі,
не стримало щедрість долонь:
прикрасило коси Тополі
найліпшою з ясних корон,

гніздечко в гіллі її звило,
неначе жар-птиця, жар-птах.
А в листі дірки пропалило.
І Хмара, як сито, в дірках.

Заходило Сонце неспішно,
ще граючись, всім залюбки,
бочки нарум’янило Вишні,
Черешні нам’яло бочки,

Хлопчиську вручило наснагу,
Малині – по вінце - смаку,
щоці Абрикоси – засмагу,
засмагу дало й Огірку!

А Хмарі, що дійсно насилу
на землю дощі наверта,
стрибнувши з розгону на спину,
ледь-ледь не зламало хребта.
І знову мені без упину
питанням дурним набрида:

чи завтра, як ранок подужа
пітьму, ми на небо підем,
чи завтра повернемось, друже,
в цей біло-блакитний едем?

Ні, Сонцю, не схочеш просити
пробачення в Хмарки й Дощу –
за партою день весь просидиш –
гуляти тебе не пущу!

2003

В гороб’ячому садочку
Сорок вісім горобців!
Повсідались на дубочку
І всі разом: «Ців!» та «Ців!»

Той найменший хоче пити,
Цей товстенький зголоднів,
Ну а цим скоринки крихта
Все не ділиться навпіл.

Розбишаки – ті, як завше,
Так скубуться – пух летить.
Ну а те, що трохи старше
Всіх вгамовує: «Цить! Цить!»

Шум і галас неймовірний
Ледь притихне лиш тоді,
Як кухарка Горобівна
Всіх покличе на обід.
:)
2013

У кутку моєї хати
Здавна піч стоїть чудова.
Гарна піч. Та що казати:
Дуже їй смакують дрова.

Їсть вона їх без упину,
Апетит добрячий має:
Скільки в піч дровець не вкину,
Все у ній умить згорає!

- Охолонь, - кажу їй, - нічку,
Поверни тепло до ранку,
І за це тобі я, пічко,
Дам в'язанку до сніданку.

Запитав я водолаза,
У яких морях він лазив?
Водолаз на те сказав,
Що не лазив, а пірнав!

Тож я й думаю весь час:
- А чому ж він водолаз?

На хвості сорочім хутко
Рознеслася лісом чутка:
Скоро зійдуться в двобої
На новім футбольнім полі
Бистроногі сірі зайці
І вовчиська-сіроманці.

Не нахваляться вовцюри:
- От у нас мускулатура!
Подивіться, звірі-братця,
Перш, ніж братися змагаться.
Хочуть грати куцохвості?
З того курям смішно просто!
Кожен з вас нехай побачить
10:0 – рахунок матчу!

Зайці ж часу не марнують –
М’язи, як один, тренують.
На зарядку рано-вранці
Кожен день виходять зайці
І стрибають вище вух.
Що то є – командний дух!

Вже до матчу все готове.
За суддю – ведмідь суворий.
Вболівальників багато
Назбігалось, як на свято.
Пролунав свисток до гри.
Ну ж бо, друзі, почали!

Ой, який футбол пішов!
Аж диміло з підошов!
І не зчулись глядачі –
У воротах два м’ячі.
Але що це, що за диво?
Та це зайці їх забили!

Як вовки не намагались,
Але так й не відігрались.
Нелегке було змагання.
Ось хвилина і остання.
10:0 скінчилась гра ця!!!
Але лиш... на користь зайців.
Тож вовки не помилялись –
Кури довго ще сміялись.
2012

В день народження у Ясі
Дід би грав на контрабасі.
Правда, ще до цього часу,
Дід не грав на нім і разу.

Баба дула б у сопілку,
Та не знає, в котру дірку.

Тато грав би на баяні,
Ну а мама на органі,
Та сказати без обману -
Ні баяну, ні органу.

Чули б гру на арфі тітки,
Але арфа в тітки звідки?

Ждали виступу кузена,
Є для нього ціла сцена.
Лиш кузен той пада духом -
Наступив ведмідь на вухо.

Не вітати - не годиться:
Перша в Ясі ця річниця.

Тож, родина стала колом
І сказала просто хором:
Хай усе у Ясі вдасться,
Ясі - долі, Ясі - щастя!