-Ой , бабусю, можна в гості піду до Макара?-
маленька онука в мене запитала.
І дівча не стало відповідь чекати,
на п`яті крутнулось і побігло з хати.

Та не довго з другом дівчинка погралась:
мчить через дорогу, мов собаки гнались.
- Що там знову сталось?- питаю онуку,
а дівча свою бабусю хватає за руку:

-Ой, Макара покарали, пішли в куток ставити,
бо маленьке кошеня вчив в тазочку плавати!
- Ну , а ти чому прибігла і мерщій до хати?
- Я теж плавати учила- йду в куток ставати.

2015 рік

Білий кіт і чорний кіт
мандрувати йшли у світ,
раптом на шляху ріка,
і глибока, і стрімка!

Засмутилися коти,
- Як нам річку перейти?
Де не взявся мудрий кріт.
- Треба збудувати пліт!

А ворона із сосни,
- Впораєтесь до весни!
Не злякалися коти,
розпухнастили хвости,

і вороні відказали,
- Різні ми пригоди мали,
коли щось не можеш сам,
це під силу двом котам!

Дружно до роботи стали,
цілих вісім лапок мали,
і вже скоро слід у слід
тупотіли кіт і кіт!

2015

Йде їжак, йде їжак,
Як уколе - буде знак!

Горобець до нього: "Шана,
Що на комірі у пана?"

"Колючки ті в мене гострі,
Горобці не втяли досі!"

Йде їжак, йде їжак,
Як уколе - буде знак!

Щиголь теж пита завзято:
"Нащо так голок багато?"

"Колючки ті, гострі котрі,
Для нечемних щиглів добрі!"

І сорока теж до нього:
"Наїжачились для чого?"

"Колючки ті гострі - сила,
Буду з них робити вила!"

Наче вітер здув сороку:
"Скільки вил! Запас нівроку!"

І за мить в село гайнула:
"Що я, людоньки, скажу вам:

Відчиняйте двері всенькі,
Будуть вила всім новенькі!"

2015

Ця дівчинка дивна, - сказала Іринка,
- у неї в торбинці пожежна машинка,
а в книжці - дракони й жахливі пірати,
а в синій коробці маленькі солдати!

Ця дівчинка дивна, - сказала Світланка,
- у неї на майці зображення танка,
в кишені не лялька, а два пістолети,
пластмасовий ніж і частина ракети!

Дивачка, та й годі, - сказала Оксанка,
і дружно кивнули Оленка й Тетянка.
Я зовсім не дивна! - образилась Ната,
- це просто у мене є старших два брата!

2015

На схилі блакитної річечки
Живуть невеличкі прикрості.

Найперша велика прикрість -
Малий ланцюжок у песика,
Друга - вода не суха,
Третя – муха якась,
Четверта - в кота кігті гострі,
П'ята - курку зловити не просто,
Сусіда за ногу не вкусиш,
Із неба ковбаси не впустять,
Найбільша ж прикрість у тому,
Що люди їздять, а песики ходять.

Наллємо песику молочка,
Щоб прикрості ті наче змила ріка.


14.07.2015

На березі синьої річки
Смутки живуть невеличкі.

З усіх них найперший в рядочку -
Що не можна гуляти в садочку,
Другий - вода не стає сухою,
Третій - що муха літа за тобою,
Далі - що пазури є в кота,
Що курка весь час втікає ота,
Що не вільно хапати за ноги сусіду,
І з неба не пада ковбас до обіду,
І останній зі смутків той самий,
Що людина їде, а песик має бігти ногами.

Та дай песику моні до будки,
Повтікають з над річки всі смутки.

2015

Замело снігом і шляхи й доріжки…
- Мерщій у двір! Пограймо сніжки!
- А як награємсь досхочу,
То зліпим бабу снігову!

- А після сніжок не забракне сили?
Її б спочатку ми зліпили!

- Навісцо бабу?! Насцо клик?!
Нехай в нас буде сніговик!

Заметушилася гучна малеча,
Зробила спавжю колотнечу!
Хто рот робив, хто щось ліпив,
Петро Ірусі в ніс вцідив.
Від цього Юлю затрясло -
І сніжка мчить Петру в чоло.
А той до Юлі підійшов:
- Навісцо лізес? В нас - любов...

Штовхав в замет Іванко Любу,
За це отримав, правда, в зуби,
І вже додому йшла під вечір
Уся в синцях ота малеча.

Перш ніж зайти додому дружно встали,
З одежі сніг повитрясали.
Отак зустріли перший сніг!
Аж в школу карантин прибіг!

Флоксами пахне у розпал спекотного літа,
Стежка, відбілена сонцем, біжить в далечінь.
Хочеться дзвінко сміятись, стрибати, радіти!
Жовтий метелик присів на моєму плечі.
Що ти, маленький, шукаєш собі порятунку,
Хочеш спочити хвилину, а чи зголоднів?
Жовтий метелик з коричневим в цятку малюнком
Радо літає, хоча і живе кілька днів.

2015

Ліперуся захворіла.
Мабуть, щось немите з’їла.
Болять ніжки і животик,
Болить хвостик, болить ротик.

Що робити, кого звати?
Як хворобу їй здолати?
Де таку пігулку взяти,
Що би враз здоров’я мати?

Прийшов лікар, засмутився,
Зовсім трохи погнівився,
Що маленьке поросятко
Та не слуха маму з татком.

Дай чарівний напій, кашку,
Розповів повчальну казку.
Побажав їй: „Будь здоров!”
Щоб не їла брудне знов!


27.10.2014 р.

Ліперуся миє лапки,
З милка піну виробля.
Мама все спостерігає:
Хай потішиться маля!

Піна – зайчик, піна – кіт,
Піна – тортик на обід,
Піна – кулька, борода...
Ой! Та не смачна ж вона!

Добре з милом – чистота!
Тільки це – не смакота.
Милом можна лапки мити,
А не тістечка ліпити!


11.10.2014 р.

Ліперуся пече хліб,
Щоб смачніший був обід.
„Дріжді, сіль, вода, мука...
Ой, що ж ще не вистача?

Піду, лишень, запитаю
У матусі я, Що ще?”
А вона відповідає:
„Головне – зробила вже!

Як солила – посміхалась,
Дріжді сходили в теплі,
Як місила, то зізналась
У любові до сім’ї.

Оцей хлібчик – найдорожчий,
Бо у ньому є любов!
А якщо щось і забула,
То новий спечемо знов!”



11.10.2014 р.

Поросятко Ліперуся
Має татка і матусю.
Воно трішечки шкідливе
Та аж ой яке грайливе!

Має братика й сестричку
Та одну погану звичку:
Як нашкодить – добре знає
Та ніколи не признає.

Крутить, вертить та стрибає,
Раз у раз ідеї має:
Де пограти, що спіймати,
Кому пісню заспівати.

Ліперуся – добрий друг!
Хоче муху – ловить двух!
Як же ж так, одна – мені,
Друга – на, тримай, тобі!

15.09.2014 р.

КИЦЯ

Вийду я у двір гуляти,(«киця» красиво виходить у центр залу)
Треба й хвостик причесати, («розчісує хвостик»)
Вмити носика гарненько. («умиває» руками носик)
Хто шкребеться там тихенько? («киця» прикладає руку до вушка, «прислухається»),
Ой! Чи це мені не сниться? (тре очі кулачками)
Мабуть мишці десь не спиться!
Зараз мишку упіймаю! («біжить» за мишкою)
Де ж поділася? Не знаю! (розводе руки, знизує плечима)
Буде киця без обіду, («плаче», прикладає долоньки до щік)
Не лишилось мишки й сліду!


МИШКА

Є у світі різні мишки (виходить «мишка»),
Є маленькі, мов комашки, (показує ручками «мало»)
Є великі, наче слон, (розводить ручки, показуючи «велике»)
Серед них я – чемпіон! (прикладає руку до грудей)
Я нічого не боюся,
Навіть з тигра посміюся!
Що це? Кішка тупотить? (прислухається, приклавши ручку до вушка)
Щось у мене десь болить…(прикладає ручки то до правого, то до лівого боку)
Вибачайте, треба в ліжко, (озирається по сторонам)
Повернусь, як піде кішка! (швидко тікає)


ПЕСИК

Я не просто песик – Гав! (виходить «песик»)
Не люблю ловити гав! (береться в боки)
Не дивися, що малий,
Я і сильний, і меткий! (показує «м'язи»)
Що там робить хитра кішка? (прикладає долоню до лоба «козирком»)
Знову не впіймала мишку! (розводе руки в сторони)
Не ловила б кішка гав, (свариться пальчиком на кішку)
То й обід би не втікав!

2015

Маленький дощик заблукав
Туди, де гріє сонний вечір
Свої боки і сонні плечі
У світлі західних заграв.

Він так, сердега, захотів
До мами Хмари й тата Грому,
Та як повернешся додому? –
Дорогу в небі вітер змів.

Сльозу-дощину з носа здув
Та й ну ридать з такої речі.
А дядько Вечір сонні плечі
Під косі краплі простягнув.

Пропливають небом хмари білопері,
Пропливають чорні, зліплені з пітьми.
Я спитала вітру, що приліг під двері:
«Ваша сірокрилість, де живуть громи?»

Колихнулось небо, загойдались хмари.
Реготом озвалась сіра далина.
Блискавки шугнули, мов руді примари,
І дощу жбурнули в дзеркало вікна.

Вечір дме у місячний ріжок.
Я беру дубець чи батіжок
І мерщій туди, де із руки
Небо вже витрушує зірки.
Ці зірки, немов зайці чи коні,
Скачуть собі в неба на долоні:
Далі, вище, глибше в невідоме,
А мене лишають знову вдома.
Я реву – ну що я за пастух.
Весь мій вид від сліз гірких розпух…
Теплий вітер ледь торкнувся сліз.
На кудлату грушу вечір зліз.
Кажуть: «Он паси собі траву
Чи тоненьку стежку польову,
Що з воріт помчала до пшениці:
Там, дивись, недовго їй згубиться».
Тож тепер, збиваючи росу,
Я слухняно стежечку пасу.

Сонце , сонце - піднімися
Мені лагідно всміхнися
З ранку настрій подаруй
Мої щічки - поцілуй

Хочу бавитися , грати
Маму з татом привітати
Розказати їм про сон
Що мене в ночі - знайшов

Я гуляла у садочку
У красивому віночку
Розмовляла із пташками
Милувалася - квітками

Ми співали , і кружляли
Гарну музику складали
Щоб могла на ранок я
Всім промовить тра ля , ля.
2011р.

У ту далеку не мою війну
ходили наші воїни в атаку
за Батьківщину, а не за «страну»,
за хату рідну. Не за сатану,
а отже, не за Сталіна-собаку.

А нині ми воюємо за те,
аби не стало на плацу руїни
собак війни. І плем’я молоде
вершити буде долю України,
коли війна у пекло відійде.
А поки-що у нашому обійсті
і п’ядь землі не віддамо орді,
аби двоглавий у чужім гнізді
не запускав у наші душі кігті.
А поки-що далеко до, – ура.
Є віра у реалії, а казку
розповідати буде дітвора,
коли прийде у хату Божа ласка.

Існують поряд – фея і яга.
У тої й тої є своя оселя.
Але у нас – всеєвропейська фея!
І ті, кому Вітчизна дорога,
слугують їй, щоб іншої нога
не посягала на її трофеї.

                              2014

Зайченя сумує зранку:
Як же хочеться на санки,
А надвóрі – хуга, стужа!
Розгулявся лютий дуже:

Супить брови сіро-хмуро,
Навіває кучугури
І морозить гори льоду.
Краще вдома в цю погоду.

Зайченятко, куций хвостик,
Загорнулося у коцик,
Задивилось у віконце
І задумалося: «Чом це?

Чом це гнівається лютий?
Як же гнів той оминути?..»
Мізкував так зайчик довго,
Промайнув раптово здогад:

«От назвали місяць лютим,
То яким йому вже бути?
Ходить сам-один снігами,
Дружбу водить із вітрами,

Та й ніхто його ласкаво
Не покличе до забави.
А як з ним погратись трішки –
Може, стане він добріший?»

І зайчатко попросило:
- Не хурдель, не дми щосили!
Ну будь ласка, кинь бурчати –
Гáйда разом на санчата!

За вікном в цю мить (о диво!)
Завівати припинило,
Із-за хмар бундючо-хмурих
Сонце оком підморгнуло,

Заіскрилися сніжинки
На стежинках, на ялинках.
Наче зразу й потепліло –
На санчата можна сміло!

Звеселилося зайчатко :
- Отепер усе в порядку!
Просто треба навіть лютий
Добрим словом не минути!
2014

Покажіть мені вкраїнців,
Що святкують двадцять третє?
День той - свято у держави,
Що загрожує планеті.

Та держава має зброю
І неждано та зухвало,
Несподівано, підступно
В України Крим забрала.

А на мирному Донбасі
Не зерно, а кулі сіє.
Та держава, ви вгадали,
Називається …..

22.02.2014р.

Журнал "Малятко" на фейсбуці заохотив
мене до написання такого віршика.
Це вже потім дискусія розгорілася,
чи потрібні такі дитячі віршики....

Я вам казку розкажу:
Завітав до хати жук.
Він страшезний, величезний!
Я кричу до нього: «Щезни!»
Тут горобчик залетів –
І жучиська миттю з’їв.

22 лютого 2015 р.

Біжать гусенята до річки,
Що би напитись там водички.
Також поплавати ще трішки
І помочити в воді ніжки.

Там плавають всі досхочу,
Не бояться теж вони дощу.
Бо пір'ячко в них швидко сохне,
І на дощі майже не мокне.

Потім підуть додому їсти.
Поївши - на траву присісти.
Поспати трішки, відпочити,
Щоб знову плавати зуміти.

Пахнуть підсніжники білою ніжністю.
Снігом заметена, тане зима...
- Звідки ми знаємо, що нам призначено?
Помилки в неба, звичайно, нема.

Зелено різьблені, схожі, та різні ми.
Три пелюстиночки, три...
Радість промінимо: доброю зміною
Віють весняні вітри.

- Жовті тичиночки, лагідні чим же ви?
- Сонця приймаєм тепло. -
Серце у квіточки в зимному світі цім
Ніжне тримає стебло.
2007р.

Коли твоя країна
Палає у вогні,
Підтримай тих, дитино,
Хто нині на війні!

І словом, і малюнком
Підтримай вояка –
Найкращий подарунок
Їм вісточка така!

Якби ви тільки знали,
Як бережуть бійці
Всі ваші побажання –
Листи й малюнки ці!

За мирне небо синє,
За здійснення всіх мрій,
За вас і Україну
Ідуть вони у бій.

осінь 2014 р.

Зранку я почула спів:
«Цінь-цвіріньки, ціву-ців!»
Тож подумала: це сон,
Бо зима он за вікном.

Ще сніги лежать усюди,
В кожухах дерева й люди,
Та й весна не на порі –
Січень ось в календарі.

Прислухаюся… Та ні!
Не здалося це мені:
То пташата дружним хором
Так вицвінькують бадьоро.

Пораділо моє серце –
Недаремно ж бо усе це.
Знають дзьобики малі –
Вже весна йде по землі.

Хай далеко за горами,
Та іде на зустріч з нами.
- Ой, спасибі вам, пташата!
Буду й я весні співати!

Хай дзвенять удалині
Наші радісні пісні.
Як весну вони потішать,
То до нас прийде скоріше!
2014

Зазирає зіронька
у вікно.
Ой, пора вже спатоньки
всім давно.
А моє малятонько
ще не спить,
Лиш його колисонька
хить-хить-хить.

Чом же ти, малятонько,
все не спиш?
Спить вже сірий котонько
й сіра миш.
Вже дрімає солодко
цілий світ,
Тільки твої оченька
кліп-кліп-кліп.

А малятко очками
зирк та зирк:
Хоч одну ще казочку
розкажи,
Заспівай ще пісеньку
хоч одну –
Отоді вже, ненечко,
я засну.

Вітер тихо листячко
колишé.
Розкажу я казочку –
ще і ще.
Колискову пісеньку
прошепчу,
Аби снів намріялось
досхочу.

Зазирає зіронька
у вікно.
Ми з моїм малятоньком
вже спимо.

У метелиці – білий кінь.
У метелиці - біла тінь,
Біла свитка і біла шаль
Довга-довга, як біла даль.

Біло стеле вона шляхи,
Напинає в хустки дахи.
Білі стрічки плете вербі,
Білить маківку на горбі.

Білі кутанки роздає
І мережки до них снує.
Біле прядиво нам пряде,
Візерунки веде, веде.

Її мітли метуть, метуть,
А замети ростуть, ростуть.
Білий світ бачить білі сни.
Все заметено до весни.

21.10.2014

ну й пихата ж наша хата
не добром-майном напхата
кожухами-лантухами
а смішними дітлахами
он звізда зійшла на небі
всім уже до столу треба
всі одягнені святково
у даровані обнови
кіт на припічку муркоче
на подвір’я йти не хоче
хоче шиночки й ковбаски
і малечиної ласки
до молитви кличе мама
тато деко з пирогами
виставляє перед нею
і макітру із кутею
мама хрестить ці дари
і голівки дітвори
щастя лине із обох –
тут народжується Бог...
тут любов на всі віки…
в хаті – в храмі малюки…

Попросила ручка-мати,
Щоб сини зайшли до хати.
А вони, всі п'ятеро,
Слухалися матері.

А зайшли до рукавиці -
Та й давай за місце биться,
Кожен лізе без упину
В не свою малу хатину.

Завела терпляча мати
Кожного в його кімнату,
Щоб не мерзли діточки,
Бо тепер не літечко.

***
Годину заворожено дивлюся –
Ця справа, певно, зовсім не проста:
І як воно виходить у матусі –
З клубочка рукавичка вироста?

Немов з якої казки диво-птиці,
Приручені матусею колись,
З петельками нанизаними спиці
Летять по колу – тільки подивись.

Не можу відвести й на хвильку очі,
Чи магія така іще де є?
Поволі тане, наче сніг, клубочок
І вовну рукавичкам віддає.

У ліжечку калачиком
Згорнувся і чекаю.
Чого ж це Миколайчика
І досі ще немає?

Вже й мама не клопочеться,
Пішла в свою кімнату.
Мені ж ніяк не хочеться
Цікавинку проспати.

Лежу і прислухаюся,
Втомився позіхати.
Аж двері відчиняються,
Заходить хтось до хати.

Тихесенько чалапає,
Бурмоче щось під носа,
Кімната за кімнатою
Гостинці, певно, носить.

Лежу, боюся дихати,
Щоб диво не злякати.
Та кроками хтось тихими
Минув мою кімнату.

Хотілося заплакати,
А голосу немає.
То ти з такою платою
До мене, Миколаю?

Я чемним був і ввічливим,
Допомагав матусі,
Ми віршик з нею вивчили,
Нічим не скривдив друзів.

Аж чую: “Соньку-зайчику,
Вже час тобі вставати.
Дивись: від Миколайчика
Дарунків як багато!”

Такої дивної пригоди,
мабуть, ніхто іще не знав:
злетівши просто з небозводу,
у гості цуцик завітав.

Такий чудний ласунчик милий,
собі ковбаски попросив,
його на землю відпустило
ясне сузір’я Гончих псів.

Поїв цукерок і сметанки –
все те, що любить дітвора…
«Лишайся, песику, до ранку».
«Та ні, – зітхнув, – мені пора,

вже скоро півник заспіває…»
«Пробачте», – мовив, ідучи.
«Не можу залишити зграю,
бо хто ж світитиме вночі?»

Погостював у мене трішки
і знов нечутно в небі зник,
де пустотливо виткнув ріжки
з-за хмари місяць-молодик…

Добігає жвавий день,
вечір позіхає,
і з колискою пісень
нічка заступає.

У зірковий океан
молодик пірнає,
мандрівних оповідань
він багато знає.

Ледве листя шарудить,
сріблом річка сяє:
все навколо мирно спить,
все відпочиває.

– Мамо, а правда, що кожній з родин
Діток приносить лелека?
[слизька необхідність штучних тканин
стискує злегка…]
– Так, доню, правда! – Кажуть з новин.
Мама нам теж казали:
Коли не було ще штучних тканин,
Частіше лелеки літали.
І кожна пташина несла під крилом
Кохання новим родинам…
– Скажи мені, мамо, якщо так було,
Навіщо створили тканини?

* * *
Мій перший лист в житті – до тебе,
Туди, де «гради» ріжуть небо,
Де ворог люто йде вбивати,
А в тебе в серці – батько й мати,
А біля серця – лист мій буде.
Бог Україну не забуде!

* * *
Тобі, солдате, мужній, сильний,
Малюю сонце й небо синє,
Внизу – трава і гарні квіти,
Стоїть матуся, з нею діти.
Ти захищаєш нас, солдате!
Тебе ми будемо чекати!

* * *
Тобі, солдате молоденький,
Готує передачу ненька,
Бо ми тепер – одна родина,
І наша доля – Україна.
Сплету я жовто-синю стрічку,
Тобі вкладу у рукавичку.

* * *
Тобі, солдате, що на Сході
Виборює мою свободу,
Я намалюю танк, гармати
І два великих автомати,
Щоб ти готовим був до бою.
Все буде добре! Я з тобою!

* * *
Писати перші букви легко,
Коли мій лист, немов лелека,
Сьогодні полетить до тата.
Ще мало вмію написати:
«ТАТО – АТО». Він зрозуміє
Мої бажання і надії!

* * *
Солдате, славний мій герою!
Я так пишаюся тобою,
Ти захисник, мій старший брате,
Козак нескорений, солдате.
Тобі малюю щире серце –
Твій оберіг в жорстокім герці.

* * *
Збирали наші мами гроші,
Щоб берці закупить хороші,
Батьки бронежилет купили,
Бо армія – це наша сила
І незалежності надія.
А діти малювали мрії.

Жовтень 2014.

Довге село – до цвинтаря. Он де – гора п’ята
і дорога до Києва біля інтернату.

               А у ньому старі стіни кам'яної кладки.
               Підрихтовані руїни зламаної арки.

У П’ятигорах сьогодні має бути свято,
і музики будуть грати дітям інтернату.

               А найстаршому музиці може всі дванадцять.
               А найменший із бубона вибиває щастя.

Влаштувались ті музики серед свого люду.
І як було їм весело, то вже так не буде.

               Так весело тій музиці, аж за́видки брали,
               як лягали відпочити в інтернатські зали.

Так весело тим сиротам, аж стало невтішно,
як то гарно тій музиці дома, де зати́шно.

               А по-правді, то і правди тієї не знали,
               що кожного рідна влада добре «годувала».

А по-правді, то кожному було чим гордитись,
бо кожен ще один одним уміли хвалитись.

               А уранці у кузові музи́к садовили,
               і у гості інші хлопці їхати хотіли.

І кашкетами махали, а один і свиснув,
і рукою помахавши, кулачок затиснув.

               І усьому білу світу хлопець той «грозився»,
               що його батьків немає, а у інших близько.

Що у кожного музики дома мама й тато,
а його уже ніколи не будуть чекати.

               Та й опустив рученята. Обняв, кого ближче,
               і «од вітру» дрібні сльози розтер по обличчю.

За Виселком біля школи, там де гора п’ята
научалися музики самі собі грати.

               Оминали інші села, там де гора го́ря.
               Грає музика і досі. Це було учора.

                              1982

На небі, де у світлі
лагідного дня
пасуться тлусті
листопадові отари,
легкий вітрець,
немов цікаве цуценя,
торкає носиком
важку похмуру хмару:
«Не бережи сніжинки,
хмаро, – навпаки,
розкидай щедро
і розважливо по світу…
Полоскочу твої розніжені боки,
коли засипле перший сніг
останні квіти…»

Йшов Опецьок по діброві,
Пляцки ніс в торбинці новій,
Перевальцем дибуляв,
І тихенько промовляв:
"Здім я пляцка, здім другого,
Не віддам тобі нічого,
Зі струмочка то запию,
Всядусь неслуху на шию.
Хто з дітей не хоче спати,
Буде лісом ми катати!
Маєш в ліжечку сховатись,
Щоб мене не дочекатись.
Маєш слухатись матусю,
Я ж за іншого візьмуся.
Спи дитинко, будь чемненька,
Біля тебе твоя ненька."

Ераст Іваніцький 03 березня 2014

На велосипеді мчить він стрімко,
Вдвох із вітерцем навперегін.
Хлопчик-непосидько Серафимко,
Він у мами з татом ще один.

Всю абетку вже напам’ять знає,
Хоч минув йому лиш третій рік.
З казочкою краще засинає,
З перших днів життя до неї звик.

Має Серафимко вишиванку,
То матусі ручки золоті
Вишили, щоб знав синочок змалку,
Ким він є у світі і в житті.

Мрій у Серафимка є багато:
Рахувать навчитися до ста,
І сестричку хоче він, і брата,
І щоб в Україні мир настав.

В неї кучеряві білі кіски,
Носик у веснянках – догори.
Ясочка усміхнена Аліска,
Найгарніша дівчинка в дворі.

Вийде з дому – й вулиця сміється,
Защебече – слухають пташки.
Дівчинці Алісочці вдається
Те, що іншим бачиться тяжким:

І стареньких в юність повертає,
І сумним дарує щирий сміх.
Ось таке дівчатко підростає,
Гріє, наче сонечко, усіх.

Нічка заховала зорі-світлячки
За ажурну хмаркову завісу.
Казочка мандрує з неба навпрошки
Місячною стежкою до лісу.

Казку не зупинять вигуки сови,
Не страшна їй темрява ніяка.
Там її чекає дядько-лісовик,
Кізонька й Кирило Кожум’яка,

Світла диво-птиця, слон і вісім гав,
Зайчик і веселі ведмежата.
Всі вони готові – знову час настав
В гості до маляток поспішати.

Вже не чути сміху й галасу ніде,
Нічка чеше коси темно-русі.
Казочка цікава в сни твої іде
І веде своїх невтомних друзів.

Детские игры

Играют мальчики в войну,
И понарошку убивают,
И понарошку умирают...
Играют мальчики в войну....

Им предстоит еще пройти
Огни сражений настоящих,
И боль кровавых ран горящих
Им предстоит еще пройти...

Играют девочки в любовь,
И понарошку обожают,
И понарошку изменяют...
Играют девочки в любовь...

Им предстоит еще пройти
Жестокость мнимых ожиданий,
Измен и разочарований-
Им предстоит еще пройти...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469940
рубрика: Лирика любви
дата поступления 03.01.2014
автор: Сокольник

Війна Мишей з Котами. Майже дєдушка Криладзе ( байка )

Будуємо ми дім новий.
Красу землі, окрасу світу.
Одвічно світло- молодий,
Як щастя- подихами літа...

А хто не хоче жити в нім-
Пішов до бісової мами!..
От я вам байку розповім...
Хоч... Про війну... Мишей з Котами...
...... ...... ...... ...... ......
Війна іде- ні круть, ні верть.
Онуку передай від діда,
Що Миш приречена на смерть,
Як на Кота війною пІде.

Та Миші в герці воювать
Так перемоги зажадали...
То щоб Котів перелякать,
На лоба... роги почіпляли.

І гримнув бій... Їдять Коти
Їх сірі лави без розбору.
Мишей не встояли ряди,
І Миші кинулись у нори.

Хоч повелось спрадавна так-
Як б"ють- тікай! Простіш простого...
Втекти не можуть аж ніяк
В нору. їм заважають роги!

Хоч як, хто це надумав, тих
Нещасні Миші проклинали,
Коти переловили їх
І до останку поз"їдали...
..... ..... ..... ...... ......
Подумай ти над цим, покИ
Прямуєш в Свято до Причастя,
Як от чужі дурні думки
Нараз призводять до нещастя.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512973
рубрика: Байка
дата поступления 23.07.2014
автор: Сокольник

Лисиця та Півень. Слово і дія. ( філософська байка )

Людина хоче буть почута.
Навести розуму мости,
І слово, в панцир не закуте,
Хоч на останок донести...

Така на світі чудасія...
Бажання слухати нема-
Хоч будь Пророк ти, хоч Месія,
Що не кажи- усе дарма...

Ну що ж... Як слухати не хочуть-
Станцюєм бойовий гопак!..
Та це не зараз... Не до ночі...
То байку розповім, чи як?
....... ....... .......
Схопила Півня раз Лисиця.
Вже зібралась посмакувать,
Та якось теє... Не годиться
Без приводу життя лишать...

Вона йому- ти на світанку
Нікому спати не даєш!
А він- то я буджу щоранку,
Щоб щастя не проспали вже ж!

Йому Лисиця- ти, поганцю,
Перетоптав усіх сестер!..
А він- то щоб зносили яйця,
І з голоду ніхто не вмер!

В Лисиці нерви "на порозі"-
То що ж тепер мені робить,
Коли відмовками ти в змозі
Мене вечері полишить?

Що не скажу- на все ти маєш
Розумну відповідь давно.
От вуха я позатикаю,
І з"їм тебе усе одно!
....... ....... .......
Ото ж. Якщо лихої ночі
Тебе зберуться грабувать,
І слухати тебе не хочуть-
Слова навіщо витрачать?

Що слово, як воно не діє?
На бій бери ангажемент.
Не слово, а конкретність дії-
Найкращий буде аргумент.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511246
рубрика: Байка
дата поступления 14.07.2014
автор: Сокольник

Свій хрест ( притча )

Прийшов до Бога чоловік,
Та й каже- милостивий Боже!
Хреста тяжкого я не звик
Нести в житті! То допоможеш

Полегше ношу до гори
Нести в житті?- Нема питання-
Як хочеш- легший обери!
Ти маєш час на обирання-

Промовив Бог, і чоловік
Хрестів побачив пребагато,
І досить швидко собі зміг
Хреста найлегшого обрати.

-Великий Боже! Я візьму
Цього хреста, як дав ти слово!
-Ти правильно обрав. Тому-
Це твій і є!- так Бог промовив...
......... .......... ...........
У всеосяжності мети-
Важкий, та славний шлях до Волі.
Хреста найтяжчого нести-
Нелегку ми обрали долю.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498415
рубрика: Байка
дата поступления 12.05.2014
автор: Сокольник

Сімейка, та не Адамсів ( дуже актуальна байка )

Дуже люблю я писати байки.
Тільки скажіть- напишу залюбки.
Хочете слухати? Ось вам одна
Баєчка мила. Та дуже сумна...
.......... .......... ............
Ножиці хлопчик схопив серед ночі.
Здуру в пітьмі собі виколов очі.
Саме в цей час мати донечку мила.
Кинула в ванній. Малого схопила.

Бігає мати з дитям на руках.
Доня в цей час утопилася. Жах!
Мати побачила- плиг у вікно!
Насмерть розбилась, вже їй все одно.

Батько прийшов з чергування нічного.
З горя застрелив малого сліпого.
Випив горілки, дав волю сльозам,
Потім пішов і застрелився сам.
........... ............ .............
Що за дурниці, скажіть-но на милість?
В хаті нікого живим не лишилось.
Як не припиним бардак в Україні-
Хто ж тоді жити лишиться в країні?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497771
рубрика: Байка
дата поступления 09.05.2014
автор: Сокольник

Больная птичка

Птичка печальная у тротуара...
Птичка больная... Здоровым не пара...
Птичку несчастную детки согрели.
Взяли на ручки, в шапчонку одели...
Птичке все это помочь не могло...
Смерти озноб, перебито крыло...
Помним ли мы, как легко прерываем
Шаткий мосток между Адом и Раем,
Тот, что людьми называется "жизнь"?..
Жизнь коротка. На добро не скупись.
Птичка в шапчонке тихонько споет
Песню последнюю и отойдет
В край, где без боли и горя мир светел...
Верьте в добро! Будьте добрыми, дети!..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516234
рубрика: Лирика
дата поступления 08.08.2014
автор: Сокольник

Вівця та Вовк. Прадавня дуже притча

В Прадавній Греції здавна
Філософи писали притчі.
Сподобалась мені одна...
Оця... Жіночо-чоловіча...

...Струнка Овечка молода
Раз Вовка хижого зустріла,
І ну тікати, бо шкода,
Як в пащі згине юне тіло.

Та все кричала на ходу-
Рятуйте! Ме... Рятуйте! Мамо!..
І от, на щастя чи біду,
Забігла в огорожу храму.

Спинився Вовк. В святі місця
Йому дорога перекрита.
Промовив він- Моя Вівця!
Одначе будеш ти убита.

Якщо не з"їм, то жрець тебе
Хоч як, та принесе у жертву!
Відповіла Вівця на те-
Усе одно мені, де вмерти!

Їй Вовк- Який меркантилізм!
Яка вузька в Вас точка зору!
Вам все одно, та не мені-
Я їсти хочу, як на горе!..





адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497369
рубрика: Байка
дата поступления 07.05.2014
автор: Сокольник

Вуж та Чапель (Байка. Таке ви ще не читали)

Хитрющий- прехитрющий Вуж
Схотів, пролізши крізь болото,
Залізти в хату, та чимдуж
Затято взятись до роботи-

Перекусати хазяїв,
Наїстись сала у коморі,
Спалити наостанок хлів...
Коротше, наробити горя.

Та поки дурень радо ліз,
Від щастя закотивши очі,
Під"ївся Чапель- довгий ніс,
Його сковтнувши серед ночі.

Мабуть, прийшов мені гаплик-
Подумав Вуж, та все ж поліз
Поміж кишками до сідниць,
Щоб вилізти, неначе Глист.

Та файний Чапель- мудрагель
(як довгий ніс, то й довгий розум!)
Сідниці деревом підпер-
А ну, вилазь, якщо ти в змозі!

Так лазив Вуж, туди- сюди,
Аж поки весь перетравився.
І тільки бачили Глисти,
Як Вуж дурний занапастився.
....... ....... ....... .......
Побачить можем паралель-
Коли в чужу залазять хату,
То цих непроханих гостей
Назад не можна випускати!


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494760
рубрика: Байка
дата поступления 24.04.2014
автор: Сокольник

У дитячому садочку
Затишне подвір'ячко,
Там гуляють в холодочку
Дітки з групи "Зірочка".

Їм щодня читає казку
Юлія Євгенівна.
Вже про "дякую" й "будь-ласка"
Знають юні генії.

Вчить читати, малювати
Ната Олександрівна,
Зацікавлені малята
По дитинству мандрами.

Висипається пісочком
Перших рочків мірочка,
І ростуть, немов грибочки
Дітки з групи "Зірочка".

В юнім сонечку квітневім
парк старий голубить цвіт
й диво-гойдалки веселі
вирушають у політ.
Хай там що на білім світі –
серце мліє і щемить,
тільки небо, тільки вітер
і дитинства ще на мить…
Тільки небо, тільки вітер
і дитинства ще на мить…

Приспів:
І линуть над оселі,
не відають завад,
окрилені орелі
летять, летять, летять!
Окрилені орелі
летять, летять, летять!

З року в рік стаємо старші -
юні крила все міцніш.
Скоро спогадами наші
будуть зошити шкільні.
А допоки ми ще діти –
нам зростати і летіть…
Тільки небо, тільки вітер
і дитинства ще на мить…
Тільки небо, тільки вітер
і дитинства ще на мить…

Приспів.

У весняному розкриллі
кругом-обертом Земля!
І регочеться привільно,
і співаю птахом я!..
Хай там що на білім світі –
серце мліє і щемить,
тільки небо, тільки вітер
і дитинства ще на мить…
Тільки небо, тільки вітер
і дитинства ще на мить…

Приспів.

19-22.10.2014