ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

М Менянин
2026.11.18 02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.

Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право

Світлана Пирогова
2026.11.17 20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.

Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.

хома дідим
2026.11.17 19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня

Борис Костиря
2026.11.17 18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.

Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду

В Горова Леся
2026.11.17 11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.

Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.

Ірина Вовк
2026.11.17 07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран

Віктор Кучерук
2026.11.17 05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."

С М
2026.11.16 23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»

Ігор Терен
2026.11.16 17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.

***
А бомонд богемі помагає

Борис Костиря
2026.11.16 16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.

Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,

хома дідим
2026.11.16 16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість

Вячеслав Руденко
2026.11.16 14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер

Кока Черкаський
2026.11.16 13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.

Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,

Паб Лімерик
2026.11.16 08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.

Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.

Віктор Кучерук
2026.11.16 07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.

Борис Костиря
2026.11.15 18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.

Євген Федчук
2026.11.15 17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.

Юрій Гундарів
2026.11.15 09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст

Ірина Вовк
2026.11.15 07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі

Віктор Кучерук
2026.11.15 07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.

Володимир Бойко
2026.11.15 01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців. Хтось демократією живе, хтось нею грається. Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує. Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті. Криводушн

Віктор Насипаний
2026.11.14 23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.


Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.

С М
2026.11.14 22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи

Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що

Світлана Пирогова
2026.11.14 22:03
Вуалями туманними вкриває листопад.
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.

Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й

Ігор Шоха
2026.11.14 21:48
Лише у пам’яті спливає
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.

У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,

Іван Потьомкін
2026.11.14 21:34
«Йдучи до жінки, -Ніцше говорив,- треба брать батіг з собою». І ось він укупі з приятелем- філософом запряжені тягнуть віз, А підганяє обох їх батогом нічим, здавалося б, невиразна жінка. Обом судилось невблаганне «НІ» від неї,як мова заходила

хома дідим
2026.11.14 18:51
присіла ґава на димар
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити

Артур Курдіновський
2026.11.14 14:46
Кричить мені осінь захоплене "браво",
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.

Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен

Артур Сіренко
2026.11.14 13:30
У 1895 році після завершення навчання в Київському інституті шляхетних дівчат доля закинула мене в одне подільське містечко N., де були білі хати-мазанки з солом’яними горобцевими стріхами, де круторогі корови та нечемні гуси ходили просто вулицями, де с

В Горова Леся
2026.11.14 13:04
То так сумно, як знову торкається подихом
Неминуча зима, що почином бентежила,
Як губилася поміж циклонними межами,
Снігу мокрого в ніч насипаючи потайки,
Щоб вернути мене за зимовими мештами
Від порогу, де біле узрію я з подивом.

То так прикро,

Борис Костиря
2026.11.14 10:30
Не віриться, що зараз травень
Отак неждано підійшов.
І музика крізь свіжі трави
Вливається крізь біль і шок.

Нові надії пробивають
Жорсткі заслони небуття.
Зупиниться новітній варвар

Віктор Кучерук
2026.11.14 08:39
Сиротливо слову на папері,
Поки інші бродять у думках, -
Варто, може, прочинити двері
Та вказати на потрібний шлях?
Щоб слова злетілися, мов птиці,
В рими повні, в речення стрункі, -
Хочу з серця, наче із криниці,
Вичерпати строфи гомінкі.

Софія Кримовська
2026.11.13 20:39
Я втішена тобою, я втишена тобою,
Як світ після відбою усіх земних тривог.
У нас з тобою, ні, кохання не запоєм,
А тихі почуття, розділені на двох.
Так юність не змогла б, у неї інша вдача -
Шаленство та азарт і ще сліпі дощі.
І хто б тоді зумів? І

Ігор Шоха
2026.11.13 13:49
Недремні очі у сліпої власті
і особливо пильні при вогні.
Розпалює суґестія у масці
зеленої і крапленої масті
вендету судочинства і брехні,
та намагання викурити трясця,
задіяне у внутрішній війні
супроти новоявлених династій,

Вячеслав Руденко
2026.11.13 10:23
Тут важлива місія —
Та, що вабить збуджене
Ранками алюзії
Біля скла повздовжнього,
В колі із мережива,
Сутінках напружених,
Біля знов відроджених
В боротьбі за розуми.

Віктор Кучерук
2026.11.13 06:27
Зоря спалахує й згасає
В передвечірній сизій млі,
Але на попіл не згоряє,
Не поспішає до землі.
Так само мрія у людини:
Померкне трохи й знов блищить, -
Вперед спрямовує щоднини
І душу гріє кожну мить.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Остап Лапський - [ 2007.03.01 16:26 ]
    Молоді з Білого Бору
    От тепер придивляюся
    до сучасної молоді:
    як багато вона твердіша
    і просто розумніша від нас!
    стільки з Хоткевича.

    У мене України більше ,
    ніж у когось,
    бо в поета:
    України ідеал!
    Його,
    таким плекати
    поза батьківщиною
    є виняткова змога:
    тут не каламутить дня
    гевал так свій,
    як і північний!

    Живучи ідеєю,
    поет, як і вона:
    обоє будуть вічними!

    Дорогою такою
    ти з ББ
    іди до себе,
    дбаючи про ноги,
    бо довгенько:
    йти прийдеться!


    Рейтинги: Народний 4.67 (5.22) | "Майстерень" 4 (4)
    Коментарі: (2)


  2. Остап Лапський - [ 2007.02.21 14:11 ]
    * * * 231,Києву з Варшави
    З нагоди кандидування: на лауреата?!

    Світу шмат я обходив,
    бував то там, то там,
    смутило-тішило мене то те:
    то те?!

    Впереміжку являлись
    щастя і біда,
    але до рідного гнізда:
    любов не пропадала?!

    Внутрішньою заметіллю
    стежку до висот
    в мені: не занесло?!

    Не замете й завія зовня:
    у ходьбі настояну
    духовність?!

    Den des Ukrainers geistigen Wert?!
    8 лютого, В-ва 2004

    Джерело


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.22) | "Майстерень" -- (4)
    Коментарі: (2)


  3. Петро Перебийніс - [ 2007.02.05 20:39 ]
    БАТЬКОВА ДОРОГА
    Це наснилося, можливо,
    чи привиділось мені,
    чи насправді сталось диво
    при досвітньому вікні.

    Що це діється зі мною?
    Хоч немає вороття, -
    бачу: стежкою земною
    тато йде із небуття.

    Тато йде сорокалітній,
    і гойдаються поля.
    Линуть гуси перелітні,
    обертається земля.

    Ронять гуси з високості
    сизе пір’я на луги.
    Видно мамі сивокосій
    недосяжні береги.

    Пам’ятає небагато
    ця стежина з давнини...
    Тату, осьде наша хата!
    Ти її не промини.

    Розвидняється між нами.
    Ходять кола по воді.
    І в задумі каже мама:
    «Ви обидва молоді...»

    Мама карточку торкає
    і на мене позира.
    І чоло моє черкає
    тінь гусиного пера.

    Це наснилося, можливо,
    чи привиділось мені,
    чи насправді сталось диво:
    тато йде в далечині...


    Рейтинги: Народний 5.42 (5.41) | "Майстерень" 5.5 (5.38)
    Коментарі: (7)


  4. Петро Перебийніс - [ 2007.02.05 20:49 ]
    * * *
    Там, за рівниною голою,
    кров’ю світанок набряк.
    Бачу: охоплений полум'ям
    крутиться в полі вітряк.

    Вітром високим роздмухане,
    полум’я крила жере.
    Над світовими розрухами
    гасне видіння старе.

    Інші сповідує виміри
    час молодий і прудкий.
    Перевелися і вимерли
    в наших степах вітряки.

    Літо смагляве полинуло.
    Де його вже доженеш?..
    Чахне від чаду полинного
    вік переораних меж.

    Не колосками, не борошном –
    попелом вітер пропах.
    Тужно, безхлібно і порожньо
    у придніпровських степах.

    Мертва рілля не скородиться,
    сохне осот на токах.
    І на чоло хлібородиці
    падає тінь вітряка.


    Рейтинги: Народний 5.44 (5.41) | "Майстерень" 5.38 (5.38)
    Коментарі: (1)


  5. Петро Перебийніс - [ 2007.02.03 23:09 ]
    ПОРТРЕТ БАТЬКА
    Тато хмурився зніміло,
    був не майстер на слова.
    Усміхався так несміло,
    аж ламалася брова.

    Та коли сміявся тато,
    мама вишнею цвіла.
    Усміхалась наша хата,
    усміхалось півсела.

    Тато був скупий на ласку,
    цілуватись не умів.
    Клав долоню, наче праску,
    на чорнявих пустунів.

    Тільки раз, коли в солдати
    йшла під марші Слобода,
    пригортав нас міцно тато,
    і кололась борода.

    Тато ніс у смертнім гулі
    свій цілунок на вустах.
    Обминали тата кулі
    у постріляних житах.

    Злива рейнського металу
    тата вбити не змогла.
    Смерть солдата наздогнала
    на околиці села.

    Голосила наша хата,
    билась мати молода.
    Цілував я вперше тата,
    і кололась борода.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.41) | "Майстерень" 5.5 (5.38)
    Коментарі: (2)


  6. Петро Перебийніс - [ 2007.02.03 23:09 ]
    * * *
    Тато косить конюшину,
    а я несу через поле
    горщики-близнята
    з гарячим обідом.
    Горщики не прості - золоті.
    Що в одному горщику - борщик,
    що в другому горщику - каша.
    А хліба, каюся, немає.
    Дістався приблудному песику.
    Тато усміхається:«Не біда. Позичимо в зайця...»
    Обідає нашвидку.
    Гладить мене по чуприні
    пахучою долонею
    і знову береться за косу.
    Пахне зеленим борщем.
    Пахне кашею
    і скошеною пашею...
    Миттю засинаю
    на конюшиновій подушці
    і прокидаюся в синіх сутінках.
    Вечір. Тиша.
    Поруч тато, а в зоряному небі –
    Близнята.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.41) | "Майстерень" 5.25 (5.38)
    Прокоментувати:


  7. Петро Перебийніс - [ 2007.02.03 23:41 ]
    * * *
    Окропило окропом
    і сліди замело.
    Покотило в Європу –
    за сади, за село.

    Відлетіло на захід.
    Лиш під грім канонад
    над солом’яним дахом
    зашумів сливопад.

    Засиніло на росах,
    на іржавій межі.
    Розливається просинь
    і пливуть міражі.
    Синьосливі шрапнелі.
    Сиротина жива...
    Мов щетина шинелі,
    пахне димом трава.


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.41) | "Майстерень" 5.5 (5.38)
    Коментарі: (1)


  8. Петро Перебийніс - [ 2007.02.03 23:33 ]
    * * *
    Викочується із пам'яті
    жорстоке століття Дракона
    і змітає на своєму шляху
    народи і королівства.
    Ось летить воно на мене
    броньованою колоною,
    переблискує зубами гусениць,
    люто бризкає на всі боки
    липкими згустками світового болота.
    А я, малий,у бездонних батькових чоботях
    перебігаю дорогу Дракона,
    спотикаюсь і падаю
    у жахливу мішанину глини і ґлею.
    Залізоголова потвора
    невідворотно насувається на мене
    чорною пащею гармати,
    грізно дихає громом і полум’ям,
    нервово скрегоче гальмами
    і нерішуче зупиняється...
    Потвора стомилася.


    Рейтинги: Народний 5 (5.41) | "Майстерень" 5 (5.38)
    Прокоментувати:


  9. Петро Перебийніс - [ 2007.02.03 23:57 ]
    * * *
    Чорні очі кари,
    тіні мовчазні...
    Що мене чекає
    в тій далечині?

    Цідиться крізь мене
    тиша польова.
    Дідичу кремезний,
    грішна голова!

    М’ята перем’ята,
    шабля - сторчака.
    Профіль азіята.
    Посвист канчука.

    Над солончаками –
    очі навскоси.
    Що мене чекає?
    Господи, спаси!



    Рейтинги: Народний 5.83 (5.41) | "Майстерень" 5.75 (5.38)
    Коментарі: (2)


  10. Петро Перебийніс - [ 2007.02.03 23:21 ]
    ЗАМЕТІЛЬ
    Сохне глина руда.
    Відступає орда.
    Гаснуть очі розкосі.
    А сніги навскоси - на поля, на ліси.
    Перекреслюють осінь.

    Поспішають роки
    по снігах навпрошки –
    і дорога коротша.
    На рівнині зими
    непомітно димить
    полинова пороша.

    За стогами стоги,
    за снігами сніги –
    несподівані гості…
    Ох, нікого нема!
    Тільки біла пітьма
    та козацькії кості.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.41) | "Майстерень" 5.25 (5.38)
    Прокоментувати:


  11. Петро Перебийніс - [ 2007.02.03 23:18 ]
    * * *
    На косогорі, біля школи,
    стоїть у нас і до сьогодні
    пощерблений віками,
    та міцний
    турецький стовп.
    Зізнаюся: втікав я
    з уроку стародавньої історії.
    Було нелегко осідлати
    високе диво чужоземне.
    Та врешті ось вона -
    ополячена, отуречена,
    орусачена, онімечена
    моя земля.
    Я милувався нею
    з пихатого турецького стовпа.
    Його напевне ж охрестив
    козацькою шаблюкою
    мій предок Перебийніс-Кривоніс,
    який не прогуляв урок історії.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.41) | "Майстерень" 5.25 (5.38)
    Прокоментувати:


  12. Ігор Павлюк - [ 2007.01.12 11:03 ]
    * * *
    Не кожне слово може стати духом.
    Не кожним словом може стати плоть.
    Нас час приспить.
    Накриє завірюха.
    Трава віддасть земне своє тепло.

    І кожна жінка — трішечки калина —
    Сльозу рубінну капне на уста.
    Пройде крізь мене
    До Отця і Сина,
    Во ім'я Духа,
    Знятого з хреста.

    І кожна пташка —
    Трохи боривітер.
    І кожна річка —
    Трішечки Дніпро.
    І трохи зорі, трохи зорі — квіти.
    І трохи шабля зболене перо.

    І зовсім щастя — ця любов до всього:
    До світла, до Світлани, світлячка...
    Не кожне слово хоче стати Богом.
    Та кожен Бог —
    То Му-зи-ка.


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.72) | "Майстерень" 5.75 (5.75)
    Коментарі: (4)


  13. Віктор Неборак - [ 2006.03.10 21:02 ]
    Клітка з пантерою
    Ти любиш розглядати шкіру
    Яка формує тіло панни
    Ти цю пантеру взяв на віру
    Встромляєш в неї спис тюльпанний

    Її навчили говорити
    Хоча начхати їй на квіти
    Ця усмішка бажає м'яса
    В кров на арену неофіти

    Злягання Риму, рев пантери
    Ар оргії судомні струми
    У мозгах сплетені парфуми
    Поети золотої ери

    Налито в голови по вінця
    Із місяця вино прозоре
    Наповнить морем ваші пори
    І кров смолиста і дивіться

    Засмага смуга і печера
    Вона богиня звірчи прірва
    Вона гумова лялька шкіра
    Чи морем створена Венера

    Гітара в пальцях ловеласа
    На звуки вишукані ласа



    Рейтинги: Народний 5.75 (5.36) | "Майстерень" 5.75 (5.34)
    Коментарі: (2)


  14. Мойсей Фішбейн - [ 2006.01.26 22:48 ]
    EXIL
    …а ще плакат:
    вусатий кат
    обняв маленьку Мамлакат…

    Середня, середульша школо
    (Не ті китайці на Тайвані),
    Вороже кодло, дружнє коло
    (А стукачів — неначе твані),
    Шкільне тавро, чорнильна плямо
    (Сусідка вмерла на дивані),
    Шляхи в майбутнє — тільки прямо
    (Нова прем’єра “Дяді Вані”),
    Знайома шкапо, бідна гриво
    (Підсудні в самовикриванні),
    Усі провулки — тільки криво
    (На всіх екранах — Ґеловані),
    Усе, що складно, — дуже просто
    (Йде Схід на захід у нірвані),
    Це ти, провінції коросто
    (Попід базаром повно рвані),
    Лежалий крам, подерта брама
    (Все місто в перепохованні),
    Немає місця для Абрама
    (У мріях тепло, як у ванні),
    Усе, кранти. Закриєш кран ти
    (Всі дні обчухрані та рвані),
    Тепер ми, друже, еміґранти
    (Життя — неначе в каравані),
    І снити будем до кінця ми
    Як не Дніпром, то Чернівцями.
    Усе, хана. Прощай, Тарасе.
    Прощайте всі.


    Гермашка.
    …strasse
    2 травня 1999
    Altenerding


    Рейтинги: Народний 6 (5.74) | "Майстерень" 6 (5.77)
    Коментарі: (2)