Прокидаєшся зранку крізь марення снів.
Продираєш заслону тугу і ворожу,
Прориваєшся крізь артилерію днів,
Крізь загони військових і задуми Божі.

Прокидаєшся зранку, народжений знов
Для звитяги і совісті, честі й наснаги.
І тобою керує богиня Любов.
Ти народжений для геніальної саги.

Прокидаєшся ти крізь ненависті млу,
Крізь туман небуття і небесні закони.
Продираєшся крізь оболонку земну,
Крізь розпусту і фрески німого полону.

6 червня 2025

Непомітно літо підійшло,
Ніби пілігрим святий і грішний.
Листям і літописом тепло
Напливає передвістям грізним.

Літо підійшло без привітань,
Без анонсів і фанфар веселих.
У вікно постукала герань,
Що закінчить голосіння в серпні.

Без фальшивих, пафосних надій
Літо підійшло і стало нами,
Нострадамусом сумних подій,
Відчиняючи важезні брами.

Літо з обіцянками прийшло,
З акціями мага і пророка.
І постане книга, мов зело,
В сяєві любові та пороку.

4 червня 2025

Відбудеться повернення по колу
До форм старих, сонетів і октав.
І мадригал воскресне, що ніколи
Свою величність, гордість не втрачав.

Те, що було банальним і затертим,
Відродиться у виявах нових.
Старі метафори, від холоду затерплі,
Очистяться для віршів осяйних.

І вічні образи прийдуть незримо,
І вічні теми знову збадьорять,
Ввібравшись у старі та звичні рими,
Такими ж невідмінними, мов ять.

Увірвуться в безумство днів прозорих
Новітній Гамлет, Лір і Дон Кіхот.
Новітній Дон Жуан під ясні зорі
Нам явиться для бурі та щедрот.

2 червня 2025

Я вийду на майдан, на велелюдний простір,
На людський суд і глум, на торжище століть.
Я покладу, як неповторний промінь,
Свої думки й страхи, як спалахи квилінь.

Я вийду на майдан, на суд людський і Божий.
Нехай стинає кат що хоче, а проте
Не можна це сприймать без рятівного брому,
Який приніс у горах безстрашний Прометей.

Я вийду на майдан, де люди зачекались
На правду і добро, на справедливий суд,
Де вогняні слова жде велемудрий камінь,
Де крізь асфальт росте святої віри суть.

Я вийду на майдан, серед повій і блазнів,
Безумців, волоцюг, рабів, трудяг і слуг
І упаду на брук під велелюдне "Браво!",
Вростаючи у ґрунт, як невмолимий плуг.

26 травня 2025

У подорожах дивних, безкінечних
Себе я загублю в знов знайду.
Готель - то вічний і правдивий речник,
Який відверне горе і біду.
У подорожах загублю частини
Самого себе, спогадів, ідей.
Так протікають дорогі години
У сяйві днів і темноті ночей.

Щось втрачене назавжди і навіки.
Щось я набув у мандрах і шляхах.
Весна склепить утомлені повіки,
Які спочинуть в неземних віках.
А у готелях вічність протікає
Між простирадл, подушок і шпалер.
Глибока туга перейде у камінь.
Про це напише явлений Гомер.

22 травня 2025

Потрапити під дощ, під вістря тихих крапель,
Померти й народитись для бурь і потрясінь.
Поставити в літописі вже остаточну краплю,
Яка вартує тисяч знеславлених зусиль.

Потрапити під дощ, в оновлення і свіжість,
Очиститись від скверни забріханих марнот.
Потрапити під дощ, немов провісник світу
Для творчості, шляхетності і тисячі чеснот.

Не вибратись зі злив ідей старих, дрімучих,
Не вибратись із гроз осяянь і повстань.
Народиться нове у первородних муках.
Повернеться свобода із тюрем і заслань.

21 травня 2025

Так день новий із гуркотом новим
Тебе нещадно візьме і розбудить,
Забравши із нірвани, ніби дим,
І кинувши у заржавілий будень.

Хоч сон несе не тільки сяйва благ,
Але й безодню страхів і кошмарів,
Про нього ти складаєш квіти саг,
Провалюючись у полони марень.

Так сон рятує від гризот життя,
Але й породжує нові потвори,
Занурює у хвилі небуття,
Мов ненаписані великі твори.

19 травня 2025

Прокидаюсь під звуки птахів
Так раптово, неждано і нагло.
Прокидаюсь під звуки гріхів,
Як народжений заново Нарбут.

Прокидаюсь під звуки весни,
Під симфонію сонця і вітру.
Входить з гуркотом сонце у сни,
Як забуті і згадані вірші.

Прокидаюсь під звуки війни,
Під розриви безбожних снарядів.
І зі мною проснулись віки
З ясним розумом, світлим порядком.

Прокидаюсь під звуки литавр,
Під майбутню невизнану славу.
Не спроможний ніякий ливар
Сотворити для слова державу.

Я проснусь у майбутніх світах,
Подолавши для часу заслони,
Ніби вільний поранений птах,
Той, що служить свободі до скону.

18 травня 2025

Я - контркультура, я хлопець із підворіття
З Маркузе й гітарою в грубих руках.
На мене осіло, мов попіл, жорстоке століття.
І падають вірші додолу, як вічності прах.

Сиджу під стіною у рвоті і бруді земному,
Ковтаю ілюзії, ніби торішній портвейн.
Хитаю банальності, звичаї, норми, основи.
Несеться історія в трубах замучених вен.

Коли піднімаюсь на ноги, ущент захмелілий,
Хитаючись, йду в невідомість, непізнаність, страх.
Я бачу світанок у тьмі, лише дивом вцілілий.
Кайдани хитаються на заржавілих вітрах.

Я - демон, вигнанець суспільства, злочинець, невільник.
Сирітство моє пропікає планети кору.
Як люди усе перетворюють тільки на торжище, ринок,
Я істину, ніби малятко, удаль заберу.

15 травня 2025

Мінливість травня тиха і примарна
Спалахує і гасне вдалині.
Мінливість травня, мов свята омана,
Що не горить в пекельному вогні.

Побачиш таємничий рух природи
В мінливості сезонів і дощів.
Так істина себе у муках родить
У різнотрав'ї лук і берегів.

Ніщо в її пориві не зупинить:
Ні заморозки, ні погрози злив.
Так доля над людьми невпинно кпинить
У спалахах подій, натхнень і див.

14 травня 2025

Ні, не сховаєшся ніде
Від погляду німого ока.
Безжальний суд тепер гряде.
Крокує кат розлогим кроком.

Цей погляд пропікає скрізь
До серцевини, до основи.
Якщо існують даль і вись,
То крізь чистилище соснове.

Від леза погляду того
Ніде сховатися не можна.
Тепло від подиху твого
Пітьму надійно переможе.

13 травня 2025

Я бачу в полоні минулих років
Своїх сьогоденних знайомих.
Вони подолали великий розрив
Епох і часів невідомих.

Ну звідки вони там узятись могли
У зовсім далекій епосі?
Знамена і гасла стоїчно несли,
Які не пізнали ми досі.

Я хочу з'єднати часи і роки,
Здолавши розрив доленосний.
І так заговорять запеклі віки,
Які заблукали у осінь.

9 травня 2025

Я піду крізь дощ, і град, і бурі.
Я піду крізь болі лихоліть.
Я піду крізь снігу кучугури,
Щоб пізнати глибину століть.

Я пройду випробування світу,
Пастку сатани, вогонь проклять,
Продерусь крізь зарості і віти,
Щоб торкнутися хрестів розп'ять.

Я піду босоніж крізь замети,
Крізь траву холодну після злив.
Так торують невідомі злети,
Що Господь для обраних створив.

9 травня 2025

Ранковий автобус один і той самий
Виходить з імли невблаганно, як час.
Як витязь казковий, виходить із драми,
Аби піднести до фантазії нас.

Ранковий автобус приходить невчасно,
Мов доля, яка заблукала в світах.
Ранковий автобус, як виблякле гасло,
Тепер майорить у забутих містах.

Ранковий автобус крадеться, як привид,
І нас настига, мов розплата німа.
Він - світу жорсткого циклічності приклад,
Спресована і неприступна тюрма.

Ранковий автобус - пророк у лахмітті,
Що ледве бурмоче нечутно під ніс,
Але ці слова, ніби зламані миті,
Влучають у ціль, як загострений спис.

6 травня 2025

Мовчання, мов кактус в пустелі німій,
Родилося після словесних завій.
Мовчання, мов крапка в поемі життя,
Що скине з вершини в степи каяття.
Мовчання, мов клекіт природних стихій,
Пронизливі звуки в сонаті сумній.
Так звершиться сила холодних шпилів,
Мелодія сонця, агонія днів,
Апорія серця, рапсодія снів,
Симфонія поля, де спить буревій.
А ми не збагнемо громаддя століть,
Архіви безумства, списи лихоліть,
Закони безбожності, сутри страхіть,
Де схована в сонці палаюча хіть.

5 травня 2025

Безконечне протяжне гудіння
Від сирен, що пронизує слух.
Проростає тривоги пагіння,
Мов порочний ненависний дух.
І яке ж те потворне насіння
Він народить в шаленості днів,
Досягнувши глибин і коріння
У потузі могутніх мечів!

Безконечне нудне завивання
Возвістить безбережність страждань.
Хвилі річки, як тихе благання,
Проспівають німотність жадань.
І сирени, як птиці жорстокі,
Нападуть на провулках пустих.
Як валькірії волоокі,
Будуть наші страждання нести.

1 травня 2025

Розвал душі і тіла неодмінно
Настане, ніби вибух нищівний.
Зненацька прийде, як неждана міна
Чи як лайдак скорботний і сумний.

Розвал - це наслідок усіх ударів,
Всіх потрясінь, депресій і гризот,
Немов стискання судей і удавів,
Мов натиск несподіваних турбот.

Розвал - це шлях до світу воскресіння
Із попелу, поразки і землі.
Відродження, піднесення, спасіння.
Так сяють в синім морі кораблі.

У кожному розвалі є зернина
Нового світу і нових натхнень.
Народжується з попелу людина,
Як ноти ненаписаних пісень.

29 квітня 2025

Ця миттєва краса тюльпанів
Поминальна, як метеор,
Як примхлива і ніжна панна
Від землі, а не від Діор.

Як же часто краса миттєва,
Швидкоплинна і нетривка,
Ніби первісна епістема,
Як у спеку сила струмка.

Ця краса так до болю ранима,
Незахищена, ледь жива,
Несподівана, ніби рима,
Нам диктує свої права.

Ця краса може вмить відлетіти
До небес, до божественних струн,
Невловима, як зламані миті,
На яких нам зіграє Перун.

25 квітня 2025

Ах, це літо таке передчасне,
Що звалилось на голову нам,
Невтоленне, гаряче, прекрасне,
Нагорода за вічний бедлам.

Передчасні ця спека неждана
І це сонце пекуче, жорстке.
Передчасні, як перше кохання,
Мов пора, де писання шорстке.

Передчасна ця пристрасть жагуча,
Ця стріла, що пронизує нас.
Ця весна навіжена, пекуча.
Так пронизує спека Парнас.

Лиш на дні у колодязі тихім
Передчасна зоря майорить.
Вдалині ходить стишене лихо,
Як фатальна і приспана мить.

23 квітня 2025

Співає птах, руйнує темінь
У гущині, у дивних снах.
Співає птах крізь ночі терем.
Співають і любов, і крах.

Ледь чутно долинає стогін,
Любовний шепіт, шал палкий.
А в когось залишився спомин
Крізь гай барвистий, гомінкий.

Цей одинокий птах співає,
Долаючи і страх, і сум.
У ніч розкішного розмаю
Доносить первозданність дум.

Цей птах проб'ється крізь тенета,
Колючий дріт, собак, вовків.
Немов загублена планета,
Він виринає з-під віків.

Цей спів здолає всю попсовість,
Вульгарність, одноденок рій,
Пречистий, мов забута совість,
Мов квітка крізь нудний пирій.

23 квітня 2025

Пустельний стадіон. Лиш ти стоїш на ньому,
А глядачів нема. Самотній арлекін
Знімає із плечей хронічну втому.
Історія поставлена на кін.

Пустельний стадіон пустельно обіймає
І в душу входить, ніби лицедій.
Мелодія відлюдника-трамваю
Нам возвістить примарливість подій.

Пустельний стадіон - картина позачасся,
Картина небуття і німоти.
Ним тільки пил розпачливо промчався,
Змітаючи тремкі минулого сліди.

19 квітня 2025

                    І
Очікувано розділяє час
минуле і грядуще, а сьогодні
щомиті живемо напередодні
усього, що очікує на нас.
Усяке житіє – відкрита книга,
якою утішатися не слід,
бо сковує усе гарячий лід
війни, хоча скресає крига
і гріє душу думка, – навесні
позбудемося біса і сатира,
а заодно – фальшивого кумира,
лакея, що слугує сатані...
..................................................
добу апофеозу маячні
замінює нова епоха миру.

                    ІІ
Вирує течія ріки життя,
на берегах її не гасне ватра
вчорашнього, та ідемо у завтра,
що означає інше майбуття,
очищене від нечисті і бруду.
Ніхто не знає, скільки ще іти
одуреному клоунами люду.
Далеко до кінцевої мети,
як іноді, паломнику до Мекки.
Лютує стужа, допікає спека,
а за рікою на межі віків
уже і до потопу недалеко,
та уявити все-таки не легко,
що межиріччя вийде з берегів.

                    ІІІ
Є сподівання, та надій немає,
що нас охороняють янголи,
аби ми не боялися, коли
опинимося у юдолі раю
земного, де ми, нібито, жили,
допоки пам’ять душу зігріває.
Немає як, хоча і є чого
покликати, – рятуйте наші душі!
Спасіння є і люди не байдужі,
що їм і полюбити є кого
та іноді помітити Його
у небі...
          і на морі...
                    і на суші.

02.2026

Я хочу, щоб розверзлася долина,
Щоб світ явив свій потаємний смисл,
Слова постали на незрушній глині,
Відкривши мудрість логосу і числ.

Я хочу, щоб розверзлась серцевина
Усіх страждань і болів нелюдських,
Мов споконвічна неземна провина,
Приєднана до радостей земних.

Я хочу, щоб розверзлася долина,
Відкривши суть скрижалей і понять.
Колись настане просвітління днина
Без тягаря нав'язливих сум'ять.

19 квітня 2025

Ця вічна сирена просвердлює мозок
І спокою, певно, ніколи не дасть.
Ця вічна сирена, як згущений морок.
І попіл століть опадає на нас.

У ній ми впізнаємо сутність століття.
Освенцим, Дахау, доносів рої.
Її віспувате обличчя столике.
Танцюють на сцені німі королі.

Сирени летять із задавнених міфів
І виклюють серце та очі сумні.
І стане сиреною пристрасна німфа,
Напавши на тебе у самотині.

18 квітня 2025

О часе, не спіши, не мчи удаль стрілою,
Що пробива серця в невдалій метушні,
Що залишається марою і маною,
Тим світом, що розвіявся вві сні.

Що хочеш забирай, та серце не розколюй,
Минуле і майбутнє не діли
І спогади, мов яструб, не розорюй,
Утілюючи образи Далі.

Стріла пронизує нестримно, дзвінко,
Грудну клітину нагло пробива.
Там, де буяли у нестямі вірші,
Шепоче тільки стишена трава.

17 квітня 2025

Порожній стадіон - як виклик порожнечі,
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.

На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
Які пройшли стрілою поміж нас.

Цей стадіон, як поле Колізія,
Де рвуть на шмаття помисли і дух.
Іде крізь час промовиста ідея,
Яку почує вишуканий слух.

Іде крізь стадіон свята Мадонна,
Крізь гомін споконвічної юрби.
І дріт колючий тіло стадіону
Обплутав, ніби словеса доби.

17 квітня 2025

Таємне слово проросте крізь листя,
Крізь глицю і знебарвлену траву.
Це слово, ніби істина столиця,
Увірветься в історію живу.

Таємне слово буде лікувати
Від викривлень шаленої доби.
Воно прорветься крізь сталеві ґрати,
Врятоване від поглуму юрби.

Воно прорветься крізь роки й століття,
Крізь заборони, війни, забуття,
Крізь метушню, погроми і суцвіття
Росою на долонях каяття.

Таємне слово прийде заповітом,
Посланням, покликом від вищих сил
Крізь чагарі і незбагненні віти
Пір'їною від занепалих крил.

16 квітня 2025

Це віршування, ніби вічне рабство,
Важка повинність і важкий тягар.
Воно підность в піднебесся раю,
Штовхає ордам первісних татар.

Це вічний борг перед всіма богами,
Перед землею, Всесвітом, людьми.
І ти не розрахуєшся з боргами,
Укривши дот могутніми грудьми.

Чи можуть вірші врятувати Всесвіт?
Чи врятувати занепалий Рим?
Вони сідають чайками на серце
В облозі ворогів і лютих гримз.

16 квітня 2025

Стояли ми, де світло гасне рано,
Де кожен погляд* був без вороття.
Я говорив непевно, надто "рвано",
І необачно, і без каяття..
Ти вірила словам – легки́м, як подих,
А я ж собі не вірив ні на мить..
Мій шепіт був не ніжний, а холодний,
Він вчив у споминах мене люби́ть
Тепер у тиші крутиться платівка
Зі спогадів, що ріжуть, наче скло.
Я точно знаю: слово – це гвинтівка,
Й собі я в серце влучив ним давно..

*порух

годі голову бити об стіну
не на те витрачайте час
стіни вічності то лише кпини
вочевидь їх долають рослини
твердь земна не Небес атлас
бог хіба не мовчить віками
щоб стеблина зимою суха
як живою водою стане
розбивала б каміння гріха
наче той що спливаючи кров’ю
перед обраним вищим судом
для війни чи для інших спокою
позбавляв від духовних судом
всіх хто марно довбав каміння...

як донині сучасний суд

не пробивши ж собою стіну
не пізнаєш що тіло тлін є
і куди оту тлінь несуть

Я відчуваю грань, коли настане морок.
Я відчуваю грань, коли іде розвал,
Як вічності вино проб'є недужий корок,
Здолавши метушню і миготливість зал.

Я відійду за грань людського розуміння,
По той бік цінностей, уявлень і понять.
Мене накриє чар осяяння й прозріння,
Коли спадуть з дерев усі листки заклять.

Я стану під дощем на вічнім пограниччі.
Хай обпікають шквал і грози навісні.
Мене у тужну даль приречено покличуть
Таємні голоси, мов паростки весни.

16 квітня 2025

Коли втомлюсь і відійду від справ
У ліс дрімучий чи далекі гори,
Прикутий до стола, неначе раб,
Я відійду в мелодію прозору,
Мов у далекий потаємний рай,
Врятований від бруду наговору.

Я відійду у тінь далеких пальм,
У джунглях заховаюся, мов інок.
На полі битви я безвісно впав.
Такий фатальний лютий поєдинок.
Мій вірш розстанув серед буйних трав,
Зневаживши непогамовний ринок.

Я відійду у скит біля струмка,
У тишу незрадливу й первозданну.
З таких струмків складається ріка.
Сама нірвана входить, ніби панна.
І течія рухома і стрімка
Сповільниться, мов істина жадана.

16 квітня 2025

Повалені дерева, немов царі полеглі,
Спираються на вічність, спираються на страх.
Повалені дерева, що обіймають легко
Свободу і неволю у вічних небесах.

Повалені дерева, як воїни упалі
У грандіозний битві, у січі вогневій,
Спираються на мужність надійної спіралі,
Де крутяться епохи, немов едемський змій.

Повалені дерева - це сутності злинялі,
Розірвані знамена, потріскані слова.
Солдати опинились на споконвічній палі,
Де вже давно спочили чесноти і права.

Ми підриваєм замок вселенської неволі,
Здіймаючи угору важкі списи гілок.
Заглушить повсякденність мелодія юдолі,
А воля непогасна іде, немов пророк.

15 квітня 2025

Розчарування роздирають вкотре
У людях ненадійних і гнилих.
Розчарувань, немов піщинок, сотні,
І хочеться не думати про них.

Розчарування душать, і турбують,
І спати рівномірно не дають,
І б'ють розпачливо у грізний бубон,
Руйнуючи фортець стійку могуть.

Розчарування приведе у пустку,
Спустошення понівечений храм.
Розчарування довго не відпустить,
Віддавши дороге лихим вітрам.

15 квітня 2025

Цей сон такий неповний, поверховий.
Він сил не додає, немов кошмар.
Він лиш виснажує, як цар верховний,
Оточений прислугою примар.

Вогненні води болі не зупинять,
А тільки рани роз'ятрять нові.
Беруть тебе на злі, ворожі кпини,
Даруючи лиш посмішки криві.

Химерні трунки лиш беруть за горло,
А душу не лікують, не спасуть.
Ідеш у ніч, як виснажений Гоголь,
Ковтаючи лиш мутну каламуть.

Ідеш у ніч, немов на вірну плаху,
А кат зачитує усі гріхи.
Слова злетіли невловимим прахом.
Стоять апостоли і пастухи.

14 квітня 2025

Так хочеться зануритися в сон,
Зануритися в тишу і блаженство,
Щоб клен співав зі мною в унісон,
Утверджуючи культ багатоженства.

Так хочеться зануритися в мить,
Яка страждання й прикрощі зупинить,
Що солов'єм у глушині щемить,
Співає в плесі спокоєм невпинним.

Так хочеться зануритися в час,
У вік свободи і розвою думки,
Щоб спалах у душі повік не згас,
Бо правду жодна кривда не роздушить.

14 квітня 2025

Попасти під дощ серед вільного поля.
Попасти під стріли небесних армад.
Потрапити в сіті, болючу неволю,
Під обстріли грізних ворожих гармат.

Попасти під дощ - це везіння чи кара,
Це поклик небес чи прокляття століть?
Пасеться далеко спокійна отара,
Де Зевс пастухом невмолимо стоїть.

Попасти під дощ - це абсурд чи порядок,
Це випадок чи недовчений урок?
Під стріли невдач і дошкільних поразок
Ти йдеш крізь дощі, ніби сивий пророк.

13 квітня 2025

Як я люблю оці простори ночі,
Коли усе навколо затихає,
І сняться сни небачені, пророчі,
І марить поле вільне і безкрає.

Від марноти, від торгу і базару
Ти утечеш у ніч, святі пенати,
У ній зустрінеш звістку чи примару,
Пророчий дар чи берло супостата.

Диктує ніч закони й одкровення,
Диктує письмена неопалимі
І протікає, як жага у венах,
Втикаючи списи в болючі рими.

Диктує ніч свою палку сваволю,
В гортані слова спалюючи все,
Дарує волю небесам і полю,
Куди сваволя долі занесе.

12 квітня 2025

Я все чекаю дива з невідомості,
Немовби пароксизми випадковості.
Впаду у сніг чи в зелень-мураву,
Впаду в надію ледь іще живу.
І стану крапкою у дивній повісті,
Немов непогасимий спалах совісті.

Я дива жду в задушливій буденності.
Шукаю знаки вищої натхненності.
Вони ж пропали в безнадійнім дні.
Лише чигають ворони сумні.
Виходжу в поле, повнім неозорості,
В насиченій божественній прозорості.

11 квітня 2025

Не можу я зібратися докупи.
Увага розлітається, мов дим,
Розшарпаний, розбитий і закутий
В розряди вибухів, як пілігрим.
Я думкою літаю поверхово,
Не здатний осягнути глибину.
Вона бреде, немов бідак, по колу,
Не в змозі усвідомити вину.

Коли ж настане необхідний спалах
І розітне ристалище проблем,
Розвіє кволість вирішень оспалих
І тяглість нерозв'язаних дилем?
Нехай промчиться смерч, стрімкий, нестримний
І сколихне прогнилість марноти.
Хай шпага думки протикає риму,
З якою буде вічність лиш на "ти".

10 квітня 2025

Що значить - опинитися в ніщо,
Де світ бере невидимий початок,
Де пустка пануватиме без щогл,
Де розквітатиме поляна згадок?

З нічого не народиться цей світ,
Здоровий глузд підказує лякливо.
А з того Бог передавав привіт
Людині, ніби лозунги прориву.

З нічого народилися буття,
Вселенський задум і космічний виклик.
Тепер іде в ніщо без каяття
Те, що зродилось у всесвітній вирві.

9 квітня 2025

Так бракує постійно часу
У потоці марнотних днів.
Час дарує, немов прикрасу,
Позолоту зникомих слів.

Час розсудить і час засудить
Ні за що, ніби злий тиран.
Лиш вина має різний ступінь,
Прикладаючи сіль до ран.

Час змете тимчасову марноту,
Спорудивши умить нову.
Він розіб'є об стіл позолоту
І розсипле слова у траву.

Час - суддя невсипущий, грізний,
Чатовий біля стін тюрми.
Він буває безбарвно різний.
Невіддільні від нього ми,

Ніби в'язні у казематах,
У кайданах німі раби.
Перетворює на автомати
Час людей, утворивши горби.

У пустелі палючій, нещадній
Порятунку від нього нема.
Прийде віхола, ніби щастя.
А в душі поселилась зима.

9 квітня 2025

Весна ніяк не переможе
І не протиснеться крізь сніг,
Крізь кригу, як через вельможу,
Що кидає дари до ніг.

Так пробивається нестало
Весна крізь перепони зим.
Колись вона таки настане,
Як невловимий нелюдим.

Проб'ється крізь погрози, травми,
Крізь підступи, отруту зрад.
Проб'ється, як великий трагік
На велетенський маскарад.

Так пробивається ідея,
Непереможна і свята.
Так не зламалась Іудея.
Весна проб'ється, як жита.

8 квітня 2025

Не хочеться, щоб ранок наставав
З його пласким, безбарвним реалізмом.
Настане диво із семи дзеркал,
Ввійшовши в душу чорним оптимізмом.

Куди ідуть всі видива нічні
І казка феєрична і нестала?
Охоплюють симфонії сумні,
Які породжують криві дзеркала.

А зранку все прозоре і німе,
Немов старі запилені картини.
В спіралях часу прокричить земне
Й божественне призначення людини.

Не хочу прокидатись у дощі
І навіжений, невблаганний вітер,
Що проникає до глибин душі,
Руйнуючи призначення і віру.

7 квітня 2025

Зазирнути в безодню ніщо, а безодня на тебе
Хай подивиться оком потужним, тугим.
Хай пропалює око до дна, пропікає до неба,
Хай випарює вщент алкогольний і зморений дим.

Ти пірнеш до основ небуття, у прадавні закони.
Ти пізнаєш глибини незнаних світів,
Подолавши споруджені небом товсті перепони,
А земні подолавши упевнено і поготів.

І пізнавши до дна небуття, ти пізнаєш цвітіння
І буяння життя, невтолимий і ясний порив.
Вип'єш часу вина, увійшовши в палке безгоміння
І відкинувши сумніви, наче болючий нарив.

Увійшовши у білий налив невідомих історій
І вдихнувши їх пахощі, мовби небесний нектар,
Ти здолаєш тенета ненависті, злоби, апорій
І відчуєш страждання, як посланий Господом дар.

6 квітня 2025

Так шкода витрачати час
На сон минущий, поверховий,
Мов попіл від німих свічад,
Який спадатиме на скроні.

Горітиме у нас свіча,
Яку не здатні погасити
Всі демони. Торкне плеча
Те янгольське крило стосиле.

Куди години відпливуть?
В яку безодню чи у прірву?
Не зрозуміємо ми суть,
Таємну, дику, богорівну.

Спливли години в нікуди,
У небуття. А їх нам жалко.
Пірнають мрії назавжди
У Стікс, який ударить жалом.

4 квітня 2025

Я прокинусь у лісі від шуму птахів.
Із безодні вернусь у новітню безодню.
Моє серце проб'ють не списи каблуків,
А ледь танучі в небі зникаючі зорі.
І до мене долинуть видіння віків,
Невідчутні, загрозливі, сиві, прозорі.

Я прокинуся в лісі в новому бутті,
А старе відшумить жовтим стишеним листям.
З новим поглядом, силою в серцебитті
І з новітнім пробудженим, вранішнім Лістом.
Опадають із кленів листи в каятті,
Мов останні акорди стихій падолисту.

3 квітня 2025

Коли подолаєм навколишню сірість?
Коли вже настане жадана весна?
Коли подолаємо мряку і сизість,
Вдихаючи свіжість, як помах крила?

Коли подолаємо зоднаковіння,
Стандартність і сплутаний, немічний страх?
Коли проросте крізь байдуже каміння
Стослово на гострих і грізних вітрах?

Давайте долати цю сірість нікчемну
В полоні гіркої, страшної мети,
Мов гостю нав'язливу, грубу й нечемну
В хустині безмежної самоти.

31 березня 2025

Поетична непоетичність.
Так кусає змія за свій хвіст.
Це надмірне позерство й практичність.
У колодязі згублений хист.

Так потоне усе в парадоксах,
У апоріях, візіях, снах.
І останній п'яниця й пройдоха
Ловить образи на вітрах.

Заблукали надійно й навічно
У Едемських зарослих садах,
Де глибини невтолено кличуть,
Мов забутий, невтілений прах.

Сколихнули неторкані суті.
Так загубить слова вертопрах.
Ніби сонце розвіює сутінь.
Йде натхнення, мов сивий монах.

Ми шукаєм натхнення в калюжах,
У зарослих нудних смітниках,
У спіралях важких еволюцій
І у темних, жорстоких віках.

30 березня 2025

Шукаю ялинку у березні,
Шукаю шляхи у розлук.
Шукаю на тихому березі
Прадавніх і здавлених мук.

Шукаю я влітку хурделиці,
А взимку - цвітіння й тепла.
Шукаю захованих демонів
У снах, де цвіте ковила.

Шукаю я сенсу в безглуздості,
Шукаю безглуздя в словах.
Шукаю я вічної мудрості
В шинку, як поранений птах.

Шукаю порядність у циніках
І спитих, продажних повій.
Шукаю надії у цінностях,
Які не знесе буревій.

26 березня 2025