ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Катерина Савельєва
2026.04.18 22:13
Весна-рясна, схопила серце в руки,
Неначе навкруги сказилися:
Щоби нiхто не вiдчував розлуки,
Метеликом у скло не билися.

Цвiтуть сади та аромат розпуки.
Пташки спiвати вже втомилися.
Весняний вiтер пiдхопив пiд руки

хома дідим
2026.04.18 21:00
мої мізки тобі не машина
для цього придуманий ші
у нього є точні рими
а також вірші для душі
не питай про ормузьку кризу
про кордицепс і мікропластик
про те чи майбутній антихрист
буде сином ілона маска

Ігор Шоха
2026.04.18 19:57
Ідуть у засвіти поети
великі, і свої, й чужі,
і безрозмірної душі,
та не усіх піймає Лета,
неуловимі силуети
багатобожжя – міражі.
У вирій рано ще летіти,
а як немає вороття,

Іван Потьомкін
2026.04.18 19:50
Біла голубка з червоними ніжками –
Польща здалека.
Польща зблизька –
Тихої ночі, наче причаєні,
В польську вчаровані,
Польську вивчаємо.
Мов відчиняємо навстежінь вікна,
Аби вдихнути свіже повітря,

Костянтин Ватульов
2026.04.18 18:01
А у місті богами забутому,
Дзвонить гучно в неділю дзвіниця.
Ми з тобою зав’язані путами,
Що не можемо вкотре звільнитись?

Хоч життя розділило нас смугою,
Та мені чомусь стало замало.
Я все більше завівся та слухаю,

М Менянин
2026.04.18 17:34
Насипані кургани* милі,
бо серце міць бере від них
і воскресає в новій силі
вогнем курганів вікових.

Як сонце в хмарах чи туманах
дає лиш знать, що є воно,
так і Жар-птиця в цих курганах

Ігор Терен
2026.04.18 13:44
                    І
Неповторимі доля і судьба
і очевидно – це одне й те саме,
як човник із паперу – орігамі,
так само, як життя – це боротьба,
як сум, жура і туга – це журба
поета над печальними рядками...
...............................

Юрій Гундарів
2026.04.18 13:06
У Музеї Заповіту в Переяславі презентували акварель «Михайлівський Золотоверхий монастир у Києві» Тараса Шевченка, яка тривалий час вважалася втраченою.
Комплексна експертиза підтвердила: картину створено у 1840-х роках, і вона належить пензлю Кобзаря.

Борис Костиря
2026.04.18 12:59
Безпритульний іде під дощем.
Пропікає вода до основи.
Він від світу закрився плащем,
Не знайшовши для неба обнови.

Безпритульний іде без мети,
В ліс густий, в безпритульності морок.
Не дано ж бо думкам розцвісти

Охмуд Песецький
2026.04.18 11:27
Король води й повітря - тільки він,
Становища хазяїн і прислуга,
І має право ставити на кін
Життя землян -
від ворога до друга.

Не виступай ні "за", ні "проти", -
Собі кажу, - живи й терпи,

Олена Побийголод
2026.04.18 07:54
Володимир Диховичний (1911-1963),
Моріс Слободськой (1913-1991)

Коли не знавали досягнень казкових,
у давні, минулі часи –
чекаючи коней по трактах поштових,
співали мандрівці усі:

Іван Потьомкін
2026.04.17 20:42
Як не втомивсь ти на роботі
(боровсь зі сном та протирав штани),
То не Америку з Європою вини,
Що не цілком беруть на себе наші клопоти,
А ледарів таких, як ти, та казнокрадів усесильних,
Та жевжиків, пролізлих в Раду бозна яким чином,
Та тих, хто н

хома дідим
2026.04.17 18:44
білий брудний голуб
із тьмяними рожево яскравими
лапами
сторожкий мов отруювач
у якого при собі
отрута і намір
скрадається підскоком
межею тіні й осоння

С М
2026.04.17 17:32
живе на лав стріт
любить свою лав стріт
у неї дім і сад є
всі нагоди і пригоди

у неї є халати й мавпи
лінтюхи у діамантах
має мудрість і відає суть

Юрій Лазірко
2026.04.17 15:34
троє нас
набралося на віче
на безлюдді повному
корчма
де за біль
розносить вина
відчай
павутиння тче

Костянтин Ватульов
2026.04.17 15:06
І знов сидить в півоберта та абрис ніжного плеча
На стінці тінню крізь зачинене фіранкою вікно.
В руці фужер, а там настоянка холодна та терпка,
Невже влаштовує на даний час її все це цілком ?

На білій шкірі видно анемічні сині русла вен,
На шиї об

Борис Костиря
2026.04.17 12:06
Стійка душа розчинить у собі
Тривоги й болі, як міцні метали.
Те, що прийшло в запеклій боротьбі,
Повільно і розпачливо розтало.

Розтали в плесі озера чуття,
Потужні пристрасті, земні закони.
Не викликає більше співчуття

хома дідим
2026.04.16 19:57
ось поет на променаді
проминає повію
мова тут не
про молодих поетів які
те саме що повії
або старих повій
котрі чим не поети
отже

Костянтин Ватульов
2026.04.16 19:17
Розповім тобі казку про літній насичений вечір,
Там лілійника жовтого довго п’янить аромат.
Там стежинка вузька поміж хат у травичці зеленій
Упирається в став, де качки на воді майорять.

Розповім тобі казку про осінь з молочним туманом,
Що вкриває

Євген Федчук
2026.04.16 17:52
Упереджуючий «удар» Ізяслава.

Життя мина. Уже на схилі літ,
Коли рука не здатна меч тримати,
Схотілося перо до рук узяти,
Щоб змалювати той далекий світ,
Якого вже назад не повернуть.
Схотілося події описати,

Артур Сіренко
2026.04.16 17:04
Я довго йшов
Вулицями міста граків,
Так довго, що забув назву міста –
Цього міста темних вікон
І злих поглядів сажотрусів
Міста, яке занедбало своє ім’я.

Я шукав Істину

Охмуд Песецький
2026.04.16 13:18
Знати про гостинці мав би вчасно,
І про красну мову бранзолет -
То й кохання ватрище б не згасло,
Щастя поривалось би на злет.

Ну окей, життя іде як шоу,
Слухай-но сюди й собі прикинь -
Тільки ми побачимося знову,

Борис Костиря
2026.04.16 13:01
Ледь чутні промені ранкові
Проб'ють могутню німоту,
Знайшовши ті слова у мові,
Які ословлять пустоту.

Тендітні промені пробудять
Від сну тяжких, лихих століть,
Штовхнувши у нудотні будні

Ігор Шоха
2026.04.16 12:52
Міняються і віра, і пенати,
і ніби рідне здалеку село...
у пам’яті прив’ялене зело
і кетяги калини біля хати.

І це минає. Тяжко поміняти
зло на добро або добро на зло.
Не меншає колег, але обняти

Ігор Терен
2026.04.15 19:44
                    І
Знову охопила ейфорія
голови одурених людей.
З огляду на світові події
мало клепок і всихає ґлей
в авторів словесної стихії
вичахлих теорій та ідей.
На землі, опаленій війною,

хома дідим
2026.04.15 16:59
квіти троянди квіти лілії
гіацинти
змальовані на цераті
на столі за яким сидиш
що анічого не важить
вір мені синку
але тобі хотілося
ще сотворити вірш

Сергій Губерначук
2026.04.15 16:13
Сію дні крізь сито –
аж трясуться груди.
Ніде правди діти –
буде час мій, буде.

Виросте на дріжджах
вимішане тісто,
й пиріжечка діждем,

Борис Костиря
2026.04.15 12:46
Голос віків звучить
із шухляди столу,
із далекої кімнати,
із потаємних глибин.
Голос віків охрип.
Будь-який забутий голос
зливається з голосом віків.
Голос віків розпадеться,

Тетяна Левицька
2026.04.15 10:44
Цвітуть: конвалії, бузки,
аж млосно понад кручею,
та я плету терпкі думки
із будяка колючого.
Черемха грона снігові
розвіяла по щебеню.
Холодні хмари угорі
перини стелять лебедю.

Олена Побийголод
2026.04.15 06:41
Костянтин Ваншенкін (1925-2012)

Ти любиме, життя,
люди здавна ведуть про це мову.
Ти любиме, життя,
я люблю тебе знову і знову!

Що несе майбуття?

Віктор Кучерук
2026.04.15 05:39
В березні та квітні
Проліски блакитні
Рясно зацвітають у лісах, -
І знедавна вітер
Духом первоцвітів
Швидко та без опору пропах.
І стоїть в повітрі,
В березні та квітні, -

Світлана Пирогова
2026.04.14 22:09
У тому квітні молодість співала,
Цвіт абрикосовий п'янив і дихав,
Хоча оплутали доріг спіралі,
Але запало в серце цвіту диво.

Корона сонця задивлялась. Тепло
тобі і їй у пелюстковім танці.
Позаду залишились лози, терни,

С М
2026.04.14 13:30
У Мангровій Долині ухопивши промінь сонця
Усе коливається від бейбі до ци
Бейбі бейбі чому би не вівторок
О давній демон лиє ром у чаї
Бейбі мила кажи мені що треба
У чому річ кажи мені що за біда
Кажи чому не вернешся додому о
Кажи у чім причина я

Пиріжкарня Асорті
2026.04.14 13:14
Досить складним видався переклад, бо текст був, а з консультантів – лише скупі дані в Інтернеті, підкріплені ексклюзивом давніх свідчень. І ми вже знаємо, що плем'я було маловідомим, і якщо траплявся на узбережжі хто-небудь з нього, то це було не щод

Тетяна Левицька
2026.04.14 12:38
У душевному багатті
ми згораєм, Боже!
Пообіч гробків розп'яття
на Голгофу схоже.
Цвинтар тулиться барвінком
до кори земної.
Навкруги голосять дзвінко
матері Героїв,

Борис Костиря
2026.04.14 11:55
О, скільки непрочитаних книжок
У двері стукають, летять у вікна!
Із царства необхідності стрибок
Здійсниться, ніби полум'я велике.

Книжки стоять, мов роти і полки,
Готові йти у бій за честь і правду.
У них спресовані тяжкі віки,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Лія Ланер
2026.04.18

всеволод паталаха
2026.04.09

Костянтин Ватульов
2026.04.02

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Олеся ніжна
2026.03.31

Майя М
2026.03.29

Олег Богдан
2026.03.28






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Ярослав Чорногуз - [ 2017.10.27 20:26 ]
    І затишок спустився із небес
    Ще осені тримається краса,
    Стоять дерева тихо в супокої.
    Пречиста хмара пухом нависа,
    І повен сад печалі золотої.

    Її вітрець насіяв і втомивсь,
    І за горою десь приліг спочити,
    Утихомирив злагіднілу вись,
    І все завмерло… Й не шелеснуть віти…

    Немов би сотворив одне з чудес,
    Бурхливе, рвійне проспівавши соло.
    І затишок спустився із небес,
    І ніжністю вгорнув усе довкола.

    27.10.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (4)


  2. Ірина Вовк - [ 2017.10.23 19:58 ]
    "Ця пора опадань… Ця сльота ностальгійно-осіння"
    Ця пора опадань… Ця сльота ностальгійно-осіння
    Крізь завісу небес журавлиним ключем промайне.
    То як дзвін поминань, то як пісня похмільна весільна, -

    Я маленький кленовий листочок – зігрійте мене…

    Ох, дощі ви, дощі – ізмарагди померклих снобачень,
    Яшми кольору втрат, бурштинові печалі жалю –
    Я люблю цю пору опадань, полум’яних облачень…

    І беззахисне листя опале – без тями люблю…

    У мені ностальгія свій жар рознесе аж до серця.
    У мені щось заплаче – наді́рветься, схлипне струна…
    Ох, шаленеє, втишся!.. Та серце, мов птаха, заб’ється, -

    Мов заблукане Сонце у пізніх гірких полинах…

    Гірко-гірко, авжеж, по-осінньому плачно і гірко,
    Мірка щастя мала, мірка болю безмежна, і все ж…
    Мірка щастя бездонна… яскрава… мов спалах… мов зірка…

    Мірка щастя людського у золоті років-одеж…

    Наше все, що у мислях збережене, дні самоцвітні…
    Наше все, що у пам’яті – з глиб виринає з-за туч…
    Всі обличчя кохані, всі знані, бажа́ні, привітні –

    І на серце паде, як любов – невмирущий обруч.

    …Опадає-паде листя втишене – долі… під ноги…
    Та в ту хвилю падінь, диво-промінь обличчя торкне…
    Не було б умирань, не було б і початку дороги…

    Я опалий кленовий листочок – згадайте мене…

    23.10.2017


    Рейтинги: Народний 0 (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  3. Олександр Сушко - [ 2017.10.11 16:32 ]
    Без любові
    Лебідка прихилилась до плеча,
    Вподобала на пні старого птаха.
    Мене кохає кралечка-дівча,
    Розтуркала заснулого монаха.

    Впускати жінку цю до серця - гріх.
    Невільник я. Накладено навроки.
    А сонце світить вперто в мій барліг,
    Окрайчик неба споглядає око.

    Закутий ще подружні ланцюги,
    Замерзло серце у холодній ямі...
    Живемо, наче люті вороги,
    У кожного в руці важезний камінь.

    Не хочу повертатись у труну,
    У цьому склепі геть немає ладу.
    А син розумний. Бачить цю війну.
    Сказав учора: - Утікайте, тату!

    Весна сміється. Тане сніг і лід,
    Летять лелеки в піднебессі клином.
    Але потрібно йти у білий світ,
    Інакше без любові я загину.

    11.10.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.82)
    Коментарі: (4)


  4. Ірина Вовк - [ 2017.10.06 07:17 ]
    "...І пошлю на вас Змія", або "Щит для Дракона"
    Я покличу сюди метелика
    із предивної, ластівко, казки –
    аби теплі його окраски
    нам розрадили цю холоднечу,
    вколисали мою малечу
    веселковими барвами літа –
    із блавату і буйного жита,
    і любистку, і запаху м’яти…
    Я покличу його на свято
    доброти і безмежної ласки,
    аби втішні видіння казки
    розбудили тьмяну порожнечу
    і пом’якшили біль утрати…

    … Перед тим, як стати м е т е л и к о м,
    десь у казці він жив д р а к о н о м –
    як дитина, безоборонним,
    чи поетом, чи то пустельником…
    Мав печеру… і мав озерце,
    і бездонної синяви серце,
    що дзвеніло церковним дзвоном
    над землі благодатним амвоном,
    пориваючи зорі квітчасті –
    і над людом червивої масті,
    понад привидом честі і власті,
    що потворить святу ікону,
    повечерявши свіжим причастям
    із Великої Букви Закону…

    … Та як завше ведеться у казці
    не судилося вмерти дракону,
    а вертати до крил і до цвіту,
    і розносити маєво літу,
    відсьорбнувши із княжого келиха
    власних віршів шумкі переброди:

    «… Я покличу сюди метелика
    у князівство пресвітле, Люботин,
    де беззбройність Дракона й Пустельника,
    Князя гнів і страх Воєводин…
    Тут земля – лиш барвиста плаха,
    та найменше життя – безсмертне,
    і безстрашно повзе комаха
    перед очі Дракона-поета!
    Написати б про неї вірша,
    чи поему, чи навіть притчу,
    де комаха в сто крат сильніша
    за прославлену міць чоловічу…
    Прочитаю очима Пустельника
    всі закони і протизакони –
    є Дракони – за суттю Метелики,
    а є люди – за суттю дракони!»*

    …Хай боронять святі ікони
    світ Драконів
    і світ Метеликів…

    … Я покличу сюди метелика…


    (Зі збірки "...І все ж - неопалима". - Львів:Логос,2000-2001)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  5. Ярослав Чорногуз - [ 2017.10.05 22:38 ]
    Масаж Стрибога
    О саде мій – віддушино моя,
    Мій лікарю, замислено-осінній!
    Лікуюсь процедурами тут я –
    Повітрям чистим, неба голосінням,

    І пестощами вітру, що мене
    Так заспокоїть, мов масажна ласка.
    І всю печаль із серця прожене,
    І вкрутить світло в душу легко, в`язко.

    Якби не холод, ліг би і заснув,
    Немов після масажу у Стрибога.
    І, може, в сні зустрів свою Весну…
    Заплющу очі для блаженства свого.

    5.10.7525 р. (Від Трипілля) (2017)



    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (4)


  6. Ірина Вовк - [ 2017.10.05 07:08 ]
    "Храни мене, мій Ангеле, храни…"
    Храни мене, мій Ангеле, храни
    супроти чарів Змія-Сатани,
    у чарі з рук його не видно дна:
    мутне вино – вина моя страшна.

    …По сліду – слід і світ – з низьких воріт,
    з чумних боліт чумою зачуміло:
    камінний хрест - на весь твій родовід,
    камінну душу та в камінне тіло.
    Ти тричі камінь… Камінь! А душа
    гріхом пекельним мучиться чужа, -
    спиває кров останнього з ягнят,
    втікає під покров спасенних хат
    послухати, як празно дзвони б’ють,
    коли ведуть ягня на страсну путь…
    Падуть гріхи ягнятком із дзвіниць –
    і ти падеш хрестом камінним ниць,
    а з тіла велетенського Вужа
    крилата вивільняється душа, -
    о не оплакуй тіло, а пророч:
    «Поріг кривавий, Боже, перескоч!
    вмочи невинне тіло в кров мою –
    В Отця і Сина й Духа ві-ру-ю»!

    Храни мене, мій Ангеле, храни
    супроти чарів Змія-Сатани,
    бо в отрочати мого (і́м’я рек)
    ознака крил божественних Лелек.

    …І Дух Лелеки, Предок-богатир
    тобі святочний піднесе потир:
    відпий, відпий цю чару аж до дна –
    гранат гіркий, нектар сього вина,
    аби у страсні дні і дні спасень
    зійшло на тебе чудо воскресень!

    Переступлю поріг – яка розлога
    У світ широкий стелиться дорога…

    …Скалічена, впосліджена, убога
    Вертаєш ти, Надіє, дочко Бога!..

    (Зі збірки "Самоцвіти сокровення". - Львів:Сполом,1997)


    Рейтинги: Народний 0 (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (2)


  7. Ярослав Чорногуз - [ 2017.10.02 22:13 ]
    * * *
    Невже раптово охолов я?
    Хіба той біль колись мине?
    Новою нащо Ви любов`ю
    Богове, мучите мене?

    Невже моєї мало крові
    Ярилу в жертву пролилось?
    Та муки ці – не випадкові,
    Напевне з них радіє хтось.

    Ярила тінь прийшла до мене
    Щоб серцем я не охолов.
    Щоб молоділа кров у венах,
    Щоб віршем плакав про любов!

    2.10. 7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (10)


  8. Ірина Вовк - [ 2017.09.25 10:34 ]
    "Ну, що ж стріляй! Так навіть буде краще…"
    Ну що ж, стріляй! Так навіть буде краще:
    не встигне й відболіть – розверзнеться пітьма.
    Ти, щастячко, чиє? Злиденно струменяще –
    катма в тобі зізнань, то, може, й куль катма!

    Розщедрись, не скупись, з’явись на полі бою,
    рви тіло на шматки, впивайся і ярій!
    А хоч би й був у нас єдиний дух з тобою,
    А хоч би й вирував у душах буревій.

    Я чую поклик сурм. Наладьмо лук і стріли,
    нагострені мечі виймаймо із піхов!
    Це буде чесна гра: про те, що в нас убили
    високе і терпке, і тепле ... як любов ...

    І ось уже не ми, а наші подоби́зни,
    огорнуті в пітьму, у латах і в броні –
    на ближніх і близьких із чарою трути́зни
    навально летимо в пекельному вогні.

    (Зі збірки "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  9. Ігор Шоха - [ 2017.09.22 12:40 ]
    Поза істиною слова
    Тихо, братіє. Дуже
    гучно б'є барабан,
    поки люди байдужі
    до ятріючих ран,
    поки істина слова
    наші душі пасе,
    а священну корову
    революція ссе,
    поки ниюче серце
    огортає пітьма,
    а горілку із перцем
    допиває юрма,
    поки сонце ще сяє,
    а ночами дуга
    тятиву натягає
    і тікає нудьга,
    поки туга минає
    і яріє снага.

                                  09.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.93)
    Прокоментувати:


  10. Ірина Вовк - [ 2017.09.15 09:33 ]
    "У вінок Шашкевичу"
    Відкинь той камінь, що ти серце тисне, -

    Глянь, Маркіяне, літо буйнолисте
    На гробівці ссилає світ небесний.
    Хто вміє, Маркіяне, той воскресне
    Посеред тьми довічної неволі
    Блаженства смерті…Хоч би і поволі
    Той промінь сонця пустку оживляє –
    Хвала уму, що зерням проростає
    У душі кволі, в ланцюги заперті…
    Ми – не неволі діти, ми одверті
    Провісники прийдешніх божих ласк
    Для руської землі батьків спочилих,
    Ми – барвінковий цвіт на їх могилах,
    Той цвіт, що й на морозі не зів'яне –
    Живуча зелень серед Страсних Пасх…

    Двигне́ться мисль, оновлена крізь час –
    І зрушить камінь: з світа тьми постане
    У Руській Трійці, вольно, без прикрас –
    Твій Дух і плоть… і віра, Маркіяне!

    (Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2013)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (1)


  11. Василь Кузан - [ 2017.09.13 13:54 ]
    День – перекотиполе.
    ***
    День – перекотиполе.
    Ночі трясовина…
    Очі проміння коле.
    Спрагла душа вина.

    Спрага – це сутність долі.
    Доля – клубок доріг.
    Волі гірке похмілля
    Ранок таки зберіг.

    І береже постійно,
    Зітканий із проблем.
    Криза фарбує стіни
    В біле. Таке мале

    Щастя, неначе миша –
    В нірку – і вже нема.
    Тиша закони пише.
    Мова моя – німа.

    Ніби, нема решітки.
    Наче, горить десь там…
    Тільки полуда звідкись
    Шепче брехню вустам.

    13.09.17 © Василь Кузан


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (6)


  12. Ярослав Чорногуз - [ 2017.09.02 03:09 ]
    Роздратовано
    Нахабна штовханина у метро,
    Сьогодні все навколо – агресивне.
    У Чорнобога – мов слонячі бивні
    І зло перемагає знов добро.

    У аурі вже купа рваних ран,
    По спині мов кувалдою довбають…
    Це знов отой проклятий ресторан
    Руйнує тишу чарівну у гаю.

    І навіть тихі кола на воді
    У рухові розходитись готові…
    Навіщо я прийшов і тут сидів?
    Чому, Боги, я не глухий Бетховен?!

    Я б, іншу музику почув би в дар -
    Оту, що не від чорта, ту, що – з неба!
    І не музичну б сечу, пив нектар,
    А так почистить вуха є потреба!

    1.09.7525 р. (Від Трипілля) (2017)



    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (4)


  13. Ярослав Чорногуз - [ 2017.08.28 15:41 ]
    Ти не являлася мені ще в сні* (за І.Франком, до 161-ї річниці від дня народження нашого Генія)
    Ти не являлася мені ще в сні,
    Я наяву тобою марив,
    Моя ти любо, доле, каро,
    Моє ти все – мої пісні,
    Оті ридання голосні.
    Ота печаль, ота розпука,
    Незбувна та пекельна мука
    Лишила спогади мені,
    Як пестив кучері ясні.

    В житті мене ти й знать не знаєш,
    Забула, іншого кохаєш.
    Як напишу, слівце писнеш,
    Як лютим холодом війнеш,
    Як сіль на рани посипаєш,
    Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш,
    Як я кохаю до нестями,
    Ридаю темними ночами
    І ллються на папір, як грози
    Ось вірші ці – криваві сльози,
    Що зроджують бажання вперте
    Од того розпачу померти…

    О ні, являйся, серденько, мені
    Хоч в сні!
    Чи хоч на сайті у інеті,
    Коли запіють півні треті.
    Я монітор той поцілую,
    Немов живу тебе милУю.
    Від себе вже не відпущу,
    Воскресну серцем до любові
    І знову вірші нові й нові
    Тобі рощу,
    Моє предиво,
    Моя ти доле нещаслива,
    Моє ти все – душі краса,
    Що в серці вік не погаса!

    28.08.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (4)


  14. Ярослав Чорногуз - [ 2017.08.28 00:55 ]
    Передосіннє
    І це вже літо відліта у вирій,
    І знову скоро прийдуть холоди.
    І стеляться все швидше тіні сірі,
    І випивають сонячні меди.

    Цей вічний колообіг у природі
    Намотує й намотує роки.
    І не зупиниш, і не скажеш: «Годі!»
    І так – тисячоліття і віки.

    І в цій чарівній і прадавній пущі
    Дедалі більше усвідомиш ти –
    Ні, не природи, а свою минущість
    У філософськім сумі самоти.

    Я знаю, знаю – істини не нові,
    Та щось лиш твій тут визначає путь…
    І вчишся у природи хоч у слові
    З озер прадавніх вічне зачерпнуть!

    27.08.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (9)


  15. Ярослав Чорногуз - [ 2017.08.25 23:05 ]
    Алея Розпачу
    Душа із тіла рветься вгору –
    До хмар загуслих навпростець.
    Її обволікає горе,
    Немов розплавлений свинець.

    Там ще недавно сонце квітло,
    Геть не віщуючи біду.
    Та поки добреду до світла,
    Алею Розпачу пройду.

    Терзаю мовчки душу хвору,
    Наскрізно біль її протяв.
    Простую темним коридором
    У темносмугове життя.

    Це віт журливе колихання -
    Мов тихий реквієм звучить,
    Тут тінь померлого кохання
    Ген простяглася, наче нить,

    І тисне. У очах – смеркання,
    Пекельний корчиться вогонь,
    Мов настає вже мить остання…
    Завмерле тіло, охолонь.

    …В алеї Розпачу ізрання
    Сирен* лунають голоси!
    Там тінь померлого кохання
    Петлею здушена, висить.


    25.08.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (6)


  16. Тата Рівна - [ 2017.08.25 17:51 ]
    сливи
    Сливи, - кажу я їй, а вона мені – перса!
    Сливи, - кажу я їй, - подивись он зліва
    Злива, - каже вона, - буде злива
    Певно обсиплються сливи…
    Сині серпневі солодкі
    Спокусливі
    Сливи
    Узяв би їх пес!…
    Зліва чи справа чи просто піднявши очі –
    Хочу їх, хочу їх, - каже вона, - їх хочу
    Певно, шовкові на дотик чи, може, теплі,
    Уже доторкаюся їх, уже й пальці стерпли
    Небо тримати, сливам тримати долоні
    Понад усе люблю їх щойно, коли медові,
    Понад усе люблю їх потім, коли солоні, -
    Каже вона, - дивися які чудесні
    Ці сливи небесні
    Я їй кажу - то їж!
    А вона мені – ні, не можу
    Хай вже впадуть, ляжуть на землю розкуто
    Тоді, видко, буду
    А зараз не можу під ніж таке диво –
    Сливи, - каже вона, - які сливи!



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.4) | "Майстерень" 5.5 (5.39)
    Коментарі: (10)


  17. Ярослав Чорногуз - [ 2017.08.24 03:24 ]
    Золотаві зорі смутку
    Не можу не писать – потреба
    Гіркі ці зроджує слова.
    Пробач, бо нагадав про себе,
    І, може, настрій зіпсував.

    Судилось пекло це поету –
    Палає піді мною хмиз!
    Немов би з водоспаду в Лету
    Лечу я головою вниз.

    Ти будь безжалісно жорстока –
    З холодним блиском у очах.
    Нехай страждання це високе
    Осяє мій тернистий шлях.

    Знайди коханого нового,
    Бажаю щастя я тобі!
    Напевне так потрібно Богу,
    Хай буду скніти у журбі!

    Нехай мені ти серце виймеш,
    В зажури кинувши льоди.
    Нехай же іншого обійми
    Тебе зігріють назавжди!

    Хай буду мовчкома терпіти,
    Коли без жодного жалю
    Потопчеш ти любові квіти,
    Які до ніг я простелю.

    О світлоносна Незабудко,
    Вклоняюсь, дякую тобі!
    І золотаві зорі смутку
    Посію в небі голубім!

    24.08.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (6)


  18. Тата Рівна - [ 2017.08.21 15:52 ]
    серпневий
    у тому світі де ти – за сонце
    де ти – залежність ти – лукум
    лукава настоянка свіжого на красивому
    у тому світі де істина – нецікава
    де райські птахи склювали дощенту
    усе зерно з його голови
    зробивши голову сивою ніби голубині крила
    де спека серпнева проїздом з неоташкентів накрила
    намалювала картину голими вами і – ВИ
    витатуювала над лінією бікіні й сказала тобі ранковою порт’єрою:
    «Мала не реви! Ти - не гудок у порту ти – виїдена ним до дна
    виїжджена наче улюблена дорога
    вибрана із шкаралупи наче яйце
    ти – вимолена ним у його Бога
    його посмішка на його справжнє лице

    Ти – Ви! Вичекай... На! – літо оце тримай його міцніше
    розколюй розгризай немов горішка
    обв’язуй панчішками збирай до букетика
    літо твоє
    добігає своїх рубежів
    і скільки би не тривала патетика
    усе має межу й іде до межі…
    і серпень немов скнилівські віртуози
    робить останні гарячі чіткі віражі
    і будуть жертви й будуть рани незгоєні цілим життям
    і будуть тонкі голки та плескаті ножі
    посеред твого храму у вівтарі у серцевому м’язі
    сталевим букетом квітнути – се затям!»

    Світи згасають притиснуті задушені сонцями
    настоянки гіркнуть лукум втрачає той смак
    ТИ – вистоялась випросталась випросилась з долоні –
    у небо
    ти відлетіла мов птах ти вилетіла як розділовий знак
    із вірша поета-нонконформіста
    лишивши татуювання на тому ж місці
    лишивши свої панчішки на тому ж місці
    лишивши своє все у тому місці
    де літо пекло дахи зривало дах
    де райські птахи із його голови тобою приручені
    склювавши зерно – підпалили стерню
    й кинули вас обох у жертву богу вогню.


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.39)
    Прокоментувати:


  19. Ярослав Чорногуз - [ 2017.08.20 23:56 ]
    Найдорожче
    Усе, що є, все, що було і буде –
    Як видиво у віщім напівсні.
    Мої пророцтва, сповнені огуди,
    Нехай вони не збудуться, о ні!

    Чи я тебе судити маю право?!
    Я сам себе навіки засудив…
    Нехай нам сяє сонце величаве,
    Крізь біль і сум відкриє диво з див.

    Цей плач гіркий з досадою утрати –
    Кому на душу падає щораз?!
    Перед тобою вічно винуватий,
    Впадаю в каяття свого екстаз!

    Перед тобою, о моя Богине,
    Кладу, як жертву, цей молитву-вірш!
    Рятуй мене, рятуй себе, бо гине
    Святе в душі – воно найважливіш!

    Нехай спаде з ясних очей полуда,
    Відкриється обом укотре знов!
    Що найдорожче, що було, є, буде –
    Богами подарована ЛЮБОВ!!!


    20.08. 7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (6)


  20. Ярослав Чорногуз - [ 2017.08.12 15:21 ]
    Звуковий гвалт
    Серпнева спека уляглась,
    Улігся вітер і не дише.
    Не Божий – ресторанний глас
    Гвалтує луків ніжну тишу.

    Мені б сюди ну хоч одну,
    Хоч невеличечку «Базуку»*,
    Я б виставив комусь ціну
    За це насильство злісне звуком.

    За те, що час він мій краде,
    За порцію тяжкого глуму.
    Я не стріляв би у людей,
    А просто заклад цей знеструмив.

    *Базука – міномет. На фото, насправді, український міномет "Молот", а не "Базука".

    11.08.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (12)


  21. Ярослав Чорногуз - [ 2017.08.09 22:31 ]
    Лиш спокою хотілося
    Здається дивним все мені тепер це –
    Вечірня мла оповила сади.
    Легка печаль насунула на серце
    І стиснула, мов небо – хмарний дим.

    Й думки немов посіялися знову,
    Старіння мов химери навісні.
    Що навіть не хотілося й любові,
    Лиш спокою хотілося мені.

    Розчинення в нірвані чарівливій,
    Солодкий дим вдихати із небес.
    І після спеки – як одне з чудес –
    Вечірню прохолоду пить, як пиво.

    9.08.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (2)


  22. Ярослав Чорногуз - [ 2017.08.08 19:17 ]
    Пророцтво
    Наче листя, літа побіжать за водою
    І довіку залишиться хтось удовою.
    Хто злобою кохання велике зневажив,
    То Боги покарають того самотою!

    8.08.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (6)


  23. Ярослав Чорногуз - [ 2017.08.06 22:39 ]
    В райському саду
    Трояндові кущі – в розмаї,
    Птахи принишкли у гіллі.
    Плакучі верби завмирають,
    Спустивши коси до землі.

    І понад висохлим ставочком
    Кружляють легко голуби,
    На романтичному місточку
    Зітхає легіт голубий.

    Лишив хмарин білявих смужки…
    На лавці – ковані витки.
    Казкова пані в капелюшку
    Там вишиває подушки,

    Немовби доленосні узи…
    Я, ними зв`язаний, піду.
    Здалось мені – поета Муза
    Сховалась в райському саду.

    6.08.7525 р. (Від Трипілля) (2017)

    Національний ботанічний сад імені М.Гришка
    Сад троянд


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (8)


  24. Ірина Вовк - [ 2017.08.05 10:30 ]
    "О, Музо… О, Мадонно… О, богине…"
    О, Музо… О, Мадонно… О, богине…
    Останній промінь сонця стигне… гине
    чиясь душа у мряці колотнеч,
    у пошуках провидців і предтеч…
    Безсило скрипка скрип свій посилає –
    а серце так невтолено волає…
    До неба ж – годі, бо – тягар землі,
    бо ми – такі малі, такі малі,
    і мало в нас величного, святого…
    А ти світи… Бо що зорі до того,
    що хтось волів сягнути – та не зміг,
    і чийсь безсилий клич у землю ліг.

    ...Коли замовкне скрипка, зрине спів.
    Про що той спів і хто його співає?
    Чи жінка, чи богиня – світ не знає,
    не знає небо, люди – й поготів.
    У співі тім немає ложних слів.
    Лишень тонка печаль крадеться нишком.
    Мадонна… чи Меланка, чи Оришка,
    а в верболозі – тріо солов’їв.
    Богине… Музо… Ти – зоря чи туча?
    Верни до себе світ отой дрімучий,
    Співучий і плакучий – як коли…
    До чого люди скрипку довели!

    … А ти світи… Тобі видніше з неба,
    яка офіра, віра і потреба
    почути соло сонцесяйних німф –
    (нехай це буде сон, легенда, міф) –
    торкнути скрипку вмілою рукою,
    щоб аж луна дзвеніла над рікою, -
    зажити раю… Зоре, освяти…

    … А ти світи… світи… і освіти
    у німбі образ Жінки-Берегині,
    чи Музи, чи Мадонни, чи богині…

    (Зі збірки інтимної лірики "Самоцвіти сокровення". - Львів:Логос,1997)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  25. Ірина Вовк - [ 2017.08.05 10:18 ]
    "Я проросла, як лист, благоговінням..."
    Я проросла, як лист, благоговінням
    перейм, потуг і криків рожаниць,
    що провіщають таїнство народжень...
    І прочитанням незнайомих лиць,
    відкритих лиць на стежках нових сходжень...

    Побронзовілі вилиці – і що ж...
    То вітер перед нами й поза нами –
    у вибуханні й облітанні рож
    стоять сади... і прочиняють брами...

    Ми перехожі в утворі скрижаль,
    понад якими лиш долоні Бога –
    в тернах і ружах стелиться дорога
    (небесних манн просвітлена печаль)...

    Іди... Не озирайся... Озирнись, -
    чи перейдеш тягар близької втрати –
    уміння і любити й помирати –
    і не згубити заповітну вісь
    землі, в яку ти проросла навіки,
    облич, з яких стекла жива вода –
    я буду вічно... вічно молода,
    допоки світло ллється на повіки.

    А світла, Боже... Світла убереш
    промінними очима і устами –
    в осягненні недовідомих меж
    непроминальні ми... і ті,
    хто поруч з нами.

    (Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2013).


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  26. Ірина Вовк - [ 2017.08.03 09:21 ]
    "Вже думалось умерла, ні - жива!.. "
    Вже думалось – умерла. Ні, жива…
    Хоча й спроквола б’ється серцевина.
    Якось магічно дихають слова:
    о гори…доли…зорі…-- я невинна!

    На тім гостинці, де в литаври б’ють,
    де мліють квіти і буяють трави,
    розлого, неубого в’ється путь
    і висне з неба сонце золотаве.
    Та досить, аби дужче припекло,
    могутнім палом дух твій освітило –
    підступно аспид випустить жало,
    отрутою виповнюючи жили.
    А що вже терня, повне колючок,
    а бур’янів, що пнуться манівцями…
    Сюди б води, молитви і свічок!
    А то – хто зна – чи й виберешся з ями,
    де гаддя твої груди обів’є
    і на чолі залишить мітку смерті…
    Ми – подорожні, але поки є
    ще світла у вселенській круговерті,
    допоки під ногами чуєм твердь
    і топчуть ряст з малого наші діти –
    життя триває, відступає смерть,
    і в сонця є потреба струменіти –
    на буйноквіття, на вольготність трав,
    де серце проростає, наче сонях…

    Шалійте, я ще чую бій литавр!
    Убийте, я ще бачу небо в зорях!

    (Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2013)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  27. Ярослав Чорногуз - [ 2017.08.02 01:18 ]
    Смак любові
    Як під вечір чарівно і легко надворі,
    Тільки думи мене сповивають сумні.
    Тепле літо навкруг розлилось, наче море,
    Сіттю хмари зависли у височині.

    Ти до себе мене, наче видиво, кличеш,
    Бо у сяєві квітів – немов золота –
    Там, де озеро плине, як море, величне,
    Забриніла між брів сумота, самота…

    Не печалься, кохана, благаю, не треба.
    Ти угору поглянь і думки ці облиш –
    Нас вінчає високе поезії небо
    І веселку єднання народжує вірш.

    Доторкнися на мить до троянди рукою,
    Усміхнися мені крізь ясну далечінь,
    Уяви, що ми разом ізнову з тобою
    Й під лелечим крилом, дорога, відпочинь.

    Тихий вечір у млі колисковій холоне,
    Теж угору дивлюсь – чи правдивий то знак?! –
    Скибка місяця в небі, неначе лимону,
    Як моєї любові гіркущої смак.

    1.08.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (2)


  28. Ярослав Чорногуз - [ 2017.07.31 20:46 ]
    Кубельце поезії
    Пливу у сад аndante maestoso*,
    Його легкий немов почувши клич,
    Спекотне літо висушило сльози,
    І сонечком сміється зусібіч.

    Хоч день та місяць оком з неба косить,
    Милуючись красою крадькома.
    Куйовдить вітер зеленаві коси,
    Немов деревам крила підійма.

    Десь там він звив поезії кубельце,
    Цілуючи тополю у вуста.
    Високе небо, чисте, наче скельце,
    Її мов музу, німбом огорта.

    * Andante maestoso – урочистим кроком (італ., муз.термін)

    31.07.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (2)


  29. Ірина Вовк - [ 2017.07.27 11:53 ]
    "SENZA LUNA" або "Безмісячний ноктюрн""
    Втікає ніч на синьому коні
    безмісячним ноктюрном «SÉNZA LÚNA»…
    Чого блукаєш, вершнице фортунна,
    семивідлунна в снах, в самотині…
    Чи ж є той сенс з безмісячних блукань?
    Чи випливе в туманнім альбіоні
    пахучий лист фіалки на осонні
    та дрібен дощ любисткових зітхань
    про над’яркіший пам’яті відбиток:
    у нетрях часу збитих колісниць,
    триоких свіч, окреслених зіниць,
    і безлічі зелених свіжих віток,
    що виринають з ночі на льоту,
    і виростають в безвість, в висоту!

    Там на семи горбах тріпоче кінь –
    І тінь моя в сліпучім ореолі
    Веде двобій з могучим знаком Долі
    мечем семивідлунних поколінь…
    Я всюдисуща… я уся з відлунь,
    в мені постава вершниці, о верше!
    Втікає ніч… Туманно, як і вперше,
    той самий сон – безмісячний ноктюрн.
    … Не сон, о Сіне… - зірка покотилась.
    У чому сенс? – не знаю… Я втомилась.

    … Світає… Я народжуюся в муках,
    вертає світ, тонований у звуках,
    та сама синь – безмісячний ноктюрн…
    І я, в семи фортунах безпритульна –
    над звуками ноктюрна «SENZA LUNA»…

    … Натомлений ноктюрн…
    чи сон…
    чи сум…

    (Зі збірки "...І все ж - неопалима". - Львів: Логос,2001)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  30. Анна Віталія Палій - [ 2017.07.26 10:45 ]
    , , ,
    Печаль чи скорбота
    мій камінь важкий не важкий?
    Убитий не вбитий
    твоєї торкаюсь руки.
    Любов – не любов,
    а висока незрима краса.
    Колись ми удвох
    увійдемо в оті небеса.

    Земна гіркота,
    лабіринти доріг і весна.
    Земля золота,
    але тільки в несправджених снах.
    Годинника бій –
    то полічені скриків рої.
    Прощаю тобі
    не від-дані дарунки свої.

    Прощаю тобі
    не життя і не радість?.. Не час
    Співати журбі,
    дослухатися болю, для нас
    Дорога пряма
    наче злет, наче стин, як у бій…
    Прощення нема.
    Але як не простити тобі?
    15.05.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (4)


  31. Ірина Вовк - [ 2017.07.26 09:04 ]
    "ОФЕЛІЯ… і ТІРЦА… і ЙОГАННА…" (Лесі Українці)
    Офелія… і Тірца… і Йоганна…
    Люцілла… і Прісцілла… Донна Анна…
    Касандра я… Неріса… Одержима…
    (Душа моя і плоть моя – незрима)…
    Безумна я і втишена… Хто зможе –
    стихію цю впокорить, переможе,
    коли не я?.. не море це зелене?.. –
    бо хто є тут розкутіший над мене,
    над цю вербу, що з попелу востала –
    (я Мавкою колись сюди літала).

    Чи ж то мені по лаври Корифея
    ставати в ряд з покірною главою,
    коли звитяжний геній з булавою
    мене веде: вперед, сліпуча Феє,
    у пущі слів, несходжені, як долі,
    іди й ставай на прю на Полі Крові.
    Чи ж по мені Корінфа кволі крики,
    марні́ пісні, плачі співців незрячих,
    коли в мені безумно Жінка плаче,
    голосячи собі на всі язи́ки.
    Моїм речам вшалілі бурі милі,
    вакхічний дух і шум вина по вінця,
    і ельфів-слів легкі райдужні крильця,
    (і де вже їм стинатись у могилі!)…

    О ті жалі́! - ті чо́ла переможні,
    о ті терни́! - скупі римля́нські чола…
    Стаю на прю – розніжені і млосні,
    Я одержима… правда, тілом квола.
    Мені за зброю – всесвіт мого вірша,
    (десь там орел у бе́змірі ширяє!).
    Я втишуся… Я – тиша… Я – Неріса:
    «Корінф оцінить тих, кого втеряє…».

    Не плачте по мені, як ненароком
    в смертельному бою впаду, причинна.
    Я сильна… Так, я «трохи не мужчина»,
    мені судилось бути вам пророком.
    Дух Божий знайде сам мене в пустині,
    і вас він осягне з прийдешнім віком…
    В мені снаги – як в доблеснім мужчині,
    та я втомилась бути ЧОЛОВІКОМ!

    Офелія… і Тірца… і Йоганна…
    Люцілла… і Прісцілла… Донна Анна…
    Із вічності камінного застінка
    Я йду до вас – як найніжніша жінка!

    (Зі збірки "...І все ж - неопалима". - Львів: Логос,2001)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  32. Ярослав Чорногуз - [ 2017.07.25 08:07 ]
    Подільський ліс
    У світлих сутінках печалі
    Завмер на мить подільський ліс.
    Крилом зеленої вуалі
    Вечірню прохолоду ніс…

    І віяв легіт над землею,
    Нагадував не без жалю,
    Як вухом припадав до неї
    Ватаг народний Кармелюк.

    Він припадав до рідних тернів
    І чув за кілька миль навкруг –
    Козак могутній – характерник –
    Огидливий ворожий дух.

    О лісу рідного пенати!
    Це ви дали йому снаги,
    Що не могли його впіймати
    Десятиліття вороги.

    Скоробагатченки лукаві
    Довкола озирались тут.
    За підлі всі діяння, справи
    Спіткав їх в лісі Божий суд.

    Життя у ньому – справедливе,
    Не владні тут гнилі жлоби.
    Вартують правду скрізь красиві
    Старі язичницькі дуби!

    24.07.7525 р. (Від Трипілля) (2017)

    м. Хмільник, Вінниччина.


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (4)


  33. Ірина Вовк - [ 2017.07.10 12:14 ]
    Картина художника Павла Мерварта "Потоп" (диптих)

    І. С А Р А

    Призви мене, призви і не пускай…
    Мій муже смертний,будь мені опорою.
    Я ради тебе свій покину рай
    І теж загину смертю, навіть скорою…
    Утішся тим, що в тебе на руках
    Дано мені злучитись із водицею.
    Не розпачай… Відкинь панічний страх…
    Я в темінь одізвусь тобі жар-птицею.
    …І скільки б там води не прибуло,
    Не проклинай в пекельнім стоголосію
    І не благай, щоб чару пронесло,–
    Дочасно нам не випити амброзію…
    Не досконала вічність у богинь,
    Коли вівтар жертовності відпущено…
    Призви мене, призви і не покинь –
    Ми у воді очистимося душами,
    Поборемо падучих тіл напасницю,
    Приймемо смерть, як свій останній злет,
    Дарма, що ані в кольорі, ні в пластиці
    Цю мить не закарбують води лет…

    …Як рухне туч склепіння непрозоре,
    Як здибиться над нами неба край,
    Як зімкнеться над нами грізне море –
    Призви мене… призви – і не пускай.

    ІІ. Е М М А Н У Ї Л

    Мені у руки, Саро, прихились…
    Надлюдську волю являть мої руки!
    У валі смертоносної розлуки
    Ти о плече мужиче обіпрись…
    Благаю небо я не о спасінні –
    Німа до сліз потопу течія…
    Узри мене у світлім воскресінні –
    Ти ще пливтимеш… першим піду я…
    Волію Божий суд зустріти сто́я,
    Вслухаючи твоє «еммануї…»:
    Могучий Ягве, Сара – донька Ноя,
    Карай мене, але врятуй її !
    Вона невинна… Я – першопричина
    Її прощальних, передсмертних мук…
    Коханих членів паросте живильна,
    Мені в єднанні прихились до рук!

    ...Як божий смерч найвищу хвилю здійме
    І стан мій скам'яніє у мольбі,
    Я призову тебе в свої обійми –
    Останній світ в очах моїх – тобі!

    (Зі збірки"Самоцвіти сокровення". - Львів:Логос,1997)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (5)


  34. Ірина Вовк - [ 2017.07.09 12:59 ]
    "О да святиться кожна мить життя..."
    О да святиться кожна мить життя
    на цім химернім, незбагненнім світі –
    і попри птаства крики сумовиті,
    і попри звіра дикого виття…
    Ми тут свої… в цім вою божевілля
    Ми обіруч розкинулись гілля́м –
    Блажен, хто вірить… Да святиться гі́лля
    і кожна цвіть його, і кожен злам,
    і кожен пагін, тремом оповитий,
    і плід, і сік, обвислий, наче дзвін…
    Нехай гуде… гряде несамовитий
    думок нетлінних вихор-перегін –
    так, я була тут… хто мене здолає,
    мою жагу, і пристрасть, і любов?.. –
    я чую силу. Чую, як волає
    Душа вселенна голосом дібров:
    дитя моє, мій пагоне, мій цвіте,
    радій всьому – без тями, без пуття –
    не оддзвенять уста, ущерть налиті,–
    безсмертна віть… священна мить життя.

    (Зі збірки "Самоцвіти сокровення". - Львів:Логос,1997)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  35. Ірина Вовк - [ 2017.07.09 12:03 ]
    "Куди подітись нам від суєти..."
    Куди подітись нам від суєти,
    від галасу, чи лементу, чи крику…
    Взиває світ стозвуко, многолико –
    рихтує темінь ями під хрести.

    Я поминальну засвічу свічу
    і на дорогу вийду босоного –
    могил премного і хрестів премного –
    я теж крильми, мов птаха, тріпочу.

    В дорозі ми знайдем колишніх нас –
    в березових гаях… борах кленових –
    зрікаємось себе старих, а нових
    вже не приймає невблаганний час.

    Час невблаганно грає в балаган
    із масками гротеску і печалі –
    міняємо контрасти в пасторалі,
    аж поки нас не погребе курган.

    Я жрицею згорю на тім вогні,
    але пече мене правічна рана –
    молюся сонцю у своїм вікні,
    а між людей іде, що я… «погана»!

    З духовного надпивши джерела,
    не оквернімо чистої криниці…
    Ми – подорожні – видатні і ниці,
    куди кого фортуна привела.

    Нам Ангел Божий да́ри приноша́,
    а темінь камінь двигне на дорогу.
    Чи витримає тіло цю облогу,
    Бо так волає питоньки Душа.

    Вертаймося, поблудлі… Грішні, каймось,
    коли спаде із нас дорожній пил.
    О суєтні! Благаю, не зрікаймось!
    Не відрікаймось від своїх могил.

    (Зі збірки "Самоцвіти сокровення". - Львів:Логос,1997)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  36. Олександр Сушко - [ 2017.07.09 12:39 ]
    Хохли
    Ідуть хохли. В кишенях дулі,
    Мармизи хитрі, потайні.
    Байдужі їм кремлівські кулі,
    Хати сусідів ув огні.

    Дзявкочуть суржиком щелепи,
    На пиках усмішки масні.
    Розмножуються як амеби,
    Живуть комфортно і в багні.

    Хохлам держава до лампади -
    Аби напхатий був борлак.
    Усе святе байдужа "вата"
    Продасть баризі за мідяк.

    Пощо поезії охвітні
    Коли у роті матюки?
    Попса, шансон, думки огидні
    Повиїдали геть мізки.

    Ціпкуще у хохлів коріння.
    Рясніє паростями пень.
    Із покоління в покоління
    Передається хворий ген.

    Хохла дрімає сита тушка,
    Цицьки дружини у руці,
    Із рота визира галушка...
    А на війну ідуть бійці.

    09.07.2017 р.








    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.82)
    Коментарі: (5)


  37. Ярослав Чорногуз - [ 2017.07.08 00:50 ]
    Прохолода розтане
    Чому таке ти, невеселе, літо?
    Неначе я – теж літній чоловік.
    Горіть не здатен, можу тільки тліти,
    Невже цей стан тепер уже навік?!

    І що за відчуття це – прохолода?
    Здається, що не літа – серця стан,
    У котрому не був іще я зроду…
    Мабуть такий мені Богами дан.

    Коли усе сприймається спокійно,
    Не палко, тільки з усміхом легким –
    Поразки, перемоги, мир і війни,
    Красуні не чарують і зірки…

    Здається, що холонути ще рано,
    Немов іти до смерті навпростець.
    І вірю, прохолода ця розтане
    У полум`ї закоханих сердець!

    7.07.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (4)


  38. Ярослав Чорногуз - [ 2017.07.07 12:12 ]
    Натяк на осінь
    Прорізала зелені коси
    Сосни всихаюча іржа,
    Немов Бог сонця забажав
    І натякає нам на осінь.

    Похмурий день, хоча і літо,
    Все небо геть заволокло
    Свинцевим димом… Та зігріти
    Ним не вдалось. Холодне тло

    Уже нависло понад світом,
    Як згустки болю від війни,
    Немов у бій пішли сини,
    Щоб неба кров`ю пломеніти…

    6.07.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (6)


  39. Володимир Ляшкевич - [ 2017.07.07 00:19 ]
    Іншій Пенелопі
    Життя раптово іншим вийде, ніж дається.

    Чекання промине. І та, що й не діждалась, -
    щодня, як море, виколисуючи тугу,
    в очікуванні доглядаючи за світом,
    шукаючи бодай якої, навіть вістки,
    що суджений не надто вірний їй, - Блаженна!..

    Творець жінок за світ доглянутий і любить.


    Рейтинги: Народний 6 (5.59) | "Майстерень" 6 (5.6)
    Коментарі: (6)


  40. Ірина Вовк - [ 2017.07.02 10:03 ]
    Дух Розуміння
    …літаю в сні, так ви́соко мені!
    Такий під небом простір для літання!
    Там, піді мною, -- тверді кам'яні,
    а тут живе пробуджене світання.
    Я з тихих рік пречисту воду п'ю,
    я в теплих хвилях мию довгі коси:
    люблю цей світ і небо це – люблю! –
    розвихрене, промінне, стоголосе…
    Ловлю рожеві тіні від трави,
    вологими серпанками сповиті, --
    рожеві сни… а там – рови, рови…
    а тут легка веселка в верховітті.
    Цвітуть сади – аж вогняно очам,
    і пахне ліс, і степ, і діл, і гори…
    І вольно – Духу, ши́роко – речам,
    Що водоспадом ллються на простори.
    І кожна мить, і кожна річ, і рух
    Тут неповторно зримі і значимі –
    Летить Душа і вища, вища Дух…
    А там, на дні, -- земля у сірім димі –
    стара земля, порепана на сіль!
    А там душа ховається за ґрати!
    А там тебе вціляють звідусіль –
    І вбоге тіло ніде заховати!..
    Втікай сюди! Біжи… біжи… лети –
    від глупих нор, від злого пустоцвіття…
    Високий Дух не терпить суєти,
    як сіризни не терпить верховіття…
    Який приємний швидкоплинний сон!
    Яка пластична легкокрилість часу!
    Душа і тіло линуть в унісон –
    І все життя читається відразу:
    поразки, глуми,шрами від образ –
    Душа не спить… спинається на чати –
    утрати ближніх – в ко́трий, в ко́трий раз
    ми мовчимо, хоч хочеться кричати!

    Душа не спить – від болю, від утрат –
    та їй стрімкого лету не минути,
    коли вже тіло вирвалось з-за ґрат –
    зніве́чене, зневажене, забуте…

    (Зі збірки "Самоцвіти сокровення". - Львів:Логос,1997)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (4)


  41. Ігор Шоха - [ 2017.06.30 21:30 ]
    Від весни до весни
    Весна зелена засіяє
    і кращої пори немає
    на нашій матінці Землі.
    Летять із вирію лелеки,
    аби озвучити далекі
    свої нечувані жалі.

    А літо бронзове, звичайно,
    і де береться, запитай-но,
    оце накраяне тепло
    і де дівається, буває,
    коли його оаза раю
    минає, наче й не було.

    І настає у черзі осінь.
    Уже не бігаємо босі
    і кроїмо свої літа,
    свої жалі, чужі печалі,
    і не бажаємо йти далі,
    бо наша осінь – золота.

    Та ось – зима. Не дуже сива
    іще оздоблює красиво
    укрите інеєм чоло.
    Хоча вона, звичайно, срібна,
    але уже літами бідна,
    перефарбовує зело.

                                  06.2017


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.57) | "Майстерень" -- (5.93)
    Коментарі: (5)


  42. Ірина Вовк - [ 2017.06.30 11:08 ]
    "Цвіт граната".Імітація Параджанова
    Раба. Невільниця. Ти знов у ланцюгах.
    Тебе прикуто волею чужою,
    як злидню, до стовпа... вниз головою,
    у дертім одежинні... в попелах...
    Чим завинила? – зрадила собі! –
    що оминула стежку, одержима,
    о блуднице із божими очима,
    що в них озера чисто-голубі.
    А в тих озерах – небо розлилось,
    у ясних водах – тони і півтони,
    чуттєвих ласк пречисті камертони
    (предивні луни власних відголось!).
    Скарби без скарбу... Тонем в болотах,
    в багнистий берег в'язнем гнилизною...
    Раби потопні, що прокажем Ною
    про кару божу і смертельний страх!
    Що над усім цим – вищає Любов,
    що навіть перед страхом злої смерті,
    гранатне віття в гору розпростерте –
    то кров покутна з зірваних оков!
    Раба – на волі?.. Скажемо, доба
    руйнації пречистого спокою...
    Не знаю я, що відповісти Ною,
    хіба лишень, що вб'ю в собі раба!!!

    Скарби розгублено – і згублено чуття
    блаженних літ і запаху граната...
    Лишень одне – під Богом рідна хата,
    лишень... любов'ю послане дитя!

    (Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів: Сполом,2013)


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.66) | "Майстерень" 5.5 (5.8)
    Коментарі: (3)


  43. Ірина Вовк - [ 2017.06.25 10:28 ]
    "...А що грає - голос має..."
    Грає старий Андронаті. Слухає сива Мавра.
    Гори димлять ранкові. Рвійно верхи шумлять.
    Мліють мохи волохаті – лісу магічна аура.
    Серденько вповні любові. Тиша і благодать.

    Грицю, твоя Туркиня – дике дитя Природи.
    (Розумом – не осягнеш. Серцем хіба збагнеш.)
    Зіллячко-ворожіння вкотре росою вродить:
    прагнеш любові?.. Прагнеш! – лиха не обминеш.

    Лихо крадеться стиха. Мавра закурить люльку:
    що то ховають крони млою укритих смерек!
    Не прислухайся, Туркине… В горличку, чи зозульку
    ще обернутися встигнеш – тричі: і цур, і пек…

    Сходить огненне сонце. Гори черві́нь залила.
    Скрипко, вгамуй свою тугу! Серця не розривай.
    Може, схвильований сон це: як я чар-зілля варила…
    Грицю, полюбиш другу – зійдеш за гору… і край!

    Крайся, карайся, серце – ревно, шалено, дико –
    так, як циганська скрипка на висоті смичка.
    Так-то любити, Туркине… Бачиш тремку осику –
    лінія пліч похила, лінія рук гнучка…

    Вже не наслу́хають гори пізні, нічні чування.
    Звабою красні маки гордо спливують на воді.
    Люди співатимуть пісню – ту, про зрадливе кохання.
    Мавро і Андронаті!.. Ваші гріхи молоді…

    (Зі збірки "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (1)


  44. Ярослав Чорногуз - [ 2017.06.17 00:22 ]
    Життя - як сон
    Життя – як сон, минає, пролітає…
    Наздоганяють видива мене:
    То – поодинці, то їх – ціла зграя,
    Чергуються – веселе і сумне.

    І в цій швидкій, житейській круговерті
    Не знаєш, де застане враз тебе
    Сумна чи радісна – хвилина смерті,
    І в рідну землю тихо загребе.

    Даруй же сон майбутній, сниво-птице,
    Чи в пеклі хай дізнаюсь чи в раю,
    Що голос мій у записах лишився,
    Й цитує хтось поезію мою.

    16.06.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (8)


  45. Валерій Хмельницький - [ 2017.06.16 14:53 ]
    Модель виходить на подіум
    в мої упивається губи
    до крові прокушує їх
    і пестить мене і голубить
    у неї гортанний сміх

    собі не належу відтоді я
    втонув у красі неземній
    Ізольда моя мелодія
    рефреном я стану у ній

    під небом ласкавим і синім
    на травах у гушавині
    я зваблю її на сина
    і доню а може і ні

    як сонце гаряче Ізольда
    як хвиля ласкава морська
    нікому тепер не дозволю
    торкатись її рука-

    ми з'явимось у "Mersedes"-і
    у luxury VIP
    Ізольда руда принцеса
    відчинить дверцята і...


    16.06.17


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" 5.5 (5.44)
    Коментарі: (8) | "L. Прєкрасний Модель"


  46. Тата Рівна - [ 2017.06.11 14:19 ]
    Автопортрет 35
    - Це Українська – тридцять п’ять!
    Сходьте, пані, ваша зупинка, пані.
    А вікна там – темні і вигуки – п’яні
    І списаний весь матюками паркан..
    - О, хіба мені вже? Може, їдемо ще, пане?
    Я тут не зостанусь сама, не лишіть мене, пане –
    Серце – стане….

    У підсумку – двоє дітей та малий котопес.
    Любов як любов. Ви ж до моркви не ставитесь свято?
    Життя моє – схоже на рух, на зелений експрес
    І зовсім не схоже на персик чи свято.

    Уже – тридцять п’ять? Раптом, помилка?
    Хакер-атака на мій Джі-пі-ес?
    Я скачала ці карти на торентах – не ліцензійні…
    Вже давно продають алкоголь мені у магазині.
    Вже давно захолонула кров у моїй пуповині.
    Вже давно ходжу я на роботу в обдертий «собес».
    І все рідше торкаюся неба чи, радше, небес…

    - Ваша зупинка! Номер по білому – чорним!
    Пані, я мушу вертати, звантажив валізи…
    - Що? Просто так? Мене впустять? А віза?
    - Пані, для вас – вже без візи! Віднині – без візи…
    В двері оті ледь помітні над чорним асфальтом,
    Вгрузлі по клямку. У торбі моїй – уламки..
    Шматки недороблених справ, недолюблених душ.
    - Скажіть, ви не чули, чи є там нормальний душ?
    Чи там є життя? Чи, хоча би, заграйте туш,
    Бо ця драматичність моменту – мені така…
    Гидка!

    - Пані, пустіть мою руку… Ну нащо вам моя рука?
    - Остання опора – рука…

    Все б нічого, але хиталась Земля під ногами,
    Я стояла сама і знала, що – не здалося.
    Час – поїхав! Нажите – сплуталось, переплелося.
    Відбулося, збулося – зайшло на мене з ногами…
    Догорала юність, попіл сипався на волосся.

    11.06.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (2)


  47. Тата Рівна - [ 2017.06.06 03:13 ]
    мамі
    ти будеш стояти і споглядати себе
    у великому дзеркалі в масивній рамі
    ти будеш сміятися своїм дитячим фото
    своїй дитячій мамі
    колишній – із фото – наразі такої уже нема
    ця жінка – що поруч тебе – така ж як і ти – зима

    росла трава торкала підошви своїми довгими язиками
    ти бігла до неї так швидко як тільки могла – до мами
    ти знала що буде тепло в її долонях
    там можна сховати лице
    вона скаже «доню не плач моя доню минає усе оце…
    минуще в житті все-все-все тільки вітер – вічний
    лиш сонце світить так довго що майже – завжди
    лиш море таке глибоке неначе – відчай
    у ньому – замість води
    тож доню іди – крокуй залітай на гілки найвищі
    шукай поміж хмар собі кольорових снів
    не можна прожити так ніби кладовищем
    проходиш рахуючи хрестики днів…»

    купались у попелі кури – червоні та попелясті
    смішні недолугі кури…такі як щастя
    як бути солодким самому собі і до Бога
    звертатися просто так – просто як до свого..

    олія давно вже розлита давно вже замита
    давно вже затоптана підборами ліктями римами
    а просо ще й досі росте ще колосить колоссям
    ще сіється просо янголами незримими
    котрі всі твої невичерпні дороги до Риму
    перемальовують у стежки до мами-
    них рук пирогів чорнобривців між огірками
    курей – попелястих й червоних зірок – над зірками
    над хатою світом дитинством уламками інших літ
    що скочувались краплями поту – тяжка робота – тому і піт

    літа…ну чому їх не називати зимами?
    вони ж холодні вони ж холодніші – кожного разу
    і приморожують тебе до дзеркал та – часом –
    до фотографічних карток підписаних синіми
    змерзлими пальцями нашвидкуруч
    аби не забути аби не згубити спогадів пряжених пряжу

    послухай я так втомилася
    мамо – побудь
    в моїй голові ще трошки – а я приляжу
    щоб не втрачати ясність щоб не струсити тебе із кінчиків вій
    де ти стрибаєш на шпильках отих югославських босоніжок
    таких дефіцитних безцінних неначе їх шив сам Вій
    для Панночки
    а продавчиня універсаму перерозподілила хід подій…

    не вмію
    я розучилася бути стоніжкою яблунькою у твоєму саду
    я кожному своєму дню нагадую про кинджали
    які впиваються в мої ноги коли я йду
    отими нестерпними дорослими шляхами…
    лишаються фото – вітрини нас на нашій Землі
    у нашім пеклі посеред цього базару
    де зброю крадуть і міняють на душі малі
    біокомп’ютери Балтазари

    лишаються фото – маятники у млі
    по нас по наших життях по наших божественних глинах
    мамо – а я приїду – мій світ змалів – я витолочу тобі усю малину
    я вип’ю усю криницю – спрага пече
    я вивчуся знов на стоніжку на яблуньку білу
    мамо – я сяду метеликом на твоє плече і буду водити тебе
    аби ти лиш хтіла
    аби ти сто літ ще стежками своїми ходила
    ще сіяла просо казками піснями очима
    мамо – зима завжди відступає коли
    ти – за плечима….

    06.06.2017
    Рівне


    Рейтинги: Народний 5.38 (5.4) | "Майстерень" 5.38 (5.39)
    Коментарі: (9)


  48. Тата Рівна - [ 2017.05.24 10:44 ]
    Гурби
    Третій окраєць білого хліба, третя доба Воскресіння чи гарту
    Знаєш, а ми ще з тобою жили би, але поплутались карти…
    Ганцю, кохана, якби час інакший – я б тебе кликав до танцю,
    Але сьогодні в цей чорний Великдень писано рити нам шанці
    Ми, по коліна в траві й анемонах, спинами сонцю відкриті –
    Риємо шанці, ставимо пушки – нікуди ж бо відступити!

    Смертонько, мила, смертонько, люба,
    Дай поцілую тебе я в губи.
    Ти дочекалась моєї згуби –
    Нас повінчали Гурби.
    Гурби!.

    Тиснуть Мости, з Хижаків холод віє, йдуть Хижаки у атаку
    Згублять «Мамая» - гукнемо «Андрія», «Докса», «Панька», «ЗалізнЯка»
    Нас тридцять дев’ять – а їх майже триста – в білих гробах поселенців.
    Буде цей ліс пам’ятати довіку двадцятирічних шаленців!
    Обгів – Ступно – Москалівка – Чернява – сутички ярі, річка кривава.
    Річка Понора, хлопці – по норах. Наші Криївки стали – Собори!


    Лінії юних життів розпрямились – чисті долоні як дівка.
    Я не добіг та душа долетіла, сіла душа на Криївку.
    Квітами чорними ліс простелився, Гурбенські Гори – повстанки –
    Стали супроти червоного ката, грудьми зупиняючи танки.
    Люті години в котлі з тіл та поту, криці, вогню, криків болю –
    Булькав компот, те опійне чар-зілля, якого зварила нам Доля.


    Хлопці! Ганнусю! Мамо! Сестриці! Будем із вами – з Божої ласки…
    Може, воскреснемо із анемонів ще до наступної Пасхи.
    Я пташенятком зрОджуся в світі, злину до рідної хати,
    Зачну вам, мамо, піднімусь, тату, тиху молитву на ніч співати.
    Квітень – мінливий, квітень – лукавий. – Вбито «Мамая», спалені села –
    Сіла душа на Криївку й зітхає. Бігме, вона не весела…

    Смертонько, мила, смертонько, люба,
    Дай поцілую тебе я в губи.
    Ти дочекалась моєї згуби –
    Нас повінчали Гурби.
    Нас освятили Гурби.
    Нас воскресили Гурби.
    Гурби!.

    24.05.2017


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.4) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (4)


  49. Ігор Шоха - [ 2017.05.06 22:47 ]
    Переродження
    Ой не минає епоха борні
    і поневолення краю.
    І на сьогодні поет на війні
    націю духу єднає.

    Відгомоніло минуле, коли
    на рубежі руйнівному
    білі й червоні поети жили
    іноді в тілі одному.

    Та розривають країну людей
    не курінні й комісари,
    а носії ненависних ідей
    і православні бояри.

    Повилізали із нір глитаї
    на кабінетні пороги
    і заховали личини свої –
    ратиці, ікла і роги.

    Позолотили блискучий кларнет
    лаки доби «Ріо-Ріти».

    Важко усім догодити,
    маючи біло-червоний букет.

    Ранній Тичина – то інший поет
    іншого світу і цвіту.

                                  2015


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.93)
    Коментарі: (2)


  50. Ігор Шоха - [ 2017.05.05 14:55 ]
    Кузня за кадром
    У кузні слави б'є Пегас
    у лютні пієтету.
    Кує зозуля. Лине час.
    Чекаємо Гефеста.
                   Із тих часів як Прометей
                   украв огонь Олімпу,
                   ідуть поети до ідей
                   епохи неоліту.
    І файно думати, що це –
    нова література.
    Але поезії лице,
    на жаль, макулатура.
                   Ні. Дерев’яні не чопи,
                   що діжі затикають,
                   а короновані стовпи,
                   які папери мають.
    І вистачає у людей
    снаги – творити всує.
    Горнило вичахлих ідей
    нікого не гартує.
                   Тримають пера у руці
                   юнони і зевеси,
                   а копіюємо взірці
                   опалої «поези»
    і пересмішниці, й мужі
    доволі величаві,
    на бойовому рубежі
    папуги зеленаві.
                   І хай малюють небеса,
                   які бувають чудеса,
                   любителю розмаю.
    Але про що це я писав?
    У горні є гарячий сплав.
    Поезії – немає.

                                  05.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.93)
    Коментарі: (2)



  51. Сторінки: 1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   31