ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Сушко
2024.06.17 08:43
Чи існує непорочне зачаття у котів? І в собачок? І що воно таке - непорочне зачаття? Як цей акт запліднення проходить у жінок, обраних богом? Мені хтось може це пояснити? Тільки без криків "Безбожний грішник!", "Будь ти проклятий!" тощо. Чи можна вв

Самослав Желіба
2024.06.17 08:31
Косою косить
Цього літа дівчина
Молодих людей.

Світлана Пирогова
2024.06.17 08:10
Її душі торкнувся непомітно,
Запав у серце ніжне вже давно.
Сказав, що він живе, як вовк-самітник,
Вона поблідла, ніби полотно.

Він недосяжний, мовби неба купол,
І мало говорив, все більш мовчав.
Вдивлялася в ті очі- чистий купіль.

Віктор Кучерук
2024.06.17 06:36
Мабуть, зустрілися не впору
Ми біля скельної гори,
Бо ти не рухаєшся вгору,
А я скотився вже згори.
Мабуть, дорогу не єдину
Було позначено мерщій, –
Тебе не зваблює вершина,
А я не втримуюсь на ній.

Артур Курдіновський
2024.06.17 01:38
Замріяна, чиста, гірка та журлива!
Нас двох повінчали самі небеса!
Усе в тобі справжнє, і ти незрадлива!
Обличчя відверте, прозора сльоза.

Я - вірний тобі, незрівнянна дружино!
І ти покохала мене назавжди.
Ми стільки пройшли! Ти у мене єдина.

Іван Потьомкін
2024.06.16 21:11
Із подорожі повернувся пудель
І побратимам каже з гіркотою:
«Братове, якже наш рід здрібнів!..»
«Ти що верзеш!»- бульдог на те.
«Я щойно з Індії. От там справжні собаки!..»
«Чим же вони од нас кращі?»- пита гончак.
«Одвагою своєю. На лева напада

Микола Соболь
2024.06.16 15:58
Пані Галино, хотілося б таки почути Вашу версію і побачити реакцію Редакції майстерень щодо вірша Петра Синиці "У ріднім батьковім саду" який чомусь пані Галина виставила, як власний. До речі не шановний Юріє Гундарєв оце і є приклад плагіатства, а не

Борис Костиря
2024.06.16 15:27
Я блукаю в лісі,
Загубився в пущі.
На печальній стрісі
Втрати неминущі

Так припали листям,
Ніби давній спогад.
Серед передмістя

Ігор Шоха
2024.06.16 15:10
Ще кує зозуля у гаю
і рахує дні напередодні
того, як поляжуть у бою
воїни за націю свою
на краю глибокої безодні.
Вибухає небо кожен день.
Гинуть і цивільні, і солдати,
гинуть люди... це така мішень

Євген Федчук
2024.06.16 14:45
Миколо Петровичу, от поясніть,
Бо я ніяк не зрозумію.
Чому Орбан з Путіним прагне дружить?
Чому він Європою сіє
До нас недовіру, вставляє дрючки
В колеса Європі і НАТО?
І він не один там, напевно ж такий,
В Угорщині. Бо ж обирати

Сергій Губерначук
2024.06.16 14:31
Переб’єшся.
Все одно переб’єшся.

Переб’єшся.
Все одно переб’єшся.

Серце моє, переб’єшся.
Любов моя, переб’єшся.

Самослав Желіба
2024.06.16 08:29
Оце похмілля.
Ніби півночі слухав
Пісні Джері Хейл.

Світлана Пирогова
2024.06.16 08:07
Не зашнуровано давні рани,
Без прив'язі помаранчева повня.
Вписалась у нічну панораму,
Як відблиск вогню на жерсті жаровні.
Віщунка Вельва шепоче долю,
Не сплять лікантропи у темних шкурах.
Хто ж розірве це замкнуте коло?
Забутих в'язнів утримуют

Віктор Кучерук
2024.06.16 07:39
Не дають відпочити, холера,
Хоч знедавна я менш дійовий, –
Зачинила одна щойно двері,
Як вже інша сигналить: Відкрий…
Мов зі сну метушлива примара
Перетнула мовчазно поріг,
А мені не потрібні і даром
Нині шепоти, дотики, сміх.

Микола Соболь
2024.06.16 05:47
У ставку, на окраїні парку,
тася няньчила діток своїх.
Чоловік докуривши цигарку,
подивився без жалю на них.
І у ражі хмільного банкету
перед друзями, просто на спір,
він поцілив у ціль з арбалета,
не людина, – спотворений звір…

Ярослав Чорногуз
2024.06.16 05:10
Мов досконало -- майстер-золотар
На склі чи дереві -- твоє обличчя --
Виплавлював -- ті очка, ніс, вуста...
Так я в рядках сяйну красу величив.

Високих рис чарівна чистота --
Мені ти нагадала Беатріче --
Поета мрію... Лиш різниця та,

Артур Курдіновський
2024.06.16 02:18
Love is...
Мого дитинства світлого реліз
Прийшов за мною у нове сторіччя,
Щоб назавжди мене у мене вкрасти.
Цим написом хизується і досі
Небесний місяць, мовчазний маркіз,
Закоханий у зіроньку, що поряд
Яскраво світить. І лише для нього...

Юлія Щербатюк
2024.06.16 00:00
Настало літо
Аромати навколо
Липи квітують
***
Великі хмари
Заполонили небо
Ітимуть дощі
***

Володимир Ляшкевич
2024.06.15 22:01
Патетично - чоловічий голос)
Досить, кохана, буденності віхоли,
хочеться сонця і моря –
Поїхали!
У невгамовність прибою і синяви
барвного свята над будніми тінями!

(Іронічно – жіночий речитатив)

Іван Потьомкін
2024.06.15 19:13
Не гадав ще молодий Тарас, що слава набагато швидша, ніж тарантас, що віз його вперше на батьківщину: усім хотілось не просто бачить, а щонайкраще пригостить речника Вкраїни. От і в Лубнах не було кінця-краю запрошенням. «Відбийся якось,- попросив Тарас

Микола Соболь
2024.06.15 16:37
Побути трохи ще у раю,
хотілося та обмаль часу.
Куди летіти, я не знаю?
Тримаю за крило Пегаса.
Тепер ти вільний, милий друже,
спіши між хмар, де сонце сяє,
ніколи ти не був байдужим,
як ніс мене за небокраї.

Хельґі Йогансен
2024.06.15 13:56
Я не буду брехати, що знаю життя,
Розкидатись пихато словами.
Лиш скажи мені, хто ти і хто тобі я!
Поясни, що насправді між нами!

Може, карма чи так, випадковий союз?
Чи зустрілись споріднені душі?
І чому у тобі я фатально погруз?

Леся Горова
2024.06.15 12:12
Мовлю сонцем і мовлю вітром я,
Мовлю променем,
Слів розмаєм, думок палітрою,
Серцем стомленим.

Та вмокаючи пера- образи
В рути-шавлії,
Мовлю так, щоб одну лиш обрану

Ігор Деркач
2024.06.15 10:51
Синекура має привілей
і сама повірити готова
у казки із тисячі ночей,
на які купились безголові.
Логіку включаємо, панове,
і спаде полуда із очей.

***

Тетяна Левицька
2024.06.15 09:15
Не хвилюйся, любий, я не бачу
порізно у цьому світі нас.
Хто обпікся об сльозу гарячу,
на холодну дує повсякчас.

ДНК твоє в моєму лоні,
у твоєму серці образ мій.
Душу заколисуєш в долоні.

Козак Дума
2024.06.15 07:29
Колише вітер грона калинові
в ряснім саду майнулого життя,
немов орелі булої любові,
під супровід мого серцебиття…

І гойдалка, як та опона часу,
спадає долу прямо із небес.
Несе тебе, життя мого окрасу,

Микола Соболь
2024.06.15 06:17
Тридев’яте царство. Все без змін.
Пароксизм доконує Кощея.
Якби ж, бідний, мав можливість він
на Сушка наслати гонорею.
Зріє дума в лисій голові,
зараз буде вихлоп недовірша,
рими не такі вже і нові,
ще й виходить – абирвалг, не більше.

Віктор Кучерук
2024.06.15 05:07
В скверику під липою,
Влітку з дня у день, –
Безнастанно глипаю
На ряди людей.
Поглядом допитливим,
Кожного й завжди, –
Зазвичай запитую:
Звідки і куди?

Артур Курдіновський
2024.06.15 01:53
Стали комом у горлі слова.
Сидимо за столом візаві.
Ми з тобою - вдівець та вдова,
Хоч обидва сьогодні живі.

Тиха осінь плете макраме,
Покриваючи смутком рудим.
Тиха осінь - це гра в буріме,

Борис Костиря
2024.06.14 23:32
Я кину вудочку
по той бік Всесвіту,
По той бік розуму,
по той бік серця,
По той бік розпачу,
по той бік лиха,
Яке говорить нам
крізь море тихо.

Володимир Каразуб
2024.06.14 20:36
тому що потрібно вірити хоча б у щось.
Читати псалми над головами і зливати розтоплений віск,
Говорити про те, що фігурки — це те, що тобі здалось,
Про тонку павутинчасту форму страхів, які запеклись
На воді.
Неодмінно потрібно вимовляти чиїсь імена

Самослав Желіба
2024.06.14 18:58
ЗОРЯ. ДОБРА БАГАТО В ЦЬОМУ СЛОВІ
Добра багато, а ще більш любові,
Такої що обійме цілий світ,
Мов руки матері й весняний квіт.
            А що лишилося від нього?
Де? Який в нім слід?
Воно ростануло, як ранок,
Як ранок, що обернувсь днем…

Козак Дума
2024.06.14 16:19
Аби людина отримала повну свободу – вона повинна померти…

Іван Потьомкін
2024.06.14 12:16
Це потім про раббі Тарфона йтиме слава,
Що схожий він на піраміду із горіхів:
Торкнись - і покотяться вони ураз.
А йшлось про те, що притьмом добував він
Із священних книг те, що учні просили.
Але це потім. А поки що був він скупердяй.
Раббі Аківа

Світлана Пирогова
2024.06.14 10:10
В мою весну тендітну тихо стукав,
Як краплі-перли юного дощу.
У подумках душі тягнулись руки,
І сонця проникав крізь землю щуп.

В мою весну проходив лабіринти.
Окрилений ти птахом прилітав.
Гігантське небо квітло гіацинтом

Юрій Гундарєв
2024.06.14 09:08
Пописюн


Учора прочитав новий твір Олександра Сушка, який, на жаль, швидко розчинився в інтернеті. Але запам‘яталося ключове слово - пісюн.
Варто наголосити, що погляд Сушка-художника рідко піднімається вище пояса (жона взяла за шкабарняк, задрав хво
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Благодатна Еродія
2024.06.11

Самослав Желіба
2024.05.20

Людмила Кибалка
2024.05.17

Ігор Прозорий
2024.05.17

Іма Квітень
2024.04.30

Ілахім Поет
2024.04.15

Лайоль Босота
2024.04.15






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Хельґі Йогансен - [ 2024.05.27 19:54 ]
    На згарищі покинутих надій (рондель)
    На згарищі покинутих надій,
    В руїнах марнославства та обману
    Сховали честь і совість під завали,
    А далі всіх навчаємо: "Не вір!"

    Невже забули, хто ми є такі?
    На диво швидко вигоїли рани
    На згарищі покинутих надій,
    В руїнах марнославства та обману.

    Чомусь згубили істини прості.
    Сумління, віру, досвід, горе втрати
    Лишилося у землю закопати
    І пам'ятник поставити кривий
    На згарищі покинутих надій.


    27.05.2024











    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (11)


  2. Ярослав Чорногуз - [ 2024.05.27 18:56 ]
    Освідчення
    Ніколи я не знав такого щастя,
    З роками усе більш тебе люблю!
    Які би не спіткали нас напасті --
    Переживу усі, переболю.

    Перепливу ці океани горя,
    Перелечу лелекою у рай.
    Лиш будь зі мною, будь зі мною поряд,
    І усмішкою сонця зустрічай!

    Я в ній купатись хочу знову й знову,
    Я нею лиш на світі цім живу.
    Тримай мене, свята моя любове,
    В найжахливіші шторми на плаву.

    Ми - дві краплинки нашого народу,
    І біди й радість ділимо на всіх.
    Хай нашій Перемозі в нагороду
    Звучить щасливий і веселий сміх.

    І радість позбираєм по зернині,
    І в чарівнім розквітлому саду
    Я дорогій прекрасній половині
    До вуст ясних цілунком припаду.

    27 травня 7532 р. (Від Трипілля) (2024)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (8)


  3. Самослав Желіба - [ 2024.05.22 08:49 ]
    Секвенція Святині
    Ти співала для народу,
    Дарувала пісні вроду
        Про Марію-діву.
    І я слухав кожне слово,
    Що із вуст твоїх виходить,
        Дивувався співу.

    О Маріє, мати божа,
    Чи краса такая може
       Бути на цім світі?
    Чи така скорбота звуку
    Не дарує тільки муку,
        А і щастя миті?

    Діво, що передо мною,
    Ти говориш слово болю
        Про мого месію –
    Тож чому я не про небо
    І не про благословенне,
       А про тебе мрію?

    Я би слухав вічність цілу
    Ті зітхання в твоїм співі
        За парканом раю.
    Нащо всі плоди та зорі
    В тім святім чарівнім хорі
        Як тебе немає?

    Нащо райські всі принади,
    Де живе безмірна зваба
        Божої співиці?
    Чи не в тому все спасіння
    Та пророків тих прозріння –
        Чути молодицю?

    А коли це лиш примара,
    Що мене випробувала
        На жаркім багатті –
    Що скажу судді страшному,
    Голос чий подібний грому,
        В час похвал і страти?

    Я сказав би: «Боже милий,
    Судде праведний, помилуй,
        Як мені ти вчитель,
    Не позбав надії чути
    Навіть у вогненних путах
        Слова сеї діви.

    Ти повчав серед народу
    Возлюбить людську породу,
        Як самого себе;
    Я ж любив єдину тільки,
    Та без себе та без мірки,
        Навіть більше тебе».

    І господь би мні дозволив
    У смертельнім пекла болю
        Чути голос щастя,
    Бо він знає своє слово,
    Пам’ятає ту домову,
        Що подарував нам;

    І сидів би вічно в залі
    Я між голосів і марів,
        Любих і тужливих,
    Що мене би чарували
    Навіть без райових далей,
        Без вагань у мріях.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  4. Хельґі Йогансен - [ 2024.03.31 16:28 ]
    Може, ще колись...
    Зіграєм, може, ще колись в кохання?
    Ти пам'ятаєш
    безсонні ночі,
    як неохоче
    впускала з-за фіранок блудний день?
    (Якби могла, прогнала б тут же геть)

    Мені здавалось, світ став яскравішим,
    а люд добрішим.
    Хоч ненадовго
    печаль замовкла
    і не важливо вже реальність це чи сон,
    чи вільний я, чи взятий у полон.

    Усе раптово зникло непомітно.
    Так божевільно,
    не зовсім щиро,
    нестерпно мило
    і дивно якось долі заплелись.
    Зіграєм, люба, може, ще колись...



    31.03.2024


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (6)


  5. Хельґі Йогансен - [ 2024.03.16 23:29 ]
    Втрачаючи себе
    Всі розваги невдовзі наводять печаль,
    А веселощі сум закриває.
    Споглядаєш минуле, немов сіру даль,
    Без любові, без мрії, без планів.
    Бути «вашим і нашим» — насправді ні з ким.
    В цьому фатум, кінець та початок…
    Безхребетний, безликий, ні добрий, ні злий
    При житті... Та й по смерті ніякий.
    І збираються в купу, летять в нікуди
    Твої принципи, воля, бажання.
    А із уст ані слова, застиг, як завжди,
    У мовчанні, можливо, востаннє …

    Ігноруєш життя
    Чи втікаєш від нього
    Невідомо
    Різниці нема
    Ти втрачаєш себе
    Ти живеш непритомно
    Непримітно
    Безглуздо
    Дарма



    10/2013
    03/2024











    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  6. Сергій Губерначук - [ 2024.02.28 19:24 ]
    Так трапилось, що небо безцвітне…
    Так трапилось, що небо безцвітне,
    що до сонця далека дорога в тупик,
    що іскри від моїх копит
    для всіх перехожих,
    немов од салюту розвага.
    Я виснаживсь
    бігти
    у безвість
    у безвідповідальність
    за себе.
    Але те, чого я шукаю, –
    аморфне.
    Дорога́ мені людина
    без смаку,
    кольору
    і запаху.
    Жодних знаків уваги.

    30 червня 1994 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.76) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати: | " "Поезії розбурханих стихій", стор. 97"


  7. Ярослав Чорногуз - [ 2024.01.29 22:51 ]
    Шлях на Парнас
    І

    То ендорфінів фантастичних море --
    Де тижні, як веселки барви ті.
    На промені так тремолює обрій --
    А ми в якомусь диво-забутті

    Осонцені і при відкритій шторі
    Вбираємо цілунки золоті,
    Всі пестощі усміхнених просторів,
    Найкращих квітів пахощі густі.

    Та провокаціям не забаритись:
    "Це блеф - кохання чисте -- знаєм вас,
    Які там Попелюшки чи харити!!!"

    Таке про себе чули раз у раз...
    Казки життя -- їх прагнемо творити!
    Вони мов ельфи, оточили нас.

    ІІ
    Вони мов ельфи, оточили нас,
    Нове щоразу плетиво сюжетів,
    Допоки зАпал їх творить не згас...
    О, ці високі мріяння поетів!

    Розкидані по світу для прикрас
    Чи насолоди споглядань естетів.
    Як божевільний вічності екстаз
    На місці чільному між раритетів.

    Творцю куплетів треба інший світ
    Пізнать, щоб після довгих обговорень
    Його хмільний фантазії політ

    На п'єдестал високий запроторить
    Вітію* міг. Він свій залишив слід
    В леліянні, п'янкій солодкій зморі.
    ______________________________
    *Вітія - поет.


    ІІІ
    В леліянні, п'янкій солодкій зморі
    Приходили обом чарівні сни:
    Мов ті метелики, ми на просторі
    Все пурхали між квітами весни --

    Творили плетиво фантасмагорій.
    Стрибав із нами промінь осяйний --
    Небесний свідок наших перетворень
    Як упивались дивом білизни.

    Імла чигала також десь за рогом --
    Там Чорнобог наш кожен порух пас,
    І кола креслив, ставлячи облогу.

    Та нападав на нього лютий сказ,
    Бо захищала криця Білобога,
    Минав у щасті непомітно час.

    ІV
    Минав у щасті непомітно час
    Коли ми разом - дощ похмурий квітнув.
    З життям реальним виникав контраст,
    Усе навколо сяяло привітно.

    Неначе вгору -- між небесних трас --
    Літак той "Мрія" -- твориво елітне --
    Нас підіймав туди, де Божий глас
    Ростив красу - Едему сад тендітний.

    Бувало, налітала сарана,
    З'їдала вже й бадилля помідорів,
    Бо правив бал бездушний Сатана...

    Але Господь під землю запроторив.
    Завжди нещадна там велась війна,
    Забулися розпуки дні суворі.

    V
    Забулися розпуки дні суворі,
    Розвіяли вітри омани глум,
    Все те, що нам святим було учора,
    Вже кануло у Лету, як в імлу.

    Не спокусити скринею Пандори*,
    Нема дурних втішати кабалу.
    Пегаса краще гойного пришпорить
    Натхненно уподібнитись орлу.

    Та пам'ятать легенду про Ікара** --
    Летіть посередині повсякчас! --
    Колись його накрила Божа кара...

    Хай порятує досвіду запас...
    Закохана до божевілля пара --
    Ми линули увись, аж на Парнас.
    _____________________________
    *Скриня Пандори - згідно з грецькою міфологією, вмістилище бід і нещасть.
    **Ікар - у грецькій міфології був сином славетного ремісника Дедала. Ікар відомий за переказом про те, як намагався разом з батьком утекти з Криту, використовуючи крила, які Дедал виготовив з пір'я та воску. Спочатку Дедал застерігав Ікара про самовпевненість, а потім зарозумілість, наказуючи йому не літати ні занадто низько, ні надто високо, щоб морська волога не забила його крила або сонячна спека не розтопила їх. Ікар проігнорував вказівки Дедала, злетів надто близько до сонця, чиє тепло розтопило віск і Ікар впав у море, де й загинув.


    Ми линули увись, аж на Парнас,
    Де збуджені збиралися поети,
    Перлини виставляли напоказ,
    Читаючи ронделі та сонети.

    Таланти, графомани водночас
    Являли несмак чи високі злети
    Творінь. Там речень музика лилась
    Ясних катренів, лагідних терцетів.

    Бувало так, що заздрощі гнилі
    Плели інтриги серед площі зборів,
    Доводячи вразливих до петлі...

    Любов позаганяла зло у нори,
    Перемагали слова королі
    І очі сяяли далекозорі.

    VІІ
    І очі сяяли далекозорі --
    Моя душа співала про любов,
    Відкинувши рутину злу теорій --
    Війна спочатку, а тоді - альков.

    Це почуття живе у кожній спорі,
    Молекулі чи атомі або
    Поміж тілець драглистих інфузорій,
    Усесвіту закладених основ.

    Хоч де-не-де страхають чорні діри --
    Вмістилище відходів-метастаз --
    Нема кохання там. В це легко вірить,

    До казки ми потрапили якраз,
    Де піснею Орфеєвої ліри
    Шлях торував окрилений Пегас.

    VІІІ
    Шлях торував окрилений Пегас,
    Взаємопроникали ми словами,
    Тілами теж, аж розгорявся враз
    Той запал, що наснажує роками.

    Плекали грона вишуканих фраз
    Вітійствували ніжності медами,
    Душа немов причмелена якась,
    Вбирала Божу ласку із вітрами.

    Ох, заїдали ревнощі раніш...
    Трясли шторми, напевне в дев'ять балів...
    Ряснів, бувало, ними навіть вірш.

    Кохання справжнє -- ще міцніше сталі
    Укуси шершнів зла усе слабіш --
    Як стріли, до підков не долітали.

    ІХ
    Як стріли, до підков не долітали --
    Чи надто високо знялися ми?
    Або Пегаса чари небувалі
    Нас затуляли сильними крильми.

    Повідкривалися небесні далі,
    Крізь марево сльотавої зими.
    Із кубками натхненного граалю*
    Зустрів Бог Велес, вийшовши з пітьми.

    Вона тримає у гидкій напрузі
    Отих, що світло в міці круговій
    Плекають, суперечать чорній смузі...

    Та жовто-сині стяги бойові
    Розвіяли на сонячному крузі
    Всі підступи ворожі - се ля ві*.
    _________________________
    Се ля ві* - таке життя (фр.)

    Х
    Всі підступи ворожі - се ля ві* -
    Неначе наступи неандертальців
    Московії -- дикунські, лобові --
    Розіб'є жар палкий протуберанців --

    Осонцені Вкраїни вартові --
    Несхитно захищають рідні шанці,
    Степи і гори, хащі лісові --
    Безстрашні аси бойової праці.

    Та ця нескорена, могутня рать
    Ще й про любов святу не забувала:
    Тварин-безхатченків погодувать,

    Весілля грать між воїнів загалу,
    Як звук війни - набридливий той тать --
    Летів кудись убік собі помалу,

    _________________________
    Се ля ві* - таке життя (фр.)

    ХІ
    ..Летів кудись убік собі помалу,
    Недобрий вітер, адже в цім житті
    Минуще все - розбійники-вандали
    Чи душі чисті, праведні, святі.

    Отож, допоки ще не відпалали
    Шалені почуття прекрасні ті,
    Смарагди літа, осені опали
    Вбираймо, наче миті золоті,

    Запам'ятай, ці щастя намистини --
    Як оберіг, коли біди сувій
    Нас обів'є і темрява поглине,

    Душити прийде гоголівський вій...
    Настане ранок, сатанисько згине,
    Бо по руках був зв'язаний борвій...

    ХІІ
    Бо по руках був зв'язаний борвій...
    Та інші неприборкані вітриська.
    Еол* сховав у міх їх, мовив: "Вій!"
    Лише зефір** супутній досить низько

    Навіюванням пестив спини дві.
    Немов руки підтримка товариська.
    Тож не страхають хмари дощові
    Уже Парнас омріяний так близько!

    Невже розв'яжем знову той мішок?
    З цікавості дурної й на поталу
    В стихії незагнузданої шок

    Потрапим? Ні, летіти краще чвалом,
    І слухати, як сяєвом зірок
    Гормони радості нам вальси грали.
    _______________________________
    *Еол - бог вітру (гр.)
    За «Одіссеєю», Еол прийняв Одіссея на своєму острові, а на прощання подарував йому міх, у якому зберігалися несприятливі вітри. Він суворо заборонив розв'язвувати міх без крайньої потреби. Поблизу Ітаки супутники Одіссея з цікавості розв'язали міх і випустили на свободу всі супротивні їхньому шляху вітри, які збили корабель з наміченого шляху та погнали його назад до Еолії. Цього разу Еол відмовив Одіссеєві в гостинності.
    **Зефір - назва одного з грецьких вітрів.

    ХІІІ
    Гормони радості нам вальси грали,
    Чи не цього ми прагнемо усі?!
    Горіти полум'ям свойого шалу,
    Служить стосунків золотій красі?!

    Здається, що життя для цього мало:
    Ходить удвох по сріберній росі,
    Любитись палко, дарувать корали,
    Вдихати пахощі садів, лісів...

    У дні важкі, коли біда приходить,
    Горять жалоби свічі воскові --
    За руки взявшись, зустрічать негоду...

    Відбитися від тисячі зневір,
    І знов ловити хвилі насолоди,
    Які розлиті в небі, мов живі.


    ХІV
    Які розлиті в небі, мов живі
    Нарешті, вже Боги до нас прихильні.
    Мене руками, серце, оповий,
    Бо знаю, як мене ти любиш сильно.

    І я - півбожевільний чоловік --
    Немов із наркотичної курильні --
    Душею прикипів, мабуть, навік --
    Красою зачарований невільник.

    Не дайте з того стану вийти, ні!
    Найкраща із усіх моїх вікторій*
    Неначе Македонський -- на коні --

    Підкорювач кохання територій --
    Лечу у сяйві еротичних снів,
    То ендорфінів фантастичних море.
    ____________________________
    *Вікторій - перемог.

    ХV

    МАГІСТРАЛ

    То ендорфінів фантастичних море
    Вони мов ельфи, оточили нас,
    В леліянні, п'янкій солодкій зморі
    Минав у щасті непомітно час.

    Забулися розпуки дні суворі,
    Ми линули увись, аж на Парнас,
    І очі сяяли далекозорі,
    Шлях торував окрилений Пегас.

    Як стріли, до підков не долітали --
    Всі підступи ворожі - се ля ві* -
    Летів кудись убік собі помалу,
    ..
    Бо по руках був зв'язаний борвій...
    Гормони радості нам вальси грали,
    Які розлиті в небі, мов живі.
    __________________________
    *Се ля ві - таке життя (фр.)



    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (4)


  8. Сергій Губерначук - [ 2024.01.26 19:49 ]
    За мною спостерігають…
    За мною спостерігають.
    І роблять досліди.
    Надто вже все символічно
    виходить.
    Хай люди, які постраждали від цього
    спокійно ідуть загоряти на пляж,
    на спеку, і мліють.
    А я дотягнуся до істини
    всіх НЛО і ОЛН.
    Я в цьому процесі знайду своє щастя.
    І досліди будуть над ними.
    Вони не бояться мене
    і не люблять.
    Хай буде їм легше від того,
    що це був останній дослід наді мною.
    Бо піді мною – 10 поверхів висоти.
    Гойдаються.
    Летять.

    30 червня 1994 р., Київ




    Рейтинги: Народний -- (5.76) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати: | ""Поезії розбурханих стихій", стор. 109"


  9. Мамутова Кістка - [ 2024.01.23 03:30 ]
    Квітка Н.
    Романтизм героїв з прочитаних віршів
    Вони ідеальні, вони за нас чищі
    У них є мотиви і спротив режиму
    У зла нема шансів, добро є красивим
    Стою проти дзеркала з середини ночі
    Торкаюся шкіри, закручую коси
    Хіба лиш наблизитись ненароком губами
    Та я і не вартий себе обійняти
    Вийшов в пустелю засипану пилом
    Не тутешні ці люди, чого поруч із ними
    Чого маю плутатись лабіринтом на рівних
    Дайте пароль до невидимих дверей
    Де за ними, нарешті, буде все як по-маслу
    Індуїзм би прийняв мене у вищую касту
    Прокинься в трамваї, пробий свій квиток
    Поринути в мрії - повітря ковток
    Зібратися, вийти, навіть всміхатись
    Годин вісім у рабстві, достойно триматись
    Не зважати на тих хто нижче за класом
    Планую вікенд цього тижня з начальством.
    І ось я у дома, мовчанка, почуй
    .
    .
    .
    .
    .
    Ну ти хочаб спробував, не зважай що не вийшло
    Не всі індивіди здатні відчути
    Здатні поринути в музику тиші.
    Тут все як треба, кожна дрібничка на місці
    Речі розкладені за алфавітом
    Тут моє місце, фортеця, планета
    Де я закон і вибухова комета
    Дістаю свій рукопис - молитовник і біблію
    Де мною сказано у прозі і віршах
    Там усе правильно, як має бути
    Я на вершині плебейного світу
    Тут я викопую моря до ядра
    А насипом створюю гори і скелі
    Тут я пускаю вітри у поля
    Тут я зливаю дощі на пустелі.
    Гортати сторінки власних історій
    Торкатись себе там де не можна
    Горе самотності мені не знайомо
    Я сам собі - товариство найвище.

    2024


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  10. Олег Прусак - [ 2024.01.09 23:29 ]
    Чорнильне причастя
    Сьогодні брат мій – то холод зимової ночі,
    сестри – ручка і трохи чорнил.
    Якими, як завжди, я хочу,
    вознести те – що тягне лише до глибин.

    Я думав ніч мою душу очистить,
    візьме до зірок й спопелить десь у них.
    Випалить, і без жодних інтриг,
    зірве з шиї рабства намисто,
    зроблене із думок цих важких.

    Та як завжди, лиш паперу і Богу я сповідаюсь,
    Руки в чорнилі – то причастя моє.
    Рукописи не горять – тому нехай це все зберігають,
    А я йду слухати Був’є…


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  11. Олег Прусак - [ 2024.01.09 23:45 ]
    Писемний насос
    Ці рядки пише не голова і не руки,
    Вони виринають звідкись з глибин.
    Їх ніч із зорями бере на поруки, хоче забрати до своїх вершин.

    Вони народжені збитим ритмом серця,
    що давно вже не є просто насос.
    Коли добре йому- грудях тепло, воно ніби сміється ,
    Коли ж ні - тиск і лютий мороз.

    Це мене завжди дивувало, невже нема чим зайнятись йому,
    у мене у тілі так крові багато,
    а воно - вступає із мозком в війну!


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  12. Олег Прусак - [ 2024.01.09 23:00 ]
    Я спогадом стану бентежним
    Крізь часу пелену, серед звичних в житті ситуацій,
    Я чекатиму там, позаду, поміж знайомих нам декорацій.
    Декорації створені мною, занадто реальними для мене ж були.
    Це ж насправді прояви волі,
    Які виставу свою так і не віднайшли.

    Я спогадом стану бентежним, і вітром що все пронесе,
    Ключем до воріт, та, напевно, манежних,
    Срібною кулею, що потрапила, трохи нижче аніж плече

    І поллється із рани не кров, а лиш туга,
    Руки знову мандраж пробере,
    На обличчі усмішка , а на серці напруга.
    От що буде коли ти згадаєш мене !


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  13. Тата Рівна - [ 2024.01.01 17:15 ]
    моя колядка на 2023 Різдво
    у ранах і гематомах — час звузився до хвилин
    тривога відміна удома не вдома — твої?
    в окопах чи в покривалі блискучому наче лати
    ми знову воюєм
    Боже —
    ми вмієм в ці ігри грати
    своєї чужої волі навʼязані схеми патерни
    ми
    сука
    кіногерої примати і діти Праматері

    дзвіночки дитячих голівоньок тремтять ніби тнуть мелодію
    і кача пливе понад вічністю
    над кожним Сашком та Володьою
    Сірожкою Анькою — нашими
    голодними та холодними
    колишніми одноклашками
    смішними колись і модними
    над рідними над нерідними — старими чи зовсім ніжними
    це
    Боже
    погана історія —
    нам
    Боже
    давно не смішно вже

    навіщо ти катакомбами
    крізь море крові та пороху
    ведеш нас до свого берега
    або до нового мороку
    до чого ведеш?
    признаєшся?
    вкладаєш детальки в пазики?
    доводиш?
    виводиш?
    граєшся? —
    складаєш якісь там пазлики

    ми — дивний народ в оточенні
    зневірені знеохочені
    у темних водах історії оплутані та обточені
    усе хазяйнуєм клопочемось —
    усе бʼємось як заведені
    сусіди ж облизують збочено
    немовби намазано медом їм

    сусіди навколо — зрадники
    а — наші двори —
    бойовища
    вже третя війна вигарцьовує —
    комусь —
    видовища —
    а нам — підземелля сховища непевні часи та згарища
    навчилися бути у пеклі й гасити пожарища
    і все безкінечно боремось з ріднею фальшивою й дикою
    столикою бездуховною двоязикою

    так тяжко ходити в темряві
    у мороку невідомості
    де свічкою править тонесенька нитка свідомості
    горить і тікає в безвісти
    ледь жевріє тихо міниться
    століттями ми виживаємо —
    коли це нарешті зміниться

    чи на світовім полóтнищі
    в твоїм казані бездонному
    народ наш дарами жертовними
    священною гекатомбою
    щоразу тобі приноситься
    кладеться офірою щедрою
    а світ закриває очі та
    виспівує нашого «Щедрика»

    і ти приймаєш —
    Божечко —
    і ти всім киваєш —
    божечки
    і мило їм усміхаєшся
    прислужникам-сороконожечкам
    береш наші діти вбитими
    береш наші землі вмитими
    священною кровʼю нашою
    слізьми матерів підлитими

    ще скільки триватиме
    Божечко
    ця дивна любов з гематомами
    коли наш нарід приноситимуть
    у жертву тобі гекатомбами
    до ста вівтарів — ще трошечки —
    міста наші й села димляться

    куди твої янголи
    Божечко
    Юрко та Михасик дивляться?

    зроби вже нарешті паузу
    на років хоча б що триста
    дай нам прорости і вирости
    і трон свій посісти —

    щокожній ясній родинонці
    у домі своєму чистому
    дай смертю своєю скінчитися
    і знов прорости та вирости

    у ранах страхах прокльонах —
    час звузився до хвилин

    ти хочеш щоб з українців
    лишився лиш ти один?

    (С) Тата Рівна / Tata Rivna, 2023


    Рейтинги: Народний 4.5 (5.4) | "Майстерень" -- (5.39)
    Прокоментувати:


  14. Олена Мос - [ 2023.11.18 10:04 ]
    З любов'ю
    Цей бій не мій.
    Я за любов не борюся давно!
    Любов в мені Бог поселив
    У той яскравий вечір
    Коли торкнувся він мене
    Ні, не рукою, не очима
    Не словом Божим,
    а почуттям взаємним.
    Таким як теплий,
    ніжний вечір
    в обіймах рідних,
    У поцілунку тиші,
    Що зупиняє час
    І до небес підносить.
    Це почуття не просить!
    Не надимається і
    Вірить у хороше!
    Ніколи не перестає!
    І правду відзеркалює
    у очі.
    Мій бій завершено давно,
    відколи покохала я його
    взаємно
    Навік огорнута
    Твоїм промінням
    І світ за очі йду
    З любов'ю на плечі.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (1)


  15. Хельґі Йогансен - [ 2023.11.17 16:40 ]
    Ми всі потрохи втрачаєм глузд
    Ми всі потрохи втрачаєм глузд.
    Можливо, десь і самі це бачимо.
    Наївна віра в порожній звук,
    А те, що поряд, не має значення.

    "Заскалка в оці" відома всім.
    Та й інші вислови пам'ятаємо.
    Застрягли в'язнями серед стін
    Своїх ілюзій в чужих уявленнях.

    Ми всі цинічні, як не крути,
    А пошук правди — це пік нещирості.
    Заради ясності, простоти
    Готові йти на всілякі хитрощі.

    Підтримки хочемо. Так і є...
    Наш розум вкотре воює з совістю:
    Наплюй на інших, бери своє
    Чи хоч би грюкни дверима голосно!

    Втомились вже від дилемних мук,
    Однак на зміни нема сміливості.
    Ми всі потрохи втрачаєм глузд,
    Прийнявши вади за особливості.



    12/2012
    11/2023


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (6)


  16. Олег Прусак - [ 2023.10.31 14:07 ]
    Вечір сповіді
    Привіт всім друзі, добрий вечір,
    У цей тривожний, але гарний час,
    На тремор в голосі і тілі не зважайте,
    Проте зважайте на вогонь в очах

    Хоча, який вогонь, лишилася лиш іскра,
    І навіть ці слова – вони уже не ті,
    Я взявся до життя занадто різко,
    Боявся опинитися на дні.
    І навіть талант мені Богом дарований,
    Я безчесно згубив, втопив в роботі й вині

    Та я як не втопити, коли хвиль так багато,
    І кожна тебе збиває із ніг,
    Скажіть мені хтось кому треба молитись
    щоб кожен із нас утриматись міг.
    І першою хвилею будуть люди,
    Хоча й всіх наступних вони стосуються теж,
    Це те як з тобою поводились,
    Як ліпили те, не ким, а чим ти ростеш
    Це не про сім’ю ні в якому разі,
    Проте, це також має великий вплив,
    Тут йдеться про недолюдей,
    Які із страждань набирались сил.

    Другою хвилею буде кохання,
    Таке оспіване у піснях і віршах,
    Коли його зустрічаєш вперше це щастя,
    Для когось страждання,
    А в висновку – сюжети у снах.

    Третьою хвилею буде зрілість,
    Коли вже побачив перші дві,
    Тут турбуєшся про стабільність,
    А серце, на жаль, пливе у пітьмі
    Це найдовший період,
    Найпідступніша хвиля,
    Коли свідомо лізеш до чорта у чан,
    Все навколо книга «Зелена Миля»,
    Але всі персонажі – ти сам
    А далі…, не знаю,
    Зарано ще знати,
    І тут вже кожен обирає свій сан,
    Чи на флейті цей твір по нотах зіграти,
    Чи бути вільним і чистим як церковний орган!


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  17. Ярослав Чорногуз - [ 2023.10.28 23:55 ]
    Присмерковий сад
    Тріщить вогонь війни ген-ген за небокраєм,
    І сиві пасма він пускає в небеса.
    Густющий хмарний дим усе оповиває,
    Обіймами стискає присмерковий сад.

    Шепочуть тихо щось уста пошерхлі вітру,
    Вслухаються у спів зажурених цикад.
    І згущує мазків свою ясну палітру
    Художник-вечір легко - дивний дивогляд.

    Так хочеться мені хоч в цей відносний спокій
    Поринути цілком, допоки не пече.
    Геть розчинитися у тиші цій глибокій,
    І брату-затишку схилитись на плече.

    28 жовтня 7531 р. (Від Трипілля) (2023)




















    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (4)


  18. Хельґі Йогансен - [ 2023.10.28 17:10 ]
    В її очах ... (рондель)
    В її очах палає дика пристрасть,
    а погляд душу спалює дотла.
    З твого колись красивого життя
    вона — усе, що зараз залишилось.

    За нею вслід шалено і невпинно
    готовий бігти хоч би й до кінця.
    В її очах палає дика пристрасть,
    а погляд душу спалює дотла.

    В її обіймах ладен розчинитись,
    забути все і те, чого не знав,
    всього себе віддати без вагань,
    без страху впасти в осуд та немилість.
    В її очах палає дика пристрасть...


    28.10.2023


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (12)


  19. Ярослав Чорногуз - [ 2023.10.16 16:44 ]
    Геній доброти
    А я уже пробачив їх усіх -
    Тих, хто мене словами розіп'яли.
    Їх теж колись розіпнуть, як на сміх,
    За судження гидкі й недосконалі.

    І не простять - отак, як і вони!
    Бо не судіть - не будете судимі!
    Опиняться в обіймах Сатани -
    Залишаться ізгоями дурними.

    А я пробачу. Бо у тебе вчусь,
    Бо як би тяжко ми не посварились.
    Ти забуваєш зле усе чомусь.
    І де береш на це духовні сили?!

    Й ми ще сильніше любимося знов -
    Попри огуду й заздрісні всі пики.
    Бо править нами рідкісна любов -
    Як океан, як Всесвіт цей - велика.

    У нім царюєш, ЛЮБА ЖІНКО, - ти.
    Кому я поклоняюсь на колінах.
    Ось хто насправді - ГЕНІЙ ДОБРОТИ,
    Вона в тобі - Божественна й нетлінна!

    15 жовтня 7531 р. (Від Трипілля) (2023)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (4)


  20. Ярослав Чорногуз - [ 2023.10.14 22:09 ]
    Суть справедливості
    Буває, вип'єш й душу розтина...
    Проллється слів тоді лайливих злива.
    Душа поета, наче та струна -
    Нестримана, чутлива і вразлива.

    Бурхливо реагує, ніби рве
    Потік потужний враз усі загати.
    Й обурює наплив отих словес
    Тих, котрі звикли чемно розмовляти.

    Невихований він, такий-сякий,
    Культурне товариство епатує!
    Судіть, судіть. Та перш, ніж брати кий,
    Чи ви святі, скажіте, чистоплюї?!

    Ви на кохання чисте поговір
    Пускаєте, усі плітки погані.
    Вони смердять брехнею, наче тхір,
    Хіба так чинять люди бездоганні?!

    Гидка потворо, ти живеш сама.
    І заздриш тим, у парі хто щасливий.
    Так виховано, чемно, крадькома
    Плетеш інтриги підлі, нечестиві.

    Бо треба знищить тих, хто не такий,
    І не вписався, бач, у схеми звичні.
    І поза спиною летять плювки -
    Бридню не хтять казати ув обличчя.

    Бо справедливості у тому й суть,
    Вона лама шаблони дерзновенно.
    Вже краще грубіяном п'яним буть,
    Ніж вихованим покидьком мерзенним!

    7.03. 7529 р. (Від Трипілля) (2021)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (6)


  21. Ярослав Чорногуз - [ 2023.10.01 00:49 ]
    Не шкодуйте грошей для поета
    Не шкодуйте грошей для поета,
    Бо духовно не зростете ви...
    Не з’їсте колись одну котлету -
    Є пожива мізкам голови.

    Ну не купите моднячу сумку,
    Стане трішки личенько худе.
    Раптом в книзі геніальна думка
    Вам навік у серце западе.

    Модна “шмотка”, а душа — убога -
    Витяг хтось із тіла і відтяв.
    Думка ж та, що дав поет від Бога,
    Може врятувати вам життя.

    Тож не нехтуйте золотословом,
    Гине світ корисливий — чого?
    Раптом ви правителем у ньому
    Станете...- врятуєте його.

    Бо читали слово невмируще,
    І не шкодували грошей ви.
    Тож візьміть автограф, поки сущий...
    І спілкуйтесь — ще поет живий!

    Бо якщо книжок не купували,
    Набивали кендюха собі.
    Чим же од міщанського загалу
    Відрізняєтеся і жлобів?

    Бо коли, коли його не стане -
    Хто ж тоді від згуби вбереже?!
    Плакати до пам’ятника п’яний
    Прийдете та пізно буде вже.

    30 вересня 7531 р. (Від Трипілля) (2023)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (2)


  22. Сергій Губерначук - [ 2023.09.22 20:44 ]
    Скелі
    Ближчають скелі.
    З’являються орки.
    Множаться зграї крукі́в!
    Ви – пустомелі.
    Ми – гарсії лорки
    напередо́дні гробків.

    Правда ж, красиво,
    коли по пустелі
    котиться в штормі прибій?
    Кривда ж, пасивно
    веселі пастелі
    глипають подивом з вій?

    Неба земля я
    і скеля найближча
    Богом повтілених скель.
    Я розмовляю
    навпо́мовчки – й нищу
    каменем вас, пустомель!

    Середа, 2 лютого 2006 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.76) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (1) | ""Перґаменти", стор. 64"


  23. Паша Броський - [ 2023.09.18 21:37 ]
    Вона варить каву (Дівчина-бариста)
    ВОНА ВАРИТЬ КАВУ (Дівчина-бариста)

    Горнятко вулиць вечір сутінками сповнив.
    Вона варить каву, осіння, стомлена, сонна...
    Кава грає відтінками смаку столикими.
    Бариста за фахом,
    Художниця за покликанням..

    Й було відчуття, що диво ось-ось і станеться,
    І тіні вечірні з'являлись, мов привид Станіса...
    - Чекайте хвилинку, кава ще трошки й звариться...
    У ній уся суть, у ній уся мудрість Варіса...

    Кава - це вірші поетів у стані рідкому,
    Кава - це в почуттях замість крапки - кома,
    Людина без кави, мов Курт Кобейн без конверсів..
    Кава - це магія,
    Кав'ярні - маленькі Гоґвортси..

    Ти входиш до неї смиренно, мов грішник до храму,
    Просиш, як покаяння, міцного, мов сталь, еспрессо
    І дудлиш його до останнього міліграма,
    Замість молитви - чорна ранкова месса..

    Замість молитви - очі, лагідні і знайомі,
    Замість кадила - чашка, замість свічок - цукерки,
    Замість хрестів - кориця, турка - замість ікони,
    Запах її парфюмів - ніжно-солодко-терпкий..

    І висне над головами спокуса, мов меч Дамоклів,
    І висне свідомість, наче старий процесор,
    І зорі спостерігають нас крізь біноклі,
    Вони усе знають ліпше, ніж Ванга та Мессінг..

    І світло дарують, далекі такі й молочні...
    Шкода, що не можна їх замість вершків у мокко..
    А може і можна, якби ми були молодші,
    Якби час не вкрив наші душі буденності мохом..

    Якби був не Київ, а був би, наприклад, Гоґсмід,
    Якби все було, мов у казці дитячій, просто..
    Якби я був Гаррі, а ти, ну приміром, Джині,
    Якби ми знайшли лампадку з чарівним джином,
    Якби всі проблеми зникали велінням щуки,
    Якби враз всі війни і катаклізми вщухли...
    Ще сотні ''якби'', що серце шрамують лезом...
    Бариста за фахом,
    У душі поетеса..

    Туман-чародій затягнув щільно небо димкою,
    Злива дурна вкрила місто плащем-невидимкою,
    Один помах палички — день перевтілився в спомин.
    Вона варить каву, осіння, стомлена, сонна..

    Паша Броський
    2015


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (1)


  24. Ігор Шоха - [ 2023.09.18 20:33 ]
    Уособлення всього в одному
    ІВ поезії як у глухому лісі
    немає уторованих доріг
    ліричному герою до своїх:
    котові до казкової Аліси,
    до Пенелопи – грекові Улісу,
    а то, буває іноді, на сміх
    даються ролі іншому гульвісі
    Енею... на пораду до Анхіза,
    де не посій, герой один за всіх.
    Йому би і пора уже додому
    від пасії до феї... у сезам,
    і якось уживаються в одному
    то, ніби, лицар, то, неначе, хам.
    Захекались паяци-пілігрими.
    Але чого блукати біля Риму,
    Ітаки, Трої? Є багато сіл,
    де є герої...
                та лягає
    в риму
    на острові
                            Зміїному
                           Ахілл.

    ІІІще існують гідри недобиті,
    засушені геракли, королі...
    і ненажери є у цьому світі,
    і людоїди є на цій землі
    і то не де-не-де у Сомалі,
    а он де, між ученої еліти –
    накачані ковбої без освіти
    усі в одному – урки у кремлі.

    І в Україні цього вистачає
    усупереч, а може й завдяки
    одному... і не знають вояки,
    що їх одноосібно заміняє
    той, що довіри
                повної
               
                не має.
    І не дає Європа літаки,
    бо на потоки...
                ніби, не сідає
    одноосібно...
                            є ще – єрмаки.

    ІІІУсе в одному, хто не в’яже лика,
    і маємо – чи то воно совок,
    чи може, не одна єхидна пика,
    а неуки, яким дали урок,
    що ми брати із орками навіки,
    тому що на всю голову каліки...
    ......................................................
    і платимо за це тяжкий оброк,
    хоча у лісі не одна осика
    і є на все
                осиковий
                            кілок.

    09.2023


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Прокоментувати:


  25. Ярослав Чорногуз - [ 2023.09.13 01:47 ]
    Хочу
    Я хочу пестощів твоїх,
    Я хочу любощів, кохана.
    Хай голову вкриває сніг,
    Та ти навік мені жадана.

    Обіймів хочу я палких,
    Цілунків хочу полум’яних.
    І чути, як лунає сміх,
    Аж чорнота у небі в’яне.

    Я хочу всю тебе, до дна,
    Тобі віддати спраглу силу...
    Хай ув очах твоїх весна
    Буяє щастям буйнокрило.

    І хай несе увись обох
    В шаленому стрімкому леті.
    Як музику, дарує Бог
    Красу кохання для дуету!

    13 вересня 7531 р. (Від Трипілля) 92023)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  26. Сергій Губерначук - [ 2023.09.07 17:45 ]
    навмання…
    навмання
    маніяк
    мене
    вбиває!
    краєм ока
    космос
    не буває

    5 жовтня 1992 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.76) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати: | "«Перґаменти», стор. 77"


  27. Хельґі Йогансен - [ 2023.09.04 11:54 ]
    Далі буде...
    Я побачив тебе.
    Ти з'явилась, мов ангел
    І спустилася вниз
    В мій безрадісний світ.
    Помінялося все,
    Відболіли печалі.
    Ми поринули ввись
    У небесний політ.

    Усміхались зірки
    Та голубило сонце.
    Нам здавалося — рай
    Лиш для нас на землі.
    Тільки я, тільки ти,
    А навколо нікого
    І раділи ми так,
    Наче діти малі...


    далі буде...




    21.06.2022р


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (8)


  28. Хельґі Йогансен - [ 2023.08.24 19:09 ]
    Непроханий гість
    У твоєму житті я був гостем незваним.
    Ти чекала когось. Не мене.
    Защеміло в душі,  а чому — я не знаю
    І ніколи не знатиму вже.

    У безодні очей віддзеркалення неба...
    Може, радість? Та ні, швидше біль.
    Задивлявся у них,  остовпівши смиренно
    Та нічого сказати не міг.

    Час тягнувся змією нестерпно повільно,
    Споглядав я цей світ, наче сон,
    Де не бачив людей, замість них — сірі тіні,
    Навкруги лише бруд і бетон.

    Все змінилось не раз із тих пір у природі.
    Ми проклали і знищили міст.
    То чому ще болить — зрозуміти не можу.
    Чи я досі непроханий гість?..



    11.06.2014


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (5)


  29. Ярослав Чорногуз - [ 2023.08.15 00:24 ]
    Кодло
    А це кодло чемних подонків,
    Ох не любить воно матюків.
    Носить маски, як ті іконки -
    Ну й фальшиві споконвіків.

    А це кодло подонків чемних —
    Мов з облуди зіткане слів.
    На душі у них справді темно,
    Це - різновид в.о. віслюків.

    На красу вони так охоче
    Задирають хвости кожну мить,
    Це не лицарі. Просто хочуть
    Чемно любку в когось відбить.

    А мегери “закалки” тої!
    Ох не треба, їх чемних, злить!
    Зроблять курву вони з святої,
    Пересудами втопчуть в гидь.

    Ріже слух ПРАВДИ кожна з’ява,
    Уп’ялися в неї — кліщем.
    Важко генієм буть між козявок -
    Це - Раневська казала іще.

    14 серпня 7531 р. (Віж Трипілля) (2023)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  30. Хельґі Йогансен - [ 2023.08.06 17:59 ]
    Епілог
    Минає літо, спека догорає.
    Проходить все щасливе і сумне.
    Тьмяніє небо, сонце охололо.
    А далі що? — Відомо нам, на жаль.

    Давно пора збирати урожай.
    Наш вибір? Може, вирішила доля?
    Та я змирився. Думка лиш про те
    Чи є любов між нами, чи немає...

    Не чути вже відлуння голосів
    І ніч не та — не видно зорепаду,
    А місяць розірвало на шматки.

    Схолонув дотик ніжної руки...
    Минуло все, лишилося позаду,
    Зламався рай під ношею гріхів.



    06.08.2023


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (26)


  31. Ярослав Чорногуз - [ 2023.07.25 21:22 ]
    Старечі мрії
    Ну ось мені вже й шістдесят,
    Та я не дуже цим печалюсь,
    Життєва пісня ще не вся
    Доспівана, нові є далі.

    Ще є писання ненасить,
    Приходить мудрість із роками.
    І хочеться таке створить,
    Щоб відривали із руками.

    Не знаєш, де тебе знайде
    Примхлива та Богиня Слава.
    Ледь не танцюєш па-де-де --
    Вона кепкує лиш, лукава.

    І молиш тільки про одне --
    Щоб поривання всі і злети
    Вознесли СЛОВО вогняне,
    Й воно не кануло у Лету.

    25 липня 7531 р. (Від Трипілля) (2023)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (3)


  32. Ярослав Чорногуз - [ 2023.07.08 23:09 ]
    У небесах печаль німіє
    У небесах печаль німіє,
    І згустками збирає щем.
    Там розпач голосом стихії
    Громово вибухне дощем.

    І краплі й звуки ваговиті --
    Їх чути ген віддалеки.
    У серці мов порвались ниті --
    Старі спрацьовані зв’язки.

    І сонце трепетне над світом --
    У сяєві своїх обнов --
    Викочується на орбіту,
    Немов нова в душі любов.

    8 липня 7531 р. (Від Трипілля) (2023)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (4)


  33. Ярослав Чорногуз - [ 2023.07.05 23:02 ]
    На небі, як в житті
    Любов і кров, і трохи щастя -
    Усе на небі, як в житті.
    Хвилини радості нечасті -
    Уже неначе золоті.

    І хочеться у них сховатись,
    Немов у мушлю захисну.
    У вуха вставить хмарну вату
    І відійти... хоча б до сну.

    Життя столичне дратівливе
    Розчиниться в думок на дні...
    А ти поринеш в неба диво,
    Зітреш реалії сумні.

    5 липня 7531 р. (Від Трипілля) (2023)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  34. Сергій Губерначук - [ 2023.07.05 09:56 ]
    А завтра
    Квадратні знаки
    Сивина у скрині
    Електрика подрібнює будинки
    Любов і тіло
    Мармурові сходи
    На місці намальована фара
    О, баки-банабаки
    А свині не винні
    Такої ексцентричної людинки…
    суддю на мило!
    лжеалжирські моди?
    то у однині́ скорочено А́РО

    20 березня 1993 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.76) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати: | ""Поезії розбурханих стихій", стор. 114"


  35. Сергій Губерначук - [ 2023.06.25 17:55 ]
    Заклинання від горя мого
    Моя найдорожча дитино –
    три тижні тобі віку
    і смерті тобі три тижні
    у плавнях аборту.

    Проклинаю я зачинателя.
    Проклинаю себе зачинателя
    сонець, злитих у яйцеклітину,
    як солоних акул за бортом
    затонулої субмарини.

    Де була тої миті душа моя,
    тепер кинута на смітник пуповина?
    на дні океану,
    серед мертвих міст,
    у руїнах єси…

    Буду я двадцять один день у траурі.
    І ще двадцять один день слідкуй за мною.

    Тоді, як жах на жаль обернеться –
    і тільки –
    воскресни
    зачином на ложі ворога мого
    стільки разів,
    скільки
    можеш народитися сином
    найзапеклішого ворога мого.

    23 січня 1994 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.76) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (2) | ""Перґаменти", стор. 116"


  36. Богдан Манюк - [ 2023.06.04 21:18 ]
    Терор
    1.
    Вокзал Краматорська, як лебідь,
    раптом завмер у небі.
    Так пошматований болем,
    що й не поверне додолу.
    Світе, якщо ти не ворон,
    хутко сягни його зором, -
    мертві ячать безупинно
    голосом Бога й дитини.
    Мертві ідуть в потойбіччя
    й тут, поміж нами, навічно.
    2.
    Скрикнуло вбите дитятко.
    - Де мої мама і татко?
    І спохопилося рвучко -
    поруч, у небі. За ручки
    взяли його, вже безмовні,
    геть бездиханні, безкровні.
    - Мамцю, а де твоя крівця?
    - В келиху звіра - по вінця.
    - Ймення я хочу почути.
    - Звуть його, рідне, - путін.
    - Який він? Розкажеш, тату?
    - В тілі велике прокляття,
    чиясь богохульна провина,
    ординському злу данина,
    омана, що тих осліпила,
    кому не судилось розкрилля,
    хто раб в поколінні десятім
    і перед Господнім розп'яттям
    молиться вбивцям з мечами..
    3.
    - Ой, мамцю, багато печалі
    на цьому небеснім вокзалі.
    Людей тут - за горсткою горстка
    з Рубіжного і Краматорська...
    - Всі тут, усі безневинні!
    Звіра спинятимуть нині
    ранами, кров'ю своєю -
    знову вбиває і виє...


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.63) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (5)


  37. Хельґі Йогансен - [ 2023.06.03 19:32 ]
    Дощ
    Сьогодні знов дощить, немовби плаче небо.
    У нас не рандеву, а зустріч просто так.
    Далекі чи близькі? — Не знаю і не треба...
    Самотні дві душі. Самотні ми, однак.

    З думками про своє дощ лиє все сильніше,
    Змиває біль, журбу, провину, смуток, страх.
    Намокли — то пусте, від цього нам не гірше,
    Бо жевріє любов у теплих ще серцях.

    І знаю — в цей момент зітхаєш не про мене,
    Як знаєш ти, що я із іншою в думках.
    Та зараз тільки ми, над нами сіра стеля.
    Навколо ні душі. Навколо все ніяк...

    Спонтанно якось так ми стали, наче рідні
    В компанії дощу й безлюдних, мокрих площ.
    Я дякую тобі! Пробач за божевілля!
    Усе це — почуття... і клятий літній дощ.



    03.06.2023


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (19)


  38. Ярослав Чорногуз - [ 2023.06.02 23:43 ]
    Мій парадокс
    Крадеться холод поміж віти,
    Зникає сонячне тепло.
    Й життю твоєму так згоріти
    Судилось. Ніби й не було

    Веселих молодості років
    І зрілих розбуйнілих літ.
    А старість робить перші кроки
    І знижує все твій політ.

    Ще намагаєшся петляти,
    Ще намагаєшся цвісти.
    Немов період немовляти
    Ще не минув. Ледь ходиш ти

    Та починаєш розуміти -
    Як відійшли твої батьки,
    Ти — сирота. І терня, й квіти
    Іще чекають, і зірки

    Твої, о ні, не спалахнули,
    Лиш дії справжні почались...
    Гори підніжжя — це минуле,
    А ще тебе чекає вись,

    І неподолані вершини,
    І океани і моря...
    І сходить в небі, як перлина,
    Любові справжньої Зоря.

    Я вірю, що життя, це — диво —
    Й період старості відтяв!
    І молодий, хоча і сивий,
    Іду в зіркове майбуття!

    30 травня 7531 р. (Від Трипілля) (2023)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  39. Богдан Манюк - [ 2023.05.21 12:53 ]
    ...
    Ти не напишеш долю як романи.
    Як повісті, де лінія одна,
    не виведеш її пером старанно,
    коли шаленством повниться війна.
    Бо вже й у тобі люті вогневиці,
    а світ тьмяніє в тобі, як папір.
    І хай немовби серце, слово б'ється,
    йому ракетний рев наперекір.
    Його вогнем обпалює щоденно
    ворожий наступ і черлений зір,
    воно твого не порятує ймення,
    хоч розпочнеш ним сокровенний твір...
    Але пізніше… Все бува пізніше
    на цій планеті, в синіх небесах –
    ти будеш вічним полум'ям і віршем,
    ти просто будеш – тайна і яса*…

    *Гучний сигнал


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (2)


  40. Ярослав Чорногуз - [ 2023.05.09 00:29 ]
    Що талантові потрібно?
    Облітає мрійна позолота
    Із душі в старого юнака.
    Суть людська являється достоту --
    Ну яка ж вона бува гидка.

    І який мерзенний керівник той,
    Що не вірить більше у людей,
    У котрих снага ще є творити...
    Їх до смерті творчої веде.

    Це б його, козла, на гільйотину,
    Це б його, мерзотника, під ніж.
    Що не дав піднятись на вершину,
    І талант не ставив чийсь ні в гріш.

    Всох талант, а може навіть геній,
    Не розцвів під сонцем осяйним.
    Знову посередності на сцені,
    Знов панують сірості сини.

    Голосами сповнюється урна,
    Їх оті, здається віддали
    За нового керівного дурня,
    Що в політиці також осли!


    О Боги, з колиски до могили,
    Хто веде із сірістю війну,
    Подаруйте ви таланту силу,
    Долю і харизму пробивну!

    8 травня 7531 р. (Від Трипілля) (2023)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  41. Ярослав Чорногуз - [ 2023.04.28 23:37 ]
    Весна людства
    Веселок в небі плетиво святе...
    О видива п’янкі, в житті нечасті!
    Сади цвітуть. Душа моя цвіте
    І ніжністю щемливою і щастям.

    Навколо почалось буяння трав...
    Ген китиці черемхи розпашілі!
    Це — медоносна настає пора,
    І хмелем розливається у тілі.

    “Фюіть, фюіть!” - неначе гімн життя --
    Від піаніссімо до чотирьох аж форте!
    Не вб’ють любов -- зажерливе гниття,
    Й людці гидкі стонадцятого сорту.

    Пташине соло стане знов рости,
    Гряде очищення могутня ера.
    Й не будуть викидатися кити
    У розпачі задушливім на берег.

    І музики величної орган --
    Мостом він веселковим поєднає
    Повітряний і водний океан,
    Як піснеспів оновленого раю.

    Рожевоцвіт — магнолія ясна --
    Мов ясновидиця та досконала.
    Майбутня людства цілого весна
    В мою уяву буйну завітала!

    28 квітня 7531 р. (Від Трипілля) (2023)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (4)


  42. Ярослав Чорногуз - [ 2023.04.16 23:45 ]
    Весна в жалобі
    В саду печаль мене огорне,
    Похмуро скрізь — не до пісень,
    Прийшла весна в хустині чорній,
    Дощами плаче кожен день.

    Ми з нею тужимо обоє,
    Скорбота рве усі думки,
    Оплакуєм загиблих воїв,
    І обидвох моїх батьків.

    Ні-ні, і біль тебе прониже,
    Із мокрих виллється гілляк.
    Бо рани ці ще зовсім свіжі,
    Не зарубцюються ніяк.

    Лише птахи ту темну тогу
    Не поспішають одягнуть,
    Щебечуть мов: “За Перемогу
    Загинули!” - у цьому суть!

    В їх голосах — несхитна віра
    У світлу радість майбуття,
    І сонце пробиває діри
    У чорнім савані життя!


    16 квітня 7531 р. (Від Трипілля) (2023)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  43. Ярослав Чорногуз - [ 2023.04.02 01:48 ]
    Апокаліпсис і порятунок людства
    В твоїх обіймах я сьогодні
    І завмирав, і умлівав.
    Ми в щастя падали безодню,
    І всі губилися слова.

    Це — божевілля, божевілля...
    Ним упивались, як вином.
    Це - почуття страшне всесилля,
    У ньому — вись, у ньому дно,

    У ньому всесвіту відлуння,
    Його цвітіння голубе,
    І чорних дір жахне чаклуння,
    Що світло пожира й довбе.

    І ми між темрявою й сяйвом,
    Летим і падаєм... - ЖИВЕМ!
    Бо в нас живе - любові грайво,
    Як вічне полум’я й нове.

    І людство, що в жахітті гине,
    І проклинає цю війну,
    Візьме любов, як соломину,
    Як соломину рятівну!

    2.04 7531 р. (Від Трипілля) (2023)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (4)


  44. Ігор Шоха - [ 2023.03.26 21:27 ]
    Оновлення сущого
    ІНе вбити Слово і живе, і віще
    на шпальтах української душі...
    своє і рідне оживає вічно
    у будь-які періоди трагічні,
    якщо не уповає на чужі.

    ІІТоді ніякі орди і навали
    не залякають націю мою,
    бо не дарма за неї воювали
    герої – рядові та генерали
    і голови поклали у бою.

    Не умирає... воскресає мова
    і має очищатися, аби
    її живу не урізали знову
    у мирні дні народної любові
    і у часи воєнної доби.

    І у роки історії цієї
    у пам’яті людей і поколінь
    нової ери оживає Гея,
    коли під омофором Панацеї
    не падає на неї чорна тінь.

    ІІІАле бувають зайві настанови
    тим, хто її ніколи не любив,
    не помічав у зодіаці див
    у присмерки...
    у сутінки ранкові...
    ..........................................
    Та свого не цураємось. Таки,
    поезія формує еталони
    абетки мови і її закони
    від імені поета на віки.

    03.2023


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Прокоментувати:


  45. Ярослав Чорногуз - [ 2023.03.25 00:04 ]
    Ні від кого так не божеволів
    Серце захлинається від болю -
    Похвальби в твій бік — чужі слова...
    Ні від кого так не божеволів,
    І нікого так не ревнував.

    Не позбудуся ніяк напасті,
    (Чи вона привиділася в сні?)
    Ця любов дана мені на щастя,
    А також на муки, ой страшні.

    Лють в очах. І стрілами погрози
    За невинний комплімент летять...
    О Боги, чи я втрачаю розум?!
    Як своє зустріну майбуття?!

    Наче відкрива могильні плити
    Геть оскаженілий буревій.
    Кожного готовий я убити,
    Хто на тебе кине погляд свій.

    Уявляю: у тюрмі-безодні
    Я сиджу і лихо роки мне.
    Залицяльників зарізав сотні,
    Кожен зек жахається мене.

    О Боги, даруйте силу волі -
    Не зважати на отруйну мить.
    Від кохання щоб не збожеволів...
    Й до ста літ з красунею прожить!

    24.03.7531 (Від Трипілля) (2023)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (4)


  46. Хельґі Йогансен - [ 2023.03.14 22:17 ]
    Без ностальгії
    Не вірю, що все це — вчорашня реальність.
    Розмито, нечітко, немовби у сні,
    Хоч стіни ті самі, та сама вульгарність
    В їх кольорі, сутності та й взагалі...

    Блукаю понуро, нема ностальгії,
    Одна лише сірість, похмурість кругом.
    Немає печалі, нема ейфорії —
    Безлика картинність за тріснутим склом.

    І небо засмучене, ніби нерідне,
    Майданчики, лави — ну, зовсім чужі.
    Десь чую відлуння глухе й жалюгідне,
    Мов здавлений стогін тремтить з-під землі.

    Щодня живу "завтра", а що було "вчора" —
    На звалищі пам'яті, наче сміття.
    Тепер, мовляв, інший — дорослий і гордий,
    Хоча у душі я — те саме дитя.



    Червень 2012р.
    Березень 2023р.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (6)


  47. Сергій Вертіль - [ 2023.03.12 12:19 ]
    Пливе душа, як той човен.
    Пливе душа, як той човен,
    Крізь людські маси туману.
    І відчуваючи весняний повінь,
    Пливе в завтрашній ранок.
    Тремтить лісовий масив,
    Від пісні солов'я в долині.
    Господь дає стільки краси
    В цей вечір рожево-синій...
    Біла ніч впала на плечі велетня,
    Що тримає небо, після створення світу.
    Я впевнений, що саме цього вересня
    Мрія кожному звітує
    Про його долю!..


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  48. Ярослав Чорногуз - [ 2023.03.10 15:30 ]
    Пророцтво-засторога
    Ти розлюби мене, роби кар’єру,
    Хай сиплять славослів’я всі вони...
    І перетворишся враз на Мегеру --
    Танцюй, танцюй під дудку Сатани.

    І кожен фоткатись буде з тобою,
    Від слави дітись нікуди тобі.
    Я зникну за габою голубою,
    В самотині залишуся й журбі.

    А ти зійдеш зорею на Олімпі
    По спинах підлабузників хмільних,
    Що одягатимуть на тебе німби,
    Бо вдовольниш ти честолюбство їх.

    Та прийде час. І у похилім віці,
    Як перестанеш квіткою цвісти,
    Збагнеш: Молохові дрібних амбіцій
    Запродала прекрасну душу ти.

    Бо князь Пітьми свої розкинув клешні,
    Багном і слиззю сповнені ущерть.
    Уже любов не вернеться справдешня...
    Лишились порожнеча в серці й смерть.

    10 березня 7530 р. (Від Трипілля), (2023)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Прокоментувати:


  49. Хельґі Йогансен - [ 2023.03.04 20:58 ]
    Скажи мені...
    Скажи мені, чому болить, страждає
    І гірко плаче стомлена душа?
    Чому так часто пристрасні бажання -
    Дурниці, що не варті ні гроша?

    Скажи мені, чому так?.. Біля прірви,
    Готуючись в останній свій політ,
    Сумуємо за тим, що не любили
    І тим, чого не бачили як слід.

    Спасіння, миру хочемо, та марно.
    Незручно нам від правди й від брехні.
    Кудись мчимо бездумно, безоглядно,
    Однак на старт вертаємось в кінці.

    Чи то бракує розуму і сили,
    Чи, може, справді хаос навкруги?
    О, як ці вічні роздуми набридли...
    Скажи мені... По правді лиш скажи!


    Лютий 2012р.
    Березень 2023р.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (7)


  50. Ярослав Чорногуз - [ 2023.02.27 20:59 ]
    Роздуми над "Кобзарем"
    І брати, і сестри — на чужині,
    І батьки і діти — вся рідня.
    Хто ж лишився в рідній Україні?
    Українців меншає щодня.

    Гуркіт бою. Сліз в диму не видно,
    Дітки гинуть. Горе п’єм до дна.
    Опосіла землю ненаситна
    Люта гидь — московська сарана.

    27 лютого 7530 р. (Від Трипілля) (2023)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (4)



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   28