ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Пиріжкарня Асорті
2025.05.21 21:56
Учорашній черговій зміні "пиріжкарень" пощастило на бейти. Хоч якась різноманітність. Кожна зміна щомісяця повинна рецензувати віршові здобутки поетів. Цікава вона чи ні, ця обов'язкова робота, однак посадова інструкція вимагає виконання її положен

Борис Костиря
2025.05.21 21:36
Розхитується світ, як у дитинстві.
Розхитується дах, і опадає квіт.
І те, що тисне, що колись насниться,
Виблискує, немов ковальський ґніт.

Розхитуються погляди і суті,
Підвалини стираються в труху.
Концепції суворі, ніби судді,

С М
2025.05.21 20:46
Ти на дні дощ іде в Хуарезі
& Великдень ще тут
І серйозність не до речі
А негативити намарний труд
Не співай своїх арій
Як зійдеш на Rue Morgue Avenue
Доволі є жінок голодних
Щоб анонсувати твій капут

Віктор Насипаний
2025.05.21 20:32
Студентку сонну викладач питає:
- Скажіть мені, які людей є типи?
А та мовчить, як риба, щось гадає.
Лише навкруг очима швидко глипа.

- Та що казать, бувають типи різні. –
Озвалась врешті - решт і каже стиха:
- Знайому бачила на тому тижні.

Леся Горова
2025.05.21 11:59
У стуку крапель
О, небо сіре, лий на душу дощ!
У стуку крапель чується послАння,
В нім спалахи миттєвостей впродовж
Буття усього, і у мить останню.

Де і коли, то знає тільки Бог.
Мені б устигнуть на таємну сповідь,

Віктор Кучерук
2025.05.21 07:17
Кохання жар подарувала,
Щоб не замерз у самоті, -
Щоб не захирів я помалу
В біди своєї взаперті.
Потурбувалася недаром
І своєчасно дуже ти, -
Життя пашіти стало жаром,
Без холоднечі самоти.

Артур Сіренко
2025.05.21 01:53
Ми завжди зустрічались в Стамбулі – місті забутих акварельних ілюзій, інколи навесні, коли відчувається прохолодний подих моря і пахне квітучими сливами. Жили і прощались ми в інших містах і країнах, куди мандрували навмання в пошуках нового, але зустріча

Володимир Бойко
2025.05.21 00:14
Важко шукати логіку там, де її немає. З чорним котом у темній кімнаті мабуть простіше. Нещасні шукають причини своїх нещасть за межами свого коханого організму. Кожне нещастя проґавило свій шанс стати щастям. Прожити найдовше збираються ті, що по

Борис Костиря
2025.05.20 21:20
Мені треба висловити
усе невисловлене
за тривалий час,
за нескінченні роки
мовчання.
Мовчання було вулканом,
який зненацька вибухнув.
Мовчання було темницею,

Ярослав Чорногуз
2025.05.20 19:53
Не розмовляй із Путіним, Зеленський,
Кинджал йому по яйця зажени.
Бо будеш, наче в опері той Ленський,
Романтиком наївним і дурним.

Ти говори з позиції з ним сили,
І правила свої нав'язуй гри.
Йому лиш крок лишився до могили

Козак Дума
2025.05.20 11:20
Не пропадай раптово, просто так,
у тіні днів минулих не ховайся.
Позбутися всього не намагайся,
не розпорошуй пройденого смак.

Не забувай приємне і у снах,
вечірньою чи ранньою порою.
Хай щастя заховалось за горою,

Борис Костиря
2025.05.19 21:30
Осіннє кохання, таке запізніле,
В осінньому небі безбережно лине.

Летить, як пожовклий листок навісний,
Небесний, беззахисний, ніжний, земний.

Осіннє кохання неждане, як диво.
Воно заговорить запально й правдиво.

Іван Потьомкін
2025.05.19 21:04
Стратегом був він та ще яким обачним,
Бо ж без обачності стратегії нема.
Стратегія – це ж не бої кулачні,
А сплав обачності, розважності й ума.
Не про тютюн і люльку думав Сагайдачний
(Таж димом скурював і турок, і татар),
А про Вкраїну, що в не

Юрій Гундарєв
2025.05.19 09:00
травня народився видатний український баскетболіст

У 22 він став чемпіоном Європи з баскетболу!
Здавалося, для високого симпатичного блондина відкриваються чудові перспективи…
Після завершення спортивної кар’єри закінчив Київське вище інженерно-авіа

Віктор Кучерук
2025.05.19 06:07
Твоє усміхнене обличчя,
З густим рум’янцем на щоках, –
І наяву мій погляд кличе,
І гарно бачиться у снах.
Коли воно переді мною,
Або віддалене чомусь, –
Завжди милуюся красою
Очей бездонних, повних уст.

Леся Горова
2025.05.18 22:09
Попросися до мене у сон, хоч на ніч попросися.
Я забуду, що думала - більше не хочу і бачить.
Замотала ж у папороть свіжу бажання гарячі,
Обірвала під ноги той цвіт, що ховався у листі.
Там, де місяць блакитний над лісом, укотре вовчиця
Заведе про з

Борис Костиря
2025.05.18 21:40
У тумані пливе принцеса
у білих шатах
неймовірно загадкової вроди.
Вона стелиться над землею,
ніби мрія.
Після рясної зливи
єдиною розрадою
стає принцеса.

Євген Федчук
2025.05.18 16:29
Що москалі - великі брехуни.
То знаєм ми, то знають і вони.
Та москалів то зовсім не спиня,
Бо ж то вся сутність їхня – та брехня.
Не вигадки якісь там комуняк.
І при царях брехали та ще й як.
Ото горілку без кінця пили
Й брехали – тільки тим вони

Тетяна Левицька
2025.05.18 11:23
Не відаю, що буде завтра —
а до ворожки не піти.
Можливо, більшого не варта?
Та в мене є чудовий — ти!
Усе, що треба чуйній жінці—
ковток любові, не жалю.
Хай осінь золоті червінці
в дорогу сипле журавлю.

Олена Побийголод
2025.05.18 10:01
Сенат Карфагену, на мир налаштований,
всю зброю здав Риму негайно;
відтак Карфаген, певна річ, був зруйнований,
а мешканці – вбиті, звичайно.

А потім – весь світ зачитався паперами,
що склали Катони речисті:
мовляв, карфагенці були людожерами!

Віктор Кучерук
2025.05.18 06:36
Серце любляче, мов кубок
Ароматного вина, –
Відчуваю, як ти любиш,
Упиваючись сповна.
Молодію від напою
Найсолодшого на смак, –
І найтяжчу рану гою
Ситий добре й натощак.

С М
2025.05.18 05:55
Ей, Джо! куди прямуєш із револьвером оце
Ей, Джо! кажу, куди прямуєш із револьвером оце

Іду застрелити свою стареньку
А бо застав її із іншим, у постелі
Іду застрелити свою стареньку
А бо застав її із іншим, у постелі
Оце такий бруд

Артур Курдіновський
2025.05.18 00:25
У натовпі мерзотників-святош,
Що дивляться в підлогу винувато,
Я припускаю, що мене також
Безсовісним ждуном не гріх назвати.

Крізь аркуші свого календаря
Зустріну мрію... Може, стан афекту:
Оце блювотне "трєтьє сєнтября"

Борис Костиря
2025.05.17 21:38
Подивитися в очі чорній безодні,
зазирнути до чорних дір
чи розкрити
твань підсвідомості.
Подивитися в очі потворності,
страху, ненависті.
Що може бути страшніше?
Впитися в магму ночі,

Юрій Лазірко
2025.05.17 17:30
вертай живим
вертай живим
крізь лють вітрів
де смерть на Ви

де вирви піль -
стигмати прі
мечі навхрест

Тетяна Левицька
2025.05.17 14:20
Вечірня тиша бродить в домі,
навшпиньках сонно очі тре.
Пишу і розставляю коми,
лапки, апострофи, тире.
Дефіс, трикрапки... знак питання? —
Дужки — закриті два крила.
Слова, неначе біль останній,
сльозою скрапують з пера.

Віктор Кучерук
2025.05.17 12:08
Так повсякчасно прагнем волі
І благ, і радощів земних,
Що всі страхи перебороли
Перед жахливістю війни.
Лише позбутись важко туги
І біля трун скорботних поз,
Якщо в останню путь за другом
Проводим рідного когось...

Борис Костиря
2025.05.16 21:30
Ілля прийшов, і літу вже кінець.
Кінець усім зникомим сподіванням.
Так звершиться безславності вінець
Під маревом осіннього кохання.

Упав листок, немов метеорит,
У озеро, що в спокої спочило.
І Бог спочив, що все це сотворив,

Іван Потьомкін
2025.05.16 21:03
Наші пам’ятники
Двозначні
Мають форму впадини

Наші пам’ятники
Мають форму
Сльози

Юрко Бужанин
2025.05.16 17:52
У світломузиці весь зал,
Зірки яскравішими стали.
І що тобі ще не сказав,
Очей у танці скаже спалах.

У колі подруг ти стоїш,
Далека, мріє, незбагненна…
До тебе кілька кроків лиш,

Леся Горова
2025.05.16 15:26
Поміж роями зоряних галактик
Несеться, неомірний відчуттям
Гривастий час, який не осідлати.
Лиш зірка має пОру в нім палати.
А з миті мить у ньому для життя,
Яке сяйне ураз, без вороття,
Щоб в Божих зупинитися палатах.
І мить із миті - шанс для ка

Тетяна Левицька
2025.05.16 08:24
Не обманюй, солодкий, мене
і себе ти також не обманюй.
Згодом цей листопад промайне,
подаруєш любов іншій лані.

І розсиплеш печалі сумні
хною осені на видноколи.
Буде туга дощити в мені

Віктор Кучерук
2025.05.16 07:15
Якби загоїлася рана
Та сум утрати відійшов, –
Скипало б серце в час весняний
І нуртувала в жилах кров.
Якби не снилася ти часто,
А появлялась наяву, –
Радів би зараз щиро щастю,
Що вкупі з любою живу.

Борис Костиря
2025.05.15 21:28
Зазирнути у дзеркало води,
де хтось тобі простягує руку,
відкинути всі умовності,
потрапити в антисвіт.
Уночі все навпаки,
потаємні сутності
виходять назовні,
хтось ворушиться в темряві.

Юрій Гундарєв
2025.05.15 19:55
травня 2025 року в районі Ізюма Харківської області загинув 40-річний волонтер Кріс Гарретт, отримавши смертельні поранення під час знешкодження вибухового пристрою.
Британський фахівець із розмінування допоміг нашим саперам врятувати життя сотням україн

Юрій Лазірко
2025.05.15 19:17
Вишиванка - символ Батьківщини,
Дзеркало народної душі,
В колисанці купані хвилини,
Світло і тривоги у вірші.

Вишиванка - дитинча кирпате,
Що квітки звиває в перепліт,
Материнські ласки, усміх тата,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Анет Лі
2025.05.16

Федір Паламар
2025.05.15

Валерія Коновал
2025.05.04

Ольга Незламна
2025.04.30

Тея ТектоНічна
2025.04.25

Пекун Олексій
2025.04.24

Олександр Омельченко
2025.04.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Ярослав Чорногуз - [ 2025.05.15 13:31 ]
    Моя любове золота (пісня)
    Моя любове золота
    Радіють лагідні каштани.
    Хай щастя поміж нас вита,
    Допоки дихать перестанем.
    Голубоока пестить вись
    Дарує нам чарівне світло
    До мене, люба, пригорнись,
    Аби серця вогненно квітли.

    ПРИСПІВ.
    Любові мужність не згаса
    В життя жорстокій круговерті
    Непереможна є краса,
    Гартована списами смерті.
    Рятує світ увесь вона
    Аж до найменшої галузки
    Аби набридла всім війна
    Уся розсипалась на друзки.


    Планета стала набакир --
    Так розходилася ненависть.
    Та прийде довгожданий мир
    Усе на місце він поставить
    Цілую щічки дорогі,
    Флюїди щастя в небо линуть,
    Хай прийде ласка від Богів,
    І землю вкриють ендорфіни.

    ПРИСПІВ.
    Любові мужність не згаса
    В життя жорстокій круговерті
    Непереможна є краса,
    Гартована списами смерті.
    Рятує світ увесь вона
    Аж до найменшої галузки
    Аби набридла всім війна
    Уся розсипалась на друзки.

    15 травня 7533 р. (Від Трипілля) (2025)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  2. Ярослав Чорногуз - [ 2025.05.12 15:40 ]
    Кохання не зів'яне
    Яка б не трапилась жура --
    Допоки ми живі, кохана,
    Цвітіння не мине пора,
    Моє кохання не зів'яне.

    Нехай роки беруть своє,
    В люстерко глянути так важко.
    Краса душі твоєї є --
    Мені ти завше мила, пташко.

    То все привиділось тобі,
    Був сон лихий від чорних круків,
    Сміються висі голубі,
    Найкраща ти, моя голубко!

    То заздра в комусь лють живе
    Вона б вродливих всіх убила.
    Од неї - дзеркало криве
    І піднебіння почорніле.

    12 травня 7533 р. (Від Трипілля) (2025).


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (3)


  3. Ярослав Чорногуз - [ 2025.05.04 13:37 ]
    Крик болю
    Спохмурніла неба блакить,
    Зашуміла травнева злива,
    Ще учора я міг любить,
    Ще учора я був щасливим.

    Ще учора душа цвіла
    І горнула щастя до себе.
    А сьогодні чорна імла
    Затягла сполотніле небо.

    Ще учора каштанів цвіт
    Пестив очі мої красою...
    А сьогодні веде пристріт
    До воріт, де ота з косою.

    Ще учора пахучий сад
    Нас манив запахущим раєм.
    А сьогодні сонце згаса
    І розпукою серце крає.

    Ми порізнені знов, ізнов,
    Хтось уже потирає руки --
    Розпанахує десь вікно,
    І втішається із розлуки.

    Наготові уже стоїть -
    Підбивати під тебе клинці.
    І свою вдовольнити хіть,
    Доки тужиш десь наодинці.

    А мені у думках - лиш ти,
    Ні красуні, ані моделі.
    О пробач, кохана, прости!
    Світ без тебе - немов пустеля!

    4.05.7533 (Від Трипілля) (2025)


    Рейтинги: Народний 0 (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Прокоментувати:


  4. Юрій Гундарєв - [ 2025.04.29 09:36 ]
    55

    Дві п‘ятірки - не лише відмінно,
    це не тільки наступний клас,
    а й нерідко знешкоджені міни
    на шляху кожного з нас.

    Але попри тривожний вітер,
    щоденне сиренне безсоння
    вперед до жаданого світла -
    до сонця!

    2025 рік


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.48)
    Прокоментувати:


  5. Ярослав Чорногуз - [ 2025.04.28 17:17 ]
    Чому згасло кохання?
    Розвалився неба п'єдестал,
    На комп'ютерні розпався глюки...
    Ти раніш Богинею була,
    А тепер лише - ревнива злюка.

    Де той поклоніння ідеал?
    Що плекав у віршах я роками?
    При тобі не можу назагал
    Просто спілкуватися з жінками.

    Дикі сцени ревнощів мені
    Ти тепер влаштовуєш опісля.
    Стали дні усі мої сумні,
    І у них бринить прощальна пісня.

    Вже мої кривавляться вуста,
    І течуть із них струмки печалі.
    Я для тебе однолюбом став,
    Ти мене підозрюєш і далі.

    Ні, не можна ідеалом буть,
    Треба -- лиш диктатором жахливим,
    Де на злі тримається могуть,
    Де не вірять виливам сльозливим.

    А яке ж було кохання в нас --
    Цвіт весни і кожна мить приємна.
    Де ж подівся той прекрасний час?
    Небеса позаздрили напевно.

    28 квітня 7533 р. (Від Трипілля) (2025)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (4)


  6. Хельґі Йогансен - [ 2025.04.16 19:08 ]
    Музей
    Серед тисяч вогнів
    Єлисейських полів,
    де з вітрин діаманти й парфуми
    ваблять око моє,
    не знайду тільки те,
    що ніколи й ніде не забуду.

    Вежі Ейфеля шпиль,
    наче лезо, тонкий
    що врізається в вистигле небо —
    це всього лиш метал,
    безжиттєва краса,
    як і сонна, засмічена Сена.

    Височенний Монмартр,
    чарівний Но-тр-Дам —
    велич їх перехоплює подих
    і навіює сум,
    що по тілу, мов струм,
    бо сьогодні отут не з тобою.

    Дивовижний Париж —
    слава, бруд і престиж
    замішались у ньому коктейлем.
    Та збагнув я одне —
    це усе не моє.
    Він без тебе є просто музеєм.


    16.04.2025









    Рейтинги: Народний 5.5 (5.51) | "Майстерень" 5.5 (5.52)
    Коментарі: (3)


  7. Ярослав Чорногуз - [ 2025.04.07 00:06 ]
    Агонія кохання
    Спотворили хвороби нас обох.
    І смерть уже чигає недалека.
    Життя не пестить більше - бачить Бог --
    А ти у нім - філософ, як Сенека.

    Усе минає - і кохання теж,
    Вогонь згасає у горнилі серця,
    Все менше в нім лавандових пожеж,
    Гірчиці в ньому більшає і перцю.

    Все менше входим у емоцій раж,
    І у словах - важкий миш'як іроній.
    За обрій зник романтики міраж,
    Поезія печальні сльози ронить.

    В душі твоїй - отрута недовір,
    Що язиками сіяна лихими,
    Розквітнув блекотою поговір,
    І щастя душить путами своїми.

    І тільки мрія все ж таки живе,
    До серця тулить у сльозах голівку.
    Останній на планеті соловей...
    Останній вибух радості на гілку!!!

    6 квітня 7533 р. (Від Трипілля) (2025)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (4)


  8. Софія Пасічник - [ 2025.03.18 16:21 ]
    Осіннє (Вона сповита жалем за «колись»)
    Краса чудна́, зажурена, глибока,
    О скільки б ти до ніг їй не вклонивсь,
    Вона на тебе дивиться звисо́ка,
    Вона сповита жалем за "колись"..
    Краса смутна́, затаєна, жорстока,
    О скільки б ти на неї не моливсь,
    Вона така пекельно одинока,
    Як вирішив піти – хоч озирнись!

    15.01.2020


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Прокоментувати:


  9. Юрій Гундарєв - [ 2025.03.18 09:46 ]
    Джонні Депп: віват, король!
    Французька історична драма «Фаворитка» із Джонні Деппом у ролі Людовіка XV відкрила 76-й Каннський кінофестиваль.
    До речі, славетний голлівудський актор та музикант потужно підтримує Україну. Так, під час концерту гурту, з яким він виступає, на великому екрані транслювалися синьо-жовті кольори…

    У Каннах овація:
    Джонні Депп - король
    Людовік П‘ятнадцятий…
    Королівська роль!

    2025 рік


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.48)
    Прокоментувати:


  10. Хельґі Йогансен - [ 2025.03.09 19:57 ]
    Місто туману
    Вечірнє місто, туман і тиша.
    Горять вогні, мов бліді зірки.
    Його скелети землею вкриті,
    Там щось своє заховав і ти.

    Всі таємниці й старі легенди
    Порожніх вулиць, холодних стін
    Навряд згадаєш і недаремно,
    Бо сам забути це все хотів.

    Та в цьому місті серед туману
    Ще так багато бродячих душ,
    Що погубили свої бажання
    Й безсило в небо прокльони шлють.

    Не сам ти в натовпі поміж тіней.
    Хоча б від себе вже не біжи!
    Туман розвіється, просвітліє...
    Там відшукаєш свої сліди.



    09.03.2025


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.51) | "Майстерень" -- (5.52)
    Коментарі: (2)


  11. Ярослав Чорногуз - [ 2025.03.06 02:08 ]
    Знову у бій
    Коли вся здохне орківська сволота?
    Боги, немає краю цій війні.
    Без пафосу, я знаю, це робота
    Бойчині, України патріота,
    Пошматувати пута Сатані.

    Я виховав тебе такою, доню,
    Й ніколи не казав: "Туди не йди!"
    Там пекло, бач: снаряди, міни, дрони...
    Чигає смерть на воїв молодих.

    Казав, що треба навпаки, до скону
    Стояти, попри весь вогненний шквал.
    Тримати агресивно оборону
    І наступати, бити наповал.

    Та коли вже із фронту повернулась,
    З онуцею прийшла до мене ти --
    Розм'якло серце, затремтіло чуле,
    Струмками розтеклося доброти.

    Така красива, сильна і вродлива,
    Немов Богиня із високих сфер --
    Бойчиня, поетеса, справжнє диво,
    Моя опора в старості тепер.

    Ой, не хотів, щоб знов ішла під кулі,
    Бо щастя хміль родинного тепла
    Мене аж до глибин усіх розчулив,
    Бо ти ж таки загинути могла.

    І що я сам, старіючий і сивий?
    Навіщо це життя мені тоді?
    Коли не буду батьком я щасливим --
    Непотріб у жахній своїй біді.

    ...Та губи закусивши аж до крові,
    Притис кровиноньку до голови --
    Йде за Вкраїну з вищої любові
    У бій вона... Обняв. Благословив!

    5 березня 7532 р. (Від Трипілля) (2025)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (4)


  12. Ігор Шоха - [ 2025.02.26 14:47 ]
    Контрасти
                    І
    У гавані Дунаю гордий «Viking»
    як знамено Europe майорить
    легендою розбурханих століть,
    причалений до валунів граніту
    фіксує мирну безгомінну мить.
    І тільки час від часу пінить вітер
    грайливі баранці – отари хвиль
    із іншої далекої орбіти
    за кілька сотень полум’яних миль,
    де ставиться останній водевіль –
    німе кіно сполоханому світу.

                    ІІ
    Не новина, що під луною війн
    вітрила утинає буревій...
    і як не фокусуй цю мирну фразу,
    поширює інвазію зараза:
    із того світу виглядає Вій,
    обсіли черті Україну-неньку,
    війні не об’являється табу...
    перевернувся Гоголь у гробу,
    у Каневі сполум’янів Шевченко,
    перечачи кріпацькому ярму...
    напевне треба вірити йому:
    московія включає перегони
    за наші землі і без перепони
    імперія оновлює тюрму
    народів і затягує юрму
    туди... тріщать усталені закони,
    карабкаються іроди на трони,
    пікірує планета у пітьму.

                    ІІІ
    У шефа Капітолію – гарячка.
    У космосі вилуплюються маски.
    Європу доять орбани-фіцо,
    показуючи «рускоє ліцо».
    Навчають жити неуки і турки.
    Скажені й укорочені придурки
    реанімують сталіна-сосо.
    Очуняли адольфові адепти,
    а ліві оживили сатану –
    «вєлікую савєцкую страну»,
    де умирають як один «за єто»...
    ......................................................
    чию я тут спокутую вину?
    Описую історію сумну –
    Донбас перетворили на Судети,
    а мир на третю світову війну.

    02.2025


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Прокоментувати:


  13. Хельґі Йогансен - [ 2025.02.22 19:08 ]
    Лист до старого друга
    Я, можливо, у щось іще вірю,
    Хоч давно вже не знаю, у що.
    Десь від п'ятниці і до неділі
    Живу тільки, а в інші дні – тлію.
    Ось де, друже — реальність, не сон.

    А колись (ти іще пам'ятаєш?)
    Ми дивились інакше на світ,
    Де закони — не просто формальність,
    Де всі щиро дружили й кохали,
    А порядність і чесність – в ціні.

    Час, на жаль, промайнув дуже стрімко,
    Помінялося все навкруги.
    Вже немає тут місця наївним,
    Таким мрійникам (чи божевільним?),
    Як колись, в давнину – я і ти.

    Лицемірство, брехня та угоди...
    Невідомо: де зло, де добро.
    І огидно від цього до болю,
    Бо я досі ще вірити хочу,
    Але справді не знаю, у що.


    22.02.2025


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.51) | "Майстерень" 5.5 (5.52)
    Коментарі: (2)


  14. Дмитро Віск - [ 2025.02.06 16:19 ]
    Мікени
    пізно копаєте опівдні могили пусті
    сором із чатами перевіряє пости
    кидає кості голодним лопатам мов кість
    пасмуги бронзових змій патиновану злість

    золото лаврів палетки очниці інталій
    пострахами черепів спалахнуть прапорці
    знову незнайдене втоплене в жменю деталей
    вишуканости розкоші в порожній руці

    сторони світу опівдні беруться до танцю
    крутять та й так що і смерть виставлятиме бранців
    маги жерці ворожбити за вашої згоди
    захід мені долучив половину зі сходу

    часові від сотворіння рости і рости
    хитрістю сором хоронить монети і брошки
    та не знайшовши (побачать: могили пусті)
    ляжуть в погребну постіль
    мов для них моя ноша

    2023 р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  15. Ярослав Чорногуз - [ 2025.02.05 22:24 ]
    Собі
    Здається, горе розіп'яло...
    Та ні, то темна смуга лиш.
    Чи неприємностей навала
    У серце вжалила сильніш.

    Воно дурненьке і вразливе
    Не має захисту броні.
    Як те пташатко полохливе --
    У пазурах жорстоких снів.

    Та боротьба ще не скінчилась.
    І тиск обставинних лещат
    Дає лише зміцніти крилам --
    Життя мені не ставить мат.

    Не всі літа ще за водою
    Втекли. Дивись у майбуття.
    Вилюднюй. Володій собою.
    Будуй своє нове життя.

    5 лютого 7532 р. (Від Трипілля) (2025)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (2)


  16. Дмитро Віск - [ 2025.02.04 17:24 ]
    Троя
    Каламар перевернуто

    Місто встало й стоїть
    се певна річ Троя
    шари передмість
    по колу повторюючись
    змащені світлом ліхтарним
    наосліп облудним
    вливається суміш контрастна
    і вулиці в сутінках
    один подих тому
    вийшовши з берегів
    стискаються вздовж тротуарів
    де берег тепер насідає
    мов брили дорійців
    буквальністю темних часів

    Сьогодні прогноз обнадіював снігом
    на завтра
    Чи нині – вже завтра?

    Дерева ростуть сталагмітами
    в парку застиглих чорнил
    сльотавости опій всотає галуззя
    запівніч отямиться парк
    у сріблí глосолалій
    Затягнуться світлом зіниці –
    ще дві затяжки
    з кров’ю качається суміш контрастна
    по околам
    і серце тужаве щільніше за кість
    душа поміж крил у хребет розвороту
    тасьмою вп’ялася там сніг ліг раніше
    цементуючи літери
    сенси лабільні

    Сьогодні прогноз обнадіював снігом
    на завтра
    нині – вже завтра

    До брами до брами


    2023


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  17. Дмитро Віск - [ 2025.02.04 00:07 ]
    З'ява звіра
    диме перцевий повз валку очей схаменись
    скільки не є молодик розтяв параван смерку
    і принагідно пречисті стожари до сліз
    палахкотіли пекучі а вперті ж уперті

    поштовх спиняли сліпі невідпорні часи
    аби до купи зібралась множинність одразу –
    руки руківʼя леміш – це сливе ти єси
    що його б стало зорати чекання левкасу

    і розчинитись бо в нині постало б колись
    себто початок і голод спрагливого звіра
    звіра котрий випростовувався і моливсь
    стрягнучи в гумус – твоє сполотніле безвірʼя

    2023 р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  18. Ярослав Чорногуз - [ 2025.01.26 18:03 ]
    Контрасти
    В українських селах навіть і маля,
    Любить, як в корівки вродиться теля.
    В москалів дітисьок інша радість є,
    Як на полюванні батько щось уб'є.

    У казках Телесик Йвась - на диво всім
    Зло перемагає розумом своїм.
    А казки московські мов з'їдає рак,
    В них герой найбільший, це -- Иван-дурак.

    Українець працею статки нажива,
    Рукотворні робить він трудом дива.
    Хочуть, щоб велінням щука все дала,
    "На халяву" оркам -- паразитам зла.

    А козак у пісні, наче у раю,
    На руках там носить дівчину свою.
    А кацапка каже, що любов та - зла,
    Що у ній полюбиш навіть і козла.

    Нація шанує матір як святу,
    Їй в піснях дарує шану золоту.
    Нація є інша, що вам розказать:
    В неї через слово -- йоханая мать.

    Нація голубить сонячну красу,
    І як заплітає дівчина косу.
    Інша до сусіда в хату йде, як тать -
    Нація, що любить красти й убивать.

    Рису має наша нація таку
    Любить будувати навіть із піску.
    А кацапський любить гнуть башибузук --
    Слів триповерховий будувать матюк.

    В хатах українських сяє чистота,
    Сонячна панує щедра доброта.
    У кацапських "избах" - із колод вони --
    В щілинах -- клописька, воші й таргани.

    Український газда - в хаті, як поет,
    В нього пахне гарно навіть туалет.
    Туалета нету - каже москворать,
    В нас тайга большая, есть нам где посрать.

    Нація творців ми - від степів - до гір...
    Будівничі люди люблять спокій, мир.
    У кацапів п'яних праця лиш одна:
    "Бить хахлов, война нам, словно мать родна".

    Україна наша світла аж до дна --
    Найлюбіша в світі рідна сторона.
    Ще Уелс помітив: Бруд росія ллє,
    Бо живе і досі ще вона "во мгле".

    В москалів відсотків на вісімдесят
    Роблять українці в усіх сферах лад.
    Сук рубають орки, на якім сидять,
    Скоро всі побачать, де єдрьона мать!

    26.01.7532 р. (Від Трипілля) (2025)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (4)


  19. Хельґі Йогансен - [ 2025.01.10 21:37 ]
    В темряві
    Останній промінь втомленого сонця
    Ліниво впав за обрій і погас.
    А вслід за ним, підкравшись незнайомцем,
    Холодний морок вкрив усе нараз.

    Загинув день, змарнівши у риданнях,
    Затих (чи зник кудись?) веселий сміх.
    Забути все —  одне лише бажання,
    От тільки жаль, і соромно, і гріх...

    Пітьма вповзла у розум. Навіть тіло
    Якесь чуже, та й сил давно нема.
    Той час, коли по-справжньому раділи,
    Сприймається мов сон або обман.

    Та ось, коли, здавалося б, ще трохи
    І ніч зійде нарешті нанівець,
    Ти шлеш під три чорти всіх лжепророків,
    Бо це лише початок, не кінець...


    10.01.2025


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.52)
    Коментарі: (5)


  20. Ярослав Чорногуз - [ 2025.01.03 03:58 ]
    Житейські роздуми
    І ранок знов, і небо синє,
    І спокій прояснілих днів.
    Поету треба розуміння,
    Не суд немудрих віслюків.

    У серці рана невигойна --
    Начхать зашореним навкруг!
    Їм тільки слово непристойне
    Немов петарда, ріже слух.

    Ти заспокой, як керівниця,
    Чи лунко ляпаса відваж.
    Та рішення виносить нице
    Не поспішай, не входь у раж...

    Або розсудливо і мудро
    Причину смутку ти з'ясуй.
    І мізки смуром не припудрюй,
    А научай, вертай красу.

    Існують істини уперті -
    Їх знають мудрі спориші:
    Бува, лайнешся спересердя --
    І легше стане на душі.

    Ти рани іншим не загоїш,
    Коли в упертості своїй
    З поета справжнього - ізгоя
    Ізробиш в лютості гидкій.

    На себе глянь - чи досконала?!
    А чи зашорена ханжа?!
    Чи серце раптом не протяла
    Гидка бездушності іржа?!

    2 січня 7532 р. (Від Трипілля) (2025)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Прокоментувати:


  21. Ярослав Чорногуз - [ 2024.12.27 00:57 ]
    Безмовний трепет
    Розпуки прірва і печалі гніт
    Доводили ледь не до божевілля.
    Упав, аж почорнівши, білий світ --
    У безмір сатанинського свавілля.

    Недобрий погляд не убив тебе,
    Страшній Марі не кинув на поталу.
    Як усміхалось небо голубе,
    Сніги й льоди усі порозставали.

    Напевне, провидіння нас вело,
    З пекельної ми вирвались опали!
    Усим недоброзичливцям на зло
    Як голуби, як лебеді - кохались!

    Загроза смерті і розпуки біль -
    Таки програли за життя змагання...
    Який солодкий вистражданий хміль
    Від праведного чистого кохання!

    Безмовний трепет, ніжність і сльоза
    Крізь усміх на згорьованих обличчях.
    Вогонь любові душі пронизав
    Величним духом Данте й Беатріче.

    26 грудня 7532 р. (Від Трипілля) (2024)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Прокоментувати:


  22. Ярослав Чорногуз - [ 2024.12.13 01:16 ]
    Фаталізм долі
    У інший світ загроза відійти
    Нависла над тобою остогидла.
    Бо знову тяжкохвора стала ти,
    І вже не дзвонить залицяльне бидло.

    А деякі артисти-блядуни --
    Забудуть скоро, як тебе і звати.
    На інших перекинулись вони --
    Зазнайки нарцисичні і пихаті.

    Ну а найкращі подруги, авжеж --
    Цікаво їм з тим світом спілкуватись --
    Ждуть, не діждуться, поки ти помреш...
    Й красою не затьмариш більше, клята.

    І люблять, і ненавидять тебе,
    Хоч не признаються у тім ніколи.
    І тільки небо, небо голубе --
    Все бачить, од видінь тих сивочоле.

    Кохана, дай же руку, і ходім.
    Нехай нам стрінеться ота, з косою...
    Ти знай, на цьому світі і на тім
    Я хочу бути назавжди з тобою!

    13 грудня 7532 р. (Від Трипілля) (2024)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (2)


  23. Ярослав Чорногуз - [ 2024.12.05 06:40 ]
    Міський пейзаж
    Зимовий смог спустивсь над містом,
    Нечутно доторкнувсь до ніг,
    Мов гамівна сорочка, висне --
    Тепер він заміняє сніг.

    Раніше день, бува, яскріє,
    Виблискує нам зусібіч.
    І вечір, наче сяйво-мрія,
    Всміхається добром до віч.

    А нині день блідий, гнітючий,
    Тривога вовком завива.
    І ніч неспокоєм кусючим
    Ковтає радісні слова.

    Немов з хвоста хтось пір'я видер --
    Воронам злим на смітниках,
    Вони влаштовують гармидер --
    Січуть повітря на гілках.

    Машин сигнали матюкливі
    У цім допомагають їм.
    Глухим приємніш в цьому "диві"...
    Та й їх дістали сморід, дим.

    Лишилося "на грудь прийняти",
    Як світло в хаті відімкнуть.
    Жить стало "весело", хлоп'ята,
    Така буття оцього суть.

    Лише втіша, що зими теплі,
    Немає ожеледі, ні.
    Бо у лікарні або й пеклі
    Лежав би, ніби чорт, на дні.

    5 грудня 7531 р. (Від Трипілля) (2024)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  24. Данько Фарба - [ 2024.12.03 13:59 ]
    Занедбана земля всі соки віддає ...
    * * *
    Занедбана земля всі соки віддає ...
    червона рілля, золота пшениця ...
    вчорашнє сонце спить і не встає ...
    йому напевно щось приємне сниться ...

    Дозволь, я ляжу поруч на траву...
    погладжу ніжно променів волосся...
    Ти є на світі, значить я живу...
    Хоч разом жити нам не довелося...


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.47) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Прокоментувати:


  25. Хельґі Йогансен - [ 2024.12.01 11:44 ]
    (Не) перший сніг
    Вже перший сніг. Хіба він не прекрасний?
    Мрійливий вечір в сяйві ліхтарів.
    Сніжинок рій, кружляючи у вальсі,
    Спадає білим пледом до землі.

    Зима на повну нині розійшлася.
    Ніхто б її спинити не зумів,
    Однак раптово, так несвоєчасно
    Принесла холод, лід і заметіль.

    Не знаю, що це — смуток чи розрада.
    Тепло в душі б нам тільки зберегти.
    Не перший сніг... Усе в житті минає.

    Мине зима, як осінь перед тим.
    Розтане лід, неначе у бокалі,
    Прийде весна, повернемся і ми.


    21.11.2024 - 01.12.2024



    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.52)
    Коментарі: (10)


  26. Ярослав Чорногуз - [ 2024.11.13 06:48 ]
    Провіщає
    Як хороше в осінньому саду.
    Ще б трішечки тепла мені в долоні.
    Дерева у осінньому меду
    Завмерли чарівливо на осонні.

    Притихлий вітер до землі примерз...
    Стоїть незвична тиша урочиста.
    А ясен обгорнуся геть увесь
    В гірлянди золотавого намиста.

    Зелено-жовті барви ще цвітуть,
    Хоча вже середина листопаду.
    А неба блідо-чорна каламуть
    Нависла парашутом понад садом.

    Наморщилися чола у дубів,
    Ворони раптом люто розкричались.
    Від холоду аж погляд задубів.
    Мов провіщає він зими навалу.

    12 листопада. 7532 р. (Від Трипілля) (2024)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (4)


  27. Ігор Шоха - [ 2024.11.10 13:46 ]
    Апогеї гарячої пори
                            І
    Третю осінь дме гарячий вітер,
    а душа очікує тепла...
    та війна виснажує до тла
    і здирає непомірне мито –
    скільки крові випито й пролито,
    на землі імперією зла...
    ........................................
    ні до кого небо прихилити,
    не лягає карта до села.

                            ІІ
    Зомбі очаровуються знову
    лицарем біди при булаві
    і його хаосом в голові,
    у якій щомиті... все готове...
    та не обнадіюйтесь, панове,
    поки ще на часі, – селяві.

    Невідомі азимути долі
    одиноким воїнам у полі.
    А якщо судити по собі,
    то не наші непомітні ролі
    і не покалічені гастролі
    вказують путі у боротьбі.

    Воїни у бучі не ледачі.
    Бойовою крицею меча
    ворога рубають із плеча,
    бо така пора: тісна, гаряча.
    Але є надія на удачу
    не у мене, то... у читача.

                            ІІІ
    Хай усе збувається навзаєм,
    поки серце, наче, не болить,
    сонце сяє, радує блакить,
    і війни, неначе, вже немає,
    і жива душа іще бажає –
    розтягнути цю щасливу мить.

    11.2024


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Прокоментувати:


  28. Джура Заморочник - [ 2024.10.30 09:21 ]
    Ти тримаєш зорі в руках
    Ти тримаєш зорі в руках
    Я побачив в очах своє небо
    Таке диво траплялось не раз
    Танці квітів на Твоїй планеті

    В тебе сонце у серці сховалось
    Час ні постір цього не візьме
    І якщо з кимось різне ставалось
    Ти й на відстані знатимеш це

    Наші мандри по різних світах
    Завжди сходились в точці прощання
    Голос серця нас кликав не раз
    А у нас були тільки питання

    Щось змінилось , а може це сни ?
    Може карми закінчились вчинки ?
    Час настав зрозуміти і йти
    Кроки твої - сміливіші завтра

    Крила ,спраглі вітром , розкрий
    Мріям знову дай віру й надію
    Все що було відкинь - просто дій
    Слухай серце своє без упину

    02.11.2023 09:22:34


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  29. Джура Заморочник - [ 2024.10.23 16:18 ]
    Ми закохані в небо

    Ми закохані в небо
    Хоч не знаєм цього
    У простори безмежні і сині
    У нічні вітражі
    Величні такі
    розмальовані
    Золотом й сріблом

    Ось відблискують щастям
    світанки ясні
    В кольорах променистого сонця
    І вітри весняні
    Неслухняні вони
    Котять хвилі
    Вишневого цвіту

    28/01/2024


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  30. Ярослав Чорногуз - [ 2024.10.23 10:01 ]
    Осінні рефлексії
    У графськім парку листя намело,
    Холодний вітер щипле змерзлі віти,
    Багатолюдне стишилось село,
    І замість птаства десь щебечуть діти.

    У річечці зіщулилась вода,
    І брижі, наче гусяча та шкіра -
    Біжить їх руслом ціла череда,
    Вже від тремтіння конвульсійно-сіра.

    Ще сонце золотить верхівки крон,
    Свинцеві хмари мають відблиск міді.
    І воркувальне каркання ворон --
    Напівтепло осінніх краєвидів.

    На лавці вже не всидіти мені,
    Бо холод заповзає і під поли.
    Кидає він пориви навісні,
    Руйнуючи гармонію довкола.

    18, 22 жовтня 7532 р. (Від Трипілля) (2024)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  31. Хельґі Йогансен - [ 2024.09.12 19:49 ]
    Осінній етюд
    Приходить осінь в дім,
    В життя та у вірші.
    А я щось не збагну, чому настільки сумно.
    Не хочеться вже мрій
    Застудженій душі.
    Лише холодний дощ і ... роздуми абсурдні.

    Нема вогню в зірках.
    Віддали просто так
    Свою палку красу за вічний мертвий спокій.
    Панує тут нудьга
    І давить тишина
    Без клавішної гри, без струнних переборів.

    Отак згоріли й ми,
    Немов тонкі свічки
    І воском розтіклись, застигли, оніміли.
    Надія є завжди,
    Та прикро, хоч кричи,
    Дивитися на все із жалем запізнілим…



    08.11.2013
    12.09.2024


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.52)
    Коментарі: (2)


  32. Ярослав Чорногуз - [ 2024.09.12 18:16 ]
    У тихім герці
    Ще борюкає осінь літо,
    Ховає спеку у кущі.
    І моросять, ну ледь помітно
    Старечо-немічні дощі.

    Ідуть, ідуть і затихають...
    Тепліє знову вітерець.
    І рвана ритміка безкрая
    Увінчує цей тихий герць.

    У паузах стрекоче птаство,
    І сходить спрагою земля.
    Ворона будить сонне царство,
    Звисає сонячна петля --

    Арканить мокре листя важко,
    Його висушує за мить.
    Шукає воду стриж, як пляшку,
    Бо знову випити кортить.

    12 вересня 7532 р. (Від Трипілля) (2024).


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (4)


  33. Хельґі Йогансен - [ 2024.09.07 12:13 ]
    Інсомнія
    Чомусь не спиться, в спогади поринув.
    В часи, коли ще зовсім молоді,
    Наївні, чисті, справжні та щасливі
    Клялись в любові вічній і святій...

    Безсонна ніч затьмарює мій розум.
    Змішалося все: і світло, і пітьма.
    Реальна ти?.. Навіяна в гіпнозі?..
    Чи плід уяви, вигадка, мара?

    Не спиться. Пристрасть не дає заснути.
    А ще тривога вкупі з відчуттям,
    Що щастя зараз — потім біль спокути.
    Чи, може, спокій... Що за маячня?

    Заснути б якось... Хоч який сценарій —
    Моя душа з тобою назавжди.
    Далеко ти, однак я точно знаю,
    Що ближчої ніколи не знайти.



    Серпень-вересень 2024


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.52)
    Коментарі: (10)


  34. Ярослав Чорногуз - [ 2024.08.30 16:56 ]
    Благання до сонця
    Набридло вже спекотне літо,

    Якби -- осіннього дощу,

    Даруй вологи ніжним квітам,

    Людині, дереву, кущу.



    А тут ще бомби і розриви,

    Пилюк туманна круговерть,

    Уже для сліз немає зливи...

    Засуха люта, наче смерть.



    Вода поволі відповзає,

    Пече геєнною метал.

    Водоймам, душам — не до раю --

    Гризе огидна мілкота.



    О сонце, змилуйся над нами,

    Нахмурся хмарами на мить.

    Нехай гроза, немов цунамі,

    Цей світ по вінця захмелить.



    30 серпня 7532 р. (Від Трипілля) (2024)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  35. Тата Рівна - [ 2024.08.10 10:34 ]
    щоденна мантра
    священна геометрія ймовірності
    теорія випадкових чисел у вулику джойса чи джобса —
    немає сенсу
    буття
    у якому ти постійно щось чистиш
    у якому тебе постійно хтось чистить і обчищає до найглибших контекстів
    до останньої нитки нижнього шару
    під епідермісом мʼязами — у кістках
    колупаючись в твоєму тілі мізках як ганібал лектор
    немає сенсу вмикати проектор —
    у сипких неозорих пісках
    там його ніхто не побачить —
    богу і чорту це буде однаково нелегко
    зробити

    світи тільки там де множаться твої світи
    де лунко звучить твій голос —
    а найчастіше сміх
    грай лише ті ігри в яких є ти
    твоя земля твоя трава твій сніг
    твої стежки й дороги падіння й лет
    все те що має — твою — анатомічну памʼять

    але завдання таке не з легких —
    усі вершини
    відомо ж
    — мечі солдат
    ти можеш зранити ноги чи вхопивши хвіст якоїсь з комет —
    літати
    вихоплюючи за вістря найгострішу зброю з темряви небуття
    цей вибір існує завжди

    тим з ким ти граєшся в ці ігри
    не варто знати що битва твоя — ціною в життя
    а не просто знамено
    не маніфест не ода — а хрип і рик
    медитація буде потім за чашкою чаю
    і в ту хвилину як тільки помітиш що тебе обчищають тебе помічають
    і не дай бог величають —
    намивають солять і перчать
    прикрашають стрічками
    хапай найближчу комету за хвіст —
    злітай над мечами
    шукай свій власний зміст
    всього що відбувається навколо твоєї планети
    викидай увесь баласт і в першу чергу
    хейт компліменти респекти — намисто з каменів неминуче потягне на дно

    ти ж прийшла у цей вимір не за лайками і не за свічками при дорозі у царство мертвих
    не за холодними бовванами зі зіницями повними осуду та зневаги
    а за смішними яскравими світлячками
    за паперовими вітряками
    за само-оцінкою і само-повагою
    за тим щоб спочатку про-жити а лиш тоді померти

    усе що навколо — рандом теорія випадкових чисел
    у вулику джойса чи джобса —
    немає сенсу
    буття
    у якому ти постійно щось чистиш
    у якому тебе постійно хтось чистить

    дівчинко
    знімай взуття коли заходиш у священний грааль своєї душі
    дихай
    смійся
    пиши вíрші
    кажи на них віршí —
    Боже! ти вільна
    і не міняй місцями ці слова
    ти вільна — поки жива

    10.08.24 (с) Тата Рівна


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (4)


  36. Ярослав Чорногуз - [ 2024.07.10 06:52 ]
    Дощова ностальгія
    Знов нагаї розжареної днини
    Ударами своїми обпекли.
    На синіх небесах -- ані хмарини --
    Земля аж вигоряє до золи.

    Трава в жнива жовтіє передчасно,
    Міліють ріки, змучені ставки.
    Лютує сонце й довго так не гасне,
    Нехай би вже світили нам зірки.

    І ти лежиш рибиною неначе,
    На бЕрезі, вдихаючи сушняк,
    Безмовно зябра за водою плачуть,
    Проміння коле, ніби та стерня.

    Вже од листочків скрученої пози
    Спіраллю божевілля жебонить.
    Як хочеться, щоб розридались грози
    І вгамували спрагу хоч на мить.

    Боги, спиніть списи ті вогневії,
    Даруйте зливу цій землі святій.
    Бо скоро українці почорніють,
    Неначе негри в Африці оті.

    9 липня 7532 р. (Від Трипілля) (2024)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (2)


  37. Самослав Желіба - [ 2024.07.02 22:33 ]
    Тетяні Балі
    Тихо станеш межи нами в центрі людяної зали,
    Бо бажаєш, щоби люди твої чари приховали;
    Та не вдасться задум хитрий, адже вій твоїх кинжали
    Нам красу твою відкриють, дивну вроду Тані Бали.

       Хоч на самім краю світу заховайся від усіх
        Ти отримаєш від долі тільки добродушний сміх,
        Бо ж нехай тебе сам Ібліс від коханців би беріг,
        Нас тебе знайти примусить райських обіцянка втіх.

    Ти ж тікати не втомилась, хоч і справа безнадійна,
    Все ховаєшся завзято невпокорена та мрійна
    І юнацтво проводжаєш в гордощах своїх постійна.
    Ох і панна недосяжна! Ох і діва самостійна!

        Чи буває від природи так жорстока красота?
        Все нас мучиш без упину, все твої мовчать уста.
        Ти б сказала чи у серці заховалась пустота,
        Чи уже кому ти вірна неприхована й проста.

    Ми ж для тебе так багато присягалися зробити,
    Нам би усміх твій чудовий – і уже були би квити;
    Чом же ти від нас ховаєш раювання цього квіти?
    Вірним лицарям даруєш тільки ти могильні плити!

        Це не гожа поведінка з хлопчаками – так і знай!
        Не достойна, отже, мати ти такий принад розмай:
        Покохаєш таку дівку, а вона тобі: «Бувай!»
        Що для неї ти не зробиш – буде кепсько все, гай-гай!

    Що кажу я, навіжений?! Най пробачить Божа Мати!
    Мені б цю тендітну паву хоч разочок обійняти,
    Щоби вже про все забути, щоби знов одіти лати.
    Хоч би як я не журився, очі в неї – мов блавати.

        Ще би я страждав за неї дні та місяці, роки,
        Навіть якби не подала вже ніколи мні руки;
        А усі мої прокльони – це лиш усміхи гіркі;
        Всі закохані вразливі, ну і ми ж таки такі.

    Я б забрав її на небо, до чарівних садів гурій,
    Щоби все було довкола вкрите кольором лазурі,
    Щоби сяяв нам щоранку ніжно барвами Меркурій,
    Щоби нас не досягали від землі нещастя бурі.

        Пригортати чудну панну я хотів би у вогні,
        Дарувати їй цілунки, ніжні дотики й шальні,
        Їй віддати всього себе без вагань і без борні,
        А як ніч настане темна... Я сказав би, але ні!

    Тож чому така ти дика, все ховаєшся від мене?
    Все стоїш посеред зали і цураєшся ти сцени;
    Чом ти не надягнеш лаври чарівної Мельпомени,
    Чом тобі не аплодує увесь люд заворожений?

        Ти б трагедію зіграла, заспівала би разок,
        Ти б упевненіш робила до тріумфу свого крок;
        Бо без твого чарування нам життя, як злий той рок:
        Не порадує, без щастя – а який тоді в нім прок?

    Стань же сонцем нашим, Таню, що завжди буде сіяти,
    Подаруй комусь надію за твої потрапить ґрати,
    Зняти з тебе вже нарешті ці звабливі пишні шати
    І тобою володіти та зробити з тебе мати.

        Лоно твоє-бо не завжди буде приносити плід:
        Всі старіємо ми, люба, зволікати нам не слід;
        Вже пора тобі, крижино, розтопитись, наче лід;
        Нову душу породити і порадувати світ.

    Ми відходимо, кохана, та кінець вже недалеко,
    Ти споганишся і в грудях вже твоїх не зродить млеко,
    Парубки всі розбіжаться, відлетить з дитям лелека,
    Щоб уже не повернути, та й потрапиш в руки Пеку.

        Тож хапайся за можливість: обирай-но парубка,
        Поки ти вродлива й мила, поки ти ще не бридка,
        Поки є, що брать, скоріше, й не ховайся по кутках
        Гордо вигукни «Евое!» після винного ковтка.

    Не гордуйся і не бійся, йди до нас хутчіше, мила,
    Ми гуртом тобі покажем, що сховалася за сила
    В молодих обіймах ніжних; що за сила нас зродила
    І яка приємна доля у людини, якщо сміла.

        З нами станеш як привітна, ми візьмемо тебе в пляс
        І ти будеш тацювати усе ближче біля нас,
        Танцюватимем до болю, а коли вже прийде час,
        Обирай собі по серцю, в кого більше з нас прикрас.

    Може, навіть я прийдуся до душі твоєї, діво;
    Може, навіть зачарую цим нехитрим щирим співом,
    Що іде з душі натхненно, не оцінен справедливо
    Та в собі замкнувся міцно, ніби схимник горделивий.

        Я ж надіюся на диво. Подаруєшся чи ні?
        Почекаємо ще трохи – є терпіння ще мені;
        Ну а як відмовиш знову, утоплюся у вині
       Чи поїду за три гори гордо верхи на коні.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (2)


  38. Сергій Губерначук - [ 2024.06.23 17:30 ]
    Світ за́ очі йдучи…
    Світ за́ очі йдучи,
    без будь-яких причин,
    ваш чин поміж личин не помічаючи,
    я стану голубим,
    як пролісок, як дим,
    як цілий океан для потопаючих.

    Як цілий океан,
    реве душа від ран.
    А змерзле серце мо́рзить «SOS» з «Титаніка».
    А пам’ять (о, біда!)
    за борт вас викида,
    усіх, кого спіткала ваша паніка.

    Коли я вас спіткав,
    я іншого чекав ,
    я марив, мов Асоль червоним парусом.
    Та в мій малечий шал
    ускочив ваш шакал
    і світ зробивсь брудним і драним памперсом.

    І все накрилось ним,
    і проліски, і дим,
    і суходіл, і вічні сльози Всесвіту,
    що навіть гіркоти
    я не відчув затим,
    бо з вельзевулом вів солодку бесіду.

    3 січня 2002 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати:


  39. Хельґі Йогансен - [ 2024.05.27 19:54 ]
    На згарищі покинутих надій (рондель)
    На згарищі покинутих надій,
    В руїнах марнославства та обману
    Сховали честь і совість під завали,
    А далі всіх навчаємо: "Не вір!"

    Невже забули, хто ми є такі?
    На диво швидко вигоїли рани
    На згарищі покинутих надій,
    В руїнах марнославства та обману.

    Чомусь згубили істини прості.
    Сумління, віру, досвід, горе втрати
    Лишилося у землю закопати
    І пам'ятник поставити кривий
    На згарищі покинутих надій.


    27.05.2024











    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.52)
    Коментарі: (11)


  40. Ярослав Чорногуз - [ 2024.05.27 18:56 ]
    Освідчення
    Ніколи я не знав такого щастя,
    З роками усе більш тебе люблю!
    Які би не спіткали нас напасті --
    Переживу усі, переболю.

    Перепливу ці океани горя,
    Перелечу лелекою у рай.
    Лиш будь зі мною, будь зі мною поряд,
    І усмішкою сонця зустрічай!

    Я в ній купатись хочу знову й знову,
    Я нею лиш на світі цім живу.
    Тримай мене, свята моя любове,
    В найжахливіші шторми на плаву.

    Ми - дві краплинки нашого народу,
    І біди й радість ділимо на всіх.
    Хай нашій Перемозі в нагороду
    Звучить щасливий і веселий сміх.

    І радість позбираєм по зернині,
    І в чарівнім розквітлому саду
    Я дорогій прекрасній половині
    До вуст ясних цілунком припаду.

    27 травня 7532 р. (Від Трипілля) (2024)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (8)


  41. Хельґі Йогансен - [ 2024.03.31 16:28 ]
    Може, ще колись...
    Зіграєм, може, ще колись в кохання?
    Ти пам'ятаєш
    безсонні ночі,
    як неохоче
    впускала з-за фіранок блудний день?
    (Якби могла, прогнала б тут же геть)

    Мені здавалось, світ став яскравішим,
    а люд добрішим.
    Хоч ненадовго
    печаль замовкла
    і не важливо вже реальність це чи сон,
    чи вільний я, чи взятий у полон.

    Усе раптово зникло непомітно.
    Так божевільно,
    не зовсім щиро,
    нестерпно мило
    і дивно якось долі заплелись.
    Зіграєм, люба, може, ще колись...



    31.03.2024


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.52)
    Коментарі: (6)


  42. Хельґі Йогансен - [ 2024.03.16 23:29 ]
    Втрачаючи себе
    Всі розваги невдовзі наводять печаль,
    А веселощі сум закриває.
    Споглядаєш минуле, немов сіру даль,
    Без любові, без мрії, без планів.
    Бути «вашим і нашим» — насправді ні з ким.
    В цьому фатум, кінець та початок…
    Безхребетний, безликий, ні добрий, ні злий
    При житті... Та й по смерті ніякий.
    І збираються в купу, летять в нікуди
    Твої принципи, воля, бажання.
    А із уст ані слова, застиг, як завжди,
    У мовчанні, можливо, востаннє …

    Ігноруєш життя
    Чи втікаєш від нього
    Невідомо
    Різниці нема
    Ти втрачаєш себе
    Ти живеш непритомно
    Непримітно
    Безглуздо
    Дарма



    10/2013
    03/2024











    Рейтинги: Народний 0 (5.51) | "Майстерень" -- (5.52)
    Коментарі: (2)


  43. Сергій Губерначук - [ 2024.02.28 19:24 ]
    Так трапилось, що небо безцвітне…
    Так трапилось, що небо безцвітне,
    що до сонця далека дорога в тупик,
    що іскри від моїх копит
    для всіх перехожих,
    немов од салюту розвага.
    Я виснаживсь
    бігти
    у безвість
    у безвідповідальність
    за себе.
    Але те, чого я шукаю, –
    аморфне.
    Дорога́ мені людина
    без смаку,
    кольору
    і запаху.
    Жодних знаків уваги.

    30 червня 1994 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | " "Поезії розбурханих стихій", стор. 97"


  44. Ярослав Чорногуз - [ 2024.01.29 22:51 ]
    Шлях на Парнас
    І

    То ендорфінів фантастичних море --
    Де тижні, як веселки барви ті.
    На промені так тремолює обрій --
    А ми в якомусь диво-забутті

    Осонцені і при відкритій шторі
    Вбираємо цілунки золоті,
    Всі пестощі усміхнених просторів,
    Найкращих квітів пахощі густі.

    Та провокаціям не забаритись:
    "Це блеф - кохання чисте -- знаєм вас,
    Які там Попелюшки чи харити!!!"

    Таке про себе чули раз у раз...
    Казки життя -- їх прагнемо творити!
    Вони мов ельфи, оточили нас.

    ІІ
    Вони мов ельфи, оточили нас,
    Нове щоразу плетиво сюжетів,
    Допоки зАпал їх творить не згас...
    О, ці високі мріяння поетів!

    Розкидані по світу для прикрас
    Чи насолоди споглядань естетів.
    Як божевільний вічності екстаз
    На місці чільному між раритетів.

    Творцю куплетів треба інший світ
    Пізнать, щоб після довгих обговорень
    Його хмільний фантазії політ

    На п'єдестал високий запроторить
    Вітію* міг. Він свій залишив слід
    В леліянні, п'янкій солодкій зморі.
    ______________________________
    *Вітія - поет.


    ІІІ
    В леліянні, п'янкій солодкій зморі
    Приходили обом чарівні сни:
    Мов ті метелики, ми на просторі
    Все пурхали між квітами весни --

    Творили плетиво фантасмагорій.
    Стрибав із нами промінь осяйний --
    Небесний свідок наших перетворень
    Як упивались дивом білизни.

    Імла чигала також десь за рогом --
    Там Чорнобог наш кожен порух пас,
    І кола креслив, ставлячи облогу.

    Та нападав на нього лютий сказ,
    Бо захищала криця Білобога,
    Минав у щасті непомітно час.

    ІV
    Минав у щасті непомітно час
    Коли ми разом - дощ похмурий квітнув.
    З життям реальним виникав контраст,
    Усе навколо сяяло привітно.

    Неначе вгору -- між небесних трас --
    Літак той "Мрія" -- твориво елітне --
    Нас підіймав туди, де Божий глас
    Ростив красу - Едему сад тендітний.

    Бувало, налітала сарана,
    З'їдала вже й бадилля помідорів,
    Бо правив бал бездушний Сатана...

    Але Господь під землю запроторив.
    Завжди нещадна там велась війна,
    Забулися розпуки дні суворі.

    V
    Забулися розпуки дні суворі,
    Розвіяли вітри омани глум,
    Все те, що нам святим було учора,
    Вже кануло у Лету, як в імлу.

    Не спокусити скринею Пандори*,
    Нема дурних втішати кабалу.
    Пегаса краще гойного пришпорить
    Натхненно уподібнитись орлу.

    Та пам'ятать легенду про Ікара** --
    Летіть посередині повсякчас! --
    Колись його накрила Божа кара...

    Хай порятує досвіду запас...
    Закохана до божевілля пара --
    Ми линули увись, аж на Парнас.
    _____________________________
    *Скриня Пандори - згідно з грецькою міфологією, вмістилище бід і нещасть.
    **Ікар - у грецькій міфології був сином славетного ремісника Дедала. Ікар відомий за переказом про те, як намагався разом з батьком утекти з Криту, використовуючи крила, які Дедал виготовив з пір'я та воску. Спочатку Дедал застерігав Ікара про самовпевненість, а потім зарозумілість, наказуючи йому не літати ні занадто низько, ні надто високо, щоб морська волога не забила його крила або сонячна спека не розтопила їх. Ікар проігнорував вказівки Дедала, злетів надто близько до сонця, чиє тепло розтопило віск і Ікар впав у море, де й загинув.


    Ми линули увись, аж на Парнас,
    Де збуджені збиралися поети,
    Перлини виставляли напоказ,
    Читаючи ронделі та сонети.

    Таланти, графомани водночас
    Являли несмак чи високі злети
    Творінь. Там речень музика лилась
    Ясних катренів, лагідних терцетів.

    Бувало так, що заздрощі гнилі
    Плели інтриги серед площі зборів,
    Доводячи вразливих до петлі...

    Любов позаганяла зло у нори,
    Перемагали слова королі
    І очі сяяли далекозорі.

    VІІ
    І очі сяяли далекозорі --
    Моя душа співала про любов,
    Відкинувши рутину злу теорій --
    Війна спочатку, а тоді - альков.

    Це почуття живе у кожній спорі,
    Молекулі чи атомі або
    Поміж тілець драглистих інфузорій,
    Усесвіту закладених основ.

    Хоч де-не-де страхають чорні діри --
    Вмістилище відходів-метастаз --
    Нема кохання там. В це легко вірить,

    До казки ми потрапили якраз,
    Де піснею Орфеєвої ліри
    Шлях торував окрилений Пегас.

    VІІІ
    Шлях торував окрилений Пегас,
    Взаємопроникали ми словами,
    Тілами теж, аж розгорявся враз
    Той запал, що наснажує роками.

    Плекали грона вишуканих фраз
    Вітійствували ніжності медами,
    Душа немов причмелена якась,
    Вбирала Божу ласку із вітрами.

    Ох, заїдали ревнощі раніш...
    Трясли шторми, напевне в дев'ять балів...
    Ряснів, бувало, ними навіть вірш.

    Кохання справжнє -- ще міцніше сталі
    Укуси шершнів зла усе слабіш --
    Як стріли, до підков не долітали.

    ІХ
    Як стріли, до підков не долітали --
    Чи надто високо знялися ми?
    Або Пегаса чари небувалі
    Нас затуляли сильними крильми.

    Повідкривалися небесні далі,
    Крізь марево сльотавої зими.
    Із кубками натхненного граалю*
    Зустрів Бог Велес, вийшовши з пітьми.

    Вона тримає у гидкій напрузі
    Отих, що світло в міці круговій
    Плекають, суперечать чорній смузі...

    Та жовто-сині стяги бойові
    Розвіяли на сонячному крузі
    Всі підступи ворожі - се ля ві*.
    _________________________
    Се ля ві* - таке життя (фр.)

    Х
    Всі підступи ворожі - се ля ві* -
    Неначе наступи неандертальців
    Московії -- дикунські, лобові --
    Розіб'є жар палкий протуберанців --

    Осонцені Вкраїни вартові --
    Несхитно захищають рідні шанці,
    Степи і гори, хащі лісові --
    Безстрашні аси бойової праці.

    Та ця нескорена, могутня рать
    Ще й про любов святу не забувала:
    Тварин-безхатченків погодувать,

    Весілля грать між воїнів загалу,
    Як звук війни - набридливий той тать --
    Летів кудись убік собі помалу,

    _________________________
    Се ля ві* - таке життя (фр.)

    ХІ
    ..Летів кудись убік собі помалу,
    Недобрий вітер, адже в цім житті
    Минуще все - розбійники-вандали
    Чи душі чисті, праведні, святі.

    Отож, допоки ще не відпалали
    Шалені почуття прекрасні ті,
    Смарагди літа, осені опали
    Вбираймо, наче миті золоті,

    Запам'ятай, ці щастя намистини --
    Як оберіг, коли біди сувій
    Нас обів'є і темрява поглине,

    Душити прийде гоголівський вій...
    Настане ранок, сатанисько згине,
    Бо по руках був зв'язаний борвій...

    ХІІ
    Бо по руках був зв'язаний борвій...
    Та інші неприборкані вітриська.
    Еол* сховав у міх їх, мовив: "Вій!"
    Лише зефір** супутній досить низько

    Навіюванням пестив спини дві.
    Немов руки підтримка товариська.
    Тож не страхають хмари дощові
    Уже Парнас омріяний так близько!

    Невже розв'яжем знову той мішок?
    З цікавості дурної й на поталу
    В стихії незагнузданої шок

    Потрапим? Ні, летіти краще чвалом,
    І слухати, як сяєвом зірок
    Гормони радості нам вальси грали.
    _______________________________
    *Еол - бог вітру (гр.)
    За «Одіссеєю», Еол прийняв Одіссея на своєму острові, а на прощання подарував йому міх, у якому зберігалися несприятливі вітри. Він суворо заборонив розв'язвувати міх без крайньої потреби. Поблизу Ітаки супутники Одіссея з цікавості розв'язали міх і випустили на свободу всі супротивні їхньому шляху вітри, які збили корабель з наміченого шляху та погнали його назад до Еолії. Цього разу Еол відмовив Одіссеєві в гостинності.
    **Зефір - назва одного з грецьких вітрів.

    ХІІІ
    Гормони радості нам вальси грали,
    Чи не цього ми прагнемо усі?!
    Горіти полум'ям свойого шалу,
    Служить стосунків золотій красі?!

    Здається, що життя для цього мало:
    Ходить удвох по сріберній росі,
    Любитись палко, дарувать корали,
    Вдихати пахощі садів, лісів...

    У дні важкі, коли біда приходить,
    Горять жалоби свічі воскові --
    За руки взявшись, зустрічать негоду...

    Відбитися від тисячі зневір,
    І знов ловити хвилі насолоди,
    Які розлиті в небі, мов живі.


    ХІV
    Які розлиті в небі, мов живі
    Нарешті, вже Боги до нас прихильні.
    Мене руками, серце, оповий,
    Бо знаю, як мене ти любиш сильно.

    І я - півбожевільний чоловік --
    Немов із наркотичної курильні --
    Душею прикипів, мабуть, навік --
    Красою зачарований невільник.

    Не дайте з того стану вийти, ні!
    Найкраща із усіх моїх вікторій*
    Неначе Македонський -- на коні --

    Підкорювач кохання територій --
    Лечу у сяйві еротичних снів,
    То ендорфінів фантастичних море.
    ____________________________
    *Вікторій - перемог.

    ХV

    МАГІСТРАЛ

    То ендорфінів фантастичних море
    Вони мов ельфи, оточили нас,
    В леліянні, п'янкій солодкій зморі
    Минав у щасті непомітно час.

    Забулися розпуки дні суворі,
    Ми линули увись, аж на Парнас,
    І очі сяяли далекозорі,
    Шлях торував окрилений Пегас.

    Як стріли, до підков не долітали --
    Всі підступи ворожі - се ля ві* -
    Летів кудись убік собі помалу,
    ..
    Бо по руках був зв'язаний борвій...
    Гормони радості нам вальси грали,
    Які розлиті в небі, мов живі.
    __________________________
    *Се ля ві - таке життя (фр.)



    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (4)


  45. Сергій Губерначук - [ 2024.01.26 19:49 ]
    За мною спостерігають…
    За мною спостерігають.
    І роблять досліди.
    Надто вже все символічно
    виходить.
    Хай люди, які постраждали від цього
    спокійно ідуть загоряти на пляж,
    на спеку, і мліють.
    А я дотягнуся до істини
    всіх НЛО і ОЛН.
    Я в цьому процесі знайду своє щастя.
    І досліди будуть над ними.
    Вони не бояться мене
    і не люблять.
    Хай буде їм легше від того,
    що це був останній дослід наді мною.
    Бо піді мною – 10 поверхів висоти.
    Гойдаються.
    Летять.

    30 червня 1994 р., Київ




    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Поезії розбурханих стихій", стор. 109"


  46. Мамутова Кістка - [ 2024.01.23 03:30 ]
    Квітка Н.
    Романтизм героїв з прочитаних віршів
    Вони ідеальні, вони за нас чищі
    У них є мотиви і спротив режиму
    У зла нема шансів, добро є красивим
    Стою проти дзеркала з середини ночі
    Торкаюся шкіри, закручую коси
    Хіба лиш наблизитись ненароком губами
    Та я і не вартий себе обійняти
    Вийшов в пустелю засипану пилом
    Не тутешні ці люди, чого поруч із ними
    Чого маю плутатись лабіринтом на рівних
    Дайте пароль до невидимих дверей
    Де за ними, нарешті, буде все як по-маслу
    Індуїзм би прийняв мене у вищую касту
    Прокинься в трамваї, пробий свій квиток
    Поринути в мрії - повітря ковток
    Зібратися, вийти, навіть всміхатись
    Годин вісім у рабстві, достойно триматись
    Не зважати на тих хто нижче за класом
    Планую вікенд цього тижня з начальством.
    І ось я у дома, мовчанка, почуй
    .
    .
    .
    .
    .
    Ну ти хочаб спробував, не зважай що не вийшло
    Не всі індивіди здатні відчути
    Здатні поринути в музику тиші.
    Тут все як треба, кожна дрібничка на місці
    Речі розкладені за алфавітом
    Тут моє місце, фортеця, планета
    Де я закон і вибухова комета
    Дістаю свій рукопис - молитовник і біблію
    Де мною сказано у прозі і віршах
    Там усе правильно, як має бути
    Я на вершині плебейного світу
    Тут я викопую моря до ядра
    А насипом створюю гори і скелі
    Тут я пускаю вітри у поля
    Тут я зливаю дощі на пустелі.
    Гортати сторінки власних історій
    Торкатись себе там де не можна
    Горе самотності мені не знайомо
    Я сам собі - товариство найвище.

    2024


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  47. Олег Прусак - [ 2024.01.09 23:29 ]
    Чорнильне причастя
    Сьогодні брат мій – то холод зимової ночі,
    сестри – ручка і трохи чорнил.
    Якими, як завжди, я хочу,
    вознести те – що тягне лише до глибин.

    Я думав ніч мою душу очистить,
    візьме до зірок й спопелить десь у них.
    Випалить, і без жодних інтриг,
    зірве з шиї рабства намисто,
    зроблене із думок цих важких.

    Та як завжди, лиш паперу і Богу я сповідаюсь,
    Руки в чорнилі – то причастя моє.
    Рукописи не горять – тому нехай це все зберігають,
    А я йду слухати Був’є…


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  48. Олег Прусак - [ 2024.01.09 23:45 ]
    Писемний насос
    Ці рядки пише не голова і не руки,
    Вони виринають звідкись з глибин.
    Їх ніч із зорями бере на поруки, хоче забрати до своїх вершин.

    Вони народжені збитим ритмом серця,
    що давно вже не є просто насос.
    Коли добре йому- грудях тепло, воно ніби сміється ,
    Коли ж ні - тиск і лютий мороз.

    Це мене завжди дивувало, невже нема чим зайнятись йому,
    у мене у тілі так крові багато,
    а воно - вступає із мозком в війну!


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  49. Олег Прусак - [ 2024.01.09 23:00 ]
    Я спогадом стану бентежним
    Крізь часу пелену, серед звичних в житті ситуацій,
    Я чекатиму там, позаду, поміж знайомих нам декорацій.
    Декорації створені мною, занадто реальними для мене ж були.
    Це ж насправді прояви волі,
    Які виставу свою так і не віднайшли.

    Я спогадом стану бентежним, і вітром що все пронесе,
    Ключем до воріт, та, напевно, манежних,
    Срібною кулею, що потрапила, трохи нижче аніж плече

    І поллється із рани не кров, а лиш туга,
    Руки знову мандраж пробере,
    На обличчі усмішка , а на серці напруга.
    От що буде коли ти згадаєш мене !


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  50. Тата Рівна - [ 2024.01.01 17:15 ]
    моя колядка на 2023 Різдво
    у ранах і гематомах — час звузився до хвилин
    тривога відміна удома не вдома — твої?
    в окопах чи в покривалі блискучому наче лати
    ми знову воюєм
    Боже —
    ми вмієм в ці ігри грати
    своєї чужої волі навʼязані схеми патерни
    ми
    сука
    кіногерої примати і діти Праматері

    дзвіночки дитячих голівоньок тремтять ніби тнуть мелодію
    і кача пливе понад вічністю
    над кожним Сашком та Володьою
    Сірожкою Анькою — нашими
    голодними та холодними
    колишніми одноклашками
    смішними колись і модними
    над рідними над нерідними — старими чи зовсім ніжними
    це
    Боже
    погана історія —
    нам
    Боже
    давно не смішно вже

    навіщо ти катакомбами
    крізь море крові та пороху
    ведеш нас до свого берега
    або до нового мороку
    до чого ведеш?
    признаєшся?
    вкладаєш детальки в пазики?
    доводиш?
    виводиш?
    граєшся? —
    складаєш якісь там пазлики

    ми — дивний народ в оточенні
    зневірені знеохочені
    у темних водах історії оплутані та обточені
    усе хазяйнуєм клопочемось —
    усе бʼємось як заведені
    сусіди ж облизують збочено
    немовби намазано медом їм

    сусіди навколо — зрадники
    а — наші двори —
    бойовища
    вже третя війна вигарцьовує —
    комусь —
    видовища —
    а нам — підземелля сховища непевні часи та згарища
    навчилися бути у пеклі й гасити пожарища
    і все безкінечно боремось з ріднею фальшивою й дикою
    столикою бездуховною двоязикою

    так тяжко ходити в темряві
    у мороку невідомості
    де свічкою править тонесенька нитка свідомості
    горить і тікає в безвісти
    ледь жевріє тихо міниться
    століттями ми виживаємо —
    коли це нарешті зміниться

    чи на світовім полóтнищі
    в твоїм казані бездонному
    народ наш дарами жертовними
    священною гекатомбою
    щоразу тобі приноситься
    кладеться офірою щедрою
    а світ закриває очі та
    виспівує нашого «Щедрика»

    і ти приймаєш —
    Божечко —
    і ти всім киваєш —
    божечки
    і мило їм усміхаєшся
    прислужникам-сороконожечкам
    береш наші діти вбитими
    береш наші землі вмитими
    священною кровʼю нашою
    слізьми матерів підлитими

    ще скільки триватиме
    Божечко
    ця дивна любов з гематомами
    коли наш нарід приноситимуть
    у жертву тобі гекатомбами
    до ста вівтарів — ще трошечки —
    міста наші й села димляться

    куди твої янголи
    Божечко
    Юрко та Михасик дивляться?

    зроби вже нарешті паузу
    на років хоча б що триста
    дай нам прорости і вирости
    і трон свій посісти —

    щокожній ясній родинонці
    у домі своєму чистому
    дай смертю своєю скінчитися
    і знов прорости та вирости

    у ранах страхах прокльонах —
    час звузився до хвилин

    ти хочеш щоб з українців
    лишився лиш ти один?

    (С) Тата Рівна / Tata Rivna, 2023


    Рейтинги: Народний 4.5 (5.4) | "Майстерень" -- (5.39)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   29