ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

хома дідим
2026.11.19 22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші

В Горова Леся
2026.11.19 22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.

Ольга Береза
2026.11.19 17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.

Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни

Ольга Олеандра
2026.11.19 16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.

А ще додамо обережність, щоб вітер, к

Артур Курдіновський
2026.11.19 16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о

Борис Костиря
2026.11.19 13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.

Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом

Артур Курдіновський
2026.11.18 19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,

Борис Костиря
2026.11.18 16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.

Вячеслав Руденко
2026.11.18 14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…

Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура

Віктор Кучерук
2026.11.18 07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.

М Менянин
2026.11.18 02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.

Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право

Світлана Пирогова
2026.11.17 20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.

Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.

хома дідим
2026.11.17 19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня

Борис Костиря
2026.11.17 18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.

Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду

В Горова Леся
2026.11.17 11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.

Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.

Ірина Вовк
2026.11.17 07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран

Віктор Кучерук
2026.11.17 05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."

С М
2026.11.16 23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»

Ігор Терен
2026.11.16 17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.

***
А бомонд богемі помагає

Борис Костиря
2026.11.16 16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.

Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,

хома дідим
2026.11.16 16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість

Кока Черкаський
2026.11.16 13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.

Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,

Паб Лімерик
2026.11.16 08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.

Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.

Віктор Кучерук
2026.11.16 07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.

Борис Костиря
2026.11.15 18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.

Євген Федчук
2026.11.15 17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.

Юрій Гундарів
2026.11.15 09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст

Ірина Вовк
2026.11.15 07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі

Віктор Кучерук
2026.11.15 07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.

Володимир Бойко
2026.11.15 01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців. Хтось демократією живе, хтось нею грається. Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує. Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті. Криводушн

Віктор Насипаний
2026.11.14 23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.


Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.

С М
2026.11.14 22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи

Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Сергій Губерначук - [ 2020.06.25 08:22 ]
    А ось і ти, мій непоспішний ранку…
    А ось і ти, мій непоспішний ранку,
    дістав мене з нічної площини,
    ще раз покривши ніч, стару циганку,
    свою коханку й матір сатани.

    Вона позаронила в тебе звізди,
    які осліпнуть швидко й пропадуть,
    і ти, одурений, мене примусиш злізти
    з мого кентавра знов на пішу путь.

    Я кинутий крізь тебе, вічний ранку,
    на поміч молодих невтішних сліз,
    чиї безсилі очі в чорнім за́мку
    пекучим злом ялозить білий біс.

    Ледь теплим збоченням я зупиню потвору
    і мовою його заговорю –
    і непомітно донесу знадвору
    ранковий вітер і нічну зорю.

    «О, юносте, – скажу, – ти з білим бісом
    не випадково в парі і в тюрмі.
    А ось тепер – на Божий світ дивися.
    Тут – твій порок, а там – він між людьми.

    Тож, юносте, – скажу, – йди обережно,
    щоб удворі собака не вкусив,
    щоб на кордоні в тебе пильний вершник
    був не поцілив у скрутні́ часи.

    Щоб ти досяг вершин своєї слави
    спокійним виходом з кількох порочних кіл,
    щоб досвід твій людські́ життя пожвавив
    і вдосконалив прояви людські́…»

    Затим уже я юності не вглежу
    і залишуся з білим бісом сам.
    О, любий ранку мій, кому належу,
    так це в тобі пробудженим думкам.

    22 червня 1997 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | "«Політ крізь вічність», стор. 42"


  2. Сергій Губерначук - [ 2020.06.11 17:35 ]
    Тавро
    Коли відступить Борисфен,
    синкопи хвиль заллють мольберт
    і перейдуть у твій портрет, –
    я скіфську амфору знайду.
    У золоту її орду
    з монет, комет і домінант
    сам Нострадамус взорив кант, –
    а я впаду,
    мов раб на трон!
    І буду в ній,
    як ембріон
    первіснорождених століть,
    вдихати першу скіфську хіть, –
    а не тебе, а не любов.
    Передчутливий ембріон? –
    На вічній амфорі тавро:
    "Відступиш ти, як не Дніпро."

    23 грудня 1992 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 122"


  3. Ніна Виноградська - [ 2020.05.27 11:21 ]
    Помолимося


    Помолимося за померлих, друзі,

    За наших рідних, вбитих у боях.

    За тих, що у безмірнім вічнім прузі

    В степах упали, на чужих полях.


    Помолимось за тих, які тілами

    Нам вистеляли путь до перемог.

    Вони вже не побачать очі мами

    І не погасять в них вогню тривог.


    В Барвінковім, у Києві. Із ними

    В серцях були родини, діти, бог.

    За всіх померлих у холодні зими,

    Що йшли у бій без остраху, знемог.


    Помолимось за тих, чиї онуки

    Їм свічку нині ставлять на столі.

    Вони зазнали стільки горя й муки

    Й невпізнані лежать в сирій землі.


    Помолимося, люди, за солдата,

    Який безвусим вийшов за поріг,

    Якого так і не діждалась мати,

    Усе чекає із чужих доріг.


    Помолимось за тих, хто у сибірах

    Помер, убитий владою катів.

    За тих, що із війни прийшли до миру

    Каліками під Валаамський спів.


    За тих, хто умирав в отих катівнях

    Всього за п’ять пшеничних колосків.

    За тих, кого погнали з Криворівні

    В ГУЛАГ, забути рідну мову, спів.


    Помолимось за всіх сьогодні, люди.

    Померлі - гнані вітром ковили.

    В думках вони злітались звідусюди

    До краю, де вкраїнцями були.

    11.05.20


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.77)
    Прокоментувати:


  4. Володимир Ляшкевич - [ 2020.05.06 14:14 ]
    За Рабіндранатом Тагором (1861-1941),
    Що, скажи, це за край?..

    За часами услід я у паводі літ
    плив – і ні берегів, ані водам просвіт.
    Я не знаю куди - уві сні й наяву
    тягне й досі мене хвиля наче траву,
    море смерті все ближче і ближче шумить,
    і омана вже не відпускає й на мить,
    не збагнути чому я запав у пітьму,
    прагне серце півмертве довічного сну,
    це самотнього розсуду тільки й вина -
    помирає любов, залишившись одна.
    Що за кара мене у нікуди веде?
    Супровіднице-Зоре! Не видно тебе…


    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.62)
    Коментарі: (1)


  5. Сергій Губерначук - [ 2020.04.30 08:56 ]
    Деінде
    Деінде, та вже не в мене
    лишайся й лишайся на́ ніч.
    Деінде, де зло знаме́нне
    усіх зажене в пара́ліч.
    Деінде, де гори й доли
    у го́рі і до́лі вкупі,
    або у сумній гондолі,
    або у веселій ступі!..

    Покинь моє серце літнє,
    як сонна весна відходить.
    Це сонце – моє, обіднє!
    Це жито – для мене, родить!
    А ти вже таке не рідне,
    загублене в кожнім слові…
    деінде, де-де, деінде…
    забуду тебе в любові!

    7 лютого 2001 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 185"


  6. Володимир Ляшкевич - [ 2020.04.26 21:48 ]
    За Рабіндранатом Тагором (1861-1941),
    Виспівує Світ, увінчавши свої торжества -
    у спільному Співі усі поєднались єства,
    і Сонце-поет - у розміренім хорі планет,
    і пісня Сузір'їв нова, завше синню жива.

    Не знаю, як може Краса та рости із імли,
    не знаю, які п’ються Роси, щоб зорі цвіли;
    не знаю, куди, у яку Благодать ця хода,
    та радістю Сяйною сутність проходить Свята.

    Чому з неба сиплять проміння униз Сіячі,
    як вічна струмує краса, б’ють котрою Ключі,
    як вік свій дивлюсь я на нашу одвічну Зорю -
    і радий звістити б мій Дух, але де ж ті Слова?


    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.62)
    Коментарі: (4)


  7. Сергій Губерначук - [ 2020.03.25 08:09 ]
    Усецільна
    Драгуни – дні, драгуни – дні
    то по тобі, то по мені!
    Блукаєш – ні, знаходиш – ні,
    женуть по снігу, по весні
    з обрубком нас у стремені
    космічні коні навісні,
    годин – хвилини, років – дні.

    Хай на війні – не на війні,
    а у тобі і у мені
    ці щохвилини і щодні,
    мов струси мозку кам’яні,
    децибелують сатані
    свої прощання голосні.

    Повернеш – ні. Устигнеш – ні!
    Бо завжди відстані одні
    до горизонту, де вогні
    то по тобі, то по мені!

    11 січня 1992 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Учорашнє", стор. 53"


  8. Сергій Губерначук - [ 2020.03.14 09:23 ]
    Якийсь таємний запах у весни…
    Якийсь таємний запах у весни,
    він проникає в душу, як проміння.
    Тремтить, мов спомин, лиє віщі сни,
    які ти жив давно і без сумління.

    Леткі уривки древніх повістей
    про незбагненну розкіш і злиденність
    моїх життів, життів моїх ідей
    зліпили цю доречність і щоденність.

    Я – глина. Ідеальний матеріал
    для виправлення помилок минулих.
    Життя істот – предовгий серіал,
    в якому тільки титри обминули.

    Між серіями чорно повсякчас.
    Ми знов з’являємось, лише одкриєм очі:
    то Космос – безіменний автор нас –
    трембітами безсмертності урочить.

    Якби ж усі побачили себе
    у повний зріст від кінчика коріння –
    ніхто б із нас по-справжньому не вмер,
    була б весна, відродження, горіння…

    Я так люблю той запах від весни,
    що будить зранку, вітерцем тріпоче:
    "Ну що, філософе, сьогодні віщі сни
    тебе не налякали серед ночі?"

    7 серпня 1990 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 49"


  9. Сергій Губерначук - [ 2020.03.12 10:06 ]
    Відкинь щодення…
    Відкинь щодення!
    Твердощі ствердінь.
    Залиш печаль на покуті спонуки.
    Відзнач любов на тлі як світлотінь,
    моя художнице, моя розлуко!

    Зажди ще мить…
    Зажди маленьку мить,
    яка в життя обгорнута чужими.
    Мені щемить – тобі не менш щемить.
    Вони помруть між нами ще живими.

    А лабіринт?
    О, Боже, Лабіринт!
    Сама весна суцільна поміж нами!
    Ми не зганьбили мить. Ми – миті мить.
    Прости мене. Прости мене! Вустами…

    23 липня 2003 р., Богдани


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 207–208"


  10. Ігор Шоха - [ 2020.02.29 13:08 ]
    Червоні коні
    Знову снилися коні червоні...
    Чи на радощі, чи – на біду?
    Ой ви коні, ви ще на припоні.
    Почекайте мене, я іду.

    Коні! Коні – загнуздані мрії
    мчать алюром у інші світи,
    поки є ще останні надії
    на шляху до ясної мети.

    Охрестила вогнем і потопом
    наші душі любов до життя.
    По Майдану летіли галопом
    і немає назад вороття.

    Одійдуть у минуле печалі
    і опалений іконостас,
    ну а коні все далі і далі
    полетять, обганяючи час.

    Пломеніють гривасті надії
    на щитах бойової версти,
    а мені крізь усі буревії
    із небес усміхаєшся ти.

    Коні, коні! Мені – у дорогу.
    Не даю пережите журбі.
    За ідеї подякую Богу,
    а за цілі високі – тобі.

    За обіцяні миті щасливі,
    і за ті, що бували щодня...
    Пам’ятай і тримайся за гриву
    у сідлі вогняного коня.

    Мрії, мрії – загнуздані коні
    полетіли у інші світи.
    Я тобі простягаю долоні
    і до мене вертаєшся ти.

    **************************
    Знову снилися коні вогненні
    і на радощі, і на біду…
    Поки небо чекає на мене,
    я одна по Хрещатику йду.

    29.02.20


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (6)


  11. Королева Гір - [ 2020.02.23 01:00 ]
    Почуття збереглись
    Стелиться барвінок біля хати,
    Медом пахне липа під вікном,
    Аромат доноситься від м’яти,
    Співи чути за старим млином.

    Височіють мальви під стіною,
    І зацвів любисток у саду,
    Молодість згадаємо з тобою,
    Знов до вуст солодких припаду.

    Місяць показався ясночолий,
    У саду співають солов’ї,
    Листям шелестять вгорі тополі,
    І дзюрчать красиво ручаї.

    Зорі мерехтять високо в небі,
    Вітер заколисує траву,
    Плаває на ставі красень лебідь,
    Чути із гущавини сову.

    А стара верба рипить щоночі,
    Коники заграють, як колись,
    Подивлюсь в твої, кохана, очі,
    Почуття у серці збереглись.

    23.02.2020 р.




    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (1)


  12. Королева Гір - [ 2020.02.19 11:38 ]
    Тату
    Прийду до тата, сяду на порозі
    І все я розпитаю про життя,
    За мене він в молитві і в тривозі.
    Дорослий я, та для батьків – дитя.
    Пройдуся залюбки батьківським садом,
    Нап’юсь води з криниці досхочу,
    Торкнуся до лози із виноградом,
    Думками у дитинство полечу.

    ПРИСПІВ

    Таточку мій, тату дорогий,
    Я щиро тобі вдячний за науку,
    Уклін доземний ,любий мій, низький,
    Я тисну по-синівськи твою руку.
    Таточку мій, тату дорогий,
    Для мене ти – взірець в житті назавжди,
    Обов’язок свій виконав святий:
    Навчив іти дорогою лиш правди.

    Я вийду з татом у широке поле
    І пісню, як в дитинстві, заведу,
    Колише вітер жито, наче море.
    В шовкові трави в росах упаду.
    А сонечко зійде’ за небокраєм
    І поцілує потайки мене,
    Вівчар овець поведе в гори плаєм,
    Й зозуля з гаю в ліс кудись майне.

    ПРИСПІВ

    17.02.2020 р.




    Рейтинги: Народний 5.25 (5.25) | "Майстерень" 5.25 (5.38)
    Коментарі: (1)


  13. Королева Гір - [ 2020.02.10 12:27 ]
    Сивина
    Ой чому ти, мамо, рано посивіла,
    Сивина та звідки у тебе взялась?
    Ой чому ти, мамо, чому побіліла,
    Сивині чому ти в обійми далась?
    Ой чому ти, мамо, її не спитала –
    То тобі навіщо сива та коса?
    Ти ж на неї, мамо, рано не чекала.
    Тепер сиві коси, іншая краса.

    Чом не говорила ти із сивиною
    Щоб вона до тебе рано так не йшла.
    А вона присіла в тебе над косою,
    І ті пасма сиві для тебе знайшла.
    Як нам тепер бути ,мамо , з сивиною?
    Бо вона продовжить пасма ті вплітать.
    Буде пролітати все над головою
    І тих пасем, мамо, буде додавать.

    Де знайти те зілля, сивині зарадить,
    Щоб ти знову, мамо, русою була?
    Сивина та знову, знов тебе погладить,
    І погладить знову, мамо, від чола.
    Мусиш залишатись тепер з сивиною,
    Бо чар-зілля, мамо, такого нема.
    А я завжди буду, буду я з тобою,
    Хоч пофарбувала тебе сивина.

    28.10.2019 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (4)


  14. Сергій Губерначук - [ 2020.02.10 08:59 ]
    Амнезія
    Ані згадаю,
    ані пригадаю.
    тримаю голову чужу в руках,
    думок жадаю!
    Тримаю голову чужу в руках,
    відповідаю:
    "Ані згадаю…
    Ані пригадаю…"

    Я під землею міста,
    я в метро.
    Ця голова порожня,
    як відро,
    закинуте у темряву колодязя,
    де у воді минулого мутанти водяться,
    примари родяться
    у пам’яті минулого,
    забулого.

    Ані згадаю…
    Ані пригадаю…
    Ще глибше головою падаю,
    спадаю –
    б’ючись контужено
    об гострі стінки пам’яті
    напружено,
    гранітні стінки пам’яті,
    відчужено!
    Я пропадаю!
    Пропадаю!

    …Ось дно.
    Усе одно –
    холодне дно колодязя.
    Своїм відром
    з калюжі воду взяв.
    А не згадаю
    і не пригадаю,
    щоб плакалось колись,
    як тут без сліз ридаю!
    Бо пропадаю!
    Пропадаю!

    3 листопада 2005 р., Богдани


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 233"


  15. Сергій Губерначук - [ 2020.01.28 11:11 ]
    Колискова
    Випити кави
    й не спати, не спати.
    Плюнути голосно вниз.
    Якби ж мені снилися
    тільки Карпати
    чи рими нових реприз.

    Яка ти була…
    яка ти, яка ти!
    З котами, неначе з дітьми.
    Не сміла признання мої
    лякати
    на хвилях нової пітьми.

    Портрети твої
    я давно каламучу
    на сюрі спітнілих шибок.
    О, тільки тепер
    за тобою я скучив,
    гамуючи крик чи зойк.

    Схватила б ти зараз
    мене за руку
    і повела, повела…
    А знаєш,
    що перша моя злука
    такою гидкою була:

    Якою ціною,
    ціною якою
    від неї мені відкупитись?
    Рукою якою,
    якою рукою
    від неї мені відхреститись?

    Це смішно, як сміх,
    і сніжно, як сніг!
    Не вмію я мрії
    ронити до ніг…

    Портрети твої
    я давно каламучу
    на сюрі спітнілих шибок.
    О, тільки тепер
    за тобою я скучив!
    А інше було, мов змовк.

    13–14 лютого 1992 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 99–100"


  16. Королева Гір - [ 2020.01.28 00:43 ]
    Моя Богине
    Я знов очей своїх не стулю
    В нічку кохання цю чудову,
    Тебе до себе я притулю
    І заспіваю колискову.

    ПРИСПІВ

    Моя єдина, люба і кохана,
    За тебе долі дякую завжди.
    Краса твоя ні з чим є незрівнянна,
    Свій вогник щастя у мені знайди.
    Моя Богине ніжна і жадана,
    Краса твоя в полон мене взяла,
    Ти долею і Богом мені дана,
    Й вуаль кохання ти вже одягла.

    До вуст медових доторкнуся,
    Я в ту мить чомусь зніяковів.
    До тебе люба притулюся,
    Ніжно обійняти захотів.

    ПРИСПІВ

    А очі твої – намистини,
    Наче діаманти два блищать,
    Нам солов’їна пісня лине,
    Хочу тебе ніжно цілувать.

    ПРИСПІВ

    10.12.2019 р.



    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  17. Королева Гір - [ 2020.01.27 00:16 ]
    Різдвяна заметіль
    Замело снігами край Карпатський,
    Різдвяна нічка білою була.
    Пригадую я вік свій же юнацький
    Й стежину, що до хати пролягла.
    Замело снігами всі дороги,
    Біла ковдра знов прикрила все .
    Та заметіль забрала всі тривоги
    І зустріч із батьками нам несе.

    ПРИСПІВ

    Заметіль Різдвяна, заметіль,
    Замела усі стежки й дороги,
    Линуть діти до своїх батьків,
    Їх вітають ріднії пороги.
    Заметіль Різдвяна, заметіль,
    Одягла усе в казкові шати.
    Святковую відкрила нам артіль,
    А вдома нас чекають батько й мати.

    Замело снігами, закурило,
    Родини хата у вуаль вдяглась.
    А серцю все так любо тут і мило -
    Батьківськая святиня збереглась.
    Замело снігами всі стежини,
    В дитинство повернула заметіль.
    Та пісня від батьків і до дитини,
    Знайомі звуки линуть звідусіль.

    ПРИСПІВ
    22.11.2019 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  18. Королева Гір - [ 2020.01.26 12:59 ]
    Зим і осені нема
    В кохання осені нема
    І зим у нього не буває,
    Хоч і на скронях сивина,
    Та серце щиро все кохає.
    В кохання осені нема,
    Його в багрянець не фарбує,
    Й не підкрадається зима,
    І візерунків не гаптує.

    ПРИСПІВ

    Нема в кохання лютих зим,
    Йому вітри не дошкуляють.
    В житті так дуже легко з ним,
    Якщо обоє так кохають.
    Нема в кохання холодів,
    Нема у нього і морозів.
    Є струн душевний переспів,
    Неначе пісня верболозів.

    В коханні весни і літа,
    П’янкий дурман і насолода.
    Тепло в кохання лиш впліта.
    Цього коханню їм не шкода.
    В коханні весни і літа,
    Воно у зими не прямує.
    І осінь в нім не золота…
    З весни у літо лиш мандрує.

    ПРИСПІВ

    30.10.2019 р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.25) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (2)


  19. Сергій Губерначук - [ 2020.01.02 14:04 ]
    Дві руки
    Хто є Актором – той блукає в ро́лях.
    Але Поет – щасливий, як Актор,
    виводячи з безсоння пісню кволу
    на Божий світ на свій-таки престол.

    Хто є Поетом – той згубився в пісні.
    Але Актор – щасливий, як Поет,
    коли своє життя чужим притисне
    до німоти́, після якої – злет!

    Як дві руки – Поезія і Сцена.
    Невладна ліва, в ній – акторська суть.
    А права – пише, пише навіжено,
    тягне на кін свою тривожну путь.

    2 січня 2004 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 28"


  20. Сергій Губерначук - [ 2019.12.12 13:24 ]
    Без слів
    Нащо мені твої слова?
    Зараз німіє все.
    Вуста я закрию тобі поцілунком.
    Мовчи…

    Чужіє, чужіє усе своє.
    А ти от моя, нова…
    В очах твоїх я нічого не бачу.
    Там є?

    Похіть веде нас на цей подвиг.
    Очі ночі сухі.
    Камінь упав на мої ноги –
    і я при тобі.

    Я проковтну увесь твій біль,
    бо сивим – не боюсь.
    Зате, коли трафить зима чи сніг,
    ти видихни літо з легень.

    Але побійся носити ноти
    усіх моїх пісень:
    голос проріжеш в своєму горлі
    на все.

    У мене є одна лишня струна,
    яку прокляли усі.
    Якби ти знала, яка вона,
    то плакала б уві сні.

    Не обертала б мене в свою віру,
    красиву і нетривку,
    а мовчки при долі своїй сиділа б,
    раділа б дзвінку…

    Але я німію, коли щасливий.
    Тільки мозок пульсує це;
    він завжди пояснював дивне вміння
    щасливим кінцем,

    він завжди боявся свободи слова
    навколо власних справ,
    він завжди запевняв, що моя свобода
    це – те, ким я став,

    і що повіє тепер за одною одна,
    одна за одною – ти…
    А так цвіте ще багато модних,
    розумних та не пустих.

    І мій мозок – мій.
    І я – це я.
    І струни ніхто не рве.
    Нащо мені твої слова?
    Мовчи…

    Я в світло виллю даремні стіни
    і на вікні напишу
    велику літеру
    чи ціле ім’я
    твого фокстер’єра.
    Піду.

    Тіні на стінах швидко вистигнуть.
    Слова ти забудеш сама.
    Більше у тебе ніхто не вистрелить.
    Буде зима…

    19 листопада – 24 грудня 1990 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 79–80"


  21. Ярослав Чорногуз - [ 2019.12.07 14:20 ]
    Тетяна Левицька Рапсодія любові*
    Бузок біліє в сонячнім саду,
    і небеса прозорістю дивують.
    Весні назустріч нареченим йду,
    тебе обожнюю, її - люблю я!

    Рапсодія любові нам звучить,
    і водограєм розливає звуки.
    Яка зворушлива, жадана мить
    з коханою триматися за руки.

    Ти не ревнуй до пелюсткових чар,
    чарівністю мене заворожили.
    Лише від тебе голову втрачав
    і від обіймів божеволів, мила!

    Рапсодія любові нам звучить,
    і водограєм розливає звуки.
    Яка прекрасна, неповторна мить
    Єднати поцілунками розлуки!

    В зіницях відбивається весна
    (смарагдова палітра притаманна).
    О, дай насолодитися сповна
    тобою і природою, кохана!

    Яка солодка і натхненна мить -
    душею відчувати серця стукіт!
    Рапсодія любові нам звучить
    і водограєм розливає звуки!

    2019р


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (6)


  22. Сергій Губерначук - [ 2019.12.07 11:06 ]
    Оце моє таке життя…
    Оце моє таке життя.
    Мої продовження у дітях.
    Цвіт яблуневого злиття
    в обіймах цих, немов на вітях.

    Любистком пахне тихий одр.
    На кораблі з рожевих весен,
    де гомонів живий народ,
    приплив я човником без весел.

    Час кинув якір у глибінь
    останніх роздумів про суще.
    Але чи зникне голубі́нь,
    якщо життя я попрошу ще?

    О, ти! моє таке життя!
    слізьми закінчуйся чи сміхом,
    а все одно – без тебе я
    залишусь жити ві́ршем тихим.

    29 червня 1996 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, любове...", стор. 36–37"


  23. Ірина Вовк - [ 2019.11.07 12:04 ]
    Старовинний романс "О не іди..." (переспів)
    О не іди, побудь ще хвилю,
    Так серце радістю зійшло.
    Я поцілунками покрию
    Уста і очі, і чоло…

    О не іди, побудь… побудь!..

    О не іди, побудь зі мною,
    Я так давно тебе люблю.
    Своєю ласкою-жагою
    І обпалю, і притомлю.

    О не іди, побудь… побудь!..

    О не іди, душа благає,
    Нестерпно так палає грудь.
    Кохання безум нас чекає,
    Тож не іди – побудь, побудь!

    Кохання безум нас чекає,
    О не іди, прошу…
    Побудь!



    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (2) | "Романс із кінофільму "Пізня любов" (1983)"


  24. Сергій Губерначук - [ 2019.09.11 11:28 ]
    Тим, хто любить читати вірші…
    Тим, хто любить читати вірші,
    надто ласий до вихилясів,
    раджу Гессе, Превера, Ніцше,
    будь-кого хоч з яких пасьянсів…

    Тим, хто любить читати тишу,
    хто мовчить, хто людей не будить,
    думку Божу знайти простіше…
    Без людей Любов їх людить…

    А таким вже, як я, найтяжче,
    не сподвигне ні Бог, ні Ніцше…
    Бо пишу! Отаке ледащо!
    А ви просто читайте вірші!

    27 вересня 2016 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, любове...", стор. 251"


  25. Олена Лоза - [ 2019.09.09 10:20 ]
    Вальс пам'яті
    Схилим доземно древка своїх знамен.
    Матінко-земле, скільки в тобі Імен!
    Писані кров'ю звитки твоїх доріг,
    Мужністю й болем тих, хто у тебе ліг.
    Приспів:
    Аж до останку
    Тримаймося пліч-о-пліч
    Перед світанком,
    У найтемнішу ніч,
    В пам'ять про тих,
    Хто тілом від куль прикрив,
    В пам'ять про сотні
    Вбитих твоїх синів!

    Схилимо голови там, де дорожній пил
    Порохом пахне на свіжих рядках могил,
    Перед стражданням тих, хто живцем горів,
    Перед чеканням змучених матерів.
    Приспів:
    Аж до останку
    Тримаймося пліч-о-пліч
    Перед світанком,
    У найтемнішу ніч,
    В пам'ять про тих,
    Хто тілом від куль прикрив,
    В пам'ять про сотні
    Вбитих твоїх синів!
    2018 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.45)
    Прокоментувати:


  26. Сергій Губерначук - [ 2019.09.04 11:20 ]
    Лиш промайне мій день...
    Лиш промайне мій день,
    мов чаплі крик короткий, –
    мій стиглий плід впаде
    у ночі океан,
    і невідомо де
    орбіти, мов обгортки,
    одвернуть од людей
    у невагомий стан
    це золоте руно,
    це яблуко вагоме,
    яке за день один
    так налилось вином,
    що як його надпить! –
    лише мені відомо,
    що як його розбить! –
    лише мені дано.

    Зоря вечірня йде
    у колодках в темницю.
    Повз яблуньку стару
    з вуаллю павутин
    дивлюсь на обрій я,
    де не спіймав жар-птицю,
    а жив для горобців,
    які вже відпустив.
    Пітьма – хороший час
    для сліз моїх і поту,
    і поки мить моя
    протя́гнеться ще мить,
    я пригадаю вас,
    хто дав мені роботу,
    де дух врятовано,
    і серце вік щемить.

    7–8 серпня 1994 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Коментарі: (1) | ""Усім тобі завдячую, любове...", стор. 55–56"


  27. Сергій Губерначук - [ 2019.08.23 12:20 ]
    Гімн Президенту України
    Коли кордони розривали Україну,
    єдиний розділяючи народ,
    з громади за́вжди піднімалася людина
    і рятувала від лихих негод.

    За нею йшли вперед, їй вірили, бо знали,
    що Україна в нас – на всіх одна,
    що той, якого люди більшістю обрали,
    встановить мир, і відійде війна!

    Чи то у княжий час, за ге́тьманства чи панства,
    чи то в роки імперій, орд чи рад –
    з народу за́вжди справжній лицар піднімався,
    щоб повернути незалежний лад.

    Нерідко гинули в борні святі герої,
    та нашу пам’ять не розбити вщент!
    І на фундаменті історії старої
    постав наш Український Президент!
    _______________________________
    Приспів:

    Президент України –
    наша гідність і слава!
    Перше слово країни
    і обличчя держави.

    Хай лунатиме за́вжди
    вільний голос людини!
    Є апостолом правди –
    Президент України!
    _______________________________

    Не раз останньою надію обирали,
    коли планета гинула в диму.
    Все ж, незалежність ми без воєн відстояли,
    свободу всю довіривши йому.

    Нас до майбутніх ер ведуть далекі гони
    по українських вистиглих житах.
    Йому вручив Господь ключі для охорони –
    тризубий герб і синьо-жовтий стяг!

    Бо доля нації робити і творити
    історію сьогодні й повсякчас,
    а Президент хай вознесе молитви
    за нашу Україну і за нас!
    _______________________________
    Приспів.

    12 вересня 1999 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, любове...", стор. 288–289"


  28. Сергій Губерначук - [ 2019.08.07 12:37 ]
    Безсоння
    Безсоння – це вибиті двері
    у перебіжну ніч,
    це особиста містерія
    з правдою віч-на-віч.
    Це мовчазні розмови
    з антисвоїм єством.
    Безсоння – доїння корови,
    недоєної за весь сон.
    Це марші думок строкатих
    навколо своєї осі,
    це повна демократія
    тебе проти всіх-усіх…
    Це днем перекрита безодня –
    тому й неймовірна річ…
    Ти теж результат безсоння.
    Безсоння – не просто ніч…

    23 березня 1989 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Переді мною...", стор. 100"


  29. Сергій Губерначук - [ 2019.07.23 15:39 ]
    Натхнення
    Я натхнення своє ображав,
    не бажав його і зневажав.
    А ходило воно за мною,
    як намисто за купою гною…

    І учора прийшло, і тепер ще сидить…
    А мені то тривожно, то радісно вмить…
    То заплачеш, як дурень,
    то мислиш, як Бог,
    бачиш скурвіння скурвінь
    меж знаних скількох…

    Але звідки берешся ти, рідне натхнення?
    А найперше тебе відчуваю в легенях!

    Щонайширше у серці всю кров каламутиш!
    Розкумедиш – і враз якнайглибше засмутиш…

    Хочеш – розміри вірша зламаю й піду…
    У фантазію…

    Просто ти як знайшло, то ніяк не одпустиш.
    Знову кров каламутиш… Думки каламутиш…

    Я пригадую нас ще багацько разів,
    ще в колисці колись, ще як був без трусів…

    Ти ходило, дивило, давало, довбало…
    Щоб завжди тебе мало, хотілося й малось…

    Я співаю тобою, співаю про тебе.
    Розумію, що раб твій, та в рабстві потреба…

    Прагнув щойно зректися тебе, але НІ…
    Прилетіли в мій діл кольори запашні…

    Сяйжовтогарячий, бузковий, гранат…
    І я зрозумів, що натхнення мій БРАТ!

    22 жовтня 2016 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, любове...", стор. 27"


  30. Володимир Ляшкевич - [ 2019.05.04 22:32 ]
    Денники (2) Танок
    •
    Наче малює, танцює на кухні, сама,
    обмаль одежі, розкуті рухи, щось підгорає -
    в тоні з леткою засмагою тіла її,
    мрій перекатами, пульсу прибоями,
    снами, видіннями, - недоціловані
    линуть, кружляючи, тіні захоплені,
    чайного квіту трояндові подихи.

    •
    Дами захоплені вже кавалерами,
    зори палають, і мчаться думки, -
    мила красуне, твоїми манерами,
    в’яззю вагання за кроком струнким,
    подиху зривом у муки тремкі,
    я зачудований, знай – зачарований!
    в серці моєму надії п'янкі!

    •
    Те, що сльоту зав`южить, буде не ця зима,
    що за вікном, і ти вже знаєш про це сама, -
    доки ж тобою сяйно, доки біди нема
    барвиться на долонях, і на його також,
    радості юний сонях - листячками уздовж
    нотного стану долі спільну виводить в’язь
    вдячної ніжності надто схожої на іпостась


    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.62)
    Коментарі: (12) | "Денники (1) Неповторність"


  31. Ярослав Чорногуз - [ 2019.02.14 21:34 ]
    Не печаль брови ясної (український романс)*
    Не печаль брови ясної
    Ти, красуне чарівна.
    За холодною зимою
    Сонцесяйна йде весна.
    Не тривож сердечну рану,
    Не роз`ятрюй самоти.
    Ще веселка за туманом
    Буде квіткою цвісти.

    Не суши свого личенька –
    Гіркне туга, як полин.
    І до свого козаченька
    Веселенькі думи шли.
    Він повернеться ізнову –
    Промениться місяць-ріг! –
    Бережи з коня підкову –
    Твого щастя оберіг!

    Не печаль брови ясної
    Ти, красуне чарівна.
    За холодною зимою
    Сонцесяйна йде весна.
    Ще свої розгорне крила,
    Луг постелить запашний.
    І жагучий Бог Ярило
    Візьме вас на свій рушник.

    13.10.7526 р. (Від Трипілля) (13.12.2018)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  32. Юрій Лазірко - [ 2018.12.14 04:48 ]
    де ти янголе
    чи дорога змучена
    кнайпами й хрестами
    чи то смерть заручена
    з холодом у храмі
    я себе не впізнаю
    мов слова молитву
    бо так тихо як в раю
    наче горлом бритва

    чи думки не вигнані
    а киплять смолою
    чи беззора вийшла ніч
    вкрила серце млою
    де ти янголе прилинь
    променем лелечим
    гості всі мої пішли
    і забрали вечір

    скільки випито вина
    істини не видно
    де той совісті дзвонар
    що покличе зридно
    на останню з барикад
    чи Святу Вечерю
    все якось воно не в лад
    в душному етері

    де ти янголе не спи
    на порозі Божім
    вже зап’ястя цвях пробив
    світ на пекло схожий
    і усі хто цілував
    обіймав леліяв
    стали тихі мов трава
    що без вітру мліє

    чи дорога змучена
    кнайпами й хрестами
    чи то смерть заручена
    з холодом у храмі
    я тебе очікую
    як Святе Причастя
    крука вже покликали
    і душа ще настіж

    17 Січня, 2017


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.68) | "Майстерень" -- (5.76)
    Коментарі: (6)


  33. Юрій Лазірко - [ 2018.11.15 06:02 ]
    Оснiжений вальс
    плачуть листям осінні гаї
    відпускають у вирій зозуль
    не жалій моє серце ти їх
    небо чисте і вільне від куль

    за ночами проносяться дні
    та за ними тужити не варто
    і шукати притулку у сні
    наче щастя у краплених картах

    легкодухих сніжинок танок
    та дитинна розвага і втіха
    хай зігріє надію вино
    не сумуй моє серце а дихай

    хай кружляє у віхолі світ
    і готує для кроку знемогу
    та не вічний той білий політ
    як терниста дорога до Бога

    то так просто іде то іде
    біль небесний що душами хворий
    моє серце вертайся ти де
    там де мрії злітаються й зорі


    Рейтинги: Народний -- (5.68) | "Майстерень" -- (5.76)
    Коментарі: (1)


  34. Тетяна Левицька - [ 2018.10.03 09:58 ]
    Сьогодні в батька день народження!
    1) На свято ми прийшли раніше за усіх,
    Аби трояндами прикрасити кімнати.
    Наш батько - вірний друг, найкращий оберіг.
    Так міцно хочеться обняти, привітати,
    Щоб від любові, щастя, чуйного вірша
    Співала батькова розчулена душа.

    Приспів

    Сьогодні в батька День народження.
    Тож ресторан - місце знаходження.
    Яскравий день не по сезону,
    Гуляє в батька піврайону.
    Чекають танці на продовження.
    Сьогодні в батька День народження!

    2) За батькове здоров'я на многія літа
    Фужери повні із шампанським піднімаєм.
    Хай повниться життя, мов осінь золота
    Щедротами добра і сонячним розмаєм.
    Щоб від любові, щастя, чуйного вірша
    Співала батькова розчулена душа.

    Приспів

    2018


    Рейтинги: Народний -- (6.27) | "Майстерень" -- (6.36)
    Коментарі: (4)


  35. Ярослав Чорногуз - [ 2018.08.14 23:42 ]
    Надія Козак Магнолія (пісня)*
    Над моєю долею – ніжно-білі лебеді
    Розпустили крилонька попід небеса.
    Як в саду напровесні зацвіла магнолія
    Квітом приголубивши і мої літа.

    Приспів:

    А я стою у диві тім,
    Радіє серце, бо у нім
    Стоїш і ти – очей краса,
    Любов моя – магнолія.

    Пелюстки мережкою лебедять над скронями
    До моєї осені проситься зима.
    Та в саду завесненім віхола-магнолія
    Як уперше – нам на двох – знову зацвіла.

    ПРИСПІВ:

    А я стою у диві тім,
    Радіє серце, бо у нім
    Стоїш і ти – очей краса,
    Любов моя – магнолія.



    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (8)


  36. Ірина Вовк - [ 2018.08.13 22:32 ]
    "Дві ружі" (старовинний романс, переспів)
    Випарів краплини – сльози небайдужі -
    Затемняють синій різьблений кришталь.
    Миті дві нетлінні – дві зів’ялі ружі,
    А на них німая, мертвая печаль.

    Одна із них білая-білая
    Була, наче спроба невмілая,
    А інша – червона… вогне́нная,
    Була, як мета нездійсне́нная.
    Обидві – манили і звали,
    Обидві ... зів’яли.

    Одна із них ніжная-ніжная,
    Була, як сопілка невтішная,
    А інша, як пристрасть, захланная –
    безумна, нахабна, ще й п’яная…
    Обидві – манили і звали,
    І врешті... зів’яли.

    Вони зів’яли – не цвісти їм знов,
    А з ними зів’яла і ласка, й любов…

    Щастя було стільки – наче крапель в морі,
    Наче з листя кужіль на сирій землі…
    І зостались тільки, як «мементо морі»*,
    Дві зів’ялі ружі в синім кришталі.


    * memento mori - з латини, пам'ятай про смерть.

    13 серпня 2018




    Рейтинги: Народний 6 (5.66) | "Майстерень" 6 (5.8)
    Коментарі: (2)


  37. Олександр Сушко - [ 2018.08.07 09:08 ]
    Мир
    Усе гаразд. Машина є, курник,
    Прагматик я розважливий, не цинік.
    З цицьками у руці дрімаю вік,
    Ковбасами забитий холодильник.

    Аж тут війна. Пливе народ на фронт,
    У мене ж - ятка з м'ясом у Росії.
    Сиджу тихенько, бо не ідіот,
    Орду не подолають гречкосії.

    В Донбасі - траур, у Криму - терор,
    А я цвіту, клієнтів є чимало.
    Гукає фсбешник: - Ей, хахол!
    Вєзі єщьо! Солдати любят сало!

    І я везу. Колеги - цигарки,
    Ідуть вагони з крамом зарізяці.
    Та змалку тупуваті земляки
    Не хочуть хана, підло риють шанці.

    Але меча не втрима Гавриїл,
    Чортяка ззаду наштрикне на вила.
    Бо в Києві не влада - гультяї,
    А у Москві - тверда рука та сила.

    Піду кришити бульбу кабану,
    А потім поваляюся на жінці.
    Країні мир потрібен! Геть війну!
    Закуйтесь у кайдани, українці!

    07.08.2018р.

    Народження

    Любов сліпа, не тільки топить лід,
    А й душу висисає до останку...
    Прибив цвяхами жінку до землі,
    Посіяв сім'я і - "Гудбай, коханко!".

    Крізь тінь мою сумну струмує час,
    Втомилась копирсатся у вадах.
    Ворушиться під серцем дитинча,
    Ховаю живота в широких фалдах.

    Молилась: - О, мій Боже! Забери!
    Любові прагла, а послав лиш фалос.
    Веселе око глипнуло згори
    І в хмару сонцесяйну заховалось.

    Втекти б із гіркоти в країну Оз,
    Але довкіл не казка - маски, блазні.
    Скрутило... біль шматує... почалось:
    - Стрічай, мій сину, всесвіт цей прерасний.

    07.08.2018р.

    Світло

    Прагнуть ізмалку мене причесати,
    Хочуть побачити в ямі, на дні.
    Заздрісник шепче: - Вдавися талантом,
    Плахтою ліру Орфея запни.

    В світі комах вогнептахи - потвори,
    Бог мій - це сонце! А їхній - Аїд.
    Гупну ногою - ховаються в нори,
    В небо злітаю - прокльони услід.

    Знизу благають: "Лети но у вирій".
    Добре, негайно рушаю у путь.
    А на крилі умостилися мрії,-
    Ці дивочуда зі мною жвуть.

    Інше крило - це домівка фантазій,
    Музи грайливі вчепились у чуб.
    З ярмарку шумного в тиху оазу
    Між громовицями пеклом лечу.

    Настіж Едему відчинені двері,
    Тьма поклонилася світлому дню.
    Здрастуйте, ангели! Сядем на скелі,
    Вип'ємо радісно кубок вогню.

    07.08.2018р.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" -- (5.49)
    Коментарі: (8)


  38. Олена Лоза - [ 2018.06.24 13:17 ]
    Різдвяна пісня
    На Свят - вечір
    У душах поселяться
    Спокій і мир,
    І любов переможе,
    Загояться давні рани.
    У будинках сільських
    І мільйонах звичайних квартир
    Однією надією світлою
    Більше стане.

    Кришталевими дзвонами
    Звістка розноситься вмить.
    Доленосна зоря
    В піднебессі світити буде.
    Він – ще зовсім дитя,
    У колисці спокійно спить.
    Народилось Маля,
    Що надію дарує людям.

    Най усі молитви,
    Що від чистих сердець ідуть,
    Будуть Богом почуті,
    Розвіються всі тривоги,
    Підростають здорові діти,
    Сади цвітуть,
    Хай широкими завжди будуть
    Усі дороги!

    На Свят- вечір
    У душах поселяться
    Спокій і мир,
    І любов переможе,
    Загоївши давні рани.
    У будинках сільських
    І мільйонах звичайних квартир
    Однією надією світлою
    Більше стане.


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.45)
    Прокоментувати:


  39. Ярослав Чорногуз - [ 2018.06.22 08:02 ]
    Надія Козак Королева (пісня)*
    Неначе диво в Божім раю,
    В гаю троянду я стрічаю...
    Не відвести очей, та й годі!
    Таку красу не бачив зроду!

    Коханням серце зайнялося
    І до троянди потяглося...
    Душа, та й тіло, аж тремтіли.
    Й зірвати дуже захотілось...

    П - в:
    Королеву серед квітів,
    Королеву в пишнім літі,
    Ніжну милу і пахучу,
    Та чомусь таку... колючу!

    Аж кров’ю пальці узялися,
    Як колючки в них уп’ялися.
    Тут засміялось райське диво:
    – Моя ж то кара – справедлива:

    Я неприступна і цнотлива,
    А гонориста, бо ж вродлива.
    Та й колючки мої для того,
    Щоб не топтали цвіту мого...

    П - в:
    Королеву серед квітів,
    Королеву в пишнім літі,
    Ніжну, милу і пахучу,
    Та... колючу, ой колючу!..

    7526 р. (Від Трипілля) (2018)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  40. Ярослав Чорногуз - [ 2018.06.13 07:01 ]
    Владислав Бойко Куплети Сідалковського*
    Пахнуть в Києві каштани,
    Ходять Києвом кияни,
    І киянок незаміжніх — тьма…
    А у мене ні квартири, ані М-24,
    Ні прописки в Києві нема.

    Мав дівчат знайомих, друзі,
    Я в Неаполі й Тулузі,
    Маврітанки падали до ніг.
    Розставляли хитрі сіті,—
    Та нема у цілім світі
    Кращих за киянок чарівних!

    В скверах парочки гуляють,
    Бистрі «Волги» жигуляють —
    Скрізь тобі ідилія сама!
    Був я в Лондоні й Брюсселі,
    У Вапнярці і Марселі —
    Краще міста Києва нема.

    7487 р. (Від Трипілля) (1979)



    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  41. Ярослав Чорногуз - [ 2018.05.30 18:00 ]
    Пролетіла весна (пісня)*
    Ще недавно зима - завірюха сяйна -
    Кружеляла пухнасті сніжини.
    А уже, наче мить, промайнула весна,
    Пролетіла, як пух тополиний.

    Одцвітають каштани, бузок одцвіта,
    Час черемсі печально зітхнути.
    І кульбаба на луках - ну зовсім не та –
    Сіє пухом свої парашути.

    Вилітають із серця печальні слова
    І летять між дерева і віти.
    Лиш один соловейко бадьоро співа,
    Зустрічає, закоханий, літо!

    24.05.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (6)


  42. Ярослав Чорногуз - [ 2018.05.23 23:47 ]
    Катерина Каленіченко Чи ми удвох?*
    Усе частіш у вікна заглядає
    В зелених шатах весняна краса.
    Усе частіше я себе питаю:
    Чи ми ще вдвох чи я лишився сам?

    Мовчання поміж нами затяглося,
    Чекаємо, хто перший зробить крок…
    Була любов чи просто нам здалося,
    Що ми удвох торкалися зірок.

    Лютує хуга в нашому ваганні,
    Замовклі припорошує слова,
    Якщо вони між нами не останні,
    То й музика ще й досі в них жива?

    Мовчання поміж нами затяглося,
    Чекаємо, хто перший зробить крок…
    Була любов чи просто нам здалося,
    Що ми удвох, що ми удвох торкалися зірок?

    7526 р. (Від Трипілля) (2018)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (7)


  43. Ярослав Чорногуз - [ 2018.05.17 23:14 ]
    Вишиванка
    Одягну я тебе на світанку,
    Наче світла у душу ввіллю,
    Українська моя вишиванко,
    Я тебе до безтями люблю.

    На тобі, чарівна одяганко,
    Знаки світлих і сонячних врун.
    Щоб торкалася ти, вишиванко,
    До душі найтаємніших струн.

    В твоїм сяйві поблідне й шляхтянки
    Дорогий, найсучасніший стрій.
    Сама Леля тебе, вишиванко,
    Прикрашала квітками із мрій.

    Не архаїка ти, що як бранка,
    У музеї забута висить.
    Вічна модо моя, вишиванко,
    Я щодня тебе прагну носить.

    Крізь пітьму лихоліть, до останку,
    Я твій образ у серці беріг.
    О квітуча моя вишиванко,
    Ти народу мого оберіг.

    Як тебе одягну іще зранку,
    Цілий день омина мене зло.
    Ти вкраїнців усіх, вишиванко,
    Під божествене тулиш крило!

    7510 р. (Від Трипілля) (2002)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (10)


  44. Катруся Садовнікова - [ 2018.04.22 18:51 ]
    Цiлуй..
    Мені твій цілунок миліше за все,
    і запах парфумів аж пряний,
    Лоскочуть вуста до нестями мене,
    і подих мій, наче останній.

    Ти, як побажання, таке таємне,
    що дибки волосся береться,
    Якби тілько знав як я люблю тебе,
    як Бога благаю про те, що..

    І, ось, я вчуваю тепло твоїх вуст,
    Ти знову цілуєш, коханий,
    Я хочу тебе! Я так хочу й боюсь,
    боюсь що не прийду до тями.

    А в твоїм цілункі кохання палке,
    я в ньому тону, потопаю,
    Цілуй же мене! Ти цілуй дотепер,
    коли так потрібен й надалі.

    22.04.18.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  45. Ігор Терен - [ 2018.02.26 18:54 ]
    Мій край
    У краю червоної калини
    по траві й росі
    йду я до моєї України,
    плаями Русі.

    Де мене у світі не носили
    білі журавлі,
    та оберігає Божа сила
    рідної землі.

    Поки сутеніло вечорами
    небо угорі,
    бачив я, що сяє за морями
    полум'я зорі.

    Все, що є, і все, що мало бути,
    доля віддала.
    Залишилось тільки не забути
    стежку до села,

    де, не «окацаплений» ордою,
    я одне зумів –
    чути голос пісні за рікою
    мовою дідів.

    Поки є міцне коріння роду
    по усіх краях,
    не завіє віхола негоди
    мій життєвий шлях.

    1991


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (7)


  46. Анатолій Ткачук - [ 2017.12.26 03:58 ]
    Віхола
    Рине світом віхола непроста,
    Оббиває долі і рве літа,
    На рятунок з неї й гроша не став:
    Уціліє, може, один зі ста.

    Тут реальність рветься на «ми» й «вони»,
    Тут бракує мудрості й глибини,
    У коктейлі люті, страху й вини
    Душі йдуть на дно мов старі човни.

    Хтось іде на прощу і на поклін,
    В руки взявши пращу, в уста – проклін,
    Зі стіни Плачу хтось майструє дім;
    Молитвами литими стогне дзвін.

    Ти ж, ген-ген на сотому рубежі,
    Поміж друзів, недругів – скрізь чужий,
    Серце знов очищуєш від іржі.
    Скільки сили матимеш – бережи…

    https://www.youtube.com/watch?v=_gQKKv4WhPQ



    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.4)
    Коментарі: (3)


  47. Надя Семена - [ 2017.10.31 15:50 ]
    Осінній карнавал
    Терпке вино по вінця у бокалах!
    Любов і осінь - кругом голова,
    З тобою нам сьогодні світу мало,
    Дощем на щастя небо засіва.
    Листки каштанів мокнуть у калюжах,
    Весь тротуар у плямах парасоль,
    До перемін погоди нам байдуже,
    Налити ще вина тобі дозволь.
    Вино п'янке, як особлива осінь,
    Забудь печаль, надія в серці є!
    Твій поцілунок... ще його не досить
    Хай ніч нам світлом зоряним стає!
    У ритмі танцю листя закружляло,
    Мелодії похитують бокал...
    Тобі мене, мені тебе так мало
    Та є для нас - осінній карнавал!
    2015


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  48. Ірина Вовк - [ 2017.09.29 12:33 ]
    "ГОНДОЛІ-ГОНДОЛІ, ГОНДОЛА…" (пісенне)
    В легкій гондолі леді привітна
    пісню співає, п'яна від мрій.
    Раптом англійку пекар помітив,
    з мо́ста почав підспівувать їй.

    В місячну ніч - ах, от в чому річ! -
    ніжно всміхалися вічка до віч.

    Го́ндолі-го́ндолі, гондолі́,
    го́ндолі-гондола́...

    Літо минуло, бурі вляглися,
    білі вітрила пне корабель...
    Дармо втікаєш - долі скорися,
    леді примхлива...Озвися, гей!

    В юних серцях - ах, де й дівся страх! -
    Любов розвилася в шлюбних вінцях.

    Го́ндолі-го́ндолі, гондолі́,
    го́ндолі-гондола́...


    poiskm.net/show/детский.../гондоли-гондола-р-карозоне

    (Для вечора італійської класичної музики з голосу Олександри Ленишин. Львів,1997).


    Рейтинги: Народний 0 (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  49. Ірина Вовк - [ 2017.09.29 12:51 ]
    "ТІРІТОМБА…" (пісенне, ліричний жарт)
    Кожен вечір, кожен вечір йду до моря, -
    там красуня, як та зо́ря...
    В неї кучері, мов сонечко промінні,
    сік малини на устах.

    Тіріто́мба, тіріто́мба,
    тіріто́мба - дзвонять дзвони в небесах.

    Тіріто́мба, тіріто́мба,
    тірітомба - в небесах!

    Я на неї подивлюсь - вона сміється,
    їй подобаюсь, здається.
    Де тендітний тонкий стан її проб'ється,
    сміх злітає, наче птах.

    Тіріто́мба, тіріто́мба,
    тіріто́мба - дзвонять дзвони в небесах.

    Тіріто́мба, тіріто́мба,
    тірітомба - в небесах!

    Раптом бачу, наче дуб стає старезний,
    її батечко кремезний.
    Його тон не делікатний, не облесний -
    бук важкий в його руках...

    Тіріто́мба, тіріто́мба,
    тіріто́мба - дзвонять дзвони в небесах.

    Тіріто́мба, тіріто́мба,
    тірітомба - в небесах!

    Чим скінчилось, догадайтеся самі ви -
    про лункі ударів зливи...
    Та смішливе біле личенько вродливе
    сяє лагідно в очах.

    Тіріто́мба, тіріто́мба,
    тіріто́мба - дзвонять дзвони в небесах.

    Тіріто́мба, тіріто́мба,
    тірітомба - в небесах!


    (Для вечора італійської музичної класики з голосу Олександри Ленишин. - Львів,1997)


    Рейтинги: Народний 0 (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  50. Володимир Бандура - [ 2017.08.20 05:45 ]
    Твої вуста, осене.
    Вже відлетає в синю даль
    ключ журавлиний,
    Курличе, наче на прощання обгорта.
    Мої тривоги засипляє клич пташиний,
    Цілують, осене, мене твої вуста.

    Іще відблискують теплом осінні зорі,
    Ще літо бабине снує
    тонку вуаль,
    Той журавлиний клич зове небесним хором,
    Та залишає по собі щемку печаль.

    Як тінь на березі стою - над океаном,
    Де душу роздирає самота,
    Вже вічність не зігрітий твоїм станом.
    Цілує осінь лиш мої німі вуста.
    2017
    музика автора


    Рейтинги: Народний -- (5.29) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   6   7   8   9   10