ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Самослав Желіба
2024.06.20 12:10
Тут були жарти,
Тут були приязності.
Добрі ми друзі,
Хоч і сварились часто,
Хоч не завжди й ладнали.

Ольга Олеандра
2024.06.20 10:37
Скажи, ти як? Я дуже хочу знати.
Прийшли, будь ласка, вісточку якусь.
Ранковим променем ти можеш обізватись
чи шепотом дощу.
Я вчусь
побаченням крізь видиму роздільність.
Пишу тобі повітряні листи.
Так хочу вірити, що це не безнадійно…

Володимир Каразуб
2024.06.20 09:21
Так звучить правда: поскрипом шафи до якої підійшла жінка.
Так звучить місто.
«Хіба не дивно, — казала вона розповідаючи про пожежу, —
Я почула голоси людей через вікно.
Вони кричали, аби я виходила, бо в домі щось загорілося».
«Виходь, Анно, пожежа

Віктор Кучерук
2024.06.20 04:36
Уже запахло розімліле літо
Густим настоєм липового цвіту,
А вітер намагається безсило
Випростувати б’уряни похилі.
Уже троянди ясним цвітом повні
Дрімають німо в тиші невимовній,
А розпашіла височінь безкрая
На хмари перламутрові чекає.

Артур Курдіновський
2024.06.20 01:50
Верлібром він ніколи не писав.
Увесь він був в рядках твердої форми.
Він вуха затуляв від крику горну,
У септимах він бачив міць октав.

Вона любила тільки вільний стиль:
По склу металом, крилами по небу.
Метафори складні - лише про себе...

Микола Соболь
2024.06.19 20:21
Цікаво Редакція майстерень желібу на місце поставить чи пальчика посмокче і зробити вигляд, що все добре?

Іван Потьомкін
2024.06.19 17:33
Голод і спрага світ за очі лиса погнали
І привели нарешті в виноградник.
Прокравсь і мало не спритомнів:
З гілок звисали соковиті грона.
Ось розігнавсь, підскочив...
На радощах навіть заплющив очі.
Був певен, що ягоди вже в роті,
Та тільки гепнувся

Самослав Желіба
2024.06.19 17:18
Я всміхнувсь тобі,
І ти мені зненацька,
На єдину мить.

Світлана Пирогова
2024.06.19 13:43
О, як же на душі буває кепсько,
Коли розчарувався у любові,
Неначе дощ химерний б'є в обличчя.
Байдужий вітер виє й гірко кличе
Туди, де загубили, ніби кепку,
Чуттєвості дарунок, ніжне слово.

Дорога вже закидана камінням,

Юрій Гундарєв
2024.06.19 09:26
Лети, мій вороне, лети крізь наш одвічний лютий. Обабіч смерті, вздовж мети. Наші гріхи спокутуй. Крізь вщент посліплих янголят, крізь згарища та хащі. Через засніжені поля, де міцно сплять найкращі… Цю сторінку мого щоденника присвячую поету з Черн

Микола Соболь
2024.06.19 06:39
Водограй струмує прохолоду.
День липневий – це суцільний пал.
Із жагою п’є голубка воду,
потяги приходять на вокзал.
Від жари зомліли геть таксисти,
ціни різко вгору поросли,
вже п’ятсот, кого везли за триста,
прибуває поїзд із Москви.

Віктор Кучерук
2024.06.19 04:42
Щоб порушити морок мовчання
Та прогнати з душі чорний сум, -
Розбуди мене світлом світання
І позбав нісенітниці дум.
Доторкнися до тіла рукою,
Опісля порожнечі розлук, -
Притулися до серця щокою,
Щоб почути тепло його й стук.

Артур Курдіновський
2024.06.19 01:26
толерантний вірш з дієслівними римами)

Хлопчик неслухняний
Харків обстріляв.
Випустив ракету
І рахує ґав.
Як так можна, хлопче?
Ти ж бо чийсь синок!

Юрко Бужанин
2024.06.18 23:10
Подзвони просто так мені,
Надихни мене тим на вірш.
І гнітючі думки сумні
Щезнуть врозтіч – подзвониш лиш.

Злине голос чарівний твій...
Сім метафор – сім кольорів
Розфарбують листок – сувій,

Ольга Олеандра
2024.06.18 08:47
У день новий – як відкривати світ,
наповнений множинними дивами:
в незвідане, в хвилююче захд
душевними охочими ногами,
обзорини, вслухання і контакт
з собою через світу дивовижі –
нові містки і ниточки, відтак
нова спроможність стать для себе ближ

Микола Соболь
2024.06.18 08:21
Ми стали різними, на диво,
на переплетенні доріг.
Всього за мить твій погляд хтивий
вщерть спепелити мене міг.
Але пророцтво не збулося,
не діють чари на землі.
Не спокушуся на волосся,
чужа віднині ти мені.

Віктор Кучерук
2024.06.18 05:57
Іще далеко до світання,
Іще палає з тріском хмиз, –
Ще не втомило споглядання
Твого обличчя дивних рис.
Я ще та ще обводжу оком,
Допоки жар пашить оцей, –
Таку спокусливо-глибоку
Тісну щілинку між грудей.

Артур Курдіновський
2024.06.18 05:11
У світі є лише добро та зло.
Хоч вигадали тисячі відтінків,
Незлого зла ніколи не було...
Є тільки гарні та погані вчинки.

Завжди до сонця тягнеться стебло.
Але, як раптом з'явиться хмаринка -
Надія розіб'ється, наче скло.

Володимир Бойко
2024.06.18 01:50
Тим, що сіють пітьму і смерть, із розумним, добрим, вічним аж ніяк не по дорозі. Повчати любові до ближнього найбільше полюбляють найзапекліші вбивці. Постійна дезінформація призводить до деформації особистості. Якби ми вчились так, як треба, не

Юрій Левченко
2024.06.17 23:30
Моя любов - темно-карі очі,
руде волосся ,що літня злива,
безсонням мучить мене щоночі.
Як вся любов- не завжди щаслива.
Моя остання любов - це пастка !
Я ,наче миша ,що зголодніла
й сама хотіла до неї впасти,
без страху втратити душу , тіло...

Олександр Сушко
2024.06.17 08:43
Чи існує непорочне зачаття у котів? І в собачок? І що воно таке - непорочне зачаття? Як цей акт запліднення проходить у жінок, обраних богом? Мені хтось може це пояснити? Тільки без криків "Безбожний грішник!", "Будь ти проклятий!" тощо. Чи можна вв

Самослав Желіба
2024.06.17 08:31
Косою косить
Цього літа дівчина
Молодих людей.

Світлана Пирогова
2024.06.17 08:10
Її душі торкнувся непомітно,
Запав у серце ніжне вже давно.
Сказав, що він живе, як вовк-самітник,
Вона поблідла, ніби полотно.

Він недосяжний, мовби неба купол,
І мало говорив, все більш мовчав.
Вдивлялася в ті очі- чистий купіль.

Віктор Кучерук
2024.06.17 06:36
Мабуть, зустрілися невпору
Ми біля скельної гори,
Бо ти не рухаєшся вгору,
А я скотився вже згори.
Мабуть, дорогу не єдину
Було позначено мерщій, –
Тебе не зваблює вершина,
А я не втримуюсь на ній.

Артур Курдіновський
2024.06.17 01:38
Замріяна, чиста, гірка та журлива!
Нас двох повінчали самі небеса!
Усе в тобі справжнє, і ти незрадлива!
Обличчя відверте, прозора сльоза.

Я - вірний тобі, незрівнянна дружино!
І ти покохала мене назавжди.
Ми стільки пройшли! Ти у мене єдина.

Іван Потьомкін
2024.06.16 21:11
Із подорожі повернувся пудель
І побратимам каже з гіркотою:
«Братове, якже наш рід здрібнів!..»
«Ти що верзеш!»- бульдог на те.
«Я щойно з Індії. От там справжні собаки!..»
«Чим же вони од нас кращі?»- пита гончак.
«Одвагою своєю. На лева напада

Микола Соболь
2024.06.16 15:58
Пані Галино, хотілося б таки почути Вашу версію і побачити реакцію Редакції майстерень щодо вірша Петра Синиці "У ріднім батьковім саду" який чомусь пані Галина виставила, як власний. До речі не шановний Юріє Гундарєв оце і є приклад плагіатства, а не

Борис Костиря
2024.06.16 15:27
Я блукаю в лісі,
Загубився в пущі.
На печальній стрісі
Втрати неминущі

Так припали листям,
Ніби давній спогад.
Серед передмістя

Ігор Шоха
2024.06.16 15:10
Ще кує зозуля у гаю
і рахує дні напередодні
того, як поляжуть у бою
воїни за націю свою
на краю глибокої безодні.
Вибухає небо кожен день.
Гинуть і цивільні, і солдати,
гинуть люди... це така мішень

Євген Федчук
2024.06.16 14:45
Миколо Петровичу, от поясніть,
Бо я ніяк не зрозумію.
Чому Орбан з Путіним прагне дружить?
Чому він Європою сіє
До нас недовіру, вставляє дрючки
В колеса Європі і НАТО?
І він не один там, напевно ж такий,
В Угорщині. Бо ж обирати

Сергій Губерначук
2024.06.16 14:31
Переб’єшся.
Все одно переб’єшся.

Переб’єшся.
Все одно переб’єшся.

Серце моє, переб’єшся.
Любов моя, переб’єшся.

Самослав Желіба
2024.06.16 08:29
Оце похмілля.
Ніби півночі слухав
Пісні Джері Хейл.

Світлана Пирогова
2024.06.16 08:07
Не зашнуровано давні рани,
Без прив'язі помаранчева повня.
Вписалась у нічну панораму,
Як відблиск вогню на жерсті жаровні.
Віщунка Вельва шепоче долю,
Не сплять лікантропи у темних шкурах.
Хто ж розірве це замкнуте коло?
Забутих в'язнів утримуют

Віктор Кучерук
2024.06.16 07:39
Не дають відпочити, холера,
Хоч знедавна я менш дійовий, –
Зачинила одна щойно двері,
Як вже інша сигналить: Відкрий…
Мов зі сну метушлива примара
Перетнула мовчазно поріг,
А мені не потрібні і даром
Нині шепоти, дотики, сміх.

Микола Соболь
2024.06.16 05:47
У ставку, на окраїні парку,
тася няньчила діток своїх.
Чоловік докуривши цигарку,
подивився без жалю на них.
І у ражі хмільного банкету
перед друзями, просто на спір,
він поцілив у ціль з арбалета,
не людина, – спотворений звір…

Ярослав Чорногуз
2024.06.16 05:10
Мов досконало -- майстер-золотар
На склі чи дереві -- твоє обличчя --
Виплавлював -- ті очка, ніс, вуста...
Так я в рядках сяйну красу величив.

Високих рис чарівна чистота --
Мені ти нагадала Беатріче --
Поета мрію... Лиш різниця та,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Олекса Скрипник
2024.06.20

Самослав Желіба
2024.05.20

Людмила Кибалка
2024.05.17

Ігор Прозорий
2024.05.17

Іма Квітень
2024.04.30

Ілахім Поет
2024.04.15

Лайоль Босота
2024.04.15






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Роман Бойчук - [ 2008.03.06 13:26 ]
    Весняна пристрасть - 2
    В проміннях сонячних весни
    Витає щастя і душа радіє.
    У тебе я є, а у мене ти;
    Кохання наше й уночі зоріє.

    Весняна пристрасть наче той туман,
    Вона мов чародійка і богиня, -
    Перетворила нашу кров в вулкан,
    Що вибухає в жилах лавою-кохання.

    Вогонь кохання – справжня насолода
    Підсилена магічністю весни;
    Це неземне блаженство, нагорода
    За те, що в тебе я є, в мене ти.


    Рейтинги: Народний 5.13 (5.38) | "Майстерень" 5 (5.25)
    Коментарі: (1)


  2. Любов Вороненко - [ 2008.03.05 11:30 ]
    Я питиму ніч...
    Я питиму ніч,
    Цей коктейль із любові і льоду.
    Що твоє, що моє
    Розгадає світанок, а втім
    Я піду крізь дощі,
    Заховавши примарну свободу
    За палким і пекучим
    Божевіллям нестримним своїм.
    У фотелі років
    Задрімало холодне безсоння.
    На долонях печаль
    Нам розкреслює лінію змін.
    Спіле листя з дерев
    Ще влаштує нові перегони,
    Покидаючи сад
    З поцілунком холодних вітрів.
    Літо тане, шкода,
    Що впіймати його не зуміла,
    Не впізнала в тарілці
    Гіркоту романтичних приправ.
    Розміняла на дні
    Такі звичні, такі традиційні
    Фантастичні пригоди.
    Які серпень мені обіцяв.
    Та нітрохи не жаль,
    Не розплачусь дощем за тобою.
    Не розсиплюсь до ніг
    Пелюстками гірких хризантем.
    Пригорнуся плющем
    До грудей твоїх рідно-зболілих,
    І попрошу у неба
    Крихту долі
    Розбитої вщерть.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.35) | "Майстерень" -- (5.27) | Самооцінка 5
    Коментарі: (6)


  3. Ніна Виноградська - [ 2008.03.04 13:52 ]
    Ти - все
    Все почалося з тебе -
    Зима і першоцвіт,
    І синь грайлива неба
    І наш легкий політ.

    Все з тебе почалося -
    І радість, і печаль,
    Твоє, як ніч, волосся,
    І зелень ув очах.

    Все почалося з тебе -
    І мить, і день,і рік.
    Тож іншого не треба
    Мені тепер навік.


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.77)
    Прокоментувати:


  4. Юрій Лазірко - [ 2008.02.29 22:59 ]
    Ай-не-не-не
    Ай-не-не-не,
    котить пісню краями дорога,
    за кибиткою курява йде,
    а циганська земля десь у Бога -
    тільки він добре відає де...

    Ай не гріш, не гніздечко нагріте
    не замінять цигану коня,
    лиш на волі п`янкий віє вітер
    і так пристрасно струни бринять:

    Приспів
    ***
    А у циган душа, як пісня,
    а у циган любов - вогонь,
    кохай мене - безтямно, грішно,
    гори-гори - не охолонь.
    Ай не-не-не - не треба знати
    куди дорога приведе
    кохай мене в цю ніч крилату
    аж доки сонце не зійде.
    Гоп-гоп-опа!
    Ай-не-не-не, ой нене нене,
    ай-не-не-не - вогонь палає,
    ай-не-не-не, ой нене нене,
    ай-не-не-не - тебе кохаю.
    Гоп-гоп-опа!
    ***

    Ай-не-не-не,
    що чекає нас завтра, цигане,
    у ворожки усе розпитай.
    Чи колись та година настане,
    як від пісні залишиться край?

    А від краю до краю лиш туга,
    а від болю до світла - струна.
    То не вітер - то Бог пісню слуха,
    ай навіщо ця пісня сумна:
    Співаймо ромале...

    Приспів
    ***
    29 Лютого 2008


    Рейтинги: Народний -- (5.64) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (2)


  5. Юрій Лазірко - [ 2008.02.28 23:41 ]
    Шансонетка
    Розпатлую миті – куйовджу лапату листву.
    Шепоче минуле про літа опалі клейноди:
    шампанське, шансон про лямур - шансоньє Ознавур
    вдягає на голку, платівка викручує ноти.

    І крутиться щастя в підборах, довкола вода
    зливає бруківкою небо до черева вулиць.
    Ніяк передати все те, що Господь передав
    у мокрім волоссі твоїм та устах... І так чуло

    на місці стояти - хай небо стікає чолом,
    по скронях, грудьми, а на відстані поміж устами
    хай вимокне в щасті розлуки безмежне крило,
    нехай заплачу я за цей поцілунок роками.

    Ще раз караул поміняє на стрілках доба,
    а тиша на пальцях полічить до ранку години...
    Не я - хтось чужий дозбирає твій мед на губах
    і ти не мені подаруєш коханого сина.

    Розпатлані миті, зкуйовджена кроком листва -
    опалі клейноди, що літо колись назбирало.
    І десь шансонетки згубились гламурні слова,
    що Шарль Ознавур через серце на голку вдягали.

    28 Лютого 2008


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.64) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (14)


  6. Любов Вороненко - [ 2008.02.28 20:23 ]
    Падаю...
    Падаю, падаю разом з тобою
    У височінь березневого неба.
    Висне наплічником день за спиною,
    Вечір любов трансформує в потребу.
    Сон поглинає містерія світла.
    Рух віддзеркалює срібне люстерко.
    Руки знімають умовності з тіла,
    Очі туманяться.. Тепло.


    Рейтинги: Народний 5.38 (5.35) | "Майстерень" 5.25 (5.27) | Самооцінка 5
    Коментарі: (8)


  7. Ільчитин Галя - [ 2008.02.26 11:20 ]
    Реквієм любові
    Неначе спалах - почуття
    Прокинулись в моєму серці,
    Коли зустрілись ти і я.
    Та це лиш спалах, і відверто
    Скажу, що швидко гасне він,
    не бути разом нам з тобою.
    Ти розумієш це, бо ти
    споріднена душа зі мною.
    І серце, не потрапить в плін
    Високих почуттів та чистих,
    Ти розумієш це, бо ти
    не бачиш у стосунках змісту.

    Я хочу в серці зберегти
    Назавжди цю приємну тýгу,
    Адже не знаю, чи знайду
    В житті своїм такого "друга".




    Рейтинги: Народний 5 (5) | "Майстерень" 5 (5) | Самооцінка 3
    Коментарі: (2)


  8. Олександр Бик - [ 2008.02.25 15:14 ]
    ***
    У серці затаїлася печаль.
    Гадюка-смуток перегаром душить,
    Зимові сутінки закралися у душу,
    А радість перетворюється в жаль.

    Відкриті вікна випускають дим
    Шкідливий і прокурений віршами,
    Народжений холодними ночами
    Від браку слів і недостачі рим.

    І серце гріє лиш одна любов -
    Надія, що завжди була і буде...
    Хтось б"є у дзвін: йдуть на вокзали люди,
    А я не йду - мій потяг вже пішов.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.36) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (1)


  9. Володимир Гнєушев - [ 2008.02.23 11:42 ]
    ДНІ БЕЗ ТЕБЕ

    Не відаю причини і не знаю,
    Та уві сні я більше не літаю,
    Не бачу кольорових снів
    У чергуванні чорно-білих днів…
    Ці дні без тебе справді чорно-білі,
    Немов птахи - безмовні і безкрилі,
    Немов сади - без цвіту навесні!
    Всі дні без тебе - чорно-білі дні!

    Я кольорів життя не забуваю:
    Рожевим ранок звично називаю,
    І білим називаю світлий день,
    Хоча без тебе сірий він лишень!
    А при тобі яскравий був, іскристий,
    Немов бусинки на твоїм намисті,
    Бузковий цвіт вечірньої пори… -
    Повір, я не забув ці кольори!

    Життя без барв - кохання без любові…
    Мене втомили сни некольорові,
    І виснажили сірі дні...
    Якби достало сил мені
    Щоб зняти темні окуляри –
    З обох. І сірість втратить чари,
    Вернеться кольоровий час!
    Але... Напевно не до нас.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.51) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Коментарі: (37)


  10. Чорнява Жінка - [ 2008.02.22 14:42 ]
    Лише любов... (Рубаї)
    В любові не буває каяття,
    Вона не знає пастки забуття,
    Лиш через неї сенсу набуває
    Химерна гра під назвою "життя"...


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.54) | "Майстерень" 5.5 (5.52)
    Коментарі: (19)


  11. Дмитро Дроздовський - [ 2008.02.21 23:04 ]
    * * *
    Навіщо в слухавку мовчиш? Дзвінок останній...
    Поїде потяг у міста, нові й не дуже,
    і тільки батькова чогось посохне груша,
    і ти заплачеш біля річки на світанні.

    А соловейки прилетять тобі на плечі.
    І все розкажуть: як живу, над чим працюю.
    І десь-колись моє ім'я згадають всує,
    моє ім'я — беззуба посмішка старечі.

    І запах квітів принесуть, а більш нічого.
    Хіба що вітру і цитрин у формі смутку.
    І на плечі твоїм побудуть три минутки.
    Птахи — не люди, це останні друзі Бога.

    Навіщо стиснула слова в той день останній?
    Поїхав потяг у міста, нові й не дуже.
    І тільки батькова уже посохла груша,
    і ти ридаєш біля річки на світанні.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.36) | "Майстерень" 5.17 (5.29)
    Коментарі: (29)


  12. Катря Межуровська - [ 2008.02.21 18:30 ]
    Подивись
    Подивись…
    Це моє тіло…
    І там всередині душа…
    Вона ще тепла і жива…
    Подивись…
    Це наше небо…
    Воно горить в моїх очах…
    І це неначе страх…
    Подивись…
    Це грає вітер…
    Він нам шепоче і згасає…
    Він кожну думку нашу знає…
    Подивись…
    Це моя воля…
    Вона вивчає твої сни…
    Все те, що треба лиш мені…
    Подивись…
    Це мої очі…
    В них небо наше. І любов…
    Тече у серці, наче кров…
    Подивись…
    Це твоя я…
    Крізь мене ти, крізь мої сни …
    Крізь мої темні думки…
    Подивись…
    Це все що мала...
    Це все, що я тобі відділа...
    Бо ще так сильно не кохала...
    Подивись...


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.11) | "Майстерень" 5 (5.05)
    Коментарі: (4)


  13. Юлія Гринчук - [ 2008.02.21 17:08 ]
    Навесні
    Сльозою бруньки
    упаду
    на мокру лаву
    у саду
    де вчора тінь
    копіювала твій портрет
    у повний зріст

    Нової збірки
    стиглий зміст
    в руках твоїх
    чи з клену лист
    з осінньої прогулянки
    проріс

    у фоліант

    і знову вниз
    стікають дні
    що замерзають
    навесні
    а в скронях
    стугонить
    нестримне «ні»

    слова німі


    Рейтинги: Народний -- (5.16) | "Майстерень" -- (5)
    Коментарі: (16)


  14. Ірина Заверуха - [ 2008.02.21 14:19 ]
    Наше літо: павутина дивних снів
    На килимі з трав ти мене позбирав по частинах:
    Я бачила небо очей твоїх лагідно-синіх;
    Обличчя топила у білих кудлатих хмаринах
    І голосу твого вдихала швидку течію;

    Ловила губами краплини пекучого літа;
    Бажала тобою усі таємниці відкрити;
    І ніби вода, що на спраглу пустелю пролита,
    Очистити, змити усяку тривогу твою.

    Я досі незмінно дивуюся тому, що сталось –
    Чуття-павутинки від доторку лиш розірвались.
    Нехай буде тиша, до вуст притулятиму палець,
    І мало-помалу нову павутину зів’ю...


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.21) | "Майстерень" -- (5.16)
    Коментарі: (4)


  15. Василь Шляхтич - [ 2008.02.20 21:05 ]
    Сучасність
    БудувАти силу на словАх
    А у снАх вимрІяти їй вЕлич
    Світлом прАвди значИти їй шлЯх
    Не боЯтись вІрити в ангЕлів.

    Теплим зОром мІряти їЇ
    МолитвАми захищати дИво
    ВиростАти поки молодІ
    Рости скОро поки нетерпелИві.

    Правда вкрИта хмарами брехнІ
    Які нЕсе поляканий вІтер
    Тихнуть дІти правди голоднІ
    І питАють де правдивий вчИтель.
    20.02.2008р.



    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (2)


  16. Я Велес - [ 2008.02.14 21:37 ]
    ***
    Стою на березі ослизлої сльоти,
    Каправе око ліхтаря з надлому...
    Не перейти і не переплисти
    Цей безвідрадний морок невідомий.

    Відсіль немає знаку вороття,
    На денці серця тенькнув жаху шеляг.
    Навіщо ти лягла в моє життя,
    Дорого мимолітного пришельця?

    Навіщо карбував я тут сліди,
    Слізьми омиті, кров’ю і потами?
    Дорого, ти прихід мій пережди,
    Тоді й відхід відбудеться не з нами...

    Стою на березі ослизлої сльоти,
    Каправе око ліхтаря з надлому...
    Не перейти і не переплисти
    Цей безвідрадний морок невідомий.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" 5.5 (5.51) | Самооцінка 4
    Коментарі: (6)


  17. Василь Шляхтич - [ 2008.02.14 20:56 ]
    Ні, ти того не памяташ
    А памяташ, як колиси
    Билисме молоди?
    Як над нами місяц висив,
    І за нами ходив?

    А памяташ, як сме ішли
    Од села до села...?
    Гори несли наши пісні.
    Як било весело!

    Або товдиль. Веснов, зрана
    Співав жайворонок...
    В тамтім році нас вигнао
    У світ, як ворони...

    Ні. Ти того не памяташ,
    Бо тя там не било.
    Спитай маму, спитай тата
    Як нас вивозили.

    Вони добрі памятают.
    Нигда не забудут,
    Як то їх з рідного краю
    Вишмарили люди.

    Вишмарили по долинах,
    Штоб ми там пропали.
    Штоби нашу Лемківщину
    Вони для ся взяли.

    Спитай бабцю, спитай діда
    Про рік сорок семий.
    Они тобі оповідят
    Житя картку темну.

    Гнес ничого ся не боят.
    Юж не хцут мовчати.
    І хоц юж над гробом стоят
    Готови вертати.

    До лісів, што колись няньо
    Миж горами садив.
    Думав, што колиси Ваньо
    Буде з того радий.

    Не дочекав. Взяли поле.
    Його ліси взяли.
    І в чужину, майже голим
    З Карпат го прогнали.

    Хоц не забил він ничого
    По роках тількоси,
    Кус заплаче, гварит з Богом,
    І трохи го носит.

    Бо не годен так забити
    Гори, ліси, поле...
    Вшитко мусів там лишити.
    Ой, коле го, коле.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" 0 (0)
    Коментарі: (3)


  18. Наталія Буджак - [ 2008.02.14 11:11 ]
    * * *
    ти зник з мого життя ще вчора,
    раптово впав осіннім листом.
    і стомлена багряна втома,
    лягла на душу як намисто.
    осінній вальс для нас останній,
    ти вітром полетів від мене.
    ти зник з мого життя ще вчора,
    лишивши осінь після себе...


    Рейтинги: Народний 5 (4.82) | "Майстерень" 5 (4.86)
    Прокоментувати:


  19. Міла Біла - [ 2008.02.13 17:44 ]
    Самотній донжуан
    Згорає хтось на дереві і в ніч,
    Коли послушника шукає храм.
    Знаходить в небі непотрібну річ,
    Старий самотній донжуан.

    Ховає гнів в знецінений кулак,
    Витягує з кишені часомір.
    І cпогади з задавлених атак,
    Видзьобує із серця дивний звір.

    Старий Вітольд... йому помстився час,
    За тих дівчат котрі втрачали розум.
    Через очей смарагдовий фаянс,
    Чекаючи на погляд як на дозу.

    Іде додому дон в старім пальто,
    Знаходить в скринці для листів ключі.
    Цілує ніжно він свою Ніхто,
    І тихо тане в полум'ї свічі.


    Рейтинги: Народний 5.17 (5.19) | "Майстерень" 5 (5) | Самооцінка 5
    Коментарі: (3)


  20. Ірина Білінська - [ 2008.02.13 15:59 ]
    Маленьке щастя...
    Маленьке щастя,
    дякую Тобі
    за дотик Сонця,
    промені присутності.
    Коли торкався світ
    твоєї сутності -
    не загубився
    у гулкій юрбі.
    За те, що крок -
    упевненістю кований,
    за те, що слово -
    зважене, мов сталь.
    За те, що ти -
    не сніг,
    і не печаль,
    а теплий усміх
    променя ранкового.
    О, дивна пісне,
    що тамує біль!
    Щоразу я
    у найріднішім погляді
    гублю душі
    нестримно-зимні повені...
    Маленьке щастя,
    дякую Тобі!





    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.39)
    Прокоментувати:


  21. Ірина Білінська - [ 2008.02.13 15:08 ]
    ЗНАЙДИ МЕНЕ
    Відкрий долоні і впіймай мене,
    коли злітаю зіркою до тебе.

    Дай волю крилам – здожени мене!
    Лови! Я – вітром під блакитним небом!

    Прокинься вранці, усміхнись мені.
    Я – сонцем поруч . Ну, бери за руку!

    Я – квіти. Я – весна. А в цій весні
    уже немає місця для розлуки!

    Знайди мене і забери собі.
    І не віддай, і не позич нікому!

    І буду я світити лиш тобі.
    І крила дарувать тобі одному!


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (5)


  22. Леонід Мазур - [ 2008.02.13 09:41 ]
    Червоні гвоздики
    Скінчилося літо,-прийшла зима…
    Я став шукати тебе-нема,
    Та вітер кидає листя в вікно,
    А серце стукоче,-тобі всеодно…

    В душі стемніло,- очі мовчать,
    Гвоздики кохання,-під снігом лежать,
    На листі багрянім застигла печаль,
    Як жаль мені їх,як жаль…

    Знайду я гвоздики серед снігів,
    Візьму у долоні,-диханням зігрію.
    Розтануть сніжинки,-оживуть пелюстки,
    Коли доторкнуться рука до руки...

    В очах твоїх радість з’явиться знов,
    В душі після зими-заграє любов,
    Снігом весною розтане печаль,
    Червоні гвоздики як жаль Вас,як жаль….



    Рейтинги: Народний -- (4.9) | "Майстерень" -- (4.81)
    Прокоментувати:


  23. Григорій Лютий - [ 2008.02.12 16:11 ]
    Уривок з роману "Мама Марія"
    – Посуньтесь, куме, – він сказав і ліг, –
    Віки зоріти нам під яворами.
    І буде низько нахилятись глід,
    Але він буде нам – як за горами…

    Посуньтесь, куме. Вважте ще хоч раз.
    Я розкажу останні всі новини.
    Розквітла дітьми Гайчура гора,
    І перейшла з городу в двір калина…

    Посуньтесь, куме. Я би Вас прийняв.
    Вступив би й неба клапоть між гілками…
    Ці небеса навіки нам рідня,
    Цей запах сліз жасминово-гіркавий…

    Звиняйте, я нічого не приніс.
    Гостинці всі в дорозі відібрали…
    Не говоріть образливого “ні”,
    Помирить нас трава під яворами…


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.62) | "Майстерень" 5.5 (5.57)
    Коментарі: (3)


  24. Леонід Мазур - [ 2008.02.08 17:00 ]
    Дав,би мені Господь крила.
    Дав би мені Господь крила,
    Я б у небо злетів,
    Сизокрилим голубом
    У височінь далеку!

    Дав усім ,Бог крила,
    А мені одного,
    Спробував злетіти я,-
    Падав довго,довго..

    За що ж мене,Господь-Боже,
    Так гірко карати,
    Для чого мені крило одне,
    Хіба з ним щастя взнати?

    Якщо хочеш мати крила,
    Та до хмар літати,
    Знайди собі вірну любов,
    Щоби навік кохати!




    Рейтинги: Народний -- (4.9) | "Майстерень" -- (4.81)
    Коментарі: (1)


  25. Леонід Мазур - [ 2008.02.08 17:29 ]
    Зіронька
    Ой, зіронько, вечірняя
    У небі одинокая,
    Зійшла над горою,
    І чому сама одна?

    Колись була я дівчина,
    Любив мене милий,
    Кохав гарячим серденьком,
    А я очі ховала…

    Бо була я гордая,
    З мріями заручена,
    І у синє небо,
    Зіронькою злетіла..

    Одна тепер у небі я,
    Та й шукаю милого,
    Місяченьку, братику,
    Де тепер його зоря?…

    Ой, Зіронько-лебідонько!
    Не ховайсь за хмарами,
    Світлом стелиться земля,
    Милий твій,- навіки_я!


    Рейтинги: Народний -- (4.9) | "Майстерень" -- (4.81)
    Прокоментувати:


  26. Леонід Мазур - [ 2008.02.08 10:07 ]
    Останній листок ...(Згадуючи новелу О'Генрі)
    Скажений осінній вітер,
    Завивав в обіймах плюща,
    Зриваючи листя сердито,
    Зі старого чіпкого куща.

    Ти дивилась покірно і тихо,
    У заплакане ,мокре вікно,
    Де хитався,боровся із вітром,
    На плющеві останній листок.

    І воском стікала надія,
    По тендітній свічці життя,
    Картин -недописана мрія,
    Манила тебе в небуття.

    Та не здався листок у віконці,
    Художник старий на стіні,
    Найкращу картину й останню,
    Написав у своєму житті.

    Малюнок із фарби,як мрія...
    Життя -тендітний росток,
    В тобі народилась надія,
    Коли впав останній листок.


    Рейтинги: Народний 4.5 (4.9) | "Майстерень" 4.5 (4.81)
    Коментарі: (2)


  27. Валентин Бендюг - [ 2008.02.08 00:04 ]
    ***
    Коли ще не забамкали в костелі,
    Коли ще сплять в садках міські оселі,
    Коли ще ластівки із нірок в скелі
    Не полетіли на ставок, -
    Лелеки будять сонний Городок.
    Ці бузьки-боцьони в поранній тиші,
    Цей перестук, цей стрекіт-клекіт
    Нагадують село моє далеке:
    Про те, що мати вже давно не пише,
    Про те, що відлетять мої лелеки
    У теплий край, у вирій-рай,
    І тут мене, а маму там залишать.



    Рейтинги: Народний 5 (5.24) | "Майстерень" 5 (5.03) | Самооцінка 5
    Коментарі: (6)


  28. Григорій Лютий - [ 2008.02.04 14:26 ]
    ГІНЕЦЬ
    По широкому полю,
    Як душа – навпростець
    Їхав хлопець-махновець
    Та й до Батька гінець…

    Їхав з дального Дону
    В гуляйпільські краї.
    А назустріч червоні –
    Як вовки-кураї.

    Помолився на землю,
    Та земля не схова…
    Аж до обрію темно –
    Од копит курява…

    Не торгуйся, козаче,
    Бог ще з неба не зліз!
    Наша Доля не плаче,
    Вже нема в неї сліз…

    Я живий їм не дамся,
    Буде радісна січ.
    Заспівав-розсміявся
    Та й поїхав навстріч!

    Будем білих ми бити –
    Хай красніють ущерть!
    Будем красних губити,
    Хай біліють усмерть!

    Й біля самого сонця,
    На порозі в Творця
    Порубали махновця,
    Погубили гінця.

    Та відкрився для нього
    В небі Господа лик.
    І взяла його пісня
    На безсмерний рушник.

    А на ранок додому
    Вірний коник прийшов
    Та й привіз голівоньку
    Без його підошов…

    Ой, привіз голівоньку
    Та дві рани в очах.
    Там, де мали буть плечі –
    Дві сльози на плечах…

    Там, де мали буть груди,
    Там гуляли вітри.
    Затужила матуся
    І чотири сестри.

    І коли положили
    Голівоньку у гріб,
    І коли відтужили
    І тополі старі,

    Мов остання розплата,
    Аж із краю села,
    Із хреста, наче, знята
    Наречена прийшла…

    – Я ношу його сина,
    Буду з ним не сама…
    Повінчайте нас, тату,
    Повінчайте нас, ма…

    Хай росте, як і тато,
    Хай гуляє в степи.
    Я зумію кохати,
    Доки милий мій спить…

    Обняла перед Богом, –
    Навіть обрій поник…
    – Я вінчаюсь до нього,
    Я не маю вини…

    По широкому полю,
    Як душа – навпростець
    Їхав хлопець-махновець
    Та й до Батька гінець…

    Будем білих ми бити –
    Хай красніють ущерть!
    Будем красних губити,
    Хай біліють усмерть!


    Рейтинги: Народний 5.56 (5.62) | "Майстерень" 5.5 (5.57)
    Коментарі: (31)


  29. Юрій Кондратюк - [ 2008.02.03 21:43 ]
    Намалюю собі...
    “…і світло солодке, і добре
    очам сонце бачити…”
    Книга 11

    Намалюю собі на полотнищі долі
    довгу-довгу дорогу з початку в кінець...
    Поміж днів і ночей, поміж хліба і солі
    засвічу каганець.

    Намалюю собі на полотнищі долі
    театральну завісу і рампу, і зал…
    П’єсу цю я читав, знаю майже всі ролі,
    хоч у ній я не грав...

    Намалюю собі на полотнищі долі,
    після шуму овацій, після квітів і “браво”,
    стохолодний актор з стосамотньої волі
    варить каву.

    Намалюю собі на полотнищі долі
    найчарівнішу жінку…
    в чашку кави – життя...
    Нам на двох і листів, і самотності, й болю,
    і німе каяття…

    Намалюю собі…але хто в те повірить,
    що я вигадав все: фарби і полотно?..
    На душі, як актору, знов самотньо і сиро,
    знов дивлюсь у вікно...

    Де каміння і двері, де сніги і пороги,
    де ми всі, як завжди, як сліпі, навмання…
    Обираю собі стоголодну дорогу,
    де в кінці дороги
    світло дня!


    1998 рік


    Рейтинги: Народний 5.17 (5.28) | "Майстерень" 5 (5.09)
    Коментарі: (4)


  30. Я Велес - [ 2008.02.02 17:29 ]
    БОВВАН
    Ти ладуєш світ на свій копил.
    На розпадках – розгалуззях часу
    Стримуєш наляканих кобил,
    Так, як я укоськую Пегаса.

    А свавільний пращур-голоштан,
    Усмиривши напівдику волю,
    По тобі звіряє свій талан –
    Недомисну лиходійку-долю.

    Ти йому надій не пантелич
    На рипких котурнах провидіння...
    Хай твій гнів пом’якшує терлич, –
    Наче заводь, заволікши рінню.

    Ти ладнаєш вік на свій олтар,
    Звідусіль – суцільна заволока.
    Може б, десь подітись, та чагар
    Виднокруг стискає за півкроку...

    Ти ладуєш світ на свій копил
    На розпадках – розгалуззях часу.
    Власне, то й не час, а тільки пил
    При останніх гуках парастасу.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" 5.5 (5.51) | Самооцінка 5
    Коментарі: (7)


  31. Василь Шляхтич - [ 2008.02.01 23:23 ]
    Тиха молитва
    Леоніди вимінялись
    Ми біди боялись
    Питали чи жовто-синій
    Буде в Україні
    Хто зна які то прапори
    Принесуть Віктори
    Та чи жити краще буде
    Роздумують люди
    Якщо підемо на Захід
    Загрозою ляхи
    А, як будем, осполі -
    Знову візьмуть москалі.
    Підскажи нам Всемогучій
    Де до правди ключі
    Щоб „брати” не поділили
    Нас знова на Збручі.
    11.11.2004р


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (3)


  32. Василь Симоненко - [ 2008.02.01 20:59 ]
    * * *
    Ну скажи — хіба не фантастично,
    Що у цьому хаосі доріг
    Під суворим небом,
    Небом вічним,
    Я тебе зустрів і не зберіг!
    Ти і я — це вічне, як і небо.
    Доки мерехтітимуть світи,
    Буду Я приходити до Тебе,
    І до інших йтимуть
    Горді Ти.
    Як це все буденно!
    Як це звично!
    Скільки раз це бачила Земля!
    Але ми з тобою...
    Ми не вічні,
    Ми з тобою просто — ти і я...
    І тому для мене так трагічно
    Те, що ти чиясь, а не моя.

    24.09.1962


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.73) | "Майстерень" -- (5.79)
    Прокоментувати: | "Вірш читає Ярослав Нечуйвітер (2 mb);"


  33. Микола Вінграновський - [ 2008.02.01 17:56 ]
    * * *
    Тринадцять руж під вікнами цвіло.
    Тринадцять руж — чотирнадцята біла.
    Тринадцять дум тривожило чоло,
    Тринадцять дум — чотирнадцята збігла.

    Тринадцять руж під вікнами рида,
    Тринадцять дум навилися на ружі…
    Руда орда копиць у виднокружжі,
    І сонця кров солом'яно-руда.

    Тринадцять руж-тринадцять кружелянь:
    Червоне жовтим, жовте сірим душиться.
    Ця гіркота пригашених страждань,
    Ці білі квіти суму на подушці…

    Цей білий образ — чорний по ночах,
    І зігнутих дерев неандертальці…
    Ці білі руки з голубими пальцями
    Горять у мене й досі на очах…

    Я плачу. Все біло навколо.
    Я плачу сліпими сльозами,
    І мова моя пересохла…

    1963


    Рейтинги: Народний -- (5.92) | "Майстерень" -- (5.75)
    Прокоментувати:


  34. Ірина Заверуха - [ 2008.01.30 14:09 ]
    Кавачай в половину ночі
    Я заварюю чай за звичкою тільки на двох;
    Залишається в чашці розмита водою смужка;
    Зацвітає вже у вазоні торішній мох...
    Прошепочу „приходь” я чашці твоїй на вушко.

    Одягатимусь швидко і вибіжу до зірок,
    Щоби пити розбавлену снігом схололу каву.
    Заметіль допоможе забути про твій дзвінок;
    Заметілі уже давно це все нецікаво...

    Розмальовані стіни у кольорі Інді руж,
    Розляглась на подушці нечитана досі збірка.
    Витиратиму довго розмазану снігом туш,
    І гадатиму довго, котра в небі моя зірка...


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.21) | "Майстерень" -- (5.16)
    Коментарі: (6)


  35. Дмитро Дроздовський - [ 2008.01.28 13:48 ]
    * * *
    жінка з очима небесного моря
    з вільних стихійних вібрацій на волю
    вирвалась, міцно стискаючи в лоні
    світло для світу і кулю для скроні,
    камінь, над'їжений, в часі поцвілий,
    серце ховає від неї, зболіле,
    жінка з очима морської принади
    з каменя світло взяла у лампаду
    й камінь лишила в порожньому тлінні,
    світ народивши з такого світіння,
    вийнявши сіль і поклавши граниття,
    жінка створила камінне двосвіття

    (Крим)


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.36) | "Майстерень" 5.5 (5.29)
    Коментарі: (4)


  36. Ніна Виноградська - [ 2008.01.25 10:00 ]
    Антивірші
    1
    Згоріло все...І догоря душа,
    Від вітру ледь спалахують жарини.
    Туманом білим затягло Ковша,
    На небі, де не глянь, одні хмарини.

    Все, що збирала і багата чим,
    Розсипалось, розбилось в мить єдину.
    І викинуті в річку ті ключі,
    Що нас єднали у одну родину.

    Були й нема... один єдиний день,
    Який вмістив оцю навічну зраду!
    І не розквітли пуп'янки пісень,
    І без плодів залишитися саду.

    2
    Згоріло все...Та не згоря душа,
    Від вітру ледь спалахують жарини.
    Туманом білим затягло Ковша,
    На небі не побачиш ні хмарини.

    Все, що збирала і багата чим,
    З'єдналося, злилося в мить єдину.
    І вийняті із річки ті ключі,
    Що нас з'єднали у одну родину.

    Були і є... Один єдиний день,
    Який вмістив оцю навічну раду!
    І вже розквітли пуп'янки пісень,
    І без плодів не залишитись саду.


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.53) | "Майстерень" 5.5 (5.77) | Самооцінка 5
    Коментарі: (6)


  37. Я Велес - [ 2008.01.25 09:07 ]
    На розкопі зотлілих печалей...
    На розкопі зотлілих печалей

    Освіжаємо душі розрадою:

    Світ минулий – тривкий і тривалий,

    Коли досі про нього ми згадуєм.



    Копирсаємо в праху спочилих,

    Навіть в черепа згляді містичному,

    А чи в поруху кістки з могили

    Не вбачаючи злого й незвичного.



    Загубились віки і народи...

    Запіщанились снами тривожними.

    Стліли прахом чини й нагороди.

    Ми їм суддями стали безбожними.



    За віками віки, за віками...

    З буревіями світ і з завіями

    Археологом стане над нами –

    Над розкопом із нашими мріями.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" 5.5 (5.51) | Самооцінка 5
    Коментарі: (3)


  38. Сергій Гитун - [ 2008.01.24 18:09 ]
    Подарунок (романс)
    Ні, сьогодні не свято,
    Кричати в захваті не треба.
    Подібних днів дуже багато,
    Коли я думаю про тебе.


    І в цей звичайний, як всі, вечір
    Тобі щось хочу подарити.
    Та важко вибрати доречі
    Який сюрприз тобі зробити.


    Я подарую тобі сонце,
    Його чарівні промені.
    Хай світить лиш тобі в віконце,
    Одній тобі на всій Землі.


    Нехай тебе щодня голубить
    Своїм промінням золотим.
    Нехай одну тебе лиш любить,
    Вогнем палає хай святим.


    Ти будеш ним щоразу гратись
    Як смуток прийде в твої думки.
    Неначе немовля сміятись,
    Від радості пектимеш руки.


    Ним розвеселиш собі серце
    Та все ж воно колись набридне.
    Я подарив би тобі сонце,
    Та чи воно тобі потрібне?


    Я місяць тобі подарую,
    Щоб не давав вночі заснути.
    Якщо захочеш – розфарбую,
    На ньому намалюю квіти.


    Щоб в ці безсонні, світлі ночі
    Ти думала завжди про мене,
    Щоб не могла заплющить очі,
    Якщо любов наша мине.


    Кататись ти на ньому будеш,
    Коли тобі буде погано.
    Одразу горе все забудеш,
    Самотності залічиш рани.


    Усе, що хочеш з ним роби,
    Бо він до іграшки подібний.
    Я місяць тобі подарив би,
    Але чи він тобі потрібний?


    Я подарую тобі зорі,
    Чумацьким шляхом хай вітають
    Тебе у радості і в горі,
    Нехай вони не покидають.


    Щоночі рахувати будеш їх.
    Хай блиском чарівним сіяють.
    Ти будеш відчувати заздрість всіх
    Людей,бо зірки жодної не мають.


    Вони всі в тебе, власність це твоя,
    Вони назавжди поруч із тобою.
    І ти щаслива – це вже бачу я,
    Навік ти попрощалася з журбою.


    Але забудеш їх поволі,
    Набриднуть ті сузір”я срібні.
    Я подарив би тобі зорі,
    Та чи вони тобі потрібні?


    Я подарую тобі небо –
    Безкраю ту, незайману блакить.
    Руки людей потянуться до тебе
    І сотні пар очей тебе будуть любить.


    Бо ти Богинею краси
    На трон піднімешся небесний.
    І людям щастя віддаси,
    І стане світ ще більш прекрасний.


    На ньому будеш ти сидіти,
    Дивитись зверху вниз простіше.
    Не можна завжди там радіти,
    Там роки йдуть твої скоріше.


    Та все ж на землю тобі треба,
    Хоч ти і житимеш там бідно.
    Я подарив би тобі небо,
    Та чи воно тобі потрібне?


    Так, все не те, що ти хотіла,
    Але тепер, я, мабуть, знаю.
    Я хочу, щоб ти зрозуміла
    Як сильно я тебе кохаю.


    Любов свою я подарую –
    Надію маю, що приймеш.
    Бо за тобою лиш сумую,
    Кохання мало де знайдеш.


    Я хочу так, щоб ти раділа
    І в усмішці тремтіли губи,
    Щоб ти замріяна ходила,
    Бо знаєш, що тебе хтось любить.


    Щоб ти хвалилась, що: «Кохають,
    Мене одну на всьому світі.
    Мені одній вірші складають,
    Одній мені дарують квіти!»


    Тобі скажу все це, звичайно,
    Не буде вічно це таємним.
    Я подарив тобі кохання –
    Та чи буде воно взаємним?


    Я подарую тобі все,
    Чого лиш зможеш забажати:
    Вулкани, гори, озерце –
    Одній тобі лиш хочу дати.


    Взамін я не прошу нічого.
    Тобі присвячую романс.
    Хоч ні – я хочу лиш одного
    Ти дай мені останній шанс!




    Рейтинги: Народний 5 (5.17) | "Майстерень" -- (5)
    Коментарі: (2)


  39. Христина Лисюк - [ 2008.01.24 15:08 ]
    Дурман
    Міцно стискай руку,
    дуж сльози в коричневий вечір
    із запахом кмину.
    На кроки твої реагую,
    на стукіт повік,
    а у них порожнеча бензину.
    Не заливай більше себе дурманом.
    Тікаючи в Космос, а не до коханок,
    вже дужче не люблять і більшої рани,
    з якою живуть - не існує. Й не стане.
    Ніколи. У теплій весні не сховаюсь
    з тобою. Я знаю як добре, то фініш.
    Поволі уже вислизаю назад, в свою зграю.
    Ти сам. Ти умієш. Ти дишеш.
    Без крові. Із болем як ріжачим згустком,
    в мені хаотично співають лиш вірші.
    Так ніжно. Не ти...Вони вічно зі смутком,
    і я хочу більше...


    Рейтинги: Народний 4.5 (4.91) | "Майстерень" 5 (4.87) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  40. Петро Сорока - [ 2008.01.23 17:01 ]
    ***
    Морозне повітря обпалює вени,
    Шалені ворони, як ртуть, його п’ють,
    Вони не покинуть цієї арени,
    Вони, як актори, красиво помруть.

    Це січень, це стріча з вогнем кінецьсвіття,
    Це свідчення Бога з незримим лицем.
    Це в сніжному небі розщеплена вічність,
    Що тихо на землю до ночі стече.

    Це шанс промайнути найтихшою тінню
    У світі, де повно банальних чудес.
    Це врешті – Різдво. Це – Різдво-воскресіння
    І це вознесіння на землю з небес.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.57) | "Майстерень" 5.5 (5.53)
    Коментарі: (4)


  41. Ната Вірлена - [ 2008.01.23 14:30 ]
    Блокнот (8)
    У тебе дар на таких – без передиху, без відстрочки,
    Аж божевілля зводить у манівці.
    Він носить серце у лівій кишені сорочки,
    Як обручку на правій руці.
    Він світлий образ, він сонячний легкий промінь,
    Його волосся – достигла під небом мідь,
    Такий колись зустрінеться на пероні –
    І все. Розбирай валізи. І вже не їдь.
    І скільки не живи в автомат-режимі,
    І як не переборюй їдучий бром,
    У тебе розвивається о-дер-жи-мість,
    Попелюшчин синдром.

    Такого смирення й холоду – метастазно.
    І шо, моя мила, з серцевих таких напружень?
    І ти посміхнися йому, посміхнися люб`язно.
    Але байдуже.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (4) | "Блокнот"


  42. Петро Сорока - [ 2008.01.22 18:17 ]
    ***
    Щось таке підкотиться до горла,
    Що стаєш дзвінким, як тятива,
    І до ранку музика надгорна
    Святно обертається в слова.
    І душа, посаджена за грати,
    Захлинеться сяєвом яси,
    Щоб мені від ніжності згорати
    До земної Божої краси:
    До трави, до сонця у зеніті,
    До роси на кінчику стебла,
    Щоби ця любов і в позасвітті
    Мучила, палила і цвіла…


    Рейтинги: Народний 5.67 (5.57) | "Майстерень" 5.5 (5.53)
    Коментарі: (4)


  43. Володимир Гнєушев - [ 2008.01.22 18:54 ]
    Про сенс буття (напівжартома)
    Я можу дуже просто пояснити
    У чому полягає сенс буття:
    Потрібно лише так життя любити,
    Щоб до смаку був сам процес життя!

    Любити ранки – світлі і похмурі –
    Любити дні – з дощем і без дощу,
    Вареники любити й хачапурі,
    Радіти марципанам і борщу!

    Кохати жінку – ніжно і надійно
    Та бачити красу її завжди,
    І жінка буде гарною постійно,
    Як та калина біля чистої води!

    Я можу дуже просто пояснити,
    У чому полягає сенс буття…
    Дрібничка залишилася: зуміти
    Самому втілити ці принципи в життя!


    Рейтинги: Народний 5.38 (5.51) | "Майстерень" 5.5 (5.49) | Самооцінка 3
    Коментарі: (5)


  44. Олександр Смик - [ 2008.01.22 14:59 ]
    * * *
    А ти молився
    на неї ти молився
    казав що зрада обійде твій дім
    ти помилився знову помилився
    вона живе з суперником твоїм
    Кохання світ загубленої зірки
    хоч у які одежини ряди
    бо недаремно на весіллі "гірко"
    кричали захмелілим молодим...


    Рейтинги: Народний 5.33 (5.45) | "Майстерень" 5.5 (5.38)
    Коментарі: (1)


  45. Мирослава Гарасимів - [ 2008.01.22 11:57 ]
    * * *
    Ясна ніч – це мій день.
    В ній я розквітаю,
    Піднімаюся й у небо,
    Наче птах, злітаю.

    І лечу на крилах вітру,
    Від турбот звільнившись.
    І зірки, неначе квіти,
    У волосся вплівши.

    По Чумацькому шляху
    Поглядом блукаю.
    Свою зіроньку одну
    Там я відшукаю.

    Дихаю на повні груди
    Повітрям з кришталю
    І зникають у нікуди
    Всі тривоги й жалі.


    Рейтинги: Народний -- (4.75) | "Майстерень" -- (4.67)
    Прокоментувати:


  46. Мирослава Гарасимів - [ 2008.01.22 10:52 ]
    * * *
    Любов не шукають, як цвіт папороті,
    У ніч на рік єдину.
    Її знайти у лісі годі
    Навіть у білу днину.

    Любов не дарують, як коштовну прикрасу
    Чи букет чарівних квітів.
    Її діаманти не меркнуть від часу,
    Не в’януть повік її квіти.

    Любов не міняють і не продають.
    Легше душу продати у пекло.
    Її зберігають, плекають і тчуть,
    Мереживом сонця і неба.


    Рейтинги: Народний 4.5 (4.75) | "Майстерень" 4.5 (4.67)
    Прокоментувати:


  47. Валентин Бендюг - [ 2008.01.20 01:04 ]
    ***
    Мов неприкаяний той Каїн,
    Очей твоїх я уникаю, -
    Бо що скажу? Які слова?
    Твій погляд душу обпікає
    І серце терном обвива.

    Я не скажу тобі нічого:
    Хай буду грішник перед Богом, -
    Стерплю, вгамую серця біль…
    Я не скажу тобі нічого…
    Та погляд твій – на рани сіль.



    Рейтинги: Народний 5.33 (5.24) | "Майстерень" 5.5 (5.03) | Самооцінка 6
    Коментарі: (10)


  48. Христина Лисюк - [ 2008.01.19 14:52 ]
    Шоколад

    Ніч...не казка, ніч ця така ж як усі,
    рідна, прозора, щира, це з іншими, може, тварюка,
    не знаю, я просто читаю твої листи
    і вже неначе тримаю за руку.
    А будучи поряд...дивлячись в очі встократ
    я прагну тебе якось дивно, навічно поглинути.
    І насититись хоч раз. Випити весь шоколад.
    Я згодна. Я буду чекати...Лише б встигнути.
    І може це егоїстично - любити, щоб ніжно писати,
    і різать металом вузькі вени, щоб щось довести лишень собі,
    Бути поетом по вінця. Просто тому, що природно кохати.
    Пити отруту не показово. А просто. Як лік...



    Рейтинги: Народний 5.5 (4.91) | "Майстерень" -- (4.87) | Самооцінка 5
    Коментарі: (4)


  49. Світлана Гармаш - [ 2008.01.17 09:28 ]
    До книги Юлії Шилової “Запасная жена”
    Холодне полум'я весни,
    Як влите сонце полинами…
    І знову чорно-білі сни,
    І знову скелі поміж нами.
    Ти десь високо. В чужині
    Смішного пролетаріату,
    Де всі купаються в вині
    І всі кохаються “по блату”.
    Де всі за щось комусь платять,
    Сують відверто і по-дамськи,
    І де душа – то звикла блядь –
    Щораз оголюється “дам”-сько…
    Де всі шукають перемог,
    В презирливо-ковбойських вчинках
    І для яких – один лиш бог
    Це зиски, гроші. Ну, а жінка
    це тільки видиво краси –
    Для насолоди та видовищ.
    А серце… Серце – не єси…
    Для них лиш хтивість то є совість.
    …Ти десь високо. Я ж бо тут:
    Внизу, в весні, у теплих росах.
    Та ні, тебе не ждуть
    Ще чисті, скошені покоси.
    Тебе бояться на землі
    Й травинки, скраплені весною,
    Бо стопчеш їх. Ну, а мені
    Прийдеться буть в собі грозою…


    Рейтинги: Народний -- (5.03) | "Майстерень" -- (5.14) | Самооцінка 5
    Коментарі: (15)


  50. Христина Лисюк - [ 2008.01.16 10:37 ]
    Голубка
    Ти холодна, доню,

    твої коси в калюжній пітьмі,

    ще далеко плестися додому,

    треба щось говорити зимі.

    П'яна. І так втроє важче...

    бо всотуєш смуток як губка,

    ти ж просто дурненька, а не пропаща,

    голубка..


    Рейтинги: Народний 0 (4.91) | "Майстерень" -- (4.87) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   ...   108   109   110   111   112   113   114   115   116