ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом

Артур Курдіновський
2026.11.18 19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,

Борис Костиря
2026.11.18 16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.

Вячеслав Руденко
2026.11.18 14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…

Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура

Віктор Кучерук
2026.11.18 07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.

М Менянин
2026.11.18 02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.

Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право

Світлана Пирогова
2026.11.17 20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.

Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.

хома дідим
2026.11.17 19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня

Борис Костиря
2026.11.17 18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.

Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду

В Горова Леся
2026.11.17 11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.

Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.

Ірина Вовк
2026.11.17 07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран

Віктор Кучерук
2026.11.17 05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."

С М
2026.11.16 23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»

Ігор Терен
2026.11.16 17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.

***
А бомонд богемі помагає

Борис Костиря
2026.11.16 16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.

Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,

хома дідим
2026.11.16 16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість

Кока Черкаський
2026.11.16 13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.

Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,

Паб Лімерик
2026.11.16 08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.

Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.

Віктор Кучерук
2026.11.16 07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.

Борис Костиря
2026.11.15 18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.

Євген Федчук
2026.11.15 17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.

Юрій Гундарів
2026.11.15 09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст

Ірина Вовк
2026.11.15 07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі

Віктор Кучерук
2026.11.15 07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.

Володимир Бойко
2026.11.15 01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців. Хтось демократією живе, хтось нею грається. Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує. Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті. Криводушн

Віктор Насипаний
2026.11.14 23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.


Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.

С М
2026.11.14 22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи

Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що

Світлана Пирогова
2026.11.14 22:03
Вуалями туманними вкриває листопад.
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.

Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й

Ігор Шоха
2026.11.14 21:48
Лише у пам’яті спливає
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.

У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,

Іван Потьомкін
2026.11.14 21:34
«Йдучи до жінки, -Ніцше говорив,- треба брать батіг з собою». І ось він укупі з приятелем- філософом запряжені тягнуть віз, А підганяє обох їх батогом нічим, здавалося б, невиразна жінка. Обом судилось невблаганне «НІ» від неї,як мова заходила

хома дідим
2026.11.14 18:51
присіла ґава на димар
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити

Артур Курдіновський
2026.11.14 14:46
Кричить мені осінь захоплене "браво",
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.

Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен

Артур Сіренко
2026.11.14 13:30
У 1895 році після завершення навчання в Київському інституті шляхетних дівчат доля закинула мене в одне подільське містечко N., де були білі хати-мазанки з солом’яними горобцевими стріхами, де круторогі корови та нечемні гуси ходили просто вулицями, де с

В Горова Леся
2026.11.14 13:04
То так сумно, як знову торкається подихом
Неминуча зима, що почином бентежила,
Як губилася поміж циклонними межами,
Снігу мокрого в ніч насипаючи потайки,
Щоб вернути мене за зимовими мештами
Від порогу, де біле узрію я з подивом.

То так прикро,

Борис Костиря
2026.11.14 10:30
Не віриться, що зараз травень
Отак неждано підійшов.
І музика крізь свіжі трави
Вливається крізь біль і шок.

Нові надії пробивають
Жорсткі заслони небуття.
Зупиниться новітній варвар
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Ярослав Чорногуз - [ 2020.07.27 14:15 ]
    Із циклу
    На пагорбі праворуч, мов на чатах,
    Грибок-альтанка, гляньте, височить.
    Гуляють парком юнаки й дівчата,
    А він не спочиває ні на мить.

    Той пильний погляд, начебто з-під каски
    Сягає вусібіч – од меж до меж.
    І цю природи дивовижну казку
    Невтомний сторож мовчки береже.

    Такої форми там була вартівня*,
    Звідкіль все видно: кожен кущ, горбок.
    І навіть та галявина чарівна
    Розложиста зоветься теж «Грибок».

    *За свідченням Т.Темері, 1846 р. на території галявини, що проглядається праворуч, була збудована дерев`яна альтанка для вартового.





    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  2. Ярослав Чорногуз - [ 2020.07.23 23:18 ]
    Із циклу
    Дозвольте у ворота вас завести
    Архітектурні форми ці малі –
    Домашнє вогнище Богині Вести
    Символізують. Ніби з Тіволі,

    Із міста італійського узяті…
    На всьому – миру й злагоди печать,
    Високої моралі й благодаті.
    Це Веста має все оберігать.

    О цноти символ вічної – найпершій
    Тобі припали жертви всіх родин
    Із волі Зевса – Бога-громовержця…
    До святості, Богине, нас веди…

    Вогонь небесний втілює твій образ,
    І шість дівчат – весталочок малих
    Підтримують його у храмі добре,
    Щоб сім`ї рятував од бід і лих.

    На тридцять літ обітницю давали
    Себе Богині Весті присвятить.
    І непорочні, в білих покривалах
    Ходили, наче символ чистоти.

    Як обраних, їх люди шанували,
    Це – магії пресвітлої печать.
    Засуджених на смерть лише весталки
    Могли своїм велінням врятувать.

    У час, коли свята духовність гине –
    Двояко бачим суть таких начал:
    Ворота ці – як вхід в Афінський ринок
    І ностальгійний Вести ідеал.

    7519 р. (Від Трипілля) (2011)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  3. Сергій Губерначук - [ 2020.07.22 10:59 ]
    Сільська, весняна і весільна
    Ой, тільки б не випав сніг літом,
    ой, тільки б дощі – не зимою,
    о, скільки пшениці б і жита,
    о, скільки б тобі та й зі мною!

    Ой, радуйся, радуйся, мила,
    ой, краще не плач і не бідкай!
    Земля нас росою умила –
    раніш просинайся, мов квітка…

    Як чайка летить над водою,
    так дні стрімголові і ночі,.. –
    я завжди з тобою одною
    і тільки для тебе буть хочу.

    Ми в праці себе загартуєм,
    а в ліжку відпустимо сили,
    у снах і обіймах забудем,
    як відрами горе носили.

    Ще зранку нас дощик сполоще –
    ми дах зведемо свій уранці,
    аби були дітки хороші,
    а гроші... – у банку чи в банці!

    Ой, тільки б не випав сніг літом,
    ой, тільки б дощі – не зимою!
    О, скільки пшениці б і жита!
    О, скільки б тобі та й зі мною!

    8 серпня 1994 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 66"


  4. Сергій Губерначук - [ 2020.07.21 10:45 ]
    Хтось утішить тебе…
    Хтось утішить тебе,
    на комп’ютерну вілу запросить,
    і у власний літак
    через рік ти вже сядеш сама,
    під тобою – міста,
    над тобою – неви́мовний простір,
    у якому опори і віри
    шукати дарма.

    Переймаєшся ти
    дивним випадком долі своєї
    і пливеш у басейні,
    мов риба чиясь золота.
    Ти багата, як Рим,
    як чотири Південні Кореї,
    тільки в бідному серці
    кімнатка любові – пуста.

    27 червня 1995 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 93"


  5. Сергій Губерначук - [ 2020.07.20 10:44 ]
    Собака плаче…
    Собака плаче.
    Собаку жалко.
    Чорне вухо ледь дотикалося до мене.
    Я кутався у білі рядна,
    у холоді свій ніс тримав,
    він замерзав
    і літнім льодом покривався,
    а чув усе тим запахом,
    яким
    не чуєш ти –
    бо море було морем непростим,
    бо пес був чорним, як туман з’їдає,
    він лапу клав мені на плечі сам,
    і я його не вчив,
    бо сам собака,
    я – білий дінґо,
    який у дисках моря повертавсь.
    Тумани падали на плечі нам обоїм,
    а об’єктив чийогось апарата
    довкола клацав і не попадав.
    Я знав, що буде це на згадку,
    що фото не спіймає таємниці,
    як ти мою спідницю не спіймала,
    бо мало білого…
    Одеса плаче.
    Собаку жалко.
    Тоді він кромкою застудженого моря
    від почуттів неясно утікав, –
    (а ти збирала той туман
    на плівку!),
    немов Помпея раптом!
    і нема…
    На світлі засвітилося інтимне, –
    і все, що кадрами обмежувала ти,
    сховалося в мені
    на повну згадку.

    13 червня 1993 р., Одеса


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Поезії розбурханих стихій", стор. 59"


  6. Ярослав Чорногуз - [ 2020.07.16 19:25 ]
    Із циклу
    Про рай загробний мало хто з нас мріє,
    Про рай земний частіш в людей думки.
    Була такою, певно, і Софія,
    В Аркадії бувала залюбки.

    В саду, у подруги, неподалік Варшави,
    Була у неї там одна із вілл.
    В Неборовім був парк той величавий,
    В графині у Гелени Радзивілл.

    Збудований у романтичнім стилі,
    Прекрасні – кожне дерево і кущ,
    Його легенди грецькі оповили,
    Мов замку башту старовинну – плющ.

    Софія лист коханому напише –
    В любові їхньої найвищий час:
    «Тут серед літа парк весною дише,
    Якби такий же красень був у нас!

    Аркадію люблю до божевілля,
    Тут всі на світі квіти гарні є,
    А ми могли б ще кращий мати, милий,
    Потрібне тільки рішення твоє.

    7519 р. (Від Трипілля) (2011)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (4)


  7. Нінель Новікова - [ 2020.07.16 14:37 ]
    Лотоси на Україні
    Священна квітко чистоти,
    У літеплі ріки –
    Як добре прижилася ти
    І, схоже, на вікИ!

    Оберігаймо чистоту
    Природи і душі,
    Бо десь і лотоси цвітуть,
    А десь – лиш комиші…

    05.07.2020


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.47)
    Коментарі: (2)


  8. Анна Віталія Палій - [ 2020.07.16 12:11 ]
    ***

    Відкланялось небо.
    Відмріяли віти.
    Відкрили зірки свої очі до ночі.
    І стишився вітер,
    Прилігши де-небудь.

    Та сон не летить ані словом, ні птахом
    Із далей далеких, із далей предвічних.
    І знову щемливо заплакала свічка.
    І знову рибина в глибокім потічку
    Співатиме пісню Молочного Шляху.

    20.01.2020р.


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.48)
    Прокоментувати:


  9. Сергій Губерначук - [ 2020.07.16 04:49 ]
    Ще тихше…
    Ще тихше, аніж ти мені подзвониш,
    не спробую ніяк відповісти́.
    Ти дякуєш за ці святі світи –
    і більш на волі жити не дозволиш!
    Ще тихше…
    я збираюсь з раю
    йти…

    Четвер, 11 серпня 2005 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 234"


  10. Нінель Новікова - [ 2020.07.14 15:47 ]
    Прогулянка у карантині
    Вам не здолати нас, тяжкі часи,
    Бо ми у добровільному полоні
    Кохання і цвітіння, і краси,
    У таїні і магії гармоній.

    А ця весна – комусь вона страшна –
    Коронавірусу жахливе лихо…
    Та я іду з тобою, не одна,
    Ми щось таке наспівуємо тихо.

    Нас не лякає пандемія ця…
    Що маска й рукавички для поета?
    Ти рятував сьогодні горобця,
    Який, чомусь, заплутався в тенетах.

    Ти бджілку на кульбабці привітав,
    Помітив анемони ледь розквітлі
    І Пастернака вірші прочитав –
    Осяяв душу романтичним світлом…

    Тому мені без тебе меркне світ,
    Ніхто й ніщо уже не тішить більше.
    Зігрій мене на схилі сивих літ,
    Мій спомине, для серця наймиліший!

    15.05. 2020


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.47)
    Коментарі: (2)


  11. Сергій Губерначук - [ 2020.07.14 07:03 ]
    Лист
    Вуста, помадою так старанно відтиснені
    в кінці листа твого, нагадують печать.
    Солодкий логотип любові й відстані
    наказує писати і чекать.

    Отак ти за́вжди б’єш найбільшим козирем
    полки думок моїх, які вступили в гру –
    на лід крихкий… У темнім теплім озері
    вони займуть позицію стару.

    Кохана ніч, твої вуста зображено,
    на диво, я́сно-я́сним пам’ятником дня.
    Беру папір, розлукою ображений,
    і прямо в губи ці… цілую я.

    6 грудня 1995 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 130 "


  12. Світлана Ковальчук - [ 2020.07.13 09:35 ]
    ***
    Ех, петрові батоги…
    – Що ж ти, Петре, наробив?
    Батоги чудові, синьокольорові
    Розгубив ти, друже.

    А Петро й не тужить:
    – З жовтою люцерною...
    Легко і спацерно їм,
    В путь мандрують знову,
    Літньовеселкову.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.52)
    Коментарі: (2)


  13. Сергій Губерначук - [ 2020.07.12 08:44 ]
    Я
    Коли надходить натхнення –
    я в очі беру ніч,
    шукаю приховану річ:
    своє найкоротше ймення.
    Думка відчує дорогу;
    і от у якусь мить
    там, де темніло довго,
    частина від’Я зоренить…

    7 серпня 1990 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 18"


  14. Марія Дем'янюк - [ 2020.07.11 15:00 ]
    Пахощі ночі
    Твоя величність білошоколадна,
    П'янкодухмяна, ноти кардамону,
    І я до вуст твоїх торкаюсь ніжно,
    Полетимо у височінь бездонну...

    Два птаха, дві зорі, і темінь неба,
    І світ в задумі дивиться у вічі:
    Чому як вогники палають поруч,
    То кожен з них сяйливіший удвічі?...

    Моя величність чорношоколадна,
    З корицею і запахом ванілі,
    Давай полетимо у небо швидше,
    Туди, де наші прабатьки зоріли...

    Сумлінно нічка в небесах працює,
    А місяць - то її станок для пряжі,
    Давай з тобою в небо помандруєм,
    Нехай вплітає в ковдру долі наші...

    Ти кажеш, ніч ця пахне кардамоном,
    А всесвіт з ніжноподихом малини...
    В обіймах твоїх глибочінь бездонна,
    І я зорею в наше небо лину...



    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (7)


  15. Сергій Губерначук - [ 2020.07.11 07:38 ]
    Руйнація
    Строк гідності моєї сьогодні вийшов;
    у генах,
    у крові
    метастазів смертельний орга́н;
    пробігла по контурах тиші миша,
    крапкою такого вироку постав тарган;
    лікоть сповз,
    кулак розплющив крапку,
    хвороба квіткою горить;
    смішно надіятись на паперовий клаптик,
    він не помістить краплю, що переповнила…
    мить,
    тяжку годину зливши воєдино
    з ерою і людиною,
    яких люблю,
    яку ловлю думками,
    яких прошу думками,
    де пророки вийшли на фехтування
    і закололи чомусь мене,
    яку чую! та не…

    Тому тільки твій дзвоник,
    а не десь зітхання,
    і слів декілька,
    а не сліз злива,
    і подих альбіоновий : торк.
    Лише така підтримка.
    О, я такий щасливий,
    що строк гідності моєї
    за час цієї руйнації
    не строк.

    28 липня 1992 р. (автору 23 роки), Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 173"


  16. Сергій Губерначук - [ 2020.07.10 09:26 ]
    Скна
    Як незасіяна рілля,
    до злив і сонця збайдужіла,
    так само довга скна твоя
    без сильного, як сі́м’я, тіла.

    Так само сиплеться сніжок,
    з якого зими ліплять за́мок,
    розтане, й знов – на посошóк –
    із року в рік усе так само.

    Якби ж дійти туди, де ти,
    і не злякати сивиною
    зафантазовані світи
    твоєю місячною скною!

    Якби ж засіяти пустир
    зерном од нашої сполуки!
    Якби ж за мріями – у вир!
    Якби ж нам крила – а не руки!..

    Щó вже цей спізнений привіт?
    Йому лише луна радіє,
    де ліс наріс по схилах літ
    на Мисі Доброї Надії!..

    П’ятниця, 23 вересня 2005 р., Богдани́




    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | " "Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 29"


  17. Сергій Губерначук - [ 2020.07.04 13:13 ]
    Мов гілочка плакуча…
    Мов гілочка плакуча,
    ти тулишся до мене,
    але під нами – круча,
    в ній глибина – шалена,
    неміряна тривога,
    невиказана правда,
    немов життя без Бога
    чи доля безпорадна!
    Пере́д немає ходу,
    назад не повернуся!
    Але в таку погоду
    я вуст твоїх торкнуся –
    хай та́м єдиний вихід,
    і там єдина про́ща,
    де ми і сльози тихі,
    і туга найдорожча.

    16 січня 2001 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 183"


  18. Ярослав Чорногуз - [ 2020.07.04 05:11 ]
    Світиш
    Вночі легкий вітрець несе
    І прохолоду, і розраду.
    Затихло на алеях все,
    Лиш місяць бродить понад садом.

    Вгодований і повний він,
    І як солодку вату – лиже
    Довгасту хмарку в темряві…
    Картину згадую Куїнджі*.

    Де барви місяця ясні
    Були так змішані уміло,
    Що він ярів на полотні,
    Немов лампадка підсвітила.

    Неначе ти у вишині
    Тримаєш світ оцей в долоньці.
    І світиш у житті мені
    Ясніше місяця і сонця.

    *Архип Куїнджі – відомий український і російський художник, автор картини «Місячна ніч на Дніпрі».

    4 липня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (3)


  19. Марія Дем'янюк - [ 2020.07.02 13:32 ]
    ***
    Хто слова породив,
    І що це за диво:
    Чому слово "матуся"
    Сяє грайливо?

    Доброусмішка світла
    На обличчі від "тато",
    І серденько сміється
    Золотистокрилато.

    Слово "брат" і "сестра" -
    Найясніші у світі:
    І дитинства всміхаються
    Сонячні миті.

    А солодке та стишенне
    Слово "коханний" -
    Веселкове барвистя,
    Різноцвіття жадане.

    Оберемок проміння
    Пригорну до душі:
    Слово ніжне "синочок"
    Світлом лльється в тиші.

    Хто й коли, невідомо,
    Утворив ці слова,
    Але сила у них
    Надзвичайна, жива.

    Ясне "дякую" птахою
    В небо здійметься,
    І почує сердечко
    Як Всесвіт озветься....



    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  20. Сергій Губерначук - [ 2020.07.02 09:38 ]
    Хай кожен день, мов скромна ікебана…
    Хай кожен день, мов скромна ікебана,
    мов невигадливий орнамент на підлозі,
    хай ні на мить мене в твій дім не звано,
    коли б не йшов ти – я стою на розі.

    Можливо, я свій сором загубила,
    коли найперше ці зустріла очі.
    Нехай щодня так скромно я любила,
    бо й ти вигадував приходити щоночі.

    Як вабить ніч – так день пересторога,
    але хіба даремним є терпіння,
    коли в екстазі тратяться пороги
    в походах до найвищого склепіння.

    Ти щедрий, поки тьма, де я примара.
    Ось день, і знов переді мною – скнара.

    23 липня 1995 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 95"


  21. Тарас Ніхто - [ 2020.06.30 15:10 ]
    Ціна
    Ми є тихо щасливими
    І завжди потай кохаємо
    Любимо, тепло коли є нам
    Та в холод
    чому?
    забуваємо

    Що космос
    Це козир душі
    Вона продається окремо
    Часами
    За сіру гривню
    Частіше
    За синє небо
    Чарівна
    Я тобі брешу
    Насправді
    Тільки за тебе

    2020


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  22. Тарас Ніхто - [ 2020.06.30 00:21 ]
    Повтори
    А зоря поки ходить по колу
    Як і кожен у тому житті
    Народився, згодом — і знову
    Залишає нам щось по собі

    2020


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  23. Сергій Губерначук - [ 2020.06.26 18:56 ]
    Я плекаю тебе…
    Я плекаю тебе,
    із розсади думок вибираю одну –
    найміцнішу,
    за короткий сезон
    здобуваю фантазії рідкісний сорт,
    ці реальні плоди
    я до столу подам якнайшвидше,
    поки бажаний смак,
    той, що сам так і проситься в рот.

    Ласуй стиглим добром,
    пам’ятай, хто для нього підґрунтя
    удобрив безплідне,
    спокушайся й куштуй
    свіжий фрукт з леонардо-да-вінчевих фарб,
    хай ясниться твій ум,
    що за ґранню колізій не видний,
    що думкам-літакам
    подає до приземлення трап.

    16, 19–20 вересня 1995 р., Богдани́



    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Коментарі: (1) | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 81–82"


  24. Ярослав Чорногуз - [ 2020.06.24 00:49 ]
    Сяєво любові
    Вже вогко у саду, вечірня прохолода
    Із низу підкрадається, неначе кіт.
    Приємний вітерець дарує насолоду,
    Літаючи вгорі поміж зелених віт.

    Бува, котрусь із них ураз високо здійме*,
    Й розкрилюється гілка, так немов летить.
    І розкриває трепетно свої обійми,
    Хоча триває це лише коротку мить.

    Й життя коротке наше – злет його чудовий,
    Мов долі вітерцем підніметься колись.
    Й на мент осяє світ веселкою любові,
    То усміхається і розквітає вись.
    *ЗдІйме – авторський наголос.

    23 червня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (4)


  25. Сергій Губерначук - [ 2020.06.23 09:01 ]
    Мо’ років з п’ятнадцять ніхто не співав…
    Мо’ років з п’ятнадцять ніхто не співав.
    Село вимирало поволі.
    Давно вже весілля ніхто не справляв,
    лиш по́минки в лісі та в полі.

    Лиш сива трава соловіла під ніч,
    заспівана стомленим вітром.
    Лиш баба старезна, залізши на піч,
    пищала в порожню макітру.

    Про пісню не знали онуки міські.
    На літо, коли приїжджали,
    усім, чим завгодно, звільняли мізки:
    а так, щоб співать – не співали…

    І раптом під вечір я чую – хори́
    з далекого хутору линуть!,
    ту пісню прадавню про три явори,
    які під грозою загинуть.

    Жінки мали тугу, бо мали любов,
    і серце моє розривали –
    воно пригадало ту музику знов,
    мов знов у дитинство вертало.

    Я голос знайшов, мов од хати ключі,
    загублені бабою в лузі.
    Я пам’ять зберіг – і пливу в далечінь,
    де предки в кріпацькій напрузі.

    Тремтливі хори вже замовкли давно,
    а я, притулившись до ґанку,
    співаю, що знаю, пірнувши на дно
    дня, вечора, ночі і ранку.

    14 серпня 1995 р., Богдани́





    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 77"


  26. Тарас Ніхто - [ 2020.06.22 11:43 ]
    Кожного
    Кому не страшно зранку проспати?

    Кому не страшно пропустити машину?

    Кому не страшно сказати?

    Я тебе люблю

    Я твоя людина

    2020


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  27. Сергій Губерначук - [ 2020.06.22 09:41 ]
    Стривай, захоплена…
    Стривай, захоплена!
    Ти вже вогнем гориш.
    Ти коси обсмалила у екстазі.
    Ти – дерево, що розцвітає лиш,
    а листя вже у полум’яній смазі.
    Пожежа поруч.
    Це любов твоя.
    А я?
    – Лечу шукати свіжу липку.

    20 травня 1991 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 50"


  28. Тамара Швець - [ 2020.06.21 07:18 ]
    ЧТО МОЖЕТ ДОКТОР...
    ЧТО МОЖЕТ ДОКТОР,
    ОЧЕНЬ МНОГОЕ,
    И ВЫСЛУШАТЬ НАС И ПОМОЧЬ,
    ПОРОЙ, БЫВАЮТ ОНИ СТРОГИЕ,
    НО ДЛЯ ТОГО, ЧТОБЫ ЛЕЧИТЬ,
    НЕЛЕГКИЙ ПУТЬ ОНИ ПРОШЛИ,
    УЧЕБА, ПРАКТИКА,НАУКА,
    НЕБЫЛО ВРЕМЕНИ ДЛЯ СКУКИ,
    А ОПЫТ ИМ,ЧТОБЫ ДОБЫТЬ,
    НАМ НУЖНО СЕРДЦЕ ИМ ОТКРЫТЬ…
    ЧТОБЫ ОНИ МОГЛИ ПОНЯТЬ,
    ЧЕМ НАШИ ДУШИ СОГРЕВАТЬ,
    ОШИБКИ ДЕЛАТЬ ИМ НЕЛЬЗЯ,
    КЛЯТВА ГИППОКРАТА В ЮНОСТИ ДАНА,
    ПРОФЕССИЯ НЕ ПОЗВОЛЯЕТ,
    НЕ РАССЛАБЛЯТЬСЯ,НЕ СТОНАТЬ,
    И ЖАЛОВАТЬСЯ НАМ, И УНЫВАТЬ,
    А СКОЛЬКО НУЖНО ВЫУЧИТЬ ЕЩЕ,
    ЧТОБ НЕ ОТСТАТЬ В ПРОГРЕССА ВЕК,
    ПОДСТАВИТЬ ВЕРНОЕ ПЛЕЧО,
    И МОЛОДОМУ ДОКТОРУ ПОМОЧЬ.
    САМОЕ ВАЖНОЕ ВЕДЬ ЭТО ДЕЛО,
    ДАРИТЬ ТЕПЛО, ЗДОРОВЬЕ ПОПРАВЛЯТЬ,
    ЛЮДЕЙ ЛЮБИТЬ,ЧТОБЫ И МЫ МОГЛИ
    ИХ УВАЖАТЬ…
    6.06.17(написаны в больнице)


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  29. Нінель Новікова - [ 2020.06.20 19:45 ]
    Світла мить
    Сумувати сьогодні не стану –
    Оспіваю заплакані дні:
    На зеленій долоні каштану
    Пізня свічечка сяє мені.

    Це життя і страшне, і прекрасне –
    Неповторна в нім блискавка-мить.
    І багаття колищнє не гасне –
    Десь жаринка остання болить…

    2020



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" -- (5.47)
    Коментарі: (2)


  30. Сергій Губерначук - [ 2020.06.16 16:21 ]
    Над морем поздіймалися вітрила…
    Над морем поздіймалися вітрила
    земного ранку від земної ночі.
    Вляглася тиша – тиша говорила б –
    але навіщо? коли мовлять очі!

    Весня́ні очі – дві краплини з моря –
    дві зірки з півдня – дві душі від мене –
    мої ще темні, а твої прозорі! –
    кохання й гріх, і страху тло зелене.

    Несу тривогу я, мов перша хвиля,
    заходячи у твій високий спокій;
    мов чайок голосне багатокрилля,
    розносять хіть мої подальші кроки.

    Беру і рву тебе, мов хлопчик ляльку!
    і шторм стає на всі дванадцять балів.
    Об дикий берег б’єшся ти, мов скалка
    від бриґантини, зниклої у шквалі…

    Я сам скінчу – і розрішу цю бурю.
    Водою теплою відмию нас од крові.
    В обох очах я біль твій розцілую
    і розщіплю любов на дві любові.

    Збере́мо одяг наш по узбережжю –
    мов з квітки повисмикані пелюстки –
    й пірнемо геть, у світ, що нам належить,
    у ніч, у море, в панцир, два молюски…

    28 листопада 1998 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 174"


  31. Сергій Губерначук - [ 2020.06.13 12:09 ]
    Понавизбирує цитат…
    Понавизбирує цитат
    моя любов у твій підручник,
    душа напише реферат
    про те, який з Амура лучник!

    А на високому вікні
    ту мить, коли ввійду на іспит,
    розтануть вірші льодяні –
    і буде вуст гарячий виступ!

    Усе складу тобі до ніг!
    І не чекатиму оцінки!
    Я бачу рух думок твоїх,
    коли цвітуть очей барвінки!

    Ти вчиш мене, всім серцем вчиш,
    долати власні загороди.
    У порівняннях сотень тиш –
    зерно такої нагороди!

    Комусь – гризот бджолиний рій,
    комусь – недо́їдки зі столу.
    А ми сховали море мрій
    в одну маленьку матіолу.

    30 січня 2001 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 184"


  32. Наталя Карраско-Косьяненко - [ 2020.06.13 01:52 ]
    У човні
    Чи справді вони у нашому світі,
    Ці двоє закоханих в сніг пелюстків.
    Підійняті весла, між вербовим віттям
    Їх човен пливе до широких морів.

    Чи справді це - люди, не марево ранку…
    Такі непорушні, їх річка без хвиль,
    Неначе їм небо співа колисанку,
    І світ їх сховав від своїх божевіль.


    Рейтинги: Народний -- (5.22) | "Майстерень" -- (5.23)
    Прокоментувати:


  33. Август Ина - [ 2020.06.13 00:38 ]
    Натхнення
    Опісля півночі прокидається
    нестерпна жага до слів.
    Чи як воно називається,
    коли тобі не до снів?

    Слова розквітають квітами,
    гуляючи на полях.
    Кружляють у танці літери
    на аркуші і в думках.

    Ти бачиш їх дивні образи
    і чуєш дзвінкий цей сміх,
    коли збираєш у фрази
    сумбур розмаїття їх.

    І цілу ніч тебе натхнення
    по своїх обріях веде...
    Сю довгу ніч, аж поки сонце
    зійде.

    2020.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (1)


  34. Марія Дем'янюк - [ 2020.06.10 13:10 ]
    ***
    Сьогодні небочко змерзло,
    Хмарин у небі багато,
    На себе воно натягнуло
    Ковдру з пухкої вати.
    В хмариноньках грілися зорі
    І тихо казки шепотіли,
    Їх погляди неозорі
    Палали від того щосили.
    Промінцем так легко писалось
    Про сяйво чарівно-небесне,
    Поетам сьогодні не спалось -
    Гляділи як зіроньки скресли,
    Як світло пробилось крізь хмари,
    Як місяць палає велично,
    Як небо зігрілося миттю,
    Як римами дихає вічне...


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  35. Сергій Губерначук - [ 2020.06.10 08:14 ]
    Забувай минулий день
    Розбуджу тебе вночі,
    поцілунком привітаю,
    погойдаю на плечі
    і на шиї покатаю,
    понесу тебе у сад,
    де цвіркун лоскоче тишу,
    де спадає виноград,
    утворивши штучну нішу,
    покладу в старий гамак,
    розхитаю, розтривожу,
    розпитаю, що не так?
    що для тебе ще я можу?
    Теплим серпнем догоджу,
    довгим вереснем утішу,
    сніжним днем наздожену –
    так ніколи й не зали́шу.
    Не покину рідний рай
    цих очей перепочилих –
    молодий шумливий гай
    повний дотиків чутливих.
    Цю найвранішню зорю,
    цю – царівну, цю – чарі́вну
    задурю, заговорю:
    "Будь моєю! Будь все рі́вно!.. "
    Тиху відповідь твою
    я присплю і розсміюся –
    я люблю тебе, люблю…
    ранку, ранку я боюся.

    8 березня 1996 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 140"


  36. Ігор Шоха - [ 2020.06.09 21:13 ]
    Карантин на відлюдді
    І ти одна, і я один,
    а сонце гляне із-за хмари,
    гадаю, – що за карантин,
    коли тобі немає пари?

    Ані піти удвох у ліс,
    ані податися у поле...
    Як файно нам було колись,
    коли ми бігали до школи!

    Не на уроки – у поля,
    де ще розкошували маки,
    а ми були такі ніякі...

    А як дивитися здаля,
    то помагає ще Ілля
    у баняку варити раки.

    06.20


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (2)


  37. Сергій Губерначук - [ 2020.06.02 08:13 ]
    Перша…
    Перша.
    Її світлість.
    Акварельний силует.
    Ще контур з-під п’ят,
    і от – вже витонченість,
    ще трохи і лет!..
    Та кіс дика ліана
    хвоста покинула в джунґлях;
    він зачепився за пальму,
    упав, обійняв другу,
    заплутався у корінні
    і колючках акацій,
    наповз на слонові бивні
    (загрозу тамтешніх плантацій), –
    і вперта слоняча вдача
    скуйовдила фарби волосся,
    і ярусів непрохіддя
    спинили її першість…
    Тепер там цілі види
    на рівні аматорства джунґлів
    малюють
    емблему цнотливості
    на довгому-довгому-довгому шлейфі
    сукні її першості.
    О, сукне, приборкувач бюсту із бюстів,
    на горизонтах чийого
    завмерли колібрі,
    на оберегах чийого
    лелеками сплять фламінґо
    і, густо міняючи ноги, падають
    у болото, –
    чому ти така прозора?..
    В мажорах відверто відвертого ору
    під лемент циганського кодла
    мусону гидлива злива
    розсуне басейн Гангу.
    Всі в курсі: це буде скоро,
    не в міру тяглося же довго.
    І стане Святою чи Богом
    світлість її перша!

    11 грудня 1992 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 119–120"


  38. Ярослав Чорногуз - [ 2020.05.31 23:53 ]
    Смарагдові очі (пісня)
    Смарагдове сяйво, як полум`я ніжне,
    Голубить воно, не пече.
    Тону у вогні я оцім дивовижнім –
    Смарагдових бранець очей.

    ПРИСПІВ:
    Смарагдові очі, смарагдові очі
    Мене огорнули теплом.
    Іскряться, чарують, немов серед ночі
    Смарагдове сонце зійшло.

    Не знаю, чи може мене хто зурочив,
    Як доброї феї крило –
    Мені світ закрили смарагдові очі,
    Й у казку мене понесло.

    ПРИСПІВ:
    Смарагдові очі, смарагдові очі
    Мене огорнули теплом.
    Іскряться, чарують, немов серед ночі
    Смарагдове сонце зійшло.

    І я - у шаленій стихії цій милій –
    На гребені долі – мій путь.
    Мене чарівливі смарагдові хвилі
    У море кохання несуть.

    ПРИСПІВ:
    Смарагдові очі, смарагдові очі
    Мене огорнули теплом.
    Іскряться, чарують, немов серед ночі
    Смарагдове сонце зійшло.

    31 травня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (4)


  39. Марія Дем'янюк - [ 2020.05.30 14:48 ]
    Нічне прохання
    Поклич мене в свій сон, благаю,
    Під звук небесного роялю
    Моє там серце заспіває
    Як віддано тебе кохає:
    Романс для двох….

    Зови мене в свій сон, благаю,
    Натхненно пензлем намалюю,
    Як в пошуках тебе мандрую
    Країною надій, рожевих мрій:
    Ескіз для двох…

    Проси мене в сій сон, благаю,
    Там розповім як смуток тоне
    У погляді озер бездонних –
    Твоїх очей: сюжет для двох….


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  40. Сергій Губерначук - [ 2020.05.30 07:52 ]
    Ховала ніч закохані дощі…
    Ховала ніч закохані дощі
    удалині, ген-ген поза лісами.
    Ми втрьох зустрілися й мовчали без причин,
    порозумілися – й співали все те ж са́ме .

    Ця вірна пара і єди́н поет
    спинили час розмовою про Всесвіт –
    бо в кожного душа відчула злет
    крізь дотики в мрійливому блаженстві.

    Як свято мати друзів при собі!
    Вони лікують серце невгамовне.
    Нехай далеко з кимось буде бій,
    але між нами – тут злиття духовне!

    Дай, Боже, вам так само, як мені,
    цінити ночі й зустрічати дні!

    субота, 18 серпня 2007 р., Богдани́



    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Поезії розбурханих стихій", стр. 28"


  41. Сергій Губерначук - [ 2020.05.29 08:35 ]
    У деяких містах лежать мої листи…
    У деяких містах лежать мої листи.
    У декількох листах тісняться вірші.
    Є в двох чи трьох рядках, звертаючись на "ти",
    моє колишнє… почуття поспішне.

    Як промінь попереджує зорю –
    так сонце понароджує проміння.
    Що першим є, коли в тобі горю, –
    постійний гріх чи нинішнє прозріння?

    Тебе я не прокличу більше так,
    як рік тому чи триста літ потому,
    коли комусь сподобається смак
    початків найнаївнішого тому.

    Хай помилково розреґулював
    я наші болі на дві різні долі,
    хай я не все по правді змалював,
    а й винуватив сам себе в крамолі…

    Бо як обра́за піде в небуття,
    я попрошу когось на тебе схожу –
    хай розкладе рядки мого життя
    і зносить потайки в твою прихожу.

    1 січня 1998 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Коментарі: (1) | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 148–149"


  42. Сергій Губерначук - [ 2020.05.25 11:54 ]
    Ти промайнула пташкою у просинь…
    Ти промайнула пташкою у просинь,
    у провесінь,
    та той бік океану впала досі,
    навіяна моя, ще вчора осінь…
    Не в голосі,
    що марно струни рве, біда моя,
    не в колесі,
    що місяцем зійде і упаде на полюсі,
    не в фотографії, що жовкне на підлозі…

    В незмозі!..

    2 квітня 1992 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 50"


  43. Сергій Губерначук - [ 2020.05.23 07:42 ]
    Бокал
    Тепер, коли осушено бокал,
    коли по венах розлилась отрута,
    я звільнений, мої пудові пута
    обсипались уламками дзеркал,
    тепер, коли осушено бокал.

    Тепер, коли мої слова гірчать,
    коли язик – запріснявіла паперть,
    не буду на папір чорнилом крапать,
    а з кров’ю виплюну усе, що мав мовчать,
    тепер, коли мої слова гірчать.

    О, світе мій, ти був моєю тінню,
    бо я руками сонце пеленав.
    Навіщо тільки я тебе пізнав,
    піддаючись земному похотінню,
    піддаючись земному похотінню,

    Нащо любив одну і не одну,
    покірний і безсовісний неначе?
    Скажи мені, прожитий мій юначе,
    ти ж колисав не груди, а труну,
    о, колисав не груди, а труну.

    Ти ж сни свої верстав не наяву,
    так звідки ж в тебе винайшлось уяви
    під оплески вмирати і під браво
    і рани заривати у рову,
    а рани заривати у рову.

    Якби ти знав, який тобі кінець,
    якби цей біль тоді тебе дірявив,
    ти б, може, падаючи, зачепивсь за хмари
    і був на небі Божий одинець,
    якби ти знав, який тобі кінець…

    Тепер, коли осушено бокал,
    коли по венах розлилась отрута,
    я звільнений, мої пудові пута
    обсипались уламками дзеркал,
    обсипались уламками дзеркал.

    19 червня 1993 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Матіоловий сон", стор. 117–118"


  44. Сергій Губерначук - [ 2020.05.20 08:43 ]
    Сни мину…
    Сни мину –
    й повернуся до нього.
    Промайну
    до чола осяйного.
    І до вуст
    світанковим цілунком
    підіймусь
    спасом над порятунком.
    Горнеш ти
    мою душу під себе,
    мов світи,
    що загарбати треба.
    Зупини
    темні очі і руки.
    І збагни,
    звідки наші розлуки…

    7 грудня 2010 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Коментарі: (1) | ""Знахідки""


  45. Сергій Губерначук - [ 2020.05.18 07:46 ]
    Постукайте тихо у двері мої…
    Постукайте тихо у двері мої.
    Не будьте такі навіжені.
    Тут риби поезії мліють на дні
    і бавляться барви блаженні.

    Тут пнеться в окутанні ніч молода,
    от-от – і ранко́ві пологи.
    Я знаю, як стукає справжня біда
    у замкнені скроні тривоги.

    Я знаю, що сталось уже напере́д.
    Я чую ваш дух занепалий.
    Від грішного анґела новий секрет
    сховали ви в ніжні овали.

    Я вам не відмовлю, лиш чемно ввійдіть,
    поставши в оцій мікросфері,
    де знищу дотла́ невдоволену хіть…
    Постукайте тихо у двері.

    23 жовтня 1995 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 116–117"


  46. Ярослав Чорногуз - [ 2020.05.15 21:01 ]
    Зелена борода
    А сад навколо зеленню заллятий,
    Трава густа зросла, неначе ліс.
    Немов нема кому вже доглядати,
    І він увесь неголений заріс.

    Зелена борода укрила щоки,
    Ступає по м`яких щоках нога.
    Ввійду у ту гущавину високу,
    По пояс де-не-де вона сяга.

    І хочеться зариться з головою,
    І поглядом пірнути в небеса…
    Коханая, чому ти не зі мною?!
    Ми б тішились удвох… Яка краса!

    Поглянь у тім саду бузкові очі,
    Волосся із черемхи кличе в схов.
    Усе навкруг буя, кохання хоче,
    Цвіте і пахне ніжністю любов.

    15 травня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (4)


  47. Сергій Губерначук - [ 2020.05.15 08:35 ]
    Запали мені вогник…
    Запали мені вогник!
    Я в ньому згорю,
    бо маленький, як гномик,
    велике впорю.
    Упорю – і впорю в ту пору,
    коли йтимеш угору і в гору.
    Я так хочу, щоб знов ти з’явилась
    з цього світла і мною ж умилась.
    Воцарилась, як рання зоря,
    од печери не чорно, не зря,
    не мале́нько, а так достеменно –
    сонно ні́чно і свято денно!

    29 березня 2004 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | " "Усім тобі завдячую, Любове…", стор. 231–232"


  48. Ярослав Чорногуз - [ 2020.05.13 01:52 ]
    Вітрисько
    Знову хмари сильний вітер
    З виляском погнав у даль.
    На хитливих темних вітах –
    Насурмонена печаль.

    І бузок цвіте навколо –
    Розгойдався вусібіч.
    Гнеться в боки і додолу,
    Аж торкається до пліч.

    Ніби просить захистити
    І зігріти просить він.
    Фіолетовому цвіту
    Не дожити до сивин.

    Відчуває смерть неначе
    Проминуща ця краса.
    Тихо кетягами плаче
    В спохмурнілі небеса.

    12 травня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (4)


  49. Сергій Губерначук - [ 2020.05.09 08:57 ]
    Ти життя в пеленý збирала…
    Ти життя в пеленý збирала:
    роси, сльози, німби, фібри.
    Лантух тепер ущерть.
    І не лякає смерть?
    І не лякає смерть.

    Чому ж я, леле-бабусю,
    смерті твоєї боюся?
    Я з пелени твоєї
    ноги спустив на землю,
    я із руки твоєї
    спрагу мою гамував.
    Не перекриє й гребля
    поту моїх предків –
    кожен твій день казав.
    Мову моїх предків
    Бог мені не подав…
    переказала бабуся,
    переспівала бабуся.
    І от я тепер став.
    І от я тепер став?

    Леле, прошу, не треба
    очима мріяти небо.
    Ти зашепчи мені ляк.
    Дай з пелени – роси.
    Дай з пелени – сльози.

    Бо як я тоді, як?
    Бо як же тоді, як?

    11 січня 1992 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Учорашнє", стор. 54"


  50. Сергій Губерначук - [ 2020.05.08 10:57 ]
    Я дивуюся, що вже четвертий рік…
    Я дивуюся, що вже четвертий рік
    полягає у безодні часу!
    Господи, те все, що пристеріг,
    не зганяй у балакучу масу!

    Не струми єлеєм, не гальмуй
    часточкою мертвого потоку.
    Дай мені сльозу за вдячний сум.
    Дай мені хоч ще чотири роки!

    7 лютого 2004 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 209"



  51. Сторінки: 1   ...   25   26   27   28   29   30   31   32   33   ...   125