Страждала я, кохала я,
Виплакала ясні очі
Не спала я, чекала я,
Його до півночі.

А він чудак забув слова,
Які сам давав на ганку
Та я дурна, як та сова
Жду його до ранку.

Дивлюся я в віконечко,
Все його я виглядаю.
Зійшло вже там і сонечко,
А милого немає.

Чекати я втомилася
Прощаюся із зорею.
Лице моє омилося
Сльозинкою прозорою.

Вже погасла зоря ясна
Засвітилось в небі сонце,
А я бідна та нещасна
Виглядаю у віконце.

А на ранок моя мати
Принесла мені новину
Пішов милий захищати
Рідну батьківщину.

Нічка темна безвітряна
Вся зірками засіяна
Стоїть під грушою дівчина
Закохана, замріяна.

В небі зірки рахувала,
Помилилась? Нема значення.
Вона Йвана дожидала
На першеє побачення.

Серце б’ється, та стукоче
Бо хвилюється дівчина
Вона вірити не хоче:
Нема Йвана без причини.

А причина та поважна
Рятував Іван хлопчину,
Що катався легковажно.
Іван трохи не загинув.

На другий ранок наче птах
Летить Катя до Івана
Лежить Іван весь в бинтах
Ніжно дивиться з дивана.

Ти пробач мені Катюшо,
Що під грушу не зявився.
Рятував невинну душу,
Сам в лікарні опинився.

Соловейку, спозаранку
Перестань співати,
Бо розбудиш нашу Ганку.
Дай же їй поспати

Наша Ганка аж до ранку
В саду простояла,
Кароокого Іванка
Вона проводжала.

Проводжала, цілувала,
Сльози витирала,
Дала клятву, присягала,
Ждати обіцяла.

Присягнув Іванко Ганні
Присягнув народу,
Там у сотнях на майдані
Захистить свободу

А Іванку вісімнадцять
Від самого роду,
Своє щастя Іван бачить
У щасті народу.

Соловейку, спозаранку
Перестань співати,
Бо розбудиш нашу Ганку,
Дай же їй поспати.

2014

Якби ж мої думи
На лист написати,
Якби ж мої мрії
Знав милий читати.

Багато не хочу,
Про принца не мрію,
Я душу дівочу
Коханням зігрію.

Кохання, кохання,
Дівоче страждання
Простояла з милим
До самого рання.

А ранком Іванка
Вже потяг чекає,
Служити до війська
Іван поспішає.

Служба військова
Вояків гартує,
А в серці дівочім
Кохання нуртує.

Служи мій Іване
Старанно, дбайливо
Чекати я буду
Тебе не зрадливо.

2014

Як чудово, що корова
Є у мене у хліві.
Без корови – всім відомо
Важко жити на селі.

Вранці сіна, не полову
Понесу уверх двором,
Тоді сяду під корову
Я з емалевим відром

У корови гарне вим`я
Немов дитяча ванна
Повтирав я, та помив я,
Вийшло в мене бездоганно.

Надоїв відро до краю
Я парного молока,
А тоді віднести маю
До дитячого садка.

У сусідки малі дітки,
Та немає в них корови
Хай нап’ються і сирітки.
Молоко напій чудовий.

У корови кличка «Дама».
Як придумали чудово.
«Дама» нам неначе мама
Хоч насправді це корова.

Ой капуста качаниста
Широкого листа,
Засолила повні бочки,
Кілограмів триста.
Патисони, огірочки,
Та ще всякого соління
Роботящая ґаздиня
Сімї на зиму припасла.
Та ще з лісу принесла
Грибів білих повний міх.
Нанизала їх усіх
На капроновий шнурок.
Все розвішала в куток
Біля комина сушити.
Взяла в руки свої сито,
Ще бабусине корито,
Та й насіяла муки.
Вона знає своє діло.
Вже водичка закипіла,
Вже варені галушки.
Вся сімя до столу сіла
Взяли в руки виделки,
Приступили до роботи,
Тільки чутно ложок стук.
Їдаків в ґаздині рота
Й роботящих дужих рук.
А ґаздиня – добра мати,
Її би руки цілувати.

Вінок сонетів
1.
ми стоїмо на березі любові
і рук твоїх торкається рука
мелодію нам виграє ріка
і ми до несподіванок готові

час поверта назад на триста літ
та ні зо п’ять разів по триста
коли була вода у ріках чиста
не був таким холодним ще цей світ

а ми такі безпечні і наївні
(не мож судьбу купити на гуртівні)
про долю кожен мріяв нею снив

десь вчився і любити і страждати
як не потрапить в ревнощів лещата
ось наші кроки наче хтось спинив

2.

ось наші кроки наче хтось спинив
і береги освячені й омиті
такі короткі неповторні миті
за знайдену любов а не з вини

вертає час то ми про це молили
і мріяли про це ми в унісон
десь поцілунок мов дитячий сон
перед рікою ми здаємося малими

ще кожна хвиля щось шепоче хвилі
дивлюсь як вперше у зіниці милі
і добре знаю що не завинив

збігає знову ж та вода цілюща
і як нам зберегти її… тому що
з весни стежина стелиться до жнив
3.
з весни стежина стелиться до жнив
як мрії що несуть за океани
як в юності з любові наче п’яним
хтось зверху нам про зустріч подзвонив

і як тут на шляху не оступитись
коли найгарячіша в жилах кров
за мріями не бігти стрімголов
при виборі такім не помилитись

ось ти завжди красива й молода
переплетуться доля і … вода
а будні нам неначе дні святкові

і нам сміються зорі як блавати
ми ще вчимося світ розпізнавати
серця ж порозумілись на півслові


4.
серця ж порозумілись на півслові
ми перейшли уже чимало рік
але на цій нам зустріч хтось прорік
як відцвітали котики вербові

зректись не можна почуття такого
від погляду аж серденько щемить
спинися мите та бодай на мить
ні! більш не закохаюся ні в кого

нехай нам світить зірка світанкова
ми свого щастя віднайшли підкову
прийшли на берег щоби порадіти

змалюємо його в художнім стилі
є відчуття що ми уже стокрилі
та ми як ті малі маленькі діти



5.
та ми як ті малі маленькі діти
і що нам ті епохи і віки
вже знову ми на березі ріки
прийшла пора кохати і радіти

ось берег наш і наші небеса
і ми долаєм вже безмежні милі
ще кожна хвиля щось шепоче хвилі
надія наче зірка не згаса

надію перемножено на віру
немов уперше видихаю: в і р ю
а хвилі нас у даль у даль зовуть

ріка життя як океан в безмежжі
немов переплелась в однобережжя
проходять люди нас не пізнають


6.
проходять люди нас не пізнають
від наших кроків ожива каміння
ніхто не бачив ще його коріння
тепло воно вбирає а не лють

десь на ріці вже безліч є мостів
а нам одного нині забагато
хоч ми як люди мов птахи крилаті –
любові крила крила не прості

десь нас нема і нам не червоніти
хай луснуть усі заздрісники світу
земля благословляє нашу путь

та люди ми і десь між берегами
лунають хвиль низькі й високі гами
а десь вітрище і дощі десь ллють

7.
а десь вітрище і дощі десь ллють
та берег наш барвисто кольоровий
настояні на часові й на слові
надія й віра нам привіти шлють

вони переплелись навіки вмить
нехай хода ще наша не змужніла
та вже стежина вибілено біла
на ній слідів до тебе не розмить

ось літечко з весною вже «на ви»
і ми удвох нам день зійшов новий
його з тепла і пісні перелито

п’янить бузковий неповторний квіт
неначе вперше за мільйони літ
на наших берегах квітує літо

8.
на наших берегах квітує літо
уже серця на відстані руки
не роз’єднати їх через віки
ми хочем заховатися від світу

впіймати б ту одну єдину мить
щоб не уздріло нас те злеє око
знайдемо тінь під ясенем високим
удвох страждати легше… а любить

високі почуття поміж людьми є
вода всіх рік його вже не розмиє
благословила кроки зірка рання

завдячуємо їй за це щодня
очей твоїх не помічаю дна
і крізь віки іде до нас світання

9.
і крізь віки іде до нас світання
не думи час обходить а думки
водиці збігло вдосталь за роки
до нас іде сподіване кохання

що нам зійшло із першою зорею
засяяло у першім з наших слів
і кожен з нас його як вмів зігрів
та й оспівати спробував хореєм

спішили ми страждати і любить
якби тоді нам мудрості? якби
ми б зрозуміли – доля невблаганна

чому ж зіниці світять як вогні
не відпускає як живий магніт
твоїх очей глибокість океанна



10.
твоїх очей глибокість океанна
притягує і через сотні днів
і там вже на самому дні
є таїна як всесвіт невпізнанна

перепливає зустріч у життя
мов хвиля що зливається у хвилю
з тобою я дороги всі осилю
назад уже не буде вороття

на берег наш прийшли ми не даремно
бо він такий один на суші земній
як голос неповторний в голосах

і ніжний він і теплий і високий
а день благословляє наші кроки
і ясність наче зірка не згаса


11.
і ясність наче зірка не згаса
і зелен ясен легінь гоноровий
сховати хоче таїну любові
кохання ave1 лине в небесах

воно розпочинається з води
як нас благословляють у дорогу
так легше переносяться тривоги
і не страшний далекий шлях ходи

на ньому ще до наших берегів
дрібненькі сльози молодих снігів
невдачі стартів оплески завершень

з поміж дівчат побачив (не дружин)
під небесами тисячі стежин
омріяні в час успіхів і звершень

1 будь здоровий (з латині);



12.
омріяні в час успіхів і звершень
ці зустрічі і кроки ясени
десь кожен ними дихав ними снив
і кожне найсолодше як найперше

і є ще мить як день отой новий
ми прагнули його не відпускати
і вкотре ми прийшли щоби зібрати
ті чисті роси з першої трави

вернулися з віддалених планет
у високосний рік зродивсь сонет
і той рядок про осінь нашу першу

бо й через сотні літ в душі весна
знов береги що поєднали нас
сьогодні нам радіють як уперше



13.
сьогодні нам радіють як уперше
роса каміння води в берегах
у нас сьогодні безліч переваг
ми разом – це одна з найперших

і єдність вже дощами не розмить
нехай ще запитання в кожнім слові
(ні! забагато не бува любові)
переплелись серця і руки вмить

а хвилі все у даль біжать регочуть
і вже пів світа під покровом ночі
і ти вся неповторність і краса

вже не згорять слова оці високі
земля благословляє наші кроки
той берег наш і наші небеса


14.
той берег наш і наші небеса
ранкові роси ясени і трави
і наше щастя в надміцній оправі
надія квітне в наших голосах

через століття грози і вітри
стежину не сховають зі слідами
зернина кожна борг віддасть плодами
поллється ясність світла десь згори

мільйонний раз не йду – лечу до тебе
цілує сонце ліс гаї і небо
твоє волосся і уста медові

пливе між берегами наша путь
спиняємось щоби усе збагнуть
ми стоїмо на березі любові


15.

ми стоїмо на березі любові
ось наші кроки наче хтось спинив
з весни стежина стелиться до жнив
серця порозумілись на півслові

та ми як ті малі маленькі діти
проходять люди нас не пізнають
а десь вітрище і дощі десь лють
на наших берегах квітує літо

і крізь віки іде до нас світання
твоїх очей глибокість океанна
і ясність наче зірка не згаса

омріяні в час успіхів і звершень
сьогодні нам радіють як уперше
той берег наш і наші небеса
1.12.2014 – 30.01.2015р.р.

Феєрверком зорі , кольорова ніч
Заблукало серце в лабіринтах притч
Тліло , розгоралось , мерло в почутті
На твоїй долоні - у моїй сльозі

Як я хочу вірить , весь розвіять страх
Малювати відчай у чужих світах
Ставити питання для думок - чуток
Захист поєднати - у надійний крок

Спритним , першим бути - в радості , біді
Духом володіти у красі - душі
У ромашках квітах - тільки на любов
У житті твоєму - до кінця розмов

Зеленіє поле , червоніє мак
Мерехтить росою солод - виноград
Нам на зустріч ранок - променем жаркий
Нас вітає щиро - обрій золотий.
2013р.

Зворотній бік добра людського
Рулетка , ситуацій хід
Межа що ділить жар , і холод
Рутини , поворотів слід

Тендітний такт , сліпа віддача
Знать поміч із чужих долонь
На це спроможна - серця воля
Повінчана - за всих молить

Яка ціна ? І якість риси...
Коли останнє ділиш ти
Безцінна , без характеристик
Для цього варто - просто жить

Цілуй її в обличчя , ноги
Додай терпіння , і снаги
Проси собі від бога сили
Щоб не скалічили - майстри.
2008р.

Прости мені - моє сумління
Я раб чужих розмов , інтриг
Та знаєм ми - живем , і вірим
Нас ще чекають - щоб любить...

Куди погляну – все моє
Аж від краю і до краю.
Сіно є, солома є,
Чомусь молодь покидає
Назавжди село моє.

Капуста є, картопля є,
Та все що душа бажає.
Відповісти я не знаю
Чому молодь покидає
На завжди село моє.

В саду груша є розлога,
А в хліві коза безрога
Вино в бочці наче грає,
Чому молодь – Пан Бог знає
Село рідне покидає?

Є криниця біля плота,
Далі грядка прополота,
В комірчині й сало є.
Що за молодь? Йо моє!
Покидає село моє.

Розповів я історію
Тужливу та рутинную.
Сльозу свою прозорую
Витираю хустиною.
Ой село моє, село,
Жертва цивілізації.

2014

Село моє то колиска
Поколінню не одному.
Гості з далеку і з близька
Повертаються до дому,
Щоб вклонитись дуже низько
Своїм рідним, їх могилі.
На могилі запалили
Тонку свічечку воскову.
Я прошу тебе ласкаво
Село своє не забувай,
Там де родилися, зростали,
Памятай про рідний край.
Як пташки повиростали,
Піднялись на свої крила
Ми домівки покидали
Рідну землю нашу милу.
То ж і ми сумлінні будьмо.
Раз у році на «Всіх Святих»
Принести ми не забудьмо
Осінніх квітів золотих.
Землю-матір покидають
Не по волі її дітки,
Бо щороку виїзджають
В чужий край на заробітки.
А як було колись весело,
Як раділи разом з вами.
Опустіли наші села
Заросли чагарниками.

2014

Надихаюся тобою, надихаюся...
Неначе кисенем легені...
Дивно.
Та все суцвіттям на морозі не гойдаюся.
Бо на душі, як і надворі -
зимно.

Не надивитись на тебе, не дивитися.
Неначе очі запорошила
хуга.
Та мушу не журитись, а миритися,
Що маю десь (за океаном)
друга.

Не пересилити себе, та все не сила.
Буваю думками своїми
п'яна.
І хай би де тебе та доля не носила,
Проте ти знай, що є така
троянда.


09.01.2015

Рано – вранці вийшов в поле
Коса гостра на плечі
Босі ноги стерня коле
Співаю пісню ідучи.

На траві роса холодна
Освіжає босі ноги,
А в хліві коза голодна
Наставляє гострі роги.

Намагається рогами
Дідусеві пригрозити,
Ще й притопує ногами:
Поспішай старий косити.

Люблю косити по росі
Коса шепче шіву - шіву
Несу травичку вже козі
В нові ясла я до хліву.

У козички гострі роги
Потрясає бородою.
Полікую хворі ноги
Я травневою росою.

На весні роса цілюща
Знають люди це віками.
Нас природа невмируща
Забезпечує ліками.

Святий вечір – гарне свято
Шановане в Карпатах.
Всі готуються завзято
По квартирах і по хатах,
Щоб зустрінути весело.
Прикрашаючи оселі,
Очищають свої душі
Молитвою та постом.
І на морі, і на суші,
І на варті за блокпостом,
Цьому празнику радіють
Не втрачаючи надію
Про щасливе майбуття,
Та покращення життя.
Люди терплять, люди мріють
Не забувши добрих слів:
«Христос терпів і нам велів».
Перша зірка засвітила,
Вже ґаздиня стіл накрила,
Та ще й свічку запалила.
Запросила до вечері.
Враз постукав хтось у двері.
Відчинивши їх широко
Зайшли до нас колядники.
Десятеро їх нівроку.
Це ж бо наші сільські діти.
Поставали всі в ряду,
Заспівали коляду:
«Христос рождається, славіте»

Вітер дме із –за левади
Додолу верби нагина,
Ідуть хлопці на коляди
Із корчагою вина.

Ось дівчина із – за рогу
З нетерпінням вигляда,
Вийшли хлопці на дорогу,
Вже лунає коляда.

Довга, темна, ніч різдвяна
Звеселяє сонні села,
Бо лунає там до рана
Наша пісенька весела.

Підігріли своє тіло
Вина доброго горнятком
Нашим хлопцям закортіло
Наливати ще й дівчаткам.

А ці дівчата не дурні
Вони доброго неначе
Нічого з роду у вині
Там для себе не побачать.

Спорожнили майже до дна
Хлопці з першого заїзду
Всю корчагу з під вина.
Заспівали «Ясну звізду».

Сніжинки, сніжинки,
Кружляють хвилясто
Накрили ялинку
Килимом пухнастим.

Сніжинки, сніжинки,
В повітрі літають
На личку Яринки
Сніжинки розтають

Сніжинка стікає
Дрібною сльозою
Її витирає
Яринка косою.

Сховалась Яринка
В саду під ялинку,
В долонях зігріла
Сріблясту сніжинку.

В верху на ялинці
Там шишка висіла
На руку Яринці
Білка присіла.

Дістала Яринка
Насіння з торбинки
Насипала білкам
Його під ялинку.

Розігнув старечу спину,
Взяв стару свою торбину,
Через плечі перекинув,
Та й подався я до хащі.
На колоді підходящій
Примостився якось з боку.
А природа тут нівроку!
Ясна справа, це Карпати.
А в долині десь із хати
Дим у небо йде стрілою.
Як чудово тут зимою!
На смереці десь високо
Гнівно кряче зла сорока.
А смерека-парасолька
Мене від вітру захистила,
Та й у гості запросила.
Тут краса, само собою,
Тут здоровя, тут і сила.
Як чудово тут зимою!
Снігом гілки притрусило,
Позгиналися дугою.
Я сиджу собі та мрію.
Десь забруднені квартали
Десь води уже не стало.
В селі жити я волію.
Що там цивілізація,
Як забита каналізація

Які гарні дні осінні
Які теплі дні оці.
Кіт вмостився там на сіні
Підглядає горобців.

Коза припнута на мотузку
Скубе травичку у садку.
Ми загнали білу гуску,
Хай купається в ставку.

На городі жовті дині
Розрослися аж до тину,
А там далі господині
Підбирають городину.

У повітрі павутиння
Наче білі мотилі,
А високо в небі синім
Там курличуть журавлі.

Зеленіє ще травичка
Теплим сонечком зігріта
Заспівала нам синичка
Літо, літо, літо, літо.

Тепла осінь цього року.
Так неначе по заказу
Ми радіємо, нівроку
Треба буде менше газу.

Не забутим , не минулим
В мені ти не станеш
Не чужим - а самим рідним
В мені і потанеш

Пам'ятаю кожне слово
Від тебе - почуте
Не забуду я ніколи
Ніщо - не забуте

Як могли ми розділяти
Почуття , і спрагу
Без слів мовчки розуміти
Почути - пораду

Як цінили ми красу
Природу , і спокій
Як любили ми ходити
У двох , у негоду

Спогади ці бережу
Їх міцно - тримаю
Тебе з небом розділяю
Я все - пам'ятаю

Не забутим , не минулим
В мені ти не станеш
Самим рідним , і жаданим
Все з часом - все стане...
2008р

Зачерпну в долоню промінь
Посвічу на тебе
Райдугою посміхнуся
До самого - неба

Привітаю своє щастя
Потану у ньому
Прольюсь сльозою в почутті
Туманом - покрову


Любов моя - мій злет , і гріх
Життя мого наснага
В тобі ростить себе я зміг
Ти є моя - розрада.
2009р

Весно, весно, життєдайна,
Ти прекрасна, ти і файна
Вірші – пісні писали ми,
Прославляючи псалмами.

Весно, весно, довгождана,
Від природи ти нам дана
На крилах вітру ти прийшла
В Карпатах спокій ти знайшла.

А як трохи відпочинеш,
За Карпати ти полинеш,
Там чекають тебе люди,
Хай і в них весело буде.

Озарив Карпатську Русь,
Ти полинеш в Білорусь
А весною ластівочки
Принесуть їм співаночки

Пісні, співи, танці, жарти,
Хай почують і прибалти,
Шведи, фіни, і карели,
Весну красну вже зустріли.

Мир і щастя, радість сію
Понеси ти до Росії.
Щастя весною зігріте
Рознеси по всьому світу.

Місяченьку,бліде личко
Не тікай за хмари
Я дівчина молодичка
Не діждуся пари.

Казав милий під вербою
Почекати у садку,
Дві години вже чекаю
У назначенім кутку.

Може сталося нещастя,
Розболілась голова,
А чи може кума Настя
Підманула, підвела?

Простояла до півночі
Під вербою у саду
Ой ви очі, мої очі
Закохались на біду.

Квіти рвала я на лузі
Хусткою повила,
Та й довірилась подрузі,
Я серденько їй відкрила.

А подруга моя Настя
Вже інтригу завела
Поламала моє щастя
Нас з коханим розвела.

Чому іду у спогад твій ?
Чому не забуваю ?
Тебе , і наш весінній вальс
До нині пам'ятаю

Картання серця весь цей час
В собі я - відчуваю
Коли забути зможу я ?
Коли ? І сам не знаю

Дні пролітають , йдуть роки
Біль рани не лікує
А прийде осінь - все рясніше
У снах твоїх ночує

Так дивно склалося життя
Живем по різні боки
Ти там , я тут - а почуття
Між нас - такі глибокі...
2009р

Пустив стрілу у саме серце
Без просу душу полонив
Накрив столи , налив бокали
І до розмови запросив

Слова його - по тілу струмом
Торкали грані глибини
Просили слізно , і благали
Щоб згоду мали дать в займи

Він слухав довго , дивувався
Нарешті твердо заявив
Категорично - протестую
Не хист її любов ростив

Тому - кому вона належить
І без сторонніх нарікань
Усю красу , ажур таланту
У квітах - пахощах віддам

Топитись буду у світанках
Поїть росою , жить вогнем
Коханням , зіркою горіти
Завзятим стану - піснярем.
2011р

Моє забуте почуття
Кудись пішло , кудись поділось
Воно не вміло , не могло
Цвісти - де в безцінь дарувалось

Знайти той рай не довелось
А може просто - не судилось
Так у народі повелось
Як не зустрів - мабуть наснилось

Тому не смійте нарікать...
Такі бувають - пустоцвіти
Зумій для інших віддавать
Тобою вирощені - квіти.
2010р

Забудь мене , прости себе
Такі дороги долі
Коли шепоче листу - лист
Не ваблять світ простори

Погасло світло у душі
Вже скрипкою - не грає
Іду по чистій , по воді
А погляд дна шукає

Гарячим попелом - сльози
По різні боки стали
Твої сади , мої сліди
З ночами повінчали

Холодних рук - твоє тепло
Не може відігріти
Сутани чорної - крило
Усі зірвало квіти...
2013р.

Бережи свою душу , бережи від негод
Бережи від злорадства людського
У рутинах своїх - спокій свій захищай
Від недоброго духу людського

Пламеній і гори , процвітай і цвіти
Благородством добра утвердися
Власну думку ціни - борони , пронеси
Щоб цей світ у надії іскрився

Хай у вчинках твоїх - височіє політ
У промінні веселкою грає
Веселун щирий сміх - посилає привіт
Тим хто долі цей шлях обирає.
2014р

Загублені серця - блукають небом
Шукаючи дороги співчуття
Загублені між хмар несуться вихром
Їх огортає буревій життя

Не спокушайтесь на таку свободу
У тих піснях не чути голосів
Не вірте в рай , у хибну позолоту
Там скрізь панує віртуозність драм

Я закликаю повертайте знову
На рубежі де ціниться любов
Відкрийте душу , привітайте долю
І світ віддячить почуттями вам

Загублені серця - сліпі потоки
Пораду щиру пророкує час
У помилках своїх шукайте нагороду
Щоб не назвали сиротами вас...
2010р.

Місяць серпень у розгарі
Спека, буря, дощик, град,
Наше жито вже в амбарі,
Достигає виноград.

Нічка тепла, ясна, ясна,
Кожен сущий тому рад.
А на небі так прекрасно,
Розпочався зіркопад.

Падуть зірки рясно, рясно,
Та й згоряють на льоту.
Це видовище прекрасне
В літню пору золоту.

То не зірка в небі згасла
Не залишивши сліду,
То життя чиєсь погасло
Своїм рідним на біду.

Зірки падуть бо так треба,
Так влаштоване життя
Людські душі йдуть на небо
Заслуживши майбуття.

Ну а ті, що віроломно
Провели своє життя
Їм би треба безумовно
Просить в Бога каяття.

А із неба голубого
Нова зірка засвітилась.
Це ж бо свідчить на знак того –
Знову душа народилась.

Як би ж мені Бог
Таланту додав,
Як би ж розумів я ті ноти,
Я б пісеньку склав,
Ще й текст написав,
Про дівчаток русинських чесноти.

Як би ж мені Бог
Таланту додав,
А в ньому хист малювання,
Я б очі дівочі,
Ще й стан малював,
В очах тих гаряче кохання.

Як би ж мені Бог
Таланту додав,
Як би ж мені голос співочий,
До неба б волав,
В піснях оспівав
Красу я русинську жіночу.

Як би ж мені Бог
Таланту додав
Серце жіноче пізнати,
Я б пиво не пив,
Тютюн не палив,
Пішов би служити в монахи.

На Купала на Івана
Все село гуляє з нами,
Засвітилася поляна
Полумяними вогнями.

Там дівчата й парубки
Веселяться. Залюбки
Різнобарвнії квіточки
Заплітають у віночки.

Опівночі ці віночки
Покидали у поточки.
А вони – само собою
Попливли униз водою.

Горить ватра на узліссі
Чути співи десь у лісі,
Хороводи, ще й неначе
Через ватру молодь скаче.

Всі резвяться що є сили,
Всю траву потолочили,
Та я зла на них не маю,
Гніву в серці не тримаю.

А хіба ж то ми забули,
Як самі такими були?
Ой, ви літа молодії,
Пора мрії та надії.

Черешенька зацвіла
Цвітом біла, біла,
Там вся молодь із села
Всю ніч гомоніла.

Місяць із-за хмари
Тихо виглядає
Нерозлучну пару
Зіроньку шукає.

Зіронька - зірниця
З небес поглядає
Прийшла подивиться
Як молодь гуляє.

Їй захотілося
З неба спуститись,
Щоб з близька на молодь
Могла подивитись.

Там пісенька лине,
Там музика грає,
В саду безтурботно
Вся молодь гуляє.

А місяць завчасно
Ревниво пильнує,
Як зіронька ясна
З чужими танцює.

сумний трамвай моїх старих симпатій
відходить від північного депо
твої слова – це лиш вогонь-багаття,
які згорають, ніби й не було…

вразливий місяць зоряного неба
закрився від твоїх маслЯних рук
і доторків йому навряд чи треба
бо твої руки – лиш минулий гук

пустий вагон твоїх подвійних душ
летить назустріч небуттю й безодні
втікай в наш світ, цурайся ти чимдуж
своєї невибагливої плоті


14.02.2013

Лист невідомому адресату…

Ми були коханцями у минулому житті. І ми кохали…
Кохали без обручок і чужих благословень,
наперекір усім правилам і законам.Але ти заборонив мені любити іще когось, крім тебе. І тому я буду самотня… і в цьому житті, в і наступному…
Мене оточують тисячі безликих створінь, порожніх душ, брудних думок і бажань.
І я хочу пройти осторонь цього світу, який мені чужий і огидний… Мені байдуже, що там кричать за спиною – від заздрості, дурощів чи власного безсилля…
Мені байдуже, хто страждає через мене.
Навіщо мені усе це, коли у мене є Ти?..
Ти – безмежний океан неземної радості, ти – неприборкана стихія і тиха гавань, в якій не чути звуків злого світу.У тобі є все…

Ти – частина мого серця, шалено-пульсуюча артерія.Ти – сенс мого існування, тобою заповнений весь простір Всесвіту і моєї свідомості.Без тебе мене не існувало ніколи. Як і тебе без мене.Я не пам’ятаю, ким ми були, але нам усі заздрили…А можливо, ми уже безсмертні…Ми вросли у землю нескореним духом свободи, розіслали свої мрії сотнями білих голубів, спустили свої думки на землю зливою, що змивала світ від бруду…
Нас уже не розлучити.Ніколи.Я не проміняю на дорожню куряву наш світлий політ.Я берегтиму наші крила глибоко в душі.Вони такі пошарпані і стомленні, але рідні…І хай я уже не зможу полетіти, щоб тебе знайти, але я завжди буду поруч.Я буду усім, що тебе оточує – теплим днем, тихою ніччю, радістю і вірою.І я залишу на твоєму столі перо. В мочене у кров натхнення.Те, що не згорає у вогні неправди.Дане мені із неба. Бережи його. І поки ти його берегтимеш, житиму і я.
Щоб у наступному житті знову закохатися.Лише у тебе.І у небо.Ми - безсмертні…

Не шукай мене пропащий
Я заручник авантюр
Не літай в моєму світі
Там царює - хижий звір

Я не знаю компромісів
Вже не вірю , не живу
Мав колись сім'ю , родину
Всі від мене - у раю

Не люби мене безстрашний
Лід кує на все пастки
Заморочить , заморозить
Розітре у прах кістки

Схаменіться , відхрестіться
Під руїнами трава
Пожовтіла , повсихала
Мертва - у живій вода.
2010р.

Я ніколи тебе не забуду
Свою першу - весняну росу
Наші ніжні , недоспані ночі
Твою велич , любов , і красу

Я ніколи не зможу здолати
Того болю - що тінню живе
Я не зможу його відігнати
Бо в мені - з того часу не мре

Я не знаю у кого спитати
Я не знаю - навіщо пішов ?
Як залишив самого шукати
Те прощення - де місяць зійшов

Я звертаюсь до бога в молитві
Я благаю - тебе захистить
Ми є діти його , і ми грішні
Хай забуде усе , хай простить.
2010р.

Лист осінній під ноги лягає
Усміхаються стиглі жита
Тільки в серці ще плаче , і крає
Поминальну п'ю чашу - до дна...

Почуттями у слід за тобою
Весни , зими - міняють роки
Балансую , нагадую знову
Що я поряд - прошу не спіши

Пелиною покрите кохання
Замітають образи - піски
На душі знов звучить муза - скрипка
Все благає забудь , не тужи

Не почута мелодія кличе
У вологих очах - мерехтить
Доторкнутися хоче до нього
Та забутий мотив - тихо спить

Я легенда погаслої зірки
Карусель - ілюстрованих драм
Атрибут для нанесення мітки
Саме той - хто умів так любить.

Спішіть побачити красу
Усі її принади
У холод , спеку , у грозу
Спішіть спостерігати

Вона єдина сіль земні
Що нам дарує змогу
У щасті , радості , біді
Отримать - насолоду

Черпайте , пийте , і любіть
Природи неньки вроду
Їй шану гордо пронесіть
За широту , свободу

Якщо талант - пиши пером
Митець - твори мазками
У поколіннях щоб жило
Прекрасне , з іменами.
2013р

Вона мовчки пішла - тінь холодна
Їй у слід не сказали ні слова
Він від неї - ховав свої ночі
Тут вона не знайшла його очі

Знову сонце яскраве погасне
Заховає тепло ніжне , ласку
Розповість їй журба свою казку
Про любов - що не знала початку

Вона в полі калиною стала
Своїм цвітом - усих чарувала
Свою долю віршем написала
Де без нього - у пісні пропала.
2010

Ліс, пітьма,
Кругом трава,
Сидять закохані там пари,
Горять дрова,
Іскри летять
Високо за синії хмари.

Дрова горять,
Іскри летять
До неба рясними снопами,
А дома дівчат
Та юних хлоп’ят
Чекають зажурені мами.

Зіронька згасла,
Сонечко сходить,
Промені сяють аж за Татри
Пари сидять,
В обнімку глядять
На попіл загаслої ватри.

Сонечко сходить
Ватра погасла
На ліс роса паде рання
А в юних серцях
Хлопців, дівчат,
Вогнями палає кохання.

2014

В полонині два олені
Б`ються за самицю
Витоптали копитами
Зелену травицю

А самиця олениця
До битки байдужа
Вона давно покохала
Молодого мужа.

Схаменіться, не деріться,
Не ламайте роги,
Будьте чемні, відступіться
Милому з дороги.

На покуті, на розпуті
Чорний ворон кряче
За водою під вербою
Там дівчина плаче.

Серце мліє, сльози ллються,
Туга душу крає,
Через неї хлопці б’ються,
Що робить не знає.

Не ріжтеся, не бийтеся,
Обох вас кохаю,
Що робити із серденьком
Я й сама не знаю.

2013

Так трапилось , так сталося
В середині зламалося
Пішло усе на перекір
Побитим щебнем - на вздогін

Де ластівка гніздилася
Де біль сирітська крилася
Де парою - у переліт
Там чорна стрічка , битий лід

Лети сама , лети одна
За тебе молиться земля
Мені не всилі далі знать
На себе в котре - не зважать

Бунтують вихрем почуття
Жалкує спогад , і душа
Та мушу боронить своє
Бо в серці - колорит живе

На крок відстану , утечу
Холодним вітром замету
Сховаю постать , всі кінці
Печаль покину в стороні

Хай доля вирішить , заступить
Співає жарт у слід розлуки
Зніяковіють - ночі дня
Я сповіддю- у те життя.
2009р.

Вона була мов запитання
Ту відповідь - йому шукать
Гра здогадок , полон бажання
Прозорість в темряві вивчать

Зірвав ще з молоду , окутав
Сховав у тернах від зірок
Казав що він - єдина мрія
Яку він в змозі обігнать

Вона світ бачила намистом
Їй співрозмовник - дикий звір
Коли заграє промінь блиском
Їй ехо зиском - праздно вір

Вона навчилася просити
Її коран - обставин збіг
Коли він поряд - майоріти
Коли одна - у схлипах біль
2010

Благала - відпусти , молила
Набридла клітка золота
Тиж не любив , усе гординя
Твоя підступності ганьба

Отак одна і зеленіла
Знайшла свій захист потурань
Панічна роль - корити крила
Творіннями - відвертих знань.
2012р

Твоя рука в руці моїй
Думав то душа моя,
Ласкаючи стискав її
Долонею шершавою

Руки твої ласкаючи
До грудей їх притуляв
Розгубленість долаючи
Про кохання натякав.

Рука твоя тремтячая
Мені сигнала подала
В очах твоїх побачив я
Ти мій натяк сприйняла.

Скоро вручать нам дипломи
Розійдемось хто куди
Та сердець наших тепло ми
Збережемо на завжди.

Як воно в житті складеться
Це для нас обох загадка
Чи на завжди збережеться
Про кохання наша згадка.

Не нарушу свого слова
Ти й сама це розумієш,
Бо кохання не полова
Його по вітру не розвієш.

Я люблю спостерігати
Плин води униз потоком
Та на бризки позирати,
Коли ніби ненароком
Хвостом широким, як пенсне
По воді рибонька плесне.

Як сріблястою лускою
Рибка блискає на сонці
В перегонах під водою
Наче гонщик на моторці.
Вверх по воді водограї
Там карасики гуляють.

Горить ватра полумяна
Спливає дим у небеса,
А у грудях серце в’яне,
Бо це Божественна краса.
Навкруги усе палає,
Кров у жилах наче грає.

День і ніч би я дивився,
Як полум’я мерехтить
Позирати б не втомився.
Очей не стулю ні на мить.
То не ватра – Божа сила
Нас красою спокусила.

Вода грає, час спливає,
Життя наше теж сплива.
В полі ватра догоряє
Там закінчились дрова.
Кому жити надоїло,
Того й свічка догоріла.

Вранці встала, та помилась,
Три рази перехрестилась,
Святому Богу помолилась,
Тоді стала під образи,
Повторила три рази:
«Святий Боже помози».
У Великодну суботу
Приступила до роботи
Малювати писанки.
Як годиться, натще серця.
Взяла в руки свої перце,
Та всілякії лаштунки.
Стала креслити рисунки,
Різнобарвні візерунки,
На круто зваренім яйці.
Підвела очі до небес.
Написала – Христос воскрес.
Ну, а більше ані слова.
Вийшла писанка чудова.
Візерунки як сніжинки
На білесенькій шкарлупі.
Поскладала до торбинки,
Це мені, а це тобі.
Попросила Божу ласку,
Понесла святити паску,
Та й побігла що є сили.
Дзвони в церкві задзвонили,
Голос лине до небес.
Христос воскрес! Христос воскрес!

Одягну сорочку білу
Подарунок від жони,
А в саду тулілу-лілу
То мелодія жовни.

Жовна пташка жовтокрила
На мене дивиться з гілок,
А в дуплі гніздо зробила
Для зозулиних діток.

Повернулись на провесні
У Карпатський рідний край
Золоті птахи небесні.
Їм Карпати наче рай.

У неділю зпозаранку
Встану, Богу помолюся,
Одягну я вишиванку
Та й сусідам похвалюся.

Візерунки жовто-сині
Та червоні квіточки,
Наче грона на калині
Шиті хрестом ниточки.

Ото не нитки золоті
Візерунком полягали,
Золоті це руки ті,
Що до ранку вишивали.

В И Ш И В А Н К А

В холодочку, у садочку
Під старою грушкою
Вишивали там сорочку
Ми удвох з подружкою.

Вишивала я квіточки
Нитками шовковими,
А подруженька листочки
З маками червоними.

Ту сорочку вишиванку
З довгими рукавами
Вишивали ми до ранку
Нитками шовковими.

Вишиваючи співала
Пісню веселенькую.
Я свій палець проколола
Голкою тоненькою.

А кров моя краплинами
Паде на сороченьку
Мов ягідки калинові
У нашому садоченьку.

Ту сорочку вишиванку
Кровію политую
Подарую я Іванку
З любовію великою.

2014р.

ОСТАННІЙ ДЗВІНОК

На ділянці поза школою
Сумують верби плакучії
Звисають прутики до долу
Ніби кучері дівочії.

Там сплелись вони гіляками
Наче в косу довгополую
Мабуть віщать що назавжди ми
Попрощаємся із школою.

В останній раз ми на лінійку
Поставали дружнім колом
А на серці гірко, гірко
Прощавай же рідна школо.

В останній раз шкільний дзвінок
Перед нами йде по колу
Закликає він діток
Памятати рідну школу.

Я вклонюся тобі низько
Буду пам'ять берегти
Ти і школа, ти й колиска
Для нас була за роки.

В твоїх стінах виростали ми
Пізнавали там життя,
А тепер дорослі стали ми
Самі йдемо в майбуття.

2014р.

Темніє фігура між білих фантазій...
А може, то Ви у зимовім саду?
Шукаєте стежку, якою щоразу
Від Вас, не прощаючись, маревом йду.

На ній не знайдете ні сліду, ні згадки,
Та й зовсім в заметах не видно її.
Навіщо шукати вам жінку-загадку,
Яку відспівали давно солов’ї –

Ще там, у фатально-солодкій замрії,
Де вічним здавався весняний політ.
І думку дарма Ваше серце леліє -
Йому довіряти, повірте, не слід.

.................................

Біліє фігура між чорних фантазій...
Напевне, то Ви у безмісячну ніч
Приходите вкотре в обірваній фразі
Стежками думок між засмучених свіч.

І так невагомо, граційно і легко
Несете весну у мої холоди.
Я хочу торкнутись, та Ви вже далеко.
В рядках недописаних – Ваші сліди.

Байдужо-поволі зрадливу замрію
Розвіює сніг між оголених віт.
Та серце надію недарма леліє,
Йому довіряти, упевнений, слід.

.................................

Самотні фігури блукають по світу,
Жадані комусь, не зігріті ніким.
Лиш любляче серце зуміє змі
Такі чорно-білі фантазії зим.
2015