У переспівах майська ніч
У солов'їв пора кохання
Сади розквітли запашні
Воркуємо і ми до рання

Так хочеться усе віддать
За цю блаженну неповторність
Молити бога зберігать
За надану життям взаємність

Колише вітер парку лан
Скриплять старезні крона дуба
І зорі сяють поміж хмар
В піднесенні сама природа

Ідем алеєю у двох
У вирі цього ворожіння
У радості душі їство
Один для одного спасіння

Яка ж чудова є ця ніч
Все в оксамитових плетіннях
Як я люблю тебе , і світ
Що нам відкрив талант прозріння...
2015р.

До ніг нових забудов
Кладуть віковічні дерева.
У кронах пульсує ще кров,
А вже помирати їм треба…
Багато прийшлося страждати,
Терпіть і чекать на віку,
В буревії спину тримати,
Подорожніх ховать від дощу.
Зеленими хвилями гралися,
Хто більше прихилить неба,
Із сонцем за обрій змагалися, –
Тепер їм нічого не треба…
Тут скоро зведуть хмарочоси
І паркінг на тисячу місць,
І питимуть пиво з анчоусами
Мешканці нових обійсть.
А може збудують кав’ярню,
Щоб тихо згадать падолист, –
Коли на душі часом хмарно
Так мало щасливих місць.
А кава, як сльози гаряча,
І чорна, як наша земля,
Дерева більше не плачуть, –
Листочком на мить стала я.
Дерева більше не плачуть,
Лише приходять у сни…
І душі шукають незрячі,
І прощу дають навесні…

2015

Темна нiч iшла через мости
Зустрiчать наразi заметiль.
Темна нiч спиралась на хрести,
Розлилась туманами довкiл.

Дибала туди, де вдалинi
Горизонт самотньо загасав,
Пильнували, блимали вогнi,
Вiтер днями сторожко блукав.

Нiч спустилась, темно навкруги,
Цiпенiє cвiт, лякає нас.
Нагадає знову про борги,
Тi борги, що вiддавати час.

Все переплелось - i cум, i страх.
Ще багато прагнень та жалю.
Стихло, причаїлося в очах
Не почуте - "Я тебе люблю".

14 листопада 2014 р.

Перетікає море в небо
На виднокрузі міражів.
Солона музика змиває
Із душ оскомину олжі.

Густими краплями на пляжі
Нептун поволі пише вірш
І хвиля хвилю накриває,
І слава гине не за гріш.

Холодні пальці піна лиже
І тільки сонячний бурштин
Чуття минулі зберігає
В застиглих вигинах краплин.

01-04.05.15

Тримай її ніжно,
мов спійману птаху,
що в руки тобі
віддалася без страху.

Тримай її міцно,
щоб вітру несила
зірвати любові
червоне вітрило.

Цілуй і лелій,
наче квітку весняну,
надійно тримай
свою жінку кохану.

І птаха віддячить,
розправивши крила,
бо справжня любов -
наймогутніша сила!

2015

Дорога до тебе,
мов стежка до храму,
мов хтось режисує
набридливу драму.
Невдалі сюжети
нудні до задухи!
На сцені акторка
заламує руки!

Дорога до тебе,
мов стежка до Раю -
ніколи не знАйдеш,
не дійдеш до краю!
Та знов репетируєш
завчені ролі,
немов приміряєш
украдені долі.

Молитва до тебе -
комедія й драма,
літають за вітром
буклети й програми,
незграбні актори,
незіграна п'єса,
де ти - вже не принц,
та і я - не принцеса.

2015

Уже в мені чужі зразки
Всі спогади заборонили
Вже інші ставляться пастки
Туди мій відчай заманили

І розумію - не втечу
Високі поміж нами брами
Жалкуючи я рву чеку
Зриваючи потуги зливи

Така потреба , струсу тиск
Вся вивертає лави смута
Ти вибач - невичерпний крик
Мене здолав , вже карта бита

У виборі я буду сам
Занадто правильно картаю
Був ціллю грізним полюсам
Хай заметуть - мою принаду...
2015р.

Друзям-пеемівцям

У вірші навстіж
не зайдіть намарно,
у серце навстіж -
в обрисах обрАз.
Дочитані зірки
і нашим кармам
відкриють щирим відблиском
анфас.
Гортаю тишу
в палітурках міста
без добрих і фальшивих зауваг,
бо кожне слово,
як і ми, не дійсне,
коли в галопі
злякані дива.
За вікнами метуть минуле мітли,
на світанковім вибарвивши тлі,
що тиша – драма,
але та, у світлім,
перейнята у Бога,
при столі.
Без неї нам –
сумне жебракування
самих у себе
для блаженства літ.
У вірші навстіж
не зайдіть востаннє,
у серце навстіж
відшукайте брід.

2015р

Отримана за копійкову суму
на ринку в нещасливій стороні,
постійна звичка ставити під сумнів
ні разу не допомогла мені.

Я міг би лити цілі ріки ртуті
(мовляв, не бачу леза у воді),
але я вдячний продавцям-банкрутам
за те, що розвели мене тоді.

30.04.15

Замурований світ поцілунком крізь час -
Незакінчена сага кохання
Поділив мою молодість зречений страх -
У видінні прийшов мов вітання

Я чужий у своїх успадкованих втіх -
Безтурботність вирує по хвилям
Новина відняла , підняла з небуття -
Усвідомлений крах сподівання

Підтасований хід , потойбічний підхід -
Надприродні можливості мраку
Цей кривавий відбір сльозогінних послів -
Поминати грановану дату

Один одному хто ? Де у місій нутро ?
Чим спокутуєм наші провини ?...
Не ходи , не шукай бо не знає ніхто -
Це загальна властивість доктрини

Розумію і сам - благодійний вівтар ,
Спроба пострілу в віддану душу
Ти чекай , приручай хай чаклує відвар -
Зцілить нами невтішну родину...
2011р.

Вам молодим вітальний лист -
Від нас у день святковий
Хай щастя вам дарує рай -
Взаємний , і казковий

Ідіть у парі по стежкам -
Які постелить доля
Шануйтеся в житті і вам -
Відкриється дорога

Там тільки ви , ваші сліди -
Все що пройти прийдеться
І нагороди , і труди -
Усе прийміть від серця

У почуттях своїх цвітіть -
Ряснійте у смереках
Добро , тепло батьків цініть -
Відроджуйтесь в лелеках

Хай вам кохання принесе -
Взаємності в турботах
Добробуту щедрот зерно -
Примножиться в доходах
2013р.

Подаруй мені фарби - кольорові мазки
Намалюй подих теплий - падінням води
Сріблом гладі пройдись по спустошеним дням
Напиши оду вільним - дозрілим серцям

Покажи глибину , широту , висоту
Найсолодшу у світі медову нугу
Шанс останній даруй , не дозволь потопить
Породи зірку нову хай живе , хай горить

Як не хочеться ставити крапку в кінці
Розтягну полотно на своєму житті
Нанесу , погрунтую на контур , на штрих
Хай історія твору порадує всих

Покоління нове хай оцінить пейзаж
Мов живі водопади там іскри блищать
Романтична взаємність , лебедині слова
Тільки автор і знав - він писав , чи душа.
2012р.

В її літа , в її світа
Прийшли глибокі сподівання
Її любов , її весна
Тече у руслі до визнання

Вона сама , вона одна
Все тільки в мріях оживала
Вона для нього пелина
Проста , звичайна мелодрама

Так рік за роком і плили
Найпотаємніші картання
Вітри пісками замели
А час не визнавав благання

У незасвідчених словах
І погляд ніжний бірюзою
У не почутих загадках
Сезон дощів - іде й зимою...
2015р.

Яблук нектар на вологих губах
Мої поцілунки хвилюють тебе
Приношу тобі подарунки у дім
Щоб завжди всміхалося щастя у нім

Ти подих весінній , літа тепло
Плодами осінніми повне руно
Плакуча сопілка , веселий струмок
Променя зайчик , пахучий цвіток

Крил моїх сила , душі глибина
Серця гарячого чиста сльоза
Тобою пишаюсь , тобою живу
Своє найдорожче кохаю , люблю.
2014р.

У день одна , в ночі сама
Чекає так що мліє
Помітно на очах згаса
Хоча душа ще тліє

На людях радісна , жива
Та посмішка не щира
Від не роздільного вмира
Хоч вірить - що потрібна

Стоїть мов статуя - скала
Обвітрена , забута
У ранах вся скалічена
Мов божевіллям скута

Від холоду ознобом б'є
Тремтить , вже майже крига
З останніх сил в надії жде
Все марить - про вітрила

У вічність поспіхом душа
Митарствами розп'ята
На землю падала сльоза
Під іменем - подяка...
2013р.

Криштальна чистота простору
Велична висота небес
Краса природи не повторна
Нас спонукає до чудес

Весна завжди приносить радість
П'янку колиску почуттів
Серцям блаженним добра звістка
Мотив повінчаних вітрів

Як літо променем ласкає
У ніжності тендітних рук
То голуб голуба вітає
Не знаючи розлуки мук

Барвиста осінь підсумує
Сплете гармоніям вінок
Одне для одного врятує
Постелить при потребі шовк

Зима зустріне , все остудить
Збере у коло всю рідню
Онук спитає , син обійме
Піднімем люба - за сім'ю.
2013р.

Зажатий , скований , замкнутий
У суперечках бунтівних
Попав під вплив за власне кредо
У роздумах - всім помічник

У театральній постанові
Відведена пророча роль
Умієш високо літати
Зумій упасти до долонь

Закони писані богами -
Не знати вам як не грішить
Коли вже любиш до безтями -
Себе не зможеш зупинить

Біжиш , спішиш , усе на осліп -
Забуті друзі , і рідня
Усе байдуже , одні ті ночі -
Дають наснагу для життя

Мені судилось пережити -
Піднятись , впасти , закусить
Омани опій залпом пити -
Без слів ридати , і прощать...

Безнінна участь розпізнати -
Земне тяжіння подолать
Не варто тим у світі жити -
Хто не спроможний покохать...
2012р.

Я не знаю, скільки відміряно просто йти;
я тим більше не знаю, скільки відміряно бігти,
(а зупинками – розшифровувати мегаліти,
у шифровках шукаючи дороговказ до води);

я не знаю нічого про будову крил:
серед пари личинок не можу вгадати, котра з них
вознесеться метеликом, і що за подразник
чи дефект, чи недосконалість звичних мірил
спонукає на сумнів, як лемінга – на стрибок;

я не знаю, скільки врешті лишиться кінцівок,
обезцінених вигуків та зізнань самоцінних,
неважливих чернеток та змілілих заток;

я не знаю, чи варто звертатись до тебе на ти,
я не знаю, як ти ставишся до панібратства,
кого саме вважаєш тимчасовим баластом,
а на кого уважно дивишся з висоти;

я не знаю, чи можна визначити процент
благодатної лексики від монолітної мови;

я не знаю, чому ти не допоміг Іову,
я не знаю, чи потім ти пожалкував про це;

я не знаю, як саме трактується буревій,
у якому гинуть голодні мідні терміти;

я не знаю навіть, чи хочеш ти переборщити,
розсипаючи камені по дорозі моїй.

19.04.15

Ти прийдеш і забереш мене сьогодні,
На цілий вечір ринемо з тобою в почуття
Ти ніжно цілуватимеш мої долоні,
А я їз задоволенням шептатиму твоє ім’я.

Ти нагадаєш мить тонкої насолоди,
А я в обіймах потону без вороття.
З тобою бачу світ без перешкоди
Ти – моя радість, ти – моє життя!


20.04.2015

Навіть тоді, коли мене
Уже не буде, я прийду.
До тебе, знай.
І ти з прихованими
Краплями в очах
Мене чекай.
Я стану янголом,
Щоб опинитися з тобою знов.
І ти пізнаєш
Неземну мою любов.
Ти бачитимеш тільки
Зорі, не мене.
І не почуєш в тиші
Мої кроки.
Я увійду до тебе
Крізь вікно,
І ти відчуєш мій
Крилатий дотик...

2015

Як не дає тікати нам
наявність віз;
як імпульсом новим рядкам –
твій творчий криз;
як проявом нестачі сил
є бурелом –

так факт обірваності крил
стає крилом.

20.03.15

Закінчена сага - іллюзій квартет
Розсталися двоє - зів'ялий букет
У сторони різні під оплески гав
Міраж у видінні реальністю став...

Шоу плакати зірвали з афіш
Ще публіка просить зіграти на біс
Талант на розпашку , амбіцій нема
Емоції трупи - пуста метушня...

Уже не торкають твої попурі
Слизькою дорогою більше не йти
У ролі своїй достою до кінця
Тобі напророчать - хто жертва нова...
2015р.

Вітер нічого не змінює;
зовсім не змінює, начебто,
доки у погребі міни є,
доки за все не заплачено.

Просто мінливими зграями
листя мігрує у березень.
Це ні на що не впливає і
має забутися, стертися,

наче визбирані стосами
штампи шкільної граматики,
наче ріжки від морозива
у смітниках на Хрещатику,

наче листівки, рознесені
давноминулими площами,
давноминулими веснами,
давноминулими прощами.

Вітер над цими хрущовками,
вітер над новобудовами –

щоглами, щоглами, щоглами;

долями, долями, долями.

13.03.2015

Стою не знаю йти куди...
Доріг багато - я один
Всі ваблять , манять , таємничі
Та тільки сумнівом покриті

Вдивляюсь скрізь - тебе не бачу...
Самотні тіні височать
Поклич мерщій собі на вдачу
Цього від мене не віднять

Куди прийти ? Зробити вибір...
Щоб не спіткнутися , не впать
Триматись міцно за долоні
Які готовий цілувать

Стояти буду до останку
Допоки не знайду той шлях
Де ти чекаєш з дня до ранку
Де щастя в долі - зорепад.
2014р.

Ти моя нагорода
і моє покарання,
ти тяжка насолода
і пусті сподівання,
ти - гроза у пустелі,
ти і місяць, і сонце,
ти - думки невеселі,
і промінчик в віконце.
Ти - і радість, і смуток,
ти і чорне, і біле,
ти і збиток, й прибуток,
ти - частина, ми - ціле.

2015

Сонце, звідки ти сходиш? Нізвідки…
Трави росами вмили вічі.
Розширяє межі узбіччя
Запах придорожньої квітки.

Там, за тином, він вперся в нагідки,
Там його приручити схочеш,
Подихом, без душі, на осліп –
Він втече перед вдихом з клітки.

Ти прийдеш на світанку никлий,
Опустивши додолу очі
Усвідомиш, що запах хвощу
Показав тобі сонце звідки.

2012

Де ті, де ті дві нерозважливі стопи?
Без жаги молочні трави випили до стезі.
Подорожник прикладали до душі вони –
Дві стопи не п’ють тепер у спразі.

Полотно в ривках притиснене до пензля
Малювало щастя садни і порізи,
Вік пройшов і на стопах впізнав я –
То були життя мого ескізи.

Очі, очі, я заплющив вас – мені,
Розказали п’яти більше, ніж визнали,
Про ті сльози, що луги пролляли,
Такі сльози з вас ще не текли.

2012

Ти народилася!
Така малесенька, така беззахисна,
Така моя!
Не уявляю, як же можна
Окремо скласти наші два життя.

Під серденьком тебе носила
І мріяла, якою будеш ти...
Думками малювала свої мрії,
Щоб щастям твою долю обплести.

Я огорну тебе любов`ю,
З тобою перший крок зроблю,
Теплом своїм від холоду укрию
І в світ складний за рученьку введу.

2015

Слова мої, слова, летіть до нього!
Складайтесь у рядки і розгорніть
В його душі квіткове дивне поле,
Де в кожній квіточці душа моя бринить.

Хай він почує тихе шепотіння
Моєї мови рідної, й тоді
Збере він по краплині чисті роси
І знайде істину в чарівній тій воді.

Один ковток сріблистої вологи
Напоїть спраглу душу й потече
Моєю піснею, моїм вінковим словом
До твого серця стежку прокладе.

2015

У весні себе шукаю
Слід туманом застилаю
У суцвітті розквітаю
На майбутнє - засіваю

Починаю все з початку
У відмінному додатку
Залишаю чорну днину
Орошаю - свою ниву

Щоб росло і примножалось
Краще щоб ще кращим стало
Не на заздрість , не на зло
Хай за всим стоїть - добро

У собі собою стану
Де потрібно під заставу
Загартований іду
Я щасливий , я живу.
2015

Так дивно зрозуміти, що тебе немає,
Що погляд мій у пошуках весь час блукає.
Ось ти стоїш, я бачу тіло, очі - все,
Та тільки от чому ж нема саме тебе?

Я подумки запитую, де ж ти?
Та вже давно не читані мої думки.
Не розумієш і авжеж не відчуваєш,
Як тихо і повільно ти мене втрачаєш.

Дивлюсь, і серце рветься - я не знаю,
Чи правильно роблю, що ще шукаю.
Між почуттями відчаю, вагання і жалю
Ховається три слова: я тебе люблю!


03.04.2015

Не запитуй. Не квапся. У мареві музики тіней
провідчуй несказанне за стриманим порухом вій.
Закружляй, завальсуй, занеси падолистом осіннім
в паралельні світи варіантів можливих подій…

Там собі оберу лише перший акорд і спинюся
на найтоншій струні – не сполохати б видиво-мить!
Найсолодшим моментом початку чуття переллюся
у відлуння, яке хай між нас якнайдовше бринить…

На самотні сади зірка впала кристалом,
Тій зорі що паде в пів дорозі уже не спиниться.
Ти скажи мені ні, якщо холодно стало,
Якщо зоряне небо уночі тобі більше не сниться.

Ти скажи мені ні, ти поспалюй надії устами,
Щоб твій смуток назавжди уже догорів.
Ти скажи мені ні, посміхнись на прощання востаннє,
Й заховайся у чорній пустелі сухих вечорів.

Ти скажи мені ні, не жалій мене, я не заплачу,
Якщо навіть до смерті слова ті мене опечуть.
Я тобі ті слова, я той біль безперечно пробачу,
І ніколи тебе я за те не осуджу нічуть.

Ти скажи мені ні, не залиш на остачу нічого,
Хай це буде для мене, і покара моя і покута.
Що би те що було, час своїми ногами зачовгав,
Що би те що було, час у сутінки свої закутав.

Ти скажи мені ні, безтурботна й легка залишися,
Ти мене обійми, в вічні обійми мук.
Заховайся від мене, у далеке незнане затишшя.
В те затишшя що губить у віддалях звук.

Я по світі піду, невідкладні залишу всі справи,
Я по світі піду і без мене залишишся ти.
Я надивлюсь востаннє на сонце й на трави,
Піду в сутінки там, де кінчається день золотий

На самотні сади, зірка впала кристалом,
Тій зорі що паде, в пів дорозі уже не спиниться.
Ти скажи мені ні, якщо холодно стало,
Якщо зоряне небо, уночі тобі більше не сниться.

2013р.

Коли цькують, то не байдуже,
що – ось! Помітили таки.
Радію ридма, юний друже,
аж говорити не з руки.

І я мовчу, мов цюця винний,
що не шаную темний рід,
і не шукаю диво-риму,
аби зачарувати світ.

А рими вищої немає,
хоч обійди усі світи,
якщо і у темниці раю
немає іншої, як Ти.

Промінчик зайчика люстерця
із потаємної яси,
яку римує біля серця
мій геній чистої краси.

А як ще душу обігріти,
коли обгавкають всує?
Перевелися єзуїти,
а канібали все ще є.

Але і сонце ще сміється.
Є милосердя і тепло.
Добро урівноважить зло.

Усе пройде. Усе минеться
не так собі, а наче серця
на цьому світі не було.

                              03.2015

Журавлі збиваються у клини,
Опадає листя тополине.
Відлітають журавлі у сині далі,
Залишають тільки крики – жалі.

Журавлики мої ви не баріться,
Весною по скоріше поверніться.
Покличе вас додому хай надія,
За рідною землею ностальгія.

На чужині не солодко нікому,
Ви вертайтеся журавлики додому.
Повертайтеся назад до свої хати,
Україна буде вас чекати.

Відлітають журавлі до моря,
Тай курличуть з радості чи горя.
Дуже серце моє схвилювали,
Начебто й мене з собою взяли.

Журавлі мені крилом махають,
Вдалині за обрієм зникають.
Вдалині ховаються в тумани,
І від смутку серце моє в’яне.

Вслід журавлям у небо придивляюсь,
Ні журавлі, я з вами не прощаюсь.
У душі одне лише бажання,
Щоб була ця зустріч не остання.

2007р.

За працею забанували руки,
На полі посхилялися жита.
Співай, співай, буди заснулі звуки,
Нехай злітає пісня золота.

Над горою задзвени косою,
Над золотими нивами ланів.
Щоб серце напивалося красою,
Щоб світ тією піснею бринів.

Ти чуєш як земля до себе кличе,
Дзвени косою, піт утри з лиця.
Щоб душа зносилась вище й вище,
У світ добра без краю і кінця.

Душа лише від праці змолодіє,
Поки хвилює нива золота.
Дзвени косою, хай земля радіє,
Земля батьківська, чиста і свята.

2010 р.

Іди від мене геть солодка боле,
Не повертайся спомином ніколи.
Іди із моїх весен, з мого літа,
Тобою дай мені переболіти.

Іди від мене в цю пору мою осінню,
Іди від мене не лишайся тінню.
Ти більше не заводь мене в безвихідь,
Дозволь мені тобою вже не дихать.

Солодка боле, мого серця римо,
Зі мною ти завжди була незримо.
Поплач в мені, поплач і одболи,
Потім забудь що разом ми були.

Ти більше не моя, ти не моє терпіння,
Тепер під неба голубим склепінням.
Тебе на все від себе відокремлю,
Ти над землею будь, я опущусь на землю.

Тепер без мене будь, солодкий боле мій,
Тепер мене забудь, вертатися не смій.
Життя було таке, що далося взнаки,
Все ж не жалію я нітрохи все – таки.

Солодкий болю мій,забудь мене, забудь,
На цій святій землі ти з кимось іншим будь.
Попутчиків тобі багато є довкола,
Забудеш ти мене, а я тебе ніколи.

Не скажу що з тобою, час пройшов бездумно,
Не скажу що було мені з тобою сумно.
Та вже не буде сліз, солоного дощу,
І в своє серце більше, тебе я не впущу.

Іди від мене геть солодка боле,
Не повертайся спомином ніколи.
Серце має вже з тобою межі,
Ти мені вже більше не належиш.
2005р.

Цей дивний ритм – надія і дощі…
Так безнадійно стукає у душу,
Мелодію загублених віршів
Забуть чи зрозуміти мушу.

Пройти над прірвою щасливих сподівань
І подивитись на далекі зорі.
Дощі ідуть… І місце є для ран,
І вечоріє на шляху осоннім.
2015

Бузок у пахощах рясніє
Тюльпани в розсипах - нарцис
Вишневий цвіт густіш пашіє
Вдягає стрімко зелен - лист

А як же ти ? Твої фантоми ?..
Куди ідуть ? Куди летять ?
З ким тішаться твої обійми ?..
Кому належать ? Ким горять ?

Зворушлива весни плеяда
Соната плідних сподівань
У почутті життя - природа
Ще з нами божа благодать

Не ждіть , любіть - сьогодні й зараз
Візьміть з повна , таким є час
Відкиньте сумнівів весь галас
Бо молодість - одна у нас.
2007р.

Постріл в серце , і на виліт
Смерть миттєва на повал
А була така вродлива
Та любов - світів астрал

Трепітно так зберігала
Дбала щира віра - з вір
Визнання нектар збирала
Бо не знала - що він звір...

Грався , грався , й відірвався
Залишаючи - мовчав
Жадно , грубо зловтішався
Наче привид - був , пропав

Зеленіло жито в полі
Все цвіте , росте - краса
А зозуля свідчить долі
Її сльози - вже вода

Де ходила - там струмками
Де чекала - там ріка
Де пропала - рясно , рясно
Диким маком - поросла...
2008р.

Над долинами , ярами
Над широкими полями
Над озерами , річками
Над глибокими морями

Я до тебе поспішаю
Зацвіту плодами - раю
Розплету вінок чекань
Постелю рушник - бажань

Ти для мене - ластівка
Ти для мене - ягідка
Я для тебе чарів - сад
Соковитий виноград

Де спліталися до пари
Де кохали до безтями
Там щебечуть пташенята
Наші ангели - малята

Ми родина , ми сім'я
Ми у благості добра
Ми у парі , з нами бог
Наша віра - вам урок...
2011р.

Чи є у когось ностальгія за зимою,
Коли весни ще сповна не ковтнули?
Природа вкотре нас дивує грою,
Аби її всесильність ми відчули.

У цьому є щось дивне і магічне,
І сніг на квітах, і кришталь дощів,
У витівках Весни – її величність,
Секрети ці розгадуєм мерщій.

Однак душа надіями брунькує,
Передчуттями повниться земля,
Природо-матінко, невже жартуєш,
Так березнево усміхаєшся здаля?..
2015

Птахи співають тут безперестану -
Ти вслухайся, ті звуки - наче мед,
Аж гай вдягає золотий серпанок
Як соловій (вокалу то - поет!)

Красі природи заспіва осанну.
І вивірка станцює менует
В гілках, що ніби хвилі океану
Гортають вічність, як скрижалі вед.

Мовчи мені. Нехай шумлять отави,
Безмовно, як лілея водяна,
Всміхнися тихо, щемно, величаво...

І вже оця шляхетна глушина -
Немов зорі вечірньої заграва -
Весна іскриться сонцем запашна.

28.03.7523 р. (Від Трипілля) (2015)

(отрывок из поэмы «Отблески»).


.......................................................
...Я пишу в поздний час.
Я пишу тебе снова и снова.
Мне так сложно писать,
растревожив уснувшее слово.
Обрекая слова,
вновь бежать по тропе повторенья,
будто снова я рву
молчаливые цепи забвенья.

Ты не видишь всего.
Ты не слышишь как боль воскресает,
хлопнув чёрными крыльями,-
свой полёт продолжает.
И берёза дрожит,
в мокрый саван тумана одетая.
Ты не слышишь меня,
ты забыла любовь недопетую.


Вновь и вновь прихожу
и гляжу в дальний берег забвения,
а вокруг пустота, в ней лишь слышится
сердца биение.
Боже праведный мой!
Не могу я с прошедшим расстаться.
Пусть теперь я с другой,-
всё равно мне с колен не подняться...

Добрый блеск чьих-то глаз,
необычность чужих откровений,
в них я вижу теперь
всю несхожесть твоих повторений.
Сохраняю твой лик,
прогоняю свою безнадежность,
и с печалью зову
я твою неизбывную нежность...

Горделивость твоя
и слепая твоя однодумность,
наказали меня
за мою безрассудную юность.
Ты спешила всегда
по дороге своей пробегая,
а я поздно узнал,
что ты стала иная...чужая...

Раз молчишь столько лет,
значит прошлое ты изгоняешь,
как замоленый грех -
им себя от меня заслоняешь.

Всё что было давно,
то ли осенью, то ли весною,
я тебе отдавал,
что осталось,- пусть будет со мною...

Вот и всё! Нету сил.
Там - не ты, а другая.
До свиданья! Прости,
И прощай, дорогая...
Отплывай кораблём
В неизвестность молчанья.
Пусть всё будет, как сон
И как строки преданья...

1979г.

Тупа пила, тупа пила
Чікі-чікі, чікірда
Всю горілку перепила
Удовиця молода.

Тупа пила, тупа пила
Чікі-чікі, чікірда
Перегризла мужу горло
Удовиця молода.

Чікі-чікі, чікі-ріка
Треба вдові чоловіка,
Щоб на святки вся до цятки
Була випита горілка.

Тупа пила, тупа пила
В горлі мужа затупила
Чікі-ріка, чікірда
Удовиця молода.

Коли мужа поховала
Удовиця молода
Вся околиця гуляла
Чікі-чікі, чікірда.
2014 р.

Я долею обділений
Горем поцілений
Піду до бару нап’юся
В чарці горілки втоплюся.
Будуть багаті дивуватися
За що має бідний напиватися

Я у принципі не гордий
По всіх барах бю рекорди
Недопиту кимось чарку
Я хапаю із прилавку.
Будуть багаті дивуватися,
За що має бідний напиватися.

Скільки раз давав я клятву
Не буду пить її прокляту
Сама тягнеться до мене
Наче мати до дитини.
Будуть багаті дивуватися
За що має бідний напиватися.

Мій фінал – моя кончина,
Наспіх збита домовина,
Цвях останній затовче
Та, що з чарочки тече.
Ви багаті не дивуйтеся,
Йти за мною теж готуйтеся.
2014 р.

Як у диму, весняний сад
І небо ледь блідаво-синє.
Рожевий відблиск погаса –
Вже день стомився. І посивів.

Лише повітря бадьорить,
Тече, напоєне снагою.
Свинцева змучена блакить
Висить, мов туга за тобою.


21.03.7523 р. (2015)

Театр на колесах
крізь ями колії без тями,
дні, вистави й так віками
Нам здається, все несеться. Ні.

Все – у причалі наднебесся,
І світло в милості аж гнеться –
В сплетінні променів, вузлами
Тримає човен на колесах.

Лиш ми мчимо і вже ривками,
Вперед грудьми – летять клаптями
Стрічки. Ти думав вже, що там кінець є…
За ними ж новий біг почнеться.

2012

Як прощалась герань з пелюстком,
В тій же легкості ніжного танку,
Чайний лист опускавсь кип’ятком,
Посвящаючи воду в заварку.

Як метал розбивавсь об фарфор,
Віддаючи солодку заправку,
Так світання влилось в виднокол,
Розливаючись блиском серпанку.

Розлучалось повітря з теплом,
Полюбившої його кімнати,
Й скрипом кватирки бігло вікном,
Щоб холодне повітря кохати.

Жартує сонця промінь жвавий
Ми у двох зустрічаємо день
Босоніж - по росі кольоровій
Заохочуєм ноти пісень


Щастя крила , мелодії раю
Поцілунок в гарячі вуста
Соло пристрасті розум бентежить
Зацвіла мальовнича земля

Заплелося колосся у травах
У очах - кришталева ріка
Загадкова сопілка кохана
Ворожила у полум'ї сна

Геніальність ранкової тиші
Солод лагідний , грація тіл
В котре знову себе запевняю
Хто не вірив в любов - той не жив.
2012р.