Її слова , як тихі роси
Від Лаври, аж за Шаолінь,
Лягли на його душу босу
Під затихаюче "цвірінь",
Як сонце заглядало скоса
Межи копила під оплінь,
І підкрадалась юна осінь
Мелодикою клекотінь, -
Він серце молитовним тросом
Пришвартував до вічних плит
І, бувши щирим ортодоксом,
Забрав п’янкі слова у скит.

Прийшла зима. Кохає досі,
Кохає… Вже митрополит.

Я ранок
нарікаю Вашим іменем
і Він мені
дарує сонце знов.
Моя любов
у грозах перевірена:
я вірю Вам
і тексти молитов
складаю, щоб не тліли,
а горіли ми.

А щастя вирина з нікуди,
якщо тебе кохає-любить,
воно ізрання на сторожі,
планує день тобі погожий,
ховає недруга подалі,
бере на себе всі печалі,
змиває з неба колір жАлю -
і день яскрава акварель.

Та це не ніжний менестрель,
що утішає безтурботно:
його немає, де скорботно
жаліються на відворотнє,
із року в рік і день-у- день,
то ж змінить тон своїх пісень,
і не питай, чому, чому,
ти сам сховав його в пітьму…

А день, прикрашений в коралі,
воно сховає без моралі...

Шляхетність – що це?
Мало, хто знає.
Шляхетності, панове,
Нам не вистачає.
«Шляхетний чоловік»,
«Шляхетна жінка» –
Це не ярлик,
А вища є оцінка.

1998

гаплик
(2012)

Не слушать приказов -
Остаться Одним,-
Чтоб не был твой разум
Послушным таким.

Чтоб не попирали,-
Ни люди, ни страх -
Отстанут печали,
Которые в снах.

Свободным останься,-
Ты лишь для себя,-
Иди не стесняйся,-
Дорога твоя!

Дякую :-)

А я була птахом ,певне,
Бо так мені нині щемно,
Коли відчуття польоту,
Змінилось на слово «свобода».

Я хочу, я мрію літати!
Та хата, подвір`я, хата...
Чи можна когось запитати,
Можливий політ крізь ґрати?

26.07. 2012

Вона прийшла -
хвилина у хвилину:
достигле небо
репнуло від слів,
а теплий дощ,
слухняний, мов дитина,
мене за руку
босоного вів.
Ми раювали -
мокрі і щасливі.
Друзяка - вітер
цвітом лопотів...

Я так хотів,
аби безумству зливи
зі мною,
поруч,
Ангел Ваш радів...

Я думав, як тебе побачу знов,
Злечу на крилах у безмір'я,
Та випала душа до підошов,
Прилипла до землі, мов пір’я.
Ти, - як тоді - троянди теплий цвіт,
Щоправда - колючки ті ж самі.
Я до твоїх лиш доторкнувсь воріт,
І в ніч поніс у грудях камінь.
Нема назад нам вороття, нема.
Надії марні. Сни наївні.
Чи ти могла мене життя сама
Чекати до останніх півнів?
Не буду більше думати про це,
Я пам'ять вирву із корінням,
Занурю в небуття її лице,
У тузі отрую осінній …

24.07.12

гаплик

(2012)

Той спогад солодкий, мов зерня,
Що зросле з людського тепла –
Івано-Франківська цукерня
В уяві моїй ожила.

Романтики сповнений вечір –
Нас хміль без вина оповив…
Рікою волосся на плечі,
На плечі лилося твої.

І меблі м`які, старовинні,
Полотна з минулих епох,
І музики ніжна інтимність –
«Осіння рапсодія», ох!

Так звався десерт, що дала нам
Та кельнерка у фартушку…
Так рідко в житті поталанить
Його зняти ношу важку,

Поринути, ніби востаннє
У солод буття, а не сіль.
Чуть рідної мови звучання,
Що тут долина звідусіль.

Сидіти між друзів гостинних,
Неначе у колі сім`ї…
І марити так ностальгійно
За містом вкраїнським своїм.

24.07.7520 р. (Від Трипілля) (2012)
м. Київ.

Свежих следов неловленные баграми,
Годы прошли делами и вечерами.
Те же, кто, и кого я при этом встретил,
Делятся равно на пастилу и пепел.

На, погляди, лови, полюбуйся - дожил:
Мне не спешат и я никому не должен.
Как бы ни квиты, я всё равно боюсь
Всеми друзьями, павшими за Союз.

Мирно идут манёвры, идут ботинки
Городом снов, лишённым почти начинки.
Словно бы начинаясь о скором лете,
Наш разговор нестроен и беспредметен.

Как ни о чём, под знаком двух-трёх коллизий
Где-то так и проходят ничьи полжизни,
Даром смеркаются. Их заповедный строй
Как-то разбавить, втиснуться б в них собой.

Рядом на сотни метров - одни экспромты
Не устают, сбываются. Так о чём ты?
Так,
Порождая ночной подсветки
Неровный мёд,
Вечер реинкарнируется и так течёт.

Шиза рекламы смотрит на нас нестрого,
Улицы ржут обмылками диалогов,
Воздух кишит сигналящими авто,
Но этого не замечает почти никто.


2012

Прости,
що до сих пір іще мовчу.
Плекаю Слово,
доки не дозріє.

Я подумки
"Привіт" тобі кричу.
Я кожну ніч
запалюю свічу
незгасної молитви
і надії
і примовляю:
- Сонцем їй світи…

Прости мене за це.
Прости.
Прости.

Усе згадав, як очі слізні
твої наснились - карий блюз.
...Розтолочили нашу пісню -
комусь завадила. Комусь
хотілось бачити розлуку
в одвічнім царстві жовтизни.
І ми завмерли. Ми - ні звуку.
Ми - крила смерчу та весни
з осердя зрілості й навіки,
де в чорнім Гера* золота...
І тільки вОрони-базіки
кричать у згублених літах.
1998р - 2012р.

*Богиня шлюбу у стародавніх греків.

гаплик
(2012)

Пече, пронизує медами, не хочу й даром,
Не хочу – терпко! А ти далеко
І близько, поряд, бо бачу погляд
Крізь відстань, в зорях:
Ти в їх узорі... Лікуй від горя
Вишневу гілку, п`янку та згірклу,
Просту травневу колись… А нині
У літнім диві незрозумілім…

Візьми для мене серпневі хмари:
Я там сховаю прожите літо,
Сльозою вмите…

21.07.2012

Хилитають вітри трав`яні спориші,
Чую запах гіркий, полиновий.
Після тебе в душі, після тебе в душі
Попелище лишилось любові.

Тільки місце там є збайдужілій журі –
Не проб`ється вже пагін ізнову.
Грунт немов би увесь до основ прогорів
На сумнім попелищі любові.

Хтось на схрещенні світлих життєвих доріг
Знов кохання зустріти готовий.
Тільки я полюбити нікого не зміг
На страшнім попелищі любові.

Там – неначе на Місяці – кисню нема
І вогонь не спалахує новий.
Тільки білою тінню все бродить зима,
Мов померлої привид любові.

21.07.7520 р. (Від Трипілля) (2012).

Друзі, прошу розділити сьогодні зі мною радість - донечка Христя йде під вінець!!!
За здоров"я молодих!
Будьмо!)

21.07.12.

А тут так тісно! Тісно! Дайте волю!
Ламаю крила об сталеві прута,
І вже не можу сісти на тополю…
І вже тумани обіймають груди…

Пустіть мерщій! Я не для ґратів пташка!
Я не куплюсь на ваше божевілля,
Нехай хоч як мені буває важко,
Не їстиму я ваше перецвілля.

Хай води будуть найсолодші в світі,
Я ними спрагу ввік не затамую,
Мені вже краще з голоду зотліти,
Я через тіло душу не зруйную!

Та не зотлію! Я залізну клітку
Розіб’ю дзьобом, знищу бунчуками!
Залишу ґратам я ганебну мітку -
Як душі визволяються кістками.

Я жити хочу!!! Клітка – то задуха,
Страшніша пекла та чорніша ночі,
І навіть найміцніша медовуха
Стражденності тюрми не залоскоче.

А моїм крилам треба неба, неба!
І сонця треба, й вітру тротуари…
Хіба можливо скніти тут ганебно,
Коли відчув свободи дикі чари?

І, може, я сплачу за це коштовно,
Життя та пісню покладу під преси,
Я до свободи йду непереборно
З душею пташки, з серцем поетеси.

Життя закоханих, як казкові сторінки.
В саду життя для них співають солов*ї.
До щастя мрій закоханих усмінулася весна:
— Хай вам буде світлим майбуття.
В блакить небес, як ластівки летіть,
Любов ваших сердець, любі діти Бога,
Хай повіки піснею бринить.
2012р.

Моє серце належить тобі,

Йому вистачить сил і терпіння,

Бо кохання пустило коріння.

Ми з тобою мов ті кораблі, -

Пливемо океаном життя,

Думки-рифи минаючи стиха:

Боїмося накликати лиха,

Щиро вірячи в ті почуття,

Що багато так значать для нас.

Вітер-щастя дме в наші вітрила;

Лебединої вірності крила

Нас несуть через труднощів час.

Моє серце б"ється для тебе

В унісон із твоїм, наче хвилі.

Шторм-кохання здійнявся в три милі,

Зціливши розколоте небо.

Хмари-долі знову в обіймах;

Поцілунок їх - блискавка в небі.

Було, є в нас і буде як треба!

Життя - спілкування на рівних...

Вот-вот шутя, уйду в сезонный сплин,
Под самый воздух жаркому июню;
Смахну улыбкой весь холестерин
И приготовлю тонкую глазунью.

Чуть выпью, чтоб оставили меня
Обид и ожиданий килотонны.
Как после ливня, на исходе дня
Мир выглядит пустым и просветлённым.

Пока я был завидный эконом,
Предмет учёта канул в керосине.
Бессмысленный, как месяц за окном,
Ненужный даром на своей вершине,

Пригнусь, примусь примеривать к уму
Весь этот резюмирующий палех
Совсем один; пока я не пойму,
Что главное является в деталях.

2012

Ми зустрілись з тобою за чаєм,
Ти з Парнасу, як ангел, зійшла.
Що ти хочеш від мене не знаю,
Гола музо, рівно складна і проста.
Я старанно гортався в газеті;
Там замітки, замітки, статті.
Ні, клянусь я, не хотілося, де там
Знову бачити очі прозорі й сумні.
А ти знала: я твій вже до смерті.
Дарма, що не випитий чай.
Вся газета віршами обдерта,
В них натхненням відроджений рай.

© Ґалаґан 2012р.

В разгаре лета жаркий смог...
Полынь горчит, Душисты травы...
Безвольно тянет за порог
Нырнуть в шелковые дубравы...
Испаутинилась листва-
Мобильней не придумать сеть.
Пернатая галдит братва,
За ней и ветру не поспеть:
Нет реактивней, турбулентней,
Чем птиц естественный полет
Порою, несомненно летней,
Когда в цвету пчелиный мед.
Хмельными чарами дурмана
Земля не может насладиться,
Ликует в пелене обмана:
Над озером туман клубится...
В стогу смешались травы лета
И запахи цвелого сена-
Такие милые букеты,
Подаренные нам Вселенной.

Час - умілий, наполегливий гример
Щік рум’янець , юну ясність лоба тер,
Та понищити не зміг твою красу,
Що весніє звабним шармом дотепер.

16.07.12

гаплик

зламані ворота
згублені ключі
смутку всохла нота
снить на аличі

порох на осонні
де старий сидів
з думою про коні
і просторий хлів

колеса від хури
витертий обруч
дивиться понуро
себе обіруч

виламана лата
вперлась в перегній
ой немає тата
дав би лад він їй

вилущені рами
потускніле скло
ой немає мами
чисте все було б

дивиться криниця
у безмежну вись
де кохані лиця
з вічністю злились

і таку печальну
пісню хлюпотить
про дорогу дальню
крізь життєву мить

15.07.12

Урешті-решт
усе колись минає.
Стабільності немає -
навпаки:
мої роки
збираються у зграї
і відлітають.
Помахом руки
прощаюся із ними -
і світаю:
нові епохи,
звичаї,
тіла
(минулого імла –
густа і темна)...

Через віки
у мене ти була,
жила у серці –
знаю це напевно -
лишилися два зоряні крила,
котрі донині
зберігаю ревно.

Літо таке печальне,
Літо таке сумне –
Сірий свинець навально
Неба красу зімне.

Небо лицем змарнілим
Пустить гірку сльозу,
Що засріблиться біло
Десь у траві внизу.

Тиші – хоч розірвися –
Мов у оркестру грі –
Гряне з блідої висі
Гуркіт Перуна – грім!

І у мінор акорді -
Сутність грози жива –
Ридма рида природа –
Смерть мов передчува.

11.07.7520 р. (Від Трипілля) (2012)

Знаєш, стежки-дороги
Часто до прірви ведуть людей.
Янгол чи голос злого
Нас віддаляє від мрії й веде
За горизонт... Справжній Едем -
Він де?

Ніженьки вмочу у роси,
Коси в любистку сполочу свої.
Бути щасливою - просто!
Вітер гарячий всі рани згоїв,
Чуєш - співають для нас солов'ї
З гаїв!

Гріюсь теплом твого серця,
Дивний вогонь з-під твоїх повік...
Аж до самої смерті
Тільки любов - то найбільший лік,
Спраглій душі - життєдайний сік
Повік!

Зоряний пил на повіках,
Срібна мотузка з душі до душі,
Час - то найкращий лікар!
Вже не боюся розлуки дощів,
Разом здолаймо життя віражі
Мерщій!

Надихнули Роман Лесюк та Оксана Мазур

Ще б'ється в скло сигналами автівок
сердитий день,
йому ще не до сну,
та вже летить по каменю бруківок
в нічну пітьму.
В долоні підвіконня,
на прощання,
складає сонце променів букет,
у вікна рветься,
начебто востаннє
Ярило править сяючий бенкет.
Годинник вперто відрахує миті,
Йому до сонця діла геть нема,
Надходить вечір,
в сріблі й оксамиті,
і ніжно світ руками обійма.

Задрімало минуле в густих споришах,
Спозарана туманом зітхнуло.
Там шукала моя вереснева душа
Споминань березневий притулок.

Руки батькові випаром вийшли з трави,
Підхопили її аж за хмари,
Шепіт грому почувся: дитино живи,
Доки вік батогами не вдарив.
Коси мамині вербами у долинáх
Хилитались від повіву долі ,
Рідним доторком лист їхній солодко пах
І сльозою тремтів мимоволі.
Дубчаки із узлісся братанням своїм
Душу кликали на іменини,
В краю рідного давністю зболений дім
На гостину всієї родини.

А душа поміж стрічі й розлуки струмить
Пілігримством скупої планиди,
У щемку й нерозгадану зустрічі мить
З неблизьким , наче сон, краєвидом.

Сонце кров’ю залило поранений пруг,
Прохолода війнула із яру.
Біль зворушення пам’яті посувом вщух,
Тільки шрам залишивсь від удару.

08.06.12

Напевно, - я не Той,
а Ви – не ТА,
і віхола між нами -
золоТА -
розТАнула
сльотою і мовчанням.

В коханні -
ми не перші,
не осТАнні.

О, пані,
чом зосТАлась
ГіркоТА?..

Мудрість і тепло ти сієш
І добро в душі твоїй.
Славен будь же, Олексію,
Сни нам віршами і мрій!

Посестри і побратими
Додадуть тобі снаги.
Лицарю ти вірний рими,
Наш романтик дорогий!

Задуми всі дерзновенні
І ідей цікавих рій
Втіляться хай на "Натхненні"*
У руці твоїй легкій!

Хай нові книжки виходять
Настрій звідси геть сумний,
Хай усі отут знаходять
Спілкування рай земний!!!

6.07.7520 (Від Трипілля) (2012)

Де ти і я –
нестримна течія:
то тягне нас докупи,
то розводить.

Ім’я жадане
хвилі хороводять,
виводячи старанно:
«не моя».

Крізь серце
пролітають мудрі сови,
на крилах
забираючи у ніч,

та жайвір світанковий –
голос крові -
мені дарує
магію Любові:

крізь буруни
вертаюся
навстріч…

Соромно мені, соромно за те,
Що не прийшов,
Тебе одну на холоді залишив.
Соромно за те, що всю надію я полишив,
Незрячими очами в світ тепер дивлюсь.

Соромно за те, що очі я закрив
Коли ти в них пронизливо дивилась.
І моїй волі сліпо ти корилась
Безмежні сумніви свої залишив без причин.

Соромно за те, що марив безнадійно,
І думав ти моя, та на ніч пив снодійне,
Щоб заспокоїть знов серцебиття
Бо думав ти моя вже! ти моя!

А що натомість я віддав?
Безглузді ті слова що я казав,
А іноді і зовсім забував,
Це все вважала ти серйозним!

Мене кидало часто в бій життя,
і поруч я тебе тримав
Бо страшно і самотньо тут одному
А потім знову я про тебе забував
Хоч ти була така єдина й неповторна!

Та згодом ти покинула мене,
Я вже не був тобі приємним,
І я не міг сказать тобі про те
що я кохав тебе! кохав безмежно!

І вже наврядчи можу я відповісти,
На те твоє німе питання...
-Бо струна зірвала лід,
І зробила це востаннє..

Кожен день як маленька вічність,
коли поруч нема тебе.
Я дивлюся тобі у вічі –
стала іншою я тепер.
Ми зрослися з тобою наче.
Наче дерева два – в одно.
Дивні мрії мої дитячі
стали знову хмільним вином.
Гармонійно сплелися в ріки
Наші помисли, наші сни…
Відтепер я твоя навіки
в цій безмежності таїни.
Я - твоя, ти моя – пригода,
наче серце на двох – одне,
бо і бути без тебе годі
з кожним подихом, з кожним днем.
Лиш торкаюся рук магічних
вмить відходить печаль німа.
Знаєш, день як маленька вічність,
коли поруч тебе нема…

А казка тут живе і нині!
У сяйві ночі темно-сірім
Вона на волю випускає
Морську поверхню в сині далі:
Бузком осяяна увечір,
Завжди тремтлива, так до речі.

Спить міцно берег недарма:
Сюди загляне мрійно диво
Аби приборкати спесивих -
І хвилі вклались на пісок…

Вже ніч. Ледь кілька он зірок
На людство кліпають очима -
Їм все земне незрозуміле…
І тільки місяця доріжка
Біжить-іде собі неспішно;
Та берег-брама знов на стражі!

Небесний легінь в вернісажі
При брамі в дзеркалі без бою
Себе показує у ролі
«Маестро красень»…
Сам цей фільм
Переглядає тихо вдома…
Набридло, бідний...
Дика втома
У сон премудрого ввела...

Згасають зорі… Гордовито
Впливає сонце ще не вмите…

03.07.2012

не тремти
наше щастя тривке зачекай
скоро пройде негода
ти не зчуєшся як розцвіте
всохла вишня
здолає закони природи

не тремти
сонячні промені
руки полум’я
відблиски сяйва свічі
знаєш
усі ми третиною клоуни
і на четверту
чогось глядачі

не тремти
дощ всього лиш оновлення
це не сльози
краплини душі
застигають чорнилом
покутами спогадом
я невиправна
а ти (?)

не тремти

2012р.

Ти питаєш мене, чи це правда
Ти боїшся, що це тільки гра
Я клянусь, що горітиму завтра
Саме так, як сьогодні згорав

Як я можу тебе не кохати?
Як мені не хворіти тобою?
Я не з тих, кому треба багато
І сп’янів, без ковтка алкоголю

Бо напився твоєю красою
І тремчу на твоїх довгих віях
Я не думав, що буду з тобою
Якщо чесно, я навіть не мріяв

30 червня 2012 Анатолій Хромов ©

Звучить мотив і незбагненно-ніжно
Знаходить шлях, торкається глибин.
Душі у тілі вже занадто тісно,
Вона в мелодії розтанула, мов дим!
Скоритись їй і солодко, і щемно,
На хвилях звуків то уверх, то вниз,
Щось прошепоче тихо-сокровенне,
Душа і мрія в музиці сплелись!
Звучить мотив, як диво, невловимий,
Звучить мотив, торкаючись глибин,
То плаче, наче клекіт журавлиний,
То засміється голосом дзвінким.
Керована любов'ю і натхненням,
Напише ноти втомлена рука,
Прийшла ВОНА, як чудо одкровення,
І потече мелодії ріка!
Краплини звуків падають у серце,
Наливши аж по вінця, почуттів,
Ти не ховай їх жадібно на денце,
Ти відпускай, як в небо голубів!

Підводить повагу чуприна срібляста
На душ молодих полотні,
А серце нестямно іде у контрнаступ
На всі зусібіч «не» і «ні».

На «ви» апелюють все більше довкола,
І сум огортає тебе,
Проте не закрита художня ще школа
І повен палітри мольберт.

- Дідусю, - гукає внуча розпашіле.
А ти ще такий молодий,
Снага ще не раз підфарбовує тіло
В солодкі кохання меди…

І як тут, скажіть мені, бути похмурим,
Коли так малюється гарно з натури.

29.06.12

він сповідався в любові
троянду серця дарував в ночі
коси ніжно цілував
зі сльозою у щімкому слові...
***
зацілував сердечно в тиші
навіки ж пригорнутися прийшов
розкрилила пелюстки таїни
і ружею скривавилась любов
на степовій невижатій межі...
2012р.

Он тихо сказал: вы прекрасны!
Расцветает душа подобно цветку.
Слова любви просты,
Они росе подобны,
Они дают живительную влагу.
Садовник, нежным взглядом,
Целуя лепестки обнимает талию розы...
2012г.

Напиши мне о том, что короткого лета не жалко.
Напиши, что ты счастлив безумно сегодня и тут.
И о том, что туда, ближе к югу, под осень фиалки
Намечтали апрель и опять безрассудно цветут.

Напиши пару слов. Я не стану их Фрейдом тиранить.
Я поверю тебе, что действительно все это так.
Время в каждой судьбе выделяет момент на Нирвану -
Территорию жизни, попавшей под радужный флаг.

В этом семиполосье я лента небесного цвета.
Мне не хочется слышать о боли. А уж о твоей
Говорить не приходится. Пусть выметается лето,
И пусть осень тебе подает золотую карету.
Лишь на экстренный случай я все-таки жду у дверей.

Умань 07.11р.

Не грусти красавица, скажи,
Что сделать для твоей души?
И парню ответила красна девица:
Милый, мне ничего не надо,
Лишь днем и ночью
Быть с тобою рядом...
От трепета девственной мечты
Пришли в движение сердца любви
В порыве страсти запылали уста:
Я люблю, я люблю тебя!..
Наше утро в любви начинается.
Наше утро в любви продолжается.
Крылья счастья парят сказкой любви,
А любовь, любовь цветущая — в чистоте души.
2012г.

Коханий, залишайсь, не йди...
Ті квіти хай голубить поле.
Ми подаруємо їх долі,
Що розвела-звела мости...

Коханий, зірваним листком
По нотах серця, без вагання...
Згасає зіронька остання,
Судомить час від перевтом...

Коханий, квіткою в саду
Єдиною для тебе буду...
Зійдуть з росою пересуди
І пелюстками пригорну

До себе, до себе я...

Струни слухались Страдіварі.
Хоч так довго його чекали:
Сохло дерево, форма, лак...
Час настане, вона в руках
Танцюватиме.Мить щаслива
Прийде раптом, як літня злива!

Шал охопить єство!Розлуку
Мудро сховано в ніжну тугу,
Скрипку віддано у подруги.

Прийде досі незнаний отець,
Він звучання її митець,
А вона божество для нього!

Лиш тоді щаслива дорога,
Хто заради людей і з Богом.



23.06.2012.

Ледь чутно скрип незмащених коліс,
І зорі впали у п'янкі лимани,
Біжать струмки літневим громом п'яні -
Так завжди є, і так було колись.

Воли і сіль, і шлях в'юнких орбіт,
І чумаки, потомлені стежками,
Душа - юнацька, а чоло - з віками,
А у очах - вселенський зореліт...

Чумацька варта, степу оберіг,
Вона завжди на курганистих чатах,
Невидима, Стожарами крилата,
Переступає вічності поріг.

Нехай течуть синяві небеса,
Дрімає степ, зникає відлік ерам,
Чумацькі тіні не лякає терен,
Їх береже незвідана краса.

І чумаки, загублені в полях,
З любов'ю поглядають на свій шлях.

Если...
Если все равно - из двух зол одно,
Значит, можно, вспыхнув, зажечь в ответ.
(Жизнь какое-то фуфловое домино -
Пруд пруди пустышек, а дублей нет).
Нет так, что бы поровну, посреди,
Замереть, как маятник, отстучав.
К счастью дверь окажется без ключа,
Или ключ окажется без двери.
Завтра будет завтра и все дела.
Между "до" и "после" - слепой каньон.
(Если где-то занавесили зеркала,
Значит, кто-то выкупил этот кон!)

И часы песочные тоже врут,
Время лечит дозами мышьяка.
Мы на брудершафт с тобой выпьем, Брут!
И с иллюминатора в облака...
__бросим взгляд, не жалуясь на обрыв.
Просто - метр семьдесят вечный шкаф,
(Ладно, твой длиннее на два вершка),
Сплавят в Стикс порогами вод Мерив.
Будут воды горькие бить в борта
Жизни, уплывающей, как каяк.
И на этом кончится пустота,
Ну, во всяком случае, хоть моя...

Киев 2004г.