Пишається кохана чоловіком,,
Сама також працює як бджола.
Прилаштувався між цицьок із шиком,
Вона моторна баба , із села.

Щодня чухмарить чубчика та спинку,
Стриже у носі зайві волоски.
Коли захочу - гладжу їй колінку,
В сорочку запускаю мацаки.

Із рученят висмикує лопату,
(для любощів моторних береже!).
У кума - праця. А у мене - свято,
Звиваюся у ліжечку вужем.

Останнім часом стало не до шмиги,
У членах слабкість, свист у голові.
Кохана ж на мені до ранку плига,
У ліжка нніжки зламані, криві.

З'їдаю на сніданок цілу курку,
По три кавалки зельца на обід.
Але змарнів за рік на шабатурку,
Тигрячий не рятує апетит.

Цвіте кохана, наче та жоржина,
А я не молодий уже, в літах.
Лягаю в постіль, наче в домовину,
Ще трохи й може трапитись біда.

А любочка розстібує сорочку,
М'якенька циця тицьнула у лоб.
Казала мамця " Любий мій синочку!
Тебе жінки вкладуть колись у гроб.

11.09.2017р.

Переляк

За що ж я кохаю тебе?
Он, ноги - товсті, кривуваті.
Обличчя у зморшках. Цабе!
Прибрати лінуєшся в хаті.

В господу коли не зайду -
З-під ковдри неголене вухо.
Моєму біда животу -
Небесним харчується духом.

Нявкочуть голодні коти,
Мені вже не бачити раю:
Потрібно до річки піти -
Вже камінь важезний копаю.

Усе в цьому світі сказав,
Не варто жаліть бідолаху.
Упала на пупа сльоза,
Втопила нещасну мураху.

Занурюю в річку п'ятак...
та бачу зелену ропуху!
Умить прихопив переляк -
Від жаби тікаю щодуху.

Перетинки зрію грубі,
Очиська, бородавки, лапки.
Вже краще кохані рябі
І тещі настирливий гавкіт.

Вколов у сідницю будяк,
На ногу упущено камінь:
Якщо надокучить життя -
Потрібно топитись у ванні.

10.09.2017р.

Пишу, аж дим валує з вух,
Словесна тягнеться жувачка.
Дантес забув десятий круг -
Поетів мучає сверблячка.

Еклоги й оди - темна ніч,
Поези - наче потерчата.
А я їх правлю цілу ніч,
Одверті глупства, чорні мати.

Для кухаря писнув сонет,
Розтер сльозу на півсторінки.
Три штуки за один куплет:
Є шуба норкова у жінки.

В сусіда ферма поросят,
Рохкочуть підсвинки завзято.
Відшліфував йому трактат -
Купив брильянт на півкарата.

Якщо в нездар пусті лоби
І вірші, мов зелені жаби -
В літературі є раби -
Повичищають бридні, ляпи.

У віршуванні я - естет,
Гекзаметром плету меандри.
Пора пірнати в інтернет -
Мені він постачає кадри.

10.09.2017р.

В штанцях настовбурчився перчик...
Чужої жадати - це гріх.
Але обнімаю за плечі,
Пускаю на власний поріг.

Поголені радують ноги,
Сідничок пухкі кавуни.
Гайда, понатицюєм роги
Соньку, що не хоче жони.

В утіхах - ще той ненажера!
Ні дня без любовних тортур.
Мені помагає Венера,
Штовхає у спину Амур.

Шалені красуні-коханки
Висотують сили щодня.
Летять пенюари, піжамки,
Розчахнута плоті броня.

Купаюся в "охах" та "ахах",
На хвилях оргазмів пливу.
Хай луснуть од злості невдахи!
Я ж - сяю! На повну живу!

А ти задовбав милу жінку,
Як мишу її залякав.
Залазь тоді сам у ширінку,
Стели у кущах лежака.

Скривила гримаса обличчя,
У гніві здіймається грудь.
Який ти дурний, чоловіче,-
У шлюбі про себе - забудь.

Не знані мелодії ніжні -
Отримуй уроки гіркі:
Пливуть до коханців заміжні,
Кидають злостивих жінки.

Любаско! Протри своє личко,
Не треба гіркої води.
Забудь про свого чоловічка,
До мене в обійми лети.

06.09.2017р.

У мене хвіст, неначе в павича,
Утіха для матусі та дружини.
Від барв таланту мерехтить в очах,
Стирчать у небо розуму пір'їни.

Таке охвістя - це взірець краси!
Лягайте ниць! Знімайте геть кашкети!
Воно у когось, наче у кози,
Моє ж віки оспівують поети.

Нехай маляр у длань устромить кисть,
На полотні увічнить пишні шати.
Чому ж від мене утікає гість,
Забули друзі стежечку до хати?

Та ось важка сатирика рука
Вхопилася цупкенько за огуззя,
І вирвала дебелого жмутка:
Ірже Пегас, сідниці чеше муза.

Пірнув на дно. Ввібгався у корчі,
Забув, коли писав востаннє вірші.
На перший погляд всі ми павичі,
Хвоста потягнеш - просто сірі миші.

04.09.2017р.

Ох і пес ледачий! Щоб ти здох!
Всеньку ніч у буді спав, зараза!
Злодій уночі обчистив льох,
Виламав у хаті унітаза.

Нащо ж я купив тобі мослак?
Під хвоста встелив м'яку подушку?
Намотаю цепа на кулак
Й витрясу із шерсті підлу душку!

Лаятись уже нема часу,
Чергування скоро на роботі.
Всьо! Забудь копчену ковбасу!
Лопухи жуватимеш у роті!

Сторожую. Бережу майно.
Глупа ніч. Закрилось сонне око.
На роботі випите вино
До стола магнітом тягне щоку.

Прокидаюсь... трактора нема!
Сперли плуга, сіна три копиці.
Песика обгавкав я дарма -
У самого пір'ячко на пиці.

Криє бевзя матом бригадир,
Ріжуть блідолицого апачі.
Будуть пироги тепер і сир -
За глибокий сон відсудять дачу.

Хай одне на одного кива,
Забиває виправданням баки:
Ледацюги, звісно, обидва -
І господар, і його собака.

28.08.2017р.

Ніженьки терпнуть !

Ніженьки терпнуть , стискається серденько
Мокре від поту чоло ,
З раннього ранку сховалися з тренером ..
Щоби біди не було !!!

******************

Ми не поїдемо до Маріуполя ,
Душу пронизує страх ,
Краще зіграти у цирку під куполом,
Ніж на буремних полях ...

*****************

Рученьки в'януть , злипаються віченьки
Сниться домашній газон
Хрестяться , бідні , ридають каліченьки ,
Стогнуть на весь стадіон ............

*******************

Горе та й годі ЯКІ Ж ВИ ДИНАМІВЦІ ???
Де ж ваш прославлений шлях???

Завтра до лікаря , в памперсах ,
з мамами ,
Всім лікувати свій страх !!!!!!

Олександр Квітень
Зона АТО

Потрібна рівновага у думках:
Лягла в долоню бойова граната.
Бажаю потримати смерть в руках,
Укинути її злодюзі в хату.

Летить бульваром чорний "мерседес",
Його ловлю в приціл гранатомета.
За хвилю полетить він до небес
Коли в машині вибухне ракета.

З парламента виходить депутат,
Його востаннє плямкала ротяка.
Я нині - прокурор, суддя і кат -
Вдавлю в асфальт нахабну пику траком.

Угвинчено судді до рота кляп,
Рука у спину застромля сокиру.
Злітає аж до хмар голодний вамп -
Міністру ікла зажену під шкіру.

Кістки невдах в глибокому яру,
З обкладинки волає упириця.
Надибав, браття, іграшку нову
Коли шукав підручник на Петрівці.

28.08.2017р.

В поетів нелегкі шляхи,
Горбаті в реп'яхах дороги.
За вухом чується "хи-хи"
Коли в душі пекельний стогін.

Не чує нас простий народ,
Вважає за голодних трутнів.
А муза тицяє блокнот
Посеред сірості і буднів.

У ніздрі гатить дух ковбас,
У хаті ніц немає жерти.
Але крізь хащі мчить Пегас
І небо розкрива секрети.

Є спонсори у співаків
Без голосу, краси і слуху.
А нас виносять за "лапки"-
І гинуть в клітях леви духу.

Упала змучена сльоза
На паляниці всохлу скибку.
А за вікном реве гроза,
Заглушує таланту скрипку.

26.08.2017р.

Ми випадково тріснулись лобами,
Влупила довбня в газовий балон.
Тверді у неї роги, наче камінь.
Я ж ніжний, мов метелик-махаон.

Яскраві ув очах злетіли бджілки,
Нагнало гулю розміром з яйце.
Хитнуло, наче перепив горілки,
Як всохла грушка зморщилось лице.

Застрягла діва у жарких обіймах,
На грудь її схилилося чоло...
Отак в моє життя зійшла царівна,
Кохання раптом в грудях ожило.

Піймав жар-птицю голими руками,
Зацвів зненацька висохлий садок.
А далі - шлюб, дітки, дрібниці, плани,
В нотатках цих поезії рядок.

Платитиму за грубощі довіку,
Отак мене наказують боги:
За все життя разок ударив жінку -
Одразу шлюб, подружні ланцюги.

25.08.2017р.

Уперся погляд у задок,
Від захвату здригнувся прутень.
Щасливий хтось збира медок,
Аж заздрість розпирає груди.

Дзвенить залізний каблучок,
Стріляю поглядом на литку.
Я - чоловік, а не дрючок,
Попробую зірвати квітку.

Сяйливе чудо, озирнись!
Воно почуло, стало боком.
Поглянув... і перехрестивсь:
Вусатий дядько мружить око.

На пузі - майки драний шмат,
Цицьки з пружного силікону,
Упало серце поміж п'ят
Неначе стіни Єрихона.

Довкола підступ і обман,
Над тілом чиниться наруга.
У цьому віці я - профан,
Відсутній зір, немає слуху.

В очах навроки, галюни,
Нікому геть немає віри.
Вчиню екзамен для жони,
Коли вернуся до квартири.

23.08.2017р.

Агов, до праці, метеопоети!
Немає спеки, хлюпають дощі!
Із парасолі крапле на штиблети,
Жінки погруддям тиснуть на мужчин.

Учора піт не просихав на литці,
Птахи мовчали в змученім гаю.
Та відсьогодні не вганяє шпиці
Гаряче сонце в голову мою.

Корови не ховаються у хащі,
Губами смичуть зрошену траву.
Злітає селезень увись неначе з пращі,
Ожив карась у висохлім ставу.

Ще пару тижнів - і настане осінь,
Натрусять свиням жолудів дуби.
І захлюпоче в змученому носі,
Дядьки зелені звиснуть до губи.

Із неба впала з гусака пір'їна -
Зроблю із неї завтра поплавка.
Однині не угвинтить підло в спину
Комар свого тонкого хоботка.

Пишімо, браття, темними ночами
Про тиск, температуру і громи.
Знімаймо із душі поези камінь,
А потім приготуймось до зими.

22.08.2017р.

Посіяв легіт - народилась буря.
Нахитрував - і спокою нема.
Собі у серце поціляє куля,
Ясніло небо, нині - у димах.

Щодня у тещі позичаю гроші,
Розплачуюсь котами із села.
Цього навчився фокусу у Мойші,
У нього відьма теж колись була.

За тисячу - блохасте кошенятко.
За п'ять - помите і без реп'яхів.
Купив штиблети, дипломат, краватку,
Комп'ютер сину, а жоні духи.

Зібралася тваринок ціла рота,
Моє натомість щастя утекло.
М'якенька циця випала із рота:
В мегери закінчилося бабло.

Всю пенсію з'їдають на сніданок,
Зарплату кришить жінка на обід.
Упроголодь стрічаю сірий ранок,
А в ліжку лиже лапу ситий кіт.

Пахтить у хаті, наче в зоопарку,
П'янію від міазмів без вина.
У кожній шпарці, закутнях - кавалки,
А на шпалерах жовта рідина.

Таки здолали ці кошачі раті,
Нявкуча остобісіла краса.
Однині живемо в селянській хаті,
Свою квартиру тещі одписав.

Нове життя для мене стало шоком,
А думав, що розумний чоловік.
Отак нещирість нам вилазить боком,
За жадібність розплачуємось вік.

20.08.2017р.

У кебі – baby, мама – молода,
але уже обоє русофіли.
Вода у неї мовиться, – вада,
а українці, як один, – дєбіли.

І ніби не скотилась із гори
якої-небудь Чуді чи Калуги...
Червоно-синьо-білі кольори –
оперення місцевої папуги.

Вітаєшся. У відповідь, – чаво?
І думаєш, – воно напевне німці.
Ой, селяві! Куди ми ідемо?
Надовго окультурились тубільці.

Такого ще ніколи не було.
Московії у Львові повезло,
а ні, то повезе одного разу.
Периферія цвенькає до сказу.

У Київ їду, де моє село
не чує без'язикої зарази.

                              08.2018

Нарешті скінчається літо,
Не буде кусати мушва.
Очиці вилазять з орбіти -
Від гедзів спасіння нема.

Чигає комар на городі,
У литку встромляє вертлюг.
- Кровицю не пий мою, годі!
Лети до корови на луг!

Уздріли поета москіти,
Рвонули із темних гущав,
Вгвинтились у ніс та ланіти,
На вусі нагнало прища.

Ковтнув півбоклаги горілки,
Пекельний утишив свербіж.
Забув, що удома є жінка,
Лопата, сокира та ніж.

Одразу із раю - у зиму,
Із бані - на лютий мороз.
Сталеві у відьми обійми,
Рихтують умить сколіоз.

Душа не витримує гніту,
Ховаюсь в мишачій дірі.
Скоріше б скінчилося літо
І здохли б усі комарі.

17.08.2017р

В труні я бачив новояз,
Дітей я пхав у демігляс,
Але лише російськомовних!
Під вустерширом був кацап -
Той самий,що атакував наш ДАП
Та мучив "кіборгів" моторних.
Бурята їв я у аджиці,
Хоч довго відбивав по пиці,
Та один чорт - застряг в зубах!
Кадирівець був у брусниці,
Маринували у в’язниці,
Й у трусах був його страх...
Та все одно ми їх всіх з’їли!

17.08.2017 15:30

Проростити зерно
сантиметрiв на пару лишень
i скосити — це norm?
А що в ньому життя
починало зростати — смiття для експе-риментаторiв ласих?

Жаско поруч з такими іти.
Естетичні вони до блювоти.
Рота – в ногу, ать-два,
риму дати до «ать» відповідну?
Спіднє все перебрали – чуже – і носами поводять примхливо.
Сивочолість оправдує все?
А чи зграї у дозвіл занесено все наперед?
Спред нарощує масу і м’язи.
Фу, гидота яка.
Толока чи ж для того збиралась,
щоб плітками пустими зійти на лайно?
А воно ж сталось так.
Мастаки… рота – ать!

16.08.2017

Із Космосом прочистився канал,
Одкрилися усі мистецькі чакри.
Поезії - гора! Десятий вал!
А ще недавно - ступор, тиша, закреп.

Чорнилом густо ручка ляпотить,
На пучках натираються мозолі.
Пегаса рве на клапті хижа пліть -
Хай оре гарно поетичне поле.

Чому ж ростуть мутанти-бур'яни,
Пощезла від роботи насолода?
Творіння - викидні, ямища, ковтуни,
Потворні ликом, наче Квазімодо.

Насмичу краще пір'я із крила,
Жона буцмата віників нав'яже.
Робочого хотілося вола,
А в цього морда вихолена, княжа.

Пішов ножа узяти на печі.
Вернувсь - нема коня. Утік, Іуда!
Летить Пегас в лелечому ключі -
Сердечні музи розірвали пута.

15.08.2017р.

Вона красива – просто жах!
Прожив би вік із нею в спальні.
Та я - бобиль, мудрець–монах,
На лобі зморшки вертикальні.

Домівку маю чималу,
Її здаю – потрібна каса.
Піймав до вулика бджолу,
Тепер нема від неї спасу.

Пив заспокійливий узвар,
Постився, богам бив поклони.
Потрібно випустити пар,
Поцілувати її лоно.

Ходила підло голяка,
Шпагатом розпинала ноги.
Цноти порвала повідка,
А я роздер її панчохи.

Піду із церкви. Лиш поклич!
Та у думках немає ладу,
Лиш раз на місяць цілу ніч
Мене кохає за квартплату.

Закінчила студентка вуз,
Востаннє цьомкнула у вушко -
З гріхом припинено союз,
Гризу сухарики та сушки.

Не відчуваю більш вини,
Не чую відьми хтивих кроків –
Вселились в хату пацани,
Запанували мир та спокій.

З будинку лине рок важкий.
Прийшов у дім… сивіють коси!
До зваби кличуть хлопчаки:
- Стрибай у ліжко! Місця досить!

14.08.2017р.

***
Ми ще дорослі, та будьмо як діти,
як заповів Назарянин Ісус.
Діти Росії –
найбільші! –
у світі.
Гей, українці, а нумо – учити,
поки на небі
ні пари із уст.

***
Так і є,
що поміж вільних вільні
бігали в Союзі,
хто куди,
гріховодили на всі лади.
І тому усі вожді
дебільні
у великорукої орди.

***
Відома логіка ординця:
усі погани – українці,
а Путя – янгол во плоті.
Але які його путі
до осіянної столиці?

***
А українці – і погані,
і недонищені ущент…
Залізна логіка Вована:
якщо хороші
росіяни,
то Петя –
хунта й Піночет.

***
Літає лебідь.
Запливає щука
за бакени та видимі буї.
І тільки раку мука,
…та наука,
як помагають іншому
«свої».

***
По колу ідемо
чи по спіралі,
яку опише дзиґа
чи юла –
у всьому друга сторона медалі
до істини ще далі,
ніж була.

                              2017

Залоскочи мене, русалко,
Цілуй, однині все одно.
Зів’янули пахкі фіалки,
Кохання вицвіло рядно.

Впаду без розпачу в обійми,
Втоплю у хвилях зойкіт, крик.
З коханою скінчились війни -
У неї інший чоловік.

Вода здіймається все вище,
В штанцях намокли цигарки…
- Прошу, не ляпоти хвостищем,
З дитинства не люблю луски.

А ось і вир. Ще пару кроків:
-Тягни! Не відпускай руки!
Але уздрів сльозавим оком
Доокола пусті пляшки.

Гора із поліетилену
Кружляє вихором довкруж,
Хлюпоче рідина зелена,
А я охайний, врешті, муж.

Об груди б'ються пахітоски,
Мастило квецяє губу,
Пливуть пакети, дошки, соски -
Лежати ліпше у гробу.

Не хочу гигнути у гиді,
(ще й виє дівка водяна!)
Хвостом заплуталася в сіті,
У ночви встрягла голова.

Розпалися цупкі обійми,
Гребу на берег як бобер.
Чкурну до лісової відьми –
Їй теж потрібен кавалер.

14.08.2017р.

В портупеї і без неї
Ходять хтиві корифеї:
Посередині і скраю
Милі віршики займають.

Ущипнувши риму кволу,
Зміст шукають під подолом:
Смикають за слів шнурочки,
Зазирають між рядочки.

Все шукають фантастичну
Насолоду естетичну.
Глибини їм хочеться –
Знахабнілим збоченцям!

11.08.2017

Чому я ласий до дівчат,
І тішать зір сідниці голі?
Довкола пишний зрію сад,
Тремтять мої ручиці кволі.

Ота - метелик-махаон -
Для мене недоступна круча.
А та - трояндовий бутон,
Ефектна, зріла і колюча.

А ось - моргулька-шоколад,
Обличчя - маска із ебену.
В думках пружний хапаю зад,
Тягну туди, де кущ зелений.

А цю - вдихну і задихнусь,
До ніг впаду листом осіннім...
А жінка щиглем в лоба "лусь!",
Під хвіст заїхала коліном.

Не учинив солодкий гріх,
За спину заховав лабети.
Жона в руці трима батіг,
Жене додому кашу жерти.

10.08.2017р.

Мухи вже не люті, ледь кусають.
Крові насмоктались комарі.
Спеки безпощадної немає,
Люд знімає блейзери, брилі.

Хрону потовстішало коріння,
Жабенятка виросли в ставу.
От якби іще не сновидіння -
Рай земний настав би наяву.

Уві сні - шалені перегони,
Біжимо на сонце золоте,
Серденько, немов язик у дзвоні
Калатає, тьохкає, гуде.

Нагота виблискує на сонці,
Піт рясний струмує на чоло.
Ми - прудкі спринтери! Марафонці!
Птах своє позичив нам крило.

Тупотить попереду кохана,
В неї ноги довші за мої.
Допікають зайві кілограми -
На ніч я добряче попоїв.

Подолали снігову вершину,
Крутояром котимося вниз:
Так недоля ставить на коліна,
Хоче аби здався, здувся, скис.

За волосся учепився любці,
Ледь не одірвав її главу.
Я - спеціаліст у цій науці,
За рахунок жіночок живу.

Все життя в цицьках і на буксирі,
Ложку в рота вкладують жінки.
Ноги ж, уві сні, неначе гирі,
І немає дружньої руки.

Вирвалася раптом сильна мавка,
В пучці залишила півкоси,
Як прокинусь - буде з нею сварка,
Не виношу спротиву, бузи.

Тьохкає будильник - шоста ранку,
На роботу рухатись пора.
Висотаний снами до останку:
Втома, невдоволення, жура.

Але я не встиг побити глеки -
Пригорнула жінка до груді.
Добре, хоч уже немає спеки,
Хоча сили, звісно, вже не ті.

06.08.2017р.

                            І
У стані марення і сну
у голові одні дурниці,
що ніби я таке утну,
яке не снилось і синиці.

Я Музі напишу сонет.
Ачей такого не бувало,
аби абиякий поет
не пожинав за це опалу.

Закінчення я з’їм… На згадку,
як це у декого бува’,
коли не варе’ голова.

Хоча поезії однако’,
які читач добавить знаки
і порозгадує слова.

                            ІІ
І додаю іще одну частину.
Хай буде диптих.
От яка біда –
сьогодні ще один боєць загине,
але поету, як з гуся вода.

Мене сьогодні муха укусила.
Літала муха, узяла та й сіла
на писані шедеври ляпоти.

І як то виживає Муза мила?
Творці словес такого натворили,
що й суржику до того не дійти.

                              05.08.2017

Ви ще не знаєте кацапа.
Літає мухою цеце,
а обнімає косолапо
і вічно має, як у цапа,
незадоволене лице.

Воно полює за чинами,
аби завоювати світ,
але відоме матюками
або махає кулаками
із малечку до сивих літ.

Воно людей не помічає
і визнає єдине – прес,
яким і давить, і повчає.
І у юрбі їх підла зграя
пильнує вовчий інтерес.

Його нема чому учити.
Усе відомо наперед.
Той буде оковиту пити,
цей мать і партію любити,
а решті треба пістолет.

Воно затято риє яму,
аби глибокою була
і ненавидить до безтями –
нахабне, люте, сите-п'яне –
америкоса і хахла.

А те, що нібито еліта,
богема, «барє» і шпана –
шурує гоголем по світу,
із мракобісами у свиті,
а їх ведучий – сатана.

Оце і є союзний Чомбе
серед опричників своїх
і хрюш у рясі – між святих.
Усі диктатори і зомбі
вилуплюються із таких.

У них ума – на дві палати.
У шостій – Дума й ковбаса.
Із Києва – колона п'ята,
і гастролююча попса,
і опозиція уся.

Не всі Андрії. Є й Остапи –
наємні рупори Кремля.
На всій малоросійській мапі
немає гірше за кацапа
із укґаїнця-москаля.

Відоме плем'я це пархате
не тим, що і нікчема – пан,
а тим, що заміняє ката,
коли тебе попре із хати
і поламає твій паркан.

Питається, а може досить
кататись на чужім горбі?

Та видно пана по губі.
Усе одно очима косить.

І як земля по світу носить
таку мерзоту на собі?

                              07.2017

Безвітря. Штиль. Затишшя. Німота.
Усе пройшло, і біль не млоїть груди.
Стернею наїжачились жита -
Вона м'якіша за людську огуду.

Розвіялися мливо, остюки,
Удосталь нашепталися сусіди.
Любов із серця вирвав я таки,
Не стерпіла вона тяжкої кривди.

Я був сліпак. Незрячий. Сліпорід.
Немов битюг тягнув важкого воза.
Мені її краса заслала світ.
Вона ж чуттями грала віртуозно.

Для неї - гуща, бульбовий навар.
Мені - сироватка, усохла костомаха.
А навзаєм отримав я удар,
Зазнав поразки, катастрофи, краху.

Вона пішла від мене навесні,
А літом у мою самотню хату
Сусідка принесла у пелені
П'ятьох малих пухнастих кошеняток.

У неї повно жирних мослаків,
А я картоплю запиваю квасом.
Людина може їсти й павуків.
Оселя ж кицьки там, де є ковбаси.

27.07.2017р.

Люблю я шану як солодкий мед,
Щодень її збираю у засіки.
Я - геній! Я - митець! Співак! Поет!
Хвала для мене - це найкращі ліки.

Закатую її у баняки
Пересипаючи коментарями.
Звикаю гризти слави мослаки,
Вдихати чад густого фіміаму.

Я ласий до липучого давно,
Тяжію до нектару і сиропу.
Стелю подяк під голову руно,
Для поцілунків підставляю щоку.

З натхненням полірую ордени,
Мені цяцьок завжди лискучих мало.
І зрію гордо із височини
Змурованого з тирси п'єдесталу.

Чигаю на утішливі слова
Чи віншування, чи овацій зливу.
Але бурхливих оплесків нема,
А є мовчанка, усмішка глумлива.

І хоч ростки бундючності малі
Та метастази вже вона пускає.
Тону я, друзі, у пустій хвалі.
Часу на справжню творчість вже немає.

26.07.2017р.

Я розкажу все по порядку,
Щоб не було розчарувань.
Отам - моя ступала п'ятка,
А тут - писала вірші длань.

Усох павук давно на стелі.
Та очі бачили колись
Як малювалися пастелі,
Сонети зоряні плелись.

В тарілі всохли бутерброди,
В кутку - гітара замашна.
Писав на кухні про природу,
У ванні проза гарно йшла.

Вливав в лоханю півбалона
Шампуню, меду, молока,
І про любов есеїв грона
Черкала в захваті рука.

На лоджїї творив про море,
А на дивані - про зірки.
Для поетичних різносолів
Мостив у крісло подушки.

Декламував у коридорі,
Дивився пильно у трюмо.
Натхнення відкривались пори,
Курився творчості димок.

Відро заковтувало шмати
Іще недосконалих дум...
Мене вже винесли із хати,
Вдягнули вічності костюм.

Здмухни з полиць стару пилюку,
Там є брошура-мишеня.
Писав аби убити скуку,
А виявилось - геній я!

Ростуть нових поетів лави,
Тільця, Пегаса, музу ссуть.
А я не встиг ковтнути слави -
На це не стачило часу.

Несуть мені вінки та квіти,
До ями кидають грудки.
Нарешті став я знаменитим.
Хоч за життя не був таким.

25.07.2017р.

Приперла щоку у сльозах рука,
Думки невтішні у захмарних висях.
Я прикусив добряче язика,
Коли учора з жінкою сварився.

У роті - закривавлений клубок,
І кінчика одгризено шматочок.
Ніяк не можу вивчити урок,
Що жінка зробить все чого захоче.

Сказала аби мій зогнив язик -
На ранок обкидало чиряками.
Наполовину став не чоловік,
Ледь-ледь жона не виперла до мами.

То вирвати вкортіло брехунця,
Коли порадив їй піти на танці.
Пішов зловити тещі окунця -
Язик вгарпунив гаком на рибалці.

Невірне слово - вже летить оса
Чи інша розлютована комаха.
І жалить невмолимості гюрза,
І волосини дибляться від жаху.

Пролопотів, що сукня не нова -
До рота впала з дерева ломака.
За дратівливі чи гучні слова
Роняє птаха з-піднебесся каку.

Казав, що мужа іншого знайду -
Мене на муки нелюдські прирЕкла:
Лизнув гарячу я сковороду,-
Ще на землі - та звик уже до пекла.

Моя пащека змучена мовчить,
Пора уже приходити до тями.
Коли кохана спатиме вночі -
Зашию пельку грубими нитками.

24.07.2017р.

Я сповідався. Піп длубався в носі,
Накручував мізинець віражі.
У нього нерви - корабельні троси,
Або оглух, осліп і збайдужів.

Його живіт розтоптують ковбаси,
А руки білі, ніжні та м'які.
Це - спадок молитовника та ряси,
Мої ж, від праці, длані шкарубкі.

Я скромний, незаможний роботяга,
Такі ж мої безхитрісні гріхи:
Украв болта, ковтнув вина боклагу,
Не віддаю з процентами боргів.

Кажу, на жатях я намацав даму,
Обняв її худий, ребристий бік.
І розчахнулася кохання брама,
А поруч спав ледачий чоловік.

Я согрішив. Люблю отак грішити
І тішити засмучених жінок.
Удома їх чекають праця, діти,
Свекрухи остогидлий голосок.

Епітрахіллю утираю сльози,
Трясе ікони звук мого ниття.
А піп донизу опускає носа
Під монотонний жебіт каяття.

Мої слова для нього що снодійне,
А, може, маку з'їв зо три пучка.
Одвертість щиросердна тихо гине,
До рук узяти хочеться дрючка.

Заснув отець. Здолали перелоги.
Хропіння розлякало павуків.
Мою молитву не приймають боги,
Непрощені вовтузяться гріхи.

Священнику не випишеш догану,
Він не рівня простому козаку.
Візьму на сповідь завтра барабани,
Прочищу вуха млявому соньку.

24.07.2017 р.

Про кохання писати не важко,
Інтернет потопає в сльозах.
Надриваються Васі, Наташки,
Скрізь печалі, розлучення жах.

Заросило губиська і плечі,
Коси мокнуть, блищить борода.
Сльози гарно течуть понадвечір.
Нині - ранок. Уже середа.

Щосуботи - грімкі водоспади,
Понеділок - малі ручаї.
По вівторках - сонети, рулади,
У неділю - ридання, жалі.

Я нахлипався теж донесхочу,
Позавчора, мабуть, це було.
Навіть досі у носі хлюпоче.
Та мене привезли у село.

Тут немає плакучих поетів,
Од виття не двигтять небеса.
Мертва зона. Нема інтернету.
Є - лопата, сапа і коса.

Мої реви оброшують трави,
Душ солоний приймають жуки.
Мружить око коза на галяві,
Лиже сльози з моєї руки.

Тут живі - не уявні картини,
Чую тьохи - не зойкіт і крик.
Йду порюмсати я до дружини,
Бо страждає її чоловік.

Оніміли осмучені дятли,
Плач зозулю зігнав з верховіть.
Рву од відчаю з коренем патли,
Бо з фейсбуку потрапив у кліть.

Я готуюся тихо до втечі,
Покидаю вино та шашлик,
Щоб поринути у сльозотечу,
До якої в інеті обвик.

19. 07. 2017р.

Я пожалів її одразу.
Вкусив тоді кохання ґедзь.
Вона ж ридала від образи -
Її обквецяв горобець.

Утер заляпаного писка,
Завів до хати на чайок.
Вона ж віддАлася без писку.
Та це - пролог. А ось урок.

Вона - фінансова тигриця.
Все інше - непристойний звук.
Є гроші - мацаю сідниці,
Немає - вистачить і рук.

У неї мамині манери
Володарки, а не слуги.
Гребе авансом і без черги,
А я оплачую борги.

Щоранку порожньо в кишені,
Зникають навіть мідяки.
На гроб одкладені "зелені"
Попали їй у п'ястуки.

Із хати вимело сервізи,
Каблучки, техніку, книжки.
Зате до штатів має візу
Та шуби норкові важкі.

Реве недолі пилорама,
Розлучення, гризня, суди...
У серці смуток грає гами
І мавки кличуть до води.

Бубнявіють жалобні сльози.
Але раптово із небес
Упала цяточка на носа,
І я - ожив! Окріп! Воскрес!

Не встиг уплакатися гірко,
Піти втопитись у ставу.
Дала мені хустинку жінка -
Із нею нині я живу.

Вже не болить. Усе в порядку.
Душа пройшла важкий етап.
Лише залишився на згадку
Кігчастий слід звірячих лап.

В душі цвітуть троянди, маки,-
Нарешті витягнув туза.
Несуть ворони віщі знаки,
Дарують людям чудеса.

18.07.2017р.

У соцмережах, кажуть, файно.
До рота падає банан,
Сіяє сонце життєдайне,
Хлюпоче теплий океан.

Поети пишуть без зупинки,
Кладуть поезії рядки.
А їм хвалою чешуть спинки,
Кидають слави ягідки.

Хотів потрапити до раю,
Небес почути чистий звук.
Та гарно там, де нас немає,
А я убгався на фейсбук.

Настала ера постмодерну,
Відкрилися усі роти.
Естетики мутує зерня,
Хлорується ковток води.

Летять словесні водоспади -
Сиропи, січка та корчі.
Афекти, пози, ескапади,
Наживка - чулі читачі.

Сидить в інеті зріла дама,
Жує десятий пиріжок.
В поетики компостну яму
Кладе іще один мішок.

Мужик на фото - козарлюга!
Під ним вистрибує лошак.
Сонети пише недолуго,
Зате багато й надурняк.

Писець чекав на охи, ахи,
Бравіссімо, ого, о-є!
А я за слушну заувагу
Отримав дулю навзаєм.

З інету сумно виповзаю,
Рачкую, рухаюсь навспак.
Закрилися ворота раю.
А, може, щось роблю не так?

17.07.2017 р.

Зарікалася свиня
огород не рити,
ще не хрюкать навмання,
гидить не в корито,
не маститися в послід…
і подібні байки,
бо побачила, що дід
став гострити швайку.
Часто так нещирий люд
розпускає слину,
коли смажений когут
вже дзьобає в спину.

02.06.2017

Захмарилося. Нічка. Комарі.
Селяни геть утомлені поснули.
Кладе сусід у торби чималі
Украдену у дачника цибулю.

Навпомацки тягає за чуби,
Від місяця немає нині світла.
Крадіжка - знак сучасної доби,
І головна у існуванні титла.

Цибуля в торбі. Бабрає часник,
Підважує кущі стара лопата.
Пішов хазяйський нині чоловік:
Усе що бачить - стягує до хати.

Картоплю сипле щедро у лахтух,
Торішня надокучила до біса.
Тепер сусід - довірливий лопух,
Збере не урожай, а дулю лису.

Добро у клуні. Хата на замку.
На місяць люто шкіриться собака.
Жона перину вислала м'яку
Коханням частувала, серп на гаку.

Уранці суне вже на свій город
Прорвати моркву сіяну загусто.
А там мишій, берізка та осот,
Але немає бульби та капусти.

Пощезли дині, бурячки малі,
Трава прим'ята колесом од воза.
На свіжоперекопаній землі
Іще димить бичок од папіроси.

Неситості людській немає меж
Коли немає розуму та серця.
Бо скільки ти добра не украдеш -
Удесятеро більше одбереться.

14.07.2017р.

Бояться вовка, лева і гадюку,
чи крокодила та медуз горгон.
Насправді жаба – та іще звірюка,
вдушила люду не один мільйон!

Чоловік спішив з роботи
й зачепився за сучок.
Враз за пилкою швиденько
поскакав молодичок.
– Де пила?! – кричить з порога
до дружини, що лягла.
– Не пила сьогодні зовсім
й взагалі не при ділах!
– Де пила?! – питає вдруге.
Що ти гониш? Пригадай!
– У сусіда, твого друга, –
жінка мужу (й дума – край).
– А дала йому навіщо?
Що за мода – крадькома?!
– Не давала, – вже тихіше
(а про себе – ой, дарма).
– Як, кохана, не давала,
як у нього все ж пила?!
– Довго я тебе чекала…
й лиш разок йому дала!..

Рука поета просить од і саг.
Спрацьована, знесилена правиця.
Естетиці вона тримає дах,
Наповнює гармонії криницю.

Моя долоня - це слуга краси,
З глибин гребе її, неначе тралом.
У струменях словесної грози
Нуртують думи, цілі, ідеали.

Роздвоївся сатирика язик,
Липкої повно у щоках отрути.
Шукає графоманів, недорік,
Жало у гузна заганяє люто.

То не простий, а творчий паразит,
Харчується поезії плодами.
Підкопується, наче підлий кріт,
Жонглює нехорошими словами.

Прийшов учора він у наш гурток,
А вже жує усіх, неначе гусінь.
Збирає недоречностей пилок,
З натхнення вириває жирний кусень.

ПиснУла збірку - знову він повзе,
Бере до рук моїх поезій стоси.
І все гризе, гризе, гризе, гризе,
Обтяв під корінь поетичні коси.

За раз творінь упорює відро,
Розгодував сонетами огузок.
Завжди у нього напхате нутро,
Моя ж - голодна, на дієті, муза.

Полохаюсь, неначе ховрашок,
Біду вчуваю в кожнім слові, звуці.
Сатирика уїдливий смішок
Мене бентежить навіть на фейсбУці.

Виписує то клізму, то пеню,
Довбає дятлом за неточне слово.
На рік писати, мабуть, припиню,
Піду вивчати українську мову.

11.07.2017 р.

Депресія. Сьогодні чорний день,
Гадки про смерть, життєві негаразди.
Лежу добу, немов трухлявий пень
І склеюю поезіями ласти.

На носі перелущив чиряки,
І нігті пообрізував до м'яса.
Та під чолом зажурливі думки -
Вдягтися хочу в найтемнішу рясу.

Нудьга зелена. Скрутень у руках
До сволока притягує магнітом.
Надгробна увижається плита
Із мармуру або лабрадориту.

Висить на носі цілий день сльоза,
Од дум невтішних геть немає спасу.
Прийшла пора іти на небеса...
Але трубу забило унітаза.

Пливуть кавалки прямо на паркет,
У ніздрі гатить запахами гиді.
А я ж - піїт! До того ж і естет!
Мене краса цікавить лиш на світі.

Накисли лапи еротичних муз,
Із шафи зирять злякані Пегаси.
Беру до рук позичений вантУз -
Журитися уже немає часу.

Вже уночі, голодний і брудний,
Я вичапав із клятої вбиральні.
Депресії - немає. Я - живий.
Думки про вічне - вже неактуальні.

07.07.2017р.

Згадалася мені жона,
Прийшла невчасно хтива думка.
Колов я куму кабана,
Обрізував кнуряці шлунка.

Вона у спогадах як прищ,
Що вискочив на носі збоку.
А я в руках тримаю ніж,
Іще уріжусь ненароком.

Пахтить свіжатина довкруж,
Обсмалена в житах щетина.
Піду, згадаю, що я муж,
Себе потішу та дружину.

06.07.2017 р.

Вона мене покликала на борщ,
Дала черпак чи то велику ложку,
Аби емаль обточував об корж
І голод угамовав потрошку.

Глитав картоплю і масні хрящі,
Сьорбав гаряче, наче поросятко.
А за вікном сопливили дощі,
Вітрисько шарпав помідорну грядку.

Із часником духмяні пампухи
У кишківник застрибували хутко.
І щоки роздимались як міхи
Коли жував усмак курячу грудку.

Запив застілля кухликом води,
Подякував сердечно господині.
Вона ж мені: - Наївся? То плати.
Знімає з себе плаття та хустину.

Мені убгала ліфчик в п'ястуки,
На плечі панталони впали м'яко.
Заворушились капосні думки,
Прокинулась утомлена кабака.

Та не зірвав кохання я дари,
Не впестили Венеру хтиві длані.
Зрекла сусідка:-Лахи ці бери
Та випери із порошком у ванні.

Дарма хотів помножити гріхи -
Вона ж ловила на борща мужчину.
Бешкетували вчора дітлахи
І поламали для прання машину.

Вже навзаєм готую підлу мсту -
Я теж хитрун, а не дурна роззява.
Скручу їй чайник, газову плиту,
І запрошу увечері "на каву".

05.07.2017р.

Ця ніч жахливою була,
Розхитано поета нерви.
Дарма убив я комара,
Вкривавив дорогі шпалери.

В клубах густої темноти
Знайшов упир для себе дірку.
Знадвору тихо залетів
У незачинену кватирку.

Бенкетував, прудкий носань,
У ніздрю хобот нагло тицяв.
Дзумів, нахаба, як оса,
Смоктав мене, неначе цицю.

За ніч обридла нота "до"
Мене довела до нестями.
До рук узяв я молоток,
А результат - кривава пляма.

Мене чекав страшний удар -
Не стану вже богемним тузом.
Це не звичайний був комар,
А власна зголодніла муза.

На шафі хлипає Пегас,
Дарма очікує на друга.
Вже не писатиму для вас -
В житті настала чорна смуга.

03.07.2017р.

Допоки мій запал не охолов,
Натхнення розпирає кволі груди
Писати буду прудко про любов:
Шикарна тема. Критики не буде.

Патетика, заламування рук,
На серці - крига, у душі - морози.
Під пресом заважких кохання мук
Виглядують дядьки зелені з носа.

Гризот немає, звісно, без сльози,
Строфа без неї, наче без мастила.
Молотить жваво без кісток язик,
Дряпоче безупину моє стило.


PS:

Закінчив вірш. Раніш прийшов додому.
Зі спальні чую хтиві "ах" та " ох".
Співає жінка пісеньку любовну.
Якщо точніше, то з коханцем вдвох.

29.06.2017 р.

Діставав тобі зірку з неба -
Найяскравішу, найгарнішу...
Та відпала така потреба -
ти "дістала" мене раніше. :-)

2015

Живе у роті довгий язичок
За посмішку приховуючись милу.
Такий м'який, маленький як листок,
Але колючо-гострий, наче шило.

У пащі дуже затишно йому,
Зубів охороня його підкова.
Без нього люди, наче ті муму -
Промовити не можуть ані слова.

Крутнеться ловко- і лунає спів,
Приспічить - виголошує сонети.
Коли ж у голові панує гнів -
Убити може краще пістолета.

Плювок у спину - справа язика.
Він - майстер підло жалити у серце.
Коли немає в нього повідка -
Посипле рани битим склом і перцем.

Пекучу правду в очі ріже вам
Чи за спиною ляпає огуду.
По сили все липучим язикам,
Коли немає совісті у люду.

Думки приходять в голову дурні,
Готує мозок болісну розправу.
Бо дуже часто хочеться мені
Одрізати нікчему ту вертляву.

І хоч образа серце пропіка -
Дослухайся до слушної поради:
Не варто розпускати язика,
Коли достатньо мудро промовчати.

28.06.2017р.

Мій друг - Геракл. На дрібку я молодший,
Пишу про нас оцей простенький вірш.
Бо я - піїт. Палких поезій зодчий,
А він у пучках звик тримати ніж.

Йому чавити звично у лабетах,
Ізмалку крутить голови бичкам.
Мені ж не треба довбні та стилети,
Бо маю вірне стило і калам.

Друг починав із жабок і собачок,
Учителя доводив до плачу.
А згодом став непереможним мачо,
Ахейцям задував життя свічу.

А я свою напружував макітру,
Клюють гречани лепсько на казки.
Писав про левів та лернейську гідру,
І про Авгія кінські кізяки.

Звичайно, був постійно нетверезий,
Не жалкували слухачі вина,
Платили щедро за цікаву дезу,
В хламиду впала драхма не одна.

І друг не залишався у накладі,
Його любили збуджені дівки.
Я байкував. А він по всій Елладі
Збирав цноти солодкі ягідки.

Беотія,Троада та Ітака -
Гераклові родина і сім'я.
Він знаний, у пошані зарізяка,
Моє ж ніхто не відає ім'я.

На шану я також отримав право,
Рекламі хай завдячує мені.
То ж гріюся в промінні його слави,
Але помру в Геракловій тіні.

Пихи майстерно надимати щоки
Мене батьки учили з ранніх літ.
Тому рука не відатиме спокій,
Допоки в тілі гарний апетит.

PS;
Наділені писаки цінним даром,
Ліпити кулю можуть із лайна.
Займуся, мабуть, я самопіаром,
Із мухи надуватиму слона.
27.06.2017р.

На кухні я злякався таргана.
В тарілі він жував мою сосиску.
І психіки порвалася струна -
Боюсь до рук узяти нині миску.

Недавно був дебелим товстуном,
Стриміла повсякчас із рота ложка.
Борща каструлю порав перед сном,
А нині став, неначе пральна дошка.

Ввижаються повсюди вусані,
Я знаю, що це дуже нездорово.
Тому жона порадила мені
До знахарки сходити терміново.

Побачила гаргара гаманець,
Розплющила пожадливості око
І каже, що прийде мені кінець,
Якщо не відчаклуються навроки.

Яга стояла довго за плечем,
Відро яєць катала по макітрі,
Сміялася, заходилась плачем,
І бубоніла заклинання хитрі.

Горіли химородні гілочки,
Виття знадвору линуло барбоса,
Обпльовувала відьма кісточки,
Жмути волосся виривала з носа.

Услинено свічі, нарешті, гніт.
Розбіглися нажахані навроки.
І наганяють дикий апетит
У нутрощах моїх шлункові соки.

Прибіг додому дати бій харчам,-
Глиталися в усмак курячі ніжки.
А як живіт упхатий забурчав -
Улігся із дружиною у ліжко.

Не знаю, може щось пішло не так,
Або шептуха чаклувала кволо,
Та виліз боком недопереляк,
Коту під хвіст убгались одговори.

Закінчився не дуже гарно день,
Шаманка з плоті вигнала Ярила.
Життєва парость вклякла, наче пень,
Із жінкою кохатися несила.

Прийшло велике горе у сім'ю,
Дружина плаче, рве на лобі коси.
Це все тарган! Піду його уб'ю!
Помщуся за наругу дихлофосом.

26.06.2017р.

Іван Іванович Давиденко

БЛАЖЕНСТВО СВОЄЇ ВАГИ (оригінал)

На небі вже зорі, наче від страму,
Судачать про темну подію внизу,
Узріли чужу, застелену пляму,
Що місить в місиві багнюку й красу.

Так солодко люди, в тузі заснули,
Життя усипили від глуму, від сну,
Дорогу до храму з двору забули,
До Бога не ходять не скорять стіну.

Щоб серцем узяти проміння своє,
Неначе данину життєву з небес.
Що сяєво має, що радість дає,
Що щастя збирає із вищих чудес.

Щоб люди устали, щирі у диві,
Веселі у честі набрались снаги.
Молінь прочитали радо і чтиво,
Узяли блаженство своєї ваги!

Власна бліда копія

На небі світила сховались од страму,
А люди все пишуть і пишуть віршІ.
Купують паперу собі кілограми -
Я теж разом з ними сонет накришив.

Так солодко люди у льолях поснули,
Хропе голічерева ситий мужлан.
Гуде голова моя, наче той вулик,
Шумить від думок, наче злий океан.

Аби читача потримати за вим'я,
Угнати у ступор "красою" вірша,
Я музу припну мотузком до коліна
Аби не стрибало як дике лоша.

Та люди схопилися, мов з переляку -
Високі мудрульки їм не до снаги.
Лиш жалібно виє з-за тину собака
І тягне шкарпетку з моєї ноги.

Звичка

Для нас чуже добро - суцільна мука.
І ліпиться воно до наших лап.
А як спіймають злодія за руку,
То винуватий, звісно, що кацап.

Не нам писали заповіді Божі,
Не нас застерігали - не кради.
Француз - багатий. А хахол - не може.
Мабуть, то нам наврочили жиди.

Садок сусіду трусимо потроху,
З балкона зник трояндовий вазон.
Полегшуємо ми кишені лоха,
Не маєм засторог та заборон.

По цвяхові, по ложці, по цеглині
Собі чуже складаємо в мотню.
Самі себе збороли в Україні,
Але киваємо на кацапню.

Вкорінена шахраювання звичка,
Кишені для чужого замалі.
Сусідова завжди солодша дичка,
А винуваті - знову москалі.

Веде у прірву ця крива доріжка,
Держава опинилась на межі.
Чи здатні зупинити ці крадіжки?
Чи хочем жити, наче ті бомжі?

23.06.2017р.