Колись аборигени з’їли Кука.
Не явні цілі й засоби мети.
Не научає бісова наука,
у кого треба цілити із лука,
за кого бути і куди іти.

Все, – наче у часи Еклізіаста:
багатих підгодовує народ,
а нелюди і інша сита каста
не розуміє, що настала баста
і злодію не пара патріот.

А ми усе прямуємо до правди
за п’ятою колоною «совка»,
аби на атрибути барикади
з гадюкою схрестити їжака.

Виховуйте!
               Лякайте!
                              Умовляйте!
А що, коли воно, – ні бе, ні ме –
уміє нині лише віднімати
і іншого нічого не пойме?

Пішли Софокли і прийшли Сізіфи.
Це ще не брудершафт, коли, – на ти.
Із ворогом – далеко до мети.

Були ми готи, і були ми скіфи.
А може рано роздувати міфи,
що Схід і Захід – зведені брати?

                              1.05.14

Сланцевий газ віднайшли на районі –
Сланцевий газ!
В Юзівці кубів трильйони й трильйони –
Лиш про запас!
Є і в Криму триста тридцять родовищ –
Сланцевий газ!
Думали ви, що Росія за мову?
Ні, за спецназ!
Газ у Криму є, і нафта на шельфі –
Знали про це?
Що ж не сказали тоді вам відверто,
Де золотце?
Конче-бо треба Росії забрати
Крим і Донецьк.
Палимо шини, складаємо скати –
Ро’ хід конем!
Не здогадається російськомовний
П’яний Іван -
Звідти його дуже швидко умовлять
У Магадан!


28.04.2014

Вліз ведмідь в палатку аж по вуха
І #ВізиткуЯроша знайшов...
Яроша - ні слуху ані духу:
Лиш #ВізитокЯроша був схов.

Схов - не схов, а типу схрон: "Бендери",
Що "бендерівців" у бій кривавий вів...
Там ще хід підземний був і двері
Аж у бункер Гітлера - без слів

Фюрер самотою сів у крісло
З #ЯрошаВізиткою в руках,
Подивився - молоко би скисло...
Взяв пістоля і у скроню: "Бах!"

От до чого довела фашистів
Лиш #ВізиткаЯроша - це знак,
Що із нею щось таки нечисто:
Хто знайшов - того трафляє шляк!


21.04.2014

***
Нижче «майдануті» по порядку,
всі, хто попадає у десятку,
і на гільйотину де-не-де –
зупиніться. Божий суд іде,
і за сепарацію, на згадку,
правий теж не дінеться ніде.

***
І пусі-путі, й жирики із келій,
укриті одіялами в постелі
палат психіатричних лікарів,
та нагодуйте ви своїх рабів
у неосяжній тундрі і пустелі.
Кінчається терпіння козаків.
По горло сита вашою шрапнеллю,
не хоче Україна таборів.

***
Вовкулаці, паці і собаці,
що віщають лажу на Ростов.
Україна бачить вас у ...Раші,
ну а потім, ясно, у Гаазі
і за сльози, і за нашу кров.

***
І ти, заочно списане на мило,
нахабне, ліве, комуняцьке рило
у п’ятої колони москаля.
Ти що, сліпе? Он ідола звалили.
Ти що, не чуєш? Пекло запалили,
а тлусте тіло не прийме земля.

***
А щоб тебе пропасниця трусила,
распутнє шолудиве цареня,
що окаянно вимотало жили,
таке ж сміливе, як народу миле
і сходу, й півдня... Вчора і щодня...
Та хай тебе візьме нечиста сила,
підгавкуюче ворогу, щеня.

***
Ой, бійці й бойсісі регіонів,
ой, немає ще таких законів,
що верне азірівщіну взад.
Ой, іде люстрація колоні,
ви у нас усі, як на долоні,
і злодії, і бандити Рад.

15.04.14

Про ситуацію в країні:
Якось в палатку жовто-синю
Нахабно вліз ведмідь, в натурі,
Чи то коричневий, чи бурий,
Зачув смачненьке, мо’, м’ясце -
Жере, аж плямкає… На це
В кущах принишк, заліг на пузі
Мисливець з автоматом Uzi:
Лунає постріл – і за мить
Ведмідь, конаючи, лежить…


14.04.2014

Першоквітнева заметіль
Москву засипала й некрополь –
Оце тобі, Кремлю, за Крим,
За кораблі і Севастополь!

Дев'ятибальний неба знак,
Шкода, що тільки - завірюхи:
Оце тобі і Крим - «за так»,
І «референдум», «заварухи».

Москву заклали в давнині
У жерлі древнього вулкану,
У центрі кратера - і дні
Її в Господній Божій длані.

Росія ж марить про війну:
Гуркочуть чорні гвинтокрили,
А у Москві – та чули, ну! –
Квітневим снігом все укрило…


01.04.2014

Годі сльози лити! Гей, народ!
Хто живий, оговтуйся, виходь -
вивертай полатані кишені.

Зустрічай "на біс" і "на ура"
гамірне парад-але. Пора -
скоро! скоро! скоро! на арені:

клоуни, гімн_асти, силачі,
ілюзіоністи, трюкачі,
і жонглери... грішми чи словами.

Втім, про наболіле - нічичирк.
Знову в Україну їде цирк.
А квитки вже в продажу - у храмі...

2014

Він сам собі пастор і гангстер:
Зашкалює праведність жестів,
Та усміх очей украганський -
Немов демонічне нашестя.

Що рухає птахом дволиким?
Удень в ньому зло під арештом,
Вночі в нім - кривавий Столипін
І матеревбивство Ореста.

Подвійність - це бог резонансу,
Ген, стіни двигтять, як Берестя.
Він Янусом став і вигнанцем, -
Ріці забуття вже не скрести.

Ви, і зниклі й звиклі на екрані,
генії радянської імли,
корифеї знані і незнані,
як же ви свою обітовану
так безжально зрадити могли?

Не дивують світові ґаранти,
що умили руки, а ні тля,
що чекає гранти і відкати,
розв’язавши руки у Кремля.

На ходу монтуються спектаклі
режисури США і росіян.
За UA уболіває Чаплін,
хоче Крим одеський Д’Артаньян.

Шизонуті жовтої палати
в Русь єдину вирішили йти.
Хазануті і задорноваті
надривають сміхом животи.

Резидент, Матроскін і Бєcруков,
Бабкіни і ряжені баби,
Лёва, Михалков і Говорухін...
Хто там ще?
               Ой, не почує Сухов,
Якіних екранної доби.

Ще не всі розп’яттям спокусились?
Чи сигнал путящий не дійшов?
Точно знаю – з нами залишились
і Шукшин, і Гоголь – із могили,
і Єсенін, і майор Жеглов.

Діячі зіпнулись на котурни,
тицяють перо у каламар.
Кон’юнктуру ситої культури
охмуряє сірий кардинал.

Шльопають доноси маркітанти.
Завиває стоголосий хор.
Завоює й анексує Ялту
для еліти карла-чорномор.

Схаменіться, вихрести руїни,
бо запізно буде в небесах
«глаголя́ти», – слава Україні –
перед віче сотні на часах.

Як же заживе гоноровита,
недоокультурена орда
із високим іменем – еліта!

Це і є той нерозлийвода?
Ой, мала на московіта свита.
Ой велика чується біда.

                              15.03.14

Порода наша мудра від природи,
Ми знаєм все, бо осягнули все.
І глипає на нас зворушено і гордо
Щасливий предок - щирий шимпанзе.
(Василь Симоненко)
***

Куди-но еліпс котиться земний?
Світ, певно, десь, колись утратив клепку.
Людино, краще думать припини,
Бо легше тут живеться недалеким,

Бо ближнього тут легше не любить,
І заздрощі в плітках брудних топити.
Думками не обтяжені лоби
Жують котлети в стінах "общєпіту".

Їством набивши черева товсті,
Горілку закусивши смачно м'ясом,
Під музику приземлено-простих,
Гузницями малюють вихиляси.

Дешевий сміх і погляди тварин
Лишають танцівниць в костюмах Єви.
В принади і спокуси їх поринь,
Бо ж кажуть: "То все звичне і життєве!"

Незгодних зарахують до ворон,
Що білими зовуться, хай їм трясця!
Труси-но сивий попел цигарок,
Дбайлива мамо, донечці в коляску!

Пролий на неї з пляшечки пивця,
Сусідці з матюками дай пораду.
Махає нам з майбутнього дверцят
Праправнук шимпанзе - палкий нащадок.

Де щирість і любов - пусті слова,
Де розум замінила груба сила, -
Світ наплює на тих, кому плювать,
Почувши тих, що очі прочинили.

Що ти туманієш біля рими?
Стимулом по карку – вйо, поет!
Утікай, піїте, із гостини.
Це тобі ні здоба, ані мед.

Подзвони напроти, діва-муза
еросом жагучим надихне -
кулі позакочуються в лузи,
увійде духовне у земне.

Як не допоможе, то застрелься
із нагана втраченого дня.
Є ще вибір – думами на рельси,
відв'язавши Клона і Коня.

Попрасуєш білосніжні крила,
полетиш до раю тет-а-тет,
але, взрівши там чортячі рила,
тричі себе зрадиш – не поет!!!

2014

- Ну ти й пияк, ну ти й скотина! –
Миколу лаяла дружина
у день святого Валентина.
А той мовчав, хмільну провину
на себе брав наполовину,
а іншу, ту, де про скотину,
валив на плечі і на спину
тому товаришу-кретину,
що щедру виставив гостину,
бо мав ґаздиню Валентину.
Чужу шануючи дружину,
утявши …надцяту чарчину,
Микола уявив картину,
як квітів чималу корзину
вітати пре свою Дарину.
І так замріявся Микола,
що пропустив ту чарупину,
після якої путь-стежину
в свою ріднесеньку хатину
змінив на довгу плутанину.
Ішов додому не годину,
співав про долю і калину,
а як затяв про бой-дівчину –
упав в калюжу-трясовину
і так загидив одежину,
що став подібний на тварину.
- Я - не пияк і не скотина!
Я…теє, як то…я – людина.
Брудна на мені одежина.
Але ж то – форма, то – личина,
під нею добра серцевина –
у день святого Валентина
так думав, лежачи, мужчина.

То ж знайте, люблячі жінки:
мужчини… всі вони такі –
на почуття не говіркі.

13.02.2014

Коли мене не стане на землі –
вуаль років ім’я у тлін сховає,
розчинена на атоми у млі,
душа моя нестримно заридає.

Та міріади інших душ у млі
на неї цикнуть: досить голосити,
ти бачиш – мало місця на землі,
а ти, дурепо, вічно хочеш жити.

Із тих країв, де сходяться світи,
і точка неповернення – позаду,
о, душе моя змучена, лети
на вибір свій: у пекло чи до аду…

08.02.2014

Wi-Fi "не добиває" на той світ -
Душа пішла, а тіло ще в онлайні.
Ще шлють "мессаги" молодиці файні,
А ти вже відписав останній tweet.

Колись ішли зі свічкою в руці,
Тепер лиш гаджет блимає в зіницях,
Зі стрічки сумно поглядають киці,
В блокнот графітом плачуть олівці.

Проблематику болючу Криму
Змінили чужоземні декламатори:
Ярослав, Олег і Володимир –
“Русскіє князья і рєфарматори!”

“В Кієвє – ні свєточа, ні царствєнності.
Кієв, памяні маі слова!
Калибєлью нашей гасударствєнності
Іспакон вєков била Масква!”

Москалю! Ти позбудешся лабетів,
Та не виривай у клятві зуб:
На “русской” Святославовій монеті
Був, "на жаль", не сокіл, а тризуб.

Згадай, Росіє горда і крамольна,
Підручника діставши з-попід тину;
І ти згадай, Москво першопрестольна,
Чия ти блудна дівка і дитина.

О дужі москалі-великороси!
Вигнанці давньокиївських палат!
Згадайте, що ви діти малоросів.
То хто є тут кому молодший брат?

30.12.12

(саркастично)

Ми, олігархи, - дружная когорта,
кругом усім давали дулі…
Зібрали гроші проти Юлі
і прикупили… собі… чорта.
Ми не якісь там голожопі –
всі наші гроші у Європі,
а чорт із регіонів…
всіх бачив на московській зоні…

Вже раді би комусь продати
ту чортову руїну,
та на додачу треба дати,
тепер… пів-України…
26.12.2013.

В палаті каже космонавту
Хірург, лише минув наркоз:
- Хваліте Бога, бо на карту
Життя поклали ви , і ось…
- Та ну, релігія - убога,
Канони віри - застарі,
Тим паче, лікарю, я Бога
В космічнім просторі не зрів.
І відказав хірург: - одначе
І я не розглядаю ґав,
Та думки жодної не бачив,
Як мозок ваш оперував.

24.12.13

Як смутно мені і самотньо
Хворіти, і сумки носити,
Ходити до супермаркету,
Або ще в аптеку ходити,
Самою завжди прокидатися,
Самій собі каву варити.
Або навіть в парк, щоб податися,
Самій треба йти і не хникати.
Я так хочу хоч пожалітися!
Хоча я і більшого хочу.
Як кітка вночі тілом грітися.
Ходити в кіно і торочити
Тобі про книжки, про сусідів,
які мені напророчили
багато незлих флюїдів.
І навіть попліткувати
про ту дурну квартирантку
Яку не бажаю знати.
Галичини автентика
Сексу ніколи не знало
І мене неемансиповане збочення
Шлюхою обізвало!
Ти, дівко, як цноту зірвала
Пальцем, дістати хотіла до скроні,
А я собі секс просто мала,
І навіть не злий на сьогодні.
Чорти мені часто сняться,
Як з ними собі я «шляюсь».
Один із них навіть інкубус.
Я з ним уві сні кохаюсь.

Масаж хочу стіп. І квіти
Щодня, як час на то матиму,
Бо зайнята я частенько.
Сюрприз, про який не знатиму.
І чути, що я гарненька.

Я, може, й нічого не схочу.
Тобі я не схочу коханки.
Хай настрій мені не псує
Твоя без фігури засранка.

А їсти зготуємо разом.
І друзі нам будуть панки.
І хіпі, і готи. А хіпстерів
Ми виженем віником з хати.
Тебе виганяти не буду.
Тебе буду тільки грати.
Хіба що ти будеш гопити
І бикувати багато.

Якби я і далі мріяла,
Тоді я б ще написала
Що так я до тебе би ставилась
Що в полі одному би й...
Могла б це зробити і в лісі
Або навіть в парку, де протяг
І холодно навіть пісяти.
Такий в мене сильний потяг.


Як я цей вірш написала
І прочитала мамі
Мама сказала – це страшно.
Покликала разом жити.
І може, я так і зроблю.
Ти ж будеш горілку пити.
Й тріпак принесеш від Оксанки…
Як мама мені подзвонила
То зразу і попустило.
Живи там з своєю засранкою!
А я і родині мила.
2013

Ми знаєм каратиста Ваню,
Усім двором Івана боїмося,
А, про його згадавши дани,
На чубах нам підноситься волосся.

Та нещодавно хулігани
Набили до синців Івану писка, -
Вони ж не чули і не знали,
Що Ваня має пояс каратиста.

19.12.13

Суддя, священик, податківець,
Зустрівшись вирішили спір, -
Кого найбільше люди цінять
У світі із прадавніх пір.

Отців назвали « ваша святість»,
Не гірше суддів - «ваша честь» ,
А податківців , що й казати, -
Підняли просто до небес.

На їх відвідини неждані
Завжди, неначе молитви,
У добросердім привітанні
Звучало: Боже, знову ви!

17.12.13

Питає пацієнта дієтолог:
- Яку вагу тримає ваша плоть?
- Сьогодні - сто. Але було й сто сорок.
- А мінімально?
- Три кіло, шістсот.

16.12.13

Середньостатистичний графоман
Одного вірша видає на дату,
А те, що зміст не радує мирян,
Йому елементарно наплювати.

Із глуздом він щодня веде війну,
Роздумуючи , - нині все удасться,
Лише б читач уважний не минув
Мого літературного звитяжця.

Та почерк вил щезає в течії,
Долаючи безпам'ятство безкрає,
І наново із темних надр її
Задрипаним сюжетом виринає…

20.11.13

Либонь, Левіафан вважав, Іоні
жилось у ньому, наче в пансіоні.

2013

Жлобоморды… жлобоморды…
жлобоморда – президент.
Под жлобОм –
мордастый гордый –
жлоб жлобА жрёт на обед.
И не только в Украине
под жлобОм
жлобов жлобЯт;
и «великая» отныне
с головы – в жлобАх – до пят…
Полужлоб и полный где-то
жлобомассам жлобомил
в чине жлобопрезидента
жлоб себя, жлобА, сменил.
Правит жлобочингисханом
(Жлоб-грабёж + Жлоб-делёж)
меньше ханом, больше хамом.
Что ещё с жлобаА возьмёшь?

Жлобовласть – жлобОв жлобАрня,
жлоб за жлОбом семенит.
Под жлобА – «рубаху-парня»
косит тюрок и семит.
Жлобокланом, жлобостаей,
жлобовнуками от орд
в жлобовласть жлобЫ врастают –
мордожлоб и жлобоморд.
Жлоб в хвосте, жлоб в авангарде,
жлоб еврей и русский жлоб
украдёт, убьёт, нагадит,
быть при жлобовласти чтоб.

Ну какой, скажи, из Вергилия
Экскурсовод по аду?
С его-то выспренностью,
Всякими там заковыристыми "или-или",
Всякими там поучениями
В античном стиле,
С вымороченной должностной бравадой!

То ли дело Буковски!
Водит направо-налево без задней мысли,
Говорит, если что не так, несусветным матом
О том, как непросто бывает жить на одну зарплату.
Изредка подвешиваясь на коромысле,
Не ощущает себя ни правым, ни виноватым.

Бабёнок пощупать, набраться, просраться
И всё такое.
Думать о всех и плохо,
Ежедневно бывать изгоем...
Пусть Вергилий твердит:
Эта местность ему знакома. -
Чтобы быть там экскурсоводом,
Там нужно просто быть;
Там нужно быть, как дома.

2013

Закохався Мойше в українку –
А вона уперлась, хоч ти плач!
Як заслав сватів удень до юнки -
Гарбуза отримав, не калач.

І йому у очі: «Схаменися!
Як нам бути разом між людей?
У очіпку я ходжу й спідниці,
Християнка-бо, ти ж – іудей.»

Той тоді свою ярмулку скинув,
Довгі пейси геть із себе здер
І дістав із дідової скрині
Жупана, пістоля й револьвер.

Відростив на лобі оселедця
І козацькі вуса відпустив:
Хоче так добитися до серця
Українки – аж не має сил.

Тютюну натовк у довгу люльку,
На коня – і в Запорізьку Січ:
В козаки записується хутко,
Жупана не скинувши із пліч.

Десь за рік він Січ свою покинув
І в село до милої прибіг:
Гнав коня три ночі безупинно -
Збився кінь з копит і навіть з ніг.

Не впізнати Мойше українці –
Віддалася козакові в ніч...
А лайдак схопився рано-вранці -
На коня, у шпори – й згинув пріч…
...
Час прийшов і перед Богом стати -
Мойше вліз між вибраний народ,
А його – за шкірку і - за грати:
«Козакам немає жодних квот!»

Мойше їм: «Ну, пацани, в натурі,
Зуб даю, я ж Мойше, не козак!
Просто закохався чисто здуру!
Ось вам хрест! Та най ми трафить шляк!

Поспитайте хоч в самого Бога –
Він все бачить, знає все, атож!
Хоч і Богу, певно, не до того –
Та покликати могли б Його ж?»

Бог прийшов. На Мойше глянув пильно
І зітхнув: «Не турок, не козак…
Знаю все Я, бачу – бо Всесильний,
Та не впізнаю́ тебе ніяк…»


23.10.2013

Жив-жив чоловік,
Бац!-помер чоловік.
Прийшов чоловіку, як кажуть, гаплик!
І мудрість у тім є народна велика,
Що кожен свого все ж діждеться гаплика!

Гаплик-це кабздець,
А кабздець - це гаплик,
Нехай ти міцний і здоровий, як бик,
Хоча й щонеділі свічки в церкві став,-
А від гаплика ще ніхто не втікав!

Нехай в тебе є золотий унітаз,
Нехай п'ять жінок тебе люблять за раз,
Нехай Папа Римський - твій корєш, і все ж-
Від гаплика ти все'дно не втечеш!

Хоч їж різні бади для моці і сили,
Хоч пий молоко від святої кобили,
Хоч нафаршируйся увесь часником-
Та не розминутись тобі з гапликом!

Про це можна було б писати й писати,
Складати сонети, етюди, кантати,
Та з гапликом - як з усім і усюди:
КращЕ раз зустрітись, ніж сто раз почути!

Не один герой поліг,
визволяючи барліг.

2013

Ось, не жінка, і не дівка – помідора,
І не товста, не червона, не потвора…
Додає словами фарби у салатик
І не соромно гостей до столу звати.

Обережно куштувати необхідно,
Бо плями виразів її буде видно.
А як пратимеш – згадаєш «маму й тата»,
Гостру на язик цю помідору кляту.

20.10.2013

Закохався Мойше в українку
(Та була красуня вищий клас!) -
Хоче взяти заміж… На вечірку
Дівчину він кличе повсякчас.

Відмовляє українка Мойші:
«Як на вулицю з тобою вийду я?
Ти в ярмулці, носиш довгі пейси –
Засміє мене моя сім’я.»

Але так її кохає Мойше, -
Боже милий, я тебе молю! –
Що ярмулку викидає зовсім,
Пейси зістригає без жалю.

(далі - видалено самоцензурою)


21.10.2013

Не вивів би він "Партія веде!",
то вивело б його НКВД.

2013

Європо, danke, thanks, dziękuję, grazie
за ту з тобою нашу інтеграцію!
Нарешті й ми, ще й досі голодупі,
з тобою вкупі! У великій купі!

2013

Come non il peggio specialista
tra tutti gli altri specialisti
dichiaro, che Linda Evangelista
è la meglio tra gli evangelisti.

2012

Jesli inaczej nie można,
niech wtedy już pilka nożna
wreszcie zjednoczyć pomoże
teren “od morza do morza”.

2012

Ледзь вайна, з бліжэйшей з ўправ
бюст я Леніна забраў.
Цешыў бюст мяне щоночы
лепш, чым нават бюст жаночы.

2013

У каждого из на планете живущих есть
как минимум одна замечательная черта.
Черта закрытого (увы, очень редко) рта.
Из-за которой, правда, ни высказаться, ни поесть.

2013

Ледзь толькі вывучыў больш-менш "Ich bin, du bist...",
як паявіўся зноў наш родны асабіст.
Напомніў перш за ўсё, маўляў, "я есть, ты есть..." і
каб завучыў то вой, надоўга ж змусіў сесці.

2013

Усю вайну прайшоў без страт
наш слаўны загарадатрад.
А вось прынес нямала страт
наш слаўны загарадатрад.

Я немцам нарабіў быў спраў:
катоў тапіў, пад дзверы сраў,
паліў пакрышки, шыбы біў.
Усё, што і да іх рабіў.

За барацьбу з ворагом народа
мне абяцана узнагарода,
нейкі тып ордэна ці медалі.
Ясна, нямецка. Шкада, не далі...

2013

Я ўсю вайну ў падполле прасядзеў.
І не таму не выхадзіў, што бздзеў.
Зачынены быў жонкай на замок,
каб немцам выдаць нашых я не змог.

2013

Пагналі нас ў няроўны бой,
дык ДАП* я засланіў сабой.
Калі ж не засланіў быў ДАП,
дык гэтаксама не бяда б...

2013

Калі трапляўся дэзерцір,
часць наша была вельмі рада,
быў гэта шанс наладзіць цір
рабятам з загарадатрада*!

2013

Партызан - ня фазан,
ён ёсць птушка поболе.
А яшчэ партызан
гіне ў нас у няволі.

2012

Што між нас ні жанчына,
то кахала немчына.
Моцна вабіў жанчын
штурмбанфюрарскі чын.

2012

Ты тут паперкай не махай,
бо “шмайсер” мой не саржавеў.
Я? “Хайль!” крычаў? Не “Хайль!”, а “Хай!”.
У разуменні “Хай жыве!”

2012

Я у немцаў грошай заняў,
ды не стаў іх аддаваць,
а пайшоў да партызанаў,
з немцами каб ваяваць.

2012

Це ж ти, либонь, народе-страхопуде,
край славних Палія та Пулюя
на рай для холуя та нехлюя
перетворив! А ще ж і далі буде...

2013

Вік увесь жили футболом,
І не знудились таки,
Дід Петро і дід Микола, -
Два сусіди, два дружки.

І домовились про справу:
Хто скінчить життя своє
Першим, то нехай об’явить
Чи футбол за гробом є.

Дід Микола світ покинув,
До Петра прийшов у сні:
- Є у мене дві новини
Перша добра, друга – ні!

Починати із якої?
- Із хорошої давай!
- В світі повного покою
Для футболу – справді рай!

- А яка ж тоді погана?
- Хочеш - смійся, хочеш – плач, -
Післязавтра спозарана
Ти заявлений на матч.

24.08.13

серед поетів славу хтось хтось гроші полюбля
і з-поміж них нема такого хто не полюбляв би бля...

2013