Він трішечки косоокий,
Бо дивиться лиш на мене
Напружено і глибоко,
Моментами аж скажено.
І дихає надто часто,
Червоний стає, аж жарко.
У нього, напевно, астма,
Або ж постаралась чарка.
Він хижий і злий, як кобра,
Та дуже нервує бідний:
Стискає кулак хоробро,
А потім раптово блідне.
Та, мабуть, у нього глИсти -
Худющий як анорексик.
Він хоче мене загризти,
Як кішку сусідський песик.
Він може мене продати
Чи вимінять на горілку,
На клаптики розірвати,
Як тузик славетну грілку.
А потім не стане жару -
Він зшиє усі частинки.
Назад забере із бару :
«Маленька моя Іринка!»
Пекельні душевні муки!
Ще й часто підводять м’язи,
Щось сіпають губи, руки,
А інколи все одразу.
Рефлекси такОж не в нормі.
Бояться його домашні.
Відколи вже він «не в формі»,
Заходити в хату страшно.
Симптоми, звичайно - дупа -
Це й Хауса налякає.
Діагнозів ціла купа…
А, може, він лиш кохає?

Їхав, їхав пан, пан
На «мерині» сам, сам
До столиці радий-радий,
Бо попав у Раду, Раду.

Голосуйте хором, хором:
Став Михайло Семафором,
А йому на груди цяцю
За ручну невтомну працю.

Як там натовп, стих? Стих,
Бо дали під дих, дих.
Їм і зашморг, бачте, тісний,
Їх інспектор сильно тисне.
Не подобається пісня?
Їм давай своїх артистів?
А! Їдять сухе та прісне?
Не вдоволені міністром?
Щось їм там смердить у місті?
А у нас машини чисті.

Ми вас бачим.
Ми вас чуєм.
Ми вам гетто розбудуєм.

07.12.2010

Майже рік, як пішов з ефірів
Наш майдановий „чемпіон”,
Так безславно кредит довіри
Прогундосивши в мікрофон.

Не по силах народна слава?
А дарма! Бо урвавши пуп,
Ми чекали на чесні справи,
А отримали диcпут-клуб.

Можна гордо до строю стати,
І „Ура!!!” з усіма кричать.
Можна дзиґою обертатись
І не зрушити ні на п’ядь.

Може грім рокотать суворо,
Тільки хмара не дасть дощів,
Може довго шуміти море,
Не виходячи з берегів.

Можна словом любити красно,
Можна гімни співати в тон,
Тільки час відкриває ясно
Дум розхристаних Вавилон.

От і маєм в своїй державі
Кримінальний нахабний лик.
Що ми бачим? Конкретні справи.
А які? То вже інший бік.

Президенти, як всі ми, грішні.
Хто нас ще за ніс не водив?
Чи то нинішній, чи колишній...
Ми достойні своїх вождів.

07.12.2010

Шурує перо,
мов лопата,
Щодня піддає
гостинці,
Писати, аби
писати –
Такий головний
твій принцип.


Загнавши
на смерть Пегаса,
Мордуєш
тендітну музу.
Нехай виходить
не «в касу»,
Проте, об’єми –
від пуза.


Зруйнуєм омани капище:
Як каже один твій фан,
Щоб стати ТАКИМ графоманищем,
То теж треба мати талант.

6.12.2010

Наїхало фурашок й беркутяток
І Раду заселили. Наш підвал
Обкурений, повсюди стос горняток -
Такий сценарій з виборчих навал.

У Львові біля Ратуші багато
Й всередині подвійний батальйон,
Неначе бій ведеться той завзятий...
Лиш ТВК готує знов бульйон.

Повсюди шухєр розпустили на сметані,
Міліція замкнула знову ТВК...
Міське життя загострене й жадане
Спокуса піниться - вона ж така

Лиш місто тихо спаяє в нірвані,
Райони дерибанити готові повсякчас -
Ми вічно биті, кусані та рвані,
А беркутята знову запускають газ...

04.11.2010 року Львів

Післяхайямівські роздуми за столиком стилізованої в Середньовіччя кнайпи (жартівливе) .

Сиджу в сум"ятті я навпроти глека, -
немов у дзеркало дивлюсь.
І так обом нам порожньо, далеким, -
було. Й нелегко від спокус.
Життя дало нам вдосталь, маловірам, -
ущерть джерельної води,
вина - рікою повною, без міри -
і в горло, і по бороді.
Одна у нас обох альтернатива:
розбитим бути на друзки,
чи невід"ємними від колектива
триматись купи, мов дружки.
Один із ним фінал на нас чекає -
у прах і попіл домовин...
Його - ще злотом заповнятимуть глитАї,
мій спокій - згіркне, мов полин.

...............................................
( хильнувши ще трохи)

Та все ж, втішаюсь, маємо відмінність:
він - сповнився чи спорожнів,
а я ж, затям, - цього першопричинність -
чи випив я, а чи - налив.

...............................................
( хильнувши ще трохи)

І, мислю ще - якщо його сховають
під ночі темним пологом,
я можу стати тим, хто відшукає,
ну... (заглянувши у глек) тим же археологом.

На себе вільну викроїв хвилину,
Писати віршик по обіді сів,
Пошарудів у мізкових клітинах,
А там не вистачає точних слів.

Тож, голову поклавши на долоні,
Заліг у дрейф, очікуючи Муз.
Прийшов Морфей, стиснУв перстАми скроні,
На тім процес до вечора загруз.

"Вставай, нарешті, скільки можна спати?"-
Дружини голос чується м"який.
Шкода, а так хотілось описати
Свого життя яскраві сторінки.

3.10.2007

Усі птахи живуть в польоті,
А Чорногуз лапає жаб в болоті.
Микола Кум (с)

Кумкаю на жаб»ячі я теми,
Кумом я Миколою зовусь,
Я розвів болото на «ПееМі»,
І своєю смілістю горджусь.

Я люблю, коли ото у віршах
Явища трапляються такі:
Сморід, блювотиння якнайгірші,
Харкотиння, а також – плювки.

Чистоплюїв ріжу на капусту,
Помага мені пекельна рать.
Я люблю, коли кругом розпуста
І усе на світі – обсирать.

Ви пишіте про кохання знову,
Святість я у ньому розтопчу,
З лицаря зроблю я Казанову,
І в багно лицем його вмочу.

Я тут просто «шоколадний» заєць,
(Де ви вовка бачили ходу),
Я - поштивий, «ласковий» мерзавець,
«Жартом» вас до сказу доведу.

Всі, хто матюки тут загинають –
Під моє ховайтеся крило.
Вміло бо своїх же захищаю
Я – брехні і підлості король!

18.11.7518 р. (Від Трипілля) (2010)

Я приволікся – зогрій ми,
грійка у тебе ого!
У поміжцицьних обіймах
чуюсь як студнею "говвввв".

То не колоди – а ноги,
А то? Не каска – а шльом.
Тіко за гачі не трогай,
тамка шось нинька не кльов.

Мухи лайном вже не мріют
лізут по шибі і мрут.
Як не мінєти олію
з яви залишисі брухт.

Копнуло сонце – не здох ще,
копнула качка – не кряч.
Свиням живеться, бо пощут.
Ніби й не свинтус... а с...

Ранок з росолу, бо важко –
ніч не пригадує де
вчорай додушував пляшку,
сьорбав, здається, з біде.

Вчора – то дохле сьогодні,
так і здихаю щодня.
Шлюбні знослисі сподні,
мешти і сила коня.

Скоро ж той півень допіє?
Спи моя крале, я тут.
Ти на три крапки... волієш...
Я на три крапки... no good...

12 Листопада(в) 2010

Шо, ляль? Такий я всюди прибомбастий
песяра, любий ті-таки – песяра.
Було би тіко – де на оґон впасти,
бо тіко з бари, буду незабаром.
А ти витєгуй хутко бімбру бутель,
доварюй борщ і постели в покої...
Зі мною дощ. Ми бавимось у буді
у двох стаханівців в нічнім забої.
Мене твій вигляд зовсім не напудить,
в такому стані – я люблю всіх ласок.
Ну вотворай же конуру, паскудо,
а то скоцюбнуть скоро прибомбаси.

12 Листопада(в) 2010

Ти розтоптав великим гадом
Новеньку сумочку від Прадо,
Швиденько вибігши із хати,
І слово ти не дав сказати...

А я бігом дивлюсь у сумку
Тримаючи лиш одну думку
Хоч би живі лишились речі
Й тягар упав, що сів на плечі.

Не тут було, суцільна втрата:
Розбите дзеркальце й помада,
Розчавлені тіні й рум’яни,
Підводка й пудра від Армані.

Для тебе все це є дурниці.
Цінуєш книги на полиці,
Свій ноут й музику важку,
Від неї зносить вже башку.

Й мою рожевеньку піжаму,
Ту що подарувала мама,
Назвав опудальським лайном,
Що я у ній неначе гном.

Критикуєш всі підбори,
Що не піду у них я в гори.
А я на дискотеку хочу,
Скакати як коза півночі

Чому тебе я покохала,
І досі я ще не догнала!
Та почуття у нас залізні -
Хоч ми з тобою дуже різні.

Як набридло хлопцю пивом
Самогонку запивати,
Зажадав найкращій діві
Він своїх сватів заслати.

Вмив обличчя хлопець файно,
Сів на призьбу коло хати,
Взяв до рук троянду чайну,
Став дівок перебирати:

Перша дівка конопата,
Друга дівка дуже вперта,
Третя личком як лопата,
Й чорнорота геть четверта.

П’ята люта, як хортиця,
Шоста надто гладкувата,
Сьома дуже блідолиця,
Восьма точно як і п’ята…

Та проблема ще, нівроку:
Хлопцю страшно, як грози,
Бо вродили цього року
Дуже добре гарбузи.

І сміються з хлопця друзі,
Аж луна іде увись,
Бо усі дівки в окрузі
Гарбузами запаслись.:)

– Лягайте, малі, і послухайте казку. –
Вовчиця казала стара. –
Живуть на землі вівчарі й свинопаси,
та мало між ними добра.

Вони, як і мú всі, гуртуються в зграї,
обравши собі ватажка.
Та лáду в спільноті частенько немає:
така у них доля тяжка!

Належних законів істоти не мають,
слугуємо прикладом – ми!
І звичаї вовчі вони переймають,
хіба тільки звуться – «людьми».

І п’ють для відваги палаючу воду –
так мудрий мій батько казав.
І, певно, що людство «царями природи»
хтось, добре хильнувши, назвав!

Хоробрій вовчиці це смішно казати,
та кожен з них... сало хова!
І вдень, і вночі замикаються хати
від власних сусідів, бувa...

А ще у них є – папірці й залізяки.
Здається, «грошима» їх звуть.
А щоб не забрали вночі вовкулаки,
то їх під подушки кладуть.

Кмітливі давно вже до міст повтікали
від праці тяжкої й вовків,
оселі одвічні свої полишали
на вірних братів-пацюків.

...І чути, як тужить земля, бо у місті
пригрілися в норах квартир
недужі тіла у «татý» і намисті...
Це, діти, – природний відбір!

І хай себе кличуть «царями природи»
оті, що бояться зими,
і хай з ковбасою їдять бутерброди,
бо м’ясо – повúїли ми!

Зустрінете в лісі – залиште живими:
вони ж нам годують овець!
......................................
Вовчата поснули і матінка з ними.
І казці – чи байці? – кінець.


2008

Зник за пагорбом твій диліжанс,
А серце краяли ножі.
Наш незакінчений романс.
Завершать проливні дощі.

Твої бажання - символ розлуки,
Наше кохання чорно-біле кіно.
Крихтики скла врізались у руки,
Келих упав - розлилось вино.

Обривки листків невдалої прози
Вітер кидав із боку в бік,
А на шибці розцвіли мімози
Якраз на самісінький Новий Рік!

Зник за пагорбом твій диліжанс,
Та ось з'явився і кабріолет.
Знаєш, єдиний, у тебе є шанс
Сьогодні заїхати тільки в кювет.

я дививсі на тебе просто
з 90-60-90
Бургер Кінг намостив ті дупу
аби смалець і тік і гупав
в метрі сорок на виріст росту

я дививсі на тебе збоку
і не міг осягнути оком
тлусту пишність вотих баластів
та підпашну твою патла(с)тість
бим би плів мов роман – Набоков

я дививсі на тебе зтилу
не єднов затикав текілов
наймоцнішу мою уяву
аби хцянок у ній бубнявів,
не махавсі тойво... кадилом

я дививсі, як міг, зо споду
як ти бемцалась мов у воду
і вкривала мене як габи
мов надута соломков жаба
катулєла по цвєху цноту

я дививсі на тебе смутні
як неслась між ногами пунтю
атвінтала вочима моцно
во такі-то концерти коцні
в тюбітєйці Де-2 нагрудній

15 Жовтня 2010

Поголилась ноги,
бо вже кін-дзюраві.
Відпилєла роги –
он лижєт в канаві.

Шось ми голос хрипне,
знову губи грію,
та язик, як липне –
за тобою мліє.

Звір такий голодний,
все росте, бо гола...
Шось ми влізло в сподні
в стилі рак-о-бджола.

Ніздрі лоскотало,
гадами шипіло,
в плуцах кукувало,
мало не збабіло.

Грів ти`, мов мотоцик,
бримкав фест на ложі.
Ну давай... на коцик,
троха ширше... можеш?

Брами відтворала –
сипалась подушка,
а на флєйті грала –
закладало вушка.

Грім у двері гупнув,
мало їх не вибив.
Галіфе на дупу
та мовчу, мов риба.

Та стрибаю з вікон
просто на конєку –
бо із чоловіком
ми` робити нех`...

Завтра п`ятниця,
скоро зарплата.
Добре п`яниці,
нашому брату.

Файні матися,
перепочити,
дружньо взятися
пляху розлити.

  >  Я без-Людний
  >  і без-Любовний.
  >  Робінзонний,
  >  на либу повний.

  >  Та бомжую
  >  не на Багамах,
  >  не бімбрую
  >  багама-маму.

  >  Сонце скисне,
  >  і копне качка.
  >  Як не трісну,
  >  нап`юсь до ср...

Рачкуватиму
крабно бордвоком,
зупинятиму
гойдалку ока.

Файні матися,
перепочити,
дружньо взятися
пляху розлити.

1 Жовтня 2010

У бані в шпарку підглядав,
і бані – очі.
Ти соромливо затуляй
ото же хоче...

Кохання баглося країв,
спирала пара.
А він би тую пару їв
її би шпарив.

Ошпарював до наготи
і до щілини.
У нього тіко моготи –
відра не скине...

По барабану серця стук –
які там дині.
Ждання душ і мила з рук
у дзюрці гине.

І крик любасі по той бік
такий горлистий,
же мало дупи си не спік
до рур паристих.

А зовтра клюбна гупота
пройде по вуху.
Ну де ж ти серце, дупо та
шпаринно-руха.

30 Вересня 2010

То є конче ще раз…,
та не Конча де Заспа.
То колгоспний камаз,
залізай-но, будь ласка.

Хай же тіла літак
на летовище сяде.
Я тебе нині так...
заведу у ламбаді –

будеш бачити сни,
оселедці Памиру.
Тіко глянь у штани,
бачиш голову звіра,

же торчит з-під парчі
і готова до втечі.
Ти до губ приручи
хай же з них си нахлепче.

Хай намуляє зір,
не піщинка ж у оці,
то голодний мій звір
пожалій його, хойці.

Хай кохання зайде
мов худоба до стайні.
То не конче... в тебе,
аби було нам файні.

Язиком по стегні
і до губ соромливих
зазміїтись мені
у крамольних курсивах.

29 Вересня 2010

Нашу Наталію, оса вкусила в талію,
З осиної талії зробилась справжня балія,
А потім та оса, поцілувала їй уста,
Плаче Наталочка й ридає,
Ніхто з поетів її вже більше не кохає!
Плаче Наталка навзрид,
Може операцію пластичную зробить?
Наша "Королева" впала в дикі нерви,
Всі нарешті зметикнули,
Що Наталочка утнула
Князь "Князівну" покидає, бо вкусила ту оса,
Він дружиноньку кохає,
І любов ця розквітає
Бо від ненависті до любові один крок
Затям ти добре цей урок!
Можеш спокійно спати,
Ніхто вже не піде за твої "рожеві грати",
І не буде тобі сонетів писати!
"Може ти вже не така"?!
Все ж облудна ти і зла!
Зовсім ти не адвокат,
А в мантії- ти справжній кат!

ОМ! Тобі, Боже правий, молитва оця.
ОМ! Не дай загубитися на манівцях.
ОМ! Перед образом світлим ударим чолом.
ОМ!

ОМ! Тобі поклонитись прийду в мавзолей.
ОМ! Булаву піднесуть в ювілей.
ОМ! Твої неофіти збирають металолом.
ОМ!

ОМ! До колгоспу корівку свою відведи.
ОМ! Нам би хлібця з кори і борщу з лободи.
ОМ! Світ старий разом з нами на злом.
ОМ!

ОН! Половіють жита й наливаються кукурудзИ.
ОН! Черевиком по столу, а потім вже транш попроси.
ОН! МВС, МВФ і обком.
ОМ!

ОМ! Туди, куди нас поведуть чолові.
ОМ! Нам би гроші в калитку й царя в голові.
ОМ! Гарувати сапою й кайлом.
ОМ!

ОМ! Затруюють річку й вирубують ліс.
ОМ! Твої ж партизани пускають тебе під укіс.
ОМ! Мати зиск, чи боротись зі злом?
ОМ!

ОМ! Несповідимі божі путі.
ОМ! На попах і «торпедах» розп’яття литі.
ОМ! Урвати свій кусень в погоні за вічним баблом.
ОМ!

ОМ! Так хотілося ще потримати стерно.
ОМ! Вступати щоразу у нове лайно.
ОМ! Чи скніти вже звично, чи йти напролом?
ОМ!

ОМ! Наш очільник запевнить ще раз.
ОМ! Буде сир (в мишоловці) і флот і свобода і газ.
ОМ! Ще мести і мести ці терени новим помелом.
ОМ!

ОМ! Здирають асфальт, зверху новий кладуть.
ОМ! Чи оновлюють шлях, а чи гроші крадуть?
ОМ! Чи не жде нас з тим шляхом черговий облом?
ОМ!

ОЙ! Влада міцна нам потрібна здавен.
ОЙ! Скільки рвалось до неї достойних імен.
ОЙ! А приходить до влади мурло із хамлом.
ОМ!

ВІН! Тільки Він нам потрібен один.
ВІН! Він має на царство ярлик із орди.
НАМ! Нам так звично ходить під ярмом.
ОМ!

ОМ! Не потопчем дівок – повмираємо всі.
ОМ! У внучат чорна шкіра й очиці косі.
ОМ! У мечеті затягнемо новий псалом.
ОМ!

ОХ! Безкінечні вони, медитації ці.
ОХ! Десять раз у одній і тій самій ріці.
ОХ! Не закінчиться все це добром.
ОМ!

24.08.2010

Згубив макітру, те шо гріло – вилив,
а те, же хтіло ше – терпіло і росло.
А ти казала йти до бані, мила,
і втарабанила по мріялу веслом.

Моя ти цибулино з блуз і майок,
нацицяний у сто-шнурків корсет,
дивлюсь на тебе і відро тримає...,
таке-то воко – як не їсть – пасе.

Повітря сите – ковбасою ріже.
У мештах напуцованих несусь,
тебе до путні між колін доніжу,
як до шнурків нарешті доберусь.

Я задиратиму чіпке до стелі,
у вершники візьму – давай сідай.
Та най го`, з креденсу злетять тарелі,
з консерви вискоче на стіл минтай.

І ти, заніжена до третіх півнів,
запещена до йойкнутого "вже",
вімкнеш радейкови на всю... шпаківню
в картато-парашутнім негліже.

24 Вересня 2010

Завис комп.- зависли отношения,
В природе – «нету» другого решения,
Попали в зависимость все,
Без "компа" мы уже ни «бе», ни «ме».

А раньше общались вживую,
Кричали, шептали, дрались,
А сейчас и секс по телефону,
Так, что про-гррресс держись!!!

Рух-суєта на вулиці,
Час відміряє події,
Хтось спішить до пивниці,
А в когось інші цінності.
Але осінь вносить корективи:
- Вже не жарко, пити пиво!
Переходим на міцніше диво,
горілка в нас є для цього.
Душу зігріє, розум розслабить,
Тіло підіб’є на подвиги,
Вічне спасіння і вічна отрута,
Кому? Що? До того…

09.2010

Пригорнусь до землі запашної,
Що на довго сховалась в снігу,
Притулюсь до тієї одної,
До сніжинки, яку на бігу
Я зірвав задля радощів миті,
Для полегкості всього життя,
Хай сніжинками стануть укриті
Небезпечні шляхи майбуття.

Я хочу, як модель, довжезні ноги мати,
Щоб між чоловіками мило крокувати.
Й щоб подруги усі місця собі не мали,
Від заздрощів, щоб бідні, всі нігті позгризали.

І сильно я бажаю великі груди мати,
Щоб ними я змогла стакан з пивом тримати.
Щоб в ліжко тобі, милий, стакан той принесла,
Щасливий будеш ти, щаслива буду й я.

І хочу я фігуру, хоча б як в Афродити,
Щоб вільно я змогла у дзеркало дивитись.
Й обличчя я прекрасне, як у актрис бажаю,
Щоб пліткували всі, скільки коханців маю.

А так мене природа нічим не обділила:
Забрала в мене ноги і грудь мою спустила,
Та й талії моїй кінця-краю не має
А образ мій кривенький чоловіків лякає.

Тому бажаю я.. Та годі говорити.
Пора з мене, голубчику, красунечку робити.
Коли ти маєш гроші — не треба сумувати.
Хірург пластичний може усі вади прибрати...

Запитала баба вранці внучку-випускницю:
- Що це в тебе в атестаті за такі дурниці?
В мене, глянь, одні "п'ятірки" і "медаль" впридачу,
А твоі які оцінки? Лиш "дванадцять" бачу.

- Не слідкуєш ти за трендом, - їй мала сказала, -
То не є оцінки, бабо. Бабо, то є бали.
- Отакої! - баба тихо, - ти хіба блудниця?..
А мене батьки за теє били по сідницях.


13.09.2010

Я бачив сон цієї ночі
І в ньому - тортика кусок,
І теплі дні такі хороші,
Красовки, дівчину, чіпок.
"Рота підйом !" - кричить наряд.
В кімнаті світло засвітилось.
І я згадав, що я - солдат,
І скільки днів мені лишилось
Служити в полку Президента,
Ходити в ногу по плацу
І матюкати зиму вперту,
Коли усе лице в снігу.
Всі були ми хлопці браві:
І патлаті й кучеряві.
А як в армію забрали -
Фахівцями поставали.
Вмієм гарно ми співати,
Крокувати, воювати.
Ми - здорові фахівці,
Закаляємся вночі.
Щоб не снився нам наряд, -
Надіваємо бушлат.
Чорний комір - аж по вуха
Й не страшна нам заверуха.
І хоча мороз тріщить -
Серце воїна не спить.
І лягає він на бік, -
Вся білуха пахне потом.
"Скоро буде Новий рік
І наряди на роботу."
Відслужити ми готові.
Нас жодний ворог не порве !
Бо брати по духу й крові
Четверта рота й ГРВ* !

грудень, 2009

шалена Європа- пливе гондола
за край сонце у рай
яка там Андора
коли цілує "Ласковый май"

тебе в тої брудні щоки
облизуючи язицярою світ
який наїв уже собі боки
поки ти будував собі пліт

куди і навіщо спитай
як зможеш розгрести
лайно- кричи ламай
тоді зможеш знести
тягар обов'язків своїх- Національних

Що за холєра? Обсвистали раки,
по пяній гонор зачепив на рагульні.
Позаливав бим блимала і баки,
жеби пихтіло й шморгало цабе з гульні,
те шо просилося іти до ср...

А йшло його, як псів за суков, кодло
і вивертало, ніби шлунок, язики.
Ну не життя - а жри без пива воблу,
ну не царі, а так собі - без яй бики
із хоботом на гроші замість шнобла.

Хай півень знудисі зівак будити,
востатна курва розпанчошисі до сну.
Я вийду на тверезу... поголити
те поголів`я маку біля паркану.
Навчу я наркоту на бімбрі жити.

1 Вересня 2010

Сьогодні я пишу дурню́ - про те, що небо синє-синє,
Що вранці я радію дню й зі мною рада Батьківщина,
Ще спека літня не мина, а скоро осінь знов настане,
Що на полях - озимина, на Окружній - стоять путани,
Що в листопаді лист паде, мете у січні сніг лапатий,
Мороз у лютому іде: "Ану, мерщій-но всі до хати!",
А я в теплі - знов про любов, таку всесильну і гарячу,
До неї риму ставлю - "кров" (а що, буває ще інакша?).
Про секс ви любите? Авжеж! Я розповім про все одразу:
Як розшукати точку "G" і як скорочуються м'язи,
Як з хіттю тіло все дрижить, як піт по тілу проступає...
Вона на ліжку як лежить і він її як роздягає...
Чи є прихований тут зміст? Навіщо цю пишу муру я?
Бо ж маю я до віршів хист - про все на світі заримую!
Опублікую згодом те - і не пектиму зовсім раків,
Що рими тут невдалі вкрай і ритм гуляє, як собака...
У вірші в мене все - "All rigth!" Ідіть ви, критики, до сраки!


25.08.2010

Коли живеш - не думаєш про світ;
Тоді вагу лиш мають гроші
І пхаєш всячину у свій живіт -
Такий для себе гарний і хороший

Коли живеш - для себе ти герой,
Ростеш і киснеш у житті зчорнілий.
Для тебе всі - суцільний геморой...
Не любиш бути недогрітим.

Життя для тебе - це лиш вічна гра,
Яка триває в безконечності літами
Й розваги лізуть серед гарних мрій -
Тобі би трафіку - лиш бути жвавим!

17.08.2010 Львів ЛМР

Джерри
В апартаментах ЦРУ подписан был декрет
О том, чтоб выведать секрет украинских ракет.
Уже готовился агент: негр, Джерри Мак Огон –
Учил украинский язык, пил только самогон…

В кармане спрятан пистолет и длинные ножи,
Три пачки баксов, чтоб купить секреты, чертежи.
Над сельской местностью рывком открыл он парашют
И в огороде чьем-то сел через пяток минут.

Галя
Такой девчонки, как она, наверно больше нет:
Стройна, красива и свежа как утренний рассвет.
В свои семнадцать каждый день она ждала чудес,
И, как ведется, жениха просила у небес.

- Великий Боже! Дай же днесь мне принца поскорей.
Чтобы он был красивый весь, и голубых кровей.
Чтоб… синеглазеньким он был… пшеничные усы.
И чтоб одну меня любил! Дай Господи, еси.

Вдруг страшный грохот за окном. Кудахтанье курей…
Подкрасив губки, Галя вмиг явилась из дверей.

Встреча
И что ж увидели ее прекрасные глаза?
(Кто знает Галю, подтвердит – сейчас грядет гроза!)
Курятник сломан, куры врозь, и яйца там и тут,
А в грядках прячет парашют какой-то шалапут.

- Куди ж ти вперся, паразіт, немов свиня в барліг?
А щоб ти як Бровко вночі світ за очі забіг!
Ах ти опудало сліпе, товчешся, як ведмідь.
Ось як візьму я кочергу, уставлю клепку вмить!

Потолочив мені грядки, і затоптав піон.
Небритий, чорний, як смола, до того ще й шпіон!

Нутром предчувствуя провал, сэр Джерри прохрипел:
- Сержант Петренко… із ГАІ… прибув на ДТП…
И ближе, ближе подходил, чтобы накоротке
Бегом свидетеля убрать приемом каратэ.

Глаза их встретились… они застыли чуть дыша,
Услышав, как небесный гимн душе поет душа.
И стала лишней в этот миг вуаль банальних слов,
Все потому, что в их сердца пришла она – любовь!

Пять лет спустя
Вот это дом! Хай-тек, модерн, ротонда и портал!
(Хоть раз вложило ЦРУ к добру свой капитал!)
И Галя, солнышка ясней, выходит со двора.
Встречает мужа из полей, а с нею детвора:

Мария, Мэри, Джон, Иван, и Сэм, и наш Семен-
(Кто скажет, сколько вместе их – крутой знаток имен.)
Кругом веселый тарарам, и слышится опять:
-Сьогодні тато буде нас на тлактолі катать!

Теперь он в паспорте не сэр, не Джерри Мак Огон,
А український хлібороб Гаврило Макогон.
И от возмездья ЦРУ он скрыт не второпях –
Пускай попробуют найти в украинских степях!

Уночі вдяглася баба у костюма Єви
І прийшла до діда вранці, наче королева.
А дід глянув і скривився, каже, бідолаха:
"З глузду з'їхала ти, бабо? Чи тече із даху?"

"Що не так, мій діду милий?" - запитує баба
І крутиться перед дідом і передом й задом.
Усміхнувся дід і мовив: "Ну в тебе й фігура!
Ти би хоч попрасувала той костюм, в натурі..."


13.08.2010

Заходилисі дороги,
плакав місячними гріш.
Я любив тебе за ноги,
та за дупу – більш.

Я любив тебе у "Волзі",
після п`янок, коли міг.
Люба ти мені у позі
сучкуватій і

я любив тебе на сіні,
в клюбнім хламі-бардачку.
Люба ти мені бамбіна,
мов криницям Учкудук.

Я любив тебе, де злапав –
в стайни, гречці, де садив...
Люба ти мені, мов сапа,
бо засапний завжди.

Але ти, моя халепо,
вийшла заміж за Петра.
Так ті й треба. Ну й дурепа,
у Петра нема "шо тра".


11 Серпнє 2010

Відшелестіла липа у гаю...
Дуби старі – не мріють про кохання.
Всередині застрягло: "Щас спою",
Й на зло немовби вперто не співає...

"Коханий, грай же!"... Вовкулака спить,
Його добряче снігом притрусило,
Чи на мороз упав... Хтів положить...
За волю душу й тіло...

А потім як прокинеться: "Ку-ку!"
Ку-ку й ку-ку! От бісова зозуля!
Він бачив квітку й тричі не таку,
Нащо ж збудила?

Десь вп’явся сонях у велосипед,
У випраних штанях асфальт толочить...
Стилет чи стилос? Вибраний стилет.
Лиш соловейко... змовчить.

А він ходив ногами по землі...
Ніяк не зміг навчитися по стелі.
Синицю заклювали журавлі –
Шуліці носа втерли.

Хрущі гудуть – дурманить вишень цвіт...
Пройшлася тут Чорнобильська Мадонна.
А він – поет, йому все так болить...
В "Двох тонах" друга тона...

Якби ж то тричі лиш являлася любов,
Він пив би в міру...
Нектар із губ її, з цеберки вражу кров,
З народу – правди силу...

* * *
З горіха зерня був у ньому геній.
Та ось, нарешті, вже й світає...
Засохла липа... Він писав про неї.
Та хто те знає...

Мій іноземний гість блукав
Кварталами Донецька,
Мене з цікавістю питав,
Я згадував німецьку.

- Оцей з жердиною атлет
Чому пожив так мало?
- Живий!!! І свій авторитет
Зіп"яв на п"єдестала.

- Це жарт чи натяк - сам пожив,
То-ж іншим дай пожити?
І нащо-б я отак спішив
Народ простий смішити?

Невдовзі ще один "бовван"*
Для огляду відкрився.
Спитає точно, що за "ман".**
І я не помилився.

- А цей веселий чоловік...
- Співак один чудовий.
- Помер?
- Та ні, іще не встиг,
Але, як бач, готовий.

- І як воно для них самих,
Не бринькає по нервах?
Пошана - слава для живих,
А пам"ятник - для мертвих.

Веду по вулиці з ім"ям
Відомого нардепа:
- Живий?
- Ато-ж,- кидаю я.-
Гарцює ще, як треба.

- А як народ?
- Та що народ?
Йому народ - не люди.
Такий собі мордоворот,
Як скаже, так і буде.

Та-а-ак! Є у скромности межа.
У Азії вчимося?
Вже й нам своїх "туркменбашат"
НаплОдити вдалося.

- А в цього вигляд ого-го!.-
На пам"ятник киває.-
І цей живий?
- Та ні, його,
На щастя, вже немає.

17 грудня 2007 року

(Рекламний проспект)
Точить запахи цвіт на зеленому вщерть рушникові.
І косаті русалки сміються у вітті вербовім.
І нащо вам, сеньйори, здались Емірати далекі.
Ви послухайте, як у пампасах клекочуть лелеки!
Може вразить щось вас, і дасте ви нам добру пораду,
Бо місцеві пеони ніяк не дадуть собі ради.

Головний тут – дон Федро, і донів до біса, як личить.
На фасадах фазенд імпозантні квадратні обличчя.
Вони кожного чують і пильно вдивляються в даль:
Чи куються мачете? Чи вариться експортна сталь?
Обіцяють залізний закон і судовий процес,
Бо на волі ще банди злочинців у формі і без.
А хто дихати хоче – дозволять (свободи ж пора!)
Тільки слід кому треба по-чесному дать хабара.

Хлопчик хоче в Тамбов. То й чого ж? І нехай собі їде!
Бо вже лишніх парковок нема. Джипи ставити ніде.
Ще від Нестора так повелось – нами правлять чужинці.
Козиряємо хвацько вождям, государям і принцам.
І вчимо ми терпляче, століттями мови чужі,
І один лише крок, щоб до рідної нам збайдужіть.
Вже в історії пишуть, що ми – нерозвинута раса.
Радять досвід вивчати у старших братів папуасів.
Але нам все одно, ми вже звикли. До всього звикаєш.
За роботою ніколи все… і хати наші скраю.
Нас побачите в білих платочках і житніх сомбреро
На безкраїх просторах цукрових плантацій і прерій.
Хлібом-сіллю зустрінем, і щиро запросимо вас:
Завітайте, аміго туристо, до нас в Гондурас!

Ех!.. Текіли б із перцем… і вишиті пончо нам би.
Та й утнем гопака під веселу мелодію самби.

Обрид мені мій нік.
І я його змінив.
Хто заборонить це мені, до лиха?
Ось тільки не зумів
Позбутись ворогів.
Вчепилися у мене, як у собаку блохи.

Обрид мені мій сайт.
І я його змінив.
Хто заборонить це мені, до лиха?
Пішов на інший сайт.
А той – послав в офсайд.
Зі мною вороги реєструвались тихо...

Обрид автомобіль.
І я його змінив.
Хто заборонить це мені, до лиха?
Купив я "Mercedes".
Відразу класу "S".
Аби дівчатам всім враз позривало стріху.

Обрид будинок мій.
Вгадали - замінив.
Хто заборонить це мені, до лиха?
Купив собі палац.
Там тенісний є плац,
Джакузі і басейн - і сауна для втіхи.

Мені набридло все.
І я усе змінив.
Хто заборонить це мені, до лиха?
Ось тільки ворогів
Позбутись не зумів.
Підкаже хтось мені, як їх, до біса, здихатись?..


26.07.2010

У нас лакеї на престолі,
У нас в Криму багато солі.
То треба, певно, Крим віддать,
Щоби московськії прочани,
Північно-східні християни
Могли собі солонцювать.

У нас один – слуга Нерона,
А другий вже продав патрона,
Чи кесаря, чи там сатрапа.
Але обидва файні діти
Лизати вміють, нігде діти.
То ще цнота – пантофля папи.

як умру,то поховайте мене на vkontakte)
в однокласниках й faceboockці теж не забувайте
щоб всі логіни величні по чатах і блогах))
ввіковічнювали память й не спочили в бога))))))
як понесе з україни в трафік іноземний))
не забудьте про свій рідний серфінг чорноземний)
от тоді і я,взявши клаву китайську)),
все покину і полину на чатівку райську *ROFL*
закидайте та качайте,сервери порвіте)
і їх вражими гуглАми мережу вкропіте)))
і про мене в новім квіпі)
чи twitterі злому(
напишіть якусь замітку!!1
чи дрібну промову…lol

Є люди, є людці, а є людиська -
Ти до останніх не підходь і близько:
У них душа бридка, скарлю́чена і ни́зька.

Нервово палить біс на стороні,
Доки людиська доживають ниці дні.


16.06.2010

Cпекла газдиня пироги,
Закликала сусідів:
«Ідіть до мене, всі сюди,
Вас прошу до обіду!»

Сусіди їй: «Ой, мила, ні,
Ми до обіду маєм
І поживні, і запашні -
Ходи до нас, навзаєм.»

А господиня їм: "Та ні,
Мої скуштуйте спершу -
Вони насправді, ох, смачні!
Усіх я перевершу!”

Прийшли сусіди - за пиріг,
Шматочок відкусили
І зразу: ”Тьху!” – та й за поріг!
Газдиня: „Ой, куди ви?”

Сусіди стали звіддалік,
Вагаючись, чи їсти,
І кажуть їй: „Це - не пиріг.
Це - пригоріле тісто.

Чогось у тебе він глевкий,
На вигляд підозрілий
Ще й пересолений такий -
До чого ж ти невміла!”
…
Мораль така: як вірша спік
(Хоч і вінок сонетів),
Не вихваляйся тим при всіх,
Аби тебе не шпетив

Той, хто візьме його на зуб,
Не без презирства сплюне
І скаже гордо навідруб:
"Ех, молоде-зелене!"


02.07.2010

Здрастуй, сину! В нас сьогодні світить сонце.

Я з сусідом так не хочу йти в палату.

Баба Рая все-то дивиться в віконце,

Все чекає, що приїдуть забирати.

А в цілому, все чудово,тільки серце

Щось поколює, неначе застудився.

Привези мені морозива відерце:

Хочу Ліді, медсестрі,вділить гостинця.

Бідолашна, цілу ніч мене терпіла,

Все носила із-під мене те судно…

Синку мій! Ти привези мені Данила,

Я онука вже не бачив так давно…

А учора у вікно злодюга вдерся,

Ми ж у ґвалт – а то хірург забув ключі…

Знаєш, сину, то у мене коле серце,

Бо бездітний. Хоч кричи,хоч не кричи…

На Майстерні цього літа
Увірвався пародист,
Він, звичайно, теж "з привітом",
Бо такий у нього хист.

Він, як всі ми, аномальний,
Фіолетовий якийсь,
А крім того, ще й нахально
Купу віршів враз приніс.

Увірвався без запрошень,
Всіх поетів - за борти...
Та повірте - він хороший,
Взірець світла й доброти!

Він - натура доброзична,
Різнобарвна в нім душа.
Дуже скоро ми всі звикнем
До Івана ГентошА!
16.06.2010р.

Забігла Моська в темний ліс
Із дому по дорозі,
А там у затінку приліг
Вовк ситий у знемозі.

Дурненькій швидше б утекти
Від хижака чим далі -
Та, мов наївшись блекоти,
Тут Моська загарчала:

- Гей, сіроманцю, не лежи,
Анумо, швидше звідси!
Хіба не знаєш, чий це ліс?
Моє тут завше місце!

Який ти вовк?.. Старезний пес -
Облізлий, шолудивий...
Ач, посиві́в і схуд увесь,
І зовсім запаршивів!

Тут вовк прокинувся.. Лежить,
На Моську глипа люто,
Зненацька кинувся – й умить
Роздер нахабу кляту.
…
Щоб не пропасти ні за гріш,
Зустрівши сіроманця,
Якщо ти Моська – чим скоріш
Втікай аж за край сонця.

І без потреби не гарчи
Із вовком на побачках:
Бо вовк - це вовк, хоч і старий.
А ти - дурна собачка.


11.06.2010

* * *
занудило від слова щі
і борщ мені не лізе в рота
та ще й хрущі гудуть сволота
як_боляче_гудуть хрущі

горгона голову в кущі
горить аврора на негоду
ясон не вернеться з походу
як_боляче_гудуть хрущі

на ніц зійшли бажань прищі
а серце стисла моцна лапа
о де ти острів ескулапа
як_боляче_гудуть хрущі

! , . « » … № ; ( ? + :))

Хай не кажуть москалі,
що ми недороби.
Ще не встигнуть встати півні,
ми біля худоби.

Хай не кажуть негретоси,
що ми - білошкірі.
Вранці встали і на поле,-
ввечір загорілі.

Хай не кажуть молдовани,
що в нас руки з попи,
то у них із-звідти руки,
а в нас руки в боки.

Хай не кажуть в Казахстані,
що ми миролюбні,
бо у нас війна сусідів
в вихідні і в будні.

Боремось за справедливість,
за країну вільну,
ми не заздримо сусідам,
а слідкуєм пильно.

Щоб повстати через роки
й заявити на весь світ:
"Українець - звучить гордо,
це найкращий в світі цвіт!"

2010

В тротуарі застрягне каблук,і випаде сумка із рук,
Очі бризнуть сльозами з орбіт,дріб'язковий цей світ,
Роздратовані тремтять вуста,остання маршрутка пішла,
А ти відчуваєш бордюр,і мрії про тряпку кутюр.

Босою ногою в асфальт,чи буде жаль,
скільки осколків скла, твоя розчавила стопа,
Нервова любов кофеїну, залежність від нікотину,
з недопалку сизого диму тріснула гумова шина.

А вдома зрання -чаю смачна гіркота,
будильник не прозвенить,він сьогодні проспить,
І в ліжку постіль мяка, живе годинами сна,
Дієта для гаманця-невір'я в буденність життя.

Хтось думає про фуагра,а я люблю шпроти,
і не перестану їх їсти від приступів ікоти,
Хтось носить Версачи,а в мене є кеди,
І хай кажуть ,шо вони не підходять для лєді.
2010

Речу тобі, гаспиде, оду крізь зуби,
І ось я чому відірвався від справ:
Про тебе, субстанціє мору і згуби,
Шевченко писав. І Цибенко писав.

Ти юнкерсом хижо над садом кружляєш,
Скидаючи бомби сповільнених дій.
Помітно й по пиці, що зле замишляєш,
А ми дихлофосом зустрінем - не смій!

І ти, очманівши від яду і цвіту,
Прокуреним басом заводиш пісні,
Коли я лаштуюсь шедеври творити…
Геть, іроде! Киш! Як ти вгувся мені!