І
У світі актуальна тема:
«Московія усіх поб’є...»
і «Слава Україні!» – є,
але у нації дилема:
її очолює нікчема,
а міль проходу не дає.
У чемпіони – до зарізу!
купує УЕФА орда...
таке й на голову не лізе,
а їм – як із гуся вода.

ІІ
На Раші «скіглє кровосіся» –
недорозвинений кацап,
що довго армія російська
«осуществляє цап-царап».

Ми – «кровожерні окупанти»
хотіли теж свою Кубань,
але московські резервати
освоює донецька рвань.

А ще, якщо дивитись далі, –
яке пуйло на Буцефалі
завоювало дикий край!?
Суд у Гаазі це немало,
але сценарії фіналу
рубає шаблею Мамай.

ІІІ
Віки від роду і до роду
купаємося у крові...
усе дається візаві,
аби карателя свободи
рукою доброго народу
погладити по голові.

06/21

Ти приголомшила мене
Інтимним хистом.
Було кохання неземне
З лукавим змістом.
Та по натурі був я не
Авантюристом
І розумів, що все мине
Із падолистом.
Бо на умі тобі одне
І те нечисте,
Коли ти зрадила мене
Із гімназистом,
Зчиняла гульбище дурне
Десь поза містом,
Витворювала щось страшне
Із мазохістом.
Питво бодяжила хмільне
Із купажистом
І споживала «самжене»
З рецидивістом.
А далі пила Шардоне
Із гумористом
І шліфувала Каберне
Із пародистом.
Виспівувала про сумне
Із вокалістом,
Фантазувала про чудне
Із журналістом.
Затим поїхала в турне
Із футболістом
Знімала відео смішне
З сліпим таксистом,
Стрибала в гречку заодне
З парашутистом
Там, де своє галуззя гне
Верба дуплиста...

І думка іноді шугне
З ядучим змістом,
Що ти – неначе портмоне
З порожнім вмістом.

Сатаніють самураї Раші...
у Гаазі буде Божий суд...
щоб не опинитись на параші,
на границю суне Путя-Гуд.

Оживають і хатні злодії:
ківи... рабіновічі... уже
закликають націю до дії
і усіх «веде... опезеже».

Де ті наші і які ті німці,
не утне ніяка сатана...
поки не воюють українці,
не буває світова війна.

Бо кацапи – це ще ті воя́ки...
невідомо, що там пацани
ще до того, як іти в атаку,
наваляли у свої штани.

На границі зупинились танки...
є «побєдобєсіє», чи ні –
це усім покажуть у кіні...

Шибениця – це не вишиванка
і тому Московія до ранку
«переможе» і у цій війні.

05/21

Хочеш правди? Без дурних чуток?
А вона страшна (і це не жарти!).
Я святий і грішник, і пророк,
Тільки зростом трохи малуватий.

Піп утричі вищий. Голосок -
Бас громоподібний. А у мене -
Писк, який приваблює жінок,
Кожна скаже: - Цей дідок - святенник!

Бо для пишногрудих краль я бог,
Чемний поводир у райські пущі.
Ложе втіхи - зеленавий мох,
Поцілунки звабливо-цілюші.

Дується ігуменя, мов сич,
Та мовчить, інакше буде бійня...
Я ж бо, для монашок - божий бич,
За непослух - двійня або трійня.

На прощання кожну з них обняв,
Загорнувся у дірявий плащик...
Хай росте весела дітлашня,
І чим більше - тим для неба краще.

03.05.2021 р.

Нема чого оплакувати дім
у буді із «братами» у Союзі.
Історія нагадує усім,
які були ми нелюди і друзі.

Немає ради на усіх катів.
Якщо собаці гавкати охота,
заводити потрібно ворогів...
у нетрі, у безодню, у болото.

Але, на жаль, уже нема куди...
на разі не працює гільйотина,
а у хліві ще є своя скотина...

Якщо «брати» доп’ялися туди,
де є засуха... і нема води...
то най їх трафить ще й лиха година.

04.2021

1.

Гриць, вступаючи до Спілки,
Десь пропив свою сопілку,
Бо поети-скороспілки
Очманіло п’ють до спілки.

2.

Закортіло діду баби,
І поліз на баобаба,
Бо гадав, що баобаб –
Пристановище для баб.

3.

На городі у Гаврила
Бараболі гави рили,
А Гаврилу говорили –
То не гави, а горили.

Навальний сидить...
А чому не сидить Медведчук?
Ганьба! Вже на часі змінити безвільну позицію,
Збагнути принадність російського слова «каюк»
І гідно, як слід, вшанувати свою опозицію.

                І
Коли надій на мир уже немає
і москалю Європа – не указ,
вона усе ще думає-гадає, –
як помирити Київ і Донбас?
Куди подіти з мапи Україну?
Як поділити націю її,
а заодно і землю... і руїну,
аби понаїдались буржуї?

                ІІ
Царі, псарі, садисти і сатрапи
нас нищили віками до ноги.
На висновки історія багата:
наш ворог лютий – Раша біснувата,
якій усе, що є ще навкруги,
негайно має перейти у лапи...
а може, і Америка утне,
що і її це горе не мине...
у цю добу воєнної хуги
антисеміти – це, таки, кацапи,
а українці – їхні вороги.
Одна біда, що голі ми та темні...
Всі лають Юлю. Є за що, напевне:
сам Яник у тюрягу засадив
за те, що мала замисли таємні –
пообіцяла дулю у кишені
усім, хто Україну не любив.

                ІІІ
Зате обрали иншої породи
слугу... лакея, наймита народу
і клоуна юрми, а не людей...
аби воно(воно!) на сміх курей
доп'ялося із чорного проходу
аж до парадних, вибачте, дверей.
А нині вже гасає в Емірати,
Катар не оминає і Оман...
а заодно Московію... в туман...
Гризе науку... що кому лизати
і помічати у очах мутанта,
що і воно – малюсінький тиран.

04.2021

Немає світу ні кінця, ні краю.
Здається, – не воюйте і живіть
у цій оазі та юдолі раю
і не діліть на мапі білий світ.

Але сусіді ще й межі немає,
бо це – кочовики-бойовики,
і комуняки, і більшовики,
яких ніде ніщо не зупиняє...
а он-де і моя хатина скраю,
якій немає спокою віки.

Її чатує окаянна сила...
на два боки дзьобатий хижий лик...
і ніби, висолоплює язик,
і розчепірює криваві крила,
неначе півень... о... коняка біла...
і з кражею за спиною мужик.

04.2021

Які огидні пики-лиця:
коняка, сука і убивця...
І як лякають ще здаля
оці опудала кремля –
і гуманоїд-кровопивця,
і бісова в етері трійця
які на поприщі халтури
стають все вище на котурни.

«Твоє прекрасне ніжне серце чуле -
(Полікувала, їстоньки дала!)
Мені весну у хату повернуло,
Хлюпнуло пригорщі твого тепла.»
Ярослав Чорногуз

Любов - це не любов, а сіра мняка,
До неї треба сала півкіла.
Моя ж уважна і пестлива мавка
Полікувала! Їстоньки дала!

За поцілунком - тельбухів кружальце,
Тому до годівниці я доповз.
Лікує нежить жінка здором, смальцем
І хроном. Ось така у нас любовс.

А засумую - суне кусень м’яса,
Сльоза тече - встромля до рота сир.
Хворобу чавить їдло під обцасом,
Бактерій глушить ковбаси гузир.

Таки наївся. Відпустили муки.
А жіночка над вухом «бу-бу-бу…!».
Кохання починається зі шлунку,
Закінчується, звісно,- у гробу.

Пародія у відповідь

У слові цім “дала” - чимало змісту,
Та все до сексу зводять голоси.
В цім висновку — розбещене суспільство
І пародисти злі, неначе пси.

Чи не осколок генетичний бидла
Цей “доброзичливий” (ох!) пародист?
Святе кохання звів усе до їдла...
На це лиш здатний графоманський “хист”.

Запрограмований на все найгірше -
Поганки у дитинстві в лісі їв.
Отрутою він посипає вірші,
Й такий його гидкий, нечистий спів.

Він закопав живцем би всі таланти -
Ментальність заздрісна хохлокозла.
Якби ж йому любов по пиці раптом
За вірші “доброзичливі” дала!

14 березня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)

***
Немає сенсу рипатись у люди,
серед яких, немов у негліже,
ідеш у середовище чуже,
де і тебе від осуду і суду
ніяке алібі не береже.

***
Як не насовуй на більмо бриля,
а ненависть палає із-під лоба
і видає утробу москаля,
який вдає із себе русофоба.

***
Не здує вітер з колоса полову
і не прозріє в темряві сліпе,
яке було лакеєм КаГеБе...
тупоголове не осилить мову...
немає А, то де візьметься Бе?

***
Освічене під зіркою кремля,
опушує своє свиняче рило,
в якому дріт видніється здаля...
із голого сміємось короля,
та є ще попит на нечисту силу.

***
Нас доля запрягає у ярмо,
аби орали й дякували пану
за те, що живемо,
і маємо клеймо,
і вміємо зализувати рани.

***
Навіювати бачене і чуте,
аби забути – марна суєта...
богема копіює баламута...
але гадаю, – бу́ти чи не бути...
усмішкою Чеширського кота?

03/21

Вік не бачити спокою ані сну –
Тлумлять мене чоботи всіх імперій.
Я межу од розуму перетнув,
Їде поволі дах – дванадцять серій.

Відпливають мізки, мов кораблі,
Напливають глюки і витребеньки,
Брага вишумовує у теплі,
Апетит вигулькує чималенький.

Причвалають вишкварки на пікнік.
Дрібно танцюватимуть, голі й босі.
Їм не треба мови – у них язик,
Бо на те і є вони, малороси.

Ну то й що? Ніщо! І...трохи більше:
З берегів виходить річка Стир.
Сонетяр ізнову пише вірші!
І такі - що Господи, прости!

Шмаття дум вирує в круговерті,
Від напруги аж гуде мисля.
А поет, в потугах,- ой упертий!
Замість ре дієз - цургиче ля.

Може, я і справді недалекий,
Бо не вмію грати на губі...
Тут тобі й Хаос, і локетеки,
І препишні діви між дубів,

І сирена солодкоголоса,
І коханців цьоми потайні...
Тільки муза ходить гола й боса,
А Пегас зачамрів вороний.

Я ж сатиру надто довго вергав,
Кайлував, неначе хуйвінбін.
Цур та пек! І тьху-тьху-тьху, колего!
Підійми коняку із колін!

06.03.2021р.

Україною ходять Чужі –
Вовкулаки із позамежі́,
Чортовиння із дикого поля,
Що не дасть супокою ніколи.

Хижі пики і пащі голодні,
Що на будь-які підступи згодні...
Лицемірні гадючі личини
Смокчуть потайки кров України.

Він сидів, розбитий сонцем,
з синім оком, біля столу,
відганяв офіціантів,
ніби мух неакуратних,
ляпав лапами важкими
їх по заду і по спині
і мовчав, і пив з бокалу
білу піну без упину.

Дві красуні говорили,
лінь у затінку сховавши,
про сучасний стан у моді,
у стосунках з кобелями,
з голубими і самцями –
і крізь довгі соломи́нки
білу піну без упину
споживали, споживали.

"Він на тебе подивився
так, мов зовсім не напився.
На собі такий я погляд
не спіймала, не спіймала…"
Її подруга, скривившись,
тільки подумки сказала:
"Най тобі не тільки погляд, –
а й бджолу на кінчик жала!"

Він лежав біля калюжі
і мутнів здоровим оком:
два роти у білій піні,
дві роздерті навпіл сукні,
дві хутрові хуртовини
викрили, які то суки.
Аж хвости мелькали довго.
Аж у пса короткі руки.

18 липня 1995 р., Київ

В безсилій люті поетична вата
включає свого матюґальника,
аби із жіночками воювати
в традиції лайливого совка.

Питається, – чого воно лютує?
Прозорості не може досягти
аматора поезії і всує
плюється зі своєї висоти.

Така уже порода гонорова:
бики, тупоголові бугаї
поза-літературної полови
показують амбіції свої...
і ратицею гупає корова**,
аби усі помітили її.

Сушкуватому псу щось не спиться,
Бо зуб мудрості випав таки,
Вже волосся він смиче з гузиці -
В голові закінчились думки.

18 лютого 7528 р. (2021)

Потягнуло недобрим з Парнаса,
Ти уяву свою потривож.
І поївши лайна від Пегаса,
На “Майстернях” з’явивсь поет-бомж.

Чоловік же нормальний неначе...
Нетримання... Проблеми свої...
Де поезію гарну побачить -
Враз укриє сечею її.

Там, де баки сміттєві — домівка.
Там витворює віршів дива.
І струмують римовані цівки
У поетів чарівні слова.

Бо для нього словесні алмази -
То утрата обличчя свого,
То суцільні жахливі обрАзи,
Наче ріжуть живого його.

Інтелект свій у віршах являти -
Він на голову вам наблює -
Мудромисліє то є кошлате —
В нього бачення власне, своє.

Де взялися повадки ці сучі?
Заганя на дерева котів.
Бо собакою злим і кусючим
У минулому він був житті.

Каменюки боїться й ломаки,
Підкрадається мовчки, тихцем...
Ви насціть йому в рота, друзяки -
Він подякує щиро за це.

17 лютого 7528 р. (2021)

(оригінал)
Струменить у ліхтарному світлі
Кулеметними чергами сніг.
Білий бісер іскриться розквітло,
Що жбурляє нам небо до ніг.

І закручує спереду, ззаду,
Завиває, лякає з пітьми -
Вакханалія та снігопаду -
Ця прощальна гулянка зими.

Кучугури з півросту людини
На узбіччях, як гори, звела.
Світлі сльози зроня безупинно
Захмеліла, розчулена мла.

Хтось радіє, сміється щасливий...
Я сковзаюсь, прокльони кричу!
Українці, хотіли зими ви?
Насолоджуйтеся досхочу!

Ярослав Чорногуз

Пародія

Цівка

Струменить у ліхтарному світлі
Водограй під утомлений стовп.
Сцикунця мій Пегасик помітив
І від зляку на тиждень замовк.

До коняки тулюся іззаду,
Завиваю від жаху в пітьмі.
А грішок накрива снігопадом,
Дзюркіт стих. Слава Богу. Амінь.

В кучугуру, росточком з людину,
Впав бомжака дрімати (втомивсь).
Я ж вмостивсь на крилату скотину
І чкурнув в затуманену вись.

Спить п'яниця, від хмелю щасливий,
Тхне за милю страшним "самжене".
Лиш в уяві - струмок дзюркітливий
Навіть досі терзає мене.

Олександр Сушко

То не тумани сизуваті
Понад степами розляглись,
То сморід смаленої вати
Над Україною повис.

Нехай би стиха дотлівала
Десь на безлюдних пустирях,
Лиш би повітря не псувала
У наших селах і містах.

Лиш би не виїдали очі
Імперський чад, кремлівська гидь...

Заждалися московські воші
Родимих українських гнид.

(Частина 1)

Брехня у бур’янах блукала.
Хотіла квіточку знайти.
Окрасу для брудної справи,
правдиві знищивши листи.

Роками назбирала бруду.
У скрині довго берегла.
Порядного цуралась люду.
В душі багато мала зла.

Гарячкувала, лютувала.
Боялась правди та образ.
Кульмінаційного накалу
вже вкотре досягала враз.

Брехня блукала все… даремно.
Яскраву квітку не знайшла.
Пусті всі спроби та нікчемні.
За це Всевишньому хвала!

***
Та у брехні не все гаразд.
Розкрита буде! Дайте час!

06.02.2021


Брехня
(Частина 2)

Брехня блукала в бур’янах.
Згубила совість там і страх.
Шукала квіточку яскраву,
щоби брудну прикрити справу!

Ой, назбирала ж того бруду!
Плела інтриги та облуду.
Порядного цуралась люду:
Казала: я вам не забуду!

Порядні всі такі та чемні!
Плітки підкину неприємні!
Повішу їх на вашу шию!
Позбавлю будь-якого впливу!

…Одна брехня лиш на дорозі!
Позбутися її не в змозі.
Нашестя цього відцуратись!
А сонце, певне, ще в палатах

своїх, Небесних, забарилось.
А вітер помічник мінливий.
Повіє з півночі, чи з півдня.
Не завжди допоможе гідно.

Один залишився у полі…
Брехня занапастила долю.
Позбутися її так складно.
Замаскувалась під порядність.

Коли ж часи минуть лихії???
Щоб правильну знайти стежину.
Позбутися липкого бруду.
«ДобрОдійського» пересуду.

06.02.2021
© Copyright: Вікторія 75, 2021
Свідоцтво про публікацію №121020605427

ІРадіємо. Невже скресає лід?
І боїмось, аби чого не вийшло
такого, що очікувати слід...
Лиха біда... але закон – що дишло,

Чорти ніколи не бувають ситі,
а вівці не вживаються з вовками
і поки хижаки – у їхній свиті,
не зводяться у нас кінці з кінцями.

ІІЯк ниточка не в’ється, а початок
її найдеться. Рано, а чи пізно
в Гаазі буде все-таки завізно
як інде на базарі від палаток.

На лаву сядуть прокурори, судді,
злодії у законі, пуцьки-бацьки,
кати народу, піймані у блуді
нувориші, яких іще багацько.

Прийде кінець лакею, єзуїту,
і мафії, і неуків ораві,
і шукачу дурної, злої слави,
й любителю на шару пити-їсти...

Ненавидіти владу паразитів –
хіба це не законне наше право?

02/21

Теше дошки, а сам -
Неотесаний хам.

31.01.21

Ні, я не Джон і не Хуан,
Не син єврейського народу,
Я лиш безпам’ятний бовван,
Без мови, племені і роду.
Я малорос, я дьогтемаз,
Я п’яте колесо у возі,
Я розпродажний пі***ас
В борделі при чужій дорозі.

ІЯка різниця – яники чи зелі...
І ті – козли, і інші – не орли.
Одні блудили у чужій по(у)стелі,
а другі їли, (к)рали і пили.

Оба відомі слуги Ліліпуті,
які ще лижуть всі його місця
і заглядають в очі-зуби-дупу,
чекаючи подачок до кінця.

Вертаються на циркову арену
шиплячі змії-лу́каші, гієни
і рицарі ножа і тесака –
опора невмирущого совка.

Місця казенні позаймали знову
авакови, шкарлети і портнови,
загавкали шакали шарії,
на горизонті – швондєри-царьови,
в ефірі – розбишаки соловйови
і шарікови – наші і свої.

ІІАле яке кому до того діло,
що у пуху і єрмакове рило,
і каються дубінські й деркачі...
на митниці ідуть потоком гроші,
общак охороняє прокурорша,
на цирлі судді й інші діячі.

Як мовиться, знаходяться усюди
і в Україні, й на Росії люди
свої у дошку вівці і вовки,
і коміки кварталу криворожців,
і довбануті ківопезежопці –
і бойки, і живі мертвечуки.

ІІІПитається, – куди ж ідуть потоки?
Якого біса і з якого боку
усього цього парламентарі?

А їм розподіляється по чину...
працює гарно змащена машина –
перпетуум-мобі́ле... упирі.

01.2021

Віддавна в світі повелось,
Якщо ти лицар, а не лось,
Якщо не земляний хробак -
Чини ось так, а не інак.
Вирішуй, хто ти - троль, чи гном,
І на чиєму боці?
Добро залишиться добром,
Лайно залишиться лайном
У будь-якій обгортці.
Якщо і досі невтямки,
То запасися лупою -
Не світять справжні козаки
Оголеною дупою.
І не міняють козаки
Козацьку честь на мідяки.

За царювання Вови Цзи,
Коли сказилися ГазИ,
І Опожопа рвала ...опу
По технології гопстопу.

Коли народ, попри надію,
При владі бачив лицедіїв,
Коли прислужники московські
Паскудили по-кагебовськи,

Хандрилось дідові Овсію,
Він мав обиду на Росію,
А ще – таки на рідну владу,
Що підло копає зозаду.

Усе було таке немиле,
Таке паскудне і зогниле,
Що дід не витримав роздраю –
Купив плящину самограю.

Хильнув й полегшало Овсію, –
Узрів предивну чудасію
І стало трохи веселіше
І з діда враз поперли вірші

Про нинішню лиху годину
Про Крим, війну і Україну,
Про хруників і малоросів,
Що не пови́здихали й досі.

Про бандюків і лугандонів,
Яких зміняли на гандони,
А найгидкіші москаляки
Окупували всі гіляки.

Про те, як турки і татари
Москву зничтожили пожаром,
А всі, що крали у народу,
Навіки канули у воду.

Зробився дід крутим поетом,
Він став звіздою Інтернету,
Йому навішали медалі...
А дід собі мудрує й далі.

Платіжки за газ –
То агітки Москви,
Чи вибрики хворої
Вщент голови,
Чи скромний презент
На маєток Рінату,
Чи внесок бабла
Для нових депутатів?

Скрізь – від Сяну і до Дону
Путінські пропагандони
Побрехеньки рясно сіють
Про «вєлічіє» Росії.

З пітекантропної ери
Тягнуть до «есесесеру»...

Незчисленні ще пеньки,
Що ведуться на казки.

Раз Петрівна подалася
на елітний Спа-курорт,
відпочити при нагоді
від набридливих турбот.

Витрачала щедро гроші
на голки, масажі.
За готівку - терли, м'яли,
кутали у грязі.
На новітні процедури -
статки викидала.
Брали всі не по тарифу
й решти не давали.
Ставили п'явки і бджоли,
ще чогось багато.
Можна було б за ті кошти
"Жигулі" придбати.

У готелі до Петрівни
залицялись хлопці.
Коньячку пропонували
випити по стопці.
Не така Петрівна - хвойда,
щоб піти на зраду,
й на чужих міняти свого -
голову сільради.
Тож зустрівшись з чоловіком
кинулась на груди.
- Ти за мною сумувала?
- Ну... а, як же - всюди!
- Чесно в ресторан ходила?
- Тільки на масажі.
- У кіно, театр, танці?
- Що ти, любий, кажеш?
Не ревнуй мене надмірно,
я твоя навіки,
не якась там вертихвістка,
що шукає втіхи.

В двері стукають... Заходить
коліжанка близька,
із курортниці не зводить
заздрісні очиська.
- "Як Петрівно, відпочила?" -
а та їй зухвало.
- Розкажу тобі відверто -
всім підряд - давала!
Екстрасенсам, санітарам,
масажистам і швейцарам
Тому, тому, й тому!
Уявляєш скільки грошей,
з яким настроєм хорошим
їхала додому?

- Ой, Петрівно, хто б подумав,
гарна, роботяща
і в селі ніхто не знає,
що така гуляща.

Чоловік не те намислив
про свою дружину,
та й угрів у ліве око
вірну половину.

Праві, ліві, горделиві,
Горделиві і строптиві.
Маркса, Юнгера адепти.
Всюди внести свою лепту
Хочуть ці молодики,
Як кастровані бики
В інтернёті повоюють,
Їх гармати - лайка й дуі.
Знову зве їх честь на кулі.
Кулі не з заліза - фактів,
Нищать, як той катафрактій,
У кумедній битві гинуть
Праві, ліві і кумири.
Бо одним національне,
Вишиване і брутальне.
А насправді сміҳ та й годі.
Наче лицарі в пригоді,
Думають, Середньовіччя,
Наступає знов. Дурніші
Тільки ліві комуністи,
Анархісти, сталійністи
Всякі дивні феміністи,
Словом, різні утопісти.
Рівністю в них кличуть Хаос
Чи тоталітарну масу
Вбитих дисидентів. Мушу
Я відкрити свою душу,
Повертатись до традицій
І Христу вклонятись ницо
Я не хочу. Не лякайтесь
Від старого відмовлятись
Я не буду. Та прогресу
Теж належне віддаю я
Бо без нього у нові ми
Скотимось роки депресій.
Жити хочеться багато,
Етика іде від Бога,
Та наука без нового
Існувати теж не може.
Чи мораль нову створити
І змінивши суть - в лещати
За тоталітарні грати
Ідеологів" - фашистів
Помістити наш народ
Чи терор червоний? Страшно!
Переплисти чи крізь брод?
Краще я втечу відважно.

Упали на Шулявці ліхтарі.
Знов наллє у вуха нам КМДА
Три відра найкращої брехні,
Як було це довгії літа.

Впали на Шулявському мосту
Три стовпи. Та скоро позабудем
Набравши кисню повні груди,
Посміємося із свіжого посту.

Як було раніше, проковтнем
Порцію лайна із вуст чужих.
Буде гірше, гірше з кожним днем,
Та чекатимемо божих див нових.

Впали на Шулявці ліхтарі
Як упав у президента рейтинг
Виродились в нас каменярі
Розплодидись у мережі боти, фейки.

Я прокинувся увечері в надії,
Що сьогодні стане трохи краще
Та упевненився: надія та пропаща.
Винуватих не карають, зміїв.

Ніхто не вмер, вони невинуваті,
I падатимуть далі ліхтарі,
Брехатимуть, і віритиме вата,
Дзвонитимуть забуті номери.

Не може бути! Йолка!! І... зелена!!!
У капелюсі сяє... Аладін...
Хотілося до Поттера напевне,
а випало іти у Слізерин.

Не вистачає чарівної лампи
і палички ніякої нема,
аби махнути до еміра... папи...
і записати це у кінема.

Зате, які нечувані здобутки!
На сході завойовується мир...
еліта багатіє на прибутки,
а на арені – мафії кумир.

Рахує трупи рідна медицина
і поки уряд не жаліє слів,
то офіс захищає ворогів...

І гаслами сіятиме ялина –
корупцію рятує ґільйотина,
а націю – інфляція боргів.

12.2020

У перукарню збігала, зробила макіяж,
вдяглася у коротку сукню, в сіточку панчохи.
Намріяла жагу кохання, увійшла у раж.
Збрехала чоловіку, що ночую у Явдохи.
Наприскала кругом "Шанель" - парфуми чарівні
й примчалась за любов'ю до письменника галопом.
А цей "придурок" цілу ніч розповідав мені,
як козаки розбили москалів під Конотопом.

13.12.2020р.

То затихає, то лунає знову
собача пісня про легальну мову...
Не важко угадати – це язик
у вигляді священної корови,
яку доїти пролетарій звик.

І хто його, як Лєнін, не вивчає,
поет ВеВе(глашатай!) нагадає,
що́ їх веде на Київ... напролом...
війною аж до самого Дунаю,
де кожен володіє язиком.

І малороси, й наймані бояри
на те уже видумують закон...
але ВееР вирулює за хмари,
а офіси зеленого до яру –
як поліцаї Криму у полон.

................................................
Єднають п’яте колесо і дишло...
І... ти диви... аби чого не вийшло...
не раком, але – задом наперед...

Перемагають хлопці-запорожці...
і КаеСУ, і... і ОПеЗеЖопці...
і шмаровидло ляпають... і мед.

12/2020

Тусувались депутати
Від «Слуги народу»,
Запросили «Опожопу»,
«Довіру», «Свободу»,
«Солідарність», «За майбутнє»,
«Голос», «Батьківщину»,
Лиш Ляшка зігнорували –
Отаку скотину.

Як у нашого у Женьки -
рудокосі і шатенки,
і біляві, і чорняві,
лисі, гладкі, кучеряві,
і фігурні, і товстенькі,
і худющі, як опеньки.
Молоді, підстаркуваті,
флегматичні, і завзяті,
і розумні, і не дуже
із Євгеном - палко дружать.
Щирі і сором'язливі,
симпатичні й некрасиві,
холостячки і заміжні,
мазохістки дивовижні.
Зростом куці й височенькі
зранку бігали до Женьки.

Яких тільки не було,
а тепер пусте село.
І багаті і убогі
наставляють Жені - роги.
Галі, Мані, Каті, Тані
у Єгипті, чи Ірані,
у Італії й Парижі
заробляють на стриптизі.

Не кусає Женька губи,
безсоромник - у Гей - клубі.
Є товар на всі смаки -
не страждають мужики!

Сину у в'язницю написала мати,
що без нього важко землю обробляти.
Вже давно сусіди садять бараболю,
а її скрутило від спинного болю,
хоч бери лопату й падай на межу.
Пише син: " Чим можу, тим допоможу!
Пам'ятаєш, мамо, обшук в нашій хаті?
Треба на городі докази шукати.
Викопаєш частку заживеться знову,
вистачить на трактор і нову корову!"

Тільки листоноша зачинила двері,
як город скопали - міліціонери!

Вигадка на користь, невеликий гріх.
Все ж таки синок, чим міг, тим допоміг!

Чоловік на "Сайт знайомств" -
зареєструвався.
В профіль викапаний - Фокс,
логін просто - Вася!
Як побачила світлину
симпатична Тая,
то відразу ж на імтимну
зустріч натякає.
За порадою прийшов
наш герой до тата.
- Крається душа у кров,
є одна кирпата.
Дуже хочу з нею я
зблизитись, й так далі...
А світлина ж не моя -
співака з Італії.

- В тебе краще синку є
за "смазливі" риси.
В Конго звозиш - наплює,
що старий та лисий!

Фокс - герой фільму

Безбо́жниця, грі́шниця, вого́нь, різни́ця,
калейдоско́п, опу́дало, ґвалт, пропа́сниця,
лі́тери, бу́кви, стовпи́, табли́ці,
табло́, ема́левий по́суд, поти́лиця,
про́тяги, ста́нції, шко́ли, в’язни́ці,
дерево падає, медузові корінці́
і на кінці́
три українські голубці́.

22 вересня 1993 р., Київ

Кілька років у подружжя не було інтиму.
Побували в екстрасенса, з'їздили до Криму.

Навесні дружина каже свому чоловіку:
«Ігноруєш, забуваєш про любовну втіху.
Тож, купи собі «Віагри» - бачу не спроможний!
Сам не гам і куму заськи, а хіба ж так можна?»
І спромігся він пігулки у аптеці взяти,
та не знав, що буде з ними у «рулетку» грати.
Як в інструкцію поглянув на побічні дії -
три косини стали дибки, й висипались вії.
Так, «Віагра» ефективна від безсилля, втоми,
але ж інколи бувають болісні судоми.
Кропив'янка, набряк квінке, астма алергічна.
Думай пити чи не пити, от ділема вічна.
Чоловік, як навіжений, кожен день читає,
як «Віагра» на печінку і нирки впливає.
На міхур, на шлунок, м'язи, зводить до ікоти,
найстрашніше - діареї, тиску та нудоти.
Кілька раз на рік дружина лащилась до нього,
навіть, на причинне місце, закладала ноги.
Чоловік її цурався, й ніби сам не проти,
та раптово пригадає про тиск і нудоти!

Кілька років у подружжя не було інтиму.
Побували у ворожки, з'їздили до Криму.
А коли в дружини дуже голова боліла,
чоловік нарешті зваживсь на рішуче діло.
Жінка каже: « ти до мене сильно не тулися!
Вчора термін у «Віагри», як на зло, скінчився!»

Витрушує суди ідальго Зеля,
аби його боялись вороги.
У нього є секрет Полішинеля,
як підіймати рейтинг у слуги.

Його задача – заварити кашу
і хай її розхльобує народ...
їдять свої і наїдяться наші,
а на парашу сяде Донкіхот.

Нехай собі пограється дитина,
коли робити їй нема чого.
Із пляшки легко випустити джина,
та важко закупорити його.

Нехай сідлає клячу Росінанта –
за Дон уже утоптана «тропа»,
а радники у рясі окупанта
собі готують іншого попа.

У Раді – Санчо, в охороні – Панса,
у офісі – російські єрмаки...
опозиціонери залюбки
виписують майбутньому аванси...
Якщо на клячу поміняв Пегаса,
то пожують і виплюнуть, таки.

11/20

Пишалася словесністю Корова:
- Я, - незрівняна, в мене лепська мова!
Харизматична, все іде від серця -
створю шедевр - сам чорт не розбереться.
Невігласи - поети віртуальні,
штампують вірші про любов - банально!
Хупавий стиль! Та де там Півням й Осам
поезію відчути, це не просто.
На божий дар, лиш відгук: - "Геніально!
Феноменально, вишукано, пані!"
Бо, так і є! Я зріла примадонна!
На голові корови вже корона,
але не приховати роги гострі!
Даруйте їй, коли заходить в гості.
Корова є - корова, кожен знає,
де ходить, там свої млинці лишає!

2015р.

- Що з тобою трапилось,
чоловіче добрий?
Сонечко затьмарило,
у понові мовби.
Знову мучить печія!
( горе думи роєм).
Чим же ти, душе моя,
як рояль розстроєний?
Будуть пролежні, вставай,
вимови хоч слово!
Слізно смикаю. - Ай... ай!
- Що зчинилось, Вово?
Бігаю, мов золота,
з ложкою сметани.
- Любий, відкривай вуста,
може, краще стане?
Певно грип! Кидає в жар -
"Ковід" - день останній!
Рот відкрив - який удар!
Рідний в зюзьку п'яний!

В країні У не родяться Мойсеї
Маленькі дзвони кволі голоси
Алеями зітхань гуляють геї
І тихо скавулять безхатьки-пси

І сосни виростають у містечках
А баби... да... робітні до утіх
У цьому році неврожай на гречку
З Китаю привезуть одну на всіх

Поніс і кинув голос я до урни
Аж груди розпирає ач герой
А ті що не пішли звичайно дурні
А може ні це я – невдаха-гой…

Хома спитає а навіщо браття
Роки минають диво не гряде
Ніхто уже не сходить на розп’яття
І віри чудотворної не жде

Часи недобрі як сум’яття долі
Міняє пай порожнє на пусте
В театрі слів лихий тасує ролі
Гріховне видаючи за святе

Ось прийде кирпа виправить горбатих
Чи стануть рівні рівними в житті
Тин нахилився до старої хати
а там надії… віники в куті

11.2020

Сьогодні там,
А завтра тут
Дістав
Конституційний суд.
І на рахунок
«Три-чотири»
Його замочать
У сортирі.

Кримінальна влада дуже пильна –
знає що, куди й кому несуть.
І уже не виглядає дивно,
що юрбою обрана дитина,
має свій конституційний суд.

Мали візи і свої, і наші...
На заваді не стояв ковід...
Та Європа заважає Раші...
і беззубе заварило кашу,
маючи азійський апетит.

Хоч дурні юродиві, та хитрі.
Хто купує, той і виграє.
Хто куди, а свині до корита.
Вівці цілі, в вовки не ситі
і чуже хапають як своє.

Все, що установи награбують,
списують на вірус і війну.
Є закони... і Феміду чують...
шахраї від шахраїв рятують...
жуліки освоюють казну.

Мафія зеленого розливу
діє із кумами заодно
і стає готове косо-криво...
Смійтеся! Радійте цьому диву,
«лайкайте відосики» й кіно.

Помагайте цій веселій зраді,
може й вам на куш перепаде,
адже умостились де-не-де...

будете сіяти на параді,
бо нема нічого на заваді,
поки шут зі сцени упаде.

10/20

І я ґаранта запитаю,
яка стратегія і план –
чи сам піде із мого краю,
чи почекає на Майдан?
А шосте є таке питання, –
коли сміятися з п'яти?
І сьоме, й соте, і останнє, –
куди б його послати зрання,
якщо ми перейшли на ти?

Була оказія пожити
як люди – в мирі і добрі,
та видно зайві посполиті,
коли панують упирі,
а їм прислужують учені,
комедіанти і сноби.
Нас виживають сили темні,
та ми були б іще, якби
не ця оказія, що нежить
веде людей у дальню путь.
У тому і кінцева суть –
сліпа карга закине невід
і як не тонете як небудь,
то виринайте як-небудь.

10/20

Немає миру ані між людьми,
ані між небесами і панами.
За носа водить осінь до зими:
то десь дощі, то засуха місцями,

то вибори у мери… голови,
яка(усім відомо) загниває,
або таке на плесо випливає,
хоч загодя тікай на острови…
на голову таке не налізає
і тягнеться рука до булави.

У пекло й рай – одна і та ж дорога,
та кожен заслуговує своє...

і резюме лукаве, і досьє
приховує то ратиці, то роги...

а те, що ми вимолюємо в Бога
молитвою – не те, що Він дає.

10/20