Оповиті млою площі темні;
Сніг рахує пари чобіток,
А у дворі люди під'яремні -
Кожен з них уперто лічить крок.

Їх душа воліє йти на галас,
У кишенях в одного паперів стос,
Інший у бундючну свиту сова',
Свій давно промоклий папірос...

І вони стоять в кашкетах сірих,
Зовні студень, - і без кобеняк!
Серед них самі хохли стовбичать,
І один напищений поляк.

Втім, нема кому в литаври бити,
Зажура національності не зна, -
Перед злиднями і скрутою всі рівні,
Паритетність - колективная туга...

16.X.MMXXIр.

Лунає гучно дзвін із переправи,
Дорогу в темряву підібгає тропа,
Ідуть із шелестом борці за право,
Лякає їх тутешня пустота...

Ніколи в діда серце не бриніло так,
Як в ніч оту, коли молодиків завиднів,
У раз душу старечу страх просяк,
Він усвідомив скільки було злиднів...

І якось стало дуже боляче у грудях,
Сплили у пам'яті затерті сторінки,
Як він іще під столом ходячи,
Отута будував мости...

Він помічає хвилю посмішок невинних,
Що прокатилася мармизками в цю мить,
І підкосилася стара осана,
І видно стало: вільно падає старик...

А хлопці йдуть, ведуть дівчат за руки,
Їх погляд впевнено веде вперед,
За рогом мідні куполи церковні,
Ніхто не думає, коли прийде його черед.

А на лугу лежить ослабле тіло,
І ще потроху дихав чоловік,
Коли востаннє зникла з неба зірка,
Очі завмерли, дивлячись у бік..

На перевіз гляділи темні кришталі,
За мить до долу впало сьоме тіло,
І чутно було чужеземні балачки,
Коли місячне сяйво набої освітило.

2021р.

***
Жила-була... але не знаю,
чи то жадоба, чи брехня
розворушили злобу дня,
коли доведена до краю
юрба уже не вибирає...
кого лупити навмання.

***
Нема чого боятися війни...
вона вже є і перейшла межу
червоних ліній... слуги сатани,
старі пройдохи і нові чини
виписують фігури Ліссажу.

***
Кінця управи нечисті не видно.
У них одна задача – на віки
урівнювати люд на рівні бидла
і правити, роздаючи пайки.

***
Юрма не помічає вади,
не пам’ятаючи досьє
майбутньої своєї влади...
народ, що обирає банду,
її заручником стає.

***
Сліпому уночі
немає стиду...
йому і зі своєї каланчі
іще угодні наші діячі,
та це уже на грані суїциду.

***
На землю опадає листя,
і не ховає таїни...
урочі Янусові сни,
та є надія, що Пречиста
не покриває дій шпани.

Мораль
Малому застує велике
на тлі загальної пітьми,
а ще біда, коли дволике
володарює над людьми.

10.2021

Дорогі колеги! Подонок і наклепник, кастрат літератури, засушений член спілки Олександр Сушко опублікував свій черговий пасквіль на мене, де поносить мою корону сонетів і протиставляє її короні Тетяни Левицької, хоч вона ще не вся опублікована. Тетяна Левицька опублікувала тільки два вінки з корони, а їх усього 15. Адже твір можна оцінювати і порівнювати з іншим, тільки повністю прочитавши. Воно настільки дурне, що навіть цього не розуміє, а просто тупо хоче мене позлити, вбити клин між мною і Тетяною Левицькою, яка є моєю ученицею і послідовницею, і цитує мене перед іншими вінками, як класика поряд з Ронсаром, Міцкевичем, Шекспіром, Рильським, Вінграновським, хоч я не радив їй цього робити, бо чесно вважаю, що ще не дотягую до їх рівня, але Тетяна не послухала, зробила по-своєму. Я сам вважаю, що Тетяна гарно написала корону, бо інакше б передмови не писав, допомагав, щоб ця корона мала достойний вигляд і вселяв віру в її можливості, а не придовбувався до дрібниць, щоб Тетяну принизити так, як це робив Сушко. Я буду тільки радий, якщо її корона отримає більш схвальну оцінку суспільства, ніж моя. Учні повинні йти далі своїх учителів. Думаю, час усе розставить на свої місця. І наклепників від літератури теж накаже.
Не так давно всі Ви були свідками брудного огидного наклепу Олександра Сушка на мене, коли він від мого імені вигадав цитату (про дендропарк "Софіївку, про який я написав поему), яка належить суто його вигадці, ще й присмачив матюком її, і опублікував. Цих брудних прийомів учать в кагебістських школах, і тому керівництво сайту побоюється вигнати цього ідіота зі своїх сторінок.
Крім того, найголовніше. Він бравує тим, що сайт називається "Поетичні майстерні" і тут повинна бути критика. Так, критика повинна бути, але не така поверхова і несправедлива, як у Сушка. Його зауваги не давали в 90 відсотках випадків ніякої користі критикованому, а Тетяну Левицьку, людину, яка постійно сама в собі сумнівається, взагалі позбавляли впевненості, убивали віру в себе. Про це вона ось написала на сторінці негідника і наклепника Сушка. До кожного автора слід підходити індивідуально - одному потрібна гостра, роздерлива критика, іншому - конструктивна, а ще іншому - добре слово підтримки. І це останнє слід застосовувати саме до Тетяни Левицької, критика має бути максимально толерантною і м'якою, і повинна пересипатися похвалою, добрим словом, тим більше, що там є, дуже багато за що її хвалити. Авторка справді талановита. А зараз досягла у творчості ось такої вершини. Бо саме підтримка колег, їхнє добре слово, вселяло в неї віру в себе, свої можливості. І вона сягла цієї вершини. А критика Сушка - підла, убивча, переважно несправедлива. Черз цю горе-критику, пішли чи зникли із сайту талановиті автори, такі як Юлія Стиркіна, Майя Залізняк, Любов Бенедишин, яких він просто ображав і образами довів до того, що вони пішли звідси. Чернез мене ніхто звідси не пішов. Навпаки, я приводив сюди гарних талановитих людей, в тому числі і того ж Олександра Сушка, який колись був моїм другом. І ось яку я маю вдячність від нього - постійні цькування і пасквілі, наклепи і інша гидота ллється з-під його пера, дикий літературний несмак - в його творах, які він не редагує, а свій, даруйте, словесний понос виливає тут на сторінках. Його забанили вже багато авторів, не тільки Тетяна Левицька і автор цих рядків.
Якщо і Ви бажаєте забанити його, аби гидота і несправедлива критика не була на Ваших сторінках, то ось моя порада. У нього дві його сторінки - Олександр Сушко - одна зі статусом майстра, інша - зі статусом любителя поезії. Однієї йому мало, бо його майже ніхто не читає і не підтримує, тому він сам себе хвалить і підтримує, виставляє сам собі високі бали. Щоб заблокувати його, отеж, треба зайти у своєму квадратику у графу: "Змінити дані". Там вигульне графа: Список заборонених користувачів. І не пишіть там його ім'я та прізвище, пишіть два номери його ІД, тобто його цифрового ідентифікатора. Один має цифру: 3332, інший 8524. І натискаєте на слово: заборонити. І все. Сушко заблокований. Хоч Ваші сторінки будуть чистими від бруду. Хай пише на своїй сторінці свої пасквілі.

З повагою

Гібрид Росії і совка –
Родима розтриклята пляма,
Що зашкарубла у віках
І вже добром повік не стане.

Совок – і в Африці совок,
Тим паче в матушці Росії,
Що, хоч і пнеться до зірок,
Але душа її маліє.

Чого ж ви чванитесь совком,
Сини сердешної Украйни?
Зло не обернеться добром,
А Сибіри́ - такі безкрайні.

Розквітає блават,
Сиплять з неба сніги,
Що птахи їх стрибаючи скинули,
Чутно гомін дібров,
Видно струмінь води,
І життя із квітками виринуло.
Розправляють ставки латаття,
Горобці оправляють крила,
Блиск багнет на вологих шматтях,
Сія ланів поки не ззеленілих.
Галас чутно дітей,
Рейвах виден людський,
На порозі пороку природи,
Що скрутні часи, що паскудне буття,
Без завад вже супроти негоди.
Фонтанують пісні і танок лісів,
Безпробудно гукають паспільство,
А воно досі спить,
І чекає на мить,
Поки знову стане боліть,
Щоб почати шуміть, і у сірії дні,
Сміть кров свою
Вайлувато пролить...
А час мчить,
Лиш солодко п'янить...
Знову грім, як набат,
Всі скоріше назад, -
І минають літа,
А вони як солдат:
На осінній призов вирушають туманом,
Чутно лиш брязкіт п'ят,
Берць-покутих вояк,
Серць незламних орлів,
До спочину їх днів...
Завмирає секунда,
Згасає світ ліхтаря,
Що об'яттям хапав за мить,
Зупинилося все,
Це останній розквіт сум'яття,
Тихо! Струнчайсь!
Лунає хмільною промовою,
Перше й кінцеве розп'яття...

2021р.

***
Поети нині – тамагочі
і тиражують «ценности»
вершиною модерності...
на дифірамби всі охочі,
а от відкрий на правду очі –
як мінімум, відвернуться.

***
Як не суди, а деякі поети
уже не чукчі... і лише нарцис
пишається у кожному сюжеті,
ламаючи один і той же спис.

***
І опоненти є, і є дебати,
і міражі, і дороге корито...
лишається одне урозуміти –
якщо ти Майстер,
то умій подати,
аби це оцінила Маргарита.

***
Найвищий – хто рекорди б’є,
а видаються видатніші...
на це у них і гроші є,
і критика не дістає,
і нижчі вищого не більші.

***
Піїти сюру і поетки –
наївні діти... не лихі...
ще не освоїли абетки,
а вже «пєчатают стіхі».

***
Сатира це не ліра і не муза...
у гумору – колючий олівець...
а хочеш насміятися від пуза,
читай суворі вірші гуру-туза,
аби лише не лопнув ремінець.

Мораль
Навіюють думки не янголи,
тому буває горе від ума...
це кожного стосується, коли
перо як шило, а ума нема.

09.2021

***
А на імперії зла
оперували орла –
шию пришили дволику
як у пуйла...
та на осла
що не поший, то велике.

***
А шуте пугало кремля –
це не таке уже й теля,
що в бункері обору має,
воно здаля,
хоча і тля,
а Україну ремиґає.

***
А на Ютубі є канал,
що орендують маніяки:
Жирьопа – сущий канібал,
Скабеїха – зливний бачок,
її скажений мужичок,
охляла Шкапа і Коняка.

***
А у Криму і в Лугандоні
у Думу – вибори народні,
та голосує не народ,
а самозваний ідіот,
акредитований у бойні.

***
А поза Лаврою попам
єпархії немає місця
і лізе хам
у кожен храм
Кирилового мракобісся.

***
А де-не-де за «третій Рим»
і за медалі воювали
усі... кого ліквідували...
дай, Боже, щоб звільнили Крим,
від себе, урки і вандали.

09/21

Цікаво, дивно, підозріло, –
за що совкова пропаганда
так неуміло, отупіло
за кожну дію(а не діло)
ґарує нашого ґаранта?

І аж не віриться, – невже
за те, що оплював чуже?

По-перше, все-таки, цікаво,
як умудрялися гієни,
любителі дурної слави
не помічати, що лукаве
воно було іще на сцені,

коли затюканий народ
любив про себе анекдот.

По-друге, це, таки-що, дивно...
бо апеляції єхидни
не корелюють зі статтею,
що ми одне й те саме плем’я,
хоча й писаці очевидно:

« усі засвоїли урок –
народ один лише совок».

По-третє, дуже підозріло,
чому теляті закортіло,
як недотепі проти ночі,
заглянути у вовчі очі,
а не у... вічі гамадрили,

бо розуміє світ увесь,
що у очах еНКаВееС.

І взагалі, чого їм треба,
чому не лупають на себе
або на свого самурая,
який усе ще йде до раю,
але прямує до Ереба...

а наш зелений отаман
лижню намилює в Оман.

09.2021

ЛЮДИ, СУШКО СКРІЗЬ ПОШИРЮЄ ПРО МЕНЕ БРЕХНЮ, БУЦІМ-ТО Я ПИСАВ ПРО ОЛЬВІЮ, І ПРО СОФІЇВКУ З МАТЮКАМИ. ВІН НІДЕ НЕ НАВОДИТЬ ПЕРШОДЖЕРЕЛА, БО ЙОГО В ПРИРОДІ НЕ ІСНУЄ.

СУШКО - МРАЗЬ, ПІДЛИЙ НАКЛЕПНИК І БРЕХУН. ЗАЗДРІСНИЙ ПОДОНОК. ЙОМУ НЕ МІСЦЕ СЕРЕД ПОРЯДНИХ ЛІТЕРАТОРІВ. МЕРЗОТО, ГЕТЬ ІЗ САЙТУ! МЕРЗОТО, ГЕТЬ ІЗ САЙТУ! МЕРЗОТО, ГЕТЬ ІЗ САЙТУ! ЦЬОГО ПЕРШОДЖЕРЕЛА В ПРИРОДІ НЕ ІСНУЄ! СУШКО - БРЕХУН І НАКЛЕПНИК! ГЕТЬ ІЗ САЙТУ!

***
А чорту лисому не стидно
за біснувате реноме...
на розум бідне
очевидно,
але хіба воно пойме.

***
А на паші не нашої Раші
є помішане буйне теля...
і не видно здаля
ліліпута кремля
ні у бункері, ні на параші.

***
А у нас появилися миші,
що поїли усеньке зерно...
і не знає Махно,
де поділось лайно,
від зерна того купою вище.

***
А у Вагнера є конкуренти,
та у ...ОПі не знають, коли
ці агенти
діждались моменту
і наябе-бе-бе-дничали.

***
А інтернет освоїли злодії
і на екрані від реклами тісно...
працюють лицедії,
корупція у дії
і кримінал пронизує суспільство.

***
А в Америці наші паяци
подивилися їхні палаци,
показали себе,
хто кого... оскубе
у такій актуальній співпраці.

09.2021

1.
Любов була заручницею шлунку,
Гарніром у меню гарячих страв.
Вона і він були не "подарунки",
Яких дурний трафунок спарував.

2.
Любов була невчасна, як бігунка –
Ні сенсу, ані сексу, ні пуття,
Ані обіймів, ані поцілунків,
Лиш моторошно-жалісне виття.

3.
Вони любились, наче ті собаки,
Хоча були культурні й недурні.
Повар’ювали знаки зодіака –
Отак багато зроблено дурні.

Вони зустрілися у ліжку.
Все починалося, мов сон,
Із дурнуватої усмІшки,
Хмільної, наче самогон.

Були забави аж до рання,
Було бабло, було бухло,
Але не трафилось кохання,
Бо не до того їм було.

***
Минулися Петрові батоги...
тепер жуємо пряники і видно
тупому і сліпому береги,
де Україну ліплять не боги,
та юдофілам поки-що не стидно.

***
Коли у головах пітьма,
всі від канабісу залежні –
кварталу наче і нема,
а лисий все ще на манежі.

***
Як чортики із табакерки
такі уявно зелененькі
у боротьбі за Русь і Дон
вискакують із конопельки
то Аристович, то Гордон.

***
Колись на Щорса вилитий, усе
ще бігає між крапель за зелені
Макарович, який телят пасе,
але тримає дулю у кишені.

***
У слуг усяке чмо велике
і Яник, і Кучма, і Пукач,
і на ТіВі являє пику
велика сука пані Лукаш.

***
Велике зло іще маленьке,
коли не напилось крові
і стало Пу чи Лукашенко...
і кондуїт цей не усенький,
є ще багато візаві.

08/21

Сиджу з гарячим шоколадом.
Не відчуваю себе гадом.
За вікнами вирують штати.
А в Неньці... Що там і казати!

Вмикаю комп - дивлюсь й читаю,
До Батьківщини зазираю...
Хтось скривиться: "Ти час марнуєш!
Давно ж Остром бо не крокуєш!"

Але, хоч трісни, тягне знов!
Така мабуть у мене кров.
Питання, гіркота й злобА.
Чому не нація - юрба?

Чому перевертні у Раді?
Чому запроданці при владі?
І так питав би і питав,
Не їв би довго та не спав.

Але давно те зрозуміло,
Що дурно витрачаю сили.
Роки спливають, я сивію,
А в Неньці злодії й повії!

Писав про те давним-давно,
Що в Україні - сум й гімно.
Ну й що - змінилося на краще?..
Не лізуть сатані у пащу?..

А вірш цей прочитають й хором
Почнуть казать, що втратив сором...
Що ж, треба сьорбнути какао.
Бувайте - там! А я - тут. Чао!

19.12.20р.

***
Та не чіпай ти екс-сексотів,
що на парнасі височать
як булька й жаба у болоті,
а то найбільші патріоти
в еРеМ жалітись побіжать.

***
За істину і нині як учора
змагаються сізіфи й піфагори.
А місія зоїлова проста –
не дуже поетично та прозоро
обрізати у прихвостня хвоста.

***
Майбутнього нема,
минулого не буде,
єдина мить – пітьма,.
Коли ж існують люди?

***
Усе ніяке не лишає сліду,
хоча себе являє у красі
десь у болоті на одній нозі...
нікого не дивує вірогідне,
а в очевидне вірять не усі.

***
Поезія охоплює тотально
і лірику, і... фізику, зате
ліниві винаходять геніяльне,
а геніальне?.. знаємо, – просте.

***
Всяк над собою пнеться і росте
у класі балалайки у натурі
одної і тієї ж увертюри...
Але прощають геніїв... за те
що це, таки, титаніки халтури.

***
Сьогодні кожен чує, – алілуя,
крім ідола, що пнеться у блакить,
принижуючи інших, височить
у тихому болоті, одесную
з кікіморою, булькаючи всує,
що ощасливить і її на мить.

***
І на олімпі є піїти,
яких ні дідько не бере,
ані мара для колориту...
когось потрібно охрестити,
бо носа високо дере.

***
А я не височію й на горбі,
але багатий думкою, буває,
радію невідомому собі
і тому, що в мені мене кусає.

***
Прошкую цілиною і донині
і клопоту ніякого не маю,
що можу не на татовій машині,
але й гарбою їхати до раю.

***
Слава озадачує мислителя
як тяжка оказія життя,
що орієнтує на любителя
майстра і аматора-митця.

***
У обоймі не бути – ні те і ні се...
чи сутяга, а чи забіяка,
чи літає, ніяке, чи раком повзе...
що не лізе на голову, те і несе
................................................
чорнороте або чорно... біле.

07/21

Танцюють німці під Московську дудку,
Пузатий бюргер дбає про своє,
Стара Європа, наче проститутка,
І вашому і нашому дає.

***
Настане час, коли Росія трісне,
або її, великої, не стане,
і Ліліпутя буде тим корисний,
що може бути прикладом поганим.

***
А літописець у кремлі,
утопію про себе пише –
яку історію залишить
велика міль на фоні тлі.

***
Усе ще умудряється кацап
Цасіму поміняти на Курили,
поцупити Одесу... шило, мило
і забуває, – кожне цап-царап
закінчується битієм у рило.

***
Кацапію руйнує час.
Немає їй путі у греки,
бо на Московії – далеко,
а в Україні – це у нас,
в Європі, а на Раші – зеки.

***
У кожної тварюки свій устав.
Закони не гамують чорнороте.
Не марно Достоєвський ще писав
про загадкову душу ідіота.

***
Великороси й малороси
одне й те саме, – каже Пу –
народ один – усі розкосі,
неначе чукчі й ескімоси,
які робилися всліпу.

07/21

Сексистом обізвали! Ох і страшно!
За те, що мавок звомплених люблю.
Знімаю з пані рвучко топік пляжний
І у Дніпро із нею сполом "Плюх!".

Вона сміється! Торсає за чуба
А я її хапаю за хвоста
І волочу із хвиль бігцем під дуба:
Я - бог Ерот! В коханні суперстар!

Снага кроляча! Серце б'ється дзвоном!
А мавка стогне. Шепче: - Ні! Не хо...
Та я моторний, хтивий, безпардонний,
Найліпший учень бахура-Міхо.

Втомився - жах! Але утішив мавку
Приніс додому знову ледь живу.
І так весь вік, із вечора до ранку,
А потім на роботу по грошву.

14.06.2021 р.

І
У світі актуальна тема:
«Московія усіх поб’є...»
і «Слава Україні!» – є,
але у нації дилема:
її очолює нікчема,
а міль проходу не дає.
У чемпіони – до зарізу!
купує УЕФА орда...
таке й на голову не лізе,
а їм – як із гуся вода.

ІІ
На Раші «скіглє кровосіся» –
недорозвинений кацап,
що довго армія російська
«осуществляє цап-царап».

Ми – «кровожерні окупанти»
хотіли теж свою Кубань,
але московські резервати
освоює донецька рвань.

А ще, якщо дивитись далі, –
яке пуйло на Буцефалі
завоювало дикий край!?
Суд у Гаазі це немало,
але сценарії фіналу
рубає шаблею Мамай.

ІІІ
Віки від роду і до роду
купаємося у крові...
усе дається візаві,
аби карателя свободи
рукою доброго народу
погладити по голові.

06/21

Ти приголомшила мене
Інтимним хистом.
Було кохання неземне
З лукавим змістом.
Та по натурі був я не
Авантюристом
І розумів, що все мине
Із падолистом.
Бо на умі тобі одне
І те нечисте,
Коли ти зрадила мене
Із гімназистом,
Зчиняла гульбище дурне
Десь поза містом,
Витворювала щось страшне
Із мазохістом.
Питво бодяжила хмільне
Із купажистом
І споживала «самжене»
З рецидивістом.
А далі пила Шардоне
Із гумористом
І шліфувала Каберне
Із пародистом.
Виспівувала про сумне
Із вокалістом,
Фантазувала про чудне
Із журналістом.
Затим поїхала в турне
Із футболістом
Знімала відео смішне
З сліпим таксистом,
Стрибала в гречку заодне
З парашутистом
Там, де своє галуззя гне
Верба дуплиста...

І думка іноді шугне
З ядучим змістом,
Що ти – неначе портмоне
З порожнім вмістом.

Сатаніють самураї Раші...
у Гаазі буде Божий суд...
щоб не опинитись на параші,
на границю суне Путя-Гуд.

Оживають і хатні злодії:
ківи... рабіновічі... уже
закликають націю до дії
і усіх «веде... опезеже».

Де ті наші і які ті німці,
не утне ніяка сатана...
поки не воюють українці,
не буває світова війна.

Бо кацапи – це ще ті воя́ки...
невідомо, що там пацани
ще до того, як іти в атаку,
наваляли у свої штани.

На границі зупинились танки...
є «побєдобєсіє», чи ні –
це усім покажуть у кіні...

Шибениця – це не вишиванка
і тому Московія до ранку
«переможе» і у цій війні.

05/21

Хочеш правди? Без дурних чуток?
А вона страшна (і це не жарти!).
Я святий і грішник, і пророк,
Тільки зростом трохи малуватий.

Піп утричі вищий. Голосок -
Бас громоподібний. А у мене -
Писк, який приваблює жінок,
Кожна скаже: - Цей дідок - святенник!

Бо для пишногрудих краль я бог,
Чемний поводир у райські пущі.
Ложе втіхи - зеленавий мох,
Поцілунки звабливо-цілюші.

Дується ігуменя, мов сич,
Та мовчить, інакше буде бійня...
Я ж бо, для монашок - божий бич,
За непослух - двійня або трійня.

На прощання кожну з них обняв,
Загорнувся у дірявий плащик...
Хай росте весела дітлашня,
І чим більше - тим для неба краще.

03.05.2021 р.

Нема чого оплакувати дім
у буді із «братами» у Союзі.
Історія нагадує усім,
які були ми нелюди і друзі.

Немає ради на усіх катів.
Якщо собаці гавкати охота,
заводити потрібно ворогів...
у нетрі, у безодню, у болото.

Але, на жаль, уже нема куди...
на разі не працює гільйотина,
а у хліві ще є своя скотина...

Якщо «брати» доп’ялися туди,
де є засуха... і нема води...
то най їх трафить ще й лиха година.

04.2021

1.

Гриць, вступаючи до Спілки,
Десь пропив свою сопілку,
Бо поети-скороспілки
Очманіло п’ють до спілки.

2.

Закортіло діду баби,
І поліз на баобаба,
Бо гадав, що баобаб –
Пристановище для баб.

3.

На городі у Гаврила
Бараболі гави рили,
А Гаврилу говорили –
То не гави, а горили.

Навальний сидить...
А чому не сидить Медведчук?
Ганьба! Вже на часі змінити безвільну позицію,
Збагнути принадність російського слова «каюк»
І гідно, як слід, вшанувати свою опозицію.

                І
Коли надій на мир уже немає
і москалю Європа – не указ,
вона усе ще думає-гадає, –
як помирити Київ і Донбас?
Куди подіти з мапи Україну?
Як поділити націю її,
а заодно і землю... і руїну,
аби понаїдались буржуї?

                ІІ
Царі, псарі, садисти і сатрапи
нас нищили віками до ноги.
На висновки історія багата:
наш ворог лютий – Раша біснувата,
якій усе, що є ще навкруги,
негайно має перейти у лапи...
а може, і Америка утне,
що і її це горе не мине...
у цю добу воєнної хуги
антисеміти – це, таки, кацапи,
а українці – їхні вороги.
Одна біда, що голі ми та темні...
Всі лають Юлю. Є за що, напевне:
сам Яник у тюрягу засадив
за те, що мала замисли таємні –
пообіцяла дулю у кишені
усім, хто Україну не любив.

                ІІІ
Зате обрали иншої породи
слугу... лакея, наймита народу
і клоуна юрми, а не людей...
аби воно(воно!) на сміх курей
доп'ялося із чорного проходу
аж до парадних, вибачте, дверей.
А нині вже гасає в Емірати,
Катар не оминає і Оман...
а заодно Московію... в туман...
Гризе науку... що кому лизати
і помічати у очах мутанта,
що і воно – малюсінький тиран.

04.2021

Немає світу ні кінця, ні краю.
Здається, – не воюйте і живіть
у цій оазі та юдолі раю
і не діліть на мапі білий світ.

Але сусіді ще й межі немає,
бо це – кочовики-бойовики,
і комуняки, і більшовики,
яких ніде ніщо не зупиняє...
а он-де і моя хатина скраю,
якій немає спокою віки.

Її чатує окаянна сила...
на два боки дзьобатий хижий лик...
і ніби, висолоплює язик,
і розчепірює криваві крила,
неначе півень... о... коняка біла...
і з кражею за спиною мужик.

04.2021

Які огидні пики-лиця:
коняка, сука і убивця...
І як лякають ще здаля
оці опудала кремля –
і гуманоїд-кровопивця,
і бісова в етері трійця
які на поприщі халтури
стають все вище на котурни.

«Твоє прекрасне ніжне серце чуле -
(Полікувала, їстоньки дала!)
Мені весну у хату повернуло,
Хлюпнуло пригорщі твого тепла.»
Ярослав Чорногуз

Любов - це не любов, а сіра мняка,
До неї треба сала півкіла.
Моя ж уважна і пестлива мавка
Полікувала! Їстоньки дала!

За поцілунком - тельбухів кружальце,
Тому до годівниці я доповз.
Лікує нежить жінка здором, смальцем
І хроном. Ось така у нас любовс.

А засумую - суне кусень м’яса,
Сльоза тече - встромля до рота сир.
Хворобу чавить їдло під обцасом,
Бактерій глушить ковбаси гузир.

Таки наївся. Відпустили муки.
А жіночка над вухом «бу-бу-бу…!».
Кохання починається зі шлунку,
Закінчується, звісно,- у гробу.

Пародія у відповідь

У слові цім “дала” - чимало змісту,
Та все до сексу зводять голоси.
В цім висновку — розбещене суспільство
І пародисти злі, неначе пси.

Чи не осколок генетичний бидла
Цей “доброзичливий” (ох!) пародист?
Святе кохання звів усе до їдла...
На це лиш здатний графоманський “хист”.

Запрограмований на все найгірше -
Поганки у дитинстві в лісі їв.
Отрутою він посипає вірші,
Й такий його гидкий, нечистий спів.

Він закопав живцем би всі таланти -
Ментальність заздрісна хохлокозла.
Якби ж йому любов по пиці раптом
За вірші “доброзичливі” дала!

14 березня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)

***
Немає сенсу рипатись у люди,
серед яких, немов у негліже,
ідеш у середовище чуже,
де і тебе від осуду і суду
ніяке алібі не береже.

***
Як не насовуй на більмо бриля,
а ненависть палає із-під лоба
і видає утробу москаля,
який вдає із себе русофоба.

***
Не здує вітер з колоса полову
і не прозріє в темряві сліпе,
яке було лакеєм КаГеБе...
тупоголове не осилить мову...
немає А, то де візьметься Бе?

***
Освічене під зіркою кремля,
опушує своє свиняче рило,
в якому дріт видніється здаля...
із голого сміємось короля,
та є ще попит на нечисту силу.

***
Нас доля запрягає у ярмо,
аби орали й дякували пану
за те, що живемо,
і маємо клеймо,
і вміємо зализувати рани.

***
Навіювати бачене і чуте,
аби забути – марна суєта...
богема копіює баламута...
але гадаю, – бу́ти чи не бути...
усмішкою Чеширського кота?

03/21

Вік не бачити спокою ані сну –
Тлумлять мене чоботи всіх імперій.
Я межу од розуму перетнув,
Їде поволі дах – дванадцять серій.

Відпливають мізки, мов кораблі,
Напливають глюки і витребеньки,
Брага вишумовує у теплі,
Апетит вигулькує чималенький.

Причвалають вишкварки на пікнік.
Дрібно танцюватимуть, голі й босі.
Їм не треба мови – у них язик,
Бо на те і є вони, малороси.

Ну то й що? Ніщо! І...трохи більше:
З берегів виходить річка Стир.
Сонетяр ізнову пише вірші!
І такі - що Господи, прости!

Шмаття дум вирує в круговерті,
Від напруги аж гуде мисля.
А поет, в потугах,- ой упертий!
Замість ре дієз - цургиче ля.

Може, я і справді недалекий,
Бо не вмію грати на губі...
Тут тобі й Хаос, і локетеки,
І препишні діви між дубів,

І сирена солодкоголоса,
І коханців цьоми потайні...
Тільки муза ходить гола й боса,
А Пегас зачамрів вороний.

Я ж сатиру надто довго вергав,
Кайлував, неначе хуйвінбін.
Цур та пек! І тьху-тьху-тьху, колего!
Підійми коняку із колін!

06.03.2021р.

Україною ходять Чужі –
Вовкулаки із позамежі́,
Чортовиння із дикого поля,
Що не дасть супокою ніколи.

Хижі пики і пащі голодні,
Що на будь-які підступи згодні...
Лицемірні гадючі личини
Смокчуть потайки кров України.

Він сидів, розбитий сонцем,
з синім оком, біля столу,
відганяв офіціантів,
ніби мух неакуратних,
ляпав лапами важкими
їх по заду і по спині
і мовчав, і пив з бокалу
білу піну без упину.

Дві красуні говорили,
лінь у затінку сховавши,
про сучасний стан у моді,
у стосунках з кобелями,
з голубими і самцями –
і крізь довгі соломи́нки
білу піну без упину
споживали, споживали.

"Він на тебе подивився
так, мов зовсім не напився.
На собі такий я погляд
не спіймала, не спіймала…"
Її подруга, скривившись,
тільки подумки сказала:
"Най тобі не тільки погляд, –
а й бджолу на кінчик жала!"

Він лежав біля калюжі
і мутнів здоровим оком:
два роти у білій піні,
дві роздерті навпіл сукні,
дві хутрові хуртовини
викрили, які то суки.
Аж хвости мелькали довго.
Аж у пса короткі руки.

18 липня 1995 р., Київ

В безсилій люті поетична вата
включає свого матюґальника,
аби із жіночками воювати
в традиції лайливого совка.

Питається, – чого воно лютує?
Прозорості не може досягти
аматора поезії і всує
плюється зі своєї висоти.

Така уже порода гонорова:
бики, тупоголові бугаї
поза-літературної полови
показують амбіції свої...
і ратицею гупає корова**,
аби усі помітили її.

Сушкуватому псу щось не спиться,
Бо зуб мудрості випав таки,
Вже волосся він смиче з гузиці -
В голові закінчились думки.

18 лютого 7528 р. (2021)

Потягнуло недобрим з Парнаса,
Ти уяву свою потривож.
І поївши лайна від Пегаса,
На “Майстернях” з’явивсь поет-бомж.

Чоловік же нормальний неначе...
Нетримання... Проблеми свої...
Де поезію гарну побачить -
Враз укриє сечею її.

Там, де баки сміттєві — домівка.
Там витворює віршів дива.
І струмують римовані цівки
У поетів чарівні слова.

Бо для нього словесні алмази -
То утрата обличчя свого,
То суцільні жахливі обрАзи,
Наче ріжуть живого його.

Інтелект свій у віршах являти -
Він на голову вам наблює -
Мудромисліє то є кошлате —
В нього бачення власне, своє.

Де взялися повадки ці сучі?
Заганя на дерева котів.
Бо собакою злим і кусючим
У минулому він був житті.

Каменюки боїться й ломаки,
Підкрадається мовчки, тихцем...
Ви насціть йому в рота, друзяки -
Він подякує щиро за це.

17 лютого 7528 р. (2021)

(оригінал)
Струменить у ліхтарному світлі
Кулеметними чергами сніг.
Білий бісер іскриться розквітло,
Що жбурляє нам небо до ніг.

І закручує спереду, ззаду,
Завиває, лякає з пітьми -
Вакханалія та снігопаду -
Ця прощальна гулянка зими.

Кучугури з півросту людини
На узбіччях, як гори, звела.
Світлі сльози зроня безупинно
Захмеліла, розчулена мла.

Хтось радіє, сміється щасливий...
Я сковзаюсь, прокльони кричу!
Українці, хотіли зими ви?
Насолоджуйтеся досхочу!

Ярослав Чорногуз

Пародія

Цівка

Струменить у ліхтарному світлі
Водограй під утомлений стовп.
Сцикунця мій Пегасик помітив
І від зляку на тиждень замовк.

До коняки тулюся іззаду,
Завиваю від жаху в пітьмі.
А грішок накрива снігопадом,
Дзюркіт стих. Слава Богу. Амінь.

В кучугуру, росточком з людину,
Впав бомжака дрімати (втомивсь).
Я ж вмостивсь на крилату скотину
І чкурнув в затуманену вись.

Спить п'яниця, від хмелю щасливий,
Тхне за милю страшним "самжене".
Лиш в уяві - струмок дзюркітливий
Навіть досі терзає мене.

Олександр Сушко

То не тумани сизуваті
Понад степами розляглись,
То сморід смаленої вати
Над Україною повис.

Нехай би стиха дотлівала
Десь на безлюдних пустирях,
Лиш би повітря не псувала
У наших селах і містах.

Лиш би не виїдали очі
Імперський чад, кремлівська гидь...

Заждалися московські воші
Родимих українських гнид.

(Частина 1)

Брехня у бур’янах блукала.
Хотіла квіточку знайти.
Окрасу для брудної справи,
правдиві знищивши листи.

Роками назбирала бруду.
У скрині довго берегла.
Порядного цуралась люду.
В душі багато мала зла.

Гарячкувала, лютувала.
Боялась правди та образ.
Кульмінаційного накалу
вже вкотре досягала враз.

Брехня блукала все… даремно.
Яскраву квітку не знайшла.
Пусті всі спроби та нікчемні.
За це Всевишньому хвала!

***
Та у брехні не все гаразд.
Розкрита буде! Дайте час!

06.02.2021


Брехня
(Частина 2)

Брехня блукала в бур’янах.
Згубила совість там і страх.
Шукала квіточку яскраву,
щоби брудну прикрити справу!

Ой, назбирала ж того бруду!
Плела інтриги та облуду.
Порядного цуралась люду:
Казала: я вам не забуду!

Порядні всі такі та чемні!
Плітки підкину неприємні!
Повішу їх на вашу шию!
Позбавлю будь-якого впливу!

…Одна брехня лиш на дорозі!
Позбутися її не в змозі.
Нашестя цього відцуратись!
А сонце, певне, ще в палатах

своїх, Небесних, забарилось.
А вітер помічник мінливий.
Повіє з півночі, чи з півдня.
Не завжди допоможе гідно.

Один залишився у полі…
Брехня занапастила долю.
Позбутися її так складно.
Замаскувалась під порядність.

Коли ж часи минуть лихії???
Щоб правильну знайти стежину.
Позбутися липкого бруду.
«ДобрОдійського» пересуду.

06.02.2021
© Copyright: Вікторія 75, 2021
Свідоцтво про публікацію №121020605427

ІРадіємо. Невже скресає лід?
І боїмось, аби чого не вийшло
такого, що очікувати слід...
Лиха біда... але закон – що дишло,

Чорти ніколи не бувають ситі,
а вівці не вживаються з вовками
і поки хижаки – у їхній свиті,
не зводяться у нас кінці з кінцями.

ІІЯк ниточка не в’ється, а початок
її найдеться. Рано, а чи пізно
в Гаазі буде все-таки завізно
як інде на базарі від палаток.

На лаву сядуть прокурори, судді,
злодії у законі, пуцьки-бацьки,
кати народу, піймані у блуді
нувориші, яких іще багацько.

Прийде кінець лакею, єзуїту,
і мафії, і неуків ораві,
і шукачу дурної, злої слави,
й любителю на шару пити-їсти...

Ненавидіти владу паразитів –
хіба це не законне наше право?

02/21

Теше дошки, а сам -
Неотесаний хам.

31.01.21

Ні, я не Джон і не Хуан,
Не син єврейського народу,
Я лиш безпам’ятний бовван,
Без мови, племені і роду.
Я малорос, я дьогтемаз,
Я п’яте колесо у возі,
Я розпродажний пі***ас
В борделі при чужій дорозі.

ІЯка різниця – яники чи зелі...
І ті – козли, і інші – не орли.
Одні блудили у чужій по(у)стелі,
а другі їли, (к)рали і пили.

Оба відомі слуги Ліліпуті,
які ще лижуть всі його місця
і заглядають в очі-зуби-дупу,
чекаючи подачок до кінця.

Вертаються на циркову арену
шиплячі змії-лу́каші, гієни
і рицарі ножа і тесака –
опора невмирущого совка.

Місця казенні позаймали знову
авакови, шкарлети і портнови,
загавкали шакали шарії,
на горизонті – швондєри-царьови,
в ефірі – розбишаки соловйови
і шарікови – наші і свої.

ІІАле яке кому до того діло,
що у пуху і єрмакове рило,
і каються дубінські й деркачі...
на митниці ідуть потоком гроші,
общак охороняє прокурорша,
на цирлі судді й інші діячі.

Як мовиться, знаходяться усюди
і в Україні, й на Росії люди
свої у дошку вівці і вовки,
і коміки кварталу криворожців,
і довбануті ківопезежопці –
і бойки, і живі мертвечуки.

ІІІПитається, – куди ж ідуть потоки?
Якого біса і з якого боку
усього цього парламентарі?

А їм розподіляється по чину...
працює гарно змащена машина –
перпетуум-мобі́ле... упирі.

01.2021

Віддавна в світі повелось,
Якщо ти лицар, а не лось,
Якщо не земляний хробак -
Чини ось так, а не інак.
Вирішуй, хто ти - троль, чи гном,
І на чиєму боці?
Добро залишиться добром,
Лайно залишиться лайном
У будь-якій обгортці.
Якщо і досі невтямки,
То запасися лупою -
Не світять справжні козаки
Оголеною дупою.
І не міняють козаки
Козацьку честь на мідяки.

За царювання Вови Цзи,
Коли сказилися ГазИ,
І Опожопа рвала ...опу
По технології гопстопу.

Коли народ, попри надію,
При владі бачив лицедіїв,
Коли прислужники московські
Паскудили по-кагебовськи,

Хандрилось дідові Овсію,
Він мав обиду на Росію,
А ще – таки на рідну владу,
Що підло копає зозаду.

Усе було таке немиле,
Таке паскудне і зогниле,
Що дід не витримав роздраю –
Купив плящину самограю.

Хильнув й полегшало Овсію, –
Узрів предивну чудасію
І стало трохи веселіше
І з діда враз поперли вірші

Про нинішню лиху годину
Про Крим, війну і Україну,
Про хруників і малоросів,
Що не пови́здихали й досі.

Про бандюків і лугандонів,
Яких зміняли на гандони,
А найгидкіші москаляки
Окупували всі гіляки.

Про те, як турки і татари
Москву зничтожили пожаром,
А всі, що крали у народу,
Навіки канули у воду.

Зробився дід крутим поетом,
Він став звіздою Інтернету,
Йому навішали медалі...
А дід собі мудрує й далі.

Платіжки за газ –
То агітки Москви,
Чи вибрики хворої
Вщент голови,
Чи скромний презент
На маєток Рінату,
Чи внесок бабла
Для нових депутатів?

Скрізь – від Сяну і до Дону
Путінські пропагандони
Побрехеньки рясно сіють
Про «вєлічіє» Росії.

З пітекантропної ери
Тягнуть до «есесесеру»...

Незчисленні ще пеньки,
Що ведуться на казки.