Не заперечу присутності наших тіл.
Скапаю воском тихо і буде тепло.
Можеш молитися плакати. Всі святі
Чують тебе сторінками Бібліо_теки.
Вийди з води. Берег чекає тебе.
Можна кохатися тихо, стиснувши пальці.
Можна відтяти Адамові кілька Re:бер
Чи називати його (не)найкращим коханцем.
Мокра і п’яна, гойдаєшся ти, мов тінь.
Запах від тебе наче від аромолампи…
Не заперечу себе в кожному з наших тіл.
Не заперечу… Але й не спростую
…жартом.

а день, розмитий у вікні,
питання ставив лиш сумні,
я розсміюсь – він забурмоче,
до сліз мій друг такий охочий:
спочатку тихо уві сні
він розливає на вікні,
пізніше ллє їх без причини,
і з хворобливими очима
блукає в пошуках зими.
ми з ним тепер лише на «Ви»

РЕПЛІКА АНОНІМА НА:
ДА ОГРАДИТЕ ЖЕ ВЫ! хотя бы Пушкина!
бог вам судья!....
Марта Январская


САМЕ РЕПЛІКА ТАКА:

І що то за шавка,
що на Пушкіна гавка?
Аж зло бере -
і вже… ногу дере,
аби дзюрити на постамент…
А голуби!? – Підловили момент:
всівшись дзьоб до дзьоба,
обгадили його мідного лоба…

… І МОРАЛЬ МОМЕНТУ:

Перед тим, як носа задирати
і дертися на постамента,
треба знати -
перша поправка:
завжди залає дзвінкоголоса шавка,
що голуби уміють …ати, а не тільки воркотати…
І друга: якщо сам не дійшов до того -
немає бога, крім самого Бога!
4 10 2012

(исповедь)


Вот сижу я, вот сижу я,
Нет, ну вот сижу я и плачу я...
Чем покрою-то недостачу я?
Разлила масло Аннушка вброд ходячая,
Словно незрячая.

Надо бы мне, Аньке-дуре,
Закрыться б на переучёт.
Мой милок был да вышел,
Да весь не тот.
А кто на него упадёт,
Тому недолёт.

Я простаиваю
И сама себе удивляюсь,
До чего это я простая.
В теннис я не играю,
Головой о рельсы не бьюсь,
Каждому поезду потакая.
Эти мне Каренины, Вронские...
Я совсем не такая...
Только малость икаю...

Полечу я зегзицей, еврейским плачем,
Только бы каждый плач
Был не зря потрачен
И от рурского быта
Было побольше сдачи.

На Днепре климат поганый -
Дышу небрежно, пишу насилу.
Но когда я подключаюсь
К какому-нибудь светилу,
Из меня прут паронимы -
Будто пар из локомотива.

Сколько всяких имён я знаю:
Девчонки, бомжи да аники-воины.
Все стихи именнЫе, Именные, поимённые,
А в роли рамки
Опять прозябают
Рамы мои оконные.

Дома ждёт меня
Ворох стирок тире примочек.
В офисе мой начальник
То ли хочет, то ли не хочет.
В воздухе - никотин и болезни почек.

В воздухе, чем дальше, тем геморрои.
Мы, чем далее, тем более
Одной с ними крови.
Вывернуты наизнанку мои герои.

Все поэты мира хотят и злагоды.
Все поэты приходят с Невы да с Ладоги.
А я, понимаешь,
Хочу только личной карманной радуги.
Вынь да положь. Сплошь.

И ещё, господь бог мой карманный,
Не опали меня.
А я зову Сашу,
Чьего я имени:
Дай мне, о Саша, скорей приложиться
К твоему державному вымени.

Слышится малость Федя Сваровский,
Но это лажа.
Слышишь ли ты меня,
Мой любезный,
Мой Пушкин Саша?!
Все мгновенья чуднЫ,
Я твоя Анна Грифель, -
Шышишь меня? -
Я Ваша.

2012

В саду пісень опало листя.
Плоди до клуні я заніс.
Об віття критики вітрисько
Сякає всюдисущий ніс.

В пору цвітіння жваві бджоли -
Ласкаві очі читачів -
Збирали мед . Уже ніколи,
Здається, сад би не зацвів.

Та все по колу в цьому світі,
Кружляють долі і віки,
Стають батьками наші діти -

Надії сповнені рядки,
І ще садку зазеленіти
Весною випаде таки.

30.09.12

Сипались зорі - стиснувся час,
Листя не море - креслення трас.
Крадені фрази - віхоть ганьби,
Хочеш щасливо з ними пройти?..

Крадена доля мов небуття -
На перелазі всілось життя!

Всякой бездонности дно обнаружится.
Сласти-мордасти в разливе, но тут
Все эти страсти, страдания, ужасы -
Сколь они быстро до дна достают.

В этой вселенно запахнутой комнате
Судьбы и сонмы на личный пустяк
Небо меняло? Навряд ли, да полноте.
Всяко бывало - бывало и так.

Белая мельница, красная девица,
В меру слегка ослепительный жест -
Так окунуться, как только отмерится,
В тонны страданий и метры блаженств.

Ну а потом, выдыхаясь и хлюпая,
Искренне нам окунуться слабо в
Тихую, глупую, тихую, глупую,
Тихую, жалкую всеми любовь?

2012

Живи сьогодні, як у день останній..
На носі жовтень і нема води
Гарячої…так холодно у ванній
Щоранку..ніби й не ходи туди…
Ииии…

Сумні шкарпетки виснуть сиротливо
Оплакує герань останні дні
палкого літа..завтра вітер..зливу
пророчать ці синоптики мені…
Ііі…

У магазині на слизькім бетоні
Стоїть Тамара вже у чобітках
На носі жовтень…чобітки на Томі
І светр новий і квітка на цицьках….
Вах..!

Млинці схололі і сметана кисла…
Ця осінь самотиною торка
І ти, моє життя, не маєш смислу
Без Томи у новеньких чобітках…
Ах…

неправда,
все на світі
плаче,
хто при удачі,
і хто ледачо
її чекає
від ранку грітий,
щасливець долі…
і поневолі,
ті, що в неволі.

не треба звіту,
про рамки світу:
дитя планети,
простий й в щербеті,
на вибір долі,
на щастя-горе -
життя сваволю…

живе ж ледачо
щасливий мачо
і плаче, плаче -
нема удачі?!

і я ось плачу?
мабуть, щаслива,
сиджу і рими
вкладаю в фрази,
хтось прочитає-
така відраза,
хіба поетка
та русокоса?
вже ж бігла
босо,
холоднороса,
і знову просо
своє між перли…

невже не стерли?

лишилась фраза
своя Говерла
є лиш у Бога,
а ти, людино,
шукай щоднини,
і лиш опівніч,
вічуєш «знаю!» -
і "від-лі-та-ю"...

25.09.2012

Ніхто не був у пеклі, ніхто не був в раю.
Ніхто не знає як там, і я не уявлю.
Ніхто чортів не бачив і ангелів не зрів.
Тому даремно плачем з обману почуттів.


Ніхто вмирать не хоче хіба вже як здурів.
Ніхто як жить не знає. Ні цілий світ ні пів.
Ніхто біди не кличе. Вона сама прийде.
А плюнь її в обличчя, то скаже:" Дощ іде!"


Ніхто дурних не сіє, вони самі ростуть.
Ніхто їх вчить не сміє, бо в голову дадуть.
Ніхто не хоче замість когось вмирать вперід.
І що то значить старість, не зна й столітній дід.

зорі плакати не вміють,
заборона – вічність дика,
чорна і така безлика.

крапля-слізка, тут же злива,
то марудствують поети,
вже швиденько за сонети…


промінь кинула з думками -
три рядки в іскристім ямбі-
і поет за дифірамби.

два рядки хореєм в танці,
і поет складає станси...

зорі весело моргають:
бо поетів добре знають…

22.09.2012

От Бодлера и до Прокофьева
Среди пира, мира, среди чумы
С неизменной сигарой и чашечкой кофе..
Рождаемся — Мы..

Не поэты, не прозаики — конформисты
Убегающие от Морфея с морфием
Нигилисты души. Отчаянные анархисты...
Неизменны — сигара и чашечка кофе.

Нас топили в шампанском, нас водочкой дурманили
Охаживали веничком, кнутом, пантофлей
Но ведь душу окаянную не сожгли — не
Залили пламенем. — Бесов круг. — Мы рождаемся. — Мы —
С неизменной сигарой и чашечкой кофе…

Не мужчины, не женщины — только личности,
Отличает нас стоуверенность, гордость профиля..
Изменяема траектория баллистичности..
Но неизменны и сигара, и чашечка кофе...

В замке тусклом замки отчаянно заржавевшие
У принцесс одни грехи, у Бодлера с Прокофьевым
Зарождаемся
Не по детски маски надевшие...
С неизменной сигарой и чашеч...

2000

Тому що здолана, підкорена,
в полоні вічного прискорення.
Теплі цвяхи між зимними пальцями.
Новини піратськими радіостанціями.

Тому що навчена, адаптована,
з меча в орало перекована.
На простирадол  полотнах –
запрана втрачена цнота.

Тому що знічена, стишена,
собі на горе вижила.
Ззовні вся позолочена,
під – хробаками поточена.

Майже повністю втрачена,
що б не показувало телебачення.
І якщо це – не збочення,
чому тіло зв'язане скотчами?

З туману і диму зіткана,
між тонких дерев розіп'яна –
за ікла, давно вже сточені,
за нібито скоєні злочини.

На широкий шлях
Кличе стремено, -
Юності лошак
Став конем давно,

Та уздечку в дар
Взяла ти собі.

Я сиджу,
А кінь
Хрумає зерно.

18.09.12

Мысли о бессилии,
О лени и безнадежности...
В последствии серьезности
Вопроса: «Боже, что же я?»:
Помыслы о нежности
В заведомости прерии.
За взятие Бастилии! -
О достижении, сложности,
Но в тех же изобилиях,
Я и ум – курили мы,
И самоличной должности
На 8 граммов потности.
Застывшая идиллия
На грани монотонности,
Где же мои тонности?
Вакцина для истерии
Не в мочь, и осторожности
Киснут в суевериях.

Я пал в пучину баснословий,
Топтался в гоноре коней,
И стыд вычесывал до крови
За лихорадку алых дней.

Меня бросало в тень кромешно,
Я слыл изгнанником со зла,
За те утраты безутешных,
За дрему верного чела.

На вздор! за лучшие манеры,
И ложь паршивости весны,
Меня простили лишь за веру,
Картавость брошенной вины.

Когда возливая удача
Рожном встречала у плеча,
Серчали люди, тихо плача,
За то, что рвался, не стуча.

Хто знає, де то буде краще нам, -
Незвідана межа між «тут» і «там».
Тримаємося видимого більше,
Із вірою лишившись сам –на –сам.

16.09.12

За кадром – осінь,
Зміна декорацій.
Сумна наразі
Тільки лиш вона,
А я її не слухаю,
Неначе...
Байдужа
І до слів її,
І сліз
ЛГ –героя.
Мушу.
Ми наче поряд,
І немає наче,
Бо два світи,
Її і мій, одначе,
Вона артистка,
Ну, а я людина,
без здібностей
Зіграти:
"Я" – красива,
А нині "я" сумна,
А тут щаслива,
І знову у нещасті,
Порятуйте.
Моя ЛГ
знедолена
людина?
Вона брехлива?
Чи, може, просто
грається зі мною…
Не маю супокою.

Спонукує якесь чуття стороннє:
Ти б не один окраєць слави з’їв,
Та ліриці твоїй бракує коней,
Вовків, ворожок, півнів, відунів.

І дурисвітство не таке вже й зайве,
А відьма на мітлі - міцний типаж.
Строчи про них, і ти доб’єшся слави,
Осуду перемігши врукопаш.

А я дивлюся на свою кохану,
У вись лазурну думою лечу…
Хіба про них писати перестану,
Аби хвальби наїстись досхочу?

13.09.12

В вікні відчутна прохолода,
Не промовчить моя свобода,
Відчинить двері, сумку в руки:
- Агов, красуне, що то буде? -
-А що, - мене вона питає, -
Ти не зібралася, згорає
Останній спалах, осінь кличе,
Чекаєш, як уже замжичить
В душі льодовими краплинами,
Як згіркне доля вся полИнами.
Як кетяг із калини стане,
Неначе гілля чорне в ставі,
Як дерево сокирой втяте?
- У кожного свої лиш втрати.

Запам`ятай, життя надії
Не смієм загубити в мріях.



12.09.2012

Висвічується ніч. Засвідчено ріку.
Усі твої дива від мене вищі ростом.
Русалчина печаль на кожному вінку,
що упіймають ті, хто в міру небогості.
Багряним чаклунам багрянці наших діб
і ніг прудких щомить летючі вертикалі.
Смієшся, наче дзвін. Ховаєш серце й німб:
така довкруг юрба – без сумніву, украли б.

Пішла ж якось матуся Орбакайте!
Пора й мені, напевно, - прощавайте!
Поезія - це жінка недоступна!
А ти її підкорюй, любий сайте !

07.09.12

Скажіть, до вас приходить сум,
Чомусь раптово заглядає?
Він не кусає, не шумить,
У тиші мертвій мирно спить,
І вас примушує дрімати,
Але не спати…
Його люблю, в кімнатній тиші,
Закривши очі, бачу глибше,
Свої думки, чужі тривоги,
Майбутнє: щастя і дороги
В малюнках з фарбами із зір.
Душі людської ювелір…

А,може, то до кави рими
Так увібралися звабливо...
Смакують сон мій наяву,
Чекають, в слово одягну?..

06.09.2012

Жизнь пошла не жизнь, а полная вообще жесть.
Где там - бланманже на канапе!
Залегла моя поклёванная свежесть,
Буйство, половодье и т.п.

Семьдесят пройдох строчило сто куплетов -
Семьдесят старательных пройдох.
Там кило острот и полкило советов.
Я в них - бармалайка-кабыздох.

Опусы мне эти даром, но постыли.
Думаю с внезапным холодком,
Как они б строчили прямо в соус чили,
Если бы я вышел босиком.

Оттого, надёжный, я пойду в керзухе,
Кришна постсоветский, через дым в Крыму.
Муха тоже пишет? - Не обижу мухи.
Муху виртуально даже обниму.

Хоть впаду у мухи в стрёмную немилость,
Всё это, как с гуся талая вода.
Заходи в светёлку, что уж там приснилось.
Солнечными в доску будем пусть всегда!

2012

Україна – не дишло..не дзиґа, не біта
Не крутнеш, не повернеш, не вдариш по пиці
Україна – кобіта..ще й славна кобіта..
Україна – то пишна сільська молодиця..

Не вінок, а очіпок..а в свято-хустина
І сорочка на грудях напнута до тріску
І за руку усюди – маленька дитина
До якої ще пряник чередується й різка…

До якої ще мова не завжди дієва,
Часто сльози, чи окрик – засторога від бід…
І отак день за днем…напрацьована Єва
І за руку її неслухняний нарід…

Чоловіка нема. Був Адам – але сплинув
Заробітки, діла… і бозна-яка блаж
А вона осталась…бо у матері – спина,
А у батька інсульт і валився гараж…

А вона осталась..без коханця і брата..
Тільки часом кума присила пармезан
І олії два літра…і ще чоколяди..
Італійський привіт для сільської мадам…

Зранку поле, худоба і вмити дитину,
Щоб розвиднились очі і брали блакить…

Україна не дишло…Україна – людина
Ви кохайте її, а не просто беріть…

-Якби була птахом, то знала б дорогу,
була ачи вперше, до твого порогу,
якби мала крила,то я б полетіла…
А, може, боюся, - даремні тривоги -
зіб`юся з дороги, зачинені двері,
у темному сквері у пульсі артерій
міського «немає» - сама я, сама я…

Якби була птахом, то я б полетіла,
а я не обрала, -безкрило бриніла.

31.08.2012

До коників, до бісиків, до ручки
Напитися, упасти в моріжок…
Життя терпке і я іще та штучка,
Що ступлю крок, то б’є електрошок.

У шафу, у валізу, у кишеню
Залізу, заховаюся у тінь…
Снує капкан щодення веретено,
А я біжу невтомно, наче кінь…

А кілоджоулів, як у трамвая.
Такий собі – вагончиків зо три…
Чи їв, чи пив – та хто тебе питає
Запріли фари? Кондючок ввімкни…

До коників, до бісиків, до ручки…
Хвилинна слабкість. Відпустило в мить.
Як б’є життя, то любить – ось наука
А ще й щодуху гейзером бурлить…

Куди не плюнь - еліта всюди.
Літературна, ділова:
Вона збирається у клубах,
Спілках, союзах... Чорта з два

Туди утрапити простому -
Не пустять навіть на поріг! -
І ні Шевченку, ні Толстому
У ній не "світить", бачить Біг.

Немає досі у книгарнях
Твоїх книжок? Тоді - не мрій.
В лауреати прагнеш? Марно -
Все 'дно не станеш в їхній стрій.

Богемна у письмі еліта
Високий має гонорар,
Не дай Бог сплутати з коритом:
Яєчню як - і Божий дар.

Їй заздрю - що гріха таїти! -
Про мене зле не думай ти! -
Що сам я й досі не в еліті -
Чого б хотіти мав туди?..


20.08.2012

- Тут і не плюнеш - скрізь еліта,
Вершки, богема, клани з лож...
Дивись, гламурненька кобіта...
- Її не знаєш ти? Отож...

- А хто вона, скажи, на милість?
Це ж діамант у сто карат!
Учора в клубі веселилась
У "танці жовтих каченят"...

Парфуми - Very Valentino
(Лише впритул почуєш їх),
Знайома з Quentin Tarantino
(В кіно-тусовці знає всіх).

І ця красуня нереальна,
Здається, навіть без колгот,
Сидить у ложі театральній...
- Girl for Escort вона....
- Mein Gott!


15.08.2012

Загубилися рими
в полоні…
десь метафори
гріються сонні,
а для тебе
омани і брами,
не чекала,
та знала про злами…
* * *
не чекала,
хоч знала ,що квіти,
не для тебе даровані
світом,
твоя роль пожиттєва
бальзамом
мить побути,
полегшити рани…

* * *
мить побути,
полегшити рани…
а для тебе
нові тільки шрами,
ти за ними літала
свідомо,
то чому так тривожить
відоме?..

23.08.2012

Одного дня в кав’ярні файній
На розі Пойного і Коні.
У час обідній же, звичайно,
вампіри їли борщ червоний

Далеко десь дзинчав трамвайчик,
поштурхуючи рейки сонні.
Окрайчик хліба розділивши,
вампіри їли борщ червоний

Щось вирувало, щось боліло -
Десь нісся натовп осторонний,
Наливши чарочку до діла,
вампіри їли борщ червоний.

В кав’ярню вікна низько-низько,
Кивнуть аби кому – з поклону.
Так споглядаючи людиська
вампіри їли борщ червоний

Спадала спека потихеньку,
і вечір близився законний,
обідній час минувсь давненько –
вампіри їли борщ червоний

Потроху гамір наростався,
вже скоро натовп – у загони,
чутно-сь трамвайчик повертався,
вампіри ж - їли борщ червоний.

Вже й ніц було не розгледіти,
крізь сині патьоки імли.
Доївши, й знудившись сидіти
вампіри встали, та й пішли.

Відведи свої очі від неї,
Підведи їх в захмарную вись,
Хай у неї краса Лорелеї –
Не дивись, не дивись, не дивись.

Удавай, що байдужий, суворий.
І що більш цікавіше тобі
Задивлятись у небо на зорі,
Ніж на очі її голубі.

І не стій, мов тополя, печальний,
А розпалюй кохання розмай!
На очах в неї палко-навально
Іншу-гіршу цілуй-обнімай.

І поводься розкуто і сміло,
Розсипай легко жарти свої…
Аж допоки на танець, на білий
Запросити не змусиш її.

9.08. 2012

Колись до мене мить остання прийде,
Мов плахи ніж, спадаючий на карк ,
Кругом життя кипітиме гармидер, -
Не вчує світ, як прогримить цей вдар.

Цвістиме сад і гул хрущів оберне
Вечірню млу в розкішну суєту,
На ниві неба золотисті зерна
Засіє Бог , а я в моріг вросту.

Капела жаб зі ставу :«кваки – кваки»,
У теплій хвилі вітер їхній спів
Ген за діброву однесе. Виття собаки
Лунатиме , як за минулих днів.

Роси кришталь бринітиме на травах,
Цвіркун сполоще горло раз і два,
І поки ним лунатиме відправа,
Свій крик сховає у дуплі сова.

Ні , не сумую, що прийде та хвиля,
З якої вмить стає дев’ятий вал, -
Ясний мій зір і кріпке сухожилля,
Щоб зріти ціль і втримати штурвал.

2011

Секс без пестощів, секс без ніжностей
Секс заради сексу, без ім’я та прізвища

Тонкі постаті, спраглі вигини
Важкі подихи, краплі спинами
Ранок зморений, тіло вистигле
Темні хідники в серці стигмами
Простір сповнений часу й відстані
Віднайти на нім слід особистості

І хоча на придбаних ділянках місяця не встромлені кілки ,
Там граничать грек і китаянка за всесильні долари таки.
А мені мій дім не удається власністю зробити, хоч ти плач,-
Із рублів, що мав я в ощадбанку спорохніли навіть копійки.

17.08.12

В доме себя сидим,
А как будто едем,
По обстановочке взяты неслышным клеем.
Пальцем куда ни ткнёшься,
Везде соседи.
Вместе и поседеем.

Половину из них вот бы гнать с порога.
Проку от них, как водится, никакого -
Разве соли займёшь
Или спросишь, мол,
И у вас нету света?
Ну так одна ведь смета,
Одна пирога.
Одни культурологические условия.

Проку от них - разве зальют
Или сдуру станут шуметь полночи.
А утром бровью
Никуда нас не поведут.
Ну типа чтоб им гип-гип-капут.
Ну то есть чистый срам.
А самая-самая - по утрам
Цокотуха на каблучках
И меня не хочет.


2012

дівчино з аватари, ти така романтична!
якось не вірю...
може, веселка в небі, раптом і д`яволиця…
ти чи не ти з портрету дивишся, білолиця?
хочу повірити...
якось раптово зАйдеш, скажеш – «твоя аватара» -
два джерела наснаги в річці зіллються зваби…
а потім...
звичні життєві будні, тихі розмови. навіть
через далекість нету дружнє плече підставиш.


2012

День в сутінках вечірніх домліва,
А ти в моїх обіймах умліваєш,
Кричить твоя оголена душа:
«Візьми мене! Візьми мене!... Благаю…
Пести мене… Цілуй мене… Кохай…
Торкнися струн розніженого лона…
Нехай згорю у пестощах… Нехай…
Я вся твоя… У твоєму полоні…»
І я хмелію з трунку твоїх слів,
Впиваюсь ароматом твого тіла,
Я теж згоріти в пестощах хотів,
А плоть моя… горіти не хотіла.
Від боротьби змордовані два «я»
Мене на половинки розривали:
Одне волало: «Глянь! Вона твоя!»
А друге — в іншу сторону штовхало…
І я згадав про Симоненкових чортів,
Що якось схарапудились у ньому:
Він до обох прислухатись зумів. —
А що ж мені: піддатися котрому?..
Боюсь — два «я» , відчувши слабину,
Домовляться. Й щоб досягти мети,
Твого терпіння обірвуть струну,
І ти мене пошлеш під три чорти…

2008

Ми сьогодні схвалили закон про мову.
Ми тепер розмовляємо тільки мовчки.
Роззувай мене хутко, цілуй мої мочки,
але, Бога заради, притримуй слово.

І нікому, будь ласка, його не показуй.
Свій язик зав’яжи на ошатний вузлик.
І з сорочки моєї зриваючи ґудзик,
не впусти ненароком найменшої фрази.

Не потрібно нам жодних імен або прізвищ.
Вже не буде ні Пуліцера, ні овацій.
Розсувай мої ноги, схрести мої пальці,
тільки більше ніяких словесних ігрищ.

Нам не треба розмов, якщо можна зітхати
або вити оскомно на свіжу газету.
Роздягай моє тіло, неси мене в гетто
для безмовних повій і бездітних кастратів.

Ми з тобою – герої німої нації.
Ми тепер розмовляємо невербально.
Притулися до мене, ходімо в спальню,
я навчу тебе правилам ехолокації.

В переполненный, в сытый туфтой високосный год
Бабы родят детей и колосья взойдут опять,
И Шойгу напоследок Россию от бед спасёт,
И влюблённые будут, как прежде, мосты встречать.

Пожелал поднести хоть какой-то подарок мне
Полуостров ненастоящих, смурных берёз.
И, дождавшись тепла по вот этой смешной весне,
Зацвело всё единым махом и невсерьёз.

Невеликая радость, но и не большая грусть -
Перешейками привязавшийся материк.
Жить, вокруг него окопавшийся, не боюсь,
И пространству, и обществу в целом равновелик.

Понадеюсь слегка я на лучшие времена,
Потружусь над созданием нематериальных благ.
А потом я, усталый, пойду Украину на...
И она, и она - этот встречный архипелаг.

2012

Скинуть бы тряпки в жару на каком-нибудь плёсе,
Тело расслабить, шутя, руки-ноги размять.
Словно вернуться к исходному времени просит,
Будто зовёт нас речная, озёрная гладь.

Не был бы я обычайной наземною глыбой,
Я бы, конечно, тогда нагишом, босиком
Тоже по омутам плавал задумчивой рыбой,
То же и я бы ворочал спинным плавником.

Рыбы на суше весь век не горбатятся, чтобы
Произвести без усилий две дюжины славных рыбят.
Словно изделия высшей серебряной пробы,
На поворотах неспешных крутыми боками блестят.

Губы не красят и не удлиняют ресницы;
Разве с наживкой хитры обмануть рыбака.
Даже во сне, там, где рыбам по-своему спится,
Рыбы плывут, а за ними плывут облака.

Люди на тихих готовят сетями облаву,
В рай плавниковый забросить спешат динамит
И разгромить, растащить это счастье. Наславу
Рыбы молчат, потому что вода говорит.


2012

Живий. Просто переді мною стоїть
і дивиться в очі.
Дихає поруч, торкається одягом,
трохи нервово чекає.

Ось вона – мить неповторна й страшна,
Що можу я сказати?
озирнусь до людей довкола, -
ні, нема мені ради.

Камера. Світло. Запис.
Блиск в очах, яка гарна усмішка,
доброзичливий голос: «Запитуй, що хочеш»,
як треба – співає, щебече, шепоче!

…та раптом спиняється запис, -
"Сорі, технічні причини".

І вмить ти – інакша людина.

Чужий.
Просто переді мною стоїш.

Свежих следов неловленные баграми,
Годы прошли делами и вечерами.
Те же, кто, и кого я при этом встретил,
Делятся равно на пастилу и пепел.

На, погляди, лови, полюбуйся - дожил:
Мне не спешат и я никому не должен.
Как бы ни квиты, я всё равно боюсь
Всеми друзьями, павшими за Союз.

Мирно идут манёвры, идут ботинки
Городом снов, лишённым почти начинки.
Словно бы начинаясь о скором лете,
Наш разговор нестроен и беспредметен.

Как ни о чём, под знаком двух-трёх коллизий
Где-то так и проходят ничьи полжизни,
Даром смеркаются. Их заповедный строй
Как-то разбавить, втиснуться б в них собой.

Рядом на сотни метров - одни экспромты
Не устают, сбываются. Так о чём ты?
Так,
Порождая ночной подсветки
Неровный мёд,
Вечер реинкарнируется и так течёт.

Шиза рекламы смотрит на нас нестрого,
Улицы ржут обмылками диалогов,
Воздух кишит сигналящими авто,
Но этого не замечает почти никто.


2012

Я не люблю мовчання. Де причини?
Печалі заміню на радість тиху:
Кричу – Ау, я поряд, я з тобою,
Ану торкнись, бо ти як з неживою.

Відкину каву, чашку розіб`ю,
Повитираю пил, щоб цвіль не пахла,
ЗамІню квіти, візьму нову вазу,
Чекаю не на тебе. До відрази
Я напилася кави з філіжанки,
Надбитої останнім диким ранком…

А вишні. Їх собі лишу на згадку
Про ночі "п`яно", яскраві "форте".
Лише для себе. Красива й горда.


20.07.2012

Слово падає в ціні.
А як ні, –
Скажіть мені.

20.07.12

1.
Вчора сам себе позбавив смислу,
Розчинивши руку у асфальті.
Без руки мій світ — лише ремесла.
Без руки — слабкі хрипучі альти.

2.
Вольти. Вечір. Вереск. Вітер.
Закільцьована дорога.
Я — напівсліпий арбітр.
Серце — ось пересторога.

Буде день новий і свіжий.
А під вечір — дощ і мряка.
Я лежатиму у ліжку,
Розгорнувши Моріака.

3.
Без руки читати складно…

4.
Хай колись в новому часі
Хтось мене візьме доладно
Із полиць... в книжковій масі.

Та не римуйте ж ви на "-ння"!
Хоч вірші пишете щодня,
В пітьмі блукати годі вам -
Я вам урок сьогодні дам
Про те, що слід і що не слід,
Аби в поезії свій слід
Ви залишили на віки,
Хоч це мені і не з руки.
Забудьте про дієслова,
Що виростають, як трава,
У римах ваших тут і там -
Я вам урок сьогодні дам.
Про рими типу ""кров - любов"
Не хочу чути я розмов -
Це ж однозначний mauvais ton!
Pourquoi рas?!. C'est la maisone
Для ідіотів і невдах?..
Від вас у мене їде дах!


19.07.2012

Каждый защищает, что получено.
Каждый может разве что вперёд.
Движется челнок, скрипят уключины,
Норовит круги круговорот.

Жизнь течёт, а если вам не нравится,
Можно с ней, как Ней или Даву.
Говорит багдадский вор красавице:
"Я тебя до свадьбы заживу".

Говорит ей: "Что тут долго мучиться?
Быстро отцветает вечный жид!"
Дева контролирует имущество,
Даром доставаться не спешит...

То ли дело дама угловатая -
Всё-таки прислонится к тебе,
С бритой головой за правду ратуя,
Равенство, свободу и т.п.

Фенечки и синий лак на пальчиках.
Неокомсомолка. С давних пор,
Что есть силы, ходят в попугайчиках
Деньги-деньги и амор-амор.

Тычусь, как прибой, в твои колении я,
Так, что сам себя не узнаю.
Будет-будет светопреставление,
Но пока у света на краю

Вы купон на счастье не хотите ли?
Мерно продолжая звукоряд,
Дети превращаются в родителей,
Новый пласт девчонок наплодят.

2012

Ваші очі уважно шукають словá,
Схожі виглядом на діаманти,
Та, нажаль, як в житті воно часто бува,
Замість «так» переважно є «анти».
Не сумуйте, - потрібен і камінь – вапняк,
І всіляке інакше каміння,
Бо є випадок всякий і настрій усяк,
Радість літа і туга осіння.

Той будує із золота, той зі сріблá,
Інший стіни кладе з очерету…
Ціль у всіх же єдиною завжди була:
Заселити собою планету.
А як пробу вогонь на будови зведе,
Погорять очерет і солома,
Нелукавого слова підґрунтя тверде
Устоїть , як добрá аксіома.

17.06.12

Красти шапку - то у Мономаха.
В гетьмана - звичайно, булаву.
(Менше красти - лишимо невдахам).
В Петербурга красти - то Неву.

Зваблювати - тільки королеву
Конкурсу краси, коротше, "Міс".
Здобувати - то всесвітню славу.
Це кажу вам я, максималіст.

Перстень в мене, як у Соломона -
І на ньому напис: «Все гаразд».
І скульптура, як в Пігмаліона –
Галатею вирізьблю на раз.

Папи я приміряю тіару.
І Буонапартова коня.
Федеріка Гарсіа гітару.
І Луї Каторза убрання́.

У Ікара я позичу крила.
У Геракла - мужність та могуть.
В Аполлона - і красу, і силу.
Я – максималіст. І в цьому суть.


16.07.2012