Іще ти, наче луг травневий,
Лелієш дум пахучу суть,
Та вітерцем поміж дерева
Твої косарики вже йдуть.
Поляже в пишній косовиці
Все, що так вабило тебе,
Надій билини блідолиці
Сум грабельками загребе.
І у стіжку, побіля річки,
Мов у єстві бібліотек,
Твої зупиняться навічно
Думки. Снігами замете
Горбочки й видолинки ясні,
Журби і радості розліг,
Де ти, у горі та у щасті,
Самим собою бути міг…

21.05.13

Столичні – ті, як правило, окличні,
А маргінальні – звісно, запитальні;
Столичні пишуть твори геніальні,
А маргінальні – віршики ліричні.

Столичні, хто поближче до престолу,
П’ють коньяки, смакуючи салямі,
А маргінальні, зовсім як селяни,
П’ють самогон і лижуть кістку голу.

Столичні – імпозантні й симпатичні –
Фанаток викликають інтереси,
А маргінальні – лохи і нечеси,
Доісторичним гомо ідентичні.

Столичні – ті шанована автура,
Державу підпирають тиражами,
Вся ж інша, про життя, література
На маргінесах твориться "бомжами".


2007

У маєстаті власного кута
Глузує над братерством самота, -
Вона ж не зраджує ніколи,
І ні про що нікого не пита...

18.05.13

Є у тебе криниця.
Всяк води з неї хоче.
Я душею не ниций,
Тож дивлюсь тільки в очі.

Тут безсилі слова є.
Можна вічність просити.
Краще мовлю халва я
Разів сто – й буду ситий.

Є поезії тема
І над тілом наруга.
О сигнальна системо,
Що, за Павловим, друга!

В цноті духа, шалені,
Час пускаєм – хай плине.
Мила, з фістули в мене,
Бачиш, котиться слина.

…Є у тебе криниця
Й непрохідна дорога.
Як земний вік скінчиться,
Посміються з нас в Бога.

16 вересня 2012 року

У пику недругам своїм,
я вдосталь п'ю і смачно їм.
А як поїм та ще й поп'ю,
я, в пику їм, їм пики б'ю.

2013

Куліш козацький із вогню
- і пластиковий БАД,
все це людина смачно
з`їсть і вип`є.
В колонках цифрове меню
- та хто з нас не без вад?
Сопілка ж сипле
обертони хрипло...
Гітарна лампа й віртуальна
- буде компроміс,
Коли потягнемо себе
за... яйця.
Чи правда, що айфон
лисиця вкрала - хай їй біс,
коли почула з нього
вереск зайця?
Чорнило електронне
пальці не бруднить,
і ніс не чує
плісняву сторінки.
Та все, чомусь, частіше
згадується мить,
як вчитель цупив детектива
в мене з-під колінки.
Спитай мене - чи буду
їсти борщ,
який на принтері
тридешнім роздрукують?
Та ж куди дінусь, їстиму,
чоло не морщ.
А там - нехай лікують,
чи пакують.
Єство нашпигувавши
брудом субкультур,
не поспішай ліпити
синтетичну крапку.
Дивись, он десь
повзе людинощур!
І не прибити вже його
китайським пластиковим
тапком.

15.05.13

Як гарно все!
За святом – свято
До неба стяги підійма…
Державних свят у нас багато,
А тільки ж святості нема
В державі нашій,
І немає
У дні дозвільні насолод –
У святотатстві виживає,
Ледь животіючи,
Народ.
Старе, знемігши, вимирає,
А незміцніле молоде
Шляхи найлегші обирає
Й саме не зна,
Куди іде.

Як гарно все…

Із кущів бузку дитина
Визирає так невинно,
Мов сіресеньке зайчатко
Чи малесеньке пташатко.
Придивіться добре, друзі:
Цей хлопчак гасав по лузі,
Розірвав собі сорочку
Та й сховався у бузочку,
Щоб матуся, рідна ненька,
Не тривожила серденько
І гадала, що синочок
В неї справжній ангелочок.

8-14 травня 2013 року

Хтось відчинив вікно,
Спека стрибає в кімнату.
Вечір - не вентилятор,
Спечений все одно.

Радіо хтось ввімкнув.
Музика краще мухи.
Місто чекає руху.
Лаву асфальт відчув.

Чийсь на балконі кіт.
Нюхає в’ялі квіти.
Сонце. Нікуди дітись.
Теплоударам привіт.

Хтось добродушно спить -
Спека ж найбільша втома.
Небо колись хоч зронить
Щедрі дощі на мить?!

Хтось зачинив вікно.
Місто втомилось літом.
Вечір не хоче жити.
От і кінець кіно.

Глянеш в душу мені, як ніколи й ніхто:
– Милий, чом в тебе очі червоні?
– Уночі прилітала моя Ерато
Й не далася в жагучі долоні.

Тільки облизня я упіймав – і слова
Полилися у вірш. Це нестерпно.
Позавчора ж була уночі, як жива,
Чарівна моя Муза Евтерпа.

– Ти, поете, брехливий мінливий Протей.
Муз гарем утече від султана…
Ерато і Евтерпа – це ти. Як про те
Розказати? Повір же, кохана…


21 грудня 2011 року

Я мрію маю золоту
Й палющу, наче спеку.
В нас розтанцьовують фату,
Ну, а у них – котеку*.

Живе та мрія з юних літ,
Я палко мрію нею.
О матінко, благословіть
На шлюб в Нову Гвінею!

Як вишні цвіт фата злетить.
Я ж до кохання ласа.
Котека ув очах стоїть –
Бажаю папуаса!

За папуаса хочу я.
Набридли українці,
В яких в кишенях – ні хріна**.
Й так само – у ширінці.

Під серце мрія б’є, під дих.
Жага в’ялить, мов спека:
Якщо – такі! – котеки в них,
То що ж там у котеках?

23 листопада 2012 року

На Кремлівський амвон він виходить такий непорочний,
І налобна Камчатка коричневим німбом горить,
І коричнево сяють червоні знамена ув очі,
Збронзовілий дух Леніна в залі могутньо стоїть.

Возсідає президія – мудрих апостолів рада.
Не ув’язнений ще Вельзевула нащадок – Борис.
І підступно, як Юда, Єгор вибудовує зраду,
Щоби “праведне сонце” вдягнути у консерватизм.

Михаїл осіняє усіх Іллічевим знаменням.
Йдуть до нього на прощу, цілуючи молот і серп.
Відпускає компартії він помилки й прогрішення,
І вже Сталін в собі чисту душу дитини несе.

До державної чаші йдуть сестри, тремтячи від щастя.
І республіка кожна побожна уста відкрива.
Лиш одна із сестер не достойна святого причастя –
Екстремістська, проклята, ворожа, небратня Литва!

Перекрити їй газ! Ех, повітря б іще перекрити!
На без хліб’ї невдячна нехай же тепер посидить.
Може, буде їй менше отої свободи кортіти,
Буде знати, як брата московського треба любить...

...Самодержцю всія!.. Вже імперії ти не вборониш.
О Литво! Із тобою республік усіх холуї!
Хай, наш царю, тебе не тривожать Союзу кордони –
Вони будуть з Камчатку на лисому лобі твоїм.

26 квітня 1990 року

Солнце очумелое в зените
Льёт, как из весеннего ведра.
Три дивчины в джинсах Нефертити
На скамейке посреди двора

Чешут языками слово к слову
Так, что песней душу не трави.
Тема наболевшая готова -
О большой и пламенной любви.

Каждой в заповедных грёзах снится
Супермен и гиперчемпион.
Девочки боятся ошибиться,
Что сказать и сделать должен он.

"Экселент" должно стоять на парне.
На крайняк сойдёт и "вэри гуд".
Чей из них окажется товарней?
Все свою мечту не подведут!

Все своим избранникам, играя,
Обеспечат мёд и молоко.
Все в одну горлянку утверждают:
Бросят своих нынешних легко.

2013

Сусід ревнивий до нестями
Так ревнував, аж зір звело!
Тож, першим оком бачив прямо,
А другим геть усе село...
Усіх підозрював і всюди,
Спокійно виспатись не міг:
Бо у селі погані люди,
Чатують первородний гріх.
Його дружина (вже четверта)
Під пильним оком зацвіла:
Сиділа кожен день заперта
І лише макраме плела.
З людьми одна не спілкувалась:
Закритий вихід на парад.
За те, моя сусідка мала –
Вагомий, пишний, красний зад!
Як зберегти таку царицю
Від домагань сільських мужів?
Сусід завзято із криниці
Відро геть з цепом відкрутив,
Щоби з відра залізний пояс
Прийшовсь дружині як труси -
Така міцна залізна зброя
І для надії, й для краси!
Продумав виріб, зважив грами,
Відро приладив до задка,
Ще й дужку вставив між ногами
Від куприка і до пупка...
Цепком запеленав коліна.
Замок пристроїв до відра.
Надійно сховану дружину
І в люди вивести пора.
Та тільки вивів долю з двору,
Свою надію і любов...
Вона підняла груди вгору
І здиміла разом з відром!
Сидить сусід обіч городу,
У розпачі тютюн смалить.
Любов не жаль. Відра - так шкода,
Бо воду нічим наносить.

Задзеркалля. Я - не Аліса.
Хтось адресою помилився.
Догори дном життя й стандарти
Тут - монети нічого не варте.

Задзеркалля. Кролі в кокардах.
Тиша. Миші. Ходячі карти.
Як у прірву в дитинство впасти
І Алісині мрії вкрасти.

Задзеркалля. Півдюйма кроку.
Навіть гусені – й ті пророки.
Нам мізерність до бою личить:
Так простіше сховати обличчя.

Задзеркалля. Душі відбиток.
Трохи легше у себе дивитись.
Розмістити вже по-новому
Все, було що в житті тісному.

Задзеркалля. Я - не Аліса.
Тут надійніше, світ навіщо?
Я знайшла те, чого шукала.
Розбиваю крилом дзеркала.

Ця буденність…Я - не Аліса.
Краю дива немає більше.
Биті скалки летять за вітром,
Щоб поетом когось зробити.

На десятках сетей социальных
Мы находим, любим, теряем
Узнаем друг друга из тысяч
Но иногда полюбив отвергаем
Отвергаем боясь боли и муки
Не почуствовав тепла что дарят руки
Не вкусив поцелуя в реале
Мы в инете как дети в любовь поиграли

Но а встретясь на улице пыльной
И найдя взгляд знакомый, любимый
Никогда не отпустим дуг друга
Ведь на то аргумент есть весомый

Я почувствую стук сердца
Ты почувстуеш страсть дыханья
Открывая дверцу сознанья
Остаемся в плену прикасанья...
2013 год

Тотальна сурдокамера, авжеж.
Понад усім – її самодостатність!
Тебе тут кожен ревно береже*,
Щоб ти межу не смів переступати.

Чого ти рвешся до чужинних міст
І будиш в нелояльності підозри?
Чи ж не один і той же самий світ
На повні груди й крізь вузенький розріз?

Мій любий бокре! Що тебе жене?
Спини свій біг і серця не розгнуздуй!
Побережись, бо штеко будлане
Острозька невблаганна глока куздра!**

О доле! Пострічай і підвези!
Не покидай мене на півдорозі!
Мій батько тут*** зцілився від шизи.
Чи ж я верну свій перевчений розум?

5 лютого 1996 року

Гвардійці поетичного пера –
Місцевих літоб’єднань ветерани –
Провідують мене:
Прийшла пора
Лічити втрати
І численні рани
Зализувати разом,
В тишині
Пенсійного непоспіху.
А й справді
Я ще комусь потрібен,
Ще мені
В безрадісні часи, їй-богу, раді!
Комусь потрібне схвалення моє
І дружні, неколючі зауваги,
Комусь моя прихильність додає
Упевненості в чомусь
І наснаги…

Від чаю відчай блякне і втіка.
Снується спогад. Вишукано слово
Загальнозаспокійливе.
Така
Блаженна атмосфера:
Всім – чудово!
Що ж, постаріли…
Сили вже не ті…
Але ж і старість – не хвороби тільки:
Все менше помиляємось в житті,
Старі аналізуючи помИлки.



1999

Ховають – ще живого! – Низового
на звалищі-руйновищі Донбасу,
де ніде вже й попастися Пегасу,
де слово не вартує вже нічого,
а пісня не хвилює більш нікого
і плин часУ вривається завчАсу, –
ховають Низового – ще живого!

І хто мене живцем ховає – знаю,
бо шило у мішку не заховати:
я ж буду "похоронщиків" кусати,
допоки ще зубів хоч трохи маю,
допоки пістолетом ще тримаю
хвоста свого амбітного, – як знати,
ще, може, і здолаю хижу зграю...


2006

Білозубі усміхи конвалій.
Із-під вій фіалкове: «Прийди!»
веснянкові сонечка-кульбабки
і черемхи млосний подих: «Ти…»

Ой то буде: заквітує терен -
і укриє памороззю цвіт…
Любуватимеш? – іще не певен? -
стиглі брості черешневих віт…

Ягідки черлені задалеко?
Чи на відстані правиці - рай-дуги?
Чи на них шукаєш напис «еко»
на підкріплення своєї неснаги?…

Одлетить вишнева хуга-юга,
обнесе пташня усі сади…
До стерні поколе ноги туга:
де ж те млосне і фіалкове «Прийди»?..

І я, і ти, усі ми разом
кладемо долю на ваги.
Вона укрита мідним тазом.
То кара Божої руки.

А янь та інь, як плюс і мінус,
єднання хіті і цноти.
Угору очі – бачу синус,
колиску дум і суєти.

Кричу: Ау! Де щезли рими?
Луною …ими поверне.
Хай дух гармонії загине,
зате КаПе у вись іде.

Стою на рівні одиниці
у сні, неначе наяву.
Моє минуле зріє з ниці,
чи за собою не позву.

Стріваюся із люстром я щодня,
Ми з ним на «ти», хоча і не рідня.
Колись воно таки самотнім стане ,
Моє обличчя випивши до дна.

26.04.13

Мені наснився сон, страшніше не буває.
Немовби я помер, а Бог мене питає:
- То кажеш, ти – поет? Від мене чи від себе?
І хто на тій землі ручається за тебе?
Махнув рукою вбік і тека враз з’явилась,
і двійка букв ПееМ, як назва, засвітилась.
Кахикнув, погортав: - Олехо Олександре,
ім'я собі ти взяв, на перший погляд, гарне
А далі що? Овва… Збіговисько і(з з)бігів
і значення КаПе нездужає без ліків.
Метафори так-сяк та й образи невдалі.
То ж думаєш, бідаче, що ти поет і далі?
Моє імення ось ти всує споминаєш.
Тобі зарано в рай. Як, друже, ти гадаєш?
Рукою знов махнув – два янголи під пахи
спустили мене вниз, де люди-сіромахи.
Мені наснився сон, що гірше й не буває –
душа у марах сну куди лиш не літає...

24 квітня 2013р.

Сідав на коня – зачепилась матня
За вигин Дінця…
А, бісяка із нею!
Рвонув – відірвалась…
Погнав я коня
У степ,
Що палав золотою стернею.

Пригнав до столиці –
В ясні небеса
Ударили дзвони святої Софії…
Коневі – коневе: водиці й вівса.
А я – без уваги, а я – в безнадії.
Найвищі гетьмАни сказали мені:
Вертайся додому з ганьбою своєю,
Оскільки прибути посмів без матні…
Тут лицарство справжнє,
І кожен – з матнею!

На схилі кривавого розпачу-дня
Шукав я зворотну лякливу стежину,
І місяць – загублена кимось матня –
Сусально мою золотив одежину…


2004

Людське життя тече у руслі часу.
Розбурхана чи тиха течія
несе у даль фізичну біомасу.
Набат у скронях: Господи, це ж я!

Життя моє, ти зовсім знахабніло.
Усе спішиш до вічних порожнин.
Душа втомилась, тіло постаріло,
а ти не знаєш жодної з провин.

Сиджу собі та й мудрим туманію –
про те, про се, найбільше про жінок
і сам собі признатися не смію:
- Куди тобі, друзяко, до дівок.

Ось коньячок і житнього скоринка.
Доп’ю до дна – за краще, за життя
Воно – розмай: у полі – то травинка,
у хаті – я, розумний плід буття.

Життя моє, хіба тобі владика
віддав наказ пришпорити коней?
Чи то тебе нечиста кличе пика?
У пеклі мрій забракло вже людей?…

В оцю секунду, в мить оцю миттєву
я ще живу і, навіть, щось пишу,
а зробить Бог поправку несуттєву
і я уже нікуди не спішу.

Все - суєта, буденність метушлива.
Їй не потрібно ні жаги, ні крил.
Ріка життя, спокійна чи бурхлива,
і я у ній, як човник без вітрил.

17 квітня 2013р.

*
Ідеї виникають непогані,
Та опиняються у Сема чи у Вані.
Учений , що в мундирі бульбу їсть,
Сидітиме повік на чемодані.
*
Писати вірші ( непогане хобі!)
Усюди добре, тільки не на лобі.
Отож , як щойно змога є, пиши , -
Поетові потрібен віршообіг.
*
Непогано багатому бути,
Світ вивчати із вікон каюти,
Бідняку зоставляючи шанс
Осягати його через утиск…

14.04.13.

У маленьких людей маленьке життя,
Маленькі сходи до маленьких квартир.
Маленька площа маленького житла
Із маленьких дрібниць і маленьких картин

Маленькі коридори маленьких кімнат,
Маленька кухня і маленький балкон,
У маленьких ліжках маленькі люди сплять
Маленький затишок від маленьких розмов.

Маленький годинник має маленький циферблат,
Маленьке взуття для маленьких доріг,
Маленькі люди на роботу спішать,
Де потім чекають на маленький обід.

Маленькі вікна із маленьких світлин,
Там маленькі стелі, маленькі столи,
У маленьких будинках маленькі світи –
І маленькі книги пишуть про них.

Все настільки маленьке і меншого нема,
Та великі не побачать цей маленький рай –
У великих зовсім інша мета,
Хоч душа у всіх вагою 21 грам.

2013

Я убегала из последних сил,
А на душе – отчаянье и горечь.
Как только принц на танец пригласил,
Так на стене часы забили полночь.

Ах, этот бал! А принц! Ах, этот принц!
И день, и ночь о нем лишь и мечтала...
Споткнулась об одну из половиц,
И, вот досада! - туфелька упала.

Босая, тут же кинулась я прочь
Подальше от невиданного лоска.
Укрой скорее тьмой, подруга-ночь,
Чтоб не заметил принц моих обносков.

Остановилась дух перевести,
И тут же дрожь пошла гулять по коже...
Ни шороха, ни тени позади –
Никто за мной не гонится, похоже.

Да ради Бога, велика печаль!
Такого принца я не заслужила.
А туфли, безусловно, очень жаль -
Я две зарплаты в них вчера вложила.

(C иронией о времени и о себе)
(1995-2013)

Я – королева! І ходжу – як хочу:
направо, вліво, прямо, навскоси…
Ну, себто, «ферзь», кажу «фе» завше в очі.
В моїх – Тобі не бачити сльози…

Так, королева - не пішак розмінний,
безвольний рокірований король -
на дошці, знай, фігура незамінна,
без дубляжу і... вирішальна роль...

Життєва гра? Клітинки чорні, білі…
Однакова їх кількість, і фігур…
Я – біла королева. І до цілі
все чорне на коні перестрибну!...

10.04.2013

зранку була Катерина
дівчина зрілий бутон
ні Катерина не винна
це déjà vu mauvais ton

інтелігенти о п’ятій
смокчуть міцний Armagnac
і о десятій завзято
їх не умовиш ніяк

та після першої пляшки
з Катею всі ми на ти
Катю звабливице наша
скажеш куди віднести


09.04.2013

Божье благословение? Это когда далеко до смерти.
Это когда ты способный, умный,
А начальник твой от души ненавидит тебя, но терпит.
Это когда ты выходишь почти что целым
Из мясорубочной круговерти,
И плачут черти.

Это когда твоя девушка непростая
Просто уходит с миром, а не гуляет
Сразу с пятью.
Это когда над тобой пролетает стая
И ни одна не нагадит,
Или когда батарея в квартире так протекает,
Что можно подставить мисочку как-то скраю,
Искренне сделавшись ближе к простому раю.

Это когда за неделю ни разу в очереди
Тебя не назвали каким скотом нестоячим,
Это когда твой отец остаётся зрячим
И не сгорает от онкологии за полгода.
Это когда тебе верят, что можешь сдачи
Дать при оказии.
Тогда, глядишь, не полезут.
Это когда котом одобряется корм котячий.
Это когда бомжи - на соседской даче.
Это когда залетает в ворота мячик.
Это когда самый тягостный счёт оплачен.
Ну а там далее - чтобы и всем остальным по вкусу.


2013

ВИКЛИКАННЯ
ДОБРОГО НАСТРОЮ

Зацвіли дерева снігом –
Запелюстилась земля...

Скучив я за літаками,
За юнацькими роками,
За стрімким струмковим бігом.
Хочу в небі журавля!

А синиця – чи й не птиця! –
Дуже миле пташеня,
Щиро скльовує з долоні
Сльози осені солоні.
І щебече, й веселиться...


ВИКЛИКАННЯ ХЕКА
НА СІМЕЙНИЙ СТІЛ

На вітрині хек хіхіка,
Мов якийсь мордоворот:
"У простого чоловіка
Замалий на мене рот!".

Цілий вік трудивсь і хекав
Чоловік отой простий,
А виходить, що на хека
Рот у нього замалий?!

Ох, куплю я обормота –
Цілу пенсію вкладу –
І запхну до свого рота
В цілосвіту на виду!


ВИКЛИКАННЯ
ЮНАЦЬКОГО НАТХНЕННЯ

Соплива лірика,
Позбавлена інтиму,
Вже попиту немає, далебі.
Наперло рим –
На них немає втриму.
Та радості ніякої тобі
Й на краплю на малу...
Ніяк не втраплю
В загублений, не знати де, момент
І вередливій музі не потрафлю,
Оскільки не підходить інструмент.

Обдурюйся хоч випадком щасливим,
Що, наче манна, випаде з небес,
Мож, хоч тоді проллється диво-злива
На спрагло-неврожайний літпроцес.


ВИКЛИКАННЯ ЗАПРОСИН
НА БЛАГОДІЙНИЙ ОБІД

Буває, ходять на поминки
Заради власного нутра.
А я не бачу в цім добра –
Радію й запаху скоринки,
Аби ніхто не помирав!

Та благодійного обіду
Нізащо я не обмину:
Якщо покличуть, то поїду,
Піду – від страв не лишу й сліду,
Найбільшу порцію намну!

Одна біда: ніхто не кличе.
Ніхто нічого не дає...
Картоплю чищу, поки є.
Собачка за сорочку смиче,
І кіт винявкує своє.


ВИКЛИКАННЯ НЕДУГИ
З НЕЩАСНОГО ТІЛА

І те болить, і те болить,
І те болить, і те...
До всього, може, притулить
Не грілку (нізащо купить) –
Одне письмо святе?

Говорять, що допомага
Від болячок усіх...
Приклав – і не болить нога.
Та віднімається другА –
Обох не чую ніг...

І сміх, і гріх. Болить душа.
Горілкою залить?
Але в кишені – ні гроша,
Й душа на пошук вируша,
Не боячись грішить.


ВИКЛИКАННЯ
ЖАЛЮ ДО СОБАК

Не бийте їх по голові,
Не бийте по хребту,
Адже Господь нам заповів
Жаліти дрібноту!

Не обзивайте злих людців
Собаками – в собак
В очах довіри промінці –
Це дружби добрий знак!

Я підгодовую щодня
Собак в своїм дворі:
На мене дивиться щеня –
В очицях по зорі.

До мене лащиться мале,
Подібне до м’яча, –
Із нього виросте не зле,
Предобре собача!


ВИКЛИКАННЯ СОВІСТІ
У САМОЗВЕЛИЧЕНИХ

За видатних себе не видавайте,
Витворюючи штучний антураж!

Є кораблі. У них є свій фарватер,
Потужний хід, поважний свій тоннаж.
Підвладні їм найбільші океани,
Для них посильні будь-які штормá...
Ви ж – надувні плоти!
У вас нема
Глибин під кілем,
Світ ваш обійма
Хіба що авантажна розкіш ванни.

Розвіються тумани всіх облуд,
І всі побачать посеред огрому
Величні кораблі!
А на мілкому
Хлюпочеться приблуда-словоблуд
Нікчемний,
Непотрібний геть нікому.


ВИКЛИКАННЯ М’ЯСА
З ПІСНОГО БОРЩУ

Неначе в інтегрованій Європі,
Маніжиться і бовтається всяк
В кисленько-солоденькому сиропі-
Окропі: кріп, цибуля і буряк,
Морквина, картоплина, часничина
Та ще й горох, розварений упрах,
І в гущі цій – мабуть, нечесним чином
Потрапили – ще й пара костомах.
З них, костяних, ні жиру, ні навару,
Як з ніжок Буша, – отже, й ні смаку
Від костомах...
А привид гонорару
Зостався там, в радянськім "общаку".
Шкідливе для поетів, кажуть, м’ясо,
Та шлунок мій не вірить цій брехні...
Одна лиш втіха – всенародні маси
В любові не відмовили мені.


ВИКЛИКАННЯ КАНАДСЬКОГО
РОДИЧА-МІЛЬЙОНЕРА

Ви – пан поважний:
Океан
Для вас – калюжа...
Я ж – ваш племінничок, Іван,
Душа прихильна й небайдужа
І дуже спрагла до рідні...
В своїм Торонті
Креветки споживаєте смачні,
А я гризу сухар, немов на фронті.
О прилетіть, благаю вас,
Ясного пана,
І привезіть боєзапас –
Ковбас для кровного Івана!
Мені дарма, що вас нема
В природі –
Могли ж ви бути, зокрема,
В моїм роду, в моїм народі?..


ВИКЛИКАННЯ ОРГАЗМУ
З ВИСНАЖЕНОГО ОРГАНІЗМУ

Впадаємо то в сплячку, то в маразм
Політики інтимно-імпотентної.
Плануємо епоху, та щораз
Втішаємося куцими моментами.

Геть виснажився рідний організм
На імпортно-чужих ідеологіях:
Мов катаклізм, для нас капіталізм,
Бо має сенс, але не має логіки.

Ховаємось за частоколом фраз
І хитрокарооко так примружуєм
Сумління: перемножуєм оргазм
На грішносексуальність неодруження.

А в результаті – той же комунізм
І незворотна неміч-астенія,
Й тотальне закриття жаданих віз
В ту насолоду, що ледь-ледь видніє...


ВИКЛИКАННЯ ТЕПЛА
В ХОЛОДНІЙ КВАРТИРІ

Невже не бачите – зима:
Вітри, сніги, морози...
Тепла ж достатнього нема,
Щоб розігріти сльози.
Борщ аж до денця промерза
В каструлі трьохлітровій.
І булька з носа виповза
На вус мій чорнобровий.
Схололо серце – чим любить
Державу й президента?..
Зловити б винного
І вмить
Позбавити патента
На роздержавлення майна
В суспільстві комунальнім!

... Та кара винних обмина
В цім часі проминальнім...


ВИКЛИКАННЯ ГРИВНІ
ДО ПОРОЖНЬОЇ КИШЕНІ

Дмуть вітри супротивні –
Руху на заваді...
Ні жоднісінької гривні
В пізнім листопаді!

А, дарма! Зате ж "червінці"
Шелестять повсюди:
На асфальті,
На сторінці
На оцій;
На груди
Прилягають орденами,
Стеляться під ноги,
Вистеляють килимами
Всі мої дороги...

Все в природі – диво дивне,
Дійство неповторне...
Йди до того, гарна гривне,
Хто тебе пригорне
І любовно приголубить
Не за те, що – гроші,
І гостинців людям купить,
Тим, які – хороші!

Зміїна посмішка судьби.
В повітрі тісно...
Я біль тамую у собі.
Молюся слізно...
А листя осені мені -
Черлене злото...
Життя, де друг - уже не друг,-
Липке болото...
І ця бридка трясовина
Все смокче, смокче...
Душа, наївна і смішна,
У вирій хоче...
Напитись волі через край
Важливо птаху...
Уже тоді ведіть не в рай-
Ведіть на плаху!
2013

Давай пограємо у числа
Від одного до десяти
Чому така сьогодні кисла?
Програєш – поцілую разів зо три…
***
Давай пограємо в міста
Від Києва й до Львова
В два хвостики зібрана коса
На то’бі вишиванка кольорова
***
Давай у піжмурки пограємо
У лісі темному, де ходить хитрий лис
Що маємо – то маємо
Ти цукерочка на ймення те каприз
***
Давай в словесний батл ми зіграємо
По черзі ти мене а я тебе
У море слів ми потопаємо
Твоя харизма наразі виграла, і все ж але…
***
Давай бої ми намалюємо
Я ловець на амазонок - ти і є вона
Троянського коня ми створимо
В мені тобою виграна війна
***
Давай у запитання ми побавимось
На ні ти скажеш так – на так я скажу ні
Про все на світі ми дізнаємось
Я знатиму про що ти думала тоді
***
Давай зустрінемось нарешті
Біля УДППЗ «вУКРПОШТАХ»
Це не в Берліні і не в Будапешті
Чекатиму о сьомій – по вівторках
***
Давай пограємо в давай
У п’ять тих літер із «да» і «вай»
Блукай в словесному міжрядді
Мене між інших впізнавай..

Ділібіліділіти
Ділібіліділія
Ти читаєш ці рядки
Так ти-ти,
І, посміхаєшся
Не розуміючи ні слова, а?
Ділібіліділія
Ось, така ідилія
Ми як ті небесні діти
І від цього ніде дітися
Ми як ті голі квіти
Анестезія подорожника
Ділібіліділіти
Ділібіліділія
Ми як ті голі діти
І без листя не зігрітися
Ми як ті небесні квіти
Словесна імітація
Ділібіліділія
Ділібіліділіти
Підморгни
І посміхнися
За вікно ти подивися
Не побачиш там цих квітів
Подарованих тим дітям
Бо ті квіти
То і є ті діти
Ось така у нас сім’я
Ділібіліділі ти
Ділібіліділі я…

Поети пишуть не за гроші
Й не за медалі...

Вони й без грошей такі хороші –
Куди вже далі?!
І без медалей поети гарні
Й такі солідні...
Хоч на Олімпі, хоч в буцегарні –
Повсюди рідні!

Нема в поетів дурної звички
Любити владу
Й творить про неї чи гімн величний,
А чи баладу...

Борщу пісного ізнов наївся –
В народ почовгав...
А те, що зовсім нінащо звівся,
Так то – нічого.

2005

Захистив би кандидатську дисертацію,
Так нема ж, на лихо, путніх грошей,
Через те і пропада для нації
Фахівець хороший!

Кандидати й доктори на кожнім кроці,
А між ними – скороспілі академіки…
Дискутую з ними – тільки ж де мені
Їм довести аксіому Песталоцці?!


2004

О винахіднику! Ти, що колись придумав
удосконалення жіночої приваби,
Всі «нобелі» - тобі! за феромо-парфуми,
візажні тонкощі, - від юнки й до прабаби…

Бо як тепер і де прожити без палітри
тих диво-чарів, що у кожної в торбині?
Торкає пензель милі устонька поблідлі…
За мить – і усміх щастя сяє на світлині.

Цих сяйво-відчуттів не мислили напевно
великі Рафаель, Дюрер, чи Леонардо …
Творю свій образ, і укотре - так натхненно…
Успішно? – Над усе! Спасибі, Майстре. Варто!

2008 (2013)

Крізь вікно дивлюся - ще зима…
Біле котеня поміж не білого вже снігу…
Як підбіжить, підстрибне і завмре -
на нього чорний псюра пре…
Таке сміливе! Не тікає… Дивно!
Собака…
пробігає…
мимо.
Не надивуюсь ! Бачу ще й собачу зграю…
Що за оказія така?!
Придивляюсь –
поліетиленовий пакет із смітника…
*
Ворону забавляє білий сніг…
і не лякає холод… босих ніг -
ади, як дзьобом горне…
Вдоволена, що сонце любить…
її пір’я чорне,
розкатала губу - отако!
Мов королева, походжає смітником.
*
Було: холоду-снігу, і миті блаженні…
але закінчиться театр зимового життя…
прибиранням сміття… на сцені.
уже не 2012р.

В одному лісі на полянці жили різні звірі
Жили добре, не сварились – в злагоді і мирі.
Але раз прийшла ідея школу їм створити
І у ній могли б вони діток своїх вчити:

Плавать, бігати, літати, лазити, копати –
В різних галузях себе сміло проявляти.
Цю ідею всі разом дружньо підхопили
І спільними зусиллями нашвидкуруч зробили.

З гордістю поглянули на своє творіння
І з наступного вже дня почалось учіння.
Щоби кожен різнобічно розвиватись зміг
Навчальна програма – однакова для всіх.

Кролик дуже добре бігав – як вітер носився,
Проте на уроці плавання ледве не втопився.
Це його настільки шокувало й травмувало,
Що тепер і бігати почав він невдало.

Орел умів прекрасно в небесах літати,
Але довелось йому рити і копати.
Якби не старався він справу цю зробити,
В кінці-кінців довелось його в лікарню положити.

А за цей час поки там мучився – лічився
Цей наш орлик і літати зовсім розівчився.

Так на цьому світі, видно, повелося,
Бо з іншими тваринками те ж саме відбулося
Всі займались діяльністю чужою й через це
Вони втратили можливість проявляти себе.

А неврахування особливостей
індивідуальної природи
Не призводить ні до чого доброго,
окрім шкоди.
31.03.2013

Вражає серце жалом кобри
Обрáз, гіркий до болю, óбраз,
Тоді на образáх святі
Від нас ховають усміх добрий.

29.03.13

Заспіваєш "алилуя" -
Наш начальник добре чує,
А як піде про зарплати -
То стає він глухуватий!

Співчуття не прошу і сопливих жалів
Не шукаю, шокований владою, – годі!
Я останній недобиток тих куркулів,
Що сконали від голоду, Великородів.

Я останній онук діда Гната, який
Всі гріхи відкупив і раює при Бозі,
А відщепенець роду – Іван Низовий –
Свою старість зустрів у злидоті й тривозі.

Як життя я пронидів – ніхто не пита –
Син куркульської доньки і комуніста,
Що пропав на війні, – сирота, сірота
Із душею наївного альтруїста.

Я не став послідовником батька –
Мій слід
Не співпав із його
І зійшов з магістралі
Більшовицької...
Мій розкуркулений дід
Не розкраював серце в раю від печалі.

Я вітав незалежність – в тіні не лежав
Біля крайньої хати; я був на Майдані
Разом з родом своїм,
Бо досмертно вважав,
Що права і свободи – святі й богоданні.

Та скасовує нинішня влада права
І свободи мої, тож кричу при нагоді:
"Твоя правда, державо, насправді крива
Й неправдива! Опудало, бач, на городі
Бовваніє... А користі справжньої – нуль:
Налітають граки і викльовують зерна
З моїх соняхів. Я для держави – куркуль
І вигОда державі од мене мізерна".

Знов – пора розкуркулень! Новий комісар,
Не важливо який – з КПУ, з "Регіонів",
Вигрібатиме з печі приватної жар
Й жалюгідні припаси з усіх моїх схронів

За несплату боргів – я ж бо злісний боржник,
Як і дід мій покійний; мене репресують,
Щоб не ліз на трибуни, вкоротять язик
І в бомжатник, з родиною разом, засунуть.

Забирайте, бандюги, пожитки мої
І нажиті горбом статки всі жалюгідні,
Хай оплачуть загибель моєї сім’ї
На тім світі системою знищені рідні!

Заберіть холодильник – за нього ми ще
Не сплатили кредит; телевізор, що нерви
Цілоденно псує; і каструлю з борщем
З мослаків; підгребіть сухарі та консерви.

Не забудьте у запалі реквізувать
Всі написані мною й невидані книги:
Ще згодяться, можливо, бо вам віршувать,
Взагалі щось розумне робить – не до шмиги.

Ви всього лиш ошмаття тієї мітли,
Що і слід замела за понищеним родом
Козаків... Кізяки ви. Точніше, козли,
Як назве Янукович всіх вас перегодом!


2008

У космос? Там, я чула, дуже зимно,
А ще – самотньо, хоч і зорі зусібіч…
Ніде немає верху, боку, низу –
Нема межі чіткої: ось тут – день, там - ніч.

Космічний пил повиїдає очі,
Метеорити - набивають синяки…
Не хочу в космос. Я - на Землю хочу,
Де є міста і села, гори і річки.

Де є країна - рідна Україна,
А не Америка, Ізраїль, чи Судан…
Додому хочу. І аби: калина
і солов’ї... І мама… молода…

... (2013)

Ми не привиті дивні істоти,
Горя - достоту,болю -достоту:
Дихаєм рівно, інколи - кашель...
Раптом замовкнем - і скажем, не наші
Стогін і сльози; терпіння лиш - ми...

Зможем коли отой квіт віднайти:
Ліки від зради і довготерпіння?..
Дайте нам крапель, які для прозріння!

Століття пролітають, як комети
І вже не вчора – це було колись..
Ще, мабут,ь бродять де-не-де джульєтти,
А пенелопи, все ж, перевелись.

Нас тягне вже всередину – не зовні.
І кожна думка – на тобі! – овва.
Ми еврику вигукуєм сьогодні,
Аби тріщала завтра голова.

Вчимо себе – навколо все відомо.
Родзинок назбирається букет,
Щоб виправдати кожне підсвідомо
Чи то падіння, чи, що рідше, злет.

Коли б тебе дочекатись – і зовсім нічого не треба.
Я вже для нас визираю дешеві квитки в Австралію.
Відкриєм маленьку ферму із соняхами до неба.
Хоч ні, ці трикляті квіти мені Україну нагадують.

Коли б тебе дочекатись. Ти був би мені, як тато.
Як воїн, політик, ніцше. О, ти б не боявся ворога.
Ти знаєш, ці дикі люди, їх справді тут забагато.
Вони у моїх каструлях, ліжках і у моїх головах.

Вони так кишать, як змії, тиняються, "пілігрими".
Це кодло пройшло століття і, каже, що еволюцію
Ми станем з мечами нашими, відірваними від рими.
Хай спокою субтропічного ці циніки нам не рушають!

Ми станем на захист тиші, відвертості і довіри.
На захист малят. Ще чесних на цій непорочній стадії.
Ми створимо нову расу, по-справжньому білошкіру.
Якщо не за океаном – то лиш не у цьому стаді.

Множинність вимірів, галактик і світів.
У кожного – мета, завдання, часопростір.
А Ти - портал, початок всіх кінців,
всіх перехресть, кутів - глухих і гострих.

Пізнай себе в собі, - лишив Сковорода,-
душі – «я» «мікрокосм» – і зрозумієш Всесвіт…
А чи осягнеш сутність жінки? А хто зна…
Промовчав тут мудрець. Озвучував не все… Світ

ловив його, ловив невпинно - не спіймав…
Та ловлять сіті суєти нас щохвилини,
а Піфагор, Сократ, Рабле, Сковорода -
сміються із кутів і паралелей домовини…


2008(2013)

Споконвічний анекдот
Про граблі в освіті
Актуальність не втрачає
Й в мому лихолітті.

Молодик, ще жовторотик,
Але гонор має,
Бачить таткові граблі
І не угадає:

Що оце воно за прилад
І що за система?
Певно річ якась космічна,
Чи антенна клема?

Відірвався від смартфону,
З вух ізняв заглушки,
Й витріщився на граблі...
Мислить самотужки:

А чи то маніпулятор,
Зброя Робокопа?
Може пірсинг для слона -
Made in Европа?

А коли все ж наступив...
В лобик гігонулось:
Кайф спіймав - іскру нірвани
Й пам'ять повернулась!

Як би там не розвивались
Цифрові програми,
А граблі таки зостались
На завжди граблями.

Бо граблі - машина часу
Попри всі формати,
Діє, щоб коріння рідне
Не позабувати.

Щоб уся рідня і мова
З ними пригадалась...
Безперечно, що освіта
З граблів починалась!

Вся нудота, яка з себе
Цвіт воображає,
Думає, що все на світі
Достеменно знає.

Як собі не наголошуй:
Чи "собі-і", чи "со-обі",
А "граблі-і" чи "гра-аблі" вріжуть
Вченому по лобі!

А вже так, кому прийшлося
Гра-аблями угрітись,
Треба ще й граблі-і підставить,
Най геть просвітитись...

2013

А все залежить від природи
І, звісно, згоди між двома,
Оскільки без тієї згоди,
Природно, сексу в нас – нема.

Весна – саджаємо городи,
В полях, відомо, йде сівба –
Для легковажної пригоди
Не час, а значить, не судьба.

Улітку – спека. Спіє жниво –
Життя людського суть і сенс –
Хіба ж спаде на розум диво
Ненасько-іноземне: секс?!

А там вже й осінь з урожаєм –
За хліб гаряча боротьба –
Отож звитяжцям заважає
Всіляка статі похітьба!

Зате ж узимку всім рефлексам
Підвладні всі, хто є живий:
Займаємось повально сексом…
Та це вже секс – не польовий…


2000