звільнитись з роботи
не виходити з дому
кинути курити
припинити бухати
не думати про жінок
їх ноги попи груди
купити акваріум
з тритонами або черепахою
чи золотими рибками
які слухатимуть твої бажання
так уважно
як не слухала навіть мама
в твої два-три-п’ять років
я вже мовчу про дружину
дивитись телевізор
або слухати радіо
не вилазити з ліжка
так друже так
ти направду можеш втекти від світу
але світові на це просто насрати

Башка Вода, Башка Вода,
А у морі нема броду.

Якщо пить багато вина,
Буде море по коліна.

Якщо випить сливовиці,
Море стане по сідниці.

А додати крушовацу,
В морі краще не купатись.

Башка Вода – добре пити;
В місті Сочі – гав ловити;

В місті Ніца – одна пиха.
Нема грошей – ще не лихо.

Нема грошей – все ‘дно п’ємо,
Самогону наженемо,

З’їмо сала та цибулі,
Нашим злидням дамо дулі.

Башка Вода, Башка Вода,
А у морі нема броду.

Играем в игры ну совсем как малышы,
Ты мой герой, поступки без ума пока я не замечу -
Плохие мальчики особо хорошы
И чуствам бешеным я волю не перечу.

Всем сказкам наступил конец, а ты попался
Скажи мне то, что вслух и никогда не скажеш!
Сегодня за покорностью моею гнался,
А завтра ты не в ложе, а под дверью ляжешь.

Мне проще быть ничей, чем быть твоей в кавычках.
Хотел уйти но поздно ты опомнился,
Когда мое внимание было в твоих привичках-
Тариф твой на мою любовь закончился.

Как так, ответ мой прост, обычен:
Мозгами надо шевелить, не ягодицами,
Кому какое дело что в постели ты отличен-
Смотреть надо на душу, а не вертеть лицами.

2011. ророкококо

Куплет 1

Синим туманом все улицы скованы,
Белыми взглядами руки сплелись,
Силы терзаний со временем пройдены,
Вовсе не глупый сей жизни каприз.

Пурпурным пламенем веки зажгутся,
Птица моя не свободой зовет,
Мне бы в озерах мечты окунуться,
Отдаться всем истинам в дикий полет.

Припев:

Я хочу быть, как и все,
радоваться мелочам,
довериться плечам,
молчать о счастье….

Я хочу петь при всех,
Тишиною признаваться,
С тишиною посмеяться,
Не путая масти.


Куплет 2

В жизни прекрасен тот мир поднебесный,
Люди без города - смыслам упрек
Я буду краешком, милым, чудесным,
Солнцем пустыни, как истин пророк.


С добром поиграю я взгляд не тая,
Ловко венчая букеты с людьми,
Я, как и вы – человек, не моя,
Ты, зеленая, чудная, верность, вернись.

Припев:

Я хочу быть, как и все,
радоваться мелочам,
довериться плечам,
молчать о счастье….

Я хочу петь при всех,
Тишиною признаваться,
С тишиною посмеяться,
Не путая масти.

Немає тем, натхнення. Це не все -
Нема достойних навіть на заміну.
Я зрозумів це - й так сі стало зле,
Що п’ю martini, whiskey й вітаміни.

Тепер я привид, видиво, фуфло,
Тінь батька Гамлета - Офеліє, о, німфо! -
Fata Morgana, UFO, НЛО -
А мій Пегас пасеться під Олімпом.


05.05.2011

Трогая этой девочки шею, груди,
Ты ведь прекрасно ведаешь все, что будет.
Все, как у нас заведено, все по смете.
На ночь ее оставить - всего на свете.

С разных сторон добраться до общей булки.
Летом шальным на море виват-прогулки.
После "еще" залетное "хватит-хватит".
Все незадачи мира решать в кровати.

Томной невесты в белом дышать скромнее,
Туфельку похищавших огреть по шее.
Походя изменить ей с ее знакомой,
С нею переговариваться у роддома.

С боем посуды кухонной с этой лапцей
Года через четыре - вовсю ругаться,
Где-то лет через восемь - делить детей;
Вот; и поэтому нету ее родней.

2009

Возвращаясь в прошлое далеко,
Кто-то там разлил на нас молоко,
Растопил потом молоко в грязи
И шерстит деревья в такой связи.

Привязалась песня, что в свой черед
Можно заблудиться среди погод,
Где-то так в панамке, в одном носке
Закопать все искреннее в песке.

Но не только в рамках влюбленных фраз
И не только в выхухленный лабаз, -
По морозцу можно и напрямик.
Этот Кто-то, право, большой шутник.

Укатал нас баюшками-баю,
Отписал на стеклах в родном краю
Нам в аренду следующий глагол -
И с размахом в будущее ушел.

2009

Трудар підземного едему
Не турбував
Весною ґав,
Він піраміди чорнозему,
Як фараон, набудував.

У потаємних лабіринтах
Проворно нищив шкідників,
А ми би гріб йому і цвинтар -
Отак риттям насточортів.

В ціпка кінців є два, по суті.
І що ви там не говоріть,
Щоб принести нам користь - кріт
Наділ, звільняючи від бід,
Повинен весь перевернути.

2011

Дама в светёлке поёт: а пошёл ты!
Съеденный лириком наполовину
Красный бюстгальтер на ниточке жёлтой,
Красный бюстгальтер цветов апельсина

Никнет собою, букетом и дамой.
Вот ведь случилось быть собственной тенью.
Вот ведь хотелось быть самою самой.
А во дворе полыхает сиренью.

Жить оказалось опасно, непросто.
Колом все вещи и дыбом квартира.
А за окном расцветают форпосты
Этого непревзойдённого мира.

Взять и разъять мигренозные стены,
Сдуть оголтелые годы метаний
Юго-восточным и ласковым феном,
Смыть это старое в кафельной ванной.

Вдруг улыбнётся, как разве что дети,
Даже и трагик в финале - ну что ты!
В лучшие дни, в полыханья соцветий
Аленькой жизни - бывают полёты.

2011

Куплет 1
Твое дыхание… взмахнешь ресницами,
Так смело подошел…остановиться бы,
Опять история – чуть дружбы, но не вечная,
Опять мелодия- без слов, но все же вещая.

Прикосновения, и пальцы вновь опущены,
Твои глаза, как волосы распущены,
Нарушены… все правила затертые,
Любимые…и имена подчеркнуты.

Припев
А может быть на ТЫ,
Но прошлое обидится,
Твои грустны черты,
А может нам увидится?
Но ты слова бросаешь -
Похоже, что на ветер,
И номера стираешь,
Ведем себя, как дети.

Куплет2
На улице так тесно… вдвоем, но мысли давят,
Нам соли не прибавят, и в душу не заглянут.
Давай без виноватых, любимая, простимся,
Давай без глупых статусов, в обратном убедимся.

Полночные желания, на зло мы снова вместе,
«Ведь я люблю тебя» - слова- дурные вести,
Опять мы поругаемся, руками пыль сбивая,
Опять мы поцелуемся, обиды забывая.
Припев

А может быть на ТЫ,
Но прошлое обидится,
Твои грустны черты,
А может нам увидится?
Но ты слова бросаешь -
Похоже, что на ветер,
И номера стираешь,
Ведем себя, как дети.

Любой заметит неспециалист,
Что женщина - давно не чистый лист.
Она тебя использует умело
И скажет: "Сам ты на руку нечист".

Благая весть из палубных кают,
Что бабам типа ласка да уют.
Отдай ты им Босфор и Дарданеллы -
Они Цейлон и Фландрию возьмут!

Одной жеманной женщины полёт
Подобен "томагавку". В свой черёд
Накуролесив яро, тем не менье,
Она вам снисхожденья не даёт.

Пусть это способ женского нытья, -
От них уже ни воли, ни житья.
Мне говорят - имей, мол, уваженье.
Мол, бабы - это родина твоя.

2011

Березень. Весна надходить,
і коти співають.
Кошеня похмуре ходить,
з вікон визирає.
Мріє підліток пухнастий,
що піде до кішок.
Вже набридло м’ясо красти
і ловити мишок!

…Та не визнали за брата
котú його старші
і завдали кошеняті
смачне-е-нької каші!
…Важко бути першим всюди.
Се ля ві, брати!
…Важко людям вийти в люди,
а котам – в коти.

Менша доня радо
слуха татків спів
й почина благати:
– Заспівай-но, тату,
пісню «ПРО КАЧКІВ»!
– Важко пригадати…
Зможеш наспівать?
– «Че-рез на-шу ха-ту
вже кач-ки ле-тять»…

Блідий коханець смуток
Зв'язаний любов'ю
З душі ніяк не піде
Тримає він тобою
Як біль і кров, то згусток
Керує смуток мною
Заручене з ним серце
І як розбити той союз не знаю.

Знову впавши на коліна
Покличу сестру Волю
Тебе уже не кличу
Я біль в душі сховаю
А душа моя похила
Так тихенько вимовить, благаю...
Відкрий у серці двері смутку!
Візьми мене з собою.

Єдиний вірний друг мій
Блідий коханець місяць
Я з ним спокійно засинаю
Він в темряві заковує мій біль
І відтепер на серці буде спокій
Ніч зі мною відтепер мовчить
Душа розквітла, крила розправляю
І назавжди тепер зі мною, лише блідий коханець - місяць.

09.02.11

Була ти кинута всіма, немов сміття
Не залишився тут ніхто, розчарування
Ти помилилася один раз за життя
Й воно тобі лишило лиш страждання

Хтось помиляється, а їм це пробачають
Так от яка ж вона, ціна помилки,
На тебе впала ненависть і лють
Й чекають всі лише твої поминки

Усі твої гріхи без розуму і волі
Неміцна і пихата, ти впала на коліна.
І залишилась плакати на самоті від болі.
Наче ти непотріб, неначе ти скотина.

Коли підуть вони, на зміну прийдуть інші,
І лишиться прожити життя в розчаруванні,
Ти тут згниєш загинеш, складаючи вірші,
Вони ж на волі житимуть у радості й коханні!

Была в такие же денечки,
В былого года времена
Девчонка с родинкой на щечке
В меня изрядно влюблена.

А мне и горя было мало -
В чести я или не в чести.
А все ж она не уставала
Мне сети тайные плести.

Где ж обольстительные штучки?
Похоже, кончился завод.
Вот с однокурсником под ручку
Навстречу мне она идет.

Так что, любовь твоя, плутовка,
Теперь развеялась, как дым?!
Но, слава Богу, ей неловко
За то, что спит она с другим.

2009

На підвіконні білі голуби
Кохаються. Якби лише кохалися –
Лишають сірі наслідки-сліди,
Які, пробачте, тяжко так змиваються.

А голубам то що? Любов така
Що про буденні справи і не думає.
Вона і ніжна, ніби, і м’яка, –
А в грудях так потужно гучно гупає.

Придертися до дієслівних рим
Дає цей твір можливість, але друзі,
Нас дурять знову білі голуби –
Паскудять підвіконня всій окрузі.

Любов – це тільки верхній бік медалі.
На іншому ж – і сльози, і печалі…

2011

…підвищувала jcdsne – освіту себто
гуляла «дебрями» інтернету вільно
щоденників не писала – лише «литдибри»
зберігала «інкогніто» rjywtgne – концепту

а вони все стежили – закривались руками мовчки
але дивилися – на екран – невідривно
чоловічки у сірому – cnbkmys – стильні
- не шукайте, шановні – у хліві квочки!

Наврочив власному життю, як беркут застарівся ,
Я уподобався сміттю, ідеям підкорився,
НЕ комуніст я і не пан, я всіх прокльонів нелюд,
всіх не чеснот купець-орлан, що виставив на прЕлюд .

Я син пікових дам і жартів - закололись в картах,
Я буржуа тих слів затертих (на останніх партах).
Я зачманівший повернувся як не було сили,
Я завитав у хаос-русі , виріс на могилах.

Мої думки – чернеча воля - не взірці кохання,
Але ж я сам, мене так колить (самотність,сподівання).
Я може змінюсь і здурію, коли побачу щастя,
Я стану світлим і замрію – таке моє причастя.

Як мені все тепер забути?
Але далі потрібно жити.
Час я хочу повернути,
Щоб тебе кудись подіти,

Я сильніший за самого себе,
Немає у моєму житті більше тебе.
Забирайся геть з моїх снів!
Нарешті я це зрозумів -

Ти демон випущений із пекла.
Майже до тла згоріла –
Я тебе врятував,
А ти цього не оцінила.
(17.11.10 р)

-Стоиш за дверью?...Постучись!
Уж если хочеш…так будь добр,-
Вошел , молчим, не так и бодр
Наш розговор. - Уйди!Простись.

«Мой друг…ты был, ты есть, но все же,
Убийца ты! Парализован,
Ты сам собою к ложе скован,
И вырваться едва ли сможешь .»

«Зачем приходишь? Извиниться?
За что? Предательство? Невинный?
Я не в обиде, друг старинный,
Пора и с этим нам смириться.»

«Как в детстве помнишь? Ты нас предал!
Так и сейчас, но мы не те же,
Твои слова меня вновь режут,
Такой я боли уж пОведал.»

«Так ложь твоя и есть причина
Неприязни моей, дружище,
Скорей себя немой отыщет
Нежели ты...как скарлетина.»

«Стоиш за дверью?...Постучись!
Но нет! Не тут - то было,
Да ладно…уходи, забыли,
Ты виноват- ты грех, уймись!»

В центровую отместку за всю мировую соль
Этой музыкой полнит - при ней хоть всю жизнь потрать.
А возьмешься за гаммы - ворвется такой бемоль,
Что и знать позабудешь, на скольких в нужник скакать.

Распоследняя музыка, мучай меня, коли.
Вот ведь жизнь - как одна. А по акции выйдет две.
И в иронии ждут: многопалый костяк земли,
Заповедные тропы и формула дубль-вэ.

Этот нежный цветок поливая, не я сорву.
Кроме новой гармонии, все суета и хлам.
Лучшей музыки ноты всегда норовят в траву,
Чтоб от вредных чертей до поры затеряться там.

Вот я выиграл в конкурсе, в голос себя крича.
Из-за строчки моей да не вырваться в свой черед?
Ну а как оприходуют баб с твоего плеча?
Так что ты не печалься - ведь кто-то же их берет?!

2009

«Якщо завтра війна, якщо завтра похід,
Що ти зможеш тоді, боягуз та рахіт?
Ти служить не служив, землю ти не орав,
Тільки віскі жлуктив та повій купував.
Що ти знаєш про танки, про гаубиць залп?
Ти мартишка лише – найбридкіша із мавп.
Ти нероба, базіка, тягар для батьків.
Ти дозріти не встиг, а уже перезрів.
Чи ти зможеш країну свою захистить?
Нас румуни і ті вже спроможні розбить!» -
В телевізорі юний вихилявся співак,
А полковник заснув, але втримав гранчак.

Не уж то я такой уместный
Бродяга в мире этом злом?
Моя робота- вор кудесник,
Мое призвание – челом
Оббить порог сей государев.
Удар! Ударенный, поймали….
Так есть? Так ни за что! Буранил,
у княжьей клетке…но сломали.

Так ли моя душа спокойна?
Зачем так жить? Солдаты стройны
Под руки…и рутеном хлещут,
Бродяжье сердце боль поместит,
Терпеть,терпеть и тихо молвит
Сокамерник душой задорной,
Проститься из собою вновь.

Ведь завтра казни каты-тучи
Укроют солнце, серость мучит,
Приказ государев проллеться,
Народной речи шут запнется,
До точки пастью прокричавший,
И не в одном глазу прощавший,
Так приговор мне огласит.

Не уж то я так неуместный
Бродяга в мире этом злом?

Сп’яніння - річ для ідіотів,
Так здуру «триста» і колотить,
Секунди щастя, ген, надіюсь.

Сп’яніння...нервам стало прикро,
Як тіло подалось у вихор,
Лиш серцю, сам собі жаліюсь.

Склянка...хоче ще набрати,
Душа так вирветься з-за гратів,
Та не пройде розкішна біль.

Ось так і все, десь там на плоті*,
Чи заночую у болоті,
І знов, і знов, на рану сіль...





Пліт* – житомирське – штахет, забор,огрожа,стовбці,заградка.

Розлуки вітер дме на нас,
І береги покине радість,
Незчерпні згадки: рідний клас,
Душі залишуть теплу ясність.

В життя доросле "хто куди.."
З травневим дзвоном подадуться.
О,друзі, щастя ви знайдіть,
І не забудьте повернутись.

Пройшли ми з вами триста бід,
Втирали сльози і йшли далі,
Вивчали Стронцій і Хлорид,
Повірте, це ще не всі далі...

Нехай дорога тобі, друже,
Відкриє всі твої бажання,
Але борись і словом дужим,
Ввійди в цей світ - життя змагання.!

Вона була цілована не мною,
Побачила всі грані молодою,
Що принципом потрощені були.

Натурниця змальована поетом,
За гроші потривожила секрети,
А я на це дивився і молив...

Без пам"яті палив я сиві згадки,
Сльозами повиплакував задатки
Коханню, та чи варто це, чи ні?

Вона була цілована не мною,
Втікавши геть,дорогою крутою,
Дивився собі в очі й червонів...

спраглий, але воду не шукає
терплячий- хоч би й вiчно шкандибать
тягти останнi ноти- лише б пiсня не минала,
укорiнившись в свiт душа iще до раю зацвiте
й цвiстиме як вiд плiсняви хлiбина

за що чiплятись в свiтi вiдображень неба
хто прагнув влади, знову став її рабом
ше й замахнувсь на Бога булaвой, дурило.
а меньший з заздрiстю iзкоса погляда
ослiпне й геть загубиться дитина

28 березня 2011

Игра взаимодействий - тёмный лес.
Вот подлинник - в моих объятьях мнимых.
Вот я как переводчик поэтесс -
Почти понятных, но недостижимых.

Хожу, пытая творческую стать,
По их канатам я канатоходцем.
Охотницы, они б желали знать,
Кем живность в переводе отзовётся.

Быть может, мы близки едва-едва.
Я общий смысл штурмую непреклонно,
Но место нашей встречи - лишь слова.
Совсем другое дело у влюблённых.

Им чужд сарказм, им ни к чему гротеск.
Их общий шанс - надеяться на случай.
Влюблённые имеют общий блеск,
И плод утех, и более везучи.

Пусть крутятся, как белки в колесе,
Кого благословила мать-природа.
А мы спокойны. Мы живём, как все.
Несовершенны узы перевода.

2011

В пилюці степу кінь гривастий -
Мужчина полудневих літ, -
Ще добре мчить, та ризик впасти,
Мов тінь за ним несеться вслід.

Що більше треба вод потоків,
То менше може їх знайти
І гине на шляху широкім
Жага осягнення мети.

Краплини рос, дощі нечасті
Змивають мук присохлу сіль
І в цім скороминущім щасті
Він чвалом гоїть серця біль.

27.03.11.

Город стискається у грядку,
Косою змінюється серп,
Вже навіть дід, не те, що дядько,
Не «сер», та вже не в СССР.

Тягав борінки – зараз грáблі,
Змінив орало на рискаль,
Дружину юності - на бабу,
Утіху яру - на печаль.

Од вітру щуляться тополі,
Вербовий лист тече в моря,
І духу зрілому доволі
Сльози пообіч олтаря.

25.03.11.

"Де ділась гречка?" - плаче Гречкосій.
"Та нє тринди, - відказує Азаров, -
Ти ніву кукурузою засій.
На кой тобі другіх с.г. товаров!"

"Де ділась гречка?" - плаче Гречкосій.
"Та нє тринди, - відказує Азаров, -
Ти ніву кукурузою засій.
На кой тобі другіх с.г. товаров!"

Тепер у нас панує верховод.
І справді: він - великий чоловік! -
Начальник малоросів і заброд,
що кров із Неньки смокчуть цілий вік.

За здравіє, як звично, він почав
і нібито повів реформи знов,
Микола тільки гидко підкачав:
капусту вже бананом поборов.

"Вікторе, куди сховавсь
од своєї нації?
А до булави як пхавсь -
тож були овації!

Може, на печі лежиш,
граєшся з дітками?
Чи з політики біжиш?"
"Ні... присів за вами".

Діма, ти давно лизав
чоботи Кучмі?
Ой, багацько ж собі взяв
В милому ярмі!

Нині лижеш туфлі Віті...
Жаба вже не давить?
Встане правда в нашім світі
і тебе роздавить!

Хочу конкретику ,а ллється лиш вода,
Письмова безпринципність,то наслідки морозу,
Бува перо ламається,на диво не шкода,
То від натхненності?Бувальщина..та проза.

Ти тільки спробуй сенс вірша знайди.
Це лиш моєї істини три клякси,
Моя фантазія- то дурості плоди,
Лакована молекулами вакси.

Максималізм юнацький - це ще та біда,
То голова (де все не по поличках),
Коли,здається,всі слова продав,
Зосталась рим лише набута перекличка.

Берізки підмітали небеса
У темпі подиху поземки.
Окроплювала віники роса
І хмар мелися оберемки.

Антени злаків ладили зв'язок
Із сонцем на тремкім ефірі,
І чорно - білий бузько крок у крок
Ходив по ниві землеміром.

Усе єдналось - небо і земля,
Рослини й сонце, птахи й земноводні,
Лиш ти дивилась гордо звіддаля
Не митарства самотнього Володі.

Хоча б тоді , як сонце кине світ цей
Явись в обіймах удушити відчай.

23.03.11.

я постарів ще на одного зуба
по нім до ями спустяться літа
і покладе оця маленька згуба
щемливий доторк болю на уста

щока похило зморщечкою в’ється
в проломи муру з білих кісточок
тихенька гавань там для оселедця
горіх туди лісковий ні на крок

у щітки менше стало друзів милих
злякала шустру пустота німа
а що коли поближче до могили
повикорчовує пеньки зима?

мене й тоді мій усміх не покине
як порожніючи зів’яне рот
в такому навіть стані у людини
нема для поцілунку перешкод


21.03.11.

А я живу ,як дощ- погода,
Прозорим сльози підбира,
Скляна,морозна ,прохолода
Кохання нерви роздяга.

Так дужче колеться кропива,
що залишила денний слід,
Немов чекавши того дива,
Від флори мішаних порід.

Але ж пече небес краплина,
як льотчик ,йодом напува,
Болить не довго- лиш хвилину,
Та серця сльози наверта.

В широтах забамбулених совком
стояли й веселили нас скульптури:
«Шахтар», «Доярка», «Дівчина з веслом» –
шедеври пролетарської культури.
Дебела дівчина велично зирить вдаль.
Придуркуватість легка на обличчі.
Веслом відгонить смуток і печаль?
Веслом долає всякі протиріччя?
«Для чого їй весло?» – питаєш ти?
Для нападу, для самооборони?
Куди збиралась краля з ним підти –
в бутік чи на веслярські перегони?
Чому весло, а не, скажімо, смолоскип,
як в пОдруги – у статуї Свободи?
Чи те весло взялась постерегти
бой-френду, поки п’є він «Пиво-Води»?
Чому не оголила вона грудь,
як інвалідка та – Венера із Мілоса?
В веслі чи в чім її жіноча суть?
Чому в «мужскіх» трусах? Чому не боса?
Аж раптом зрозумів! Мені дійшло!!
Ця дівчина кохає і страждає!
«Гребіть ви звідси! Нате вам весло!» –
всім виглядом своїм нас закликає.

Чому люди не люблять обіцяти?
Як гуси полохливі!Так тільки клекотати,
розмовну демагогію вести.

Про те як зробиться вже все можливе,
І нереального вустам не відніма:
"Я абещяю ! Іскарєню жахліве!",-
То поАзаровщина ,мова ця німа.

Коли там зверху ,то хоча б мовчали,
Так дивно викладаючи,свою гусячу суть,
Це геть не українська !Їх в школах не навчали.
"Шкода тебе ,Миколо. Чому всі з тебе ржуть?

Коли на те пішло у люд не висувайся!
Стидити мову рідну-національний гріх.
Така тобі порада:"Ти вчи ,дурко,старайся!"
Щоб не складалось враження ,що голова-горіх!

Для непоганого смаку
Понавилазило чимало
Пір’їн цибулі й часнику, -
Промінню гризти снігу сало.

У холодильній пащі ніч
Харчі тримає для світила,
Щоб не розбіглась врізнобіч
Нараз поживи грізна сила.

Сльозиться ринви перегин,
Пітніють трубчасті коліна,
На зміну холоду сивин
Гряде тепла зелена зміна.

Небавом висохнуть стежки,
Земля забагне прочуханки
І вийдуть хлопці залюбки
До неї наче до коханки.

І не одному рільнику
В торбину мати кине сала,
Цибулі, хліба, часнику
І світу зв’яжуться начала.

2011

І ось він я- циркач дволикий,
Бо я жадаю ласки й крики,
не раз обличчя поміняв.

Тут що не крок- життя у масках,
Життя не гра-це карнавал,
Цей дикий сміх, кулонів брязкіт,
Я тихо щастя відривав.

І стало страшно- «Як це зняти?»
З душі моєї відірвать?
Я – лицемір ,я- псих трикляклятий,
Я звик обманом напувать.

Я на манежі просто клоун,
Тягнувши людяність додому,
Все ж зрозумів,що «Я»- не Я…

Та так і в старості згодиться ,
На жертву помилок дивиться,
З якої слізьми грим змивав.
Покаявсь я…

Я- атеїст,молився Богу,
коли не став на ту дорогу,
що з розуму мене б звела.

В боги заползая и в блоги,
Все они то оземь, то наземь.
Ох уж эти женские ноги -
Женщина сама им не князем.

Женщина не крутится в танце,
Вовсе не преследует цель, но
С тщательно наведенным глянцем
Ноги веселятся отдельно.

Может быть, она и невинна.
Только, облегчая природу,
Пальцы на ногах у дивчины
Явно повлеклись на свободу.

То ли, вот, мои - как солдаты.
Ход их, правда, менее плавен.
Бодро говорят, волосато:
"Что прикажешь делать, хозяин?"

Ти вся із протиріч
Епох – сторіч,
З небесним сяйвом віч
Ти –ніч.

Ступаю крізь туман
Я крадькома,
А навколо пітьма
Сама.

Горять вогні сумні
В твоїм вікні
І любо наче в сні
Мені.

Іду у супокій,
А ти мерщій
Говориш: зрозумій, -
Ти мій!

О так, я зрозумів,
В кінці кінців
Я, о найкраща з дів, -
Прозрів.

Ти - сонце мого дня,
І це знання
Мене немов броня
Охороня.

2011

Уже близько кінець, Я піду назавжди…
І мене не побачиш більше…Зажди…

Залишилось зробити лише кілька кроків
У прірву. А скільки ще чекати мені років?

Кохання. Страждання. Хто придумав тебе.
Ідеальну квітку, що з шипами росте.

Доторкнутись не дала, сколола все серце.
Й краплинами кров збираєш в відерце.

Навіщо?!?

Чому ти не зникнеш, щоб загоїлись рани
А коли ти їдеш, серце криють тумани.

І без тебе не можу, та й з тобою не бути
Я загнаний знову у гострі кути

І всюди твій погляд!

Знов топиш мене, в своїх милих очах
Й не знаю, що бачу любов я чи страх.

Й хоч ладен я все терпіть на цім Світі
Та сил я не маю так жити, любить і...

Ступивши перший крок з порогу
Стала в болото й намочила ногу
Знову підчеплю застуду чи якусь заразу
Хіба її мало, коли ідеш стоять на трасу?

Холодний сильний вітер обдуває тіло
Коли ж під’їде знову чергове мудило?
Й мене запросить сісти у свою машину
Зігріюся хоч трохи, хоча би на годину.

І виникла тут думка: в якій я жопі, трястя,
Чому в житті своєму зовсім не знала щастя?
Те діло, доля пхала з головою у болото.
Топила і душила мене як ту сволоту.

А біль і відчай завжди збивали мене з ніг
Я ж на коліна падала у мокрий рихлий сніг
Й запхавши глибоко свій хрін мені до рота
Грали мене до сліз, щоб виникла блювота.

Набридло, по житті стояти завжди раком.
Щоб пробивати шлях лиш через свою сраку.
І жду, коли настане всьому цьому кінець.
Хоча кінців щодня тут різних і кожен молодець.

Як вибратись із ями, в яку сама упала
Кому тепер потрібна пропаща шлюха Алла?
Всі друзі відвернулись, та прокляли батьки,
Які ж за пляшку випхали сюди під матюки.

Машина підкотила, зараза, тож менти
Сьогодні ще й без плати повинна обслужити.
В машину не запросять, а просто за парканом.
ВСЕ, хочу, щоб загріб хтось яму мою краном.

Німі і слабкодухі люди,
А кажуть підкорили світ.
Стотисяч раз говорять, я не буду,
А потім зникнуть і не лишать слід.

Лиш одиниці здатні щось змінити,
На ділі, а не нас ловах.
Посправжньому навчитись жити,
І стати вільним наче птах.

Неслухати дурних, або не чути,
Уміють ті які живуть.
А хто існує, тому нащо спину гнути,
Йому подачку може й так дадуть.

Я сумую за тобою...
Знаю я-тебе нема...
Я знущаюсь над собою...
А довкола тільки тьма...
Біль з’їдає мої сльози
І пусті уже слова...
А у серці тільки грози
Знов кричать, що я сама...
Я сумую за тобою...
Кожним подихом життя...
А душа стає німою
Й губить кожне почуття...
Я кричу-ніхто не чує
Ріжу руки-не болить...
Може хтось цей біль відчує
А моя ж душа мовчить...
Я сумую за тобою...
Ти був більше за життя...
Я тікала за тобою
Геть тікала, в забуття...
Так жила і так сміялась
Зацвіла в мені весна...
Я у тебе закохалась...
Ти ж помер-тебе нема...
Я тепер вже не тікаю...
Не люблю...і не живу...
Просто добре я вже знаю
Що тебе не поверну...
Я сумую за тобою...